Специфіка україномовних грамот князя Володислава Опольського у світлі латинських документів його канцелярії
Проаналізовано україномовні грамоти князя Владислава Опольського для Галичини. Показано особливості даного виду документів, охарактеризовано їх джерелознавчу вартість і визначено місце серед грамот, які видавала канцелярія цього правителя....
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Княжа доба: історія і культура |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178880 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Специфіка україномовних грамот князя Володислава Опольського у світлі латинських документів його канцелярії / М.І. Жук // Княжа доба: історія і культура. — 2011. — Вип. 4. — С. 280-286. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-178880 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1788802021-03-22T01:25:58Z Специфіка україномовних грамот князя Володислава Опольського у світлі латинських документів його канцелярії Жук, М.І. Статті Проаналізовано україномовні грамоти князя Владислава Опольського для Галичини. Показано особливості даного виду документів, охарактеризовано їх джерелознавчу вартість і визначено місце серед грамот, які видавала канцелярія цього правителя. The article analyzes the charters of Prince Wladislas Opolski issed for Galicia and written in Ukrainian language. The article traces peculiarities of this sort of charters, their meanings and place among documents produced by the princely chancelary. 2011 Article Специфіка україномовних грамот князя Володислава Опольського у світлі латинських документів його канцелярії / М.І. Жук // Княжа доба: історія і культура. — 2011. — Вип. 4. — С. 280-286. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. 2221-6294 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178880 uk Княжа доба: історія і культура Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті Статті |
| spellingShingle |
Статті Статті Жук, М.І. Специфіка україномовних грамот князя Володислава Опольського у світлі латинських документів його канцелярії Княжа доба: історія і культура |
| description |
Проаналізовано україномовні грамоти князя Владислава Опольського для
Галичини. Показано особливості даного виду документів, охарактеризовано їх
джерелознавчу вартість і визначено місце серед грамот, які видавала канцелярія цього правителя. |
| format |
Article |
| author |
Жук, М.І. |
| author_facet |
Жук, М.І. |
| author_sort |
Жук, М.І. |
| title |
Специфіка україномовних грамот князя Володислава Опольського у світлі латинських документів його канцелярії |
| title_short |
Специфіка україномовних грамот князя Володислава Опольського у світлі латинських документів його канцелярії |
| title_full |
Специфіка україномовних грамот князя Володислава Опольського у світлі латинських документів його канцелярії |
| title_fullStr |
Специфіка україномовних грамот князя Володислава Опольського у світлі латинських документів його канцелярії |
| title_full_unstemmed |
Специфіка україномовних грамот князя Володислава Опольського у світлі латинських документів його канцелярії |
| title_sort |
специфіка україномовних грамот князя володислава опольського у світлі латинських документів його канцелярії |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Статті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178880 |
| citation_txt |
Специфіка україномовних грамот князя Володислава Опольського у світлі латинських документів його канцелярії / М.І. Жук // Княжа доба: історія і культура. — 2011. — Вип. 4. — С. 280-286. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
| series |
Княжа доба: історія і культура |
| work_keys_str_mv |
AT žukmí specifíkaukraínomovnihgramotknâzâvolodislavaopolʹsʹkogousvítlílatinsʹkihdokumentívjogokancelâríí |
| first_indexed |
2025-07-15T17:35:18Z |
| last_indexed |
2025-07-15T17:35:18Z |
| _version_ |
1837735261257072640 |
| fulltext |
Княжа доба: історія і культура. 4/2011280
Марта Жук
СПЕЦИФІКА УКРАЇНОМОВНИХ ГРАМОТ КНЯЗЯ
ВОЛОДИСЛАВА ОПОЛЬСЬКОГО У СВІТЛІ
ЛАТИНСЬКИХ ДОКУМЕНТІВ ЙОГО КАНЦЕЛЯРІЇ
Проаналізовано україномовні грамоти князя Владислава Опольського для
Галичини. Показано особливості даного виду документів, охарактеризовано їх
джерелознавчу вартість і визначено місце серед грамот, які видавала канцеля-
рія цього правителя.
Ключові слова: князь Владислав Опольський, грамоти, канцелярія.
Про маловідомого в Україні суверенного князя Галичини Володислава Ополь-
ського дотепер тривають дискусії щодо його юридичного статусу на цій території:
управитель, намісник чи самостійний володар. Ще не так давно в польській істо-
ричній традиції Володислава однозначно розглядали як негативну постать через
його причетність до плану розподілу польської держави, війну з королем Воло-
диславом Ягайлом, дружні відносини з Люксембурґами і Німецьким орденом. Су-
часні польські історики до певної міри реабілітували князя, відійшовши від уста-
лених поглядів і відзначивши, що освіченість, дипломатичний хист і амбітність
допомогли цьому представникові династії П’ястів швидко піднестися на верши-
ну політичного олімпу: палатин Угорського королівства, правитель Галичини, на-
місник Польщі1.
Проблеми правління Володислава Опольського в Галичині упродовж 1372–
1378, 1385–1387 рр. торкнувся й Михайло Грушевський. Попри те, що дослідник
залишався під впливом давньої традиції про втрату основних ознак державності
1 Sroka S. Itinerarium księcia Władysława Opolczyka z lat 1372–1378 // Rocznik Przemyski. –
Przemyśl 1992. – T. 28. – S. 148–154; Swieżawski A. Otoczenie Władysława Opolskiego //
Prace Naukowe Wyższej Szkoły Pedagogicznej w Częstochowie. Zeszyty Historyczne. – Czę-
stochowa, 1996. – Nr 3. – S. 67–82, 81–91; Sękowski R. Udział rycerstwa śląskiego w rzą-
dach i kolonizacji Rusi Czerwonej przez Władysława Opolczyka – problemy genealogiczne i
rozeznanie wstępne // Władysław Opolczyk jakiego nie znamy. Próba oceny w sześćsetlecie
śmierci / Рod red. A. Pobog-Lenartowicz. – Opole, 2001. – S. 115–137; Winiarska-Warze-
cha M. Polityka kościelna Władysława Opolczyka na Rusi // Ibid. – S. 85–91; Sperka J. Oto-
czenie Władysława Opolczyka w Latach 1370–1401. Studium o elicie władzy w relacjach z
monarchą. – Katowice, 2006; Książe Władysław Opolczyk fundator klasztoru Paulinów na
Jasnej Górze w Częstochowie / Рod red. M. Antoniewicza, J. Zbudniewieka. – Warszawa,
2007.
Галичиною і Волинню вже у 1340 р.2, він вважав Володислава самостійним пра-
вителем Галицького князівства, хоча й васалом Угорської Корони. Нові штрихи
до історичного портрета Володислава Опольського додали й сучасні українські
історики. Передусім львівський дослідник Леонтій Войтович, який зазначив,
що бабусею Володислава Опольського була Гремислава Всеволодівна, донь-
ка белзького князя Всеволода Мстиславича, племінниця першого галицько-
волинського князя Романа Мстиславича3. Інші українські історики, а саме Ми-
кола Котляр, Андрій Крижанівський та Ю. Кузьма також розширили джерельну
базу проблеми, дослідивши руські грошики Володислава. М. Котляру було ві-
домо близько 20 екземплярів монет князя, тоді як руських грошиків Володис-
лава Ягайла – понад 4004. А. Крижанівський аналізує 129 срібних грошиків і
66 мідних руських динаріїв Володислава Опольського та близько 800 монет Во-
лодислава Ягайла5.
Потенціал Володислава розкрився під час правління в Галицькій землі 1372–
1378 і 1385–1387 рр. За цей короткий період він зумів себе проявити, займаючись
адміністративними, економічними і релігійними проблемами краю. І хоча збере-
глося достатньо джерельних матеріалів про нього, аналіз україномовних грамот
Володислава сприятиме кращому розумінню тогочасного становища опольсько-
го князя в регіоні, особливостей його урядової, земельної політики та відносин
з місцевою знаттю.
Відомі чотири грамоти Володислава Опольського, написані староукраїн-
ською мовою. З них одна не опублікована6, а інша дуже знищена, тому важко
піддається відчитанню7. Україномовні грамоти доводять, що при дворі Воло-
дислава Опольського функціонувала відповідна канцелярія, в якій працювало
щонайменше двоє писарів. Звідси можна зробити висновок, що з княжої канце-
лярії виходила документація не лише латинською, а й староукраїнською мовою.
Загалом з другої половини XIV – першої половини XV ст. збереглося дев’ять
2 Грушевський М. Історія України-Руси. – Київ, 1992. – Т. 4. – С. 104–111, 117–120, 462;
Т. 5. – С. 77–79; Його ж. Ілюстрована історія України. – Київ; Львів 1990. – С. 144–
146.
3 Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець ІХ – початок ХVІ ст.): склад,
суспільна і політична роль. – Львів, 2000. – С. 40, 93, 311, 346, 436, 446–447, 455, 469,
487–488; Його ж. Княжа доба на Русі: портрети еліти. – Біла Церква, 2006. – С. 39, 103,
511, 642, 669.
4 котляр М. Галицька Русь в другій половині ХІV – першої чверті ХV ст. – Київ, 1968. –
С. 59.
5 крижанівський А. Львівський монетний двір у період угорського підпорядкування Га-
личини (1370–1386 рр.) // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до
XVIII ст.). – Київ, 2002. – Вип. 2. – С. 105; кузьма Ю. Галицькі монети 1350–1408 ро-
ків – свідки української історії // Альманах УНСоюзу. – Джерсі Ситі; Нью Йорк, 1978. –
Вип. 68. – С. 102–118.
6 Archiwum Państwowe w Krakowie. – Dok. nr 861.
7 Lustracja z 1469 r. Bona regalia onerata in terris Russiae. Lustratio z 1469 r. // Żródła dziejo-
we. – Warszawa, 1902. – T. 18, cz. 1. – S. 56
281Специфіка україномовних грамот князя Володислава Опольського у світлі…
донативних привілеїв, написаних староукраїнською, два з яких належать коро-
лю Казимирові ІІІ8, чотири – князю Володиславові Опольському9, п’ять – коро-
лю Владиславу ІІ Ягайлові10. Українські грамоти княжої канцелярії складені за
подібним до латиномовних привілеїв формуляром, у якому розрізняють інво-
кацію, інтитуляцію, інскрипцію, власне преамбулу, нотифікацію, диспозицію і
заключну частину.
Вступна частина латиномовних документів Володислава Опольського зазви-
чай починалася зі слів “во імя Господа. Амінь”. Інвокація україномовних приві-
леїв дещо відрізнялася від сталого латиномовного кліше й ближча до української
традиції. Вона звучала так: “…во ім’я отця і сина і святого духа амінь”. Інвокація
окремих україномовних грамот Владислава Ягайла та Казимира ІІІ символічно
позначена хрестом. Для галицьких привілеїв Володислава Опольського прикмет-
ною є інтитуляція, якій властива певна різноманітність і незграбний порядок слів
у реченні. Так, в одній із грамот Володислав титулує себе так: “…ми, князь Во-
лодислав Опольський землі і Велюнської, і Руської землі господар і дідич, вічний
землям тим самодержець князь11” (1378); в інших двох у титулі випущено остан-
ній зворот: “…божою милістю ми, князь Володислав Опольський землі і Велюн-
ської, і Руської господар і дідич12” (1378, 1375). Подібні так звані “ламані” титули
вживалися у грамотах його попередника Казимира ІІІ: “…божою милістю ми, ко-
роль Казимир, Краківської, Сандомирської землі і Сірадської землі, Польської зем-
лі, руської землі господар і дідич, вічний тим землям самодержець”13 (1361). Ви-
користовувалися вони також у документах канцелярії короля Владислава Ягайла:
“ми, великий король Владислав, божою милістю Польський, Литовський і Русь-
кий, інших земель господар”14.
Це дещо “неоковиристе” титулування у староукраїнських грамотах, спричи-
нене взаємопроникненням і накладанням давньоруського та латинського зразків
інтитуляції. Так, сучасний російський дослідник Сергій Пашин зауважив, що нов-
городським грамотам, а саме роздавничим і договірним, датованим ХІІ – почат-
ком ХІІІ ст., а також волинським актам властиве вживання імені перед титулом.
8 Грамоти XIV ст. / Упорядкування, вступна стаття, коментарі і словники-покажчики
М. М. Пещак. – Київ, 1974. – № 12, 17.
9 Там само. – № 28, 29; Archiwum Państwowe w Krakowie dok. nr 861; Lustracja… – S. 56;
Akta grodzkie i ziemskie z czasỏw Rzeczypospolitej Рolskiej z archiwum tak zwanego ber-
nardyńskiego we Lwowie (далі – AGZ) / Wyd. O. Pietruski, X. Liske, A. Prochaska. – Lwów,
1878. – T. 7. – Nr 13; Ibid. – Lwów, 1884. – T. 10. – Nr 12; Zbiór dokumentów małopolskich /
Wyd. S. Kuraś i I. Sułkowska-Kurasiowa. – Wrocław, 1969. – Cz. 4. – Nr 1046.
10 Грамоти… – № 64, 70, 79.
11 AGZ. – T. 7. – Nr 13.
12 Грушевський М. Кілька грамот князя Володислава Опольського // Записки Наукового
товариства імені Шевченка. – Львів, 1903. – Т. 51, кн. 1. – № 2 (передрук: Його ж. Твори
у 50 томах. – Львів, 2005. – Т. 7. – № 2); Zbiór dokumentów… – Nr 1046.
13 Грамоти… – № 12.
14 Там само. – № 70.
Марта Жук282
Наприкінці ж ХІІІ ст. першість титулу перед іменем в актах стає загальноприй-
нятною нормою15.
Характерна ознака україномовних привілеїв Володислава Опольського –
мало розроблена преамбула. Тут практично відсутня інформативна частина з роз-
горнутим повідомленням про мотиви видання привілею. Майже не згадано про
можливість ознайомитися зі змістом наданої грамоти, лише лаконічно зазначе-
но, що її видано “нашею доброю волею і нашим добрим умишленієм”16. На про-
тивагу Володиславовим, у грамотах Владислава Ягайла цей нотифікаційний еле-
мент де-не-де є: “…знаємо чиним сим нашим листом, хто коли на нь возрить чи
пак услишить”17.
Інскрипція роздавничих привілеїв Володислава подає не лише ім’я адресата,
а й зазначення його зв’язку з господарем за допомогою словосполучення на зразок
“слузі нашому” або “слуга наш вірний”. Така ж інскрипція простежується в лати-
номовних привілеях канцелярії Володислава Опольського. Хоча визначення “слу-
га” нібито повинно вказувати на нешляхетне походження. Тому важко диференцію-
вати суспільне становище кожного “вірного слуги”, однак серед адресатів княжих
надань найчастіше були шляхтичі, рідше – напівшляхтичі, інколи – міщани.
Диспозитивна частина актів – найважливіша та водночас найбільша за обся-
гом – однаково репрезентована як у латиномовних, так і україномовних грамотах
статтями-кляузулами. Передусім, у надавчих привілеях вказуються села та їх на-
лежність до того чи того повіту. Коли ж йдеться про заснування, то майже завжди
зазначено, на яких умовах воно повинно відбутися. Окрім того, кляузула є також
інформацією про межі конкретного земельного надання, необхідну для уникнення
земельної тяганини за умов сусідства з іншими населеними пунктами.
По-друге, україномовні привілеї Володислава на рівні з латиномовними по-
дають детальний перелік усіх доходів, орних земель, сінокосів, лісових та рибних
угідь, якими має право розпоряджатися адресат у межах наданого земельного во-
лодіння. Ця кляузула не закінчується звичним для латиномовних привілеїв Воло-
дислава висловом: “на тих правах як ми колись тримали й володіли”.
По-третє, в усіх грамотах сказано, що власник та його діти отримують неру-
хомість “на віки” з можливістю продати, віддати або замінити.
По-четверте, зазначаються обов’язки обдарованого щодо надавача та його
спадкоємців. Зокрема, йдеться про виконання військової служби. Кількість лучни-
ків і копійників пропорційно залежала від величини отриманого надання. Додатко-
во від кожного кметя вимагали сплатити чинш у розмірі двох широких грошей.
Прикінцевий абзац грамот – повідомлення про привішену печатку – засвідчує
місце й дату виставлення документа, список свідків і формулу закінчення “у веки
Амінь”. Зазначимо, що ім’я писаря вказане лише на одній із чотирьох грамот18.
15 Пашин С. Червонорусские акты XIV–XV вв. и грамоты князя Льва Даниловича. – Тю-
мень, 1996. – C. 58.
16 AGZ. – T. 7. – Nr 13.
17 Грамоти... – № 64.
18 AGZ. – T. 7. – Nr 13.
283Специфіка україномовних грамот князя Володислава Опольського у світлі…
Отже, аналізуючи україномовні грамоти князя Володислава Опольського і
співставляючи їх із латиномовними, констатуємо, що, незважаючи на мову як свід-
чення продовження традиції давньоруської дипломатики, за своєю структурою і
лексичною наповненістю вони наслідують канони латинської канцелярії, роль якої
зросте, коли від початку XV ст. українська мова буде витіснена з привілеїв.
Відомо, що першим українським писарем (notarius) був Костянтин (Костко)
Болестрашицький, син священика Василія, 1377 р. призначений підлеглим ново-
іменованого канцлера (cancellarius curie) Миколая, сина Тичка з Ополя. У вина-
городу за вірну службу 7 листопада 1378 р. він отримав дві церкви поблизу Пере-
мишля, а також два лани в підміських Малковичах19. Польський дослідник Єжи
Сперка припустив, що Костко став писарем від 1375 р., оскільки саме з того часу
відомі грамоти Володислава Опольського, написані староукраїнською мовою20.
Заслуговує на увагу одна з чотирьох грамот (усі 1375–1376) з помилковим дату-
ванням 29 листопада 1370 р., оригінал якої втрачено21. Очевидно, новіший копіїст
допустився помилки, чим і пояснюється неправильно вказаний рік. Є. Сперка да-
тує її 1375 р., виходячи з того, що функції генерального старости від 6 липня до
16 серпня того року виконував Мерборт Святополк гербу Ліс з Жирови з Дроньо-
вич22. У цій грамоті Володислав Опольський поновив права на успадкування бать-
ківщини – сіл Замостя і Дунькович в Перемишльському повіті дідичам Клішаку
Новинчикові та його братові Йозефу, Івану Божевичеві та Олешку Кудиричові з
роду Дрогойовських “на віки вічні”. Писар цієї грамоти не відомий.
Ще однією датованою 1 листопада 1375 р. грамотою, витяг якої зберегла лю-
страція 1469 р., Володислав Опольський надав село Копильчани невідомому за вір-
ну службу з умовою служити одним лучником23.
Костко Болестрашицький фігурує в україномовній надавчій грамоті Воло-
дислава Опольського від 26–31 грудня 1377 р. або 1378 р. (оригінал не зберігся)
слузі Ладомиру Волошину. Згідно з цим наданням адресат набував прав на пус-
тище Годле поле у тогочасному Сяноцькому повіті з метою закладення там села
на волоському праві24. Серед дослідників немає одностайної думки про час поя-
ви цієї грамоти. Хоча в документі поставлено 1378 р., Францішек Пекосінський,
Агатангел Кримський, Євгеній Карський, Володимир Розов схильні були датува-
ти її 1377 р., аргументуючи тим, що, згідно з тодішнім церковним календарем, рік
19 AGZ. – Lwów, 1875. – T. 5. – Nr 13.
* Висловлюю щиру подяку професорові Є. Сперці за допомогу у визначенні вірогідності
джерел.
20 Sperka J. Otoczenie Władysława Opolczyka w latach 1370–1401. Studium o elicie władzy w
relacjach z monarchą. – Katowice, 2006.
21 Zbiór dokumentów… – Nr 1046.
22 Sperka J. Otoczenie Władysława Opolczyka… – S. 290; Tenże. Urzędnicy Władysława
Opolczyka na Rusi // Społeczeństwo Polski średniowiecznej. Zbiór studiów. – Warszawa,
2004. – T. 10. – S. 85.
23 Lustracja... – S. 56.
24 AGZ. – T. 7. – Nr 13; Грамоти... – № 28.
Марта Жук284
розпочинався з вересня і незрозуміло відколи прийнято відраховувати початок року
з 1 січня. Крім того, вписаний свідком Сендзівой з Шубіна саме 1377 р. став кра-
ківським старостою, а з 22 грудня 1378 р. перебував у Кракові.
Казімєж Стадніцький в середині XIX ст. стверджував, що на перших порах
оселі на волоському праві закладали лише волохи25. Попри своє плебейське (зде-
більшого) походження, за обсягом привілеїв і повинностей вони наближалися до
шляхтичів-нобілів або ненобілів, які отримували землю переважно jure feodali.
Заснування сіл на німецькому чи волоському праві було вигідне передусім тим,
що приносило прибутки від необжитих земель і давало змогу вирішити дуже ак-
туальну для польських монархів проблему браку постійного війська. У цьому ви-
падку Ладомир Волошин, окрім платні до королівської скарбниці (два гроші від
кожного дворища) та особистої військової повинності, мав спорядити це й трьох
стрільців26. Отже, Володислав, як і Казимир ІІІ, був зацікавлений у колонізації га-
лицьких теренів не лише через запровадження ленної системи, а й поширенням
німецького чи волоського права задля надходження до скарбниці додаткових при-
бутків. По-друге, щедро обдаровуючи прибулу людність землями і привілеями (в
обмін на виконання основних вимог: військової служби та податку), він заручався
їхньою підтримкою для утвердження своєї влади на Русі та почувався захищеним,
маючи військо у разі зовнішніх чи внутрішніх конфліктів. Щобільше того, земля,
що її отримали князь чи солтис, належала королю як формальному власнику на
противагу землі, наданій jure hereditario у безумовне користування.
З іншого боку, роздавання землі в ленне володіння теж не було таким уже й
вигідним для уряду. Васал, отримавши землю фактично безтерміново, розпоряд-
жався нею “на віки вічні”, хоча король міг відібрати її через невиконання окремих
повинностей, але при цьому не повернути собі, а віддати в “інші руки”. Власник
мав право передати наділ дітям за умови дотримання повинностей, передбаче-
них феодальним правом, позбавляючи уряд навіть тимчасової власності на зем-
лю. Отже, хоча фактичне монопольне право розпоряджатися земельним фондом
належало князю Володиславові Опольському і повинності та обов’язки, які “до-
кладалися” до отриманої (в умовне володіння) землі, утискали права земельних
власників, досягнути матеріальної чи військової вигоди внаслідок запровадження
феодального права на практиці не зовсім вдавалося. Королівська скарбниця по-
стійно відчувала нестачу коштів, компенсуючи її роздаванням державних земель,
що негативно позначалося на статусі князя Володислава, і згодом короля Владис-
лава Ягайла як верховних землевласників.
Наступна україномовна грамота, оригінал якої незнаний, датована 30 квіт-
ня 1378 р. – це надання сіл Старуні та Нового Села у Галицькому повіті “на віки
вічні” з правом на власний розсуд розпоряджатися прибутками з отриманих зе-
мель братам Драгомиру і Некрі27. На відміну від попередньої, укладач цієї грамоти
25 Stadnicki K. O wsiach tak zwanych wołoskich na północnym stoku Karpat. – Lwów, 1848. –
S. 5.
26 AGZ. – T. 7. – Nr 13; Грамоти... – № 28.
27 AGZ. – T. 10. – Nr 12; Грушевський М. Кілька грамот… – № 2; Грамоти... – № 29.
285Специфіка україномовних грамот князя Володислава Опольського у світлі…
не вказаний. З її тексту не вдається з’ясувати походження братів, про яких нічого
більше не відомо. Однак, судячи з їхніх імен та розташування згаданих сіл у Га-
лицькому повіті, надання в якому зроблено приблизно для такої ж кількості руси-
нів, як і волохів, припускаємо, що це або представники давнішої місцевої еліти,
або вихідці з Валахії з-поміж наближених до Володислава осіб, що не відігравали
помітнішої ролі при князеві28.
Аналіз княжого оточення ставить очевидну проблему двоякості самого зміс-
ту цього поняття. Воно передбачає або винятково урядників – тобто тих, чия впли-
вовість визначалася службовим становищем і довірою патрона, або також й тих,
які формально не обіймали офіційних посад, але завдяки прихильному ставленню
патрона виявлялися наближеними до нього. Стосовно останніх теж виникає запи-
тання. Якщо окремі особи згадуються в доступних джерелах лише раз чи двічі (як
у конкретних прикладах Драгомира і Некрі, Ладомира Волошина тощо), їхні імена
не зафіксовані ані в числі урядників князя, ні серед свідків земельних операцій, то
чи є підстави зараховувати їх до “свити” Володислава Опольського?
Якщо, знову ж таки, співставити староукраїнські грамоти з рештою лати-
номовних документів княжої канцелярії, то за стандартним переліком обов’язків
(зокрема, військової повинності й сплати податку) та прав (землю могли продати,
обміняти, володіли нею спадково, отримували її з усіма прибутками, людністю й
оплатами), притаманних земельним наданням зразка jure feodali або in feudum (не-
зважаючи на відсутність чіткого термінологічного визначення у самих грамотах),
вони аналогічні актам “латинської” канцелярії.
Отже, грамоти Володислава Опольського, за їх очевидної вартості як важли-
вого джерела історії української літературної мови, мають водночас також суттєве
значення і для характеристики владного апарату та найближчого оточення Воло-
дислава Опольського періоду його правління на землях галицької спадщини, якого
М. Грушевський оцінював як володаря тоді цілком суверенного. Окрім того, вони
наочно показують процес взаємного проникнення традицій княжої доби та їх за-
міни порядками, привнесеними з появою нових правителів, одним з яких і був
князь Володислав Опольський.
Marta Zhuk. The PeculiARiTieS of uKRAiniAn-lAnguAge leTTeRS of
PRince WlAdiSlAS oPolSKi in The lighT of lATin docuMenTS.
The article analyzes the charters of Prince Wladislas opolski issed for galicia and
written in ukrainian language. The article traces peculiarities of this sort of charters,
their meanings and place among documents produced by the princely chancelary.
Key words: Prince Wladislas opolski, charters, chancelary.
Інститут українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України
28 Persowski f. Osady na prawie ruskim, polskim, niemieckiem i wołoskiem ziemi lwowskiej. –
Lwów, 1926. – S. 77.
Марта Жук286
|