Всеросійський залізничний союз та влада в Наддніпрянській Україні в 1905–1908 рр.: трансформація взаємин

З’ясовуються обставини самоорганізації залізничників і трансформація характеру діяльності Всеросійського залізничного союзу. Ориґінальність дослідження забезпечується використанням матеріалів вітчизняних та зарубіжних архівів. Організація мала професійно-політичний характер, оскільки у своїй програ...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2018
1. Verfasser:	Магась, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2018
Schriftenreihe:	Український історичний журнал
Schlagworte:	Історичні студії
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179192
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Всеросійський залізничний союз та влада в Наддніпрянській Україні в 1905–1908 рр.: трансформація взаємин / В. Магась // Український історичний журнал. — 2018. — №4. — С. 20-45. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-179192
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1791922021-04-13T01:26:01Z Всеросійський залізничний союз та влада в Наддніпрянській Україні в 1905–1908 рр.: трансформація взаємин Магась, В. Історичні студії З’ясовуються обставини самоорганізації залізничників і трансформація характеру діяльності Всеросійського залізничного союзу. Ориґінальність дослідження забезпечується використанням матеріалів вітчизняних та зарубіжних архівів. Організація мала професійно-політичний характер, оскільки у своїй програмі поєднувала вимоги економічного і правового становища залізничників із домаганнями політичних свобод та скликання Установчих зборів. У роки російської революції 1905–1907 рр. союз відіграв помітну роль, особливо у період загального політичного страйку, ставши однією з ключових сил, котра змусила імператора підписати маніфест від 17 жовтня 1905 р. Після невдачі грудневого збройного повстання влада почала закривати осередки союзу та переслідувати його діячів. У 1906–1908 рр. організація діяла конспіративно, зазнаючи постійних переслідувань та дедалі більше підпадаючи під вплив революційних партій. Загалом у 1905–1908 рр. об’єднані у союз широкі маси залізничників втягувалися в боротьбу за політичні та професійні права. Найбільшими залізничними вузлами в українських ґуберніях Російської імперії, де діяли осередки Всеросійського залізничного союзу, були Київ, Харків, Катеринослав. The activities of the All-Russian Railway Union and its interaction with the authorities in the Russian Ukraine in 1905–1908 were highlighted. It is the purpose of the paper to clear up the circumstances of railmen’s self-organization into the Union and the transformation of its manner of activity. Historiographically this issue is scantily explored. The originality of the study is ensured with the usage of the domestic and foreign archives scientific materials. The study revealed that the organization was of a professional and political nature, since its program combined the requirements of the railwaymen’s economic and legal status with the claims for political freedoms and the convocation of the Constituent Assembly. The Union played an important role during the First Russian Revolution, especially during the general political strike, becoming one of the key factors that forced the Russian emperor to sign the Manifesto in October 17, 1905. After the failure of the December armed uprising, the authorities began to close the cells of the Union prosecuting its activists. In 1906–1908, the Union acted conscientiously, was subjected to constant persecution and the influence of revolutionary parties. In general, the organization contributed to the involvement of the broad masses of railroads in the struggle for political and professional rights in 1905–1908. Prospects for further research are the characteristics of the activities of the Union’s branches on individual railways. 2018 Article Всеросійський залізничний союз та влада в Наддніпрянській Україні в 1905–1908 рр.: трансформація взаємин / В. Магась // Український історичний журнал. — 2018. — №4. — С. 20-45. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179192 94(477)«1905–1908» uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історичні студії Історичні студії
spellingShingle	Історичні студії Історичні студії Магась, В. Всеросійський залізничний союз та влада в Наддніпрянській Україні в 1905–1908 рр.: трансформація взаємин Український історичний журнал
description	З’ясовуються обставини самоорганізації залізничників і трансформація характеру діяльності Всеросійського залізничного союзу. Ориґінальність дослідження забезпечується використанням матеріалів вітчизняних та зарубіжних архівів. Організація мала професійно-політичний характер, оскільки у своїй програмі поєднувала вимоги економічного і правового становища залізничників із домаганнями політичних свобод та скликання Установчих зборів. У роки російської революції 1905–1907 рр. союз відіграв помітну роль, особливо у період загального політичного страйку, ставши однією з ключових сил, котра змусила імператора підписати маніфест від 17 жовтня 1905 р. Після невдачі грудневого збройного повстання влада почала закривати осередки союзу та переслідувати його діячів. У 1906–1908 рр. організація діяла конспіративно, зазнаючи постійних переслідувань та дедалі більше підпадаючи під вплив революційних партій. Загалом у 1905–1908 рр. об’єднані у союз широкі маси залізничників втягувалися в боротьбу за політичні та професійні права. Найбільшими залізничними вузлами в українських ґуберніях Російської імперії, де діяли осередки Всеросійського залізничного союзу, були Київ, Харків, Катеринослав.
format	Article
author	Магась, В.
author_facet	Магась, В.
author_sort	Магась, В.
title	Всеросійський залізничний союз та влада в Наддніпрянській Україні в 1905–1908 рр.: трансформація взаємин
title_short	Всеросійський залізничний союз та влада в Наддніпрянській Україні в 1905–1908 рр.: трансформація взаємин
title_full	Всеросійський залізничний союз та влада в Наддніпрянській Україні в 1905–1908 рр.: трансформація взаємин
title_fullStr	Всеросійський залізничний союз та влада в Наддніпрянській Україні в 1905–1908 рр.: трансформація взаємин
title_full_unstemmed	Всеросійський залізничний союз та влада в Наддніпрянській Україні в 1905–1908 рр.: трансформація взаємин
title_sort	всеросійський залізничний союз та влада в наддніпрянській україні в 1905–1908 рр.: трансформація взаємин
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2018
topic_facet	Історичні студії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179192
citation_txt	Всеросійський залізничний союз та влада в Наддніпрянській Україні в 1905–1908 рр.: трансформація взаємин / В. Магась // Український історичний журнал. — 2018. — №4. — С. 20-45. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT magasʹv vserosíjsʹkijzalízničnijsoûztavladavnaddníprânsʹkíjukraínív19051908rrtransformacíâvzaêmin
first_indexed	2025-07-15T18:08:54Z
last_indexed	2025-07-15T18:08:54Z
_version_	1837737376044023808
fulltext	Український історичний журнал. – 2018. – №4 Важливим чинником революції 1905–1907 рр. у Російській імперії стала участь різних соціальних прошарків і груп, що проявилося у створенні гро- мадсько-політичних організацій. До них відносилися політико-професійні союзи, котрі виставляли до влади політичні, економічні та правові вимоги. До таких належав і Всеросійський союз залізничних службовців і робітників. Згодом поширення набула дещо змінена назва – Всеросійський залізничний союз (ВЗС), яка використовувалася паралельно. Зазначена організація ді- яла в загальноімперському масштабі, утягуючи в орбіту свого впливу заліз- ничних робітників і службовців українських ґуберній Росії. Рух серед залізничників у революції початку ХХ ст. докладно досліди- ла І.М.Пушкарьова1. У ґрунтовній праці, підготовленій на основі широкого кола джерел, простежується тенденція применшення ролі Всеросійського за- лізничного союзу в революції 1905–1907 рр., критичне ставлення до нього. Так, говорячи про роль у подіях жовтня 1905 р., дослідниця стверджувала, 1 Пушкарёва И.М. Железнодорожники России в буржуазно-демократических революциях. – Москва, 1975. – 390 с. УДК 94(477)«1905–1908» в’ячеслав Магась кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри суспільних наук, Житомирський військовий інститут ім. С.П.Корольова (Житомир, Україна), vomagas@gmail.com ВСЕРОСІЙСЬКИЙ ЗАЛІЗНИЧНИЙ СОЮЗ ТА ВЛАДА В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ В 1905–1908 рр.: ТРАНСФОРМАЦІЯ ВЗАЄМИН З’ясовуються обставини самоорганізації залізничників і трансформація харак- теру діяльності Всеросійського залізничного союзу. Ориґінальність дослідження забезпечується використанням матеріалів вітчизняних та зарубіжних архі- вів. Організація мала професійно-політичний характер, оскільки у своїй про- грамі поєднувала вимоги економічного і правового становища залізничників із домаганнями політичних свобод та скликання Установчих зборів. У роки ро- сійської революції 1905–1907 рр. союз відіграв помітну роль, особливо у період загального політичного страйку, ставши однією з ключових сил, котра змусила імператора підписати маніфест від 17 жовтня 1905 р. Після невдачі грудневого збройного повстання влада почала закривати осередки союзу та переслідувати його діячів. У 1906–1908 рр. організація діяла конспіративно, зазнаючи постій- них переслідувань та дедалі більше підпадаючи під вплив революційних партій. Загалом у 1905–1908 рр. об’єднані у союз широкі маси залізничників втягувалися в боротьбу за політичні та професійні права. Найбільшими залізничними вуз- лами в українських ґуберніях Російської імперії, де діяли осередки Всеросійського залізничного союзу, були Київ, Харків, Катеринослав. Ключові слова: Всеросійський залізничний союз, професійно-політична орга- нізація, російська революція 1905–1907 рр., соціалісти-революціонери, соціал- демократи. Український історичний журнал. – 2018. – №4 21Всеросійський залізничний союз та влада в Наддніпрянській Україні в 1905–1908 рр. ... що «хоча популярність ВЗС у дні загального страйку і зросла», однак «справ- жнім керівником та організатором спільного виступу залізничників він не став»2. Водночас помітне намагання перебільшити роль та значення РСДРП у діяльності організації. Зокрема говорячи про її політичну платформу, ав- торка стверджувала, що «програма ВЗС має на собі відбиток соціал-демо- кратичного впливу», оскільки «в той час, коли вона була прийнята, жод- на інша партія, окрім РСДРП, не мала чітко вираженої і сформульованої програми»3. Отже подані у праці висновки слід сприймати критично, беручи до уваги подібні ідеологічні перекручення. Ці риси характерні і для студії С.М.Нестерцової, котра з’ясувала роль залізничників України в революції 1905–1907 рр., найбільше місця приділивши висвітленню діяльності заліз- ничних комітетів під керівництвом РСДРП. Особливу увагу дослідниці при- вернув вихід зі Всеросійського залізничного союзу соціал-демократів після його третього з’їзду у грудні 1906 р.4 На сучасному етапі у вітчизняній історіографії триває вивчення діяль- ності залізничного союзу. Особливо інтерес до нього посилився 2006 р., коли до 100-ї річниці профспілкового руху залізничників України вийшов дру- ком колективний історичний нарис, перший розділ якого присвячено саме діяльності цієї організації у відповідному контексті. Дослідження викона- но на основі широкої джерельної бази, однак його вадою стало повне іґно- рування професійно-політичного характеру ВЗС. Крім того, майже відсутні згадки про партійну боротьбу в організації5. У 2007 р. С.С.Богатчук видала статтю, в якій побіжно й дотично згадала Всеросійський залізничний союз у контексті висвітлення руху залізничників на початку ХХ ст.6 Останнім часом зростає увага до вивчення окремих аспектів руху залізничників. Так, короткому існуванню «Люботинської республіки» присвячено праці В.В.Стрільця7 та О.В.Гавриша8. Кілька ґрунтовних статей щодо страйку за- лізничників Сумської лінії Харківсько-Миколаївської залізниці в 1905 р. ви- дав Д.В.Кудінов9. Серед зарубіжних дослідників вивченням союзу на сучас- ному етапі займаються російські історики. До 100-ї річниці профспілок на 2 Там же. – С.156. 3 Там же. – С.115. 4 Нестерцова С.М. Железнодорожники Украины в революции 1905–1907 гг.: Автореф. … канд. ист. наук. – Москва, 1985. – 21 с. 5 100 років на захисті трудящих: Історія профспілкового руху залізничників i транспортних будівельників України / Авт.-упор. В.М.Уржанов. – К, 2006. – 335 с. 6 Богатчук С.С. Боротьба українських залізничників за покращення економічного, соціального та політичного становища в кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. – Вип.7. – Вінниця, 2007. – С.17–20. 7 Стрілець В.В. «Люботинська республіка»: Призабута сторінка нашої історії. – Х., 2010. – 100 с. 8 Гавриш О.В. Люботинська республіка під час Першої російської революції // Україна і світ: Гуманітарно-технічна еліта та соціальний прогрес: Тези доповідей Міжнар. наук.-теор. конф. студентів і аспірантів, м. Харків, 19–20 квітня 2016 р.: У 3 ч. – Ч.1. – Х., 2016. – С.64–65. 9 Кудінов Д.О. Страйки залізничників Сумської лінії Харківсько-Миколаївської залізниці в 1905 р. // Сумський історико-архівний журнал. – Вип.XII/XIII. – Суми, 2011. – С.122–134; Kudinov D.V. Strikes of White- and Blue-color Railway Workers at Sumy and Basy stations in 1905 // The History of Land Transport. – 2015. – Vol.(1), №1. – P.4–17. Український історичний журнал. – 2018. – №4 22 В’ячеслав Магась залізниці в Російській імперії в 2006 р. було видано велику колективну пра- цю, котра містила історичну розвідку та документи з історії Всеросійського залізничного союзу10. Періодику, що її видавали окремі відділення ВЗС, у контексті профспілкової преси часів революції 1905–1907 рр. охарактери- зувала В.М.Марасанова11. Діяльність Всеросійського залізничного союзу в Наддніпрянській Україні впродовж 1905–1908 рр. умовно можна поділити на два періоди: від- критий (напівлеґальний) та конспіративний (нелеґальний). Перший відно- ситься до 1905 р. і пов’язаний із певною безпорадністю властей, коли вони змушені були лібералізовувати існуючий режим. На вказаний період при- пало виникнення та найвище піднесення організацій союзу, у ВЗС працю- вали представники різних політичних сил ліберального та соціалістичного спрямування. Другий період існування (1906–1908 рр.) був часом відроджен- ня, конспіративної роботи й поступового згортання діяльності організації. У ці роки найбільшого впливу в ній набули представники загальноросій- ських революційних партій, а з початку 1907 р. встановилося домінування Партії соціалістів-революціонерів (ПСР, есери). Станом на 1905 р. залізнична мережа Наддніпрянської України стано- вила 10 721 версту, що складало 19,3% протяжності всієї мережі Російської імперії. У цей час в Україні було 141,9 тис. залізничників, тобто 18,9% від їх загальної кількості. Основний континґент – росіяни (45,9%) та українці (43,6%)12. Напередодні революції 1905–1907 рр. усіх залізничників умовно можна було поділити на три великих групи. До першої належали лінійні службовці, котрі постійно знаходилися в русі, або на різних ділянках заліз- ниці невеликими групами на далекій відстані один від одного, що ускладню- вало можливості їх самоорганізації. До другої відносилися управлінці, скон- центровані в містах. Третю групу становили працівники депо й залізничних майстерень13. Друга та третя групи мали порівняно кращі можливості для самоорганізації. Умови праці у залізничників були надзвичайно важкими. Подеколи їм доводилося трудитися безперервно по шістнадцять і більше годин14. На за- лізниці панувало повне безправ’я та низька оплата праці. У зарплаті вищих, нижчих службовців і робітників відзначалися суттєві розбіжності15. Пенсійні каси, що існували на залізниці, не лише не покращували становище служ- бовців, але часто слугували додатковим тягарем. Недосконалість статуту, що проявлялося в надмірності внесків та переході їх у власність каси після смерті 10 Железные люди железной дороги: из истории профсоюзного движения железно дорож ни- ков России (документы и материалы) / Сост. В.Г.Рупец. – Москва, 2006. – 602 с. 11 Марасанова В.М. Профсоюзная периодика 1905–1907 годов о регионах России: верхневолжские губернии // Вестник ЯрГУ: Серия: «Гуманитарные науки». – Вып.1 (39). – Ярославль, 2017. – С.5–9. 12 Нестерцова С.М. Железнодорожники Украины в революции 1905–1907 гг. – С.12–13. 13 Ростов Н.М. Железнодорожники в революционном движении 1905 г. – Москва; Ленинград, 1926. – С.8. 14 Переверзев В.Н. Первый всероссийский железнодорожный союз 1905 г. // Былое. – 1925. – №4 (32). – С.37. 15 Там же. Український історичний журнал. – 2018. – №4 23Всеросійський залізничний союз та влада в Наддніпрянській Україні в 1905–1908 рр. ... залізничника, була однією з причин незадоволення робітників і службовців своїм становищем16. Загалом правове становище працівників залізниці було не кращим. За ними пильно наглядали жандармські органи, особливо при влаштуванні на роботу. У будь-який момент на вимогу поліції залізничника могли звільнити17. Окрім того, рядові робітники та службовці залишалися незахищеними від можливої сваволі представників адміністрації18. На початку XX ст. більшість залізничників байдуже ставилися до будь- якої політичної та громадської діяльності. Зазвичай це були люди без спе- ціальної освіти, які не мали жодних кар’єрних перспектив19. Г.М.Хоткевич, описуючи громадську активність робітників і службовців на Харківсько- Миколаївській залізниці до 1905 р., зазначав: «П’ять літ прослужив я на за- лізниці і за весь цей час я не бачив ані одного колегіального виступу, ані одної потреби чи скарги, чи обурення, висловлених громадою! Гурт окремих одиниць, мертвих виконувачів заданої роботи»20. Зрушення в політичній свідомості основної маси залізничників спричи- нили події 9 січня 1905 р., що на початковому етапі проявлялося в неоргані- зованому стихійному русі. Значно посилився інтерес до питань політичного характеру, що про них основна маса працівників залізниці до того не думали й до самостійного вирішення яких не були підготовленими21. Г.М.Хоткевич зазначав, що «просувати» у цей час серед залізничників суто політичну плат- форму було неможливо. Удавалося лише поєднувати їхню боротьбу за свої права з «дрібними дозами політичних домагань»22. Поступово пробуджува- лася політична свідомість і в робітничої еліти – кваліфікованих деповців, що перебували в порівняно привілейованому становищі. В їхньому середовищі активно проводилася соціалістична робота, подеколи вони утворювали орга- нізовані гуртки, котрі брали участь у професійному русі. Саме цей найбільш організований та розпропаґандований «робітничий елемент» на початковому етапі майже не входив до організацій Всеросійського залізничного союзу під впливом аґітації проти цього революційних політичних партій, котра розпо- чалася майже відразу ж після утворення ВЗС23. Утягувалися в боротьбу й демократично налаштовані службовці залізниці. Частина з них (найчастіше вищі службовці) тяжіла до ліберальної інтеліґенції24. Саме ця категорія осіб стала на початковому етапі головною професійною групою, котра підтрима- ла вимоги залізничного союзу. Початок Всеросійському союзу залізничних службовців та робітників було покладено на Московському з’їзді представників дев’яти казенних 16 Ростов Н.М. Железнодорожники в революционном движении 1905 г. – С.17–20. 17 Кудінов Д.О. Страйки залізничників… – С.125. 18 Ростов Н.М. Железнодорожники в революционном движении 1905 г. – С.20–21. 19 Переверзев В.Н. Первый всероссийский железнодорожный союз 1905 г. – С.37. 20 Хоткевич Г. Спомини з революції 1905 року. – Х., 1926. – С.1. 21 Переверзев В.Н. Первый всероссийский железнодорожный союз 1905 г. – С.37–38. 22 Хоткевич Г. Спомини з революції 1905 року. – С.7. 23 Переверзев В.Н. Первый всероссийский железнодорожный союз 1905 г. – С.37–38. 24 Пушкарёва И.М. Железнодорожники России в буржуазно-демократических ре во лю - циях. – С.89. Український історичний журнал. – 2018. – №4 24 В’ячеслав Магась і приватних залізниць 20–21 квітня 1905 р.25 Від залізниць, що проходи- ли територією українських ґуберній Російської імперії, прибули делеґати з Московсько-Києво-Воронезької та Південно-Західної залізниць, а також ін- женер, через якого велися переговори з Харківським соціал-демократичним союзом залізничних робітників. Відвідали зібрання і представники есерів та Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП)26. З’їзд виро- бив постанову, котра визначила мету, завдання та організаційні принципи функціонування союзу. Основою його політичної платформи стали вимоги заміни існуючого ладу демократичним та скликання Установчих зборів. Прийняти програму будь-якої партії визнали за неможливе внаслідок іс- нування розбіжностей у поглядах та інтересах у середовищі залізничників. В організаційному відношенні окремі групи союзу створювалися на авто- номних, вироблених самостійно, засадах. Усі справи мали вирішуватися на з’їздах представників місцевих комітетів. На загальних з’їздах обиралося й Центральне бюро організації, котре здійснювало виконавчі, довідкові та ко- мунікативні функції27. До нього ввійшли 5 осіб, а його головою обрали есера В.М.Переверзєва28. Після завершення форуму шляхом кооптації бюро роз- ширилося до 10, а на червень 1905 р. – понад 20 осіб. Після з’їзду загаль- норосійські соціалістичні партії створили власні партійні залізничні союзи. Останній, утворений ПСР, майже відразу ж зник з арени політичної бороть- би, його засновники увійшли до ВЗС. Натомість представники РСДРП ство- рили власний професійний союз, котрий спирався переважно на робітників майстерень і депо. Незважаючи на це, у середовищі соціал-демократів не іс- нувало одностайності в питанні про доцільність існування окремого союзу й тому значна їх частина продовжувала входити до складу ВЗС29. На початку травня 1905 р. Центральне бюро залізничного союзу взяло участь у створенні Союзу союзів, а також увійшло до страйкового бюро, ство- реного на московській нараді представників різноманітних організацій для узгодження дій на випадок загального страйку30. Крім того, представники бюро взяли участь у діяльності всеросійських з’їздів адвокатів, агрономів і статистиків, ветеринарів, земців-конституціоналістів, інженерів, конторни- ків, медичного персоналу, академічному, повноправ’я євреїв, рівноправності жінок, учителів, фармацевтів тощо31. У середині травня 1905 р. у Вільні відбувся з’їзд семи казенних і приват- них залізниць, котрі не брали участі в московському зібранні. Віленський з’їзд визнав доцільним доповнити постанови квітневого форуму вимогами політичного та культурно-національного самовизначення, а також вказав 25 Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАК України). – Ф.275. – Оп.1. – Спр.680. – Арк.41–41 зв. 26 Ростов Н.М. Железнодорожники в революционном движении 1905 г. – С.43. 27 ЦДІАК України. – Ф.275. – Оп.1. – Спр.680. – Арк.41–41 зв. 28 Пушкарёва И.М. Железнодорожники России в буржуазно-демократических революциях. – С.111. 29 Ростов Н.М. Железнодорожники в революционном движении 1905 г. – С.48–49. 30 ЦДІАК України. – Ф.275. – Оп.1. – Спр.680. – Арк.41–41 зв. 31 Там само. – Спр.682. – Арк.5. Український історичний журнал. – 2018. – №4 25Всеросійський залізничний союз та влада в Наддніпрянській Україні в 1905–1908 рр. ... на необхідність повної законодавчо-адміністративної автономії Царства Польського з сеймом у Варшаві, обраним усіма жителями майбутньої автоно- мії без різниці національності на основі загального, рівного, прямого й таєм- ного голосування (так званої «чотиричленної формули», «чотирихвістки»)32. Частина представників залізниць, що взяли участь у московському зі- бранні, утворили районні комітети, які не були передбачені з’їздом і котрих до початку 1906 р. нараховувалося вже п’ять. Серед них був і Київський районний комітет для залізниць Південно-Західної, Києво-Полтавської33. Згодом він здобув назву Західного відділення Всеросійського залізничного союзу службовців та робітників. Організатором комітету й керівником сою- зу на Південно-Західній залізниці став звільнений за залізничний страйк у лютому 1905 р. більшовик О.Г.Шліхтер34. Співзасновником Західного відді- лення35 та очільником союзу на Києво-Полтавській маґістралі став службо- вець її управління М.І.Началов36. Відділення організували 18 травня 1905 р. в Боярці на зборах сімнадцяти членів РСДРП, котрі були водночас службов- цями управлінь залізниць. Весь осередок есдеків в управлінні, що включав 30 осіб, приєднався до Всеросійського залізничного союзу37. Сам О.Г.Шліхтер у своїх спогадах зазначав, що він і його товариші в той час вийшли з київ- ського комітету РСДРП, який перетворився на меншовицький і, втративши всякий зв’язок як із зазначеним комітетом, так і з центром, діяли на власний розсуд38. Значну популярність ідея союзу здобула серед службовців із лібераль- ним світоглядом, до яких належали помічник начальника служби тяги Б.О.Скупієвський, начальник 7-ї ділянки служби шляхів інженер Д.Д.Тіц та ін. Окрема група членів відділення належала до партії есерів39. О.Г.Шліхтер і його помічники (П.В.Вікторов, М.П.Багаєв, В.І.Жакович та ін.) проводили реґулярні сходки з працівниками Південно-Західної залізниці, на яких про- водили аґітацію за загальний страйк залізничних службовців40. Упродовж червня 1905 р. представники залізничного союзу провели організаційну роботу на маґістралях, чиї репрезентанти не брали участі в московському з’їзді. Зокрема створили відділення на Катерининській за- лізниці з центром у Катеринославі41, де рух серед залізничників зародився ще на початку 1905 р. На різних станціях зазначеної залізниці, у депо та майстернях періодично проходили страйки42. Головою Катеринославського 32 Там само. – Спр.680. – Арк.41–41 зв. 33 Там само. – Спр.682. – Арк.4. 34 Там само. – Спр.680. – Арк.42. 35 Там само. – Спр.1122. – Арк.18. 36 Там само. – Спр.680. – Арк.25. 37 Руденко М., Очинський І. До історії руху залізничників в 1905 році на Київщині // 1905 рік у Києві та на Київщині: Збірник статтів та спогадів / За ред. В.Манілова та Г.Маренка. – К., 1926. – С.121–122. 38 Шліхтер О.Г. Київ жовтневими днями 1905 року // Там само. – С.340. 39 Руденко М., Очинський І. До історії руху залізничників в 1905 році на Київщині. – С.121–122. 40 ЦДІАК України. – Ф.275. – Оп.1. – Спр.680. – Арк.43–44. 41 Ростов Н.М. Железнодорожники в революционном движении 1905 г. – С.51. 42 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України). – Ф.17. – Оп.1. – Спр.4. – Арк.4. Український історичний журнал. – 2018. – №4 26 В’ячеслав Магась відділення Всеросійського залізничного союзу був діловод матеріальної служби Катерининської залізниці В.В.Науман. До головного комітету союзу входили практикант ковальського цеху О.М.Філатов, старший телеграфіст Є.А.Железняк, працівник служби тяги Б.М.Соколов та інші особи43. У Харкові, великому залізничному центрі, об’єднання залізничників професійного характеру існували ще з першої половини 1905 р.44 Наприкінці серпня того року начальник Харківського охоронного відділення звітував у департамент поліції про існування в місті Союзу залізничних службовців Півдня Росії, який перебував під впливом соціал-демократів45. Його голо- вою був помічник присяжного повіреного соціал-демократ С.Г.Говоров46. Центральному бюро ВЗС не вдалося налагодити тісний зв’язок із соціал-де- мократичним залізничним союзом Харкова аж до жовтня 1905 р.47 На Харківсько-Миколаївській залізниці утворився Центральний страй- ковий комітет, головою якого став безпартійний інтеліґент Г.М.Хоткевич. З ініціативи останнього районні комітети організували по всій лінії маґістра- лі, зокрема в Люботині, Полтаві, Кременчуці, Знам’янці, Миколаєві48. На уста- новчому з’їзді Всеросійського залізничного союзу у квітні 1905 р. делеґата від цієї залізниці не було. Однак по завершенню форуму проект статуту та інші матеріали Г.М.Хоткевичу надіслав із Москви його товариш, заступник голо- ви Центрального бюро залізничного союзу також безпартійний В.В.Романов. Питання вступу до союзу вирішувалося на одному з засідань страйкового комі- тету. Присутні ухвалили приєднатися та підписали ориґінал проекту статуту. Запланували поширити його копії серед службовців, однак перший варіант тексту майже відразу ж загубився і справа поширення ідей союзу загальмува- лася. Надалі, до кінця 1905 р., Харківсько-Миколаївська залізниця формаль- но не належала до Всеросійського союзу залізничних службовців та робітни- ків, однак постійно тісно співпрацювала з ним49. Другий всеросійський з’їзд залізничного союзу відбувся в Москві 22– 24 липня 1905 р. У його роботі брали участь посланці від 19 залізниць, у тому числі від Південно-Західної та Московсько-Києво-Воронезької. Делеґат від Катерининської прибути не зміг. Дорадчий голос на форумі мали пред- ставники есерів, соціал-демократів та Бунду. На зібранні з’ясувалося, що ідею союзу підтримали на місцях і, незважаючи на перепони, його осередки продовжували зміцнюватися. Учасники прийняли рішення про необхідність підготовки до загального політичного страйку та проведення відповідної аґі- тації на місцях. Центральне бюро приступило до технічної підготовки до про- ведення страйку. Також підтримали рішення про входження до Союзу со- юзів, однак без зобов’язання виконувати його директиви. Крім того, на з’їзді представники залізниць Царства Польського, котрі належали до Польської 43 ЦДАГО України. – Ф.17. – Оп.1. – Спр.4. – Арк.13–14. 44 Хоткевич Г. Спомини з революції 1905 року. – С.23–25. 45 ЦДІАК України. – Ф.304. – Оп.2. – Спр.18. – Арк.132. 46 Там само. – Оп.1. – Спр.120. – Арк.102. 47 Ростов Н.М. Железнодорожники в революционном движении 1905 г. – С.52. 48 ЦДІАК України. – Ф.274. – Оп.4. – Спр.292. – Арк.155. 49 Хоткевич Г. Спомини з революції 1905 року. – С.25–26. Український історичний журнал. – 2018. – №4 27Всеросійський залізничний союз та влада в Наддніпрянській Україні в 1905–1908 рр. ... соціалістичної партії, базуючись на постановах Віленського з’їзду, в ульти- мативній формі зажадали внесення до програми союзу положення про не- обхідність проведення окремих Установчих зборів для Польщі. Означений ультиматум підтримали есери, натомість соціал-демократи обох фракцій, присутні на з’їзді, виступили з різким протестом. Зрештою поправку ухва- лили більшістю. Соціал-демократи та солідарні з ними делеґати залишили з’їзд (у тому числі представник Південно-Західної залізниці). Невдовзі за- яви про вихід із ВЗС почали надходити від ряду його місцевих осередків. Зважаючи на це, Центральне бюро надіслало до місцевих відділень спові- щення про необхідність повторного перегляду постанови, котра спричини- ла конфлікт. Як наслідок, більшість залізниць повернулися до залізничного союзу50. Натомість поляки вийшли з останнього та утворили свій власний національний залізничний союз, котрий, незважаючи на все, і надалі пере- бував у постійному контакті з ЦБ ВЗС51. Таким чином, найближчим завдан- ням союзу з’їзд визнав підготовку до загального політичного залізничного страйку, а незгода з польського питання стала причиною тимчасового роз- колу всередині організації. Упродовж вересня 1905 р. за даними, котрі надходили з усієї країни до Центрального бюро Всеросійського залізничного союзу, склалися сприят- ливі умови для початку планованого страйку52. 5 жовтня 1905 р. ЦБ ВЗС ухвалило постанову про його початок53. Виставлялися професійні та полі- тичні вимоги, зокрема 8-годинний робочий день, збільшення зарплати, ство- рення на місцях бюро для спільного з адміністрацією вирішення трудових спорів, скасування існуючої пенсійної каси, демократичні свободи, недотор- канність учасників страйку, скликання народного представництва з зако- нодавчими повноваженнями, яке мало бути обраним усім населенням кра- їни тощо. Відповідно до технічного плану, складеного ЦБ ВЗС, 7–8 жовтня 1905 р. застрайкували робітники та службовці Московського залізничного вузла. До рук страйкарів перейшов телеграф і 8 жовтня Центральне бюро союзу розіслало телеграми про початок загального залізничного страйку. Він дуже швидко поширився на всі залізниці та став рушійною силою за- гального політичного страйку54. У ніч на 9 жовтня заарештували керівників ВЗС В.М.Переверзєва, І.І.Бєднова, К.М.Наметниченка та ін.55 Це не посла- било рух в організаційному відношенні, оскільки заарештованих відразу ж замінили їхні заступники56. Важливу роль у підтримці вимог ВЗС у ході залізничного страйку віді- грав з’їзд пенсійних кас, котрий готувався з ініціативи міністерства шляхів 50 Ростов Н.М. Железнодорожники в революционном движении 1905 г. – С.54–55. 51 Переверзев В.Н. Первый всероссийский железнодорожный союз 1905 г. – С.49. 52 Там же. – С.48–49. 53 Дмитриев С.Н. Союз союзов и профессионально-политические союзы в России 1905– 1906. – Москва, 1992. – С.129. 54 Переверзев В.Н. Первый всероссийский железнодорожный союз 1905 г. – С.50–52. 55 Пушкарёва И.М. Железнодорожники России в буржуазно-демократических револю- циях. – С.157. 56 Переверзев В.Н. Первый всероссийский железнодорожный союз 1905 г. – С.53. Український історичний журнал. – 2018. – №4 28 В’ячеслав Магась сполучень за допомогою адміністрації на місцях57 та майже щодня проходив у Петербурзі з 20 вересня (тривав упродовж місяця)58. Таким чином, про- ведення означеного з’їзду збіглося з часом жовтневого загального політич- ного страйку, що значною мірою й обумовило перебіг форуму. Ним власті прагнули припинити чутки про нецільове використання пенсійних коштів, що циркулювали у середовищі залізничників, а також дещо модернізува- ти пенсійне законодавство. На різних залізницях пройшли вибори делеґатів на зазначений з’їзд. 13–15 серпня 1905 р. на станції Жмеринка відбулося чисельне засідання вибірників-учасників пенсійної каси Південно-Західної залізниці59. Депутатами обрали помічника начальника служби тяги Б.О.Скупієвського, інженерів Б.І.Кондратьєва та І.А.Івашкевича, а також Н.А.Райха60. Від Курсько-Харківсько-Севастопольської делеґатами на з’їзд було обрано соціал-демократів Александрова та С.Г.Говорова. Водночас Харківсько-Миколаївська залізниця направила посланця, котрого підібра- ло начальство, однак той не мав підтримки серед робітників і службовців. Останні передали Александровим та Говоровим відвід «своєму» делеґатові й, зрештою, уже на з’їзді його повноваження не визнали, а його голос передали представникам Курсько-Харківсько-Севастопольської залізниці61. На з’їзд Александров і Говоров їхали разом із представниками Катерининської за- лізниці О.Лісовським та А.Строковим у наданому спеціально для делеґатів вагоні62. Попри те, що зазначений з’їзд скликали винятково для розробки питан- ня про пенсійну касу, представники влади змушені були йти на поступки настроям делеґатів (оскільки Петербурґ охопив страйковий рух). Депутати визнали своє зібрання I всеросійським делеґатським з’їздом представників залізничних службовців і робітників, а адміністрація дозволила замінити призначеного управлінням залізниць голову на виборну особу. У політично- му відношенні із загальної кількості 40–44 делеґати близько 1/3 становили ліві63. При обговоренні актуальних політичних питань більшість затвердила постанову, схожу з програмою залізничного союзу. Зокрема в ній указувалося, що без зміни суспільно-політичного устрою неможлива трансформація еко- номічних відносин, а також надання будь-яких професійних ґарантій трудя- щим. У зв’язку з цим з’їзд виставив вимогу негайного скликання Установчих зборів на основі так званої «чотирихвістки». Крім того, на засіданні заслу- хали заяву делеґатів-поляків, котрі зажадали автономію Польщі з утворен- ням сейму у Варшаві. Зрештою відповідну постанову ухвалили, а також висловили підтримку права на культурне та національне самовизначення 57 ЦДІАК України. – Ф.275. – Оп.1. – Спр.681. – Арк.345. 58 Пушкарёва И.М. Железнодорожники России в буржуазно-демократических революциях. – С.144–145. 59 Общие известия // Бессарабская жизнь. – 1905. – №256 (320). – 16 (20) октября. – С.1. 60 ЦДІАК України. – Ф.275. – Оп.1. – Спр.681. – Арк.345. 61 Александров, Говоров. Среди харьковских железнодорожников в октябре // 1905 год в Харькове / Под ред. С.Крамера. – Х., 1925. – С.176. 62 Там же. 63 Там же. – С.176–177. Український історичний журнал. – 2018. – №4 29Всеросійський залізничний союз та влада в Наддніпрянській Україні в 1905–1908 рр. ... представників будь-яких інших національностей. Телеграму із зазначеними вимогами розіслали на всі залізниці64. 10 жовтня 1905 р. на черговому за- сіданні з подачі лівих делеґатів було внесено пропозицію про необхідність проголошення з’їзду центральним страйковим залізничним комітетом. Вона викликала різку незгоду вповноважених від Всеросійського залізничного со- юзу на з’їзді (В.В.Романова та ін.), котрі прагнули не допустити утворення альтернативних до ВЗС центрів страйкового руху. У результаті таку резолю- цію не ухвалили65. Успішно розгорталася страйкова боротьба на місцях. На Південно- Західній залізниці спочатку припинення роботи призначили на 13 жовтня 1905 р., однак під впливом ситуації в Московському районі, мітинґів у міс- цевих навчальних закладах, а також страйку робітників на станції Київ ви- рішили розпочати вже 11 жовтня. Зранку активісти союзу здійснили обхід службовців в управлінні Південно-Західної залізниці. Частина страйкарів попрямувала до приміщення управління Києво-Полтавської маґістралі, де разом із М.Я.Началовим продовжили аґітацію за страйк. Згодом в управ- лінні Південно-Західної залізниці пройшов революційний мітинґ під керів- ництвом О.Г.Шліхтера. У наступні дні зібрання залізничників проходило у приміщенні Київського політехнічного інституту, котрий користувався пра- вом автономії. У мітинґах також брали активну участь студенти, робітники та інші категорії населення66. На Катерининській залізниці жовтневий страйк підтримали об’єднаним масовим виступом. З’їзди, мітинґи та стихійні сходки відбувалися безперерв- но. Було обрано делеґатів для представництва від робітників і службовців як на місцевих, так і на всеросійському з’їзді залізничного союзу67. У Харкові телеграму про початок страйку від Центрального страйко- вого комітету та ради робітничих депутатів отримали 10 жовтня 1905 р.68 Початку акції передувало засідання представників Харківського залізнич- ного вузла, котре відбулося того ж дня у приміщенні Курсько-Харківської- Севастопольської залізниці. На ньому головував І.М.Джемсон-Терсі, за про- позицією якого до професійних вимог додали політичні – щодо необхідності зміни державного устрою69. Це дозволило харківським залізничникам солі- даризуватися із загальним політичним страйком та вступити в нього разом із робітниками і службовцями інших залізниць. На початковому етапі центр руху залізничників був у ґубернському центрі, однак із 14 жовтня 1905 р. у Харківському повіті оголосили воєнний стан, а тому центр керівництва за- лізничним страйком перемістили на станцію Люботин – у Валківський по- віт. Незважаючи на те, що харківські залізничники, як уже зазначалося, на початку жовтня не мали організаційних зв’язків зі ВЗС, однак у своїй 64 ЦДІАК України. – Ф.275. – Оп.1. – Спр.681. – Арк.345 зв. 65 Александров, Говоров. Среди харьковских железнодорожников в октябре. – С.178. 66 ЦДІАК України. – Ф.275. – Оп.1. – Спр.680. – Арк.44–46 зв. 67 ЦДАГО України. – Ф.17. – Оп.1. – Спр.4. – Арк.4. 68 Шаховской М.Л. Смутное время в Харькове (Материалы для истории рус. революции). – Х., 1907. – С.20. 69 ЦДІАК України. – Ф.304. – Оп.1. – Спр.79. – Арк.20. Український історичний журнал. – 2018. – №4 30 В’ячеслав Магась страйковій боротьбі вони орієнтувалися на Московський залізничний ву- зол70, котрий перебував під контролем залізничного союзу. Імператорський маніфест від 17 жовтня 1905 р. «Про вдосконалення дер- жавного порядку» став перемогою страйкарів і створив законодавчі переду- мови для відкритої діяльності Всеросійського залізничного союзу. Документ проголошував основні громадянські свободи у країні, сповістив про те, що Росії дарується свобода слова, зборів та організацій71. Уже 18 жовтня зі зверненням про припинення страйку виступили Московський страйковий комітет, Петербурзька рада робітничих депута- тів, а також Центральне бюро Всеросійського залізничного союзу72. Останнє відразу ж розіслало телеграми про завершення страйку на всі залізниці. Не скрізь означену новину сприйняли позитивно. На окремих залізницях її вважали урядовою провокацією й лише завдяки особистим контактам деле- ґатів з’їзду представників пенсійних кас із репрезентантами ЦБ ВЗС удало- ся припинити страйк73. Після видання жовтневого маніфесту учасники Всеросійського деле- ґатського з’їзду залізничників у Петербурзі відвідали голову уряду графа С.Ю.Вітте та міністра шляхів сполучень князя М.І.Хілкова й ознайомили їх зі своїми вимогами. В останні дні роботи зазначений з’їзд займався розроб- кою проекту статуту пенсійних кас, питанням поліпшення пенсійного забез- печення та службового становища залізничників74. Крім того, 26–27 жовтня 1905 р. сім виборних делеґатів Всеросійського з’їзду залізничних службовців (серед яких був і представник Південно-Західної залізниці Н.А.Райх), за про- позицією міністерства шляхів сполучень, провели ревізію пенсійних капіта- лів, що зберігалися в головному казначействі. Ревізія довела їх цілісність та безпідставність чуток про розтрату, що циркулювали серед залізничників75. З оприлюдненням маніфесту правове становище Всеросійського заліз- ничного союзу змінилося. Центральне бюро оголосило його леґальною орга- нізацією. Осередки ВЗС на залізницях явочним порядком почали свою від- криту діяльність. На хвилі успіху залізничного страйку популярність зросла, до союзу почали масово приєднуватися залізничники. Вище начальство не наважувалося чинити перешкоди цьому процесу76. Відкриту діяльність ВСЗ було також санкціоновано телеграмою від 21 жовтня 1905 р., розісланою всім залізницям Центральним страйковим комітетом зі списком вимог, котрі С.Ю.Вітте погодився задовольнити77. Цю телеграму опублікувала преса, у ній зазначалося, що відповідно до затвердженої на найвищому рівні доповіді негайно мало покращитися 70 Шаховской М.Л. Смутное время в Харькове... – С.22–24. 71 Полное собрание законов Российской империи. – 3-е собр. – Т.XХV: 1905, Отд.1: №25605–27172. – Санкт-Петербург, 1908. – С.754–755. 72 Дмитриев С.Н. Союз союзов и профессионально-политические союзы в России 1905–1906. – С.135. 73 Переверзев В.Н. Первый всероссийский железнодорожный союз 1905 г. – С.53. 74 Александров, Говоров. Среди харьковских железнодорожников в октябре. – С.180. 75 ЦДІАК України. – Ф.275. – Оп.1. – Спр.681. – Арк.394 зв. 76 Переверзев В.Н. Первый всероссийский железнодорожный союз 1905 г. – С.54–56. 77 Железные люди железной дороги... – С.54–55. Український історичний журнал. – 2018. – №4 31Всеросійський залізничний союз та влада в Наддніпрянській Україні в 1905–1908 рр. ... утримання службовців, утворитися комісії за участю робітників та службов- ців для вироблення заходів із поліпшення їх економічного і правового ста- новища, схвалювалася самоорганізація залізничників, дозволялися збори та наради з різних питань, воєнний стан на залізницях мав бути знятим, а страйкарям забезпечувалася повна недоторканність, звільнені за страйк поверталися до роботи. Крім того, скасовувалися всі обмежувальні цирку- ляри та розпорядження щодо осіб польського походження на залізницях Царства Польського, Південно-Західного, Західного країв. Хоча підпису го- лови уряду під цією телеграмою не було, так само, як і будь-яких об’єктивних підтверджень, що її текст належав саме С.Ю.Вітте, проте не пролунали й офіційні спростування. Саме тому більшість залізничників розглядали її як урядове розпорядження. Це ще більше посилило позиції Всеросійського за- лізничного союзу на місцях78. У Києві після оприлюднення маніфесту розпочалися чорносотенні по- громи, що тривали кілька днів. У зв’язку з цим керівникам Західного відді- лення ВЗС та представникам від різних служб Південно-Західної залізни- ці вдалося зібратися лише 24 жовтня 1905 р. й оголосити про завершення страйку. У затвердженій ними резолюції залізничники солідаризувалися з вимогами ВЗС і Петербурзького делеґатського залізничного з’їзду. Крім того, у прийнятому документі засуджувалися погромники, а також містилася ви- мога всебічного та неупередженого розслідування їхніх злочинів79. По завершенню Всеросійського залізничного з’їзду в Петербурзі й піс- ля повернення делеґатів із нього 6 листопада 1905 р. у Жмеринці відбуло- ся повторне засідання вибірників-учасників пенсійної каси (так званий «Жмеринський з’їзд») для заслуховування доповідей про результати поїзд- ки. Учасники зібрання, вислухавши програму, прийняту в Петербурзі, по- вністю схвалили її. Делеґати прийняли рішення про створення «місцевих бюро», що передбачав столичний з’їзд. Для цього обрали комісію з організа- ції виборів уповноважених від службовців Південно-Західної залізниці (на- званої також за кількістю учасників «комісією 18-ти»). Одним з її завдань стало розслідування єврейських погромів на окремих станціях Південно- Західної залізниці. Надалі діяльність у цьому напрямі припинили, оскіль- ки адміністрація залізниці дозволила комісії збиратися лише у вільний від роботи час. За таких умов вона на могла ефективно проводити слідство80. Крім того, комісія 18-ти поділила всю лінію Південно-Західної залізниці на 23 райони і в кожному запланувала утворення місцевого бюро. До обов’язків місцевих бюро, відповідно до постанов Всеросійського делеґатського з’їзду за- лізничних службовців, відносилися питання вреґулювання конфліктів між начальством і службовцями, а також самими службовцями. Вони мали вста- новлювати правила внутрішнього розпорядку та розподілу робіт, контролю- вати правильність відпусток, обґрунтованість стягнень, процеси переміщен- ня і звільнення службовців, усіляко сприяти покращенню їх життєвих умов 78 Переверзев В.Н. Первый всероссийский железнодорожный союз 1905 г. – С.54–56. 79 Руденко М., Очинський І. До історії руху залізничників в 1905 році на Київщині. – С.131–132. 80 ЦДІАК України. – Ф.275. – Оп.1. – Спр.681. – Арк.346 зв. – 347. Український історичний журнал. – 2018. – №4 32 В’ячеслав Магась тощо81. Наостанок зібрання затвердило рішення про необхідність звернутися до адміністрації Південно-Західної залізниці з проханням поновити на робо- ті всіх звільнених за участь у залізничному страйку в лютому 1905 р.82 На Катерининській залізниці наказ про припинення страйку від ЦБ ВЗС отримали 18 жовтня 1905 р., а вже 20 жовтня більшість служб по- новили роботу. Машиністи повернулися до виконання своїх функцій лише 23–24 жовтня 1905 р., коли повністю задовольнили їхні економічні вимоги. За результатами жовтневого страйку відбулася делеґатська нарада праців- ників Катерининської залізниці, на котру зібралися 70 осіб. Тут було ухвале- но самочинно запровадити 8-годинний робочий день в усіх майстернях і депо залізниці, що і зробили. Це ускладнило відносини з адміністрацією. До ро- ботодавців постійно виставлялися нові вимоги й часто відбувалися невели- кі, погано організовані, страйки83. Як і в інших місцевостях, після проголо- шення маніфесту на багатьох станціях Катерининської залізниці відбулися єврейські погроми. Для унеможливлення їх повторення та самозахисту на всіх великих станціях упродовж листопада 1905 р. сформували загони само- оборони. На їх озброєння збиралися кошти як серед залізничників, так і се- ред місцевого населення84. 17 листопада 1905 р. в Катеринославі відбулося засідання залізничників за участі 600–700 осіб із метою заслуховування звіту делеґатів Петербурзького залізничного делеґатського з’їзду. Під впливом но- вин про використання армії для придушення революційного руху прийняли постанову, що прирівнювала участь залізниць у перевезенні військ для за- значеної мети до участі в убивствах. Разом із цим зібрання звернулося до міс- цевих залізничних організацій із пропозицією виробити заходи для протидії означеним процесам. Іншою постановою вирішили надіслати телеграму в га- зети з протестом із приводу арешту в Москві бюро Всеросійського селянсько- го союзу та вимогою негайного звільнення заарештованих85. 2 грудня 1905 р. службовці Катерининської залізниці приєдналися до протесту ЦБ ВЗС про- ти засудження до страти лейтенанта Шмідта. Не підтримали протест лише службовці станції Попасна86. На Харківському залізничному вузлі страйк завершився 23–24 жов- тня 1905 р.87 На Курсько-Харківської-Севастопольській залізниці у другій половині жовтня 1905 р. утворили Тимчасовий організаційний комітет ро- бітників і службовців під керівництвом С.Г.Говорова. До його складу ввій- шли 12 осіб, які збиралися для вироблення постійного статуту та визначен- ня характеру майбутньої автономії залізниці. Двічі на тиждень відбувалися спільні зібрання за участю 500–600 осіб, де виступали партійні аґітатори. 81 ЦДІАК України. – Ф.275. – Оп.1. – Спр.681. –Арк.344 – 344 зв. 82 Журнал собрания выборщиков – участников в пенсионной кассе Ю-З ж-д, состоявшегося 6 ноября 1905 г. на ст. «Жмеринка» // Вестник Юго-Западных железных дорог (Киев). – 1905. – 25 ноября. – №47. – С.521. 83 ЦДАГО України. – Ф.17. – Оп.1. – Спр.4. – Арк.4. 84 Анисимов С.С. Дело о восстании на Екатерининской железной дороге. – Москва; Ленинград, 1926. – С.25–29. 85 ЦДАГО України. – Ф.17. – Оп.1. – Спр.4. – Арк.6–7. 86 Там само. – Арк.8–9. 87 Шаховской М.Л. Смутное время в Харькове... – С.25. Український історичний журнал. – 2018. – №4 33Всеросійський залізничний союз та влада в Наддніпрянській Україні в 1905–1908 рр. ... Зрештою вирішили вести подальшу роботу в дусі соціал-демократичної про- грами. У листопаді ґенерал-ґубернатор заборонив подібні зібрання. У від- повідь Тимчасовий комітет оголосив страйк. Телеграми з вимогами страй- куючих надіслали С.Ю.Вітте, військовому та міністрові шляхів сполучень. Страйк проходив не дуже успішно, оскільки роботу покинуло лише управ- ління. Для підтримки вимог страйкуючих Говоров увійшов у домовленість із РСДРП88. На Харківсько-Миколаївській залізниці в листопаді 1905 р. оголо- сили страйк із вимогою зняття воєнного стану у Харкові89. Упродовж листопада 1905 р. власті прагнули опанувати ситуацію та за- побігти новому залізничному страйку. 2 грудня 1905 р. Микола II підписав указ, котрий передбачав жорсткі покарання за участь у страйках робітників і службовців підприємств, що мали державне значення. Цей акт спрямову- вався насамперед проти залізничників і поштово-телеграфних службовців90. Наступного дня його розіслали всім керівникам залізниць. Супровідною те- леграмою міністр шляхів сполучень додатково, відповідно до постанови уря- ду, забороняв службовцям брати участь у різних організаціях, котрі викорис- товували страйк у своїй боротьбі, та наказував не приймати від них жодних протестів і заяв91. Серед залізничників указ поширили подекуди зі значним запізненням. Так, на Південно-Західній залізниці його оприлюднили у ви- гляді службового наказу лише 10 грудня92. Того ж дня розповсюдили інший внутрішній наказ, котрий забороняв службовцям і робітникам здійснювати недозволені грошові збори93. Цей крок спрямовувався насамперед проти кас взаємодопомоги, які створювалися на випадок страйку. Адміністрація вдавалася до залякування залізничників можливістю стихійних погромів. 5 грудня 1905 р. було розповсюджено циркулярну теле- граму начальника управління казенних залізниць, в якій містилося застере- ження, що у випадку залізничного страйку населення окремих місцевостей може вчинити акти насилля над залізничниками94. Незважаючи на зазначені перешкоди, 6 грудня 1905 р. конференція депутатів від двадцяти дев’яти залізниць, спільно з Центральним бюро Всеросійського залізничного союзу, проголосила початок загального страйку з опівдня 7 грудня. Причинами таких крайніх заходів визначили порушення урядом умов маніфесту від 17 жовтня 1905 р., а саме розгін зібрань, переслі- дування членів залізничного, поштово-телеграфного та селянського союзів, звільнення робітників, «умиротворення» селян тощо. Оголошуючи страйк, залізничники брали на себе обов’язок повернення військ із Маньчжурії, до- ставку пасажирів до найближчого міста в напрямі їх прямування, а також перевезення продовольства для голодуючих селян95. Зазначені зобов’язання 88 ЦДІАК України. – Ф.304. – Оп.1. – Спр.79. – Арк.20–21. 89 ЦДАГО України. – Ф.17. – Оп.1. – Спр.4. – Арк.7. 90 Полное собрание законов Российской империи. – 3-е собр. – Т.XХV. – С.850–852. 91 ЦДАГО України. – Ф.17. – Оп.1. – Спр.4. – Арк.9. 92 ЦДІАК України. – Ф.442. – Оп.855. – Спр.397. – Арк.29. 93 Там само. – Арк.30. 94 Там само. – Ф.318. – Оп.1. – Спр.1805. – Арк.70. 95 Там само. – Ф.275. – Оп.1. – Спр.680. – Арк.2–2 зв. Український історичний журнал. – 2018. – №4 34 В’ячеслав Магась на практиці ускладнили проведення страйку, оскільки вимагали від робітни- ків і службовців виходу на роботу та в багатьох місцевостях стали причиною його невдачі, однак повністю відмовитися від перевезення військ залізнич- ники не могли, оскільки після укладення миру з Японією велика кількість демобілізованих солдатів рухалися з Далекого Сходу та Сибіру – цілими ешелонами зі зброєю під командуванням офіцерів96. Загальний політичний страйк підтримали ради робітничих депутатів Петербурґа та Москви, котрі призначили його початок на 8 грудня 1905 р. Постанову залізничного союзу надрукували в усій «визвольній» пресі. Крім того, організація видала відпо- відні прокламації й розіслала всіма залізницями телеграми з закликом до страйку97. За кілька спільних засідань учасникам конференції та ЦБ союзу в Москві не вдалося виробити спільний план дій, присутні обмінювалися лише інформаційними повідомленнями. Упродовж короткого часу все керів- ництво залізничного союзу, зокрема й очільника його Центрального бюро В.М.Переверзєва, заарештували98. 14 грудня 1905 р. як реакція влади на страйк вийшов указ «Про правила надзвичайної охорони на залізницях», котрий мав забезпечити безперерв- ність і «правильність» залізничного сполучення. Документ надавав профіль- ному міністрові право запроваджувати надзвичайні заходи охорони на окре- мих залізницях чи ділянках, а у випадку крайньої необхідності таке право надавалося начальникові залізниці. Цивільні особи підлягали військовому суду та покаранню за законами воєнного часу99. Того ж дня міністр шляхів сполучень надіслав залізницям телеграму, якою всім службовцям та робіт- никам заборонялося брати участь у виборних організаціях, що не були дозво- лені в установленому порядку. Насамперед це стосувалося організацій, ство- рених на основі постанов Петербурзького з’їзду представників пенсійних кас, котрий перетворився на делеґатський залізничний з’їзд. Працівники, зайня- ті у зазначених організаціях, підлягали звільненню. Начальники залізниць поширили цю інформацію серед залізничників. Так, виконуючий обов’язки начальника Південно-Західної залізниці зазначену телеграму опублікував як службовий наказ, також додатково оголосив про припинення діяльності згадуваної «комісії 18-ти», а організовані нею вибори до місцевих бюро ви- знавалися недійсними. Уже обрані до їх складу залізничники мали негайно покинути все під загрозою звільнення100. Збройне повстання в Москві зазнало невдачі й 16 грудня 1905 р. рада робітничих депутатів, а також есери та соціал-демократи видали відозву про припинення страйку з 19 грудня101. На останнє засідання конференції залізничного союзу, після видання означеної відозви, з’явилися лише три особи: представники від Варшави, Оренбурґа та Харкова (Г.М.Хоткевич). 96 Анисимов С.С. Дело о восстании на Екатерининской железной дороге. – С.27. 97 ЦДІАК України. – Ф.275. – Оп.1. – Спр.680. – Арк.185. 98 Переверзев В.Н. Первый всероссийский железнодорожный союз 1905 г. – С.64. 99 Полное собрание законов Российской империи. – 3-е собр. – Т.XХV. – С.887–889. 100 ЦДІАК України. – Ф.442. – Оп.855. – Спр.397. – Арк.51–52. 101 Ростов Н.М. Железнодорожники в революционном движении 1905 г. – С.119. Український історичний журнал. – 2018. – №4 35Всеросійський залізничний союз та влада в Наддніпрянській Україні в 1905–1908 рр. ... Останній, на свій власний розсуд, без будь-якого узгодження з керівни- ми органами ВЗС, написав відозву про припинення залізничного страй- ку від імені ЦБ союзу102. У ній зазначалося, що бюро визнає поточний мо- мент відповідним для переходу до парламентської боротьби, закликає залізничників приступати до роботи з 19 грудня 1905 р., а також рекомен- дує енергійно готуватися до передвиборчої кампанії для проведення своїх представників до Державної думи103. Інші два делеґати заклик надрукува- ли та поширили страйкуючими залізницями. Хоткевич залишив Москву 18 грудня 1905 р.104 На місцях загальний політичний страйк проходив із різним успіхом, що залежало як від активності каральних органів, так і від настроїв робіт- ників та службовців на окремих маґістралях. Так, у Києві Західне відді- лення залізничного союзу видало власні прокламації, закликавши розпо- чати страйк з опівночі 8 грудня 1905 р. Однак поліція завчасно підготувала списки активних діячів та здійснила їх превентивні арешти. Загалом зі «спискових» 108 у ніч на 9 грудня вдалося взяти під варту лише 56 членів союзу залізничників. Інших осіб, виявлених охоронним відділенням, не за- арештували, оскільки зміст таємних циркулярів міністра внутрішніх справ щодо ув’язнення керівників політичного та аграрного рухів на місцях став відомим їм завчасно. Однак вони змушені були виїхати з Києва, або ж пере- ховуватися в місті. Ці заходи хоча й не запобігли страйкові, однак суттєво послабили його, не давши можливості досягти масштабів жовтневої акції105. Загалом загальний страйк на Південно-Західній залізниці тривав лише з 12 до 16 грудня. Натомість Києво-Полтавська маґістраль узагалі не при- пинила роботи106. Аґітація за страйк послабилася лише наприкінці грудня 1905 р.107 7 грудня 1905 р. телеграму про початок загального залізничного страйку отримали у Харкові. Пропонувалося долучитися до нього службовцям і робіт- никам Курсько-Харківсько-Севастопольської та Харківсько-Миколаївської залізниць108. Цього ж дня109 страйк підтримав Харківський тимчасовий цен- тральний комітет Союзу службовців Харківсько-Миколаївської залізни- ці110. Від останнього на Всеросійській конференції в Москві, котра видала відозву про початок загального залізничного страйку, представником був Г.М.Хоткевич111. Страйк на Харківсько-Миколаївській залізниці тривав до 25 грудня 1905 р.112 102 Хоткевич Г. Спомини з революції 1905 року. – С.162. 103 ЦДАГО України. – Ф.17. – Оп.1. – Спр.4. – Арк.21–22. 104 Хоткевич Г. Спомини з революції 1905 року. – С.162. 105 ЦДІАК України. – Ф.275. – Оп.1. – Спр.680. – Арк.185–187. 106 Высший подъём революции 1905–1907 гг.: Вооружённые восстания, ноябрь – декабрь 1905 г. / Под. ред. А.Л. Сидорова (отв. ред.). – Ч.1. – Москва, 1955. – С.135–136. 107 ЦДІАК України. – Ф.275. – Оп.1. – Спр.680. – Арк.185–187. 108 Хоткевич Г. Спомини з революції 1905 року. – С.167. 109 Высший подъём революции… – Ч.1. – С.135. 110 ЦДІАК України. – Ф.838. – Оп.5. – Спр.123. – Арк.1. 111 Там само. – Ф.274. – Оп.4. – Спр.292. – Арк.155. 112 Высший подъём революции… – Ч.1. – С.135. Український історичний журнал. – 2018. – №4 36 В’ячеслав Магась Харківський тимчасовий центральний комітет Союзу службовців Харківсько-Миколаївської залізниці розташовувався на станції Люботин113, котра знаходилася поза зоною озброєної охорони114. Його керівником був К.Ф.Кирста115 (колишній активіст Харківської української студентської гро- мади і член місцевої Вільної громади РУП116). На станції заарештували жан- дармів, утворили загони озброєної міліції, залізничники заручилися під- тримкою селян Старого Люботина. Владі вдалося здолати опір «Люботинської республіки» лише за допомогою збройної сили, ґенерал-ґубернатор заарешту- вав весь тимчасовий центральний комітет, за винятком окремих його членів, котрі врятувалися за кордоном117 (до таких належав і Г.М.Хоткевич, котрий, тікаючи від переслідувань, виїхав до Галичини)118. Представники Курсько-Харківсько-Севастопольської залізниці, на- томість, на своєму засіданні вирішили утриматися від страйку, допо- ки заклик виходив лише від конференції залізниць у Петербурзі. Вони постановили чекати рішення Федеративної ради міста Харкова та РСДРП119. Зрештою страйк тут розпочався 10 грудня і тривав до 27 грудня 1905 р.120 На Катерининській залізниці згадану телеграму з Москви про початок страйку отримали 7 грудня 1905 р. Зранку наступного дня в Катеринославі відбулися делеґатські збори службовців і робітників залізниці. Більшістю го- лосів (51 проти 3) вирішили приєднатися до загального політичного страйку та негайно його розпочати121. Працівники Катерининської залізниці приєд- налися до грудневого політичного страйку майже по всій протяжності ма- ґістралі, установивши контроль на всьому обширі Донецького басейну122. В усіх великих станційних приміщеннях проходили багатолюдні мітинґи, на яких з антиурядовими промовами виступали як місцеві, так і приїжджі оратори123. У Катеринославі й ґубернії бракувало військ для протидії страй- ку. За таких умов страйковий розпорядчий комітет без опору встановив свою владу в управлінні залізницею. Його постановою начальників залізниці та окремих служб усунули з посад. На їх місця призначили інших осіб124. Для охорони потягів із вантажами, котрі зупинялися на станції, признача- лися загони самооборони. 11 грудня 1905 р. станцію Катеринослав зайня- ли війська, котрі не вступали у прямі зіткнення з залізничниками, арешти не проводилися. Страйковому комітету вдалося залишити станцію і страйк 113 ЦДІАК України. – Ф.304. – Оп.1. – Спр.120. – Арк.104 зв. 114 Оленич-Гнененко П. Люботинська республіка // Всесвіт. – 1925. – №22/23. – С.5. 115 Гавриш О.В. Люботинська республіка під час Першої російської революції. – С.64. 116 Головченко В.І. Від «Самостійної України» до Союзу визволення України: Нариси з історії української соціал-демократії початку XX ст. – Х., 1996. – С.77. 117 ЦДІАК України. – Ф.304. – Оп.1. – Спр.120. – Арк.104 зв. 118 Хоткевич Г. Спомини з революції 1905 року. – С.184. 119 Там само. – С.167. 120 Высший подъём революции… – Ч.1. – С.135. 121 ЦДАГО України. – Ф.17. – Оп.1. – Спр.4. – Арк.10–11. 122 Анисимов С.С. Дело о восстании на Екатерининской железной дороге. – С.13–14. 123 ЦДАГО України. – Ф.57. – Оп.1. – Спр.68. – Арк.1–22. 124 Анисимов С.С. Дело о восстании на Екатерининской железной дороге. – С.32. Український історичний журнал. – 2018. – №4 37Всеросійський залізничний союз та влада в Наддніпрянській Україні в 1905–1908 рр. ... було продовжено. Обидві сторони поводилися досить пасивно. Починаючи з 15 грудня 1905 р. страйковий рух у ґубернському центрі пішов на спад125. Після його завершення частину членів страйккому заарештували. Із біль- шою інтенсивністю боротьба проходила на інших великих станціях, куди та- кож прибули війська. В Олександрівську, Гришиному та Горлівці відбулися зіткнення126. Найбільший бій стався в Горлівці, де у збройному опорі взяли участь залізничники, робітники машинобудівного заводу, шахтарі – як міс- цеві, так і з сусідніх Гришиного, Щербинівки, Авдіївки, Харцизька тощо127. У період страйку на станції Горлівка проходили мітинґи, в окремих із них брали участь до 5 тис. службовців, робітників та селян128. Керівниками по- встання були О.М.Зубарєв-Кузнецов, робітник Г.Ф.Ткаченко-Петренко, учи- тель П.Динега зі станції Гришине129. Бій відбувся 17 грудня 1905 р. Із боку повсталих виступили до 3 тис. осіб. Проти них влада виставила 200 військо- вих і 60 козаків. У ході зіткнень загинули понад 200 повсталих, серед них і Динега, 500 осіб здалися130. Втрати урядових військ становили 3 вбитих і 12 поранених. Затриманих оточили козаки, поставили навколішки та змуси- ли кілька разів проспівати «Боже, царя храни!», після чого всіх відпустили по домах навіть без процедури з’ясування особи. Така недбалість в розсліду- ванні справи зумовлювалася тим, що козаки поспішали виконувати караль- ні функції у сусідніх місцевостях131. Страйк проходив і на інших залізницях на території України. Так, на станції Конотоп Московсько-Києво-Воронезької маґістралі існувало відділен- ня ВЗС, що очолював ліберал і в якому брали участь представники меншо- вицького крила РСДРП132. Одним із провідних діячів місцевого страйкового комітету був майстер електричної станції Л.Г.Шор, котрий мав авторитет се- ред робітників залізничних майстерень і намагався поширювати свій вплив на працівників сусідніх станцій133. 7 грудня 1905 р. було оголошено політич- ний страйк. Незважаючи на прибуття 9 грудня до Конотопа військ для при- душення повстання, страйкарям удалося протриматися до 14 грудня, коли на станції запровадили воєнний стан, що супроводжувався посиленими об- шуками та арештами134. Наприкінці листопада 1905 р. було утворено місцевий комітет ВЗС на станції Новозибків Поліських залізниць у Чернігівській ґубернії. Страйк на станції розпочався 10 грудня 1905 р., але з огляду на швидкий арешт його керівників він не набув значних масштабів135. 125 Там же. – С.33–34. 126 Там же. – С.36. 127 ЦДАГО України. – Ф.59. – Оп.1. – Спр.75. – Арк.5. 128 ЦДАГО України. – Ф.17. – Оп.1. – Спр.4. – Арк.83. 129 Анисимов С.С. Дело о восстании на Екатерининской железной дороге. – С.59. 130 Там же. – С.64–70. 131 ЦДАГО України. – Ф.17. – Оп.1. – Спр.4. – Арк.97. 132 Российский государственный архив социально-политической истории. – Ф.278. – Оп.1. – Д.714. – Л.44 об. 133 ЦДАГО України. – Ф.57. – Оп.1. – Спр.71. – Арк.12. 134 Там само. – Спр.62. – Арк.5 зв. 135 ЦДІАК України. – Ф.318. – Оп.1. – Спр.1805. – Арк.70–71 зв. Український історичний журнал. – 2018. – №4 38 В’ячеслав Магась Після придушення збройного повстання в Москві та інших місцевостях Російської імперії, а також закінчення грудневого політичного страйку про- ти діячів залізничного союзу почалися посилені репресії. Їх масово зааре- штовували та звільняли з роботи. Найбільш активних членів організації від- дали під суд136. Окремі незаарештовані перейшли до підпільної діяльності, інші були змушені виїхати за кордон. В.М.Переверзєв зазначав пізніше з цього приводу у своїх спогадах: «Розгром союзу був повним»137. Майже відразу до окремих відділень прийшло розуміння нових реалій і намітилася зміна тактики організації. Так, 20 грудня 1905 р. Одеський ко- мітет ВЗС у типографії Одеського об’єднаного комітету РСДРП видав про- кламацію138, в якій зазначалося, що уряд улаштував «всеросійський заліз- ничний розгром, переслідуючи залізничників кулею та в’язницею». У місті, зокрема, заарештували активістів союзу та звільнили з роботи 54 особи. Автори відозви звинувачували владу в порушенні маніфесту від 17 жовтня 1905 р., а також зазначали, що, незважаючи на репресії, союз продовжувати- мете свою діяльність у нелеґальній формі, а мирні засоби боротьби змінить на насильницькі139. 26 грудня 1905 р. Київське охоронне відділення отримало телеграму з департаменту поліції із пропозицією вжити рішучих заходів для з’ясування й ліквідації керівників політичних страйків союзних організацій, і не лише не припиняти арештів «до повного їх знищення», але притягати до відпові- дальності нових членів організацій, котрі «стали на місце заарештованих»140. На початку 1906 р. у справі про Всеросійський залізничний союз на Київщині під варту взяли 175 осіб. Водночас, за клопотанням вищих посадових осіб, деяких активістів союзу звільнили з в’язниці, зокрема керівника канцелярії начальника Південно-Західної залізниці В.Ф.Александровського та началь- ника служби тяги тієї ж залізниці Б.О.Скупієвського141. Ряд рішень у справах про революційний рух на залізниці виявилися доволі м’якими. Так, у вересні 1906 р. слідство у справі про «Люботинську республіку» передали до Харківської судової палати142, а на початку січня 1907 р. оголосили вирок: К.Ф.Кирсту засудили до двох років позбавлення волі, шістьох осіб – до року, а сорок вісім визнано невинними143. Натомість окремі процеси перетворювалися на показові. Довгий час тривала підготовка матеріалів у справі «Про захоплення революціонерами лінії Катерининської залізниці у грудні 1905 р.». Навесні 1908 р. справою зацікавився П.А.Столипін. У процесі листування між ним, директором де- партаменту поліції та катеринославським ґубернатором вирішили передати 136 ЦДІАК України. – Ф.838. – Оп.5. – Спр.58. – Арк.1. 137 Переверзев В.Н. Первый всероссийский железнодорожный союз 1905 г. – С.64. 138 ЦДІАК України. – Ф.336. – Оп.1. – Спр.1718. – Арк.217. 139 Там само. – Ф.386. – Оп.1. – Спр.815. – Арк.44. 140 Там само. – Ф.275. – Оп.1. – Спр.680. – Арк.189. 141 Там само. – Арк.212. 142 Стрілець В.В. «Люботинська республіка»: Призабута сторінка нашої історії. – С.52–90. 143 Гавриш О.В. Люботинська республіка під час Першої російської революції. – С.65. Український історичний журнал. – 2018. – №4 39Всеросійський залізничний союз та влада в Наддніпрянській Україні в 1905–1908 рр. ... її у військовий суд та провести показовий процес144. На початковому етапі до розгляду справи притягнули понад 300 людей. Обвинувальний акт було складено стосовно 184 осіб145. Слідству вдалося залучити 750 свідків. Процес викликав загальний інтерес, але проходив за зачиненими дверима з огляду на обмеженість площі приміщення, а також зважаючи на питання безпе- ки146. Із 7 по 19 грудня 1908 р. в Катеринославі тимчасовий одеський вій- ськово-окружний суд розглядав означену справу147. На лаві підсудних опи- нилася 131 особа148, із них 32 суд засудив до смертної кари, а 60 – до різних термінів каторги. Засудженими виявилися переважно звичайні службовці та робітники, утягнуті у страйк загальними настроями. Більшості револю- ціонерів вдалося уникнути покарання149. Цей вирок став потрясінням для суспільства, його обговорювали в Державній думі, а депутати-октябристи від Катеринославської ґубернії М.В.Родзянко та П.В.Каменський зверну- лися до Миколи II і П.А.Столипіна з клопотаннями про пом’якшення ви- року, звільнення засуджених від каторги. Зрештою вирішили затвердити страту щодо тих 8 осіб, котрі не зверталися з клопотаннями про помилу- вання. Саме їх згодом і стратили. Це були переважно революціонери, серед них, зокрема, керівники Горлівського повстання О.М.Зубарєв-Кузнецов, Г.Ф.Ткаченко-Петренко150. Після розгрому організацій Всеросійського залізничного союзу напри- кінці 1905 – на початку 1906 рр. поновлення його діяльності відбулося у квіт- ні 1906 р., коли замість планованого та відкладеного III з’їзду ВЗС провели конференцію з делеґатами від місцевих комітетів залізниць і Центрального бюро союзу, а також за участі представників центральних комітетів партій соціалістів-революціонерів та соціал-демократів. Було розглянуто стан справ на 21 залізниці151 та ухвалено таку резолюцію: вважати Всеросійський заліз- ничний союз відновленим, 1 травня відзначати мирно, до страйку не вдава- тися152. Зазначену постанову надрукувала газета «Новое время» від 23 квітня 1906 р.153 При московському ЦБ ВЗС утворили страйковий комітет і вузлові комітети – загалом одинадцять. Чотири з них знаходилися в українських ґуберніях Російської імперії, а саме в Києві, Харкові, Одесі, Катеринославі. На кожній залізниці існували також районні комітети, котрі керували окре- мими лініями залізничної мережі154. Центральне бюро Всеросійського залізничного союзу в 1906–1908 рр. продовжувало дислокуватися в Москві як великому залізничному вузлі. 144 Анисимов С.С. Дело о восстании на Екатерининской железной дороге. – С.15. 145 Там же. – С.9. 146 ЦДАГО України. – Ф.57. – Оп.1. – Арк.129–130. 147 Анисимов С.С. Дело о восстании на Екатерининской железной дороге. – С.13. 148 Там же. – С.9. 149 Там же. – С.13. 150 Там же. – С.159–163. 151 ЦДІАК України. – Ф.279. – Оп.1. – Спр.8. – Арк.162. 152 Там само. – Ф.289. – Оп.1. – Спр.20. – Арк.273. 153 Там само. – Ф.1152. – Оп.1. – Спр.336. – Арк.37. 154 Там само. – Ф.278. – Оп.1. – Спр.26. – Арк.152. Український історичний журнал. – 2018. – №4 40 В’ячеслав Магась Загальна чисельність членів організації сягала 11,5 тис. осіб155. Після від- новлення діяльності союзу змінилося його соціальне обличчя. Якщо в по- передній період домінували управлінські службовці, то після репресій кін- ця 1905 р. почали переважати робітники й нижчий лінійний персонал156. Залізничники співчутливо ставилися до ідеї організації, однак більшість усе ж не наважувалися вступати до союзу через загрозу провокаторства та ре- пресій157. У зв’язку з цим ЦБ ВЗС рекомендувало діячам на місцях зверну- ти головну увагу на залучення стрілочників, кондукторів, машиністів, пра- цівників служби тяги. У фінансовому відношенні становище центральних і місцевих організацій союзу було невтішним. Бракувало коштів навіть на видання літератури, яку часто доводилося друкувати на поліграфічній базі есерів і соціал-демократів158. За характером діяльності Всеросійський залізничний союз перейшов від відкритої організації до конспіративної. Умови підпілля та зміна соціаль- ного обличчя зрештою призвели до того, що склад місцевих комітетів став більш революційним, ніж у 1905 р.159 На законодавчому рівні перешкодою для ВЗС став указ від 4 березня 1906 р. «Про тимчасові правила про товари- ства та союзи», котрий унеможливлював леґалізацію й відкриту діяльність опозиційних професійно-політичних організацій160. У безпартійному ВЗС до кінця 1906 р. виокремилися дві основних те- чії: професійно-політична, до якої приєдналися соціалісти-революціонери та народні соціалісти, а також суто професійна, захисниками якої висту- пали соціал-демократи161. Ці суперечності яскраво проявилися на III з’їзді Всеросійського залізничного союзу, котрий відбувся 10–17 грудня 1906 р. у м. Таммерфорс (Фінляндія) за участю 22 делеґатів162 від 19 казенних і приватних залізниць, представників есерів, соціал-демократів, народних соціалістів, трудової групи, соціал-демократичної професійної спілки163, Бунду164, есерівської Волзької судноплавної організації. Московсько-Києво- Воронезьку залізницю представляли чотири особи, по одному репрезентан- тові надіслали Катерининська та Харківсько-Миколаївська маґістралі, а від Курсько-Харківсько-Севастопольської прибули двоє делеґатів. Представники залізниць охарактеризували ситуацію на місцях. Від Московсько-Києво- Воронезької залізниці виступив посланець Конотопа, котрий зазначив, що загалом до союзу по всій залізниці входили 354 члени, із них 50 – на станціях Конотоп і 10 – Ворожба. Організація мала налагоджені зв’язки 155 ЦДІАК України. – Ф.268. – Оп.1. – Спр.309. – Арк.2 зв. 156 Там само. – Ф.281. – Оп.1. – Спр.509. – Арк.7. 157 Там само. – Ф.268. – Оп.1. – Спр.303. – Арк.6 зв. 158 Там само. – Ф.705. – Оп.1. – Спр.272. – Арк.2–4. 159 Там само. – Ф.330. – Оп.1. – Спр.23. – Арк.5 зв. 160 Полное собрание законов Российской империи. – 3-е собр. – Т.XХVІ: 1906, Отд.1: От №27173–28753. – Санкт-Петербург, 1909. – С.201–207. 161 ЦДІАК України. – Ф.274. – Оп.1. – Спр.2449. – Арк.499. 162 Там само. – Ф.276. – Оп.1. – Спр.60. – Арк.39. 163 Там само. – Ф.268. – Оп.1. – Спр.410. – Арк.66. 164 ЦДАГО України. – Ф.57. – Оп.1. – Спр.34. – Арк.164. Український історичний журнал. – 2018. – №4 41Всеросійський залізничний союз та влада в Наддніпрянській Україні в 1905–1908 рр. ... з ПСР, РСДРП та Селянським союзом165. Харківсько-Миколаївська залізни- ця мала у своєму складі 620 осіб (34% соціал-демократів, 24% есерів, 40% безпартійних)166. Осередки існували у Харкові, Полтаві, Кременчуці, на станціях Крюково, Знам’янка, Долинськ, Люботин. На Курсько-Харківсько- Севастопольській залізниці нараховувалося 810 членів ВЗС. Найбільша їх чисельність була у Харкові (237 осіб) та Мелітополі (150 осіб). Організації іс- нували також у Сімферополі, Севастополі, Феодосії, Керчі, Олександрівську, Панютиному, Синельниковому, Куп’янську тощо. Тут у союзах також пра- цювали представники обох провідних загальноросійських соціалістичних партій167. На Катерининській залізниці нараховувалося 627 членів союзу, переважно есерів та соціал-демократів. На Московсько-Києво-Воронезькій приватній залізниці до ВЗС входили 364 особи168. Таким чином, в україн- ських ґуберніях Російської імперії наприкінці 1906 р. загалом нараховува- лося 2–2,5 тис. членів залізничного союзу169. Представники жандармських органів, аналізуючи загальні настрої, що панували на з’їзді, указували, що більшість комітетів ВЗС мали порівняно слабкі ресурси: відчувалася гостра потреба в активних членах, грошових коштах, аґітаційно-пропаґандистській літературі тощо. Число членів союзу, указане делеґатами у звітах, здебіль- шого було значно перебільшеним. Майже в усіх осередках переважав есе- рівський напрям, хоча підтримувалися зв’язки й з іншими революційними партіями та організаціями, за винятком анархістів-комуністів170. По завершенню III з’їзду ВЗС, у зв’язку з відмовою перейти до професійної платформи та домінуванням в організаціях есерів, своє ставлення до залізнич- ного союзу змінили соціал-демократи. У січні 1907 р. вони прийняли постано- ву з вимогою до своїх членів вийти зі складу ВЗС. Після цього низка соціал-де- мократів і місцевих осередків, де вони домінували, залишили організацію171. На початку лютого 1907 р. відбулася конференція найбільших залізничних со- ціал-демократичних осередків, котра підтвердила необхідність виходу з ВЗС та прийняла рішення створювати безпартійні професійні союзи, а також скли- кати перший їх всеросійський з’їзд172. Тактику соціал-демократів підтримали на місцях. Так, 18–19 лютого 1907 р. об’єднаний з’їзд делеґатів Харківсько- Миколаївської та Курсько-Харківсько-Севастопольської залізниць більшістю голосів прийняв резолюцію про III з’їзд залізничного союзу. У документі ви- ражалося схвалення щодо позиції своїх представників на зібранні, котрі під- тримували існування суто професійних організацій173. Зрештою Центральне бюро ВЗС констатувало, що з весни 1907 р. всілякий зв’язок із «південними залізницями» було втрачено. Його відновили лише восени 1907 р.174 165 ЦДІАК України. – Ф.276. – Оп.1. – Спр.60. – Арк.39–40 зв. 166 Там само. – Ф.278. – Оп.1. – Спр.58. – Арк.6. 167 Там само. – Ф.276. – Оп.1. – Спр.60. – Арк.39–40 зв. 168 Там само. – Ф.278. – Оп.1. – Спр.58. – Арк.6. 169 Там само. – Ф.304. – Оп.1. – Спр.149. – Арк.143 зв. – 144. 170 Там само. – Спр.147. – Арк.141. 171 Там само. – Ф.705. – Оп.1. – Спр.108. – Арк.17. 172 Там само. – Ф.1439. – Оп.1. – Спр.368. – Арк.13. 173 Там само. – Ф.275. – Оп.1. – Спр.1477. – Арк.35 зв. 174 Там само. – Ф.359. – Оп.1. – Спр.21. – Арк.8. Український історичний журнал. – 2018. – №4 42 В’ячеслав Магась Натомість партія есерів на своїй третій раді в липні 1907 р. відзнача- ла, що після виходу з ВЗС соціал-демократів він став «чисто есерівською організацією»175. Цю обставину зафіксували також жандармські доку- менти176, у котрих, починаючи з 1907 р., організацію подеколи іменували Всеросійським залізничним союзом Партії соціалістів-революціонерів177. У друкарнях есерів178 та з використанням есерівських гасел179 видавалися відозви ВЗС. Есери підтримували діяльність союзу за допомогою матеріаль- них внесків180. Поступовому затуханню активності ВЗС на місцях сприяла часткова без- діяльність його Центрального бюро впродовж 1907 р. Незадоволення з цьо- го приводу висловлювали окремі місцеві комітети союзу181. Так, у зв’язку з відсутністю коштів, тимчасовим відходом від справи окремих членів бюро, із квітня до листопада 1907 р. не видавався друкований орган ЦБ ВЗС, скоротилася кількість роз’їздів членів ЦБ (з організаційною метою відві- дали Південно-Західну залізницю), натомість зв’язок підтримувався пе- реважно письмово. Центральне бюро висловилося за бойкот як виборів до III Державної думи, так і самого цього представницького органу182. Занепаду організацій ВЗС «сприяло» й переслідування з боку властей, адже тривала практика розсилання циркулярних повідомлень, спрямова- них на посилення боротьби з самоорганізацією залізничників, знищення осередків союзу, унеможливлення зібрань, конференцій, з’їздів183. Уявлення про розвиток організацій ВЗС в українських ґуберніях Росії впродовж 1907 р. дають матеріали обласного з’їзду союзу, який відбувся 16– 17 вересня 1907 р. У його роботі брали участь по одному представнику від Українського обласного комітету ПСР, Південно-Східної, Катерининської, Московсько-Києво-Воронезької, Південно-Західної та Південних залізниць. Останні утворилися 1907 р. шляхом об’єднання Харківсько-Миколаївської та Курсько-Харківсько-Севастопольської казенних залізниць. У зв’язку з цим ще наприкінці 1906 р. відбулося злиття організацій ВЗС, котрі існували на цих маґістралях184. Відсутність на з’їзді представників інших політичних сил засвідчила повний перехід союзу під контроль есерів. На з’їзді заслухали до- повіді з місць. З’ясувалося, що найкраще справи йшли на Катерининській, Московсько-Києво-Воронезькій та Південно-Східній залізницях, на кожній з яких кількість членів становила понад 1 тис. осіб. На Південно-Західній залізниці з початку 1907 р. справи союзу йшли добре, але згодом, унаслідок повної відірваності від центральних органів та бездіяльності місцевого від- ділення, осередки почали розпадатися та зникати. Реанімувати справу мав 175 ЦДІАК України. – Ф.313. – Оп.2. – Спр.1876. – Арк.15 зв. 176 Там само. – Ф.274. – Оп.1. – Спр.2087. – Арк.1 зв. 177 Там само. – Ф.705. – Оп.1. – Спр.272. – Арк.2. 178 Там само. – Ф.838. – Оп.5. – Спр.57. – Арк.1. 179 Там само. – Спр.70. – Арк.1. 180 Там само. – Спр.69. – Арк.1. 181 Там само. – Ф.274. – Оп.1. – Спр.1342. – Арк.20. 182 Там само. – Ф.359. – Оп.1. – Спр.21. – Арк.8–8 зв. 183 Там само. – Ф.705. – Оп.1. – Спр.101. – Арк.178. 184 Там само. – Ф.304. – Оп.1. – Спр.147. – Арк.15. Український історичний журнал. – 2018. – №4 43Всеросійський залізничний союз та влада в Наддніпрянській Україні в 1905–1908 рр. ... новообраний комітет Південно-Західної залізниці. Реорганізація залізнич- ного комітету відбулася також на Південних залізницях. Тут існували кіль- ка союзних організацій, що функціонували належним чином. Їх розвиток гальмував великий вплив на залізниці соціал-демократів, котрі проводили цілеспрямовану боротьбу проти організаційної роботи ВЗС. Обласний з’їзд одноголосно ухвалив уважати себе постійною інституцією, котра періодич- но скликалася та діяла як обласний комітет. Для технічних і виконавчих функцій з’їзд створив обласне бюро, завданням діяльного якого був випуск та розподіл між осередками аґітаційно-пропаґандистської літератури, усіля- ке сприяння залізницям, підготовка і направлення на місця роз’їзних аґен- тів тощо185. Слідом за цим Тимчасове південне обласне організаційне бюро ВЗС здій- снило низку заходів, спрямованих на відновлення роботи союзу. Зокрема воно організувало касу взаємодопомоги членів ВЗС при Центральному пів- денному комітеті186. Проходила підготовка до планованого IV з’їзду ВЗС187, а тому вирішили обов’язково надіслати на нього делеґата від згаданого бюро188. Крім того, видали й поширили на залізницях практичні рекомен- дації для молодих робітників-початківців щодо методів конспіративної ро- боти189. Останнє свідчило про посилення тенденції до нелеґальної діяльності ВЗС. Південне обласне організаційне бюро проводило також роз’їзну роботу, однак на заваді їй стало переслідування з боку поліції190. Репресивна діяльність органів влади проти ВЗС посилилася. До кінця 1908 р. майже всі місцеві осередки союзу було знищено, організація фак- тично припинила своє існування191. Найбільш політично свідомі та рево- люційно налаштовані члени приєдналися до місцевих осередків есерів і соціал-демократів192. Упродовж 1906–1917 рр. тривало переслідування окремих діячів, при- четних до діяльності Всеросійського залізничного союзу193, участь в якому поліцейські та інші державні органи трактували як ознаку «неблагонадій- ності» особи194. Пошуки організацій залізничного союзу та з’ясування «благо- надійності» його колишніх членів тривали й після фактичного припинення існування ВЗС. Часто це було пов’язано з необхідністю ґарантування безпе- ки проїзду залізницею високопоставлених осіб, зокрема П.А.Столипіна195 та імператора196. Крім того, упродовж 1908–1914 рр. до жандармських органів 185 Там само. – Ф.336. – Оп.1. – Спр.1040. – Арк.18зв. – 19. 186 Там само. – Ф.705. – Оп.1. – Спр.273. – Арк.92. 187 Там само. – Ф.285. – Оп.1. – Спр.287. – Арк.40–41. 188 Там само. – Ф.282. – Оп.1. – Спр.2339. – Арк.26. 189 Там само. – Ф.838. – Оп.5. – Спр.60. – Арк.1 зв. 190 Там само. – Ф.359. – Оп.1. – Спр.21. – Арк.10–10 зв. 191 Там само. – Ф.268. – Оп.1. – Спр.284. – Арк.67–67 зв.; Ф.276. – Оп.1. – Спр.200. – Арк.18– 22, 27–29, 31, 36, 38, 40, 46, 48–49, 69–69 зв. 192 Там само. – Ф.281. – Оп.1. – Спр.509.– Арк.7–8. 193 Державний архів м. Києва. – Ф.18. – Оп.1. – Спр.640. – Арк.1, 46 зв. 194 ЦДАГО України. – Ф.57. – Оп.1. – Спр.126. – Арк.6. 195 ЦДІАК України. – Ф.276. – Оп.1. – Спр.201. – Арк.31; Ф.321. – Оп.1. – Спр.99. – Арк.23. 196 Там само. – Ф.274. – Оп.1. – Спр.2860. – Арк.22; Спр.2998. – Арк.5–5 зв. Український історичний журнал. – 2018. – №4 44 В’ячеслав Магась реґулярно надходили дані про поновлення функціонування Всеросійського залізничного союзу у центрі та на місцях, котрі не підтверджувалися резуль- татом проведених розслідувань. Тривали також пошуки місцевих осередків ВЗС в окремих реґіонах197. Таким чином, Всеросійський залізничний союз був професійно-політич- ною організацією, оскільки у своїй програмі поєднував економічні та правові положення з вимогами політичних свобод і народовладдя. У 1905 р. взяв ді- яльну участь у жовтневому та грудневому загальних політичних страйках, виступаючи організаційним і координаційним центром акцій на залізницях. У цей час союз діяв напіввідкрито та відкрито, намагаючись за допомогою мирних заходів змінити державний лад у країні. Після невдачі груднево- го збройного повстання жандармські структури, судові установи та адміні- страція розгромили організацію. Більшість осередків припинили існування. Було законодавчо обмежено можливості самоорганізації опозиційно нала- штованих залізничників і проведення ними страйків. ВЗС поновив свою діяльність у 1906–1908 рр., однак діяти йому доводилося конспіративно, в умовах постійних переслідувань. У результаті він радикалізувався, дедалі більшого впливу набували представники революційних партій – соціалісти- революціонери, соціал-демократи. Із початку 1907 р. останні взяли курс на вихід з організації та утворення профспілки залізничників, натомість ВЗС опинився під контролем есерів, котрі здійснили спробу реанімувати його, однак закінчення російської революції 1905–1907 рр. та активізація жан- дармських органів спричинили занепад місцевих осередків та припинення діяльності Всеросійського залізничного союзу. Загалом у революційні роки організація відіграла велику роль, особливо у ході загального політичного страйку, ставши однією з ключових сил, що змусила імператора підписати маніфест 17 жовтня 1905 р. Крім того, Всеросійський залізничний союз спри- яв втягненню в політичну боротьбу широких мас залізничників. REFERENCES 1. Bohatchuk, S.S. (2007). Borot’ba ukrains’kykh zaliznychnykiv za pokrashchennia ekonomichnoho, sotsial’noho ta politychnoho stanovyshcha v kintsi XIX – na poch. XX st. Naukovi zapysky Vinnyts’koho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu imeni Mykhaila Kotsiubyns’koho – Scientific Notes of Vinnytsia State Pedagogical University Named After Mykhailo Kotsiubynskyi, 7, 17–20. [in Ukrainian]. 2. Dmitriev, S.N. (1992). Soyuz soyuzov i professional’no-politicheskie soyuzy v Rossii 1905–1906. Moskow. [in Russian]. 3. Havrysh, O.V. (2016). Liubotyns’ka respublika pid chas Pershoi rosiis’koi revoliutsii. Abstracts of Papers 16: Ukraina i Svit: Humanitarno-Tekhnichna Elita ta Sotsial’nyi Prohres (pp. 64–65). [in Ukrainian]. 4. Holovchenko, V.I. (1996). Vid «Samostiinoi Ukrainy» do Soiuzu vyzvolennia Ukrainy: Narysy z istorii ukrains’koi sotsial-demokratii pochatku XX st. Kharkiv. [in Ukrainian]. 197 ЦДАГО України. – Ф.57. – Оп.1. – Спр.46. – Арк.134; ЦДІАК України. – Ф.275. – Оп.1. – Спр.2457. – Арк.29; Ф.276. – Оп.1. – Спр.470. – Арк.150; Ф.321. – Оп.1. – Спр.99. – Арк.91; Ф.1439. – Оп.1. – Спр.4. – Арк.405–405 зв. Український історичний журнал. – 2018. – №4 45Всеросійський залізничний союз та влада в Наддніпрянській Україні в 1905–1908 рр. ... 5. Kudinov, D.V. (2011). Straiky zaliznychnykiv Sums’koi linii Kharkivs’ko-Mykolaivs’koi zaliznytsi v 1905 r. Sums’kyi Istoryko-Arkhivnyi Zhurnal – Sumy Historical and Archival Journal, XII/XIII, 122–134. [in Ukrainian]. 6. Kudinov, D.V. (2015). Strikes of White- and Blue-color Railway Workers at Sumy and Basy stations in 1905. The History of Land Transport, 1, Vol.1, 4–17. [in English]. 7. Marasanova, V.M. (2017). Profsoyuznaya periodika 1905–1907 godov o regionakh Rossii: verkhnevolzhskie gubernii. Vestnik Yaroslavskogo Gosudarstvennogo Universiteta im. P.G.Demidova. Seriya Gumanitarnye Nauki – Bulletin of P.G.Demidov Yaroslavl State University. Series: Humanities, 1 (39), 5–9. [in Russian]. 8. Nestertsova, S.M. (1985). Zheleznodorozhniki Ukrainy v revolyucii 1905–1907 gg. (Candidate’s thesis). Moskow. [in Russian]. 9. Pushkareva, I.M. (1975). Zheleznodorozhniki Rossii v burzhuazno-demokraticheskikh revolyutsiyakh. Moskow. [in Russian]. 10. Rupets, V.G. (ed.). (2006). Zheleznye lyudi zheleznoj dorogi: iz istorii profsoyuznogo dvizheniya zheleznodorozhnikov Rossii. Moskva. [in Russian]. 11. Strilets, V.V. (2010). «Liubotyns’ka respublika». Pryzabuta storinka nashoi istorii. Kharkiv. [in Ukrainian]. 12. Urzhanov, V.M. (ed.). (2006). 100 rokiv na zakhysti trudiashchykh: Istoriia profspilkovoho rukhu zaliznychnykiv i transportnykh budivel’nykiv Ukrainy. Kyiv. [in Ukrainian]. viacheslav Mahas Candidate of Historical Sciences (Ph.D. in History), Docent, Docent at Social Sciences Department, S.P.Koroliov Military Institute of Zhytomyr (Zhytomyr, Ukraine), vomagas@gmail.com ALL-RUSSIAN RAILWAY UNION AND POWER IN DNIPRO UKRAINE 1905–1908: TRANSFORMATION OF RELATIONSHIPS The activities of the All-Russian Railway Union and its interaction with the authorities in the Russian Ukraine in 1905–1908 were highlighted. It is the purpose of the paper to clear up the circumstances of railmen’s self-organization into the Union and the transformation of its manner of activity. Historiographically this issue is scantily explored. The originality of the study is ensured with the usage of the domestic and foreign archives scientific materials. The study revealed that the organization was of a professional and political nature, since its program combined the requirements of the railwaymen’s economic and legal status with the claims for political freedoms and the convocation of the Constituent Assembly. The Union played an important role during the First Russian Revolution, especially during the general political strike, becoming one of the key factors that forced the Russian emperor to sign the Manifesto in October 17, 1905. After the failure of the December armed uprising, the authorities began to close the cells of the Union prosecuting its activists. In 1906–1908, the Union acted conscientiously, was subjected to constant persecution and the influence of revolutionary parties. In general, the organization contributed to the involvement of the broad masses of railroads in the struggle for political and professional rights in 1905–1908. Prospects for further research are the characteristics of the activities of the Union’s branches on individual railways. Keywords: All-Russian Railway Union, professional and political organization, Russian Revolution of 1905–1907, Socialist-Revolutionaries, Social-Democrats.

Всеросійський залізничний союз та влада в Наддніпрянській Україні в 1905–1908 рр.: трансформація взаємин

Institution

Ähnliche Einträge