Українська громада в найдавнішій актовій книзі львівського магістрату 1382–1389 років
Найдавніша актова книга магістрату Львова останньої чверті XIV ст. містить згадки про українську громаду, що мешкала в межах магдебурзького міста. Вони обмежені тематикою вписів до книги і стосуються переважно господарської сфери діяльності українців (контракти купівлі-продажу нерухомості, заст...
Gespeichert in:
| Datum: | 2017 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2017
|
| Schriftenreihe: | Княжа доба: історія і культура |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179019 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Українська громада в найдавнішій актовій книзі львівського магістрату 1382–1389 років / Б.І. Петришак // Княжа доба: історія і культура. — 2017. — Вип. 11. — С. 121-127. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-179019 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1790192021-03-31T01:26:11Z Українська громада в найдавнішій актовій книзі львівського магістрату 1382–1389 років Петришак, Б.І. Найдавніша актова книга магістрату Львова останньої чверті XIV ст. містить згадки про українську громаду, що мешкала в межах магдебурзького міста. Вони обмежені тематикою вписів до книги і стосуються переважно господарської сфери діяльності українців (контракти купівлі-продажу нерухомості, застави). Проте вдалося проаналізувати й інші сторони життя давніх русинів: сімейні зв’язки, територію проживання, стосунки з іншими етнічними групами. The oldest Lviv magistracy book of the last quarter of the 14th century contains information of the Ukrainian community living within the magdeburg city. They are limited by the topics of the records to the book and show mainly the economic sphere of Ukrainian activities (contracts for the sale of real estate, mortgages). However, it was possible to analyze and other aspects of life of the ancient Ruthenians: family ties, territory of residence, relations with other ethnic groups. 2017 Article Українська громада в найдавнішій актовій книзі львівського магістрату 1382–1389 років / Б.І. Петришак // Княжа доба: історія і культура. — 2017. — Вип. 11. — С. 121-127. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. 2221-6294 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179019 [352(477.83-25):342.924(=161.2)]“1382/1389” uk Княжа доба: історія і культура Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Найдавніша актова книга магістрату
Львова останньої чверті XIV ст. містить
згадки про українську громаду, що мешкала
в межах магдебурзького міста. Вони обмежені тематикою вписів до книги і стосуються
переважно господарської сфери діяльності
українців (контракти купівлі-продажу нерухомості, застави). Проте вдалося проаналізувати й інші сторони життя давніх русинів: сімейні зв’язки, територію проживання, стосунки з іншими етнічними групами. |
| format |
Article |
| author |
Петришак, Б.І. |
| spellingShingle |
Петришак, Б.І. Українська громада в найдавнішій актовій книзі львівського магістрату 1382–1389 років Княжа доба: історія і культура |
| author_facet |
Петришак, Б.І. |
| author_sort |
Петришак, Б.І. |
| title |
Українська громада в найдавнішій актовій книзі львівського магістрату 1382–1389 років |
| title_short |
Українська громада в найдавнішій актовій книзі львівського магістрату 1382–1389 років |
| title_full |
Українська громада в найдавнішій актовій книзі львівського магістрату 1382–1389 років |
| title_fullStr |
Українська громада в найдавнішій актовій книзі львівського магістрату 1382–1389 років |
| title_full_unstemmed |
Українська громада в найдавнішій актовій книзі львівського магістрату 1382–1389 років |
| title_sort |
українська громада в найдавнішій актовій книзі львівського магістрату 1382–1389 років |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| publishDate |
2017 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179019 |
| citation_txt |
Українська громада в найдавнішій актовій книзі львівського магістрату 1382–1389 років / Б.І. Петришак // Княжа доба: історія і культура. — 2017. — Вип. 11. — С. 121-127. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. |
| series |
Княжа доба: історія і культура |
| work_keys_str_mv |
AT petrišakbí ukraínsʹkagromadavnajdavníšíjaktovíjknizílʹvívsʹkogomagístratu13821389rokív |
| first_indexed |
2025-07-15T17:53:04Z |
| last_indexed |
2025-07-15T17:53:04Z |
| _version_ |
1837736379759460352 |
| fulltext |
Богдана ПеТрИШак
українсЬка ГроМаДа в найДавніШій актовій
книзі ЛЬвівсЬкоГо МаГістрату 1382–1389 років
українська автохтонна громада, яка від найдавніших часів мешала у льво-
ві, не випадково майже зникає з поля зору, коли йдеться про львів найдавні-
шого маґдебурзького періоду, особливо – “львів німецький”, як характеризував
цей період історії міста польський хроніст XVII ст. Бартоломей зіморович1. ві-
домості про українців – корінних мешканців львова, які його заснували і збу-
дували, лежать у площині напівміфів, напівлегенд і продовжують залишатися
там через відсутність систематичних і неперервних студій над їхньою історією.
як слушно зазначив у статті про “національний” львів мирон капраль,
“спеціальних розвідок з національної проблематики написано обмаль”, проте
у працях істориків фрагментарно заторкнуті відносини національних громад,
правове становище, конфесійна політика, кількісно-статистичні показники на-
селення в різні епохи тощо. кожна історіографія розглядала місто під своїм ку-
том бачення, саме тому український львів був або “княжим”, або часів “націо-
нального відродження XVI–XVII ст.”2, натомість українці, які часто потрапляли
до поля зору маґдебурзького права (судилися, заповідали одне одному майно,
купували-продавали нерухомість тощо), змушені були залишатися поза контек-
стом докладнішого інтересу, бо автоматично потрапляли до “польської історії”.
перші систематичні писемні згадки про українців у місті стосуються дру-
гої половини XIV ст., однак про детальний аналіз усіх збережених оригінальних
актів і документів цього часу, як зазначив свого часу олег купчинський, наразі
говорити не доводиться. “досі нічого не знаємо про ряд… документів…, які згаду-
ються в пізніших документальних матеріалах. не завжди переконливо арґумен-
товано віднесення деяких документів до фальсифікатів. на окрему увагу заслуго-
вує іноземна документальна спадщина, у якій віддзеркалено різного характеру
контакти з галицько-волинськими землями”3. подібну репліку ще раніше подав
й іван крип’якевич у вступі до праці про львівську русь: “розвідка не вичерпала
усього історичного матеріялу: крім приступних друкованих жерел використа-
но… з рукописних лиш чотири книги львівських консулярних актів; инші міські
акти, акти ґродські і земські та инші поки що не могли війти в розслід”4.
1 Зіморович Б. потрійний львів / Leopolis
Triplex / перекл. з лат. н. царьової; комента-
рі і. мицька. – львів, 2002. – с. 61–109. Хро-
нологічні рамки цього періоду обіймають
середину XIV – першу половину XVI ст.
2 капраль М. “національний” львів XVI–
XVIII століть в історіографії // львів: місто –
суспільство – культура: зб. наук. праць / за
ред. о. аркуші, м. мудрого. – львів, 2007. –
т. 6: львів – краків: діалог міст в історичній
ретроспективі. – с. 17, 33.
3 купчинський о. акти та документи Га-
лицько-волинського князівства XIII – пер-
шої половини XIV століть. дослідження.
тексти. – львів, 2004. – с. 4.
4 крип’якевич і. львівська русь в першій по-
ловині XVI ст.: дослідження і матеріали / упо-
ряд. м. капраль. – львів, 1994. – с. 1 (львівські
історичні праці. джерела. – вип. 2).
уДк [352(477.83-25):342.924(=161.2)]“1382/1389”
122 Богдана ПЕТРИШАК
з усього джерельного масиву XIV століття найбагатшим матеріалом до іс-
торії українського міського анклаву володіє найдавніша збережена книга маґі-
страту львова 1382–1389 рр. як перший вцілілий кодекс після пожежі 1381 р.,
що знищила попередні міські записи. за змістом це спільна книга вписів про-
токолів засідань раєцького та лавничо-війтівського урядів й через це вона час-
то фігурує в історіографії як “змішана”5. саме звідси можна почерпнути відо-
мості про українську громаду, члени якої виступали перед органами міського
самоврядування з повсякденними турботами, що вимагали вирішення у пра-
вовому полі. найбільше ситуацій стосувалося операцій купівлі-продажу, за-
стави, позики тощо. проаналізувавши книгу, отримаємо відповідь на запитан-
ня, якою була територія проживання українців у тогочасному маґдебурзькому
місті, скільки родин тут мешкало, якими були їхні стосунки між собою та з
іншими міщанами/етнічними групами, певні соціокультурні впливи. важли-
вим вступним зауваженням є те, що терміни “українець” і “русин” вживаємо
тут синонімічно на позначення членів української/руської громади, яка мешка-
ла в середмісті і на передмістях пізньосередньовічного львова і потрапила на
сторінки раєцько-лавничої книги.
першою коротенькою розвідкою на цю тему можна вважати рецензію
і. крип’якевича на опубліковані три томи “історичних пам’яток львова”6 (3 най-
давніші міські книги), властиво, навіть не класичну рецензію, а короткий виклад
вміщеної у них інформації про українську громаду. історик виявив 94 згадки
про українців – власників нерухомості (!) у середмісті та на передмістях львова.
якщо відкинути українців, згаданих у XV ст., то у найдавнішій книзі відното-
вано 12 осіб. дослідник, який візьметься за подібний підрахунок, матиме, на-
самперед, проблему із визначенням їхньої кількості, адже критерії вибору ви-
являються надто хиткими. означення “Rutenus”, “Rutenicalis” є досить чіткою
вказівкою на етнічну належність, натомість німецький термін “Reuse” (в різних
варіантах) досі (і небезпідставно) не сприймається істотним аргументом для за-
рахування тієї чи іншої особи до української громади. тут варто згадати добре
відомого львівського плебана кінця XIV – початку XV ст. іоанна ройзе, який у
різних інтерпретаціях виступає під різними іменами (ян рутені, іван русин)7.
також важливим є врахування звичної для давніх джерел багатоваріантності
прізвищ/прізвиськ львівських міщан і прибулих чужинців, що вирішували свої
справи перед львівським урядом. саме тому, зокрема, не взято до уваги миколая
5 на сьогодні книга зберігається в цен-
тральному державному історичному архіві
україни, м. львів (далі – цдіал україни). –
ф. 52 (маґістрат міста львова). – оп. 2. –
спр. 1. опубліковано: Najstarsza księga miej-
ska 1382–1389 / Wyd. A. Czołowski (Pomniki
dziejowe Lwowa. Monumenta Leopoliensia
Historica. – T. 1). – Lwów, 1892. далі відкли-
кання наводяться за друкованим виданням.
6 крип’якевич і. Pomniki dziejowe Lwowa
z archiwum miasta, том і Najstarsza księga
miejska 1382–89, стор. VIII + 154 + 1 факсі-
мілє, льв., 1892, том іі Księga przychodów i
rozchodów miasta 1404–1414, стор. VI + 184,
льв. 1896, том ііі Księga przychodów i rozcho-
dów miasta 1414–1426, стор. IV + 188, львів,
1905 // записки наукового товариства імені
Шевченка. – львів, 1906. – т. 72. – с. 197–201.
7 кметь В. діяльність галицького латин-
ського архієпископа якуба стрепи (1391–
1409) (на матеріалах центрального держав-
ного історичного архіву україни у львові) //
львів: місто – суспільство – культура / збір-
ник наукових праць / за ред. м. мудрого. –
львів, 1999. – T. 3. – с. 22–31, ільків-Свид-
ницький М. прагматична (документальна)
писемність галицького архієпископа якуба
стрепи кінця XIV – початку XV століття //
львів: місто – суспільство – культура: збір-
ник наукових праць. – львів, 2017. – т. 10:
львів / Lwów / Lemberg як міські простори:
уявлення, досвіди, практики / за ред. о. ар-
куші, о. вінниченка, м. мудрого. – ч. 2. –
с. 11–70.
123УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА В НАЙДАВНІШІЙ АКТОВІЙ КНИЗІ…
(ніклоса) ройзе, андреаса ройзе з любліна, пешка ройзе та павла ройзе з тору-
ня8. якщо щодо особи не вживалося однозначного за вимовою окреслення “Ru-
tenus”, її враховано лише тоді, коли інші, додаткові ознаки вказували на україн-
ське походження (виразне слов’янське ім’я, звідки прибув до львова тощо).
найперше, всіх українців виписано за іменним вказівником видання, який
уклав александр чоловський, однак пізніше також проведено звірення de viso,
адже відомо про недосконалість та неповність доданого до видання вказівика9.
при підрахунку кількість українців не співпала а даними із наведеної стат-
ті і. крип’якевича). очевидно, тут варто наголосити на розбіжності критеріїв
віднесення осіб до української громади та українських власників нерухомості.
наприклад, довгий (лонгус) Ходор в і. крип’якевича виступає українцем, хоча
його родич довгий семен – ні. насправді зарахування як одного, так і іншого до
української громади може бути помилковим, тому опускаємо цього міщанина.
натомість виявлено 18 інших осіб-українців (всього 29)10, які не посідали нерухо-
мості, натомість в той чи інший спосіб відігравали певну роль у міському соці-
умі. спробуємо проаналізувати цю невелику групу за описаними напрямами.
Територія та забудова. відповідно до специфіки відомостей найдавнішої вці-
лілої львівської актової книги, найчастіше в актах маґістрату українці з’являлися
при нагоді набуття/відчуження нерухомості, тому, відповідно, знаходяться відо-
мості про місця, де вони проживали, та типи забудови, якою володіли. терито-
ріально русини мешкали на території певного анклаву довкола знаного згодом
трену свого сукупного проживання на території історичного середмістя. як пи-
сав і. крип’якевич, “…від сходу доходив руський квартал до міських мурів, …
від півночи граничив з костелом домініканів, від заходу замикав ся нинішньою
Бляхарською вулицею (котра лиш по східнім боці належала до русинів), займав
руську вулицю (але мабуть не цілу, лиш від її перехрестя з Бляхарською до му-
рів), а від полудня клином входив в жидівську дільницю”11. міська влада дозво-
ляла українцям заселитися лише в одному кварталі – руському12, що джерела
підтверджують тільки опосередковано. ці границі, фактично, відповідають ін-
формації сукупності актових записів найдавнішої книги. так, яцько русин мав
власність (докладніше не окреслену) на вулиці Жидівській13, діти івана русина –
Єнч та його сестра – чверть двору і будинок там же?14. важко визначити, про яке
місце йдеться, але коли прослідкувати за записами актової книги долю цього
будинку, то можна припустити, що він розташовувався на вулиці біля міської
лазні й давніше належав Генрикові клемме15. згодом його половини викупили
миколай Глязер, племінник Єнча, та освальд16. крім будинку та іншої власності,
про яку згадано в контексті допомоги, що її Єнч надав співгромадянину мико-
лаю Фреуденталю17, у 1386 р. він продав половину поля за межами міста андре-
асу зомерштайну18. тут, безперечно, йдеться про передмістя.
8 Najstarsza księga... – S. 138.
9 наприклад, при написанні кандидат-
ської дисертації виявлено й усунуто по-
милкове твердження про існування писаря
міхаеля зозера, про якого писав а. чолов-
ський: Петришак Б. міські писарі львова
другої половини XIV–XVI ст.: просопогра-
фічне дослідження. машинопис кандидат-
ської дисертації. – львів, 2010. – с. 227–228.
10 див. табл. 1.
11 крип’якевич і. львівська русь... – с. 16.
12 Kapral M. Ulica Ruska we Lwowie w XVI
wieku: topografia, mieszkańcy, instytucje //
Kwartalnik Historii Kultury Materialnej. –
Warszawa, 2015. – Nr 2. – S. 293.
13 Najstarsza księga... – S. 18. – Nr 112.
14 Ibidem. – S. 19. – Nr 119.
15 Ibidem. – S. 7. – Nr 34; S. 19. – Nr 117.
16 Ibidem. – S. 87. – Nr 532; S. 88. – Nr 538;
s. 100. – Nr 604–605.
17 Ibidem. – S. 18. – Nr 115.
18 Ibidem. – S. 66. – Nr 402.
124 Богдана ПЕТРИШАК
Ще один частіше зафіксований на сторінках кодексу українець – Ходо-
рич (Ходорець, Федорець) згаданий як власник будинку на татарській (згодом
краківській) вулиці. очевидно, сам він був доволі великим, оскільки багато
бажаючих хотіли його придбати – священик захарія, жиди Шльома і Шано,
петро саксон, Хода, сестра Ходорича (разом з сином михайлом) і якуш Ше-
ляк19. отець захарія, окрім будинку Ходорця, купив також – разом з Йоганном
орлом та іваном русином – один лан від зозера20. інший священник – семен –
придбав 1386 р. будинок від Грегора фарбівника, а через два роки – терен з
усіма будівлями на ньому від анни, доньки якуба вірменина21.
охрім русин у 1385 р. продав свій дім позаду дому райці миколая Шилера
священику дмитру 22. оскільки м. Шилер мав багато нерухомості, втім й на
ринковій площі23, складно локалізувати цю конкретну. Будинок та інші добра
продав томашу, слузі ничка клеппеля з кракова, Щірбей русин (за 7 марок)24.
1385 р. михалко і коста, русини, так само відпродали свій будинок, розташо-
ваний коло покійної векнини, дружини Йогана слікенпфіля, останньому25.
Гриць прикляк продав дім біля норадина, перекладача, Йоанові, католику26.
усі ці будівлі також не вдалося локалізувати. крім будинків і земельних діля-
нок, українці продавали й крамниці – ятки, зокрема, різницькі (див. нижче).
родини українців. не завжди, однак, і не часто русинів згадано в актових за-
писах разом з членами родини. Єнч русин (іван, Iencz Rutheni) (і. крип’якевич
також називає його “янча”) був сином івана русина (Johannis Reuse, Rutenus), на
час укладання запису вже покійного, мав сестру (невідому з імені) та племінни-
ка миколая Глязера27. яцько русин (Iaczko Ruthenus), золотар, був сином марії
русинки (можливо, ідентичної з машею)28. Ходорець мав сестру Ходу та племін-
ника михайла, михалко і кость (коста), які продавали свій спільний будинок,
очевидно, були також у родинному пов’язанні. петро, син покійного миколи
русина, доводився кревним пйотру ізенгуттелю, знаному львівському райці29.
Соціальна єрархія. усі українці, які з’являлися на сторінках міської книги,
належали до міщанського стану. оскільки книг прийнять до міського права за
цей період немає30, не можна підтвердити, чи вони були повноправними мі-
щанами, чи лише формально входили до міської спільноти. питання виникає
лише до прибулих – івана смолянина, киянина доброгаста, прокопа з поді-
лля. у контексті справ, які розглядалися за їхньої участі, – боргові розписки,
свідчення – припускаємо, що це були багатші люди (можливо, купці), які мали
торгові інтереси у львові31. так, у 1385 р. львів’янин миколай кизеветер, райця,
19 Kapral M. Ulica Ruska… – S. 20. – Nr 126–
128; S. 20. – Nr 134; S. 27. – Nr 172, 176.
20 Ibidem. – S. 20. – Nr 129.
21 Ibidem. – S. 65. – Nr 399; S. 108. – Nr 660.
22 Ibidem. – S. 52. – Nr 324.
23 Ibidem. – S. 31. – Nr 200.
24 Ibidem. – S. 32. – Nr 208.
25 Ibidem. – S. 42. – Nr 263а.
26 Ibidem. – S. 51. – Nr 317а.
27 Ibidem. – S. 10. – Nr 57; S. 18. – Nr 115;
S. 87. – Nr 532.
28 Ibidem. – S. 18. – Nr 112. власне марія
русинка є одним з прикладів несумлінно-
го внесення інформації до вказівника ви-
дання а. чоловського – там вона фігурує
лише як мати яцька золотаря (S. 133), однак
і. крип’якевич подав її ім’я.
29 Najstarsza księga... – S. 120. – Nr 723.
30 в опублікованому виданні реєстрів при-
йнять є один впис за 1388 р., однак орест за-
яць уважає, що його умовно можна вважати
чистовим, тому що він походить з протоколь-
ної книги і є одиноким, а, отже, такі списки
до наших днів не збереглися: Заяць о. Грома-
дяни львова XIV–XVIII ст.: правовий статус,
склад, походження. – київ; львів, 2012. – с. 14.
31 наприклад, купці зі смоленська в по-
дальших роках продовжували вести тор-
гівлю з львів’янами: капраль М. смоля-
нин Гермула у львові в 1467 році // вісник
львівського університету. серія історична. –
львів, 2010. – вип. 45. – с. 545–550.
125УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА В НАЙДАВНІШІЙ АКТОВІЙ КНИЗІ…
який разом зі своїм зятем міхалом зі смотрича заборгував доброгасту з києва
(Kyauia) 20 марок, засвідчив, що міхал повернув свою половину боргу32. на-
томість івана смолянина оскаржив мацєй клиш, католик, за несплату 4 ма-
рок боргу33. Гість з поділля – прокіп – виступав свідком у суді на стороні Гано
тими ча в його процесі з амброзієм із Городка34.
в актових записах зустрічаються представники різних професій. напри-
клад, яцько русин був золотарем – доволі рідкісний задокументований фах се-
ред українців, який забезпечував можливість значних заробітків. також укра-
їнці володіли й так само немало прибутковими різницькими ятками, отже,
були різниками. їхні власники – лено русин і Гешка русинка – продали їх, від-
повідно, Франчкові Фойтчину та Георгію ернесту (1384)35.
пелеш русин (не вказаний в і. крип’якевича) мав позичкові справи з Барто-
шем пивоваром, однак той зміг викупити свою заставу у вигляді сукна з едін-
гу36. можливо, пелеш сам торгував сукном, якщо прийняв його як заставний
предмет.
окрім міщан, у міських записах фігурували й православні священнослу-
жителі. їх завжди означували терміном “sacerdos”, тобто “священик”. таких
осіб виявлено п’ятеро – данило, дмитро, захарія, семен і Ходор (Федір?).
останній з них у записі від 17 серпня 1386 р. згаданий не тільки як “sacerdos”,
а й водночас також “presbiter” (обидва поняття, фактично, були синонімами)37.
Що цікаво, всі священики посідали нерухомість у місті й активно її купували,
також і від своїх співвітчизників (див. вище), робили дрібні позики, тобто за
майновим статусом були заможнішими. так, священик Ходор позичив 1 ½ со-
тню грошей маші (sic!) русинці на викуплення заарештованого будинку38.
контакти всередині/поза межами громади. вище коротко описано, як укра-
їнці активно виступали учасниками угод купівлі-продажу різної нерухомості,
позичали та брали в борг певні суми грошей. відбувалося це як у межах своєї
громади, між собою, так і з представниками інших етнічних громад, осілих у
місті. наприклад, Єнч русин 18 листопада 1382 р. виступив перед гайним судом
як боржник жида Шльоми (взяв у борг 2 ½ марки)39. варто зауважити, що зазна-
чений жид був активним кредитором львівських міщан. данило священик 2 бе-
резня 1384 р. звільнив атлабея вірменина від оскарження за його володіння40.
пелеш русин позичив під заставу Бартошеві пивовару, ймовірно, представнику
польської громади41. іноді володіння продавалися у межах своєї громади. уже
згадувалося про участь священиків у купівлі нерухомості від українців. однак
показово, що інші українці (за одним винятком) не брали участі в таких опера-
ціях. очевидно, вони не володіли достатньо значним капіталом, аби позмагати-
ся за нерухомість, на яку претендували інші, заможніші співгромадяни.
* * *
українська громада на сторінках найдавнішої актової книги львівського
маґістрату залишила певні сліди активного життя у львові. вона не виглядає
дуже показною, це люди, переважно, з невеликими статками, які не провадили
ширших міжнародних торгових акцій, не мали на руках значнішого капіталу й
32 Najstarsza księga miejska… – S. 35. –
Nr 229.
33 Ibidem. – S. 70. – Nr 430.
34 Ibidem. – S. 100–101. – Nr 606.
35 Ibidem. – S. 26. – Nr 171; s. 27. – Nr 173.
36 Ibidem. – S. 59–60. – Nr 366.
37 Ibidem. – S. 66. – Nr 401.
38 Ibidem. – S. 66. – Nr 401.
39 Ibidem. – S. 10. – Nr 57.
40 Ibidem. – S. 22. – Nr 146.
41 Ibidem. – S. 59–60. – Nr 366.
126 Богдана ПЕТРИШАК
не вкладали його в нерухомість. однак це лише одне джерело, аналіз якого не
може відтворити усього життя українців у рамках міського організму, організо-
ваного на засадах маґдебурзького права. найчастіше, найдавніша міська актова
книга фіксує тільки економічно-господарську сторону відносин, адже українці
виступали як продавці свого нерухомого майна – будинків, крамниць, земель-
них ділянок. вони боргували й повертали борги як представникам своєї грома-
ди, так й інших – католикам, жидам, вірменам. за професіями серед них висту-
пають як ремісники (золотар, різник, можливо, суконовал), так і представники
церкви. поза цими аспектами, упродовж короткого зафіксованого проміжку
часу можна ідентифікувати, принаймні, кілька родин українців, які мешкали в
середмісті і на передмістях та були пов’язані між собою родинними зв’язками.
Жоден з наявних записів не відкликається до давніших часів й не пропо-
нує, бодай, натяку на ситуацію з-перед входження львова до складу польщі й
вихід на перший план у ньому маґдебурзького міста. таке відсилання можна
вбачати, хіба, в задокументованих особах декількох священиків, наявність яких
вказує на достатньо розбудовану мережу чинних на той час на терені міста
українських парафіяльних храмів, що її складення однозначно випадало би
співвідносити з попередніми, княжими часами історії львова.
Табл. 1. Українці в найдавнішій актовій книзі магістрату міста львова 1382–1389 рр.
№
п/п
ім’я, прізвище/прізвисько рік згадки № запису
1. Jencz Ruthenus, filius Johannis Reuse 1382-3, 6–8 57, 115, 401, 532, 604–605
2. Johannes Reuse 1382 57, 401, 532, 538
3. Jaczko aurifaber Ruthenus 1383 112
4. Maria, mater Jaczka Rutheni 1383 112
5. Pueri Hankonis Reuse 1383 119
6. Zachary sacerdos Ruthenicalis 1383 126, 129
7. Chodorycz 1383-4 126, 127, 128, 134, 172, 176
8. Ywan Ruthenus 1383 129
9. Danyel sacerdos Ruthenicalis 1384 146
10. Leno Ruthenus 1384 171
11. Choda Ruthena, soror Chodoricz 1384 172
12. Michael, filius Chodae Ruthenae 1384 172
13. Heschka Ruthena 1384 173
14. Sczirbey Ruthenus 1384 208
15. Dobrogast de Kyauia 1385 229
16. Michalko Rutenus 1385 263a
17. Costa Rutenus 1385 263a
18. Hrycz Pryklak Ruthenus 1385 317a
19. Ochrym Ruthenus 1385 324
20. Dymytrius sacerdos Ruthenicalis 1385 324
21. Pelesch Rutenus 1386 366
22. Symon sacerdos Ruthenorum 1386 399
23. Masza Rutena 1386 401
127УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА В НАЙДАВНІШІЙ АКТОВІЙ КНИЗІ…
24. Chodor sacerdos Rutenicalis 1386 401
25. Ywan Smolenyn 1386 430
26. Procopius de Podolia 1388 606
27. Symon sacerdos Rutenicalis 1388 660
28. Petrus filius quondam Nicolai Rutheni 1389 723
29. Nicolaus Ruthenus 1389 723
джерело: Najstarsza księga miejska... – S. 1–153.
центральний державний історичний архів України, м. львів
|