Проблема васальної залежності Дмитра Детька від угорського короля Людовика І

В історії Галицької землі впродовж 1340–1349 рр. боярин Дмитро Детько був найбільш знаковою постаттю. Однак його етнічне походження і рівень взаємовідносин із угорськими королями досі є дискусійними. У королівському акті Людовика І з 1344 р. він постає як Comes Dechk. Його ім’я співзвучне із ці...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автор:	Волощук, М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2012
Назва видання:	Княжа доба: історія і культура
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178968
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Проблема васальної залежності Дмитра Детька від угорського короля Людовика І / М. Волощук // Княжа доба: історія і культура. — 2012. — Вип. 6. — С. 269-279. — Бібліогр.: 59 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-178968
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1789682021-03-26T01:26:42Z Проблема васальної залежності Дмитра Детька від угорського короля Людовика І Волощук, М. В історії Галицької землі впродовж 1340–1349 рр. боярин Дмитро Детько був найбільш знаковою постаттю. Однак його етнічне походження і рівень взаємовідносин із угорськими королями досі є дискусійними. У королівському акті Людовика І з 1344 р. він постає як Comes Dechk. Його ім’я співзвучне із цілим рядом топонімів з території угорських комітатів Абауйвар і Боршод та іменами деяких місцевих мешканців. Мабуть, Дмитро був слов’янського походження із руських переселенців, які оселилися в Угорщині у ХІІІ або на початку XIV ст., переїхавши з часом на службу до Юрія ІІ Тройденовича. Причиною зміни місця проживання могла бути поразка опозиційних династії Анжу сил в країні. In the history of Galician lands in 1340- 1349 boyar Dmytro Detko was the key person. However his ethnicity as well as the character of his relations with the Hungarian kings is still a matter of discussions. In the Royal decree of the King Louis I of Hungary he is mentioned under the name of Comes Dechk. His name is assonant with the number of toponyms from the Hungarian counties Borsod and Abaújvár and names of the people living there. Probably Dmytro was of Slavic descent, coming from the Slavic people who settled in Hungary in the late 13th – early 14th century. He may have later moved to serve Iurii II Boleslav Trojdenowicz, possibly because of the defeat of the forces opposing the House of Anjou in Hungary. 2012 Article Проблема васальної залежності Дмитра Детька від угорського короля Людовика І / М. Волощук // Княжа доба: історія і культура. — 2012. — Вип. 6. — С. 269-279. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. 2221-6294 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178968 uk Княжа доба: історія і культура Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
description	В історії Галицької землі впродовж 1340–1349 рр. боярин Дмитро Детько був найбільш знаковою постаттю. Однак його етнічне походження і рівень взаємовідносин із угорськими королями досі є дискусійними. У королівському акті Людовика І з 1344 р. він постає як Comes Dechk. Його ім’я співзвучне із цілим рядом топонімів з території угорських комітатів Абауйвар і Боршод та іменами деяких місцевих мешканців. Мабуть, Дмитро був слов’янського походження із руських переселенців, які оселилися в Угорщині у ХІІІ або на початку XIV ст., переїхавши з часом на службу до Юрія ІІ Тройденовича. Причиною зміни місця проживання могла бути поразка опозиційних династії Анжу сил в країні.
format	Article
author	Волощук, М.
spellingShingle	Волощук, М. Проблема васальної залежності Дмитра Детька від угорського короля Людовика І Княжа доба: історія і культура
author_facet	Волощук, М.
author_sort	Волощук, М.
title	Проблема васальної залежності Дмитра Детька від угорського короля Людовика І
title_short	Проблема васальної залежності Дмитра Детька від угорського короля Людовика І
title_full	Проблема васальної залежності Дмитра Детька від угорського короля Людовика І
title_fullStr	Проблема васальної залежності Дмитра Детька від угорського короля Людовика І
title_full_unstemmed	Проблема васальної залежності Дмитра Детька від угорського короля Людовика І
title_sort	проблема васальної залежності дмитра детька від угорського короля людовика і
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate	2012
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178968
citation_txt	Проблема васальної залежності Дмитра Детька від угорського короля Людовика І / М. Волощук // Княжа доба: історія і культура. — 2012. — Вип. 6. — С. 269-279. — Бібліогр.: 59 назв. — укр.
series	Княжа доба: історія і культура
work_keys_str_mv	AT voloŝukm problemavasalʹnoízaležnostídmitradetʹkavídugorsʹkogokorolâlûdovikaí
first_indexed	2025-07-15T17:39:39Z
last_indexed	2025-07-15T17:39:39Z
_version_	1837736167128170496
fulltext	Мирослав ВОЛОЩУК ПРОБЛЕМА ВАСАЛЬНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ ДМИТРА ДЕТЬКА ВІД УГОРСЬКОГО КОРОЛЯ ЛЮДОВИКА І* У першій половині XIV ст. володарі Угорського королівства постій- но контактували з останніми Романовичами. Спробуємо виокремити ряд сюжетів, докладніше відображених у документальних матеріалах. На- самперед це міграційні рухи, двосторонні соціальні взаємини тощо. Про осіб та сім’ї східнослов’янського походження, які переселилися на постій- не проживання до Угорщини й відзначені в актових матеріалах XIV ст., є чимало відомостей. Немала кількість переселенців у минулому належала до “руського” нобілітету й відповідно була наділена привілеями після приїзду до королівства. Королі або ж їхні сановники на місцях виділяли доволі значні землі – феоди (із правом довічного успадкування родича- ми), що передбачало, очевидно, перехід вказаних представників знаті на постійну службу. Останні виконували як військові функції, так і охорону кордонів, були дрібними та середніми урядовцями при дворі короля чи королеви, серед оточення представників заможної світської та духовної верхівки. Часто це комеси, йобагіони (або ж сини йобагіонів) королів- ських фортець, магістри та ін. У документах ці особи фігурують як знатні за родовим походженням та заможні. Широке коло повноважень, посади й титули, впливи при дворах мо- нархів як Арпадської, так і Анжуйської династій, участь у різноманітних військових кампаніях перетворили східнослов’янських вихідців на одну з досить помітних і активних громад іноземного походження у житті коро- лівства ХІІІ–XIV ст. Частина переселенців на новому місці зберігала хоча б на рівні власної родової ідентифікації поняття Rus, Ruska, Ruthenus, послуговуючись ним ще багато десятиліть, як, наприклад, рід Dobó-Ruska, відомий в Угорському Матеріали для цієї публікації зібрано завдяки всебічній підтримці польського стипендіального комітету ЮНЕСКО в 2011 р. Поняття “руський” свідомо береть- ся в лапки, оскільки немає докладної інформації, звідки саме були згадані пе- реселенці – з Київської, Галицької чи Во- линської земель. Галицькі землі у ХІІІ – на початку XIV ст. не завжди ототожнюва- лися з Руссю навіть за умов правління тут від 1198/1199 р. (з перервами) київської з походження династії Романовичів. * Етимологія назви роду Dobó, Dobos може опосередковано засвідчувати участь одного з перших його представ- ників музикантом у військових кампані- ях угорських королів барабанщиком. 270 ВОЛОЩУК Мирослав королівстві від XIV до XVIII ст.1, чи Theza2, який започаткував графське сімей- ство. Більшість учасників переселенського руху ідентифікувати з відомими літописам знаними боярами чи представниками нижчих знатних прошарків суспільства майже неможливо. Винятками є хіба Володислав Кормиличич – Ladislaus Ruthenus3, з високою вірогідністю Судиславъ – Subislaus (etc.) de genere Ludan(?)4, можливо, також Иванко Станиславич – Jowan filius Iruslou чи “Артѣмѣи еп ҃пъ Галичькыи”. Проте походження абсолютної більшості пе- реселенців (а це понад півсотні осіб та сімейств) документами руського та угорського походження взагалі не підтверджується. Окремо в нашому дослідженні постає дуже дискусійна постать Дмитра Детька, вивчення біографії якого та стосунків з угорськими королями Кар- лом Робертом (1308–1342) і Людовиком І (1342–1382), попри наявні джерела, на наш погляд, все ж, бажає кращого5. Дискусійним є не тільки характер і стиль взаємовідносин з монархами, а й походження особи. 1 Anjou-kori oklevéltár / Szer. F. Piti. – Budapest; Szeged, 1999. – T. 23: 1339. – Old. 130–131; Codex diplomaticus Hungari- cus Andegavensis (Anjoukori Okmánytár) / Szer. I. Nagy. – Budapest, 1883. – Köt. 3: 1333–1339. – S. 550–552; Державний архів Закарпатської області (далі – ДАЗО). – Ф. 10 (Наджупан Березької жупи, м. Бе- регово). – Оп. 8. – Спр. 37. – Арк. 1 та ін. 2 Про першого представника роду на службі в династії Анжу відомо з докумен- тів 1312 та 1318 рр.: Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis / Studio et opera G. Fejer. – Budae, 1832. – T. 8, V. 2. – S. 147; Codex diplomaticus Hungaricus An- degavensis (Anjoukori Okmánytár) / Szer. I. Nagy. – Budapest, 1878. – Köt. 1. – S. 281; Anjou-kori oklevéltár / Szer. Gy. Kristó. – Budapest; Szeged, 1994. – T. 3: 1311–1314. – Old. 190. 3 Див., зокрема: Волощук М. М. “Вокня- жение” галицьке Володислава Кормиль- чича (1210–1214 рр., з перервами): міфи та реальність // Вісник Прикарпатського університету. Історія. – Івано-Франківськ, 2009. – Вип. 15. – С. 38–48; Його ж. Невідомі сторінки біографії Володислава Кормиль- чича (1214–1232 рр.) // Вісник Прикарпат- ського університету. Історія. – Івано-Фран- ківськ, 2009. – Вип. 16. – С. 29–39. 4 Див., зокрема: Волощук М. М. Су- дислав de genere ludan. Спроба генеа- логічно-біографічної реконструкції // Записки Наукового товариства імені Шев- ченка (далі – ЗНТШ). – Львів, 2010. – Т. 260, кн. 1. – С. 257–273. Про нащадків Судисла- ва, які мешкали в Угорському королівстві, див.: Його ж. Доброслав Суддич: спроба біографічного нарису // Карпати: люди- на, етнос, цивілізація. – Івано-Франківськ, 2010. – Вип. 2. – С. 20–31; Його ж. “Филя древле прегордыи” / Fila Supruniensis. Ма- ловідомі сюжети з історії Галицької землі першої половини ХІІІ століття // Україна: культурна спадщина, національна свідо- мість, державність. – Львів, 2011. – Вип. 20: Actes testantibus. Ювілейний збірник на пошану Леонтія Войтовича. – С. 189–196. 5 В “Енциклопедії Львова” зазначено: “Дмитро Дедько (Дмитро Детько; р. нар. невід. – 1349) – галицький боярин, управи- тель або староста землі Русі – частини Га- лицько-Волинської держави (1340–1349)”: Енциклопедія Львова / За ред. А. Козиць- кого. – Львів, 2008. – Т. 2. – С. 100–101. 6 Див. повний текст документа: “Lu- douicus, Dei gratia Rex Hungariae, fideli suo viro Magnifico, Comiti Dechk, Capitaneo Ru- thenorum [курсив наш – М. В.], salutem et gratiam. Conqueruntur Nobis fideles ciues ac hospites ciuitatum nostrarum regni Hun- gariae praedicti, et specialiter ciues ciuitatis nostrae Cassa vocatae, cum rebus scilicet mercimonialibus ad Rutheniam, procedere consueti, quod cum ipsi, cum eorum rebus mercimonialibus ad loca tributorum ves- trorum peruenirent, Tributarii Vestri super ipsos tributum superfluum, imo omnino iniustum, et plus quam a populis, seu Mer- catoribus regni Poloniae, ac aliorum reg- norum, ab ipsis exigerent, et extorquerent indebite, et iniuste; quare fidelitatem Vestrae 271ПРОБЛЕМА ВАСАЛЬНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ ДМИТРА ДЕТЬКА… Відомо, що після раптової смерті останнього представника династії Ро- мановичів Юрія ІІ Тройденовича (1323–1340) у квітні 1340 р. саме Дмитро Детько перебрав управління в Галицькій землі. Стосунки із сусідніми во- лодарями, втім також династією Анжу, складалися по-різному, оскільки як Карл Роберт (а від 1342 р. – Людовик), так і польський володар Кази- мир ІІІ (1333–1370) розглядали Галичину і Волинь об’єктами власної зов- нішньої політики, особливо на тлі татарської загрози в першій половині XIV ст. Угорські королі ще від 1205–1206 рр. користувалися титулом Galitiae Lodomeriaequae Rex, що надавало їм додаткових прав на ці землі. Титул успадкували й представники династії Анжу, тому перед Дмитром Детьком постало складне питання врегулювання відносин із угорцями. У документі 1344 р. монарх звертався до галицького правителя як “…вірного свого мужа, управителя Русі, комеса Дечка” (“…fideli suo viro Magnifico, Comiti Dechk, Capitaneo Ruthenorum”)6. На перший погляд, по- дібне звертання засвідчувало пряме васальне підпорядкування щодо коро- ля Людовіка. Однак історики по-різному тлумачили як вказану формулу, так і особистісний статус самої персони. Зокрема, Михайло Грушевський вважав, що “титулатуру Людовиково- го листа до Детька треба пояснити тим, що, визнаючи за собою традиційні королівські права на Галичину, Людовик з того становища називав Дедька своїм васалом”7. Винятково як урядовця Галицької землі (однак, очевидно, самостійного) розглядав посаду Дмитра Детька Іванов8. Оригінально зміст акту 1344 р. оцінив Валентин Гарданов, який зазна- чав: “Грамота Людовіка складена з таким розрахунком, щоб не принижу- вати Дмитра і, висловлюючи йому зовнішні знаки королівського благово- ління, дати відчути в той же час, що він не рівня “божій милості” королю Угорщини…, в особі Дмитра-“дядьки” угорський король має справу не зі своїм васалом, а з таким же суверенним володарем, як і він сам”9. Іван Крип’якевич прийшов до думки, що станом на середину ХХ ст. “…залишається нез’ясованим, чи Дмитро Детько керував самостійно чи залежав від Любарта або ж був васалом угорського або польського Magnificentiae [курсив наш – М. В.] de praesentibus requirimus diligenter, nihilo- minus damus in mandatis, quatenus super fatos ciues et hospites quarumlibet ciui- tatum nostrarum, et specialiter praedictae ciuitatis nostrae Cassa, in locis tributorum Vestrorum per vestros trіbutarios super- fluum tributum, ac plus, quam a populis et hospitibus regni Poloniae, et aliorum regnorum exigi facere non velitis, et non debeatis; aliud proptereaque non facturi; imo eosdem solutis iustis, et ab antiquo consuetis eorum tributis, de locis vestro- rum tributorum libere, et absque omni impedimento abire permitti faciatis, saluis rebus et personis. Datum Budae in octauis festi Ascensionis Domini. Anno Millesimo, trecentesimo, quadragesimo quarto”: Co- dex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis / Studio et opera G. Fejer. – Budae, 1833. – T. 9, V. 1. – S. 209–210. 7 Грушевський М. Історія України-Руси: В 10 т., 11 кн. – Київ, 1993. – Т. 4. – С. 29. 8 Ивановъ П. А. Историческія судьбы Волынской земли съ древнѣйшихъ временъ до конца XIV вѣка. – Одесса, 1895. – С. 236. 9 Гарданов В. К. “Кормильство” в Древней Руси (К вопросу о пережит- ках родового строя в феодальной Руси ІХ–ХІІІ вв.) // Советская этнография. – 1959. – № 6. – С. 248. 272 ВОЛОЩУК Мирослав королів”10. Схожих сумнівів щодо статусу як самого Дмитра Детька, так і підконтрольних йому земель (принаймні до 1344 р.) дотримуються Леон- тій Войтович11 та Олег Купчинський12. Олег Мазур13 інтерпретував сюжет так: “Неоднозначність цих форму- лювань (у дипломі короля Людовика від 1344 р. – М. В.) не тільки пере- конливо свідчить, що угорський монарх звертається до володаря сусідньої незалежної держави, але й виступає цікавою ілюстрацією важкого пошу- ку придворним канцеляристом угорського короля відповідних формул до особи, влада якої за середньовічними канонами аж ніяк не могла бути виз- нана легітимною”14. Однак у європейській історіографії від кінця ХІХ ст. сформувалося інше коло істориків, які стверджують, що Дмитро Детько був прямим васалом представника Анжуйської династії. До найпослідовніших прихильників такого поглядуналежать польські вчені15, завдання яких на початку ХХ ст. полягало в історичному обґрунтуванні неповноцінності державницьких прагнень українців, а отже, – демонстрації їхньої нездатності до суверен- ного правління й у Середньовіччі. Ця історіографічна традиція практично без змін зберігається і на рубежі ХХ–ХХІ ст.16 Найповнішою аргументація виглядає на сторінках монографії Генрика Пашкевича17. В основі пошуку відповідей на ключове запитання про ймо- вірність васальної залежності від угорського короля історик обрав згадане inscriptio акту 1344 р. Він переконаний, що Дмитро Детько після спільної угорсько-польської військової кампанії навесні 1340 р. отримав від Карла Ро- берта та Людовика І посаду старости, яка, безумовно, символізувала підпо- рядкування вказаним монархам. Систему доказів власної позиції історик збу- дував на підставі порівняльного аналізу словосполучень “славний муж” (“vir magnificus”), “ваша величність” (“vestra Magnificentia) та їх використання в 10 Крип’якевич І. Галицько-Волинське князівство. 2-е видання, із замінами і до- повненнями. – Львів, 1999. – С. 146. 11 Войтович Л. Польща, Мазовія, Литва та Угорщина у боротьбі за спадщину Рома- новичів // Його ж. Галицько-Волинські етю- ди. – Біла Церква, 2011. – С. 375–376, 379. 12 Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ – першої половини XIV століть. Дослід- ження. Тексти. – Львів, 2004. – С. 194–195. 13 Дивно, але вказаний сюжет не став об’єктом вивчення дослідника галиць- кого боярства Андрія Петрика (див., на- приклад: Петрик А. Боярські політичні угруповання та їх роль у процесі станов- лення Галицько-Волинської держави // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич, 2000. – Вип. 4. – С. 62–63; Його ж. До історії боярських родин Кормиль- чичів, Доброславичів та Дядьковичів // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич, 2001. – Вип. 5. – С. 40; Його ж. Еліти Белзької землі ХІІІ–XIV ст. // Белз і Белзька земля. – Белз, 2006. – Вип. 2. – С. 21). 14 Мазур О. “Demetrius Detko, provisor seu capitaneus terrae Russiae” (інститут “старійшини” у політичному житті Га- лицької землі другої чверті XІV ст.) // Семінарій “Княжі часи”. – Львів, 2002. – С. 19–20. 15 Див., наприклад: Abraham W. Pow- stanie organizacji kościoła łacińskiego na Rusi. – Lwów, 1904. – T. 1. – S. 218; Dąbrow- ski J. Kazimierz Wielki. Twórca Korony Kró- lestwa Polskiego. – Kraków, 2007. – S. 32. 16 Див.: Wyrozumski J. Kazimierz Wiel- ki. – Wrocław; Warszawa; Kraków, 2004. – S. 92–94 etc. 17 Paszkiewicz H. Polityka ruska Kazimie- rza Wielkiego. – Warszawa, 1925. – S. 78–81. 273ПРОБЛЕМА ВАСАЛЬНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ ДМИТРА ДЕТЬКА… 18 Ibidem. – S. 81. 19 Мазур О. “Demetrius Detko…”... – С. 19–20. 20 Шабульдо Ф. М. Земли Юго-Запад- ной Руси в составе Великого княжества Литовского. – Киев, 1987. – С. 40. 21 Див., наприклад: A magyar nemzet története / Szerkeszti Szilágyi Sándor. – Bu- dapest, 1895. – K. 3: Az Anjou ház és Örökö- sei 1301–1439 / Irták Pór Antal és Schönherr Gyula. – Old. 162–163. 22 Див., наприклад: Engel P. Die Barone Ludwigs des Grossen, König von Ungarn // Alba Regia. Annales Musei Stephani Regis / Szer. Jenő Fitz. – Székesfehérvár, 1985. – Sz. 22. – Old. 11–19; Huber A. Ludwig I. fon Ungarn und die ungarischen Vassalenlän- der // Archiv für österreichische Geschichte. – Wien, 1885. – Bd. 66. – S. 3–14 etc. 23 Майже всі документи востан- нє видані і перекладені: Куникъ А. А. Объяснительное введеніе къ грамотамъ и лѣтописнымъ сказаніямъ, касающим- ся исторіи Червонной Руси въ XIV в., съ приложеніемъ подлинныхъ текстовъ // Болеславъ-Юрій ІІ, князь всей Ма- лой Руси. Сборникъ матеріаловъ и изслѣдованій / Сооб. О. Генсіоровский и др. – Санкт-Петербург, 1907. – С. 113–197. Повторно частину документів опубліко- вано: Купчинський О. Акти... – С. 179–180, 182, 186, 194–197, 199–200. 24 Joannis de Czarnkow. Chronicon Polono- rum // Pomniki dziejowe Polski / Monumen- ta Poloniae historica / Ed. A. Bielowski. – Lwów, 1872. – T. 2. – S. 622. офіційному угорському і польському діловодстві. Приклади Г. Пашкевича за- свідчують, що подібні звертання правлячі монархи не раз застосовували щодо своїх підданих у межах країни, а відтак не варто розцінювати таку формулу як щось особливе, покликане підтвердити суверенний статус Дмитра Детька з огляду іноземного монарха18. Цей погляд надалі не спростовано, втім й у статті О. Мазура19, аргументи якого виглядають не так переконливими. Серед інших вчених, які впевнено, хоча й без наведення доказів, нази- вали Дмитра Детька васалом короля, був Фелікс Шабульдо20. В угорській історичній науці вказаний сюжет предметом розгляду не став21. Щобільше, на сторінках історичних видань у списку васально залежних від Людовика І країн галицькі землі не фігурують22. Отже, пропоновані оцінки взаємовідносин угорського монарха з га- лицьким боярином кардинально відрізняються між собою. Наше зав- дання полягає не лише у спробі переосмислення відомих та вже аналізова- них документальних свідчень про особу Дмитра Детька, а й інтерпретації інформації з тих актів, які не були об’єктом вивчення, однак можуть мати цінні вказівки до теми нашого дослідження. При цьому не ставиться за- вдання заглиблюватися у деталі стосунків галицького боярина з литов- ським князем Любартом чи Казимиром ІІІ – увагу буде зосереджено на відносинах з угорським королем. Кількість згадок про Дмитра Детька у наративному та актовому ма- теріалі першої половини XIV ст. не надто велика. Фактично – це декілька документів, у яких він фігурує свідком їх укладення, група особисто ви- даних грамот, а також відкликання до нього у документах, створених поза східнослов’янськими землями23. У контексті нашого дослідження важливою є цитата з хроніки Яна із Чарнкова, де постає “боярин на ім’я Датко, що володів замком Перемишль” (“…baro Datko nomine castrum Przemysl habens”)24. Належність боярина до Перемишльської землі, наявність у нього тут певних земельних ресурсів 274 ВОЛОЩУК Мирослав 25 Дотеперішні підсумки досліджень цього питання див.: Мазур О. “Demetrius Detko…”... – С. 16–17. 26 Codex diplomaticus Hungariae... – Budae, 1830. – T. 5, V. 3. – S. 477–478; Ibi- dem. – Budae, 1830. – T. 6, V. 2. – S. 49; Ibidem. – Budae, 1837. – T. 7, V. 4. – S. 97; Ibidem. – Budae, 1832. – T. 8, V. 1. – S. 447; Ibidem. – Budae, 1842. – T. 9, V. 7. – S. 38; Co- dex diplomaticus Arpadianus continuatus / Ed. G. Wenzel. – Pest, 1873. – V. 10: 1290– 1300. – N 26; Regesta diplomatica nec non epistolaria Slovaciae: In 2 t. / Ad edendum praeparavit V. Sedlák. – Bratislava, 1980. – T. 1: Inde ab anno MCCCI usque ad anno MCCCXIV. – S. 433; Ibidem. – Bratislava, 1987. – T. 2: Inde ab anno MCCCXV usque ad anno MCCCXXIII. – S. 23, 346, 460. 27 Codex diplomaticus Hungariae... – T. 9, V. 7. – S. 38; Ibidem. – Budae, 1842. – T. 10, V. 7. – S. 236–237. 28 Györffy Gy. Az Árpadkori Magyaror- szág történeti földrajza: 4 k-ban. – Buda- pest, 1966. – K. 1: A–Cs. – Old. 77. 29 Ibidem. – Old. 770. 30 Ипатьевская летопись // Полное со- брание русских летописей. – Москва, 2001. – Т. 2. – Стб. 792. * Маються на увазі три сусідніх села на схід від Перемишля, розділених нині українсько-польським кордоном, – Як- сманичі на території Польщі та розта- шовані по український бік кордону По- повичі і Плешевичі в Мостиському р-ні Львівської обл. (ред.). 31 “…ad Castrum Premisl pertinentes et spectantes”: Куникъ А. А. Объяснительное введеніе... – С. 132–133. 32 Codex diplomaticus Hungariae... – Budae, 1834. – T. 10, V. 1. – S. 225–226, 261–262, 321–322. Цікаво, що згідно із артикулом № 10 Золотої булли 1222 р., ніхто з істориків не брав під сумнів25. Однак при цьому не зважали на те, що та ж особа згадана в документах Юрія ІІ та акті 1344 р. за фонетичною та лексичною формою власного імені відповідає групі осіб (або ж населе- них пунктів!), що часто фігурували й на сторінках угорських актів, датова- них між 1244–1385 рр.26 – Dechk, Detk, Dethk, Detkh, Dethka та ін. Важливою є інформація про поселення на зразок Detk/Dethk/Detha в сусідніх із Галицькими землями комітатах Абауйвар та Боршод27. Ґрунтов- не історично-географічне дослідження вказаних населених пунктів провів угорський професор Дьордь Дьорффі. Зокрема, село Детек (Detek, комітат Абауйвар) відоме лише під 1274 р., в останній чверті ХІІІ ст. місце було не- заселеним (vacuam penitus et habitatoribus destitutam)28, причини чого ав- тор не назвав. Натомість село Дета (Detha, комітат Боршод), що фігурує на сторінках дипломів 1323 та 1330 рр., стало предметом земельних суперечок між угорськими можновладцями29. На такому тлі етнічне і соціальне по- ходження Д. Детька не виглядає цілком однозначним. Актуальне це повідомлення і з огляду на ймовірність походження Д. Детька також із села Дядьков (літописний Божскыи Дѣдьковъ) у Пониззі (можливо, у Болоховській землі)30. У 1907 р. Аріст Куник запропонував інакшу версію походження даної особи – із с. Дмитровичі поблизу Судової Вишні, що поряд з кількома ін- шими селами (Iesmenich, Plesouich et Popouich*) до кінця XIV ст. “належа- ли до Перемишльської фортеці”31. Версія історика ґрунтувалася на повідо- мленні дипломів, датованих 1385 р., в яких угорська королева Марія надала у розпорядження Ioanni de Palugya та його братів перераховані місцевості з огляду на те, що попередні власники, названі в джерелах Desk et Iwan (на думку видавця – дружина Іоанна/Іванна) не мали спадкоємців, що могли б загосподарювати вказані села32. 275ПРОБЛЕМА ВАСАЛЬНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ ДМИТРА ДЕТЬКА… За словами історика, “хоча ототожнення Дмитра Детька з Desk-ом у грамоті 1385 р. і з Dechk-ом грамоти 1344 р. не було зауважене, все ж, воно не підлягає жодному сумніву”33. І хоча важко погодитися з думкою, що село Дмитровичі отримало назву саме від цього свого власника, версія істо- рика про належність перерахованих населених пунктів самому Д. Детькові небезпідставна з огляду на повідомлення Яна з Чарнкова. Іншим опосеред- кованим підтвердженням такого зв’язку є інформація кількох угорських актів початку XIV ст. Зокрема, в дипломі від 24 червня 1309 р., виданому в Естергомі, згадано ряд знатних осіб зі Зволена, втім, – Desk filius comitis Mike (Деск син комеса Міке, можливо – Миколи)34. Із аналогічним за фор- мою написання іменем останній відомий з документа від 13 квітня 1312 р.35, однак, вже у королівському акті від 13 січня 1315 р. вказана особа постає як Detk36. Таке порівняння додатково засвідчує тотожність усвідомлювання імені при його різночитанні і різному написанні. Упродовж ХІХ – на початку ХХІ ст. при обговоренні на сторінках різно- манітних видань проблеми походження прізвища (чи прізвиська) боярина Дмитра Детька (Дядька) майже всі історики сходились на його пов’язаності з виконанням певних обов’язків вихователя, можливо – при дворі кня- зя Юрія ІІ або ж котрогось із його попередників37. Відтак, a priori, – цей предикат слов’янського (з високою вірогідністю – східнослов’янського) по- ходження. При цьому ідентифікацію вказаної особи в акті Людовика І, де боярин віднотований під іменем Dechk, вчені пояснювали помилкою ко- ролівського канцеляриста38. Однак історики в цьому випадку суперечать самі собі. Зокрема, О. Мазур, допускаючи ймовірність помилкової передачі імені персони, якій адресувався документ (sic!), залишався переконаним, що сам сюжет диплома “…є цікавою ілюстрацією важкого пошуку [курсив наш – М. В.] придворним канцеляристом угорського короля відповідних формул до особи, влада якої за середньовічними канонами аж ніяк не мо- гла бути визнана легітимною”39. Тобто, писар ретельно підшукував необ- хідне звертання до адресата, але допустився помилки в його імені!? Таке припущення виглядає досить дивним. оновленого проекту від 1231 р. та неодно- разовими їх підтвердженнями в другій половині ХІІІ – середині XIV ст. посада комеса могла передаватися у спадок від батька до сина: “Si quis iobagio habens honorem in exercitu fuerit mortuus, eius filius vel frater congruo honore sit donatus et si serviens eodem modo fuerit mortuus, eius filius – sicut regi videbitur – donetur”. Див.: The Laws of the medieval kingdom of Hungary: In 2 t. / Ed. J. M. Bak, Gy. Bónis and J. R. Sweeney. – Idyllwild, 1999. – T. 1: 1000–1301. – S. 33. 33 Куникъ А. А. Объяснительное введе- ніе... – С. 133. 34 Regesta diplomatica nec non epistolaria Slovaciae. – Т. 1. – S. 295. 35 Ibidem. – S. 421. 36 Regesta diplomatica nec non epistolaria Slovaciae. – Т. 2. – S. 23. 37 Найповніша аргументація на сто- рінках таких праць: Грушевський М. Історія... – С. 430–433; Гарданов В. К. “Кормильство”... – С. 248–249; Мазур О. “Demetrius Detko…”... – С. 17. 38 Куникъ А. А. Объяснительное вве- деніе... – С. 79; Гарданов В. К. “Кормиль- ство”... – С. 249; Мазур О. “Demetrius Detko…”... – С. 17. 39 Мазур О. “Demetrius Detko…”... – С. 19–20. 276 ВОЛОЩУК Мирослав При цьому не брано під увагу того, що в угорській актовій документа- ції, виданій і доступній для опрацювання, кількість згадок ідентичних за написанням і звучанням із предикатом Дмитра, досить велика, починаю- чи від середини ХІІІ ст. Нам досі не відомо достеменно, яким саме чином ця особа з’явилась при дворі Юрія ІІ Тройденовича, причому одразу ж на найвищих щаблях. Перша згадка про неї в актовому матеріалі останнього Романовича припадає на 11 лютого 1334 р.40 У договорі із Тевтонським орде- ном Temetrius Detko фігурує серед свідків на другому місці після галицько- го єпископа Ходка41. Таке високе становище пояснювали, як правило, функ- ціями кормильця, “дядьки” при представниках правлячої династії. Однак, з огляду на прямі лексичні та фонетичні співпадіння у звучанні і написанні прізвища/прізвиська боярина Дмитра, ми не виключаємо його родового походження із угорських земель. Урядування Дмитра Детька в Перемишльській землі (про що зазначав Ян із Чарнкова) на тлі відвоювання Карлом Робертом до 1322 р. більшос- ті східних земель42 та, як свідчить з географічного погляду чудово укладе- ний “Анонімний опис Східної Європи”, просунення сфер впливу династії Анжу щонайменше до правого берега р. Прут43 взагалі не виглядає див- ним. Хоча Абауйварський комітат, де згадується поселення Detk/Dethk, і не знаходився безпосередньо на кордоні з Перемишльською землею, все ж, він був наближеним до східнослов’янських теренів. Перейти на службу до Юрія ІІ, залишаючись підданим Карла Роберта, а відтак – і Людовика І, було не так складно. Подібні випадки трапляються впродовж усього ХІІІ ст. Володислав Кормильчич, Судислав, мабуть, – Жирослава та інші в різний час були підданими двох володарів. Те, що Д. Детько після 1340 р. використовував кирилицю в офіційній документації44 також не дивина, бо навіть Казимиру ІІІ належить цілий ряд актів, виданих саме церковнослов’янською мовою45. Кириличні та гла- голичні тексти періодично трапляються і на території Угорщини. Крім того, capitaneus Russiae послуговувався і латинською мовою, що не дивно хоча б з огляду на аналогічну практику попередника46. Рівень його освіче- ності та здібностей був, безперечно, високим. Дмитро, зокрема, виконував обов’язки княжого судді і печатника при Юрієві Болеславові ІІ, був членом боярської ради47. До квітня 1340 р. – це одна з найближчих осіб монарха, яка перебувала в його оточенні щонайменше шість років. 40 Купчинський О. Акти... – С. 174. 41 Там само. – С. 179. 42 Найрепрезентативніший приклад – захоплення Маковицької фортеці (cas- trum Machk), яке вчинили угорці в 1322 р.. Див.: Codex diplomaticus Hungariae... – Budae, 1837. – T. 8, V. 6. – S. 60. 43 Anonymi Descriptio Europae Orien- talis / Ed. O. Górka. – Cracoviae, 1916. – S. 47–48. 44 Лаппо-Данилевскій А. С. Печати послѣдніхъ галичско-владимірскихъ князей и ихъ совѣтниковъ // Болеславъ- Юрій ІІ... – С. 300. 45 Див., наприклад: Acta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej y Archiwum tak zwanego bernadyńskiego we Lwowie. – Lwów, 1868. – T. 1. – S. 6. 46 Купчинський О. Акти... – С. 187–192, 199–200. 47 Петрик А. До історії боярських ро- дів... – С. 40. 277ПРОБЛЕМА ВАСАЛЬНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ ДМИТРА ДЕТЬКА… Тому, загалом, ми не заперечуємо його участі у вихованні котрогось із дітей правлячої династії, звідки за Дмитром закріпилось прізвисько Дядько/ Дедько (Дѣдько). Одначе ми не відкидаємо, що він міг бути вихідцем з Угор- щини, зокрема, зі слов’янського середовища комітатів Абауйвар чи Боршод, де й знаходилося поселення Detk/Dethk, від назви якого майбутній боярин міг отримати інший варіант свого особистісного ототожнення в докумен- тах – зручніший для угорських канцеляристів. Саме тому в акті 1344 р. іден- тифікація Дмитра виглядала як Dechk, що для Людовика І було звичнішим з огляду на ймовірну попередню практику не зафіксованих у джерелах від- носин із досліджуваною особою та старих форм ідентифікацій, можливо, уживаних до першої писемної згадки про нього в оточенні Юрія ІІ з 1334 р. Запропоноване припущення потребує нового аналізу політичних по- дій 1340–1341 рр. Участь боярина Дмитра у змові проти Юрія ІІ та його отруєнні навряд чи відповідала інтересам угорського короля. Принай- мні про якусь позитивну реакцію Карла Роберта нічого не відомо, хоча й не виключено, що вона таки була, адже поряд із польськими у поході до східнослов’янських земель взяли участь і угорські підрозділи на чолі з па- латином Віллермом Другетом. Згадана кампанія, по-різному відображена в документах, очевидно, проходила на двох напрямках – волинському та галицькому, причому вій- ська на марші і під час самого походу так і не були об’єднані під одним керівництвом. За “галицький напрямок”, як ми переконані, відповідав саме палатин В. Другет48. Імовірно, що частина історичної Галицької землі у пер- шій половині XIV ст. вже перебувала у сфері впливу династії Анжу – на це неоднозначно натякає “Анонімний опис Східної Європи”49. Можливо, такий контроль був забезпечений після успішного придушення чергового опору місцевої опозиції на чолі з Петром Петене50. Як і кампанія Казими- ра ІІІ, угорська виправа, що тривала, на наш погляд, упродовж 19–20 квіт- ня – не раніше 7 травня 1340 р.51, завершилась успішно, навіть попри те, що не збереглося повідомлення про будь-які перипетії облоги, штурмів міст чи інших військових зіткнень. Зрозуміло, що і після польсько-угорських походів квітня–травня 1340 р. статус Дмитра Детька як у країні, так і стосовно обох угорських монархів, суттєво видозмінився. Не останнє місце в таких метаморфозах посіда- ла очевидно чимала зацікавленість ординського хана Узбека (1313–1341) в контролі над спадщиною Романовичів. Джерельні матеріали угорського походження не раз підкреслюють, що від 1334–1335 рр. спостерігалася татарська загроза52. Хроніка Іоана 48 Див. спеціальне дослідження: Воло- щук М. М., Стасюк А. Є. Про похід па- латина Віллерма in Rutheniam у квітні 1340 р. // Вісник Прикарпатського уні- верситету. Історія. – Івано-Франківськ, 2010. – Вип. 17. – С. 53. 49 Anonymi Descriptio... – S. 47–48. 50 Див., наприклад: Волощук М. М. До питання східнослов’янського походжен- ня Петра Петуні // Український історич- ний журнал. – 2011. – № 3. – С. 21–35. 51 Волощук М. М., Стасюк А. Є. Про по- хід... – С. 53. 52 Codex diplomaticus et epistolaris Moraviae: In 7 Bd. / Herausgegeben Vin- cenz Brandl. – Brünn, 1864. – Bd. 7: 1334– 278 ВОЛОЩУК Мирослав Вітодуранді констатує, що ще за життя Болеслава-Юрія Тройденовича в лютому 1340 р. “велика кількість татар та інших поган голодом і бідами вдарили по землях Кракова та Угорщині”53. Однак більшість сучасних опи- суваним подіям наративів та актовий матеріал засвідчують спустошення татарами польських та угорських земель щонайменше від другої полови- ни 1340 – початку 1341 рр. Вказаний напад був настільки резонансним, що знайшов відображення у цілій низці документів, жодним або ж майже жодним чином не пов’язаних між собою54. Польський король навіть нама- гався залучитися папською допомогою й листувався з цього приводу55. Од- нак отримав тільки декларації про підтримку. Із хроніки Яна з Чарнкова відомо, що саме Дмитро Детько (baro Datko nomine), Данило з Острога й інші представники місцевого нобілітету були причетні до залучення ординців у походи проти П’ястів та Анжу56. Причому, загрозлива тенденція для сусідніх зі східнослов’янськими во- лодінь зберігалась, як видно з джерел, і надалі. Зокрема, під 1342 р. Ма- лопольські аннали повідомили, що “татари спустошили Люблінську та 1349. – Abteilung 3. – S. 889; Historia cri- tica regum Hungariae stirpis Arpadianae ex fide domesticorum ex exterorum scrip- torium / Concinnata St. Katona in Regia Universitata Bvdensi historiarum doctore archidiocesis Strigoniensis presbytero. – Budae, 1790. – Seria 3, t. 2. – S. 55. 53 “…multitudo Tartarorum et aliorum paganorum famis inedia conpulsa terram regis Gragowie (тобто, Кракова – М. В.) et Ungarie ingressa est”: Chronica Johan- nis Vitodurani / Baethgen Friedrich // Mo- numenta Germaniae historia. – Berolini, 1924. – T. 3 (Series nova). – S. 181, 184. 54 Див., зокрема: Johannes Victorien- sis 1211–1343 // Fontes Rerum Germa- nicarum: In 5 Bd. / Herausgegeben Joh. F. Boehmer. – Stuttgart, 1843. – Bd. 1. – S. 438; Codex diplomaticus Prussicus. Ur- kunden-Sammlung zur ältern Geschichte Preussens / Herausgegeben J. Voigt. – Kö- nigsberg, 1848. – Bd. 3. – S. 34–35; Vetera Monumenta historica Hungariam sacram Illustrantia / Ed. A. Theiner. – Romae, 1859. – T. 1: 1216–1352. – S. 637–638; Ve- tera Monumenta Poloniae et Lithuaniae gentium que finiti matum historiam il- lustrantia / Deprompta collecta ac serie chronologia disposita ab A. Theiner. – Romae, 1860. – Tomus primus: ab Hono- rio pp. III. usque ad Gregorium pp. XII. 1217–1409. – S. 468; Rocznik Malopolski / Ed. A. Bielowski // Monumenta Poloniae historica / Ed. A. Małeki, W. Ketrzyński, X. Liske. – Warszawa, 1861. – T. 3. – S. 199; Rocznik Traski // Monumenta Poloniae hi- storica / Ed. A. Bielowski. – Lwów, 1872. – T. 2. – S. 860–861; Incipit secundus liber se- cundae partis cronicae Pragensis, scriptus ad venerabilem partem dominum Johan- nem IV Pragensem episcopum XXVII // Fontes rerum Austriacarum. Österreichi- sche Geschichts-Quellen / Herausgegeben von dr. J. Loserth. – Wien, 1875. – Erste abteilung. – Bd. 8: Die Königsaaler Ge- schichtsquellen mit den zusätzen und der Fortzetzung des Domherrn Franz von Prag. – S. 564–565; Documente privitóre la Istoria Românilor / Culese de E. de Hurmuzaki. – Bucurescĭ, 1887. – V, Т. 1: 1199–1345. – S. 658–660. 55 Bullarium Poloniae / Ediderunt et cu- raverunt I. Sułkowska-Kuraś et St. Kuraś. – Romae, 1982. – T. 1: 1000–1342; Bulla- rium Poloniae / Ediderunt et curaverunt I. Sułkowska-Kuraś et St. Kuraś. – Romae, 1985. – T. 2. 56 Joannis de Czarnkow. Chronicon Polo- norum. – S. 621–622. Очевидно, що фраг- мент із праці Яна з Чарнкова запозичив згодом Ян Длугош. Див.: Dlugossii Joannes. Annales seu Cronicae incliti regni Poloniae: In 10 libres / Komit. red. Z. Kozłowska- Budkowa i inni. – Warszawa, 1975. – Lib. 9. – S. 294–295. 279ПРОБЛЕМА ВАСАЛЬНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ ДМИТРА ДЕТЬКА… Сандомирську землі”57. Цей напад на околиці Любліна відзначив також Ян із Чарнкова58. Отже, опрацьований актовий та наративний матеріал, у контексті ймо- вірного походження Дмитра Детька зі слов’янського населення володінь Анжу, засвідчує далеко не лояльне його наставлення щодо угорських зе- мель та безпосередньо – правлячої династії. Мав місце значно більший па- тріотизм якраз до колишніх володінь Романовичів. Можливо така ситуація була зумовлена колись негативним ставленням родичів Дмитра або ж його самого до утвердження Карла Роберта в Угорщині, що, ймовірно, спричи- нило переїзд Дмитра Детька до сусідніх володінь Болеслава-Юрія Тройде- новича. Ми не виключаємо, що хтось із родичів досліджуваної персони міг брати участь у виступі проти Анжуйської династії під керівництвом Петра Петене, Копоса Борси, синів Аби Амадея чи Матея Чака. Відтак, на нашу думку, диплом 1344 р., в якому король Людовик І на- зивав правителя fidelis suus vir Magnificus та comes, міг відтворювати тра- дицію колишнього звертання ще за проживання Дмитра в межах коро- лівства. Ми переконані, що така формула, безперечно, не підкреслювала жодної реальної залежності адресата від угорського монарха, що додатко- во засвідчує й сам зміст документа – прохання про організацію торгівлі in Rutheniam купців із Кошиць на пільгових умовах. При цьому ми не стверджуємо, що Дмитро Детько був угорцем за походженням. Численні топонімічні згадки, імена знатних осіб на зразок Dechk, Detk, Dethk, Detkh, Dethka та ін. у комітатах Абауйвар та Боршод уможливлюють припущення про ймовірно слов’янське коріння його бать- ків, можливо навіть їх належність до колишніх переселенців до Угорщини зі східнослов’янських земель. За браком прямих підтверджень висловлені міркування, закономірно, залишаються тільки версією. Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника 57 “Tarthari devastabant (terram) Lubli- nensem et Sandomoriam”: Rocznik Malo- polski. – S. 199. 59 Joannis de Czarnkow. Chronicon Polono- rum. – S. 622.

Проблема васальної залежності Дмитра Детька від угорського короля Людовика І

Репозитарії

Схожі ресурси