Рецепція Люблінської унії в польському національному русі 1850–1860-х рр. на півдні України (за матеріалами Державного архіву Одеської області)

Мета дослідження – на основі архівних матеріалів проаналізувати нову рецепцію Люблінської унії 1569 р., що відбувалася в польському національному русі в 1850–1860-х рр. на півдні України. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, науковості. Використано такі загальноіст...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2019
Автор:	Бачинська, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2019
Назва видання:	Український історичний журнал
Теми:	Історичні студії До 450-річчя Люблінської унії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179478
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Рецепція Люблінської унії в польському національному русі 1850–1860-х рр. на півдні України (за матеріалами Державного архіву Одеської області) / О. Бачинська // Український історичний журнал. — 2019. — № 4. — С. 24-34. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-179478
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1794782021-05-14T01:26:23Z Рецепція Люблінської унії в польському національному русі 1850–1860-х рр. на півдні України (за матеріалами Державного архіву Одеської області) Бачинська, О. Історичні студії До 450-річчя Люблінської унії Мета дослідження – на основі архівних матеріалів проаналізувати нову рецепцію Люблінської унії 1569 р., що відбувалася в польському національному русі в 1850–1860-х рр. на півдні України. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, науковості. Використано такі загальноісторичні методи: історіографічний аналіз, термінологічний аналіз, компаративний, типологічний. Авторка дотримується цивілізаційного підходу та засад інтелектуальної історії. Наукова новизна. На основі широкого кола опублікованих джерел і документів Державного архіву Одеської області запропоновано нову рецепцію унії 1569 р. з «Полудневою» (Південною) Україною. Висновки. Архівні документи свідчать, що південноукраїнські території стали важливим плацдармом розповсюдження нових ідей, зосередження діячів польського руху, концентрації відповідної літератури та зброї. З’ясовано, що нова рецепція Люблінської унії 1569 р. включала українські землі як окрему складову нової держави – поряд із Польщею та Литвою. Проявлялась вона не лише в усних висловлюваннях або листуванні, зверненні до подій історії України та її видатних діячів, але й у наочних матеріалах – картах, геральдиці, печатках. Ураховуючи стратегічне значення Одеси, усі ці матеріали являли значну проблему для місцевих російських чиновників, котрі фіксували зазначені ідеї в рапортах, повідомленнях, розпорядженнях, звітах тощо. Вочевидь нова рецепція Люблінської унії передбачала включення до складу нової держави південноукраїнських теренів включно з Одесою як «Полудневої землі» (в польському національному русі навіть з’явилася посада «комісара полудневих країн»). The purpose of the research is to analyze the new perception of the provisions of the Union of Lublin, which was widespread in the Polish national movement in mid 19 century on Southern Ukraine (based on the State Archives of Odesa region documents). The research methodology is based on the principles of historicism, systematic, scientific. The following general-historical methods have been used: historiographical analysis, terminological analysis, comparative, typological. The author adheres to the civilizational approach and principles of intellectual history. The scientific novelty of the basis of a wide range of published sources and new unpublished documents of the State Archives of Odesa region. Conclusions. The documents from the State Archives of Odesa region shows that the Southern Ukrainian territories became an important springboard for the dissemination of new ideas, for the concentration of the Polish movement figures and for the concentration of relevant literature and weapon. It was discovered that the new perception of the Union of Lublin includes idea of the Ukrainian lands as a separate constituent of the new proposed state on an equal footing with Poland and Lithuania. The idea was manifested not only in speakings or correspondence, appeals to the events of the history of Ukraine, and its prominent figures, but even in visual materials – maps, heraldry, seals. Taking into account the strategic importance of Odesa, all these materials represented a significant problem for Russian empire local officials, who recorded the mentioned ideas in official reports and orders. Probably the new perception of the Union of Lublin assumed the inclusion of the Southern Ukraine with Odesa to the new state. 2019 Article Рецепція Люблінської унії в польському національному русі 1850–1860-х рр. на півдні України (за матеріалами Державного архіву Одеської області) / О. Бачинська // Український історичний журнал. — 2019. — № 4. — С. 24-34. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179478 94(477):329.73:930.25«1850/1860» uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історичні студії До 450-річчя Люблінської унії Історичні студії До 450-річчя Люблінської унії
spellingShingle	Історичні студії До 450-річчя Люблінської унії Історичні студії До 450-річчя Люблінської унії Бачинська, О. Рецепція Люблінської унії в польському національному русі 1850–1860-х рр. на півдні України (за матеріалами Державного архіву Одеської області) Український історичний журнал
description	Мета дослідження – на основі архівних матеріалів проаналізувати нову рецепцію Люблінської унії 1569 р., що відбувалася в польському національному русі в 1850–1860-х рр. на півдні України. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, науковості. Використано такі загальноісторичні методи: історіографічний аналіз, термінологічний аналіз, компаративний, типологічний. Авторка дотримується цивілізаційного підходу та засад інтелектуальної історії. Наукова новизна. На основі широкого кола опублікованих джерел і документів Державного архіву Одеської області запропоновано нову рецепцію унії 1569 р. з «Полудневою» (Південною) Україною. Висновки. Архівні документи свідчать, що південноукраїнські території стали важливим плацдармом розповсюдження нових ідей, зосередження діячів польського руху, концентрації відповідної літератури та зброї. З’ясовано, що нова рецепція Люблінської унії 1569 р. включала українські землі як окрему складову нової держави – поряд із Польщею та Литвою. Проявлялась вона не лише в усних висловлюваннях або листуванні, зверненні до подій історії України та її видатних діячів, але й у наочних матеріалах – картах, геральдиці, печатках. Ураховуючи стратегічне значення Одеси, усі ці матеріали являли значну проблему для місцевих російських чиновників, котрі фіксували зазначені ідеї в рапортах, повідомленнях, розпорядженнях, звітах тощо. Вочевидь нова рецепція Люблінської унії передбачала включення до складу нової держави південноукраїнських теренів включно з Одесою як «Полудневої землі» (в польському національному русі навіть з’явилася посада «комісара полудневих країн»).
format	Article
author	Бачинська, О.
author_facet	Бачинська, О.
author_sort	Бачинська, О.
title	Рецепція Люблінської унії в польському національному русі 1850–1860-х рр. на півдні України (за матеріалами Державного архіву Одеської області)
title_short	Рецепція Люблінської унії в польському національному русі 1850–1860-х рр. на півдні України (за матеріалами Державного архіву Одеської області)
title_full	Рецепція Люблінської унії в польському національному русі 1850–1860-х рр. на півдні України (за матеріалами Державного архіву Одеської області)
title_fullStr	Рецепція Люблінської унії в польському національному русі 1850–1860-х рр. на півдні України (за матеріалами Державного архіву Одеської області)
title_full_unstemmed	Рецепція Люблінської унії в польському національному русі 1850–1860-х рр. на півдні України (за матеріалами Державного архіву Одеської області)
title_sort	рецепція люблінської унії в польському національному русі 1850–1860-х рр. на півдні україни (за матеріалами державного архіву одеської області)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2019
topic_facet	Історичні студії До 450-річчя Люблінської унії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179478
citation_txt	Рецепція Люблінської унії в польському національному русі 1850–1860-х рр. на півдні України (за матеріалами Державного архіву Одеської області) / О. Бачинська // Український історичний журнал. — 2019. — № 4. — С. 24-34. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT bačinsʹkao recepcíâlûblínsʹkoíuníívpolʹsʹkomunacíonalʹnomurusí18501860hrrnapívdníukraínizamateríalamideržavnogoarhívuodesʹkoíoblastí
first_indexed	2025-07-15T18:26:56Z
last_indexed	2025-07-15T18:26:56Z
_version_	1837738512557801472
fulltext	Український історичний журнал. – 2019. – №4 Процес укладання Люблінської унії 1569 р. мав складний і тривалий характер. Її положення здебільшого враховували інтереси польських провід- них кіл, частково – литовського й українського населення. За такої ситуації перегляд положень унії був неминучим. Особливо яскраво це виявилося під час національної революції в українських землях у другій половині XVII ст. Трансформація територіальних моментів унії, як відомо, відбулось у ви- окремленні трьох українських воєводств в управління козацької старшини під проводом гетьмана Б.Хмельницького, а потім у формулюванні ідеї існу- вання «Великого князівства Руського». Варіативність положень Люблінської унії обговорювалася й у подальшому. Тема трансформації унійних питань та УДК 94(477):329.73:930.25«1850/1860» Олена баЧинська докторка історичних наук, професорка, завідувачка кафедри історії України, Одеський національний університет ім. І.Мечникова (Одеса, Україна), Olena_an@ukr.net ORCID: https://orcid.org/0000-0003-0496-5742 РЕЦЕПЦІЯ ЛЮБЛІНСЬКОЇ УНІЇ В ПОЛЬСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ РУСІ 1850–1860-х рр. НА ПІВДНІ УКРАЇНИ (за матеріалами Державного архіву Одеської області) Анотація. Мета дослідження – на основі архівних матеріалів проаналі- зувати нову рецепцію Люблінської унії 1569 р., що відбувалася в польському національному русі в 1850–1860-х рр. на півдні України. Методологія до- слідження спирається на принципи історизму, системності, науковості. Використано такі загальноісторичні методи: історіографічний аналіз, тер- мінологічний аналіз, компаративний, типологічний. Авторка дотримується цивілізаційного підходу та засад інтелектуальної історії. Наукова новизна. На основі широкого кола опублікованих джерел і документів Державного ар- хіву Одеської області запропоновано нову рецепцію унії 1569 р. з «Полудневою» (Південною) Україною. Висновки. Архівні документи свідчать, що південно- українські території стали важливим плацдармом розповсюдження нових ідей, зосередження діячів польського руху, концентрації відповідної літератури та зброї. З’ясовано, що нова рецепція Люблінської унії 1569 р. включала укра- їнські землі як окрему складову нової держави – поряд із Польщею та Литвою. Проявлялась вона не лише в усних висловлюваннях або листуванні, зверненні до подій історії України та її видатних діячів, але й у наочних матеріалах – картах, геральдиці, печатках. Ураховуючи стратегічне значення Одеси, усі ці матеріали являли значну проблему для місцевих російських чиновників, котрі фіксували зазначені ідеї в рапортах, повідомленнях, розпорядженнях, звітах тощо. Вочевидь нова рецепція Люблінської унії передбачала включення до скла- ду нової держави південноукраїнських теренів включно з Одесою як «Полудневої землі» (в польському національному русі навіть з’явилася посада «комісара по- лудневих країн»). Ключові слова: польський національний рух, Південна Україна, Люблінська унія. Український історичний журнал. – 2019. – №4 25Рецепція Люблінської унії в польському національному русі 1850–1860-х рр. ... положень достатньо жваво дискутувалася у ХХ ст. і дискутується сьогодні як українськими, так і польськими дослідниками. Вона має значний доробок у дослідженні різних аспектів та складових унії – причин укладання, первин- ного змісту, підтримки різними колами, змін упродовж XVII–XVIII ст. тощо. Після зникнення з історичної арени Речі Посполитої питання її відновлен- ня активно порушувалися діячами польського національного руху в ХІХ ст. в Російській імперії. Боротьба за поновлення власної державності та прав активно проявилась у 1830–1831 рр. – під час Листопадового повстання. Багатьох його учасників було покарано: відправлено до Сибіру, розжалувано, конфісковано землі, майно. Не стали винятком навіть представники старо- винних шляхетських родів – Чорторийські, Потоцькі, Сабанські, Ржевуцькі. Справи про конфіскацію їхнього майна за зв’язки та підтримку ними поль- ського руху збереглися в Державному архіві Одеської області1. За найменшої підозри у причетності до польського руху можна було потрапити під нагляд поліції або втратити посаду. Однією з жертв надмірної підозріливості став одеський поліцмейстер С.Василевський, якого було звинувачено в участі в польському гуртку через те, що він інколи заходив до свого приятеля аптека- ря поляка Цибульського2. Причетність С.Василевського до визвольного руху не була доведена, але з посади його звільнили. Ступінь підозріливості та не- обґрунтованих звинувачень посилився з початком Східної (Кримської) війни 1853–1856 рр., особливо на півдні українських земель, що входили до складу Новоросійського та Бессарабського ґенерал-ґубернаторства. Саме південно- українські терени стали в період бойових дій місцем концентрації колишніх польських учасників національного руху 1830–1831 рр. та важливою скла- довою в підготовці дальшої боротьби. Прикордонна територія ґенерал-ґубер- наторства під час війни вимагала від керівництва ретельної перевірки всіх, хто міг бути пов’язаним із будь-яким визвольним або революційним рухом. Багато польських еміґрантів, що брали участь у Листопадовому повстанні, поверталися в Росію для продовження своєї діяльності під час Східної війни через одеський, ізмаїльський порти та прикордонні митниці. Польські емі- ґраційні структури підтримували учасників майбутнього виступу не лише організаційно, але й коштами, зброєю, формуванням воєнізованих груп. Міністерство внутрішніх справ Росії навіть розіслало списки колишніх учас- ників подій 1830–1831 рр. із метою їх арешту при появі в межах ґенерал-ґу- бернаторства. Декого затримали абсолютно безпідставно – лише тому, що люди мали імена, прізвища та прикмети, схожі з діячами польського руху. Гоніння тривали досить довго. Як зазначав у 1863 р. новоросійський та бес- сарабський ґенерал-ґубернатор П.Коцебу: «Я вважаю зібрання трьох поля- ків в одному присутственому місці якщо не небезпечним, то шкідливим»3. 1 Бачинська О., Малявський М. Наслідки Листопадового повстання 1830–1831 рр. для польських магнатів Одеси (за матеріалами ДАОО) // Південний захід. Одесика. – Одеса, 2016. – С.9–16. 2 Держархів Одеської обл. – Ф.1. – Оп.200 за 1831 р. – Спр.73. – Арк.1–13. 3 Лобан А.А. «Пошуки відьом» чиновниками Новоросійського і Бессарабського генерал- губернаторства напередодні польського повстання 1863 р. (за матеріалами Державного архіву Одеської області) // Записки історичного факультету. – Вип.23. – Одеса, 2013. – C.190. Український історичний журнал. – 2019. – №4 26 Олена Бачинська Активна діяльність чиновників щодо «викриття проявів» польського націо- нального руху відбилася у чималій кількості різноманітних документів, що циркулювали на півдні України, у тому числі про нову рецепцію Люблінської унії. Саме ці матеріали відклалися в Державному архіві Одеської області, і саме вони стали основою для підготовки цієї статті. Документи з фонду 1 («Управління новоросійського та бессарабського генерал-губернатора») яв- ляють собою звіти чиновників різного ранґу щодо місцевих або приїжджих поляків, анонімні листи та скарги на ім’я ґенерал-ґубернатора, листування з міністром внутрішніх справ, херсонським ґубернатором, одеським градона- чальником, керівником 5-го округу жандармів міста Одеси, листи від дво- рянства, описи вилучених речей, повідомлення консулів тощо. Більшість мають гриф «Таємно». Матеріали відображають різні виміри української складової, яку намагалися використати лідери польського руху для підтрим- ки своїх ідей. Уже під час Східної (Кримської) війни, у березні – квітні 1855 р., ки- ївський військовий, подільський та волинський ґенерал-ґубернатор визна- чив небезпеку в документі під назвою «Про студентів із дворян Жерліцина й де Розенталя, котрі проявляють ідеї щодо відновлення незалежності Малоросії». Ідеться про двох імовірно не пов’язаних між собою колишніх сту- дентів із дворян Андрія Жерліцина, виключеного з Дерптського, і Йосипа де Розенталя, відрахованого з Київського університетів. Стосовно першо- го у справі є лист шефа жандармів від 14 березня 1855 р. новоросійському та бессарабському ґенерал-ґубернаторові М.Анненкову-2, в якому зазнача- лося: «Отримав приватне повідомлення, що начебто виключений за само- вільну відлучку зі студентів Дерптського університету й котрий нині про- живає в Катеринославській ґубернії дворянин Андрій Жерліцин проявляє ідеї щодо відновлення незалежності Малоросії»4. Далі містилося прохання повідомити, наскільки може бути правдивою ця інформація. Утім навіть чер- нетки відповіді у справі не збереглося. Те, що дворянин Андрій Васильович Жерліцин міг перебувати в Катеринославській ґубернії, не дивно, адже тут, в Олександрівському повіті, проживали його брати Михайло, Олександр, Петро й сестра Любов5. Цікавіший інший момент цієї справи – те, що його «ідеї» об’єднали з «ідеями» дворянина Йосипа де Розенталя. Про цього студен- та Київського університету відомо дещо більше і його діяльність російські чи- новники напряму пов’язували з польським рухом. Шляхтич Й. де Розенталь тримав у посесії с. Велика Вовнянка Таращанського повіту. Навчався на ме- дичному факультеті Університету св. Володимира. Був здібною, таланови- тою людиною, «поет та письменник, але надзвичайний ентузіяст і фанта- зер». Кілька його оповідань побачили світ, одне з них з’явилося українською мовою в Києві під псевдонімом «Скалки», багато віршів надруковано ще й 4 Держархів Одеської обл. – Ф.1. – Оп.203. – Спр.17. – Арк.1, 3. 5 Кочергін І.О. Потомствені дворяни Олександрівського повіту Катеринославської губернії напередодні селянської реформи 1861 р. (за статистичними матеріалами «Збірки Я.Новицького») // Історія і культура Придніпров’я: Невідомі та маловідомі сторінки. – Вип.7. – Дніпропетровськ, 2010. – C.74. Український історичний журнал. – 2019. – №4 27Рецепція Люблінської унії в польському національному русі 1850–1860-х рр. ... у Варшаві6. За свідченнями, що містяться у справі, Йосипові було 22 роки, мав середній зріст, темно-русяве волосся, блакитні очі, знав польську та ро- сійську мови7. Масовий селянський рух у Київській і Чернігівській ґуберні- ях 1855 р. (Київська козаччина) Й. де Розенталь сприйняв як час початку дій та аґітації за свої революційні ідеї, «за рівність і братерство». Окремі мо- менти свідчать про розуміння ним необхідності спільної боротьби «за волю» українського й польського народів. У таємному листі, що його одержав М.Анненков-2 від київського військового, подільського та волинського ґене- рал-ґубернатора, звернемо увагу на декілька моментів. Перший: інформація про так звану Київську козаччину 1855 р., якою розпочинається лист, розу- міння чиновником того, що в «колишній Україні зберігаються леґенди про козацтво» і це є благодатним підґрунтям для порушення «загального спо- кою» різними «підозрілими особами». Другий момент пов’язаний із тим, що в інформації ґенерал-ґубернатора про «небезпечні заклики» Й. де Розенталя немає й натяку про «відновлення незалежності України», а як він сам пише, ідеться «про повстання проти поміщиків, уряду» та встановлення «правил комунізму». Третій момент: про непідтверджені чутки, або перебільшені за значенням та уявою чиновника плітки, відомі від чумаків про те, що «війна англійцями та французами велася […] за звільнення селян» Російської імпе- рії від кріпацтва8. Важливий додаток до цього листа – промова («прокламація»), що її Й. де Розенталь розповсюджував серед селян. Вона написана польською мовою, переклад додавався окремо. Текст, витриманий у характерному для першої половини ХІХ ст. стилі переплетення релігійних і світських мотивів, дійсно здебільшого свідчив про соціальні, аніж про національ- ні вимоги людей, яких репрезентував студент. Однак деякі ознаки й на- тяки на можливість зачепити саме національне питання опосередкова- но простежуються, зокрема на початку та в кінці тексту. Так, у зверненні йшлося: «Ми, народ вільний, звертаємося до вас, братія, котрі вже сто років під ігом московської неволі мордуєтесь, обливаючись гір- кими сльозами, у кривавому поті чола вашого. Ми простягаємо до вас братню руку, руку співчуття – прийміть її, братія, і тоді будуть на землі всезагальні рівність і свобода. Послухайте, братія, вашої власної історії й немає сумніву, що ваше серце обіллється сльозами та в душі вашій пробудиться прагнення скинути вашу неволю. […] Пам’ятайте, братія, що, наважую- чись на таку святу справу, ви зобов’язані перш за все всією душею, усіма силами старатися якомога швидше з’єднатися в одну масу, чинити обережно й розсудливо». 6 Шамрай С. Київська козаччина 1855 року (до історії селянських рухів на Київщині). ‒ К., 1928. ‒ С.105–107 [Електронний ресурс]: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?c2 1com=2&i21dbn=elib&p21dbn=elib&image_file_name=book/0014392.pdf&image_file_download=0 7 Держархів Одеської обл. – Ф.1. – Оп.203. – Спр.17. – Арк.9–10. 8 Там само. Український історичний журнал. – 2019. – №4 28 Олена Бачинська І на завершення згадувалися видатні українські діячі, що в різний час боролися за вирішення національних і соціальних питань: «Спитайте ваших дідів, як Залізняк, Хмельницький та інші ваші ватажки вміли вас поставити в такій силі – і знову буде так, якщо тільки захочете, якщо […] візьметеся за святу спра- ву й будете слухати ватажків ваших. Ми скоро прийдемо до вас і тоді допоможемо вам, а між тим нехай допоможе вам Бог у добрій справі». Цікаво, що надалі текст «прокламації» було записано українською мовою латинськими літерами й відповідно в перекладі подавався російською тран- скрипцією: «Бувайте здоровы, браты, дай Господы, щоб мы вже вас засталы щасливыми, вильными. Аминь»9 («Buwajte zdrowy, braty, daj Hospody, szczob my wze was zastaly szczаstlywymy, wilnymy. Amin»)10. Наведені фраґменти фіксують зв’язок цієї «прокламації» з «польським питанням», яке не вдалося вирішити на початку 1830-х рр., і підготовкою но- вого протистояння, що, як відомо, вибухне в 1860-х рр. Опосередковано на це вказувало й те, що в листі київського військового, подільського та волинсько- го ґенерал-ґубернатора йшлося про прикажчика Скaвронського – поляка, котрий допомагав Й. де Розенталю й був заарештований. Одночасно з ним схопили батька та братів студента, але після того, як самого Йосипа затри- мали на Галичині та разом зі Скавронським вислали у Сибір, їх відпустили. Справу Й. де Розенталя пов’язували з початком нового польського виступу й подальші нечисленні документи справи, що вийшли з-під пера новоросій- ського та бессарабського ґенерал-ґубернатора, вимагали вжити заходів для запобігання подібним чуткам, звернути особливу увагу на Олександрійський і Бобринецький повіти Херсонської ґубернії як суміжні з Київською ґуберні- єю, а також спостерігати за чумаками та їхніми настроями, як і за польським населенням. Уже на початку 1860-х рр. було дуже схоже за змістом важливе повідо- млення російського консула в Ґалаці П.Романенка: «Якийсь Коваленко, нібито поміщик Полтавської ґубернії, студент С.-Петербурзького університету, що просидів ра- зом з іншими в 1861 р. у Кронштадтській фортеці, потім був випущений і вступив на службу в Корпус лісничих, при - був у Ґалац, де мав побачення з поляками. Мета його поїзд- ки невідома. Поляки хотіли його завербувати, але він від- мовився, кажучи, що прирік себе справі Малоросії, своєї батьківщини. Коваленко, молода людина з поетичним на- лаштуванням духу, але вельми поганими пізнаннями, 9 Див.: Бачинська О. «Дело о восстановлении независимости Малороссии» 1855 р. (на матеріалах Державного архіву Одеської області) // Чорноморська минувшина: Записки відділу історії козацтва на Півдні України науково-дослідного інституту козацтва Інституту історії України НАН України. – Одеса, 2009. – Вип.4. – С.178–186. 10 Шамрай С. Київська козаччина 1855 року (до історії селянських рухів на Київщині). – С.107–108. Український історичний журнал. – 2019. – №4 29Рецепція Люблінської унії в польському національному русі 1850–1860-х рр. ... і взагалі людина сама по собі не небезпечна; він бажає при- дати своєму проїзду через Ґалац у Константинополь якого- небудь значення; але судячи з відомостей, що дійшли до мене про цю особу, я не думаю, щоб Коваленко міг мати серйозне доручення»11. Опис діяльності й напрямок поїздки можна інтерпретувати як бажан- ня налагодити контакти з польськими еміґрантами в Ґалаці та Стамбулі, адже саме в турецькій столиці перебував відомий діяч національного руху М.Чайковський і його прихильники. Ця подорож не виглядає випадковою, якщо врахувати наступне. Частина лідерів польського руху 1850–1860-х рр. відстоювали відновлення державності в межах Речі Посполитої 1772 р. (тобто з правобережними українськими землями в її складі, навіть у варіанті триєдиної держави з Польщі, Литви, України), а хтось уважав за можливе навіть відродити незалежність Гетьманщини12. «Якийсь» Коваленко, судячи з тексту документа, був уродженцем Пол- тавської ґубернії, студентом Санкт-Петербурзького університету, який ви- борював права студентів у заворушеннях 1861 р., за що й був ув’язнений у Кронштадтській фортеці. Як виявилось у подальшому під прізвищем Коваленка виступав доволі відомий діяч – Франц Ілліч Ковалинський. Він справді навчався й закінчив університет у Санкт-Петербурзі, брав участь у студентських заворушеннях, був заарештований та ув’язнений на два місяці в Петропавлівській, потім Кронштадтській фортецях. Через рік після закінчення університету Коваленко-Ковалинський приїхав зі сво- їм університетським другом [Ф.], сином поміщика Хотинського повіту, до Хотина. Тут він активно спілкувався з місцевими землевласниками, а по- тім під виглядом поїздки до Кишинева, де начебто мав отримати закордон- ний паспорт, у ніч із 1 на 2 серпня 1863 р. нелеґально перетнув кордон13. Уже 22 серпня про нього інформував російський консул П.Романенко. Слід зауважити, що таємному аґентові ґенерал-ґубернатора Ф.Ковалинський не видався людиною з «поганими знаннями», навпаки – «молода люди- на з гарною освітою, обережна в розмовах, не запальна. Добре розмовляє французькою та німецькою, і, мабуть, без потреби у грошах». У дипломі університету також з’ясувалося походження Коваленка-Ковалинського з Гродненської ґубернії. Проте іншу версію свого походження він відстоював не лише в Добруджі, але й у Бессарабії14. Отже все свідчило про те, що Коваленко-Ковалинський їхав до Стамбула для вирішення важливих таєм- них справ, припустимо щодо М.Чайковського, і використовував при цьому «українську леґенду». Упродовж 1850–1860-х рр. нащадок гетьмана І.Брюховецького М.Чай- ков ський, що брав участь у польських подіях 1830–1831 рр., перебував 11 Держархів Одеської обл. – Ф.1. – Оп.249. – Спр.430. – Арк.184–184 зв. 12 Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. – Т.1. – К., 1994. – С.251–263; Фалькович С.М. Идейно- политическая борьба в польском освободительном движении 50–60-х гг. ХІХ ст. – Москва, 1966. – С.21–22. 13 Держархів Одеської обл. – Ф.1. – Оп.249. – Спр.430. – Арк.141. 14 Там само. – Арк.142. Український історичний журнал. – 2019. – №4 30 Олена Бачинська у Стамбулі, прийняв ім’я Садика-паші, сформував у 1853 р. в Добруджі Оттоманське козацьке військо з українців, козаків-некрасівців і поляків. Відправив в Україну прокламацію, де закликав місцевих жителів при- єднатися до польського повстання 1863–1864 рр., і тоді він зможе при- вести декілька козацьких полків із Туреччини15. Літературна діяльність Садика-паші присвячувалася обґрунтуванню «історичної єдності україн- ців і поляків», тобто новій рецепції Люблінської унії. Серед іншого укра- їнська держава могла б стати частиною більшої слов’янської федерації, а сам Садик-паша – спадковим правителем «країни козаків». Його твори започаткували цілий напрям у польськомовній літературі – український. Він усіляко сприяв популяризації терміна «українець» замість «малорос». Видатні українські діячі Т.Шевченко й В.Антонович сформувалися в тому числі під впливом повістей та оповідань М.Чайковського16. Російська по- ліція зафіксувала вплив його аґентурних мереж на Поділлі, у Бессарабії, на Волині, в Одесі та Києві17. Зокрема в Одесі перебувала значна частина польського оточення Садика-паші: Гриневич, Ольшанський, Яков лев, Олександр Ябловський, Михайло Мрозовицький, Станіслав Хлембовський, Володимир Подлевський та ін.18 Залученням населення українських територій до польського руху займався М.Мрозовицький. Серед іншого він допомагав М.Чай- ковському в організаційних справах козацького війська19. М.Мро зо- вицький мав звання «надзвичайного комісара в полудневих землях», що включали Придунайські князівства, Галичину, Добруджу та пів- денноукраїнські терени. Як повідомляв 1863 р. російський консул у Ґалаці: «Польський народний уряд наділив поляка Михайла Мро- зовицького званням надзвичайного комісара в полудневих країнах, під котрими слід розуміти Придунайські князів- ства, Галичину, Південну Росію й Добруджу. Ґалац як порт, що більше, ніж інше надає можливість до прямих відносин з Одесою, Константинополем, Тульчею, Лемберґом та інши- ми містами, обрано пунктом централізації дій комісара. […] Мрозовицький, що користується особливою довірою польсь- кого національного уряду, був у близьких зносинах з уря- дом Придунайських князівств за посередництва приватно- го секретаря його світлості можновладного князя Баліґона де Беня»20. 15 Там само. – Арк.86 зв. 16 Полторак В. У чотирикутнику європейських столиць: Михайло Чайковський та османські козаки в модернізації Південно-Східної Європи. – Одеса, 2018. – С.151. 17 Держархів Одеської обл. – Ф.1. – Оп.249. – Спр.430. – Арк.48, 86 зв.; Спр.651 за 1872 р. – Арк.1–7; Оп.203. – Спр.2 за 1862 р. – Арк.1–1 зв. 18 Держархів Одеської обл. – Ф.1. – Оп.249. – Спр.733. 19 Записки Михайла Чайковського (Мехмед-Садык паши) // Русская старина. – 1900, август. – С.222. 20 Держархів Одеської обл. – Ф.1. – Оп.249. – Спр.430. – Арк.231, 237. Український історичний журнал. – 2019. – №4 31Рецепція Люблінської унії в польському національному русі 1850–1860-х рр. ... Крім безпосередніх стосунків із керівниками Молдови та Волощини, М.Мрозовицький мав тісні контакти з відомим діячем польського руху Людвигом Мирославським (Мерославським). Про це свідчать численні лис- ти чиновників Новоросійського та Бессарабського ґенерал-ґубернаторства. Зокрема в 1858 р. ґенерал-ґубернатор повідомляв радника Бессарабського обласного правління Т.Ґризова, що Мирославський прибув до Кракова «й має за мету задуми свої звернути на Царство Польське або на Поділля та Волинь»21. Зауважимо, що через 10 років під час одного з обшуків у дворя- нина Володимира Подлеського в Одесі було знайдено літературу та листи польською мовою, а також альбом із 22 фотокартками. На одній із них – Л.Мирославський. На зворотному боці – напис «Француз Baj...n де перебуває невідомо» (див. ілюстр.1–2). Господар наполягав, що не знає людину, зображе- ну на світлині22. Дещо раніше, у 1863 р., відбувся обшук у діловода Хотинської дворянської опіки Веліогорського. Тоді виявили зброю, набої, листи й доку- менти польською мовою з Одеси, а також частину польськомовної карти із зазначенням території Польщі, Литви, Білорусії та інших «без розподілу»23, 21 Там само. – Арк.48. 22 Там само. – Спр.565. – Арк.300–309. 23 Там само. – Спр.430. – Арк.326–327. Ілюстр.1 Ілюстр.2 Український історичний журнал. – 2019. – №4 32 Олена Бачинська тобто терени Речі Посполитої за Люблінської унії. Того ж 1863 р. за повідомленням керівника Волинської ґубернії було за- арештовано людину, яка мала важливі документи з діяльнос- ті Польського комітету й пові- домила про склад зброї в Одесі для відправлення на Волинь «та Україну»24. Тоді ж в Одесі мало діяти відділення Головного ко- мітету руських земель (центр у Києві), відкрите польською Комісією національного обов’язку (Париж). Його «виконавче відді- лення на Русі» мало збирати ко- шти з різних верств населення «на Волині, Поділлі та Україні» – близько 7 млн польських злотих25. Із діяльністю М.Мрозовицького пов’язаний ще один важливий момент нової рецепції Люблінської унії. Як відомо, польський рух 1860-х рр. ак- тивно використовував ідею Речі Посполитої у складі трьох народів, тобто включно з Україною. Це відбилося в геральдиці. Зокрема дві печатки ви- явив російський консул у Ґалаці у серпні 1863 р.: «На обох печатках зображена у великому вигляді корона Польського Царства й під нею три щити: на одному зро- блено відтиск герба Польщі (“Білий орел” – О.Б.), на друго- му – Литви (“Погоня” – О.Б.), а на третьому щиті зображе- но герб Украйни (козак, що тримає у правиці меч, а в лівій руці хрест – О.Б.); останній герб був прийнятий Хмельни- цьким. На одній печатці підпис на польській мові – Народ- ний уряд і Комісар полудневий; на другій печатці так само польською мовою – Народний уряд та Аґентство полудневе» (див. ілюстр.3)26. Консул П.Романенко, який описував ці печатки у своєму повідо- мленні, зазначив, що такий герб «був прийнятий Хмельницьким». Відзначимо, що «лицар-козак із шаблею та мушкетом» залишався за ча- сів Б.Хмельни цько го гетьманським знаком, а герб Війська Запорозького виглядав як зображення «лицаря-козака з мушкетом» (або списом)27. Можна припустити, що нова рецепція Люблінської унії передбачала 24 Там само. – Арк.124–124 зв. 25 Там само. – Арк.314–315. 26 Там само. – Арк.237 зв. 27 Старух О.В. Герб // Українське козацтво: Мала енциклопедія. – К.; Запоріжжя, 2002. – С.97. Ілюстр.3 Український історичний журнал. – 2019. – №4 33Рецепція Люблінської унії в польському національному русі 1850–1860-х рр. ... включення в нову державу південноукраїнських земель з Одесою, на що вказувала наявність «комісара полудневих територій» М.Мрозовицького. Українські історики М.Грушевський, І.Крип’якевич, І.Липа та інші та- кож уживали назву «Полуднева Україна», у тому числі й щодо півдня України. Таким чином, архівні документи містять цінну інформацію про те, що південноукраїнські території стали важливим плацдармом розпо- всюдження нових ідей польського національного руху 1850–1860-х рр., а Одеса була стратегічним центром для польських діячів у підготовці на- ціонального виступу. Нова рецепція Люблінської унії 1569 р. включала українські землі як окрему складову нової держави разом із Польщею та Литвою. Проявлялася вона не лише в листуванні, зверненні до подій іс- торії України та її видатних діячів, але й у наочних матеріалах – картах, геральдиці, сфрагістиці. На відповідних печатках відбився герб із трьох складових – Польщі, Литви та України (включно з південними теренами та Одесою). REFERENCES 1. Bachynska, O. (2009). «Delo o vosstanovlenii nezavisimosti Malorossii» 1855 r. (na materialakh Derzhavnoho arkhivu Odeskoi oblasti). Chornomorska my- nuvshyna: Zapysky Viddilu istorii kozatstva na Pivdni Ukrainy Naukovo- doslidnoho instytutu kozatstva Instytutu istorii Ukrainy NAN Ukrainy, 4, 178–186. [in Ukrainian]. 2. Bachynska, O., Maliavskyi, M. (2016). Naslidky Lystopadovoho povstannia 1830– 1831 rr. dlia polskykh mahnativ Odesy (za materialamy DAOO). Pivdennyi zakhid. Odesyka, 21, 9–16. [in Ukrainian]. 3. Kocherhin, I.O. (2010). Potomstveni dvoriany Oleksandrivskoho povitu Katerynoslavskoi hubernii naperedodni selianskoi reformy 1861 r. (za statystychnymy materialamy «Zbirky Ya.Novytskoho»). Istoriia i kultura Prydniprovia: Nevidomi ta mal- ovidomi storinky, 7, 74. [in Ukrainian]. 4. Lysiak-Rudnytskyi, I. (1994). Istorychni ese, 1, 251–263. Kyiv. [in Ukrainian]. 5. Loban, A.A. (2013). «Poshuky vidom» chynovnykamy Novorosiiskoho i Bessarabskoho heneral-hubernatorstva naperedodni polskoho povstannia 1863 r. (za materialamy Derzhavnoho arkhivu Odeskoi oblasti). Zapysky istorychnoho fakultetu, 23, 189–193. Odesa. [in Ukrainian]. 6. Poltorak, V. (2018). U chotyrykutnyku yevropeiskykh stolyts: Mykhailo Chaikovskyi ta osmanski kozaky v modernizatsii Pivdenno-Skhidnoi Yevropy. Odesa. [in Ukrainian]. 7. Starukh, O.V. (2002). Herb. Ukrainske kozatstvo: Mala entsyklopediia, 97. Kyiv, Zaporizhzhia. [in Ukrainian]. 8. Falkovych, S.M. (1966). Ideyno-politicheskaya borba v polskom osvoboditelnom dvizhe- nii 50–60-kh godov ХIХ st., 21–22. Moskva. [in Russian]. 9. Shamrai, S. (1928). Kyivska kozachchyna 1855 roku (do istorii selianskykh rukhiv na Kyivshchyni). Retrieved from http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?c- 21com=2&i21dbn=elib&p21dbn=elib&image_file_name=book/0014392.pdf&image_file_ download=0 [in Ukrainian]. Український історичний журнал. – 2019. – №4 34 Олена Бачинська Olena baChynska Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor, Head of the Department of History of Ukraine, Odesa I.Mechnykov National University (Odesa, Ukraine), Olena_an@ukr.net ORCID: https://orcid.org/0000-0003-0496-5742 THE PERCEPTION OF THE UNION OF LUBLIN IN THE POLISH NATIONAL MOVEMENT 1850–1860s IN SOUTHERN UKRAINE (Based on the State Archives of Odesa Region Documents) Abstract. The purpose of the research is to analyze the new perception of the provisions of the Union of Lublin, which was widespread in the Polish national movement in mid 19 century on Southern Ukraine (based on the State Archives of Odesa region documents). The research methodology is based on the principles of historicism, systematic, scientific. The following general-historical methods have been used: historiographical analysis, terminological analysis, comparative, typological. The author adheres to the civilizational approach and principles of intellectual history. The scientific novelty of the basis of a wide range of published sources and new unpublished documents of the State Archives of Odesa region. Conclusions. The documents from the State Archives of Odesa region shows that the Southern Ukrainian territories became an important springboard for the dissemination of new ideas, for the concentration of the Polish movement figures and for the concentration of relevant literature and weapon. It was discovered that the new perception of the Union of Lublin includes idea of the Ukrainian lands as a separate constituent of the new proposed state on an equal footing with Poland and Lithuania. The idea was manifested not only in speakings or correspondence, appeals to the events of the history of Ukraine, and its prominent figures, but even in visual materials – maps, heraldry, seals. Taking into account the strategic importance of Odesa, all these materials represented a significant problem for Russian empire local officials, who recorded the mentioned ideas in official reports and orders. Probably the new perception of the Union of Lublin assumed the inclusion of the Southern Ukraine with Odesa to the new state. Keywords: Polish national movement, Southern Ukraine, Union of Lublin.

Рецепція Люблінської унії в польському національному русі 1850–1860-х рр. на півдні України (за матеріалами Державного архіву Одеської області)

Репозитарії

Схожі ресурси