Галицько-волинські зв’язки з німецькими землями: попередні зауваження

Здійснено спробу охарактеризувати основні проблеми дослідження зв’язків галицько-волинських земель з німецькими землями у Х – на початку XV ст. Звернено увагу на торговельні зв’язки, початок яких зафіксував Раффельштеттенський митний статут (між 904–906 рр.), розвиток контактів вздовж міжнародн...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автор:	Войтович, Л.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2012
Назва видання:	Княжа доба: історія і культура
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178957
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Галицько-волинські зв’язки з німецькими землями: попередні зауваження / Л. Войтович // Княжа доба: історія і культура. — 2012. — Вип. 6. — С. 71-88. — Бібліогр.: 122 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-178957
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1789572021-03-26T01:26:34Z Галицько-волинські зв’язки з німецькими землями: попередні зауваження Войтович, Л. Здійснено спробу охарактеризувати основні проблеми дослідження зв’язків галицько-волинських земель з німецькими землями у Х – на початку XV ст. Звернено увагу на торговельні зв’язки, початок яких зафіксував Раффельштеттенський митний статут (між 904–906 рр.), розвиток контактів вздовж міжнародних артерій Via regia та Бурштинового шляху, політику князів Данила Романовича та Лева Даниловича із залучення німецьких колоністів після монгольської навали і пов’язані з цією колонізацією культурні впливи. Виділено окремі аспекти політичних контактів, зокрема звернення до імператора Фрідріха І Барбароси князів Ростислава Івановича та Володимира Ярославовича, зв’язок Романа Мстиславовича з Філіпом Гогенштауфеном, контакти Данила Романовича з Бабенберґами, участь Романовичів у боротьбі за австрійську спадщину і в угорсько-німецьких конфліктах, союз короля Юрія Львовича з баварським герцогом Оттоном ІІІ, залучення сілезької шляхти Володиславом Опольським та заключний етап боротьби за королівство Русі на Констанцькому соборі 1414–1418 рр. Зроблено висновок про можливості продовження досліджень завдяки залученню масивів опублікованих латиномовних хронік та актових матеріалів, а також практично не використовуваних досі німецьких архівів. This article aims to describe the main problems of the relatoons between the Galician-Volyn lands with German lands in the X – early XV centurу. Attention is paid to the trade links, the beginning of which is fixed by the Raffelshtad customs statute (c. 904–806); the development of international contacts along the arteries Via regia and the Amber Road; the policy of attracting German settlers by Princes Daniel Romanovych and Leo Danylovych after the Mongol invasion and the cultural influences associated with this colonization. Highlighted some aspects of political contacts, including an appeal to the Emperor Frederick I Barbaros from Pninces Rostyslav Ivanovych and Volodymyr Yaroslaovvych, the relationahip of Roman Mstyslavovych with Philip Hohenshtaufen, contacts of Daniel Romanovych with Babenbergs, the participation of Romanovych dynasty in the struggle for the Austrian Succession and in the Hungarian- German conflicts, union of King Yuri Lvovych with Bavarian Duke Otto III, involvement of Silesian nobility by Volodyslav Opolsky and the final stage of the struggle for the kigdom of Rus’ at the council of Constanca (1414–1418). The author postulates the possibility of futher studies of published Latin chronicles and documents, and little used (so far) German archives. 2012 Article Галицько-волинські зв’язки з німецькими землями: попередні зауваження / Л. Войтович // Княжа доба: історія і культура. — 2012. — Вип. 6. — С. 71-88. — Бібліогр.: 122 назв. — укр. 2221-6294 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178957 uk Княжа доба: історія і культура Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
description	Здійснено спробу охарактеризувати основні проблеми дослідження зв’язків галицько-волинських земель з німецькими землями у Х – на початку XV ст. Звернено увагу на торговельні зв’язки, початок яких зафіксував Раффельштеттенський митний статут (між 904–906 рр.), розвиток контактів вздовж міжнародних артерій Via regia та Бурштинового шляху, політику князів Данила Романовича та Лева Даниловича із залучення німецьких колоністів після монгольської навали і пов’язані з цією колонізацією культурні впливи. Виділено окремі аспекти політичних контактів, зокрема звернення до імператора Фрідріха І Барбароси князів Ростислава Івановича та Володимира Ярославовича, зв’язок Романа Мстиславовича з Філіпом Гогенштауфеном, контакти Данила Романовича з Бабенберґами, участь Романовичів у боротьбі за австрійську спадщину і в угорсько-німецьких конфліктах, союз короля Юрія Львовича з баварським герцогом Оттоном ІІІ, залучення сілезької шляхти Володиславом Опольським та заключний етап боротьби за королівство Русі на Констанцькому соборі 1414–1418 рр. Зроблено висновок про можливості продовження досліджень завдяки залученню масивів опублікованих латиномовних хронік та актових матеріалів, а також практично не використовуваних досі німецьких архівів.
format	Article
author	Войтович, Л.
spellingShingle	Войтович, Л. Галицько-волинські зв’язки з німецькими землями: попередні зауваження Княжа доба: історія і культура
author_facet	Войтович, Л.
author_sort	Войтович, Л.
title	Галицько-волинські зв’язки з німецькими землями: попередні зауваження
title_short	Галицько-волинські зв’язки з німецькими землями: попередні зауваження
title_full	Галицько-волинські зв’язки з німецькими землями: попередні зауваження
title_fullStr	Галицько-волинські зв’язки з німецькими землями: попередні зауваження
title_full_unstemmed	Галицько-волинські зв’язки з німецькими землями: попередні зауваження
title_sort	галицько-волинські зв’язки з німецькими землями: попередні зауваження
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate	2012
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178957
citation_txt	Галицько-волинські зв’язки з німецькими землями: попередні зауваження / Л. Войтович // Княжа доба: історія і культура. — 2012. — Вип. 6. — С. 71-88. — Бібліогр.: 122 назв. — укр.
series	Княжа доба: історія і культура
work_keys_str_mv	AT vojtovičl galicʹkovolinsʹkízvâzkiznímecʹkimizemlâmipoperednízauvažennâ
first_indexed	2025-07-15T17:38:51Z
last_indexed	2025-07-15T17:38:51Z
_version_	1837736122933837824
fulltext	Леонтій ВОЙТОВИЧ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКІ ЗВ’ЯЗКИ З НІМЕЦЬКИМИ ЗЕМЛЯМИ: ПОПЕРЕДНІ ЗАУВАЖЕННЯ З різних причин зв’язки галицько-волинських та німецьких земель дер- жавами все ще ще не були предметом належної уваги дослідників. Пев- ним винятком є взаємини Галицько-Волинського князівства з Тевтонським орденом. Від середини 1960-х років їх дослідження дещо пожвавилося (праці Карла Форстройтера1, Михайла-Богдана Ждана2, Віри Матузової3, 1 Forstreuter K. Die Bekehrung Gedimins und der Deutsche Orden // Altpreussische Forschungen. – 1928. – Jahrgang 5, H. 2. – S. 239–361; Idem. Die preusische Kriegsflit- te im 16. Jahrhundert. Altpreusische For- schungen. – 1940. – Jahrgang 17. – S. 58–123; Idem. Die Bekehrung des Litauerkönigs Gedimin, Eine Stritfrage // Jahrbuch der Albertus-Universitaet. – 1955. – Bd. 6. – S. 142–155; Idem. Preusen und Russland von der Anfaengen des Deutschen Ordens bis zu Peter dem Grosen. – Goettingen; Berlin; Frankfurt, 1955; Idem. Der Deutsche Orden in Mitelmeer. – Bonn, 1967. 2 Ждан М.-Б. Романовичі і Німецький Хрестоносний орден // Український істо- рик. – 1973. – № 3–4. – C. 54–68. 3 Матузова В. И. Русь в историогра- фии Тевтонского ордена (ХIV в.) // Вне- шняя политика Древней Руси. – Москва, 1988. – С. 43–44; Ее же. Английская знать в крестовых походах на Пруссию и Литву (XIV в.) // Восточная Европа в древности и средневековье. Чтения памяти член- кор. АН СССР В. Т. Пашуто. – Москва, 1993. – С. 50–51; Ее же. Роль Тевтонского ордена в осуществлении планов проник- новения Римской курии на Русь // Вос- точная Европа в древности и средневеко- вье. Чтения памяти член-кор. АН СССР В. Т. Пашуто. – Москва, 1994. – С. 59–60; Ее же. Немецкий орден: От Аксона до Грюн- вальда // Средневековая Европа глазами современников и историков. – Москва, 1994. – Т. 2. – С. 201–225; Ее же. Грамота ви- це-магистра Тевтонского ордена в Прус- сии Бурхарда фон Хорнхаузена галицко- му князю Даниилу и мазовецкому князю Земовиту (1254 г.) // Восточная Европа в древности и средневековье. Чтения па- мяти член-кор. АН СССР В. Т. Пашуто. – Москва, 1997. – С. 33–35; Петр из Дусбур- га. Хроника земли Прусской / Изд. подг. В. И. Матузова. – Москва, 1997; Мату- зова В. І. Тевтонський орден у зовнішній політиці князя Данила Галицького // Пи- тання стародавньої та середньовічної іс- торії, археології й етнографії. – Чернівці, 1998. – Т. 1. – С. 50–57; Ее же. Тевтонский орден во внешней политике князя Дани- ила Галицкого // Восточная Европа в ис- торической ретроспективе. К 80-летию В. Т. Пашуто. – Москва, 1999. – С. 145–142; Ее же. Создание исторической памяти (ранние исторические сочинения Тев- тонского ордена в Пруссии) // Восточная Европа в древности и средневековье. Чте- ния памяти член-кор. АН СССР В. Т. Па- шуто. – Москва, 2000. – С. 10–14; Ее же. Тевтонский орден и Северная Европа // Середньовічна Європа: погляд з кінця ХХ ст. – Чернівці, 2000. – С. 104–108; Ее же. “Книга Отцов Церкви” – памятник литературы Немецкого ордена. Автор как член корпорации // Восточная Евро- па в древности и средневековье. Чтения 72 ВОЙТОВИЧ Леонтій Олександра Масана4, Леонтія Войтовича5, Дениса Хрустальова6) зусиллями найперш російських та українських авторів. Контакти, насамперед торговельні, між німецькими та галицько-во- линськими землями розпочалися ще в докиївський період. Вони засвідчені багатьма джерелами, перш за все Раффельштеттенським митним статутом (між 904–906 рр.), виданим за наказом східнофранкського короля Людо- вика Дитяти для встановлення митних порядків на сході Баварії, “як вони по справедливості дотримувалися за часів Людовика і Карломана, а також інших королів”7, де “слов’яни ж, які приходять для торгівлі від ругів чи бо- гемів, якщо розташуються для торгівлі в будь-якому місці на березі Дунаю чи в будь-якому місці у роталаріїв чи реодаріїв, з кожного в’юка воску дві міри вартістю в один скот кожна; з вантажу одного носія – одну мірку тої ж вартості; якщо ж побажають продавати рабів чи коней, за раба – одну сайгу, стільки ж – за кобилу. Баварам же і слов’янам із цієї країни, які купу- ють і продають тут, платити нічого не треба”8. У полеміці з Еріхом Цьолне- ром9 та іншими опонентами Олександр Назаренко переконливо відкинув памяти член-кор. АН СССР В. Т. Пашу- то. – Москва, 2003. – С. 152–156. 4 Масан О.М. Добжиньский орден (до історії дорогичинського інциденту 1237 року) // Питання стародавньої та серед- ньовічної історії, археології й етногра- фії. – Чернівці, 1996. – Вип. 1. – С. 41–52; Чернівці, 1999. – Вип. 2. – С. 52–62; Його ж. Крістбурзький договір 1249 р. (Пере- клад і коментар) // Там само. – С. 74–85; Його ж. Середньовічна Україна і Німець- кий орден: недосліджені проблеми вза- ємовідносин // Четвертий Міжнародний конгрес україністів. Історія. – Одеса; Київ; Львів, 1999. – Ч. 1. – С. 74–79; Його ж. Ні- мецький Орден у Семигороді // Питання стародавньої та середньовічної історії... – Т. 1. – С. 74–94; Його ж. Пруський Союз (з історії станової опозиції в державі Німецького Ордену) // Там само. – Т. 2. – С. 27–45; Масан О., Федорук А. Участь українсько-молдавського загону в битві під Грюнвальдом // Питання історії Укра- їни. – Чернівці, 2003. – Т. 6. – С. 193–197. На V Міжнародному конгресі україністів в Чернівцях 28.08.2002 р. О. Масан висту- пив з доповіддю “Галицько-Волинське князівство і держава Німецького Орде- ну в Прусії: проблеми взаємин”, яка, на жаль, не була опублікована в матеріалах конгресу. 5 Войтович Л. Тевтонський Орден у політиці Галицько-Волинського князів- ства // Український історичний журнал. – 2010. – № 6. – С. 4–17; Его же. Тевтонский Орден в политике Галицко-Волынского княжества // Studia Slavica et Balcanica Petropolitana. – Санкт-Петербург, 2010. – № 2(8). – С. 3–16. 6 Хрусталёв Д. Г. Северные кресто- носцы. Русь в борьбе за сферы влияния в Восточной Прибалтике ХІІ–ХІІІ вв. – Санкт-Петербург, 2012. – С. 343–372. 7 “…qualiter temporibus Hludowici et Karlomanni ceterorumq ue regum iustissime ejlvebantur…”: Назаренко А. В. Древняя Русь на международных путях. Междис- циплинарные очерки культурных, торго- вых, политических связей ІХ–ХІІ веков. – Москва, 2001. – С. 80. 8 “…Sclavi vero, qui de Rugis del de Boemanis mencandi causa bexeunt, ubicum que iuxtaripam Danubii vel ubicumque in Rotalariis vel Reodariis loca mercandi potinu erint, de sogma una ancilla tremisam I, de cavallo masculine similiter, de servo saigam I, similis de e qua…”: Назаренко А. В. Не- мецкие латиноязычные источники ІХ–Х веков. Тексты, перевод, комментарий. – Москва, 1993. – С. 64–65, 67. 9 Zollner E. Rugier oder Russen in der Raf- felstettener Zoliurkunde // Mitteilungen des Insstituts für österreichische Geschichtsfor- schung (далі – МIÖG). – Innsbruck, 1952. – Bd. 60. – S. 111–116. 73ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКІ ЗВ’ЯЗКИ З НІМЕЦЬКИМИ ЗЕМЛЯМИ… версію тотожності ругів статуту з германським племенем ругіїв, яких роз- бив Одоакр у 487 р.10 Торгові стосунки розвивалися інтенсивніше на міжнародній артерії від Булгару на Волзі до Кордови, яка переросла у Via regia – королівський шлях – через Київ–Галич–Перемишль–Краків–Прагу–Реґенсбурґ–Трір11. Він функціо нував і в післямонгольський період, коли його кінцевим пунктом був Київ. У галицько-волинських землях він перетинався з іншою – так званим Бурштиновим чи Янтарним шляхом Віслою, Західним Бугом і Дністром від Балтики до Чорного моря через Торунь, Володимир та Львів. Відродженню й пожвавленню цієї артерії, безсумнівно, сприяла політика Данила Романови- ча та його сина Лева Даниловича, які після монгольського погрому стягували до опустілих міст німецьких колоністів, головно ремісників та бюргерів. Від кінця ХІІ ст. у німецьких містах почало утверджуватися самовряду- вання у формі маґдебурзького права, основою якого було надання адміні- стративної й судової юрисдикції і звільнення від управління королівської чи князівської адміністрації. При цьому громадяни, які отримали міське право, самі обирали міську раду з певною кількістю райців на чолі з бургомістром та міську лаву (суд) з певним числом лавників, яких очолював війт. Головним надбанням цього права були гарантії особистої свободи, що відкривали ве- ликі можливості для розвитку міст без втручання верховної влади, а, крім того, давали владі додаткові надходження без вкладення власних коштів. Найстарша згадка про львівського війта збереглася у грамоті польсько- го короля Казимира ІІІ від 22 серпня 1352 р., якою Георгу, Руперту та Мар- гариті підтверджена власність на маєтки у місті та його околицях, що їх подарував за вірну службу війтові Бертольдові Штехеру “блаженної пам’яті Лев, князь Русі”12. Титулатура вказує на надання князя Лева Даниловича13. Лев Данилович першим з руських князів оцінив значення маґдебур- зького права для швидкого розвитку міст через залучення нових колоністів. Серед численних фальсифікатів його грамот є одна, в автентичності якого дослідники не сумніваються14. Це грамота Іоанну на війтівство у Перемиш- лі, разом з кам’яною церквою святого Миколая уступлене за “дві гривні зо- лота і сорок поставів сукна”. “А містичі ніхто не імеєт судити токмо войт по немічьскому праву… ніхто самого не імеєт звати на суд лише през князя, а оний князь самого імеєт судити с войтами по войтовському праву”15. 10 Назаренко А. В. Древняя Русь... – С. 82–94. 11 Див.: Васильевский В. Г. Древняя тор- говля Киева с Регенсбургом // Журнал Министерства народного просвещения. – 1888. – № 7. – С. 121–150; Войтович Л. В. Торгівля і торговельні шляхи // Історія української культури: У 5 т. – Київ, 2001. – Т. 2. Українська культура ХІІІ – першої половини XVII століть. – С. 81–93. 12 Див.: Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матері- алів. – Київ, 1986. – С. 15–16. 13 Skoczek J. Studia nad patrycjatem lwow- skim wieków średnich. – Lwów, 1929. – S. 9(239). 14 Маркевич О. Невідома грамота кня- зя Льва Даниловича // Архіви України. – 1968. – № 5. – С. 27; Janeczek A. Ząb kniazia Lwa. W kwestii wiarygodności przemyskie- go przywileju wójtowskiego // Civitas et vil- la. Miasto i wieś w średniowicznej Europie Śródkowej. – Wrocław; Praha, 2002. – S. 188. 15 Цитується за реконструкцією тек- сту, яку запропонував: Генсьорський А. З коментарів до Галицько-Волинського 74 ВОЙТОВИЧ Леонтій Маркольт, який у 1267 р. приймав князів Василька Романовича, Лева Даниловича та Войшелка, напевно, – володимирський війт16. Надання маґ- дебурзького права найбільшим містам краю, безперечно, не тільки сприя- ло інтенсивності міграції з німецьких земель, у якій була зацікавлена кня- жа скарбниця, а й піднесенню самих міст. Німецькі колоністи (ремісники і купці) оселилися в напівзруйнованих й опустілих містах зі своїм майном та інструментами. З ними приходили нові технології виробництва і такі необхідні зв’язки з Центральною Європою й дальшими краями. В ситуації післямонгольського погрому це безумовно було правильним кроком. Бурштиновим шляхом та Via regia йшов імпорт тканин, ремісничих ви- робів, сировини (насамперед сталевих заготовок – штаб, оскільки болотні та озерні руди з Центрально-Східної Європи непридатні для виробництва мечів, через що львівські мечники, наприклад, змушені були використову- вати як заготовки навіть стару непридатну зброю17) і самої зброї (зважаючи на археологічні знахідки та інші матеріали, у ХIV ст. в галицько-волинських землях було поширене західноєвропейське захисне озброєння, арбалети і різні типи алебард18). Львівські купці, які через Нижнє Подунав’я торгували з Візантією та бал- канськими землями, також реекспортували сукно з Фландрії19. Зберігся лист радників і громади міста Володимира до радників та громади міста Штраль- зунда від 3 травня 1324 р. з приводу перехоплення штральзундцями із судна, що зазнало аварії, сувоїв сукна, які везли з Фландрії Бертрам Русин та його брат Микола, з проханням повернути товар володимирським купцям20. Для німецьких міст і міст Тевтонського ордену також було важливо збувати на південь янтар, привозячи взамін шовк, прянощі та інші ба- гатства Сходу. Завдяки цій торгівлі Львів, на думку німецького історика Фрідріха Людґе, став одним із найважливіших торговельних міст того- часної Європи21. літопису (волинські і галицькі грамо- ти ХІІІ ст.) // Історичні джерела та їх використання. – Київ, 1969. – Вип. 4. – С. 183–184. 16 Войтович Л. В. Міста і міська обрядо- вість // Історія української культури... – С. 164. 17 Голездренко О. Львівський цех мечни- ків // Дрогобицький краєзнавчий збір- ник. – Дрогобич, 2005. – Вип. 9. – С. 197. 18 Микитишин В. О. Обладунки та озброєння українського лицаря ХІV– XV ст. // Народознавчі зошити. – 2001. – № 2. – С. 38–42; Її ж. Організація кня- зівського війська у другій половині XIV – першій половині XV ст. // Актуаль- ні проблеми державного управління. – Львів, 2001. – Вип. 5. – С. 295–298. 19 Котипко А. Д. З історії економічних зв’язків Північного Причорномор’я і За- хідної Волині з країнами Балтійського регіону (Х–ХІІІ ст.) // Наукові зошити іс- торичного факультету Львівського на- ціонального університету імені Івана Франка. – Львів, 2000. – Вип. 3. – С. 13–18; Його ж. Інфраструктура зовнішньоеконо- мічних зв’язків Галицької та Волинської земель (ХІІІ – перша половина XIV ст.) // Король Данило та його доба. – Львів, 2002. – С. 26–41. 20 Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ – першої половини ХІV століть. Дослі- дження. Тексти. – Львів, 2004. – С. 162–166. 21 Lüdge F. Structurwandlungen im ost- deutschen und osteuropäischen Fermhan- del des 14. bis 16. Jahrhunderts. – München, 1964. – S. 16. 75ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКІ ЗВ’ЯЗКИ З НІМЕЦЬКИМИ ЗЕМЛЯМИ… 22 Dollinger P. The German Hanza. – London, 1970. – P. 231–232. 23 Войтович Л. Торгівля, ремесло, ріль- ництво // Історія Львова. – Львів, 2006. – Т. 1: 1256–1772. – С. 87. 24 Масан О. Середньовічна Україна... – С. 78. 25 Там само. – С. 78. 26 Див.: Козубська О. Латинська кате- дра у Львові: спроба нової інтерпретації відомих фактів // Народознавчі зоши- ти. – Львів, 2000. – № 1. – С. 252–261; Її ж. Львівський костел Марії Сніжної в істо- ріографії // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. – Львів, 2001. – Вип. 4. – С. 327–333; Її ж. Кате- дральний костел фундації Казимира Ве- ликого: Львів чи Володимир? // Пам’ятки сакрального мистецтва Волині. Науковий збірник. – Луцьк, 2001. – Вип. 8: Матеріа- ли VIII Міжнародної наукової конферен- ції, м. Луцьк, 13–14 грудня 2001 року. – С. 108–110; Її ж. Львівський кафедральний костел в історіографії // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич, 2001. – Вип. 5. – С. 140–152; Idem. The Dominicans in Thriteenth-Century Kievan Rus’: History and Historiography // Annuanal of Medi- eval Studies at Central European Univer- sity / Ed. K. Szende, I. Rason, M. Sebok. – Budapest, 2003. – S. 203–223; Її ж. Джерела та історіографія руських місій домінікан- ського ордену ХІІІ ст. // Київська старови- на. – 2003. – № 3. – С. 122–135. 27 Масан О. Середньовічна Україна. – С. 77. Маєтки Тевтонського ордену у Львові оцінювали у 3200 пруських ма- рок. Великий янтарний склад у Львові продано аж у 1400 р., коли ці землі вже перебували у складі Польщі. Тільки за рік за перепродаж янтарю на львівському ринку прибуток сягав близько 1000 прусських марок22. Крім предметів східного та візантійського реекспорту, з галицько-волинських земель орденські та ганзейські купці вивозили традиційні товари русько- го експорту: хутра, віск, мед, сіль, хліб та заготовки з дерева23. На кораблі, захопленому шведами у 1352 р., серед товарів, які належали торуньським купцям, було 1000 штук червоного руського хутра (operis ruffi ruthenici). Слуга кеніґсберзького шефера у 1400 р. вивіз зі Львова до Торуня 50 бобрів і 2000 подільських хутер (Podolisshes werkis)24. Тісні торговельно-економічні контакти вели до зближення у середови- щі бюргерства. В Альтштадті наприкінці ХІІІ – на початку ХІV ст. серед місцевого патриціату проживала родина Ruthenus. Jochanes Ruthenus був лавником у 1308–1309 р., Heinmaimus de Lemberc – у 1312 р. Серед міщан Страсбурга поблизу Торуня засвідчені Heynko Ruthenus та Iwan. Конрад Прус у 1365 р. отримав третину млина поблизу Львова з третиною при- бутків. В актах львівського міського суду за 1387 р. зберігся позов, який по- дав Bartholomeus semitor Pauli Reuse de Torun. Брат діда Коперника Йоган Ватценроде в 1386 р. помер у Луцьку25. В архівах Відня, Реґенсбурґа, Нюрн- берґа, Тріра та інших міст, пов’язаних із цими торговельними шляхами, мабуть, є ще чимало цікавих для істориків документів. Прибулі колоністи отримували право будувати свої храми, а це зумовлю- вало архітектурні та культурні взаємовпливи26. Волинське та галицьке бояр- ство контактувало з німцями. Комтур Людер фон Брауншвейг, наприклад, надав земельні володіння русинам Марку, Максиму, Войтеху та Григорію. Ві- це-комтуром у нього в 1324–1326 рр. був Іван Белов (Iwanus Below), який за- гинув як прапороносець Ордену в 1331 р. у битві з поляками27. Опубліковано 76 ВОЙТОВИЧ Леонтій 28 “…Ubi rex Boemorum quondam de regulis Ruthenorum suae praesentiae obtu- lit eiusqueillum ditioni subdidit…”: Gesta Friderici I. imperatoris auctoribus Ottone et Ragewino praeposito Frisingesibus. Appen- dix / Ed. R. Wilmas // Monumenta Germa- niae Historica. Scriptores (далі – MGHS). – Hannoverae, 1868. – T. 20. – P. 492. 29 Чубатий М. Західна Україна і Рим у ХІІІ ст. у своїх змаганнях до церковної унії // Записки Наукового товариства імені Шевченка (далі – ЗНТШ). – Львів, 1917. – Т. 123–124. – С. 7; Пашуто В. Т. Внешняя политика Древней Руси. – Мо- сква, 1968. – С. 185; Назаренко А. В. Русско- немецкие связи домонгольского времени (ІХ – середина ХІІІ вв.): состояние пробле- мы и перспективы дальнейших исследо- ваний // Из истории русской культуры. – Москва, 2002. – Т. 2, кн. 1. – С. 271–272. 30 Войтович Л. Галицько-волинські етю- ди. – Біла Церква, 2011. – С. 182. 31 Його ж. Княжа доба на Русі: Портре- ти еліти. – Біла Церква, 2006. – С. 182. чимало німецьких актових матеріалів, які ще треба ретельно вивчати, аби як- найповніше з’ясувати галицько-волинські зв’язки з німецькими землями, зо- крема вздовж Via regia як у бюргерському середовищі, так і серед лицарства. Звичайно, найкраще опрацьовані політичні зв’язки, хоча і в цій царині дослідження латиномовних хронік та їх залучення до вивчення проблем політичної історії Русі загалом і галицько-волинських земель зокрема тіль- ки розпочинається. У 1165 р., за свідченням “Діянь” імператора і німецького короля Фрі- дріха І Барбаросси, під час переговорів з угорцями у Відні чеський король Владислав ІІ “відрекомендував когось з руських князьків, якого й привів до підлеглості йому”28. Зрозуміло, що цим князьком (regulis) не міг бути га- лицький князь Ярослав Осмомисл або хтось із старших волинських князів, як вважають деякі поважні дослідники29. Важко повірити, щоби Ярослав Володимирович під час найбільшої своєї могутності, коли він вів рівноцін- ні переговори з візантійським василевсом, раптом з’явився у Відні шукати захисту у Фрідріха І Барбаросси, перед тим оббиваючи пороги короля Че- хії. І на Волині в цей період не було князя, який би поїхав до Чехії шукати допомоги. Цим “руським князьком” міг бути тільки ізгой, князь Ростислав Іванович, син нещасного Івана Бирладника, отруєного в Салоніках 1161 р. Не отримавши допомоги у Європі, він повернувся на Русь, був служи- лим князем Давида Ростиславовича у Смоленську, а в 1189 р., намагаючись збройним шляхом повернути собі дідівську спадщину, потрапив у полон до угорців і помер в Галичі від отрути, яку йому приклали до ран30. Те, чого не зумів реалізувати Ростислав Іванович, вдалося його двоюрід- ному братові Володимиру Ярославовичу. У 1190 р. він утік з угорського по- лону і дістався до імператора Фрідріха І, який з великим військом виступив у ІІ Хрестовий похід. Князь склав васальну присягу, зобов’язавшись щороку сплачувати трибут в розмірі 2 тис. срібних гривень, а імператор підготу- вав грамоту до краківського князя Казимира Справедливого з дорученням надати потрібну допомогу для відновлення Володимира Ярославовича на галицькому престолі. Загибель імператора на р. Салех (10 червня 1190 р.) звільнила Галицьке князівство від наслідків цієї присяги31. Останні дослідження Олександра Майорова про діяльність галицько-во- линського князя Романа Мстиславовича переконують у тому, що збереглося 77ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКІ ЗВ’ЯЗКИ З НІМЕЦЬКИМИ ЗЕМЛЯМИ… чимало джерельних матеріалів щодо русько-німецьких політичних стосун- ків. Значно впевненіше можна стверджувати, що другою дружиною Романа Мстиславовича була Єфросинія-Анна, донька візантійського василевса Ісаа- ка ІІ Ангела, рідна сестра дружини німецького короля Філіпа Гогенштау- фена. Обидва правителі перебували у військовому союзі і могли зустріча- тися в Ерфурті при дворі тюринзького ландграфа Германа, куди приїздив галицько-волинський князь. Проект “доброго порядку”, щодо якого триває гостра полеміка, вірогідно, мав за основу проект Вельфів 1198 р., який папа Інокентій ІІІ оголосив у посланні 1200 р. “Роздуми над поставленням імпе- ратором одного з трьох вибраних”. Сама загибель Романа все-таки пов’язана з походом до Саксонії на підтримку Філіпа у конфлікті з Вельфами32. Досі участь галицько-волинських князів у боротьбі за австрійську спад- щину викликає жваву дискусію. Володимир Пашуто, до речі, звернув увагу на розуміння літописцем важливості цієї війни33. Микола Котляр, оцінюю- чи боротьбу за спадщину Бабенберґів та її наслідки, вважав, що у Данила Романовича були наміри створити спільну русько-австрійську державу34. Іван Крип’якевич зазначав, що Данило Романович “захопився планом по- садити одного із синів на австрійському престолі, щоб в час загрози від ординців мати тут резерв для князівської сім’ї”35, на ординські мотиви змін у політиці галицько-волинського князя вказав і польський дослідник Марі- уш Бартніцький36. Даріуш Домбровський висунув версію вимушеної участі галицько-волинського князя у цих подіях під впливом і в інтересах угор- ського короля Бели IV37. Що ж змусило Данила Романовича втрутитися у боротьбу за австрійську спадщину в розпал переговорів з папою, форму- вання антиординської коаліції та проведення військової реформи? Зважа- ючи на запальний характер, який особливо виявлявся під час битв, назвати князя авантюристом в політиці не можна. Про династичні мотивації Данила Романовича до втручання у бороть- бу за спадщину Бабенберґів38 уже йшлося. Фрідріх ІІ Бабенберґ був сином Леопольда VI та Феодори з Ангелії, доньки візантійського василевса Іса- ака ІІ Ангела або, вірогідніше, його племінниці, доньки молодшого брата Іоана39. Тобто, мати герцога Фрідріха ІІ, як і її сестра, друга дружина Романа, 32 Див.: Майоров О. Галицько-волин- ський князь Роман Мстиславич: володар, воїн, дипломат. – Біла Церква, 2011. – Т. 1–2; Его же. Русь, Византия и Западная Европа. Из истории внешнеполитичес- ких и культурных связей ХІІ–ХІІІ вв. – Санкт-Петербург, 2011. – С. 19–442. 33 Пашуто В. Т. Очерки по истории Га- лицко-Волынской Руси. – Москва, 1950. – С. 258. 34 Котляр Н. Ф. Дипломатия Южной Руси. – Санкт-Петербург, 2003. – С. 140. 35 Крип’якевич І. Галицько-Волинське князівство. – Львів, 1999. – С. 117. 36 Bartnicki M. Polityka zagraniczna księcia Daniela Halickiego w latach 1217– 1264. – Lublin, 2005. – S. 188–189. 37 Dąbrowski D. Stosunki pomiędzy Ro- manowiczami a królem Węgier Belą IV i niektórymi książętami polskimi w latach 1235–1240 // Княжа доба: історія і культу- ра. – Львів. 2007. – Вип. 1. – C. 83–87. 38 Войтович Л. Союз Галицьких Рома- новичів з Австрією та Чехією у ХІІІ ст. // Проблеми слов’янознавства. – Львів, 2006. – Вип. 56. – С. 263–273. 39 Thiele A. Erzhälende genealogische Stammtafeln zur europäischen Geschich- te. – Frankfurt-am-Main, 1993. – Bd. 1. – Taf. 116, 204; Schwennike D. Europäische 78 ВОЙТОВИЧ Леонтій тривалий час була регентшею і визначала політику Австрії. Саме тут треба шукати витоки галицько-австрійського союзу 1230-х років. Підтримавши цей погляд40, О. Майоров обґрунтував кілька цікавих версій: австрійсько-галицькі стосунки змінилися у 1237 р., коли Данило Романович відмовився підтримувати Фрідріха ІІ Бабенберґа, за що отри- мав від його противника імператора Фрідріха ІІ Гогенштауфена 500 марок сріблом як компенсацію за похід до Австрії. У цей час австрійський герцог вигнав матір і для захисту своїх прав вона звернулася до імператора. На думку О. Майорова, Данило Романович після пошуків контактів з імпера- тором у 1235 р. прибув на з’їзд у Відні в 1237 р. й отримав від Фрідріха ІІ Гогенштауфена королівську корону, яку, зрозуміло, не визнав папа. Вже на з’їзді у Пожоні (Братислава) у 1252 р. Данило Романович активно заявив про свої права на австрійську спадщину. Законність претензій його сина Романа Даниловича визнали Угорщина та Чехія (чеський король нама- гався домовитися з ним про розподіл Австрії), а також австрійська еліта, зокрема ландріхтер Австрії і герцогський шенк граф Генріх фон Хассбах, його брат Ульріх, брати Бернгард і Генріх Пройселі, Конрад фон Васербург, Оттон фон Майсау, Конрад фон Фалькенберг, Конрад фон Гімберг, Генріх фон Ліхтенштейн, Ульріх фон Гюттендорф, Крафт фон Слеюц і Оттон фон Лейсс, які після відмови князя Романа Даниловича від подальшої боротьби за престол звинувачували його у зраді41. Австрійський герцог Фрідріх ІІ Бабенберґ, який не мав прямих спадко- ємців, був вбитий 15 червня 1246 р. на р. Лейті. У битві брав участь “король Русі”, від руки якого герцог і загинув42. Дослідники деякі твердять, що ним міг бути тільки князь Ростислав Михайлович, зять короля Бели IV43, бо пе- реговори угорського короля з Данилом Романовичем ще не закінчилися і Ростислав не полишав надій не тільки на галицький престіл, а й на ки- ївський та чернігівський44. О. Майоров вважає, що “королем Русі” був сам Данило Романович, який до того часу вже отримав королівський титул від імператора Фрідріха ІІ45. Однак Данило Романович до червня 1246 р. навряд чи встиг би повернутися зі ставки Бату на Волзі, зібрати військо і вирушити на допомогу угорському королеві, зважаючи на непрохідність Дикого поля у зимову пору. Тим більше, що переговори між руськими та угорськими Stammtafeln: Stammtafeln zur Geschichte der Europäischen Staaten. Neue Folge. – Frankfurt-am-Main, 1998. – Bd. I.1. – Taf. 39, 85; Scheibelreiter G. Die Babenberger. – Wien; Köln; Weimar, 2010. – S. 278. 40 Майоров А. В. Даниил Галицкий и Фридрих Воинственный: русско-австрий- ские отношения середины ХIII века // Во- просы истории. – 2011. – № 7. – С. 32–52. 41 Mika N. Walka o spadek po Babenber- gach 1246–1278. – Racibórz, 2008. – S. 40. 42 Annales Millicensium continuation Sancrucensis tertia / Ed. W. Wattenbach // MGHS. – Hannoverae, 1851. – T. 9. – P. 559; Annales sancti Rudberti Salisburgen- ses a. 1–1286 / Ed. W. Wattenbach // Ibi- dem. – P. 789; Annales Waldemarianis / Ed. G. Waitz // MGNS. – Hannoverae, 1892. – T. 29. – P. 179. 43 Див., наприклад: Wertner M. Boris und Rostislaw. Beitrag zur Geschichte der russisch-polnisch-ungarischen Beziehun- gen. – Berlin, 1889. – S. 45; Mika N. Walka o spadek... – S. 18. 44 Войтович Л. Княжа доба... – С. 418– 419. 45 Майоров А. В. Русь... – С. 668–671. 79ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКІ ЗВ’ЯЗКИ З НІМЕЦЬКИМИ ЗЕМЛЯМИ… представниками в замку Зволен розпочалися тільки влітку 1246 р. Завер- шилися вони на початку літа 1247 р. – печатник Кирило виступав на ньому вже як митрополит Кирило ІІ після повернення з Нікеї, що ніяк не могло відбутися перед початком 1247 р. (бо висвячено Кирила ІІ в Нікеї наприкін- ці 1246 р. або ж на початку 1247 р.46). На підставі Privilegium minus, який Генріху ІІ Язомирготу дарував ім- ператор Фрідріх І Барбаросса, успадкування престолу у родині Бабенберґів відбувалося по мечу і по кужелю47. Тому після смерті Фрідріха ІІ австрій- ський престіл зайняв принц Владислав, син чеського короля Вацлава (1228– 1253), одружений із племінницею герцога – Гертрудою. Його рання смерть (3 січня 1247 р.) знову загострила проблему австрійської спадщини. Папа Інокентій IV висунув претендентом баденського маркграфа Германа, який став другим чоловіком Гертруди. Герман помер 4 жовтня 1250 р. й пробле- ма австрійської спадщини виникла знову. Її активно обговорювали на з’їзді в Пожоні у 1252 р., де зустрілися Бела IV та Данило Романович48. Чеський король, одруживши 12 лютого 1252 р. свого сина, маркграфа моравського Пшемисла Оттокара, із значно старшою від нього сестрою Фрідріха ІІ Мар- гаритою, вдовою німецького короля Генріха VII Гогенштауфена49, задекла- рував претензії Пшемислідів на австрійську спадщину. Щоб запобігти цим планам, Данило Романович з Белою IV домовилися про перехід австрій- ського престолу до Романа Даниловича, який мав одружитися з Гертрудою Бабенберґ, що залишалася фактичною правителькою Австрії і сама зверну- лася за допомогою до угорського короля. Шлюб Романа Даниловича з Гер- трудою укладено після пожоньської зустрічі 1252 р. в тому ж замку Гайн- бурзі, де раніше вінчалися Пшемисл Оттокар з Маргаритою Бабенберґ50. Тепер потрібно було силою відстояти права Романа Даниловича. Угорський король залучив до війни на підтримку герцога Романа свого зятя – краківського князя Болеслава Сором’язливого і його племін- ника, молодого ленчинського князя Лєшка Чорного, а також васальних сербських і болгарських князів та половців51. Війна розпочалася вторг- ненням половців у другій половині 1252 р. в Мораву. Наприкінці весни – на початку літа 1253 р. до Чехії увійшли галицько-волинські, польські та литовські війська. Біля міста Козлій (нині Козлє на березі Одри на тери- торії Польщі) князь Лев Данилович з дружинами литовських князів Тов- тивіла та Едивіла і полком двірського Андрія відділився від основних сил і почав плюндрувати чеські землі, відволікаючи сили чеського короля від 46 Див.: Avenarius А. Nikaia und Russ- land zur Zeit der tatarischen Bedrohung // Byzantinoslavica. – 1980. – T. 41. – S. 33–43. 47 Див.: Herrich A. Privilegium minus. Das staufische Kaisertum und die Baben- berg in Österreich. – Wien, 1972 (2 Aufl. – Wien, 1976); Zöllner E. Das Privilegium minus und seine Nachfolgebestimmungen in genealogischer Sicht. – Wien, 1978. – Bd. 86. – S. 1–26. 48 Ипатьевская летопись // Полное собрание русских летописей (далі – ПСРЛ). – Москва, 1998. – Т. 2. – Стб. 814. 49 Войтович Л., Целуйко О. Правлячі ди- настії Європи. – Біла Церква, 2008. – С. 38, 326. 50 Там само. – С. 39. 51 Fontes rerum Bohemicarum. – Praha, 1874. – T. 2. / Vydavatel J. Emler. Prekladatel V. V. Tomek. – S. 316. 80 ВОЙТОВИЧ Леонтій походу до Австрії. Потім він вчасно підійшов під Опаву, яку взяли в об- логу Данило Романович та поляки52. Здобуття Опави та битва біля Оломоуца 25 квітня 1253 р. давали на- дію на швидке переможне закінчення війни. У цій ситуації чеська сторона пропонувала Романові Даниловичу розділити австрійську спадщину. Але 23 вересня 1253 р. помер чеський король Вацлав І і в жовтні Пшемисла ІІ Оттокара короновано королем Чехії, що й зумовило втручання папи Іно- кентія IV. “Австрійський вузол” затягувався, а Данило Романович не міг далі тримати основні сили в Чехії та Австрії. Бела IV погодився на переговори, тим більше, що він не стільки допомагав союзникові, як сам намагався ово- лодіти австрійськими землями. У складній ситуації опинився Роман Дани- лович. Обложений чехами в замку Гайнбург, не діставши допомоги родичів, він поступився Гертруді, яка, рятуючи чоловіка, добровільно погодилася на розрив шлюбу53. За таких умов сторони легко дійшли згоди в травні 1254 р., підписавши відповідні угоди у Буді та Пожоні. Пшемисл ІІ Оттокар отри- мав Австрію, погодившись на передачу Штирії синові Бели IV Стефанові. Остаточно утвердившись в Австрії, Пшемисл ІІ Оттокар у 1260 р. розлу- чився з Маргаритою Бабенберґ. Дітей у них не було, а значно старша за нього дружина йому набридла. Розлучення, однак, позбавляло Пшемисліда прав на спадщину за Бабенберґами, що давало підстави угорському королеві Белі IV для відновлення боротьби. Нова війна була короткотривалою і заверши- лася 12 червня 1260 р. битвою біля Кресенбрун у Штирії. Лицарське військо, очолене штирійським маршалом Ульріхом фон Вільдоном, ще до підходу військ короля Пшемисла ІІ Оттокара розгромило армію короля Бели ІV. У цій битві, як довідуємося з листа Пшемисла ІІ Оттокара, брали участь “Danielem regem Russiae et filios eius et caeteros Ruthenorum ac Tataros”54. Українські історики Ісидор Шараневич55, Мирон Кордуба56 та Михайло Грушевський57 висловлювали сумніви щодо участі короля Данила у бит- ві. Данило Романович на той час уже не був зацікавлений у спадщині Ба- бенберґів. І справді, конфронтуючи з литовцями, а також після руйнівно- го нашестя ординців, він не міг би взяти участь у черговій авантюрі, якби обставини не закинули його до Угорщини. Золотоординський хан Берке 52 Ипатьевская летопись. – Стб. 827– 828. 53 Fischer M. Merkwirdigere Schicksaie des Stiftes und der Stadt klosterneuburg aus Urkunden gezogen II (Urkunden- buch). – Wien, 1815. – № 60. – S. 217–219; Kosmova letopisu pokračovatele. – Р. 289; Fontes Rerum Bohemicarum. – Praha, 1875. – T. 3. – Р. 312; Сontinuatio Lambacen- sis / Ed. W. Wattenbach. // MGHS. – Hanno- verae, 1851. – T. 9. – Р. 599. 54 “…Данило король Русі зі своїми си- нами та підрозділами русі і татар”: Co- dex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis / Ed. G. Fejer. – T. 4, V. 3. – Buda, 1829. – P. 15–17; Regesta diplomatica nec non epistolaria Bohemiae et Moravia. – Pragae, 1882. – T. 2. – Nr 271. – S. 103–104; Annales Mellicenses / Ed. W. Wattenbach // Monumenta Germаniae Historica. Scrip- tores. – T. 9. – Р. 184. 55 Szaraniewicz I. Die Hypatios-Chronik als Quellen // Beitrag zur österreichischen Geschichte. – Wien, 1872. – S. 84, 144–145. 56 Кордуба М. Участь Данила в битві під Крессенбрунн // ЗНТШ. – Львів, 1896. – Т. 10. – Micellanea. – С. 1–2. 57 Грушевський М. Історія України-Ру- си. – Львів, 1905. – Т. 3. – С. 519. 81ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКІ ЗВ’ЯЗКИ З НІМЕЦЬКИМИ ЗЕМЛЯМИ… змістив Данила Романовича, і король змушений був податися в останню еміграцію58. В Угорщині, як член королівської родини, для утримання дво- ру та дружини він мав би отримати від Бели ІV якийсь феод (подібно до того, як його давній суперник князь Ростислав Михайлович отримав кня- зівство в Мачві59), що зобов’язало його взяти участь у штирійській кампанії. М. Грушевський також звернув увагу на помилку Яна Длугоша, який стверд- жував, що участь у цій битві брали також і Роман. Однак тоді на той час уже був мертвим Роман, а Лев Данилович, який виконав умови Бурундая, не мав потреби вдаватися до еміграції. Він залишився у краї, тримаючи Пере- мишльське, Галицьке та Белзьке князівства. Біля Кресенбрун із Данилом мо- гли бути тільки Мстислав та Шварно Даниловичі. У джерелі є згадка і про татарський загін. Переозброюючи армію, Данило Романович запозичив де- які зразки дешевшого й ефективнішого ординського озброєння. Тому його підрозділи були схожі на ординські. За ординців могли сприйняти й по- ловців, які іноді підтримували дружину. Самі ординці брати участь у битві не могли: король Данило для них був емігрантом, втікачем від покарання. Після цієї перемоги Пшемисл ІІ Оттокар змусив Белу IV укласти ком- промісний мир, скріплений 25 жовтня 1261 р. шлюбом чеського короля з внучкою угорського короля – Кунегундою, донькою князя Мачви Ростис- лава Михайловича та Анни Бейлівни60. Використовуючи сприятливу си- туацію, Пшемисл II Оттокар приєднав також Штирію, Каринтію, Крайну, Віндийську марку та Фріуль аж до Адріатичного моря. 3 травня 1270 р. помер король Бела IV. Його наступник Стефан V зразу оголосив війну Пшемислу ІІ Оттокару, якого вважав своїм головним воро- гом, особливо після втрати Штирії у 1271 р. Одразу ж проти союзника чесь- кого короля, вроцлавського князя Генріха IV Пробуса виступили Болеслав Сором’язливий та Лев Данилович, який залучив до походу волинських і ли- товських князів61. В ійна завершилася перемир’ям, укладеним 2 липня 1271 р. у таборі поблизу Пожоні, після чого укладено мир, підписаний у Празі 14 лип- ня 1271 р. В обидвох документах Стефан V згадує i “зятя нашого Льва руського князя” (“Leonem generum nostrum Ruthenorum ducem”), а також його братів62. 58 Див.: Войтович Л. Остання еміграція короля Данила Романовича // Науковий вісник Волинського національного уні- верситету імені Лесі Українки. Історичні науки. – Луцьк, 2009. – № 13. – С. 89–96; Його ж. Війна з монголами на Волині у 1258–1260 роках // Науковий вісник Во- линського національного університету імені Лесі Українки. Історичні науки. – Луцьк, 2010. – № 22. – С. 9–13; Його ж. Останні роки короля Данила Романови- ча // Вісник Львівської комерційної ака- демії. Серія гуманітарних наук. – Львів, 2011. – Вип. 10: Ювілейний збірник на пошану Степана Гелея. – С. 100–106. 59 Гарді Д. Чи Ростислав Михайлович був баном Мачви? // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, дер- жавність. – Львів, 2011. – Вип. 20: Actes testantibus. Ювілейний збірник на поша- ну Леонтія Войтовича. – С. 197–203. 60 Wertner M. Az Árpádok czaládi. – Na- gybecskerek, 1892. – 527–536 old. 61 Ипатьевская летопись. – Стб. 870; Schle- sisches Urkündenbuch. – Köln; Wien, 1988. – T. 4 / Ed. Winfried Irgang. – Nr 124–127. 62 Vetera monumenta historica Hunga- riam sacram illustrantia / Ed. A. Theiner. – Roma, 1859. – V. 1: 1216–1352. – Nr 80; Regesta diplomatica nec non epistolaria Bohemiae et Moraviae / Ed. J. Emier. – Pragae, 1872. – V. 2: 1253–1310. – Nr 753; 82 ВОЙТОВИЧ Леонтій Бунт бана Славонії Йоахіма Гуткеледа, несподівана смерть короля Сте- фана V (6 серпня 1272 р.) і боротьба за угорський престіл вплинули на те, що Лев Данилович та Болеслав Сором’язливий стали союзниками Пшемисла ІІ Оттокара (однією з причин такого союзу було підступне вбивство їх роди- ча, одного з угорських претендентів, князя Мачви Бели Ростиславовича в листопаді 1272 р.). Союз остаточно сформовано в Опаві наприкінці 1273 – на початку 1274 р.63 До нього долучилося також чимало польських князів. 1 листопада 1273 р. рейхстаг німецьких князів обрав королем графа Рудольфа фон Габсбурга. Чеський король, який претендував на німецьку корону, не захотів визнати зверхником володаря незначних швейцарських графств Габсбург і Лауфенбург. Щоб змусити Пшемисла ІІ Оттокара визна- ти своє обрання, Рудольф у 1274 р. висунув широку програму повернення самовільно захоплених після 1245 р. імперських ленів (до яких передусім належала Австрія). А коли чеський король і австрійський герцог проігно- рував цю програму і не склав васальної присяги, Рудольф фон Габсбург ого- лосив Пшемисла ІІ Оттокара зрадником і несподівано вторгся до Австрії у 1276 р. Заскочений зненацька, той за Віденським трактатом 25–26 листопа- да 1276 р. віддав Австрію Рудольфу І Габсбургу64. Але обидві сторони готувалися до війни. Угорський король Ласло IV, шукаючи підтримки в боротьбі з баронами, став палким прихильником Рудольфа Габсбурга, спонукаючи його до війни. 13 липня 1277 р. укладено угорсько-німецький союз, а 11 серпня 1277 р. королі зустрілися в Хеймбурзі на австрійсько-угорському пограниччі65. Пшемисл ІІ Оттокар теж шукав союзників. На думку польського історика генеалога Казимира Ясіньського, між 1275–1278 рр. укладено угоду, скріплену шлюбом Казимира, старшого сина опольського князя Владислава, з Оленою із роду Романовичів66. Цю версію підтримав Станіслав Срока67. За Даріушем Домбровським, Олена була донькою Лева Даниловича68. Такий шлюб, з огляду на близькі стосунки опольського князя із Пшемислом ІІ Оттокаром, мав би означати підтвердження і чесько-галицького союзу69. Влітку 1277 р. імперські дипломати вважали руських і польських князів союзниками чеського короля70. Codex diplomaticus et epistolaris regni Bohemiae / Ed. J. Šebánek i S. Dušková. – Pragae, 1981. – T. 5/2. – Nr 636–637. 63 Див.: Войтович Л. Лев Данилович и загадки “австрийского узла” (1272– 1278) // Rossica Antiqua. – 2011. – № 2(4). – С. 120–139; Його ж. О времени включения Закарпатья в состав Галицко-Волынско- го государства // Русин. Международ- ный исторический журнал. – Кишинев, 2011. – № 4(26). – С. 5–25, 160–167. 64 Continuatio Vindobonensis / Ed. W. Wattenbach // MGHS. – T. 9. – P. 709. 65 Codex diplomaticus Hungarie eclesias- ticus ac civilis / Ed. G. Fejer. – Buda, 1829. – T. 5, V. 2. – P. 388–393. 66 Jasiński K. Rodowód Piastów śląskich. – Wrocław, 1977. – T. 3. – S. 35–38. 67 Sroka S. Z dziejów stosunków polsko- węgierskich w póżnym średnowieczu. – Kraków, 1995. – S. 34–36. 68 Dąbrowski D. Rodowód Romanowi- czów książąt halicko-wołyńskich. – Poznań; Wrocław, 2002. – S. 217–225. 69 Idem. Stosunki polityczne Lwa Daniłowi- cza z sąsiadami zachodnimi w latach 1264– 1299-1300 // Галичина та Волинь у добу Се- редньовіччя. Історичні та культурологічні студії. – Львів, 2001. – Т. 3: До 800-річчя з дня народження Данила Галицького. – С. 49. 70 Włodarski B. Polska i Czechy w drugiej połowie XIII i na początkach XIV wieku 83ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКІ ЗВ’ЯЗКИ З НІМЕЦЬКИМИ ЗЕМЛЯМИ… Перед 21 січня 1278 р. до Лева Даниловича приїжджав чеський дипломат (дже- рело фіксує його повернення) Пардус, син Неплаха71. Рудольф Габсбург теж спробував поборотися за руських князів. Ні- мецький король дуже старанно готував військові акції. 21 серпня 1277 р. він доручив переговори з руськими князями ченцю-мінориту Генріху фон Брене, молодшому синові Дітріха фон Веттіна, графа фон Брене, та Єв- докії, доньки мазовецького князя Конрада й Агафії Святославівни72. Але дипломат не встиг виконати місію: зі шлюбом доньки Лева Даниловича із спадкоємцем опольського князя галицько-чеський союз став фактом. Війна розпочалася у 1278 р. і завершилася битвою поблизу Дюрнкрута (Сухих Крутів) на Моравському полі, де Морава впадає до Дунаю неподалік від Відня 26 серпня 1278 р.73 Загибель короля Пшемисла ІІ Оттокара роз- рубала “австрійський вузол” і перетворила Австрію на опору Габсбургів. Малодослідженою є участь у битві князя Лева. За Рифмованою хроні- кою Оттокара Штирійського (†1318), “післав з допомогою багато добрих во- їнів король Лев з Русі” Пшемислу ІІ Оттокару74. За хронікою абата Іоганна з Віктрінгу (XIV ст.), “Leo rex Ruthenorum” сам був у битві на стороні чеського короля75. Участь його військ підтверджує і хроніка Леопольда Стайнреутера, який, правда, міг використовувати текст Оттокара Штирійського76, а також пізніші австрійські хроністи77. Про присутність русичів на стороні чеського короля повідомляють також баварські та східнонімецькі джерела, не уточ- нюючи, з яких князівств вони походили78. Доступні перекази, окрім того, підтверджують участь у битві ще також польських князів79. Закиди О. Штирійському, ніби він дбав більше про поетичну сторо- ну, ніж про історичну правдивість80 до повідомлення про князя Лева на- вряд чи дотичні. Польська історіографія піддала сумніву участь війська (1250–1309) // Archiwum towarzystwa Na- ukowego we Lwowie. – Lwów, 1931. – Dz. 2, т. 7, zesz. 3. – S. 78. 71 Сodex diplomaticus et epistolaris Reg- ni Bohemiae / Ed. J. Šebánek, S. Dušková. – Pragae, 1974. – T. 5/1. – Nr 50. 72 Mika N. Walka o spadek... – S. 95. 73 Див.: Česko-rakouskévztahy ve 13. sto- letí. Rakusko (včetně Štýrska, Korutan a Kraňska) v projektu velé říše Přemysla Otakara II. Sbornik příspévků ze sympodia konano 26–27. září 1996 ve Znojmé / Red. M. Bláhová, I. Hlaváček. – Praha, 1998. 74 Ottokars österreichische Reimmchro- nik / Ed. J. Seemüller // Monumenta Germa- niae Historica. Deutsche Chroniken. – Han- noverae, 1893. – T. 5/1. – W. 15233–15234. 75 Johannis abbatis Victoriensis Liber centanum historianum / Ed. F. Schneider // Scriptores rerum germanicarum in usum scholarum. – Hannooverae; Lipsiae, 1909. – T. 43. – P. 231, 277. 76 Heiling K. J. Leopold Stainreuter von Wien der Verfasser der sogenannten Österrei- chische Chronik von den 95 Herrschaften // MIÖG. – Innsbruck, 1933. – T. 47. – S. 257. 77 Anonimi Leobiensis chronicon / Ed. H. Pez // Scriptores rerum Austriacarum veteres ac genuini. – Lipsiae, 1721. – T. 1. – P. 848; Ebendorfer T. Chronica Austriae / Ed. A. Lhotski // Monumenta Germanie Histo- rica. Scriptores rerum Germanicarum. Se- raes Nova. – Berlin; Zürich, 1967. – T. 13. – P. 146; Die Weltchronik des Mönchs Albert 1273/1277 – 1454/56 / Ed. R. Sprandel // Ibi- dem. – München, 1994. – T. 17. – P. 179. 78 Eberhardi archidiaconi Ratisbonensis annals / Ed. Ph. Jaffé // MGHS. – Hannove- rae, 1861. – T. 17. – P. 593; Hermani Altahen- sis annalеs / Ed. Ph. Jaffé // Ibidem. – P. 410. 79 Mika N. Walka o spadek... – S. 90–91. 80 Huber A. Die steiersche Reimchro- nik und das österreichische Interegnum // MIÖG. – Wien, 1883. – T. 4. – S. 41–74. 84 ВОЙТОВИЧ Леонтій князя Лева Даниловича на полі битви81, залишаючи oсторонь питання, для чого хроністам було вигадувати участь далекого галицького князя, називаючи його на ім’я. Антоні Берцяк намагався довести, що в битві під Сухими Крутами брали участь тільки польські найманці, а не війська князів82. Однак із чеських джерел видно, що король чекав на князів та їхні дружини, на що слушно звернув увагу Норберт Міка83. Дослідники цієї проблеми не з’ясували84. Володимир Пашуто помилково вказав на участь Лева Даниловича в битві на стороні цісаря Рудольфа Габсбурга85. Він зважав на інформацію Продовжувача хроніки пресвітера Магнуса, за якою серед союзників цісаря поряд з половцями названі русини86. Але це могли бути дружини з угор- ського війська Ласло IV Куна, набрані в закарпатських комітатах, значна частина території яких входила до королівського домену87. Серед джерел до подій тієї війни є повідомлення Томаса Тусці з Павії (бл. 1212–1284), який брав участь у Ліонському соборі 1245 р. (де виступав Петро Акерович88), у 1253 р. побував у Греції, Далмації та Богемії й інших землях імперії як причетний до унійних переговорів нікейського патріарха з папою Інокентієм IV, потім викладав теологію у Пармі, Болоньї і Феррарі, а з 1258 р. був пріором тосканської провінції францисканців89. Його “Історія імператорів і понтифіків” свідчить про ерудицію та поінформованість. Про королівство Русі він знав не тільки з чуток. Унійні переговори з патріархом відбувалися паралельно з переговорами з Данилом Романовичем. Томас Тусці записав, що чеському королеві вдалося схилити русинів до виступу проти німецького короля, але Божим помислом виникла конфронтація між останніми та волохами (bruteni et blaci)90. Цілком вірогідно, що оточен- ня Ласло Куна організувало похід половців з волохами (вlachi за тогочасни- ми джерелами мешкали від верхньої течії Самоша і далі на південь поряд зі слов’янським населенням91 у Прутсько-Дністровському межиріччі), який завадив ширшій участі військ Лева Даниловича або і його самого у виправі 81 Włodarski B. Polska i Ruś... – S. 157; Dą- browski D. Stosunki polityczne... – S. 49–50, 62; Mika N. Walka o spadek... – S. 91–93. 82 Berciak A. Polacy w bitwie pod Suchy- mi Krutami // Prace Naukowe Uniwersyte- tu Śląskiego. – Katowice, 1975. – Nr 72: Pra- ce Historyczne. – Zesz. 4. – S. 7–25. 83 Mika N. Walka o spadek... – S. 90–91. 84 Див., наприклад: Kustemig A. Bitva na Moravskem poli u Suchych Krut a Jeden- speigen 26 Srpna 1278 // Česko-rakouske vztahy / Pod red. M. Blahovej i I. Hlavač- ka. – Praha, 1998. – S. 163–189. 85 Пашуто В. Т. Очерки... – С. 300. 86 Chronicon Magni Presbiteri continua- tion // MGHS. – Hannoverae, 1861. – T. 17. – P. 533. 87 Biedermann H. I. Die ungarischen Ru- thenen, ihr Wohngebeit ihr Erwerb und ihre Geschichte. – Innsbruk, 1862. – S. 1–11. 88 Див.: Паславський І. Український епі- зод Першого Ліонського собору (1245 р.). Дослідження з історії європейської полі- тики Романовичів. – Львів, 2009. 89 Schneidler B. Italienische Geschichts- shreiber. – Leipzig, 1909. – S. 49–52; Рuano P. Thomas de Pavie // Dictionnaire de Spiri- tualité. – Paris, 1991. – P. 867–868. 90 Thometusci Gesta Imperatorum et Pon- tificum / Ed. E. Ehrenfeuchter // MGHS. – Hannoverae, 1872. – T. 22. – P. 525. 91 Pop I.-A. Romanians and Hungarians from the 9th to the 14th Century. The Genesis of the Transylvanian State. – Cluj-Napoca, 1996. – P. 112–113 (картa). 85ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКІ ЗВ’ЯЗКИ З НІМЕЦЬКИМИ ЗЕМЛЯМИ… проти Рудольфа Габсбурга, через що, як записав чеський хроніст Інджіх із Хеймбурга, “Оттокар, крім поляків, зібрав небагато гостей”92. Після загибелі Ласло IV Куна (10 червня 1290 р.) німецький король Ру- дольф Габсбург 31 серпня 1290 р. надав Угорщину як власний лен синові Альбрехту І, герцогу Австрії93. Угорська знать підтримала племінника Бели IV – Андрія ІІІ, сина герцога Стефана. Війська нового короля Угорщини в червні 1291 р. вторглися до Австрії. Їм на допомогу виступили дружини Лева Даниловича94. Ця війна завершилася миром у Хайнбурзі 26 серпня 1291 р., за яким Альбрехт І визнав Андрія ІІІ королем Угорщини95. У 1301 р., коли вигасла династiя Арпадовичiв, на угорську спадщину мали право нащадки доньок угорських королiв: сицилiйський принц Карл Роберт, чеський король Вацлав II, баварський герцог Отто III i король Русі Юрiй Львович. Але останній не боровся за угорську корону. Юрій Львович спершу підтримав Карла Роберта, союз з яким скріпив шлюб останнього з сестрою короля Марією Львівною96. Після її смерті король Юрій схилився до іншого претендента – баварського герцога Отто ІІІ, бо останній у 1308 р. втікав з Угорщини через галицькі володіння й Оттокар Штирiйський вiдзначив їх теплу зустрiч97. Є пiдстави вважати, що союз короля Юрiя Львовича i герцога Отто III мiг скрiпити шлюб Лева Юрiйовича з сестрою Агнеси, дружини Отто III. Ян Яблоновський, відкликаючись до Марціна Кромера, назвав дружину Любарта Гедимiновича (доньку Льва Юрiйовича) Бушею98 (скороченення від Богуслава?). Вiд Я. Яблоновського це iм’я запо- зичили Теодор Нарбут99 та Микола Карамзiн100. Однак М. Кромер iменi не вказав, а Юзеф Бартоломей Зiморович назвав її Євфимiєю101. Це iм’я засвiдчили й пом’яники. Отже, дружиною Лева Юрiйовича, напевно, була полька (тому його донька мала польське iм’я) – сестра Агнеси. Останнє дало змогу її братам – глоговським князям Генрiху II та Яну – претендувати на 92 Letopis Jindřicha Heimburského / Wyd. J. Emler // Fontes Rerum Bohemica- rum. – Praha, 1882. – T. 3. – S. 316. 93 Marchali H. H. Magyarország történe- te az Árpádok korában 1038–1301. – Buda- pest, 1896. – 576–577 old. 94 Грушевський М. Iсторiя... – С. 98–100. 95 Codex diplomaticus Hungarie eclesias- ticus ac civilis / Ed. G. Fejer. – Buda, 1844. – T. 11, V. 1. – P. 180. 96 Див.: Kristó Gy. Károly Robert elsö fe- lesége // Acta Universitatis Szegediensis de Attila Jozsef nominatae. Acta Historica. – 1983. – T. 86. – 27–30 old; Idem. Aba Sámuel és Károly Robert szaládi kopcsolatairol // Acta Universitatis Szegediensis de Attila Jozsef nominatae. Acta Historica. – 1992. – T. 96. – 25–30 old; Idem. Orosz Hercegnö volt-e Ká- roly Robert elsö felesége? // Aetas. – 1994. – Nr 1. – 194–199 old; Sroka S. Wokól mariażu Karola Roberta z Piastówną ślaską Marią // Biuletyn Polskiego Towarzystwa Heraldycz- nego. – 1994. – Nr 11. – S. 1–5; Idem. Genea- logia Andegawenów węgierskich. – Kraków, 1999. – S. 21–28; Войтович Л. Загадка коро- леви Марії Львівни // Генеалогічні записки Українського геральдичного товариства. – Львів, 2004. – Вип. 4. – С. 7–10; Його ж. Га- лицько-волинські етюди. – С. 337–341. 97 Monumenta Germaniae Historica. – Hannoverae, 1893. – T. 5. – P. 1152–1154. 98 Tabulae Jablonovianae ex arboribus genealogicis familiarum Slavicarum regni Poloniae etc. / Ed. J. A. Jablonowski. – Nö- rimberg, 1748. – Tabl. 10. 99 Narbutt T. Dzieje starożуtne narodu Li- tewskiego. – Warszawa, 1838. – T. 6. – S. 139. 100 Карамзин Н. М. История государ- ства Российского. – Санкт-Петербург, 1818. – Т. 4. Примечания. – С. 138. 101 Zimorowicz B. Historia miasta Lwo- wa. – Lwów, 1835. – S. 82–83. 86 ВОЙТОВИЧ Леонтій галицько-волинську спадщину (претензiї визнав папа102). Тобто, вони мали якісь династичні підстави (проблема потребує додаткового дослідження). У боротьбі за спадщину Романовичів із князем Володиславом Ополь- ським (1372–1378, 1383–1387) до Галичини почала переселятися сілезька шляхта, зокрема відомі пізніше родини Тарлів та Гербуртів103. Це теж ма- лодосліджена й цікава тема. Упродовж 1414–1418 рр. у Констанці на березі Боденського озера працю- вав XVI Вселенський собор, скликаний з ініціативи короля Угорщини і імпе- ратора Священної Римської імперії Сигізмунда Люксембурга для подолан- ня “Великої схизми” 1378–1414 рр., коли на чолі католицької церкви стояло два-три папи, які ворогували між собою. Крім трьох пап, трьох патріархів, 29 кардиналів, 33 архиєпископів, 150 єпископів, понад 100 абатів і понад 300 докторів теології та права з різних європейських університетів, були присутні герцоги Австрії, Баварії, Саксонії, Мекленбургу та Лотарингії та посольства королів Франції, Англії, Шотландії, Польщі, Швеції, Данії, Норвегії, Неапо- лю, Сицилії104 і “посольство королівства Червоної Русі” (“das küngrich von Rot Rusen”)105. Хроніку Собору склав близько 1420 р. його головний канцелярист, секретар Ради міста Констанц і єпископський нотаріус Ульріх фон Ріхенталь (бл. 1366 – бл. 1437), який володів практично всією повнотою інформації про події. Її латинський текст не зберігся, а списки ранніх перекладів середньоні- мецькою мовою помітно різняться106. Рукописи хроніки Ріхенталя багато ілю- стровані, зокрема, наведено більше тисячі гербів учасників собору107. Хроніку Ріхенталя видав ще в 1483 р. ауґсбурзький друкар Антон Зорґ108 за списком Гебхарда Дахера (1467)109. У ньому згадано “від світлійшого високородовитого князя [і] короля Галіції повноважне велике посольство”110. Там вміщено і герб 102 Войтович Л. Князiвська верства в Галицькiй землi // Четвертий мiжнародний конгрес українiстiв. Одеса, 26–29 серпня 1999 р. Доповiдi i повiдомлення. Iсторiя. – Одеса; Київ; Львiв, 1999. – Ч. 1. – С. 83. 103 Див.: Augustyn M. Przyczynek do ba- dań nad osadnictwem dorzecza górnego Sanu, Strwiąża i Wiaru // Materiały Muzeum Budownictwa Ludowego w Sanoku. – 1993. – T. 31. – S. 147–154; Sperka J. Początki osadnic- twa rycerstwa śląskiego na Rusi Czerwonej // Княжа доба: історія і культура. – Львів, 2010. – Вип. 3. – C. 278–301. Пор. також: Idem. Zarys migracji rycerstwa śląskiego na ziemie Rusi koronnej w okresie panowania Włady- sława Jagiełły // Княжа доба: історія і куль- тура. – Львів, 2011. – Вип. 5. – C. 221–229. 104 Milman H. H. History of Latin Chris- tianity. – London, 1867. – T. 7. – P. 426–524. 105 Ulrich von Richental. Chronik des Con- stanzer Concils 1414. bis 1418. / Hrsg. von M. R. Buck // Bibliothek des litterarischen Vereins in Stuttgart. – Tübingen, 1882. – Bd. 158. – S. 50–51. 106 Buck T. M. Fiktion und Realität. Zu den Textinserten der Richental-Chronik // Zeit- schrift für die Geschichte des Oberrheins. – 2001. – Bd. 149. – S. 153–161; Wacker G. Ulrich Richentals Chronik des Konstanzer Konzils und ihre Funktionalisierung im 15. und 16. Jahrhundert. Aspekte zur Rekon- struktion der Urschrift und zu den Wir- kungsabsichten der überlieferten Hand- schriften und Drucke. – Kassel, 2002. 107 Kup K. Ulrich von Richental’s Chroni- cle of the Council of Constance. – New York, 1936. – P. 20. 108 Фототипічне перевидання див.: Ul- rich von Richental. Consiliumbuch. Augs- burg, Anton Sorg, 1483. – Potsdam, 1923. 109 “Орлы и львы соединились…”. Ге- ральдическое художество в книге / Науч. ред. Г. В. Вилинбахов, Е. А. Яровая. – Санкт-Петербург, 2006. – № 45. – С. 89. 110 “…von dem durchleuchtigen hochge- bornen fürsten kunig von Galitzia en mach- 87ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКІ ЗВ’ЯЗКИ З НІМЕЦЬКИМИ ЗЕМЛЯМИ… “короля Галіції”: увінчаний короною щит із поздовжніми голубими смугами на білому тлі. Це ж зображення є на мініатюрі рукопису хроніки Ріхенталя, яка належить Росгартенському музею у Констанці111. Він нагадує популярний серед шляхти королівства Русі герб Корчак, спершу герб Дмитра з Горая і Щебрешина, нащадка галицьких бояр, які в середині ХIV ст. перейшли на службу до короля Казимира ІІІ. Від угорського короля Людовика Анжуй- ського Дмитро отримав дозвіл доповнити герб: корчак (чаша) з собакою та трьома срібними смугами з угорського герба. Корчак з собакою опинився в нашоломнику, а в полі щита залишилися три смуги112. Звичайно, ні Дми- тро (у 1368–1370, 1377–1390 рр. королівський підскарбій), ні його нащадки не могли претендувати на титул “світлійшого високородовитого князя [і] коро- ля Галіції”. Титул “короля Галіції і Лодомерії (Володимириї)” мав тоді сам Сигізмунд Люксембург, король Угорщини й імператор Священної Римської імперії113. Від 1387 р. галицька частина королівства Русі належала до Поль- щі, а польсько-угорські угоди 1412 і 1413 рр. цю спірну проблему відкладали на майбутнє114. Король Польщі Владислав ІІ Ягайло також мав титул короля Русі, а герб королівства, відомий від часів Лева Даниловича115 (лев, зіп’ятий на скелю), вміщений на його надгробку в краківській катедрі на Вавелі116. Герб з першого видання Хроніки фон Ріхенталя ніколи не використовували як герб королівства Русі. Що це – помилка видавців чи хроніста? У давніших рукописах Хроніки Констанцького собору згадка про “ко- роля Галіції” і зображення його герба немає. У рукописі, відомому як Олен- дорфський кодекс із бібліотеки графа Густава фон Кенігсег, складеному, як вважають, у 1438–1450 рр., згадано про “високородовитого шляхетного князя Червоної Русі” (це взагалі перша згадка Червоної Русі у європейських джерелах117) і вміщено його герб – розділений навпіл чорно-білий щит з tige grosse bottschaft…”: Ulrich von Richen- tal. Consiliumbuch. Augsburg, Anton Sorg, 1483. – Potsdam, 1923. – S. 111. 111 Ulrich Richental. Das Konzils ze Kon- stanz. 1414–1418. Faksimile-Ausgabe der Handschriften im Rosgarten Museum zu Konstanz. – Starnberg; Konstanz; Stuttgart, 1964. – Bd. 1. – Bl. CXI versol. 112 Piekosiński F. Heraldуka polska wie- ków średnich. – Kraków, 1899. – S. 76–80. 113 Desewffy A. De jure hungaricae coronae in terries Russiae Rubrae. – Pestini, 1831. 114 Matijów J. Der polnisch-ungarische Streit um Galizien und Lodomerien // Jahresbericht des k. k. II. Obergimnasiums im Lemberg für das Jahr 1886. – Lemberg, 1886. – S. 28–30. 115 Lewicki A. Rutchenische Teilfürstentü- mer bis zur Vereinigung mit Polen 1387 // Die Őster reichisch-Ungarische Monarchie in Woet und Bild. Galizien. – Wien, 1898. – S. 173; Лаппо-Данилевский А. Печати по- следних галичско-владимирских князей и их советников // Болеслав-Юрий ІІ Трой- денович. Сборник материалов и исследо- ваний. – Санкт-Петербург, 1907. – С. 214– 307; Крип’якевич І. Галицько-Волинське князівство. – Львів, 1999. – С. 154; Даш- кевич Я. Геральдичне зображення Лева в період Галицько-Волинської держави (перша половина ХІV ст.) // Знак. – 1998. – Ч. 16. – С. 6–8; Гречило А. Територіальні символи Галицько-Волинської держа- ви другої половини ХІІІ – початку ХІV століть // ЗНТШ. – Львів, 2000. – Т. 240. – С. 256–260; Однороженко О. Руські коро- лівські, господарські та князівські печатки ХІІІ–ХVI ст. – Харків, 2009. – С. 5. 116 Kuczyński S. K. Polskie herby ziemskie. Geneza, treści, funkcje. – Warszawa, 1993. – S. 29–32. 117 Schramm G. Die Herkunft des Namens Rus’. – Wiesbaden; Berlin, 1982. – S. 51–52. 88 ВОЙТОВИЧ Леонтій трьома хрестами у верхній половині і двоголовим орлом – у нижній118. Ана- логічне зображення є і в Констанцькому рукописі хроніки, який відтворює другу її редакцію119. Текст Олендорфського рукопису з фотографічним від- творенням усіх її мініатюр видано120. Опублікований тут герб Червоної Русі – розділений навпіл щит з трьома червоними хрестами у верхньому срібному полі та золотим двоголовим орлом у нижньому чорному полі – Францішек Пєкосінський відніс до територіальних гербів руських земель у складі Великого князівства Литовського121. Червоні хрести на срібному тлі пов’язують із Волинню та гербом Любарта-Дмитра Гедиміновича. Напевно ранні списки німецького перекладу Хроніки більше відповіда- ють дійсності. Заміну “високородовитого шляхетного князя Червоної Русі” на “світлійшого високородовитого князя [і] короля Галіції” та його герба на герб з елементами герба королівства Угорщини у пізніших списках, на- певно, зроблено під впливом імператора Фрідріха III Габсбурга (1452–1493). Констанц знаходився у спадкових землях Габсбургів, а Фрідріх III намагався зібрати все втрачене Люксембургами і перетворити імперію на світову дер- жаву. “Європа Ягеллонів” була його політичним суперником. Хто ж цей загадковий “високородовитий шляхетний князь Червоної Русі”, не названий на ім’я? Сумніватися у правдивості інформації У. фон Ріхенталя не доводиться. Для будь-якої фантазії у швейцарського хроніста не було жод- них підстав. Однак однозначно відповісти на поставлене запитання важко. На мою думку, цим князем міг бути тільки князь Федір Данилович Острозький, нащадок Романа Даниловича й останній з Романовичів на той час122. Але ця проблема теж дискусійна і потребує подальших досліджень. Князь Червоної Русі прибув на собор у товаристві претендента на смоленський престол та митрополита Григорія Цамблака. За ними стояв великий князь литовський Вітовт Кейстутович, очевидно, зацікавлений у відродженні королівства Русі. Історики тільки починають ґрунтовно вивчати німецькі латиномовні хроніки, актові документи, значна частина яких уже видана й доступна для студій. У німецьких архівах зберігаються важливі історичні документи, які допоможуть якнайповніше висвітлити порушені у статті проблеми. Львівський національний університет імені Івана Франка 118 Ulrich Richental. Concilium zu Costenz 1414–1418. Lichtdruck von L. Baeckmann. – Karlsruhe, 1881. – S. 485. 119 Ulrich Richental. Das Konzils ze Kon- stanz. 1414–1418. Bd. I. Faksimile-Ausgabe der Handschriften im Rosgarten Museum zu Konstanz. – Bl. CXI versol. 120 Ulrich von Richental. Сoncilium zu Costenz 1414–1418. Facsimilé. Imp. de L. Baeckmann, publié par le dr. Hermann Sevin d’apres un manuscript appurtenant au comte Gustave de Königsegg. – Karlsru- he, 1881; Ulrich von Richental. Chronik des Constanzer Concils 1414. bis 1418. / Hrsg. von M. R. Buck // Bibliothek des litterari- schen Vereins in Stuttgart. – Tübingen, 1882. 121 Piekosiński F. Heraldyka polska... – Nr 638. – S. 392. – Fig. 747. 122 Войтович Л. Загадковий “високо- родовитий шляхетний князь Червоної Русі” // Дрогобицький краєзнавчий збір- ник. – Дрогобич, 2009. – Вип. 13. – С. 24– 32; Його ж. Загадочный высокородный благородный князь Червонной Руси // Генеалогический вестник. – Санкт- Петербург, 2009. – Вып. 36. – С. 51–60.

Галицько-волинські зв’язки з німецькими землями: попередні зауваження

Репозитарії

Схожі ресурси