Хто був ініціатором русько-римського зближення у 40-х роках ХІІІ століття: Данило Романович чи Інокентій ІV?
Аналізується історіографія питання про ініціативу русько-римського зближення 40-х років ХІІІ ст., яке увінчалося коронацією князя Данила Романовича у 1253 р. королівською короною. На підставі аналізу джерел ініціатива визнається за князем. На доказ наводиться не використане досі в літературі св...
Saved in:
| Date: | 2012 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2012
|
| Series: | Княжа доба: історія і культура |
| Online Access: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178962 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Хто був ініціатором русько-римського зближення у 40-х роках ХІІІ століття: Данило Романович чи Інокентій ІV? / І. Паславський // Княжа доба: історія і культура. — 2012. — Вип. 6. — С. 153-172. — Бібліогр.: 88 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-178962 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1789622021-03-26T01:26:37Z Хто був ініціатором русько-римського зближення у 40-х роках ХІІІ століття: Данило Романович чи Інокентій ІV? Паславський, І. Аналізується історіографія питання про ініціативу русько-римського зближення 40-х років ХІІІ ст., яке увінчалося коронацією князя Данила Романовича у 1253 р. королівською короною. На підставі аналізу джерел ініціатива визнається за князем. На доказ наводиться не використане досі в літературі свідчення з цього приводу сповідника та біографа папи Інокентія IV Миколи де Курбіо (Ніколо да Кальві). Проблему поставлено у широкий контекст контактів відповідного часу між Східною та Західною Церквами. The article analyzes the historiography of the rapprochement between Rus’ and Rome in the 1240s, which climaxed in coronation of prince Daniel in 1253. Based on the previously unused source it argues that the rapprochement was intiated by the Prince. The source is the testimony Nicholas de Curbio (Niccolo da Calvi), who a confessor and a biographer of Innocent IV. The issue is contextualized within the broader frame of contacts between Eastern and Western Churches in those times. 2012 Article Хто був ініціатором русько-римського зближення у 40-х роках ХІІІ століття: Данило Романович чи Інокентій ІV? / І. Паславський // Княжа доба: історія і культура. — 2012. — Вип. 6. — С. 153-172. — Бібліогр.: 88 назв. — укр. 2221-6294 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178962 uk Княжа доба: історія і культура Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Аналізується історіографія питання
про ініціативу русько-римського зближення 40-х років ХІІІ ст., яке увінчалося коронацією князя Данила Романовича у 1253 р.
королівською короною. На підставі аналізу
джерел ініціатива визнається за князем.
На доказ наводиться не використане досі
в літературі свідчення з цього приводу
сповідника та біографа папи Інокентія IV
Миколи де Курбіо (Ніколо да Кальві). Проблему поставлено у широкий контекст контактів відповідного часу між Східною
та Західною Церквами. |
| format |
Article |
| author |
Паславський, І. |
| spellingShingle |
Паславський, І. Хто був ініціатором русько-римського зближення у 40-х роках ХІІІ століття: Данило Романович чи Інокентій ІV? Княжа доба: історія і культура |
| author_facet |
Паславський, І. |
| author_sort |
Паславський, І. |
| title |
Хто був ініціатором русько-римського зближення у 40-х роках ХІІІ століття: Данило Романович чи Інокентій ІV? |
| title_short |
Хто був ініціатором русько-римського зближення у 40-х роках ХІІІ століття: Данило Романович чи Інокентій ІV? |
| title_full |
Хто був ініціатором русько-римського зближення у 40-х роках ХІІІ століття: Данило Романович чи Інокентій ІV? |
| title_fullStr |
Хто був ініціатором русько-римського зближення у 40-х роках ХІІІ століття: Данило Романович чи Інокентій ІV? |
| title_full_unstemmed |
Хто був ініціатором русько-римського зближення у 40-х роках ХІІІ століття: Данило Романович чи Інокентій ІV? |
| title_sort |
хто був ініціатором русько-римського зближення у 40-х роках хііі століття: данило романович чи інокентій іv? |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| publishDate |
2012 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178962 |
| citation_txt |
Хто був ініціатором русько-римського зближення у 40-х роках ХІІІ століття: Данило Романович чи Інокентій ІV? / І. Паславський // Княжа доба: історія і культура. — 2012. — Вип. 6. — С. 153-172. — Бібліогр.: 88 назв. — укр. |
| series |
Княжа доба: історія і культура |
| work_keys_str_mv |
AT paslavsʹkijí htobuvínícíatoromrusʹkorimsʹkogozbližennâu40hrokahhííístolíttâdaniloromanoviččiínokentíjív |
| first_indexed |
2025-07-15T17:39:13Z |
| last_indexed |
2025-07-15T17:39:13Z |
| _version_ |
1837736140695666688 |
| fulltext |
Іван ПАСЛАВСЬКИЙ
ХТО БУВ ІНІЦІАТОРОМ РУСЬКО-РИМСЬКОГО
ЗБЛИЖЕННЯ У 40-х РОКАХ ХІІІ СТОЛІТТЯ:
ДАНИЛО РОМАНОВИЧ ЧИ ІНОКЕНТІЙ ІV?
Дипломатичні контакти Романовичів з Римською курією, що істотно
пожвавилися у середині 40-х років ХІІІ ст. й увінчалися церковною унією і
коронацією Данила Романовича 1253 р., мають значну історіографію: укра-
їнську та іноземну, зокрема польську, німецьку, російську. Дослідники, які
вивчали римську політику Романовичів, як і політику Римської курії щодо
Русі, виявили та опублікували немало джерел, сформулювали оригіналь-
ні концептуальні засади причин і наслідків русько-римського зближення.
І все ж, не вдалося з’ясувати деякі важливі питання, без відповіді на які
проблема відносин між Галицько-Волинською державою та Римом зали-
шається дискусійною.
Мета цієї розвідки – відповідь на одне з таких не з’ясованих питань: хто
був ініціатором русько-римського зближення у 1240-х роках: галицько-во-
линський двір чи Римська курія?
І. Іноземна історіографія
Першими в іноземній літературі цю проблему порушили польські іс-
торики. Давня польська історіографія ХV–ХVІ ст., починаючи від Яна Длу-
ґоша й закінчуючи Мацєєм Стрийковським, одностайно стверджувала,
що ініціатором відповідного русько-римського діалогу був князь Данило
Романович. Вони пов’язували цей почин з коронаційними амбіціями1.
М. Стрийковський, який узагальнив твердження земляків-попередни-
ків, писав, що руський володар “задумав відновити Руське королівство, і,
прагнучи стати королем усієї Русі, а не тільки галицько-володимирським,
як до того іменував себе Коломан-угорець, відрядив послів на собор до
Ліону […], прохаючи папу римського Інокентія четвертого коронувати
його на королівство руське; за те він обіцяв відступити від віри грецької
і зі всіма своїми землями прийняти віру римську, і зі своїми потомками
бути послушними римському престолові. До того ж, наполегливо просив
допомоги проти татар, які в той час були пострахом для усіх володарів
1 Див.: Długosz J. Annales seu Cronicae
incliti Regni Poloniae. – Varsoviae, 1975. –
Lib. VII. – P. 57–58; Mathias de Mechovia.
Cronica Polonorum. – Cracoviae, 1521. –
Lib. III, Cap. XLIII. – Р. CXLII (142); Lib. III. –
Cap. LIII. – Р. CLXI (161); Cromer M. De ori-
gine et rebus gestis Polonorum libri XXX. –
Basileae, 1555. – Lib. IX. – Р. 232–233.
154 ПАСЛАВСЬКИЙ Іван
християнських”2. Давня польська історіографія в особі Яна Длуґоша, Ма-
цєя Мєховського, Марціна Кромера, виражаючи польську “рацію стану”,
неґативно оцінювала коронацію князя, називаючи його амбітним, під-
ступним і зрадливим політиком. Якоюсь мірою винятком є М. Стрийков-
ський, який порівняно виважено виклав суть справи3. Його помірковане
наставлення щодо вирішальної ролі Данила Романовича в русько-рим-
ському зближенні підхопили деякі польські історики ХVІІ–ХVІІІ ст., зо-
крема Абрагам Бзовій4, Симон Окольський5, Клемент Ходикевич6.
На відміну від попередників, історики ХХ ст., зокрема Владислав Абра-
гам, Юзеф Умінський, Кароль Малєчинський, Болєслав Щесняк вважали,
що ідея церковної унії виникла в Римі, а її автором був папа Інокентій ІV,
який намагався залучити Галицько-Волинську Русь до орбіти європейської
цивілізації та врятувати її від монголо-татарської загрози7. Сучасний поль-
ський дослідник Маріуш Бартніцький у монографії, присвяченій зовніш-
ній політиці Данила Романовича, не дав якоїсь однозначної відповіді. На
його думку, найімовірнішими ініціаторами і промоторами тісніших кон-
тактів між Курією і Романовичами були польські князі8.
Отже, в польській історіографії простежуються дві позиції щодо того
звідки виходила ініціатива русько-римського зближення у середині ХІІІ ст.
Історіописці ХV–ХVІІІ ст. одностайно вважали ініціатором князя Данила
Романовича, якого подавали хитрим, підступним і зрадливим стосовно
Риму політиком. Натомість новітні історики визнавали ініціативу за папою
Інокентієм ІV, виставляючи її свідченням культуртреґерської ролі Риму на
Русі, його рятівної місії в час монголо-татарської загрози.
Наскільки вдалося встановити, з німецькомовних істориків до про-
блеми русько-римських відносин часів Данила Романовича першими піді-
йшли австрійські вчені кінця ХVІІІ ст. Йоганн Христіан Енґель, Якоб Авґуст
Гоппе та Людвіґ Альбрехт Ґебгард.
2 Striykowski M. Ktora przedtym nigdy
swiatła nie widziała Kronika Polska, Litew-
ska, Zmodska i wszystkiey Rusi... – Krole-
wiec, 1582. – Lib. VIII, Cap. III. – S. 330–331.
3 Пор.: Dąbrowski D. Koronacja Daniela
Romanowicza w relacjach Jana Długosza
i jego szesnastowiecznych polskich konty-
nuatorów // Княжа доба: історія і культу-
ра. – Львів, 2008. – Вип. 2. – С. 109–122.
4 Bzovii F. A. Thaumaturgus Polonus seu
de vita et miraculis S. Hyacinthi Confesso-
ris, Ordinis FF. Praedicatorum. – Venetiis,
1606. – Cap. XV. – P. 34.
5 Okolski S. Russia florida rossis et liliis. –
Leopoli, 1646. – P. 61–62.
6 Chodykiewicz C. Dissertationes historico-
criticae de utroque Archiepiscopatu Metro-
politano Kijowiensi et Haliciensi, uti olim
distincto […] Ritus Graeco-Uniti […] cer-
tioribus documentis illustrantae. – Leopoli,
1770. – P. K1–K2.
7 Abraham W. Powstanie organizacji koś-
cioła łacińskiego na Rusi. – Lwów, 1904. –
T. 1. – S. 117–122; Umiński J. Niebezpeczeń-
stwo tatarskie w połowie XIII w. а papież
Innocenty IV. – Lwów, 1922. – S. 42: Idem.
Сношения Рима с Россией в XIII веке //
Ex Oriente: Religiöse und philosophische
Probleme des Ostens und des Westens He-
rausgeb. L. Berg. – Mainz, 1927. – C. 224–
227; Maleczyński K. [Rec. na S. Tomaszow-
skiego] // Kwartalnik Historyczny. – Lwów,
1927. – R. 41, zesz. 1–2. – S. 616–618;
Szcześniak B. The mision of Giovanni de
Plano Carpini and Benedict of Pole of Vrati-
slavia to Halicz // Journal of Ecclesiastic
History. – 1956. – No 7. – Р. 16.
8 Bartnicki M. Polityka zagraniczna
księcia Daniela Halickiego w latach 1217–
1264. – Lublin, 2005. – S. 121–123.
155ХТО БУВ ІНІЦІАТОРОМ РУСЬКО-РИМСЬКОГО ЗБЛИЖЕННЯ…
Австрійський вчений кінця XVIII ст. Й. Х. Енґель виходив з того, що
папство завжди прагнуло підпорядкувати Русь [Rußland]. Саме в цьому
дусі він трактував посольство на чолі з францисканцем Джованні дель
Плано Карпіні до Монголії в 1245–1247 рр. Як твердив австрійський істо-
рик, воно мало завдання, переїжджаючи через Русь, нав’язати контакти з
галицько-волинськими князями та переконати їх в необхідності й користі
церковної унії. Зустріч з князем Васильком відбулася у січні 1246 р. у Воло-
димирі, а з князем Данилом – у березні того ж року в придонських степах,
коли він повертався з Орди. Й. Х. Енґель ствердив: “Нова ідея єдності з пап-
ством так сподобалася Данилові та Василькові, що вони ще до повернення
францисканського посольства з Орди відіслали до Риму якогось руського
ігумена для переговорів щодо запропонованого папою об’єднання Цер-
ков”9. Відзначмо два важливих моменти концепції, які в історіографії про-
звучали вперше: встановлення контактів між галицько-волинським двором
і Римською курією пов’язано з місією Д. дель Плано Карпіні, тобто датова-
но найраніше початком 1246 р., і вказано на руське посольство до Риму на
чолі з “якимсь ігуменом” (про нього див. далі) ще до повернення папського
посланця з Орди, тобто між початком 1246 і серединою 1247 р.
Викладаючи події, які нас цікавлять, Я. А. Гоппе писав: “У цей час за-
вдяки хрестоносному воїнству папа заволодів майже третиною Європи і
намагався упокорити ці поганські країни. Данило, який належав до грець-
кої, нез’єднаної Церкви, боявся, щоб це конфесійне воїнство не вдарило
на його землі. Поляки легко могли попросити від Святого престолу цих
[військ], щоб відібрати від нього Люблінщину, адже Опізо, абат із Мессано
і папський легат, саме тоді збирав у Польщі “Петрів гріш”. Тому хитрий
[der schlaue] Данило намагався ошукати як Святий престіл, так і поляків,
прикриваючись [готовністю] перейти до латинської церкви […]. Прикинув-
шись щирим, Данило пообіцяв прийняти латинський обряд і захищати
християнство від татар”10. Як видно з подальшого, автор датував початок
зближення 1246 р. Отже, на відміну від Й. Х. Енґеля, Я. А. Гоппе схильний
був визнати ініціатором русько-римського зближення Данила Романови-
ча, але, йдучи за давньою польською історіографією, зокрема Я. Длуґошем,
звинуватив князя у нещирості.
У дусі Я. Длуґоша трактував проблему й Л. А. Ґебгард, відкликаючись,
однак, до хроніста ХVІІ ст. Одоріка Райнальда, автора багатотомних “Цер-
ковних анналів”. Австрійський історик твердив, нібито Данило, прагнучи
отримати королівську корону, звернувся до папи з пропозицією, що “пере-
йде до латинської Церкви, якщо папа простить йому та його підданим усі
гріхи грецької Церкви”11.
Подібно до Я. А. Гоппе і Л. А. Ґебгарда трактував проблему й німець-
кий історик першої третини ХІХ ст. Філіп Штраль, але оцінював позицію
Данила об’єктивніше. Його спостереження настільки цікаві, що наведемо їх
9 Engel Ch. Geschichte von Halitsch und
Wladimir. – Wien, 1792. – T. 2. – S. 16–17.
10 Hoppe J. A. Ältere und neuere Ge-
schichte der Königreiche Galizien und
Lodome rien. – Wien, 1792. – S. 145–146.
11 Gebhardi L. A. Geschichte der König-
reiche Galizien, Lodomirien und Rothreus-
sen. – Pesth, 1804. – S. 83.
156 ПАСЛАВСЬКИЙ Іван
дослівно: “1244 р. через посланця і листовно Данило звернувся до папи Іно-
кентія ІV, прохаючи в нього допомоги й підтримки та обіцяючи возз’єднати
греко-руську Церкву з латинською, якщо латинники згодяться підняти ра-
зом з ним меч на монголів”12. Називаючи Данила “підприємливим, хоро-
брим і розумним князем”, автор пояснив, чому він вдався до папи: перед
лицем монгольської загрози Данило покладав великі надії на Захід; однак,
бачачи, що в політичному житті Європи панує великий безлад, звернувся
за допомогою до Інокентія IV, перед яким тоді “тремтіли королі і народи”13.
Відзначимо важливу новацію: датування початку контактів 1244 р.
Поділилися щодо проблеми також пізніші німецькі історики ХІХ ст.
Ріхард Репелль досить докладно зупинився на перипетіях русько-римських
стосунків 40-х років ХІІІ ст.14 Він, зокрема, вважав, що пропозицію унії ви-
сунув Рим, а озвучив (спершу перед князем Васильком і єпископами) леґат
Д. дель Плано Карпіні на зламі 1245–1246 рр.15
Подібні погляди обстоювали й інші німецькі дослідники. Зокрема Пе-
тер фон Ґетце, автор монографії про архиєпископа Альберта Суєрбеєра,
якого Інокентій ІV призначив своїм представником на Русі, також твердив,
що посли на чолі з Д. дель Плано Карпіні, переїжджаючи через Волинь,
за завданням папи мали зустрічі з місцевими достойниками й подали їм
ідею церковно-політичного союзу з Римом. Коли Данило повернувся з
Орди і довідався про це, він “жадібно вхопився за папські пропозиції”, бо
вже давно збагнув, що для повалення монгольського іга може придатися
дієва допомога Заходу. Німецький дослідник писав: “Данило негайно ви-
слав до папи одного якогось ігумена, щоб повідомити про свою готовність
визнати папську зверхність, якщо папа схоче допомогти йому скинути
монгольське панування”16. Саме таким, на думку П. фон Ґетце, виглядав
початок русько-римського зближення.
Про те, що контакти між Курією і галицько-волинським двором
започаткував папський легат, твердив Александр Піхлєр, який зробив
суттєве уточнення: Д. дель Плано Карпіні по дорозі до Монголії і на
зворотному шляху двічі зустрічався і вів переговори не тільки з князем
Васильком, а й Данилом17.
Отже, в німецькомовній історіографії кінця ХVІІІ–ХІХ ст. сформували-
ся два погляди на обставини активізації русько-римських відносин у 1240-х
роках. Одні історики твердили, що їх започаткував Інокентій ІV, який, від-
силаючи посольство до Монголії, доручив йому зустрітися з галицько-во-
линськими князями і нав’язати з ними дипломатичні стосунки. Їх опоненти
12 Strahl Ph. Geschichte der russischen
Kirche. Erster Theil: Von den ersten An-
fängen des Christenthums bis zur Errich-
tung des Patriarchatus in Russland. – Halle,
1830. – S. 240; Idem. Geschichte des russis-
chen Staates. – Hamburg, 1839. – Zweiter
Bd.: Von 1224 bis 1505. – S. 43.
13 Idem. Geschichte der russischen Kir-
che. – S. 240.
14 Roepell R. Geschichte Polens. – Ham-
burg, 1840. – Erster Theil. – S. 518–525.
15 Ibidem. – S. 519.
16 Goetze P., v. Albert Suerbeer, Erzbischof
von Preußen, Livland und Ehstland. – St.-
Petersburg, 1854. – S. 18–19.
17 Pichler A. Geschichte der kirlichen
Trennung zwischen dem Orient und Occi-
dent. – München, 1865. – Bd. 2. – S. 29–30.
157ХТО БУВ ІНІЦІАТОРОМ РУСЬКО-РИМСЬКОГО ЗБЛИЖЕННЯ…
18 Altaner B. Dominikanermissionen des
13. Jahrhunderts. Forschungen zur Ge-
schichte der kirchlichen Unionen und Mo-
hammedaner- und Heidenmissionen des
Mittelalters // Breslauer Studien zur histo-
rischen Theologie. – Habelschwert, 1924. –
Bd. 3. – S. 221–222.
19 Ammann A. M. Kirchenpolitische
Wandlungen in Ostbaltikum bis zum Tode
Alexander Neuski’s. Studien zum Werden
der russischen Ortodoxie. – Romae, 1936. –
S. 256.
20 Ibidem. – S. 257.
21 Idem. Abriss der ostslawischen Kirchen-
geschichte. – Wien, 1950. – S. 55.
22 Stökl G. Das Fürstentum Galizien-Wo-
lhynien // Handbuch der Geschichte Russ-
lands. – Stuttgart, 1980. – Bd. 1. – S. 517–518.
вважали, що до Риму за підтримкою звернувся Данило Романович, який, з
одного боку, побоювався “хрестоносного воїнства і поляків” (Я. А. Гоппе), а з
іншого, – монголів (Ф. Штраль). При цьому, якщо перший автор називав Да-
нила “хитрим”, а римську ініціативу – нещирою, то другий сприймав князя
“підприємливим, хоробрим і розумним”, а звернення до Риму з пропози-
цією церковної унії в обмін на військову допомогу – логічним і виваженим.
Німецька історіографія ХХ ст. щодо започаткування русько-римсько-
го зближення також не одностайна. Бертольд Альтанер, проаналізувавши
факти і джерела, пов’язані з посольством Д. дель Плано Карпіні, та адресо-
вані галицько-волинському дворові листи Інокентія ІV від 3 травня 1246 р.,
дійшов висновку, що Данило Романович першим звернувся до Курії з про-
позицією укласти церковну унію із Римом. На його думку, заклик до унії,
який легат від імені папи адресував єпископам князівства у січні 1246 р.,
означав уже реакцію на пропозиції Данила Романовича, відіслані папі ще
до подорожі в Орду, тобто перед початком осені 1245 р.18
Альберт Амманн виказав схильність шукати почин зближення у Римі.
Він писав: “Князь Василько перебував саме в мазовецького князя Конрада
у Кракові, коли туди пізньої осені 1245 р. прибув Джованні Плано Карпі-
ні з папськими пропозиціями для руських князів […] Василько, який так
само, як і Данило, самовіддано й задерикувато воював зі своїми західними
сусідами, був, однак, досить прозахідно налаштований, щоб не збагнути,
яку велику користь для свого князівства можна одержати від цього пап-
ського посольства”19. Отже, початок дипломатичних контактів пов’язано з
монгольською місією, ініціатором і організатором якої був Інокентій ІV. Ви-
разніше це викладено далі: “Коли Данило повернувся від монголів, куди
він їздив з доброї волі, а не як підданий князь, він уже був готовий шукати
допомоги там, де її знайшов”. Отож, князь Данило нав’язав дипломатичні
контакти з Римом допіру після зустрічей і розмов з папським легатом20.
Надалі А. Амманн розвинув погляд, нібито Данило Романович задумав
“завести собі друзів на Заході” (im Westen Freunde zu machen) щойно після
повернення з Орди, тобто не раніше весни 1246 р.21
Німецький дослідник історії Галицько-Волинського князівства Ґюнтер
Штекль писав: “Усе промовляє за тим, що безпосередні зв’язки були вста-
новлені завдяки Плано Карпіні, який за дорученням папи мав відвідати
великого хана монголів у Каракорумі, і на початку 1246 р. прибув до двору
волинського князя Василька, а в середині березня зустрівся з князем Дани-
лом, що повертався від Бату-хана”22.
158 ПАСЛАВСЬКИЙ Іван
23 Winter E. Byzanz und Rom im Kampf
um die Ukraine: 955–1939. – Weiden, 1993. –
S. 33.
Оригінально потрактував проблему Едуард Вінтер. Сама назва його
праці – “Візантія і Рим у боротьбі за Україну” – віддає пріоритет у нав’язанні
взаємин папі. “Уже на соборі в Ліоні 1245 р. велися переговори про органі-
зацію хрестового походу проти татар і про церковну унію. За дорученням
київського великого князя Михайла в них брав участь митрополит Петро
Акерович. Францисканець Плано Карпіні вирушив як папський легат до
татар, а по дорозі розмовляв з князями Русі, передусім із Данилом Галиць-
ким. Папа Інокентій ІV був рішучим поборником хрестового походу про-
ти татар і не менш рішучим прихильником церковної унії. Він правиль-
но збагнув, що тільки визнання своєрідності східних Церков уможливить
церковне єднання, і що насамперед Візантія повинна вступити в унію. З
цією метою він розпочав переговори з візантійським імператором Іоаном
Ватацисом. У цьому контексті папа намагався укласти унію з русинами і
нав’язав тривалі контакти з князем Данилом. Папа робив усе, щоб органі-
зувати хрестовий похід проти татар, адже тільки тоді Данило зі своїм на-
родом прийме унію. Для цього папський легат Опізо прибув до Данила і
коронував його від імені папи”23. Даючи згоду на коронацію, Данило, на
думку німецького дослідника, планував “стати на чолі великого християн-
ського війська, щоб боронити Європу від Азії”24.
Наведені розмірковування пропонують декілька нових нюансів. По-
перше, початок русько-римського зближення віднесено до Ліонського собо-
ру, який відбувався з 26 червня по 17 липня 1245 р., хоч хибно стверджено,
що архиєпископа Петра вислав князь Михайло Всеволодович Чернігів-
ський25. По-друге, чи не вперше в історіографії контакти щодо церковної
унії поставлено в ширший римсько-візантійський контекст. І, по-третє, зго-
ду на коронацію пояснено планами Данила очолити збройні сили євро-
пейської антитатарської ліги, створення якої проголосив І Ліонський собор.
Отже, з чотирьох німецьких істориків ХХ ст., які писали про русько-
римські відносини епохи Романовичів, Б. Альтанер визнавав ініціатором
галицько-волинський двір А. Амманн, Е. Вінтер, Ґ. Штекль віддавали пер-
шість Римові. Запропоновано й нові здогади та спостереження. Так, Б. Аль-
танер відзначив місію Д. дель Плано Карпіні на Русь як реакцію на ініціа-
тиви Данила Романовича, з якими він звернувся до папи ще до подорожі в
Орду, тобто до початку осені 1245 р. Е. Вінтер вперше після Антона Петру-
шевича пов’язав початок русько-римських контактів з місією архиєпископа
Петра на І Ліонському соборі (літо 1245 р.).
У російській історіографії ХІХ ст. переважав погляд, що ініціатором
зближення був Данило Романович. Поставу князя одні автори оцінювали
як нещиру й хитрувату, інші, – розумну, але безперспективну. Ніколай Ка-
рамзін про взаємини князя з папою писав: “Даниил обратил глаза на За-
пад, где Рим был душею и средоточием всех государственных движений.
Сей князь в 1245 или 1246 году дал знать Иннокентию, что желает соеди-
нить Церковь нашу с Латинскою, готовый под ее знаменами идти против
159ХТО БУВ ІНІЦІАТОРОМ РУСЬКО-РИМСЬКОГО ЗБЛИЖЕННЯ…
Монголов. Началось дружелюбное сношение с Римом. […] Оба хитрили и
досадовали”26.
Погляд на ініціативу Данила як мудру і щиру, але безперспективну,
репрезентують Ніколай Устрялов27 та Сергей Соловйов. Останній, зокрема,
твердив, що, з огляду на татарську загрозу, Данило Романович сам звер-
нувся до католицького Заходу, де сподівався знайти союзників проти гріз-
ної азійської сили: “Но о крестовом союзе католических государств нельзя
было думать без главы римской Церкви, от котрого должно было изойти
первое, самое сильное побуждение; князь русский мог быть принят в этот
союз только в качестве сына римской Церкви – и вот Даниил завязал сноше-
ния с папою Иннокентием ІV о соединении Церквей […]. Но с самого уже
начала обнаружилось, что связь с Римом не будет продолжительна: время
крестовых походов прошло, папа не имел уже прежнего значения, не мог
своими буллами подвинуть целой Европы против Востока”28. Як побачимо,
ця думка найоб’єктивніше відображає реальну ситуацію у відносинах між
Галицько-Волинською державою і Римом в 40-х роках ХІІІ ст.
Інше бачення ініціатора встановлення контактів висловили російські
церковні історики. Так, чернігівський архиєпископ Філарет (Дмитрій Гумі-
левський), автор першої наукової “Истории русской церкви”, в розділі під
промовистою назвою “Насилия папы в России (sic!) и твердость русских”
категорично твердив, що папа “предложил князю галичскому королев-
ский венець за покорность ему”. Щойно тоді “сокрушаясь о бедной отчизне
и думая, не поможет ли владыка запада свергнуть иго монголов в России,
Даниил показал папе, что хочет с ним сблизится”29.
Харківський архиєпископ Макарій також віддав ініціативу зносин
Римові, пов’язавши початок контактів з місією Д. дель Плано Карпіні. Зі
свідчень папського легата про зустрічі й переговори з князем Васильком
та руськими єпископами церковний історик виснував, що представни-
ки Риму передали послання від папи, який закликав “присоединиться
к латинской церкви”. Коли після повернення з Орди Данило Романович
довідався про ці пропозиції*, він, за словами Макарія, вирішив скорис-
татися цим “для выгод своего отечества”. Саме так, на думку російського
24 Ibidem. – S. 31.
25 Як нам вдалося з’ясувати, архиєпис-
копа Петра на І Ліонський собор вислав
князь Данило Романович: Паславський І.
Український епізод Першого Ліонського
собору (1245 р.). Дослідження з історії
європейської політики Романовичів. –
Львів, 2009. – С. 50–82.
26 Карамзин Н. М. История государства
Российского. – Санктпетербург, 1817. –
Т. 4. – С. 49.
27 Див.: Устрялов Н. Русская история. –
Санктпетербург, 1837. – Ч. 1. – С. 230.
28 Соловьев С. М. Сочинения: В 18 кн.
Кн. 2: История России с древнейших
времен. – Москва, 1988. – Т. 3–4. – С. 170.
29 Филарет [Гумилевский Д.] История
русской церкви. Период второй, мон-
гольський (1237–1410 гг.). – Чернигов,
1862. – С. 49.
* Макарій не взяв до уваги важливе по-
відомлення, що по дорозі до Монголії у
придонських степах Д. дель Плано Кар-
піні зустрічався і мав розмову з князем
Данилом, який повертався з Орди. Отже,
князь довідався про пропозиції ще перед
поверненням додому. Див.: Макарий, ар-
хиепископ харьковский. История русской
церкви. – Санкт-петербург, 1866. – Т. 5:
Период монгольський, кн. 2. – С. 308–315.
160 ПАСЛАВСЬКИЙ Іван
церковного історика, розпочалося зближення між Римом і галицько-во-
линським двором30.
Євгеній Голубінскій, як і його попередники, твердив, що Інокентій ІV
першим “изъявил желание подчинить своей духовной власти галицького
князя Даниила Романовича”, і що 1245 р. відрядив своїх послів до велико-
го монгольського хана Гуюка, яким доручив “завязать контакты и начать
переговоры с галицко-волынскими князями”31. Тобто, вслід за архиєписко-
пом Макарієм, початок контактів віднесено до папського посольства.
Отже, в російській історіографії, подібно, як і в польській та німецькій,
виробилися два погляди на ґенезу контактів між галицько-волинським кня-
жим двором і Римською курією: одні історики, переважно світські, припи-
сували ініціативу князю Данилові, інші, головно церковні, – Інокентієві ІV.
Російська радянська історіографія пішла не за класичною російською
історіографією ХІХ ст., а за церковною. Русько-римські відносини ХІІІ ст.
трактували підступною інтригою Риму, який, нав’язуючи контакти з Рус-
сю, прагнув тільки її підпорядкування.
Яскравим прикладом є стаття Владіміра Пашуто (1949)32. Розглядаючи
політику Риму щодо Галицько-Волинського князівства, зокрема, встановлен-
ня контактів між Римською курією і галицько-волинським двором, він пи-
сав: “Після татаро-монгольського нашестя, […] Римська курія відновила свої
підступи (“происки”) в Південно-Західній Русі. Добра нагода трапилася під
час місії францисканця Плано Карпіні, якого папа Інокентій ІV відрядив
до татаро-монголів після Ліонського собору*. Переїжджаючи восени 1245 р.
ці краї, Карпіні нав’язав контакт з володимирським княжим двором, озна-
йомивши князя Василька зі змістом папської булли від 25 березня 1245 р.,
яка закликала всіх володарів гуртуватися на випадок нового наступу татар”.
Ствердивши це, В. Пашуто висловив важливу думку, що “тоді ж Карпіні ви-
слав папі повідомлення про проведені переговори з місцевими князями”33.
Отже, снуючи “зловорожі” плани щодо Галицько-Волинської Русі, Рим ви-
рішив спершу нав’язати дипломатичні контакти. Таку місію папа поклав на
посольство Д. дель Плано Карпіні, яке в перших місяцях 1246 р. відбуло до
Монголії через руські землі. Тут воно мало зустрічі з князями Данилом і Ва-
сильком, від чого, на думку В. Пашуто, розпочалися активні дипломатичні
зв’язки між Римською курією і галицько-волинським двором.
Борис Рамм підтримав В. Пашуто з деякими нюансами: “Навесні
1245 р. в папській курії випрацювано план, згідно з яким вирішено водно-
час вести переговори в двох діаметрально протилежних напрямах: і з русь-
кими, і з татарами. Проте, в одному й іншому випадках мета переговорів
30 Голубинский Е. История русской
церкви. Период 2-ой, московский. – Мо-
сква, 1900. – Т. ІІ, 1-ая пол. – С. 82.
31 Пашуто В. О политике папской ку-
рии на Руси (ХІІІ век) // Вопросы исто-
рии. – Москва, 1949. – № 5. – С. 52–76.
* В. Пашуто помилився: посольство
Д. дель Плано Карпіні вислано 16 квітня
1245 р., тобто задовго до відкриття І Ліон-
ського собору 26 червня 1245 р.
32 Пашуто В. О политике... – С. 61;
Его же. Очерки по истории Галицко-
Волынской Руси. – Москва, 1950. – С. 250–
254.
33 Рамм Б. Я. Папство и Русь в Х–ХV ве-
ках. – Москва; Ленинград, 1959. – С. 151.
161ХТО БУВ ІНІЦІАТОРОМ РУСЬКО-РИМСЬКОГО ЗБЛИЖЕННЯ…
була та ж – “навернення” Русі чи, вірніше, підпорядкування її папі рим-
ському”34. Далі стверджено, що для виконання плану Інокентій ІV вислав
на Русь і в Монголію легата Д. дель Плано Карпіні, який під час зустрічей
з галицько-волинськими князями Васильком і Данилом передав їм пропо-
зицію церковної унії та обіцянки допомогти в боротьбі з татарами. Тяжке
становище, в якому опинилася “Південно-Західна Русь, стиснута в кліщах
ворожих сил, – татарської орди, з одного боку, угорсько-польських като-
лицьких агресорів – з іншого, змусило Данила Галицького скористатися з
пропозиції папської курії, переданої через Плано Карпіні”35.
Сучасний російський історик Александр Майоров вважає, що ініціати-
ва русько-римського зближення виходила від Данила, а “перший контакт
між папою та галицько-волинським князем мав відбутися ще до від’їзду
останнього в Орду”, тобто осені 1245 р.36
Однак каноном російської історіографії, – як радянської, так і сучас-
ної, – все ж, стала позиція В. Пашуто та Б. Рамма. Прийняли її й українські
радянські історики, а навіть дехто з сучасних українських дослідників.
ІІ. Українська історіографія
Найдавніша українська писемна пам’ятка, у якій даються русько-рим-
ські взаємини середини ХІІІ ст., – повідомлення Галицько-Волинського лі-
топису про коронацію Данила Романовича37. За словами літописця, папа
відіслав до Данила легата – “єпископа веронського і кремонського” з про-
позицією про коронацію. Тоді князь відмовився від корони – з огляду на
татар, які не стерпіли б такого виклику. Проте папа вислав послів на чолі з
легатом Опізо, які принесли корону і папське благословення, коли Данило
після успішного походу на Чехію й Австрію тріумфально повертався на
батьківщину через Польщу. Їх шляхи перетнулися у Кракові, але тут князь
показав свій гонор – мав заявити: “Не подобає мені бачитися з вами на
чужій землі, хай потім”. Посли виявилися упертими й незабаром зустріли
князя уже на його батьківщині. Данило продовжував відмовлятися, однак
після умовлянь матері і польських князів згодився на коронацію. Виклад
виразно показує русько-римське зближення як ініціативу папи*.
Українські історики пізнішої доби, зокрема ХVІІ–ХVІІІ ст., по-різному
трактували події середини ХІІІ ст., пов’язані з русько-римськими відносина-
ми, головно церковною унією та коронацією Данила Романовича. Представ-
ники католицького напряму наголошували на мудрості й далекоглядності
34 Там же. – С. 154.
35 Майоров А. В. Русь, Византия и За-
падная Европа. Из истории внешнеполи-
тических и культурных связей ХІІ–ХІІІ вв.
(Studiorum Slavicorum Orbis. – Т. 1). –
Санкт-Петербург, 2011. – С. 685.
36 Ипатьевская летопись // Полное
собрание русских летописей (далі –
ПСРЛ). – Москва, 1998. – Т. 2. – Стб. 827.
Пор.: Літопис Руський / За Іпатським
списком переклав Леонід Махновець. –
Київ, 1989. – С. 412–413.
* Літопис не подає докладних дат цих
подій. Щодо самої коронації, то пізніші іс-
торики на основі інших писемних джерел
ХІІІ ст., зокрема іноземних, переконливо
довели, що коронація відбулася у містеч-
ку Дорогичині пізньої осені 1253 р. Дати
посольства “єпископа веронського і кре-
монського” досі не встановлено (див. далі).
162 ПАСЛАВСЬКИЙ Іван
князя, який коронувався з благословення папи та прийняв корону з рук
його легата. Так, зокрема, трактовано події, наприклад, у латиномовній по-
емі “Camoenae Borysthenides” (“Дніпрові Камени”)38. Автор, наймовірніше
Іван Домбровський, головним героєм коронації бачить не папу, а князя,
якому королівський вінець вручив легат. Як з’ясували дослідники, змальо-
вуючи історію Русі та її прадавньої столиці Києва, автор користувався різ-
ними джерелами, зокрема літописом Нестора, а також працями польських
істориків Я. Длуґоша, М. Мєховського, М. Кромера, М. Стрийковського39.
Впадає, однак, у вічі суттєва різниця між польськими католицькими
істориками і київськими католиками у трактуванні вчинку князя Дани-
ла. Якщо Я. Длуґош, М. Мєховський, М. Кромер, а почасти і М. Стрий-
ковський, як пригадуємо, подавали альянс з папою хитрою й підступною
акцією князя, то І. Домбровський зображав Данила мудрим і відважним
політиком, якому коронація допомогла здобути великий авторитет у Євро-
пі, розширити володіння “до узбережжя Борею”.
Хвалили Данила Романовича за мудрий акт коронації українські ка-
толицькі історики ХVІІІ ст. Вони твердили, що першим до Риму звернувся
князь. Зокрема, василіянин Ігнатій Кульчинський у першому в українській на-
уці нарисі історії Київської Церкви писав, що після страшного татарського по-
грому “натхненний Богом Данило, володар усієї Русі, відрядив послів на Все-
ленський собор Ліонський перший, віддаючи Інокентієві ІV послушенство”40.
Ігнатій Стебельський твердив: “Залишившись самоврядним володарем
майже усієї Південної Русі, Данило, щоб зміцнити свою силу, славу і за-
гальну опінію, задумав відновити королівство руське, але не тільки з титу-
лом галицько-володимирського короля, що його колись уживав Коломан-
угрин, а й усієї Русі. З цією метою 1245 р. він вислав послів на І Ліонський
вселенський собор до папи Інокентія IV, прохаючи надати йому королів-
ську корону та обіцяючи скласти послух папі разом зі своїми підданими та
всім руським народом. Водночас просив допомоги для захисту від татар”41.
І. Кульчинський та І. Стебельський відомості про зносини Данила з Інокен-
тієм ІV почерпнули, без сумніву, від М. Стрийковського. Про це свідчить
хоча б те, що тільки в нього є інформація про посольство на Ліонський
собор 1245 р. Однак звинувачення польського історика у невірності та зрад-
ливості князя щодо Риму уніатські історики, зрозуміло, оминули.
По-своєму трактували зносини Данила Романовича з Римською курі-
єю українські православні автори ХVІІ ст. Так, київський церковний діяч
37 Див.: Українська поезія ХVІІ століт-
тя (перша половина). Антологія. – Київ,
1988. – С. 108.
38 Див.: Шевченко І. Україна між Сходом
і Заходом. Нариси з історії культури до
початку ХVІІІ століття / Автор. пер. з
англ. – Львів, 2001. – С. 134–136; Яковенко Н.
Паралельний світ. Дослідження з історії
уявлень та ідей в Україні XVI–XVII ст. –
Київ, 2002. – С. 270–295.
39 Kulczynski I. Specimen Ecclesiae Ruthe-
nicae. – Romae, 1733. – Р. 202.
40 Stebelski I. Dwa wielkie światła na
horyzoncie połockim. Wyd. 2-e. – Lwów,
1867. – T. 3. – S. 17–18.
41 Копистенський З. Палинодия // Па-
мятники полемической литературы в
Западной России. – Санктпетербург,
1878. – Кн. 1 (Русская Историческая Би-
блиотека. – Т. 4). – Стб. 1109.
163ХТО БУВ ІНІЦІАТОРОМ РУСЬКО-РИМСЬКОГО ЗБЛИЖЕННЯ…
та історик Захарія Копистенський, високо оцінюючи сам факт коронації,
становчо наголосив на тому, що папа прислав до князя послів і королів-
ську корону, коли довідався про його могутність і воєнні подвиги. При цьо-
му З. Копистенський твердив, що ні про яку унію не йшлося, і що “през
принятє той коруны Даниїл не отступовал віры, єно за почесть ко болшей
своєй славі принял оную”42. Після такої заяви зрозуміло, чому і словом не
згадано про посольство на І Ліонський собор. На думку деяких дослідників,
З. Копистенський був причетний до Густинського літопису, укладеного в
20-х роках ХVІІ ст.43 Принаймні повідомлення літопису про коронацію від-
чутно перегукується з тим, що писав про неї З. Копистенський. Ось відпо-
відний текст Густинського літопису: “В лїто 6755. Данило Романовичъ, по сей
славной побїдї в Чехахъ, начать повсюду славенъ быти, яко і папа Римский
величаше єго, і присла єму своє благословеніє и знамения королевская, си
єсть, корону, скипетро и проч., и моли єго, да помагаєт христианомъ на
Татаръ, онъ же обіщася; и коронова єго на королевство Рускоє легат папежа
Инокентия четвертого во градї Дорогичинї”44.
Отже, за літописом, папа зі своєї ініціативи прислав легата, щоб коро-
нувати князя за його воєнні успіхи і власне з уваги на них просив Данила
захищати християн від татар. Зважаючи на термінологію пам’ятки (“легат”,
“королевство Рускоє”, “в Чехахъ”), інформацію про коронацію автор по-
черпнув із польських хронік. Проте згадку про послів на І Ліонський собор
та церковну унію з Римом літописець, як і в “Палінодії”, теж випустив.
Феодосій Софонович подав: “Року от Рождества Христова 1246, вед-
луг Стрийковского… Приїхали к князю Даниилу, продку князей Ост-
розских, присланы значныи послы от папїжа римського Инокентия
Четвертого: Опиж, опат мезенскиї, и бискуп маденскиї, на Лугдунскомъ
соборї назначеныи. Принесли єму корону королевскую и скипетръ за єго
славныи дїла рицерскии и за звитязтва над многими панствами значныи,
особливе над Поляками, над Венграми, над Чехами, над Литвою и над
Ятвїгами, которых завше, наїзжаючи, бил и пустошил крїпко, и руских
князей себї в послушенство привел”45.
Хоч Ф. Софонович й відкликався до М. Стрийковського, однак, на від-
міну від нього, твердив, що папа першим відрядив послів до Данила Ро-
мановича, які привезли корону. Саме цим можна пояснити замовчування
повідомлення польського історика про посольство князя на І Ліонський
собор. Оминув Ф. Софонович і звістку М. Стрийковського, що Опізо коро-
нував Данила за участю польських єпископів на чолі з краківським єписко-
пом Прандотою. Натомість, ідучи за Галицько-Волинським літописом, він
ствердив, що коронацію здійснили православні владики46.
42 Див.: Єршов А. Коли й хто написав
Густинський літопис? // Записки Науко-
вого товариства імені Шевченка (далі –
ЗНТШ). – 1930. – Т. 100. – С. 205–211.
43 Густинская летопись // ПСРЛ. – Санкт-
петербург, 1843. – Т. 2, ч. 3. – Стб. 341.
44 Софонович Ф. Хроніка з літописців
стародавніх. – Київ, 1992. – С. 151.
45 Там само.
46 Ми переглянули найважливіші
праці цього періоду, зокрема літописи
Самовидця, Самійла Величка, Григорія
Гра б’янки, анонімну “Историю Русов”,
“Летописное повествование о Малой
164 ПАСЛАВСЬКИЙ Іван
Наскільки відомо, Ф. Софонович – останній з українських православних
історіописців ХVІІ ст., які повідомляли про коронацію князя й оцінювали
її позитивно. Пізніша українська православна історіографія, починаючи
від “Синопсису” (1674), не цікавиться історією Галицько-Волинської держа-
ви. Сповідуючи москвоцентричні ідеали на службі “их царских величеств”,
вона взагалі не згадує про королівську корону Данила Романовича. Ця важ-
лива подія в історії української державності залишилася поза увагою і ко-
зацької історіографії другої половини ХVІІ–ХVІІІ – початку ХІХ ст.47
Українські історики Нового часу теж по-різному трактували початок
русько-римського зближення середини ХІІІ ст.
Денис Зубрицький чи не вперше поставив двосторонні відносини за
Романовичів у широкий геополітичний контекст48. Він, зокрема, привер-
нув увагу до того, що після 1240 р. держава Романовичів опинилася між
двома гігантськими імперіальними утвореннями – католицьким Заходом
на чолі з папою та Ордою: “Хоча Данило, з уваги на свої незначні володін-
ня порівняно з цими гігантами, не був небезпечним сусідом ні ханові, ні
папі, і не міг самостійно мірятися силами з могутністю одного й другого,
але схиляючись на ту чи іншу сторону, міг дати суттєву перевагу одному
або іншому головному супернику за володіння світом; з уваги на це інтере-
сом обох державців було, силою чи хитрістю, залучити на свою сторону
або нейтралізувати володарів Галицько-Володимирської держави. Першим
здається папа римський за посередництвом таємних агентів-монахів, ке-
рованих легатом – архиєпископом прусським, запропонував Данилові свій
союз, своє покровительство, вимагаючи взамін підкоритись його владі”49.
Отже, відзначмо важливу для нашого дослідження думку, що “першим
папа римський запропонував Данилові свій союз і покровительство”.
Ісидор Шараневич вважав, що легат Опізо прибув з короною “в слідство
предидучих переговорів”, які тривали “єще від року 1247”. Коли зважимо
на зміщення хронології вперед на два роки, то виходить, що І. Шараневич
датував початок переговорів 1245 р. Хто був ініціатором він не подав50.
Професор Київського університету Микола Дашкевич назвав хиб-
ним повідомлення М. Стрийковського про посольство на І Ліонський
собор. Натомість київський історик твердив, що до проїзду папського
легата Д. дель Плано Карпіні через Русь-Україну Данило “не заводил
сношений с Римом. Папа первый вызвал его на это”51 й далі розвинув
России” Олександра Ріґельмана, “Исто-
рию Малороссии” Миколи Маркевича
та “Историю Малой России” Дмитра
Бантиш-Каменського і тільки в останньо-
го знайшли коротке повідомлення під
1253 р. про коронацію Данила Романови-
ча на “короля галицького”. Див.: Бантыш-
Каменский Д. История Малой России. –
Санктпетербург, 1830. – Ч. 1. – С. 22.
47 Зубрицкий Д. Исторія древняго Га-
личско-Русского княжества. – Львов,
1855. – Ч. 3.
48 Там само. – С. 151–155.
49 Див.: Шараневич И. История Галиц-
ко-Володимирской Руси: от найдавней-
ших времен до року 1453. – Львов, 1863. –
С. 97.
50 Дашкевич Н. Княжение Даниила Га-
лицкого по русским и иностранным из-
вестиям. – Киев, 1873. – С. 139, прим. 2.
51 Его же. Переговоры пап с Дании-
лом Галицким об унии Юго-Западной
Руси с католичеством (Первая уния
Юго-Западной Руси с католичеством) //
165ХТО БУВ ІНІЦІАТОРОМ РУСЬКО-РИМСЬКОГО ЗБЛИЖЕННЯ…
цю думку52. Професор Київської духовної академії Костянтин Мурков-
ський схильний був віддати ініціативу зближення князеві, називаючи її
сміливою, але недалекоглядною53.
Новий крок у дослідженні проблеми зробив Микола Костомаров, який
розглянув стосунки з Римом у широкому контексті зовнішньої політики Ро-
мановичів, особливо в їхньому протистоянні з Угорщиною, Польщею, Че-
хією і Литвою, де, на думку історика, князі мали значні осягнення. Однак,
усі вони – “недостатні для цілей Данила. Йому потрібно було здобути вагу і
силу в Європі, заручитися надією на допомогу Заходу в той час, коли він від-
крито вирішив діяти проти татар. Для цього йому необхідно було зблизи-
тися з такою центральною силою, яка рухала цілим західним світом. Такою
центральною силою видавався йому папа. Постійні й тривалі зносини із
західними католицькими володарями неминуче повинні були сформувати
в нього високу думку про могутність духовного римського престолу, хоча в
той час ця могутність по-суті не могла здійснити того, що здійснила б на
століття раніше. Зносини з папою почалися ще з 1246 р. Данило виявив ба-
жання віддати себе під покров святого Петра, щоб іти під благословенням
римського престолу разом із західним християнством на монголів”54.
Як бачимо, позицію сформульовано досить чітко: для успішного про-
тистояння татарам Данило Романович вирішив шукати допомоги на За-
ході, зокрема в його духовному центрі – Римі. Тому князь звернувся з про-
позицією визнати римську зверхність, якщо західний християнський світ
виступить разом із ним проти азійських полчищ.
Галицькі історики другої половини ХІХ ст. Юліан Пелеш та Антон
Петрушевич також вважали ініціатором зближення Данила Романовича.
Ю. Пелеш, зокрема, писав, що “князь близько 1245 р. звернувся до папи
Інокентія ІV з проханням про допомогу проти татар і надання йому ко-
ролівської корони, за що обіцяв зі своїми єпископами визнати примат
папи”55. А. Петрушевич висунув цікавий здогад, що місія Д. дель Плано
Карпіні на Русь і до Монголії була не приводом для започаткування кон-
тактів галицько-волинського двору з Римською курією, а результатом яко-
гось невідомого посольства князя до Риму з-перед 16 квітня 1245 р., коли
папський легат вирушив на Схід56.
На зламі ХІХ–ХХ ст. до генезису русько-римських відносин середини
ХІІІ ст. звернувся Михайло Грушевський. Він нагадав, що готуючись до бо-
ротьби з татарами, князь Данило нав’язав дружні відносини з Угорщиною.
Университетские известия. – Киев, 1884. –
№ 8. – С. 150–154.
52 Мурковский К. Т. Даниил Романович
Галицкий в сношении с Римом. – Киев,
1873. – С. 3–4.
53 Костомаров Н. Князь Данило Рома-
нович Галицкий // Его же. Русская исто-
рия в жизнеописаниях ее главнейших
деятелей. – Санктпетербург, 1873. – Вып.
первый: Х–ХІV ст. – С. 146–147.
54 Pelesz J. Geschichte der Union der
Ruthenischen Kirche mit Rom von den älte-
sten Zeiten bis auf die Gegenwart. – Wien,
1878. – Bd. 1. – S. 277.
55 Петрушевич А. С. Тайные переговоры
Даниила Романовича с римским престо-
лом и коронация того же на Галицкого
короля // Его же. Историческое известие
о церкви св. Пантелеймона близ города
Галича. – Львов, 1881. – С. 53.
56 Грушевський М. Історія України-Ру-
си: В 11 т., 12 кн. – Київ, 1992. – Т. 3. – С. 69.
166 ПАСЛАВСЬКИЙ Іван
У цьому контексті історик відзначив: “…незмірно ширші перспективи від-
кривали перед ним тоді ж розпочаті зносини з папою”57. На думку М. Гру-
шевського, “…першу гадку про них піддали Романовичам папські посли до
татар – Плано Карпіні з товаришами, що їдучи до татар, стріли Василька в
Ленчиці у Конрада Мазовецького, потім на запрошення Василька гостили
у нього десь в перших днях 1246 р. і при тім намовляли самого Василь-
ка і руських єпископів до унії, читаючи їм якусь папську буллу про злуку
церков”58. Історик писав, що Романовичі не перейнялися справою церков-
ної унії, їх більше зацікавило повідомлення про намір організувати союз
європейських народів проти татар і скликання для цього собору в Ліоні.
“Прилучитися до сього європейського союзу проти татар, дістати собі в За-
ходу поміч за ціну унії було дуже привабно, а признати над собою церковне
старшинство римського папи не було страшно при тім близькім пожиттю
з католицькими народами, при тім браку всякої релігійної виключності,
[…] особливо характерної для наших західних земель”59. Отож, оригіналь-
них думок М. Грушевський не висловив, солідаризуючись з міркуваннями
тих іноземних та українських істориків, які вважали, що почин вийшов від
Риму, а контакти встановив папський легат Д. дель Плано Карпіні.
Можливо, саме тому пізніші українські дослідники загалом підтрима-
ли концепцію М. Костомарова – А. Петрушевича, за якою русько-римські
контакти ініціював Данило Романович. Тут насамперед назвемо галиць-
ких істориків першої половини ХХ ст., зокрема Миколу Чубатого, Степа-
на Томашівського, Андрія Іщака, Теофіля Кострубу, Івана Крип’якевича60,
а також українських істориків повоєнного періоду, переважно, з галиць-
кого середовища, сформованих в українських наукових і навчальних
центрах на Заході61. Були й винятки. Наприклад, Павло Грицак твердив,
що контакти Данила і Василька з Римом нав’язано щойно в 1247–1248
рр. з ініціативи Д. дель Плано Карпіні62. Натомість Дмитро Дорошенко
вважав, що зносини з папою Інокентієм ІV розпочав Данило Романович,
“…сподіваючись, що той зможе викликати хрестовий похід проти татар”63.
57 Грушевський М. Історія… – С. 69
58 Там само.
59 Чубатий М. Західна Україна і Рим у
ХІІІ віці у своїх змаганнях до церковної
унії // ЗНТШ. – 1917. – Т. 123–124. – С. 38;
Томашівський С. Українська історія. І. Ста-
ринні і середні віки. – Львів, 1919. – С. 103;
Іщак А. Уніонні і автокефальні змаган-
ня на українських землях від Данила до
Іси дора // Богословія. – Львів, 1923. – Т. І,
кн. 1. – С. 23; Коструба Т. Характер Дани-
лової унії // Його ж. Нариси з церковної
історії України Х–ХІ ст. 2-е доповн. вид. –
Торонто, 1955. – С. 99–100; Крип’якевич І.
Історія України. – Львів, 1990. – С. 79.
60 Лужницький Г. Українська церк-
ва між Сходом і Заходом. Нарис історії
Української церкви. – Філадельфія, 1954. –
С. 124; Великий А. Г. З літопису християн-
ської України. – Рим, 1968. – Т. 2. – С. 131,
142, 153–154; Стахів М. Христова Церква
в Україні: 988–1596. – Львів, 1993. – С. 126;
Хома І. Східноєвропейська політика папи
Інокентія IV // ЗНТШ. – 1955. – Т. 164: Коро-
на Данила Романовича (1253–1953). – С. 44.
61 Грицак П. Галицько-Волинська дер-
жава (Наукове товариство ім. Т. Шевчен-
ка. Бібліотека українознавства. – Ч. 5). –
Нью-Йорк, 1958. – С. 103.
62 Дорошенко Д. Нарис історії України.
Вид. 3-є. – Львів, 1991. – С. 92–93.
63 Полонська-Василенко Н. Історія Укра-
їни: У 2 т. Вид. 3-є.– Київ, 1995. – Т. 1. –
С. 199.
167ХТО БУВ ІНІЦІАТОРОМ РУСЬКО-РИМСЬКОГО ЗБЛИЖЕННЯ…
Для Наталії Полонської-Василенко початок стосунків “…залишається
неясним”64.
Позиція українських радянських істориків не була оригінальною: вони
послушно йшли за російськими колегами, зокрема В. Пашуто та Б. Рам-
мом, які не тільки твердили, що ініціатором контактів виступив папа Іно-
кентій ІV, а й видавали цей крок свідченням “…одвічного прагнення Риму
до політичного і духовного поневолення східнослов’янських народів”65.
У публікаціях часів незалежності України помітна спроба “вільніше”
оцінювати ґенезу і характер русько-римських взаємин епохи Романови-
чів. Наприклад, Олександр Головко задекларував прагнення уникнути “не
дуже коректних або спрощених оцінок політики римської курії, яка пред-
ставляється заздалегідь ворожою, підступною тощо”66. Початок контактів
галицько-волинських князів з Римом автор виводить від їхніх зустрічей
та переговорів з Д. дель Плано Карпіні 1246 р.67 Віталій Нагірний обсто-
ює погляд, що ініціаторами встановлення зв’язків з Римською курією були
Данило і Василько Романовичі68. До цього дійшло, на його думку, в кін-
ці 1245 – на початку 1246 р.69 Князів мав прихилити папський посланець
Д. дель Плано Карпіні, діючи з власної волі, тобто без відома папи70. А без-
посередній контакт із папою, твердить В. Нагірний, Романовичі нав’язали
через домініканських монахів71.
Отже, ні українські історики, ні іноземні дослідники не дали прий-
нятної для всіх відповіді на питання, хто був ініціатором контактів між
галицько-волинським княжим двором і Римською курією: одні вважають,
що почин зробив папа Інокентій ІV через легата Д. дель Плано Карпіні,
інші, – князь Данило Романович.
ІІІ. Пропозиція відповіді на поставлене питання
У недавно опублікованій монографії ми стали на бік тих істориків,
які ініціатором зближення між галицько-волинським княжим двором
і Римською курією вважали Данила Романовича72. Вихідним аргумен-
том послужило переконання, що європейська історіографія ХІІІ–ХVІІ ст.
64 Див.: Історія Української РСР: У 8 т.,
10 кн. – Київ, 1979. – Т. 1, кн. 2. – С. 206–
207; Котляр М. Ф. Данило Галицький. –
Київ, 1979. – С. 167–169; Його ж: Галицько-
Волинська Русь. – Київ, 1998. – С. 206–207;
Свідерський Ю. Ю. Боротьба Південно-За-
хідної Русі проти католицької експансії в
Х–ХІІІ ст. – Київ, 1983. – С. 100–107; Ста-
виський В. І. Відомості про Русь з “Історії
монголів” Плано Карпіні // Український
історичний журнал. – 1988. – № 6. – С. 32–
40. Правда, Вадим Стависький, все ж,
вважав, що ініціатива русько-римських
переговорів 1246 р. виходила від Данила
Романовича: там само. – С. 40.
65 Головко О. Держава Романовичів у
східноєвропейській політиці Римської
курії 40–50-х років ХІІІ ст. // Княжа доба:
історія і культура. – Львів, 2008. – Вип. 2. –
С. 69.
66 Там само. – С. 74.
67 Nagirnyj W. Polityka zagraniczna
księstw ziem Halickiej i Wołyńskiej w la-
tach 1198(1199)–1264. – Kraków, 2011 (Pra-
ce Komisji wschodnioeuropejskiej PAU. –
T. 12). – S. 246–262.
68 Ibidem. – S. 255.
69 Ibidem. – S. 251.
70 Ibidem. – S. 253–254.
71 Паславський І. Український епізод... –
С. 50–82.
168 ПАСЛАВСЬКИЙ Іван
одностайно віддавала першість “королеві Русі Данилу”. Середньовічні ав-
тори, без сумніву, володіли джерельними матеріалами, пізніше втрачени-
ми. Крім того, як додатковий аргумент наведено свідчення Д. дель Плано
Карпіні. Оскільки вони мають важливе значення для даного досліджен-
ня, розглянемо їх докладніше.
Як відомо, в 1245–1247 рр. по дорозі до Монголії і при поверненні
папський легат переїздив через Русь і двічі бачився з князями Данилом
і Васильком, про що залишив звіт. Спершу наприкінці 1245 р. у Крако-
ві посланець зустрівся з володимирським князем Васильком, який там
гостював, а відтак на запрошення князя прибув із ним до Володимира,
де розмовляв з політичними і церковними достойниками. У середині бе-
резня 1246 р. десь у придонських степах легат бачив Данила Романовича,
який повертався з Орди. Вдруге він спілкувався з Романовичами на по-
чатку липня 1247 р., повертаючись із Монголії.
Власне ці факти, задокументовані в подорожніх записках легата, дали
підставу багатьом дослідникам стверджувати, що саме Д. дель Плано Карпіні
за дорученням Інокентія ІV започаткував дипломатичні контакти з галицько-
волинським двором. Однак історики чомусь ігнорували або ж хибно інтер-
претували одне надзвичайно важливе повідомлення посланця, зафіксоване в
розповіді про прийняття, яке організували на його честь Данило з Васильком
1247 р. у Володимирі. Отож, говорячи про нього, Д. дель Плано Карпіні писав:
“Данило і його брат Василько влаштували нам пишне прийняття і затрима-
ли нас у себе на добрих вісім днів, хоч ми й противились. Тим часом вони
радилися між собою, а також з єпископами та іншими поважними мужами
про те, про що ми говорили з ними, коли їхали до татар; вони одностайно
відповіли нам, що прагнуть мати папу своїм отцем і зверхником, а святу Рим-
ську Церкву – владаркою і вчителькою. При цьому підтвердили все те, про що
вже давніше повідомляли в цій справі через свого ігумена, а також послали з
нами стосовно цього до кир папи свої листи і послів”73.
Фраза “вже давніше повідомляли в цій справі через свого ігумена”
спростовує твердження, що зачинателем русько-римського зближення
був щойно Д. дель Плано Карпіні. Деякі дослідники, відчуваючи слаб-
кість своєї аргументації, висунули й обстоювали тезу, нібито ігумена,
який “вже давніше” побував у Ліоні, тодішній резиденції Інокентія ІV,
князь Данило вислав відразу після зустрічі в придонських степах та по-
вернення додому. Однак інші історики переконливо спростували це твер-
дження, виходячи з того, що за тодішніх можливостей подорожування
поїздка з Володимира чи Холма до Ліона тривала щонайменше 6 (шість)
тижнів. Коли взяти до уваги, що Данило Романович міг повернутися до-
дому не раніше кінця березня 1246 р. (Д. дель Плано Карпіні занотував зу-
стріч із князем у середині березня), та врахувати, що вже 3 травня 1246 р.
72 Iohannes de Plano Carpini. Recueil Voy-
ages et de Mémoires publié par le Société
de Geographie / Ed. A. d’Avezac. – Paris,
1839. – T. 4. – P. 769.
73 Див.: Паславський І. Галицький єпис-
коп Петро – номінат і дипломат Дани-
ла Романовича // Митрополит Михайло
Левицький і його доба. – Львів, 2010. –
С. 53–69.
169ХТО БУВ ІНІЦІАТОРОМ РУСЬКО-РИМСЬКОГО ЗБЛИЖЕННЯ…
Інокентій ІV написав листи до “найяснішого короля Русі” у відповідь на
різні його “прохання” і “благання”, цілком очевидно, що “посольство Да-
нила до папи”, вислане гіпотетично наприкінці березня – в початках квіт-
ня, ніяк не могло прибути перед кінцем квітня. На це, до речі, звернули
увагу Б. Альтанер і А. Амманн. Вони логічно зробили висновок, що навіть
коли й справді було посольство до папи, споряджене одразу після повер-
нення князя Данила з Орди, то мусіло бути ще одне, раніше, з “пропози-
ціями і проханнями” галицько-волинського двору, на які папа відгукнув-
ся посланнями від 3 травня 1246 р.
Ми погоджуємося з німецькими дослідниками і вважаємо, що “ще
одне раніше посольство” відбуло до Італії не після, а до поїздки в Орду,
тобто не пізніше осені 1245 р. Оскільки західні джерела виразно говорять,
що наприкінці 1244 р. і під час роботи І Ліонського собору влітку 1245 р.
папа приймав “руського архиєпископа Петра”, це дало підставу ототожни-
ти дипломатичну місію представника Руської Церкви на Ліонському соборі
з “давнішим посольством” Романовичів, про яке згадав Д. дель Плано Кар-
піні. Найімовірніше, “руський архиєпископ Петро” західних джерел був
галицьким єпископом-номінатом і дипломатом Данила Романовича74.
Інтерпретацію повідомлення про “давніше посольство” Данила Рома-
новича до Інокентія ІV вже опубліковано75. Розглянемо ще два важливі свід-
чення, які досі не бралися до уваги.
Перше з них – інформація, “Житія Інокентія ІV”, автор якого – спо-
відник і біограф папи Микола де Курбіо (Нікколо да Кальві). Описуючи
заслуги папи в наведенні мостів між Римом і молодими європейськими на-
ціями, близький співробітник Інокентія ІV писав, зокрема, що папська ко-
респонденція від 3 травня 1246 р. в руських справах була наслідком посоль-
ства князя Данила, а не результатом якихось інших чинників. Це свідчення
надзвичайно важливе, тому наведемо його в оригіналі: “At Rutenos quoque,
qui ad Romanam curiam suos solemnes nuntios destinarunt, ut eis Legatum
mitteret, per quem instruerentur et informarentur in fide catholica, cum more
Graecorum et ritu viverent, missus est Dominus Albertus Archiepiscopus
Livoniae et Prussiae”76. У відповідь на це посольство “згодом до короля Русі
Апостольський престол відіслав легата кир абата Мазарського, який його
коронував” (“ad Regem subsequenter ab Apostolica Sede Legatus missus est Dominus
Abbas de Mazario, qui coronavit eum”)77. Уточнення папського біографа не зали-
шає сумніву, що йдеться про Данила Романовича, а не про якогось іншого
руського чи заліського князя.
74 Паславський І. Український епізод... –
С. 55–73.
75 “Також до Русинів, які зверталися
через своїх надзвичайних послів до Рим-
ської курії, щоб вислала їм легата, який
би навчив їх і просвітлив у католицькій
вірі, бо ж жили за звичаєм і обрядом
Греків, був відряджений кир Альберт,
архиєпископ Лівонії і Пруссії”: Nicolaus
de Curbio. Vita Innocentii Papae IV // Mu-
ratori L. A. Scriptores Rerum Italicarum. –
Mediolani, 1723. – T. 3, Pars 1, Cap. XVII. –
Р. 592 e.
76 Nicolaus de Curbio. Vita... – Р. 592 e.
77 Documenta Pontificum Romanorum
Historiam Ucrainae Illustrantia (1075–
1953) / Ed. A.-G. Welykyj. – Romae, 1953. –
Vol. 1. – N 5. – Р. 19–20.
170 ПАСЛАВСЬКИЙ Іван
Ще одна важлива деталь: Микола де Курбіо називає послів “solemnes
nuntios”, тобто надзвичайними, урочистими. А це можна пояснити тіль-
ки їхньою причетністю до такої події, як XIII Вселенський собор у Ліоні
влітку 1245 р.
Отже, вкотре переконуємося, що “давніше посольство”, про яке згадав
Д. дель Плано Карпіні, має стосунок до ліонської місії руського архиєпис-
копа і що папські послання від 3 травня 1246 р. були відповіддю на його
інформацію про наміри та плани Романовичів.
Друге свідчення – лист папи Григорія ІХ від 18 липня 1231 р., адре-
сований “Найяснішому королеві Русі”78. Хоч у ньому не названо імені
адресата, немає сумніву, що ним був Данило Романович. Найперекон-
ливішим аргументом на користь такого твердження є повідомлення
самого Григорія ІХ, згідно з яким про свого адресата він довідався від
“…улюбленого брата нашого єпископа Пруссії”79, як з’ясували дослідни-
ки, – прусського єпископа Християна80. З інших джерел відомо, що Дани-
ло Романович був добре знайомий з ним, перебував у дружніх стосунках,
і навіть допомагав йому військово81. Тому цілком можливим видається
посвячення єпископа у плани Романовичів.
Отож, у згаданому листі Григорій ІХ, відкликаючись до інформації
єпископа Християна, виразно говорить про Данила Романовича: “…будучи
натхненний Божою ласкою, виявляє бажання приступити до вірності й по-
слуху Апостольському престолові й нам…”82.
Про те, що на початку 30-х років ХІІІ ст. Романовичі справді шукали
зближення з Римом, свідчить відомий лист константинопольського патрі-
арха Германа ІІ до папи Григорія ІХ, датований 1232 р. Патріарх, висту-
паючи з ініціативою укладення унії між Східною і Західною Церквами,
запевняв, що народи, підлеглі його духовній владі, як от “греки, іберійці,
лази, алани, ґоти, волохи.., а також численні русини”, готові відновити дав-
ню церковну єдність83. Немає сумніву, що під русинами патріарх розумів
насамперед своїх духовних чад – корінних жителів питомої Русі, тобто
Подніпров’я, Сіверщини, Галичини й Волині.
Намагання Романовичів шукати підтримку Римської курії зумовила
політично-церковна кон’юнктура того часу. Данило Романович, готуючись
до неминучої сутички з Арпадами за галицький престіл, прагнув посла-
бити Угорщину, вибивши з-під її ніг головну політичну і моральну опору –
підтримку Римської курії. Сигнал папі з Володимира міг істотно вплинути
на угорські позиції при папському дворі.
Зближення з Римом оправдувала церковна політика на осі Рим–Нікея
в 30-х роках ХІІІ ст. Нагадаймо, що 1232 р. константинопольський патріарх
Герман ІІ за дорученням імператора Іоана Ватациса виступив з ініціативою
78 Documenta… – P. 19.
79 Abraham W. Powstanie organizacji... –
S. 106–107.
80 Чубатий М. Історія християнства на
Руси-Україні. – Нью Йорк, 1965. – Т. 1 (до
р. 1353). – С. 586, 597 (прим. 56).
81 Documenta... – N 5. – Р. 20.
82 Цит. за: Нагаєвський І. Історія рим-
ських вселенських архієреїв. – Мюнхен,
1964. – Ч. 1. – С. 305.
83 Norden W. Das Papsttum und Byzanz. –
Berlin, 1903. – S. 348–358.
171ХТО БУВ ІНІЦІАТОРОМ РУСЬКО-РИМСЬКОГО ЗБЛИЖЕННЯ…
провести переговори й дискусії щодо можливості укладення унії між Схід-
ною і Західною Церквами84. Григорій ІХ відгукнувся на цю пропозицію
нікейського двору та константинопольського патріарха, утворивши спеці-
альну комісію для опрацювання умов церковної унії. Такі умови були ви-
роблені і папська делегація у складі двох вчених францисканців і двох до-
мініканських проповідників у січні 1234 р. прибула до Нікеї, де відбулися
дискусії з грецькими богословами85.
Отож, не дивно, що за активного діалогу між християнським Заходом
Сходом галицько-волинські володарі, керуючись насамперед власними по-
літичними інтересами (ослаблення позицій Угорщини в Римі), закономір-
но звернули погляд до Апостольської столиці.
Лист Григорія ІХ до “найяснішого короля Русі” від 18 липня 1231 р. пе-
реконливо засвідчує, що саме Данило Романович через давнього прияте-
ля – єпископа Християна першим послав сигнал про готовність визнати
зверхність папи. І хоча унійні переговори між Римом і Нікеєю, а також ко-
роткотривалий контакт з Григорієм ІХ з його вини завершилися безрезуль-
татно86, створено прецедент для майбутнього: в першій половині 40-х років
Романовичі відновили стосунки з Курією. Як і десять років тому, загаль-
на політична і церковна ситуація знову сприяла цьому. У червні 1243 р. на
апостольський престол зійшов Інокентій ІV, який відразу оголосив нову
політику щодо Східних Церков. Справді, якщо Григорій ІХ неодмінною
умовою церковної унії ставив латинізацію обрядів і звичаїв східних хрис-
тиян, то Інокентій ІV вважав східний і західний обряди рівноцінними і рів-
ноправними. Для укладення церковної унії він вимагав одного – визнання
зверхності Апостольського престолу святого Петра87. Ця нова політика сто-
совно Східних Церков дала змогу візантійському імператорові Іоану Вата-
цису і патріархові Мануїлу ІІ у першій половині 40-х років знову розпочати
унійні переговори з Римом88.
За таких обставин князі Данило та Василько Романовичі вирішили
використати візантійсько-римський діалог у своїх церковних і політичних
інтересах. Смертельна загроза монголо-татар змушувала шукати союзу
й опори на Заході, зокрема, в його тодішньому духовному центрі – Римі.
Зближення православної Нікеї з католицьким Римом давало Романови-
чам моральне право нав’язати тісніші контакти з Курією. З цією метою
Данило Романович наприкінці 1244 р. вислав галицького єпископа Пе-
тра з дипломатичною місією на Захід, щоб дати інформацію про татар та
їхню загрозу для Європи. Очевидно, Петро був уповноважений передати
певні пропозиції галицько-волинського двору, зокрема про необхідність
84 Ibidem. – Р. 351.
85 Чубатий М. Історія християнства... –
С. 586–589.
86 Див.: Паславський І. Політика Рим-
ської курії щодо Галицько-Волинської
держави за понтифікатів Інокентія ІV
та Олександра ІV. Порівняльний ана-
ліз // Апологет. Богословський збірник
Львівської Духовної Академії УПЦ КП. –
Львів, 2010. – № 1–4(20–23): Матеріали
ІІ Міжнародної конференції “Християн-
ська сакральна традиція: віра, духовність,
мистецтво” (Львів, 24–25 листопада
2010 року). – С. 21–22.
88 Norden W. Das Papsttum und Byzanz. –
S. 359 seq.
172 ПАСЛАВСЬКИЙ Іван
загальноєвропейського хрестового походу проти монголо-татар, а також
укладення церковної унії і, можливо, – перспективу коронації князя Дани-
ла. Отже, в середині 40-х років саме Данило Романович дав почин новому
зближенню Галицько-Волинської держави з Римом, а дипломатична місія
єпископа Петра була першим безпосереднім контактом Романовичів з па-
пою Інокентієм ІV.
Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України
|