Ідея академії в українській науковій і громадській думці кінця ХІХ – початку ХХ ст.: тексти та контексти

Висвітлюється походження ідеї української академії як спільного плану наддніпрянських та галицьких інтелектуалів на рубежі 1880–1890-х рр. Розглядаються тексти вчених і громадсько-культурних діячів кінця ХІХ – початку ХХ ст., в яких побутувала ідея її конституювання. Аналізуються різноманітні конте...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2018
1. Verfasser:	Ясь, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2018
Schriftenreihe:	Український історичний журнал
Schlagworte:	Історичні студії До 100-річчя Національної академії наук України
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179234
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Ідея академії в українській науковій і громадській думці кінця ХІХ – початку ХХ ст.: тексти та контексти / О. Ясь // Український історичний журнал. — 2018. — № 6. — С. 4-32. — Бібліогр.: 37 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-179234
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1792342021-04-17T01:25:47Z Ідея академії в українській науковій і громадській думці кінця ХІХ – початку ХХ ст.: тексти та контексти Ясь, О. Історичні студії До 100-річчя Національної академії наук України Висвітлюється походження ідеї української академії як спільного плану наддніпрянських та галицьких інтелектуалів на рубежі 1880–1890-х рр. Розглядаються тексти вчених і громадсько-культурних діячів кінця ХІХ – початку ХХ ст., в яких побутувала ідея її конституювання. Аналізуються різноманітні контексти, котрі ґенерували як піднесення, так і затухання циркуляції цієї ідеї. Відзначається важлива роль міжнародних макроконтекстів, як-от заснування академій ряду слов’янських націй, австрійсько-російське протистояння наприкінці ХІХ ст., спроби українсько-польського порозуміння у форматі політики «нової ери», створення й діяльність Міжнародної асоціації академій, змагання навколо проекту Союзу слов’янських академій та ін. Показується значення Наукового товариства імені Шевченка у Львові й Українського наукового товариства в Києві як інституціональних майданчиків, на яких намагалися реалізувати проект перетворення чи конституювання національної академії до Першої світової війни. Висловлюється думка, що науково-організаційні практики М.Грушевського здебільшого були націлені на інституціональну розбудову обох товариств як базової основи майбутньої української академії. Наголошується, що ідея академії була важливою складовою національного проекту, зорієнтованого на формування культурного та політичного українства. Обстоюється теза, що впродовж кількох десятиліть побутування ідеї академії у зародковому вигляді сформувалися дві концепції її конституювання, котрі були актуалізовані й затребувані в 1917–1918 рр. In this article lightens up the origin of the idea of the Ukrainian Academy as a joint plan of the Dnipro and Halychyna intellectuals at the turn of the 1880–1890s. Author considered the texts of scholars and socio-cultural figures of the late 19th – early 20th centuries with the idea of its constitution. Analyzed the various contexts that generated as the ascension and the attenuation of this idea circulation. The important role of the international macrocontexts, such as the establishment of academies of a number of Slavic nations, the Austro-Russian confrontation at the end of the 20th century, the attempts of Ukrainian-Polish understanding in the format of a "new era" policy, the creation and activity of the International Association of Academies, competitions around the project of Slavic Academies Union and etc. It is shown the significance of the Shevchenko Scientific Society in Lviv and the Ukrainian Scientific Society in Kyiv as institutional areas, which tried to implement the project of transformation or constitution of the National Academy before the World War I. The opinion is expressed that the scientific-organizational practices of M.Hrushevskyi were for the most part aimed at the institutional development of both societies as the basis of the future Ukrainian academy. Author also noted that the idea of the academy was an important part of the national project aimed at the formation of cultural and political Ukrainians. The thesis argues that for several decades, the idea of the academy was born in embryonic form, which formed two concepts of its constitution, which were updated and demanded during 1917–1918. 2018 Article Ідея академії в українській науковій і громадській думці кінця ХІХ – початку ХХ ст.: тексти та контексти / О. Ясь // Український історичний журнал. — 2018. — № 6. — С. 4-32. — Бібліогр.: 37 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179234 061.22:930.1(477) uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історичні студії До 100-річчя Національної академії наук України Історичні студії До 100-річчя Національної академії наук України
spellingShingle	Історичні студії До 100-річчя Національної академії наук України Історичні студії До 100-річчя Національної академії наук України Ясь, О. Ідея академії в українській науковій і громадській думці кінця ХІХ – початку ХХ ст.: тексти та контексти Український історичний журнал
description	Висвітлюється походження ідеї української академії як спільного плану наддніпрянських та галицьких інтелектуалів на рубежі 1880–1890-х рр. Розглядаються тексти вчених і громадсько-культурних діячів кінця ХІХ – початку ХХ ст., в яких побутувала ідея її конституювання. Аналізуються різноманітні контексти, котрі ґенерували як піднесення, так і затухання циркуляції цієї ідеї. Відзначається важлива роль міжнародних макроконтекстів, як-от заснування академій ряду слов’янських націй, австрійсько-російське протистояння наприкінці ХІХ ст., спроби українсько-польського порозуміння у форматі політики «нової ери», створення й діяльність Міжнародної асоціації академій, змагання навколо проекту Союзу слов’янських академій та ін. Показується значення Наукового товариства імені Шевченка у Львові й Українського наукового товариства в Києві як інституціональних майданчиків, на яких намагалися реалізувати проект перетворення чи конституювання національної академії до Першої світової війни. Висловлюється думка, що науково-організаційні практики М.Грушевського здебільшого були націлені на інституціональну розбудову обох товариств як базової основи майбутньої української академії. Наголошується, що ідея академії була важливою складовою національного проекту, зорієнтованого на формування культурного та політичного українства. Обстоюється теза, що впродовж кількох десятиліть побутування ідеї академії у зародковому вигляді сформувалися дві концепції її конституювання, котрі були актуалізовані й затребувані в 1917–1918 рр.
format	Article
author	Ясь, О.
author_facet	Ясь, О.
author_sort	Ясь, О.
title	Ідея академії в українській науковій і громадській думці кінця ХІХ – початку ХХ ст.: тексти та контексти
title_short	Ідея академії в українській науковій і громадській думці кінця ХІХ – початку ХХ ст.: тексти та контексти
title_full	Ідея академії в українській науковій і громадській думці кінця ХІХ – початку ХХ ст.: тексти та контексти
title_fullStr	Ідея академії в українській науковій і громадській думці кінця ХІХ – початку ХХ ст.: тексти та контексти
title_full_unstemmed	Ідея академії в українській науковій і громадській думці кінця ХІХ – початку ХХ ст.: тексти та контексти
title_sort	ідея академії в українській науковій і громадській думці кінця хіх – початку хх ст.: тексти та контексти
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2018
topic_facet	Історичні студії До 100-річчя Національної академії наук України
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179234
citation_txt	Ідея академії в українській науковій і громадській думці кінця ХІХ – початку ХХ ст.: тексти та контексти / О. Ясь // Український історичний журнал. — 2018. — № 6. — С. 4-32. — Бібліогр.: 37 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT âsʹo ídeâakademíívukraínsʹkíjnaukovíjígromadsʹkíjdumcíkíncâhíhpočatkuhhsttekstitakonteksti
first_indexed	2025-07-15T18:12:51Z
last_indexed	2025-07-15T18:12:51Z
_version_	1837737624758910976
fulltext	Український історичний журнал. – 2018. – №6 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ До 100-річчя Національної академії наук України УДК 061.22:930.1(477) Олексій Ясь доктор історичних наук, провідний науковий співробітник, відділ української історіографії, Інститут історії України НАН України (Київ, Україна), alexyas@ukr.net ІДЕЯ АКАДЕМІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ НАУКОВІЙ І ГРОМАДСЬКІЙ ДУМЦІ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ ст.: ТЕКСТИ ТА КОНТЕКСТИ Висвітлюється походження ідеї української академії як спільного плану над- дніпрянських та галицьких інтелектуалів на рубежі 1880–1890-х рр. Розгля- даються тексти вчених і громадсько-культурних діячів кінця ХІХ – початку ХХ ст., в яких побутувала ідея її конституювання. Аналізуються різноманіт- ні контексти, котрі ґенерували як піднесення, так і затухання циркуляції цієї ідеї. Відзначається важлива роль міжнародних макроконтекстів, як-от заснування академій ряду слов’янських націй, австрійсько-російське протисто- яння наприкінці ХІХ ст., спроби українсько-польського порозуміння у форматі політики «нової ери», створення й діяльність Міжнародної асоціації академій, змагання навколо проекту Союзу слов’янських академій та ін. Показується значення Наукового товариства імені Шевченка у Львові й Українського нау- кового товариства в Києві як інституціональних майданчиків, на яких нама- галися реалізувати проект перетворення чи конституювання національної академії до Першої світової війни. Висловлюється думка, що науково-організа- ційні практики М.Грушевського здебільшого були націлені на інституціональ- ну розбудову обох товариств як базової основи майбутньої української акаде- мії. Наголошується, що ідея академії була важливою складовою національного проекту, зорієнтованого на формування культурного та політичного україн- ства. Обстоюється теза, що впродовж кількох десятиліть побутування ідеї академії у зародковому вигляді сформувалися дві концепції її конституюван- ня, котрі були актуалізовані й затребувані в 1917–1918 рр. Ключові слова: Антонович, Грушевський, Драгоманов, Барвінський, Конись- кий, Кримський, Наукове товариство імені Шевченка, українська академія. Будь-яка ідея народжується в певному середовищі, має темпоральні кон- тексти походження та змістовну основу, котра видозмінюється у процесі цир- куляції, урешті-решт продукує неповторну конфіґурацію смислів. Зазвичай Український історичний журнал. – 2018. – №6 Ідея академії в українській науковій і громадській думці кінця ХІХ – початку ХХ ст. ... 5 успіх ідеї пов’язаний із переломними чи критичними моментами її культур- ного побутування, коли вона отримує нові імпульси, зазнає суттєвої мета- морфози, кардинально та невпинно розширює терени свого обігу. Саме тоді з абстрактного вислову громадсько-культурних або суспільно-політичних устремлінь ідея матеріалізується в обрисах конкретних задумів, планів і проектів. Ідея створення модерної української академії в тому чи іншому вигля- ді реактуалізувала старі науково-освітні та культурні традиції. Адже саме звернення до минувшини, точніше її переосмислення й перевідкриття, себто винайдення традиції, потребувало фіксації та формалізації попереднього іс- торичного досвіду1. Тож поставали яскраві й образні формули-метафори, ко- трі були своєрідним способом творення чи конструювання традиції. Скажімо М.Грушевський, який неодноразово у своїх текстах порушу- вав проблеми передісторії заснування Української академії наук 1918 р., передусім виступав як конструктор національної академічної традиції. Згадаємо, приміром, його славнозвісну, хоч і ретроспективну формулу про три академії – «академію Ярослава» доби розквіту Русі, «Київський Атеней» (Києво-Могилянську академію) та Українську академію наук і її попередни- ків – Наукове товариство імені Шевченка у Львові, Українське наукове то- вариство в Києві2. Ця формула була вислідом концептуальної пропозиції М.Грушевського на полі української історії, масштабні флуктуації й руйнівні метаморфози якої репрезентувалися у вигляді конструкції «двох занепадів» (середина XIV ст. та друга половина XVIII cт.) і «двох відроджень» (кінця XVI – початку XVII ст. і ХIХ ст.) національного життя3. Більше того, автор «Історії України- Руси» проводив виразну аналогію між «академією Ярослава» та «академією Карла Великого»4, котру тією чи іншою мірою вважають виявом «каролінзь- кого ренесансу»5. На думку М.Грушевського (тут і далі курсив наш, якщо не зазначено інше – О.Я.), «київський академічний осередок XVII віку був продуктом українського відродження, що піднялося в Зах[ідній] Україні в XVI в.»6. Вочевидь «третя академія» у світлі концепції М.Грушевського мала постати або як вислід другого чи нового українського відродження ХІХ ст., про яке історик неодноразово згадував у своїх працях7, або як результат но- вітнього відродження вже за революційних часів. 1 Гобсбаум Е. Вступ: винаходження традицій // Винайдення традиції / За ред. Е.Гобсбаума, Т.Рейнджера; пер. з англ. М.Климчука. – К., 2005. – С.16–17. 2 Грушевський М. Три Академії // Його ж. Твори: У 50 т. / Гол. ред. Г.Папакін. – Т.10, кн.1. – Л., 2015. – С.399–412. 3 Плохій С. Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського / Пер. з англ. М.Климчука. – К., 2011. – С.186. 4 Грушевський М. Три Академії. – С.409–410. 5 Винар Л. Михайло Грушевський і його концепція трьох київських академій // 125 років київської української академічної традиції (1861–1986): Збірник / Ред. М.Антонович. – Нью- Йорк, 1993. – С.287. 6 Грушевський М. Три Академії. – С.407. 7 Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К.; Відень, 1921. – С.485; Його ж. Українська література, її назва, розвій, періоди // Його ж. Твори: У 50 т. / Гол. ред. П.Сохань. – Т.11. – Л., 2008. – С.220. Український історичний журнал. – 2018. – №6 6 Олексій Ясь За великим рахунком, «два відродження» та «два занепади» відігравали своєрідну роль транзитних періодів в авторській конструкції історії України. Вони надавали концептуалізації М.Грушевського виразного телеологічного сенсу, позаяк новітня історична доба мала неодмінно увінчатися відроджен- ням і розвоєм народу/нації, себто прогнозованою, задекларованою й апріорно окресленою кінцевою метою. Недаремно автор «Історії України-Руси» вже в передмові до першого видання першого тому наголошував: «Мені мило, що вихід сеї книги припадає на столітє нашого відродження; нехай вона буде йому привітом»8. Зауважимо, що формула трьох академій і до сьогодні доволі популярна серед істориків як концептуальний та евристичний орієнтир9. Але найголо- внішим видається те, що за схемою М.Грушевського «третя академія» мала постати і зрештою конституювалася за зовсім інших соціо- та етнокультур- них передумов. Адже М.Грушевський, попри телеологічність своєї концеп- туалізації, слушно пов’язував народження ідеї модерної академії з культур- ними макроконтекстами слов’янського світу останніх десятиліть ХІХ ст., яке метафорично називають віком націй і національних держав та, водночас, століттям історії. Ці соціо- й етнокультурні макроконтексти породили кардинальну транс- формацію традиційної ідеї академії, котра розглядалася вже не як важливий науково-освітній осередок, а як первинна основа модерної загальнонаціо- нальної надкорпоративної спільноти інтелектуалів. Отож якраз макрокон- тексти, пов’язані з культурним буттям слов’янства, нав’язали компаративні паралелі, завдяки яким і стався перенос ідеї модерної академії на україн- ський ґрунт. У другій половині ХІХ ст. слов’янські народи переживали своєрідний культурний ренесанс. Саме тоді народилася низка національних академій. У 1866 р. було засновано Югославську академію наук і мистецтв у Заґребі, 1872 р. – Краківську Академію наук, 1886 р. – Сербську академію, 1888 р. – Чеську академію наук, словесності й мистецтв. Причому вказані слов’янські академії, крім сербської, конституювалися в межах земель, підвладних Австрійській Короні. Натомість українське наукове життя було міцно затиснуте в лещатах ім- перського простору, особливо після Емського указу 1876 р. Ба більше, забо- рони, обмеження й утиски тією чи іншою мірою простежуються в біографіях багатьох українських діячів на обширах імперії Романових. Ідеться навіть про тих осіб, які здобули реноме найвизначніших учених. Промовистим став приклад М.Костомарова, котрого російські сучасники розглядали як історика, рівного за масштабом М.Карамзіну. Та від 1862 р. міністерство народної просвіти не дозволяло вченому викладати у жодному 8 Грушевський М. [Передмова] // Його ж. Історія України-Руси. – Т.1 [1-ше вид.]: До початку ХІ віка. – Л., 1898. – С.[1]. 9 Див., напр.: Винар Л. Михайло Грушевський і його концепція трьох київських ака де- мій. – С.279–318; Сохань П.С., Ульяновський В.І., Кіржаєв С.М. М.С.Грушевський і Academia: Ідея. Змагання. Діяльність. – К., 1993. – С.30; Папакін Г. Павло Скоропадський та Українська академія наук. – К., 2018. – С.15–27. Український історичний журнал. – 2018. – №6 Ідея академії в українській науковій і громадській думці кінця ХІХ – початку ХХ ст. ... 7 університеті. Щонайменше двічі (1865, 1871 рр.) «міністерська партія» у Санкт-Петербурзькій академії наук перешкоджала М.Костомарову стати її членом10. За гіркою іронією долі 1872 р. завершилося видання дванадцяти томів історичних монографій М.Костомарова. Тож його сприймали як одного з найвидатніших учених Російської імперії, проте обрали членом-кореспон- дентом згаданої академії лише у грудні 1876 р.11 На той час М.Костомаров зазнав «двох мозкових ударів»12, імовірно мікроінсультів, і вступив у фіналь- ний період свого життя. Показово, що якраз у середині 1870-х рр. визріла й оформилася відома теза М.Драгоманова про неможливість нормальної культурної та наукової роботи на полі імперської науки порівняно з країнами Західної Європи. Не випадково він обстоював думку про повсюдне панування «казенної історії Росії» в імперії Романових, яке не давало жодної можливості показати справ- жню сутність московських і петербурзьких «збирачів» «російських земель»13. Саме тому М.Драгоманов обрав долю інтелектуала-вигнанця, котру самоіро- нічно означив як роль «громадського наймита» на еміґрації, натякаючи на свої дуже складні взаємини зі Старою громадою14. Заразом на теренах підросійської України тиску піддавалися навіть міс- цеві осередки загальноімперських інституцій. Скажімо, 1876 р. загострен- ня боротьби між українофільською більшістю та імперськими лоялістами В.Шульґіним і М.Юзефовичем у Південно-Західному відділі Російського гео- графічного товариства призвело до його закриття відповідно до положень Емського акта. Упродовж 1880-х рр. ситуація лише погіршилася. Наприклад, О.Ко- ниський у споминах про М.Костомарова наголошував, що любов до України, а тим більше українофільство в тодішній Російській імперії прирівнювалися до «державної зради»15. Зазначимо, що 1865 р. М.Костомаров відверто роз- повів О.Кониському16 про свою приватну зустріч 28 липня 1863 р. на дачі у П.Валуєва на Аптекарському острові, під час якої він намагався будь-що до- вести міністрові шкідливість урядової заборони щодо вільного використання української мови17. 10 Переписка Я.К.Грота с П.А.Плетнёвым / Под ред. К.Я.Грота. – Т.3. – Санкт-Петербург, 1896. – С.711; Никитенко А.В. Дневник: В 3 т. / Подг. текста и прим. И.Я.Айзенштока. – Т.3: 1866–1877. – [Москва,] 1956. – С.214. 11 Каталог ІІІ очередной юбилейной выставки: В память Н.И.Костомарова: 1885–1910. – Воронеж, 1910. – С.21. 12 Мордовцев Д.Л. Исторические поминки по Н.И.Костомарове // Русская старина. – 1885. – №6. – С.631–633. 13 Драгоманов М. Внутреннее рабство и война за освобождение. – Genéve; Bale; Lyon, 1877. – С.11. 14 Архів Михайла Драгоманова. – Т.1: Листування Київської Старої Громади з М.Драгомановим (1870–1895 рр.). – Варшава, 1937. – С.254. 15 Кониський О.Я. З моїх споминок: Микола Костомаров (Мої згадки про нього і його листи) // Діло (Львів). – 1885. – 11 (23) мая (№52). – С.2. 16 Там само. – 9 (21) мая (№51). – С.1. 17 Дневник П.А.Валуева министра внутренних дел / Ред., введ., биогр. очерк и ком. П.А.Зайончковского: В 2 т. – Т.1: 1861–1864 гг. – Москва, 1961. – С.239; Saunders D. Mikhail Katkov and Mykola Kostomarov: A Note on Pёtr A. Valuev’s Anti-Ukrainian Edict of 1863 // Harvard Ukrainian Studies. – 1993. – Vol.17, №3/4. – P.374–375. Український історичний журнал. – 2018. – №6 8 Олексій Ясь Показово, що навіть офіційно дозволені форми культурної та науко- вої праці спричиняли дедалі більше розчарування. Приміром, наприкінці 1880-х рр. «Киевская старина», котра опинилася під впливом Старої громади, перетворилася на часопис, зорієнтований на студіювання «місцевих старо- житностей» як «малоросійської гілки» російської історії. Видання стало своє- рідною провінційною версією російських «товстих» журналів. М.Грушевський відзначав, що «Киевская старина» фактично запропонувала програму «попу- лярного малоросійства для вжитку українців і малоросів зарівно»18. Таким чином, ідея академії постала в нестерпній для культурного україн- ства атмосфері кінця 1880-х рр. Більше того, ця ідея зародилася як культурний та інтелектуальний супротив політиці імперського центру. У хронікальній за- мітці, уміщеній 1925 р. на шпальтах редагованого М.Грушевським журналу «Україна», зазначалося, що українська академія «мала бути реваншем указо- ві 1876 року, протестом проти русифікації українського життя»19. Саме тоді у спільноті наддніпрянських інтелектуалів, яку М.Грушевський називав «київським академічним гуртком»20 і, водночас, гуртом «“мрійників” кінця 1880-х років», котрий вимріяв «сей екзотичний на той час план»21, ви- зрів та народився задум створення академії. Ініціаторами проекту була низ- ка громадівців й осіб, наближених до них, як-от письменник О.Кониський, історик В.Антонович, композитор М.Лисенко, мовознавці К.Михальчук, П.Житецький, економіст Т.Рильський, підприємець В.Симиренко, лікар і перекладач В.Вовк-Карачевський та ін. Галицьким ініціатором-рушієм зга- даного проекту був О.Барвінський. У 1889 р. на сторінках львівського місячника політики, науки та пись- менства «Правда» з’явилася невелика замітка, в якій публічно проголошува- лася нова амбітна мета: «Товариство ім. Шевченка повинно бути науковим товари- ством, зорганізованим на лад “с[e]рбского ученого дружтва” або колишнього “towarzystwa przyjaciół nauk” в Кракові, щоби стало засновком будущої українсько-руської академії наук. Задля того повинно товариство бути поділене на чотири секції: 1. фільольогічну і фільософічну, 2. природничу, 3. історичну й етнографічну, 4. правничу. Заряд (управа – О.Я.) товариства повинен складатися з виділу (відділу – О.Я.), котрий управ- лятиме справами науковими, з комісії адміністраційної, котра вестиме справи фінансові, і комісії контрольної, котра цілий рік доглядатиме за адміністрацією»22. Крім того, пропонувалося кардинально змінити статутні правила, зокре- ма істотно зменшити щорічний внесок, який обмежував можливості для не- багатих українців брати участь у його діяльності. Висловлювалася думка, що 18 Грушевський М. Три Академії. – С.403. 19 Всеукраїнська Академія Наук (ВУАН) // Україна. – 1925. – Кн.1/2. – С.212. 20 Грушевський М. Ювілей львівських «Записок» і постулату Української академії наук // Його ж. Твори: У 50 т. / Гол. ред. Г.Папакін. – Т.10, кн.1. – Л., 2015. – С.413. 21 Там само. – С.417. 22 Правда (Львів). – 1889. – Т.2, вип.5. – Лютий. – С.307. Український історичний журнал. – 2018. – №6 Ідея академії в українській науковій і громадській думці кінця ХІХ – початку ХХ ст. ... 9 цей захід суттєво розширить коло членів: «Тим робом (таким чином, спосо- бом – О.Я.) розпався би сей китайський мур, яким товариство обгородилося, улекшилось би приступленнє в товариші навіть убогій молодежі і втягнулось би її до праці поважної наукової. Людей до такої роботи у Львові і на провін- ції єсть досить, треба тілько їх зібрати в сю спілку і зорганізувати»23. Уважають, що автором цієї анонімної публікації, котру М.Грушевський назвав «першою друкованою директивою» щодо заснування української ака- демії24, був О.Кониський25. Більше того, цю замітку включено до складеного В.Доманицьким бібліографічного переліку праць О.Кониського26. Звісно, публічній заяві, в якій уперше проголошувалася ідея створення української академії, передував якийсь підготовчий або «утробний» період її виношування, зокрема перемовин галичан із київськими громадівцями. Відзначимо, що О.Барвінський уже мав певний досвід співпраці зі Старою громадою. Зокрема 1885 р. постав спільний проект із видання «Руської іс- торичної бібліотеки», в якому він відіграв важливу роль27. Причому з В.Антоновичем О.Барвінський, очевидно, познайомився в Києві за посеред- ництва О.Кониського28. До 1889 р. було видано перший – шостий і дев’ятий – десятий томи з обсягу цього проекту, в яких опубліковано історичні студії С.Качали, М.Костомарова, Д.Іловайського, М.Дашкевича, І.Шараневича, М.Смирнова та В.Антоновича29. Варто наголосити, що у середовищі Старої громади постать О.Кониського сприймалася доволі складно. На думку сучасних дослідників, для київ- ських громадівців він був занадто самостійником30, який практично не ба- чив жодних можливостей для перспектив культурного українства в імперії Романових. Мемуарні ретроспекції О.Барвінського кидають певне світло на «утроб- ний» період плекання ідеї академічного проекту: «Восени 1888 р. переселився я з Тернополя до Львова і тут за- раз забрався до роботи в наших народних товариствах, в “Про- світі”, в “Руськім Товаристві Педагогічнім”, в “Народній Раді”, котрих я був членом. Але передовсім з моїм приятелем Олек- сандром Кониським, що саме тоді на довший побут приїхав до Львова, щоби спільно зо мною видавати обновлену “Правду”, 23 Там само. – С.308. 24 Грушевський М. Три Академії. – С.400. 25 Возняк М. Ол. Кониський і перші томи «Записок» (З додатком його листів до Митр. Дикарева) // Записки НТШ (далі – ЗНТШ). – Т.150. – Л., 1929. – С.339–340. 26 Доманицкий В. Библиографический указатель сочинений А.Я.Конисского, написанных по-малорусски // Киевская старина. – 1901. – №1. – С.145. 27 Барвінський О. Заснованнє катедри історії України в Львівському університеті // ЗНТШ. – Т.141/143. – Л., 1925. – С.1; Соневицький Л. Володимир Антонович і українська історична наука в Галичині // Український історик. – 1981. – №1/4. – С.99–102. 28 Барвінський О. Спомини з мого життя / Упор. О.Шацька, Я.Федорук; ред. Л.Винар, І.Гирич. – К.; Нью-Йорк, 2004. – С.366. 29 Див. докл.: Періодичні та серійні видання Наукового товариства ім. Шевченка у Львові: Анотований покажчик / Укл. і авт. передмови Т.Ю.Кульчицька. – Л., 1990. – С.40–41. 30 Гирич І. Українські інтелектуали і політична окремішність (середина ХІХ – початок ХХ ст.) / Відп. ред. О.С.Рубльов. – К., 2014. – С.234. Український історичний журнал. – 2018. – №6 10 Олексій Ясь забрався я до вироблення орґанізаційного статуту, на основі котрого “Товариство ім. Шевченка” мало бути уладжене на взорець наукових товариств польських і инших слов’янських яко Наукове Товариство, і стати зав’язком будучої українсь- кої Академії Наук. Се товариство мало бути духовим огнищем, осередком наукової роботи та умовим лучником (об’єднува- чем – О.Я.) усіх українських земель»31. На перший погляд, австрійська конституція 1867 р. декларувала куль- турну рівноправність усіх народів імперії Габсбурґів. Тим паче, що особливо подразним у рецепції українських інтелектуалів був вдалий польський при- клад перетворення Краківського наукового товариства на академію. Тож по- бутували уявлення, що з часом українські успіхи на науковій ниві породять відповідний суспільний резонанс і спонукають Австрійську Корону надати Науковому товариству імені Шевченка академічний статус32. Утім поміж галицьких діячів були інтелектуали, котрі добре розуміли та вказували на ідеалістичність, ба навіть кричущу наївність цього замі- ру. Наприклад, варто згадати відомий лист І.Франка до М.Драгоманова від 8 червня 1891 р., в якому йшлося про гіпотетичне перетворення НТШ на українську академію. «Головну вагу кладуть українці (вертаю до реляцій П[етра] Ан[тонови]ча (Косача – О.Я.)) на нав’язанє чисто наукових зносин з Галичиною, т. є. на перетворенє тов[ариства] ім. Шевч[енка] з комерційного товариства на наукове. На лихо, і тут діло основано на спекуляціі і обмані. Барвінський, бувши в Кііві, підвіз їм такого москаля, що коли б тілько товари- ство видало 2–3 томи праць наукових, то цісар буде мусів по конституціі (???) признати товариству характер академіі наук, що сполучене з річною субвенцією 30.000 гульд[енів]. Чи Барв[інський] сам вірить в сю нісенітницю, чи просто дурив українців, щоб під них витуманити праці для заповненя на- укового збірничка, котрий тов[ариство] ім. Ш[евченка] обі- цяло ще перед роком і на котрий доси не спромоглося, – не знаю. Українцям ся ідея припала дуже до смаку і вони зараз принялися рисувати широкі пляни наукового видавництва. “Житецький поставив 35 питань, Антонович – 18, Михаль- чук – 10”, – яких питань і про що, – не знаю; по тим питаням розділено роботу і вона робиться»33. Урешті автор листа був категоричним у своїх прогнозах щодо академіч- ного проекту: «[…] вважаю се діло мертвородженим і не ведучим до ціли вже хоч би для того, що Українці не посміють друкувати за границею своіх праць з підписами, а з коллекціі псевдонімів яка ж академія наук?»34. Із думками 31 Барвінський О. Заснованнє катедри історії України… – С.2. 32 Винар Л. Михайло Грушевський і Наукове товариство ім. Тараса Шевченка 1892–1930. – Мюнхен, 1970. – С.30–31. 33 Листування Івана Франка та Михайла Драгоманова / Редкол.: І.Вакарчук, Я.Ісаєвич (співголови) та ін. – Л., 2006. – С.374. 34 Там само. Український історичний журнал. – 2018. – №6 Ідея академії в українській науковій і громадській думці кінця ХІХ – початку ХХ ст. ... 11 І.Франка солідаризувався й М.Драгоманов, який у листі від 23 червня 1891 р. до свого товариша з гірким сарказмом зауважив: «Непоправні комики наші к[олишні] приятелі. Ну, а Б[арвінський] мусить же й сам знати, що те, що він там говорив про академію – брехня. Не розумію я такої псіхіки!»35. У першому томі «Записок НТШ», реформованого товариства, ідею його перетворення на українсько-руську академію було задекларовано повторно. О.Барвінський у невеликій інформаційній замітці, написаній у Відні у жов- тні 1892 р. наголошував: «Пускаючи в світ І. том “Записок наукового товариства ім. Шевченка” з вісткою про сю вельми досяглу реформу нашо- го товариства, маємо повну надію, що всі щирі прихильники розвитку українсько-руської мови, літератури, науки і шту- ки громадно приступатимуть до нашого товариства і помага- тимуть в єго науковій роботі, а також покладаємо надію, що між українсько-руськими патриотами знайдуться наші Стросмаєри і Глявки (фундатори, відповідно, Югославської та Чеської АН – О.Я.), котрі материяльними засобами допо- можуть колись на підвалинах нашого товариства здвигну- ти українсько-руську академію наук і штук!»36. Зауважимо, що О.Барвінський був одним з ініціаторів польсько-укра- їнського порозуміння та згоди з австрійським урядом, відомої як «нова ера». Крім того, він як зачинатель реорганізації НТШ був і його головою у 1893–1897 рр., а впродовж 1891–1907 рр. – депутатом райхсрату у Відні й у 1894–1904 рр. – депутатом галицького сейму у Львові. Тож наміри та дії О.Барвінського щодо реформування товариства та його можливого перетво- рення на академію були переважно пов’язані з дальшим перебігом політич- ної й культурної ситуації в контексті «нової ери» на обширах підавстрійської Галичини. Попередні заміри щодо академічного проекту було підтверджено й на сторінках другого тому «Записок НТШ», в якому подавався виклад промови О.Барвінського на загальних зборах Наукового товариства імені Шевченка 11 травня 1893 р.: «Наспіла тепер пора підняти нашу мову до научної поваги, перепровадити її через строгу науку і на високостях науки виставити наше национальне знамя. Новий статут дає нам право зробити наше товариство науковим… маймо надію, що й між бідолашним народом українсько-руським знайдуться ще засібні (заможні – О.Я.) люди, що щедрою рукою зложать (зберуть – О.Я.) на жертовнику народнім свої лепти і тим до- поможуть, що може хоч нашим дітям доведеться діждати українсько-руської Академії Наук»37. 35 Там само. – С.376. 36 Барвінський О. Про заснованнє і дотеперішній розвиток товариства ім. Шевченка у Львові // ЗНТШ. – Т.1. – Л., 1892. – С.211–212. 37 Справозданнє про діяльність і розвиток наукового товариства імени Шевченка // Там само. – Т.2. – Л., 1893. – С.177. Український історичний журнал. – 2018. – №6 12 Олексій Ясь Щоправда, тональність заяв 1892 і 1893 рр. була більш обережною, ніж у публікації 1889 р., яка випромінювала майже беззастережну впевненість у перспективах реформування товариства й конституюванні на його основі академії. Загалом І.Франко не тільки реалістично оцінював ілюзорність тодішніх планів перетворення товариства на академію, а й збуджені почування та на- електризовані настрої наддніпрянських інтелектуалів. Останні, розчаровані безутішними реаліями буття в імперії Романових, які повсякчасно відсува- ли в невизначене майбуття перспективи розгортання українських наукових, освітніх і культурних практик у підросійській Україні, із великим ентузіаз- мом сприймали більш ліберальні передумови підавстрійської Галичини. Ба більше, академічний проект, себто реформування товариства і створення на його основі академії, постав фактично у річищі настроїв, пов’язаних з очіку- ваними здобутками «нової ери». Вочевидь, варто взяти до уваги макроконтексти останніх десятиліть ХІХ ст. Австрійсько-російські суперечності, котрі дедалі загострювалися від 1870-х рр., невпинне зближення наддунайської монархії з Німеччиною, по- силення підтримки галицького русофільства з боку офіційного Петербурґа вповні логічно породили зацікавлення Австрійської Корони українським питанням, зокрема певними можливостями використати його у власній зо- внішньополітичній грі та внутрішньополітичних комбінаціях. Таке розмаїте, багатошарове, суперечливе й динамічне плетиво політич- них, ідеологічних і культурних проблем на тлі російської буденності неодмін- но продукувало оптимістичні сподівання по інший бік кордону. Адже пер- спективи культурної та наукової праці українців у межах імперії Романових упродовж 1880-х рр. були звужені до краю. Тому ідея перенести центр ді- яльності до підавстрійської Галичини з огляду на більш ліберальні умови видавалася вповні адекватною. Погляди на цей край звертали такі відомі українські діячі, як П.Куліш, М.Драгоманов та ін. До того ж старше покоління тодішніх наддніпрянських інтелектуалів у своїх проекціях майбуття хоч-не-хоч згадувало про недавній досвід, коли по- разка Російської імперії у Кримській (Східній) війні 1853–1856 рр. пришвид- шила давно назрілі реформістські потуги. Тож побутували надії, що нова невдала війна Росії, приміром з Австрією, а можливо й з Німеччиною, кі- нець-кінцем може змусити царат до реформування політичного устрою та лібералізації «правил гри» на культурному просторі. Тим паче, що австрій- сько-російське напруження начебто створювало сприятливий ґрунт для про- сування культурних, освітніх й інших інтересів галицьких українців. Ця багатоманітна та, як видавалося, обнадійлива контекстуальність збу- джувала сподівання щодо академічних планів, які побутували, принаймні у частини старих громадівців. Однак ставлення до «нової ери» поміж останні- ми було доволі розмаїтим: від однозначної чи часткової підтримки до майже повного заперечення. Приміром, в епістолярному дописі О.Кониського як од- ного з ініціаторів «нової ери» до фольклориста й етнографа М.Дикарєва від 19 червня 1892 р. зазначалося: Український історичний журнал. – 2018. – №6 Ідея академії в українській науковій і громадській думці кінця ХІХ – початку ХХ ст. ... 13 «Певна річ, що Ви відаєте, що Товариство ім. Шевченка звер- нуло на спасенний шлях; переробило своі статути і хоче ста- ти товариством, переважно, науковим; на те, що б перего- дом, за 3–5 років – на грунті его виросла украінсько-руська академія. Се діло не так то вельми трудне, аби була у нас хіть, аби ми не седіли биля моря, ждучи доброі години; аби ми не сподівалися, “доки мине лихолітья”, а зараз таки бра- лися по спроможности до роботи; бралися не мляво, ішли не воловою ходою, а жваво, з вірою в свою ідею, з надією, що наше “сонце йде і за собою день веде”. Першим чином треба, що б товариство не менш трех літ видавало наукові записки своіх робітників-прихильників»38. 1 грудня 1892 р. О.Кониський у листі до того ж адресата відзначав: «Треба б попильновати, щоб II т. (“Записок НТШ” – О.Я.) вийшов до роковин (заснування Товариства ім. Шевченка 1873 р. – О.Я.), а щоб на 100-і рокови- ни “Енеїди” (1898 р. – О.Я.) була у нас своя націон[альна] Академія»39. Однак реакція критиків і скептиків цього проекту не забарилася. З одно- го боку, дедалі більше побутували неґативні настрої та реакції щодо реалій і перспектив «нової ери» в підавстрійській Галичині, котрі суттєво розширюва- ли коло її противників поміж українських діячів. З іншого боку, вони накла- далися на доволі прикрі враження від наукового рівня більшості публікацій, уміщених у перших томах «Записок НТШ» і великої кількості друкарських помилок. Скажімо, М.Драгоманов із нагоди реформування НТШ навіть опу- блікував невелику замітку з низкою інвектив і під промовистою назвою – «Початок “Українсько-Руської Академії наук”». Передусім автор закидав О.Барвінському угодовство з австрійськими колами, котре спричинилося до викривленого погляду на українське питання. Більше того, М.Драгоманов наголошував, що «заступник голови д. Ол[ександр] Барвінський почав збори висо- копарною промовою, в котрій, не глядячи на те, що Товариство засновано, дякуючи грошам, даним російськими Українцями, став на спеціальну русько-австрійську точку. Ся точка немов оправдується тим, що в Росіі тепер уряд тіснить українське слово, тоді як в Австрії воно признано офіціально. Але ж, коли вже почав д. Барвінський оглядати історію русько-українського слова хотьби в ХІХ ст. то він повинен був пригадати й такі проя- ви, як напр. те, що коли в Росії «ворог» позволяв друкувати збір- ки Максимовича, Лукашевича, Метлинського і т. и., в Галичині попівська цензура самих Русинів забороняла далеко смирнішу “Русалку Днестровую” Маркіяна Шашкевича; що й у наші часи доноси самих Русинів, в тім числі й членів-основателів Товари- ства ім. Шевченка, причинились до заборони в Австрії роману Мирного й Білика (“Хиба ревуть воли”, дозволеного цензурою в Росії) і “Політичних Пісень укр[аїнського] народу XVIII cт.” 38 Цит. за: Возняк М. Ол. Кониський і перші томи «Записок» (З додатком його листів до Митр. Дикарева). – С.363. 39 Там само. – С.364. Український історичний журнал. – 2018. – №6 14 Олексій Ясь (збірка, укладена та вперше видана М.Драгомановим у Женеві 1883 р. – О.Я.) і т. и., в котрих нема ні слова, противного австрій- ським законам»40. Водночас М.Драгоманов опублікував великий рецензійний огляд пер- шого тому «Записок НТШ», в якому стверджував, що їхнє видання через «ін- триґи» галицьких діячів спізнилося на 20 років41. Насамперед він указував на первісні хиби в конституюванні Товариства імені Шевченка на початку 1870-х рр., коли з нього замість громадської організації постала «олігар- хія», що переймалася «комерційним наживанням» навколо типографської справи42. Із цієї думкою цілком солідаризувався молодий сходознавець А.Кримський, котрий у невеликій бібліографічній замітці відзначив числен- ні вади першого тому «Записок НТШ»43. Натомість М.Драгоманов доволі докладно проаналізував науковий рі- вень статей і матеріалів, опублікованих у цьому томі, зокрема відзначив, що до співпраці не вдалося залучити провідних учених – як галичан, так і наддніпрянців. Урешті рецензент резюмував свої спостереження невтішним висновком: «Зводячи до купи всі вражіня, котрі робить І. том “Записок” української академії наук, треба сказати, що він не дуже то може будити радість в Украінцях: ні наші учені в Росіі, ні в Австріі, ні редакція, видимо, не приклали сурьозно рук до того, щоб той том був як мога більш достійним нашого “велет- ня-народа”. Хто тут більше винен – чи учені, чи редакція – су- дити не беремось… У нас звичайно все жаліються на ворожі обставини. Що й казати – обставини наші не блискучі, а все таки наші найбільші вороги в нас самих: наша недбалість, не- образованість, реакційність, несовістність. Сі вороги причини- лись до того, що перші видання нашої академії виглядають так мізерно, а в усякім разі далеко не блискучо. Коли ми в тому щиро покаємось, то може й поправимось…»44. Та ще більше розчарував М.Драгоманова другий том, про який він від- гукнувся значно лаконічніше, аніж про перший, проте не менш гостро: «І після ІІ тому “Записок Товариства ім. Шевченка” приходиться сказати, що наша “академія наук” якось не витанцьовує[ть]ся»45. Практично анало- 40 Драгоманов М. Початок «Українсько-Руської Академії наук» // Народ (Коломия). – 1893. – 8 юня (№11). – С.100. 41 Драгоманов М. [Рец.] Записки Товариства ім. Шевченка. Впорядкував др. Ю.Целевич. – Львів, 1892. – Ч.1. – 212 с. // Там само. – 15 юля (№14). – С.129. 42 Драгоманов М. Австро-руські спомини (1867–1877) // Його ж. Літературно-публіцистичні праці: У 2 т. / Упор. та прим. І.С.Романченка, В.В.Лисенка; ред. тому О.Я.Лисенко. – Т.2. – К., 1970. – С.216–217. 43 Крымский А. [Рец.] Записки наукового товариства імені Шевченка. Впорядкував др. Ю.Целевич. – Львів, 1892. – Ч.І. – 212 с. // Этнографическое обозрение. – 1893. – №3. – С.179. 44 Драгоманов М. [Рец.] Записки Товариства ім. Шевченка. Впорядкував др. Ю.Целевич. – Львів, 1892. – Ч.1. – 212 с. // Народ. – 1893. – 15 септембра (№18). – С.208. 45 Драгоманов М. [Рец.] Записки Наукового товариства імені Шевченка. Спорудив О.Барвінський. – Львів, 1893. – Т.ІІ // Там само. – 1–15 октобра (№19/20). – С.236. Український історичний журнал. – 2018. – №6 Ідея академії в українській науковій і громадській думці кінця ХІХ – початку ХХ ст. ... 15 гічного висновку дійшов і А.Кримський у російськомовній рецензії на той самий том, опублікованій 1893 р. у четвертому числі московського журна- лу «Этнографическое обозрение» та перевиданій в українському перекладі у збірці 1928 р. «Не маючи – очевидно – нічогісінько проти таких честолюб- них намагань львівського Товариства, ми, проте, дозволяє- мо собі висловити сумнів, чи пощастить йому здійснити їх, – підкреслював А.Кримський. Взагалі думку про заснування української академії наук уже тепер – я вважаю за надто ще несвоєчасну, а зосібна (зокрема – О.Я.) сумнівна річ, щоб заснувати таку академію пощастило саме іменно “Товари- ству імени Шевченка”. Орган Товариства (“Записки”) навіч показує, що наукові сили його слабі. У II томі “Записок” ми не бачимо праць ані одного з відомих українських учених, як не бачили і в т. І. Скептицизм повстає й через те, що в “Запи- сках” занадто вже користуються псевдонімами: дивна була б академія наук, що складалася б із самих псевдонімів!»46. Позиція, котру посідав М.Драгоманов щодо перетворення НТШ на укра- їнсько-руську академію, здебільшого вмотивовулася його неґативним став- ленням до суспільно-політичних і громадсько-культурних практик у дусі «но- вої ери», котру він розглядав як спробу «польських панів склонити галицьку інтелігенцію украінофільського напрямку зректись політично-соціальних змагань народу за обіцянки подарунків на полі формально-національнім»47. У цьому світлі проголошення ідеї перетворення товариства на академію сприймалося як один з обіцяних «формальних дарунків», котрий нічого не дасть ані для культурного виховання українського народу/нації, ані для єв- ропейського вишколу інтелектуалів, а лише потішить гонор деяких галиць- ких інтеліґентів і фантазії наддніпрянських діячів. Якщо взяти до уваги те, що М.Драгоманов мав тривалу та складну історію комунікації як із галиць- кими діячами, так і зі старими громадівцями, то очевидним видається вплив цих довгих взаємин на його рефлексії. Утім оцінки М.Драгоманова та І.Франка на початку 1890-х рр. щодо пер- спектив академічної справи в підавстрійській Галичині звичайно були більш реалістичними, ніж плани й устремління наддніпрянських інтелектуалів. Адже стара польська аристократія мала набагато більше важелів впливу на австрійську владу, ніж українські діячі. Крім того, у культурній, освітній і науковій сферах польські інституції здебільшого виступали як очевидні кон- куренти українських організацій, передусім реформованого НТШ. Та й ав- стрійські кола, хоч і міркували щодо можливостей розіграти українське пи- тання у власних цілях, але зважали на ймовірну реакцію Російської імперії. 46 Кримський Аг. [Рец.] Записки Наукового товариства імени Шевченка. Впорядкував О.Барвінський. – Львів, 1893. – Т.II. – 189 с. // Його ж. Розвідки, статті та замітки. І–XXVII. – К., 1928. – С.201. 47 Др. М. [Драгоманов М.] Довгі уха новішої ери: Замітка для російських Українців // Народ. – 1893. – 15 септембра (№18). – С.201. Український історичний журнал. – 2018. – №6 16 Олексій Ясь Спостереження та оцінки А.Кримського щодо планів перетворення НТШ на академію, котрі в ряді випадків дивовижно перегукуються чи на- віть збігаються з думками М.Драгоманова й І.Франка, витримані в більш поміркованій тональності. Почасти вони пояснюються тим, що в молоді роки А.Кримський щиро захоплювався творами М.Драгоманова та навіть уважав себе драгоманівцем, про що незаперечно свідчить його епістолярій48. Та не- зважаючи на це А.Кримський із багатьох питань мав осібну гадку, що часом помітно різнилася від позиції М.Драгоманова49. Тож оцінки А.Кримського щодо проекту конституювання українсько-руської академії здебільшого були продиктовані його міркуваннями як ученого, котрий вже в молодому віці здобув поважне наукове реноме. Після 1893 р. перший розголос від гучного оголошення наміру пере- творити НТШ на академію поступово згаснув, точніше відступив на другий план громадської думки. Причини невдачі академічного проекту доволі точ- но оцінив М.Грушевський. На його думку, «для людей на урядових, офіціальних позиціях, залежних від всякого начальства, се була як не як, а все-таки авантура. Та авантурою заносило від сих планів навіть і для людей не дуже офіціозних, як київська “Стара громада”. Вона проголосила своє невмішування в галицькі справи, в галицьку партійну і гурткову боротьбу, а напруження між київським академіч- ним гуртком з гуртком Драгоманова, що супроводило сі ака- демічні плани, реформу Товариства ім. Шевченка і органі- зацію його наукового видавництва, мало виразні прикмети такого гуртківства. Драгоманова не запрошували ні до ви- давництва, ні до Товариства, а Франка просто-таки не прий- нято було в члени, коли він на підставі нового статуту заявив бажання вписатися до Товариства і заплатив вкладку»50. Урешті надії реалізувати академічний проект Старої громади доволі швидко розвіялися51. Проте план гурту мрійників-ідеалістів, яких роз’їдали різні проблеми та давні порахунки, увів ідею української академії до гро- мадського, культурного, наукового життя. Саме з нього розпочалися тривалі змагання вітчизняних інтелектуалів за академію як важливу та неодмінну складову національно-культурного проекту по обидва боки кордонів в імпе- ріях Габсбурґів і Романових, які тривали кілька десятиліть. Новий імпульс ідея перетворення НТШ на академію отримала 1897 р., коли товариство очолив М.Грушевський, який ще до того розпочав його 48 Епістолярна спадщина Агатангела Кримського (1890–1941): В 2 т. / Гол. ред. серії «Наукова спадщина сходознавців» Л.В.Матвєєва; відп. ред. О.Д.Василюк. – Т.1: 1890–1917. – К., 2005. – С.104–105. 49 Див., напр., обмін полемічними репліками між А.Кримським і М.Драгомановим того ж таки 1893 р.: Хв-ко А. [Кримський А.] Співробітництво українців у галицьких часописах // Народ. – 1893. – 22 марта (№6). – С.53–55; Драгоманов М. Де тонко, там рвеся: З поводу замітки д. А.Хв-ка в 6 н[оме]рі «Народа» // Там само. – 22 апріля (№8). – С.67–69; 8 мая (№9). – С.79–81. 50 Грушевський М. Ювілей львівських «Записок»… – С.415. 51 Грушевський М. З нагоди 150-ої книги «Записок» // ЗНТШ. – Т.150. – Л., 1929. – С.V. Український історичний журнал. – 2018. – №6 Ідея академії в українській науковій і громадській думці кінця ХІХ – початку ХХ ст. ... 17 масштабну інституціональну перебудову Тож у його текстах на рубежі ХІХ– ХХ ст. ця проблематика неодноразово порушувалася в різноманітних кон- текстах. Передусім зауважимо, що М.Грушевському як голові НТШ впро- довж кількох років удалося досягти майже неймовірних успіхів як на ниві організаційно-інституціонального перекроювання товариства, так і у царині впровадження практично повного соціогуманітарного циклу наукових прак- тик. За його ініціативи 1898 р. було ухвалено новий статут НТШ, за яким на дійсне членство могли претендувати лише особи, котрі мали наукові публі- кації. Крім того, потенційні члени обиралися на секціях і затверджувалися управою. Таким чином, товариство перетворювалося на самоуправну асоці- ацію фахових учених, завдяки чому мінімізувалися впливи некомпетентних осіб, що було хронічною хворобою інституції від часу її заснування. Причому зміна статуту НТШ репрезентувалася у світлі початкових заходів «до пере- міни його (товариства – О.Я.) в українсько-руську Академію Наук»52. Паралельно розгорнулася розбудова секцій і комісій, а також цілої ме- режі періодичних та серійних видань НТШ: «Часопись правнича» (з 1894 р., а від 1900 р. – «Часопись правнича і економічна»), «Етнографічний збірник» (від 1895 р.), «Жерела до історії України-Руси» (від 1895 р.), «Пам’ятки укра- їнсько-руської мови і літератури» (від 1896 р.), «Збірник математично-приро- дописно-лікарської секції» (від 1897 р.), «Збірник фільольоґічної секції НТШ» (від 1898 р.), «Літературно-науковий вістник» (від 1898 р.), «Матеріали до укра- їнсько-руської етнології» (від 1899 р.), «Хроніка НТШ» (від 1900 р.), «Правнича бібліотека» (від 1901 р.), «Українсько-руська бібліотека» (від 1902 р.) та ін.53 Ба більше, із 1895 р. «Записки НТШ» видавалися кожні три, а від 1896 р. – щодва місяці. З огляду на тодішні технічні, друкарські можливості й фінансові ресурси товариства масштаби редакційних, видавничих і наукових практик, передусім навантаження на ключових осіб, зокрема М.Грушевського, були просто-таки колосальними. Водночас комісії та видання стали потужними фа- ховими «верстатами» праці, точніше творчими «лабораторіями», в яких розгор- нувся інтенсивний вишкіл наймолодшого покоління учених-гуманітаріїв, зо- крема істориків54. Уже на початку 1900-х рр. ціла низка учнів М.Грушевського здобула реноме поважних науковців, а деякі з них, як-от С.Томашівський, М.Кордуба й інші посіли місце першорядних учених. Трансформація НТШ упродовж кількох років була настільки разючою, що навіть недавні критики товариства й академічного проекту докорін- но переглянули недавні оцінки та прогностичні передбачення. Приміром А.Кримський у рефераті, читаному 1898 р. в Етнографічному відділі Товариства прихильників природознавства, антропології та етнографії в Москві (український переклад резюме цього виступу було вміщено у збірці 1928 р.) відзначав: 52 Діяльність секцій і наукових комісій Товариства // Хроніка НТШ. – Ч.1. – Л., 1900. – С.27. 53 Див. докл.: Періодичні та серійні видання Наукового товариства ім. Шевченка у Львові: Анотований покажчик. – С.44–71; Зайцева З. Український науковий рух: інституціональні аспекти розвитку (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). – К., 2006. – С.159–180. 54 Тельвак В.В., Педич В.П. Львівська історична школа Михайла Грушевського. – Л., 2016. – С.68–73. Український історичний журнал. – 2018. – №6 18 Олексій Ясь «Приневолений я був тоді зазначити, що “Записки” являються не таким органом, який був би підходив для товариства, що по- ставило собі метою обернутися в українську академію наук […] рецензії мої в своїй послідовності вже й тоді наочно показували, наскільки кожен том “Записок Наукового Т-ва імени Шевченка у Львові” кращав і сильнішав проти попереднього, і свідчили про невпинний розвиток Товариства. Після того “Наукове Това- риство” пішло розвиватися й міцніти ще швидшим темпом, – і тепер ми бачимо перед собою поважну наукову асоціяцію, з якою вже добре повинен рахуватися широкий учений світ»55. Учень В.Антоновича Н.Молчановський висловлював неприховане поди- вування як енергійністю, що з нею відбувалася трансформація НТШ, так і масштабністю проголошених завдань, підпорядкованих провідній меті – здо- бути статус українсько-руської академії56. Компліментарні означення НТШ як майбутньої академії побутували навіть поміж іноземних учених. Скажімо, відомий хорватський славіст, дійсний член ряду національних академій В.Яґич, якого багато разів згадувала українська преса, пророкував, що НТШ незабаром стане «русинською» академією наук57. Професор Берлінського уні- верситету польський філолог й історик А.Брюкнер назвав товариство голо- вним вогнищем української науки, центр якої через несприятливі обставини перенісся з Києва до Львова58. Варто наголосити, що для українських інтелектуалів ідея академії у цей час набувала ще й уповні практичних, утилітарних мотивів, пов’язаних із фінансу- ванням НТШ. Швидкоплинна інтенсифікація наукових і видавничих практик потребувала чималого зростання видатків та забезпечення матеріально-тех- нічної бази. Згадаємо, приміром, відому тезу французького соціолога П.Бурдьє, який обстоював думку, що конфіґурація наукового поля парадоксальним чи- ном залежить від державного фінансування. З одного боку, це фінансування забезпечує мінімальну автономію. Проте з іншого боку – державні субвенції нав’язують різноманітні типи залежностей59. Тож перед ученою спільнотою по- стає необхідність пошуку такої стратегії взаємодії науки та держави, котра зорі- єнтована на мінімізацію цих залежностей. Отож на рубежі ХІХ–ХХ ст. змагання за визнання НТШ як української академії отримали потужний мотиваційний чинник – фінансовий. Адже здобуття академічного статусу для товариства пе- ретворилося на одну з провідних проблем конструювання власного національ- ного наукового поля в імперському культурному просторі. 55 Кримський Аг. [Рец.] Етнографічні матеріяли з Угорської Русі. Зібрав Вол. Гнатюк. Етнографічний збірник. Видає НТШ. – Львів, 1897. – Т.3. – ХХ, 236 с; Львів, 1898. – Т.4. – V, 251 c. // Його ж. Розвідки, статті та замітки. – С.216–217. 56 Н.М. [Молчановский Н.М.] [Рец.] Записки наукового товариства імені Шевченка / Під ред. М.Грушевського. – 1897. – Т.16. – 194 с.; Т.17. – 194 с. // Киевская старина. – 1897. – №7/8. – С.37–38. 57 Михальчук К. Что такое малорусская (южнорусская) речь? // Киевская старина. – 1899. – №8. – С.194–195; Известия о новых книгах и журнальных статьях // Там же. – С.86. 58 Грушевський М. Наукове товариство імені Шевченка // Його ж. Твори: У 50 т. / Гол. ред. П.Сохань. – Т.1. – Л., 2002. – С.200. 59 Бурдье П. Клиническая социология поля науки // Социоанализ Пьера Бурдье: Альманах Российско-французского центра социологии и философии Института социологии РАН. – Москва; Санкт-Петербург, 2001. – С.31–33. Український історичний журнал. – 2018. – №6 Ідея академії в українській науковій і громадській думці кінця ХІХ – початку ХХ ст. ... 19 Великий розрив між фінансовими потребами НТШ та наявними субвен- ціями на кінець ХІХ ст. відверто змалював М.Грушевський. За його інфор- мацією, 1899 р. товариство отримало субвенції 7000 «золотих ринських», у том числі 3000 від уряду та 4000 – від місцевого сейму. Натомість загальні видатки бюджету інституції склали 14 560 «золотих ринських», тобто вдвічі більше60. Між тим 1899 р. НТШ за кількістю опублікованих наукових ви- дань зрівнялося із Краківською АН61, себто досягло того бажаного наукового рівня, про який на рубежі 1880–1890-х рр. могли лише мріяти батьки «нової ери». Таким чином, постав ще один компаративний контекст, який волею- неволею нав’язував порівняння зі слов’янськими академіями на обширах Австрійської Корони. «Се велика шкода для українсько-руського культурного життя, а заразом і кривда руському народу в Австрії, що його голов- на культурно-наукова інституція не дістає більшої запомоги з боку правительства і краю, – підкреслював М.Грушевський. Субвенції, які побирає Наукове товариство ім. Шевченка, видаються смішно малими в порівнянні з тими, які мають, напр., найближчі слов’янські академії – краківська або празь- ка (краківська дістає з публічних фондів 50 000: 20 000 від правительства, 30 000 з[о]л[отих] р[инських] від краю, празь- ка 40 000), а прецінь (однак – О.Я.) наукова діяльність сього Товариства не тільки релятивно для культурних інтересів руського народу далеко важніша, при браку інших наукових інституцій, але й абсолютно взявши – не потребує стида- тися своєю науковою вартістю перед іншими слов’янськими академіями Австрії. Притім ще її субвенції досі не забезпечені вповні, бо правительствена субвенція не вставлена в бюджет, признається міністерством кождий рік наново на внесене ad hoc (із лат.: для цього випадку – О.Я.) подання Товариства, і тому не має певності. Крайній уже час, аби субвенції Товариства бодай наблизилися до тих, які побирають інші слов’янські академії в Австрії, та були забезпечені вставленням у бюджет»62. Відзначимо, що ще 1897 р. було ухвалене й поширене звернення до гро- мадськості про збирання грошей для заснування українсько-руської акаде- мії, котре підписали М.Грушевський, Д.Савчак і К.Паньківський. У звернен- ні зазначалося: «Заснуванє Українсько-Руської Академії наук становить річ многоважну і високо пожадану з богатьох причин. Лише гро- мадська інституція українсько-руська як Академія наук, збо- гачена матеріяльними коштами і зміцнена скупленими коло неї культурно-науковими силами могла би за теперішніми об- ставинами занятись на ширшу руку приготовленнєм наукових робітників, організацією наукової роботи, зібранєм пам’яток 60 Грушевський М. Наукове товариство імені Шевченка. – С.194. 61 Соймові запомоги // Літературно-науковий вістник. – 1899. – Кн.6. – С.136. 62 Грушевський М. Наукове товариство імені Шевченка. – С.194. Український історичний журнал. – 2018. – №6 20 Олексій Ясь народнього життя минулого і сучасного і т. и., і тим стати мо- гутньою підіймою національного культурного житя…»63. Гостру проблему з фінансами почасти намагалися розв’язати за допомо- гою створення резервного фонду НТШ на пожертви української громадськос- ті. Водночас він розглядався як потенційний фінансовий інструмент для кон- ституювання майбутньої академії. Зокрема у хроніці 1898 р. зазначалося: «Минулого літа, тому рік зав’язався з членів Н[аукового] Тов[ари- ства] ім. Ш[евченка] комітет до збираня складок (внесків – О.Я.) на резервовий академічний фонд Товариства, що мав би служити забез- печенєм для наукових видавництв товариства, а коли б утворилась українсько-руська академія наук – був би її дотацією. Академії наук у слов’янських народів Австрії взагалі служили сильною підоймою наукового і культурного поступу, бо тут сі інституциї не мають офіцияльного характера і зберають коло себе наукових робітників, а по части дають їм і можливість віддаватись науці»64. Та сподівання М.Грушевського і його колеґ на активне залучення гро- мадськості як у підавстрійській Галичині, так і підросійській Україні справ- дилися лише частково. Для російських українців, особливо з подвійною ло- яльністю як до імперії Романових, так і культурного українства, було дуже складно ухвалити рішення про фінансові внески для закордонного осеред- ку. Давалися взнаки й ментальні упередження, суспільні та культурні сте- реотипи, зокрема сприйняття Австрії як потенційного ворога Росії, репута- ційні ризики, побоювання «влізти» до якоїсь невідомої «політичної справи», недовіра до галицьких діячів, урешті-решт банальний брак інформації про реальні практики та становище НТШ в Габсбурзькій імперії тощо. Отож М.Грушевський був змушений констатувати: «Сей фонд мав би служити забезпеченням наукових видав- ництв Товариства на тяжку годину, а в будучності – дота- цією Українсько-руської академії наук яко тієї інституції, що мала би виродитися з нашого Товариства як результат його теперішньої наукової роботи. З відозвами комітет звер- нувся до суспільності на російській Україні як до заможнішої. Та й тут показалися наслідки браку свобідних зносин, браку виміни (обміну – О.Я.) гадок та сильної несвідомості між двома частинами нашого краю; загранична суспільність хоч відізва- лась, але не так, як можна було б по ній сподіватись: протягом півроку вплинуло коло 1900 з[о]л[отих] р[инських]. Та в уся- кім разі наша задача прийти з часом до Українсько-Руської академії наук стоїть міцно, і надії наші зростають в міру розвою наукової роботи нашого Товариства, себто того, що дає нам моральне право допевнятися сієї інституції»65. 63 Цит. за: Сохань П.С., Ульяновський В.І., Кіржаєв С.М. М.С.Грушевський і Academia: Ідея. Змагання. Діяльність. – С.32–33. 64 Хроніка і бібліографія // Літературно-науковий вістник. – 1898. – Кн.7. – С.51. 65 Грушевський М. Наукова діяльність Товариства імені Шевченка в 1896 і 1897 рр. Записка для загального збору 1898 р. // Його ж. Твори: У 50 т. / Гол. ред. П.Сохань. – Т.6. – Л., 2004. – С.543–544. Український історичний журнал. – 2018. – №6 Ідея академії в українській науковій і громадській думці кінця ХІХ – початку ХХ ст. ... 21 Так чи інакше, проте потужний розвій НТШ на рубежі ХІХ–ХХ ст. зґе- нерував нові надії на перетворення товариства в академію. Тож в успіх ака- демічного проекту повірили чимало українських інтелектуалів по обидва боки кордону. Показовий приклад із духовним заповітом О.Кониського, який 1899 р. розпорядився своїми статками – відписав усі гроші (25 тис. руб.) укра- їнським громадським організаціям. Причому 10 тис. руб. заповідалися май- бутній національній академії наук у Львові, якщо вона буде заснована впро- довж десяти років після його відходу в інший світ. О.Кониський ще за кілька років до смерті передбачив, що його дружина неодмінно оскаржить заповіт у суді, зокрема спробує представити українофільство свого чоловіка як боже- вілля. Тому він намагався заздалегідь вбезпечити непорушне дотримання власної волі – свідками заповіту стали лікарі, котрі змогли авторитетно під- твердити адекватність психічного стану О.Кониського на момент складання ним духівниці66. У 1899 р. сталася міжнародна подія, котра не тільки привернула ува- гу українських інтелектуалів, а й витворила ще один макроконтекст роз- гляду академічної справи на підавстрійській Галичині. У курортному ні- мецькому місті Вісбадені було створено Міжнародну асоціацію академій. Первісно до її складу ввійшли 18 інституцій з 11 країн – Австро-Угорщина, Бельґія, Великобританія, Голландія, Данія, Італія, Німеччина, Росія, США, Франція, Швеція. Австро-Угорщину було представлено двома академіями – Віденською й Будапештською67. Міжнародній асоціації академій навіть про- рокували майбутній статус світової академічної федерації та розглядали її як вагомий чинник інтернаціоналізації наукового життя включно до Першої світової війни68. Видається, що саме ця подія зґенерувала наприкінці 1890 – на почат- ку 1900-х рр. хвилю зацікавлення проблемами міжнародного академіч- ного життя, котрі дедалі частіше порушувалися на шпальтах української періодичної преси. Наприклад, публікувалися хронікальні дописи про ста- новище й наукові проекти європейських академій – сербської та хорватської (югославської)69. Згодом на сторінках «Літературно-наукового вістника» з’явилася ціла серія публікацій етнографа й фольклориста В.Гнатюка, при- свячена європейським академіям, їх устрою, організації, членству, фінансам, видавничим і науковим практикам тощо. Зауважимо, що дописи виконано у жанрі інформаційних нотаток. Скажімо, про Берлінську АН повідомляла- ся кількість її дійсних членів, членів-кореспондентів, іноземних і почесних 66 Чернігівець [Шраг І.]. Доля спадщини О.Кониського // Рада (Київ). – 1910. – 30 листопада (№272). – С.1–2; Листи Олександра Кониського до Іллі Шрага / Упор., передм. та прим. Т.П.Демченко, О.О.Мисюри. – Чернігів, 2011. – С.24, 82–84, 120. 67 В. [Гнатюк В.] Міжнародний зв’язок Академій Наук // Літературно-науковий вістник. – 1901. – Кн.2. – С.123. 68 Дмитриев А.Н. От академического интернационализма – к системе национально- государственной науки // Наука, техника и общество России и Германии во время Первой мировой войны / Под ред. Э.И.Колчинского, Д.Байрау, Ю.А.Лайус. – Санкт-Петербург, 2007. – С.38–39. 69 Сербська королівська академія в 1898 р. // Літературно-науковий вістник. – 1899. – Кн.8. – С.132; Загребська академія наук // Там само. Український історичний журнал. – 2018. – №6 22 Олексій Ясь членів, розподіл за секціями, а також згадувалося, що її найстаршим членом був історик Т.Моммзен (від 1858 р.)70. Паризька АН характеризувалася як одна з найбагатших у тодішній Європі. Зокрема В.Гнатюк зазначав, що на той час вона мала близько 500 тис. франків власних прибутків, окрім того отри- мувала від держави ще 687 тис. франків. Причому 75 тис. витрачалося лише на почесні нагороди71. До кола заможних європейських академій В.Гнатюк зараховував і Румунську АН, яка мала власного майна на 3 млн франків. Автор публікації не втримався від мрійливих і заздрісних ноток у коментарі щодо фінансових спроможностей НТШ у порівнянні з румунською академіч- ною спільнотою та наголосив: «Коли наше Товариство зросте в такі засоби матеріяльні, якими обертає румунська Академія, тоді – можемо бути сього певні – розвине воно таку наукову діяльність, що протягом кількох десяток літ дасть нам можність догонити наших сусідів у культурних змаганнях і стати разом і з ними у ряді культурних наций»72. Натомість Югославська чи Хорватська АН у Заґребі описувалася як найбідніша з європейських ака- демій, які «носять офіціяльно сей титул»73. Ці невеликі інформаційні замітки доволі добре репрезентували настрої та почування українських інтелектуалів, які пильно стежили за передумо- вами й перебігом наукової праці в різних європейських країнах, зокрема в національних академіях. Утім на початку ХХ ст. ідея академії неухильно переміщувалася на другий план вітчизняної громадської та наукової дум- ки. До цього спричинилися різні чинники, пов’язані з новими викликами, що постали перед тогочасним українством. Передусім ширилися змагання за університет у Львові, загострилися взаємини між польськими й україн- ськими діячами та інституціями, розгорнулася дальша політизація націо- нального руху – як у підавстрійській Галичині, так і підросійській Україні. Крім того, в імперії Романових назрівав сплеск радикалізації суспільно-по- літичного життя, котрий сягнув апогею після програної російсько-японської війни 1904–1905 рр. Вочевидь, усвідомлення цих реалій неухильно відображалося на настро- ях, прогностичних оцінках і рефлексіях українських інтелектуалів, особливо тих, хто відігравав перші ролі на теренах НТШ. Адже новітні віяння відсу- вали перспективи здобуття товариством академічного статусу, або, як каза- ли тоді, «титулу» академії. Приміром, очевидну зміну тональності щодо ідеї академії споглядаємо в тогочасних текстах М.Грушевського, зокрема в його публікації 1903 р.: «Сьогодні Товариство імені Шевченка, як я згадував, органі- зоване цілком за типом західноєвропейських академій наук. Йому бракує лише титулу академії й, очевидно, – довго бра- куватиме, адже для цього потрібен законодавчий акт, а в нинішній ситуації, коли австрійський уряд у ставленні до ру- 70 В. [Гнатюк В.] Академія наук у Берліні // Там само. – 1902. – Кн.6. – С.39. 71 В. [Гнатюк В.] Доходи французької академії наук // Там само. – Кн.10. – С.3. 72 В. [Гнатюк В.] Румунська академія в Букарешті // Там само. – Кн.12. – С.32–33. 73 В. [Гнатюк В.] Хорватська академія в Загребі // Там само. – С.31–32. Український історичний журнал. – 2018. – №6 Ідея академії в українській науковій і громадській думці кінця ХІХ – початку ХХ ст. ... 23 синів керується поглядами поляків, а останні у всякому куль- турному надбанні русинів вбачають порушення свого status possidendi (лат.: стану володіння – О.Я.), – розраховувати на таку милість уряду не слід. Втім, цей брак титулу не заважає львівському Товариству провадити дуже енергійну наукову діяльність і слугувати найважливішим культурним осередком австрійської Русі, яка все ще позбавлена й марно домагаєть- ся (з огляду на вказані політичні умови) заснування, поряд з існуючими польськими, русинських вищих навчальних за- кладів і наукових установ»74. Ще категоричніше ця думка простежувалася у виступі М.Грушевського на загальних зборах НТШ 29 червня 1904 р. Ба більше, його провідна теза свідчила якщо не про суттєвий перегляд попередніх устремлінь, то про їх іс- тотну корекцію: «Титул не залежить від нас, і не знати, чи будемо коли його мати, – та він і не має особливого значіння. Напр., з чотирьох академій (Берлінська, Мюнхенська, Ляйпцизька та Ґеттінґен- ська – О.Я.) Німеччини дві (Берлінська й Мюнхенська – О.Я.) лише мають сей титул. Важніше – наукове значіння; воно більше залежить від нас і нашим старанням повинно бути – держати можливо високо рівень науки сеї академії, якою наше Товариство стало, і додержувати кроку коли не великим єв- ропейським, то бодай академіям наших ближчих сусідів. На жаль, і тут Товариство стрічається з ріжними перешкодами. Всі прошення його про підвищення дотацій з фондів краєвих і державних і вставлення їх в державний бюджет, лишаються безуспішними…»75. Російська революція 1905–1907 рр. кардинально змінила горизонт очі- кувань і надій, зокрема висунула питання про перенесення культурної, на- укової та громадської праці до підросійської України. Приміром, доволі при- хильною виявилася доповідь комісії Санкт-Петербурзької АН у справі про скасування утисків українського друкованого слова, створеної за ініціати- вою уряду у зв’язку з виконанням указу імператора Миколи ІІ від 12 грудня 1904 р.76 Наприкінці 1905 р. навіть було дано офіційний дозвіл на ввезення й поширення видань НТШ у межах імперії Романових77. Здавалося б, дальша лібералізація неодмінно витворить сприятливі умо- ви та можливості для розгортання академічного проекту. До того ж реноме НТШ як неофіційної української академії наук дедалі зростало та ширилося 74 Грушевський М. Львівське Наукове товариство імені Шевченка і його внески у вивчення Південної Русі // Його ж. Твори: У 50 т. / Гол. ред. П.Сохань. – Т.7. – Л., 2005. – С.506. 75 Грушевський М. [Виступ на звичайних загальних зборах Наукового товариства ім. Шевченка, 29 червня 1904 р.] // Там само. – С.533. 76 Українська ідентичність і мовне питання в Російській імперії: спроба державного регулювання (1847–1914): Зб. док. і мат. / Відп. ред. Г.Боряк; упор. Г.Боряк, В.Баран, Л.Гісцова, Л.Демченко, О.Музичук, П.Найденко, В.Шандра. – К., 2013. – С.367–399. 77 Д.Д. [Дорошенко Д.] Діяльність Наукового товариства імені Шевченка у Львові в 1905 році // Рада (Київ). – 1906. – 19 вересня (№4). – С.3. Український історичний журнал. – 2018. – №6 24 Олексій Ясь й по інший бік імперського кордону, особливо з конституюванням україно- мовної преси в підросійській Україні78. Та на початку 1907 р. справа з висуненням кандидатури І.Франка до складу Санкт-Петербурзької АН продемонструвала надзвичайну хиткість і примарність лібералізації культурного й громадського життя в імперії Романових. У жовтні 1906 р. помер дійсний член С.-Петербурзької АН знаний російський філолог О.Веселовський. На початку 1907 р. академік Ф.Корш ви- сунув на вакантне місце по відділенню російської мови та словесності доктора І.Франка. Цю кандидатуру однозначно підтримали академіки О.Шахматов (голова відділення) і П.Фортунатов, але категорично проти виступив ака- демік О.Соболевський. Зазначимо, що полеміка розгорнулася не щодо ака- демічних заслуг або наукового доробку І.Франка. О.Соболевський відкинув будь-які академічні мотиви й обстоював думку, що І.Франко – «полонофіл» і «ворог ідеї Русі», себто Росії. О.Соболевського підтримав візантолог академік Н.Кондаков. Натомість начебто прихильний до українства В.Ламанський, до речі колишній приятель М.Костомарова, завагався79. Таким чином, навіть за апогею пореволюційної лібералізації в Російській імперії та за дуже сприят- ливого попереднього балансу сил у цьому відділенні (четверо дійсних членів прихильних до українців із шести академіків) де-факто виявилося достатньо одного гучного голосу, аби повністю паралізувати справу з обранням україн- ського інтелектуала з таким величезним доробком, як І.Франко. Зауважимо, що на той час І.Франко не був активно заанґажований у по- літичні справи на теренах імперії Романових. Натомість петербурзькі акаде- міки обрали 86-річного галицького москвофіла А.Петрушевича80, чиї наукові писання, за метафоричним висловом М.Грушевського, вирізнялися лише од- нією-єдиною прикметою – «неґацією (запереченням – О.Я.) всякого методу»81. Певна річ, українські вчені досягали академічних висот, здобували членство у Санкт-Петербурзькій та інших академіях. Наприклад, дійсними членами С.-Петербурзької АН були М.Дашкевич і В.Перетц, членами-ко- респондентами – В.Антонович, В.Гнатюк, П.Житецький, І.Лучицький та ін. Членом-кореспондентом Краківської АН і дійсним членом Чеської академії наук, словесності й мистецтв став М.Грушевський. Утім навіть у цих випадках українські інтелектуали зазвичай «грали на чужому полі», себто практично не мали реальних можливостей змінити «пра- вила гри» в іншомовному культурному просторі, особливо коли йшлося про 78 Див., напр.: Левіцький М. Просвітний пам’ятник Тарасові Шевченкові // Громадська думка (Київ). – 1906. – 26 лютого (№45). – С.2. 79 Д-р Ів. Франко і російська Академія наук // Рада. – 1907. – 6 березня (№54). – С.2. 80 Гирич І. М.Грушевський та І.Франко: громадське і приватне // Його ж. Михайло Грушевський: конструктор української модерної нації. – К., 2016. – С.650. 81 Грушевський М. [Рец.] Петрушевич А.С. Лингвистическо-исторические исследования о начатках города Львова и окрестностей его с воззрением на предисторические времена переселения славянских и румынских племен из придунайских стран в предкарпатские области. – Львов, 1893, 1896, 1897. – Вып.1–3; ст.1–600 (не скінчене ще); О соборной богородичной церкви в городе Галиче происходящей из первой половины XII столетия, составил А.С.Петрушевич. – Львов, 1899. – Вып.1. – 136 с. // Його ж. Твори: У 50 т. / Гол. ред. П.Сохань. – Т.15. – Л., 2012. – С.21. Український історичний журнал. – 2018. – №6 Ідея академії в українській науковій і громадській думці кінця ХІХ – початку ХХ ст. ... 25 імперію Романових. У цьому сенсі показовий епізод зі спробою М.Грушевського посісти 1907 р. кафедру російської історії Університету св. Володимира, яка звільнилася по смерті учня В.Антоновича – П.Голубовського. Ця спро- ба спричинила напрочуд інтенсивну й жорстку кампанію проурядової пре- си супроти автора «Історії України-Руси». М.Грушевський був змушений навіть звернутися до суду, щоби спростувати очевидний наклеп, оскільки Б.Юзефович – голова київського відділу «Російського зібрання», син сумноз- вісного М.Юзефовича охрестив його «ученим брехуном», а на судовому про- цесі назвав історичні студії М.Грушевського «науковими захопленнями по- літичного фанатика»82. Спершу Б.Юзефовичу присудили 10 руб. штрафу та 3 дні домашнього арешту, але 16 січня 1908 р. повністю виправдали за ухвалою Київської судової палати83. Тож справа з обранням М.Грушевського на кафедру російської історії зазнала цілковитого фіаско. Так чи інакше, проте революційні події 1905 р. перевели питання про перенесення громадських, культурних, просвітніх і наукових практик до Наддніпрянської України з кола гіпотетичних до першочергових. У 1906 р. це питання загострилося, позаяк перспективи та можливості для наукової праці оцінювалися по-різному. Тим паче, що у середовищі галицьких діячів чимдалі частіше траплялися випади супроти М.Грушевського. Приміром, у консервативній народовецькій газеті «Руслан» (№278), якою опікувався О.Барвінський, стверджувалося, що М.Грушевський «не вспів підготовити умов до утворення української академії наук і довів до того, що члени, котрі спершу горнулись так одушевлено до цього осередка української науки, роз- брелись, а навіть з молодших сил лишилися при тім огнищі фінансово за- лежні одиниці»84. Зрештою, провідну роль у розбудові українського наукового життя як у Львові, так і в Києві відіграв М.Грушевський. У зв’язку зі хворобою І.Франка він перебрав на себе левову частку редакційних практик, пов’язаних із пере- носом друку «Літературно-наукового вістника» до Києва 1907 р. Наприкінці 1906 р. було затверджено статут, а у квітні 1907 р. відбулося перше загальне зібрання Українського наукового товариства (УНТ). Звісно, прогностичних думок та ідей, що воно зможе трансформуватися в українську академію, виказувалося значно менше, аніж щодо НТШ упродовж 1890-х рр. Та поза будь-яким сумнівом голова УНТ виношував такі плани, хоч, навче- ний гірким галицьким досвідом, висловлювався доволі обережно, зокрема наголошував на найширшій організації наукової роботи та поширенні попу- ляризаторських практик85. Пізніше М.Грушевський підкреслював, що УНТ «пересаджувало на ве- ликоукраїнський ґрунт наукову працю, розпочату кількома десятиліттями скорше – на ґрунті галицькім, в очікуванні можливості здійснити план 82 К вопросу о кандидатуре на кафедру русской истории в Университете св. Владимира профессора Львовского университета Михаила Грушевского. – К., 1908. – С.26. 83 Судебная хроника // Киевлянин. – 1908. – 17 января (№17). – С.3. 84 Цит. за: З газет та журналів // Рада. – 1906. – 24 грудня (№87). – С.2. 85 Грушевський М. Українське наукове товариство в Києві й його наукове видавництво // Його ж. Твори: У 50 т. / Гол. ред. П.Сохань. – Т.8. – Л., 2007. – С.178. Український історичний журнал. – 2018. – №6 26 Олексій Ясь Української академії наук як символа сеї повноти національної культу- ри… »86. Схожі рефлексії побутували й у пізніших дописах учнів або науков- ців, які тісно співпрацювали з М.Грушевським, зокрема в О.Гермайзе87. Проте стан очікування більш-менш сприятливої політичної та культур- ної ситуації для УНТ невпинно затягувався, а здобутки післяреволюційної лібералізації дедалі частіше розмивалися й навіть переглядалися владними структурами впродовж наступних років. Отож ідея академії була відкинута на марґінеси, хоч НТШ і далі називали неофіційною українською академією та порівнювали його організаційний устрій з європейськими АН88. Новий імпульс ідея академії в українській науковій і громадській дум- ці отримала за кілька років перед Першою світовою війною. У 1911 р. на шпальтах «Літературного-наукового вістника» було опубліковано розвідку М.Грушевського «Призабута справа». Інформаційним приводом для цієї пу- блікації стало заснування Болгарської АН. Зокрема автор констатував, що залишилися лише три слов’янських народи, котрі не мають власних націо- нальних академій – білоруси, словенці й українці. Водночас він наголошував, що академія має значення «як марка повноти національної культури»89. Звісно, українських інтелектуалів цікавили й інші академічні проекти, приміром плани зі створення Турецької АН, котра мала бути заснована за французьким взірцем як вільна асоціація наукових осередків. Причому пер- ший склад дійсних членів майбутньої академії (24 особи) мав репрезентува- ти турків, арабів і персів90. Та, крім згаданого заснування Болгарської АН, був ще один вагомий чинник, який спонукав М.Грушевського знову актуа- лізувати давню справу – у міжнародному академічному русі назрівали по- важні зміни. 24–27 червня 1910 р. на Слов’янському конґресі у Софії було висунуто ідею заснувати Союз слов’янських академій і наукових товариств. Згодом ініціативу у цьому проекті перебрала Санкт-Петербурзька АН, котра розпочала підготовчі заходи та перемовини з національними академіями, зокрема розробку статуту майбутнього союзу91. За таких обставин і передумов значення статусу («титулу») суттєво зроста- ло, позаяк ішлося про українське представництво у цій загальнослов’янській науковій та культурній спілці, а потенційно й в інших міжнародних орга- нізаціях. Це змусило М.Грушевського звернутися до голови Українського парламентського клубу у Відні К.Левицького та порушити питання про зас- нування української академії. Зокрема в рукопису М.Грушевського (його ав- тограф зберігся серед листів ученого до свого учня І.Джиджори) зазначало- ся: «[…] за прикладом історії чеської, не було б бажаним, аби Тов[ариство] 86 Грушевський М. Велике діло // Там само. – Т.10, кн.1. – С.362. 87 Гермайзе О. Праця Київського Українського наукового товариства на тлі наукового життя Наддніпрянської України // Україна. – 1929. – №32 (січень – лютий). – С.37. 88 Кревецький І. П’ятнадцять літ істновання «Записок Наукового товариства ім. Шевченка» (1892–1906) // Літературно-науковий вістник. – 1907. – Кн.10. – С.66 (прим.2). 89 Грушевський М. Призабута справа // Його ж. Твори: У 50 т. / Гол. ред. П.Сохань. – Т.2. – Л., 2005. – С.427. 90 Турецька академія // Рада. – 1910. – 5 січня (№3). – С.3. 91 Грушевський М. Призабута справа. – С.427–428. Український історичний журнал. – 2018. – №6 Ідея академії в українській науковій і громадській думці кінця ХІХ – початку ХХ ст. ... 27 Шевченка яко таке від себе просило (підкреслення М.Грушевського – С.П.) правительство, аби надало йому титул академії, ліпше, аби ініціатива ви- йшла від посольських кругів, як в справі чеської академії, тільки в данім разі не соймових, а мабуть ліпше парляментарних»92. Тема Союзу слов’янських академій і наукових товариств порушувалася й у листуванні М.Грушевського з О.Шахматовим упродовж 1911 р. У лис- ті від 25 травня 1911 р. останній відзначав, що він розмірковує про НТШ як члена цього союзу93. Не випадково М.Грушевський у розвідці «Призабута справа» цитував лист О.Шахматова до нього від 20 червня 1909 р., в якому той наголошував, що діяльності НТШ може позаздрити будь-яка академія94. Зазначені заходи та публікація М.Грушевського зґенерували низку відгу- ків в українській пресі, зокрема щодо надання НТШ «титулу» академії95. Приміром, А.Ніковський зазначав: «Та для української Академії Наук поляки нічого не прибав- лять, нічого не відберуть: фактично Академія єсть, вона має все потрібне для такої інституції, вона зробила стільки, що їй може позаздрити інша Академія Наук – тепер австрійсь- кий уряд повинен признати цю інституцію, а власне надати їй титул і привілеї Академії Наук (курсив А.Ніковського – О.Я.). Титул Науковому товариству потрібний для всесвітньої організації наукових інституцій, в якій т[оварист]во братиме участь як рівновартне і рівноправне, а привілеї – для полег- шення організації вільних і широких наукових дослідів і зне- сення (скасування – О.Я.) почтових трат»96. Зауважимо, що російська громадськість розглядала проектований Союз слов’янських академій доволі суперечливо, часом навіть контравер- сійно. Частина російських діячів убачала в ньому ще один засіб або інстру- мент для успішної реалізації неослов’янських чи то панславістських візій. Дехто гадав, що нова спілка стане дієвою противагою німецькій, меншою мірою французькій академічній спільнотам, які посідали провідні позиції в Міжнародній асоціації академій. На цьому суспільному тлі губилися голоси власне академічних учених, котрі здебільшого переймалися проблемами на- укової комунікації й координації, аніж далекосяжними політичними амбіці- ями чи гаданими ідеологічними мотивами. Тим паче, що створення Союзу слов’янських академій намагалися приурочити до V з’їзду Міжнародної асо- ціації академій, який відбувся у квітні – травні 1913 р. у Санкт-Петербурзі97. 92 Цит. за: Панькова С. Коментарі // Грушевський М. Твори: У 50 т. / Гол. ред. П.Сохань. – Т.2. – С.603. 93 Макаров В.І. Листування М.С.Грушевського й О.О.Шахматова // Український історичний журнал. – 1996. – №5. – С.102. 94 Грушевський М. Призабута справа. – С.428. 95 Єфремов С. Життя на Україні р. 1911 // Рада. – 1912. – 1 січня (№1). – С.5; Його ж. З нашого життя // Там само. – 26 листопада (№267). – С.3. 96 В-о А. [Ніковський А.] Українська академія наук // Там само. – 1911. – 30 листопада (№270). – С.2. 97 Міжнародний конгрес академій наук // Там само. – 1913. – 15 березня (№52). – С.3; З’їзд союзу академій // Там само. – 1913. – 30 квітня (№98). – С.2. Український історичний журнал. – 2018. – №6 28 Олексій Ясь Українська преса з цікавістю висвітлювала змагання та дуже складний переговорний процес, який розгорнувся навколо конституювання цього сою- зу. Приміром, згадували про вперте небажання поляків і чехів долучатися до переговорів, чималі поступки російської академічної спільноти, які врешті- решт уможливили затвердження проекту статуту Союзу слов’янських акаде- мій у січні 1913 р. на загальних зборах Санкт-Петербурзької АН98. Утім розпочалися Балканські війни 1912–1913 рр., згодом Перша світова, котрі вщент поховали проекти міжнародного академічного співробітництва. Відзначимо, що прихильником Союзу слов’янських академій і наукових то- вариств був і В.Вернадський, який ретроспективно відгукувався про нього як один із найкращих прикладів співпраці між слов’янськими народами99. Водночас поволі, складно та суперечливо, проте все ж таки формува- лося середовище комунікації і співпраці українських інтелектуалів із лі- беральною російською професурою. Гадаємо, що однією з таких організа- цій був створений наприкінці 1904 р. Усеросійський союз діячів науки та освіти, який зазвичай іменували Академічним. Первісно він домагався по- вної автономії університетів. Одним із фундаторів його був В.Вернадський. До речі, Академічний союз відіграв поважну роль у становленні Кон- ституційно-демократичної партії (кадети, Партія народної свободи), котру метафорично називали «професорською». У 1908 р. в Москві було засновано Товариство слов’янської культури, членами якого були Ф.Корш, В.Вернадський, О.Шахматов, М.Карєєв та ін. У рамках організації функціонувала українська секція, до якої входили Б.Кістяківський і А.Кримський. Конституювання цього товариства здобуло дуже прихильні відгуки української преси. У низці публікацій навіть ви- словлювалися сподівання, що нарешті порушено «монополію на слов’янство», котра досі перебувала у «брудних руках»100. Зазначимо, що на інституціональному майданчику Товариства сло- в’янської культури розгорталися доволі гострі дискусії. Наприклад, поле- міка навколо самостійності української культури 19 листопада 1912 р. між С.Петлюрою, котрий обстоював тезу про те, що «російська буржуазна інтелі- генція» ніколи не зрозуміє потреб українства, і академіком Ф.Коршем, який рішуче не погоджувався з цією позицією101. Таким чином, справа з підготовкою проекту Союзу слов’янських акаде- мій не була єдиною сферою, де перетиналися зацікавлення українських і ро- сійських інтелектуалів, які в тому чи іншому вигляді порушували проблему конституювання академії як важливої складової національного проекту. 98 Всякі звістки // Там само. – 1911. – 14 липня (№122). – С.2; Союз слов’янських академій // Там само. – 7 травня (№103). – С.2; 1912. – 11 лютого (№34). – С.2; 13 травня (№109). – С.2; 1913. – 16 січня (№13). – С.2. 99 Вернадский В.И. Мысли натуралиста об организации славянской научной работы на фоне мировой науки // Вернадський В.І. Вибрані праці / Гол. редкол. О.С.Онищенко. – Т.1, кн.2: В.І.Вернадський і Україна. – K., 2011. – С.254–255. 100 Див., напр.: Ромул [Єфремов С.]. Нове слов’янське товариство // Рада. – 1908. – 12 квітня (№86). – С.1. 101 М-ов Я. [Мамонтов Я.А.] Українська секція при «Товаристві слов’янської культури» у Москві // Там само. – 1912. – 26 листопада (№267). – С.2. Український історичний журнал. – 2018. – №6 Ідея академії в українській науковій і громадській думці кінця ХІХ – початку ХХ ст. ... 29 Однак побутували й інші контексти, котрі актуалізували ідею академії. У 1912 р. відзначався 20-річний ювілей НТШ, точніше перетворення това- риства на наукову інституцію. З одного боку, поставали ностальгійні мотиви та порівняльні контексти у світлі тодішньої суспільно-політичної ситуації. Скажімо, 1912 р. з’явилася російськомовна стаття В.Дорошенка, присвяче- на ювілею НТШ. За інформацією автора, на той час товариство обмінювало- ся виданнями з 335 науковими установами й видавництвами з усього світу, у тому числі із 26 академіями наук102. В інших публікаціях відзначалися успі- хи як НТШ, котре порівнювали з іншими академіями, так і УНТ у Києві103. Поставали й інші виклики та чинники, пов’язані з циркуляцією ідеї ака- демії. Передусім розгорнулися змагання навколо перегляду статуту НТШ 1904 р., які тією чи іншою мірою були пов’язані з інтриґами деяких галиць- ких учених супроти М.Грушевського і його прихильників. Приміром, пропо- нувалося заборонити закордонним членам подавати свій голос на загаль- них зборах НТШ через письмово вповноважених осіб під формальною тезою про єдині обов’язки для всіх членів. Цей захід був скерований супроти росій- ських українців, яким суттєво обмежувалися можливості для участі в роботі товариства, зокрема через архаїчну паспортну систему Російської імперії та чималі фінансові витрати. С.Єфремов слушно назвав ці змагання «дрібним політикуванням»104. Звичайно, побутували й інші інформаційні приводи, на- приклад, пов’язані з судовими перипетіями щодо спадщини О.Кониського, в яких фіґурувала майбутня українська академія105. Урешті огляд змагань за українську академію на початку 1914 р. зробив М.Грушевський. На той час уже відбулася розв’язка болючого конфлікту у НТШ 1913 р., унаслідок якого він відразу після нового обрання добровільно склав із себе повноваження голови. Тож історик міг більш-менш відверто ви- словитися про наболілу академічну справу: «Серед нас ходила – не знаю вже, ким саме пущена леген- да, що мовляв по кількох роках видавання наукового органу Товариство ім. Шевченка буде мати право на титул ака- демії і відповідну дотацію з державних фондів, і це здавало- ся тоді таким близьким – трохи не дотикальним. Легенда, розуміється, розвіялася досить скоро. Але ті мрії, з котрими ми бралися до діла, не посміялися з нас. Хоч які сміливі були вони – адже ми були молодики без імени, без впливів, без звяз- ків, без засобів, і нічого не було за нами крім того молодечого дерзновення – проте життя не осоромило нас. З тих скромних початків українського журналу виросли зовсім серйозні з на- укового погляду річи, які оправдали гадки про можливість і української науки, і української культури»106. 102 Дорошенко В. Украинская академия наук // Украинская жизнь. – 1912. – №10. – С.30. 103 Жученко М. [Дорошенко Д.] Науковий рух на Україні в 1912 році // Рада. – 1913. – 16 січня (№2). – С.1–2. 104 Див. докл.: Єфремов С. З нашого життя // Там само. – 9 листопада (№257). – С.3. 105 Заповіт О.Я.Кониського // Там само. – 1912. – 24 травня (№117). – С.2. 106 Грушевський М. За двадцять літ // Там само. – 1914. – 9 січня (№6). – С.1. Український історичний журнал. – 2018. – №6 30 Олексій Ясь Перша світова війна остаточно відкинула ідею академію на задній план. Але впродовж кількох десятиліть її циркуляції визріли початки двох концеп- цій творення чи конструювання української академії, які побутували у так званому «знятому вигляді». Першою з них була соціогуманітарна концепція М.Грушевського, що передбачала розбудову академії на інституціонально-ор- ганізаційних засадах НТШ – УНТ як самоврядної асоціації вчених. Значною мірою концепція М.Грушевського корелювалася з його конструкцією історії України, в якій фази відроджень і занепадів були своєрідними перехідними або транзитними періодами. Тож українська академія мала конституюватися саме як результат, а за сприятливих передумов та обставин як передтеча майбутньо- го національного відродження, зокрема посісти провідне місце у цьому процесі. Обриси другої концепції простежувалися не так виразно, як першої. Вочевидь, первісно вона намітилася на загальнослов’янському ґрунті у ви- гляді довоєнного проекту Союзу слов’янських академій. Під потужним впли- вом революційних метаморфоз 1917 р. ідея союзу трансформувалася у візію створення низки реґіональних і національних академій як державних інсти- туцій, об’єднаних спільним полем російської культури та науки. Недаремно саме у середовищі кадетів визріли й побутували первісні задуми щодо нових академічних проектів – Сибірської АН, Ґрузинської АН та Української АН, прихильником яких був В.Вернадський107. У 1918 р. обидві концепції – М.Грушевського й В.Вернадського – були затребуваними та змагалися між собою під час швидкоплинного, проте дуже складного процесу конституювання української академії наук. REFERENCES 1. Barvins’kyi, O. (2004). Spomyny z moho zhyttia. Kyiv; Niu-York: Smoloskyp. [in Ukrainian]. 2. Boriak, H. (ed.). (2013). Ukrains’ka identychnist’ i movne pytannia v Rosiis’kii imperii: sproba derzhavnoho rehuliuvannia (1847–1914): Zbirnyk dokumentiv i materialiv. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy. [in Ukrainian]. 3. Burd’e, P. (2001). Klinicheskaya sotsiologiya polya nauki. Sotsioanaliz P’era Burd’e. Al’manakh Rossijsko-frantsuzskogo tsentra sotsiologii i filosofii Instituta sotsiologii RAN. (pp.19–35). Moskva: Institut eksperimental’noj sotsiologii; Sankt-Peterburg: Aletejya. [in Russian]. 4. Demchenko, T.P., Mysiura, O.O. (сomps). (2011). Lysty Oleksandra Konys’koho do Illi Shraha. Chernihiv: Prosvita. [in Ukrainian]. 5. Dmitriev, A.N. (2007). Ot akademicheskogo internatsionalizma – k sisteme natsion- al’no-gosudarstvennoj nauki. In E.I.Kolchinskij, D.Bajrau, Yu.A.Lajus (eds.). Nauka, tekhnika i obshchestvo Rossii i Germanii vo vremya Pervoj mirovoj vojny (pp.32–55). Sankt-Peterburg: Nestor-Istoriya. [in Russian]. 6. Drahomanov, M.P. (1970). Avstro-rus’ki spomyny (1867–1877). In O.Ya.Lysenko (ed.). Drahomanov, M.P. Literaturno-publitsystychni pratsi (vol.2, pp.151–288). Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian]. 7. Hobsbaum, E. (2005). Vstup: vynakhodzhennia tradytsij. In E.Hobsbaum, T.Rejndzher (eds.). Vynaidennia tradytsii (M.Klymchuk, transl., pp.12–28). Kyiv: Nika-Tsentr. [in Ukrainian]. 107 Вернадский В.И. Дневники 1917–1921: октябрь 1917 – январь 1920 / Отв. ред. К.М.Сытник, Б.В.Левшин. – К., 1994. – C.209. Український історичний журнал. – 2018. – №6 Ідея академії в українській науковій і громадській думці кінця ХІХ – початку ХХ ст. ... 31 8. Hrushevs’kyi, M. (2005). L’vivs’ke Naukove tovarystvo imeni Shevchenka i yoho vnesky u vyvchennia Pivdennoi Rusi. In P.Sokhan’ (ed.). Hrushevs’kyi M. Tvory (vol.7, pp.505–532). L’viv: Svit. [in Ukrainian]. 9. Hrushevs’kyi, M. (2004). Naukova diial’nist’ Tovarystva imeni Shevchenka v 1896 i 1897 rr. Zapyska dlia zahal’noho zboru 1898 r. In P.Sokhan’ (ed.). Hrushevs’kyi M. Tvory (vol.6, pp.542–549). L’viv: Svit. [in Ukrainian]. 10. Hrushevs’kyi, M. (2002). Naukove tovarystvo imeni Shevchenka. In P.Sokhan’ (ed.). Hrushevs’kyi M. Tvory (vol.1, pp.188–201). L’viv: Svit. [in Ukrainian]. 11. Hrushevs’kyi, M. (2005) Pryzabuta sprava. In P.Sokhan’ (ed.). Hrushevs’kyi M. Tvory (vol.2, pp.425–429). L’viv: Svit. [in Ukrainian]. 12. Hrushevs’kyi, M. (2012). [Rets.]: Petrushevych A.S. Lingvistichesko-istoricheskie issledovania o nachatkakh goroda L’vova i okrestnostej ego s vozzreniem na predistorich- eskie vremena pereselenia slavianskikh i rumynskikh plemen iz pridunajskikh stran v predkarpatskie oblasti. L’vov, 1893, 1896, 1897. Vyp.1–3; st.1–600 (ne skinchene shche); O sobornoj bogorodichnoj tserkvi v gorode Galiche proiskhodiashchej iz pervoj poloviny XII stoletia, sostavil A.S.Petrushevich. L’vov, 1899. Vyp.1. 136 s. In P.Sokhan’ (ed.). Hrushevs’kyj M. Tvory (vol.15, pp.20–22). L’viv: Svit. [in Ukrainian]. 13. Hrushevs’kyi, M. (2015). Try Akademii. In H.Papakin (ed.). Hrushevs’kyi M. Tvory (vol.10, book 1, pp.399–412). L’viv: Svit. [in Ukrainian]. 14. Hrushevs’kyi, M. (2008). Ukrains’ka literatura, ii nazva, rozvii, periody. In P.Sokhan’ (ed.). Hrushevs’kyi M. Tvory (vol.11, pp.213–224). L’viv: Svit. [in Ukrainian]. 15. Hrushevs’kyi, M. (2007). Ukrains’ke naukove tovarystvo v Kyievi i yoho naukove vydavnytst- vo. In P.Sokhan’ (ed.). Hrushevs’kyi M. Tvory (vol.8, pp.177–184). L’viv: Svit. [in Ukrainian]. 16. Hrushevs’kyi, M. (2015). Velyke dilo. In H.Papakin (ed.). Hrushevs’kyi M. Tvory (vol.10, book 1, pp.356–364). L’viv: Svit. [in Ukrainian]. 17. Hrushevs’kyi, M. (2005). [Vystup na zvychainykh zahal’nykh zborakh Naukovoho tovarystva im. Shevchenka, 29 chervnia 1904 r.]. In P.Sokhan’ (ed.). Hrushevs’kyi M. Tvory (vol.7, pp.533–534). L’viv: Svit. [in Ukrainian]. 18. Hrushevs’kyi, M. (2015). Yuvilei l’vivs’kykh „Zapysok” i postulatu Ukrains’koi akade- mii nauk. In H.Papakin (ed.). Hrushevs’kyi M. Tvory (vol.10, book 1, pp.413–417). L’viv: Svit. [in Ukrainian]. 19. Hyrych, I. (2016). M.Hrushevs’kyi ta I.Franko: hromads’ke i pryvatne. In Hyrych I. Mykhailo Hrushevs’kyi: konstruktor ukrains’koi modernoi natsii (pp.604–678). Kyiv: Smoloskyp. [in Ukrainian]. 20. Hyrych, I. (2014). Ukrains’ki intelektualy i politychna okremishnist’ (seredyna XIX – pochatok XX st.). Kyiv: Ukrains’kyi pys’mennyk. [in Ukrainian]. 21. Kul’chyts’ka, T.Yu. (comp.). (1990). Periodychni ta seriini vydannia Naukovoho tova- rystva im. Shevchenka u L’vovi: Anotovanyi pokazhchyk. L’viv: L’vivs’ka naukova bibli- oteka im. V.Stefanyka AN URSR. [in Ukrainian]. 22. Makarov, V.I. (1996). Lystuvannia M.S.Hrushevs’koho i O.O.Shakhmatova. Ukrains’kyi istorychnyi zhurnal – Ukrainian Historical Journal, 5, 89–106. [in Ukrainian]. 23. Matvieieva, L.V., Vasyliuk, O.D. (eds.). (2005). Epistoliarna spadshchyna Ahatanhela Kryms’koho (1890–1941) (vol.1). Kyiv: Instytut skhodoznavstva im. A.Kryms’koho NAN Ukrainy. [in Ukrainian]. 24. Pan’kova, S. Komentari. In P.Sokhan’ (ed.). Hrushevs’kyi M. Tvory (vol.2, pp.499– 622). L’viv: Svit. [in Ukrainian]. 25. Papakin, H. (2018). Pavlo Skoropads’kyi ta Ukrains’ka akademiia nauk. Kyiv: Ukrains’ki propilei. [in Ukrainian]. 26. Plokhii, S. (2011). Velykyj peredil: Nezvychaina istoriia Mykhaila Hrushevs’koho (M.Klymchuk, transl.). Kyiv: Krytyka. [in Ukrainian]. 27. Saunders, D. (1993). Mikhail Katkov and Mykola Kostomarov: A Note on Pёtr A. Valuev’s Anti-Ukrainian Edict of 1863. Harvard Ukrainian Studies, 17 (3/4), 365–383. 28. Sokhan’, P.S., Ulianovs’kyi, V.I., Kirzhaiev, S.M. (1993). M.S.Hrushevs’kyi i Academia. Ideia. Zmahannia. Diial’nist’. Kyiv: Instytut ukrains’koi arkheohrafii AN Ukrainy. [in Ukrainian]. 29. Sonevyts’kyi, L. (1981). Volodymyr Antonovych i ukrains’ka istorychna nauka v Halychyni. Ukrains’kyj istoryk – Ukrainian Historian. 1/4, 98–104. [in Ukrainian]. Український історичний журнал. – 2018. – №6 32 Олексій Ясь 30. Tel’vak, V.V., Pedych, V.P. (2016). L’vivs’ka istorychna shkola Mykhaila Hrushev- s’koho. L’viv: Svit. [in Ukrainian]. 31. Vakarchuk, I., Isaievych, Ya. (eds.). (2006). Lystuvannia Ivana Franka ta Mykhaila Drahomanova. L’viv: Vydavnychyi tsentr L’vivs’koho natsional’noho universytetu imeni Ivana Franka. [in Ukrainian]. 32. Vernadskij, V.I. (1994.). Dnevniki 1917–1921: oktyabr’ 1917 – yanvar’ 1920. Kiev: Naukova dumka. [in Russian]. 33. Vernadskij, V.I. (2011). Mysli naturalista ob organizatsii slavyanskoj nauchnoj raboty na fone mirovoj nauki. In O.S.Onyshchenko (ed.). Vernads’kyj V.I. Vybrani pratsi (vol.1, book 2, pp.252–257). Kyiv: Natsional’na biblioteka Ukrainy im. V.I.Vernads’koho. [in Russian]. 34. Vynar, L. (1993). Mykhailo Hrushevs’kyi i yoho kontseptsiia triokh kyivs’kykh akademii. In M.Antonovych (ed.). 125 rokiv kyivs’koi ukrains’koi akademichnoi tradyt- sii (1861–1986). Zbirnyk (pp.279–318). Niu-York: Ukrains’ka Vil’na Akademiia Nauk u SShA. [in Ukrainian]. 35. Vynar, L. (1970). Mykhailo Hrushevs’kyi i Naukove Tovarystvo im. Tarasa Shevchenka 1892–1930. Miunkhen: Dniprova Khvylia. [in Ukrainian]. 36. Zajonchkovskij, P.A. (ed.). (1961). Dnevnik P.A.Valueva ministra vnutrennikh del (vol.1). Moskva: Izdatel’stvo Akademii nauk SSSR. [in Russian]. 37. Zaitseva, Z. (2006). Ukrains’kyi naukovyi rukh: instytutsional’ni aspekty rozvytku (kinets’ XIX – pochatok XX st.). Kyiv: Kyivs’kyi natsional’nyi ekonomichnyi universytet imeni Vadyma Het’mana. [in Ukrainian]. Oleksii Yas Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Leading Research Fellow, Department of Ukrainian Historiography, Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine (Kyiv, Ukraine), alexyas@ukr.net IDEA OF THE ACADEMY IN THE UKRAINIAN SCIENTIFIC AND PUBLIC OPINION OF THE LATE 19 – EARLY 20 CENTURIES: TEXTS AND CONTEXTS In this article lightens up the origin of the idea of the Ukrainian Academy as a joint plan of the Dnipro and Halychyna intellectuals at the turn of the 1880–1890s. Author considered the texts of scholars and socio-cultural figures of the late 19th – early 20th centuries with the idea of its constitution. Analyzed the various contexts that generated as the ascension and the attenuation of this idea circulation. The important role of the international macrocontexts, such as the establishment of academies of a number of Slavic nations, the Austro-Russian confrontation at the end of the 20th century, the attempts of Ukrainian-Polish understanding in the format of a "new era" policy, the creation and activity of the International Association of Academies, competitions around the project of Slavic Academies Union and etc. It is shown the significance of the Shevchenko Scientific Society in Lviv and the Ukrainian Scientific Society in Kyiv as institutional areas, which tried to implement the project of transformation or constitution of the National Academy before the World War I. The opinion is expressed that the scientific-organizational practices of M.Hrushevskyi were for the most part aimed at the institutional development of both societies as the basis of the future Ukrainian academy. Author also noted that the idea of the academy was an important part of the national project aimed at the formation of cultural and political Ukrainians. The thesis argues that for several decades, the idea of the academy was born in embryonic form, which formed two concepts of its constitution, which were updated and demanded during 1917–1918. Keywords: Antonovych, Hrushevskyi, Drahomanov, Barvinskyi, Konyskyi, Krymskyi, Shevchenko Scientific Society, Ukrainian Academy.

Ідея академії в українській науковій і громадській думці кінця ХІХ – початку ХХ ст.: тексти та контексти

Institution

Ähnliche Einträge