Естергомський архиєпископ в системі русько-угорських відносин кінця ХІІ – першої третини ХІІІ століть

Стаття присвячена малодослідженій проблемі участі естергомської кафедри в реалізації програми Арпадів підпорядкування Галицького князівства.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Волощук, М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2010
Schriftenreihe:	Княжа доба: історія і культура
Schlagworte:	Статті
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178846
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Естергомський архиєпископ в системі русько-угорських відносин кінця ХІІ – першої третини ХІІІ століть / М. Волощук // Княжа доба: історія і культура. — 2010. — Вип. 3. — С. 104-115. — Бібліогр.: 51 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-178846
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1788462021-03-21T01:26:03Z Естергомський архиєпископ в системі русько-угорських відносин кінця ХІІ – першої третини ХІІІ століть Волощук, М. Статті Стаття присвячена малодослідженій проблемі участі естергомської кафедри в реалізації програми Арпадів підпорядкування Галицького князівства. The article deals with the involvement of the Estergom archbishoprics in the politics of the Arpads aimed at conquering the Halych Principality. 2010 Article Естергомський архиєпископ в системі русько-угорських відносин кінця ХІІ – першої третини ХІІІ століть / М. Волощук // Княжа доба: історія і культура. — 2010. — Вип. 3. — С. 104-115. — Бібліогр.: 51 назв. — укр. 2221-6294 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178846 uk Княжа доба: історія і культура Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті Статті
spellingShingle	Статті Статті Волощук, М. Естергомський архиєпископ в системі русько-угорських відносин кінця ХІІ – першої третини ХІІІ століть Княжа доба: історія і культура
description	Стаття присвячена малодослідженій проблемі участі естергомської кафедри в реалізації програми Арпадів підпорядкування Галицького князівства.
format	Article
author	Волощук, М.
author_facet	Волощук, М.
author_sort	Волощук, М.
title	Естергомський архиєпископ в системі русько-угорських відносин кінця ХІІ – першої третини ХІІІ століть
title_short	Естергомський архиєпископ в системі русько-угорських відносин кінця ХІІ – першої третини ХІІІ століть
title_full	Естергомський архиєпископ в системі русько-угорських відносин кінця ХІІ – першої третини ХІІІ століть
title_fullStr	Естергомський архиєпископ в системі русько-угорських відносин кінця ХІІ – першої третини ХІІІ століть
title_full_unstemmed	Естергомський архиєпископ в системі русько-угорських відносин кінця ХІІ – першої третини ХІІІ століть
title_sort	естергомський архиєпископ в системі русько-угорських відносин кінця хіі – першої третини хііі століть
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178846
citation_txt	Естергомський архиєпископ в системі русько-угорських відносин кінця ХІІ – першої третини ХІІІ століть / М. Волощук // Княжа доба: історія і культура. — 2010. — Вип. 3. — С. 104-115. — Бібліогр.: 51 назв. — укр.
series	Княжа доба: історія і культура
work_keys_str_mv	AT voloŝukm estergomsʹkijarhiêpiskopvsistemírusʹkougorsʹkihvídnosinkíncâhííperšoítretinihííístolítʹ
first_indexed	2025-07-15T17:33:07Z
last_indexed	2025-07-15T17:33:07Z
_version_	1837735123781419008
fulltext	104 Мирослав Волощук ЕстЕргомський архиєпископ в систЕмі русько-угорських відносин кінця хіі – пЕршої трЕтини хііі століть1 Стаття присвячена малодослідженій проблемі участі естергом- ської кафедри в реалізації програми Арпадів підпорядкування Галицько- го князівства. Ключові слова: Галицьке князівство, Арпади, естергомський архи- єпископ, король Кальман, Володислав Кормильчич. Взаємовідносини східнослов’янських князівств з Угорським королівством у кінці ХІІ – першій половині ХІІІ ст. характеризу- ються неабиякою активністю. Нарративний і актовий матеріал у прямій й опосередкованій формі констатує поглиблення сюзерен- них, династичних, військово-політичних, економічних і конфе- сійних впливів Арпадів у Галицькій землі й частково на Волині. Такі зміни супроводжувалися міжкнязівськими непорозуміння- ми й конфліктами за право володарювати у Верхньому і Серед- ньому Подністров’ї. Найуспішніше реалізували власне право контролю над спадщиною Ростиславовичів (перша галицька ди- настія, 1092–1198/99 рр.) королі Бела ІІІ (Bela, 1172–1196 рр.) і Ендре ІІ (Андрѣи, Andreas, 1205–1235 рр.), які почергово впро- довж 1188–1189 рр., 1205–1234 рр. (з перервами різної тривалос- ті) вважалися фактичними сюзеренами Галичини, досить часто демонструючи зацікавлення в тому, щоб оволодіти південно- західними околицями Володимиро-Волин ської землі. Водночас із політичними, юридичними нововведеннями угорців на підконтрольних Арпадам східнослов’янських терито- ріях активно працювали католицькі місіонери з числа як білого, 1 Матеріал для написання даної статті було зібрано завдяки усесторонній під- тримці Словацької Академічної Інформаційної Агенції, м. Братислава (Slo- venska Akademična Informačna Agentura, Bratislava, Sk) та Міжнародного сти- пендіального фонду Videgradfund (Bratislava, Slovak Republic) упродовж 2007–2009 рр. 105 так і чорного духовенства (1188–1189 рр., 1208, 1214–1215 рр., 1219–1221 рр. тощо). Вказана теза ґрунтується на числених свідченнях Іпатіївського, Воскресенського літописів2, кількох пізньосередньовічних нарративних пам’яток Русі3 і Польщі4, а також дипломів і булл римських пап5, канцелярії архиєпископів Естергому та безпосередньо – угорських королів6. Джерельна база даного предмета дослідження цілком повна задля встанов- лення основних етапів міжконфесійних контактів на вказаній території. Звідси – величезна кількість фундаментальних ста- тей та монографій, які впродовж ХІХ – початку ХХІ ст. вийшли з-під пера багатьох істориків країн Центрально-Східної Європи. Однак не вважаємо доцільним наводити їхній перелік та аналіз основних положень, оскільки жоден із авторів не зупинився на питанні участі в міжконфесійному діалозі першої особи в ієрар- хії угорського духовенства – архиєпископа м. Естергому (одна із резиденцій Арпадів поряд із Секешфехерваром)7. Вказана персона від кінця ХІ ст. коронувала всіх представ- ників першої угорської династії, а на початку XIV ст. участь священнослужителя була обов’язковою також і при інтроніза- ційних урочистостях королів з роду Анжу, що принагідно про- демонструвало “потрійне” коронування Кароя Роберта (Carolus, 1308–1342 рр.). Дипломатичне листування монархів із архиєпископами, опубліковане у кодексах та реґестах Р. Марсіни, І. Сентпетері, Г. Феєра8 та ін., засвідчує особливий пієтет перших до справи 2 Ипатьевская летопись. Полное собрание русских летописей [ПСРЛ], Санкт- Петербург 1908, т. 2, стб. 665, 721–722, 731; Воскресенская летопись. ПСРЛ. Москва 2001, т. 7, с. 119 та ін. 3 Постниковский, Пискаревский, Московский и Бельский летописцы. ПСРЛ. Москва 1978, т. 34. с. 82 та ін. 4 Dlugossii Joannes. Annales seu Cronicae incliti regni Poloniae. Warszawa 1973, lib. 5–6, р. 204, 234. 5 Акты исторические, относящиеся к России. Санкт-Петербург, 1841, т. 1, с. 3–4. Romae 1859, t. 1, s. 1 etc. 6 Árpád-kori és Anjou-kori levelek XI–XIV század. Budapest, 1960, оld. 126–127; Co- dex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis. Budae 1829, t. 3, v. 1, s. 163. 7 Zsoldos A. A király úr szine előtt. História, 2002, n. 9–10, old. 11–12. 8 Az Arpádházi királyok okleveleinek kritikai jegyzéke: 3 kötétekben. Budapest 1923, к. 1, 576 l.; Codex diplomaticus et epistolaris Slovaciae. Bratislava 1971, t. 1, 106 опривілейовування духовенства, надання різноманітних прав, пільг тощо. Подібні позиції можна прослідкувати у Золотих бул- лах Ендре ІІ від 1222 та 1231 рр., де чимало артикулів присвя- чено церковним питанням9. Особливе місце займає також угода від 1233 р., укладена у м. Берегсаc між королем Ендре ІІ та представниками папи Гри- горія ІХ (Gregorius, 1227–1241 рр.) стосовно надання угорсько- му духовенству пільг у сфері видобутку та торгівлі сіллю10. Вка- зане повідомлення особливо цінне з огляду на опосередковано підтверджений літописами високий рівень зацікавленості Ар- падів використанням соляних копалень Галичини11. Аналізуючи повідомлення польських, східнослов’янських, угорських та ін. джерел, можемо зафіксувати наступні спосте- реження про участь архиєрея м. Естергом12 у кількох епізодах русько-польсько-угорських відносин. Перша офіційна згадка, наведена під 1193 р. у хронологічно найближчій “Хроніці” Богухвала13 та згодом відтворена Яном Длугошем14 і Мацеєм з Мєхова15, фіксує присутність архиєпис- копа Йоба серед послів короля Бели ІІІ під час укладення уго- ди з делегатами краківсько-сандомирського князя Казимира ІІІ Справедливого (Casimirus, 1177–1190, 1191–1194 рр.) єпископом Фульконієм (Fulco) та палатином Миколаєм (Nicolaus), стосовно 504 s.; Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis. Budae 1829–1841, t. 3–7. 9 The Laws of the medieval kingdom of Hungary. Idyllwild 1999, t. 1, р. 32–39. 10 Almosi T. A beregi egyezmény megkötetésének diplomáciai mozzanatai. Acta Uni- versitatis Szegediensis de Attila József nominatae. Acta historica. Szeged 1986, t. 83, оld. 31–41. 11 Ипатьевская летопись, стб. 790–792; Волощук М.М. Докладно про угорський слід у версії походження назви міста Коломиї. Коломия давня і нова: міська цивілізація в історії та культурі / Матеріали регіональної науково-теоретич- ної конференції, присвяченої 600-річчю надання Коломиї магдебурзького пра- ва, Коломия, 27 жовтня 2005 р. Коломия 2005, с. 38–50. 12 У досліджуваний період перебували на престолі чотири архиєпископи Естер- гому (archiepiscopis Strigoniensis): Йоб (Iob, 1185–1203 рр.), Іоанн (Ioannes, 1205–1223 рр.), Томаш (Thoma, 1224 – ? рр.), Роберт (Robert, 1226–1239 рр.). 13 Kronika Boguchwala i Godyslawa Paska. Monumenta Poloniae Historica [MPH]. Warszawa 1961, t. 1, s. 105. 14 Dlugossii Joannes. Annales.., s. 154. 15 Maciej de Miechowita. Chronika Polonorum. Kraków 1986, s. 105. 107 поділу сфер впливу у сусідніх Галицькій і Волинській землях після складних міждинастичних польсько-угорських конфлік- тів 1188–1190 рр.16 Польські джерела не повідомляють, у чому полягала роль archiepiscopi Strigoniensi під час переговорів, які відбувалися у Спіші (очевидно, сучасне словацьке м. Спішське Подградьє, відоме своїми середньовічними фортифікаціями ча- сів Арпадів). Не виключено, що окрім питання про примирення правлячих монархів, яке відбулося в тому ж році під час осо- бистої зустрічі Бели і Казимира17, угорські і польські священ- нослужителі, як ми припускаємо, повинні були обговорити об- ставини міжконфесійного конфлікту у Галичині (1188–1189), спровокованого насамперед тим, що “Оугре… в божницахъ… почаша кони ставляти”18. Підставою для подібного судження є загальні тенденції розвитку східної політики папства на рубе- жі ХІІ–ХІІІ ст., зокрема на Русі, підтверджені подіями 1214– 1215/1216 рр. В історичній літературі досі не з’ясовано, чи був наступник Йоба – естергомський архиєпископ Іоанн причетним до спра- ви поширення впливів католицької Церкви на схід від Карпат у контексті відправлених папою Інокентієм ІІІ (Innocens, 1198– 1216 рр.) угорському і руському духовенству двох булл, датова- них 7 жовтня 1207 р. Ймовірно, що прийняття королем Ендре ІІ у другій половині 1205 р. титулу Galitiae Lodomeriaequae rex, 16 Вказане повідомлення досі в історичній літературі оцінюється дуже обережно, як таке, що, ймовірно, було свідомо сфальсифіковане на початку ХІІІ ст. (влас- не, у часі створення Богухвалом своєї праці) в контексті поглиблення впливів Арпадів та краківських П’ястів у Верхньому і Середньому Подністров’ї, Во- лодимирському, Белзькому, Крем’янецькому князівствах та ін. Однак, на наш погляд, автентичність тексту підтверджена хоча б останніми коментованими виданнями “Історії Польщі” Я. Длугоша російської дослідниці Н. Щавелевої (див.: Щавелева Н.И. Древняя Русь в “Польской истории” Яна Длугоша (кни- ги I–VI): текст, перевод, комментарии. Москва, 2004, с. 184, 439). Вірогід- ність звістки Богухвала теж не заперечували І. Гарайда, В. Пашуто, Б. Влодар- ський (див.: Гарайда И. Галицька политика угорскихь королёвь Бейлы ІІІ-го и Андрія ІІ-го. Зоря-Hojnal. 1943. № 1–4, с. 127; Пашуто В. Т. Внешняя полити- ка Древней Руси. Москва 1968, с. 162; Wlodarski B. Polska i Rus (1194–1340). Warszawa 1966, s. 12). 17 Щавелева Н. И. Древняя Русь.., с. 337. 18 Ипатьевская летопись.., стб. 665. 108 його видимий сюзеренітет над Галицькою землею як в особис- тісному відношенні щодо місцевих східнослов’янських князів, так і в питанні реальних політичних впливів упродовж кінця 1205–1207 рр. через призму здобуття високого авторитету та поваги в боярському середовищі, спричинили наміри верховно- го понтифіка звернутися ad “Archiepiscopis, episcopis, abbatibus et aliis tam clericis, quam laicis per regnum Ungariae” з пропози- ціями “…panis intellectus et vitae ad alias ecclesias cum doctrina fidei procedat et aqua sapientiae salutaris”19. Оскільки інша аналогічно датована булла адресувалася “archiepiscopis, episcopis, et universis tam clericis quam laicis per Rutheniam”, біблійними цитатами натякаючи на важливості реа- лізації унії Церков: “…ut sicut est unus pastor, sic fiat unum ovile”20, зрозуміло, що подібні релігійні перетворення могли відбутися виключно у добре контрольованих Арпадами подністровських землях, тобто, у Галичині. Порівняльна характеристика актово- го матеріалу папської канцелярії свідчить, що нунцій Григорій (Gregorius) потрапив до Угорщини, і, як припускають окремі до- слідники21, передав Ендре адресовану йому буллу. Невстанов- леним залишається питання, чи реалізувалася на Русі подаль- ша місія посланця, і яка роль у місіонерських планах Інокентія відводилася архиєпископу Іоанну. Звернення Інокентія ІІІ ad Archiepiscopis Ungariae чітко свідчить про обізнаність естергомського архиєрея в деталях східнослов’янської політики понтифіка, котрий у офіційних дипломах називав Іоанна “venerabilem fratrum nostrum”22. Від- так не виключеною, на наш погляд, є причетність останнього 19 Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis.., t. 3, v. 1, s. 54; Чуба- тий М. Західна Україна і Рим у ХІІІ ст. у своїх змаганнях до церковної унії. За- писки Наукового товариства імені Шевченка [НТШ]. Львів 1917, т. 123–124, с. 75. 20 Акты исторические, относящиеся к России.., с. 3; Чубатий М. Західна Украї- на.., с. 76–77. 21 Дашкевич Н. Первая уния юго-западной Руси с католичеством. Киев 1884, с. 2; Гарайда И. Галицкая политика.., с. 140; Свідерський Ю.Ю. Боротьба Південно-Західної Русі проти католицької експансії в Х–ХІІІ ст. Київ 1983, с. 80; Чубатий М. Західна Україна.., с. 12 та ін. 22 Codex diplomaticus et epistolaris Slovaciae… t. 1, s. 154. 109 до галицького правління трансільванського воєводи Бенедикта (осінь 1208 – літо 1209 рр.), який повинен був реалізувати пла- ни папи та, як об’єктивно стає зрозумілим, – вищого угорсько- го духовенства (“томитель… блоудь творя и оскверняхоу жены же и черницы и попадьи”23). Джерела не підтверджують, що в зафіксованих пам’яткою заходах брали участь представники католицьких священнослужителів, хоча в історичній літерату- рі таке припущення є24. Причетність архиєпископа Іоанна до активної реалізації задумів папи розширити власний вплив на західні землі Русі, починаючи ще від 1207 р., підтверджується подіями 1214– 1215/1216 рр. під час переходу Galitiae під владу малолітньо- го сина Ендре ІІ – Калмана (Calmanus, 1210–1241 рр.). Пові- домлення Я. Длугоша свідчить, що: “Руська знать [primores Russorum] звернулася до паннонців… і просила їхнього короля Андрія призначити собі правителем його сина Коломана, обіця- ючи бути йому вірними і шанувати”25. Впродовж короткого часу посланці Арпадів відбули до Риму задля “postulatio nostra super coronando filio nostro in regem Galiciae”26. Подібний інтроніза- ційний акт повинен був здійснити архиєпископ Естергому, про що монарх просив Інокентія в одному з дипломів, адресованих папі ще у 1214 р. “…nostro і… Strigoniensi archiepiscopo, detis in mandates… dictum filium nostrum in regem… inungat”27. Обидва прохання Ендре були задоволені, підтверджен- ням чого є диплом Григорія ІХ від 1222 р., у якому зазначало- ся “Colomanno per… Strigoniensem archiepiscopum… coronato in regem”28. Інформація, наведена в королівському дипломі від 1234 р., дала підстави історикам М. Чубатому та У. Каллаю 23 Ипатьевская летопись.., стб. 722. 24 Див., наприклад: Чубатий М. Західна Україна.., с. 14. 25 Щавелева Н.И. Древняя Русь.., с. 199, 352; Dlugossii Joannes. Annales.., р. 204. Ex origine: “Pannonii apciores rei huic visi per primores Russorum aditi sunt, et rex eorum Andreas supliciter a Ruthenis exoratus, ut filium suum Colomannum illis in dominum preficeret, offerentes se illi fide et devocione sincera parituros”. 26 Чубатий М. Західна Україна.., с. 80. 27 Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis.., t. 3, v. 1, p. 164; Vetera Monumenta historica Hungariam sacram Illustrantia.., t. 1, p. 1. 28 Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis.., t. 3, v. 1, p. 356. 110 датувати помазання Калмана “ex indulgentia sedis apostolice dyadematae, illustrem regem Galiciae” кінцем 1214 р.29. Однак ми з версією вчених не до кінця згідні. Судячи з послання Ендре ІІ до Інокентія ІІІ, датованого (літом ?) 1215 р., станом на літо – початок осені 1215 р. Кальман “castrum Galiciae… cum paucis commorabatur obsederit”30, куди, як вдало підкреслює М. Чуба- тий, він приїхав заздалегідь31. Оскільки перший диплом Ендре до папи датується 1214 р. (на жаль, день і місяць невідомі), зро- зуміло, що його було складено не раніше кінця осені – зими по- точного року32. Отже, слід було отримати від Інокентія згоду на коронування, підтвердження чого, судячи з диплома від (літа ?) 1215 р., потрапило до короля не раніше кінця зими – початку весни 1215 р. Відтак, саме в Угорщині, на нашу думку, пройшло помазання на короля Галичини (як перший крок легітимізації, але це ще не коронація – М.В.), про що писав Ендре папі у ви- щенаведеному акті. 29 Kállay U. Mirok koronázták meg Kálmánt Halics felkent királyát, a pápától kül- dött koronával. Századok. Budapesten 1903, évf. 37, old.673; Чубатий М. Західна Україна.., с. 19. 30 Важко сказати, яку саме фортецю мав на увазі Ендре. Станом на початок ХХІ ст. археологічно підтверджено, що оборонні споруди навколо Галича не були суцільними, а локалізувалися поблизу окремих найважливіших у військо- вому значенні об’єктів, як, наприклад, – біля церкви святого Пантелеймона, на території Крилоського городища та ін. Ми вважаємо обґрунтованішим висно- вок Б. Томенчука, який переконує: резиденція Калмана, найправдоподібніше, знаходилася на території сучасного Старостинського замку у м. Галич (див.: Томенчук Б. П. Археологія некрополів Галича і Галицької землі. Одержавлен- ня. Християнізація. Івано-Франківськ 2006, с. 201). 31 Чубатий М. Західна Україна.., с. 19. 32 Подібний висновок об’єктивно випливає із загальної логіки перебігу подій у Галицькій землі впродовж 1214 р. Навесні краківсько-сандомирський князь Лєшек Білий (Lestko Albus, 1202–1227 рр., з перервами) здійснив похід проти ставленика Арпадів – боярина Володислава Кормильчича, який “вокняжися в Галичи”. Згодом Ендре, дізнавшись про даний факт, в тому ж році (напевно десь влітку) організував кампанію проти поляків, не зумів її провести, успіш- но зустрівся із послом Лєшка Пакославом, а восени 1214 р. і самим князем (домовившись про шлюб між дітьми Кальманом і Соломією, відповідно), по завершенні чого не швидше як наприкінці осені “…пославъ и я Володислава”. Такі дії потребували чимало часу для втілення в життя, тому, на нашу думку, король міг відправити подібного диплома Інокентію ІІІ лише після отримання звістки про переможне завершення військової експедиції. 111 Важко припустити, судячи із найприскіпливіших хроноло- гічних підрахунків, щоб такі важливі дійства відбувалися поза межами Угорщини. Оскільки Ендре у посланні до Інокентія ІІІ від 1214 р. просив здійснити коронування свого сина саме за посередництвом естергомського архиєрея (тому що: “…solam Strigoniensem ecclesiam in officials domus regie iurisdictionem habere”33), можна припустити, що це відбулося у м. Секешфе- хервар (кінець 1214 р.). Зважаючи на інтронізаційні традиції Арпадів кінця ХІ–ХІІІ ст., їхню надмірну шанобливість до свя- щенних регалій династії (наприклад, “свята правиця” короля Іштвана І), цілковиту мовчанку джерел досліджуваних кількох років (спричинену, на наш погляд, буденністю даного факту для угорської знаті), інше місце назвавати важко. Однак помазання відбувалося без належних інсигній, зо- крема – корони (quatinus coroman auream), яку Ендре просив ви- слати, як вказує М. Чубатий, під час походу в Галичину влітку 1215 р.34. Отже, між кінцем 1214 – літом 1215 рр. Кальман при- був до Галича, опікуни із числа угорської знаті, зокрема, згаду- ваний у літописі “Бенедиктъ Лысы …епископы и попы изгна из церкви, а свое попы приведе Латинские на службу”35, оче- видно, як вказував Я. Длугош, “…ritus ipsorum et generis (Ru- thenorum. – M.B.) exterminium effecturam”36. Саме така діяльність спричинила, за словами дослідників37, заворушення серед руського населення, описані у дипломі Ендре ІІ до папи від (літа ?) 1215 р. Відтак малолітній герцог виявився оточений per Ruthenorum exercitum у одній із місцевих фортець38, ще не будучи остаточно легітимізованим як Galitiae rex. 33 Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis.., t. 3, v. 1, p. 163. 34 Чубатий М. Західна Україна.., с. 20. 35 Ипатьевская летопись.., стб. 732; Воскресенская летопись.., с. 119; Постни- ковский, Пискаревский, Московский и Бельский летописцы.., с. 82. 36 Dlugossii Joannes. Annales.., s. 204; Щавелева Н.И. Древняя Русь.., с. 199. 37 Пашуто В.Т. О политике папской курии на Руси (ХІІІ век). Вопросы истории. 1949, № 5, с. 59; Його же. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. Мос- ква 1950, с. 201; Свідерський Ю.Ю. Боротьба Південно-Західної Русі.., с. 85– 86; Чубатий М. Західна Україна.., с. 19; Winter E. Russland und das Papsttum. Berlin 1960, bd 1, s. 84 та ін. 38 Vetera Monumenta historica Hungariam sacram Illustrantia.., р. 1. 112 Таким чином, коронація угорського престолонаслідника per dyademae, про що вказувалося у дипломі від 1234 р., відбулася виключно після зняття облоги з вищеназваного замку, як опо- середковано свідчить згаданий нами диплом від (літа ?) 1215 р. та польський нарративний матеріал39. Відтак, на наш погляд, ар- хиєпископ Іоанн міг перебувати у складі війська, яке вируши- ло залагодити непорозуміння у східнослов’янських володіннях Ендре. Про aliis episcopis, яких Кальман ex Pannonia adduxerat, також вказував Я. Длугош40. Угорський монарх, як Galiciae Lodomeriaequae rex, у порів- нянні зі своїм сватом Лєшком Білим, зберігав пріоритетність у питанні коронації сина на regem Galiciae. Тому ми переконані, що в Галичі разом із краківським єпископом Вінцентієм Кад- лубком (згадуваним Я. Длугошем) станом на літо – осінь 1215 р. естергомський архиєрей був присутній (sic!). Саме він і мав у вказаний час завершити інтронізаційні заходи угорського гер- цога коронуванням (курсив і підкреслення наше – М.В.), як ми припускаємо, в “црькви стѣя Бца придвца Мрія”, де у вересні 1210 р. при майже аналогічних обставинах було посаджено на князювання ставленика Ендре ІІ – Данила Романовича41. Подіб на акція, проведена на священному для місцевого населення місці, всього на відстані кількох десятків метрів від “Галичиної мо- гили”, мала б, на нашу думку, додатково підкреслити легітим- ність коронації малолітнього престолонаслідника, особливо в очах зацікавленого в цьому боярства. Ми погоджуємося з думкою М. Чубатого, що одночасно із завершенням інтронізації Кальмана угорський король забрав свого сина до Угорщини42. Серед угорців, які залишилися у га- лицьких землях, судячи з актового матеріалу, естергомського архиєрея теж не було43. 39 Vetera Monumenta historica Hungariam sacram Illustrantia… р. 1; Dlugossii Joan- nes. Annales.., s. 204; Щавелева Н. И. Древняя Русь.., с. 199. 40 Dlugossii Joannes. Annales.., р. 204; Щавелева Н. И. Древняя Русь.., с. 199. 41 Ипатьевская летопись.., стб. 727. 42 Чубатий М. Західна Україна.., с. 22. 43 Таке припущення підтверджується присутністю Іоанна в списках учасників IV Латеранського собору, який почався 1 листопада 1215 р. (див.: Чубатий М. Західна Україна.., с. 23). Опосередковано про відсутність естергомського 113 Таким чином, у контексті поширення угорських динас- тичних впливів на схід (початок ХІІІ ст.) естергомський влади- ка об’єктивно був задіяний у даному процесі через ідеологічну підтримку Арпадів, церковне благословення та взаємодію з рим- ськими понтифіками. Детальний аналіз джерел, які відобража- ють різноплановість еволюції русько-угорських відносин вка- заного проміжку часу, засвідчує низку згадок щодо діяльності досліджуваної нами персони. Однак подібні контакти продовжували мати місце і в ме- жах Угорського королівства. Зокрема, під 1218 та 1232 рр. у двох королівських грамотах згадується Ladislaus Ruthenus, який по сусідству із володіннями естергомського архиєрея (спершу Іоанна, а згодом Роберта) в межах села Пагран (villa Pagran, in comitatu Nitriensi) мав у своєму розпорядженні 25 вино- градників та кілька десятків сервів44. Ідентифікація вказаного східнослов’янського персонажа має тривалу історію45, хоча ми впевнені, що в обох дипломах йдеться про галицького боярина Володислава Кормильчича, який у 1214 р., згідно з Іпатіївським літописом, виїхав до Угорщини46. Судячи з акту № 2 (від 1232 р.), колись (на наш погляд, близько 1216–1217 рр.) вказану територію ex indignatione (“…propter quandam nostram indignationam a iam dicta ecclesia архиєрея в Галичині свідчить дипломатичне листування останнього з Ендре ІІ, датоване кінцем 1215 р. (див.: Codex diplomaticus et epistolaris Slovaciae.., t. 1, s. 155–157). Очевидно, що восени 1215 р. архиєпископ вже перебував в Угор- щині, повернувшись сюди одразу ж після коронації Калмана, а згодом відбув до Риму. 44 Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis.., t. 3, v. 1, s. 257; Monu- menta ecclesiae Strigoniensis.., t. 1, p. 218, 287. 45 Гарайда И. Галицька політика.., с. 144; с. 150; Майоров А.В. Галицко-Волын- ская Русь. Очерки социально-политических отношений в домонгольский пе- риод. Князь, бояре и городская община. Санкт-Петербург 2001, с. 362; Пашу- то В. Т. Внешняя политика.., с. 244; Font M. Oroszország, Ukrajna, Rusz. Budapest 1998, old. 218; Фонт М. Венгры на Руси в ХІ–ХІІІ вв. А сє єго срєбро: Збірник праць на пошану члена-кореспондента НАН України Миколи Федоровича Кот- ляра з нагоди його 70-річчя. Київ 2002, с. 92; Grzesik R. Książę węgierski żonaty z córką Mścisława halickiego. Przyczynek do problemu czasu i miejsca powstania kro- niki węgiersko-polskiej. Kwartalnik Historyczny. 1995, z. 3–4, s. 30 та ін. 46 Ипатьевская летопись.., cтб. 731. 114 abstuleramus”, інші причини не вказані – М.В.) Ендре ІІ віді- брав від архиєпископа Іоанна47. Земля була передана Ladislao Rutheno, який нею і користувався до смерті (близько 1231, або 1232 рр.)48. Поясненням подібного кроку монарха у ставленні до архиєпископа, на наш погляд, могли бути невдачі у справі поширення католицизму в Галичині впродовж 1215–1216 рр., 1219–1221 рр. та в другій половині 20-х рр. ХІІІ ст.49, або ж про- блеми у відносинах з духовенством, які перманентно тривали з 1218 р. до початку 30-х рр. ХІІІ ст., і були безпосередньо за- лежними від стосунків Арпадів із папством50. Відтак, ми вважаємо, що один із активніших ініціаторів встановлення in Galitiae влади угорського короля – боярин Во- лодислав за рахунок переділу земельної власності естергомсько- го архиєпископа у с. Пагран отримав на свою користь частину його колишніх володінь. Однак, зі смертю першого, Ендре ІІ по- спішив “populos cum terris et vineis supradictis sepedicte ecclesie duximus, restituendos”, чим, як вказує диплом від 1232 р., нама- гався заслужити спасіння душі (“ob remedium Anime nostre”)51, розуміючи, очевидно, несправедливість конфіскації від 1216, або 1217 рр. Таким чином, у системі русько-угорських відносин кінця ХІІ – першої третини ХІІІ ст. особа естергомського архиєрея по- сідала одне з помітних місць, періодично будучи залученою ко- ролями у дипломатичних і міжконфесійних діалогах та конфлік- тах. Активність руської політики Арпадів зрештою призвела до коронування герцога Кальмана впродовж кінця 1214–1215 рр. на галицького короля, до чого архиєпископ був безпосередньо причетним, відігравши також поважну роль у процесі визрівання такої ситуації. Будучи добре ознайомленим зі специфікою роз- витку Галицької землі вказаного періоду, окремими місцевими представниками галицького боярства, руськими князями, цер- ковний зверхник так і не зумів допомогти правлячій угорській 47 Monumenta ecclesiae Strigoniensis.., t. 1, р. 287. 48 Ibidem, р. 218, 287. 49 Чубатий М. Західна Україна.., с. 20–21. 50 Esztergomi érsekek 1001–2003. Budapest 2003, оld. 100. 51 Monumenta ecclesiae Strigoniensis.., t. 1, s. 287. 115 династії реалізувати власні плани щодо володіння вказаними територіями, внаслідок чого, як ми вважаємо, позбувся значної кількості земель. Однак спорадичність та уривчастість документально за- фіксованих згадок про вказаних осіб, їхнє перебування на Русі, участь у різнопланових заходах Ендре ІІ не дають нам підстав сформулювати цілісного уявлення з досліджуваної проблеми. Очевидно, що в даній ситуації допоможе майбутня робота з ак- товим матеріалом інших угорських архиєпископств, монасти- рів, які проводили місіонерську активність у східнослов’янських володіннях тощо. Myroslav Voloshchuk. THE ROLE OF THE ESTERGOM ARCHBISHOP IN THE RELATIONSHIPS BETWEEN RUS’ AND HUNGARY IN THE PERIOD FROM THE END OF THE 12TH UP TO THE MIDDLE OF THE 13TH CENTURY The article deals with the involvement of the Estergom archbishoprics in the politics of the Arpads aimed at conquering the Halych Principality. Key words: Halych Principality, Arpads, the Estergom archbishop, Vladyslav Kormylchych.

Естергомський архиєпископ в системі русько-угорських відносин кінця ХІІ – першої третини ХІІІ століть

Institution

Ähnliche Einträge