Звернення головного редактора до читачів першого числа "Українського історичного журналу": програмна стаття Ф.Шевченка 1957 р. (вступна стаття й публікація О.В.Яся)

У програмній статті 1957 р. першого головного редактора «Українського історичного журналу» Ф.Шевченка (1914–1995 рр.) висвітлено основні напрями редакційної політики щойно заснованого часопису. У світлі ідеологічних догматів і партійних настанов часів хрущовської лібералізації проаналізовано стан іс...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2017
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2017
Назва видання:	Український історичний журнал
Теми:	Сторінки документальної історії «Українського історичного журналу»
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179104
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Звернення головного редактора до читачів першого числа "Українського історичного журналу": програмна стаття Ф.Шевченка 1957 р. (вступна стаття й публікація О.В.Яся) // Український історичний журнал. — 2017. — № 6. — С. 251-265. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-179104
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1791042021-04-07T01:26:23Z Звернення головного редактора до читачів першого числа "Українського історичного журналу": програмна стаття Ф.Шевченка 1957 р. (вступна стаття й публікація О.В.Яся) Сторінки документальної історії «Українського історичного журналу» У програмній статті 1957 р. першого головного редактора «Українського історичного журналу» Ф.Шевченка (1914–1995 рр.) висвітлено основні напрями редакційної політики щойно заснованого часопису. У світлі ідеологічних догматів і партійних настанов часів хрущовської лібералізації проаналізовано стан історичної науки в радянській Україні, зокрема окреслено низку «запущених» сфер та напрямів, численних прорахунків і прогалин, які потребують усунення, нагальної розробки й опрацювання. In the program article of 1957 by the first editor-in-chief of the “Ukrainian Historical Journal” F.Shevchenko (1914–1995), highlights the main directions of the editorial policy of the newly-founded journal. In the light of the ideological dogmas and party instructions of Khrushchev liberalization, author analyzed the condition of historical science in Soviet Ukraine. In particular, author described a number of “neglected” spheres and areas, numerous miscalculations and gaps that need to be eliminated, urgently developed and worked out. 2017 Article Звернення головного редактора до читачів першого числа "Українського історичного журналу": програмна стаття Ф.Шевченка 1957 р. (вступна стаття й публікація О.В.Яся) // Український історичний журнал. — 2017. — № 6. — С. 251-265. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179104 930.1(477)«1957» uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Сторінки документальної історії «Українського історичного журналу» Сторінки документальної історії «Українського історичного журналу»
spellingShingle	Сторінки документальної історії «Українського історичного журналу» Сторінки документальної історії «Українського історичного журналу» Звернення головного редактора до читачів першого числа "Українського історичного журналу": програмна стаття Ф.Шевченка 1957 р. (вступна стаття й публікація О.В.Яся) Український історичний журнал
description	У програмній статті 1957 р. першого головного редактора «Українського історичного журналу» Ф.Шевченка (1914–1995 рр.) висвітлено основні напрями редакційної політики щойно заснованого часопису. У світлі ідеологічних догматів і партійних настанов часів хрущовської лібералізації проаналізовано стан історичної науки в радянській Україні, зокрема окреслено низку «запущених» сфер та напрямів, численних прорахунків і прогалин, які потребують усунення, нагальної розробки й опрацювання.
format	Article
title	Звернення головного редактора до читачів першого числа "Українського історичного журналу": програмна стаття Ф.Шевченка 1957 р. (вступна стаття й публікація О.В.Яся)
title_short	Звернення головного редактора до читачів першого числа "Українського історичного журналу": програмна стаття Ф.Шевченка 1957 р. (вступна стаття й публікація О.В.Яся)
title_full	Звернення головного редактора до читачів першого числа "Українського історичного журналу": програмна стаття Ф.Шевченка 1957 р. (вступна стаття й публікація О.В.Яся)
title_fullStr	Звернення головного редактора до читачів першого числа "Українського історичного журналу": програмна стаття Ф.Шевченка 1957 р. (вступна стаття й публікація О.В.Яся)
title_full_unstemmed	Звернення головного редактора до читачів першого числа "Українського історичного журналу": програмна стаття Ф.Шевченка 1957 р. (вступна стаття й публікація О.В.Яся)
title_sort	звернення головного редактора до читачів першого числа "українського історичного журналу": програмна стаття ф.шевченка 1957 р. (вступна стаття й публікація о.в.яся)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2017
topic_facet	Сторінки документальної історії «Українського історичного журналу»
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179104
citation_txt	Звернення головного редактора до читачів першого числа "Українського історичного журналу": програмна стаття Ф.Шевченка 1957 р. (вступна стаття й публікація О.В.Яся) // Український історичний журнал. — 2017. — № 6. — С. 251-265. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
first_indexed	2025-07-15T17:59:36Z
last_indexed	2025-07-15T17:59:36Z
_version_	1837736791435640832
fulltext	Український історичний журнал. – 2017. – №6 УДК 930.1(477)«1957» ЗВЕРНЕННЯ ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА ДО ЧИТАЧІВ ПЕРШОГО ЧИСЛА «УКРАЇНСЬКОГО ІСТОРИЧНОГО ЖУРНАЛУ»: ПРОГРАМНА СТАТТЯ Ф.ШЕВЧЕНКА 1957 р. Упродовж ХІХ – на початку ХХ ст. формування української соціогуманітаристики, передусім історієписання, розгорталося в межах відмінних культурних просторів, що склалися на теренах імперій Габсбурґів і Романових. За таких стартових або вихідних соціокультурних передумов української науки, котра мала виокремлюватися й самостверджуватися в іншомовних академічних середовищах, роль наукових часописів соціогуманітарного спрямування була особливо важливою, позаяк саме вони стали системотворчою ланкою, навколо якої виростала національна інституціональна мережа. «Киевская старина», «Записки НТШ», «Літературно-науковий вістник», «Україна» та інші видання не тільки забезпечили базовий спектр наукових і комунікаційних практик, а й спричинилися до становлення та функціонування розмаїтого культурного поля української соціогуманітаристики. У пореволюційні 1920-ті рр. роль академічної періодики, зокрема часопису «Україна», котрий редагувався й опікувався М.Грушевським, зросла ще більше, адже забезпечувала бурхливе розширення українського культурного простору та кардинальне переформатування академічної спільноти. У редакційній замітці 1924 р. наголошувалося (тут і далі у вступній статті курсив наш – О.Я.): «Поновляючи видання наукового журнала українознавства, котро- го потреба так сильно відчувається всіми кінцями України, спіши- мо якомога скорше випустити в світ його першу книжку, щоб вона своєю появою дала імпульс науковій продукції і науковому єднан- ню робітників на ниві українознавства всіх частин нашої землі, як вістниця кращих і нормальнійших умов культурного життя і наукової праці, як запоручниця того, що ся праця не марнувати- меться, а йтиме безпосередньо в науковий і культурний обіг»1. Однак на зламі 1920–1930-х рр. розпочалося нищення як українського культурного простору, так і руйнування академічної мережі. Натомість уцілілі інституціональні осередки зазнали тотальної радянізації. На цій хвилі 1932 р. було ліквідовано журнал «Україна» – академічний часопис історичного та соціогуманітарного спрямування. Чверть століття (1932–1957 рр.) українська радянська історіографія не мала власного часопису національного/республіканського масштабу. Такі інституціональні 1 Від редакції // Україна. – 1924. – Кн.1/2. – С.5. У програмній статті 1957 р. першого головного редактора «Українського іс- торичного журналу» Ф.Шевченка (1914–1995 рр.) висвітлено основні напрями редакційної політики щойно заснованого часопису. У світлі ідеологічних догма- тів і партійних настанов часів хрущовської лібералізації проаналізовано стан історичної науки в радянській Україні, зокрема окреслено низку «запущених» сфер та напрямів, численних прорахунків і прогалин, які потребують усунен- ня, нагальної розробки й опрацювання. Ключові слова: «Український історичний журнал», редакційна політика, Ф.Шевченко, хрущовська лібералізація, українська радянська історіографія. Український історичний журнал. – 2017. – №6 252 Звернення головного редактора до читачів першого числа «Українського історичного журналу»... передумови доволі добре відображали провінційний, ба навіть марґінальний статус республіканської науки в радянському академічному середовищі. Адже навіть невеликі хронікальні замітки й повідомлення про діяльність українських істориків часто- густо доводилося друкувати у загальноакадемічних республіканських періодичних виданнях або у центральних, московських, журналах. Відсутність фахового часопису практично унеможливлювала більш-менш сталий і повноцінний науково-пізнавальний процес на ниві республіканського історієписання з повним діапазоном дослідницьких, науково-організаційних, комунікативних, ре дак торсь- ких, рецензійних, хронікальних, бібліографічно-інформаційних та низки інших практик. Безуспішні змагання за республіканський історичний журнал розгорнулися від середини 1930-х рр. Приміром, ще 1934 р. О.Оглоблин у неопублікованій замітці про стан історичної науки в УСРР наголошував: «Треба негайно організувати видання і с т о р и ч н и х ж у р н а л і в (розрядка О.Оглоблина – О.Я.) в УСРР, як наукових (загальноісторичний, джерелознавчий), так і масових»2. На його думку, без мережі періодичних видань з історії України українські вчені ризикували доволі швидко відстати як від новацій історичної думки, так і від потреб «соціалістичного будівництва». Утім у страшній лихоманці масових репресій другої половини 1930-х рр. годі було навіть мріяти про успішне просування проекту зі створення фахового журналу. Проте передвоєнний Інститут історії України АН УРСР усе ж таки розпочав підготовку «Наукових записок», що спершу планувалися як квартальне періодичне видання3. 4 грудня 1940 р. постановою оргбюро ЦК КП(б)У академічним інститутам економіки та історії дозволили «видавати наукові записки окремими випусками з питань економіки і історії»4. 17 лютого 1941 р. на засіданні Президії АН УРСР навіть затвердили редакційну колеґію «Наукових записок Інституту історії України» у складі С.Бєлоусова, О.Оглоблина, М.Петровського, М.Марченка, М.Супруненка5. Та засновані лише за часів німецько-радянської війни «Наукові записки» де-факто стали неперіодичним збірником статей і матеріалів інституту, себто у жодному разі не могли посісти чи заступити місце фахового історичного журналу. У лютому 1943 р. з ініціативою започаткувати український/республіканський історичний журнал виступив член-кореспондент АН УРСР С.Юшков, який висунув цю пропозицію як складову частину реформування академічного Інституту історії України6. Проблема створення історичного часопису неодноразово в різних контекстах порушувалася на партійних нарадах 1945–1947 рр., зокрема у виступах цілої низки 2 Оглоблін О.П. Сучасний стан і основні завдання історичної науки в УСРР [машинопис, 1 червня 1934 р.] // Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. – Ф.3561. – Оп.1. – Спр.35. – Арк.9. 3 Академія наук УРСР у 1941 році / За ред. А.А.Сапєгіна і Б.М.Гарцмана; склали С.Є.Боржковський, Т.О.Времєва, Б.М.Гарцман, Л.Я.Мільштейн, С.Й.Пекарський, Л.С.Раш- ковсь кий, З.М.Сафір, Й.Л.Турбовський. – К., 1941. – С.175; Інститут історії України Національної академії наук України: Документи і матеріали: 1936–1991: У 2 кн. / Відп. ред. В.А.Смолій; упор. О.С.Рубльов, О.В.Юркова. – Кн.1: 1936–1947. – К., 2011. – С.228–229. 4 Інститут історії України Національної академії наук України: Документи і матеріали: 1936–1991. – Кн.1. – С.255–256. 5 Історія Національної академії наук України (1938–1941): Документи і матеріали / Відп. ред. О.С.Онищенко; упор. В.А.Кучмаренко, Т.П.Папакіна, Л.І.Стрельська, Л.М.Яременко, С.В.Старовойт, Т.В.Варава, О.Г.Луговський. – К., 2003. – С.532. 6 Інститут історії України Національної академії наук України: Документи і матеріали: 1936–1991. – Кн.1. – С.369. Український історичний журнал. – 2017. – №6 Звернення головного редактора до читачів першого числа «Українського історичного журналу»... 253 фахівців. Приміром, А.Введенський на нараді 10 березня 1945 р. зауважив: «Інше питання – могутня Українська Республіка не має жодного історичного журналу. Хіба це нормально? Я вважаю абсолютно неприпустимим таке становище»7. У квітні 1947 р. на партійній нараді з ініціативою заснування історичного часопису виступив Ф.Шевченко. Він риторично запитував: «Мені здається, що повинен бути історичний журнал на Україні, в Грузії він є, там 3 мільйони населення, у нас 40 мільйонів населення. Журнал повинен бути. В Інституті історії додержуються інших поглядів – нам журнал непотрібний, нема кому писати. Невже нема кому писати до журналу, хоча б в 2-х місячнику?»8. Більше того, навіть після розгромної постанови ЦК КП(б)У від 29 серпня 1947 р. дехто з істориків обстоював думку про потребу фахового часопису. Скажімо, К.Стецюк на партійній нараді у вересні 1947 р. відзначала: «Для розгортання наукової критики не тільки в межах нашого Інституту історії, а і в межах всіх наукових кіл України, велику роль може відіграти створення історичного журналу. На минулій нараді якраз про це теж згадували. Створення історичного журналу допомогло би висвітленню на сторінках його ряду важливих основних проблем в історії України, допомогло б розв’язанню складних проблем»9. У 1950 р. інститут та інші академічні установи спробували трансформувати свої «Наукові записки» у формат передплачуваних видань10. Утім і цей проект, попри підтримку академічного керівництва, зазнав невдачі. Республіканські партійні бонзи заборонили цю трансформацію, позаяк уважали, що за часів пізнього сталінізму такий проект досить небезпечний для їх становища, адже може стати приводом для чергової репресивної кампанії. Проте спроби заснувати історичний фаховий часопис не припинялися й пізніше, зокрема у чернетці доповіді Ф.Шевченка за 1953 р. віднаходимо такі рядки: «Колись поговорювали в інституті, що на Україні необхідний історичний журнал, говорили, що він буде виходити. За остан- ній час про це залишилася лише згадка, а про самий журнал і говорити перестали. Я особисто думаю, що такий журнал необ- хідний. Основний зміст його наповнювався б працями співроб[іт- ників] інституту. Це було б на початку, але дальше створився б широкий актив. Журнал створив би його, виховав. Це зв’язало б інститут з іншими науковими установами. Наш інститут пови- нен бути ініціатором цієї справи»11. 7 Стенограмма совещания по вопросам истории Украины, состоявшегося при отделе пропа- ганды и агитации ЦК КП(б)У (10.III.1945 – 17.IV.1945) // Центральний державний архів громад- ських об’єднань України. – Ф.1. – Оп.23. – Спр.1652. – Арк.15. 8 Стенограмма совещания историков при ЦК КП(б)У (29–30 апреля 1947 г.). Управление про- паганды и агитации // Там само. – Оп.70. – Спр.753. – Арк.245. 9 Стенограмма совещания историков-работников Института истории Украины АН УССР, ИМЭЛ, Госуниверситета и Пединститута города Киева (16, 17 и 19 сентября 1947 г.). ЦК КП(б)У. Управление пропаганды и агитации // Там само. – Спр.759. – Арк.68. 10 Історія Національної академії наук України: 1946–1950 / Гол. ред. О.С.Онищенко; упор. Л.М.Яременко, С.В.Старовойт, О.М.Березовський, В.А.Кучмаренко. – Ч.1: Документи і матеріа- ли. – К., 2008. – С.449. 11 Шевченко Ф.П. Про втілення досягнень історичної науки співробітниками Інституту історії АН УРСР [доповідь; чорновий автограф; 1953 р.] // Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського (далі – ІР НБУВ). – Ф.349. – Спр.234. – Арк.12–13. Український історичний журнал. – 2017. – №6 254 Звернення головного редактора до читачів першого числа «Українського історичного журналу»... Ситуацію з історичним журналом у радянській Україні повсякчас коментували еміґраційні й діаспорні видання. «Ніщо так не вказувало на залежність української науки від Москви, як саме те, що Українська академія наук не мала права навіть на свій окремий історичний орган», – відзначав Б.Крупницький12. Перелом у справі з фаховим історичним журналом на обширах радянської України стався лише за доби хрущовської лібералізації. Проект створення історичного журналу в липні 1956 р. первісно подавався як спільна ініціатива трьох установ: Інституту історії АН УРСР, Інституту історії партії ЦК КПУ – філіалу Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС та Архівного управління МВС УРСР13. У вказаному проекті анонсувалося: «Основну увагу журнал приділятиме публікації оригіналь- них статей з історії Комуністичної партії України, історії Української РСР, з питань розвитку української радянської культури і т. д. На сторінках журналу вміщуватимуться статті з питань історіографії, архівознавства, джерелознавства, теорії публікації документальних матеріалів, а також про досвід робо- ти партійних і державних архівів республіки»14. За взірець пропонували взяти загальносоюзний історичний часопис «Вопросы истории», котрий публікував як статті зі всесвітньої минувшини, історії міжнародних відносин, так і розвідки й матеріали з російської-радянської та історії народів СРСР. Очевидно, що значну роль у виборі первісного фахового взірця для проектованого журналу відіграла думка тодішнього директора Інституту історії АН УРСР О.Касименка, котрий був послідовним прихильником розширення студій зі всесвітньої/загальної історії, хоч останні зазвичай обмежувалися працями з минулого країн «народної демократії» або являли собою радянізовану версію славістичних студій. Спершу журнал проектувався як щомісячник із накладом 20 тис. примірників й обсягом 10 друк. арк. Причому місячний обсяг видатків на авторські ґонорари мав скласти 35 тис. руб.15 На думку О.Касименка, «створення “Українського історичного журналу” посприяло би пе- ретворенню Інституту історії АН УРСР, Українського філіа- лу Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС, Головного архівного управління МВС УРСР і Міністерства освіти УРСР у своєрідні центри, котрі координували б науково-дослідну діяль- ність українських радянських істориків – наукових співробітників Академії наук УРСР, викладачів історії народів СРСР, загальної історії, основ марксизму-ленінізму, працюючих в університетах, педагогічних і інших інститутах, у партійних школах, працівників архівів і музеїв, викладачів історії у середніх школах»16. 12 Крупницький Б. Українська історична наука під Совєтами (1920–1950): На правах рукопи- су / Вступ. слово Н.Полонської-Василенко. – Мюнхен, 1957. – С.43. 13 Доповідна записка директора Інституту історії АН УРСР, директора Інституту історії пар- тії, начальника Архівного управління секретарю ЦК КПУ т. Червоненко про необхідність ство- рення «Українського історичного журналу» і журнал «Вопросы истории» 1956 р. // Науковий архів Інституту історії України НАН України. – Ф.1. – Оп.1. – Спр.619. – Арк.5–6. 14 Там само. – Арк.6. 15 Там само. – Арк.17–18. 16 Там само. – Арк.15–16. Український історичний журнал. – 2017. – №6 Звернення головного редактора до читачів першого числа «Українського історичного журналу»... 255 Зрештою, запити та пропозиції істориків республіканські функціонери суттєво урізали, більше того залишали проект журналу в «підвішеному» стані впродовж тривалого часу. «Український історичний журнал» було офіційно засновано лише в липні 1957 р. як двомісячник – спільний науковий орган Інституту історії АН УРСР і Інституту історії партії ЦК КПУ – філіалу Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС. Перший номер підписали до друку тільки 20 грудня 1957 р. Передплатна ціна на рік, анонсована в першому випуску, становила 36 руб. Поява довгоочікуваного та вистражданого журналу – фахового верстата для наукової праці й комунікації – зґенерувала піднесені настрої й навіть певну ейфорію у середовищі українських істориків. Приміром, І.Крип’якевич у листі до Ф.Шевченка від 3 січня 1958 р. досить влучно схарактеризував тодішні настрої і сподівання: «Щойно вчора почта принесла мені №1 “Укр[аїнського] Іст[оричного] Журналу”. Весь наш колектив істориків читав і обсуджував, і всі схвалили, що журнал прекрасно складений, з різноманітним змістом, з інтересними статтями. Дуже сердечно вітаємо Вас з цим подвигом і бажаємо скоро випустити у світ чергові книжки»17. У першому номері «Українського історичного журналу» була опублікована вступна або програмна редакційна стаття без зазначення авторства, підготовлена особисто першим головним редактором часопису – Ф.Шевченком. Про це беззаперечно свідчить чернетка робочої версії статті з його особового архіву, хоч і з іншою назвою18. Редакційна стаття була суттєво перероблена, порівняно з робочою версією, утім її загальний зміст більш-менш корелювався з первісним варіантом. Архітектоніка програмної статті була доволі простою, вона складалася з двох частин – «ритуальної»/«обрядової» та, власне, «прагматичної», в якій намічалися засади і пріоритети редакційної політики. «Ритуальну» частину було виписано відповідно до актуальних політичних вимог й ідеологічних настанов. Однак поряд зі звичними тезами про «тріумф соціалізму» у СРСР, чергову річницю «Великого Жовтня», попри неодмінну данину «прогресивному вченню» й сакралізованим віхам радянської історії (300-ліття «возз’єднання України з Росією», 50-річчя першої російської революції), посилання на «доленосні» та «історичні» рішення останнього на той час партійного форуму – ХХ з’їзду КПРС, текст редакційної статті виразно репрезентував тенденції перехідної доби між пізнім сталінізмом і хрущовською лібералізацією. Недаремно в «ритуальній» частині віднаходимо як типові штампи зразка 1930–1940-х рр., як-от «історичний фронт», «армія істориків», «антипартійна група», так і нові означення на кшталт «культ особи», «пережитки суб’єктивізму», «заскорузлий догматизм», «схематизм», «начотництво» тощо. Останні відображали новітні ідеологічні віяння й водночас указували на поворот політичного курсу у СРСР, зокрема спробу часткового демонтажу, паліативної ревізії сталінської спадщини. Отже провідний рефрен редакційної статті однозначно демонстрував, що заснування республіканського фахового часопису пов’язувалося з тодішньою суспільно-політичною лібералізацією. Утім «прагматична» частина редакційної статті, порівняно з «ритуальною», помітно дисонувала, позаяк тональність переможних реляцій поступово 17 Крип’якевич І.П. – Шевченко Ф.П. Листи [автограф; м. Львів, 3 січня 1958 р.; м. Львів, 19 січня 1958 р.; м. Львів, 7 травня 1958 р.] // ІР НБУВ. – Ф.349. – Спр.1184. – Арк.1. 18 Шевченко Ф.П. Про «Український історичний журнал» [стаття, м. Київ, друга пол. 1957 р.; машинопис] // Там само. – Спр.136. – 9 арк. Український історичний журнал. – 2017. – №6 256 Звернення головного редактора до читачів першого числа «Українського історичного журналу»... заступала думка про побутування численних недоопрацювань і навіть занедбаних («запущених») ділянок історичної науки. Приміром, визнавалося, що наявність одного-єдиного історичного журналу у СРСР «гальмувала розробку конче важливих проблем історії» та звужувала «до мінімуму можливості публікувати нові праці». Більше того, у «прагматичній» частині редакційної статті йшлося про те, що у «запущеному стані перебуває розробка допоміжних історичних дисциплін», зокрема джерелознавства, історичної географії, палеографії, дипломатики, архівістики, топоніміки, хронології, метрології та ін. Суттєві прогалини відзначалися й на ниві української історіографії, зокрема констатувалося, що «значне відставання є в справі вивчення історії суспільно-політичної думки на Україні». Причому це пояснювалося «нігілістичним ставленням» до історичної спадщини, котре призвело до «схематизму» та «відсутності конкретного підходу». Загалом редакційна стаття фактично натякала й на чималі негаразди в розробці «теоретичних питань», які пояснювалися/списувалися на карб «догматизму», «начотництва» та нерозуміння «духу творчого марксизму». За рядками цих доволі скупих, завуальованих і, звичайно, обережних спостережень проступала думка про занедбаний стан республіканського історієписання навіть у порівнянні з центральними, союзними, взірцями. Ці вступні редакційні рефлексії помітили навіть дописувачі по той бік «залізної завіси». Скажімо, на думку Я.Пеленського, у редакційній статті «Українського історичного журналу» простежувалися «правдиві зауваги, що в 1957 році існував в СССР тільки один історичний журнал (самозрозуміло, російський), що “УІЖ” “є поки що єдиним в республіці історичним друкованим органом”, що Україна мала тісні зв’язки з західньо- і південно-слов’янсь- кими народами, що схематизм є однією з причин відставання української історіографії, врешті, що допоміжні історичні дис- ципліни занепали. В одному місці автори редакційної стат- ті пробували заговорити нормальною мовою, заявляючи, що “справжня наука може з успіхом розвиватися лише при наяв- ності боротьби думок”, але кінцеві акорди про “партійність”, боротьбу з “ревізіонізмом” і “буржуазним націоналізмом” відго- нять відомим штампом і обскурною обрядовщиною»19. Насамкінець стаття, написана Ф.Шевченком, декларувала пріоритети й засади редакційної політики. «Український історичний журнал» розглядався як періодичне видання так званого широкого профілю. Отже часопис волею-неволею мав репрезентувати не тільки наукові, а й педагогічно-освітні, дидактичні практики та, найголовніше, ідеологічні тренди партійної політики. Це суттєво розмивало, а значною мірою навіть нівелювало спроби більш-менш виразної програми пріоритетів, які опинялися, точніше хиталися, на перехресті різноманітних інтересів й актуалізованих ідеологічних вимог, що добре простежується в історії журналу за радянської доби. Тим більше, пильний партійний контроль за редакційним і видавничим процесом 19 Пеленський Я.З. Вступ до спотвореної історії («Український історичний журнал», ч.1, 2, 3. 1957, Київ, видавництво АН УССР, стор.167, 162, 159) // Сучасна Україна (Мюнхен). – 1959. – 8 березня. – №5. – С.4. Український історичний журнал. – 2017. – №6 Звернення головного редактора до читачів першого числа «Українського історичного журналу»... 257 змушував висувати на перше місце розвідки й матеріали з історії партії та радянського суспільства. Зауважимо, що в робочому машинопису редакційної статті віднаходимо прикінцевий пасаж, вилучений в опублікованому тексті. У цьому фраґменті йшлося про передісторію створення часопису, почасти про змагання за заснування фахового видання. У робочій версії редакційної статті відзначалося: «В минулому не було у нас зборів, на яких би не говорилося про потребу створення журналу. Та ось є вже рішення про жур- нал, але особливої зацікавленості в його роботі серед нашого колективу ще немає. Із великого нашого колективу навіть 10 чоловік не підписалося на журнал. Лише окремі товариші, буквально одиниці заявили про своє бажання співробітнича- ти в журналі. Та є надія, наступлять зміни у відношенні до журналу. Журнал є кревною справою всього нашого колекти- ву науковців, і саме тому не може бути байдужих. Рішенням ЦК затверджено склад редакційної колегії журналу, яка вже приступила до роботи. Є всі підстави твердити, що до кін- ця року вийдуть всі три номери. Але це буде можливим, коли колектив і нашого інституту прийме активну участь в роботі журналу»20. Та незважаючи на численні проблеми, негаразди, конфлікти, пов’язані з багатоманітними практиками журналу, фінансовим забезпеченням і матеріальною базою, розгромні й неґативні відгуки з того боку «залізної завіси», ніщо не могло спростувати величезного та безперечного досягнення його фундаторів. Уперше від 1932 р. історикам удалося заснувати свій фаховий часопис і забезпечити його стале функціонування на обширах радянської України. Урешті навіть доволі скептично налаштований Я.Пеленський визнавав, що «поява “Українського історичного журналу”, органу Інституту історії АН УРСР, в Києві, є мабуть однією з найважливіших подій на відтинку дослідів історії в УРСР після другої світової війни. Від часу ліквідації журналу “Україна” це є перший український історичний журнал в УРСР»21. *** Опублікована версія програмної статті Ф.Шевченка мала заголовок «Від редакційної колегії». Друкується за публікацією 1957 р.22 До тексту долучено зауваги історіографічного спрямування. На відміну від наших приміток, посилання Ф.Шевченка позначено астериском (). Доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАНУ О.В.Ясь 20 Шевченко Ф.П. Про «Український історичний журнал». – Арк.8–9. 21 Перша конференція молодих науковців НТШ [про доповіді В.Маркуся, Я.Пеленського та ін. учених про українську радянську історіографію] // Свобода. – 1959. – 2 червня. – №104. – С.3. 22 [Шевченко Ф.П.] Від редакційної колегії // Український історичний журнал. – 1957. – №1. – С.3–9. Український історичний журнал. – 2017. – №6 258 Звернення головного редактора до читачів першого числа «Українського історичного журналу»... ** Знаменну дату в історії нашої Батьківщини – 40-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції – всі радянські народи відзначають в умовах роз- квіту своїх творчих сил і величезних досягнень. Трудящі нашої країни під керівницт вом Комуністичної партії вказали народам усього світу єдино пра- вильний шлях до визволення від соціального і національного гноблення, шлях до вільного і щасливого життя. Шляхом соціалізму тепер іде вже понад третина населення земної кулі. В результаті побудови соціалізму сталися корінні зміни в економіці на- шої країни, класовій структурі радянського суспільства, у взаємовідносинах між радянськими народами. На небувалу височінь піднявся їх культурний рі- вень. Великих успіхів досягнуто у розвиткові всіх галузей науки, в тому числі й історичної. Ідейно-теоретичною основою радянської історичної науки є матеріалістич- не вчення про закони розвитку людського суспільства. Тільки після відкриття Марксом об’єктивних законів розвитку суспільства історія стала справжньою наукою. «Хаос і довільність, – писав з цього приводу В.І.Ленін, – що панува- ли досі в поглядах на історію і на політику, змінилися надзвичайно цільною і стрункою науковою теорією, яка показує, як з одного укладу суспільного життя розвивається, внаслідок зростання продуктивних сил, інший, вищий, – з крі- посництва, наприклад, виростає капіталізм»1. Тільки на основі єдино наукової марксистсько-ленінської методології ста- ло можливим розв’язання ряду кардинально важливих проблем історичного розвитку людства. Радянська історична наука розвивалася в боротьбі проти всіляких ворожих теорій, вульгаризації, перекручень, проти різних спроб реві- зувати вчення марксизму-ленінізму. Сорок років – порівняно невеликий відрізок часу. Проте за цей короткий час радянська історична наука домоглася значних успіхів. Їх можна бачити, зокрема, на прикладі розвитку марксистсько-ленінської історичної науки на Україні. Тільки за післявоєнний період вийшло два видання першого тому «Історії Української РСР», який дістав схвальну оцінку не тільки наукової громадськості нашої країни, а й за рубежем, в країнах народної демократії. Готується до друку другий том, в якому показано успіхи Радянської України після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції23. Радянські істо- рики України значною кількістю праць відзначили визначні дати в історії на- шої Батьківщини, серед них такі, як 300-річчя возз’єднання України з Росією24, 50-річчя революції 1905–1907 рр. 1 В.І.Ленін, Твори, т.19, стор.4–5. 23 Ідеться про вид.: Історія Української РСР: У 2 т. [1-ше вид.] / Гол. ред. О.Касименко. – Т.1. – К., 1953. – 784 с.; Т.2. – К., 1956. – 704 с.; Історія Української РСР: У 2 т. [2-ге вид.]. – Т.1 / Гол. ред. О.Касименко. – К., 1955. – 906 с.; Т.2 / Гол. ред. М.Супруненко. – К., 1957. – 779 с. 24 Див., напр.: Визвольна війна 1648–1654 рр. і возз’єднання України з Росією. – К., 1954. – 332 с.; Віковічна дружба російського і українського народів: Зб. статей, присвячених 300-річному ювілею возз’єднання України з Росією (1654–1954) / За ред. О.К.Касименка. – К., 1954. – 350 с.; Історичне значення возз’єднання України з Росією / Відп. ред. О.К.Касименко. – К., 1954. – 300 с.; Воссоединение Украины с Россией: 1654–1954: Сб. статей. – Москва, 1954. – 440 с. Український історичний журнал. – 2017. – №6 Звернення головного редактора до читачів першого числа «Українського історичного журналу»... 259 Історики республіки провели відповідну роботу в справі вивчення історії КПРС та її складової частини – КП України. Видано ряд збірників документів і статей, монографій, брошур і т. д. Приступлено до вивчення історії Комуністичної партії Західної України. Широким фронтом ведеться підготовка до святкування 40-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. Ця робота дала значні наслідки. Вихід у світ ряду монографій, присвячених важливим проблемам з різних періодів історії України, є одним із свідчень теоретичної зрілості наших істо- ричних кадрів, їх високої кваліфікації. Про творчі успіхи української радянської історичної науки свідчить також значна кількість публікацій документів, що була здійснена за кілька останніх років. Цим самим в історичну науку введено сотні і сотні нових фактів, які да- ють можливість піднімати нові проблеми, переглядати навіть ті питання, що, як здавалося раніше, вже були остаточно розв’язані. Розширилось і коло питань, над якими працюють українські історики. Поряд з поглибленим вивченням і висвітленням історії України, історії СРСР, КПРС та КП України в останні роки розгортається робота по висвітленню пи- тань загальної історії, передусім історії країн народної демократії. Вживаються відповідні заходи щодо розробки допоміжних історичних дисциплін. Ведуть свою дуже корисну діяльність в справі видання документів, путівників по ар- хівах тощо архівні установи республіки. Ці зрушення в розвиткові історичної науки помітні не тільки в столиці Радянської України – Києві. За останні роки появилася значна кількість на- укових збірників і окремих праць, які свідчать про творчий успіх істориків, що живуть і працюють в Харкові, Львові, Одесі, Ужгороді, Дніпропетровську, Чер нівцях, Сталіно, Ворошиловграді, Вінниці, Луцьку, Кам’янці-Подільському та інших містах республіки. Історики України становлять значний загін, що працює в тісному контакті з істориками всього Радянського Союзу. Досягнення марксистсько-ленінської історіографії на Україні – це успіхи всього українського народу, який після перемоги Жовтневої революції добився величезних успіхів у будівництві суверенної Радянської держави, економічному та культурно- му розвиткові. Історична наука в Радянській країні служить інтересам трудящих, бореться за зміцнення соціалістичного ладу, за перемогу комунізму в нашій країні. На нові подвиги в ім’я дальшого процвітання Радянської Вітчизни, в ім’я побудови комуністичного суспільства запалив радянських людей історичний XX з’їзд Комуністичної партії Радянського Союзу. Рішення XX з’їзду КПРС мають величезне значення для посилення і даль- шого розгортання ідеологічної роботи, для ще більш успішного творчого розвитку суспільних наук на міцній і єдино науковій основі – вченні марксизму-ленінізму. Особливо велике значення мають рішення XX з’їзду КПРС для розви- тку історичної науки. Ліквідуються ті перепони, які були зв’язані з наслід- ками культу особи25 і гальмували успішний розвиток науки. Викриваються і 25 Про ставлення Ф.Шевченка до «культу особи» промовисто свідчать робочі матеріали з його особового архіву (див.: Шевченко Ф.П. Робочі матеріали [для незакінченої статті про культ особи і його негативні наслідки в суспільних науках] та газетні вирізки [чорновий автограф; м. Київ, 1962 р.] // ІР НБУВ. – Ф.349. – Спр.585. – 45 арк.). Український історичний журнал. – 2017. – №6 260 Звернення головного редактора до читачів першого числа «Українського історичного журналу»... ліквідуються пережитки суб’єктивізму, схематизму та догматизму, що мали місце в деяких працях, відбувається більш широке творче обговорення ряду проблем, ставляться і глибше розв’язуються нові питання, розширився доступ до архівних матеріалів та інших джерел. XX з’їзд став переломним етапом на шляху до нового, ще вищого ступеня в розвиткові історичної науки, наснагою для дальших творчих успіхів. Так оці- нюють рішення з’їзду і в такому напрямі діють історики нашої країни та істо- рики-марксисти в зарубіжних країнах. Успіхи, ясні і широкі перспективи в розвиткові радянської історичної нау- ки, очевидні. Їх не бачать і не хочуть на них зважати засліплені злобою вороги соціалістичного ладу або люди, що відірвалися від життя, заскорузлі в догма- тизмі, начотництві і схематизмі. Розкриття на червневому Пленумі ЦК КПРС змовницької групи Ма лен- кова, Кагановича, Молотова і Шепілова, що примкнув до них, ще більше згур- тувало наш народ навколо партії, ще вище підняло його творчий порив. Відомо, що саме ця група була проти курсу, який проводить в життя Комуністична партія на виконання рішень XX з’їзду. Антипартійна група ви- ступала проти розширення прав союзних республік, чим гальмувала дальший розвиток ленінської дружби між усіма народами нашої країни. Та все це були спроби окремих відщепенців, і саме тому реальне життя, хід історії відкинули їх з шляху, яким ідуть вперед народи Радянського Союзу. Становище, яке існувало на історичному фронті в минулому, не відповіда- ло значно зрослим потребам розвитку історичної науки. На величезну, багато- тисячну армію істориків нашої країни існував лише один журнал – «Вопросы истории». В таких умовах звужувались до мінімуму можливості публікувати нові праці. Наявність одного журналу гальмувала розробку конче важливих проблем історії. Завдяки рішенням XX з’їзду партії створена можливість покінчити з різни- ми недоліками, які мали місце на такій важливій ділянці ідеологічної роботи, як історична наука. Одним із проявів цього зрушення є те, що створено ряд но- вих історичних журналів, а саме: «История СССР», «Вопросы истории КПСС», «Новая и новейшая история» та ін. З другого півріччя 1957 р. починає виходи- ти двомісячний «Український історичний журнал». Створення «Українського історичного журналу» є знаменною подією в на- уковому житті республіки, ще одним переконливим свідченням піклування Комуніс тич ної партії та Радянського уряду про розвиток історичної науки на Україні. «Український історичний журнал» є науковим органом Інституту істо- рії Академії наук УРСР та Інституту історії партії ЦК КП України – філіалу Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС. Журнал має на меті об’єднати творчі зусилля істориків Української РСР. На його сторінках будуть вміщува- тись також праці істориків інших братніх республік, які з відповідною темати- кою будуть звертатися до журналу. «Український історичний журнал» розрахований головним чином на іс- ториків-науковців, викладачів історії вищих та середніх учбових закладів, Український історичний журнал. – 2017. – №6 Звернення головного редактора до читачів першого числа «Українського історичного журналу»... 261 пропагандистів і лекторів, на партійний і радянський актив та студентів іс- торичних факультетів. Зважаючи на те, що журнал є поки що єдиним у республіці історичним друкованим органом, його профіль досить-таки широкий. Завдання, які стоять перед істориками республіки на даному етапі, є одночасно тими завданнями, що їх ставить перед собою журнал. Основним завданням журналу є висвітлення історії українського народу з давніх часів до наших днів, його героїчної боротьби за своє соціальне та на- ціональне визволення. Проблеми історії, що стосуються життя та діяльності народу, який вносить основний, вирішальний вклад у розвиток суспільства, ніколи не будуть ви- черпані, бо вони вічні, як вічний сам народ. Кожний народ, створюючи мате- ріальні та духовні цінності, тим самим вносить свій вклад у розвиток світового прогресу. Саме тому кожний народ, незалежно від того, великий він чи малий, заслуговує на те, щоб його історію вивчали з усією серйозністю і глибиною. Історична наука не стоїть на одному місці, а розвивається, розширюється її проблематика. Багато питань ще не розв’язано, а з кожним днем виникають все нові завдання в справі вивчення ролі народних мас. Народ є справжнім творцем історії. Розробляючи цю велику і важливу проблему, історики повинні розкривати все нові і нові сторони в житті і діяльності народних мас. Особливо багато нового можуть і повинні зробити в цій справі історики, які вивчають радянський період історії нашої Батьківщини, вивчають історію країн народної демократії. Історикам необхідно розкривати, творчо осмислю- вати все те нове, що зароджується і розвивається в умовах, коли активними і свідомими творцями історії стали сотні мільйонів трудящих. Історики мають узагальнювати те, що виникло в результаті колективних зусиль мільйонів, по- казуватиме нове становище, в якому перебувають народні маси в країнах, що пішли шляхом соціалізму. Завдання істориків полягає в тому, щоб показува- ти, як зростала, набирала нової якості і форм творча роль народних мас, роз- кутих від кайданів капіталізму. Необхідно ліквідувати відставання, недоліки, помилкові і невірні твердження, які мали місце в історичних працях щодо ви- світлення ролі народних мас в історії. Тільки внаслідок перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції виникла Українська Радянська держава, стало можливим возз’єднання всіх українських земель. Український народ вніс свій значний вклад у побудову со- ціалізму. Разом з усіма народами великого Радянського Союзу він будує кому- нізм. Україна з напівколонії, якою вона була при царизмі, завдяки зусиллям всіх братніх радянських народів перетворилася за роки Радянської влади у пе- редову індустріально-колгоспну республіку з високорозвиненою самобутньою національною культурою. Значний вклад внесла Україна в боротьбу народів світу проти фашизму, за мир і демократію. Однак слід відзначити, що історики досі ще не показали з усією глибиною тих величезних перетворень, які відбулися в житті Української РСР за роки Радянської влади. В цьому відношенні історики ще у великому боргу перед народом. Український історичний журнал. – 2017. – №6 262 Звернення головного редактора до читачів першого числа «Українського історичного журналу»... Успіхи соціалістичного будівництва Радянської України мають знайти всебічне висвітлення на сторінках нашого журналу. Показ в журналі успіхів усіх народів Радянського Союзу буде сприяти зміцненню радянського патріо- тизму та законної гордості трудящих за свою Батьківщину. Народи нашої країни твердо переконані в тому, що знищення гніту цариз- му, буржуазії і поміщиків, встановлення влади трудящих, величезні успіхи в будівництві соціалізму і комунізму стали можливі тільки під керівництвом Комуністичної партії. Славна історія Комуністичної партії Радянського Союзу є одним з найваж- ливіших джерел загартування наших кадрів, виховання трудящих в дусі ко- мунізму. Вивчення історичного досвіду партії допомагає радянським людям глибоко розуміти минуле і сучасне, надихає радянських людей на нові подви- ги в ім’я торжества комунізму. Одне з найважливіших завдань, яке поставлено перед істориками, – це рішуче поліпшити творче вивчення славного шляху, що його пройшла наша Комуністична партія. Журнал ставить собі за мету глибоко висвітлювати про- відну роль Комуністичної партії, поширення і перемогу марксистсько-ленін- ської теорії на Україні, визначну роль засновника і вождя партії і соціаліс- тичної держави В.І.Леніна, всебічно розкривати історію керівної діяльності Комуністичної партії України – невід’ємної складової частини КПРС. Особлива увага буде приділятися висвітленню боротьби партії за єдність своїх рядів і чистоту марксистсько-ленінської теорії, за зміцнення диктатури пролетаріату, за розширення зв’язків партії з народом. Перед істориками стоять важливі завдання в справі висвітлення різних періодів і проблем діяльності КПРС в цілому і історії Комуністичної партії України зокрема. Українська радянська історична наука має певні успіхи у висвітленні ге- роїчної боротьби робітничого класу України, багатовікової історії трудящого селянства. Проте слід відзначити, що в уже опублікованих історичних працях не висвітлюється в однаковій мірі історія робітничого класу і селянства на всіх українських землях. Зокрема, ще дуже мало зроблено в справі вивчення ста- новища і революційної боротьби трудящих західноукраїнських земель. Тепер для розробки цих питань створено необхідні умови – є кваліфіковані кадри і можливості використовувати різні документальні матеріали. Ще багато потрібно зробити історикам в справі висвітлення на конкретних фактах становлення і зміцнення союзу робітничого класу і трудящого селян- ства. Цей непорушний союз був тією суспільною силою, що забезпечила пере- могу Жовтневої революції, побудову соціалізму в нашій країні. Безумовно, що згаданому питанню на сторінках журналу буде приділятися значна увага. Непорушна, вічна дружба народів Радянського Союзу є запорукою їх сво- боди і незалежності, запорукою їх дальших успіхів. Ця дружба є основою могут- ності нашої Радянської держави, рушійною силою соціалістичного суспільства. Історики України вже провели значну роботу в справі дослідження спіль- ності історичної долі російського і українського народів, віковічних зв’язків і дружби між ними. Ця робота і далі буде продовжуватись і поглиблюватись істориками. Український історичний журнал. – 2017. – №6 Звернення головного редактора до читачів першого числа «Українського історичного журналу»... 263 Говорячи про висвітлення в історичній літературі ленінської дружби на- родів, необхідно відмітити, що для істориків є ще непочатий край роботи в показі плодотворних зв’язків українського народу з усіма братніми народами СРСР. Є всі підстави сподіватися, що у розв’язанні цієї проблеми візьмуть активну участь історики й інших радянських республік. Для їх статей і ма- теріалів завж ди знайдеться місце на сторінках «Українського історичного журналу». Історія українського народу ніколи не була ізольована від історії інших народів. Історичний процес відбувався в тісному зв’язку і взаємообумовленні. Було багато шляхів, якими йшло зближення та єднання народів протягом ві- ків. Саме тому всебічний показ історичних зв’язків українського народу з су- сідніми зарубіжними народами і особливо з трудящими країн народної демо- кратії має велике науково-пізнавальне та політичне значення. Одним з важливих завдань працівників ідеологічного фронту, в тому числі й істориків, є сприяння всіма засобами зміцненню дружби і співробітництва між країнами соціалістичного табору. Спільність походження, мовна спорідненість, культурна і територіальна близькість сприяли тому, що зв’язки між Україною, Польщею, Чехословаччиною, Болгарією, Югославією ніколи не припинялися. Не можна ігнорувати й того, що український, польський, чеський, словаць- кий, румунський та угорський народи в силу історичних обставин у різні часи належали до одних і тих же державних утворень. «Поки різні нації живуть в одній державі, – вказував В.І.Ленін, – їх зв’язують мільйони і мільярди ниток економічного, правового і побутового характеру»2. Обходити ці зв’язки озна- чало б збіднювати історію кожного з цих народів. Вивчення багатих за своїм змістом прогресивних зв’язків між народа- ми сприятиме зміцненню їх дружби в сучасних умовах. Дальше посилення творчих зв’язків з істориками країн народної демократії, що має знайти своє конкретне відображення і в «Українському історичному журналі», сприятиме розв’язанню ряду спільних проблем. Той факт, що наша Радянська Батьківщина є надійним оплотом миру і демократії в усьому світі, не є випадковим, це результат закономірного розвит ку соціалістичного суспільства. Тепер, як ніколи, в усьому світі зріс інтерес до Радянського Союзу в цілому, до кожної радянської республіки зо- крема. Успіхи нашої багатонаціональної країни і зміни, які відбулися в ній за роки побудови соціалізму, стають добре відомими сотням мільйонів трудя- щих земної кулі. Радянські люди ніколи не були байдужими до славних традицій інших на- родів світу, до того, як вони живуть і борються за своє краще майбутнє. Саме тому радянські читачі знаходитимуть на сторінках журналу відповідь на пи- тання, які постають перед ними із загальної історії, міжнародних відносин, революційно-визвольної боротьби народів світу. Публікуючи такі матеріали, журнал прагнутиме до зміцнення міжнародної солідарності трудящих, вихо- вання в них почуття пролетарського інтернаціоналізму. 2 В.І.Ленін, Твори, т.19, стор.444. Український історичний журнал. – 2017. – №6 264 Звернення головного редактора до читачів першого числа «Українського історичного журналу»... Марксизм-ленінізм осуджує нігілістичне ставлення до історичної спадщи- ни, він вчить, що до неї треба і підходити критично, використовувати надбан- ня попередніх поколінь та належно їх оцінювати. Але слід відзначити, що досі ще дуже мало зроблено в справі вивчення історіографії України. Часті випад- ки, коли лише мимохідь згадуються імена тих чи інших істориків або їх окре- мі праці, але не показується їх місце в українській історіографії. Схематизм, відсутність конкретного підходу в оцінці багатьох явищ в українській історіо- графії є однією з причин її відставання. Зовсім нічого не зроблено в справі вивчення глибоких за своїм змістом процесів, які відбувалися в радянській марксистсько-ленінській історіографії. Значне відставання є в справі вивчен- ня історії суспільно-політичної думки на Україні. Слід відзначити, що в цьому відношенні далеко більше, ніж історики, роблять літературознавці та філосо- фи. Журнал ставить перед собою завдання всіляко сприяти розробці згаданих питань. Необхідно відверто визнати, що до цього часу в запущеному стані пере- буває розробка допоміжних історичних дисциплін, без яких не можна вести грунтовного вивчення історії, користуватися першоджерелами. Мова йде про джерелознавство, історичну географію, палеографію, дипломатику, архівісти- ку, топоніміку, хронологію, метрологію та інші дисципліни. Журнал робитиме все можливе, щоб добитися зрушення в цій справі, щоб викликати інтерес іс- ториків до розробки і цих галузей історичної науки. Партія постійно звертає увагу на необхідність підвищення ідейно-теоре- тичного рівня праць з історії, закликає до творчого розв’язання багатьох про- блем, націлює істориків на боротьбу проти ворожих концепцій, вказує шляхи до подолання різних помилок та недоліків. XX з’їзд КПРС завдав нищівного удару догматизмові та косності. Не можна сказати, що в історичній літературі все гаразд, що вже все зроблено в цьому відношенні. Багато теоретичних пи- тань ще не поставлено і не розв’язано, хоч цього вимагають життя і розвиток науки. Одним з найважливіших завдань журналу є розробка теоретичних пи- тань історичної науки. Догматизм, начотництво, схематизм, неглибоке знання і розуміння марк- сизму-ленінізму є причиною того, що часто історики в своїх працях не ставлять нових проблем, не розв’язують їх у дусі творчого марксизму. В таких працях начебто все на місці, все вірно, але в них пережовується старе, відоме, не збу- джується думка читача. Історикам має бути добре відомо, що життя багато- гранне, що воно не може бути втиснутим в одну чи кілька схем. Необхідно глибше вивчати конкретні факти, явища історії, а не підміняти їх абстрак- тними визначеннями, схемами. Рішуча боротьба проти закостенілості, проти всього того, що стоїть на шляху розвитку історичної науки, є одним з бойових завдань журналу. Виходячи з того, що справжня наука може з успіхом розвиватися лише при наявності боротьби думок, журнал всіляко сприятиме розгортанню твор- чих дискусій, глибокої наукової критики. Одним з головних завдань журналу є войовнича, партійна і неприми- ренна боротьба за чистоту принципів марксизму-ленінізму, проти будь-яких Український історичний журнал. – 2017. – №6 Звернення головного редактора до читачів першого числа «Українського історичного журналу»... 265 спроб ревізувати це велике вчення, проти всіляких проявів ворожої ідеології, зокрема українського буржуазного націоналізму, проти реакційної буржуазної історіографії. Живий зв’язок науки з практикою, її служіння інтересам народу є тією рисою, що докорінно відрізняє становище науки в нашій країні від того, яке вона займає в капіталістичному світі. В зв’язку з цим перед журналом стоять завдання узагальнювати кращий досвід викладання історичних дисциплін у вузах, спеціальних середніх учбових закладах і школах, публікувати кращі лекції, консультації, методичні розробки з основних питань історичної науки, подавати широку інформацію про роботу наукових установ та кафедр історії вищих учбових закладів, інформувати читачів про розвиток історичної науки в братніх республіках та зарубіжних країнах. Журнал має боротися за тісний зв’язок історичної науки з життям, з практикою комуністичного будівництва, сприяти координації наукової діяльності істориків на Україні. В журналі будуть публікуватися статті і наукові повідомлення, важливі історичні документи і матеріали, а також спогади. Постійно в журналі будуть вміщуватися огляди літератури, рецензії, а також хроніка наукового життя. Такі основні завдання «Українського історичного журналу». Виконання цих завдань можливе при тій умові, якщо в роботі журналу візьмуть найак- тивнішу участь історики республіки, коли редакційна колегія буде прислуха- тися до голосу читачів. Журнал є кровною справою тих, хто працює над роз- робкою питань історії, хто цікавиться героїчним минулим нашої Вітчизни і прагне використати його для виховання трудящих мас в дусі комунізму, для переможного будівництва комуністичного суспільства. In the program article of 1957 by the first editor-in-chief of the “Ukrainian Historical Journal” F.Shevchenko (1914–1995), highlights the main directions of the editorial poli cy of the newly-founded journal. In the light of the ideological dogmas and par- ty instructions of Khrushchev liberalization, author analyzed the condition of histori- cal scien ce in Soviet Ukraine. In particular, author described a number of “neglected” spheres and areas, numerous miscalculations and gaps that need to be eliminated, ur- gently developed and worked out. Keywords: “Ukrainian Historical Journal”, editorial policy, F.Shevchenko, Khrushchev’s liberalization, Ukrainian Soviet historiography.

Звернення головного редактора до читачів першого числа "Українського історичного журналу": програмна стаття Ф.Шевченка 1957 р. (вступна стаття й публікація О.В.Яся)

Репозитарії

Схожі ресурси