Конфліктологія княжої доби: давній Новгород, язичництво і "Свята Русь" у рефлексіях російського історика
Рецензія на книгу: Петров А. В. От язычества к Святой Руси. Новгородские усобицы. (К изучению древнерусского вечевого уклада). Санкт-Петербург: “Издательство Олега Абышко”, 2003. 352 с. (Серия “Библиотека христианской мысли”)....
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2010
|
| Schriftenreihe: | Княжа доба: історія і культура |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178860 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Конфліктологія княжої доби: давній Новгород, язичництво і "Свята Русь" у рефлексіях російського історика / Р. Голик // Княжа доба: історія і культура. — 2010. — Вип. 3. — С. 384-389. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-178860 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1788602021-03-21T01:26:25Z Конфліктологія княжої доби: давній Новгород, язичництво і "Свята Русь" у рефлексіях російського історика Голик, Р. Огляди та рецензії Рецензія на книгу: Петров А. В. От язычества к Святой Руси. Новгородские усобицы. (К изучению древнерусского вечевого уклада). Санкт-Петербург: “Издательство Олега Абышко”, 2003. 352 с. (Серия “Библиотека христианской мысли”). 2010 Article Конфліктологія княжої доби: давній Новгород, язичництво і "Свята Русь" у рефлексіях російського історика / Р. Голик // Княжа доба: історія і культура. — 2010. — Вип. 3. — С. 384-389. — укр. 2221-6294 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178860 uk Княжа доба: історія і культура Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Огляди та рецензії Огляди та рецензії |
| spellingShingle |
Огляди та рецензії Огляди та рецензії Голик, Р. Конфліктологія княжої доби: давній Новгород, язичництво і "Свята Русь" у рефлексіях російського історика Княжа доба: історія і культура |
| description |
Рецензія на книгу: Петров А. В. От язычества к Святой Руси. Новгородские
усобицы. (К изучению древнерусского вечевого уклада). Санкт-Петербург: “Издательство Олега Абышко”, 2003. 352 с. (Серия “Библиотека христианской мысли”). |
| format |
Article |
| author |
Голик, Р. |
| author_facet |
Голик, Р. |
| author_sort |
Голик, Р. |
| title |
Конфліктологія княжої доби: давній Новгород, язичництво і "Свята Русь" у рефлексіях російського історика |
| title_short |
Конфліктологія княжої доби: давній Новгород, язичництво і "Свята Русь" у рефлексіях російського історика |
| title_full |
Конфліктологія княжої доби: давній Новгород, язичництво і "Свята Русь" у рефлексіях російського історика |
| title_fullStr |
Конфліктологія княжої доби: давній Новгород, язичництво і "Свята Русь" у рефлексіях російського історика |
| title_full_unstemmed |
Конфліктологія княжої доби: давній Новгород, язичництво і "Свята Русь" у рефлексіях російського історика |
| title_sort |
конфліктологія княжої доби: давній новгород, язичництво і "свята русь" у рефлексіях російського історика |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Огляди та рецензії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178860 |
| citation_txt |
Конфліктологія княжої доби: давній Новгород, язичництво і "Свята Русь" у рефлексіях російського історика / Р. Голик // Княжа доба: історія і культура. — 2010. — Вип. 3. — С. 384-389. — укр. |
| series |
Княжа доба: історія і культура |
| work_keys_str_mv |
AT golikr konflíktologíâknâžoídobidavníjnovgorodâzičnictvoísvâtarusʹurefleksíâhrosíjsʹkogoístorika |
| first_indexed |
2025-07-15T17:34:05Z |
| last_indexed |
2025-07-15T17:34:05Z |
| _version_ |
1837735184918642688 |
| fulltext |
384
Роман Голик
КонфліКтологія Княжої доби: давній
новгород, язичництво і “Свята руСь”
у рефлеКСіях роСійСьКого іСториКа
Петров а. в. От язычества к Святой Руси. Новгородские
усобицы. (К изучению древнерусского вечевого уклада). Санкт-
Петербург: “издательство олега абышко”, 2003. 352 с. (Се-
рия “библиотека христианской мысли”)
Рецензія на (чи інформація про) книгу, що вийшла майже
сім років тому, а була написана, ймовірно, іще давніше, – це
майже завжди “думки навздогін”. Однак навіть запізніла ре-
акція на будь-яку працю має свій сенс. Відразу зробимо засте-
реження. Попри те, що майбутній галицько-волинський князь
Роман Мстиславич короткий час правив саме в Новгороді, нов-
городська тематика, зокрема специфіка тамтешнього вічового
укладу, не є “рідною” нам дослідницькою територією (це, рад-
ше, домена Тетяни Вілкул). Отож, ми свідомі того, що викла-
дені інтерпретації ідей санкт-петербурзького історика Олексія
Петрова багато в чому поверхові.
Структура рецензованої монографії має певні особливості.
Основний її текст поділено на кілька власне-історіографічних
розділів: Вступ (c. 13–30), “Давні кордони і давні роздори” (c. 30–
62) “Грамоти Ярослава” (c. 63–108), “Становлення вічевого на-
родоправства” (c. 109–160), “Вільний Новгород у першій поло-
вині XIII ст.” (c. 161–209), “Міжусобиці та початок внутрішніх
перетворень у другій половині ХІІІ ст.” (c. 210–236), “Незгода
між станами і територіальне суперництво в XIV cт.” (c. 236–270),
“Усобні брані” та їх примирення першій половині XV ст.” (c. 271–
294), а також Висновки (c. 294–303). Частина цих розділів при-
свячена розглядові окремих подій, казусів чи сюжетів, які ілю-
струють певні загальні тенденції: “Перунова палиця”, “Крамола”
на владику Арсенія й роздори 1228–1230”, “Події 1215–1216 рр”,
“Мирошка і Мирошкинич”, “Голка і заколот 1218 року” тощо.
Інша ж частина має більш концептуальний характер (“На
385
шляху до “вольності в князях”, “Початки станової боротьби”
тощо). Натомість ще дві частини книги, “Передмова” (с. 7–12)
та “Післямова” (с. 304–315), подають загальнішу, історіософ-
ську інтерпретацію фактів, про які йдеться в основному тексті.
У чисто історіографічному плані монографія О. Петрова – спро-
ба подати історію середньовічного Новгорода крізь призму со-
ціальних, територіальних та релігійних конфліктів, що поділя-
ли міську громаду, а також різних шляхів їхнього вирішення.
Причину таких криз автор вбачає в особливостях соціотопогра-
фії міста, його архаїчному поділі на ворогуючі між собою “кін-
ці”, який породив “федеральний устрій “новгородської общини”
(с. 297). З погляду автора, це – рефлекси дуальної організації
первісного соціуму ( с. 299). При цьому суспільний характер
конфліктів, за спостереженнями дослідника, змінюється: давня
боротьба географічних кінців міста переростає у новішу гене-
тично боротьбу суспільних груп (“вятших” і “менших” пред-
ставників новгородського соціуму), змішується з нею і підсилює
її. Водночас О. Петров змальовує історію новгородського соці-
уму (починаючи з XIV cт. ) як поступову активізацію суспіль-
них “низів”, їх усамостійнення від волі загальноміського віча та
міських еліт (с. 302). Противагою територіальних міжусобиць,
на думку автора, слугували правові засади загальноміського віча,
зокрема, “первісний” принцип “одиначества” та неподільності
влади, своєрідної рівноправності суспільних станів та прошар-
ків, засади вічевої демократії, яка мала репрезентувати волю
більшості міського населення. Водночас вирішальним факто-
ром, що сприяв погашенню давньої ворожнечі, О. Петров вва-
жає християнізацію Новгорода – вона принесла нову мораль і
почала витісняти язичницьку міжобщинну ворожнечу. Проте од-
ним з найважливіших антиконфліктних інструментів, за концеп-
цією автора, була сама ідея новгородського “народовладдя”, вті-
лена у відповідних соціальних інститутах (віче, посадництво
тощо). Категорії народовладдя, поганства і християнізації Русі
стають наскрізними також в історіософських роздумах. Крім
цього, ці рефлексії ґрунтуються на ідеї особливої російської ду-
ховності (руського релігійного кенозису). Крізь призму цього
поняття автор розглядає історію середньовічного Новгорода (і
386
певною мірою – Росії загалом) як “моральний прогрес, здійсню-
ваний у християнському дусі” (с. 9). Водночас новгородське на-
родовладдя у контексті книги постає, фактично, передвісником
сучасної російської демократії (чи, за автором, – “інтенсивного
повороту країни в бік демократичних цінностей”, здійсненого
за максимально стислий час) (с. 20). Водночас, однією з осно-
вних проблем історіософських коментарів О. Петрова стає “тра-
гедія Новгорода” – ліквідація його вічевого укладу при Івані ІІІ.
З одного боку, автор прагне зрозуміти й пояснити поведінку
“литовсько-польської партії” серед тогочасних міських еліт ( ін-
шими словами, лінію Марфи Борецької). На його думку, під-
тримка антимосковського курсу на новгородських вічах XV ст. –
прояв не лише політичної, а й етнічної ідентичності новгородців,
які, залишаючись руссю, тяжіли до Великого Князівства Литов-
ського: “Новгород ще не встиг стати Великоросією, а Русі в дав-
ньому розумінні слова він не зраджував” (с. 310). Більше того,
автор стверджує: сприятливий для пролитовських новгородців
хід подій міг зберегти міське самоврядування, релігійно-етнічну
специфіку міста у межах “шляхетської демократії”, відкрити пе-
ред “Новгородською республікою” сприятливі перспективи роз-
витку (с. 310–311, 315). Водночас дослідник прагне виправдати
й прихильників “московської партії” у новгородському самовря-
дуванні: без “збирання земель” довкола єдиного центру не було
б майбутньої Росії. Як наслідок, учений намагається поєднати
“правду Новгорода” (народовладдя) з “правдою Москви” (без-
умовне підпорядкування центральній владі) у руслі ідей тися-
чолітньої “Святої Русі” – синтезу “вічевої вольності” з держав-
ним “єдиномислієм” (с. 304–305, 315). Модель такої концепції
в авторській уяві втілює новгородський пам’ятник Тисячоліттю
Русі авторства Михайла Микешина, де Марфа Посадниця сусі-
дує з іншими “визначними росіянами”, втім – Святославом Іго-
ревичем та Богданом Хмельницьким (!) (с. 304). Власне, образ
цієї історичної та водночас містичної Русі стає у “Новгородських
усобицях” зразком Русі середньовічної, а отже, – ключем до кон-
цепції усієї книжки. Загалом, з її тексту видно, що автор не лише
інтелектуально, а й емоційно прив’язаний до об’єкта свого до-
слідження – історії Новгорода та Північно-Західної Русі
387
загалом. Такий підхід, як завжди, має свої плюси і мінуси. По-
мітні вони й у цій монографії. Розглянемо лише декілька диску-
сійних, на нашу думку, моментів. Перший з них – джерела нау-
кових ідей і методологічних принципів. В анотації до книги,
вміщеній на звороті обкладинки, маємо поклик на класиків “шко-
ли Анналів”. У самій книзі основним підходом проголошено по-
єднання суспільно-політичної історії з культурологічним аналі-
зом: “здавна ведеться, що при розповіді про минуле “історія
подій” чергується з “історією культури” (с. 11)”. Проте, як поміт-
но з бібліографії (с. 316–332), власне праць західних істориків,
культурологів та соціологів тут мінімум: англомовний огляд ви-
значень культури Кребера і Клакхона (1952), російські перекла-
ди “Міської общини давнього світу” Фюстель де Куланжа (1906),
морганівського “Давнього суспільства” (1934), “Золотої гілки”
Дж. Фрезера (1980), “Теорії та історії” Л. Мізеса (2001), і наре-
шті, методологічна стаття Ф. Броделя “Історія та суспільні нау-
ки” (1977). У такому контексті ідеї “Анналів”, звичайно, не є ви-
значальними, радше навпаки. Перед нами, радше прагнення
реконструювати “живу Давню Русь”, започатковане російською
історіографією ще у 60–70-х роках ХХ ст. І справді – автор ви-
разно вписує власні роботи у коло праць санкт-петербурзької іс-
торичної школи І. Фроянова (с. 16, 30). Це пояснює специфіку
категоріального апарату аналізованої монографії. Звідси, зокре-
ма, – визначення давньоруського суспільства як “общинного без
первісності” (с. 17), постійні акценти на “вічовому народовлад-
ді”, “боротьбі між станами” тощо, які червоною ниткою прохо-
дять через усю працю. Однак застосування такої термінології
щодо середньовічного суспільства подекуди викликає двозначні
асоціації. Як видається, надто сильний акцент на “первісності”
(“первобытности”) соціальних інститутів та культурних тради-
цій середньовічної Русі призводить до їх надмірної архаїзації і,
як наслідок – анахронізмів. Наприклад, не зовсім зрозуміло, чому
автор порівнює “первісну дуальну організацію” Новгорода з
устроєм міст давнього Перу, колоніальної Африки, античного
Середземномор’я, “ранньофеодальної” Середньої Азії, Ірану і
навіть Шумеру чи Китаю (с. 48, 51–52). Доречнішим, на нашу
думку, був би докладн іший ана л і з новгородсько ї
388
соціотопографії на тлі територіального поділу середньовічних
міст Центрально-Східної та Північної Європи і, насамперед, са-
мої Київської Русі. Навіть з усіма особливостями “кончанства”
й дуальної організації Новгород, мабуть, логічніше порівнювати
з Києвом, аніж месопотамським Уром чи Уруком. Можливо, що
саме в руському регіональному контексті й слід шукати ґенезу
новгородських “районів-общин”, про які говорить автор (с. 53).
Він шукає витоків “традиційного ворогування” між цими місь-
кими общинами у доісторичних спільнотах, у народів тої ж таки
середньої Азії, Індонезії, Африки, Океанії, (с. 53–54), зокрема,
докладно зупиняється на іранському досвіді первісного родово-
го суперництва (с. 58). Натомість європейський і власне-руський
контекст подібних соціальних протистоянь окреслює лише дуже
загально. Подібний історико-порівняльний підхід затемнює та-
кож і поняття новгородського “язичництва”, робить його дуже
широким та абстрактним. Скажімо, науковець пробує пояснити
підпалення храмів, супроводжувані грабунками та вбивствами у
Новгороді 1340 року, виявом поганського “очищення вогнем” зо-
крема і давнього поклоніння вогню взагалі (с. 247–248). Проте
таке пояснення мародерства новгородських “злих людей” здаєть-
ся дуже натягнутим. Можна хіба пошкодувати, що, аналізуючи
еволюцію новгородського язичництва, автор опирається, пере-
важно, лише на концепції Б. Рибакова. Так, в окремих моментах
пояснення історичних реалій Новгорода шукаються в особливос-
тях “слов’янської психології” (у чому можна зауважити нотки
слов’янофільства). Однак автор чомусь не використовує ані дав-
ніших праць Г. Ловмянського чи А. Гейштора, присвячених
давньослов’янській міфології, ані нових досліджень московсько-
го Інституту слов’янознавства, які також могли б кинути світло
на природу новгородського “поганства”. Часом складається вра-
ження, що культура Новгорода висвітлюється у книзі як герме-
тично закрита система сама в собі. Про норманські, татарські,
візантійські чи західноєвропейські, ба, навіть про загальнорусь-
кі компоненти у ній йдеться досить загально, або ж не згадано
зовсім. Це дещо розмиває також і поняття середньовічного хрис-
тиянства, яким автор активно оперує у своєму тексті. Зокрема,
не зовсім зрозуміло чим є часті звинувачення “грішних”
389
новгородців у язичництві, точніше “двоєвір’ї”: відображенням
реліктових ритуалів чи ярликом – наслідком політичних, соці-
альних чи церковно-адміністративних непорозумінь. Наголос на
общинному устрої та соціальних протистояннях в авторському
дискурсі також виглядає амбівалентним. Так, “підйом соціальної
енергії “чорних людей” (с. 302), як і “станова боротьба” (с. 210)
моментами дуже нагадують модифіковані марксистські концеп-
ції “активізації народних мас” за часів “загострення класової бо-
ротьби”, хоч автор різко відмежовується від таких дефініцій
(с. 129). Ще одна особливість монографії – прагнення вписати
категорії фроянівської історичної школи у дискурс Російської
православної церкви, з якого запозичені уявлення про Святу Русь,
релігійний кенозис тощо. На перехресті цих двох стихій виникає
ключова для книги теорія релігійного прогресу на Північній Русі,
рушійною силою якого стають “морально-вольове зусилля нов-
городців, ріст морального регулювання сфери владних стосун-
ків” (с. 9). Проте, на нашу думку, підлаштовувати наукову карти-
ну княжої доби під міфопоетику “Святої Русі” – утопічної країни
дзвонів, ікон, лампад і старців-анахоретів – усе ж таки не бажа-
но. Виразно телеологічна і теологічна модель новгородської іс-
торії виглядає дещо одновимірною, штучною навіть з огляду на
фактичний матеріал книги. Він дає підстави бачити в історії міс-
та не одну генеральну лінію, що веде від зла до добра, а зістав-
лення різноспрямованих тенденцій, мотивацій, конфліктів (між
“своїми” і “чужими”, “злими” і “добрими”, заможними і бідни-
ми), конфігурація яких змінюється від епохи до епохи.
Проте усе сказане не заперечує одного: монографія Олек-
сія Петрова – спроба зрозуміти епоху в світлі міського соціу-
му, міський соціум – крізь призму окремих суспільних груп та
їхніх інтересів, а самі ці групи – у перспективі індивідуальних
мотивацій окремих людей. У цьому її безсумнівна позитивна
сторона.
|