Мати короля Данила (зауваження на полях монографії Д. Домбровського)
Gespeichert in:
| Datum: | 2007 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2007
|
| Schriftenreihe: | Княжа доба: історія і культура |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179063 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Мати короля Данила (зауваження на полях монографії Д. Домбровського) / Л. Войтович // Княжа доба: історія і культура. — 2007. — Вип. 1. — С. 45-58. — Бібліогр.: 57 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-179063 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1790632021-04-05T01:26:20Z Мати короля Данила (зауваження на полях монографії Д. Домбровського) Войтович, Л. 2007 Article Мати короля Данила (зауваження на полях монографії Д. Домбровського) / Л. Войтович // Княжа доба: історія і культура. — 2007. — Вип. 1. — С. 45-58. — Бібліогр.: 57 назв. — укр. 2221-6294 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179063 uk Княжа доба: історія і культура Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| format |
Article |
| author |
Войтович, Л. |
| spellingShingle |
Войтович, Л. Мати короля Данила (зауваження на полях монографії Д. Домбровського) Княжа доба: історія і культура |
| author_facet |
Войтович, Л. |
| author_sort |
Войтович, Л. |
| title |
Мати короля Данила (зауваження на полях монографії Д. Домбровського) |
| title_short |
Мати короля Данила (зауваження на полях монографії Д. Домбровського) |
| title_full |
Мати короля Данила (зауваження на полях монографії Д. Домбровського) |
| title_fullStr |
Мати короля Данила (зауваження на полях монографії Д. Домбровського) |
| title_full_unstemmed |
Мати короля Данила (зауваження на полях монографії Д. Домбровського) |
| title_sort |
мати короля данила (зауваження на полях монографії д. домбровського) |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| publishDate |
2007 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179063 |
| citation_txt |
Мати короля Данила (зауваження на полях монографії Д. Домбровського) / Л. Войтович // Княжа доба: історія і культура. — 2007. — Вип. 1. — С. 45-58. — Бібліогр.: 57 назв. — укр. |
| series |
Княжа доба: історія і культура |
| work_keys_str_mv |
AT vojtovičl matikorolâdanilazauvažennânapolâhmonografííddombrovsʹkogo |
| first_indexed |
2025-07-15T17:56:44Z |
| last_indexed |
2025-07-15T17:56:44Z |
| _version_ |
1837736610672672768 |
| fulltext |
Леонтій Войтович
МАТИ КОРОЛЯ ДАНИЛА (ЗАУВАЖЕННЯ НА ПОЛЯХ
МОНОГРАФІЇ Д. ДОМБРОВСЬКОГО)
На початок XIII ст. припадає ключовий етап формування
Галицько-Волинської держави. Однією з важливих політичних фігур
цього часу була мати Данила, майбутнього короля. На жаль, багато
моментів, пов’язаних з її життям та діяльністю залишаються
загадковими. Особливо це стосується її походження. Дискусія з
цього питання ще далека від завершення, що цілком очевидно після
виходу ґрунтовної монографії Даріуша Домбровського, присвяченої
генеалогії Романовичів.
Польський дослідник Д. Домбровський чи не єдиний, хто
підійшов до проблеми походження матері короля Данила найбільш
ґрунтовно, детально розглянувши аргументи сторін, перед тим, як
визначитися самому. Він виділяє з цього питання чотири концепції1.
Я би зводив їх до двох концепцій: волинського боярського і
візантійського походження, оскільки інші дві концепції з певними
застереженнями є різновидами цих двох.
Джерела не дозволяють однозначно встановити походження
другої дружини Романа. Тому частина істориків не наважилася
висловлювати якісь припущення. До цієї групи Д. Домбровський
відніс С. Соловйова, М. Грушевського, С. Томашівського,
О. Преснякова, В. Ізенбурга, І. Крип’якевича, Ґ. Ш текля та
Н. Пушкарьову1 2. 3 чим можна погодитися, звернувши, однак, увагу,
1 Dąbrowski D. Rodowód Romanow iczów książąt halicko-wołyńskich. Poznań; Wrocław
2002, s.34-35
2 Соловьев C.M. История России с древнейших времен. Москва 1988, т.1-2, с.717;
Грушевський М. Історія України-Руси. Київ 1992, т.2, табл.5, с.593; Київ 1993,
т.З, с. 10,568-569; Томашівський С. Українська історія. Т.1: Старинні і середні
віки. Львів 1919, С.90; Пресняков А.Е. Лекции по русской истории. Москва
1939, т.2, С.32; Isenburg W. Stammtafeln zur Geschichte der europaischen Staaten.
Marburg 1956, t.2, taf.93; Крип’якевич 1. Галицько-Волинське князівство. Львів
1999, с. 114; Stóckl G. Das Furstentum Galizien- Wolhynien. Handbuch der Geschichte
Russlands. Ed. M.Heilman, Stuttgart 1981, t .l , s.506; Пушкарева Н.Л. Женщины
Древней Руси. Москва 1989, с.38, 43, 199, 240.
45
що М. Грушевський, С. Томашівський та І. Крип’якевич під
креслювали, що вдова Романа доводилася “ятрівкою”, тобто
братовою угорському королеві Андрію II, крім того, перший називав
її ще й “католицькою принцесою”3. До цієї групи польський
дослідник відніс також П. Грицака, який писав, що княгиня
Романова буча споріднена з угорською, польською та візантійською
династіями і у жодному випадку не могла походити з волинського
боярства4. Останню думку підкреслив і Я. Бєняк5, також
віднесений до цієї групи. Крім С. Соловйова, В. Ізенбурга та
Ґ. Штекля, яких ця проблема глибоко не цікавила, інші дослідники
просто вагалися, до якої іноземної династії віднес ти другу дружину
Романа.
До другої групи Д. Домбровський включив О. Яблоновського,
В. Татищева, І. Ш араневича, Л. Дробу, В. Абрагама, Б. Вло-
дарського та Ю. Форсманна6, які сходилися на тому, що друга
дружина Романа мала бути католичкою, оскільки вона доводилася
ятрівкою Андрієві П та Лешкові Білому7, Роман Мстиславич і Лєшко
Білий, як прямі внуки Болеслава Кривоустого, були двоюрідними
братами, спілкувалися разом і довший час були союзниками.
Дружина Романа доводилася краківському князеві братовою, і при
краківському дворі це пам’ятали. Родинні відносини з угорським
королем були віддаленіші. Роман та Андрій II, хоч правнуки
Мстислава Володимировича, не контактували, а, навпаки, були
противниками. Таких далеких родинних зв’язків було явно замало,
3 Грушевський М. Історія України-Руси. Київ 1993, т.З, с.72.
4 Грицак П. Галицько-Волинська держава. Нью-Йорк 1958, с.55.
5 Bieniak .1. Roman. Słownik starożytności słowiańskich. 1970, t.4, s.534-536.
6 Tabulae Jablonovianae ex Arboribus Genealogicis Familliarum Slavicarum Regni
Poloniae nec non extranearum ab iis prognatorum tum cum iis cognatorum colectae.
Norimberdae 1748, tab. 14; Татищев И.Н. История российская. Москва;
Ленинград 1964, т.4, с.332; Szaraniewicz 1. Die Hypatios-Chronik ais Quellen-
Beitagzur osterreichische Geschichte. Lemberg 1872, s.42; Draba L. Stosunki Leszka
Białego z Rusią i Węgrami. Rozprawy Akademii Umiejętności. Wydział Historyczno-
Filozoficzny. 1881, 1.13, s.377; Abraham W. Powstanie organizacji Kościoła
łacińskiego na Rusi. Lwów 1904, t.l. s.98; Włodarski B. Polska i Ruś 1194-1340.
Warszawa 1996, s.24-25; Forsmann J. Die Beziehungen altrussischer Fursten-
geschlechter zu Westeuropa. Ein Beitrag zur Geschichte Ost- und Nordeuropas im
Mittelalter. Bem 1970, s. 139.
7 Dąbrowski D. Rodowód Romanowiczów.., s.35-36.
46
щоби угорський король прийняв Романову вдову і її сина Данила “яш
милого сина свого”. Угорські королі на той час самі претендували
на Галицьке князівство (титул короля Галицької землі “rex Galicie”,
судячи з грамоти від 2.05.1189 р., був визнаний папою за королем
Белою III8, далі Арпади при кожній нагоді намагалася об’єднати
Галицьку землю з Угорщиною на підставі особистої унії, визнаної
галицьким боярством, як це їм вдалося з Хорватією9, королем Галіції
титулувався і Андрій II у 1205 р. з моменту вступу на престол), а
права на це князівство Романа Мстиславича були менш вагомими,
ніж права угорських королів: Ярослав Осмомисл був внуком короля
Калмана, а його син Володимир - правнуком. Двоє синів останнього
(бастардів, визнаних батьком) Василько і Володимир-Іван
утримувалися угорською стороною як можливі претенденти ще у
1218 р.10 11 За умов вигаснення першої галицької династії Арпадовичі
потрапляли в число легітимних спадкоємців. Тому в 1189 р, був
отруєний Ростислав Іванович, син нещасного Івана Берладника, чиї
права на галицьку спадщину були найбільшими11. Тому вдова Романа
могла розраховувати на допомогу та співчуття Андрія II тільки, коли
б він доводився їй близькою родиною і не зі сторони мужа. Та й з
Лєшком не все було однозначно - він був винен у загибелі Романа,
який весь час його підтримував. Але аргументацію щодо можливого
прямого польського чи угорського походження дружини Романа до
сить переконливо відкинув М. Котляр12. Однак дружина Романа
могла була родичкою угорського короля не по прямій лінії і не по чо
ловіку, а по лінії родичів Анд рія II з інших династій. В такому випад
ку, зрозуміло, юна аж ніж не могла бути дочкою волинського боярина.
У третю групу, за класифікацією Д. Домбровського, входять
прихильники руського походження другої дружини Романа
8 Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis. Ed. G.Fejer. Buda 1829,Т.2.
t.2, р.247.
9 Шушарин В.П. Складывание и оформление феодальних отнош ений.
Раннефеодальная монархия (XI - середина XIII вв.). История Венгрии. Москва
1971, т.1, С.143.
10 Baumgarten N. Genealogies et marriages occidentaux des Rurikides Russes du X-e
auX III-e siecle. Orientalia Christiana. Roma 1927, N 35, p. 17.
11 Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець ЇХ-почат ок XVI cm.).
Склад, суспільна і політична роль. Львів 2000, с. 153.
12 Котляр М.Ф. Історія дипломатії Південно-Західної Русі. Київ 2002, с.79-80;
Його ж. Дипломатия Южной Руси. Санкт-Петербург 2003, с.99-100.
47
Мстиславича. З їх числа відрізняється версія М. Чубатого, який
вважав її дочкою чи внучкою Святослава або Інгвара Мстисла-
вичів13. Але обидва були рідними братами Романа Мстиславича,
а для такого порушення церковних канонів необхідні були
надзвичайно серйозні політичні підстави. Святослав помер до
початку цих подій у 1172-1183 рр. не залишивши нащадків “по
мечу”, Берестейське князівство і так було прилучене до володінь
Романа14, а луцький князь Інгвар Ярославич залишався старшим
із волинських князів, тому союз з ним не треба було закріплювати
ніякими угодами, тим більше розриваючи союз з київським князем
Рюриком Ростиславичем. Такий шлюб взагалі був би позбавлений
сенсу.
ЕШашуто15 та Н.Полонська-Василенко16 висунули версію про
походження другої дружини Романа Мстиславича з волинських
бояр. Вони виходили з того, що вдова Романа та її сини отримали
повну підтримку у середовищі волинського боярства. Як і ряд інших
дослідників, ці автори погоджувалися, що княгиня називалася
Анною. У 1289 р. на її могилі у Володимирі внук Мстислав
Данилович спорудив каплицю, освятивши її іменами Іоакима та
Анни, що є підставою для висновку, що його бабусю звали Анною.
Найпослідовніше версію боярського походження Анни підтримує
М. Котляр17. Позаяк ця версія позбавлена прямих джерельних
13 Чубатий М. Історія християнства на Русі-Україні. Т. 1. До р. 1353. Рим-Нью-
Йорк 1965, С.567.
14 Войтович Л. Князівські династії.., с.224; Його ж. Роман Мстиславич і утворення
Галицько-Волинського князівства. Галичина і Волинь у добу середньовіччя. До
800-річчя з дня народження Данила Галицького. Історичні та культурологічні
студії. Вип.З. Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України,
2001, с .14-15.
15 Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. Москва 1950, с. 194.
16 Полонська-Василенко Н. Княгиня Романова Ганна. Визвольний шлях, 1954, кн.З,
с.57-64; Її ж. Ukraine-Rus and Western Europe in W h - I3'h centuries. London
1954, s.40; Її ж. Історія України. Т.1. Київ 1992, с.195.
17Котляр М.Ф. До питання про візантійське походження матері Данила Галицького.
Археологія. 1991, № 2, с.48-58; Його ж, Галицко-Волынская Русь и Византия в
ХІІ-ХІІІ веках (связи реальные и вымышленные). Южная Русь и Византия.
Киев 1991, с.95-97; Його ж. Галицько-Волинська Русь. Київ 1998, с .161-162;
Його ж. Історія дипломатії Південно-Західної Русі. Київ 2002, с.77-88; Його
ж. Дипломатия Южной Руси. Санкт-Петербург 2003, с.97-102.
48
вказівок, історик збудував її оборону на критиці прихильників
візантійського походження княгині Анни, полемізуючи головним
чином з Г. Ґралєю, на чому ми зупинимося трохи далі. Крім
обережних аргументів своїх попередників, він висунув ще три: на
Русі в кінці XII ст. не було жодної гілки Рюриковичів, союз з якою
скріплений шлюбним зв’язком, міг би бути вигідний Романові (з
певними застереженнями з цим можна було б погодитися); шлюб
з представницею волинського боярства можна трактувати як
забезпечення його підтримки напередодні боротьби за галицький
престол, що забезпечувало йому зміцнення власних позицій в
опанованому Галичі (з цією тезою можна сперечатися: на відміну
від галицького, волинське боярство цілком залежало від свого князя,
зобов’язане йому своїми бенефіціями, воно не мало глибоких коренів
на Волині, мандруючи до Києва і назад слідом за дідом та батьком
Романа. У володіння Романа входили Берестейське та Дороги-
чинське князівства, які перед тим мали інших володарів, отож між
групами боярства, напевно, не було єдності, за таких умов перевага
однієї групи не веде до консолідації, а, навпаки посилює проти
стояння, як це демонструють новгородські приклади; крім того, на
Волині ще були князівства, які належали іншим гілкам, і союз з
однією групою володимирських бояр взагалі не мав ніякого сенсу,
особливо на тлі розлучення з дочкою київського князя; такий союз
міг тільки підірвати позиції князя у Галичі, але аж ніяк не зміцнити
їх. Адже галицькі бояри, тримаючи дідівські феоди, слідом за
угорськими баронами і так вважали князя просто першим серед
рівних, його дітей від простої боярині, яка вийшла за князя після
сумнівного розлучення, і при не менш сумнівних правах на престол
їх батька, вони б взагалі не брали до уваги - досить згадати як
трактували кияни Володимира Мстиславича та його матір, дочку
новгородського боярина, - а галицькі бояри були потужнішими за
київських, і Мстислав Володимирович був сильнішим князем за
Романа і одружився він після смерті першої дружини. Про по
ходження княгині нібито свідчить вперте мовчання галицького
літописця (чи був хоч один з авторів галичанином, всі інформатори,
названі поіменно - волинського походження, автори просто не
сприймали менталітету галичан, виставляючи їх зрадниками, - все
волинське вони підносили і навпаки, і чи багато княгинь удостоїлися
49
навіть стількох згадок у літописах). М. Котляр також висунув
версію, що пестун Романовичів боярин Мирослав міг бути близьким
родичем чи навіть братом Анни. Як слушно, на мій погляд, з цього
приводу зауважив Д. Домбровський, цій версії суперечить повна
мовчанка літописців, яку важко пояснити18. Ще раніше Г. Ґраля
звернув увагу на те, що боярське походження дружини Романа
пошкодило б її контактам із сусідніми володарями, до яких у першу
чергу звернулася княгиня. Польський дослідник звернув також
увагу на нечасті шлюби Рюриковичів з представниками боярства19.
Для підтвердження цієї тези можна додати, що з 250 відомих шлюбів
Рюриковичів, укладених протягом 1Х-ХІІІ ст., тільки 7 припадають
на боярських дочок, за винятком зв’язку Святослава Ігоровича з
Малушею та шлюби Мстислава Володимировича з дочкою
новгородського боярина Дмитра Завидича, які могли дозволити собі
все, що завгодно, всі інші випадки - це шлюби новгородських князів,
молодших в роді, які мали слабкі надії на уділ у володіннях династії
і тому йшли на союз з лідерами боярсько-бюргерської олігархії, щоб
мати можливість утриматися на новгородському престолі20.
Версія про походження княгині Анни з волинських бояр без
додаткової аргументації прийнята також О. Головком21 та іншими
дослідниками.
Першим версію візантійського походження княгині висунув
Й. Майлат22, але розгорнув та обґрунтував її М. Баумґартен23. Він
вважав, що вона була родичкою василевсів Ісаака II та Олексія III
Ангелів, найпевніше дочкою Ісаака II від першого шлюбу, яку його
друга дружина Маргарита-Марія, дочка угорського короля Бели III,
разом з Олексієм III Ангелом, що узурпував трон, видала за
галицько-волинського князя. Маргарита-Марія була сестрою короля
Андрія II і він розглядав її пасербицю як свою племінницю. За таких
18 Dąbrowski D. RodowódRomanowiczów.., s.37.
19 Grala H. Drugie małżeństwo Romana Msćislawowicza. Slavia Orientalis, 1982,
s. 117.
20 Войтович Л. Князівські династії.., с.378-379.
21 Головко О.Б. Князь Роман Мстиславич та його доба. Київ 2001, с .141-142.
22 Mailath J. Geschichte der Magyaren. Wien 1828, t.l, s. 178.
23 Баумгартен H. Вторая ветвь князей Галицких. Потомство Романа Мстиславича.
Летопись Историко-Родословного об-ва в Москве. Москва 1909, вып.1(17),
с.3-45; Baumgarten N. Op.cit, р.23, 26,47.
50
умов вишядає логічним звернення Анни в першу чергу до Андрія II
і прийом королем Данила Романовича, “яко милого сина свойого”.
Версію М. Баумґартена прийняли В. Двожачек24, Д. Швенніке25,
Л. Махновець (який висунув здогадки, що Анна могла бути дочкою
Ісаака II від його другого шлюбу з Маргаритою-Марією26, у такому
разі Олексій III мав ще більше підстав видавати її за Романа, а
Андрій II та Лєшко Білий поважно трактувати княгиню і
признаватися до родинних зв’язків з нею; Марія-Маргарита була
видана за Ісаака II восени 1185р., Анна могла народитися вже у
1187 р., у 2000 р. бути виданою за Романа, а у 1201 р. народити сина
Данила), А. Свєжавський27, Л. Войтович28 (на мій погляд версія
М. Баумгартена з поправкою Л. Махновця дозволяє пояснити
практично всі загадкові моменти пізніших подій: стає яснішою
причина загибелі Романа - похід на допомогу німецькому королеві
Філіпові IV Гоген штауфену, який був одружений з Іриною, старшою
дочкою Ісаака II Ангела, тобто сестрою Анни; з цим узгоджуються
повідомлення цистеріанського абата Альберіка, а також гіпотези
С. Томашівського, М. Кордуби, В. Пашута, Л. Махновця та ін.;
можливо, вони навіть зустрічалися особисто: князь Роман
Мстиславич пожертвував на честь св. Петра монастирю бене
диктинців у Ерфурті 20 гривень срібла, за що був зарахований до
фундаторів цього монастиря29; від Гогенштауфенів могли бути
24 Dworzaczek W. Genealogia. Tablice. Warszawa 1959, tab!.27.
25 Schwermicke D. Europaische Stammtafeln. Stammtafeln zur Geschichte europaischen
Staaten. Neue Folgę. Marburg 1984, t.2, tabl.136.
26 Літопис Руський. Переклад і коментар Л.Махновця. Київ 1989, с.369.
2? Swieżawski A. Ziemia bełska. Zarvs dziejów politycznych do roku 1462. Częstochowa
1990, s.31.
28 Войтович Л. Генеалогія династії Рюриковичів. Київ 1990, с. 114; Його ж. Зоря
князя Романа. Літопис Червоної Калини. Львів 1991, № 2, с.32-35; Його ж.
Генеалогія династій Рюриковичів і Гедиміновичів. Київ 1992, с.86; Його ж.
Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у X II- XVI cm. Львів 1996, с.37;
Його ж. Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у XII-XVI cm. Таблиці.
Львів 1996, табл.17; Його ж. Князівські династії.., с.67, 71-72, 224, 376, 380-
381, 402; Його ж. Роман Мстиславич і утворення Галицько-Волинського
князівства, с.22-23; Його ж. Друга галицька династія.^Загадки та проблеми
досліджень. Псин ’ять століть. Київ 2002, № 5, с.37-38; Його ж. Король Данило
Романович. Загадки і проблеми. Король Данило Романович і його місце в
українській історії. Львів 2003, с.24-25.
!<) Шацька Г, Галицько-Волинська держава і німці. Галицько-Волинська держава:
передумови виникнення, історія, культура, традиції. Тези міжнародної наукової
конференції в Галичі 19-21.08.1993 р., Львів 1993, с. 116.
51
запозичені ідеї “доброго порядку” - пропоновані Романом зміни
системи успадкування князівських престолів, незважаючи на
сумніви щодо вірогідності цього повідомлення В. Татищева,
висловлені свого часу ще М. Грушевським30 та недавно підтримані
новою аргументацією О. Толочка31, і цю проблему не можна
вважати вирішеною, аргументи прихильників вірогідності проекту
Романа, Б. Рибакова32, М. Котляра33, П. Толочка34, Л. Вой
товича35 , О. Головка36 та інших також досить вагомі; визнання
княгині Анни військом, боярством, угорським королем Андрієм II
та краківським князем Лєшком Білим, її, незвична як для жінки,
висока роль, яку можна порівняти хіба зі св.Ольгою, легко пояснити
імператорським походженням; це могло бути і причиною спроб
княгині правити самій, що, зрештою, і привело до її усунення на
вимогу галицького боярства у 1211 р. і, напевно, схилило до
чернецтва у 1219 р.), Е. Горанін37 та М. Фонт38. Не заперечував
проти нього і О. Каждая, зауваживши тільки, що версія М. Баум-
ґартена залишається гіпотезою39, правда, як слушно зауважив
30 Грушевский М.С. Очерк истории Киевской земли от смерти Ярослава до
конца XIVстолетия. Киев 1891, с.267.
31 Толочко О.П. Конституційний проект Романа Мстиславича 1203 р.: спроба
джерелознавчого дослідження. Український історичний журнал. Київ 1995, №
б, с.22-36.
32 Рыбаков Б.А. Древняя Русь. Сказания, былины, летописи. Москва 1963, с. 163.
33 Котляр М.Ф. Данило Галицький. Київ 1979, с.21-22; Його ж. Формирование
территории и возникновение городов Гапицко-Волынской Руси ІХ-Х111 веков.
Киев 1985, с. 120-121.
34 Толочко П.П. Киев и Киевская земля в период феодальной раздробленности
ХП -ХШ векав. Киев 1980, с .182-183.
35Войтович Л.В. Генеалогія династії Рюриковичів.., с .114; Його ж. Удільні
князівства Рюриковичів і Гедиміновичів, с.30, 51, 56; Його ж. Князівські
династії.., с.377-378.
36 Головко О.Б. Князь Роман Мстиславич.., с .167-168.
37 Latopis kijowski 1159-1198. Przeł. і opr. E.Goranin. Wroclaw 1988, tabl.8.
38 Font M. Oroszorszag, Ukrajna, Rusz. Fejezelek a keleti szlavok korai tortenetebol.
Pecs 1995, 73 old.
39 Każdan A. Rus’- Byzantine Princely Marriages in the Eleventh and Twelfth Centu
ries. Proceedings o f the International Congress Commemorating the Millennium o f
Christianity in Rus ’-Ukraine. Red. O.Pritsak, I.SevCenko. Harvard Ukrainian Stud
ies. 1988-1989, t.12-13, p.424.
52
Д. Домбровський, російський візантиніст не був знайомий з аргу
ментацією Г. Ґралі40.
Г. Ґраля, підкріпивши новими аргументами версію прихиль
ників візантійського походження дружини Романа, вважав, що
другою дружиною Романа була Марія із знатного візантійського
роду Каматерос (Єфросинія Каматерос була дружиною імператора
Олексія III Ангела)41. Є сенс ще раз розглянути його аргументацію,
як це зробив Д. Д омбровський42, в контексті заперечень
М. Котляра, опублікованих в його новіших працях:
1. Візантійській владі залежало на союзі з Романом Мстисла-
вичем через загрозу половецько-болгарської коаліції. У похвалі
князеві Романові, якою розпочинається Галицько-Волинський
літопис, останній прославляється за свої подвиги у боротьбі з
половцями, його заслуги ставляться на один щабель із заслугами
Володимира Мономаха. Олексій III Ангел, який вів війну з
іонійським султаном, котрому погрожували імператор Генріх VI,
вимагаючи передачу земель від Д іррахія до Ф ессалонік,
венеціаський дож і папа Інокентій III, болгари та їхні союзники
половці, просто не мав більше до кого звернутися, окрім Романа,
оскільки, скинувши брата Ісаака II, він розірвав союз з Угорщиною.
Шлюб Романа з дочкою Ісаака II не тільки давав Візантії надійного
союзника проти половців, але й нормалізував її стосунки з
Угорщиною. Цей шлюб міг бути наслідком угоди, укладеної
посольством у складі Твердяти Остромирича, Недана, Домажира
і Негвара, яке у середині 1200 р. бачив у Константинополі Добриня
Ядрійкович, пізніший перемишльський єпископ43. Сам факт цієї
угоди Візантії з Романом сумнівів не викликає. Не заперечує її і
М. Котляр, вважаючи, що така угода м о т а бути укладена навіть у
1197 чи 1198 рр.44, що не можна виключати з огляду на намагання
40 Dąbrowski D. Rodowód Romanowiczów.., s.38.
41 Grala H. Drugie małżeństwo Romana Msćisławowicza. Slavia Orientalis, 1982,
s.116-123.
42 Dąbrowski D. Rodowód Romanowiczów.., s.38-39.
43 Vernadsky G. Relations byzantino-russes au ХІІІ-е stócle. Bizantion, 1927-1928, 4,
p.269-279; Dąbrowska I. Królów polskich relikwarz koronacyjny krzyża świętego.
Kultura średniowieczna i staropolska. Studia ofiarowane Aleksandrowi Gieysztorowi
wpiędziesięćioleciepracy naukowej. Warszawa 1991, s.85; Літопис Руський.., c.369.
44 Котляр М.Ф. Історія дипломатії.., с.82.
53
Романа оволодіти Галицьким князівством. Після успіхів Романа у
боротьбі з половцями та здобуття Галича, наступна угода 1200 р.
вже була скріплена шлюбом.
2. Після здобуття Галича, на який претендували угорці, Роман
мусив і сам шукати тісних контактів з Візантією. Шлюб з дочкою
Ісаака II та Маргарити-Марії Белівни найкраще вирішував цю
проблему.
3. У 1198-1206 рр. константинопольським патріархом був Іоанн
X Каматерос, сам Олексій III Ангел був одружений з Єфросинією
Каматерос, родинні стосунки галицько-волинського князя з
патріархом мали би вплинути на позицію київського митрополита,
враховуючи, що київський князь Рюрик Ростиславич був одружений
з половчанкою і спирався на союз з половцями. Цей основний
аргумент Г. Ґралі досить непевний. Справді, розлучення Романа з
Предславою Рюриківною було досить сумнівним з точки зору
канонічних правил. Але патріарх Іоанн X як родич василевса
Олексія III, виходячи з інтересів імперії, і так би надав князеві дозвіл
на таке розлучення і вплинув би на позицію київського митрополита.
Крім того, польський дослідник вважав, що княгиню звали Марією,
а Анна - її чернече ім’я. Але дослідження пом’яників, зокрема
Супрал ьського. дозволяє припускати, що чернечим іменем княгині
було ім’я Олена45. 1 Мстислав Данилович скоріше мав на увазі
хресне світське ім’я своєї бабусі46.
4. Ще одним аргументом на користь Марії Каматерос Г.Ґраля
вважав підтримку матері у справі коронації Данила Романовича з рук
папи, бо серед прихильників візантійсько-римської унії були логофет
Василь та друнгарій вітай Андронік Каматероси. Коронація Данила
як короля Русі з рук папи була актом перш за все політичним: після
невдачі спроби відродити Київську Русь як васала Золотої Орди,
Данило Романович звернувся до Заходу, за допомогою якого
сподівався звільнити державу від монгольської залежності. В такій
ситуації, будучи непересічним політиком, Анна не могла не підтримати
сина, незалежно від позиції своєї родини.
45 Войтович Л. Князівські династії.., с.69,71-72; Його ж. Друга галицька династія.
Загадки та проблеми досліджень. Нам ’ять століть. Київ 2002, № 5, с.37-38.
46 Котляр М.Ф. Історія дипломатії.., с.83.
54
5. Візантійський письменник Никита Хоніат, який не дуже
цікавився руськими справами, ймовірно, черпав свої відомості про
події на Русі від логофета Василя Каматероса. Так могло бути, але
це нічого не доводить на користь Марії Каматерос. Микита Хоніат
просто не міг не звернути увагу на князя, чия “богом призвана
фаланга” врятувала столицю імперії47.
6. Микита Хоніат титулує Романа Мстиславича титулом “igemon”,
тоді як київського князя Рюрика Ростиславича тільки “diepon”. Але
це тільки аргумент на користь версії шлюбу Романа з візантійською
принцесою. В. Пашуто на підставі цього фрагменту вважав, що у
Візантії визнали Романа Мстиславича великим князем48, як визнали
його великим князем у Новгороді49.
7. На нехарактерні для Рюриковичів грецькі імена у дітей і
внуків Романа (Данило, Саломея, Іраклій, Лев), першим звернув
увагу М. Баумґартен. Г. Ґраля, слідом за ним підкреслив, що в
родині Каматеросів були імена Василь, Роман, Лев, Іван, Михайло
і Федір (ці імена зустрічаються у наступних поколіннях династії
Романовичів). Це сильний аргумент, перш за все, на користь
візантійського походження Анни, позаяк інакше не можливо
пояснити, звідки рангом з’явилися серед Рюриковичів типово грецькі
імена Данило, Саломея, Іраклій та Лев (появу інших імен ще можна
аргументувати). Це визнав і М. Котляр50.
8. Мовчання літописів можна пояснити тим, що Галицько-
Волинський літопис, за 1199-1200 рр. не зберігся, а візантійські
хроністи не виділяли шлюбів осіб, які не входили безпосередньо до
складу династій василевсів (уданому випадку Марії Каматерос).
Стосовно мовчання наших літописів, Г. Ґраля частково має рацію:
київське літописання цього періоду, яке перебувало під патронатом
Рюрика Ростиславича, звісток про Романа не подавало. Якщо у
Романа був власний літописець, то він втрачений і від нього вціліла
тільки похвала цьому князеві у складі Галицько-Волинського
літопису. Вона не містить навіть побіжно подробиць діяльності
князя, бо редактори цього не потребували. Попередній текст,
47 Nicetae Choniatae historia. Ed. I.Bekker. Bonnae 1835, s.691-692.
48 Пашуто B.T. Очерки.., с .193.
49 Сказание архиепископа новгородського Антония (1200). Палестинский сборник.
Санкт-Петербург 1899, т.51, с .15.
50 Котляр М.Ф. Історія дипломатії Південно-Західної Русі.., с.83.
55
звідкіля, напевно, В.Татищев взяв інформацію про зовнішність та
манери Романа та програму “доброго порядку”, а польські
хроністи - відомості про репресії щодо галицьких бояр, містив
інформацію про походи на Київ, ятвягів і половців, про переговори з
Візантією і римським папою, передував цій похвалі. З різних причин
цей текст не потрапив до Іпатіївськош зведення51. Бурхлива епоха
Ангелів, які привели Візантію до латинського завоювання, також
дуже бідна на писемні пам’ятки.
Польська дослідниця Е.Домбровська, яка погоджується з
версією Г. Ґралі, серед польських коронаційних регалій знайшла речі
візантійського походження, які могли туди потрапити після
пограбування Казимиром ІП королівської скарбниці у Львові в 1340
р. У свою чергу, ці речі могли прибути у Галицько-Волинську
державу з Візантії разом з дружиною Романа. Це також аргумент,
тільки на користь візантійського походження дружини Романа.
Отже, можна констатувати, що Г.Ґраля тільки підсилив версію
візантійського походження другої дружини Романа, а його здогади
стосовно Марії Каматерос не виглядають переконливими. Так
завершує свій огляд Д. Домбровський52. 1 тут я повністю з ним
погоджуюся. На підставі огляду стану дискусії важко прийняти, що
“гіпотеза про візантійське походження матері Данила Галицького
не витримує наукової критики”53.
Дискусія триває, але поки не буде знайдено пояснення, звідкіля
взялася ціла група грецьких імен у нащадків Романа, звідки ще могли
потрапити до коронаційних регалій візантійські речі, а також цілий ряд
інших співпадать, випадковий характер яких малоймовірний, найбільш
вірогідним виглядає візантійське походження Анни. Найпевніше, юна
була дочкою василевса Ісаака II Ангела та його другої дружини
Маргарити-Марії, дочки угорського короля Бели III.
Маргарита-Марія народилася у 1175 р., восени 1185 р. вона
була видана за василевса Ісаака II Ангела54. Це була гарна і
активна жінка, яка після осліплення та ув’язнення мужа у 1195 р.
51 Войтович Л. Роман Мстиславич і утворення Галицько-Волинського князівства...
С.13.
52 Dąbrowski D. Rodowód Romanowiczów.., s.40.
53 Котляр М.Ф. Історія дипломатії Південно-Західної Русі.., с.88.
54 Успенский Ф.И. История Византийской империи. Москва 2002, т.4, с.389-390;
Дашков С.Б. Императоры Византии. Москва 1997, с.263.
56
не зійшла з політичної арени, і Олексій III Ангел, який скинув брата,
мусив з нею рахуватися. Ісаак II помер наприкінці січня 1204 р.,
повернувшись на трон у 1203 р. 2.06.1204 р. Маргарита-Марія
вийшла заміж вдруге за одного з вождів хрестоносців Боніфація,
маркграфа Монферрату, який при поділі В ізантії отримав
Фессалоніки, але прагнув здобути імператорську корону, однак
загинув на війні з болгарським королем Калояном у 1207 р. Анна
(якщо вона не була дочкою Ісаака II від першого шлюбу) могла
народитися вже у 1187 р., але сумнівно, що це трапилося пізніше
1189 р. Г. Ґраля датував її шлюб з Романом 1199 р., навряд чи цей
шлюб відбувся пізніше 1200 р. За Галицько-Волинським літописом,
після загибелі батька Данилові було чотири роки, тобто він
народився у 1201 р. Проте немає впевненості, що цей запис не
відноситься до 1206 р., коли почався похід на Галич Рюрика
Ростиславича. Крім того, у волинській військовій “Повісті про битву
на Калці”, яка включена до цього літопису, сказано, що Данилові
було 18 років на час битви, тобто він народився не раніше 1204 р.
Судячи з подробиць про хід битви, автором “Повісті” був її учасник,
або особа, яка безпосередньо черпала інформацію від її учасника
чи учасників. Отже, народження Данила Романовича в кінці 1201 р.
або на початку 1202 р. (на свято Івана Хрестителя) не є таким вже
певним. Данило Романович міг народитися на початку 1204 р., а
Василько - у 1205 р. Точної дати ми так і не знаємо - це питання
все ще залишається дискусійним.
Анна, як і її мати, була жінкою діяльною. Навіть у монастирі,
куди вона пішла у 1219 р., можливо, під тиском бояр, княгиня не
переставала брати участь у політичному житті. Монастир, у якому
оселилася вдова Романа, очевидно, був у тодішній столиці її сина -
Володимирі. У кінці 1253 р., шли коронувався її син, княгиня ще була
живою і підтримувала свого сина у цій справі. Княгиня Олена,
черниця, яка була на похороні Володимира Васильовича у 1288 р. і
яку Л.Махновець вважав вдовою Романа Даниловича55, напевно,
була Анною-0леною. Виходячи з цього, можна датувати її смерть
1289 р., шли внук Мстислав і поставив на її могилі каплицю Іоакима
55 Літопис Руський. Переклад і коментар Л.Махновця. Київ 1989, с.444.
57
та Анни56. Тоді матері короля Данила було б 100-102 роки. З огляду
на те, що її сини та онуки прожили багато років, у цьому немає нічого
неможливого. Д. Домбровський, виходячи з останньої згадки про
дружину Романа, датує її смерть часом після 1253 р.57, і це цілком
слушно. В нашій історії ця жінка, безперечно, відіграла видатну роль.
56 Войтович Л. Князівські династії.., с.224; Його ж. Друга галицька династія.
Загадки та проблеми досліджень.., с.37-38.
57 Dąbrowski D. Rodowód Romanowiczów.., s.43-44.
58
|