Сухобокова О. Шлях до волі: Никифор Григоріїв (1883–1953)

Рецензія на книгу: Сухобокова О. Шлях до волі: Никифор Григоріїв (1883–1953). – К.; Вінниця, 2019. – 608 с.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2019
Автор:	Подобєд, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2019
Назва видання:	Український історичний журнал
Теми:	Рецензії й огляди
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179695
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Сухобокова О. Шлях до волі: Никифор Григоріїв (1883–1953) / О. Подобєд // Український історичний журнал. — 2019. — № 6. — С. 200-205. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-179695
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1796952021-05-31T01:26:09Z Сухобокова О. Шлях до волі: Никифор Григоріїв (1883–1953) Подобєд, О. Рецензії й огляди Рецензія на книгу: Сухобокова О. Шлях до волі: Никифор Григоріїв (1883–1953). – К.; Вінниця, 2019. – 608 с. 2019 Article Сухобокова О. Шлях до волі: Никифор Григоріїв (1883–1953) / О. Подобєд // Український історичний журнал. — 2019. — № 6. — С. 200-205. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179695 uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Рецензії й огляди Рецензії й огляди
spellingShingle	Рецензії й огляди Рецензії й огляди Подобєд, О. Сухобокова О. Шлях до волі: Никифор Григоріїв (1883–1953) Український історичний журнал
description	Рецензія на книгу: Сухобокова О. Шлях до волі: Никифор Григоріїв (1883–1953). – К.; Вінниця, 2019. – 608 с.
format	Article
author	Подобєд, О.
author_facet	Подобєд, О.
author_sort	Подобєд, О.
title	Сухобокова О. Шлях до волі: Никифор Григоріїв (1883–1953)
title_short	Сухобокова О. Шлях до волі: Никифор Григоріїв (1883–1953)
title_full	Сухобокова О. Шлях до волі: Никифор Григоріїв (1883–1953)
title_fullStr	Сухобокова О. Шлях до волі: Никифор Григоріїв (1883–1953)
title_full_unstemmed	Сухобокова О. Шлях до волі: Никифор Григоріїв (1883–1953)
title_sort	сухобокова о. шлях до волі: никифор григоріїв (1883–1953)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2019
topic_facet	Рецензії й огляди
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179695
citation_txt	Сухобокова О. Шлях до волі: Никифор Григоріїв (1883–1953) / О. Подобєд // Український історичний журнал. — 2019. — № 6. — С. 200-205. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT podobêdo suhobokovaošlâhdovolínikiforgrigoríív18831953
first_indexed	2025-07-15T18:38:02Z
last_indexed	2025-07-15T18:38:02Z
_version_	1837739210282369024
fulltext	Український історичний журнал. – 2019. – №6 РЕЦЕНЗІЇ Й ОГЛЯДИ В українській історичній науці спостеріга- ється активний розвиток біографістики, що вповні відповідає загальносвітовим тен- денціям олюднення історії. Увага до осо- бистості, яка досягла суспільно значущих результатів у своїй діяльності або вплину- ла на хід історії, цілком виправдана. Адже перенесення акцентів з узагальнених схем та наративів подієвої історії на її персо- нальний вимір дозволяє глибше зрозуміти історичні процеси та явища, дослідити пев- ні деталі й логіку їх розвитку. Особливо актуальне звернення до постатей, які відіграли помітну роль в українському державотворенні, національно-визвольному русі ХХ ст. і його окремих етапах, дослідження яких зараз триває. Зокрема йдеться про період Української революції 1917–1921 рр., міжвоєнної й повоєнної політичної емі- ґрації в Європі та Америці. Саме до таких персоналій належить політичний і громадський діяч, суспільствознавець, публіцист Никифор Якович Григоріїв (1883–1953 рр.), на долю якого випала участь у доленосних для українського народу подій і процесів першої половини ХХ ст. Поява узагальнюючого біографічного до- слідження – монографії кандидатки історичних наук, доцентки Київсько- го національного університету ім. Т.Шевченка Ольги Сухобокової – доволі вагомий (хоча, треба думати, ще не остаточний) підсумок нагромадження знань про цього діяча в українській і зарубіжній історіографії. Праця, що стала продовженням дисертаційного дослідження авторки, становить собою узагальнюючий цілісний біографічний нарис, де послідовно й максимально повно відтворюється життєвий шлях діяча. Знайомство з біографією Н.Григоріїва дозволяє краще зрозуміти той складний період та логіку діяльності цілого покоління борців за незалеж- сухобоКовА о. Шлях до волі: ниКифор григоріїв (1883–1953). – К.; вінниця, 2019. – 608 с. Український історичний журнал. – 2019. – №6 Рец, ензії й огляди 201 ність України. Унаслідок формування чітких національно-політичних поглядів і прагнення служити своєму народу син сільського вчителя став одним із лідерів українського національно-культурного руху на Поділлі по- чатку ХХ ст. та активним учасником Української революції 1917–1921 рр., співзасновником потужного українського еміґраційного осередку у Чехосло- ваччині, керівником низки громадсько-політичних, освітніх і наукових ор- ганізацій, періодичних органів та видавництв. А на початку Другої світової війни влився до третьої хвилі української еміґрації за океан, яка завершила інституційне оформлення діаспори у США та Канаді. Водночас Н.Григоріїв був талановитим публіцистом, суспільствознавцем, просвітником за покли- канням. Більшість його праць присвячено питанням побудови української держави, вітчизняній та всесвітній історії, політології, педагогіці тощо. Йому належить важлива роль у процесі ідейно-теоретичного обґрунтування і ста- новлення національної державності. За радянського періоду постать Н.Григоріїва (як і багатьох інших дія- чів національного руху) набула в історичному дискурсі неґативних конота- цій, отримавши як головну характеристику політичне кліше «український буржуазний націоналіст», що на практиці означало подальше табуювання і спотворення, перекручення фактів біографії та загальних оцінок. Тому на- віть його ім’я й науковий доробок, не кажучи вже про громадсько-політичну діяльність, до початку 1990-х рр. залишалися маловідомими навіть серед істориків. І лише після проголошення незалежності Україною та відкрит- тя раніше засекречених архівів фахівці зацікавилися постаттю й напрацю- ваннями (насамперед в освітній галузі) Н.Григоріїва. Однак процес дослід- ження йшов украй нерівномірно, переважно висвітлювалися лише окремі аспекти його діяльності, а тривале замовчування за радянських часів історії української національно-визвольної боротьби давалося взнаки й у 1990 – на початку 2000-х рр. Так, траплялися випадки, коли навіть поважні професій- ні історики плутали члена Української Центральної Ради, міністра освіти УНР Н.Григоріїва з отаманом М.Григор’євим. При цьому результати вивчен- ня його біографії не набули достатньої цілісності, виразно простежується суттєва нерівномірність висвітлення різних етапів життя, а громадсько-по- літична й культурно-просвітницька діяльність майже завжди розглядалися відокремлено. Новизною авторського бачення О.Сухобокової стало те, що громадсько- політична та культурно-просвітницька діяльність Н.Григоріїва розгляда- ється як цілісний комплекс заходів, спрямованих на побудову української держави й формування громадянського, демократичного суспільства на на- ціональній основі. Основну увагу дослідниця зосередила на його практич- ній діяльності як громадсько-політичного діяча, державника, просвітника, публіциста, зрештою одного з активних борців за українську незалежність. Праця справляє приємне враження ґрунтовною аналітикою та викорис- танням значного масиву джерел. Авторка здійснила колосальну роботу з по- шуку та залучення до розгляду архівних матеріалів як в Україні, так і за її межами. У монографії використано матеріали понад 30 фондів центральних Український історичний журнал. – 2019. – №6 202 Рец, ензії й огляди архівів нашої країни, а також зарубіжних книгозбірень та документосховищ, зокрема Бібліотеки ім. В.Міяковського Української вільної академії наук у Нью-Йорку, Бібліотеки Карлтонського університету в Оттаві, Бібліотеки- музею осередку української культури й освіти у Вінніпеґу, родинного архіву Н.Григоріїва в м. Потомак (штат Меріленд, США). На основі цих джерел уперше всебічно розглянуто весь життєвий шлях Никифора Григоріїва – від дитинства й до останніх днів життя. Увагу зо- середжено на його практичній діяльності, становленні як особистості та громадсько-політичного діяча, який увійшов до проводу українського націо- нального руху першої половини ХХ ст.: спершу, на початку століття, – куль- турно-просвітницького, потім, у 1917–1921 рр., – національно-революційно- го, зрештою – на еміґрації. Логічною видається запропонована О.Сухобоковою періодизація життя Н.Григоріїва, що ґрунтується на головних етапах його діяльності, що збі- глися з важливими віхами національно-визвольного руху першої половини ХХ ст. Саме на цій основі за проблемно-хронологічним принципом побудова- но структуру монографії. У першому розділі – «Історіографія проблеми та джерельна база дослід- ження» – значну увагу авторка приділила аналізу процесу накопичення знань про життя та діяльність Н.Григоріїва у зарубіжній, радянській і но- вітній українській історіографії. Як цілком слушно наголошує дослідниця, вагомим внеском у вивчення біографії Н.Григоріїва стали напрацювання історикині Т.Бевз, котра присвятила йому дві монографії «Н.Я.Григоріїв – політик і вчений» (Київ, 2002 р., 285 с.) та «Українська державність: ідеоло- гія, політика, практика (система народоправства у теоретичних концепціях Н.Григоріїва)» (Київ, 2004 р., 248 с.). Обидві праці засвідчили, що, з одно- го боку, тема має величезний потенціал, а з іншого – певну обмеженість у джерелах, що не дозволяло простежити весь життєвий шлях Н.Григоріїва. Завдяки широкому залученню нових архівних джерел в Україні та США О.Сухобокова суттєво доповнила наявні в історіографії проблеми, уточнила й розширила низку положень своєї попередниці, а головне – відтворила ціл- ком невідомі до того періоди та напрями діяльності Н.Григоріїва. Джерельну базу рецензованого дослідження складають передусім архів- ні документи. Авторці вдалося залучити до розгляду максимально широке їх коло в українських і зарубіжних архівах, віднайти практично всі опублікова- ні Н.Григоріївим праці, систематизувати їх. Хоча О.Сухобокова наголошує, що свідомо виносить за рамки розгляду аналіз наукової та публіцистичної спадщини, усе ж при розгляді діяльності й поглядів діяча вона звертаєть- ся до його публікацій. Водночас, на нашу думку, праця виграла б, якби в окремому додатку було подано рубрикований перелік праць політика й на- уковця – за підрахунками дослідниці, відомо понад 250 лише опублікованих робіт Н.Григоріїва. Важливий і типовий для біографічних досліджень розділ, що присвя- чений формуванню світогляду, початкам громадської та просвітницької ді- яльності Н.Григоріїва (1883–1916 рр.), ґрунтується на детальному вивченні Український історичний журнал. – 2019. – №6 Рец, ензії й огляди 203 раннього періоду його життя, становленні особистості та формуванні світо- глядних цінностей, які зумовили його подальшу діяльність. Так, завдяки автобіографічним працям героя книги визначено, що в 1904 р. він свідомо обрав життєвий шлях – служити своєму народові через поширення освіти, і зайняв чітку державницьку позицію в 1905–1907 рр. Діяльність Н.Григоріїва в початковий період мала культурно-організа- ційний та освітній характер і спрямовувалася на розвиток національного руху. У Бердичеві, Літині й Кам’янці-Подільському, де він учителював у 1904–1915 рр., його зусиллями постали філії київського Товариства гра- мотності, публічні бібліотеки, нелеґальні українські освітні гуртки та кур- си. Згодом він очолив Товариство українських поступовців на Поділлі, що скеровувало всю національну культурну та громадську діяльність у реґіоні. Тут почалася його успішна діяльність публіциста й літератора-просвітника, педагога, автора низки підручників з історії та ориґінальної методики націо- нально-патріотичного виховання. У третьому розділі монографії простежено діяльність Н.Григоріїва на різних етапах Української революції 1917–1921 рр. та проаналізовано його теоретичний і практичний внесок у становлення державності. Хоча цей пе- ріод діяльності політика знайшов певне висвітлення у публікаціях дослід- ників революційної доби та біографії Н.Григоріїва, однак саме в дослідженні О.Сухобокової вперше подано цілісний та досить детальний виклад його ді- яльності в означений період. Додалися й зовсім невідомі досі факти й сю- жети, що проливають світло не лише на роль Н.Григоріїва в тих чи інших епізодах революційного часу, а й суттєво доповнюють інформацію про них. Авторка обґрунтовано відстоює тезу, що від початку революції Н.Григоріїв постав як її активний учасник, публічний політик усеукраїнського масшта- бу та водночас теоретик національно-державного будівництва. Перелік його статусів та посад у цей період доволі промовистий – один із лідерів Україн- ської партії соціалістів-революціонерів, член Української Центральної Ради та Малої Ради, голова ради солдатських депутатів Київського військового округу, співорганізатор антигетьманського повстання, перший керівник Ін- формаційного бюро Армії УНР, а також міністр і товариш міністра освіти в урядах В.Голубовича (січень 1918 р.), Б.Мартоса (червень – серпень 1919 р.), І.Мазепи (серпень 1919 – травень 1920 рр.). З огляду на дискусії в українській історіографії щодо ставлення провідних політичних партій соціалістичного спрямування до проблеми національно- державного статусу України та до більшовиків, актуальним є розкриття по- зиції Н.Григоріїва як чільного діяча УПСР. Він відстоював суверенне право українського народу самостійно встановлювати бажаний суспільно-політич- ний і державний устрій. Украй неґативно ставився до російського шовінізму та більшовиків, називаючи їх найбільшими ворогами незалежності України. При цьому політик не розділяв соціально-економічний і національно-полі- тичний аспекти суспільних перетворень, уважаючи їх однаково важливи- ми, а основною функцією держави визначав реалізацію прав народу. Поряд із тим, на нашу думку, залучення до розгляду більшої кількості свідчень Український історичний журнал. – 2019. – №6 204 Рец, ензії й огляди і спогадів про Н.Григоріїва його політичних опонентів у цей період додало об’ємності висвітлюваним подіям та політичним дискусіям. Важливе місце в біографії Н.Григоріїва належить насиченому празь- кому періоду, якому присвячено четвертий, найбільший за обсягом, розділ монографії. У ньому ретельно простежено діяльність Н.Григоріїва в Польщі (листопад 1920 – травень 1921 рр.) та Чехословаччині (травень 1921 – жов- тень 1938 рр.), розкрито його роль у політичному й культурному житті укра- їнської міжвоєнної еміґрації як співзасновника та керівника Закордонного комітету УПСР і низки інших громадсько-політичних організацій. Поряд із В.Винниченком та М.Шаповалом Н.Григоріїв був одним із розробників кон- цепції єдиного національного фронту на еміґрації, в основу якої лягла ідея об’єднання українських національно-демократичних сил. Найбільш перспективною з погляду консолідації українського проводу й усього світового українства Н.Григоріїв уважав культурницьку та гумані- тарну роботу. Саме з цією метою він разом зі М.Шаповалом створив у Празі найбільшу допомогову організацію для українських біженців – Український громадський комітет (1921–1925 рр.), а також навчальні заклади (Україн- ська господарська академія, Український вищий педагогічний інститут ім. М.Драгоманова) та національно-культурні й освітні осередки у Чехословач- чині. Н.Григоріїв був одним із засновників і директорів Українського соціо- логічного інституту у Празі, очолював Український національний музей- архів і Український робітничий університет. О.Сухобокова детально проаналізувала наукову роботу Н.Григоріїва в галузі історії й теорії держави, суспільно-політичної історії України, міжна- родних відносин, соціології, політології, психології. Чи не вперше в дослі- дженні діяльності Н.Григоріїва простежено його внесок у розвиток видав- ничої справи на еміґрації, зокрема видавництв і часописів «Вільна спілка», «Нова Україна», «Трудова Україна», «Українська кореспонденція» та ін. Варто віддати належне авторці монографії, котра, висвітлюючи діяль- ність Н.Григоріїва у Чехословаччині, не лише звернулася до ще малодослі- джених в українській історіографії напрямів роботи політичної еміґрації, а й розширила окремі сюжети до ґрунтовних розвідок, опублікованих у фахових журналах. Зокрема в її статті «Празька група УПСР та створення Соціаліс- тичної ліги Нового сходу» («Східноєвропейський історичний вісник», 2018 р., ч.6) аналізується спроба об’єднання національних соціалістичних сил на- родів колишньої Російської імперії для утворення союзу самостійних націо- нальних республік «краю» замість СРСР. Особливий інтерес становить розділ, присвячений діяльності Н.Григоріїва у США та Канаді (1938–1953 рр.), де розглядається найменш відомий остан- ній період його життя та громадсько-політичної роботи. Залучення матері- алів так званого «Празького архіву», що нині зберігається у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України в Києві, і документів з архівосховищ США й Канади, зокрема родинного зібрання Н.Григоріїва, дозволило О.Сухобоковій детально висвітлили цей практично невідомий відтинок його біографії. У цей час він зосередився на викритті Український історичний журнал. – 2019. – №6 Рец, ензії й огляди 205 злочинів радянської влади, на консолідації національних демократичних сил в еміґрації для захисту інтересів українського народу, а також на виро- бленні програми українського визвольного руху у Другій світовій війні. Через окупацію Чехословаччини і пряму загрозу для життя Н.Григоріїв 1938 р. еміґрував до США, де продовжив активну діяльність. Зокрема в роки війни об’їхав майже всі канадські й американські міста з українськими гро- мадами, де виступив із лекціями про національно-визвольний рух. А також аґітував згуртуватися і спільними зусиллями сприяти визволенню України від загарбників, добиватися підтримки українського народу світовою демо- кратією. Із цією метою в 1945 р. він створив у США український національ- но-демократичний осередок на базі своєї організації Союз трудової демокра- тії й видавництва «Українська громадська пора», працював над створенням Українського наукового інституту в Америці та культурно-освітнього осеред- ку на зразок празького. Значний внесок у боротьбу за незалежність України Н.Григоріїв зробив як перший директор української служби «Голосу Амери- ки» (1949–1953 рр.). Зауважимо, що саме О.Сухобокова першою дослідила американський період біографії. До цього інформація про п’ятнадцять років його життя за океаном обмежувалася лише енциклопедичною згадкою про нього як про першого директора української служби «Голосу Америки». Суттєвим здобутком стало те, що діяльність Н.Григоріїва розглядається в контексті суспільно-політичних, національних і культурних процесів першої половини ХХ ст. в Україні та країнах, де він мешкав. А введений до науко- вого обігу значний масив джерел не лише розкриває участь Н.Григоріїва в тих чи інших процесах та інституціях, але й доповнює інформацію про діяль- ність і значення цих організацій в українському національно-політичному та культурному житті. Вдало підібрані рідкісні (а подекуди й унікальні) світлини доповнюють уявлення читача про особистість героя монографії, його родину, колеґ і зна- йомих, а також про його діяльність. Дуже вдалим рішенням стало вміщення фотокопій деяких документів із родинного архіву Н.Григоріїва. Отже, на наше переконання, рецензована монографія заслуговує на найвищу оцінку як ґрунтовне біографічне дослідження життя та діяльності історичної постаті та, поза сумнівом, стане у пригоді дослідникам новітньої історії України та української діаспори. Викладений тут фактичний матері- ал цілком може бути використаний при підготовці узагальнюючих праць з означених проблем. Олена Подобєд (Київ)

Сухобокова О. Шлях до волі: Никифор Григоріїв (1883–1953)

Репозитарії

Схожі ресурси