Сергій Єфремов: Публіцистика в "Книгарі" доби війни та революції (1917–1920)
Рецензія на книгу: Сергій Єфремов: Публіцистика в «Книгарі» доби війни та революції (1917–1920) / Упор., вступ. ст., прим. С.Г.Іваницька, Т.П.Демченко. – Херсон: Гельветика, 2018. – 304 с....
Збережено в:
| Дата: | 2019 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2019
|
| Назва видання: | Український історичний журнал |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179264 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Сергій Єфремов: Публіцистика в "Книгарі" доби війни та революції (1917–1920) / І. Гирич // Український історичний журнал. — 2019. — № 1. — С. 199-207. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-179264 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1792642021-04-19T01:26:08Z Сергій Єфремов: Публіцистика в "Книгарі" доби війни та революції (1917–1920) Гирич, І. Рецензії й огляди Рецензія на книгу: Сергій Єфремов: Публіцистика в «Книгарі» доби війни та революції (1917–1920) / Упор., вступ. ст., прим. С.Г.Іваницька, Т.П.Демченко. – Херсон: Гельветика, 2018. – 304 с. 2019 Article Сергій Єфремов: Публіцистика в "Книгарі" доби війни та революції (1917–1920) / І. Гирич // Український історичний журнал. — 2019. — № 1. — С. 199-207. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179264 uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії й огляди Рецензії й огляди |
| spellingShingle |
Рецензії й огляди Рецензії й огляди Гирич, І. Сергій Єфремов: Публіцистика в "Книгарі" доби війни та революції (1917–1920) Український історичний журнал |
| description |
Рецензія на книгу: Сергій Єфремов: Публіцистика
в «Книгарі» доби війни та революції
(1917–1920) / Упор., вступ. ст.,
прим. С.Г.Іваницька, Т.П.Демченко. –
Херсон: Гельветика,
2018. – 304 с. |
| format |
Article |
| author |
Гирич, І. |
| author_facet |
Гирич, І. |
| author_sort |
Гирич, І. |
| title |
Сергій Єфремов: Публіцистика в "Книгарі" доби війни та революції (1917–1920) |
| title_short |
Сергій Єфремов: Публіцистика в "Книгарі" доби війни та революції (1917–1920) |
| title_full |
Сергій Єфремов: Публіцистика в "Книгарі" доби війни та революції (1917–1920) |
| title_fullStr |
Сергій Єфремов: Публіцистика в "Книгарі" доби війни та революції (1917–1920) |
| title_full_unstemmed |
Сергій Єфремов: Публіцистика в "Книгарі" доби війни та революції (1917–1920) |
| title_sort |
сергій єфремов: публіцистика в "книгарі" доби війни та революції (1917–1920) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2019 |
| topic_facet |
Рецензії й огляди |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179264 |
| citation_txt |
Сергій Єфремов: Публіцистика в "Книгарі" доби війни та революції (1917–1920) / І. Гирич // Український історичний журнал. — 2019. — № 1. — С. 199-207. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT giričí sergíjêfremovpublícistikavknigarídobivíjnitarevolûcíí19171920 |
| first_indexed |
2025-07-15T18:16:58Z |
| last_indexed |
2025-07-15T18:16:58Z |
| _version_ |
1837737884880207872 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2019. – №1
Останні два десятиліття гостро від-
чувається потреба повного видання
творів С.Єфремова. На жаль, ця спра-
ва навіть не ставиться на порядок
денний. З іншого боку, опубліковано
до десятка томів вибраних літера-
турознавчих праць, публіцистики,
щоденників, спогадів та листуван-
ня. Проте це стало можливим за-
вдяки заходам ентузіастів1. Список
виданих праць С.Єфремова, здій-
снених під керівництвом і за участю
М.Наєнко, В.Верстюка, Е.Соловей,
М.Цимбалюка, В.Скальського, В.Плачинди, С.Іваницької, І.Старовойтенко
тощо, справляє враження. Відомий історик літератури й археограф
С.Гальченко за часів президентства В.Ющенка планував надрукувати
восьмитомник праць академіка. А вже фактично на 2018-й рік ми маємо
більше десяти томів. Утім поза увагою залишаються ще, приміром, публі-
кації С.Єфремова в «Раді», «Літературно-науковому віснику», «Записках
ІФВ ВУАН», «Україні» тощо. А це – не менше 1 тис. бібліографічних позицій.
Заслуговує на академічне перевидання «Історія українського письменства»
та «Щоденник» 1924–1929 рр. Однак поки що бракує державної підтримки
програми видання творів людини, що була серед першого десятку інтелекту-
алів, які будували новітню державність України в 1917–1921 рр. За відсут-
ності планів на повне видання творів варто задуматися над секторальними
перевиданнями. До таких можна віднести й нинішню книжку. Упорядниці
1 Єфремов С.О. Історія українського письменства / За ред. М.К.Наєнко. – К., 1995. – 688 с.;
Його ж. Вибране: статті, наукові розвідки, монографії / Упор., передм. та прим. Е.Соловей. – К.,
2002. – 757 с.; Його ж. Літературно-критичні статті / Упор., передм. і прим. Е.С.Соловей. –
К., 1993. – 351 с.; Його ж. Шевченкознавчі студії / Упор. О.Меленчук, вступ. ст. Е.Соловей. – К.,
2008. – 368 с.; Його ж. Початок нової доби: радівська публіцистика (березень – серпень 1917) /
Упор., передм., прим. М.Цимбалюка. – К., 2011. – 383 с.; Його ж. Публіцистика революційної
доби (1917–1920 рр.) / Упор. В.Верстюк (кер.). – К., 2013–2014. – Т.1. – 645 с.; Т.2. – 543 с.;
Його ж. Щоденники, 1923–1929. – К., 1997. – 843 с.; Його ж. Щоденник (1895–1896): Про дні
минулі (1876–1907): Спогади / Упор. і вступ. ст. І.Гирич; ком. В.Плачинда, Н.Плачинда,
В.Пономарьов, Л.Портнова, Г.Стариков. – К., 2011. – 790 с.; Євген Чикаленко, Сергій Єфремов:
Листування: 1903–1928 роки / Упор. та вступ. ст. І.Старовойтенко; наук. ред. Н.Миронець. –
К., 2010. – 384 с.; Єфремов С. Personalia: Публіцистика 1899–1917 років («Значущі Інші»:
статті, посвяти, сильветки, некрологи, рецензії, полеміка): У 2 т. – Т.1 / Упор. С.Г.Іваницька. –
Запоріжжя; Херсон, 2016. – 468 с.; Т.2 / Упор. С.Г.Іваницька. – Херсон, 2018. – 488 с.
сеРГій єфРемОв: пуБліцистика
в «книГаРі» дОБи війни та РевОлюції
(1917–1920) / упОР., вступ. ст.,
пРим. с.Г.іваницька, т.п.демченкО. –
хеРсОн: Гельветика,
2018. – 304 с.
Український історичний журнал. – 2019. – №1
200 Рец, ензії й огляди
С.Іваницька та Т.Демченко пішли шляхом видання творів С.Єфремова за
місцем їх друку, а саме в місячнику «Книгар».
Важко назвати більш вдалі кандидатури для такого проекту. Світлана
Григорівна Іваницька, відома запорізька дослідниця, уже більше двадця-
ти років займається творами та вивчає громадсько-політичну діяльність
С.Єфремова. Вона – авторка кількох десятків студій із цієї проблематики2.
Ця книга стала третьою її працею із заявленої теми (перевидання публікацій
С.Єфремова з персоналістики побачили світ у 2016–2018 рр.)3. С.Іваницька
тривалий час і дуже плідно співпрацює з Т.Демченко з Чернігова. Обидві
дослідниці мають спільний науковий інтерес, адже вони вивчають добу
українського національно-культурного відродження другої половини
ХІХ – початку ХХ ст. Тамара Павлівна Демченко – найбільша фахівчи-
ня зі студіювання життя й діяльності Іллі та Миколи Шрагів. Перший був
ключовою постаті суспільного життя Чернігова кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Т.Демченко – авторка низки докладних публікацій про визначних черні-
гівців, діячів українського руху нової й новітньої доби. Низка її публікацій
пов’язана зі громадськими контактами С.Єфремова з помітними постатями
українського Чернігова4.
Попри археографічний характер видання, ця праця має також значне
культурно-просвітницьке значення. Упорядниці ставили собі за мету впи-
сати постать С.Єфремова в контекст українського суспільного й культурного
життя часів національної революції. У книзі вміщено дві великих, нефор-
мального підходу, передмови. У першій С.Іваницька намагається висвітли-
ти значення С.Єфремова в культурно-громадському житті від кінця ХІХ ст.
до 1920 р. (с.9–30). У другій – вона спільно з Т.Демченко оглядає жанрове
розмаїття його статей безпосередньо у «Книгарі» (с.31–77).
2 Див., напр.: Іваницька С. Українська ліберально-демократична еліта: «колективний
портрет» (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). – Запоріжжя, 2011. – 452 с.; Її ж. Сергій Єфремов
versus Богдан Кістяківський: полеміка навколо «політичної спадщини» Михайла Драгоманова
(історіографічний аспект) // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного
університету. – Вип.31. – Запоріжжя, 2011. – С.309–319; Її ж. Постать Олександра Кониського
у публіцистиці Сергія Єфремова 1900–1919 років // Сіверянський літопис. – 2015. – №4. –
С.157–176; Її ж. Українська ліберально-демократична еліта кінця ХІХ – початку ХХ ст.
в пострадянській гуманітаристиці: історіографічні здобутки та методологічні інновації //
Історіографічні дослідження в Україні. – Вип.23. – К., 2013. – С.284–316; Її ж. Сергій Єфремов
на перехрестях століть // Єфремов С. Personalia: Публіцистика 1899–1917 років. – Т.1. – С.13–38.
3 Див.: Єфремов С. Personalia: Публіцистика 1899–1917 років... – Т.1–2.
4 І.Л.Шраг: Документи і матеріали / Упор.: В.М.Шевченко, Т.П.Демченко, В.І.Онищенко. –
Чернігів, 1997. – 165 с.; Листи Іллі Шрага до Сергія Єфремова / Упор. Т.Демченко, В.Онищенко //
Літературний Чернігів. – 2002. – №2. – С.105–117; Демченко Т.П. Батько Шраг. – Чернігів,
2008. – 263 с; Її ж. [Рец.] Єфремов С. Публіцистика революційної доби (1917–1920 рр.): У двох
томах // Сіверянський літопис. – 2015. – №1. – С.218–222; Її ж. Українсько-російські взаємини
крізь призму публіцистики Сергія Єфремова доби Української революції 1917–1921 рр. //
Розумовські зустрічі. – Вип.2. – Чернігів, 2015. – С.182–193; Її ж. Чернігівський осередок
Української партії соціалістів-федералістів: 1918 рік // Скарбниця української культури. –
Вип.16. – Чернігів, 2015. – С.170–175; Її ж. Чернігівці на «святі української інтелігенції» //
Вісник Чернігівського національного педагогічного університету: Серія «Історичні науки». –
Вип.11. – Чернігів, 2015. – С.98–104; Демченко Т., Іваницька С. «Російський Сфінкс» як
метафора й реальність у публіцистиці Сергія Єфремова на шпальтах «Книгаря» (1919–
1920 роки) // Проблеми вивчення історії Української революції 1917–1921 років. – Вип.11. – К.,
2015. – С.227–262.
Український історичний журнал. – 2019. – №1
Рец, ензії й огляди 201
Великим плюсом передмов стала добра орієнтація в темі, ознайомлення
з усією друкованою продукцією з єфремознавства. Авторки вступів ніби пе-
ребувають над проблемою, над матеріалом. Через що переконливо звучать
їхні оцінки та інтерпретації. Тема «С.Єфремов і суспільство» висвітлюється
стерео скопічно, з усіма нюансами й напівтонами: партійна належність, став-
лення до федеративної та самостійницької теорій українського державотво-
рення, взаємини з сучасниками, оцінка літературних і культурних явищ доби
тощо. Узагалі самі передмови мають самостійну цінність, адже дають доволі
широке уявлення про місце видатного літературознавця серед інтелектуаль-
ної еліти свого часу, його значення як публіциста-суспільствознавця.
За чотири роки С.Єфремов умістив у «Книгарі» 47 дописів. Їх усі залу-
чено до книжки. Чи багато це для самого журналу? Мабуть, так, якщо всьо-
го вийшло 31 число цього місячника. Отже у середньому по 1,5 публікації
на випуск. У 1917 р. надруковано 12 матеріалів Сергія Олександровича, у
1918 р. – 23, у 1919 р. – 10, у 1920 р. – 2. Статті С.Єфремова розташовано за
хронологічним принципом. Кожну супроводжує надзвичайно докладний ко-
ментар. Упорядниці слушно розміщували їх не наприкінці книжки, а після
конкретної статті. Через це примітки сприймаються як логічне продовження
теми, розпочатої тим чи іншим дописом С.Єфремова. Часто-густо коментар
займає більше місця за обсяг самої статті. Упорядниці не зупиняються на
традиційному в таких випадках розкритті прізвищ, назв періодичних ви-
дань, установ тощо, а намагаються подавати ситуативні пояснення до склад-
них місць текстів С.Єфремова. Промовистий приклад – із його рецензією на
лист до селян і міщан римо-католиків України від римо-католиків Києва.
Академік не назвав автора цього листа. С.Іваницька й Т.Демченко роблять
у примітці припущення, що ним, імовірно, був В.Липинський. На це зверну-
ла увагу дослідниця біографії нашого визначного консерватора І.Передерій
(с.97–98). Ця праця не зафіксована в бібліографії В.Липинського, але саме
він позиціонував себе речником течії українців-римо-католиків і послугову-
вався якраз такою термінологією. Це дуже важливе уточнення авторок при-
міток. Подібного типу коментарі значно підвищують наукову цінність самої
книжки.
У примітці до статті про нищення української книги денікінським цензо-
ром Б.Будиловичем С.Іваницька та Т.Демченко розповідають про причини
появи й діяльність цієї каральної інституції в Києві під час захоплення міста
білими (с.245). Авторки приміток подають літературу з питання. І не лише
українську, але й московських сучасних істориків, які в наші дні фактично
солідаризуються з діяльністю денікінців щодо нищення головної «мазепин-
ської зарази» – української книжки. У відповіді на критику Д.Ревуцького
С.Єфремов наводив цитату «іж би вшелякий і найпростіший чоловік могл
би шо колвек, ведлуг довціпу своего, поняти». Коментаторки віднайшли цю
цитату в «Історії українського письменства» С.Єфремова. Вона належала
решетилівському священикові ХVIII ст. Семенові Могилі (с.220). У біогра-
фічних примітках упорядниці подають достатньо розлогу бібліографічну ін-
формацію. Так, приміром, у поясненні до прізвища М.Петрова – відомого
Український історичний журнал. – 2019. – №1
202 Рец, ензії й огляди
літературознавця, попередника С.Єфремова в написанні історії україн-
ської літератури, вони перерахували всі найважніші рецензії і згадки про
М.Петрова в науковій спадщині С.Єфремова (с.221).
Звісно, подеколи трапляється певне захоплення коментуванням.
Скажімо, навряд чи треба було пояснювати, що таке «дифірамб», «сатира»
(с.220), «Сцилла та Харибда» (с.216), «макаронічний», «Могилянська колегія»
(с.215). Важко стверджувати, але, як видається, недоцільно повторювати у
примітках розлогі біографії М.Костомарова, П.Куліша, О.Кониського тощо,
про яких є вже не одна стаття в багатьох загальнодоступних енциклопедич-
них словниках і довідниках. З іншого боку, до цих біографічних статей автор-
ки долучали бібліографію публікацій С.Єфремова про того ж таки П.Куліша
або О.Кониського.
Окрему цінність мають 20 (!) додатків до книги. Тут упорядниці вмісти-
ли матеріал, дотичний до публікацій С.Єфремова у «Книгарі». Ідеться про
редакційні передмови часопису, ювілейні статті до 25-річчя літературної ді-
яльності Сергія Олександровича пера М.Зерова та до 50-ліття С.Єфремова –
авторства О.Лотоцького; рецензії А.Вечерницького, П.Зайцева, Д.Ревуцького,
М.Ішуніної, М.Павловського, П.Стебницького на твори С.Єфремова з журна-
лу «Книгар»; про оцінку наукової діяльності С.Єфремова від А.Кримського,
уміщену у «Записках історично-філологічного відділення ВУАН», коли літе-
ратурознавця було обрано академіком ВУАН.
За всієї тематичної багатоманітності статей С.Єфремова, про що впоряд-
ниці відзначають у передмові, його «книгарську» спадщину можна звести до
кількох основних тем. Відчувається, що літературознавець не писав до цього
журналу щось випадкове, а саме те, що вкладалося у визначені ним напе-
ред проблеми. Умовно їх можна узагальнити до таких позицій: 1) громад-
сько-політичний рух ХІХ ст. у працях найвидатніших його представників:
Г.Квітки-Основ’яненка, П.Куліша, Б.Грінченка, М.Драгоманова; 2) окремо
стоїть постать Т.Шевченка – С.Єфремов оцінював як видані його твори, так
і популярні брошури про нього; 3) широкодоступна література про Україну
(І.Труба, Г.Коваленко, І.Огієнко); 4) література про національно-політичний
рух ХХ ст., перші спроби історизування питання (книжечки Ю.Охримовича,
В.Дорошенка, В.Левинського, І.Линниченка); 5) тема самостійної України
(рецензування творів українських незалежників); 6) потреба в україн-
ській книжці (загальновидавнича й суспільна проблематика); 7) некроло-
ги на провідних діячів Української партії соціалістів-федералістів (І.Шраг,
М.Туган-Барановський); 8) суто літературознавчі оцінки новелістичних тво-
рів М.Коцюбинського, Марка Вовчка, М.Івченка, П.Стебницького. Причому
М.Коцюбинського можна винести й в окремий розділ, адже С.Єфремов відгу-
кувався на кожен том його п’ятитомника, котрий виходив у часи «Книгаря»,
а П.Стебницького – розглядати й у розрізі суспільствознавства, адже він був
літератором громадського життя, а не письменником художньої літерату-
ри. Деякі проблеми, якими С.Єфремов активно цікавився та розробляв, зо-
всім відсутні серед публікацій «Книгаря». Скажімо, поетична творчість не
була зачеплена увагою Сергія Олександровича, поза кадром залишилася й
Український історичний журнал. – 2019. – №1
Рец, ензії й огляди 203
політична «злоба дня». Для цього існували інші періодики, куди також до-
писував С.Єфремов.
Навіть побіжний погляд на цю тематику дозволяє говорити про перева-
жання суспільствознавчого компонента над літературознавчим. Водночас
суто літературознавчий аспект має нахил до оцінки літературних власти-
востей творів, а не їх суспільного запотребування. Саме на це звернуто увагу
С.Єфремова у статтях про М.Коцюбинського5. Плюсом для автора є не ути-
літарна соціальність великого письменника, а якраз майстерність слова.
Імпресіонізм – це той позитив для нього, котрий переважує банальний реа-
лізм, в якому розпочинав молодий М.Коцюбинський. За брак письменниць-
кої майстерності дістається одному зі знаних популяризаторів українського
козацького минулого – А.Кащенкові6. Це може здатися несправедливим, зва-
жаючи на заслуги автора у справі народної просвіти. Але у цьому і є принада
С.Єфремова, адже він намагався в оцінці написаного відійти від шаблону,
не наслідувати усталені кліше, не зважати на авторитети в літературі й на-
уці. До честі впорядниць, вони відзначили момент суб’єктивності в оцінках
літературної цінності творів А.Кащенка.
1. Отже громадсько-політичний рух ХІХ ст. в літературі виявився у про-
паґанді ідеї використання українського слова у царині красного письмен-
ства у Г.Квітки-Основ’яненка7. Він починав як російський письменник, і тоді
був звичайним репрезентантом всеімперської літератури. Український вибір
став для нього переворотом у світосприйнятті, висунувши на вістря націо-
нальних устремлінь, зробивши з нього речника української культурної окре-
мішності. Зауваги С.Єфремова про творчість П.Куліша цікаві тим, що тут
уже відчувається підготовча робота Сергія Олександровича до його визначної
студії про значення цього письменника в українській культурі під назвою
«Без синтезу», яка з’явилася у «Записках ІФВ ВУАН». С.Єфремов поділяв
захоплення неокласиків постаттю П.Куліша, намагався відзначити інтелек-
туальні впливи видатного майстра на інтелектуалів середини ХІХ ст. Назва
статті про Куліша-«літературного критика» не зовсім відповідає її змісту8.
Радше це текст про бачення П.Кулішем місця української літератури в то-
гочасних реаліях, оскільки письменник послідовно індоктринував широкий
загал новими національними цінностями. С.Єфремов відзначив в автора
«Чорної ради» саме ті моменти, які близькі були йому самому при оцінці сус-
пільної функції літератури. Ми часто критикуємо С.Єфремова за висунення
на перше місце соціального призначення літератури, але насправді для ньо-
го була важливою передусім її національно-творча функція. Тобто літерату-
ра як головна сила у формуванні модерного українця. Тому й виокремлював
5 Єфремов С. З доби шукання: Коцюбинський М., Твори, т. 1 і 2. Київ, 1917–1918 // Кни-
гарь. – 1918. – Ч.8. – Квітень. – Стовп.450.
6 Єфремов С. [Рец.] «Кащенко А., За що? Оповідання. Черкаси, 1917» // Там само. – Ч.6. –
Лютий. – Стовп.324–325.
7 Єфремов С. Од літературщини до літератури. На згадку про Гр. Квітку-Основ’яненка //
Там само. – Ч.12/13. – Серпень – вересень. – Стовп.685–692.
8 Єфремов С. Біля початків української критики: (Куліш як літературний критик) // Там
само. – 1919. – Ч.23/24. – Липень – серпень. – Стовп.1529–1538.
Український історичний журнал. – 2019. – №1
204 Рец, ензії й огляди
він у П.Куліша такі якості: а) пояснення необхідності національної мови з
психологічних міркувань творчості, адже чужа мова не може передати всіх
нюансів світовідчуття українця; б) «преємственість між народною словесніс-
тю та новітнім українським письменством» (с.209); в) цінність твору визнача-
ється більшою чи меншою наближеністю до «народнього духу і мови» (с.210);
г) літературна макаронічна традиція (штучна мова) – зло в порівнянні з
живою мовою народу, якою й мають писати письменники; ґ) окремішність
української літератури від російської; відкидання якоїсь надбудовної над
обома «загальноросійської» літератури; д) і нарешті твердження, що саме
Т.Шевченко, Г.Квітка-Основ’яненко, Марко Вовчок і І.Котляревський є пер-
шими творцями нової – справжньої – української літератури. Б.Грінченко
і М.Драгоманов для С.Єфремова – не два антиподи українського руху,
а два взаємопов’язаних елементи новітньої національної традиції. «Листи з
Наддністрянської України» та «Листи з Наддніпрянської України» – полемі-
ка між М.Драгомановим і Б.Грінченком, національна автаркія чи європей-
ський космополітизм – вирішується Сергієм Олександровичем на користь
першого та другого рівночасно. Обидві сторони є необхідними елементами
для формування майбутнього України. Він не стає на бік того чи іншого з
улюблених ним мислителів, а ратує за обидві складові. Характерно, що, ре-
цензуючи видані полемічні статті Д.Вартового (Б.Грінченка)9, шкодує про
відсутність відповідей М.Драгоманова, адже сила полеміки – в обох арґумен-
тах, у взаємодоповненні, а не у протиставленні. Цікаво, що лише на початку
1990-х рр. вийшов такий «симбіозний» збірник в Інституті української архео-
графії та джерелознавства ім. М.Грушевського НАНУ. Ідеї окремішності в іс-
торіософії М.Драгоманова10 увиразнює С.Єфремов, рецензуючи «Пропащий
час» (який саме цим є найбільш цінним для літературознавця) та книгу
«Историческая Польша и великорусская демократия» (у зіткненні двох імпе-
рій виокремлюється український національний інтерес).
2. С.Єфремова цікавила якість подання для широкого загалу творів
Т.Шевченка11. І у цілому такі друки часів Української революції він не наго-
родив позитивом. Відзначав частіше дилетантство видавців. У своїх оцінках
С.Єфремов був цілком об’єктивним, не зважав на наукові імена. Дісталося
навіть академікові ВУАН, видатному літературознавцеві й шевченкознав-
цеві С.Смаль-Стоцькому – за неоковирну стилістику подачі текстів, «фан-
фарний» тон і надмірну пафосність. Треба віддати належне впорядницям.
Вони показали, що постать С.Смаль-Стоцького, попри нищівну критику, усе
9 Єфремов С. [Рец.] «Грінченко Б., Листи з України Наддніпрянської. Київ, 1917» // Там
само. – 1917. –Ч.2. – Листопад. – Стовп.126.
10 Єфремов С. [Рец.] «М.Драгоманов. Историческая Польша и великорусская демократия.
Киев, 1917» // Там само. – 1917. – Ч.1. – Вересень. – Стовп.14–15; Його ж. [Рец.] «М.Драгоманов,
Пропащий час. Київ, 1918» // Там само. – 1918. – Ч.10. – Червень. – Стовп.569.
11 Єфремов С. [Рец.] «Тарасові алмази, вип.І. Київ, 1917» // Там само. – 1917. – Ч.4. –
Грудень. – Стовп.199–200; Його ж. Без Кобзаря // Там само. – 1918. – Ч.6. – Лютий. –
Стовп.199–200; Його ж. [Рец.] «Доманицький В., Життя Т.Шевченка. Київ, 1917» // Там само. –
Ч.11. – Липень. – Стовп.656–657; Його ж. [Рец.] «Смаль-Стоцький С., Діди, батьки і внуки у
Шевченка. Одеса. 1918» // Там само. – Ч.11. – Липень. – Стовп.657; Його ж. [Рец.] «Щукин П.
Тарас Шевченко. Катеринослав, 1918» // Там само. – Ч.17. – Січень. – Стовп.1067.
Український історичний журнал. – 2019. – №1
Рец, ензії й огляди 205
ж заслужена в українській гуманітаристиці, адже він багато зробив у шев-
ченкознавстві. Натомість похвально С.Єфремов відгукувався про популяр-
ну брошуру загиблого в молодому віці від рук більшовиків катеринославця
П.Щукіна. Зрозуміло, найбільше тішило С.Єфремова перевидання брошур
про Т.Шевченка його товариша молодості В.Доманицького.
3. Як досягати впливу на широкий загал задля його націоналізування?
На це дає відповідь ставлення С.Єфремова до популярної літератури про
Україну. І у цілому він знаходить позитивні слова для широкодоступних ви-
дань авторства І.Труби, Г.Коваленка, М.Чернявського, І.Огієнка12. У книжці
останнього йому припала до душі думка, що культура українська «оригіналь-
на, самостійна і серед слов’янських народів займає почесне місце» (с128),
а також, що українська культура для російської була «містком в Європу».
4. Жваво й досить докладно С.Єфремов відгукувався на перші паростки
історичних творів про громадське життя в Україні ХІХ ст. та про український
рух13. Те, що йому це боліло як зацікавленій особі, свідчить факт виправлен-
ня багатьох помилок і неточностей у цих працях. Складається таке вражен-
ня, що сам С.Єфремов мав бажання подібну студію написати. І він до цього
надавався, можливо, найкраще. Варіантом такої книги була, власне, його
знана «Історія українського письменства». Варто згадати й низку публіка-
цій у журналах «Україна» та «Наше минуле», або передмови до щоденни-
ка, листів Т.Шевченка. Можна сказати, що ми мало оцінюємо С.Єфремова
як одного з найвидатніших істориків українського ХІХ ст. в ділянці куль-
турної та інтелектуальної історії. Його студії про українське масонство та
Кирило-Мефодіївське товариство є якраз працями з історії національної
думки. Більше сварить С.Єфремов Ю.Охримовича – ще одну жертву більшо-
вицького терору в часах Української революції, як відзначають упорядниці
у примітках. Закидає брак культурної історії, нерозрізнення автономізму та
казенного патріотизму, плутання понять «самостійництво» й «федералізм»,
самостійницьку тенденційність. Суттєві зауваження суто історичного профе-
сійного ремесла. Позитивніше оцінює В.Дорошенка та В.Левинського – двох
визначних соціал-демократів. І це попри те, що перший фактично неґативно
відгукнувся у своїй рецензії на працю життя С.Єфремова – «Історію україн-
ського письменства», уважаючи її не «історією», а літературними портрета-
ми, поданими в публіцистичній манері. Про це є в передмовах упорядниць.
12 Єфремов С. [Рец.] «Огієнко І. Українська культура. Академічна промова. Київ, 1917» //
Там само. – 1918. – Ч.6. – Лютий. – Стовп.318; Його ж. [Рец.] «Коваленко Гр., Людина і громада.
Черкаси, 1917» // Там само. – Ч.7. – Березень. – Стовп.381–382; Його ж. [Рец.] «І.Труба, Хто
пануватиме на Україні. Катеринослав, 1917» // Там само. – Ч.8. – Квітень. – Стовп.450; Його ж.
[Рец.] «М.Чернявський, Україна, автономія, федерація. Херсон, 1917» // Там само. – 1917. –
Ч.4. – Грудень. – Стовп.198.
13 Єфремов С. [Рец.] «Левинський В., Царская Россія и украинскій вопрос. Женева, 1917» //
Там само. – 1918. – Ч.5. – Січень. – Стовп.257–259; Його ж. [Рец.] «Дорошенко В. Українство в
Росії. Відень, 1917» // Там само. – Ч.6. – Лютий. – Стовп.316–318; Його ж. [Рец.] «Охримович Ю.,
Короткий нарис розвитку української національно-політичної думки в ХІХ ст., ч.І. Київ, 1918» //
Там само. – 1919. – Ч.22. – Червень. – Стовп.1460–1465; Його ж. [Рец.] Проф. И.А.Линниченко,
Малорусский вопрос и автономия Малороссии. Петроград – Одесса, 1917» // Там само. – 1918. –
Ч.5. – Січень. – Стовп.259–260.
Український історичний журнал. – 2019. – №1
206 Рец, ензії й огляди
Цікаві фактичні виправлення помилок (датування подій та авторства тво-
рів), особливо, що стосується 1890–1900-х рр., в яких сам С.Єфремов брав
участь як політик. З обійми випадав І.Линниченко, котрий через свій ве-
ликодержавний шовінізм узагалі відкидав поняття «український рух».
С.Єфремов заперечував самий сенс виходу його книжки.
5. Упадає в око, що ідейне самостійництво С.Єфремов не сприймав14.
Сторожко ставився до СВУ, до творів «націоналістичного» видавництва
«Вернигора». І це при тому, що з В.Отамановським, одним із лідерів цьо-
го видавництва, був пізніше в організації БУД, співпрацював у ВУАН. Але
чи за саму самостійницьку ідею у М.Залізняка, Ю.Липи, авторів «Катехізму
українця» не сприймав Сергій Олександрович? Йому радше не до вподоби
було зовсім інше – тенденція оцінювати суспільну ситуацію такою, яка гово-
рила про безповоротність і безперечну переможність незалежності України в
даний конкретний момент. Відчувається, що С.Єфремову муляло видавання
бажаного за дійсне. Необхідність ще попрацювати на самостійницьку ідею,
спочатку як федералістську стадію, як перший етап на шляху до здобуття ре-
альної самостійності. Не випадково він хвалив більше книжку М.Залізняка
про федералізм Німеччини, ніж брошуру «Самостійна Україна – несоціаліс-
тичне гасло?».
6. Потреба української книги в добу державотворчої роботи – ще один
великий тематичний інтерес С.Єфремова15. Кількість переходить в якість:
чим більше книжок, тим більше свідомих українців. Він відзначав зрос-
лий попит на книжку саме українську, уважаючи її тим важелем, що має
переламати неґативну тенденцію панування російської національної ідеї
в Україні. Його тривожив факт неспроможності українських видавництв
утамувати голод на національну книжкову продукцію. Ще одна проблема
книговидавництва – брак поліграфічно добротних друків. На думку літе-
ратурознавця, якість паперу, оформлення та виконання вже засвідчува-
тиме культурну цінність української книги. Серед періодичних видань
С.Єфремов відзначав потребу журналів для інтеліґенції. Він розумів, що
лише вона може змінити на українську користь ситуацію в боротьбі за по-
літичну окремішність від Росії.
7. У «Книгарі» вміщено лише два некрологи авторства С.Єфремова16.
Але присвячені вони знаковим постатям Української партії
14 Єфремов С. [Рец.] «Ю.Липа, Союз визволення України. Одеса, 1917» // Там само. –
1917. – Ч.4. – Грудень. – Стовп.196–197; Його ж. [Рец.] «М.Залізняк, Самостійна Україна –
не соціалістичне гасло?» // Там само. – Ч.1. – Вересень. – Стовп.14–15; Його ж. [Рец.] «1) «Своя
мудрість. Катехізм Українця. Вид. т-ва Вернигора. Стор.32. Київ, 1917. Ц. 25 к.; 2) Нащо
нам Автономія. Вид. Української Громади Бірзули. Стор.15. Бірзула, 1917. Ц. 10 к.; 3) «А на
апостольськім престолі чернець годований сидить». Вид. Підлипенської Просвіти. Стор. 8.
Конотіп, 1917, без ціни» // Там само. – Стовп.18–19; Його ж. [Рец.] «М.Залізняк, Державний
устрій Німеччини. Київ, 1918» // Там само. – 1918. – Ч.10. – Червень. – Стовп.659.
15 Єфремов С. Голод на книжку // Там само. – 1917. – Ч.2. – Жовтень. – Стовп.52–54;
Його ж. Наші місяшники // Там само. –Ч.4. – Грудень. – Стовп.175–178; Його ж. Про пошану до
книги // Там само. – Ч.5. – Січень. – Стовп.251–253.
16 Єфремов С. До об’єктивної істини. Пам’яти М.І.Туган-Барановського // Там само. – 1919. –
Ч.20. – Квітень. – Стовп.1257–1262; Його ж. Людина гармонії. Пам’яти І.Л.Шрага // Там само. –
Ч.21. – Травень. – Стовп.1423–1427.
Український історичний журнал. – 2019. – №1
Рец, ензії й огляди 207
соціалістів-федералістів: І.Шрагу, М.Тугану-Барановському. Авторки пе-
редмов дуже влучно і тонко наголошують протиставлення С.Єфремовим
українського визначного економіста двом російським соратникам М.Тугана-
Барановського: В.Леніну і П.Струве. Один радикалізувався й заперечив
економізм більшовицькою практикою, другий став на бік великодержавного
російського шовінізму. Цим вони й поставили себе в опозицію до визвольних
змагань українців. Лише М.Туган-Барановський залишився вірним демо-
кратичним практикам і духу щирого економізму, тому, природно, прийняв
постулати українського руху та приєднався до будівничих української держа-
ви. І.Шраг був досвідченим соціалістом-федералістом, зі стажем у тридцять
років своєї діяльності, коли ще есефи являли перший етап свого політичного
дозрівання, були діячами українських міських громад. Ілля Людвігович став
центральною фіґурою всіх громадських справ, першим українцем Чернігова.
М.Туган-Барановський був «молодим українцем» за своїм політичним ви-
бором, що примкнув до національно-визвольного руху перед Першою сві-
товою війною. Шлях М.Тугана-Барановського до національного, на думку
С.Єфремова, мала повторити вся українська за походженням, але російсько-
культурна інтеліґенція. Обидва й відійшли у кращій світ майже одночасно.
До обох С.Єфремов мав великий пієтет.
8. У центрі літературознавчих розглядів були твори улюблених пись-
менників С.Єфремова. М.Коцюбинський – чи не найбільший для Сергія
Олександровича майстер художнього слова в українській літературі, та
Марко Вовчок – найкращий прозаїк середини ХІХ ст. До них у всі часи твор-
чості була прикута увага С.Єфремова. Найулюбленішим українським публі-
цистом-есеїстом для нього став П.Стебницький17. Він не сперечався з думками
останнього, цілком із ними солідаризувався. А зупинявся на художній цін-
ності публіцистичного слова Петра Януарійовича. Із молодих авторів-про-
заїків С.Єфремов уподобав для «Книгаря» М.Івченка18. Його він критикував
за вади словесної культури, але той подобався йому своїм настроєм душі та
тематикою художньої творчості. На відміну від трохи метушливої і крикли-
вої молоді в письменстві М.Івченко імпонував С.Єфремову своєю статечністю
й нахилом до інтеліґентської національної традиції.
Отже доробок С.Єфремова у «Книгарі» можна сприймати як певну тема-
тичну цілість, можна побачити логічне пов’язання кожної складової частини
умовних розділів його «книгарської» творчості. Тому й такою суцільною, гар-
монійною видається підготовлена С.Іваницькою та Т.Демченко книжка. На
наш погляд, упорядницьку працю дослідниць (опрацювання текстів, перед-
мови, коментарі) варто розглядати як взірцеву археографічну роботу.
Ігор Гирич (Київ)
17 Єфремов С. [Рец.] 1) Стебницький П., Українська справа; 2) Стебницкій, Украина и
украинцы. Петроград, 1917 // Там само. – 1917. – Ч.2. – Жовтень. – Стовп.64; Його ж. Серед
білої ночі // Там само. – 1919. – Ч.20. – Квітень. – Стовп.1269–1274.
18 Єфремов С. Дорогою шукання. [Рец.] Мих. Івченко. – Шуми весняні. Збірка новель.
Книжка перша. В-во «Сяйво». Видання перше. – Стор.158. Київ, 1919 // Там само. – 1920. –
Ч.1/3 (29/31). – Січень – березіль. – С.23–32.
|