Концепція вдосконалення механізму управління капіталізацією банків у сучасних умовах
Gespeichert in:
| Datum: | 2008 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2008
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/17902 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Концепція вдосконалення механізму управління капіталізацією банків у сучасних умовах / В.В. Волкова // Економічний вісник Донбасу. — 2008. — № 4(14). — С. 169-178. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-17902 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-179022013-02-13T02:47:19Z Концепція вдосконалення механізму управління капіталізацією банків у сучасних умовах Волкова, В.В. Фінанси 2008 Article Концепція вдосконалення механізму управління капіталізацією банків у сучасних умовах / В.В. Волкова // Економічний вісник Донбасу. — 2008. — № 4(14). — С. 169-178. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 1817-3772 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/17902 uk Інститут економіки промисловості НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Фінанси Фінанси |
| spellingShingle |
Фінанси Фінанси Волкова, В.В. Концепція вдосконалення механізму управління капіталізацією банків у сучасних умовах |
| format |
Article |
| author |
Волкова, В.В. |
| author_facet |
Волкова, В.В. |
| author_sort |
Волкова, В.В. |
| title |
Концепція вдосконалення механізму управління капіталізацією банків у сучасних умовах |
| title_short |
Концепція вдосконалення механізму управління капіталізацією банків у сучасних умовах |
| title_full |
Концепція вдосконалення механізму управління капіталізацією банків у сучасних умовах |
| title_fullStr |
Концепція вдосконалення механізму управління капіталізацією банків у сучасних умовах |
| title_full_unstemmed |
Концепція вдосконалення механізму управління капіталізацією банків у сучасних умовах |
| title_sort |
концепція вдосконалення механізму управління капіталізацією банків у сучасних умовах |
| publisher |
Інститут економіки промисловості НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Фінанси |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/17902 |
| citation_txt |
Концепція вдосконалення механізму управління капіталізацією банків у сучасних умовах / В.В. Волкова // Економічний вісник Донбасу. — 2008. — № 4(14). — С. 169-178. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT volkovavv koncepcíâvdoskonalennâmehanízmuupravlínnâkapítalízacíêûbankívusučasnihumovah |
| first_indexed |
2025-07-02T19:02:49Z |
| last_indexed |
2025-07-02T19:02:49Z |
| _version_ |
1836563006975115264 |
| fulltext |
2008’4
169
В. В. Волкова
В. В. Волкова,
аспірантка Донецького національного університету
КОНЦЕПЦІЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ
КАПІТАЛІЗАЦІЄЮ БАНКІВ У СУЧАСНИХ УМОВАХ
Постановка проблеми. У даний час успішна
діяльність комерційних банків в Україні як ніколи за-
лежить від ефективного управління його капіталіза-
цією. Проблема управління капіталізацією банку має
не тільки кількісний, але і якісний аспект. Залучати
ресурси банку без пророблення питання про їхнє роз-
міщення неможливо. Перед банками встає задача ефек-
тивного розміщення ресурсів, що відшкодувало би
витрати і принесло прибуток, а також забезпечило ви-
конання пропонованих НБУ вимог по ліквідності бан-
ку. Це можливо при здійсненні банком тісного взаєм-
ного ув’язування пасивних операцій з активними. Пи-
тання вигідного залучення й обґрунтованого розміщен-
ня банківських ресурсів визначає фінансовий резуль-
тат діяльності сучасного комерційного банку.
Аналіз останніх публікацій. В даний час пи-
тання ефективного управління капіталізацією банку до-
сить актуальний. Однак, у науковій літературі це пи-
тання досліджене недостатньо. Вивченню цього питання
присвячені роботи О. В. Васюренка [1], О. А. Кири-
ченко [2], Л. О. Примостки [3], Н. І. Волкової,
Р. А. Герасименко, Т. О. Чашко [10].
Ціль дослідження — розробка концепції вдос-
коналення механізму управління капіталізацією банку
у сучасних умовах.
Основні результати дослідження. Банківський
капітал як основа його діяльності є об’єктом управлін-
ня. Виступаючи посередником між суб’єктами госпо-
дарювання з профіцитом засобів і суб’єктами з дефіци-
том засобів, комерційний банк самостійно встановлює
політику залучення банківських ресурсів, визначаючи
при цьому пріоритетні джерела і механізми їхнього за-
лучення для поповнення ресурсів. При цьому банк по-
винний підтримувати визначене співвідношення між
власними і залученими засобами. Надмірна кількість
залучених засобів підсилює ризик і підвищує потен-
ційну погрозу неплатоспроможності комерційного бан-
ку, а також можливість улучення його під «контроль»
інших банків і кредиторів, що може дозволити останнім
впливати як на поточну діяльність банку, так і на прове-
дення їм кредитної політики в цілому. Переважне фор-
мування банківських ресурсів за рахунок власного
капіталу — також не краща політика для банку. Це пов’я-
зано, насамперед, з можливістю втрати визначеною
групою акціонерів контролю над банком, зниженням
рівня виплачуваних дивідендів і ринкової вартості акцій.
У результаті, спостерігається незбалансованість у струк-
турі капіталу (значна питома вага власного капіталу або
притягнутих засобів) може привести до погіршення
показників, що характеризують діяльність банку, до
зниження його іміджу на ринку грошових ресурсів.
Отже, основна проблема банку — вибрати таку струк-
туру банківського капіталу, що при найменших витра-
тах на формування банківських ресурсів буде сприяти
підтримці стабільного рівня дивідендів і доходів, а та-
кож закріпленню репутації комерційного банку на рівні,
достатньому для залучення їм необхідних банківських
ресурсів на вигідних умовах.
Поняття «управління» є багатозначним і дуже
важливим. Методологічною основою процесу управ-
ління в банку є формалізація процесу побудови й оп-
тимального використання його ресурсів на шляху до-
сягнення мети банку як цілеспрямованої системи [4].
Управління носить усвідомлений характер і має
мети, на досягнення яких воно спрямовано. Управлін-
ня — це сукупність дій визначеними особами й органа-
ми (зокрема, зв’язаних з рішеннями) щодо інших осіб,
що спираються на відповідні засоби, а також їхнє фор-
мування і забезпечення для досягнення цілей і дотри-
мання умов під час прийняття на себе відповідальності.
Розрізняють внутрішнє і зовнішнє управління. Під
внутрішнім управлінням варто розуміти управління,
при якому керуючий вплив формується усередині ке-
рованої системи, під зовнішнім — таке управління,
при якому керуючий вплив надходить у керовану си-
стему ззовні. Різновидом внутрішнього управління,
що грає головну роль у керуванні, є самоврядування,
при якому внутрішнє управління переважає над
зовнішнім.
Система управління являє собою єдиний ме-
ханізм, кожна ланка якого виконує відповідну функ-
цію, що взаємозалежна з функціями інших ланок.
Базовим елементом визначення є поняття «ме-
ханізм». Саме це поняття було запозичено економі-
стами з механіки й у загальному випадку означає си-
стему ланок, що перетворять рух одних ланок у не-
обхідний рух інших, причому існують вхідні і вихідні
ланки.
Механізм управління варто розглядати як скла-
дову (найбільш активну частину) системи управлін-
170
Економічний вісник Донбасу
Зовнішні фактори
фондовий
ринок
науково-
технічна
середа
соціальна
середа
нормативно-
правова база
Рис. 1. Зовнішні фактори управління
Внутрішні фактори управління капіталом банку
Стратегія розвитку Агресивна стратегія
Помірковано агресивна стратегія
Помірковано стабільна стратегія управління
якістю
Система
корпоративного
управління
Система ризику-менеджменту
Система управління якістю
Система внутрішнього
контролю
Рада директорів
Операційно-касові підрозділи
Фінансовий стан
Фінансово стабільні кредитні організації
Проблемні кредитні організації
Рис. 2. Внутрішні фактори, що впливають на управління капіталом банківської установи
ня, що забезпечує вплив на зовнішні і внутрішні фак-
тори управління капіталом банку, від стану яких зале-
жить результат діяльності керованого об’єкта.
Класифікація зовнішніх факторів наведена на рис. 1.
Зовнішні й внутрішні фактори впливають на про-
цес управління капіталізацією банку. Внутрішні фак-
тори, на нашу думку, є першорядними, і від них
залежить постановка стратегічної мети управління
капіталізацією, а також загальний стан банківської
установи.
В. В. Волкова
2008’4
171
Рис. 3. Підсистеми управління капіталізацією банку
Внутрішні фактори управління приведені на рис. 2.
Зовнішні фактори управління капіталізацією бан-
ку впливають на його взаємодію з іншими фінансово-
кредитними установами і фізичними особами. Зовнішні
і внутрішні фактори управління капіталізацією банкі-
вської установи визначають перспективи його функ-
ціонування в майбутньому.
Функціонування механізму управління капіталі-
зацією забезпечується адміністрацією банківської ус-
танови. Керівний орган концентрує своя увага на кінце-
вому результаті і контролює проміжні результати з ме-
тою недопущення їхніх відхилень від кінцевого [5].
У системі керування завжди присутні дві скла-
дових: суб’єкт, що керує, і об’єкт, яким керують.
Суб’єкт — активна частина всієї системи управління,
що розробляє і здійснює керуючий вплив, що надхо-
дить до пасивної, керованої частини системи, тобто
до об’єкта управління [6].
Виходить, управління — це цілеспрямований,
заснований на об’єктивних законах управління про-
цес впливу суб’єкта управління (керуючої частини
системи) на об’єкт управління (керовану частину си-
стеми) шляхом одержання інформації про його стан,
ухвалення відповідного рішення і доведення до об’-
єкта управління інформації, що впливає на його, з ви-
користанням визначених прийомів, способів і методів
управління [4] (рис. 3).
Керуюча підсистема для досягнення своєї мети
виробляє методи, способи, прийоми впливу на ке-
ровану підсистему. Діалектичне з’єднання суб’єкта
й об’єкта управління разом з іншими елементами си-
стеми на всіх стадіях їх розвитку, а також каналів
прямої і зворотного зв’язку між ними являє собою
систему управління, що, утворивши внутрішню
структуру, представляє матеріальну основу процесу
управління.
Система управління являє собою відкриту, не зам-
кнуту систему, що тісно контактує з зовнішнім сере-
довищем, в умовах якої вона функціонує.
Основними рисами сучасного управління є:
— посилення впливу зовнішніх факторів на уп-
равління капіталізацією банку в зв’язку з ускладнен-
ням усієї системи соціальних відносин (економічних,
політичних, соціальних), що формують середовище
управління. Доцільна, розумна інтеграція « твердого»
і «м’якого» типів управління в єдину, адекватну умо-
вам середовища систему управління;
— розгляд банку як цілісної системи, що дозво-
В. В. Волкова
172
Економічний вісник Донбасу
ляє досліджувати організацію в єдності її складових,
нерозривно зв’язаних із зовнішнім середовищем. Банк
як система не самозабезпечується, а залежить у своїй
діяльності від інформації і ресурсів, що надходять
ззовні;
— використання в керуванні ситуаційного підхо-
ду, згідно з яким уся організація всередині банку є
реакцією на різні впливи ззовні. Найголовніше — це
процеси, тобто набір обставин, що впливають на ро-
боту банку у цей період;
— визнання необхідності розробки і реалізації си-
стеми стратегічного управління банківською устано-
вою. Суть системи стратегічного управління полягає
в тому, що в банку, з одного боку, повинне існувати
чітко виділене й організоване стратегічне планування.
З іншого боку, структура управління капіталом банку,
системи і механізми її окремих галузей повинні бути
побудовані таким чином, щоб забезпечити розробку і
гнучку реалізацію довгострокової стратегії конкуренції
в сучасних умовах функціонування банку [5].
У керуванні капіталізацією важливе значення має
фінансова стійкість. Під фінансовою стійкістю капіта-
лу розуміється здатність банківської установи вчасно
й у повному обсязі здійснювати платежі за своїми
обов’язками. Фінансова стійкість банківського капі-
талу спочатку формується за рахунок достатнього
обсягу власного капіталу і стабільності притягнутого
капіталу банку, а в кінцевому результаті визначається
наявністю засобів у розпорядженні банку відповідно
до обсягу його активів.
Таким чином, управління капіталізацією комер-
ційного банку — складна і багатогранна проблема,
що не має однозначної відповіді й потребуючого що-
денного аналізу стану не тільки банківських ресурсів,
але й перспектив розвитку економіки країни в цілому.
Визначення ефективності управління в даний час
не має чіткого визначення як у науковій літературі, так
і в практиці управління і, як показали проведені дослі-
дження, часто спостерігається ототожнення з близь-
кими за змістом, але термінами, що розрізняються по
змісту. Наприклад, відомий вчений А. В. Карпов ба-
чить ефективність управління в ефективному керів-
ництві, під яким розуміється уміння керівника впли-
вати на працівників для більш продуктивної праці.
Однак, таке визначення ефективності управління но-
сить вузький характер і може застосовуватися тільки
до частки случаю — керівництву колективом праців-
ників [7].
Відомий економіст О. В. Васюренко головними
критеріями ефективності управлінської діяльності вва-
жає, як мінімум, виконання обов’язкових економіч-
них нормативів і досягнення високих поточних і гло-
бальних оціночних показників, які багато в чому виз-
начаються на якісному рівні («набагато перевищують»,
« достатній рівень» і т.п) [1].
Відомий економіст А. В. Андрейчиков ототожнює
ефективність управління з результативністю управлін-
ня. Ця теорія також не зовсім обґрунтована, у зв’язку
з тим, що результативність управління — це, насампе-
ред, оцінка адекватності кінцевих результатів постав-
леній меті управління. Виходить, актуальним є поняття
оптимального управління, спрямованого на забезпе-
чення досягнення бажаного стану системи управлін-
ня об’єктом протягом визначеного періоду часу з най-
меншими витратами [8]
Таким чином, розрахунок ефективності управ-
ління можна представити у вигляді:
Z
PE y
∆
= , (1)
де P∆ — результативність управління, обумов-
лена позитивним збільшенням величини капіталу, от-
риманим банком;
Z — витрати, зв’язані з одержанням результату..
Ефективність управління капіталізацією банку
визначається також рівнем якості управління цією діяль-
ністю, найважливішою характеристикою якої висту-
пає оцінка фінансового стану банківської установи,
що поєднує найбільш значимі показники з основних
його напрямків і враховуючий всі найважливіший па-
раметри якості управління капіталізацією банку.
Механізм управління капіталізацією банку — су-
купність прийомів і методів цілеспрямованого рішення
проблем, зв’язаних з формуванням, розподілом і ви-
користанням капіталу банку для забезпечення макси-
мальної економічної вигоди і стабільного функціону-
вання банку в поточних і перспективному періодах.
Концепція являє собою спосіб розуміння якого-
небудь процесу. За допомогою концепції або системи
концепцій висловлюється точка зору на досліджува-
не явище, або процес, визначаються мета і задачі до-
слідження і вказуються шляхи його ведення [9].
Концепція вдосконалення механізму управління
капіталізацією банку — це сукупність взаємозалеж-
них елементів, що забезпечують розробку і прийняття
оптимальних рішень щодо його формування і викори-
стання (рис. 4).
Як основні принципи управління капіталізацією
банку виділимо наступні:
1. Наукоємкість управління — урахування вимог
економічних законів розвитку, використання досягнень
НТП і передового досвіду;
2. Комплексність управління — розробка, еко-
номічне обґрунтування і використання даного механі-
зму як комплексу задач, прийомів і методів для до-
сягнення цієї мети. Крім того, принцип комплексності
В. В. Волкова
2008’4
173
механізму управління капіталізацією банка визначає
розробку теоретично ( науково) обґрунтованих методів
і моделей досягнення поставленої мети і встановлен-
ня правильних критеріїв оцінки ефективності обраних
методів і моделей. Від правильного вибору цих кри-
теріїв залежить результат діяльності банку в даній сфері
за звітний період. У противному випадку, отримані
результати можуть відрізнятися від запланованих;
3. Системність управління — дослідження об’-
єкту управління повинне здійснюватися з урахуван-
ням усіх внутрішніх і зовнішніх зв’язків, взаємоза-
лежності і підпорядкованості його окремих елементів;
4. Об’єктивність управління — управління бу-
дується на достовірній, перевіреній інформації, що
реально висвітлює об’єктивну необхідність, а виснов-
ки повинні бути обґрунтовані точними аналітичними
розрахунками;
5. Оперативність управління — здатність швид-
ко і чітко проводити оцінку ситуації, приймати уп-
равлінські рішення і перетворювати них у життя;
6. Забезпечення багатоваріантності підходів і
організаційних рішень при досягненні мети;
7. Принцип обґрунтованості базується на вико-
ристанні досягнень вчених у сфері використання бан-
ками інструментів ринку банківських послуг як дже-
рела капітальної бази.
Теоретичні дослідження, висновки, знання в даній
галузі можуть допомогти уникнути помилок при прий-
нятті того або іншого управлінського рішення. Вико-
ристання інструментів ринку банківських послуг по-
требує від менеджерів теоретичного плацдарму. Во-
лодіючи такою теоретичною основою, виконавці або
менеджери зможуть з легкістю вибудувати варіатив-
ний план дій, незалежно від його зовнішньої форми
вираження (бізнес-план, депозитна політика і т.д.) по
нарощуванню капітальної бази банку з використанням
інструментів фондового ринку, а також виконати його;
8. Принцип інтеграції з загальною політикою банку
має на увазі діяльність банку по управлінню капіталі-
зацією, яка б вписувалася в загальні принципи діяль-
ності банку як суб’єкта господарювання. При цьому
варто враховувати той факт, що загальна політика бан-
ку носить настільки абстрактний характер і найчасті-
ше не фіксується в якомусь внутрішньому документі.
Єдиний документ, що може вказати на загальну пол-
ітику банку, це його Статут. Указуючи мету створення
і господарську компетенцію нового банку, власник
визначає загальні вектори розвитку. Однак, керуючись
чинним законодавством України, акціонери (заснов-
ники) банку частіше просто вказують максимально
можливий перелік видів діяльності, щоб надалі не стати
перед проблемою перереєстрації Статуту. Організація
діяльності банку як учасника ринку банківських по-
слуг по керуванню капіталізацією повинна мати по-
слідовний характер. Банк у своїй діяльності, незалеж-
но від конкретної сфери керується визначеними ос-
новними мотивами, що виражаються в принципах і
цілях, що, у свою чергу, і складають загальну політи-
ку банку. Розробляючи основні положення і принци-
пи діяльності банку по керуванню його капіталізацією,
керівники банку відштовхуються від основних цілей і
задач функціонування банку. Порушення принципу
інтегрованості може стати причиною непогодженості
в діях, а саме головне — відсутність чіткої поставле-
ної мети, як для менеджера, так і для рядового співро-
бітника. Що, у свою чергу, приведе до необґрунтова-
них витрат у грошовому вираженні, так і втрати часу
для досягнення поставленої мети.
Виходячи з принципів управління капіталізацією
комерційного банку, розробляються мета і задачі уп-
равління капіталізацією комерційного банку.
Метою управління капітальною базою банку є
залучення і підтримка достатнього обсягу його капі-
талу для розширення діяльності і створення захисту
від ризиків.
На підставі поставленої мети, задачами управлі-
ння капіталізацією банку в сучасних умовах є:
— формування нормативно-правової бази уп-
равління капіталізацією банку. Ліцензія на здійснен-
ня банківських операцій видається Національним бан-
ком України тільки за умови достатності його капіта-
лу. Ліцензії на окремі види банківських операцій (за-
лучення депозитних засобів від фізичних осіб, об-
слуговування бюджетних рахунків, операції по ви-
пуску і обігу цінних паперів і т.п.) надає Національ-
ний банк України на підставі розміру власного капі-
талу кожного банку. Чим більше власний капітал
комерційного банку, тим більший обсяг операцій він
може здійснювати. Тобто, при постійній маржі
збільшуються можливості одержання прибутку. У
сучасних умовах маржа має тенденцію до знижен-
ня. Маржа — величина, що виражає різницю між
двома визначеними показниками [10]. Тому для за-
безпечення достатнього прибутку, крім всього іншо-
го, необхідний достатній рівень власного капіталу. За-
безпечувати стабільність, застрахувати себе і клієнтів
від можливих втрат можуть банки з великим розмі-
ром капіталу, тому що проводять менш ризиковані
операції з меншою маржею, але з великим обсягом
прибутку. Банки з невеликим капіталом схильні про-
водити більш ризиковані операції з метою збільшен-
ня маржі. Таким чином, банки з великим капіталом
більш стабільні і надійні [2];
— організація управління капіталізацією банку.
Ця задача управління капіталізацією банку припускає:
визначення підрозділів банку, що беруть участь у про-
В. В. Волкова
174
Економічний вісник Донбасу
Ри
с.
4.
К
он
це
пц
ія
вд
ос
ко
на
ле
нн
я
ме
ха
ні
зм
у у
пр
ав
лі
нн
я
ка
пі
та
лі
за
ці
єю
ба
нк
у
В. В. Волкова
ЗА
ВД
А
Н
Н
Я
З
м
іс
т
с
т
ра
т
ег
ії
щ
од
о
до
ся
гн
ен
ня
м
ет
и
2008’4
175
цесі управління капіталізацією; планування складу ка-
піталу банку; застосування способів оцінки якості ка-
піталу банківської установи; визначення методів регу-
лювання капіталу банку;
— розвиток економічної, фінансово-кредитної і
ресурсної підтримки управління капіталізацією комер-
ційного банку. Ця задача управління капіталізацією
банківської установи припускає пошук прямих вітчиз-
няних і іноземних інвестицій під свій бізнес-план або
інший інвестиційний проект шляхом випуску акцій.
Також є необхідної діюча фінансова підтримка в уп-
равлінні капіталізацією банку з боку Національного
банку України.
Здійснення управління капіталізацією банку ґрун-
тується на застосуванні ряду методів його реалізації,
вибір яких залежить від поставлених принципів, мети
і задач управління. До методів управління капіталіза-
цією комерційного банку належать:
— метод внутрішніх джерел поповнення капіталу;
— метод зовнішніх джерел поповнення капіталу.
Згідно з першим методом головним джерелом
збільшення капіталу виступає чистий прибуток. Вико-
ристання цього методу має на увазі визначення опти-
мального співвідношення між величиною прибутку,
що направляється на поповнення капіталу і розміром
дивідендних виплат акціонерам банку.
Згідно з другим методом найбільш популярним
джерелом збільшення капітальної бази банку є емісія
субординованих зобов’язань, простих і привілейова-
них акцій. При випуску акцій способами збільшення
розміру власного капіталу є:
а) збільшення кількості акцій існуючої номіналь-
ної вартості;
б) збільшення номінальної вартості акцій.
Засоби, залучені банком на умовах субордино-
ваного боргу можуть бути включені у власний капітал
банку після одержання дозволу НБУ у випадку відпо-
відності їх таким критеріям:
— є незабезпеченими, субординованими і цілком
оплаченими;
— не можуть бути погашені з ініціативи власника;
— можуть вільно брати участь у покритті збитків
без пред’явлення банку вимоги щодо припинення тор-
говельних операцій;
— дозволяють відстрочку обслуговування зобо-
в’язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутко-
вості не дозволяє банку здійснити такі виплати.
Облігації розміщаються банком тільки після по-
вної сплати свого статутного капіталу. Не допускаєть-
ся розміщення облігацій для формування і поповнен-
ня статутного капіталу банку-емітенту, а також покриття
збитків від господарської діяльності шляхом зараху-
вання доходу від продажу облігацій як результату по-
точної господарської діяльності. Розміщення облігацій
здійснюється в кілька етапів:
— ухвалення рішення про розміщення облігацій
органом (Загальними зборами акціонерів або Нагля-
довою радою банку) емітента, уповноваженим прий-
мати такі рішення;
— представлення заяви і всіх необхідних доку-
ментів для реєстрації випуску облігацій і проспекту
їхньої емісії;
— реєстрація випуску облігацій і проспекту їхньої
емісії, видача тимчасового свідчення про реєстрації
випуску облігацій;
— прийняття в разі потреби рішення про залу-
чення андеррайтера до розміщення облігацій органом
емітента, уповноваженим приймати таке рішення, крім
випадків наявності попередньо укладеного договору
з андеррайтером;
— присвоєння облігаціям міжнародного іденти-
фікаційного номера;
— заключення з депозитарієм договору про об-
слуговування емісії облігацій або з реєстратором про
ведення реєстру власників іменних облігацій (у ви-
падку відсутності таких договорів);
— розкриття інформації, що утримується в за-
реєстрованому проспекті емісії облігацій, шляхом опуб-
лікування проспекту емісії облігацій у повному обсязі
в офіційному друкованому виданні Державної комісії
з цінних паперів і фондового ринку не менш як за 10
днів до початку відкритого (публічного) розміщення
цінних паперів;
— розміщення облігацій у термін, що відзначе-
ний у рішенні про розміщення облігацій і проспект
їхньої емісії;
— твердження результатів розміщення облігацій
органом емітента, уповноваженим приймати таке
рішення;
— представлення звіту про результати розміщення
облігацій;
— реєстрація звіту про результати розміщення
облігацій;
— одержання свідчення про реєстрацію випуску
облігацій;
— розкриття інформації, що утримується в за-
реєстрованому звіті про результати розміщення об-
лігацій, шляхом опублікування звіту в офіційному дру-
кованому видавництві Державної комісії з цінних па-
перів і фондового ринку.
Депозитний (ощадний) сертифікат має дві основ-
них переваги як джерело банківських ресурсів. По-пер-
ше, він на відміну від інших інструментів депозитної
політики є предметом біржової гри і, отже, його влас-
ник може розраховувати на отримання додаткового
прибутку в результаті сприятливої зміни кон’юнктури
В. В. Волкова
176
Економічний вісник Донбасу
Рис. 5. Переваги і недоліки методів управління капіталізацією банку
ринку. По-друге, у випадку здійснення урядом намірів
про заморожування депозитів підприємств придбання
сертифіката, що має вільне ходження на ринку, дасть їх
власникам деяку спробу маневру. У цій ситуації серти-
фікат стає альтернативним засобом платежу. Розміщення
і погашення депозитних (ощадних) сертифікатів
здійснюється лише банком-емітентом.
Цей метод управління капіталізацією повинний
базуватися на результатах глибокого фінансового ана-
лізу альтернативних варіантів і їхнього потенційного
впливу на розмір прибутку в розрахунку на одну ак-
цію. Використання цього методу дозволяє банку швид-
ко одержувати значні суми коштів, а також поліпшу-
вати позиції банку для залучення відсутніх засобів у
майбутньому [3].
Переваги і недоліки обраних методів зображені
на рис. 5.
При розробці основних функцій управління
здійснюються систематичні процедури управління, що
сприяють досягненню стійких цілей управління. Пред-
ставлення процесу управління капіталізацією у виді
взаємозалежних функцій дозволяє чітко враховувати
відповідні інформаційні входи і виходи. А логічна по-
слідовність функцій не дозволить пропустити жодну
ланку в процесі управління. Тому при визначенні
функцій управління як категорії управління варто ви-
ходити з таких положень:
1. Процес управління являє собою механізм реа-
лізації вимог, що встають перед об’єктом управління.
2. Сутність процесу управління визначається фун-
кціями управління.
3. Зміст функцій управління визначається тими
роботами по управлінню, які необхідно виконати для
досягнення визначених результатів відповідно до по-
ставлених цільових задач.
4. Зміст функцій управління в кожнім конкретнім
випадку відображає специфіку об’єкта управління, а
сутність функцій управління залишається незмінної [4].
До функцій управління капіталом банку відно-
сяться:
а) планування — розробка моделі управління
капіталом банку з високим ступенем відповідності
об’єкта управління й об’єктивних закономірностей
його розвитку, що охоплюють усе різноманіття ме-
тодів, форм і засобів управління. Планування — про-
цес побудови алгоритму майбутніх дій, що веде до
реалізації поставленої мети й утримуючий передбачу-
вані результати його виконання. При цьому плануван-
ня завжди спрямоване на прийняття і реалізацію уп-
равлінських рішень;
б) облік — збільшення системності та узгодже-
ності різних форм обліку та звітності банківських ус-
танов, спрощення форм обліку та звітності відносно
банківських ресурсів;
в) контроль — посилення контролю за факторами,
що впливають на капітальну базу банку. Функція конт-
ролю в керуванні капіталізацією банку полягає у визна-
ченні того, наскільки виконаний управлінський вплив, у
перевірці дотримання нормативно-правових актів і в прий-
нятті виправлень при негативному результаті;
г) аналіз — застосування системного аналізу для
одержання цілісного представлення про процеси уп-
равління капіталом банку з урахуванням факторів, що
впливають на результати цього управління. Функція
аналізу дозволяє виявляти тенденції і проблеми в уп-
равлінні капіталізацією банку;
В. В. Волкова
2008’4
177
д) стимулювання — ця функція припускає удос-
коналювання наукового підходу до формування пол-
ітики управління капіталізацією банківської установи,
а також створення необхідних правових умов, що за-
хищають банк від корупції. Функція стимулювання
забезпечує посилення фінансової підтримки з боку
великих банків з метою стимулювання стабільної
діяльності дрібних банківських установ [4];
є) регулювання —формування функціонального
і діючого законодавства, орієнтованого на довгостро-
кові цілі функціонування банку, що виключає супе-
речливість окремих законодавчих і нормативних актів
і комплексно охоплює все правове поле банківської
діяльності [11].
Однак, на нашу думку, перераховані функції уп-
равління капіталізацією банка будуть продуктивні при
використанні їх у сукупності.
Управління капіталізацією банку здійснюється на
всіх етапах його діяльності з урахуванням впливу фак-
торів зовнішнього середовища. У сучасних умовах
трактування управління капіталізацією банка виступає
як процес навчання управлінським діям у сфері вико-
ристання коштів, що складається з 4 етапів:
1.Виявлення проблем управління капіталізацією
банківської установи, що повинні бути вирішені на
базі використання попереднього досвіду і наявної
інформації.
Така постановка питання вказує на те, що систе-
ма управління капіталізацією банка повинна забезпе-
чити рішення таких проблем як: різке зниження якості
і розміру капіталу банку, послаблення контролю над
банком з боку акціонерів, збільшення ризику знижен-
ня доходів на одну акцію і т.п.
2.Ухвалення управлінського рішення щодо ви-
користання капіталу і його реалізація.
На цьому етапі здійснюється побудова моделі
зробленої системи управління капіталізацією банківсь-
кої установи, що передбачає визначення її структури,
комунікацій і функціональності.
3.Аналіз прийнятих рішень з погляду можливих
способів їхньої модифікації або зміни, а також їхній
облік у процесі нагромадження досвіду.
Цей етап припускає контроль за виконанням зав-
дань, оцінку ефективності управління капіталізацією й ін.
4. Удосконалювання системи управління капіта-
лізацією банку.
На цьому етапі використовуються методи, роз-
робляються програми подальшого функціонування
банку [12].
Звідси випливає об’єктивна необхідність розроб-
ки трьох основних механізмів управління капіталіза-
цією комерційного банку: нормативно-правовому,
організаційному, економічному.
Ціль розробки цих механізмів — активізація
людського фактора, гнучке управління капіталом банку
стосовно зовнішнього середовища, з чого буде ви-
пливати довга й ефективна робота комерційного бан-
ку в сучасних умовах.
Кожний з перерахованих вище механізмів управ-
ління капіталізацією банківської установи містить у собі
форми, методи, інструменти, важелі і способи впливу
на процесу управління капітальною базою банку і
відповідає таким вимогам:
— механізми повинні бути націлені на кінцевий
результат, що виражає ступінь відповідності всіх
кількісних і якісних характеристик управління і зап-
ропонованих механізмів, що вимірюють ефективність
управління;
— дія механізмів повинна сприяти досягненню
стратегічних, тактичних і оперативних цілей управлін-
ня капіталом комерційного банку;
— механізми управління капіталізацією банку
повинні бути реально пристосовані до різних рівнів
ієрархії управління;
— механізми повинні містити такі методи впли-
ву на управління капіталом банківської установи, що
сприяють досягненню цілей управління.
Упродовж дослідження були розроблені наступні
критерії оцінки ефективності механізму управління
капіталізацією банку:
— збільшення власного капіталу;
— збільшення мультиплікатору власного капіталу;
— збільшення коефіцієнту достатності капіталу;
— збільшення показника додаткової вартості;
— збільшення ринкової вартості банку.
Детальний огляд перелічених критеріїв оцінки
ефективності механізму управління капіталізацією бан-
ку буде розглянуто в наступних статтях.
Висновки. Надійність банку виступає якісною
характеристикою його діяльності, що формується про-
тягом усього періоду функціонування. Критеріями
надійності виступає не тільки достатній обсяг капіталу
банку, але й ефективність управління їм. Управління
капіталізацією комерційного банку — це складний
багатофункціональний механізм. Розроблена концеп-
ція вдосконалення механізму управління капіталізацією
комерційного банку синтезує загальні принципи уп-
равління, мета, завдання, методи, функції, етапи, ме-
ханізми управління.
Література
1. Васюренко О. В. Банківський менеджмент :
посіб. / О. В. Васюренко. — К. : Вид. центр «Акаде-
мія», 2001. — 320 с. 2. Банківський менеджмент :
навч. посіб. / О. А. Кириченко, І. В. Гіленко, С. Л. Ро-
голь та ін. ; [за ред. О. А. Кириченка].— 3-тє вид.,
В. В. Волкова
178
Економічний вісник Донбасу
перероб. і доп.— К. : Знання-Прес, 2002.— 438 с.
3. Примостка Л. О. Фінансовий менеджмент у бан-
кові : підруч. / Л. О. Примостка. — 2-ге вид., доп. і
перероб. — К. : КНЕУ, 2004. — 468 с. 4. Егоров П. В.
Управление развитием предприятий малого бизнеса :
монография / П. В. Егоров, Е. И. Карпова.— Донецк
: «Либідь», 2004. — 232 с. 5. Економіка підприєм-
ства : підруч. / за заг. ред. д.е.н., проф. Л. Г. Міро-
шника. — Суми : ВТД «Університетська книга», 2004.
— 648 с. 6. Управління ресурсами підприємства :
навч. посіб. / під ред. к.е.н. Ю. М. Воробйова і д.е.н.
Б. І. Холода. — К. : «Центр навч. літ.», 2004.— 288 с.
7. Егоров П. В. Диагностика управления финансовой
деятельностью предприятия : монография / П. В. Его-
ров, В. Г. Андреева. — Донецк : ООО «Юго-Восток,
Лтд», 2005.— 202 с. 8. Андрейчиков А. В. Анализ,
синтез, планирование решений в экономике / А. В. Ан-
дрейчиков, О. Ю. Андрейчикова. — М. : Финансы и
статистика, 2001.— 362 с. 9. Лисенко Ю. Екологіч-
ний підхід до управління підприємством: проблеми і
перспективи / Ю. Лисенко, А. Садеков // Економіка
України.— 2003.— №5.— С. 33. 10. Волкова Н. И.
Управление банковской деятельностью : учеб.-прак-
тич. пособ. / Н. И. Волкова, Р. А. Герасименко,
Т. А. Чашко; под общ. ред. П. В. Егорова. — Донецк :
ООО «Юго-Восток, Лтд», 2003.— 338 с. 11. Его-
ров П. В. Стратегический мониторинг в управлении
финансово-хозяйственной деятельностью производ-
ственных систем : монография / П. В. Егоров ,
Н. В. Алексеенко.— Донецк : ООО «Юго-Восток,
Лтд», 2005. — 176 с. 12. Ванькович Д. В. Удоско-
налення механізму реорганізації управління фінансо-
вими ресурсами підприємств / Д. В. Ванькович //
Фінанси України.— 2004. — №9.— С. 112.
В. В. Волкова
|