Невідомий київський князь першої чверті XIV століття

Невідомий київський князь першої чверті XIV століття

На підставі дослідження нового писемного джерела розширено уявлення про історію Києва перших двох десятиліть ХІV ст., з’ясовано, що у Києві в 1305–1317 рр. князював невідомий дотепер Іван Данилович, син князя Данила Мстиславовича, управляючи Київщиною за дорученням Романовичів....

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2012
Автор: Книш, Я.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2012
Назва видання:Княжа доба: історія і культура
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178967
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Невідомий київський князь першої чверті XIV століття / Я. Книш // Княжа доба: історія і культура. — 2012. — Вип. 6. — С. 261-268. — Бібліогр.: 51 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-178967
record_format dspace
spelling irk-123456789-1789672021-03-26T01:26:41Z Невідомий київський князь першої чверті XIV століття Книш, Я. На підставі дослідження нового писемного джерела розширено уявлення про історію Києва перших двох десятиліть ХІV ст., з’ясовано, що у Києві в 1305–1317 рр. князював невідомий дотепер Іван Данилович, син князя Данила Мстиславовича, управляючи Київщиною за дорученням Романовичів. The article is based on the newly discovered written source, which broadens our understanding of the history of Kyiv in the first two decades of the 14th century. The discovery was made that in 1305-1317 the previously unknown prince Ivan Danylovych was ruling in Kyiv by the order of Romanоvych dynasty. 2012 Article Невідомий київський князь першої чверті XIV століття / Я. Книш // Княжа доба: історія і культура. — 2012. — Вип. 6. — С. 261-268. — Бібліогр.: 51 назв. — укр. 2221-6294 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178967 uk Княжа доба: історія і культура Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description На підставі дослідження нового писемного джерела розширено уявлення про історію Києва перших двох десятиліть ХІV ст., з’ясовано, що у Києві в 1305–1317 рр. князював невідомий дотепер Іван Данилович, син князя Данила Мстиславовича, управляючи Київщиною за дорученням Романовичів.
format Article
author Книш, Я.
spellingShingle Книш, Я.
Невідомий київський князь першої чверті XIV століття
Княжа доба: історія і культура
author_facet Книш, Я.
author_sort Книш, Я.
title Невідомий київський князь першої чверті XIV століття
title_short Невідомий київський князь першої чверті XIV століття
title_full Невідомий київський князь першої чверті XIV століття
title_fullStr Невідомий київський князь першої чверті XIV століття
title_full_unstemmed Невідомий київський князь першої чверті XIV століття
title_sort невідомий київський князь першої чверті xiv століття
publisher Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate 2012
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178967
citation_txt Невідомий київський князь першої чверті XIV століття / Я. Книш // Княжа доба: історія і культура. — 2012. — Вип. 6. — С. 261-268. — Бібліогр.: 51 назв. — укр.
series Княжа доба: історія і культура
work_keys_str_mv AT knišâ nevídomijkiívsʹkijknâzʹperšoíčvertíxivstolíttâ
first_indexed 2025-07-15T17:39:35Z
last_indexed 2025-07-15T17:39:35Z
_version_ 1837736160913260544
fulltext Ярослав КНИШ НЕВІДОМИЙ КИЇВСЬКИЙ КНЯЗЬ ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ XIV СТОЛІТТЯ В історії Києва та Київської землі одним із найменше вивчених є період від здобуття міста військами хана Батия до литовського завоювання. З цьо- го часу дослідники мають у своєму розпорядженні розрізнені та нерідко суперечливі відомості, які дають змогу тільки поверхово реконструювати цю епоху, хоча тогочасні процеси виявилися доленосними для подальшої історії України. Напередодні облоги Києва військами хана Батия князь Данило Рома- нович організував похід та взяв у полон Ростислава Мстиславовича, який короткотривало князював на Київщині. Але сам Данило Романович не за- тримався у місті, а призначив посадником тисяцького Дмитра1. Незабаром Романовичі вирішили віддати Київ Михайлові Всеволодовичу, однак той не відважився князювати тут з огляду на татарську загрозу2. Через декілька місяців після того, як монголо-татари здобули столицю Русі, Михайло Все- володович повернувся до Середньої Наддніпрянщини, однак недовго пере- бував поблизу Києва й згодом подався до Угорщини3. У 1243 р. Київ, яким до того володів Данило Романович, хан Батий передав князеві Ярославові Всеволодовичу4. Проте він залишився у Вла- димирі, посадивши у “придбаній” давній столиці намісника – боярина Дмитра Єйковича5. Після смерті боярина у 1246 р., на думку Анджея 1 Староруські київські і галицько-во- линські літописи: Острозький список (Хлєбніковський) і список Четвертин- ського (Погодінський) // Гарвардська бібліотека давнього українського пись- менства. Корпус текстів. – Гарвард, 1990. – Т. 8. – С. 332 (671); Ипатьевская летопись // Полное собрание русских летописей (далі – ПСРЛ). – Москва, 1998. – Т. 2. – Стб. 782. Галицько-Волинський літопис цитуємо за Хлєбніковським списком, який, на нашу думку, докладніше пере- дає архетип Києво-Галицько-Волинсько- го літописного зводу, ніж Іпатіївський. У дужках подано поклики на третю, найпізнішу посторінкову пагінацію Хлєбніковського кодексу, яка найкраще відчитується у цьому виданні. Щоб по- легшити орієнтацію у літописному тек- сті наведено також поклики на Іпатіїв- ський список. 2 Староруські київські і галицько-во- линські літописи… – С. 332 (672); Ипа- тьевская летопись. – Стб. 783. 3 Староруські київські і галицько-во- линські літописи... – С. 335 (676), 337 (680); Ипатьевская летопись. – Стб. 789, 795. 4 Лаврентьевская летопись // ПСРЛ. – Москва, 1997. – Т. 1. – Стб. 470. 5 Староруські київські і галицько-во- линські літописи... – С. 341 (688); Ипа- тьевская летопись. – Стб. 806. 262 КНИШ Ярослав Поппе, Київ належав Данилові Романовичу, а з 1249 р.6 – Олександрові Ярославовичу7. Останній, як і його батько, повернувся до Новгорода, а в 1252 р. зайняв владимирський стіл. Після цього суздальські князі пере- стали цікавитися Києвом. Хоча в Густинському літописі (укладеному в 20-х роках XVII ст.8) у повідомленні про смерть князя Ярослава Яросла- вовича сказано, що він був “великій князь Московскій и Кіевскій”9, цю інформацію вважають недостовірною10. У середині 50-х років Данило Романович організував похід на Київ11. Він зібрав підпорядковані йому військові сили (з дружинами пішли його брат Василько Романович і сини Шварно та Лев), а й звернувся за допомогою до литовського короля Міндовга. Той пообіцяв: “пришлю к тебѣ Романа и новгородци абы пошел къ Възвеглю от туда и къ Кыевоу”12. Однак, здобуття Возвягля до приходу литовців спричинило конфлікт між учасниками. Отже, без литовської допомоги Данило Романович не мав відваги боро- тися за Київ, мабуть, усвідомлював серйозність противника. Вважається, що упродовж другої половині ХІІІ ст. у Києві князів не було13, а перебували по- садники, які управляли містом за дорученням якогось із Рюриковичів, най- імовірніше, когось з Ольговичів. Про чернігівських князів другої половини ХІІІ ст. відомо небагато. Наймогутнішим серед них був Роман Михайлович Старий, згаданий у літописах упродовж 1263–1276 рр. Перша звістка вказує на успішно відбитий литовський напад. Тоді ж його донька Ольга вийшла заміж за волинського князя Володимира Васильковича14. Відзначимо, що за декілька років до цього, у листопаді 1259 р. Василько Романович віддав 6 Poppe A. Biskupstwa na Rusi 988–1300 // States Societies, Cultures: East and West: Essays in Honor of Jaroslaw Pelenski. – New York, 2004. – S. 858. 7 Лаврентьевская летопись. – Стб. 472. 8 Єршов А. Коли й хто написав Густин- ський літопис? // Записки Наукового то- вариства ім. Шевченка (далі – ЗНТШ). – Львів, 1930. – Т. 100, ч. 2. – С. 205–211; Мыцык Ю. А. Украинские летописи XVII века. – Днепропетровск, 1978. – С. 13. 9 Густинская летопись // ПСРЛ. – Санкт-Петербург, 2003. – Т. 40. – С. 126. 10 Грушевський М. С. Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV сторіччя. – Київ, 1991. – С. 445–446; Клепатський П. Г. Очерки по истории земли Киевской. Литовский период. – Біла Церква, 2007. – С. 51; Ру- сина О. Україна під татарами та Литвою (Україна крізь віки. – Т. 3). – Київ, 1998. – С. 29. Дослідники використовують цю звістку як вірогідну. Див. напр.: Анто- нович В. Б. Монографии по истории За- падной и Юго-Западной России. – Киев, 1885. – Т. 1. – С. 226; Квашнин-Самарин Н. По поводу Любецкого синодика // Чте- ния в Императорском обществе ис- тории и древностей российских при Московском университете. – Москва, 1873. – Кн. 4. – С. 222; Івакін Г. Ю. Київ у другій половині ХІІІ ст. // Старожитності Русі-України. – Київ, 1994. – С. 239. 11 Михайло Грушевський датував похід осінню 1255 р. (Грушевський М. Хроноло- гія подій Галицько-Волинської літопи- сі // Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2005. – Т. 7. – С. 360–361), Леонід Мах- новець – літом–осінню 1256 р. (Літопис руський / За Іпатським списком переклав Леонід Махновець. – Київ, 1989. – С. 417). 12 Староруські київські і галицько-во- линські літописи… – С. 335 (712); Ипа- тьевская летопись. – Стб. 838. 13 Грушевський М. Історія України-Ру- си. – Київ, 1993. – Т. 3. – С. 170–172; Руси- на О. Україна… – С. 30. 14 Староруські київські і галицько-во- линські літописи… – С. 363 (728–729); Ипатьевская летопись. – Стб. 861–862. 263НЕВІДОМИЙ КИЇВСЬКИЙ КНЯЗЬ ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ XIV СТОЛІТТЯ доньку Ольгу за чернігівського князя Андрія Всеволодовича15 і відтоді до 90-х років ХІІІ ст. Романовичі не намагалися поширити свою владу на Київ. Своєрідна позиція Романа Михайловича виявилася під час зимового походу 1275–1276 рр. проти литовців, який золотоординський хан Менгу- Тимур організував на вимогу Лева Даниловича. Дослідники зауважили, що монголо-татари ніяк не хотіли розпочинати штурм Новгородка без сильно- го і войовничого брянського князя16. Галицько-Волинський літопис наголо- шує, що Роман Михайлович і Гліб Ростиславович смоленський прийшли “съ великою силою”17. Найімовірніше, Роман Михайлович володів Києвом у 60–70-х роках ХІІІ ст., управляючи і прилеглою територією через намісника. Його сина Олега згадано тільки у зв’язку із зимовим походом 1275– 1276 рр. Мабуть, після батька саме йому належав Київ в останній чверті ХІІІ ст. Про нього є відомості у Любецькому пом’янику: “князя Олга Ро- мановича; вел. князя чер. Леонтія, оставившаго дванадесять темъ людей и пріемшаго ангельакій образ; во иноцех Василія”18. Проте докладніший запис вміщено у Введенському пом’янику: “Кнз: Олга Романовича. Велик: Князя Черниговского оставившему дванадесят тем людей и пріемшему ангелскій образ Инока Леонтія”19. Отже, чернече ім’я Олега – Леонтій. У наступному рядку згадано й іншого Рюриковича: “Инок: Князя Василія”20. Уявлення про Київ з-перед литовського періоду розширює покрай- ній запис: “В 6825 (1317)/ си / Патариць / при великомь/ князе / списано / быста / книга / Иване Даниловиче / и митрополите / Петре / Кыевскіихъ”21. Він написаний півуставом на нижніх полях від першого до тринадцятого аркушів рукопису, в якому вміщено список Києво-Печерського патери- ка, що його дослідники датують кінцем XV ст.22, кінцем XV – початком 15 Староруські київські і галицько-волин- ські літописи… – С. 358 (719); Ипатьевская летопись. – Стб. 848. Походження Андрія Всеволодовича дискусійне. Його вважають сином Всеволода Святославовича Черм- ного (Рапов О. М. Княжеские владения на Руси в Х – первой половине ХІІІ в. – Москва, 1977. – С. 124; Войтович Л. В. Княжа доба на Русі: портрети еліти. – Біла Церква, 2006. – С. 408), чи Всеволода Лаврентія Ярополко- вича (Зотов Р. Вл. О черниговских князьях по Любецкому синодику и о Чернигов- ском княжестве в татарское время. – Санкт- Петербург, 1892. – С. 80, 114, 195, 287; Баум- гартен Н. А. Вторая ветвь князей галицких. Потомство Романа Мстиславича // Лето- пись историко-родословного общества. – Москва, 1909. – Год. 5. – Вып. 1(17). – С. 30; Літопис… – С. 421). 16 Грушевський М. Історія… – С. 179; Бобрухин В. М. Українська державність удільної доби. – Луганськ, 2002. – С. 216. 17 Староруські київські і галицько-во- линські літописи… – С. 367 (737); Ипа- тьевская летопись. – Стб. 873. 18 Див.: Зотов Р. Вл. О черниговских князьях… – С. 26. 19 Поменник Введенської церкви в Ближніх печерах Києво-Печерської лав- ри. Публікація рукописної пам’ятки другої половини XVII ст. / Упор. О. Кузь- мук // Лаврський альманах. – Київ, 2007. – Вип. 18 (Спецвипуск 7). – С. 17. 20 Там само. 21 Санкт-Петербург, Российская нацио- нальная библиотека. – Отдел рукописей. – Ф. 893 (Собрания Ю. А. Яворского). – № 9. – Л. 1–13. Висловлюю вдячність докторові мистецтвознавства, провідному науко- вому співробітникові бібліотеки Наталії Василівні Рамазановій за скопіювання тек- сту покрайнього запису. 22 Краткий отчет Рукописного отдела ГПБ им. М. Е. Салтыкова-Щедрина за 1914–1938 гг. – Ленинград, 1940. – С. 60. 264 КНИШ Ярослав XVI ст.23, першою третиною XVI ст.24 Це відпис “Патерика”, переписаного у Києві в 1317 р. Його придбав професор Київського університету Юліан Явор- ський (1873–1937) у Києві в червні 1905 р. і згодом передав до Відділу рукопи- сів Російської національної бібліотеки у Санкт-Петербурзі, де він і зберігаєть- ся. Описуючи рукопис, Лідія Ольшевська проаналізувала зміст маргіналії25. У покрайньому записі згадано київського князя Івана Даниловича, ін- ших відомостей про якого не віднайдено. Для ідентифікації особи важли- вим є ім’я його батька. Першим серед Рюриковичів сина назвав Данилом князь Роман Мстиславович. Окрім Романовичів, у ХІІІ ст. це ім’я відоме тільки серед нащадків згаданого Ярослава Всеволодовича. Один із його си- нів, можливо, п’ятий за старшинством, називався Данило. Писемні джере- ла подають небагато інформації про нього. Уперше він вказаний 1238 р. се- ред шести синів князя, які залишилися живими після монголо-татарської навали на Владимиро-Суздальську Русь26. Під 1256 р. літописи повідомля- ють, що “преставися князь Данилъ Ярославичь”27. Мабуть, він помер бездіт- ним, адже нічого не знаємо про його нащадків. Олександр Ярославович (Невський) мав сина Данила (1261–1303), батька Івана Даниловича Калити (†1340). Проте на 1317 р. він уже давно помер. Натомість єдиного сина Данила мав князь Мстислав Данилович. Га- лицько-Волинський літопис згадує його двічі під час походу Романовичів разом з татарами на Польщу в лютому 1280 р.: “Левъ рад и поиде с татары… а Мстиславъ и Володимир и сынь Мьстиславль Данило…”, “и пришедшее къ Судомирю… переидоша рѣкоу по ледови… первее переиде Левъ съ сво- им полком и сыном своим Юрієм и по нем Мстислав и сынъ емоу Дани- ло”28. З огляду на цю звістку, Данило Мстиславович народився не пізніше першої половини 60-х років ХІІІ ст. Погоджуємося з Даріушем Домбров- ським, який вважає, що князь помер до 1288 р., оскільки князь Володимир Василькович не згадав про нього серед родичів і можливих спадкоємців29. На нашу думку, саме його сина вказано в наведеному покрайньому записі. Дослідники не звертали уваги на звістку Густинського літопису під 1305 р.: “В то лѣто начат в Киевѣ княжити Иоаннь Даниловичъ Калита вънукъ Ярослава”30. Вірогідність31 переказу заперечували, хоча й намагалися 23 Ольшевская Л. А. Типолого-текстоло- гический анализ списков редакций Кие- во-Печерского патерика // Древнерусские патерики: Киево-Печерский патерик. Волоколамский патерик / Издание под- готовили Ольшевская Л. А. и Травни- ков С. Н. – Москва, 1999. – С. 260, 309–310. 24 Там же. – С. 310. 25 Там же. – С. 309. Фрагмент запису опубліковано: Ее же. “Киево-Печерский патерик” (Текстология, литературная ис- тория, жанровое своеобразие). Авт. дис. канд. филол. наук. – Москва, 1979. – С. 5. 26 Лаврентьевская летопись. – Стб. 469; Летопись по Воскресенскому списку // ПСРЛ. – Москва, 2001. – Т. 7. – С. 143. 27 Новгородская четвертая летопись // ПСРЛ. – Москва, 2000. – Т. 4, ч. 1. – С. 232; Рогожский летописец // ПСРЛ. – Петро- град, 1922. – Т. 15, вип. 1. – Стб. 32. 28 Староруські київські і галицько-во- линські літописи… – С. 370 (742–743); Ипатьевская летопись. – Стб. 881. 29 Dąbrowski D. Rodowód Romanowi- czów książąt halicko-wołyńskich (Bibliote- ka genealogiczna. – Т. 6). – Poznań; Wroc- ław, 2002. – S. 232. 30 Густинская летопись. – С. 128. 31 Грушевський М. Історія… – С. 167; Клепатский П. Г. Очерки… – С. 51; 265НЕВІДОМИЙ КИЇВСЬКИЙ КНЯЗЬ ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ XIV СТОЛІТТЯ Русина О. Контроверзи історії київської княжої традиції ХІІІ–XIV ст. // Її ж. Студії з історії Києва та Київської землі. – Київ, 2005. – С. 78–79. 32 Ставиский В. И. “Киевское княже- ние” в политике Золотой Орды (первая четверть XIV в.) // Внешняя политика Древней Руси. – Москва, 1988. – С. 98–99; Його ж. Київ та київське літописання в ХІІІ столітті. – Київ, 2005. – С. 96–97. 33 Александров Д. Н. Южная, юго-запад- ная и центральная Русь в XII–XIV вв. и об- разование Литовского государства. – Мо- сква, 1994. – С. 163–165. 34 Густинская летопись. – С. 128. 35 Лаппо-Данилевский А. Печати послед- них галицко-владимирских князей и их советников // Болеслав-Юрий II, князь якось його пояснити. Зокрема, Вадим Стависький зазначав: “Густинський літопис містить звістку про те, що одночасно з захопленням Києва Гедимі- ном “киевское княжения” отримав московський князь Іван Калита… Цей запис зроблено під 1305 р., передає реальний факт організації влади над Києвом за угодою 1324 р… Стаття про отримання Іваном Калитою “киев- ского княжения” сягає “Літописця” 1389–1392 рр. митрополита Кипріяна, куди потрапила з київського літопису 1385 р. Володимира Ольгердовича, де вміщена під 1324 р. Причина її перествлення у “Літописці” під 1305 р. – на- магання пояснити проживання поза Києвом митрополита Петра”32. Дмитрій Александров припускав, що звістка Густинського літопису в “цілому правдоподібна”. Беручи до уваги інформацію Симеонівського лі- топису, він вважав, що московський князь Юрій Данилович, передбачаючи можливість захоплення Києва військами тверського князя Михайла Ярос- лавовича, послав Івана Даниловича з дружиною гарантувати безпечне при- буття митрополита Петра до столиці митрополії. Але датування цієї події потрібно скоригувати з 1305 на 1307 р.33 Густинський літопис повідомляє про Івана Калиту ще раз: “В лѣто 6830.1322. Прийде из Орды Иванъ Даниловичь вънукъ Александровь, упросивъ себѣ у царя Турецкого великое княжение”34. Зіставлення двох записів переконує у тому, що в датованій 1305 р. звістці Івана Калиту по- милково названо внуком Ярослава Всеволодовича – він доводився йому правнуком, а от у другій, під 1322 р., вже правильно названо внуком. Привертають увагу відмінності у написанні його імені: “Иоаннъ” (1305) і “Иванъ” (1322). На нашу думку, в авторському тексті Густинського літо- пису була тільки звістка про Івана Калиту 1322 р. Згодом у якомусь дже- релі знайдено запис (можливо, це був покрайній запис), що в 1305 р. у Києві почав князювати Іоан Данилович. Інтелектуал XVII ст., який його відшукав, зробив спробу ідентифікувати князя. Після певних пошуків він дійшов висновку, що це був син Данила Ярославовича – Іван, тому поряд з іменем дописав прізвисько Калита. Мабуть, він досить поверхово озна- йомився із Густинським літописом й помилився у визначенні осіб. Отже, згадка про початок князювання у 1305 р. в Києві Івана Даниловича Ка- лити є пізньою вставкою, зробленою до авторського тексту літопису або одного з його ранніх списків. Насправді у 1305 р. в Києві почав князювати син Мстислава Даниловича Данило. У 1305 р. державою Романовичів управляв король Юрій Львович, про що свідчить титул на його печатці – “Король Русі. Князь Володимирії”35. У 266 КНИШ Ярослав всей Малой Руси. Сборник материалов и исследований. – Санкт-Петербург, 1907. – С. 244–245, 249. 36 Див. огляд історіографії: Dąbrowski D. Rodowód… – S. 177. 37 Dąbrowski D. Rodowód… – S. 177–178; Ejusdem. Genealogia Mscisławowiczów. Pierwsze pokolenia (do początku XIV wieku). – Kraków, 2008. – S. 378–380. Від- значимо, що повніший і докладніший текст Продовження Галицько-Волин- ського літопису є в неопублікованому списку Марка Бандури, де відповідний фрагмент виглядає так: “В лѣто 6808 (1300) князи ж Русине Левъ, Мстис- лав, Роман Даниловичи и інне княжа- та собрали войско великое…”: Санкт- Петербург. Библиотека Российской Академии наук. – Отдел рукописей. – № 21.3.14. – Л. 231 об. Цю звістку запозиче- но з “Хроніки” Мацєя Стрийковського, у якій сказано: “Хążęta Ruskie... Z mocą wojsk zwoich do ziemie Sendomirskiey... wtargneli” (Stryjkowski M. Kronika Polska, Litеwska, Zmodska, y wszgstkiey Rusi Kijowskiey, Moskiewskiey, Siewierskiey, Wołhińskiey, Podolskiey, Podgorskiey, Podlaskiey etc. – Krolewiec, 1582. – S. 375). Тут немає імен князів, тому очевидно, що автор сам вирішив, хто з Романовичів брав участь у поході. 38 Ипатьевская летопись. – Стб. 797. Більша частина цього речення відсутня у Хлєбніковському списку. Див.: Старо- руські, київські і галицько-волинські лі- тописи… – С. 338 (682). цей час йому підкорилися Луцьке і Володимирське князівства, якими на зламі 80–90-х років ХІІІ ст. володів Мстислав Данилович. Дата його смерті не відома, дослідники зазначають, що він помер між 1290–1315 рр.36 Д. Домб- ровський, зокрема, вказав на 1289 р. і 1308 р. та навів аргументи на користь часу між 1300–1305 рр. Першу дату він обґрунтував повідомленням Яна Длуґоша, що стосується походу 1300 р. “prircipes Russie” до Сандомирської землі. Одним із руських князів міг бути Мстислав Данилович. Повідом- лення Галицько-Волинського літопису, що учасниками походу були Лев і Мстислав Даниловичі, він справедливо піддав сумніву37. На нашу думку, у ньому брали участь князі Юрій Львович, Лев Юрійович і, можливо, Лев Данилович. Мстислав Данилович, найімовірніше, помер у першій полови- ні 1290 р. Зауважимо також, що в 1288 р. Володимир Василькович не запо- відав би князівство Мстиславові Даниловичу, якби той не мав спадкоємця. На час смерті діда Іван Данилович був ще неповнолітнім. Лев Данилович скористався цією ситуацією і поширив свою владу на Луцьке й Володи- мирське князівства. На нашу думку, у 90-х роках ХІІІ ст. Лев Данилович по- ширив свою владу також на Київщину. У 1305 р. Іван Данилович князював у Києві як намісник короля Юрія Львовича. Романовичі, скориставшись неповноліттям Івана Даниловича, відібра- ли його спадкові князівства, а згодом він став їхнім службовим князем. Рані- ше в такій ситуації перебував князь Всеволод Олександрович. Його батька, Олександра Всеволодовича, Данило Романович підступно схопив навесні 1234 р., коли той їхав у Київ до тестя, Володимира Рюриковича, і, напевно, розправився з ним. Тоді ж старший Романович приєднав Белзьке князів- ство. Через десять років, у 1244 р., Всеволод Олександрович як службовий князь Данила Романовича брав участь у битві на р. Січниці: “Всеволъдъ не поможе имъ [двірському Андрієві і стольнику Якову Марковичу] и на- вороти конь свои на бѣгъ”38. Через рік у критичний момент битви побли- зу Ярослава Данило Романович послав на допомогу двірському Андрієві 267НЕВІДОМИЙ КИЇВСЬКИЙ КНЯЗЬ ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ XIV СТОЛІТТЯ “20 мужеи избранных …Василіи же Глібович и Всеволод Олександрович, Мстислав не мога Андрѣеви бѣжаста назад къ Сянови”39. Більше відомостей про нього немає. Відзначимо, що Всеволод Олександрович був двоюрідним племінником Данила Романовича, як і Іван Данилович – Юрія Львовича. Джерела зберегли скупі звістки про службових князів Романовичів. Данилові Романовичу служили Ізяслав Свіслоцький і Гліб Волковийський40. Володимирові Васильовичу – Василько Слонімський41 і Юрій Пороський42. Іван Данилович народився, найімовірніше, у 80-х роках ХІІІ ст. До при- значення у Київ він встиг зарекомендувати себе на службі в Романовичів, можливо, перебуваючи посадником у якомусь зі значних центрів Руського королівства. На нашу думку, є очевидною залежність між смертю митропо- лита Максима у грудні 1305 р.43 і призначенням до Києва Івана Даниловича. Король Юрій Львович після понад півстолітньої перерви відновив інститут київського князя для піднесення авторитету давньої столиці. Як відомо, у 1299 р. митрополит Максим “не терпя татарско[го] насилья, оставя митро- полью и збѣжа ис Киева и весь Киевь розбѣжалъся”44. Навіть якщо це пові- домлення – перебільшення, певна частина жителів могла піти з митрополи- том. Іван Данилович, мабуть, мабуть мав подбати про відродження Києва. Після смерті у 1305 р. митрополита Максима король Юрій Львович ви- сунув свого кандидата Петра на вакантну кафедру. Напевно, передбачаючи, що константинопольський патріарх, який недавно погодився на заснуван- ня Галицької митрополії, не захоче призначити його ставленика київським митрополитом, король Юрій Львович, поставивши у Києві свого намісни- ка, князя Івана Даниловича, намагався чинити певний тиск на візантійську церковну ієрархію. Очевидно, він натякав константинопольському патріар- хові, що може не впустити до столиці небажаного кандидата. Після 1317 р. Іван Данилович, мабуть, нетривалий час князював у Ки- єві. Інших відомостей про нього немає. У головному вівтарі Софійського собору віднайдено графіті ХІІІ–ХIV ст. про смерть 12 червня “раба Божого Івана”45. Звичайно, неможливо довести, його стосунок до князя Івана Дани- ловича. На нашу думку, Данило Острозький, згаданий у 1340 р., його син, названий на честь діда – Данила Мстиславовича. Дослідники висловлюва- ли різні думки щодо походження князів Острозьких46. Ми вважаємо, що вони ведуть родовід від Данила Романовича. Допускаємо, що Острог з при- леглою територією Іван Данилович отримав ще від короля Юрія Львовича. 39 Староруські київські і галицько-во- линські літописи… – С. 340 (686); Ипа- тьевская летопись. – Стб. 803. 40 Староруські київські і галицько-во- линські літописи… – С. 352 (706); Ипа- тьевская летопись. – Стб. 831. 41 Староруські київські і галицько-во- линські літописи... – С. 371–373 (744–748); Ипатьевская летопись. – Стб. 884–889. 42 Староруські київські і галицько-во- линські літописи... – С. 389–390 (781–782); Ипатьевская летопись. – Стб. 930. 43 Лаврентьевская летопись. – Стб. 528; Новгородская четвертая летопись... – С. 252. 44 Лаврентьевская летопись. – Стб. 485. 45 Висоцкий С. А. Древнерусские над- писи Софии Киевской ХІ–ХІV вв. – Киев, 1960. – Вып. 1. – С. 97. 46 Огляди історіографії див.: Войтович Л. Княжа доба… – С. 509–510; Яковенко Н. Українська шляхта з кінця ХІV до серед- ини ХVІІ століття: Волинь і Центральна Україна. Вид. 2. – Київ, 2008. – С. 91–94. 268 КНИШ Ярослав Існує думка, що в першій половині ХІV ст. у Києві князювали представ- ники путивльської династії47. Вона виводиться від звістки синодика Новго- род-сіверського Спасо-Преображенського монастиря. Після поминання Іоана Путивльського “страстотерпца и чудотворца, убиенного от татар за христиан”, у ньому читаємо: “Кн. Іоанна Володимера Іоанновича Киевско- го, и сестру его, Кн. Елену, Кн. Андрея Вруцкого, и сына его, Кн. Василия, убиенного в Путивле”48. Значно повніший поминальний запис цитовано- го Введенського суботника: “Кнз: Ивана Володимера Ивановича, и сестру его Княгиню Елену Кіевского, и Боярина Михаила Андреевича оупирчка и Сына Ивана Блуда”49. Згадки про Андрія Вруцького і його сина Василія ідентичні в обох пам’ятках. Відзначимо, що поминання боярина і його сина серед чернігівських князів є незвичним – тільки поряд з іменем Михайла Всеволодовича записаний його боярин Федір50: вони разом були страчені за наказом хана Батия та згодом канонізовані. Про князя Івана-Володимира Івановича інших відомостей немає. Його батьком напевно відзначений у наведеному записі Іоан Путивльський, за- гинув від рук татар. Андрій Вруцький, мабуть, – його брат. Оскільки Іва- на-Володимира записано без дружини, з сестрою і без синів, він, очевид- но, помер до одруження. Після Івана Даниловича у Києві він князював як службовий князь Лева Юрійовича, очевидно, недовго: наприкінці другого десятиліття і в першій половині 20-х років ХІV ст. Андрій Вруцький, на нашу думку, у Києві не князював. Публікований покрайній запис доповнює історію Києва та Київщини перших двох десятиліть ХІV ст. Він також підтверджує вірогідність звістки “Книги знань про всі королівства, землі і володіння, які є у світі” про вхо- дження Києва до Руського королівства короля Юрія Львовича51. Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України 47 Зотов Р. Вл. О черниговских кня- зьех… – С. 115; Грицак П. Галицько-Волин- ська держава. – Нью-Йорк, 1958. – С. 140; Русина О. До питання про київських кня- зів татарської доби // Її ж. Студії… – С. 13. 48 Филарет, митрополит. Чернигов. Те- рем с епископиею, усыпальница и Сино- дик князей // Черниговские епархиаль- ные известия. – Чернигов, 1863. – № 10; Его же. Историко-статистическое описа- ние Черниговской епархии. – Чернигов, 1874. – Кн. 5. – С. 43, прим. 61; Милородо- вич Г. А. Любеч, Черниговской губернии, Городоцкого уезда. Родина преподоб- ного Антония Печерского // Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете. – Москва, 1871. – Кн. 2. – С. 37, прим. 65. 49 Поменник… – С. 18. 50 Там само. – С. 17. 51 El libro del conocimiento todas los reinos, tierrar y senorias gue son por el mundo / Ed. Espada M. F. // Boletin de lo Sociedad Geografica de Madrid. – Madrid, 1877. – T. 2. – S. 33.

Схожі ресурси