Видатний дослідник княжої доби
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2010
|
| Назва видання: | Княжа доба: історія і культура |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178842 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Видатний дослідник княжої доби / Л. Войтович // Княжа доба: історія і культура. — 2010. — Вип. 3. — С. 5-8. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-178842 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1788422021-03-21T01:26:00Z Видатний дослідник княжої доби Войтович, Л. Статті 2010 Article Видатний дослідник княжої доби / Л. Войтович // Княжа доба: історія і культура. — 2010. — Вип. 3. — С. 5-8. — укр. 2221-6294 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178842 uk Княжа доба: історія і культура Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті Статті |
| spellingShingle |
Статті Статті Войтович, Л. Видатний дослідник княжої доби Княжа доба: історія і культура |
| format |
Article |
| author |
Войтович, Л. |
| author_facet |
Войтович, Л. |
| author_sort |
Войтович, Л. |
| title |
Видатний дослідник княжої доби |
| title_short |
Видатний дослідник княжої доби |
| title_full |
Видатний дослідник княжої доби |
| title_fullStr |
Видатний дослідник княжої доби |
| title_full_unstemmed |
Видатний дослідник княжої доби |
| title_sort |
видатний дослідник княжої доби |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Статті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178842 |
| citation_txt |
Видатний дослідник княжої доби / Л. Войтович // Княжа доба: історія і культура. — 2010. — Вип. 3. — С. 5-8. — укр. |
| series |
Княжа доба: історія і культура |
| work_keys_str_mv |
AT vojtovičl vidatnijdoslídnikknâžoídobi |
| first_indexed |
2025-07-15T17:32:51Z |
| last_indexed |
2025-07-15T17:32:51Z |
| _version_ |
1837735107640688640 |
| fulltext |
5
Леонтій Войтович
Видатний дослідник княжої доби
Періодичний збірник наукових праць Інституту україноз-
навства ім. І. Крип’якевича НАН України “Княжа доба: історія
і культура” був заснований академіком НАН України Я. Д. Ісає-
вичем і виходив під його керівництвом. Збірник задумано перш
за все як своєрідний полігон для апробації запланованої акаде-
мічної колективної монографії, присвяченої історії Галицько-
Волинської держави, та Галицько-Волинської енциклопедії.
Обидва проекти Я. Д. Ісаєвич вважав найважливішим завдан-
ням найближчих років. До їх реалізації він мав намір залучити
дослідників не тільки з України, а й інших країн, ставлячи пе-
ред собою і майбутнім авторським колективом завдання всебіч-
но проаналізувати різноманітні аспекти проблематики, неупе-
реджено викласти всі дискусійні питання.
Як науковець Я. Д. Ісаєвич відрізнявся перш за все сво-
єю енциклопедичністю, широтою поглядів, глибоким аналі-
зом причин та наслідків подій і явищ, виваженістю, перекон-
ливістю висновків. Він однаково блискуче володів матеріалами
раннього середньовіччя, пізньомодерного періоду і сучаснос-
ті. Але головною проблематикою, якій присвятив свої основні
праці видатний вчений, була історія української культури доби
середньовіччя і ранньомодерного часу. Глибоке знання матеріа-
лу дозволяло йому розглядати будь-які явища чи особистості на
загальноєвропейському тлі, уникати надміру патріотичного за-
хоплення чи передчасних висновків. Історію політичного життя
і культури Галицько-Волинської держави він завжди аналізував
у контексті розвитку європейського суспільства.
Такий підхід був вироблений ще в його ранніх наукових
працях. Так, змальовуючи постать Івана Федорова, Я. Д. Іса-
євич подавав широку панораму європейського культурного
життя і культурного життя галицького регіону та тогочасних
українських земель. Вершиною його наукової діяльності в цьо-
му напрямі став другий том “Історії української культури”, де
практично кожен рядок, незалежно від імені автора, особисто
6
опрацював головний редактор. Те ж саме можна сказати і про
тритомну історію Львова та ряд інших колективних видань. Він
був вимогливим і безжалісним перш за все до себе, шліфував
власні тексти, терзався сумнівами, багато разів звіряв першо-
джерела, уникав непереконливих висновків. Такого ж підходу
вимагав і своїх учнів та співробітників. Але дуже часто, не маю-
чи часу і сили боротися з нашим поспіхом та недбалістю, сідав
сам і переробляв чужі статті повністю в надії, що наступного
разу той чи інший автор врахує його вимоги. А потім вичитував
верстку і ще раз правив, домагаючись потрібного результату.
Випуск 3 “Княжої доби” сформував сам Ярослав Дмитро-
вич. Він планував укласти подвійний збірник щоби прискори-
ти вихід статей, які відібрав сам. Більшість рукописів академік
Я. Д. Ісаєвич вичитав. Але це було лише перше читання. На за-
сіданнях відділу розгорнулася широка дискусія навколо окремих
тем та аспектів. Ярослава Дмитровича не задовільняв повільний
хід роботи над збірником. Сам він працював над осмисленням
деяких теоретичних постулатів М. С. Грушевського, зокрема,
наприклад, звернув увагу, що поняття “Київська Русь” у росій-
ськомовних працях та німецькомовній статті вченого значно від-
різняються. Він до дрібниць розглядав мало не кожен рядок тих
праць М. С. Грушевського, які торкалися минулого галицько-
волинських земель. Свої міркування, присвячені цій проблема-
тиці, він декілька разів переробляв, починав спочатку і знову
переписував, не даючи послаблення. На жаль, ця запланована
до збірника стаття залишилася незакінченою. Її зміст Ярослав
Дмитрович неодноразово викладав на відділі, в листах до колег.
Зокрема, у нас збереглися видрукувані фрагменти, які Ярослав
Дмитрович давав для ознайомлення, просячи про зауваження
або заперечення. Ці незакінчені фрагменти відображають дея-
кі важливі концептуальні засади історика:
“…Питання двох варіантів континуїтету (“тяглості” та іс-
торичної спадкоємності) на цій території постало в той момент,
коли почала запроваджуватись історична і політично-етнічна
свідомість в цих регіонах, з якими пов’язують етногенез білору-
сів, росіян та українців. По-суті схема (точніше – концепція), яку
розробили М. Грушевський і його послідовники, була прийнята
7
вже укладачем літописного кодексу того типу, який зберіг Іпа-
тіївський літопис та аналогічні літописні зведення (Хлебников-
ський, Марка Бандура та ін.). Зі структури цих кодексів ясно
видно, що для їхніх авторів початок історичного процесу того
народу, з яким вони себе ідентифікували, – це Київська держа-
ва, а його продовження – “Галицько-Волинське князівство” і по-
дальша історія галицько-волинських земель та суміжних з ними.
Такий підхід був сприйнятий польсько-литовсько-руською хро-
нікою Стрийковського, який після Галицько-Волинської держа-
ви виклав історію Литовського князівства. Схема була втілена
українською хронікою Сафоновича, де прийнята також дум-
ка про козацтво як репрезентанта дальшого етапу політично-
го розвитку українців і усвідомлення ними своєї окремішності.
Як відомо, цілком протилежною була спрямованість написаного
українцем (Інокентієм Гізелем або кимось із його кола) “Синоп-
сису”, де російська імперська концепція проводилась не тільки
у побудові праці, а й свідомому конструюванні подій, чого, як
правило, уникали попередні літописці.
Про це варто сказати як про своєрідну передісторію “схе-
ми” Грушевського…
…У Грушевського та багатьох інших популярних істориків
з 1340 р. починається “Литовсько-польська доба”. Ця дата ста-
ла вже традиційною від Стрийковського, від якого її прийняв
Сафонович. Насправді, слушно б “литовсько-польську” добу
починати від 1387 р. На Волині законні права на все Галицько-
Волинське князівство мав Любарт Дмитро, який воював з Кази-
миром, щоб оволодіти князівством. Все ж, він Галичину відвою-
вав не надовго (1341–1349, 1353–1354, 1376–1377), а на Волині
до 1387 р. коротко правив його син Федір. Отже, тільки від за-
кріплення Вітовта на Волині можна вважати фактом включення
Волині у Велике князівство Литовське (але не “під Литву етніч-
ну”). Натомість в Галичині після панування Казимира встано-
вилося угорське володіння. У ці роки Казимир, називав себе не
тільки королем Польщі, але одночасно й королем Русі, карбу-
вав у Львові монету Руського королівства з галицьким левом як
гербом. У 1372–1378 рр. і в 1384–1387 рр. володарем Русі (гос-
подарем і дідичем) себе називав князь Володислав Опольський:
8
Грушевський писав про нього, що Володислав був “справжнім
сувереном”, хоч і васалом угорської Корони. Три грамоти Во-
лодислава складено українською мовою, в його оточенні були
і впливові руські православні бояри. Усе це вказує, що 1349–
1387 рр. – перехідний час від Галицько-Волинського князів-
ства до тієї епохи, яку радянська історіографія називала добою
іноземного панування. Втім, для Волині не цілком іноземно-
го, оскільки Велике князівство “Литовське” було Литовсько-
Руською державою, федерацією земель і правителі деяких по-
ходили з руського роду”.
Вже будучи важко хворим, Я. Д. Ісаєвич доручив мені взяти
на себе остаточне редагування збірника. Ніхто тоді не міг поду-
мати, що Ярослава Дмитровича незабаром не стане…
Більшість статей збірника зберігає сліди виправлень Ярос-
лава Дмитровича, зміст інших з ним обговорено. Редколегія не
вважає за можливе публікувати незакінчену статтю Я. Д. Ісає-
вича, оскільки він до кінця вагався щодо окремих її висновків.
Наведені фрагменти записані й неодноразово озвучувалися,
тому їх можна вважати остаточними.
Нехай цей випуск “Княжої доби”, як і наступні, будуть гід-
ними листками пам’яті великому українському вченому Ярос-
лавові Дмитровичу Ісаєвичу.
|