Світленко С. Українське ХІХ століття: етнонаціональні, інтелектуальні та історіософські контексти

Рецензія на книгу: Світленко С. Українське ХІХ століття: етнонаціональні, інтелектуальні та історіософські контексти: Зб. наук. пр. – Дніпро: Ліра, 2018. – 480 с.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2019
1. Verfasser:	Шляхов, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2019
Schriftenreihe:	Український історичний журнал
Schlagworte:	Рецензії й огляди
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179597
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Світленко С. Українське ХІХ століття: етнонаціональні, інтелектуальні та історіософські контексти / О. Шляхов // Український історичний журнал. — 2019. — № 5. — С. 196-201. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-179597
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1795972021-05-28T01:26:12Z Світленко С. Українське ХІХ століття: етнонаціональні, інтелектуальні та історіософські контексти Шляхов, О. Рецензії й огляди Рецензія на книгу: Світленко С. Українське ХІХ століття: етнонаціональні, інтелектуальні та історіософські контексти: Зб. наук. пр. – Дніпро: Ліра, 2018. – 480 с. 2019 Article Світленко С. Українське ХІХ століття: етнонаціональні, інтелектуальні та історіософські контексти / О. Шляхов // Український історичний журнал. — 2019. — № 5. — С. 196-201. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179597 uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Рецензії й огляди Рецензії й огляди
spellingShingle	Рецензії й огляди Рецензії й огляди Шляхов, О. Світленко С. Українське ХІХ століття: етнонаціональні, інтелектуальні та історіософські контексти Український історичний журнал
description	Рецензія на книгу: Світленко С. Українське ХІХ століття: етнонаціональні, інтелектуальні та історіософські контексти: Зб. наук. пр. – Дніпро: Ліра, 2018. – 480 с.
format	Article
author	Шляхов, О.
author_facet	Шляхов, О.
author_sort	Шляхов, О.
title	Світленко С. Українське ХІХ століття: етнонаціональні, інтелектуальні та історіософські контексти
title_short	Світленко С. Українське ХІХ століття: етнонаціональні, інтелектуальні та історіософські контексти
title_full	Світленко С. Українське ХІХ століття: етнонаціональні, інтелектуальні та історіософські контексти
title_fullStr	Світленко С. Українське ХІХ століття: етнонаціональні, інтелектуальні та історіософські контексти
title_full_unstemmed	Світленко С. Українське ХІХ століття: етнонаціональні, інтелектуальні та історіософські контексти
title_sort	світленко с. українське хіх століття: етнонаціональні, інтелектуальні та історіософські контексти
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2019
topic_facet	Рецензії й огляди
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179597
citation_txt	Світленко С. Українське ХІХ століття: етнонаціональні, інтелектуальні та історіософські контексти / О. Шляхов // Український історичний журнал. — 2019. — № 5. — С. 196-201. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT šlâhovo svítlenkosukraínsʹkehíhstolíttâetnonacíonalʹnííntelektualʹnítaístoríosofsʹkíkonteksti
first_indexed	2025-07-15T18:36:16Z
last_indexed	2025-07-15T18:36:16Z
_version_	1837739100263677952
fulltext	Український історичний журнал. – 2019. – №5 Слід зазначити, що громадський, а відпо- відно й науковий, інтерес до подій «укра- їнського ХІХ століття» (за визначенням І.Лисяка-Рудницького) у вітчизняній іс- торіографії порівняно незначний. Тож і кількість праць, де всебічно та ґрунтовно розкриваються проблеми цього історично- го етапу, теж відносно невелика. За остан- ній час у цьому плані можна згадати лише монографію проф. О.Реєнта «Україна в ім- перську добу (ХІХ – початок ХХ ст.)» (Київ, 2016 р.), навчальний посібник «Час народів: Історія України ХІХ ст.» (Львів, 2016 р.), а також науково-популярну працю «У кігтях двоглавих орлів: Творення мо- дерної нації: Україна під скіпетрами Романових і Габсбургів» (Харків, 2016 р.). Таке становище, на наш погляд, визначив той факт, що багатьом сучасним до- слідникам висвітлення згаданої тематики здається науково менш важливим та актуальним, або недостатньо цікавим, зокрема і для масового читача, який виявляє інтерес до вітчизняної минувшини. Адже в порівнянні з проблемати- кою, що пов’язана з висвітленням буремних подій козацької доби, національ- но-визвольних змагань 1917–1921 рр. або діяльності ОУН, УПА у часи Другої світової війни, «довге» ХІХ ст. інколи виглядає занадто «спокійним», як період суцільної бездержавності для українців, коли на українських землях доміну- вали російський та австрійський імперські проекти. Утім згаданий історичний відрізок, без сумніву, посідає вагоме місце у цивілізаційному поступі України. Позаяк саме на цей період припадає по- чаток переходу українських земель від аграрного, традиційного до індустрі- ального суспільства. Саме у цей час в українських ґуберніях Російської ім- перії відбувалися такі цивілізаційні зрушення, як промислова та соціальна модернізація, урбанізація, індивідуалізація особи, коли у широких верствах населення починало утверджуватися відчуття людської гідності та прагнен- ня до свободи. Воднораз у другій половині ХІХ ст. спостерігалося піднесення національної свідомості українців та дедалі більше прихильників набувала ідея національної єдності. Відповідно, серед активної частини українсько- го соціуму й перш за все серед представників інтеліґенції актуалізувалися питання творення власного національного проекту, здійснювався пошук на- ціональних коренів та орієнтирів, зрештою прискорювалися процеси націо- нальної мобілізації, стрижнем яких і стало формування підґрунтя україн- ської модерної нації. СВітленкО С. українСьке хіх СтОліття: етнОнаціОнальні, інтелектуальні та іСтОріОСОфСькі кОнтекСти: зб. наук. пр. – дніпрО: ліра, 2018. – 480 С. Український історичний журнал. – 2019. – №5 Рец, ензії й огляди 197 Отже «українське ХІХ ст.» вельми насичене проблемно-тематичними смислами й потребує поглибленого аналізу та вивчення. Саме ці завдан- ня і ставив перед собою доктор історичних наук, професор С.Світленко – знаний фахівець у дослідженні проблем історичного розвитку України в ХІХ ст., якому належить розробка концепції поліваріантності народництва в Наддніпрянщині 1860–1880-х рр. Тож у площині своїх традиційних наукових інтересів 2018 р. С.Світленко видав ґрунтовну збірку, що включає 22 статті, які вже пере- важно були на друковані автором у різних виданнях упродовж останнього десятиліття (2007–2017 рр.), і стосуються різних аспектів історичного по- ступу України в ХІХ ст. Необхідність повторної публікації цих розвідок обумовлена тим, що видані невеликим накладом вони вже стали бібліо- графічною рідкістю та майже недоступні для пересічного читача. До того ж їх акумуляція в єдиному збірнику дозволяє виразніше побачити творчу майстерню, чіткіше уявити наукові положення та концепції, що вийшли з-під пера С.Світленка. Готуючи до видання рецензовану книгу, автор не став переробляти або доопрацьовувати свої першодруки, хіба що здійснив незначне мовно- стилістичне редагування, а також розширив анотації, уніфікував бібліо- графічні посилання. Вибрані статті С.Світленка мають беззаперечний зв’язок із сучасністю, оскільки в подіях та явищах суспільно-політичного життя ХІХ ст., як підкреслює сам автор, «можна знайти чимало повчаль- ного і для сьогодення». Тож історичні уроки тієї доби та відповідний іс- торичний досвід належним чином повинні бути опановані й ураховані. Зазначимо також, що згадані праці стали підсумком багаторічної роботи дослідника над архівними джерелами, археографічними публікаціями та науковою літературою. Збірник має продуману, чітку та логічну структуру. Матеріли впоряд- ковано за трьома розділами. Перший із них містить тексти, що стосуються історії українського націєтворення, яке, своєю чергою, розкривається крізь призму національної ідеї та діяльності її носіїв – українських народолюб- ців. Відкривається ця частина книги великою авторською статтею про осно- вні чинники формування модерної нації. До останніх автор цілком слушно відносить «поступ модерністичного світогляду, політизацію українського на- ціонального руху та перехід від домінантної ідеї народу до ідеї нації» (с.66). Висвітлено у цій розвідці й основні етапи вітчизняного націєтворення. Зазначивши, що згаданий процес розпочався ще наприкінці ХVІІІ ст., С.Світленко наголошує, що необхідної динаміки він набув у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Своєю чергою це справедливо пов’язується з тогочас- ною соціально-економічною модернізацією та «соціально-політичними ка - таклізмами», виникненням в українських землях у 1900-х рр. гострої рево- люційної кризи. Зрештою питання модернізації суспільства та її особливос- тей посідають важливе місце в наукових концепціях і роздумах автора. Згадану проблематику логічно продовжують дві наступні студії С.Світ- ленка, присвячені розвитку українського національного руху в контексті Український історичний журнал. – 2019. – №5 198 Рец, ензії й огляди нелінійної історії й культурної компоненти в ідеології. Щодо першої з них автор зазначає, що нелінійність «була характерною прикметою структури та функціонування українського національного руху» впродовж усього ХІХ ст. Її причини він убачає як у людському чиннику (позаяк тодішня опозицій- ність колишньої козацької старшини не виходила за межі «деяких автоно- містських прагнень», зокрема таких, як відродження козацьких військових формувань або визнання мовно-культурної своєрідності українців), так і в адміністративно-територіальній розмежованості українських земель між двома імперіями, у культурній та світоглядній своєрідності українських реґі- онів (с.21). Своєю чергою це відчутно ускладнювало процес формування на- ціональної свідомості. Не випадково, що навіть у середині ХІХ ст. мешкан- ці різних етнографічних земель, як зазначає С.Світленко, часто «визначали себе не узагальнюючим терміном, а регіональними, наприклад такими, як “гетьманці” (жителі півдня Чернігівщини), “степовики” (на Полтавщині і Катеринославщині), “українці” (на Київщини), “русини” (в Люблінській губернії і Галичині)». Навіть сам термін «Україна» мав певне реґіональне забарвлення, адже на початку ХІХ ст. він «офіційно використовувався сто- совно Слобожанщини, а в середині того самого століття під ним розумілася Київщина» (с.20). Водночас у праці висвітлено «культурництво», коли українська інтелі- ґенція демократичного спрямування активно виступала «за поширення осві- ти, наукових знань, досягнень культури серед народу […], за утвердження української національної самосвідомості» (с.84). При цьому дослідник зазна- чає, що від 1840-х до 1880-х рр. саме культурна компонента посідала чільне місце в національному русі, адже за умов бездержавності культурники віді- грали вагому роль у розвитку української справи, у формуванні національ- ної самосвідомості серед основних верств населення. Зокрема тут згадано про освітянську роботу в недільних школах, творення популярних «книжок для народу», наукову працю українофілів у царині мовознавства, історії, ет- нографії тощо. Звертає увагу С.Світленко й на прагнення членів українських громад другої половини ХІХ ст. зблизитися з селянством, на яке «покладалися осо- бливі надії в контексті національно-культурного відродження України». «Ходіння в народ» це яскраво засвідчило. Водночас автор справедливо за- уважив, що соціальне й національне гноблення ставало суттєвим гальмом на шляху до національного самоусвідомлення мільйонів українських се- лян, які, зберігаючи свою етнічну ідентичність, «здебільшого не розуміли модернізаційних тенденцій епохи і ще не визріли до більш-менш чіткого й послідовного національного самоусвідомлення» (с.29–31). Своєю чергою причини домінування «культурництва» в українському національному русі пореформеної доби фахівець шукає в ментальній роздвоєності, у подвійній суспільно-політичній лояльності тогочасної української еліти. У підсумку факт аполітичності українофілів відштовхнув від них радикально нала- штовану молодь. Так або так, але є всі підстави вважати, що тогочасно- му українському національному руху, без сумніву, не вистачало «єдиного Український історичний журнал. – 2019. – №5 Рец, ензії й огляди 199 бачення українського проекту, консолідації національно-демократич- них сил». У цьому ж розділі С.Світленко, долаючи знеособлення історії, прита- манне радянській історіографії, звернувся до постатей відомих представ- ників суспільно-політичних рухів в Україні другої половини ХІХ ст. Тож низку його розвідок присвячено історичній персоналістиці в контексті роз- витку націєтворчого процесу. Зокрема авторську увагу привертають діяль- ність І.Срезневського, проблеми, пов’язані з українським народолюбством М.Костомарова, погляди А.Свидницького. Крім того, дослідник розглядає питання збереження історичної пам’яті про Т.Шевченка в діяльності укра- їнських громад останньої третини ХІХ ст. Зрештою рецензоване досліджен- ня ще раз доводить, що українське націєтворення в той час фактично було кабінетним проектом, результатом роздумів і дискусій кращих представ- ників вітчизняної інтеліґенції, продемонструвало, що український націо- нальний проект у той період переважно розвивався не в політичній, а в інтелектуальній площині. Не випадково, що від 1860-х рр. до кінця ХІХ ст. кількість прихильників української національної ідеї в підросійській Україні, за підрахунками С.Світленка, «не виходила за межі півтисячі осіб» (с.44). Важливою видається й авторська думка, що основний загал української інтеліґенції, на відміну від її проводу, «помітно відставав від європейського рівня, що спричиняло уповільненість процесу опанування в Наддніпрянщині передових європейських теорій та ідей» (с.215). Адже чимало людей розумо- вої праці (вчителі, агрономи, земські службовці й т. д.) тоді фактично пе- ребували поза впливом буржуазної культури, не підтримували ліберальні уявлення стосовно орієнтирів розвитку суспільства, а відстоювали погляди, зміст яких можна визначити як певну суміш традиціоналістського світогля- ду та ідей соціалістичного перевлаштування. Уже на початку ХХ ст. І.Мазепа у своїх спогадах зазначав, що інтеліґенція України «не мала політичного до- свіду й жила переважно в сфері абстрактних ідей»1. Однією з найбільш вдалих частин рецензованого видання став, на наш погляд, другий розділ, який привертає увагу своєю науковою новизною, залученням у повному обсязі методологічного арсеналу інтелектуальної історії. Зрештою, тут розкривається інтелектуальний доробок ідейних провідників молодої нації, питання налагодження між ними інтелек- туальних комунікацій і збереження історичної пам’яті серед українців. При цьому зазначається, що початок процесу творення нової української еліти припадає на середину ХІХ ст., а його своєрідність С.Світленко вба- чає в тому, що за умов економічної слабкості та політичної недосвідченості буржуазії, тогочасної підприємницької верстви, роль національного ліде- ра відійшла саме до демократичної інтеліґенції. Отже «головні герої» цьо- го розділу – представники інтелектуальної еліти Наддніпрянщини другої половини ХІХ ст., із-поміж яких автор виокремлює постаті В.Антоновича, 1 Мазепа І. Україна в огні й бурі революції. – К., 2003. – С.30. Український історичний журнал. – 2019. – №5 200 Рец, ензії й огляди О.Лазаревського, Л.Смоленського, Б.Грінченка, М.Грушевського та Д.Явор ницького. Відповідно, тут розглядаються їхні інтелектуальні зв’язки, роль і місце в історії України ХІХ ст., проаналізовано структуру інтелектуальних біографій. Крім того, у цій частині автор висвітлює поняття «соборності» у творчій спадщині М.Грушевського, підкреслюючи, що видатний український істо- рик та політичний діяч уважав за необхідне об’єднати підросійську й під- австрійську України, але водночас наголошував на неприйнятності «чужо- рідної соборності», піддаючи критиці ідеї «московсько-російського, польсько- го централізму та слов’янофільського єднання» (с.319, 325). Так само ре- тельно простежено, як у світогляді Д.Яворницького відображалися символи історичної пам’яті. Зокрема звернуто увагу на той факт, що етнонаціональну належність до українства відомий знавець запорізького козацтва визначав у своїй творчій спадщині як «своє», або «наше», а концепт «чужого» переваж- но асоціював «із Московією-Росією» (с.359, 366–367). Водночас не можна не згадати, що усвідомлення відмінності між Україною й Росією та українське самовизначення поєднувалися в Д.Яворницького з лояльністю до Російської імперії. Органічним доповненням і продовженням попередньої частини ви- дання став третій розділ збірника, в якому відбито окремі аспекти ві- тчизняної історіософської думки «довгого ХІХ століття». Тут, зокрема, розкривається осягнення цивілізаційного поступу українського народу у творах М.Максимовича, висвітлюються погляди М.Костомарова та істо- рія України в роздумах П.Куліша й В.Антоновича, а також осмислення української минувшини у творчому спадку М.Драгоманова. Отже історіо- софський доробок знакових постатей української суспільної думки ХІХ ст. переконливо засвідчив, що вони концептуально осмислювали минуле за- ради історичного поступу України в майбутньому. Їхні міркування й роз- думи, як зазначає автор, являють чималий інтерес для вивчення особли- востей формування і становлення української національної ідентичності, свідомості українців. При цьому С.Світленко повертається до поглядів цих діячів на минуле та майбутнє російсько-українських взаємин, на місце України в російсько- му політичному просторі. Адже у цьому питанні існувала доволі широка па- літра думок. Так, автор звертає увагу на те, що в 1860-х рр. М.Драгоманов у своїх працях почав виокремлювати «малоруську» історію, хоча все ж не міг її уявити поза загальноросійським історичним контекстом. «Напевно, – за- значає з цього приводу С.Світленко, – у світогляді мислителя було поєдна- но риси європоцентризму і росієцентризму» (с.456). Водночас автор цілком слушно наголошує на тому, що М.Драгоманов пов’язував ідею національ- но-культурного розвитку українства саме із загальноєвропейськими цін- ностями, що в підсумку й повинно було «сформувати європейську україн- ську націю» (с.478). Інтелектуальні студії С.Світленка справляють цілком позитив- не враження. Підкреслимо, що автор намагався уникнути будь-якої Український історичний журнал. – 2019. – №5 Рец, ензії й огляди 201 упередженості у висвітленні подій, запорукою чого стало залучення ним широкого спектра інформативно наповнених джерельних комплексів – спогадів, щоденників, епістолярію, а також їх сучасного прочитання, що в результаті додає багато нових деталей, достатньо важливих для реаліза- ції дослідницької мети. Підсумовуючи, маємо всі підстави стверджувати, що з виходом у світ збірника наукових праць проф. С.Світленка вітчизняна історіографія зба- гатилася цінним дослідженням, в якому належним чином розкрито основні етапи і проблеми становлення в ХІХ ст. української модерної нації, дослі- джено закономірності та провідні тенденції у цьому процесі, заповнено на- явні лакуни й недостатньо вивчені сюжети. Видання стане корисним як для фахівців-істориків, так і для всіх, хто прагне до поглибленого та об’єктивного вивчення минулого України. Олексій Шляхов (Дніпро)

Світленко С. Українське ХІХ століття: етнонаціональні, інтелектуальні та історіософські контексти

Institution

Ähnliche Einträge