Холмський єпархіальний осередок часів короля Данила Романовича: міф як міфотворчість
Проаналізовано відомості Холмського літопису короля Данила Романовича та інших дотичних до теми джерел, у яких зафіксовано функціонування від 1240-х років Холмської єпархії. Підтверджено літописне свідчення про її заснування в Угровську й переведення до Холму як відповідне практиці Київської митр...
Gespeichert in:
| Datum: | 2018 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2018
|
| Schriftenreihe: | Княжа доба: історія і культура |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179030 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Холмський єпархіальний осередок часів короля Данила Романовича: міф як міфотворчість / В. Александрович // Княжа доба: історія і культура. — 2018. — Вип. 12. — С. 75-110. — Бібліогр.: 127 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-179030 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1790302021-04-01T01:26:13Z Холмський єпархіальний осередок часів короля Данила Романовича: міф як міфотворчість Александрович, В. Проаналізовано відомості Холмського літопису короля Данила Романовича та інших дотичних до теми джерел, у яких зафіксовано функціонування від 1240-х років Холмської єпархії. Підтверджено літописне свідчення про її заснування в Угровську й переведення до Холму як відповідне практиці Київської митрополії XIII ст. Показано безпідставність новішого погляду про походження відповідних літописних відомостей як, нібито, пізнішої вставки та бездоказовість і помилковість версії про створення Холмської єпархії щойно на початку XIV ст. Привернуто увагу до спотворення у новішій літературі літописного викладу окремих важливих фактів холмської історії середини XIII ст., наслідком чого є, зокрема, заперечення літописних переказів про існування угровського єпархіального осередку та його переведення до Холму. The article analyzes the evidence of the Kholm chronicle and other sources illuminating the beginnings of the Kholm bishopric in the 1240s. It seeks to demonstrate that the foundation of the bishopric with the center in Uhrovsk and its next transfer to Kholm accorded to the ecclesiastical practice of the Kyiv Metropoly in the 13th century. It also takes issue with some recent historiographic views of the late provenance of the earliest evidence of the chronicle about the bishopric and attempts to date its foundation on the beginning of the 14th century. The recent historical studies have often misinterpreted accounts of the chronicle about the history of Kholm from the mid-13th century which resulted in the denial of the existence of the bishopric in Uhrovsk and its transfer to Kholm. 2018 Article Холмський єпархіальний осередок часів короля Данила Романовича: міф як міфотворчість / В. Александрович // Княжа доба: історія і культура. — 2018. — Вип. 12. — С. 75-110. — Бібліогр.: 127 назв. — укр. 2221-6294 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179030 94:262.3](477)“1240/1250” uk Княжа доба: історія і культура Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Проаналізовано відомості Холмського
літопису короля Данила Романовича та інших дотичних до теми джерел, у яких зафіксовано функціонування від 1240-х років
Холмської єпархії. Підтверджено літописне
свідчення про її заснування в Угровську й переведення до Холму як відповідне практиці Київської митрополії XIII ст. Показано
безпідставність новішого погляду про походження відповідних літописних відомостей
як, нібито, пізнішої вставки та бездоказовість і помилковість версії про створення Холмської єпархії щойно на початку
XIV ст. Привернуто увагу до спотворення у новішій літературі літописного викладу
окремих важливих фактів холмської історії середини XIII ст., наслідком чого є, зокрема,
заперечення літописних переказів про існування угровського єпархіального осередку та
його переведення до Холму. |
| format |
Article |
| author |
Александрович, В. |
| spellingShingle |
Александрович, В. Холмський єпархіальний осередок часів короля Данила Романовича: міф як міфотворчість Княжа доба: історія і культура |
| author_facet |
Александрович, В. |
| author_sort |
Александрович, В. |
| title |
Холмський єпархіальний осередок часів короля Данила Романовича: міф як міфотворчість |
| title_short |
Холмський єпархіальний осередок часів короля Данила Романовича: міф як міфотворчість |
| title_full |
Холмський єпархіальний осередок часів короля Данила Романовича: міф як міфотворчість |
| title_fullStr |
Холмський єпархіальний осередок часів короля Данила Романовича: міф як міфотворчість |
| title_full_unstemmed |
Холмський єпархіальний осередок часів короля Данила Романовича: міф як міфотворчість |
| title_sort |
холмський єпархіальний осередок часів короля данила романовича: міф як міфотворчість |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| publishDate |
2018 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179030 |
| citation_txt |
Холмський єпархіальний осередок часів короля Данила Романовича: міф як міфотворчість / В. Александрович // Княжа доба: історія і культура. — 2018. — Вип. 12. — С. 75-110. — Бібліогр.: 127 назв. — укр. |
| series |
Княжа доба: історія і культура |
| work_keys_str_mv |
AT aleksandrovičv holmsʹkijêparhíalʹnijoseredokčasívkorolâdanilaromanovičamífâkmífotvorčístʹ |
| first_indexed |
2025-07-15T17:53:49Z |
| last_indexed |
2025-07-15T17:53:49Z |
| _version_ |
1837736426753490944 |
| fulltext |
Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
ХОЛМСЬКИЙ ЄПАРХІАЛЬНИЙ ОСЕРЕДОК ЧАСІВ КОРОЛЯ
ДАНИЛА РОМАНОВИЧА: МІФ ЯК МІФОТВОРЧІСТЬ
Упродовж останнього десятиліття спостерігається помітне зростання
інтересу до усе ще належно не сприйнятого в його справжньому історично-
культурному значенні одного з найяскравіших феноменів східноєвропейської
історії XIII ст. – холмського середовища короля Данила Романовича (1201–1264)
1240–1250-х років. Те, що належне відкриття приходить так пізно, зумовило
складне переплетення різнорідних чинників, головним з яких виступає тради-
ційний для України останніх століть російський імперський диктат, з одного
боку, й виведене від його всепроникаючої дії вільне чи підневільне повторен-
ня накинутих відповідними зусиллями історичних догм – з іншого. Немало
звідтіля ж (хоча, звісно, не тільки) походить також актуальний все ще й надалі
надто скромний стан студій над історичною та культурною спадщиною кня-
жої доби в Україні. Започаткування як довготривалого, так і неуникненно бо-
лісного вивільнення від всюдисущого та “всеблагодатного” “старшобратського
чобота” разом з поступовим переходом життя у нововідмежованій і, внаслідок
такої новизни, – попри повних двадцять вісім із “сорока біблейських літ”, – ще
й досить мало відірваній частині “табору” до форм, відмінних від незмінно все-
винищуючого табірного примусу, не пройшов безслідно. Він, зокрема, послу-
жив поштовхом до радикального переосмислення – принаймні, як це звично
відбувається, зусиллями окремих дослідників – сукупності дотеперішніх по-
глядів щодо своєрідності історичного процесу на українському ґрунті в усьому
якнайширшому розмаїтті його конкретних виявів.
Розгортанню цього перегляду немало сприяв також прихід до науки по-
коління, вихованого й самоствердженого вже поза табірною ідеологією зі ста-
лим набором її незмінних “принад”, заснованих на неухильному незмінному
дотриманні накинутого згори тягаря “непорушного авторитету” за рішучої
непотрібності самостійного, повноцінного мислення. У поповненому свіжими
силами, немало оновленому та функціонуючому за умов постійного транс-
формування професійному середовищі поступово складалася органічна по-
треба вдатися до джерел, втім і заново – до уже давніше засвоєних. Рішуче
повернення до мислення не могло пройти без наслідків і стало визначальною
передумовою нового етапу сприйняття національної традиції. Воно, зокрема,
зумовило відкриття – навіть поміж давно прочитаним та, нібито, достатньо до-
бре опанованим – немало такого, що здатне формувати цілком відмінне – від
донедавна так званого “загальноприйнятого” – відчитання багатьох фактів і
явищ історичної дійсності, поступове переосмислення її широкого внутріш-
нього контексту.
Це також стосується і періоду переходу західноукраїнських земель у XIII ст.
від засвоєної на місцевому ґрунті й успадкованої з досвідом попередньої доби
УДК 94:262.3](477)“1240/1250”
76 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
закоріненої упродовж декількох попередніх століть давнішої київської моделі
як до нового способу внутрішньої організації, так і відмінних форм самого іс-
нування. Одним з найважливіших, визначального значення моментів тодішньої
ситуації, насамперед з огляду історичної перспективи, сприймається виразне
посилення ролі елементу західної складової у тому культурно-історичному син-
тезі, який проходив на західноукраїнських землях. Оновлення стало не тільки
домінуючим чинником історичного процесу на місцевому ґрунті, а й, водно-
час, тим фактором, який принципово відрізняв тутешній контекст від решти
українських земель (не кажучи про віддалені північно-східні терени історичної
київської окраїни) як за умов пізньої княжої доби, так і на наступному етапі роз-
витку – вже періоду “підлитовської” та “підпольської” України.
Звільнення від натиску накинутого із цілковито відмінного за всією сукупніс-
тю його прикметних ознак, немало віддаленого та чужого досвіду, ніяк не співвід-
несеного з власними українськими реаліями контексту, з цілковито чужорідною
для української дійсності навіть самою понятійною логікою “монгольської” та
“післямонгольської” доби, дало свої наслідки. Найважливішим з них стало від-
криття й сприйняття зовсім іншого характеру еволюції тогочасної національної
традиції на західноукраїнському ґрунті. За таких обставин Холм короля Данила
Романовича заново відкрито як унікальний для східноєвропейського регіону сво-
го часу приклад самобутнього вияву свідомих концентрованих зусиль, спрямова-
них на розбудову й утвердження нових історичних реалій1. У такому освітленні з
неодмінним переосмисленням цілісного комплексу явищ епохи постать заснов-
ника та образ його міста поступово здатні прибирати цілком інакшого, власти-
вого їм від самого початку яскравого індивідуального сенсу та наповнення у так
само немало оновленому відповідному засвоєнні широкого контексту доби.
Сприйняття Холму періоду його стрімкого короткочасного злету в середині
XIII ст. немало ускладнює малочисельність джерел до початкової історії середо-
вища. Їх, фактично, обмежено скупим викладом Холмського літопису короля
Данила Романовича, втім, здатний переконати новітній досвід, – так само все
ще як засвоєного, так і – щобільше – осмисленого вкрай недостатньо та повер-
хово2. Щойно останнім часом перекази унікальної холмської хроніки істотніше
доповнили матеріали розпочатих та проведених, поки, в скромному, стосовно
їх потенціалу, обсязі археологічних досліджень. Хоча навіть із ними самими,
не кажучи про інтерпретацію їх результатів, поки існує немало очевидних,
1 Планомірне вивчення холмського фено-
мену середини XIII ст. за актуального стану
історичних досліджень в Україні належить
майбутньому. Найдокладніше його своєрід-
ність як окремого унікального явища досі вда-
лося показати на прикладі вступного аналізу
місцевої будівельної практики: Александро-
вич В. Холмське будівництво короля Данила
Романовича Княжа доба: історія і культура.
Вип. 9: Король Данило Романович 1264–2014 /
Відп. ред. В. Александрович. Львів, 2015. С. 34–
66. Пор. також новіший огляд ширшого кон-
тексту місцевої традиції: Його ж. Холм князя і
короля Данила Романовича Александрович В.,
Войтович Л. Король Данило Романович (Славет-
ні постаті Середньовіччя. Вип. 3). Біла Церква,
2013. С. 163–202. Для порівняння див. давні-
ший короткий виклад: Ричка В. Холмський
проєкт Данила Галицького Україна: культурна
спадщина, національна свідомість, державність.
Вип. 13: Confraternitas. Ювілейний збірник на
пошану Ярослава Ісаєвича. Збірник наукових
праць. Львів, 2006–2007. С. 103–109.
2 Показовим свідченням став, зокрема,
новіший аналіз лаконічного літописного
викладу про холмські храми та відповід-
ної літератури: Александрович В. Мистецькі
сюжети холмського літопису князя Данила
Романовича: нотатки до відчитання, сприй-
няття та інтерпретації джерела Український
археографічний щорічник. Нова серія. Вип. 13–
14. Київ, 2009. С. 38–72.
3 Яскравим їх прикладом холмського ро-
доводу виявилося, зокрема, новіша колек-
77ХОЛМСЬКИЙ ЄПАРХІАЛЬНИЙ ОСЕРЕДОК ЧАСІВ КОРОЛЯ ДАНИЛА РОМАНОВИЧА…
втім, – нерідко також цілком рукотворного походження та зовсім свіжої дати
проблем3.
Проте аналіз навіть найновішої літератури здатний переконати, що й на
тлі новітніх, набагато ширших перспектив наукового досвіду та за використан-
ня сучасних методів опрацювання доступних різнорідних відомостей при їх
трактуванні не обходиться без працьовитих зусиль, схильних – під прикрит-
тям, нібито, ерудиційного переосмислення давніших поглядів та поглибле-
ного аналізу джерел – пропонувати міркування, немало віддалені від корек-
тного, прийнятного опису автентичних фактів і явищ історичної дійсності.
Як правило, вони розвивають індивідуальні захоплення поодиноких авторів
попередніми, чорновими, побічного походження робочими гіпотезами, не пе-
ревіреними належним зіставленням поодиноких прийнятих аргументів та їх
внутрішнього співвідношення й, здебільшого, виявляються заснованими, на-
самперед, на надалі повсюдно залюбки практикованому показовому “тлума-
ченні непрочитаних джерел”. Внаслідок цього опрацьовані із залученням так
сформованих засад “бачення”, переважно, здатні реалізувати, найперше, давні-
ше короткочасне захоплення того чи іншого автора, зовсім незаслужено наді-
лене всіма ознаками, немовби, твердого переконання, поспішно й безпідставно
утвердженого в такому статусі. З такими підходами замість історії, послідовно
вибудуваної на докладно розглянутих й осмислених автентичних джерельних
переказах з епохи, фактично, подається притаманна іншій стадії наукової сві-
домості відмежована від достовірної історичної дійсності, немало облегшена
за характером та методом і, внаслідок цього, – з огляду загальновизнаних на-
укових критеріїв – відверто “натхненна” “посилена літературна творчість” на
теми історії. Вона схильна самовіддано презентуватися, немовби, наділеною
усією притягальністю “глибокого переосмислення”. Проте, попри зовнішній
блиск, при докладнішому, прискіпливішому розгляді, насправді, виявляється
нічим не співвіднесеним із загальноприйнятими завданнями науки, відверто
паразитуючим нашаруванням, призначеним засвідчити, насамперед, якийсь,
нібито, особливий ерудиційний потенціал та статус свого отця і творця. Хоча
насправді виявляється реально нездатною піднятися понад тільки зовні еруди-
ційно забарвленою рядовою позанаукового наповнення вигадкою.
Новішим прикладом, власне, такої цілком довільної й нічим не стрима-
ної “самостійної і незалежної” творчості на автентичному матеріалі історії – як
у сумі залучених аргументів, так і водночас їх викладу – виявляється нещо-
давно висловлене “остаточне й тверде переконання”, нібито загальноприйняте
серед дотеперішньої літератури функціонування у Холмі за часів короля Да-
нила Романовича, починаючи від 1240-х років, окремої єпископської кафедри
не повинно відповідати дійсності. Їй, немовби, належалося з’явитися щойно
аж лишень з початком наступного століття – на тлі зовсім маловідомих уже
тивна монографія знаного архітектурного
ансамблю з вежею у найближчій холмській
околиці на території села Стовп (польськ.:
Stołpie), див.: Александрович В. Здобутки і
прорахунки найновіших студій над вежею у
селі Стовп (Столп’є) поблизу Холму [рец. на
кн.:] Zespół wieżowy w Stołpiu. Badania 2003–
2005 / Pod redakcją Andrzeja Buko. Warszawa:
Instytut Archeologii i Etnologii PAN; Instytut
Archeologii UW, 2009. 375 s. Княжа доба: істо-
рія і культура. Вип. 4 / Відп. ред. В. Алексан-
дрович. Львів, 2011. С. 289–301.
4 Толочко А. П. Основание Холмской епис-
копии Palaeoslavica. Cambridge, 2017. Vol. 25,
No 1. С. 254–277. Пор. найближчі за часом
давніші короткі міркування з відповідного
приводу: Jusupović A. “Богу же изволившю
Данилъ сода градъ Холмъ”. Geneza Chełma i
jego biskupstwa Rocznik Instytrutu Europy Śród-
kowo-Wschodniej. R. 12 (2014), zesz. 6: Daniel
78 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
нині заходів з організації Галицької митрополії і, власне, конкретно на потребу
утвердження самої цієї митрополії4. Запропонована версія, звично для ситуа-
ції XIII ст., немало заснована, насамперед, на тлумаченні нечисленних фактів,
почерпнутих з літописного викладу, до якого у відповідному інтересі неодно-
разово незмінно вдавалися й давніше. Проте коли для попередників існуван-
ня холмської кафедри уже в початковий період функціонування міста, за умов
його тодішнього стрімкого недовготривалого, як невдовзі виявилося, піднесен-
ня ніколи і ні в чому не підпадало під сумнів, то зазначений найновіший по-
гляд з відповідного приводу чується зобов’язаним таку можливість не тільки
заперечити, а й навіть відкинути категорично.
Оскільки літопис подає холмську кафедру як переведену з Угровська, нова
візія так само чулася до обов’язку сягнути попереднього, угровського етапу її іс-
торії. Однак нове трактування рішуче спростовує можливість функціонування
так само й угровської єпископської кафедри. З цього огляду показовим сприй-
мається яскраво виражений “шарм”, приділений наведеним висловлюванням
про само місто: “В начале XIII в. Угровск оказывается (за умови визнання появи
в ньому владичої кафедри – В. А.) в ряду таких значительнейших городских
центров и княжеских столиц, получивших епископские кафедры, как Рязань
(учр. 1207 г.) и Владимир Суздальский (1214 г.). На их фоне он выглядит не
просто аномально, но прямо-таки противоестественно. Угровск – заштатный
городок. До предполагаемого времени учреждения в нем епископии он и
упоминается-то только в составе перечней таких же ничем не приметных кре-
постиц на волынской “украине”5. Гостронегативне наповнення (а навіть і пере-
повнення) наведеного висловлювання аж надто очевидне. Однак прискіпливі-
ший читач, якому до того випало не упустити нагоди уважно переглядати й
сам літопис, навряд чи спроможний не зауважити в такому розумуванні оче-
видного моменту, якнайвиразніше, власне, “противоестественного”. Насампе-
ред, незрозуміло зовсім, при чому тут аж так широко закроєне “начало XIII в.”,
оскільки поява угровської єпископської кафедри, нібито, ще на самому його
початку – винятково ні на чому не засноване “праздное рассуждение”, знане
з давнішої літератури6, проте не тільки позбавлене будь-яких підстав, а й вод-
ночас цілковито “противоестественное”. Ніяких слідів діяльності короля Да-
нила Романовича на угровському ґрунті вже на самих початках розгортання
Romanowicz i jego czasy. S. 17–20. Про єпис-
копську кафедру тут йдеться, насамперед, у
контексті її переведення з Угровська, де вона
функціонувала перед Холмом.
5 Толочко А. П. Основание... С. 259.
6 Див.: Поппэ А. Приложение II: Епископы
Древней Руси (конец Х – середина XIII в.) Ща-
пов Я. Н. Государство и церковь в Древней Руси
XI–XIII вв. Москва, 1989. С. 213; Щапов Я. Н.
Государство… С. 52; Поппэ А. Митрополиты
и князья Киевской Руси Подскальски (Под-
скальскы) Г. Христианство и богословская
литература в Киевской Руси (988–1237 гг.).
Санкт-Петербург, 1996. С. 464–465, прим. 12.
7 Ипатьевская летопись Полное собрание
русских летописей (далее – ПСРЛ). Т. 2. Мо-
сква, 1998. Стб. 732. Цей винятково істотний
момент біографії короля досі не викликав
належного зацікавлення, показовим свідчен-
ням чого сприймається відсутність уваги до
нього в новішому, найдокладнішому огляді
біографічних відомостей знаменитого воло-
даря: Dąbrowski D. Daniel Romanowicz król
Rusi (ok. 1201–1264). Biografia polityczna (Mo-
nografie Pracowni Badań nad Dziejami Rusi
Uniwersytetu Kazimierza Wielkiego w Byd-
goszczy. T. 1). Kraków, 2012. S. 93–98. Втім,
для польського автора така постава з певних
міркувань видається зрозумілою. Не випа-
дало б, однак, не відзначити цього факту як
одного з прикладів притаманного викладові
певного недооцінювання постаті знаменито-
го українського володаря: Александрович В.
“Щастя” короля Данила Романовича [рец.
на кн.:] Dąbrowski D. Daniel Romanowicz
król Rusi (ok. 1201–1264). Biografia polityczna
79ХОЛМСЬКИЙ ЄПАРХІАЛЬНИЙ ОСЕРЕДОК ЧАСІВ КОРОЛЯ ДАНИЛА РОМАНОВИЧА…
активності, відзначених знаним походом “на ляхів” 1217 р. та відвоюванням від
них не так давно загарбаних на лівому березі Бугу земель7, шукати не випадає.
Відсутні будь-які відкликання до функціонування угровської єпархії також і з
наступного десятиліття. Щобільше, єдиний віднотований на сторінках літо-
пису у зв’язку з Угровськом єпископ Асаф (докладніше про нього див. далі)
у джерелах фігурує зі статусом владики Володимирського ще під 1229 р. як
претендент на вакантний тоді престіл новгородських архиєпископів8. Тобто,
“угровським” він, логічно, мав би, очевидно, стати щойно після цього. Нама-
гання побачити в ньому іншу особу, як побачимо, виводяться, винятково, від
потреби такого “розподілу” й не здатні мати під собою найменшої підстави.
Тому перенесення владики до Угровська, отож і заснування самої єпархії, мо-
гло відбутися не раніше, очевидно, як уже в 30-х роках9, отже, – в достатньо
істотному віддаленні від прийнятого в наведеному висловлюванні початку сто-
ліття. Таке ж датування для міста й осередку пропонує також опрацьована
досі історично обумовлена, хоча й винятково скромно засвідчена в літописно-
му викладі, хронологія розвитку самого Угровська10.
Отже, некритично, без належного заглиблення перейняте від попередників
вказане, нібито, раннє функціонування кафедри в автентичному історичному
угровському контексті виявляється, щонайменше, суцільним непорозумінням.
Дивно, що критично налаштованому авторові цього, якось, вдалося не зауважи-
ти зовсім. Звідсіля, відповідно, таким же курйозом повинні бути визнані й зазна-
чені міркування про місто як певний осередок, у незрозумілий спосіб цілковито
позбавлені адекватного розуміння фактору його локалізованого в конкретному
вузькому часовому відрізку недовготривалого піднесення та визначеної ним
(Monografie Pracowni Badań nad Dziejami Rusi
Uniwersytetu Kazimierza Wielkiego w Byd-
goszczy. – T. 1). – Kraków: Avalon, 2012. – 538 s.
Княжа доба: історія і культура. Вип. 9. С. 348–
350. Втім, Даріуш Домбровський запропону-
вав погляд, нібито “градець маль”, “będący
zapewne rodzajem strażnicy, powstał prawdo-
podobnie niedługo po odbiciu z rąk polskich
Zabuża, czyli po 1217/1218 r.”: Kronika halicko-
wołyńska (Kronika Romanowiczów) / Wydali,
wstępem y przypisami opatrzyli D. Dąbrow-
ski, A. Jusupović przy współpracy I. Jurijewej,
A. Majorowa i T. Wiłkuł Pomniki Dziejowe Pol-
ski. Seria II. Т. XVI. Kraków; Warszawa, 2017.
S. 396, przyp. 1048. Пор.: Dąbrowski D. Учреди-
тельная деятельность Даниила Романовича
в свете Галицко-Волынской летописи Русин.
Международный исторический журнал. 2014.
№ 2(36). С. 135. Однак такий погляд цілкови-
то перекреслює скупо викладену в літопис-
ному переказі найдавнішу холмську хроно-
логію, про неї див.: Александрович В. Холм…
С. 163–169; Buko A., Dzieńkowski T., Gołub S. Re-
zydencja książęca na “Wysokiej gorce” w Cheł-
mie w świetle wynikow badań archeologicznych
z lat 2010–2012 Княжа доба: історія і культура.
Вип. 7 / Відп. ред. В. Александрович. Львів,
2013. С. 182 (при цьому наведено відкликання
до “wzmiankowanego w Kronice halicko-wo-
łyńskiej małego gródka z lat 20. XIII wieku”: Ibi-
dem. C. 183); Buko A., Dobrowolski R., Dzieńkow-
ski T., Gołub S., Petryk W., Rodzińska-Chorąży T.
Palatium czy zespół rеzydencjonalny? Północ-
na część Góry Katedralnej w Chełmie (Wysoka
Górka) w świetle wyników najnowszych badań
Sprawozdania Archeologiczne. T. 66. Kraków, 2014.
S. 140–144, 152–154; Александрович В. Холмське
будівництво… С. 37–45.
8 Новгородская Первая летопись стар-
шого и младшего изводов. Москва; Ленин-
град, 1956. С. 68 (владику згадано як “Осафа,
епископа володимирьскаго велынскаго”);
Софийская I летопись ПСРЛ. Т. 6, вып. 1.
Москва, 2000. Стб. 284 (владику згадано як
“Осифа Володимерскаго и Велынскаго”). У
новішій літературі цей факт пригадав: То-
лочко П. П. Давньоруські літописи і літопис-
ці X–XIII ст. Київ, 2005. С. 330; Его же. Статья
6731 года Галицко-Волынской летописи и
время ее написания Ruthenica. Т. 4. Київ,
2005. С. 47.
9 Gil A. Prawosłаwna eparchia chełmska do
1596 roku (Archiwum Chełmskie. T. 3). Lublin;
Chełm, 1999. S. 65–67; Александрович В. Угров-
ський епізод Александрович В., Войтович Л.
Король... С. 82–84.
10 Александрович В. Угровський епізод.
С. 82–92.
80 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
активнішої еволюції після того, як до міста виявилася привернутою увага коро-
ля Данила Романовича. Ніби не так уже й пізніші за часом щодо прийнятого в
зазначеному трактуванні для Угровська кінця 1210-х років, обидва ці моменти,
насправді, згідно виступають явищем цілком інших культурно-історичної як
ситуації, так і наповнення. Аналізоване нове критичне трактування угровської
проблеми на очевидно дивний, все-таки, манер у непридатний для з’ясування
спосіб виявилося не схильним враховувати цього зовсім.
Не випадало б, звісно, докладати зусиль для обґрунтування появи угров-
ської владичої кафедри за певних немало особливих, як випадало би здогадува-
тися, обставин, фактично, на сторінках літописного оповідання не засвідчених
ніяк. З відповідного приводу стверджено тільки: “Данилови бо кнѧжащоу . во
Володимѣрѣ созда градъ Оугорескь . и постави во немь пискоупа”11. Інших від-
кликань до статусу, в якому мав функціонувати на той час Угровськ, на сторінках
літопису шукати марно12. Щобільше, однозначно молодший Холм “быc созданъ .
Бжи҃имъ веленьемь” в освітленні літописця так само ще за часу володимирсько-
го князювання: “Данилови бо кнѧжащоу . во Володимѣрѣ [...]. ӕздѧщоу [...] емоу
по полю . и ловъı дѣющоу . и видѣ мѣсто красно . и лѣсно на горѣ . ωбьходѧщоу
ωкроугъ его полю…”13. Принаймні, наведене висловлювання зобов’язує виводити
початки міста з контексту, власне, володимирського етапу біографії засновника.
Єдине доступне у джерелі відсилання до утворення угровської кафедри ви-
значене не засвідченим на сторінках літопису в його реаліях зовсім “виходом”
короля Данила Романовича з Володимира та перенесенням до нового центру
в Холмі з призначенням того на адміністративний осередок володінь воло-
димирського до того володаря14. Складення єпархіального середовища (хоча
в даному конкретному випадку збігом обставин воно й не отримало шансів
для подальшого повноцінного розвитку) акурат і віддзеркалює новий статус,
здатний – тут не випадало би вдаватися до дискусії – постати тільки за певних,
цілком конкретних обставин й на певному історичному етапі. З цього огляду
твердити про Угровськ короля Данила Романовича як і все ще, нібито, нада-
лі винятково “заштатный городок” – не тільки не зовсім коректно. Подібний
погляд відзначений послідовним цілковитим ігноруванням найприкметнішої
особливості розвитку міста періоду закладення місцевої кафедри – його не-
мало відмінного від попереднього функціонування актуального призначення.
Літопис не зберіг мотивів появи нового єпископського осередку, як і, зре-
штою, – ширшого контексту тогочасних планів засновника загалом. Тому ви-
падає тільки здогадуватися про пов’язання цього кроку з певними намірами
на майбутнє. Очевидно, й справді якийсь час навколо Угровська могло розбу-
довуватися щось з тих планів, які невдовзі у, закономірно, значно розвинутішій
11 Ипатьевская летопись. Стб. 842.
12 Тому бачити в ньому центр окремої
адміністративної одиниці не випадало б
(Александрович В. Угровський епізод. С. 82,
приміт. 238), хоча такі пропозиції були,
див.: Панишко С. Угровське князівство Да-
нила Романовича Король Данило Романович
і його місце в українській історії. Матеріали
міжнародної наукової конференції (Львів, 29–
30 листопада 2001 р.). Львів, 2003. С. 58–65.
13 Толочко А. П. Основание... C. 265. Вибір-
кове (з цього приводу див. далі) цитування
за: Ипатьевская летопись. Стб. 842.
14 Александрович В. Угровський епізод.
С. 82–85.
15 Проте навіть коли навколо Угровська,
й справді, якийсь час розбудовувалися
певні ширші плани, немає підстав закла-
дати, нібито на початках свого існування
Холм “miał… zapewne wspierać Uhrusk”:
Jusupović A. “Богу…”. S. 17. Принаймні, до-
ступний літописний виклад не дає для цьо-
го ніяких підстав, а літописна та археологіч-
на хронологія початків Холму вказують на
81ХОЛМСЬКИЙ ЄПАРХІАЛЬНИЙ ОСЕРЕДОК ЧАСІВ КОРОЛЯ ДАНИЛА РОМАНОВИЧА…
та, безперечно, внаслідок цього, – вже істотно зміненій, досконаліше розро-
бленій версії реалізовано в Холмі15. Найпереконливішим доказом на користь
такого висновку сприймаються віднайдені на терені Угровська залишки муро-
ваної вежі місцевої резиденції16, з якою – переконує її осмислення – випадає
співвідносити засвідчені початки мурованого оборонного будівництва у колі
відповідного аспекту ініціатив короля Данила Романовича17. Проте практично
не зафіксований у його конкретних виявах угровський епізод, найочевидніше,
належиться сприймати поза – через безперечне і виразне непорозуміння без-
підставно приписаним місцевому середовищу – послідовно нівелюючим ста-
тусом, нібито, “заштатного городка”, розвинутим на явно зацікавленого забарв-
лення небажанні визнати безперечну принципову зміну його функціонування
за умов відзначеного наступного етапу історичного розвитку. Уже один цей мо-
мент показує аналізовану пропозицію не виведеною від об’єктивного вивчення
усього комплексу наявних джерел до проблеми – як прямої, так і опосередко-
ваної вимови. Радше, перед нами наслідок наполегливого намагання утвердити
певну свого часу зроджену в голові “концепцію”, засновану – виявляється – на
безкритичному залученні помилкових у самих основах, з-поза реального іс-
торичного досвіду поглядів попередників18. До того ж, її запропоновано на тлі
стійкого небажання враховувати увесь наявний спектр джерельних переказів,
а не тільки вибрані з них – винятково з огляду їх придатності для підтверджен-
ня облюбованої, явно припалої до душі візії “крепостиц” волинської околиці,
якими мав володіти, попри очевидний неухильний поступальний розвиток
ситуації, вималюваний собі, нібито, незмінно все “незаметный князек”.
Коли появу угровської кафедри слушно виокремити з цілком безпідставно
силоміць прилаштованого до неї контексту з-перед кінця 1210-х років, віднесеного
до заснування єпархії зовсім штучно, вона здатна прибрати певного й достатньо
виразного, об’єктивно притаманного їй історичного автентичного наповнення.
Тому висловлене переконання, нібито зазначене часове зміщення “мало меняет
дело”19 видає тільки очевидне нерозуміння самого історичного процесу, оскільки
упродовж кінця 1210–1230-х років не тільки у відповідному регіоні, а й середовищі
його появу і стрімкий розвиток у короткому
часі від кінця 1230-х років (див. далі), окрім
угровських початків Холмської єпархії –
поза будь якими відсиланнями до можли-
вого угровського контексту.
16 Угровську вежу віднайшов Олександр
Цинкаловський ще на початку 1930-х років:
Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське
Полісся. Т. 2. Вінніпег, 1986. С. 477. Проте він
не надав своїй знахідці якогось істотнішого
значення. Приземні частини споруди знову
віднайдено при археологічних дослідженнях у
середині 1990-х років: Мазурик Ю., Остапюк О.
Локалізація башти в літописному Угровську
Минуле і сучасне Волині й Полісся: край на межі
тисячоліть. Матеріали Х наукової історико-
краєзнавчої конференції. Луцьк, 2002. С. 128; Їх
же. Археологічні дослідження літописного
Угровська на Волині Zamojsko-wołyńskie zeszyty
muzealne. T. 1. Zamość, 2003. S. 54, 55, 56. На
жаль, у давніших публікаціях цей винятко-
вого – не тільки для культурного середовища
короля Данила Романовича, а й ширшого за-
хідноукраїнського контексту – значення об’єкт
не отримав як адекватного відображення, так і
належного осмислення, див.: Александрович В.
Угровський епізод. С. 93–94.
17 На зазначеному трактуванні унікаль-
ної угровської вежі при оказії наголошено:
Александрович В. Угровський епізод. С. 48, 57,
69, 75. Пор. принагідні відсилання: Його ж.
Холмське будівництво… С. 92–95.
18 Такий підхід як одну з ширше стосо-
ваних прикмет методу автора відзначено:
Мусин А. Некоторые мысли, возникающие
после прочтения новых книг. Об “очерках
начальной руси”, составленных Алексе-
ем Петровичем Толочко [рец. на кн.:] То-
лочко А. П. Очерки начальной руси. Киев;
Санкт-Петербург: Лaypyc, 2015. 336 с. Кня-
жа доба: історія і культура. Вип. 10: Святий
Володимир Великий 1015–2015 / Відп. ред.
В. Александрович. Львів, 2016. С. 242–257.
19 Толочко А. П. Основание... C. 260.
82 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
самого Данила Романовича зайшли немалі зміни. Насправді, як уже була наго-
да відзначити, весь контекст ситуації 30-х років за всіма ознаками презентується
цілковито інакшим. Відмінність у ширшому значенні виводиться, насамперед, від
переходу до Романовичів перед кінцем 1220-х років Луцька з волостю, внаслідок
чого спадкоємці князя Романа Мстиславовича підпорядкували собі більшу части-
ну Волині. Так давніше, нібито, “незаметный князек” (Данило Романович ніколи
таким не виступав з огляду, хоча б, на постать батька) прибрав зовсім іншого ста-
новища у колі сучасників20. На складеному внаслідок цього тлі твердження, немов
цей винятково дієвий крок зі зміцнення статусу Романовичів “мало меняет дело”,
здатне, мабуть, вказати, навіть, не так на цілковите нерозуміння найістотніших
особливостей розвитку історичного процесу, як, радше, вперте небажання їх ви-
знати у поєднанні з незмінним виразно зацікавленим трактуванням доступних
фактів “на потребу”. Втім, такий підхід для автора – стала тенденція, свідчень якої
у запропонованому “революційному” перекроюванні проблеми раннього функ-
ціонування Холмської єпархії вдається ідентифікувати набагато більше.
Піднесення Угровська та поява в ньому єпархіального осередку, власне, й
віддзеркалюють цю надто скромно засвідчену в літописному викладі нову си-
туацію на Волині, водночас виступаючи її безпосереднім не тільки наслідком,
а й також продовженням. Вужчий сенс окреслило заснування владичої кафе-
дри як – випадає здогадуватися – зі свого боку, теж одного з істотних кроків
утвердження осередку в новоприданому йому статусі.
Ще одним яскравим прикладом того, наскільки сумнівнопроникливою
виявляється новітня критична критика, сприймається наступне твердження
стосовно ситуації після кінця 1210-х років без відкликання до можливих під-
став: “Хотя и считается, что Даниил с тех пор создал себе столицу в Угровске и
обосновался там, летопись подчеркивает, что и после захвата (sic!) “украины”
(1217 р. – В. А.) Даниил продолжал жить с братом во Владимире”21. Воно, знову
ж, видає незрозуміле для такого автора як О. Толочко несприйняття зміни ре-
ального становища короля Данила Романовича від кінця 1210-х років. Насправ-
ді перебуваючим в Угровську Данило Романович вперше зафіксований щойно
під 1229 р.22 Датувати якусь його виразнішу активність на місцевому ґрунті ра-
нішим часом немає ніяких підстав не тільки з огляду на саму цю дату, а й через
відсутність будь-яких давніших вказівок на можливі угровські інтереси короля.
Як водночас за малочисельності літописних свідчень до історії Угровська й від-
сутності позалітописних немає відомостей, нібито король, справді, “обосновал-
ся там”. Принаймні, сам літопис, як уже йшлося, не пропонує з цього приводу
жодної якось виразніше сформульованої, чіткішої вказівки.
20 На цій принципово важливій переміні
статусу Романовичів на Волині наголосив
ще: Грушевський М. Історія України-Руси:
в 11 т., 12 кн. Т. 3: До року 1340. Львів, 1905.
С. 45. При осмисленні тогочасної історич-
ної ситуації вона сприймається загально-
визнаною. Пор. у новішій літературі: Gil А.
Prawosławna eparchia... S. 58; Dąbrowski D.
Daniel Romanowicz... S. 139–141; Войтович Л.
Збирання Волинської землі Александро-
вич В., Войтович Л. Король... С. 81.
21 Толочко А. П. Основание... С. 260–261.
22 Ипатьевская летопись. Стб. 758. Новіший
огляд початків угровського періоду біогра-
фії короля та їх контексту, незмінно просту-
ючи за викладом літопису, в незрозумілий
спосіб не спостеріг і не зауважив окремо-
го угровського акценту в біографії короля:
Dąbrowski D. Daniel Romanowicz... S. 240. Тут
йдеться винятково про перенесення Угров-
ської єпархії до Холму та намагання угров-
ського владики Асафа посісти митрополи-
чий престіл. Про своєрідність зазначеної
угровської ситуації у новішій літературі див.:
Александрович В. Угровський епізод. С. 82–83.
83ХОЛМСЬКИЙ ЄПАРХІАЛЬНИЙ ОСЕРЕДОК ЧАСІВ КОРОЛЯ ДАНИЛА РОМАНОВИЧА…
Угровськ – відомо – не відзначений багатшою історіографією, проте інтерес до
нього Данила Романовича ще, нібито, наприкінці 1210-х років, як уже зазначено, –
щось зовсім позбавлене будь-яких арґументів на сторінках знаного літописного
викладу. Але, докладаючи наполегливих зусиль до утрамбування власного про-
гресивного бачення, автор через таке твердження – якнайочевидніше – віднайшов
ще один вартісний (для самого себе), переконливий і дохідливий спосіб наголоси-
ти на безперечній – знову ж таки для нього самого – завідомій “нікчемності” “за-
штатного городка” й “крепостицы” “незаметного князька”, де владичої кафедри,
всупереч цілком виразній та однозначній за вимовою літописній вказівці (доклад-
ніше див. далі), “не могло быть, потому что этого не могло быть никогда”. Окрім
того, висловлений на так своєрідний спосіб погляд випадає сприймати, водночас,
ще також очевидним індивідуальним посильним внеском самого О. Толочка до
боротьби з поширеним, як стверджено, нібито, виразним завищенням тогочас-
ного статусу Данила Романовича, серед виявів чого автор схильний трактувати й
саму версію про заснування холмської кафедри23. Відповідно заперечення існу-
вання обох єпархіальних осередків в очах критика повинно би бути наділеним
видимими ознаками мало що не, так би мовити, “торжества історичної справед-
ливості”. В очевидному поєднанні з якнайвиразніше бажаним для сучасного про-
гресивного автора осягненням власного наполегливого намагання поставити не
зовсім любого, з усього видно, “князька” “на його місце”.
Виявом безперечного “наукового імперативу” так само сприймається твер-
дження, немов би “считается”, що Данило Романович мав ліквідувати “свою”
угровську кафедру24. З відповідного приводу літопис, однак, ніби достатньо ви-
разно та однозначно твердить про переведення нового єпархіального осередку
до Холму25, а не якусь “ліквідацію”, в можливості чого – на тлі церковних кано-
нів – висловив сумнів і сам О. Толочко26. Проте цілком дохідливо наведеного в
джерелі факту переведення у запропонованому огляді шукати марно й на це,
як побачимо, віднаходяться свої достатньо конкретні причини.
Втім, при рішучому ігноруванні зазначеного ствердженого в літописному
викладі переведення, заперечення історичності холмського єпархіального осе-
редку часів короля Данила Романовича побачено навіть у відсутності угров-
ської кафедри в переліку єпископій Київської митрополії щойно з… 1340-х
років. Вказуючи на наявні там луцький та холмський церковні центри, автор
ствердив: “Где-то среди них должна была бы фигурировать и угровская епис-
копия, если бы она действительно существовала”27. Як висновок: “ни одна но-
тиция не упоминает угровской епископии, и это является самым важным ар-
гументом против ее историчности”28. Однак залучений тут доказ є наслідком
не тільки явного непорозуміння, а й очевидного безперечного (не варто гада-
ти – наскільки мимовільного) підтасування фактів. Адже поодинокі кафедри
джерело послідовно іменує винятково за головним осередком, тоді як Угровськ
на той час не міг бути таким уже, фактично, упродовж цілого століття. Тому
наведений висновок виявляється тільки ще одним показовим прикладом
23 Толочко А. П. Основание... С. 260, при-
меч. 30.
24 Там же. С. 260. Як це нерідко спостері-
гається у цитованій публікації, тут і надалі,
хто повинен приховуватися за отим “счита-
ется” – не вказано.
25 “бѣ бо преже того пискоупъ . Асафъ .
Воугровьскъıи . иже скочи на столъ митро-
фоличь . и за то свѣрженъ бъıс̑ стола своего и
переведена бъıс̑ пискоупьӕ во Холмъ”: Ипа-
тьевская летопись. Стб. 740.
26 “Не совсем ясно, как это возможно
было бы сделать”: Толочко А. П. Основание...
C. 260.
27 Толочко А. П. Основание... C. 262.
28 Там же. С. 261.
84 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
недоопрацювання усієї повноти закладеної у залученому джерельному пере-
казі інформації з відповідного приводу – тобто очевидного поверхового його
використання.
Найважливішим кроком при запереченні можливості існування угров-
ської кафедри став аналіз вміщеного під 1223 р. літописного викладу з пере-
ліком, нібито, винятково – на переконання О. Толочка – володимирських архи-
єреїв: “в нем напрасно было бы искать упоминаний о епископах других (sic!)
кафедр”29 (чому саме “других кафедр” – залишилося поза рядком).
Згаданий короткий фрагмент є певним текстом, зовсім випадково – ви-
падає здогадуватися – віднесеним до місця, на якому він зберігся у доступних
списках літопису. Він нічим не пов’язаний з найближчими сусідніми опові-
даннми і явно випадає з-поміж них. На початку після дати “Въ лѣт ̑ . ҂s ҃ . ѱ ҃ . ла”҃
тут подано логічно незрозуміле зіставлення слів, найвиразніше, позбавле-
не початку: “Данило (sic!) и Василка . Романовичю бѣахоу Володимьрьскъıи
пискоупѣ”30. Отже, перед нами уривок певної розповіді, виокремлений зі сво-
го первісного контексту, мабуть, – що видається вмотивованішим – доданий
до вже готового викладу. При цьому він явно позбавлений початку. Остання
обставина не завжди привертала належну увагу, внаслідок чого поcтавлена
перед переліком дата всього запису подавалася, як у наведених прикладах,
цілком довільно. Показовою сприймається уже навіть очевидна неузгодже-
ність відмінків, у яких записано обидва імена Романовичів. Далі вміщено
перелік чотирьох єпископів, що – логічно належить здогадуватися, виходя-
чи зі ствердженого перед тим, – повинні були перебувати один по одному
на володимирській кафедрі за часів найближчих нащадків князя Романа
Мстиславовича. Тобто, як випадало би закладати на підставі віднотованого на
престолі перед кінцем 1220-х років (див. вище) першого серед них – владики
Асафа, – вони повинні були посідати престіл володимирських архиєреїв, що-
найпізніше, від 1220-х до 1260-х років. Втім, оскільки Асафа подано як єдину в
зазначеному списку особу для перших десятиліть, у зіставленні з іншими до-
ступними свідченнями його активності, радше, випадало би навіть прийняти
перебування владики на престолі ще від утвердження молодих Романовичів
29 Толочко А. П. Основание... С. 263.
30 Ипатьевская летопись. Стб. 739. Оче-
видно, не інакше, як своєрідним “науковим
курйозом” випадало би сприймати виклад
початку відповідного літописного запи-
су, наведений у присвяченій йому новішій
спеціальній публікації. “Въ лѣт̑ . ҂s҃ . ѱ҃ . ла҃
Данило и Василка. Романовичю бѣахоу
Володимьрьскъıи пискоупѣ” тут передано
як: “В лѣта (ж) Данила и Василка . Рома-
новичю” з помилковим у даті видання лі-
топису відкликанням (ПСРЛ. Т. 2. М., 1996.
Стб. 739), див.: Толочко П. Статья... С. 47.
Втім, таке відтворення оригінального запису
не одиноке – аналогічне формулювання ра-
ніше вжито: Літопис Руський / За Іпатським
списком переклав Л. Махновець. Київ, 1989.
С. 379. Тому, можливо, в першому з наведе-
них випадків, насправді, подано своєрідну
“приховану” цитату, опрацьовану не без
впливу останнього видання.
31 Ипатьевская летопись. Стб. 731. Над
такою можливістю задумався лише Петро
Толочко, проте, за його визнанням, засвідче-
ну в знаному літописному переліку володи-
мирських архиєреїв часів Данила і Василька
Романовичів початкову позицію “Йоасафа
пояснити важко. Навряд чи він займав ка-
федру з перших князівських років Данила і
Василька. З огляду на те, що в 1229 р. він був
кандидатом у новгородські архієпископи,
такий сумнів здається виправданим”: То-
лочко П. П. Давньоруські літописи… С. 330.
Поданий висновок виходить від засади, ніби
Йоасаф на час згаданого претендування ще
не мав архиєрейського сану, у чому цілкови-
то ігнорує добре знані самому авторові цієї
версії наведені новгородські літописні свід-
чення, згідно з якими кандидував, власне,
єпископ Володимирський.
85ХОЛМСЬКИЙ ЄПАРХІАЛЬНИЙ ОСЕРЕДОК ЧАСІВ КОРОЛЯ ДАНИЛА РОМАНОВИЧА…
у Володимирі 1215 р.31: “бѣ бо Асафъ . блжн҃ъıи преподобнъıи стл҃ь Сто҃е Горъı .
и потомъ бѣ Василѣи ѿ Сто҃е Горъı . и потомъ бѣ Микифоръ . прирокомъ Ста-
нило . бѣ бо слоуга Василковъ преже . и потомъ Коузма . кроткъıи прпд ̑бнъıи
смиренъıи . пискоупъ Володимерьскъıи”32. Якщо у так укладеному тексті за-
лучена початкова формула “бѣахоу Володимьрьскъıи пискоупѣ” здатна вка-
зати на наступний перелік, то далі наведено чотири імені, при четвертому з
яких знову вміщено ще одне, окреме відсилання до його статусу володимир-
ського владики: “и потомъ Коузма . кроткъıи прпд ̑бнъıи смиренъıи . пискоупъ
Володимерьскъıи”. Відкликання у короткому переліку до останнього з них ще
раз окремо як єпископа Володимирського логічно випадало би також мотиву-
вати іншим не відредагованим у джерелі повторенням.
Наступний аналогічний приклад так само відсутності належного, як ви-
дається, редагування пропонує відмінна формула відзначення походження
при іменах двох перших владик: “бѣ бо Асафъ . блжн҃ъıи преподобнъıи стл҃ь
Сто҃е Горъı . и потомъ бѣ Василѣи ѿ Сто҃е Горъı”. Йдеться, як прийнято вва-
жати, про їх обрання з-поміж ченців Зимненського Святогірського монасти-
ря поблизу Володимира33. Однак привертає увагу застосований у першому
випадку незрозумілий для залученого контексту зворот “стл҃ь Сто҃е Горъı”,
оскільки владика міг тільки виводитися з середовища ченців Святої гори, а
святителем був у Володимирі. Особливо на тлі подальшого цілком звичного
за таких обставин “ѿ Сто҃е Горъı”, не здатного викликати жодних додаткових
запитань. Уважніший аналіз цієї лаконічної нотатки не тільки підтверджує
уже відзначену на підставі розглянутого початкового формулювання фраг-
ментарність розповіді, а й переконує, що відповідний текст, як уже йшлося,
докладніше не опрацьовано. Найвірогідніше, його належалося би сприймати
своєрідним, немов, чорнового характеру додатком до давнішого походження
основної розповіді. Видається цілком очевидним, що, власне, на четвертому
владиці Кузьмі володимирська частина аналізованого запису й повинна була
завершитися. Показово, що згадані в цьому переліку владики в тому ж поряд-
ку ще раз фігурують й у такому пізньому джерелі, як “Рукопис” київського
унійного митрополита Лева (Кишки), заснованому, за твердженням владики,
на невідомому нині певному старшому переказі – 1558 р.34 Одразу ж у про-
довженні наведеного переліку до “Рукопису” внесено ім’я знаного з літопи-
су, одинокий раз зафіксованого при викладі подій 1288 р. володимирського
владики Євсигнія35. Втім, відсутність у цьому новішому переліку імен обох
віднесених до володимирської кафедри владик пояснено просто: “исключе-
ние из этого помянника епископов Иоанна и его предшественника Иоасафа
32 Ипатьевская летопись. Стб. 740–741.
33 Останньо таке трактування заперечив
Олександр Мусін, мотивуючи свій погляд
пізнім, щойно з XVIII ст., походженням до-
ступних документальних згадок про монас-
тир як Святогірський: Мусин А. Зимненская
икона Божией Матери, ее первоначальный
убор и украшения из коралла в европей-
ской религиозной культуре Культура і мис-
тецтво західноукраїнських земель 2011, 2012 /
Відп. ред. В. Александрович. Львів, 2019.
(друкується; тут же огляд новішого похо-
дження відсилань до Зимненського монас-
тиря як Святогірського: Там само.).
34 Ґіль А., Скочиляс І. Володимирсько-Бе-
рестейська єпархія XVI–XVIII століть: істо-
ричні нариси. Львів, 2013. С. 16; Скочиляс І.
Поліптихи владик Володимирської та Га-
лицької єпархій княжої доби. Спроба ре-
конструкції за “Рукописом Кишки” та сфра-
гістичними пам’ятками Княжа доба: історія і
культура. Вип. 8 / Відп. ред. В. Александро-
вич. Львів, 2014. С. 215.
35 Ипатьевская летопись. Стб. 919.
36 Толочко А. П. Основание... С. 262, при-
меч. 36.
86 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
заставляет предполагать влияние летописи на формирование этого сегмента
перечня”36. Як бачимо, знову спрацював уже знаний залюбки стосований без-
відмовний “рятівний феномен пізнішої безвартісної вставки”.
Далі після цього цитована стаття 1223 р. пропонує ще один, так само ціл-
ком незалежний від попереднього, з виліченням володимирських архиєреїв,
текст, відведений, цього разу, іншій – виразно позаволодимирській, як випа-
дало би визнати, темі. Тепер згадано заснування Холму з обіцянкою згодом
розповісти про його закладення докладніше (чого не дотримано) й тут же в
продовженні вказано на поставлення владики Іоана з кліросу володимирського
собору. Ця так само вилучена з ширшого контексту нотатка в структурі тексту
теж презентується зовсім самостійною й за всіма ознаками не здатна мати нічо-
го спільного з наведеним перед тим списком володимирських архиєреїв. Тому
переконання, що вміщені після поданого їх переліку наступні імена так само
повинні, нібито, вказувати “владимирских епископов, чьи каденции пришлись
на годы правления (или жизни) Романовичей” й зазначене “володимирське” ви-
лічення “должно распространяться и на двух епископов, упомянутых в конце
списка – Иоасафа и Иоанна”, – вони, “согласно буквальному смыслу текста, так-
же принадлежат к числу владимирских владык “в лета Даниила и Василька”37,
зовсім очевидно, цілковито розходиться з дійсністю. Адже ніяк не зрозуміло,
чому перелічені імена володимирських владик у доступному тексті виявилися
розірваними холмською “історичною” вставкою. Насправді сама нотатка про
двох останніх єпископів сприймається органічним продовженням вміщеного
безпосередньо перед нею відкликання до заснування Холму – передбаченої
у структурі літописного викладу, проте так і не написаної розповіді стосовно
його початкової історії. У самому літописі згадка щодо поставлення владики
“кнѧземь Даниломъ” вміщена безпосередньо за записом стосовно заснування
Холму та згаданим висловленням наміру розказати про нього докладніше: “Боу҃
же изволившю . Данилъ созда градъ . именемь Холмъ . создание же его . иногда
скажемь . Бжи҃ею же волею избранъ бъıc . и поставленъ бъıc . Иванъ пискоупъ
. кнѧземь Даниломъ ѿ клироса . великое цркви сто҃и Бци҃ . Володимерьскои”38.
Вдавшись до зацитованого фрагменту літописного оповідання, О. Толочко
ствердив: “Не содержит он… утверждения, будто епископ Иоанн был избран
на холмскую кафедру”39. Внаслідок такого переконання наведений холмський
сюжет, не вдаючись до будь-яких аргументів, проголошено пізнішим додатком.
Над обставинами його появи автор – випадає гадати – не схильний був розва-
жати зовсім, не переобтяжуючи себе цим не тільки логічним, а й звичним для
дослідника завданням. Після усунення на такий спосіб відповідного свідчення
як перешкоди, наступну нотатку про єпископа Іоана вдалося уже без надмір-
них зусиль приєднати до, нібито, розірваного пізнішою гаданою вставкою пе-
реліку володимирських владик й через таку очевидну і безперечну “хитрість”
архиєрея потрактовано теж належним до їхнього кола…
У самому літописному викладі виразним доповненням відсилання до Іоана
є продовження наведеного короткого запису з наступним стислим повідомлен-
ням стосовно попереднього в цьому тексті – щодо владики Іоана – єпископа –
Асафа, як його при цьому названо, – “Угровського”: “бѣ бо преже того пискоупъ
. Асафъ . Воугровьскъıи . иже скочи на столъ митрофоличь . и за то свѣрженъ
бъıc стола свого и переведена бъıc пискоупьӕ во Холмъ”40. Далі в коментарі
37 Толочко А. П. Основание... C. 262–263.
38 Там же.
39 Там же. С. 263.
40 Ипатьевская летопись. Стб. 740.
87ХОЛМСЬКИЙ ЄПАРХІАЛЬНИЙ ОСЕРЕДОК ЧАСІВ КОРОЛЯ ДАНИЛА РОМАНОВИЧА…
О. Толочка наведено ще одне безперечне свідчення нерозуміння використаного
тесту: “Иоасаф “угровский” должен быть его (Іоана – В. А.) предшественником
на владимирской кафедре (“бѣ бо преже того”, где ʻтого’ – род. п. мужск. р. мес-
тоимения ʻтъ’)”41. Однак зворот “бѣ бо преже того пискоупъ . Асафъ”, насправ-
ді, здатний означати тут щось зовсім інше: “прежде того” належить розуміти
не “перед ним – владикою Іоаном”, як обстоює коментатор, а “давніше”. Перше
трактування очевидно помилкове, оскільки, згідно з розглянутим переліком
володимирських владик, безпосередньо після Асафа кафедру обіймало ще три
названих в аналізованому списку особи. Тому навіть тільки з цього огляду Іоан
ніяк не може бути визнаний найближчим наступником Асафа, як твердить ви-
кладена пропозиція. Не зауваження цієї конкретної вимовної обставини – ще
одне цілком очевидне й виразне упущення, спричинене поверховим побіжним
використанням як самого аналізованого тексту, так і вміщеної у ньому версії.
Вимову наведеного фрагменту з переказом стосовно владики Асафа пев-
ною мірою здатне поглибити й уточнити зіставлення з пізнішими списками
літопису – князів Острозьких (Хлудовський) та Четвертинських (Погодінський).
У них, відповідно, зворот “переведена бъıc пискоупьӕ во Холмъ” викладено у
версії “привєдєн бысъ на бископю в Холмъ”, а “Асафъ . Воугровьскъıи” фігурує
як “въ оугровскоу”42. Останній варіант виразно та однозначно вказує на пере-
бування владики на кафедрі в Угровську. Інша пропозиція, очевидно, повинна
бути визнана помилковою, оскільки давніший і, внаслідок цього, – випадало би
сподіватися – ближчий до протографу Іпатіївський список цілком недвозначно
висловлюється про усунення з престолу, а перенесення самої тільки кафедри.
Отже, Асаф, спершу єпископ Володимирський, десь після 1229 р., коли його
прямо зафіксовано на тамтешній кафедрі, був переведений на новозасновану
41 Толочко А. П. Основание... C. 263.
42 The old Rus’Kievan and Galician-Volhy-
nian Cronicles. The Ostroz’kyj (Chlebnikow)
and Četvertyn’s’kyj (Pogodin) Codices / Vit an
Introductions by Omeljan Pritsak The Garvard
Bibliotheque of Early Ukrainian Literature. Texts.
Vol. 8. Harvard, 1990. P. 317, 664. Пор. також
найновіше видання тексту літопису Ост-
розьких: Kronika... S. 88–89.
43 Давніші спроби віднести цей крок до
ранішого часу (останнім до такої версії вдав-
ся: Толочко А. П. Основание... C. 259–261) за
результатами наведеного розгляду обставин
існування угровської владичої кафедри від-
падають як засновані на цілком довільному
трактуванні (див. вище) усіх наявних прямих
і посередніх літописних переказів з відповід-
ного приводу. Логічне пояснення традицій-
но загадкової ситуації, здається, віднайшов
Д. Домбровський, привернувши увагу до та-
кого кроку після монгольського захоплення
Києва у грудні 1240 р. Місто тоді належало
до володінь Данила Романовича й ця обста-
вина спроможна була полегшити реаліза-
цію зазначеного заміру угровського владики.
Видається також досить правдоподібною не-
відповідність такого самовільного кроку пла-
нам Данила Романовича, який бачив канди-
датом на митрополита Кирила: Dąbrowski D.
Daniel Romanowicz... S. 241. Власне це й по-
винно було стати справжньою причиною
відсторонення Асафа від владицтва та одним
з мотивів (головним, звичайно, був набутий
статус самого Холму) переведення єпархі-
ального осередку до новозакладеного міста,
яке стрімко прибирало значення відповідно
до актуальних на той час планів володаря.
Про залишення владичої кафедри також в
Угровську, якому з піднесенням Холму при-
родним способом належалося неуникненно
“маліти”, звісно, йтися не могло.
44 На думку О. Толочка, це мало статися,
власне, в покарання за намагання посісти
київську кафедру, оскільки перенесення
на неї єпископів поодиноких єпархій не
практикувалося: Толочко А. П. Основание...
C. 267. При цьому стверджено: “можем
догадываться, что “свѣрженъ стола” он был
либо константинопольским (в Никее) патри-
архом, когда попытался получить утверж-
дение на митрополию, либо митрополитом
Кириллом после его утверждения”. Таке
трактування передбачає достатньо трива-
ле перебування “самозванця” на кафедрі, з
88 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
до Угровська, перебуваючи на якій, мав “скочити” на київський митрополичий
престіл43 і за це усунутий з кафедри – позбавлений, як випадає здогадуватися,
сану44. Саму єпископію далі переведено до Холму й на неї король Данило по-
ставив обраного з-поміж володимирського соборного кліру владику Іоана, як
би ще раз наголошуючи, зокрема, в такий спосіб на вихідних володимирських
джерелах холмської історії45.
Згадана новітня пропозиція вбачати в єпископові Іоанові архиєрея, нібито,
не холмського, а, насправді, – володимирського не витримує критики ніяк. Вона
не тільки перекручує достатньо чітку та цілком однозначну за способом вислов-
лення автентичну вимову самого літописного запису, зовсім ігноруючи вміщене
після переліку чотирьох володимирських владик виразне наступне відсилання
до іншої – холмської ситуації. При такому трактуванні неминуче повинно би
постати ще також питання: чому Данило Романович, перебуваючи, очевидно,
певний час уже в Холмі, немов повинен був все ще поставляти єпископа для Во-
лодимира, фактичним одноосібним володарем якого тоді уже був його молод-
ший брат Василько, й, незалежно від реального зверхника міста, користуватися
вирішальним впливом при поставленні місцевих владик? Та й сам поставлений,
нібито, на такий спосіб до Володимира єпископ чомусь, як стверджено, мав по-
стійно перебувати не при своїй кафедрі, про що в О. Толочка не йдеться зовсім,
а в Холмі. Ця не зауважена ще одна очевидна й безперечна нелогічність, висува-
ючи погляд на владику Іоана як єпископа, за, фактично, ніяк не обумовленим
здогадом, нібито, Володимирського, здатна так само показати помилковість від-
повідного погляду, заснованого на звичайнісінькому “перепрацюванні” на облю-
бовану “дорогу ідею”. Зрештою, в цитованому переліку володимирських владик
з “Рукопису” Лева (Кишки), за всіма ознаками виведеному від того ж вихідного
джерела, імені Іоана поміж єрархами часів Данила і Василька Романовичів шу-
кати марно. Після останнього з них – Кузьми, як уже привернуто увагу, одразу
вміщено знаного з літописної статті щойно 1288 р. Євсигнія.
Отже, проведений докладніший розгляд виразно заперечує погляд, що лі-
тописний текст під 1223 р. про владик не стосується винятково єрархів володи-
мирських, як схильний вважати О. Толочко. Насправді, крім володимирських,
від яких він розпочинається, у другій, цілком окремій і незалежній від пере-
ліку володимирських владик самостійній його частині, відділеній обіцянкою
подати опис спорудження Холму, в завершенні йдеться також про першим
віднотованого серед перелічених володимирських владик Асафа, переведе-
ного далі до Угровська. Коли прийняти версію О. Толочка про присутність в
обох частинах переліку винятково володимирських владик, Асаф мав би бути
відзначений у ньому двічі, що й породило вказане нічим не підтверджене на-
магання вбачати тут двох різних осіб (див. вище) А перед згадкою про нього
чим – через, власне, “самозванство” – не ви-
падало би погодитися, хоча сам реальний
перебіг подій і залишається невідомим. Ви-
дається, наведена версія Д. Домбровського
переконливіша, принаймні здатна видава-
тися ближчою до істини. Вияв самозванства
(приписуючи його також “архиєпископові
Петру”, який виступав на Ліонському соборі
1245 р.) вбачав у претензії Асафа Петро То-
лочко (Давньоруські літописи… С. 332). До
“самозванства” в дещо оригінальний спосіб
відкликався також: Jusupović A. “Богу…”. S. 9.
За його твердженням, в часах загального роз-
ладу після відходу монголів: “Pojawiają się w
źródłach takie osoby jak np. Piotr Akerowicz,
określane jako metropolici (sic!)” (окрім нього,
іншим “самозванцем” потрактований через
знаний “скік” угровський єпископ Асаф).
45 До її володимирського родоводу увагу
привернуто: Александрович В. Холмське бу-
дівництво… С. 38. Пор.: Там само. С. 44, 57.
89ХОЛМСЬКИЙ ЄПАРХІАЛЬНИЙ ОСЕРЕДОК ЧАСІВ КОРОЛЯ ДАНИЛА РОМАНОВИЧА…
подано холмського єпископа Іоана, поставленого на новоутворену місцеву ка-
федру, засновану з переведенням угровської єпархії до новозакладеного Холму.
Заради облюбованої дорогої ідеї цей очевидний і безперечний в аналізованому
літописному фрагменті істотний за його наповненням вимовний позаволоди-
мирський контекст як для концепції “непотрібний і шкідливий” проігнорова-
но. Новітній інтерпретатор відверто насильницьким способом, без будь-яких
на те підстав, виходячи тільки з непоборної сили очевидної власної потреби,
відніс увесь запис винятково до володимирського середовища. Це й повинно
було стати одним з показових кроків до пожаданого відкидання самої можли-
вості існування владичих кафедр Угровська та Холму. Так один з найважливі-
ших аргументів заперечення функціонування у Холмі за часів короля Данила
Романовича єпархіального осередку при докладнішому розгляді признається
до кар’єри скромного “жарту ерудита”…
На те, що критик при цьому не обійшовся без очевидних “жартів”, вказує
запропоноване у його викладі ще одне, й цього разу – вже пряме та однознач-
не відсилання до угровського єпископа, збережене на початку розповіді про
заснування Холму: “Холмъ бо городъ сиче быс ̑ созданъ . Бжи҃имъ веленьемь .
Данилови бо кнѧжащоу . во Володимѣрѣ созда градъ Оугорескь . и постави во
немь пискоупа”46. У тексті О. Толочка наведена чимала цитата з відповідного
фрагменту літописної розповіді, як, нібито, “сюжет о строительной деятель-
ности Даниила Романовича в Холме (!): “Холмъ бо городъ сиче быc созданъ .
Бжи҃имъ веленьемь . Данилови бо кнѧжащоу . во Володимѣрѣ [...]. ӕздѧщоу
[...] емоу по полю . и ловъı дѣющоу . и видѣ мѣсто красно . и лѣсно на горѣ .
ωбьходѧщоу ωкроугъ его полю…”47. Однак, цього разу йшлося, як стверджено,
“о строительной деятельности Даниила Романовича в Холме”, хоча насправ-
ді нічого такого літопис не пропонує взагалі – ні тут, ні будь де інде. Тому, з
огляду актуального інтересу, вміщене тут відсилання до Угровська та постав-
лення у ньому єпископа було визнане зайвим. Іншого разу ці вказівки відзна-
чено як збережені “в совершенно постороннем тексте: описании построения
города Холма”48. Тепер обидві згадки про угровського владику потрактовано
через поняття “взаимосвязанных и, видимо, сделанных одновременно вставок
в первоначальный текст “галицкой” (sic!) летописи”*. При цьому знана цито-
вана літописна нотатка, згідно з якою король Данило Романович “созда градь
оугровескь . и постави во немь пискоупа” – виявляється – “откровенно оши-
бочна с фактической точки зрения”, оскільки, за інформацією літопису, місто
існувало вже давніше, а щодо Асафа як угровського єрарха, то автор уже “мав
довести”, нібито насправді його поставлення до Угровська не було49.
Викладеними зусиллями на засвідчений спосіб завідомо “непотрібну”
проблему угровського єпархіального осередку нашвидкуруч “ліквідовано на-
завжди”. Застосований поспіх виразно вказує на очевидну насущу потребу в
такому успіхові, оскільки інакше усі намагання, потрачені на впровадження
“торжества історичної справедливості” щодо холмської кафедри, виявляються
не тільки мізерними, а й марними. Зазначена поспішність презентується черго-
вою маніпуляцією, оскільки сам по собі висновок про, начебто, вставний харак-
тер обох нотаток стосовно угровської єпархії ніяк не здатний стати підставою
46 Ипатьевская летопись. Стб. 842.
47 Толочко А. П. Основание... C. 265.
48 Там же. С. 264.
* Визнання “галицким” холмського літо-
пису короля Данила Романовича, з огляду
на засвідчену при цьому “проникливість”,
коментувати, звісно, не випадало б.
49 Толочко А. П. Основание... С. 263–264.
90 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
для прийнятого заперечення існування самого єпархіального осередку. Власне
такого походження відповідного тексту ніяк не аргументовано. Його прийнято
винятково на віру, тобто, фактично, – без будь-яких на те підстав. Для О. Толоч-
ка гадана “вставка” виявилася свідченням, нібито, не тільки неважливого, а й
цілковито безвартісного характеру гаданого дописаного. Насправді таке нічим
не обумовлене міркування не тільки не має під собою жодних мотивів, а й є
однозначно помилковим. Адже, як виявляється за версією О. Толочка, у літо-
писі – і то навіть у різних місцях – “хтось” мав вперто і наполегливо “додавати”
завідомо “помилкові” відомості про існування угровської кафедри. Такі підо-
зріння не випадало би сприймати серйозно: надто вже очевидною є їх не тільки
бездоказовість, а й цілковита надуманість та “потрібність” на омріяну оказію.
Тому, як виявляється при докладнішому розгляді, достовірності аналізованої
угровської інформації ніщо, насправді, не здатне підважити.
Два цілком незалежних і виразних за вимовою відсилання до угровсько-
го єпархіального осередку однозначно характеризують намагання заперечити
його функціонування як нічим не доведене та безпідставне. Щобільше, подіб-
ний погляд супроводить знане з його наполегливості очевидне замовчування
“непотрібних” фактів, не тільки не вписаних до “концепції”, а й навіть виразно
здатних її спростувати. Про наукові здобутки, засновані на таких підходах, роз-
важати, звісно, не випадало б ніяк. Безперечна проблема, видається, в іншому.
Оскільки розвиток Угровська під посиленою опікою володаря виявився ви-
нятково короткотривалим50, це неуникненно мало запрограмувати й відповід-
но так само недовготривале перебування у місті владичої кафедри. З появою
перед кінцем 1230-х років та стрімким піднесенням у першій половині наступ-
ного десятиліття Холму51 її, як цілком виразно й однозначно стверджує спеці-
ально проаналізований з цієї нагоди літопис, переведено до розташованого ще
далі на захід новозакладеного актуального центру володінь короля Данила Ро-
мановича. Усе доступне нам винятково скромне фактичне забезпечення функ-
ціонування угровського єпархіального осередку обмежене двома принагідни-
ми літописними згадками. Окрім позбавленого будь-яких реалій лаконічного
за вимовою відсилання у тексті наведеного переліку владик, інше подібне, так
само цілком принагідного характеру відкликання при викладі обставин вибору
місця для майбутнього Холму: “Данилови бо кнѧжащоу . во Володимѣрѣ созда
градъ Оугорескь . и постави во немь пискоупа” досі привертало увагу винятко-
во в контексті заснування угровської кафедри. Натомість поза полем зору на-
далі залишається важливе часове окреслення, згідно з яким вона повинна була
з’явитися ще у володимирський, передхолмський період біографії короля. Її
поява однозначно вказує на існування уже на той час якихось цілком виразних
планів на майбутнє щодо Угровська, однак літописний виклад не пропонує ні-
яких підстав для їх можливого конкретизування. Принаймні, оскільки владика
Асаф перебував на володимирській кафедрі ще 1229 р. (див. вище), холмський
“град ̑ инъıи” як наступний крок з розбудови новозакладеного міста існував уже
50 Найдокладніше про неї див.: Алексан-
дрович В. Угровський епізод. С. 81–95.
51 Щодо найактивнішої розбудови міс-
та власне в цей період див.: Александро-
вич В. Холм... С. 163–166; Його ж. Холмське
будівниц тво… С. 37–44.
52 Ипатьевская летопись. Стб. 843. Таку
хронологію підтвердили й новітні архео-
логічні дослідження: Buko A., Dzieńkowski T.,
Gołub S. Rezydencja książęca... С. 182; Buko A.,
Dobrowolski R., Dzieńkowski T., Gołub S., Pe-
tryk W., Rodzińska-Chorąży T. Palatium... S. 141–
144, 145, 152. Пор. також: Александрович В.
Холмське будівництво… С. 39, 46–48.
91ХОЛМСЬКИЙ ЄПАРХІАЛЬНИЙ ОСЕРЕДОК ЧАСІВ КОРОЛЯ ДАНИЛА РОМАНОВИЧА…
на 1240 р. 52 й невдала київська спроба єпископа, правдоподібно, відбулася одно-
го з найближчих років після цього, реальна історія угровської кафедри мала би
бути винятково короткотривалою – десь в окресленому наведеними скупими
фактами проміжку часу. Функціонуючи, очевидно, менше десятиліття, чи, при-
наймні, не дуже більше того, угровський єпархіальний центр не так уже й мав
належну можливість реально утвердитися у церковних структурах, потрапити
до церковного канону Київської митрополії, не кажучи про Константинополь-
ську Церкву. Тогочасний нікейський період її історії у такому контексті, звісно,
так само варто би не випускати з уваги. Видається також зрозумілим, що недов-
готривалий угровський епізод не мав шансів закріпитися і в титулатурі холм-
ських владик, які далі від пізньосередньовічної доби іменувалися, водночас, теж
владиками белзькими53: навіть натяків на можливість такого сліду в знаному за
пізніших часів офіційному їх іменуванні вловити не вдається.
Прямо засвідчене в наведеному літописному переказі переведення воло-
димирського владики Асафа на новоутворену єпископію до Угровська знахо-
дить підтвердження у, загалом, не характерних для давнішої практики східної
Церкви поодиноких зафіксованих в історії Київської митрополії фактах перене-
сення владик на іншу кафедру54. Зрештою, не зауваженим досі у відповідному
контексті віддзеркаленням саме такого досвіду є знані претендування владики
Асафа на Новгородське архиєпископство, як і, згодом, – Київську митрополію.
Не відомо при цьому, наскільки тут мав спрацювати його власний “неспо-
кій”, а наскільки за обома цими кроками здатні стояти нові реалії церковного
життя Київської митрополії XIII ст. Адже, в переконанні О. Толочка, церковна
практика, загалом, повинна була уможливлювати самі зазначені прагнення.
Оскільки новгородський епізод біографії владики Асафа не наділений ніяким
негативним контекстом у новгородській літописній традиції, не випадало би
вбачати в такому факті чогось цілком незгідного з прийнятою для свого часу
нормою, якоїсь неприпустимої, неприйнятної новації. Варто врахувати також
знане переміщення до Ростова владимирського єпископа Симеона, коли, пере-
їхавши, правда, – тільки наприкінці століття, до Владимира, митрополит Мак-
сим вивільнив на такий спосіб владимирську кафедру для себе55. Цей випа-
док пропонує ще один яскравий приклад можливості переведення на інший
престіл владики в Київській митрополії XIII ст. Безпосереднім наближеним
до аналізованої ситуації прецедентом сприйнято також вказане в зазначеному
зв’язку переведення до Перемишля новгородського архиєпископа Антонія56.
Хоча й у цьому конкретному випадку йшлося, насправді, не про щось власне
таке, а створення для Антонія нової кафедри через виняткові обставини – коли
в Новгороді виявилося водночас двоє владик, тому фактор перенесення тут
не випадало би сприймати головним чинником. Проте показовою є ствердже-
на при цьому сама принципова можливість такого кроку уже за відповідного
часу. Зрештою, очевидний не зауважений досі в такому контексті аналогічний
приклад пропонує й біографія самого владики Асафа – спершу єпископа
53 Див.: Соневицький Л. Український єпис-
копат Перемишльської і Холмської єпархій
в XV–XVI ст. Записки Наукового товариства
імені Шевченка (далі – ЗНТШ). Т. 202: Праці
Історично-фільозофічної секції (Леонід Со-
невицький. Студії з історії України). С. 57.
54 З цього приводу див.: Толочко А. П. Ос-
нование... С. 267–268.
55 О. Толочко (Основание... С. 273, при-
меч. 80) відкликався до цього достатньо відо-
мого факту, проте, розглядаючи проблему
переміщень владик, його не врахував.
56 Толочко А. П. Основание... С. 267.
57 Там же. С. 268–269.
92 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
Володимирського, а далі – Угровського. Аналізована ситуація відповідає й за-
фіксованій у джерелах знаній практиці переведення владик до іншого міста за
збереження титулу попередньої резиденції57. Найяскравіший такий момент, в
О. Толочка не врахований, пов’язаний зі знаним виїздом київських митрополи-
тів при довготривалому збереженні історичного київського престолу головним
у титулатурі за умов їх постійного резидування уже поза містом.
Усі перелічені факти здатні, зі свого боку, підтвердити правомірність тра-
диційного досі сприйняття викладеної на сторінках літопису ситуації з пере-
веденням новозакладеної угровської кафедри до Холму як вияву хоча, загалом, й
рідкісної, проте, все ж, – прийнятної для Київської митрополії практики відпо-
відного часу. Інакше й не могло статися, оскільки щось подібне мусило відбутися
тільки як з відома, так і за згоди на те самої митрополії. Проте пропозиція О. То-
лочка також чомусь не виявила схильності враховувати такого визнання зовсім.
За виказаної наполегливості докладених зусиль із пошуку потрібних до-
казів, звісно, не могли з тим самим, наперед очікуваним успіхом не віднайтися
й інші аргументи, наділені не меншою силою переконання щодо утвердження
заздалегідь закладеної, нібито, недоведеності існування в середині століття як
угровської, так і холмської владичих кафедр.
Наступним пунктом заперечення стало трактування поєднання у на-
веденому переліку володимирських архиєреїв імені “Асафъ” з окресленням
“Воугровьскъıи”. Давніша література згідно вбачала тут відсилання до угров-
ського владики, не вдаючись при цьому до якихось інших можливостей зовсім.
Не дивлячись на таку стійку одноголосну традицію сприйняття, висновок нової
критичної візії викладено категорично: “Бесспорных оснований для этого нет”58.
Виявляється, поняття “Воугровьскъıи” повинно, на думку О. Толочка, вказу-
вати, нібито, насправді не на престіл самого владики, а… його походження з
Угровська, хоча подібна пропозиція й сприймається здатною цілковито розхо-
дитися із загальновідомою практикою. Адже, за прийняття такого погляду, ви-
являється, начебто владик повинні були іменувати не за кафедрою, а… місцем
походження – ще одна очевидна “надінтерпретаційна” новація, яка (в цьому
конкретному випадку) не потребує коментарів… Залучене окреслення витлума-
чено відображенням особистого зв’язку єрарха зі згаданим у літописі щойно під
1268 р. тамтешнім монастирем святого Даниїла – згідно з однією із застосованих
у літописному переліку володимирських єпископів формул іменування: “бѣ бо
Асафъ . блжн҃ъıи преподобнъıи стл҃ь Сто҃е Горъı . и потомъ бѣ Василѣи ѿ Сто҃е
Горъı”59. Запрезентований критицизм не зауважив того, що при такому підхо-
ді – за його ж власною логікою – Асафа наділено одразу… двома походженнями.
Одне з них повинно відсилати до Святої Гори, під якою традиційно вбачають
Зимненський монастир, інше, водночас, – угровського Данилівського монастиря.
Щойно наведеного святогірського відсилання щодо владики О. Толочко, звісно,
не міг не знати, проте на конкретну розглянуту нагоду його не залучено.
Про сам угровський монастир не відомо, зрештою, нічого більше, окрім уже
наведеного одинокого запису 1268 р. та значно менше знаного ще, очевидно, так
само лаконічного посереднього переказу – через принагідно згаданого в пап-
ському листі 1247 р. недавнього посланця короля Данила Романовича – “аббата”
“гори святого Данила”60. Тому співвіднесення з цим монастирем походження
58 Толочко А. П. Основание... С. 263.
59 Ипатьевская летопись. Стб. 739–740.
60 Historica Russiae Monumenta et antiquis
exterarum gentium activis et bibliotecim de-
prompta ab A. I. Turgenio. Petropoli, 1841. P. 67.
93ХОЛМСЬКИЙ ЄПАРХІАЛЬНИЙ ОСЕРЕДОК ЧАСІВ КОРОЛЯ ДАНИЛА РОМАНОВИЧА…
владики, зафіксованого, як зазначено, в архиєрейському статусі ще перед почат-
ком можливої активнішої розбудови Угровська, щонайпізніше, з-перед 1229 р.,
а вірогідно, як уже вказано, – ще навіть десь, приблизно, від 1215 р., явно не по-
збавлене виразних елементів за всіма ознаками надмірної, як на ситуацію, та
нічим не оправданої відваги. До того ж, відповідне намагання, найочевидніше,
ще й немало замішане на незмінному послідовному перебільшенні “потрібної”
вимови аргументів, використаних доказами облюбованого погляду.
Отож, з усіх розглянутих міркувань запропоноване підсумування “ката-
лог Ипат. под 6731 г. перечисляет епископов владимирских, и в нем напрасно
было бы искать упоминаний о епископах других кафедр. Сам по себе текст не
содержит сведений об учреждении угровской кафедры и ее епископа (sic!). Не
содержит он и утверждения, будто епископ Иоанн был избран на холмскую
кафедру”61 пропонує набір висновків, заснованих на недостатньо, а то й із оче-
видними завідомо помилковими вихідними підходами сприйнятих переказах
прокоментованого при цьому літописного оповідання.
За засвідченого налаштування у напливі критичної критики для О. Толоч-
ка, щобільше, навіть уся літописна історія Угровська, як уже відзначено, “откро-
венно ошибочна с фактической точки зрения: Даниил не создавал Угровска, о
чем свидетельствовал текст самой же летописи, и, как мы уже знаем, не ста-
вил в нем епископа”62. Як могла трапитися аж так всезагального наповнення
“ошибочность” у тексті, який уклав сучасник описаних подій, автор, звісно, не
схильний був міркувати зовсім63. Засвідчена позиція з відповідного приводу,
безперечно, здатна бути наділеною лише одним оправданням, прихованим
у завідомій цілковитій і непідважальній… непомильності самого новітнього
інтерпретатора. Літопис з наведеного приводу, однак, стверджує, акурат, і те,
й інше, тобто, пропонує докладно зовсім протилежний погляд на проблему.
Незалежно від знаної магії ерудиційних трактувань, йому, звісно, належалося
б довіряти незрівнянно більше, ніж навіть новітнім найерудиційнішим та най-
критичнішим тлумаченням…
Що ж до заснування Угровська, то, звичайно, не зайве би, врешті, постави-
ти дивним чином усе ще на немало незрозумілий спосіб не зауважене питання
про те, що, власне, конкретно повинен був закласти при цьому в уже давніше
існуючому місті король Данило Романович64. Осередок з такою назвою літо-
пис, як відомо, відзначив уже на самому початку століття65, проте водночас
літописець не мав би знову “помилитися”, твердячи про заснування, нібито,
насправді вже давніше існуючого “граду”. З цього огляду в даному конкретно-
му випадку логічно належалося би прийняти інше наповнення вжитого по-
няття. Цілком очевидно, воно повинно стосуватися не заснованого заново – на
сирому корені – самого міста, а граду як укріпленої резиденції актуального
володаря на терені уже давніше функціонуючого міського осередку. У цьому, з
огляду на задокументоване існування Угровська ще на початку століття, єдино
61 Толочко А. П. Основание... С. 263.
62 Там же.
63 Про недооцінену роль холмського літо-
писця як сучасника описаних подій на при-
кладі викладу про заснування Холму див.:
Александрович В. Мистецькі сюжети… С. 44.
64 При дотеперішніх зверненнях до буді-
вельної активності короля питання на такий
спосіб не ставилося ніколи. Тільки Д. Домб-
ровський розважав з цього приводу, відштов-
хуючись від знаної нереалізованої обіцянки
літописця розповісти про заснування Холму:
“По словам автора, он касался “создания” го-
рода. Подчеркнем, “создания”, а не основа-
ния или восстановления”, див.: Домбровски Д.
Учредительная деятельность... С. 129.
65 Ипатьевская летопись. Стб. 721 (під
1204 р.).
94 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
прийнятному для описаної ситуації тлумаченні надто скромно викладена на
сторінках літопису з уживанням, фактично, винятково достатньо мало вимов-
них натяків історія міста, звісно ніяк не надається для трактування в категоріях
“откровенно ошибочна”. Насправді увесь можливий за таких обставин набір
потенційних помилковостей випадало би, знову ж, визнати винятково особис-
тим власним здобутком того самого інтерпретатора.
Іще одним аргументом проти наявності в місті єпископської кафедри роз-
глянуто й літописний, за твердженням О. Толочка, переказ про побудову Холму.
Як уже відзначено, джерело, правду кажучи, не пропонує чогось такого зовсім,
оскільки даної обіцянки розказати про само будівництво літописець, все ж,
так і не реалізував. Насправді коротко сказано про вибір місця, окремо побіж-
но згадано первісний “градѣць малъ”, який невдовзі замінив “ініи град”, а далі
вміщено розповідь про спалені в пожежі храми й при них наведено відомості
також і про окремі інші, скромніші об’єкти столиці66. Виклад цих лаконічних
записів в О. Толочка також не схильний з виразнішою наполегливістю послі-
довно й неухильно дотримуватися вимови самого літописного оповідання. У
позначеному яскраво вираженими ознаками поверховості фрагменті аналізо-
ваного тексту йдеться, зокрема, про “описание трех величественных (виділено –
В. А.) и роскошно украшенных (виділено – В. А.) церквей”67, хоча в автентично-
му літописному трактуванні якихось спеціально “величественных” акцентів
дошукуватися не випадало б. Про оздоблення церков, за винятком стосовно
докладніше описаного храму святого Іоана Златоуста, так само не так уже й
багато повідомлено. Не кажучи вже про немало відмінний характер викладе-
них переказів стосовно кожного з них, богородичний та кузьмодем’янівський
храми охарактеризовано значно лаконічніше, однак аж такої деталізації в О.
Толочка шукати – виявляється – надаремно. Холм при цьому, на відміну від
раніше стосованих висловлювань (див. вище), тепер несподівано потрактовано
як “великолепный (виділено – В. А.) город, в который стеклось огромное (виді-
лено – В. А.) количество населения”68, й водночас вказано також на “умноже-
ние населения в совершенно новом, роскошно отстроенном (виділено – В. А.),
снабженном (sic!) церквями (виділено – В. А.) городе”69. Всупереч загальновідо-
мим реаліям самої літописної розповіді, в продовженні далі відзначено також
“описание строительства (виділено – В. А.) нового многолюдного города с тре-
мя соборами (sic!) (виділено – В. А.)”70. Попри скромність самих залучених лі-
тописних нотаток, викладене бачення, як видно, не обійшлося без, цього разу,
незрозумілого цілком, поєднаного з чималим перебільшенням очевидного
прикрашення окремих елементів зафіксованої у літописному оповіданні кар-
тини із вказівкою на поодинокі реальні обставини розвитку міста на тлі, немов,
цілковитого забуття проголошеного раніше (див. вище) твердого наміру боро-
тися із “завищенням статусу” короля Данила Романовича. Холмський контекст
разом з його єпархіяльним акцентом акурат і сприйнято одним з безперечних
виявів отого “перебільшення”. Очевидної разючої переміни засвідченої раніше
позиції у тому ж власному тексті автор, здається, не спостеріг. Однак вона нале-
жить до яскравих прикладів як способу проникнення до вимови використаного
66 Ипатьевская летопись. Стб. 843–846.
67 Толочко А. П. Основание... С. 265.
68 Там же.
69 Там же. Таке перебільшення не випадає
сприймати особистим винаходом автора;
принаймні, його пропонує ще також “гранді-
озна розбудова стольного града “Королівства
Русі”: Ричка В. Холмський проєкт... С. 105.
70 Толочко А. П. Основание... С. 265–266.
95ХОЛМСЬКИЙ ЄПАРХІАЛЬНИЙ ОСЕРЕДОК ЧАСІВ КОРОЛЯ ДАНИЛА РОМАНОВИЧА…
джерела, так і здатності панувати над його реальним змістом. Зрештою, – влас-
ним викладом з відповідного приводу – теж.
Втім, само наповнення наведених свідчень щодо Холму з його “соборами”
та “огромным количеством населения” й цього разу також потрактовано не-
переконливим: “Вероятно, как и в случае с Андреем Юрьевичем (Боголюб-
ським, який свого часу безуспішно домагався відкриття єпископської кафедри
в себе у Владимирі – В. А.), строительство и украшение церквами нового го-
рода было признано недостаточным резоном для разделения старой еписко-
пии и основания новой кафедры”71. Так зафіксовані в літописі факти знову
відкинуто цілковито як для концепції “непотрібні”, а натомість, звично для
О. Толочка, беззаперечною сприйнято незмінно непідважальну у неподільній
стійкій непомильності власну “візію”.
Найближчим її виявом стало запозичене з російської імперської дійсності
XIX ст. й прикладене… до ситуації з-перед середини XIII ст. ще одне винищу-
ючого наповнення окреслення угровського середовища: “Впрочем, некоторым
исследователям казалось маловероятным, что заштатный (виділено – В. А.) епис-
коп Угровска мог отважиться покуситься (виділено – В. А.) на высшую духовную
власть в стране. Ожидалось бы, что претендовать на митрополичий престол мог
кто-то из более значительных и авторитетных епископов, занимавший важную
кафедру”72. Йдеться про ще один надійний – в очах автора – засіб, покликаний
докластися до ліквідації “осоружного” Угровська у цілком неприйнятній для пе-
редового бачення його ролі. За такої полемічності запалу було б зайвим доводити
несумісність з реаліями епохи самого поняття “заштатного епископа”, вжитого,
безперечно, через асоційоване з ним стійке принижуюче, послідовно негативно-
го характеру наповнення. Особливо, на тлі ствердженої відсутності задокументо-
ваних випадків, коли на митрополичий престіл у Києві переходили єпископи
поодиноких єпархій митрополії73. Тут не зайвим буде нагадати не зауважений у
відповідному контексті знаний інший, давніший вчинок того самого єпископа,
який, попри стверджену тут його “заштатність”, уже мав нагоду претендувати
на друге – після митрополита – становище у Київській Церкві – новгородського
архиєпископа. Окрім того, якщо “скік” владики Асафа повинен був статися після
відходу монголів на початку 40-х років, то це мало відбутися за умов, коли Київ
уже якийсь час безпосередньо підпорядковувався владі Данила Романовича. Цієї
істотної обставини запропоноване трактування, як відзначено, так само вияви-
лося не схильним врахувати зовсім. Хоча сама вона, звісно, здатна була немало
збільшити шанси претендента зі середовища волинського володаря – митропо-
литом невдовзі, справді, став чоловік з найближчого оточення короля.
Наскільки наполегливо та послідовно О. Толочко як автор просувався
до поставленої перед собою заповітної мети яскраво засвідчує й проголоше-
на, нібито, неможливість ототожнення згаданого першим у переліку володи-
мирських владик Асафа з “Асафом Угровським”. Інтерпретатора не зупинило
навіть те, що вони мусили бути сучасниками і з цього огляду приймати іс-
нування практично водночас та в тому ж самому середовищі двох владик з
однаковим іменем – намагання далеко не найпереконливіше вже за наміром.
Однак, виявляється, “они ясно различены в тексте: первый – “святогорский”,
второй – “угровский”74. Наведений приклад – яскраве за вимовою свідчення
того, як один невірно витлумачений (див. вище) факт надалі розростається,
71 Там же. С. 266.
72 Там же.
73 Там же. С. 267.
74 Там же. С. 266.
96 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
породжуючи наступний чимраз більший ряд собі подібних, заснованих на за-
відомо помилковому вихідному мотивуванні.
Далі на розвиток викладених поглядів навіть виявляється, нібито “после
инцидента с владимирским епископом Иоасафом Романовичи (sic!) перено-
сят резиденцию владимирских епископов (sic!) в Холм. По крайней мере один
из владимирских епископов – Иоанн – действительно, живет при Данииле в
Холме”75. Тобто, коли літопис, про що вже йшлося, чітко і виразно твердить
про переведення до Холму угровської, як уже вказано, кафедри, для комента-
тора – після визнання холмського владики насправді, нібито, володимирським
і внаслідок такого умовиводу – виявляється очевидним перенесення на нове
місце резиденції… уже володимирських єрархів. До того ж, у самого О. То-
лочка йдеться про тільки перебування володимирського владики в Холмі, а
не переведення туди володимирської кафедри. Обстоювати наявність різниці
між літописним переказом та його використанням у наведеному коментарі,
звісно, не випадало б. Те, що володимирська єпархія за так викладеного роз-
витку подій, немовби, мала, фактично, припинити існування й брат короля
Данила Василько Романович повинен був “залишитися без єпископа” на тлі
незмінно стосованого критицизму підходів, звісно, теж опинилося поза ува-
гою. Найочевидніше, зовсім “зайвих” для запропонованої конструкції пере-
лічених у наведеній літописній статті 1223 р. після Асафа наступних воло-
димирських єпископів Василія, Микифора та Кузьму, вміщених у переліку
перед (пор. вище) так само володимирським, як вважає О. Толочко, владикою
Іоаном, задля “концепції”, як виявилося, цього разу, знову ж, не… гріх і не за-
уважити. Як і вже відзначеної відсутності Іоана в літописному виліченні воло-
димирських архиєреїв. При засвідченому радикалізмі так само не належалося,
звісно, й оком моргнути, коли далі “переведена” єпархія знову мала “поверну-
тися” на своє історичне місце: “Но следующего епископа Евсигния находим в
1280-х гг. на прежнем месте во Владимире”76. Схвалені й апробовані на такий
спосіб вияви завідомо дивної, як на звичне бачення, поведінки в церковних ко-
лах так само не мали привернути уваги зовсім. Навпаки, їх сприйнято підста-
вою для наступних висновків з кола уже знайомих зусиль послідовно негую-
чого Холм у його найприкметніших характерних особливостях наповнення…
Немала доля аналізованого успіху з нового трактування проблеми почат-
кового періоду функціонування холмської владичої кафедри пов’язана з визна-
нням відсутності в літописі згадки про собор у Холмі – на тверде переконання
О. Толочка, такого статусу не мав жоден з трьох (насправді, літопис вказує їх чо-
тири77) холмських храмів. “Два из них освящены в честь патрональных святых
епископов Козьмы и Иоанна, что идентифицирует их как, в некотором роде,
“частные” заведения, возможно, монастыри. Более того, есть основания пола-
гать, что и третья церковь – Богородичная – также была монастырским хра-
мом”78. Наведені два речення – показовий приклад послідовної, незмінно нав-
колонаукової маніпуляції фактами разом з їх так само не менш працьовитим
цілеспрямованим цілковитим переінакшуванням на насущу потребу.
75 Толочко А. П. Основание... С. 269.
76 Там же. С. 270.
77 Четвертим є не врахована тут Троїцька
церква, відзначена як запалена при мон-
гольському набігу 1241 р. й далі відбудована:
Ипатьевская летопись. Стб. 843. Інших відо-
мостей про неї не виявлено, пор.: Алексан-
дрович В. Холмське будівництво… С. 39–40.
Про чотири храми сам О. Толочко згадав
також: Толочко А. П. Основание... С. 265–266.
78 Толочко А. П. Основание... С. 270.
97ХОЛМСЬКИЙ ЄПАРХІАЛЬНИЙ ОСЕРЕДОК ЧАСІВ КОРОЛЯ ДАНИЛА РОМАНОВИЧА…
Очевидних перекручень тут виявляється одразу чималий набір. До них
належить навіть порядок відзначення обох владик, для коментатора, як ви-
дно, не наділений якимось виразнішим окремим самостійним сенсом. Для
літопису, варто нагадати, Кузьма – останній з володимирських єпископів у
цитованому їх літописному переліку, натомість Іоана, як уже наголошено, зга-
дано далі – тільки після лаконічного відсилання до заснування Холму, що, в
самому джерелі однозначно мало би вказати на нього як, насправді, владику
холмського (див вище). Його, нібито, переведення як володимирського до ново-
закладеного міста й проживання там при боці Данила Романовича виявилося
очевидною вигадкою (див. вище). Подані в наведеній цитаті з розмірковувань
О. Толочка згадки про обох єпископів сприймаються ще одним кроком із наго-
лошення позірного перевміщення володимирської кафедри до Холму, оскіль-
ки цього разу з містом співвіднесено ще й навіть, немов, цілком “певного” во-
лодимирського, останнього в зазначеному переліку тамтешніх владик Кузьму.
Освячення двох холмських храмів на честь патрональних святих, власно,
обох єпископів й у зв’язку з ними – так само повинно бути визнане ще од-
ним очевидним і безперечним перебільшенням “на потребу”. Втім, воно не
є чимось зовсім новим, оскільки близька ідея у літературі витає уже від дав-
нішого часу як скромнішого наповнення твердження: “Навряд чи доводиться
сумніватися в тому, що зведенням храмів в ім’я св. Іоанна і св. Козьми і Дем’яна
переймалися самі холмський і володимирський єпископи”79. Насправді ж
може йтися винятково про цілком випадкове співпадіння імен, не здатне пре-
тендувати на жодне реальне конкретне значення та якесь пояснення. Так само,
як очевидним нонсенсом сприймається прийняте в О. Толочка перетворення,
нібито, посвячених на честь покровителів єпископів храмів “в некотором роде,
“частные” заведения” (з усіма очевидними наслідками такого не відігнаного
“наваждения” – див. далі). Про храми королівської столиці як, немов, комусь
сторонньому належні “частные” заведения” взагалі згадувати не випадає. По-
казова при цьому відсутність відсилання до знаної обітниці засновника Хол-
му при виборі місця для нього спорудити в майбутньому місті храм на честь
святого Іоана80, до якої література відкликалася неодноразово81. Вона явно зо-
всім не здатна вписатися до випрацюваної концепції й через те виявилася не
побаченою та проігнорованою, а той самий храм переадресовано та подано
уже як освячений на честь… небесного покровителя потрактованого володи-
мирським архиєреєм владики Іоана… Не зауважила запропонована “візія”
також відзначеної у новішій літературі підкресленої уваги короля Данила Ро-
мановича до храму святого Іоана Златоуста, вираженої ще й додатково через
79 Толочко П. П. Давньоруські літописи…
С. 333.
80 Див.: Ипатьевская летопись. Стб. 843. У
наведеному підборі фрагментів літописного
оповідання, покликаному, на переконання
київського автора, дати уявлення “[o] строи-
тельной деятельности Даниила Романовича
в Холме”, знаного епізоду з обітницею свя-
тому Іоанові Златоусту шукати марно: То-
лочко А. П. Основание... С. 265.
81 З новіших прикладів див., зокрема: То-
лочко П. П. Давньоруські літописи… С. 328–
329, 333; Ричка В. Холмський проєкт… С. 105
(у цитаті з літопису); Jusupović A. “Богу…”.
С. 6 (у викладі літопису).
82 Увагу до цього контексту літописної
розповіді привернуто: Александрович В. Свя-
тий Алімпій Печерський – перший відно-
тований джерелами український маляр Ве-
лика Успенська церква Києво-Печерської лаври.
Слід у віках. Матеріали міжнародної наукової
конференції 1–2 жовтня 2001 р. Київ, 2002.
С. 9–10; Його ж. Мистецькі сюжети… С. 57–
58. Пор. також: Його ж. Холм… С. 175–176;
Його ж. Холмське будівництво… С. 41.
98 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
обдарування цієї святині численними рідкісними сакральними об’єктами,
втім, як є підстави здогадуватися, – й родинними реліквіями засновника, що
теж здатне якнайтісніше пов’язати церкву з особою самого короля82, а не ко-
гось іншого. Натомість зусиллями інтерпретатора довідуємося про “храми на
честь патрональних святих владик”, втім навіть нічим, ніби, й ніяк спеціально
не пов’язаного з Холмом, “стороннього” володимирського єпископа Кузьми.
Принаймні, одинока згадка самого його імені в цитованому переліку тамтеш-
ніх владик якихось холмських асоціацій, звісно, запропонувати не здатна. З та-
кого підходу мало би також ще й на немало дивний спосіб виглядати, немов,
заснувавши місто як свою столицю, королю Данилові випадало “скромно” не
залишити на місцевому ґрунті ніякого виразнішого власного сліду, в незро-
зумілий для призвичаєння епохи спосіб відступивши усі природно належні
йому права фундатора та опікуна іншим, ніяк не причетним до новозакладе-
ного Холму, а навіть зовсім стороннім особам. При цьому ще й мала б виявити-
ся не виконаною також дана свого часу при виборі місця для майбутнього міс-
та знана обіцянка спорудити в ньому церкву на честь святого Іоана Златоуста.
І це при тому, нібито на честь святих покровителів “сусідніх” володимирських
владик освячено, як переконаний О. Толочко, два з чотирьох храмів столиці…
Подібні розмірковування аж надто виразно окреслюють залучений критич-
ний потенціал запропонованого принагідного – на тлі заперечення холмського
єпархіального осередку – переосмислення загальновизнаних фактів початко-
вої історії столиці короля Данила Романовича. Фактично, їх використано не
для загальновизнаної у науковому колі історичної реконструкції. Вони слугу-
ють винятково матеріалом для цілком вільної, щодо вимови самого джерела,
виразно облегшеної, самостійної, немало незалежної у стосунку до викладених
на сторінках літопису реалій, літературної творчості за його мотивами.
Ще більший успіх того ж наповнення пропонує подальший розвиток
за такою моделлю засвідченого осмислення. Як уже зазначено, виявляєть-
ся, посвячення “на честь патрональних святих владик” мало б ідентифіку-
вати обидві церкви “как, в некотором роде, “частные” заведения, возможно,
монастыри”. Цим осягнутий на очевидний у його проникливості спосіб успіх,
однак, не схильний обмежуватися: “Более того, есть основания полагать, что и
третья церковь – Богородичная – также была монастырским храмом. Вернув-
шись из чешского похода, Даниил Романович “приде во град Холмь [...] в домъ
. Пречистоѣ . падъ поклонися… и прибываше в домоу стг҃о Ивана . во городѣ
Холмѣ с веселиемь”83. “ГВЛ является одним из первых летописных памятников,
и, кажется, первым в XIII в., именующим религиозное учреждение (sic!) “до-
мом” соответствующего небесного персонажа”84.
У наведеному зіставленні прогресивна критика показала просто таки вра-
жаючий злет критичної думки. Храми як “частные” заведения” належать, зви-
чайно, до зовсім незабутніх осягнень як критичної логіки, так і наукової терміно-
логії. Того, що вони, водночас, “возможно, монастыри”, ніщо, звісно, не доводить.
Однак для аналізованого тексту в якомусь доведенні й не відчувалося найменшої
потреби. Зазначену нічим не аргументовану лише, нібито, “можливість” не тіль-
ки сприйнято без жодних застережень, а й далі за знаним способом найкорот-
шого доступного перетворення тут же залучено вже цілком доконаним фактом.
Наведене міркування при докладнішому розгляді виявляється вираз-
ним наслідком абсолютно безпідставного, перенесеного на холмський ґрунт
83 Толочко А. П. Основание... С. 270. 84 Там же.
99ХОЛМСЬКИЙ ЄПАРХІАЛЬНИЙ ОСЕРЕДОК ЧАСІВ КОРОЛЯ ДАНИЛА РОМАНОВИЧА…
помилкового висновку, опрацьованого ще на матеріалі старокиївської літера-
турної традиції. У його основі лежить згадка Київського літопису з опису набігу
половців 1096 р. на Києво-Печерський монастир: “въжгоша домъ стъ҃ıӕ Влд ̑чцѣ
нашеӕ Бцѣ”; “тѣмже и мы послѣдующе прр҃ку Двд҃у вопьємъ . Ги Бе ҃ мои . по-
ложи [ӕ] ӕко коло ӕко ѡгнь пред ̑ лицемь вѣтру иже попалѧєть дубравъı . тако
пожениши ӕ бурею твоєю . исполни лица ихъ дасаженьӕ . се бо ѡскверниша
и пожгоша стъ҃ıи дом ̑ твои . и манастъıрь Мтр҃е твоєӕ”85. Наведений фрагмент
літописного оповідання пропонує виразну та однозначну за вимовою вказівку
на соборну церкву Печерського монастиря Богородиці як дім Божий і водно-
час монастир, посвячений Його Матері. Аналізоване ж трактування без будь-
яких на те аргументів, проігнорувавши наведене недвозначне за вимовою іме-
нування “дім” у значенні “храм”, подає його як, нібито, тотожне зовсім іншому
поняттю – “монастир”. Звідси виходить не зауважений очевидний і безпере-
чний курйоз, при якому всі три найважливіших храми нової столиці короля
Данила Романовича виявляються… монастирськими. Хоча в самому літопи-
сі – як у знаному викладі про знищення під час пожежі, так і за відмінних
обставин, – а також інших, пізніших джерелах ніяких відсилань до наявності в
Холмі, власне, монастирів ще тривалий час86 немає87. Як не таємниця, зрештою,
й відсутність такого нагромадження монастирів за подібних обставин в україн-
ській церковній традиції загалом. Однак, не дивлячись на вимову джерел, про-
гресивній “свіжій ідеї” і цього разу належалося вийти неодмінно переможно.
Безперечну завідому хитрість такої наполегливості, не докладаючи надмірних
зусиль, випадає віднайти в тому, що монастирський храм – не кафедральний
храм єпархії. Тобто, за наведеного трактування винятково монастирськими,
жодна з трьох визнаних у Холмі церков не тільки не має підстав, а й не пови-
нна претендувати на становище собору. Звідсіля місто – вже, нібито, цілком
“логічно” – повинно виявитися позбавленим єпархіального осередку…
Що ж до цілковито спотвореного, за такої інтерпретації, поняття храму
як дому, то воно засноване на старозавітній традиції – розпорядженнях про
85 Лаврентьевская летопись ПСРЛ. Т. 1.
Москва, 1997. Стб. 232, 233. Пор.: “вожго-
ша домъ ст҃ыӕ влд̑щѣ Бц҃ѣ”; “тѣмь же и мы
послѣдъствующе про̑рку гл҃емъ . Бе҃ мои по-
ложи ӕ ӕко коло . аки ѡгнь предъ лицемь
вѣтру . иже попалить дубравы . тако пожене-
ши ӕ бурею твоею . исполниши и лица ихъ
досаженьӕ . се бо ѡскверниша и пожгоша
ст҃ъıи домъ твои . манастырь матере твоеӕ”.
Див.: Ипатьевская летопись. Стб. 223–224.
86 Щойно під 1478 р. зафіксовано надан-
ня ставу “inter Pokrowа villam et ciuitatem
Chelmensem pro ecclesia Sancte Marie Vir-
ginis et monasterio alias mаnastyr vladicze
Chelmensi”: Акты издаваемые Виленскою
археографическою коммиссиею, т. 19: Акты
относящиеся к истории бывшей Холмской
епархии. Вильна, 1892. № 18. С. 8. З XVI ст.
віднайшлися джерельні згадки про Спаську
церкву в селі Спас в околиці міста як монас-
тир з давнішим статусом приписаного до
холмського собору, що здатне вказати на
давню заміську монастирську резиденцію
холмських владик: Александрович В. Архі-
тектурний ансамбль середини XIII століття
у Спасі-Стовпі в околицях Холму Україна...
С. 112–113. Пор.: Його ж. Холм… С. 193–194;
Його ж. Холмське будівництво... С. 63–67.
87 До цієї обставини увагу привернуто:
Cil A. Katalog monasterów eparchii chełmskiej
do końca XVI wieku Ruthenica. T. 4. Київ, 2005.
С. 85–97. Найправдоподібніше, зазначене
монастирське перебільшення, зі свого боку,
на якийсь спосіб відображає знане в нові-
шій літературі непомірне форсування при-
сутності монастирського елементу в колі
Романовичів, з відповідного приводу див.:
Александрович В. Не зовсім звичайна моно-
графія “незвичайного князя” [рец. на кн.:].
Майоров О. Галицько-волинський князь Ро-
ман Мстиславич, володар, воїн, дипломат:
У 2 т. Біла Церква, 2011. Т. 1–2 Княжа доба:
історія і культура. Вип. 7. С. 300–308. Підсу-
мування відомостей про середньовічні мо-
настирі Холму та Холмщини запропонував:
Cil A. Katalog… С. 85–97.
100 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
споруд ження храму, що їх отримав від Бога Мойсей, та вміщеному при цьому
зауваженні: “Нехай вони мені спорудять святиню, щоб я міг жити серед них”
(Вихід 25: 8). Відповідно, новішим продовженням цього аспекту релігійної свідо-
мості вже на київському ґрунті є воля Богородиці стосовно побудови монастир-
ської соборної церкви, викладена в Києво-Печерському патерику, – “хощу церковь
взъградит собѣ въ руси, въ Кіевѣ… Пріиду же и сама видѣти церкве и в неи хощу
жити”88. Власне таке сприйняття храму як дому Божого – у церковній практиці,
зрештою, загальновідоме – повинна б засвідчувати наведена цитата з Київсько-
го літопису про запалення та осквернення дому Божого – монастиря Його Мате-
рі – Успенської соборної церкви Києво-Печерського монастиря та монастиря за-
галом. О. Толочко потрактував вжите при цьому поняття “дім” не тільки зовсім
безпідставно, а й навіть цілком фантастично. За його переконанням, воно, “как
видно из многочисленных примеров, ассоциируется с закрытым, отгороженным
от внешнего мира пространством, ср. например, в Похвале св. Феодосию (которую
датируют концом ХIII–XIV вв.): “чюждестраньнии овци в дому Божиа Матере за-
творишася”; “прибегохом в дом Божиа Матере, въ твою надѣждю и въ твое ограж-
дение”; “прибегохом в дом пречистыа владычица нашеа Богородица и въ ограду
святую твою”89. Проте якщо в першому випадку “затворення” ще можна хоч якось
сприймати зазначеним “обгородженим місцем”, хоча насправді йдеться про зна-
чно істотнішого наповнення окреслення “дім Божий”, то два інших наведених
приклади чітко та послідовно трактують зовсім про інше, заперечуючи, врешті,
таку можливість і в поданому першому з них. Однозначно адресоване поняття “въ
твою надѣждю и въ твое ограждение” тут стосується не “замкнутого простору”,
а опіки Всевишнього, до якої не менш вимовно відсилає й прикінцевий зворот
“въ ограду святую твою”. В останньому зазначеному випадку прийняте перепо-
внене нездорового реалізму тлумачення, щобільше, пропонує навіть очевидний
не зауважений нонсенс, трактуючи, між іншим, також… про, нібито, святу мо-
настирську “ограду”. Не випадало би дискутувати, що насправді може йтися ви-
нятково про єдине логічне в даному конкретному твердженні покровительство
Всевишнього. Тому наведене трактування поняття та виведені від такої інтерпре-
тації подальші висновки пропонують ще один приклад суцільної дезорієнтації,
заснованої на послідовно поверховому сприйнятті вимови не тільки самого ви-
користаного джерела. У розглянутому випадку йдеться також про неприпусти-
мий модернізм – перебування, водночас, ще й навіть поза звичним контекстом
духовного досвіду та комплексом притаманних епосі загальновідомих духовних
орієнтирів, важливих складових звичної свідомості відповідного часу загалом.
Інший приклад пов’язаних із розглянутим моментом завідомо сумнівного
наповнення “тонкощів інтерпретації” пропонує виклад: “Даниил и Василько
“прибываше в домоу стг҃о Ивана. во городѣ Холмѣ с веселиемь”. Иными сло-
вами, “дом св. Иоанна” смог принять и разместить князей с их многочислен-
ной свитой, и при этом вся эта орава (виділено – В. А.) какое-то время пиро-
вала там (“прибываше [...] с веселиемь”). Следовательно, в нашем сообщении
о доме св. Иоанна речь, конечно же, шла не о городском храме, а о комплексе
монастырских зданий”90.
88 Абрамович Д. Києво-Печерський пате-
рик (Вступ, текст, примітки). Київ, 1931. С. 6.
Увагу до цього печерського тексту у відпо-
відному сенсі та його старозавітного прооб-
разу привернуто: Александрович В. Покров
Богородиці. Українська середньовічна іко-
нографія (Студії з історії українського мис-
тецтва. Т. 4). Львів, 2010. С. 52.
89 Толочко А. П. Основание... С. 270.
90 Там же. С. 271.
101ХОЛМСЬКИЙ ЄПАРХІАЛЬНИЙ ОСЕРЕДОК ЧАСІВ КОРОЛЯ ДАНИЛА РОМАНОВИЧА…
Наведена розповідь та коментарі до неї виводяться від літописного опису по-
вернення короля Данила Романовича з чеського походу 1253 р., коли він, згідно з лі-
тописним викладом, “приде во град ̑Холмь . сь чс ̑тью и со славою в домъ . Пречс ̑тоѣ .
падъ поклонисѧ . и прослави Ба ҃. ѡ бывшем ̑не бѣ бо никоторыи кнѧзь . Роускыи
воевалъ землѣ . Чѣшьское . и видѣвсѧ со братм̑ъ своимъ . и быс ̑в радости велицѣ . и
прибываше в домоу стг҃о Ивана. во городѣ Холмѣ с веселиемь . славѧ Ба ҃и прчс ̑тоую
его мтр҃ь . и стг҃о Ивана Златаоуста”91. Новітній коментатор розповідає, ніби, про
те саме. Однак уважніший погляд переконує: насправді в нього при цьому йдеть-
ся про щось зовсім інакше, оскільки запропонований коментований переказ по-
слідовно відходить від буквальної вимови джерела, а, отже, як наслідок, – і його
справжнього змісту. Замість наведених при цьому фактів цитоване звернення пода
надто вільний – у стосунку до фактографічного наповнення залученої джерельної
розповіді – немало літературизованого забарвлення виклад на тему відповідного
літописного фрагменту. До того ж, сам переказ переповнено виявами вже знаного з
розглянутих досі прикладів різнорідного показового “антинародного фольклору”,
а навіть елементарної дикості недавнього “атеїстичного пошибу”.
Про надто сумнівного наповнення успіхи трактування поняття “дім” уже
йшлося. Правда, чому церква святого Іоана цього разу перестала бути “монас-
тирем”, а мала би втілитися у “городском храме” – дошукуватися, звісно, не
належиться. Далі, як однозначно виходить з буквального відчитання самого
літописного переказу, стверджене “перебування у домі святого Івана”, насправ-
ді, стосується не короля Данила разом з його братом Васильком92, як схильний
вважати коментатор, а тільки першого з них93. Король – переконує розповідь –
“быс ̑ в радости велицѣ . и прибываше в домоу стг҃о Ивана. во городѣ Холмѣ с
веселиемь . славѧ Ба ҃ и прчс ̑тоую его мтр҃ь . и стг҃о Ивана Златаоуста”, тобто,
перебував у храмі святого Іоана, сповнений радості – зі своєї перемоги, з цієї
нагоди “славлячи Ба ҃ и прчс ̑тоую его мтр҃ь . и стг҃о Ивана Златаоуста”94. Ні про
91 Ипатьевская летопись. Стб. 826.
92 Питання про участь князя Василька Ро-
мановича в холмських урочистостях з наго-
ди завершення чеського походу, фактично,
постало вже перед Петром Толочком який
ствердив: “Коли ж у Холм прибув і брат
Василько, князі відправилися “в дом свята-
го Ивана во городѣ Холмѣ с веселием, сла-
вя Бога и Пречистую его Матерь и святаго
Ивана Златоуста” (збережено оригінальний
правопис – В. А.): Толочко П. П. Давньорусь-
кі літописи… С. 328. У наведеному викладі
урочистість, всупереч літописній розповіді,
розділено: король Данило повертається з
чеського походу і відвідує з подячною мо-
литвою собор, далі прибуває його брат і
вони разом йдуть “в дом святаго Ивана во
городѣ Холмѣ с веселием, славя Бога и Пре-
чистую его Матерь и святаго Ивана Злато-
уста”, тобто, йдуть “с веселием”. Останнє
поняття описує, звісно, їх стан, а не продов-
ження ситуації – те що мало відбуватися
там, куди вони спрямували свою увагу. За-
пропонований коментар не тільки розді-
ляє обидві описані в джерелі одна за одною
події, а й вказує на певний час, що мав їх
відділяти. Зауваженого при цьому не по-
збавленого значення для “родинної історіо-
графічної традиції” розділення холмської
урочистості у викладі Толочка-старшого
Толочко-молодший цього разу не спостеріг.
93 Увагу до вказаного принципового мо-
менту привернуто: Александрович В. “Dlacze-
go nie spróbować szaleństwa”: король Данило
Романович як оpunktowanа “istota biologicz-
na”? [рец. на кн.:] Dąbrowski D. Кról Rusi Da-
niel Romanowicz. O ruskiej rodzinie książęcej,
społeczeństwie i kulturze w XIII w. (Monografie
Pracowni Badań nad Dziejami Rusi Uniwersy-
tetu Kazimierza Wielkiego w Bydgoszczy. T. 4).
Kraków, 2016. 412 с., іл. Княжа доба: історія і
культура. Вип. 11: Княжий Львів / Відп. ред.
В. Александрович. Львів, 2017. С. 168.
94 Особливе акцентування постаті свято-
го Іоана Златоуста в цій ситуації відзначив
П. Толочко: “Після чеського походу… Да-
нило славив не тільки Бога і Пречисту його
матір, а й Іоанна Златоуста. Таким чином
зусиллями єпископа Івана святий Іоанн
Златоуст став фактично покровителем но-
вої столиці Галичини (sic!) міста Холму”,
див.: Толочко П. П. Давньоруські літописи…
102 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
що інше, окрім радості переможця й прославлення Бога, Богородиці та свя-
того Іоана Златоуста з оказії дарованої перемоги у відповідному літописному
оповіданні не йдеться. Тому твердження про спроможність “дому св. Иоанна”
“разместить князей с их многочисленной свитой, и при этом вся эта орава (sic!)
какое-то время пировала там” (виділено – В. А.) видає не тільки вражаюче не-
читання тексту в напливі власного наукового екстазу. Водночас це ще й непри-
пустимо вільне поводження при трактуванні конкретного задокументованого
історичного факту з цілковито проігнорованим при цьому його яскраво ви-
раженим безперечним релігійним наповненням. Дискутувати з приводу залу-
ченого поняття “орави” в такому контексті, як і – так само – “бенкетування”…
у храмі в холмській дійсності середини XIII ст., звісно, не випадало б ніяк95...
Щодо “бенкетування”, то, обстоюючи свій погляд, О. Толочко ствердив, нібито
“Вєсєлитисѧ в ГВЛ всегда означает “пировать” й навів приклади на підтвер-
дження своєї думки96. Однак його позиція і цього разу, знову заснована на не-
докладно та поверхово сприйнятих фактах, до того ж, – цілковито перекруче-
них. При цьому не тільки не враховано буквальної вимови літописного тексту,
згідно з якою король “быс ̑ в радости велицѣ . и прибываше в домоу стг҃о Ивана.
во городѣ Холмѣ с веселиемь . славѧ Ба ҃ и прчс ̑тоую его мтр҃ь . и стг҃о Ивана
Златаоуста”, а й проігноровано окремі його моменти та не до впізнання ви-
кривлено сенс інших. Оскільки про справжнє значення поняття “дому святого
Іоана” вже йшлося, перебування у ньому “с веселиемь”, та ще й “славѧ Ба ҃ и
прчс ̑тоую его мтр҃ь . и стг҃о Ивана Златаоуста”, уже навіть само по собі ніяк не
здатне стосуватися прийнятого учтування. Наведені ж в О. Толочка літописні
приклади щодо нього97 трактують, як виявляється, про щось зовсім інакше.
У всіх цих текстах незмінно виступають цілком виразні, окремі додаткові вка-
зівки саме на бенкетування – “в пироу веселѧщоусѧ”, “приѣхаша к Василкови
С. 329. Правда, при чому тут власні “зусил-
ля єпископа Івана”, коли увагу короля до
святого зафіксовано задовго до появи вла-
дики ще в цитованому в тексті П. Толочка у
відповідном у зв’язку (див. вище) епізоді ви-
бору місця для майбутнього міста – гадати
не випадає. Наведене тлумачення – ще одне
показове свідчення того, наскільки легко
окремим авторам при зверненні до літопи-
су вдається відходити від його автентичного
переказу, пропонуючи при його залученні
власні “бачення на тему”. Окрім аналізова-
ної ситуації з холмською владичою кафе-
дрою, іншим показовим прикладом такої
переваги “візії” над реаліями у тому ж колі
історичних фактів є знана “неподоланна” –
зусиллями особистого налаштування окре-
мих авторів – проблема монастиря, де після
прийняття постригу мала перебувати мати
короля Данила Романовича, див.: Алексан-
дрович В. В якому монастирі проживала мати
короля Данила Романовича? Cвідчення дже-
рел проти пропонованих “широких” трак-
тувань Український археографічний щорічник.
Нова серія. Т. 19–20. Київ, 2016. С. 169–194.
95 Нещодавно польський історик Д. Домб-
ровський теж виставив себе незмінним
прихильником подібних “бенкетувань” у
зазначеному літописному та інших, такої
ж переконливої наповненості, випадках: Dą-
browski D. Кról Rusi Daniel Romanowicz. O ru-
skiej rodzinie książęcej, społeczeństwie i kultu-
rze w XIII w. (Monografie Pracowni Badań nad
Dziejami Rusi Uniwersytetu Kazimierza Wiel-
kiego w Bydgoszczy. T. 4). Kraków, 2016. S. 286,
330. З відповідного приводу див.: Александро-
вич В. “Dlaczego nie spróbować szaleństwa”...
С. 168–170. Давніший лаконічний виклад
того ж польського автора з того ж приводу,
загалом, дотримувався літописного контек-
сту, обходячись без надміру виекспонуваних
надто підозрілих “модернізуючих” наполя-
гань: Dąbrowski D. Daniel Romanowicz... S. 349.
Чи не мала, бува, скластися така “новація”
внаслідок “плідних” контактів авторів за пе-
ріод між написанням обох книг?
96 Толочко А. П. Основание... С. 271, примеч. 67.
97 “некогда емоу в пироу веселѧщоусѧ”;
“Данило же и Василко бѣӕ веселѧсѧ . а Левь
ѣхав домъвъ”; “и приѣхаша к Василкови с
питьемь . и начаша веселитисѧ”; “и начаша
ѡбѣдати . и пити и веселитиc”; “и посемь на-
чаша веселитиc” (ПСРЛ 2: 763, 839, 856, 868,
908)”: Толочко А. П. Основание... С. 271.
103ХОЛМСЬКИЙ ЄПАРХІАЛЬНИЙ ОСЕРЕДОК ЧАСІВ КОРОЛЯ ДАНИЛА РОМАНОВИЧА…
с питьемь . и начаша веселитисѧ”, “и пити и веселитиc”. Тому ніяк не можна
погодитися з твердженням, нібито в літописному викладі “вєсєлиє всегда – пир,
обед: “бѧшеть же тогда братъ Василковъ Данило кнѧзь со ѡбѣима снм҃а сво-
има . со Лвомъ и со Шварномъ . и инѣхъ кнѧзѣи много . и боӕръ много . и
бывшоу же веселью не малоу в Володимерѣ городѣ” (ПСРЛ 2: 848–849)”98. На-
ведений приклад однозначно твердить про саму радість у місті. Й хоча при
цьому, звісно, не мало б обійтися без неодмінної за таких обставин учти, власне
на неї у зацитованому тексті ніщо не здатне вказати. Так само, зрештою, як і в
аналізованому лаконічному описі холмських урочистостей з нагоди повернен-
ня із чеського походу 1253 р. Насправді поняття “вєсєлиє”, що зберегла й су-
часна мовна практика, наділене набагато ширшим спектром конкретних зна-
чень, спроможним немало виходити поза єдиний прийнятий в аналізованому
коментарі, “улюблений” контекст учтування.
Як переконують розглянуті приклади, незмінно прогресивне наповнення
не завжди було схильне навіть завдавати собі труду адекватно сприйняти та
відтворити літописний виклад, не кажучи вже про докладніше осмислення
описаної в тому чи іншому конкретному випадку ситуації. У результаті “про-
гресивний критичний підхід” виявився ще однією показною, приголомшли-
вою за вимовою, відвертою нісенітницею.
Підсумуванням наполегливих зусиль з доведення відсутності в Холмі часів
короля Данила Романовича єпархіяльного осередку є останній аргумент щодо
головної святині міста: “Летописец не воспользовался ни одним случаем ука-
зать на ее кафедральный статус”99. Не можна, звичайно, не відзначити того за-
гальновідомого факту, що “літописець” не був “один”, що, як побачимо, в цьому
конкретному питанні отримало не зауважене яскраве й важливе відображення.
Проблема статусу головного холмського храму пропонує додатковий акцент
щодо як перебування О. Толочка в колі залученої інформації, так і самопочут-
тя у ньому. Докладніше зазнайомлення з літописним викладом на відповідну
тему переконує: насправді вирішення не дається так просто, як це вдалося зро-
бити за неодноразово зазначеної своєрідності критичного наставлення.
Вперше холмський собор100 згадано на сторінках літопису під 1253 р. при
цитованому описі повернення короля Данила Романовича з чеського похо-
ду: у “и приде во град ̑ Холмь . сь чс ̑тью и со славою в домъ . Пречс ̑тоѣ . падъ
поклонисѧ . и прослави Ба ҃ . ѡ бывшем ”̑101. Далі його коротко описано під 1260 р.
98 Толочко А. П. Основание... С. 271, при-
меч. 67.
99 Там же. С. 271. Це твердження підкріп-
лено прикладами з літопису, в яких кафе-
дральний статус головного холмського хра-
му не відзначено: Там же. С. 271–272.
100 Проблему відображення у літописному
викладі його посвячення нещодавно розгля-
нуто доволі докладніше, проте запропонова-
ний виклад наділений однією вадою, яка звела
усі докладені зусилля нанівець. Як переконує
аналіз відповідного тексту, в незрозумілий
спосіб не розрізнено при цьому холмської та
володимирської частин літопису: Dąbrowski D.,
Wojtowycz L. [Analiza źródeł pisanych] Okres od
XIII do 2. рołowy XIV wieku Od cerkwi katedralnej
króla Daniela Romanowicza do bazyliki pw. Narodze-
niа NMP w Chełmie. Wyniki badań interdyscypli-
narnyh sezonu 2013–2014. Chełm, 2016. S. 38–39.
Такий підхід видається тим незрозумілішим,
що далі серед авторів, які відкликалися до по-
свячення собору, у тексті фігурують “dworski
kronikarz Daniela Romanowicz (sic!), dworski
kronikarz Włоdzimierza Wasylkowicza”:
Ibidem. S. 40. Про показові наслідки застосова-
ного сприйняття див. далі.
101 Ипатьевская летопись. Стб. 826. Увагу
до цього запису у відповідному контексті
привернуто щойно: Александрович В. Холм-
ська ікона Богородиці (Історичні та куль-
турологічні студії. Т. 1). Львів, 2001. С. 34.
Пор.: Ejusdem. Sztuka XIII-wiecznego Chełma.
Zasadnicze problemy badawcze Do piękna nad-
przyrodzonego. Sesja naukowa na temat rozwoju
104 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
й при цьому названо церквою: “Созда же церкв҃ь привеликоу . во градѣ Холмѣ .
во имѧ престъ҃ıӕ приснодв҃ъıӕ Мри҃ӕ”102. Короткий переказ про смерть короля
Данила завершує фраза: “и положиша во црк҃ви стѣ҃ Бци҃ . в Холмѣ юже бѣ
самъ создалъ”103. Так само згадано й про поховання князя Шварна Данилови-
ча (1269): “положиша тѣло его во цркв҃и сто҃и Бцѣ҃ близъ гроба ѡтнѧ”104. Коли
в 1284 р. помер юний син князя Юрія Львовича Михайло, “положиша ѣ во
цркв҃и . сты҃ӕ Бца҃ в Холмѣ . юже бѣ создалъ . прадѣдъ его великии кнѧзь . Дани-
ло снъ҃ Романовъ”105. Востаннє собор відзначено на сторінках літопису як би “зі
сторони”: в промові посла князя Лева Даниловича – перемишльського єписко-
па Мемнона перед князем Володимиром Васильковичем (1288) при відкликан-
ні до короля Данила Романовича, який “лежить в Холмѣ оу стѣ҃и Бци҃”106. Отже,
з-поміж шести згадок, п’ять з яких цілковито принагідні, холмський собор дві-
чі названо звичним і найчастіше стосовним при зверненні у літописній тради-
ції до богородичних храмів іменуванням “свята Богородиця” та “Пречиста”
і чотири рази – церквою. Кількісно записи розподілено акурат порівну між
холмською та володимирською частинами літопису. Хронологічному моменто-
ві та особі конкретного літописця при цьому, як випадало би здогадуватися, не
належалося відігравати якоїсь окремої істотнішої ролі.
Це співвідношення варто зіставити із застосованим у літописному викладі
іменуванням інших храмів аналогічного статусу – галицького та володимирсько-
го. Галицький Успенський собор у холмській частині літопису так само незмінно
іменується винятково церквою107. Володимирський Успенський собор при пер-
шому відкликанні до нього ще також у Київському літописі, коли помер його бу-
дівничий, князь Мстислав Ізяславович (1170), відзначений при записі про похо-
вання у формулі: “положиша тѣло его . вь стѣ҃ї Бци҃ вь епс п̑ьи юже бѣ самъ созда
въ Володимѣри”108. У холмській частині літопису, починаючи від першого при-
нагідного відзначення під 1204 р.109, вживається так само винятково іменування
церквою110. Щойно у володимирському продовженні літописного оповідання
до окреслення церкви Богородиці додаються доповнення – в єпископії. Вперше
таке застосовано при записі про поховання “во цркв҃и стѣ҃и Бцѣ҃ во пискоупьи
Володимерьскои” княгині Олени, дружини князя Василька Романовича (1265)111,
а далі – самого князя Василька (1269)112. Єпископією вона послідовно іменується
декілька разів за різних обставин також в обширному викладі обставин смерті
князя Володимира Васильковича113. Для усвідомлення тогочасного сприйняття
аналізованої проблеми вимовним видається запис про спровадження тіла по-
мерлого в Любомлі князя до Володимира: “привезъшимъ же и во Володимѣрь .
оу епс п̑ью ко сто҃ѣ Бци҃ и тако поставиша и на санѣхъ во цркв҃и (виділено – В. А.)”114.
Такий акцент ще раз засвідчує прийнятність для володимирського літописця
sztuki sakralnej od X do XX wieku na terenie daw-
nych diecezji chełmskich Kościoła rzymskokatolic-
kiego, prawosławnego i grecko-katolickiego. T. 1:
Referaty. Chełm, 2003. S. 56; Його ж. Мисте-
цтво Холму доби князя Данила Романовича
Княжа доба: історія і культура. Bип. 1 / Відп.
ред. Я. Ісаєвич. Львів, 2007. С. 141.
102 Ипатьевская летопись. Стб. 845.
103 Там же. Стб. 862.
104 Там же. Стб. 869.
105 Там же. Стб. 895.
106 Там же. Стб. 913.
107 Там же. Стб. 726, 737, 738, 830. Цю тради-
цію розпочато від першої такої нотатки – про
поховання князя Ярослава Осмомисла (1187)
ще в Київському літописі: Там же. Стб. 656
(“положенъ бъıс̑ во црк҃ви ст҃ъıӕ Бц҃а”).
108 Ипатьевская летопись. Стб. 559.
109 Там же. Стб. 720 (“в црк҃ви стѣи Бц҃и”).
110 Там же. Стб. 740, 788.
111 Там же. Стб. 863.
112 Там же. Стб. 869.
113 Там же. Стб. 905, 913, 918, 925.
114 Там же. Стб. 918.
105ХОЛМСЬКИЙ ЄПАРХІАЛЬНИЙ ОСЕРЕДОК ЧАСІВ КОРОЛЯ ДАНИЛА РОМАНОВИЧА…
зіставлення немов на рівних обох понять. Водночас при перерахуванні числен-
них дарів князя Володимира Васильковича поодиноким храмам згадано ще та-
кож “єпископії” перемишльську, луцьку та чернігівську115.
Наведені приклади показують незмінну відсутність у холмській частині
літопису окремих додаткових окреслень на позначення соборів: їх послідов-
но названо винятково церквами. Як випадає здогадуватися, щодо цього текст
зберігає і продовжує давнішу традицію. Щойно укладачі володимирського
продовження, на відміну від попередників, незмінно вживають відповідну
термінологію, на тлі якої три принагідних відзначення холмського собору без
відкликання до його статусу, звісно, не спроможні не привернути уваги. Вони
виразно вказують на можливість якогось іншого ставлення до головного храму
столиці короля Данила Романовича в літописця, проте не дають відповіді на
запитання, чим, власне, мала бути обумовлена така позиція. Не зайве пригада-
ти також відсутність холмського собору в переліку передсмертних дарів кня-
зя Володимира Васильковича на користь храмів. Чи не здатні бути обидва ці
факти взаємопов’язаними й чи не можуть вони випливати зі знаного характеру
стосунків замовника володимирського літопису з тогочасним власником Хол-
му – князем Левом Даниловичем? Принаймні, незрозуміла “впертість” володи-
мирського літописця супроти холмського собору мусить мати своє пояснення.
Щобільше, за умов, коли наведене уважніше прочитання холмської частини
літопису, все-таки, пропонує хоч і скупі, проте цілком виразні й достатньо ви-
мовні вказівки на обставини появи Холмської єпархії та її функціонування уже
за часів короля Данила Романовича – ще перед серединою 1260-х років.
Окремого докладнішого розгляду заслуговує також заперечення функ-
ціонування Холмської єпархії на підставі знаних моментів церковної історії.
Фактично, ніяких реальних переконливих аргументів проти такої можливості,
звично для О. Толочка, при цьому не наведено. Ситуація, коли зовсім “неспо-
дівано” й, ніби, немало супроти загальнопоширеного порядку 1220 р. з’явилася
Перемишльська єпархія116 – друга в Галицькому князівстві, де владича кафедра
вже давніше існувала в столиці, як видається, належної уваги не мала привер-
нути так само. Проте цілком очевидно, що поява в конкретному князівстві ще
однієї кафедри є для тогочасного західноукраїнського регіону (як і Київської
митрополії загалом) першим для княжої доби прецедентом, тому значення
цього факту не варто недооцінювати. З ним логічно випадало би співвіднести
певну зміну в стосунку до тієї позиції вищої церковної єрархії, внаслідок якої
ще декілька десятиліть тому безуспішними виявилися намагання заснувати
єпископську кафедру у Владимирі117. Однак така очевидна переміна наставлен-
ня вищих церковних властей при цьому в О. Толочка теж виявилася не сприй-
нятою – немов за тією ж моделлю, що й розглянута зміна статусу Угровська
115 Там же. Стб. 926.
116 Новіше звернення до проблеми її по-
яви див.: Паславський І. Коли виникло єпис-
копство в Перемишлі Історія релігій в Укра-
їні. Науковий щорічник. Кн. 1. Львів, 2009.
С. 548–556; Його ж. До питання про початки
єпископства в Перемишлі ЗНТШ. Т. 264:
Праці Історично-філософської секції. –
Львів, 2013. С. 129–137. Правда, автор взявся
обстоювати, фактично, нічим не доведений
погляд, нібито місцева кафедра мала виник-
нути ще між 1086–1124 р. Проте відсутність
будь яких певних відомостей про її функціо-
нування з-перед 1220-х років не дає жодних
підстав для викладених при цьому здогадів,
які, звісно, не випадало би сприймати дове-
деними фактами.
117 Зазначений факт використано серед
аргументів проти можливості функціону-
вання угровської та холмської кафедр: Толоч-
ко А. П. Основание... С. 258, 268–269.
106 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
упродовж другої половини 1210–1230-х років. Проте об’єктивно немає ніяких
підстав вбачати можливість знаку рівності між ситуацією 1170-х та 1230-х ро-
ків. Зрештою, таку ймовірність якнайвиразніше перекреслює поява “нетради-
ційної” – щодо звичного в дотеперішньому сприйнятті відповідного канону –
перемишльської кафедри. Як уже йшлося, заснування угровського владицтва,
невдовзі переведеного до Холму, випадало би сприймати, звичайно, не в кон-
тексті знаних подій 1170-х років, а ситуації після недавнього перемишльського
прецеденту, зрештою, – відмінних особливостей церковної історії Київської ми-
трополії XIII ст. щодо давнішої практики загалом. Мабуть, не зайве при цьому
пригадати й становище Константинопольської Патріархії періоду латинського
завоювання та очевидне ускладнення її стосунків з Київською митрополією.
Прикінцевий висновок аналізованого викладу стверджує: “Полагаем, что
именно в рамках создания первой галицкой митрополии в 1303 г. и именно
для устранения указанного ее дефекта (недостатньої кількості підпорядкова-
них їй єпархій – В. А.) и была создана холмская кафедра”118.
Проте проведений аналіз усієї сукупності залучених аргументів переко-
нує у появі такого висновку внаслідок безперечного намагання “зліквідувати”
проблему після того, як задля забезпечення показаного підбору потрібних для
реалізації власної ідеї завідомо “хитрих” фактів відкинуто загальноприйняту в
дотеперішній літературі появу холмського єпископського осередку вже за часів
короля Данила Романовича за умов 1240-х років. Докладніший розгляд залу-
чених аргументів засвідчує, однак, далеко не бездоганніше у його конкретних
виявах крокування до такого висновку, опрацьованого через декілька показо-
вих для методики наукового осмислення проблеми поодиноких ходів. Насам-
перед, фактично замовчано цілком виразні, хоча й тільки принагідні вказівки
літопису на недовготривале існування угровської кафедри, перенесення на неї
володимирського єпископа Асафа та переведення єпископської столиці піс-
ля її короткотривалого функціонування в Угровську до новозакладеного Хол-
му і поставлення на неї владики Іоана з володимирського соборного кліросу.
Всупереч чіткій вказівці літопису, О. Толочко владику подав володимирським,
що, чомусь, з невідомих причин мав, нібито, постійно перебувати не у власній
столиці, а при боці короля Данила Романовича у Холмі. З викладу послідовно
вилучено й дальші “зайві” холмські акценти літописного оповідання, зокрема
щодо шанування святого Іоана Златоуста з боку короля119. А холмський храм
святого, споруджений, згідно з літописним переказом, за обітницею засновни-
ка при виборі місця, разом із церквою святих Кузьми і Дем’яна, проголошено
освяченими на честь небесних покровителів “сусідніх” володимирських вла-
дик. Так поступово засвідченими зусиллями з поля притягання усувалися усі
яскравіші моменти, покликані наголосити на своєрідності холмської ситуації.
Натомість на їх місце висувався цілеспрямовано, не без очевидного насиль-
ства над конкретними історичними фактами опрацьований підбір аргументів,
призначених заперечити її виняткові особливості разом із самим функціону-
ванням місцевої владичої кафедри як одним з найпоказовіших доказів послі-
довної розбудови історично-культурного середовища новозаснованого міста.
118 Толочко А. П. Основание... С. 271.
119 Новіше звернення до цих відомостей
див.: Александрович В. Холмське шанування
святого Іоана Златоустого Збірник матері-
алів VIII Міжнародної конференції “Христи-
янська сакральна традиція: віра, духовність,
мистецтво”, м. Львів, 23 листопада 2015 року.
Львів, 2015. С. 247–252. Пор.: Його ж. Холм-
ське будівництво… С. 49–55.
107ХОЛМСЬКИЙ ЄПАРХІАЛЬНИЙ ОСЕРЕДОК ЧАСІВ КОРОЛЯ ДАНИЛА РОМАНОВИЧА…
Після чималих зусиль, затрачених на заперечення, для властивої теми за-
снування кафедри уже, найочевидніше, забракло наснаги й автор, найвиразні-
ше, мав “позбутися проблеми”, без будь-яких аргументів співвіднісши її появу
щойно з часами утворення Галицької митрополії на початку XIV ст. Що мало
би підтверджувати можливість так пізнього походження, розважати, за відзна-
ченої надмірної трати сил поза властивою обраною темою, уже не було змоги
й тема, власне, заснування Холмської єпископської кафедри виявилася обірва-
ною, немов, через надмірно затягнутий вступ…
Втім, з позицій самого автора, до такої перспективи неминуче виникає немало
очевидних запитань, яких, однак, не зауважено і на які відповіді не запропоновано.
Зокрема, на початок XIV ст. короткий період стрімкого злету Холму вже давно ми-
нув. Коли 1288 р. князь Юрій Львович скаржився дядькові, князеві Володимирові
Васильковичу, на батька, який вирішив відібрати раніше надані йому міста, Холм
у їх переліку фігурує після Белза та Червена аж третім120. Несподіване місце Хол-
му після останнього з них, не відзначеного якоюсь істотнішою самостійною роллю
упродовж усього століття121, сприймається вельми показовим. Коли навесні на-
ступного року князь Юрій захопив Берестя, літописець, розповідаючи про пораду
бояр князя Мстислава Даниловича покарати свавільника, відібравши у відповідь
його городи, вказав уже тільки Белз та Червен122. Тобто, маємо очевидний статус,
так би мовити, “заштатного городка” – третього з черги серед виділених молодому
князеві володінь. Що мало б спровокувати тепер появу в подібному – на тлі настіль-
ки виразно скромнішого становища – осередкові єпископської кафедри й чому для
цього, раптом, з-поміж потенційно можливих кандидатів мали вибрати власне
його – гадати не випадало би так само, як не задумувався над цією перспективою
й автор відповідної пропозиції. Проте, реалізувавши на показаний спосіб взяте на
себе зобов’язання щодо заперечення існування єпархіального осередку в Холмі за
часів короля Данила Романовича, до належного з’ясування винесеної у заголовок
властивої теми О. Толочко, як видно, вже не мав наміру навіть вдаватися.
У цьому, правду кажучи, й не відчувалося найбільшої потреби, оскільки
справжнім завданням публікації, за наведеним відвертим визнанням самого
ж автора, виступає уже відзначена боротьба з поширеним, як стверджено, за-
вищенням статусу Данила Романовича, одним з виявів якого й потрактовано
зазначене закладення у Холмі окремої кафедри. Від такого, власне, завдання
і виведено весь залучений набір однозначно скерованого наповнення пропо-
нованих характеристик. Тобто, йшлося, фактично, про боротьбу, акурат, із
самим королем, а водночас також – поступово викристалізуваною упродовж
останніх півтора десятиліть новою, заснованою, насамперед, на докладнішо-
му опрацюванні комплексу літописних відомостей, поглибленою системою
поглядів стосовно холмського осередку часів короля Данила Романовича123, як
і, зрештою, – постаті короля та його епохи загалом124. Хоча, здається, у даній
120 Ипатьевская летопись. Стб. 911.
121 У літописі за різних обставин упро-
довж століття Червен відзначений сім разів:
Ипатьевская летопись. Стб. 721, 739, 766, 775,
865, 911, 929. Проте жодне з цих звернень не
пропонує вказівки на якийсь важливіший
статус його самого за тогочасних умов.
122 Ипатьевская летопись. Стб. 928–929.
123 Див.: Ałeksandrowycz W. Sztuka... S. 52–
59; Ричка В. Холмський проєкт... С. 110–114;
Александрович В. Мистецтво Холму... С. 136–
153; Його ж. Холм… С. 163–202; Його ж. Холм-
ське будівництво… С. 34–66; Його ж. Холм-
ська ікона Богородиці з Емануїлом (Студії
з історії українського мистецтва. Т. 5). Львів,
2018. С. 124–125.
124 Найдокладніше його викладено: Алек-
сандрович В. Холм… С. 163–202; Його ж. Холм-
ське будівництво… С. 35–77.
108 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
конкретній ситуації ця “нова” постать при цьому не так уже й сприйнята, а на-
віть відома – радше, тут випадало би вбачати, хіба, попередню реакцію, щось
на зразок своєрідного “передчуття тенденції”.
Новіше осмислення вказує на Холм 40–50-х років XIII ст. як – за всім сталим
комплексом притаманних йому ознак – унікальне явище східноєвропейської іс-
торії свого часу. Дальший розвиток такого сприйняття здатний започаткувати
наступний етап відкриття і засвоєння досвіду цього все ще надто мало відомого
виняткового феномену східноєвропейської дійсності середини століття. Однак
таке, засноване на сумі перевірених фактів, відкриття однієї з найсвоєрідніших
сторінок української історії пізньої княжої доби й, водночас, важливий крок до
переосмислення багатьох визначальних особливостей подальшої еволюції на-
ціональної традиції за часів пізнього Середньовіччя не у всьому стикається з на-
лежним розумінням та сприйняттям. Тому на шляху утвердження нової систе-
ми поглядів стосовно відповідного аспекту національного історичного досвіду
й здатні виринати такі прикриті актуально модною критичною фразеологією
псевдопрогресивного наповнення, немало дивного забарвлення, нічим не обме-
жені a la наукові, поверхові, суто літературні комбінації, творцям яких, попри
декларовану відданість джерелам, підкріплену багатим ерудиційним цитуван-
ням, явно вдається грішити плутанням уже навіть самих жанрів…
О. Толочко від перших засвідчених в аналізованому тексті зусиль наполегли-
во простував шляхом применшення, приниження і заперечення особи короля
Данила Романовича та його своєрідної постаті в історії епохи, послідовно добира-
ючи для цього надійний підручний арсенал відповідної вимови засобів. Їх репер-
туар немало заснований на термінології “заштатного городка” і “крепостицы”,
“незаметного князька”, до яких далі додається так само “заштатный епископ
Угровска”, у поєднанні з твердим переконанням у численних та різнорідних
послідовно “очевидних та безперечних” помилках літописців на тлі завідомо
безсумнівної непомильності самого пропонованого прогресивного наповнення
трактування. Навіть коли, немов забувши про власне призначення до взятого
на себе зобов’язання боротьби, інтерпретатор переходить до, нібито, вихвалян-
ня Холму, за знаним законом маятника воно так само ведеться із завідомим іс-
тотним відхиленням від буквальної вимови літописного викладу з немалим до-
датком різноманітних ерудиційно забарвлених прикрас. Потрапити буквально
в слід самого подразника власної ерудованості й на цій новішій стезі незмінно
критично настроєному авторові теж не випадало ніяк…
* * *
О. Толочко знаний з наполегливих зусиль задля працьовитого перекроєн-
ня на власний розсуд найдавнішого періоду української історії, засвідченого
старокиївським літописанням, поєднаних з намаганнями утвердити замість
нього власну логічну конструкцію, побудовану на засаді нічим не обмеженої
самостійної літературної творчості на матеріалах відкинутого історичного
джерела125. Тепер запропоновано, немов, продовження уже знаних успіхів на
125 Подібні успіхи не обмежилися нама-
ганням переписати усю старокиївську істо-
рію – не менш показові й скромнішого за-
сягу зусилля. Зокрема, автору з не меншим
успіхом вдалося “заперечити” ще також
такі її важливі моменти, як викладену не
тільки в літописі, а й Києво-Печерському
Патерику найдавнішу історію Києво-Пе-
черського монастиря та історичність постаті
святого Нестора Літописця: Толочко О. П.
Влахернська легенда у Києво-Печерському
патерику і Кловський Стефанич монастир
109ХОЛМСЬКИЙ ЄПАРХІАЛЬНИЙ ОСЕРЕДОК ЧАСІВ КОРОЛЯ ДАНИЛА РОМАНОВИЧА…
Археологія. 1991. № 2. С. 58–69; Ejusdem. Gdzie
i kiedy zarodziła się legenda o kronikarzu Ne-
storze Zeszyty Naukowe Katolickiego Uniwersyte-
tu Lubelskiego. T. 45. Lublin, 2002. S. 57–77.
126 Т[олочко]. О. Dariusz Dąbrowski, Król
Rusi Daniel Romanowicz. O ruskiej rodzinie książę-
cej, społeczeństwie i kulturze w XIII w. [Monogra-
fie Pracowni badań nad dziejami Rusi Uniwer-
sytetu Kazimierza Wielkiego w Bydgoszczy, 4]
(Kraków: Avalon, 2016), 412 s. Ruthenica. Т. 14.
Київ, 2017. С. 255. Показово, що в самому
огляді йдеться, здебільшого, про літератур-
ні аспекти викладу та пов’язане з ними коло
проблематики. Власне історичний контекст
монографії привернув увагу автора значно
менше.
вказаному поприщі, використовуючи цього разу літописання та історичну
традицію Галицько-Волинської держави XIII ст.
Маніфест у ролі своєрідного непроголошеного credo такої постави уже
з’явився – без урочистих звуків фанфар, тихо і непримітно, але, незалежно від
використаного при цьому способу об’явлення, – “весомо, грубо, зримо”. Убо-
ліваючи над незрозумілою для себе відсутністю у тексті літопису “портрету”
головного персонажу холмської історії, О. Толочко в пошуках пояснення оче-
видного недогляду укладача відповідної частини розповіді ствердив: “один із
можливих висновків, здається, лежав на поверхні: Галицько-Волинський літо-
пис було написано після смерті Данила людьми, які не пам’ятали його зовніш-
ності” (збережено правопис оригіналу – В. А.)126. Що літописець не бачив перед
собою завдання вносити до поданого тексту геть усього, чого через століття
можуть потребувати майбутні покоління істориків, – переконувати зайве. Оче-
видно, так само немає сенсу за таких обставин кидатися до літератури й ви-
шиковувати немалий ряд авторитетних авторів, які з виразним та цілковито
вмотивованим переконанням відзначали появу літопису в середовищі само-
го короля, укладення первісної його редакції зусиллями як сучасника, так і в
холмському осередку. Хоча водночас віддавна поширене у наукових колах усві-
домлення, власне, такого походження літописного викладу про справи короля
та його епохи не можна не відзначити. Так само, як немає у цьому конкретному
прикладі потреби полемізувати з приводу теж не менш визнаного подальшо-
го редагування вихідної холмської основи тексту зусиллями представників во-
лодимирського середовища князя Володимира Васильковича, тобто, – у най-
ближчі два десятиліття після цього. Потреби в якихось спеціальних заходах
оборони усталеної наукової традиції немає через засвідчений підхід до вико-
ристаного джерела та пропозицію наведеного заперечення на зовсім іншому
рівні: новатора, безперечно, “понесло”…
Це вже надто приватна справа самого О. Толочка – за наявності такого ба-
жання, задумуватися з приводу того, як в його очах так могло статися, що холм-
ський літопис мали укладати люди, “які не пам’ятали його (короля Данила
Романовича – В. А.) зовнішності” й водночас – опрацьований їх заходами текст
мав пройти володимирське редагування, щонайпізніше, – ще перед кінцем
1280-х років. Втім, як і укладення старшої частини літопису в Холмі, молодшої
володимирської його трансформації О. Толочко, здається, визнавати так само,
ніби, не зовсім схильний. Тому не тільки розглянутий досвід вивчення проблеми
функціонування у середині століття Холмської єпархії з чималим рядом різно-
веселих, але незміно – “немало веселих” відкриттів і зовсім неочікуваних суго-
лосних їм, такого ж наповнення прозрінь, а й само заперечення загальновизна-
ного досі існування паралельної єпархіальному середовищу літописної традиції
випало б визнати наділеними тільки досить своєрідним стосунком не винятко-
во до автентичної холмської історії середини століття. Як показано на числен-
них немало вимовних прикладах, їх позначено відчутним відстороненням і від
110 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
історії як такої. Цілеспрямовано не лише переглядаючи випрацювану зусилля-
ми декількох поколінь попередників систему поглядів на один з найістотніших
аспектів функціонування новозакладеної столиці короля Данила Романовича, а
водночас при цьому саму таку можливість цілковито заперечуючи та відкида-
ючи, новітній критик запропонував заміну, придатну для втішання, хіба що, з
немало поштивого віддалення… При ближчому ж розгляді вона – як в поодино-
ких осягненнях, так і їх сукупності загалом, виявляється послідовно примарним
творінням, зітканим з надто сумнівного набору не зовсім здорових претензій,
неперевірених поверхових здогадів, навіть у поєднанні з елементами звичайного
невігластва. Але, найперше, запропонований науковий продукт переповнено зу-
силлями “посиленої” цілком самостійної та незалежної літературної творчості
там, де завдання вимагало зваженого скрупульозного аналізу літописного викла-
ду та співвіднесених з ним аналогічної вимови писемних джерел позалітописної
традиції. Автор, ніби, знав про завдання історика, згідно з власним же форму-
люванням, “лише висловлювати достовірні судження про ті фрагменти минуло-
го, які залишилися відбитими у доступних свідченнях”127. Проте в прикладенні
до самого себе показав немало своєрідні розуміння та практичну реалізацію
такого професійного зобов’язання. Спосіб, на який це зроблено, розглянута пу-
блікація висвітлює, як уже була нагода показати на достатній кількості конкрет-
них репрезентативних фактів, аж надто виразно та вимовно. А водночас – ще й
також ступінь потенційної надійності закладених, із залученням практикованої
методи, підвалин будівництва “свого нового світу”…
Воно, може б, і нічого надзвичайного – рядове перепрацювання одного з іс-
ториків. Проте сам історик далеко не “рядовий”. Адже йдеться про загальнові-
домого “спадкового вождя” українських студій княжої доби… На щастя, попри
неуникненні труднощі об’явлення нового, доба вже змінилася й спадкові права
тепер презентуються зовсім інакше. Й спадщину, від якої належиться – і до-
ведеться! – відмовлятися, поки переглянуто далеко і далеко не систематично…
Тому, серед фактів актуальної історіографії запропоновані погляди, звісно,
не випадало би не врахувати. Для окремих її тенденцій вони як показові, так і
вимовні. Однак кроком з осмислення історії – якщо пригадати ще й таке, ніби,
надалі незмінно традиційне для цеху та послідовно чинне зобов’язання – роз-
глянуті надто вже дискусійні, на тлі звичних у наукових дослідженнях підхо-
дів, розмірковування, звісно, стати не здатні ніяк…
Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України
127 Т[олочко]. О. Dariusz Dąbrowski... С. 258.
|