Лиса гора на Голих горах (причинок до топонімічного ландшафту Галицько-Волинського пограниччя в добу Романовичів)
Розглянуто локалізацію Лисої гори, яка опинилася в полі зору літописця у зв’язку з одним епізодом боротьби за “галицьку спадщину” між Романовичами та їх супротивниками, зокрема князем Мстиславом Удатним у 1224/1225 р. Згідно з усталеною історіографічною традицією, пошуки Лисої гори зосередилися...
Збережено в:
| Дата: | 2015 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2015
|
| Назва видання: | Княжа доба: історія і культура |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178987 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Лиса гора на Голих горах (причинок до топонімічного ландшафту Галицько-Волинського пограниччя в добу Романовичів) / В.М. Ляска // Княжа доба: історія і культура. — 2015. — Вип. 9. — С. 217-226. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-178987 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1789872021-03-27T01:26:30Z Лиса гора на Голих горах (причинок до топонімічного ландшафту Галицько-Волинського пограниччя в добу Романовичів) Ляска, В.М. Розглянуто локалізацію Лисої гори, яка опинилася в полі зору літописця у зв’язку з одним епізодом боротьби за “галицьку спадщину” між Романовичами та їх супротивниками, зокрема князем Мстиславом Удатним у 1224/1225 р. Згідно з усталеною історіографічною традицією, пошуки Лисої гори зосередилися поблизу містечка Тарногора на річці Вепр або ж провадили до ототожнення цього ороніму з Лисогірським пасмом Свєнтокшижських гір у Малопольщі. Припускаємо, натомість, що цей літописний пункт варто ототожнити з однойменною вершиною Гологірського горбогірного пасма, поблизу с. Червоне Золочівського р-ну Львівської обл. Таку гіпотезу підтверджує територіальне тло конфлікту, зокрема невелика віддаль від Гологір до “Рожного поля”, топоніміка, географічні відомості та археологічні матеріали зі значної концентрації городищ княжої доби (Мостище, Підгородище, Унів, Гологори) у цьому регіоні. The paper deals with consideration of “Bald Mountain” localization, which appeared in chronicler sight in connection with one episode of the struggle for “Galician heritage” between Romanovychi and their opponents, including Prince Mstyslav Udatny in 1224/1225. According to the established historiographical tradition, searches of “Bald Mountain” focused on territory near the town Tarnohora on the river Vepr or they have led to identification of this oronym with the “Bare Mountain” strand of “Holy Cross Mountains” in Lesser Poland. Instead of it we assume that this chronicle paragraph should be interpreted with the same top of “Bare Mountains” strand near the village Chervone in Zolochiv district, Lviv region. This hypothesis is supported territorial background of that conflict, including insignificant distance from “Bare Mountains” to “Rozhne pole”, toponymy, geographical data and archaeological materials, namely a large concentration of Middle Ages hillforts (Mostysche, Pidhorodysche, Univ, Holohory) in the region. 2015 Article Лиса гора на Голих горах (причинок до топонімічного ландшафту Галицько-Волинського пограниччя в добу Романовичів) / В.М. Ляска // Княжа доба: історія і культура. — 2015. — Вип. 9. — С. 217-226. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. 2221-6294 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178987 [911.5:94(477.3/.86+477.82)]“1224” uk Княжа доба: історія і культура Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Розглянуто локалізацію Лисої гори, яка
опинилася в полі зору літописця у зв’язку з одним епізодом боротьби за “галицьку
спадщину” між Романовичами та їх супротивниками, зокрема князем Мстиславом
Удатним у 1224/1225 р. Згідно з усталеною історіографічною традицією, пошуки Лисої
гори зосередилися поблизу містечка Тарногора на річці Вепр або ж провадили до ототожнення цього ороніму з Лисогірським пасмом
Свєнтокшижських гір у Малопольщі. Припускаємо, натомість, що цей літописний
пункт варто ототожнити з однойменною вершиною Гологірського горбогірного пасма, поблизу с. Червоне Золочівського р-ну
Львівської обл. Таку гіпотезу підтверджує
територіальне тло конфлікту, зокрема невелика віддаль від Гологір до “Рожного поля”,
топоніміка, географічні відомості та археологічні матеріали зі значної концентрації
городищ княжої доби (Мостище, Підгородище, Унів, Гологори) у цьому регіоні. |
| format |
Article |
| author |
Ляска, В.М. |
| spellingShingle |
Ляска, В.М. Лиса гора на Голих горах (причинок до топонімічного ландшафту Галицько-Волинського пограниччя в добу Романовичів) Княжа доба: історія і культура |
| author_facet |
Ляска, В.М. |
| author_sort |
Ляска, В.М. |
| title |
Лиса гора на Голих горах (причинок до топонімічного ландшафту Галицько-Волинського пограниччя в добу Романовичів) |
| title_short |
Лиса гора на Голих горах (причинок до топонімічного ландшафту Галицько-Волинського пограниччя в добу Романовичів) |
| title_full |
Лиса гора на Голих горах (причинок до топонімічного ландшафту Галицько-Волинського пограниччя в добу Романовичів) |
| title_fullStr |
Лиса гора на Голих горах (причинок до топонімічного ландшафту Галицько-Волинського пограниччя в добу Романовичів) |
| title_full_unstemmed |
Лиса гора на Голих горах (причинок до топонімічного ландшафту Галицько-Волинського пограниччя в добу Романовичів) |
| title_sort |
лиса гора на голих горах (причинок до топонімічного ландшафту галицько-волинського пограниччя в добу романовичів) |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| publishDate |
2015 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178987 |
| citation_txt |
Лиса гора на Голих горах (причинок до топонімічного ландшафту Галицько-Волинського пограниччя в добу Романовичів) / В.М. Ляска // Княжа доба: історія і культура. — 2015. — Вип. 9. — С. 217-226. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. |
| series |
Княжа доба: історія і культура |
| work_keys_str_mv |
AT lâskavm lisagoranagolihgorahpričinokdotoponímíčnogolandšaftugalicʹkovolinsʹkogopograniččâvdoburomanovičív |
| first_indexed |
2025-07-15T17:41:12Z |
| last_indexed |
2025-07-15T17:41:12Z |
| _version_ |
1837736232803631104 |
| fulltext |
Віталій ЛЯСКА
ЛИСА ГОРА НА ГОЛИХ ГОРАХ
(ПРИЧИНОК ДО ТОПОНІМІЧНОГО ЛАНДШАФТУ
ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО ПОГРАНИЧЧЯ В ДОБУ
РОМАНОВИЧІВ)
Сучасні студії над історичною географією Галицько-Волинської держави,
попри традиційну увагу дослідницьких кіл, часто мають поверховий харак-
тер й нерідко виступають як довідкові видання, не обтяжені глибшим між-
дисциплінарним аналізом. Такі тенденції спричинені, насамперед, тим, що
географічна номенклатура на сторінках літописів відображена доволі скупо
та фрагментарно. Недарма відомий західноукраїнський історик Мирон Кор-
дуба з сумом констатував, що “…літописи дуже мало звертали на ґеоґрафічні
та територіяльні справи і розкинені у них припадкові згадки та замітки зовсім
не дають підстави до бодай приблизної, хоч би й дуже загальної реконструк-
ції”1. Утім, така невтішна ситуація має стати каталізатором для спрямування
історичної географії на пограниччя наук, де спільні зусилля історії, географії,
археології, топоніміки та суміжних дисциплін будуть надійним фундаментом
відтворення поселенського простору княжої доби.
Опираючись на таке методологічне підґрунтя, у пропонованому тексті ми
спробували проаналізувати територіальне тло достатньо непримітного літо-
писного сюжету: “Мьстиславоу… приде на Лъıсоую Гороу”2. Хронологія цієї
військової виправи галицького князя доволі неоднозначна, позаяк Михайло Гру-
шевський та Володимир Пашуто датували її 1224 р.3, натомість Микола Котляр
припускав, що ця подія відбулася 1225 р.4. Стосовно локалізації Лисої гори, то
її пошуки зосередилися поблизу містечка Тарногора на річці Вепр5, або ж при-
вели до ототожнення цього ороніму з Лисогірським пасмом Свєнтокшиських
1 Кордуба М. Західне пограниче Галиць-
кої держави між Карпатами та долішнім
Сяном // Записки наукового товариства
імені Шевченка (далі – ЗНТШ). – Львів,
1925. – Т. 138–140: Праці історично-фільо-
софічної секції. – С. 161.
2 Ипатьевская лѣтопись // Полное соб-
рние руських летописей (далі – ПСРЛ). –
Санкт-Петрбург, 1908. – Т 2. – Стб. 745.
3 Грушевський М. Хронольогія подій Га-
лицько-Волинської літописи // ЗНТШ. –
Львів, 1901. – Т. 41: Праці історично-фі-
льософічної секції. – С. 20; Пашуто В. Т.
Очерки по истории Галицко-Волынской
Руси. – Москва, 1950. – С. 205.
4 Галицько-Волинський літопис: До-
слідження. Текст. Коментар / Редак-
тор М. Ф. Котляр. – Київ, 2002. – С. 194.
5 Зубрицкий Д. Исторія древняго Га-
личско-Русского княжества. – Львовъ,
1855. – Ч. 3. – С. 97; Барсов Н. П. Матеріалы
для историко-географическаго словаря
Россіи. – Вільна, 1865. – С. 118.
УДК [911.5:94(477.3/.86+477.82)]“1224”
218 Віталій ЛЯСКА
гір у Малопольщі6. Чи не єдиним підмурівком для вказаних дослідницьких
рефлексій стала присутність Любачева в описі цієї військової кампанії. Маю-
чи такий доволі хиткий пункт опори, дослідники намагалися будь-якою ціною
віднайти відповідний топонімічний ландшафт навколо неї, жертвуючи водно-
час територіальним контекстом літописного повідомлення. Проте докладний
розгляд перебігу військової кампанії 1224/1225 р. не залишає жодних сумнівів
щодо помилковості вказаних варіантів локалізації Лисої гори. Для того, аби ар-
гументувати нашу позицію, проаналізуємо окреслену проблему ad fontes.
Основу для літописного сюжету про Лису гору заклали суперечності між
Мстиславом Мстиславичем Удатним та Данилом і Васильком Романовичами, які
інспірував давній недруг останніх – Олександр Всеволодович, “…враждоу имѣӕше
ко своима братома Романовичема”7. Аби убезпечити свій стіл від посягань Рома-
новичів, Мстислав з дружиною, рушивши з Галича, “приде на Лъıсоую Гороу”.
Після цього і аж до моменту втечі Мстислава літописець оминає його увагою, що,
очевидно, пояснює певна пасивність галицького князя у цій військовій кампа-
нії. Тому складається враження, що Мстислав не покинув Галицької землі й, об-
равши тактику своєрідного очікування, сподівався розгромити дружину зятя на
галицько-волинському пограниччі. Беручи до уваги сталу традицію військових
конфліктів у цьому регіоні, можемо припускати, що вірогідним місцем зустрічі
військ волинського та галицького князів мало б стати літописне “Рожне поле”8.
Тим часом Данило Романович, “…поѣхавшю в Лѧхъı. и возведшю кнѧзѧ
Льстка” й за допомогою польського війська пішов назустріч галицькому князю.
Намагаючись допомогти своєму союзнику, Олександр Всеволодович з Белза на-
діслав частину дружини на підмогу Мстиславу, але по дорозі “срѣтившимъ же
имъ рать” Данила, яка, ймовірно, рухалася з Володимира, і “вогнаша и в град ̑
Белз. и за мало города не взѧша”9. Позбавивши тестя військової допомоги бел-
жан, Данило “наоутреѧ поидоша противоу” нього, як наслідок “Мьстиславоу
же не стерпѣвшю. и возвратисѧ в Галичь”10. Відступ без бою галицької дружини
розв’язав руки Данилу, який, не заставши Мстислава на Лисій горі, “воевавшю
с Лѧхъı землю Галичькоую. и ѡколо Любачева”11. Як виглядає з літописного по-
відомлення, після спільного спустошення галицького пограниччя, покинутого
Мстиславом, шляхи Лєшка Білого та Романовичів розділилися. Краківський
князь з військом, повертаючись до Малопольщі вздовж Розточчя, по дорозі за-
ймався грабунком, втім “и ѡколо Любачева”. Натомість, дружина Романовичів
на шляху до Володимира “…плѣни всю землю. Бельзеськоую. и Червеньскоую.
даже и до ѡставшихъ”12. Те, що військо Лєшка Білого опинилося поза військови-
ми діями у вотчині Олександра Всеволодовича, підтверджує наступна літописна
фраза “и бъıс ̑завистьЛѧхомъ”13, породжена не так жалем поляків за втраченою
здобиччю, як, радше, боязню посилення Романовичів коштом белзького князя.
6 Географічно-археологічно-етногра-
фічний покажчик // Літопис Руський / За
Іпатським списком переклав Л. Махно-
вець. – Київ, 1989. – С. 556.
7 Ипатьевская лѣтопись. – Стб. 745.
8 Там же. – Стб. 244; Лаврентьевская ле-
топись // ПСРЛ. – Ленинград, 1926. – Т. 1,
вып. 1: Повесть временных лет. – Стб. 311.
9 Там же. – Стб. 745.
10 Там же. – Стб. 745–746.
11 Там же. – Стб. 746.
12 Там же.
13 Там же.
219ЛИСА ГОРА НА ГОЛИХ ГОРАХ…
Отож, поетапна реконструкція подій 1224/1225 р. спонукає зосередити
пошуки Лисої гори південніше Белза й на схід від Любачева, тобто десь біля
північної межі Галицького князівства. Прикметно, що на території, яка охо-
плювала цей відтинок галицько-волинського пограниччя, зафіксовано два оро-
німи з назвою “Лиса гора”: у Львові, де вона також відома як Княжа гора та
Горай14, та на Гологорах, поблизу с. Червоне Золочівського р-ну Львівської обл.
(рис. 1). Про Лису гору (“montem Calvariae”) у Львові йдеться у дарчій грамоті
князя Лева Даниловича міській церкві святого Миколи від 8 жовтня 1292 р.,
проте, як переконливо довів Олег Купчинський, документ варто відносити до
фальсифікатів15. Достовірна ж згадка про окреслений оронім походить лише
з XV ст. Так, на сторінках хроніки Яна Длугоша зустрічаємо наступну фразу:
“Lyassza <Góra>, mons altus civitati Leopoliensiim minens, interra Russye, inqua
arx magnae tregia, que Alta consuevit appellari”16. Латинізовані варіації назви
“Лиса гора” (“Mons Calvus” або ж “Кальварія”) набули споширення лише у
XVII ст.17, що в підсумку виключає ужиткування її сучасного найменування в
історико-географічних реаліях ХІІІ ст.
Натомість варіант ототожнення літописного пункту з Лисою горою (412 м
н. р. м), однією з вершин центральної частини Гологір, виглядає вірогіднішим. Го-
логірське горбогірне пасмо шириною близько 10 км тягнеться на 45 км від м. Біб-
рка Перемишлянського р-ну до с. Плугів Золочівського р-ну Львівської обл. Воно
має асиметричну будову: один його схил, обернений до півночі, утворює досить
14 Крип’якевич І. П. Історичні проходи
по Львову. – Львів, 1991. – С. 12.
15 Купчинський О. Акти та документи
Галицько-Волинського князівства ХІІІ –
першої половини XIV ст. Дослідження.
Тексти. – Львів, 2004. – С. 533–559.
16 Щавелева Н. И. Древняя Русь в “Поль-
ской истории” Яна Длугоша (книги I–VI):
Текст, перевод, комментарий. – Москва,
2004. – С. 76.
17 Крип’якевич І. П. Історичні прохо-
ди... – С. 12.
18 Gołogóry // Słownik geografi czny Kró-
lestwa Polskiego i innych krajów słowiań-
skich. – Warszawa, 1881. – T. 2. – S. 675–677;
Природа Львівської області / Ред. К. І. Ге-
ренчук. – Львів, 1972. – С. 118–119.
19 Шишак В., Погоральський Я., Ляска В.
Городище Х–ХІ ст. Рокитне ІІ на Розточ-
чі // Матеріали і дослідження з археологі ї
Рис. 1. Лиса гора на австрійській топографічній мапі (1806–1869)
220 Віталій ЛЯСКА
стрімкий уступ, який піднімається на 100 м і більше над прилеглими рівнинами
Малого Полісся, тоді як південний схил плавний і поступово зливається з Пере-
мишлянським горбогір’ям. Максимальні висоти Гологір зосереджені в західній
(г. Камула (471 м н. р. м.), г. Замчисько (452 м н. р. м.), г. Нахорди (401 м н. р. м.) та
центральній (г. Вапнярка (460 м н. р. м.), г. Лиса гора (412 м н. р. м) частинах. Ха-
рактерною рисою орографії Гологір є наявність численних “заток” – своєрідних
вклинень рівнинних місцевостей Малого Полісся, окреслених верхів’ями Коцу-
рівського, Ганачівського, Погорілецького, Гологірського та Золочівського потоків.
Ці “затоки” переходять у зниження – сідловини Гологір висотою 300–320 м, які
поділяють пасмо на декілька масивів з висотами понад 400 м (Романівський,
Станимирський, Лагодівський, Словітський та Вороняцький)18.
З огляду на природну обороноздатність ландшафту, Гологори, поряд з
Розточчям та Вороняками, вже у ІХ–Х ст. відігравали винятково важливу стра-
тегічну роль. Зокрема, тут проходила границя між племенами бужан та кар-
патських хорватів, яку маркувала низка хорватських городищ у Рокитному19,
Підгородищі20, Ганачівці21, Уневі22, Гологірках23, Пліснеську24 та Пеняках25. При-
кметно, що ця межа в загальних рисах збігається з кордоном між Волинською
та Галицькою землями за княжих часів26. Саме на пограничний статус Голих
Гір вказує повідомлення, вміщене у Лаврентіївському зводі під 1144 р. Йдеться
про один з епізодів боротьби, коли київський князь Всеволод Ольгович пішов
походом на Володимирка Володоревича, намагаючись розгромити його у гене-
ральній битві поблизу галицько-волинської межі. Однак, як вказує літописець,
супротивники “…не могошабитисѧ. занебѧшеть [межи има] рѣка Серетъ. Идо-
ша ѡбои подлѣ рѣку. за неделю къ Звенигороду. и на Рожни поли не могошасѧ
бити. Зане Володимеръ стоӕ на Голъıхъ горах ̑(sic! – В. Л.)”27.
Окрім того, у Галицько-Волинському літописі під 1232 р. (за уточненою хро-
нологією М. Грушевського28, підтриманою більшістю сучасних дослідників29)
Прикарпаття і Волині. – Львів, 2012. –
Вип. 16. – С. 307–330.
20 Филипчук М. Рятівні археологічні
розкопки на городищі с. Підгороди-
ще Перемишлянського р-ну Львівської
обл. // Вісник Інституту археології / ЛНУ
імені І. Франка. – Львів, 2007. – Вип. 2. –
C. 113–120.
21 Корчинський О. М. Городища ІХ–
XIV ст. в басейні Верхнього Подністров’я.
Дис… канд. іст. наук. – Львів, 1996. –
С. 160–161.
22 Берест Р. Дослідження оборонних
укріплень Унівського городища // Мате-
ріали і дослідження з археології Прикар-
паття і Волині. – Львів, 2007. – Вип. 11. –
С. 281–286.
23 Филипчук М. Роботи Гологірської
госпдоговірної експедиції // Нові матері-
али з археології Прикарпаття і Волині. –
Львів, 1991. – С. 94–95.
24 Його ж. Структура Пліснеського ар-
хеологічного комплексу в слов’янський
та давньоруський час // Вісник Інституту
археології / ЛНУ імені І. Франка. – Львів,
2009. – Вип. 4. – С. 5–7.
25 Онищук Я. Нові матеріали до вивчен-
ня давньоукраїнських пам’яток Вороняць-
кого горбогір’я // Галицько-Волинська
держава (матеріали і дослідження). –
Львів, 1999. – С. 25.
26 Ляска В. М. Територіальний та ад-
міністративний розвиток Верхнього
Побужжя у ІХ–XIV ст. Дис… канд. іст.
наук. – Львів, 2015. – С. 60–61, 118.
27 Лаврентьевская летопись. – Стб. 311.
28 Грушевський М. Хронольогія подій
Галицько-Волинської літописи // Його
ж. Історія України-Руси. – Львів, 1905. –
Т. 3. – С. 49–50.
29 Літопис Руський… – С. 388; Майо-
ров А. В. Галицко-Волынская Русь. Очер-
221ЛИСА ГОРА НА ГОЛИХ ГОРАХ…
ки социально-политических отношений
в домонгольский период. Князь, бояре и
городская община / Под ред. И. Я. Фро-
янова. – Санкт-Петербргу, 2001. – С. 526;
Головко О. Б. Корона Данила Галицького.
Волинь і Галичина в державно-політич-
ному розвитку Центрально-Східної Єв-
ропи раннього та класичного середньо-
віччя. – Київ, 2006. – С. 302; Войтович Л. В.
Король Данило Романович: політик
і полководець // Доба короля Данила
в науці, мистецтві, літературі. – Львів,
2008. – С. 60; Волощук М. М. Галицкая
идентичность в ХІІ–ХІІІ вв.: земельный,
династический и этнический аспекты //
Studia Slavica et Balcanica Petropolitana. –
Санкт-Петербург, 2010. – Вып. 1(7). –
С. 171, 173 (та ін.)/
Рис. 2. Перебіг галицько-волинського кордону на відтинку “Рожного поля”
(за: Купчинський, 2006–2007)
222 Віталій ЛЯСКА
вміщено згадку, що після взяття Ярослава угорським королем Андрієм ІІ
“…Климѧта же. с Голъıхъ горъ оубѣжа (sic! – В. Л.). ѿ кнѧзѧ Данила. ко коро-
леви. и по немь вси боѧре Галичькѣи предашасѧ”30. Інтерпретації зводилися до
ототожнення “Голъıх ъгоръ” з урочищем31 чи пограничним городищем32, часто
пов’язуючи останнє з володіннями боярина Климяти33, хоча контекст обох літо-
писних згадок схиляє до думки, що тут однозначно йдеться не про конкретний
населений пункт чи місцевість, а оронім “Гологори”34.
Окрім сказаного, на користь “гологірської” локалізації Лисої гори вказує
її близькість до “Рожного поля”, яке простягалося від лівих допливів річки
Белзець до лівих допливів річки Гологірки. Такі територіальні контури ви-
значив О. Купчинський на основі численних мікротопонімів поблизу Борт-
кова (“Rożna”, “na Rożnі”, “Niwa pole Rożna zwane i przy nim podniwki”, “Na
Rożnej”, “Rożna”,“Podrożna”), Скнилова, Фірлеївки (тепер – Андріївка), Скваря-
ви (“Rożowola”, “Rożwoli”), зафіксованих у Йосифінській (1787) та Францискан-
ській (1820–1821) метриках35. Документальним підтвердженням такого просто-
рового окреслення цього літописного пункту слугує згадка про “Bartkowo cum
Roszna in district Buscensi”, які у 1374 р. виступають серед надань Яська Кміти36.
Цю тезу підкріплюють і археологічні джерела, які засвідчують спорудження у
княжу добу на цих теренах кількох городищ, розташованих на незначних під-
вищеннях серед допливів Золочівки (Княже), Полтви (Глиняни) та Гологірки
(Скнилів)37. Так от, Лиса гора на Гологорах фактично височіє над “Рожним
полем”, а віддаль від неї до Борткова не перевищує 7 км по прямій лінії!
Зрештою, з осідку Мстислава Мстиславича до Голих гір та Лисої гори
було нескладно дістатися. Передусім, йдеться про давній шлях з Галича до
30 Ипатьевскаялѣтопись. – Стб. 765.
31 Барсов Н. П. Очерки русской ис-
торической географіи. Географія пер-
воначальной летописи. – Варшава,
1873. – С. 100; Грушевський М. Історія
України-Руси. – Львів, 1905. – Т. 2. – С. 617.
32 Гошовський Б. Княжі Голі Гори і Рож-
не Поле // Літопис Червоної Калини. –
Львів, 1939. – Ч. 3. – С. 14; Котляр Н. Ф.
Формирование территории и образова-
ние городов Галицко-Волынской Руси
IX–ХIII вв. – Киев, 1985. – С. 95–96; Ма-
йоров А. В. Галицко-Волынская Русь… –
С. 520; Войтович Л. В. Границы Галиц-
ко-Волынского государства // Русин.
Международный исторический жур-
нал. – Кишинев, 2011. – № 3(25). – С. 14.
33 Пашуто В. Т. Очерки… – С. 194; Рап-
попорт П. А., Малевская М. В. Обследова-
ние городищ Прикарпатья и Закарпа-
тья на территории Советского Союза //
Acta archaeological Carpatica. – Kraków,
1963. – T. 5, nr 1–2. – S. 66; Крип’якевич І. П.
Галицько-Волинське князівство. – Київ,
1984. – С. 16, 34, 50; Петрик А. Боярські
двори та економічне становище бояр
Галицько-Волинської держави // Дрого-
бицький краєзнавчий збірник. – Дрого-
бич, 2008. – Вип. 11–12. – С. 66.
34 Ляска В. Голі Гори та Печера Домажи-
рова: причинки до історичної географії
Галицько-Волинського пограниччя у пер-
шій половині ХІІІ ст. // Colloquia Russica. –
Kraków, 2014. – Series 1 (друкується)
35 Купчинський О. Літописні географіч-
ні назви “Микулин” і “Рожне поле” та їх
історична територія у ХІ–ХІІІ століттях //
Україна: культурна спадщина, національна
свідомість, державність. – Львів, 2006–2007. –
Вип. 15. Сonfraternitas. Ювілейний збірник
на пошану Ярослава Іса євича. – С. 86–87.
36 Janeczek А. Podgoraj – zaginiony gród
pogranicza polsko-ruskiego // Kwartalnik
Historii Kultury Materialnej. – Warszawa,
1985. – Nr 1–2. – S. 18.
37 Гупало В. Звенигород і Звенигородська
земля у ХІ–ХІІІ століттях (соціоісторична
реконструкція). – Львів, 2014. – С. 445.
223ЛИСА ГОРА НА ГОЛИХ ГОРАХ…
Звенигорода і далі на Волинь долинами літописних річок Боберки, Щирки та
Зубри38. Ймовірно, дружина галицького князя у 1224/1225 р. рухалася на північ
вздовж Боберки аж до її витоків, а далі – попри Гологори в районі сідловини
пасма поблизу Мостища й до Лисої гори. Стратегічне значення цього місця під-
креслює той факт, що на південно-західній околиці Мостища на мисоподібному
виступі в ур. Бучкова гора (інша назва – Монастир) знаходиться городище пло-
щею до 0,25 га. Його оборонні лінії у вигляді валу та рову простежуються лише
з північного та південного боків. Земляний насип, ширина підніжжя якого сягає
2,5 м, зберігся на висоту 1,7 м, а віддаль між берегами рову сягає 2,5 м. Віднайде-
ний археологічний матеріал (керамічний посуд, кахлі, фрагменти підсвічників
тощо) визначають час функціонування цього оборонного пункту на ХІІ–ХІІІ ст.39
Із стратегічного огляду “стояння” Мстислава Удатного на Лисій горі було
доволі вигідне. Цьому сприяла безпосередня близькість до “Рожного поля”, а
також надійний тил з півдня, який забезпечувала військова залога у городищах
38 Шараневич И. Указатель до картины
краевъ предъ и за Карпатами начертанный
зъна старинну народную комуникацiю //
Изслѣдованіе на поли отечественной гео-
графіи и исторіи. – Львов, 1869. – С. 74, 88–89.
39 Берест Р. Давньоруські пам’ятки
околиць літописного Звенигорода // Га-
лицько-Волинська держава… – С. 5.
Рис. 3. Локалізація Лисої гори та “Рожного поля” на мапі Міга (1779–1783 рр.)
224 Віталій ЛЯСКА
Мостище, Підгородище40, Унів41 та Гологори. Чи не єдиний шлях з південного
боку до Лисої гори, а далі – до “Рожного поля” пролягав “затокою” між узгір’ями
Гологірського пасма, звідки беруть початок Гологірка і Золота Липа. Сполучен-
ня цією долиною контролювало укріплення у Гологорах, локалізоване на ми-
соподібному виступі пасма на висоті 373 м н. р. м та 55 м над рівнем долини.
Його оборонна лінія, що збереглася у вигляді валу з бастіонами на кутах та рову,
оточує прямокутний майданчик розмірами 430×340 м. З напільної (західної і
південної) сторони, окрім валу висотою до 9 м, добре зберігся рів, віддаль між
берегами якого сягає 10–15 м, а глибина коливається в межах 6–8 м. У північній
частині оборонна лінія проходить краєм схилу, а від сходу обмежена руслом Зо-
лотої Липи (рис. 4)42. На кутах та при в’їздах вал викінчується бастіонами, радіус
основи яких сягає 5 м. Культурний шар городища визначено в межах 0,2–0,6 м, а
серед виявлених пам’яток варто виокремити фрагменти керамічного посуду, зо-
крема амфор, та кручений браслет синього кольору, які датуються ХІІ–ХІІІ ст.43.
У 1988 р. Гологірська експедиція Інституту суспільних наук АН УРСР на
чолі з Михайлом Филипчуком здійснила поперечний перетин валу із захід-
ної сторони. На основі керамічного матеріалу і стратиграфічних спостережень
можна констатувати, що у насипі оборонної лінії простежується три фази
функціонування: XIII–XIV ст., XIV–XV ст. та XV–XVII ст.44, тобто Гологірське го-
родище функціонувало й після занепаду Галицько-Волинської держави45. Пер-
шу фазу існування цих укріплень варто пов’язувати з гіпотетичною садибою
Климяти (боярина, незнаного як і до, так і після 1232 р.), який, цілком можливо,
мав якісь володіння на теренах Гологірського пасма. Друга фаза, ймовірно, сто-
сується Миколи з Гологір, якому Владислав ІІ Ягайло 3 листопада 1389 р. надав
села Чемеринці та Янчин (?) за умови несення військової служби46. На початку
40 Гупало В. Звенигород… – С. 423–425.
41 Берест Р. Дослідження оборонних
укріплень… – С. 281–286.
42 Филипчук М. Роботи Гологірської
госпдоговірної експедиції… – С. 93.
43 Раппопорт П. А., Малевская М. В.
Обследование городищ… – S. 66; Кор-
чинський О. М. Городища ІХ–XIV ст... –
С 167–168.
44 Филипчук М. Роботи Гологірської
госпдоговірної експедиції… – С. 93–94.
45 Все ж, у пізньому Середньовіччі Голо-
гірське городище поступово занепадає та
втрачає мілітарне й адміністративне зна-
чення, яке перебрав кам’яний замок, обо-
ронні споруди якого практично повністю
знищені в радянський період: Мацюк О. М.
Замки і фортеці Західної України. Історич-
ні мандрівки. – Львів, 2005. – С. 28. Перша
писемна згадка про замок у Гологорах по-
ходить з 5 липня 1468 р. й пов’язана з його
власницею Єлизаветою, донькою Мико-
ли з Гологір. У 1471 р. власницею Гологір
виступає Катерина, сестра Єлизавети, а
тутешня замкова вежа слугувала місцем
ув’язнення для Мелеха з Підкаменя, під-
даного шляхтича Петра Цебровського:
Пшик В. Укріплені міста, замки, оборонні
двори та інкастельовані сакральні споруди
Львівщини XIII–XVIII ст. (Каталог-інфор-
матор). – Львів, 2008. – С. 86. Той факт, що
Гологори в ХV cт., як і за раніших часів, за-
ймали вигідне стратегічне розташування
на шляхах, підтверджує згадка Густинсько-
го літопису, згідно з якою у 1474 р. “…въ са-
мую жатву прийдоша Татаре на Подолю,
одеже около Каменца, Галича, Дунайца,
Глинянъ, Збаража, Голых горъ, въшир и
въдолъжъ мало не на сто миль огнем и ме-
чем поплѣниша, а христиан о сто тысячей
въ плѣн отведоша”: Густынская летопись //
ПСРЛ. – Санкт-Петербург, 2003. – Т. 40. –
С. 138.
46 Akta grodzkie i ziemskie z czasó w Rze-
czypospolitej Polskiej z archiwum tak zwa-
nego bernardyń skiego we Lwowie wskutek
225ЛИСА ГОРА НА ГОЛИХ ГОРАХ…
третьої фази функціонування пам’ятки у районі північно-західного бастіону го-
родища споруджено додатковий вал. Серцевину його насипу укладала кам’яна
кладка лінзоподібної в плані форми, споруджена на культурному шарі XV ст.47.
Тим же часом датується глибока канава довжиною близько 400 м при перепаді
висоти 27 м, яка розрізає вододільний хребет північніше городища. Вона трапе-
цієподібна в плані, у горішній її частині ширина сягає 20 м, а у долішній – 10 м.
fundacyi ś p. Alexandra hr. Stadnickiego.
Wyd. Staraniem Galicyjskiego Wydziału Kra-
jowego. – Lwó w, 1884. – T. 10. – Nr XV. – S. 2.
47 Филипчук М. Роботи Гологірської
госпдоговірної експедиції… – С. 94.
Рис. 4. Городище в Гологорах: А – схематичний план укріплень,
В – стратиграфічний перетин валу (за: Корчинський, 1996)
226 Віталій ЛЯСКА
Відносно поверхні схилу канава заглиблена на 5–7 м. М. Филипчук, акцентуючи
на її рукотворному походженні, припустив, що ця гідроспоруда у XV–XVII ст.
слугувала каналом, який з’єднував Золоту Липу та Гологірку – річки, що нале-
жали до Чорноморського та Балтійського басейнів відповідно48.
Отож, “стояння” Мстислава Мстиславича у 1224/1225 р. на Лисій горі саме
в межах Гологірського горбогірного пасма підтверджують територіальне тло
конфлікту Мстислава Удатного з Романовичами, топоніміка, географічні відо-
мості та, опосередковано, – археологічні матеріали. Окрім того, приклад Лисої
гори виразно ілюструє недоліки механічного перенесення сучасного топоні-
мічного ландшафту на історично-географічну реальність першої половини
ХІІІ ст. У цьому руслі винятково важливою є переорієнтація з вибіркового за-
лучення джерел до синергетичного підходу, де історія, археологія, географія та
інші дисципліни мають діяти пліч-о-пліч. Розуміємо, що подолання міждис-
циплінарних бар’єрів – складний і, подекуди, суперечливий процес, але завдя-
ки такому підходові відкриваються розлогі перспективи дослідження як окре-
мих літописних пунктів, так і складних територіальних систем княжої доби.
Громадське об’єднання “Українська Галицька Асамблея”
48 Филипчук М. Роботи Гологірської
госпдоговірної експедиції… – С. 94.
|