Історична геоморфологія і територія Галицько-Волинської держави за свідченнями Галицько-Волинського літопису

Історична геоморфологія і територія Галицько-Волинської держави за свідченнями Галицько-Волинського літопису

Проналізовано згадки Київського (ХІІ ст.) та Галицько-Волинського (ХІІІ ст.) літописів про рельєф – форми земної поверхні (гори, передгір’я, горбогір’я, пагорби, яри, печери, рівнини і поля) на території Карпат, Прикарпаття, Волині та Поділля. Розглянуто роль регіональної геоморфології у формув...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2018
Автор: Гудима, Ю.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2018
Назва видання:Княжа доба: історія і культура
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179029
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Історична геоморфологія і територія Галицько-Волинської держави за свідченнями Галицько-Волинського літопису / Ю. Гудима // Княжа доба: історія і культура. — 2018. — Вип. 12. — С. 65-73. — Бібліогр.: 75 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-179029
record_format dspace
spelling irk-123456789-1790292021-04-01T01:26:12Z Історична геоморфологія і територія Галицько-Волинської держави за свідченнями Галицько-Волинського літопису Гудима, Ю. Проналізовано згадки Київського (ХІІ ст.) та Галицько-Волинського (ХІІІ ст.) літописів про рельєф – форми земної поверхні (гори, передгір’я, горбогір’я, пагорби, яри, печери, рівнини і поля) на території Карпат, Прикарпаття, Волині та Поділля. Розглянуто роль регіональної геоморфології у формуванні зовнішніх і внутрішніх державних кордонів та перебігу воєнних кампаній, а також значення в економічному житті Галицько-Волинської держави (локалізація місць історичних битв між військами сусідніх держав, гірські перевали у міжнародній системі торгівельних шляхів). На підставі повідомлень літопису про рельєф окремих ділянок земної поверхні визначено закономірності деяких соціальних катастроф (війни, голод, епідемії) на історичних землях Галичини та Волині княжої доби. The article provides an analysis of records portrayed in Kyiv (12 century) and Halych-Volhyn (13 century) Chronicles concerning relief – landforms (mountains, knolls, mounds, hills, ravines, caves, plains and fields) on the territory of The Carpathians, Subcarpathians, Volhyn and Podilia. The role of regional geomorphology in formimg inner and outer state borders and courses of military campaigns were examined along with their significance in the economic life of Halych-Volhyn Principality (places of historic battles between the neighbouring states, mountain passes in the international system of trading routes). Owing to the chronicle records concerning the relief of certain areas, peculiarities of some social disasters (war, famine, epidemics) on the historical lands of the Princely era Galicia and Volhyn were defined. 2018 Article Історична геоморфологія і територія Галицько-Волинської держави за свідченнями Галицько-Волинського літопису / Ю. Гудима // Княжа доба: історія і культура. — 2018. — Вип. 12. — С. 65-73. — Бібліогр.: 75 назв. — укр. 2221-6294 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179029 94:930.2](477.82/.86)“12” uk Княжа доба: історія і культура Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description Проналізовано згадки Київського (ХІІ ст.) та Галицько-Волинського (ХІІІ ст.) літописів про рельєф – форми земної поверхні (гори, передгір’я, горбогір’я, пагорби, яри, печери, рівнини і поля) на території Карпат, Прикарпаття, Волині та Поділля. Розглянуто роль регіональної геоморфології у формуванні зовнішніх і внутрішніх державних кордонів та перебігу воєнних кампаній, а також значення в економічному житті Галицько-Волинської держави (локалізація місць історичних битв між військами сусідніх держав, гірські перевали у міжнародній системі торгівельних шляхів). На підставі повідомлень літопису про рельєф окремих ділянок земної поверхні визначено закономірності деяких соціальних катастроф (війни, голод, епідемії) на історичних землях Галичини та Волині княжої доби.
format Article
author Гудима, Ю.
spellingShingle Гудима, Ю.
Історична геоморфологія і територія Галицько-Волинської держави за свідченнями Галицько-Волинського літопису
Княжа доба: історія і культура
author_facet Гудима, Ю.
author_sort Гудима, Ю.
title Історична геоморфологія і територія Галицько-Волинської держави за свідченнями Галицько-Волинського літопису
title_short Історична геоморфологія і територія Галицько-Волинської держави за свідченнями Галицько-Волинського літопису
title_full Історична геоморфологія і територія Галицько-Волинської держави за свідченнями Галицько-Волинського літопису
title_fullStr Історична геоморфологія і територія Галицько-Волинської держави за свідченнями Галицько-Волинського літопису
title_full_unstemmed Історична геоморфологія і територія Галицько-Волинської держави за свідченнями Галицько-Волинського літопису
title_sort історична геоморфологія і територія галицько-волинської держави за свідченнями галицько-волинського літопису
publisher Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate 2018
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179029
citation_txt Історична геоморфологія і територія Галицько-Волинської держави за свідченнями Галицько-Волинського літопису / Ю. Гудима // Княжа доба: історія і культура. — 2018. — Вип. 12. — С. 65-73. — Бібліогр.: 75 назв. — укр.
series Княжа доба: історія і культура
work_keys_str_mv AT gudimaû ístoričnageomorfologíâíteritoríâgalicʹkovolinsʹkoíderžavizasvídčennâmigalicʹkovolinsʹkogolítopisu
first_indexed 2025-07-15T17:53:45Z
last_indexed 2025-07-15T17:53:45Z
_version_ 1837736423068794880
fulltext Юрій ГУДИМА ІСТОРИЧНА ГЕОМОРФОЛОГІЯ І ТЕРИТОРІЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ЗА СВІДЧЕННЯМИ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО ЛІТОПИСУ Галицько-Волинський літопис пропонує немало вартісної різнорідної ін- формації, все ще використаної і засвоєної достатньо обмежено. В його багато- му наповненні існує немало вартих уваги тем, які досі менше, а то й взагалі мало потрапляли до поля зору дослідників. Зокрема, він виступає цінним іс- торичним джерелом інформації про географічні знання та уявлення не лише хронікарів, але й ширшого кола середньовічного суспільства. Головна увага літописців, звісно, була зосереджена не на природі, а, насамперед – подіях по- літичної історії західноукраїнських земель княжої доби. Тому інформація сто- совно природних фактів і явищ у літописному викладі присутня в достатньо обмеженій подачі, здебільшого має випадковий та принагідний характер. Не дивлячись на це, на сторінках унікального джерела західноукраїнської історії XIII ст. збереглося немало вартісних відсилань до поодиноких явищ природно- го контексту, важливих і вартих уваги з відповідного огляду. У процесі господарської, торгівельної і військової діяльності та з розвитком зовнішніх контактів населення Галицько-Волинської держави вже до почат- ку ХІІ ст. було обізнане з водними системами багатьох річок Чорноморського, Балтійського і Каспійського басейнів. З інших фізико-географічних об’єктів на території галицько-волинських земель та суміжних територій подекуди згаду- ються також окремі форми земної поверхні1. Розгляд варто почати саме від них. ГОРИ, ГОРБОГІР’Я Власне кажучи, відомостей про особливості рельєфу тієї чи іншої міс- цевості на території Галицько-Волинської держави у літописах княжих часів знаходиться зовсім небагато. Та й ті, що є, не несуть достатньо конкретної ін- формації для висновків з позицій геоморфології. Не часто трапляються оди- нокі згадки про гори та невисокі горбисті пасма. Навіть Карпатам, які стосов- но частіше фігурують як терен, здебільшого, військової активності, приділено надзвичайно мало уваги з огляду на сучасні уявлення про геоморфологію і, ширше, з позицій фізико-географічної характеристики. Для стародавнього автора Карпати – це “Кавькасиискыӕ горы . рекше Оугорьскыӕ”2, які разом з іншими землями припали після всесвітнього потопу одному з трьох Ноє- вих синів – Яфетові та, згодом, – деяким народам, що від нього виводилися 1 Оришич Т. Географічні дослідження те- риторії України у ХІІ–ХVІІІ ст. в контексті вивчення українознавчих традицій Вісник Київського національного університету іме- ні Тараса Шевченка. Українознавство. Вип. 9. Київ, 2005. С. 46–49. 2 Ипатьевская летопись Полное собрание русских летописей (далее – ПСРЛ). Т. 2. Мо- сква, 1998. Стб. 3. УДК 94:930.2](477.82/.86)“12” 66 Юрій ГУДИМА у тогочасному сприйнятті, а саме – слов’янам та волохам. Проти них напри- кінці ІХ ст. воювали угри. Міграцію останніх з долішньої течії річки Ками до басейну середнього Дунаю “Повість минулих літ” описує так: “и пришєд- шє къ Днѣпру. сташа вежами. бѣша бо ходѧще ӕко и Половци. и пришєд- шє ѿ въстока. и оустремишасѧ чересъ горы великыӕ. иже про ̑звашасѧ горы Оугорьскыӕ. и почаша воєвати на жи в̑ущаӕ ту. сѣдѧху бо ту преже Словене. и Волохове. переӕша землю Волъıньскую”3. “…по семъ же Оугре прогнаша Волохы. и наслѣдиша землю ту. и сѣдоша съ Словеньми. покоривше ӕ подъ сѧ. и ѿтолѣ прозвасѧ землѧ Оугорьска”4. Крім того, літописці як старокиївської традиції, так і пізніші волинські, ще декілька разів називають Карпати “горъı Кавокасьскиӕ рекше во Оугорьскъıӕ”5, “горъı Оугорьскыѣ”6, в однині “кь горѣ Оугорьс к̑ои”7, або просто – “Горою”: ”король оуже вшелъ в Гору. и ту поверга возъı свои”8, “король же прошедъ Гору . и взѧ Санокъ городъ”9,. “и гнаша по нихъ до Горъı и возвратишасѧ”10, “а Телебоуга поиде. поперекъ Горү”11. Останнє повідомлення здатне викликати особливий інтерес, оскільки воно походить з опису походу татарських ханів Ногая і Телебуги на угрів навесні 1285 р. Тому тут варто процитувати його повністю: “быс ̑ идоущоу ѡканьномоу и безаконьномоу Ногаеви. и Телебоузѣ с нимь воевавшима землю Оугорьскоую. Нога И поиде. на Брашевъ*. а Телебоуга поиде. поперекъ Горү. што бѧшеть переити. треими. днь҃мии и ходи. по. л.҃ дни҃. и блоудѧ в горахъ . водимъ гнѣвомъ Бжи҃имъ”12. Цей запис свідчить, зокрема, про те як літописець уявляв собі величину Карпат- ських гір. Адже в період середньовіччя загальностосованою природною мірою усякої відстані були дні. День кінного шляху в Київській землі, наприклад, до- рівнював, приблизно, 50-ти кілометрам13. А в умовах гір, звичайно, за денний перехід можна було здолати щонайменше 25 км14. Отже, Карпати, хоча й були окремою природною межею, яка немало впливала на різні геополітичні ас- пекти, проте водночас були відносно незначною перепоною на шляхах людей Середньовіччя. Це неодноразово використовували, зокрема, угорці, здійсню- ючи завойовницькі напади на Галицькі землі. Наприклад, розповідаючи про здобуття міста Сянок** 1150 р., літописець лише між іншим повідомляє, що угорський король зробив це “прошедъ Гору”15. При цьому, не вказується, що перехід був пов’язаний з якимись труднощами. Для руських князів Карпати, як природній рубіж також не виступали серйозною перешкодою у їх військових 3 У літописі Острозьких (Хлєбниковсько- му) – “словенскоую”. А букви ВОЛЫ, як за- значили упорядники Іпатіївського літопису видання 1908 р., “написаны по скобленному месту”. Ипатьевская летопись. Стб. 18. 4 Ипатьевская летопись. Стб. 18. 5 Там же. Стб. 747. 6 Там же. Стб. 759. 7 Там же. Стб. 126. 8 Там же. Стб. 406, 9 Там же. Стб. 406. 10 Там же. Стб. 778. 11 Там же. Стб. 890. * Брашів (Брашино) – місто в Угорському королівстві, точніше – у південно-західній Трансільванії (Семиграді) на лівому березі річки Тіміша (лівої притоки Олта, що впа- дає в Дунай). Тепер – місто Брашов, центр повіту в Румунії. 12 Ипатьевская летопись. Стб. 890. 13 Бромлей Ю. В., Подольный Р. В. Создано человечеством. Москва, 1984. С. 77. 14 Ле Гофф Ж. Цивилизация средневеко- вого запада. Москва, 1992. С. 129. Новіший, докладніше опрацьований конкретний при- клад застосування такого розрахунку в при- кладенні, зокрема, й до українських земель, див.: Диба Ю. Географія початкової русі за східними джерелами Княжа доба: історія і культура. Вип. 10: Святий Володимир Вели- кий 1015–2015 / Відп. ред. В. Александрович. Львів, 2016. С. 27, 36, 38. ** Місто у Галицькій землі на лівому бе- резі ріки Сян; тепер – м. Сянок, центр ґміни Підкарпатського воєводства у Польщі. 15 Ипатьевская летопись. Стб. 406. 67ІСТОРИЧНА ГЕОМОРФОЛОГІЯ І ТЕРИТОРІЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ… планах, проте, політичний кордон, який втановився там, порушували не так часто. Наприклад, під час міжусобної боротьби руських князів за галицький стіл у 1238–1239 рр. війська Данила Романовича не переслідували ворожих за- гонів Ростислава Михайловича, що рятувалися втечею до Угорщини далі, ніж до Карпат “и гнаша по нихъ до Горъı и возвратишасѧ”16. Зрозуміло, що природні особливості Карпат мали значний вплив на формування українських етнографічних та політичних границь із сусідніми землями в епоху Середньовіччя. Комплекс природно-географічних факторів значною мірою зумовлював характер господарських занять населення, а вони, в свою чергу, впливали на форми сільських поселень та забудову дворів, спе- цифіку господарських будівель17. Ще понад сто років тому Микола Дашкевич, стверджуючи проходження лінії галицько-угорського кордону вздовж Карпат- ського хребта, звернув увагу, що пізніший (мабуть, кінця ХІV ст.) список русь- ких міст Воскресенського літопису називає руськими ряд міст у самих горах18. Це підкреслював й Микола Котляр19. Характеризуючи Карпати як фізично- географічний чинник у політичній географії України, Степан Рудницький зро- бив висновок, що “вони не творили навіть доброї границі поміж Угорщиною та Галицько-Волинською державою” і це негативно вплинуло на українські те- риторії, бо вони порівняно легко піддавались угорським нападам. “З другого боку, політичний вплив галицьких князів і королів не здержувався на верхо- вині Карпатів, а йшов на угорські доли (початок ХІV ст.)”20. У Галицько-Волинському літописі знаходимо скупі відомості також про пе- редгірські частини Карпат. Це, насамперед, дві згадки про так зване Підгір’я. У першому випадку йдеться, мабуть, про природно-історичну область Підкарпат- тя у верхів’ях Сяну та Дністра*, де під час міжусобної боротьби за галицький стіл у 1236 р. зупинявся зі своїми військами князь Михайло Всеволодович: “Михаилови же стоӕщоу на Подъгораи28. хотѧщю снѧтисѧ с Кондратомъ. и ѡжидающю Поло- вець со Изѧславомъ”21. У зв’язку з тим, що формулювання даного речення дуже по- дібне до того, яке знаходиться у літописі кількома рядками вище від наведеного, в якому йдеться не про якусь ширшу територію, а саме про місто Холм, Підгір’я, а, точніше, – Підгорай правильніше трактувати як назву города у північній частині Звенигородського князівства. І. Крип’якевич припускав, що Підгорай розташову- вався на місці городища, залишки якого збереглися у селі Зарудці Жовківського р-ну Львівської обла. Тим більше, що у ХІV ст., як зазначає той же ж історик, зга- дується Підгорайська волость22. “Підгірською”23 (у перекладі Леоніда Махновця) або ж “горноую страноу Перемъıшльскоую”24 називав літописець Перемишль- ську землю. Ще один раз Підгір’ям поіменовано, очевидно природно-історичну область Підкарпаття на південь від верхів’їв Вісли**. Нотатка пов’язана з описом 16 Там же. Стб. 778. 17 Сілецький Р. Сільське поселення та са- диба в Українських Карпатах ХІХ – початку ХХ століть. Київ, 1994. С. 12. 18 Дашкевич Н. П. Княжение Данила Га- лицкого по русским и иностранным источ- никам. Киев, 1873. С. 64. 19 Котляр Н. Ф. Формирование терри- тории и возникновение городов Галицко- Волынской Руси ІХ–ХІІІ вв. Киев, 1985. С. 94. 20 Рудницький С. Чому ми хочемо само- стійної України. Львів, 1994. С. 121. * Колись – горішня частина Галицької землі, тепер ця територія відповідає півден- ній частині Львівської області. 21 Ипатьевская летопись. Стб. 775. 22 Крип’якевич І. Галицько-Волинське кня- зівство. Київ, 1984. С. 34. 23 Літопис Руський / За Іпатським списком переклав Л. Махновець. Київ, 1989. С. 398. 24 Ипатьевская летопись. Стб. 789. ** Колись – частина Лядської землі, те- пер – частина Підкарпатського воєводства у Польщі. 68 Юрій ГУДИМА війни Данила та Василька Романовичів з Болеславом Стидливим: “Данилови же со братомъ Василкомъ. заратившимсѧ с Болеславомъ. кнѧземь Лѧдьскымь. Вни- доста во землю Лѧдьскоую. четырми дорогами. самъ Данило ваева ѡколо Лю- блина. а Василко. по Изволи и. по Ладѣ ѡколо Бѣлое. Дворьскыи же Ѡндрѣи по Сѧноу. а Вышата воева Подъгорье”25. Якоїсь конкретної інформації, крім тієї, що несе сама назва Підгір’я (вона, між іншим, прочитується по-різному), щодо осо- бливостей рельєфу у літописах немає. Стосовно ж геополітичної ролі Підгір’я (у другому значенні) маємо підтвердження проходження через його територію од- нієї із чотирьох доріг з Галицько-Волинської землі в Лядську землю. Крім Карпат на сторінках літописів згадано й інші гори, хоча там і не вказа- но їхніх назв. Проте з повідомлень про описані події, як правило, легко можна здогадатися про які саме гори йдеться. Так, під 1144 р. записано: “и ста Всеволодъ по сеи сторонѣ града. а Володимиръ ста ѡб оноу стороноу сшедъ с горъı. а межю ими рѣка Бѣлка”26. “…и повелѣ имъ Всеволодъ. чинити гати. комоуждо своемоу полкоу. и заоутра. переидоша рѣкоу. и взѧша. горъı за Володимеромъ. Володи- мерь же мнѧ. ӕко к немоу идоуть. и ста исполчивъсѧ передъ городомъ. на бо- лоньи симъ же бѧше. полкомъ нѣлзѣ битисѧ. с ними тѣснотъı ради. зане бѧхоу болота пришли. по ѡли на подъ горъı. тѣм же взидоша Роустии полци на горъı. и заидоша ѿ Перемъıшлѧ и ѿ Галича видивше. же то Галичане. Съчьпоуша ре- коуче. мъı сде стоимъı”27. Наведений уривок опдає рідкісний для літописної традиції, хоча й так само принагідний опис західної частини Гологоро-Креме- нецького кряжу на підень від Звенигорода. Гологори – це одна з трьох (разом з Вороняками і Кременецькими горами) частина вказаного кряжу. Якраз на пів- нічному заході її характеризує крутий уступ до Малого Полісся, де виступають заболочені терени. Топонімом, який відображає певну особливість рельєфу даної території, є Голі Гори (Гологори). Там під час війни 1144 р. стояв князь Володимирко Володаревич зі своїм військом. А під 1231 р. у літописі згаданий галицький боярин Клим’ята з Голих Гір28. Дискусійним залишається питання якого об’єкта стосується сама назва – гóрода чи лише укріпленої садиби, або ж урочища. Останню версію підтримував Ніколай Барсов29, який локалізував літописний тононім Голі Гори на місці села Гологори30, де збереглося городище (тепер у Золочівському р-ні Львівської обл.). Назва вказує на відсутність лісу в даній місцевості Гологоро-Кременецького кряжу. Про східну частину кряжу – Кременецькі гори знаходимо літописну згадку під 1233 р., коли угорський ко- ролевич Андрій з військами, до складу яких, крім угорців, входили загони бун- тівних галицьких бояр та болохівських “князів”, вторгся на Волинь. Данило і Василько Романовичі наздогнали угорців уже на Волині біля города Шумська на річці Велі* у напрямку до города Торчева**. Тоді “оувѣдав же Андрѣи коро- левичь. исполчивъ полъıкъı свое. иде противоу емоу. сирѣчь на сѣчю. идоущоу 25 Ипатьевская летопись. Стб. 795–796. 26 У Лаврентіївському літописі, мабуть, хибно – “рѣка мѣлка”: Лаврентьевская лето- пись ПСРЛ. Т. 1. Москва, 1997. Стб. 311. 27 Ипатьевская летопись. Стб. 315. 28 Там же. Стб. 765. 29 Барсов Н. П. Очерки русской историчес- кой географии: География Начальной лето- писи. Варшава, 1885. С. 117–118. 30 Его же. Географический словарь Рус- ской земли. Вильно, 1865. С. 65. * Колись Город у Київській землі (Пого- рина), центр князівства; тепер – смт. Шум- ське (збереглося городище між селами Бриків та Онишківці), районний центр Тер- нопільської обл. ** Город у Волинській землі, очевидно, на лівому березі р. Ікви, правої притоки Сти- ру; тепер, можливо, – смт. Почаїв (колишнє село Новий Тараж, де є городище Десять Валів) Крем’янецького р-ну Тернопіль- ської обл. 69ІСТОРИЧНА ГЕОМОРФОЛОГІЯ І ТЕРИТОРІЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ… емоу по ровни. Данилови же и Василкови. съехати бѣ со въıсокихъ горъ. и инии же бранѧхоу. да бъıхомъ стали на горах ̑ бранѧхоу”31. Тут літописець потрактував Крем’янецькі гори ”високими”, що, мабуть, здатне вказати на нього як чоловіка рівнини. Для порівняння: Карпати названі ”горами великими” (див вище). У Галицько-Волинському літописі зберігся цікавий запис стосовно гор- бів Розточчя. Це згадка про місцевість, яка називалась Ворота: “се же бѣашеть мѣсто твердо. зане немощно быс ̑ ѡбиити его никоуда же. тѣм же нарѣчахүтьсѧ Ворота тѣснотою своею”32. Слова “мѣсто твердо” перекладають сучасною укра- їнською мовою по-різному. Наприклад, І. Крип’якевич подавав “місце оборон- не”33, Л. Махновець – “місце неприступне”34. Не можна погодитися з поглядом деяких дослідників, згідно з яким вжи- тий термін “Ворота” стосується не характеристики рельєфу, а особливостей лісового покриву місцевості, тобто “Ворота” – це прохід крізь просіку через ліси, а не поміж горбами35. Названий об’єкт згадано в контексті розповіді про польсько-руську війну 1266 р. Тоді князь Василько Романович пішов до Терна- ви36 на зустріч з польським князем Болеславом, але дізнався по дорозі туди в Грабовці*, що “Лѧховѣ лесть оучинилѣ. к соимови не шли. но ѡбишедше ѡколо на Ворота. и тако поидоша к Белзоу. и почаша воевати. и села жечи”37. Отже, “Ворота” – це стратегічно важливий перехід через горби Розточчя. 1268 р. цим переходом польські війська вдерлися до Белзької землі. Коли ж вони по- верталися назад, саме тут їх наздогнав князь Шварно Данилович, але у бою зазнав поразки38. Місцезнаходження Воріт давно пробували визначити різні дослідники. Локалізував їх ще Ісидор Шараневич, з яким пізніше погоджу- вався І. Крип’якевич39, – на південь від міста Потелича** біля села Вороблячин Яворівського р-ну Львівської обл. У Вороблячині є потік Воротний і частина села з назвою Воротня. Менш аргументованими видаються локалізації інших учених. Так, М. Барсов указував на їх розташування біля міста Перевореська***, де є село Превратно40. Його думку аргументовано заперечив А. І. Бунін, від- значивши розташування вказаного поселення занадто далеко від Тернави та його локалізацію у рівнинній місцевості. А. І. Бунін писав, що через 15 верст на південний схід від Тернави починається гірський кряж, розсічений ущелиною, що виходить на річку Гораєць. На його думку, це й були літописні Ворота41. З останнім поглядом погодився М. Котляр42. Різні версії про місцезнаходження літописних Воріт навів Л. Махновець43: Ворота – ущелина у Волинській землі, 31 Ипатьевская летопись. Стб. 767. 32 Там же. Стб. 866. 33 Крип’якевич І. Галицько-Волинське кня- зівство. С. 31. 34 Літопис Руський. С.427. 35 Кордуба М. Західне пограниче Галиць- кої держави між Карпатами та долішним Сяном. Львів, 1925. С. 85. 36 Город у Лядській землі (Мала Польща) біля лівого берега Пора (лівої притоки Вепра), тепер – село Тарнувка Вєнкша Високівської ґміни Люблінського воєводства у Польщі. * Город у Волинській землі на правому березі р. Волиці (правоє притоки Вепра); те- пер – село Грабовець, центр ґміни Люблін- ського воєводства у Польщі. 37 Ипатьевская летопись. Стб. 865. 38 Там же. Стб. 866. 39 Крип’якевич І. Галицько-Волинське кня- зівство. С. 31. ** Тепер село Потелич Жовківського р-ну Львівської обл. *** Город у Галицькій землі на правому березі річки Млечки (правої притоки Вісло- ка, лівої притоки Сяну); тепер – місто Пше- ворск, центр ґміни Підкарпатського воєвод- ства на території Польщі. 40 Барсов Н. П. Очерки… С. 268–269. 41 Бунин А. И. Где находились ворота, упоминаемые в летописи под 1268 г. Извес- тия XI Археологического съезда в Киеве. Киев, 1899. № 12. С. 177–178. 42 Котляр Н. Ф. Формирование… С. 169. 43 Літопис Руський. С. 545. 70 Юрій ГУДИМА очевидно, в межиріччі верхів’їв Гучви (лівої притоки Західного Бугу), Вепра і Солокії (лівих приток Західного Бугу), тепер – поблизу міста Томашув Любель- ський, центру ґміни Люблінського воєводства в Польщі; в Сутійську (город у Волинській землі на правому березі Пора, лівої притоки Вепра, тепер – село Сонзядка, городище Радечницької ґміни Люблінського воєводства у Польщі; коло населеного пункту Звєжинец цього ж воєводства у Польщі). Під 1225 р. літописець згадав Лису Гору. Туди прийшов князь Мстислав Мстиславович Удатний, маючи намір воювати зі своїм зятем, князем Данилом Романовичем: “приде на Лъıсоую Гороу”44. Л. Махновець вказав, що Лиса Гора, Лисогори, або ж Лисогірське пасмо є частиною Свєнтокшижських гір у Ляд- ській землі (Мала Польща), тепер – на півдні Бодзентинської ґміни неподалік від Кельц у Польщі45, однак зазначений терен не міг ареною відповідних подій. Віталій Ляска переконливо ідентифікував місцевість на терені Гологірського кря- жу поблизу літописного Рожного поля46 неподалік від історичного Звенигороду. Від особливостей рельєфу певної місцевості походить ряд назв міст і урочищ на території Галицько-Волинської держави. Для дослідження того, як специфіка рельєфу відображалася на урбанізаційних процесах у галицьких і волинських землях періоду середньовіччя, виняткове значення мають дані археології. Тут, насамперед, привернемо увагу до літописних свідчень, з цінною інформаці- єю для вивчення даного питання. Для па прикладу варто взяти опис обставин закладання близько 1237 р. міста Холм*: “Холмъ бо городъ сиче быс ̑ созданъ. Бжи҃имъ веленьемь. Данилови бо кнѧжащоу. во Володимѣрѣ созда градъ Оуго- рескь. и постави во немь пискоупа. ӕздѧщоу же емоу по полю. и ловъı дѣющоу. и видѣ мѣсто красно. и лѣсно на горѣ. ѡбьходѧщоу ѡкроугъ его полю. и вопраша. тоземѣць. како именоуетьсѧ мѣсто се . ѡни же рекоша Холмъ емоу. имѧ есть и возлюбивъ мѣсто то . и помъıсли да сожижеть на немь градець малъ”47. Між ін- шим, під час певною мірою подібної ситуації, при повернені Данила з походу до Чехів (1253), у літописі згадана ще одна гора, яка потрапила до поля зору князя. З цієї нагоди зроблено запис: “Данилоу же королеви идоущоу емоу. по езероу и видѣ при березѣ. горо красноу. и градъ бывшı на неи. преже именемь Раи”48. РІВНИНИ (ПОЛЯ), ДОЛИНИ, ЯРИ, ПЕЧЕРИ Вибираючи літописні відомості про рельєф різних територій Галицько- Волинської держави, не можна оминути такого географічного поняття, як По- низзя (пізніше – Поділля)49. Це природно-історична область у південно-східній частині Галицької землі в басейні середньої та нижньої течії Дністра; тепер – північна частина Чернівецької, південна частина Тернопільської, південна час- тина Хмельницької, південно-західна частина Вінницької областей та східна частина Молдови. Назва зафіксована у літописах від 1230-х років і відображає 44 Ипатьевская летопись. Стб. 745. 45 Літопис Руський. С. 556 46 Ляска В. Лиса гора на Голих горах (причинок до топонімічного ландшафту галицько-волинського пограниччя в добу Романовичів) Княжа доба: історія і культу- ра. Вип. 9: Король Данило Романович 1264– 2014 / Відп. ред. В. Александрович. Львів, 2015. С. 217–228. * Город у Волинській землі на правому березі Угерки, лівої притоки Західного Бугу, центр князівства, столиця короля Данила Романовича, тепер – місто Хелм на терито- рії Польщі. 47 Ипатьевская летопись. Стб. 842. 48 Там же. Стб. 828. За Л. Махновцем, Рай ідентичний з городом у Ятвязькій землі на північному березі озера Лик; тепер – місто Елк, центр ґміни Підляського воєводства на території Польщі: Літопис Руський. С. 566. 49 Ипатьевская летопись. Стб. 750, 752, 758, 789; Літопис Руський. С.383, 384, 386, 398. 71ІСТОРИЧНА ГЕОМОРФОЛОГІЯ І ТЕРИТОРІЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ… не так характер рельєфу, низинний до Карпат50, як означає територію обабіч Дністра нижче Галича. Характеристики, достатньої для описування фізико-географічних особли- востей рівнинних місцевостей на території Галицько-Волинської держави, у літописах майже немає. Очевидно, це також пов’язано зі специфічною термі- нологією, яку використано для опису рівнин. Рівнина в уявленні давніх авто- рів – перш за все, “поле”. Причому, в мешканців різних фізико-географічних зон – лісової, лісостепової, степової – слово ”поле” мало різне значення. Згідно зі спостереженнями С. Кірікова51, ще Ізмаїл Срезневський, викорис- тавши тексти Х–ХІV і – частково – ХV–XVI ст., дійшов висновку про значення слова “поле” як “степ”. У цьому ж сенсі його вжив також автор “Слова о пол- ку Ігоревім”52. В окремих випадках, як зауважив Володимир Довженюк53, під ”полем” треба розуміти не ”степ”, а “перелог” – систему землеробства, за якою після кількох років використання ґрунту і його виснаження ділянку залишали для “відпочинку” – природного відтворення родючості впродовж 10–25 років і більше, згодом землю знову розорювали. З таким трактуванням поняття не по- годився С. Кіріков. Він зробив висновок, що у писемних джерелах Х–ХІІІ ст. всю- ди, де згадано “поле” у степовій і лісостеповій зонах, воно означає степ54. Прав- да, для мешканців лісової зони слово “поле” мало в ХІ–ХІІІ ст. інше значення. Під ним розуміли обширні території, покриті суходільною трав’янистою рос- линністю. Луги ж і тоді називались лугами, як, наприклад, зафіксовані в літо- писному викладі біля Перемишля55, на річці Хоморі56, в околиці Володимира57. Галицька та Волинська землі Х – середини ХІV ст. лежали у степовій та лі- состеповій зонах. Рівнини тут були вкриті як травою, так і лісом. Безлісі рівни- ни називалися “полем”. Так, наприклад, названо рівнину, що була довкола гори, на якій князь Данило збудував місто Холм58. (див. вище). У “Повісті временних літ” під 1099 р., є топонім “Рожне поле”. Там йдеться про битву князів Воло- даря і Василька Ростиславовичів з київським князем Святополком Ізяславови- чем, який хотів відібрати від них Теребовельську волость: “и съсъступишасѧ на поли на. жьни (Хлеб. – на рожни). исполчившимъсѧ имъ… видѣ Сто҃полкъ ӕко люта брань и побѣже и прибѣже к Володимерю и Володарь же и Васил- ко побѣдивша стаста ту . рекуща доволѣеть нама на межи своеи стати. и не идоста никамо же”59. Отже, біля Рожнього поля пролягала границя між Те- ребовельським60 та Звенигородським і Волинським князівствам и61. Незважа- ючи на давні спроби локалізувати Рожнє поле62, різні версії з цього приводу існували ще донедавна63: дане питання визнавали таким, що чекає вирішення 50 Етнографія України / За ред. С. А. Ма- карчука. Львів, 1994. С. 132. 51 Кириков В.С. Человек и природа вос- точноевропейской лесостепи в Х – начале ХІХ вв. Москва, 1979. С. 14. 52 Слово о полку Игореве. Москва, 1959. С. 11, 13. 53 Довженюк В. І. Землеробство древньої Русі. Київ, 1961. С. . 54 Кириков В. С. Человек… С. 14. 55 Ипатьевская летопись. Стб. 449. 56 Там же. Стб. 772. 57 Там же. Стб. 486. До цих свідчень, зо- крема, також привернув увагу: Кириков В. С. Человек… С. 14. 58 Ипатьевская летопись. Стб. 842. 59 Там же. Стб. 244–245. 60 Коляр Н.Ф. Формирование… С. 96. 61 Крип’якевич І. Галицько-Волинське кня- зівство. С. 34. 62 Зубрицкий Д. История древнего Галич- ско-русского княжества. Т. 2. Львов, 1852. С. 33; Грушевський М. Рожне поле Записки Наукового товариства імені Шевченка (далі – ЗНТШ). Т. 77. Львів, 1907. С. 171–173 (та ін.). 63 Наприклад, з приводу топографії “Рож- нього поля” див.: Купчинский О. Микротопо- нимия как источник исторической географии Вопросы географии. Cб. 70: Изучение географи- ческих названий. Москва, 1966. С. 128–130. 72 Юрій ГУДИМА (що неодноразово підкреслювали дослідники)64. Певною мірою світло на міс- церозташування Рожного поля здатна пролити розповідь Суздальського літо- пису про похід князя Всеволода Ольговича київського на князя Володимирка Володаревича 1144 р. Там розповідається, що Володимирко спершу зустрів князівську коаліцію на чолі зі Всеволодом на східній границі своїх володінь, але противники виявилися на різних берегах Серету і вирушили вздовж річ- ки до її верхів’їв. “И на Рожни Поли не могома ся бити, зане Володимер стоя на Голых Горах”65. Наведені факти дають більше підстав погодитися з думкою таких авторитетних істориків як М. Грушевський та І. Крип’якевич, що Рожнє поле знаходилось на самім верхів’ї бузького поріччя, в сусідстві “Гологір”, тобто “коло теп. Золочева”66, точніше – на захід від міста67, а не там, де тепер на лівому березі річки Стир знаходиться село Ражнів Бродівського р-ну Львівської обл., як свого часу визначив Л. Махновець68. Остаточно цю проблему на підставі да- них топонімії вдалося з’ясувати О. Купчинському, який визначив його знахо- дження поблизу села Бортків69 Золочівського р-ну Львівської обл. Такі поля, як Рожнє, були також і в інших галицьких та волинських зем- лях. Вони служили важливими стратегічними об’єктами того часу. Напри- клад, коли Телебуга змусив волинських князів брати участь у поході проти ляхів (1283[6791]), то вони прийшли на “Боужьковьское поле . и тоу перезрѣша своѣ полкъı”70. Але, здебільшого, ці поля служили знаними місцями битв, у яких, нерідко, брали участь значні сили супротивників з обох сторін. Так, зо- крема, сталася битва на “полю Пиньскүмоу”71 (кінець1243 – початок 1244 (6754) [1246]), коли князі Данило і Василько Романовичі перемогли литовське військо. Певну інформацію про особливості рельєфу середньої частини Гологоро- Кременецького кряжу – Вороняків – знаходимо у визначній пам’ятці давньо- руського епосу – “Слові о полку Ігоревім”. Автор “Слова”, згадуючи окремі уро- чища в околицях міста Пліснеська* називає “дебрь Кисаню”. Деякі дослідники відносять це відсилання до т. зв. ”темних місць” “Слова” і вважають, що йдеть- ся про перефразовану “дебрь Кияню” – яр біля підніжжя Київських гір. Але переконливих логічних доказів для такого припущення немає. Відомостей про те, що у Києві було таке урочище не віднайдено. Натомість там, де колись стояв Пліснеськ, точніше – у південно-західній частині городища, досі збереглася на- зва яру “Кисарки”, що має однаковий корінь зі словом “Кисаня”. 64 Петегирич В., Павлів Д. Археологія у до- слідженнях членів НТШ у Львові ЗНТШ. Т. 222: Праці Історично-філософської секції. Львів, 1996. С. 414. 65 Цит. за: Котляр Н. Ф. Формирование… С. 96. 66 Грушевський М. Історія України-Руси. Т. 2: XI–XIII вік. Львів, 2005. С. 372, 412. 67 Крип’якевич І. Галицько-Волинське кня- зівство. С. 69. 68 Географічно-археологічно-етнографіч- ний покажчик Літопис Руський. С. 567. 69 Купчинський О. Літописні географічні назви “Микулин” і “Рожне поле” та їх істо- рична територія у ХІ–ХІІІ століттях Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 15: Сonfraternitas. Ювілей- ний збірник на пошану Ярослава Ісаєвича. Львів, 2006–2007. С. 86–87. Пор.: Ляска В. Лиса гора… С. 222; Його ж. Голі Гори та Пе- чера Домажирова: причинки до історичної географії галицько-волинського погранич- чя у першій половині ХІІІ століття Сolloquia Russica. Series 2, vol. 3: Данило Романович і його часи / За ред. В. Нагірного і М. Волощу- ка. Івано-Франківськ; Краків, 2017. С. 17–18. 70 Ипатьевская летопись. Стб. 892. Буко- вичі – село у Волинській землі на лівому березі Луги, правої притоки Західного Бугу, тепер – село Бужковичі Іваничівського р-ну Волинської обл. 71 Ипатьевская летопись. Стб. 797. * Город у Галицькій землі недалеко від витоків Західного Бугу, тепер – знане горо- дище біля села Підгірці Бродівського р-ну Львівської обл. 73ІСТОРИЧНА ГЕОМОРФОЛОГІЯ І ТЕРИТОРІЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ… Ще один “яр глибокий” – “Данилови женоущоу чересъ дебрь глоубокоую . на Оугры”72 – без конкретної назви згадано у Галицько-Волинському літописі в описі битви (1245) поблизу міста Ярослав на лівому березі річки Сян73, тепер на території Польщі, коли війська на чолі з Данилом і Васильком Романовичів пере- могли угорців, поляків, князя Ростислава Михайловича Чернігівського та при- хильних до нього бояр, які хотіли правити Галицько-Волинським князівством. Поняття печера фігурує у літописі як складова назви не ідентифікованого населеного пункту, до якого Данило Романович підійшов після упокорення Болохівської землі наприкінці 1241 р. “и пришедъ ко Печерѣ Домамири”74. Як видно з подальшого викладу, він повинен був знаходитися десь по дорозі від Болохівської землі до Галича. Віталій Ляска ідентифікував її з печерою та ар- хеологічним комплексом у селі Страдч Яворівського р-ну Львівської обл., аргу- ментуючи свої міркування, зокрема, й результатами археологічних досліджень найближчої околиці75 Наведені приклади окреслюють коло найважливіших відомостей з істо- ричної геоморфології і території Галицько-Волинської держави, засвідчених у Галицько-Волинському літописі. Попри відзначений незмінно випадковий та принагідний, насамперед побіжний характер таких переказів, вони не тільки окреслюють певну сукупність фактів історично-географічного контексту як одного з важливих окремих аспектів унікального джерела західноукраїнської історії XIII ст. З тих чи різних причин такі свідчення незмінно привертають увагу дослідників, насамперед істориків. На це, зокрема, вказує встановлення їх зосередженими зусиллями упродовж останніх десятиліть місцезнаходжен- ня окремих давніше не ідентифікованих пунктів, згаданих у літописі. Однак частина з них усе ще так і продовжують залишатися нерозгаданими. Тому історично-географічний контекст не тільки сам по собі, а ще й з цього додат- кового, ніби – цілком “практичного” огляду, надалі залишається одним з пер- спективних напрямів студій над відповідним колом проблем, збереженим на сторінках хроніки Романовичів. Львівський національний університет імені Івана Франка 72 Ипатьевская летопись. Стб. 804. 73 Літопис Руський. С. 403. Тоді місто Ярослав належало до Перемишльської зем- лі, тепер – центр повіту Підкарпатського во- єводства у Польщі. 74 Ипатьевская летопись. Стб. 793. 75 Ляска В. Голі Гори… С. 21–30.

Схожі ресурси