Sigillum Leonis
Аналізується опублікована К. Болсуновським латиномовна свинцева печатка, на яку мало звертали уваги науковці. Висловлено думку, що вона належала князеві Леву Юрійовичу (1308–1323) і використовувалася для внутрішнього вжитку. Дослідник вважає, що двозуб зображений на печатці, був “зубом князя Лева”...
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2010
|
| Schriftenreihe: | Княжа доба: історія і культура |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178852 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Sigillum Leonis / Я. Книш // Княжа доба: історія і культура. — 2010. — Вип. 3. — С. 257-267. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-178852 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1788522021-03-21T01:26:20Z Sigillum Leonis Книш, Я. Статті Аналізується опублікована К. Болсуновським латиномовна свинцева печатка, на яку мало звертали уваги науковці. Висловлено думку, що вона належала князеві Леву Юрійовичу (1308–1323) і використовувалася для внутрішнього вжитку. Дослідник вважає, що двозуб зображений на печатці, був “зубом князя Лева”. The article examines the leaden seal which was published by K. Bolsunovkyj and which was largely neglected in the scholarship. Tha article contends that the seal belonged to Prince Lev Yuriovych (1308–1323) and was used for internal affairs. The analysis suggests that the double tooth depicted on the seal was “a tooth of Prince Lev”. 2010 Article Sigillum Leonis / Я. Книш // Княжа доба: історія і культура. — 2010. — Вип. 3. — С. 257-267. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. 2221-6294 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178852 uk Княжа доба: історія і культура Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті Статті |
| spellingShingle |
Статті Статті Книш, Я. Sigillum Leonis Княжа доба: історія і культура |
| description |
Аналізується опублікована К. Болсуновським латиномовна свинцева печатка, на яку мало звертали уваги науковці. Висловлено думку, що
вона належала князеві Леву Юрійовичу (1308–1323) і використовувалася для внутрішнього вжитку. Дослідник вважає, що двозуб зображений
на печатці, був “зубом князя Лева”. |
| format |
Article |
| author |
Книш, Я. |
| author_facet |
Книш, Я. |
| author_sort |
Книш, Я. |
| title |
Sigillum Leonis |
| title_short |
Sigillum Leonis |
| title_full |
Sigillum Leonis |
| title_fullStr |
Sigillum Leonis |
| title_full_unstemmed |
Sigillum Leonis |
| title_sort |
sigillum leonis |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Статті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178852 |
| citation_txt |
Sigillum Leonis / Я. Книш // Княжа доба: історія і культура. — 2010. — Вип. 3. — С. 257-267. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
| series |
Княжа доба: історія і культура |
| work_keys_str_mv |
AT knišâ sigillumleonis |
| first_indexed |
2025-07-15T17:33:30Z |
| last_indexed |
2025-07-15T17:33:30Z |
| _version_ |
1837735148285591552 |
| fulltext |
257
Ярослав Книш
Sigillum leoniS
Аналізується опублікована К. Болсуновським латиномовна свинце-
ва печатка, на яку мало звертали уваги науковці. Висловлено думку, що
вона належала князеві Леву Юрійовичу (1308–1323) і використовувала-
ся для внутрішнього вжитку. Дослідник вважає, що двозуб зображений
на печатці, був “зубом князя Лева”.
Ключові слова: печатка, зуб, князь Лев Юрійович.
Науковцям відомо лише кілька печаток, що належали Ро-
мановичам. Князю Роману Мстиславичу дослідник В. Янін за-
пропонував атрибутувати печатку (№ 167), на одній стороні якої
зображені св. Борис і Гліб, на другій – св. Федір. Відомо сім її
свинцевих екземплярів, діаметр яких 21–26 мм. Він також вва-
жав, що хресним іменем Романа було Борис1, але підтверджен-
ня висловленої ним думки відсутнє у джерелах. Запропонована
атрибуція цієї печатки залишається досить гіпотетичною, тому
справедливо піддається сумнівам2.
Вищеназваному князеві дослідник А. Молчанов запропо-
нував атрибутувати печатку (№ 289), на одній стороні якої зо-
бражений св. Кирило, а на другій – “знак Рюриковичів” у вигля-
ді двозуба прямокутних обрисів, лівий зуб якого завершується
хрестом, а правий відігнутий праворуч, натомість середній до-
сить малий. Науковець вважає, що новгородський посадник
Якун (1167–1170) мав хресне ім’я Кирило, а описаний вище
княжий знак належав Роману Мстиславичу, який князював у
Новгороді в 1168–1170 рр.3
1 Янин В. Актовые печати Древней Руси X–XV вв. Москва 1970, т. 1, с. 94–95,
200.
2 Dąbrowski D. Rodowód Romanowiczów ksiąžąt halicko-wołyńskich. Poznań; Wroc-
ław 2002, s. 26.
3 Молчанов А. Об атрибуции лично-родовых знаков князей Рюриковичей X–
XIII вв. Вспомогательные исторические дисциплины. Ленинград 1985, т. XVI,
с. 79.
258
Ця печатка в єдиному
екземплярі, а місце її знахо-
дження невідоме. Вона була
куплена в Парижі з колекції,
зібраної у Стамбулі до 1917 р.4
Відзначимо, що М. Лихачов
запропонував атрибутувати її
київському князеві Всеволоду
Ольговичу (1138–1146), який
носив, як вважав цей дослідник, хресне ім’я Кирило5. Тому іден-
тифікацію підтримали деякі дослідники6.
Найвідомішою сфрагістичною пам’яткою Романовичів є ма-
єстатична печатка короля Юрія Львовича, що вціліла у п’яти вос-
кових екземплярах різного ступеня збереженості. Перший із них
був прикріплений до документа датованого 1316 р., яким князі Лев
і Андрій Юрійовичі пролонговували союз із Тевтонським орденом.
На нашу думку, цією печаткою користувався старший із двох бра-
тів – Лев. Ще чотири її екземпляри були привішені до аналогіч-
них документів князя Юрія-Болеслава Тройденовича, датованих
1325, 1327, 1334 і 1335 рр. Використання сином і внуком короля
Юрія Львовича його маєстатичної печатки свідчить про великий
авторитет цього правителя серед нащадків. Діаметр цієї сфрагіс-
тичної пам’ятки становить приблизно 90 мм. На її лицевій стороні
зображено короля на троні, довкола якого латиномовна легенда:
“s[igillum] domini Georgi regis Rusie” (“печатка пана Юрія коро-
ля Русі”), на зворотній – озброєний вершниик зі щитом і прапо-
ром, який оточує напис: “s[igillum] domini Georgi ducis Ladimirie”
(“печатка пана Юрія князя Володимирії”)7. Намагання О. Лаппо-
4 Янин В. Актовые печати.., т. 1, с. 217.
5 Лихачев Н. Материалы для истории византийской и русской сфрагистики. Из-
вестия АН СССР. Москва 1930, т. 2, с. 205.
6 Орешников А. Классификация древнейших русских монет по родовым знакам.
Известия АН СССР. Москва 1930, серия VIII, № 3, с. 105; Рыбаков Б. Знаки соб-
ственности в княжеском хозяйстве Киевской Руси X–XII вв. Советская археоло-
гия. Москва; Ленинград 1940, № 6, с. 233; Янин В. Актовые печати.., т. 1, с. 71.
7 Лаппо-Данилевский А. Печати последних галичско-владимирских князей и их
советников. Болеслав-Юрий II, князь всей Малой Руси. Сборник материалов и
исследований. Санкт-Петербург 1907, с. 244–245, 249.
Іл. 1. Печатка Романа Мстисла-
вича і новгородського посадни-
ка Якуна
259
Данилевського приписати цю печатку князеві Юрію-Болеславу
Тройденовичу8 не знайшло підтримки у дослідників.
До грамоти, виданої Юрійовичами у 1316 р., була підві-
шена ще одна воскова печатка, яка збереглася дещо пошкодже-
ною. Діаметр цієї сфрагістичної пам’ятки становить приблизно
70 мм. На її лицевій стороні зображений стоячий воїн у лицар-
ських обладунках, на зворотній – лев, що спинається на скелю.
Легенда на печатці відсутня. В історіографії домінує думка, що
ця сфрагістична пам’ятка належала князеві Леву Даниловичу9.
Допускаючи можливість такої атрибуції визначимо її гіпоте-
тичність. На нашу думку вона також могла належати королеві
Юрію Львовичу. Найімовірніше, нею користувався молодший
з Юрійовичів – Андрій.
У 1906 р. М. Грушевський опублікував репродукцію по-
шкодженої воскової печатки, відтисненої на листі громади
м. Володимира, датованого 3 травня 1324 р. і адресованого
мешканцям німецького міста Штральзунда10. На цій сфрагіс-
тичній пам’ятці зображено св. Юрія на коні, що проколює спи-
сом крилатого змія. Від латиномовної легенди збереглася тіль-
ки літера “d”. Діаметр печатки становить приблизно 65 мм11.
Атрибуція пам’ятки залишається дискусійною. Одні дослід-
ники вважають її приналежною володимирській громаді12,
інші – княжою (королівською)13, зокрема, “меншою” печаткою
8 Лаппо-Данилевский А. Печати.., с. 242–244.
9 Грушевський М. Ілюстрована історія України. Київ 1990, с. 123; Маркевич О.
Значення печаток міст для дослідження міської геральдики. Історичні дже-
рела та їх використання. Київ 1969, вип. 4, с. 248; Гавриленко В. Українська
сфрагістика. Питання предмета та історіографії. Київ 1977, с. 89; Гречи-
ло А. Територіальні символи Галицько-Волинської держави другої половини
XII – початку XIV століть. Записки Наукового товариства ім. Шевченка (далі –
ЗНТШ). Львів 2000, т. 240, с. 257.
10 Грушевський М. Лист Володимирської громади з 1324 р. Факсиміле листа.
ЗНТШ. Львів 1906, т. 72, с. 5–8, табл. 1.
11 Дашкевич Я. Володимир-Волинська печатка 1324 року: міська чи князівська.
Знак. Львів 1997, № 13, с. 9.
12 Грушевський М. Лист.., с. 7–8; Барвінський Б. Українські сфрагістичні
пам’ятки XII–XIV століть. ЗНТШ. Львів 1996, т. 231, с. 256; Маркевич В. Зна-
чення.., с. 247.
13 Линниченко И. Дополнительные замечания. Болеслав-Юрий.., с. 205.
260
Юрія Львовича14. Переконливіші аргументи висунули прихиль-
ники другої думки.
У писемних джерелах наявні численні звістки про печат-
ки, які були при грамотах князя Лева. В 1565 р. ревізори про-
понували вважати автентичними ті документи цього правите-
ля, при яких збереглися печатки “з зубом” (“zębem”)15. 3 січня
1470 р. шляхтич Микола Балицький подав до лавничого суду
м. Перемишля грамоту князя Лева про продаж Іванові війтів-
ства та кам’яної церкви у Перемишлі “з підвішеною на шовко-
вому шнурку печаткою з простого воску, на якій знак у вигляді
зуба” (“signum ad modum dentis”)16. Більшість дослідників вва-
жають цей документ автентичним17.
На грамоту, якою князь Лев Данилович у 1282 р. або 1292 р.
подарував своєму слузі Осташкові Гласкові село Васичин “пе-
чат привісили зубом запечатали”18. В іншому недатованому до-
кументі, яким князь Лев, найімовірніше, – Юрійович подару-
вав своєму слузі Данилові потік Яблонку з усіма землями, що
його оточують і користями з них, згадується “місце зубчатої
печатки” (“loсus sigilli dentalis”)19. У 1556–1557 рр. польський
14 Дашкевич Я. Володимир-Волинська печатка.., с. 9.
15 Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII –
першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти. Львів 2004, с. 900–901.
16 Там само, с. 832.
17 Najwcześniejsza wzmianka o wójtowstwie w Przemyślu. Wypisy i teksty źródłowe
do historii regionalnej województwa rzeszowskiego dla klasy VIII i IX. Rzeszów
1958, s. 17–18; Gilewicz A. Najwcześniejsza wzmianka o wójtowstwie w Prze-
myślu. Tysiąc lat Przemyśla. Kalendarz 1961–1965. Przemyśl 1961. s. 43; Марке-
вич О. Невідома грамота князя Льва Даниловича. Архіви України. Київ 1968,
№ 5, с. 25–29; Генсьорський А. З коментарів до Галицько-Волинського літо-
пису (Волинські і галицькі грамоти XIII ст.). Історичні джерела та їх вико-
ристання. Київ 1969, вип. 4, с. 183–184; Zbiór documentów Małopolskich. Wyd.
Kuraś S., Sułkowska-Kuraś I. Wrocław; Warszawa; Kraków 1969, cz. IV, s. 45; Fen-
czak A. Z badań nad poczatkami sаmorządu mieskiego w Przemyślu i jego konzela-
cii (do 1389 roku). Rocznik historyczno-archiwalny. Przemyśl 1988, t. 5, s. 25–29;
Janeczek A. Ząb kniazia Lwa. W kwestii wiarygodności przemyśkiego przewile-
ju wójtowskiego. Civitas et villa. Miasto i wieś w średniowecznej Europie Środko-
wej. Wrocław; Praha 2002, c. 184; Капраль М. Привілей 1356 року як повторне
надання магдебурзького права для міста Львова. Львів: Місто – суспільство –
культура. Львів 1999, т. 3, с. 16; Купчинський О. Акти.., с. 139–145.
18 Купчинський О. Акти.., с. 490.
19 Там само, с. 733.
261
король Сигизмунд II підтвердив три пергаментні грамоти кня-
зя Лева, які були скріплені “його звичною зубчатою печаткою”
(“sigillo еius dentali solіto”)20. Автентичність цих документів за-
лишається сумнівною.
У історіографії поширена думка, що печатки “з зубом” не
збереглися21. Проте дослідники мало звертали увагу на сфра-
гістичну пам’ятку, яку опублікував К. Болсуновський у 1894 р.
під порядковою латинською літерою “L”22. Тільки М. Таубе пе-
реопублікував наявний на ній знак, вважаючи, що він належав
князеві Леву Даниловичу, але саму пам’ятку помилково назвав
пломбою23. Цю неточність повторили й інші дослідники24. Вод-
ночас у літературі поширилася думка, що цей правитель корис-
тувався двозубом25.
К. Болсуновський у своїй монографії чітко розрізняв плом-
би і печатки, що “в нашу колекцію на 1000 варіантів пломб по-
трапило відносно мало печаток, всього приблизно 17 штук”.
Також, цей автор зазначав, що “під вислими печатками ми ро-
зуміємо печатки, що спеціально приготовлялися для підві-
шування їх до грамот і документів: вони відрізняються від
звичайних пломб іноді величиною, частково способом оброб-
лення і характером зображень”26. Натомість “більшість пломб
20 Купчинський О. Акти.., с. 877–880, 883–884.
21 Див. напр.: Дашкевич Я. Родовий знак Рюриковичів у Галицькому князівстві
XIII. Третя наукова геральдична конференція. Львів 1993, с. 32.
22 Болсуновский К. Дрогичинския пломбы. Киев 1894, ч. I, табл. № ХХ.
23 Таубе М. Загадочный родовой знак семьи Владимира Святого. Сборник ста-
тей, посвященных Павлу Николаевичу Милюкову 1859–1929. Прага 1929,
с. 122,126.
24 Січинський В. Український тризуб і прапор. Вінніпеґ 1953, с. 23; Андрусяк М.
Тризуб. Б. м. 1947, с. 9, 18–19; Драчук В. Рассказывает геральдика. Москва
1977, с. 238; Белецкий С. К изучению древнерусских княжеских знаков на
пломбах из Дрогичина (по материалам свода К. Болсуновского). Восточная
Европа в древности и средневековье. Контакты, зоны контактов и контак-
тные зони. XI Чтения памяти члена-корреспондента АН СССР В. Пашуто.
Москва, 14–16 апреля 1999 г. Материалы конференции. Москва 1999, с. 109.
Відзначимо, що С. Белецький допускав можливість використання цієї сфра-
гістичної пам’ятки у діловодстві.
25 Сергійчук В. Доля української національної символіки. Київ 1990, с. 7; Дер-
жавна символіка України. Київ 2004, с. 25.
26 Болсуновский К. Дрогичинския пломби.., с. XLIX.
262
досить неправильної форми, величиною лише від 5 до 12 мм в
діаметрі”27. Такими ж критеріями користуються й інші дослід-
ники28. У 70-х роках минулого століття вважалося, що у музе-
ях зберігається приблизно 15 тис. пломб29.
Одну з опублікованих К. Болсуновським печаток досить
інтенсивно використовують дослідники. Під порядковою ла-
тинською літерою “С” він помістив сфрагістичну пам’ятку, на
лицевій стороні якої наявний трирядковий напис: “Дь-нѣсло-
во”, а на зворотній погрудне зображення неідентифіковано-
го святого30.
Десять із опублікованих К. Болсуновським печаток, до яких
належить і вищезгадана під порядковою літерою “L”, мали діа-
метр від 15 до 20 мм і товщину від 2 до 3 мм. На її лицевій сто-
роні наявний дворядковий латиномовний напис: “sil-еo”, який
розшифровується як “Si[gillum] Leo[nis]” (“печатка Лева”)31. Су-
часне місцезнаходження цієї сфрагістичної пам’ятки невідоме.
Описана вище пам’ятка,
зважаючи на її розміри і якість,
безсумнівно використовувала-
ся для документації, що функ-
ціонувала всередині держави
і найімовірніше призначала-
ся для вихідців із західноєвро-
пейських країн. Писемні джерела зберегли скупі звістки про їх
перебування у галицько-волинських землях. На думку деяких
дослідників, свідченням присутності німців у Галичі є мікро-
топонім “Німецькі ворота”32, на яких у 1238 р. Данило Романо-
27 Болсуновский К. Дрогичинския пломби.., с. L.
28 Див., напр.: Янин В. Актовые печати.., т. 1, с. 132.
29 Каменцева Е., Устюгов Н. Русская сфрагистика и геральдика. Москва 1974,
с. 116.
30 Болсуновский К. Дрогичинския пломбы.., с. 1, табл. 1; Лихачев Н. Материалы..,
т. 2, с. 25, рис. 26; Jodkowski F. Pieczęcie ruskie z XI–XII w. znalezione w Grodnie
i Drohiczynie. Przegląd historyczny. Warszawa 1948, t. XXXVII, s. 161; Орлов А.
Библиография русских надписей XI–XV вв. Москва; Ленинград 1952, с. 197;
Янин В. Актовые печати.., т. 1, с. 186, табл. 9, № 94.
31 Болсуновский К. Дрогичинския пломбы.., с. 64, табл. XXI.
32 Крип’якевич І. Галицько-Волинське князівство. Львів 1999, с. 30.
Іл. 2 Печатка Лева Юрійовича
263
вич “постави… хороговъ свою”33. Після монголо-татарської на-
вали цей князь на будівництво Холма “нача призывати прихожаа
Нѣмци и Роусь и иноязычникы и Ляхы”34. У 1267 р. у Володими-
рі “Марколтъ же Нѣмѣчичъ зва к собѣ князи на обѣдъ Василка,
Льва, Воишелка”35. У грудні 1288 р. в цьому ж місті серед наці-
ональних меншин які оплакували померлогокнязя Володимира
Васильковича, згадуються німці36. Польський король Казимир III
22 серпня 1352 р. підтвердив нащадкам (братам Юрієві Рупер-
тові та сестрі Маргариті) львівського війта Бертольда Штекера
земельні володіння (млин Сільський Кут, село Малі Винники і
хутір Підберізці), надані йому “Левом князем Русі”37. Більшість
дослідників вважає, що це був Лев Данилович, хоча дехто віддає
перевагу Леву Юрійовичу. У єдиному латиномовному докумен-
ті, призначеному для функціонування всередині держави – на-
данні князем Юрієм-Болеславом Тройденовичем 20 січня 1339 р.
маґдебурзького права м. Сяноку сказано, що війт повинен суди-
ти всіх “чи буде німець, поляк, угорець чи русин”38. На жаль, пе-
чатка при цьому документові не збереглася.
Незважаючи на те, що під час князювання Лева Данилови-
ча у другій половині XIII ст. на території його держави прожи-
вали, здебільшого в містах, вихідці з західноєвропейських країн,
найчастіше німці, але вони становили незначний відсоток насе-
33 Староруські київські і галицько-волинські літописи: Острозький список
(Хлєбніковський) і список Четвертинського (Погодінський). Гарвардська бі-
бліотека давнього українського письменства. Корпус текстів. Гарвард 1990,
т. 8, с. 331(668); Ипатьевськая летопись. Полное собрание русских летописей
(далі – ПСРЛ). Москва 1998, т. II, стб. 778. Галицько-волинський літопис ми
цитуємо за Хлєбніківським списком, який на нашу думку, точніше передає
архетип Києво-Галицько-Волинського літописного зводу, ніж Іпатіївський.
У дужках подаються поклики на третю, найпізнішу посторінкову пагінацію
Хлєбніківсько кодексу, яка найкраще відчитується в цьому виданні. Подають-
ся також поклики на Іпатіївський список, щоб полегшити читачам орієнтацію
у літописному тексті.
34 Староруські.., с. 356(715); ПСРЛ, т. II, стб. 843.
35 Староруські.., с. 365(733); ПСРЛ, т. II, стб. 868.
36 Староруські.., с. 378(759); ПСРЛ, т. II, стб. 920.
37 Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskej z archiwum tak zwanego
Bernandyńskiego we Lwowie. Lwów 1872, t. 2, s. 1–3.
38 Купчинський О. Акти.., с. 190.
264
лення. Його син – Юрій Львович використовував у міжнародних
відносинах латиномовну печатку, якою, найімовірніше, скріплю-
вав латиномовні документи. Нам не відомо яку печатку викорис-
товував при своїй дипломатичній документації Лев Данилович,
але малоймовірно, щоб серед грамот, які призначалися для функ-
ціонування всередині держави, латиномовні становили такий від-
соток, щоб для них виготовили латиномовну печатку. Натомість,
під час князювання Лева Юрійовича (1308–1323) зросла чисель-
ність вихідців із західноєвропейських країн, особливо у Львові,
тому, очевидно, і збільшилася кількість латиномовної докумен-
тації, призначеної для внутрішнього використання, власне тоді
й виникла потреба виготовити латиномовну печатку.
У писемній пам’ятці середини XIV ст. “Книзі знань про всі
королівства землі і володіння, які є у світі” наявний опис Держа-
ви Романовичів, який можна датувати 1302–1306 рр., де також
сказано, що її правитель, на нашу думку, – король Юрій Льво-
вич “має зелений прапор з червоним хрестом”39. Його малюнок
знаходиться у двох списках (“S” і “R”) “Книги…”. Натомість у
двох інших списках (“N” і “Z”) бачимо інший малюнок – на зе-
леному полотнищі червоний півмісяць, над ним червоний хрест,
який не відповідає процитованому вище текстові. Відзначимо,
що такий самий прапор намальований над Львовом на пор-
тулані Анжеліно Дульсерта, датованому серпнем 1339 р., але
він відображає значно ранішу ситуацію40. На нашу думку, два
останні списки стосуються пізнішої редакції “Книги…”, в якій
подано прапор наступного правителя Держави Романовичів –
Лева Юрійовича (1308–1323), але не внесено змін у відповід-
ний фрагмент тексту. Найімовірніше, на прапорі цього прави-
теля було зображено такий самий знак, як і на печатці “L”, але
його спотворив один із художників.
39 El libro del conocimiento todos los reinos, tierrar y senorios que son por el mundo.
Ed. M. F. Espada. Boletin de lo Sociedad Geografica de Madrid. Madrid 1877, t. II,
s. 33.
40 Див. публіацію відповідного фрагмента портулана: Історія Львова. У трьох
томах. Львів 2006, т. 1 (між с. 56–57 кольорова вклейка); Zalewska-Lorkie-
wicz K. Ilustrowane mappae mundi jako obraz świata. Średniowiecze i początek
okresu nowożytnego. Warszawa 1997, s. 230.
265
При порівнянні “знака Рюриковичів” печатки № 289, яку
А. Молчанов запропонував атрибутувати князеві Роману Мстис-
лавичу, зі “знаком Рюриковичів” печатки з написом “Sigillum
Leonis” стає очевидним, що між ними існує генетичний зв’язок,
тобто вони належали представникам однієї династії. Тому за-
пропоновану А. Молчановим ідентифікацію печатки № 289 слід
вважати вдалою.
На дорогичинських пломбах “знаки Рюриковичів” ста-
новлять, за підрахунками дослідників, приблизно 25–30%, се-
ред них переважають двозуби, складаючи 85% загальної кіль-
кості41. Вивчення “знаків Рюриковичів” значно ускладнюється
тією обставиною, що тільки незначну частину пломб опубліко-
вано. На нашу думку, щонайменше третина двозубів належала
Романовичам. Завданням майбутніх досліджень буде не тіль-
ки вичленення їх із фонду “знаків Рюриковичів”, але й іденти-
фікація належності певних різновидностей конкретним пред-
ставникам династії.
Можливо, геральдичний знак, який використовував князь
Лев Юрійович, наявний на низці пломб, опублікованих К. Бол-
суновським. На їх зворотній стороні зображено букви кирилич-
ного алфавіту, хрести, обриси обличчя тощо (щонайменше 10
варіантів)42. Вони, мабуть, належали вищим княжим урядни-
кам, які виконували адміністративні, фіскальні та інші функції.
Найімовірніше, що представник княжої адміністрації володів
фрагментом срібного персня, знайденого поблизу с. Старяви,
на якому на шестикутному щитку наявний геральдичний знак
Лева Юрійовича43. Одному з Романовичів, на нашу думку, на-
лежав геральдичний знак на персні, що знаходився у складі
скарбу, знайденого у 1903 р. на території колишнього Дмитрі-
ївського монастиря у м. Києві44. Він пов’язаний з геральдичним
41 Белецкий С. К изучению.., с. 107–108.
42 Болсуновский К. Дрогичинския пломби.., № 582, 599, 601, 608, 668, 689, 711,
715, 722, 767, 881.
43 Петегирич В. Археологічний коментар до локалізації літописної ріки. Україна:
культурна спадщина, національна свідомість, державність. Львів 2001. № 8,
с. 815, 816 (№5); Muzeum imienia Lubomirskich. Lwów 1889, s. 40 (nr 816).
44 Рыбаков Б. Знаки собственности в княжеском хозяйстве Киевской Руси. Со-
ветская археология. Москва 1940, № 6, с. 237 (№ 23); Макарова Т. Персни с
266
знаком Лева Юрійовича, тому належав одному з представників
цієї династії.
Загадковою нумізматичною пам’яткою залишається пошко-
джений бронзовий брактетат, знайдений на Таманському півост-
рові. У його центрі знаходиться “знак Рюриковичів”, оточений
кириличним написом, що зберігся частково. Перший публіка-
тор монети О. Орешніков датував її другою половиною XI ст.,
вважаючи належною одному з нащадків князя Святослава Чер-
нігівського. З напису він зміг прочитати тільки слова “Госпо-
ди помози”45. Через кілька десятиліть дослідник Н. Енговатов
приписував брактетат на основі “знака Рюриковичів” князеві
Всеволоду (Кирилу) Ольговичу. Реконструювавши напис, він
пропонував його читати: “помози ми, гсди Кирилу”46. На нашу
думку, “знак Рюриковичів” на брактеаті ідентичний з геральдич-
ним знаком, зображеним на печатці з написом “Sigillum Leonis”,
тому ця монета належала князеві Леву Юрійовичу. Знахідка ін-
шого екземпляра брактетата, на якому можна було б впевнено
відчитати напис, підтвердить або заперечить цю гіпотезу.
Більшість Романовичів,
якщо не всі, використовува-
ли генетично споріднені між
собою двозуби, але з індиві-
дуальними відмінностями.
Опублікована К. Болсунов-
ським сфрагістична пам’ятка
свідчить, що західноєвропей-
ські впливи під час правління
князя Лева Юрійовича були
значно більшими, ніж вважа-
лося досі, адже з його канце-
лярії виходила певна кількість
геральдическими эмблемами из киевского клада. Древности славян и Руси.
Москва 1988, с. 243.
45 Орешников А. Денежные знаки домонгольской Руси. Труды Государственно-
го исторического музея. Москва 1936, вып. 6, с. 85.
46 Энговатов Н. Тамансткий брактетат Всеволода (Кирилла) Ольговича. Нумиз-
матика и сфрагистика. Киев 1963, вып. 1, с. 103–108.
мал. 3 Таманський брактеат
267
латиномовних документів, призначених для функціонування
всередині держави, для яких виникла потреба виготовити окре-
му печатку.
Jaroslav Knysh. SIGILLuM LEonIS
The article examines the leaden seal which was published by
K. Bolsunovkyj and which was largely neglected in the scholarship. Tha article
contends that the seal belonged to Prince Lev Yuriovych (1308–1323) and was
used for internal affairs. The analysis suggests that the double tooth depicted
on the seal was “a tooth of Prince Lev”.
Key words: seal, tooth, Prince Lev Yuriovych.
|