Таїрова-Яковлева Т. Коліївщина: великі ілюзії
Рецензія на книгу: Таїрова-Яковлева Т. Коліївщина: великі ілюзії. – К.: Кліо, 2019. – 256 с.
Збережено в:
| Дата: | 2020 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2020
|
| Назва видання: | Український історичний журнал |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179731 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Таїрова-Яковлева Т. Коліївщина: великі ілюзії / Ю. Мицик // Український історичний журнал. — 2020. — Число 1. — С. 190-192. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-179731 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1797312021-06-03T01:26:22Z Таїрова-Яковлева Т. Коліївщина: великі ілюзії Мицик, Ю. Рецензії й огляди Рецензія на книгу: Таїрова-Яковлева Т. Коліївщина: великі ілюзії. – К.: Кліо, 2019. – 256 с. 2020 Article Таїрова-Яковлева Т. Коліївщина: великі ілюзії / Ю. Мицик // Український історичний журнал. — 2020. — Число 1. — С. 190-192. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179731 uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії й огляди Рецензії й огляди |
| spellingShingle |
Рецензії й огляди Рецензії й огляди Мицик, Ю. Таїрова-Яковлева Т. Коліївщина: великі ілюзії Український історичний журнал |
| description |
Рецензія на книгу: Таїрова-Яковлева Т.
Коліївщина: великі ілюзії. – К.: Кліо,
2019. – 256 с. |
| format |
Article |
| author |
Мицик, Ю. |
| author_facet |
Мицик, Ю. |
| author_sort |
Мицик, Ю. |
| title |
Таїрова-Яковлева Т. Коліївщина: великі ілюзії |
| title_short |
Таїрова-Яковлева Т. Коліївщина: великі ілюзії |
| title_full |
Таїрова-Яковлева Т. Коліївщина: великі ілюзії |
| title_fullStr |
Таїрова-Яковлева Т. Коліївщина: великі ілюзії |
| title_full_unstemmed |
Таїрова-Яковлева Т. Коліївщина: великі ілюзії |
| title_sort |
таїрова-яковлева т. коліївщина: великі ілюзії |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2020 |
| topic_facet |
Рецензії й огляди |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179731 |
| citation_txt |
Таїрова-Яковлева Т. Коліївщина: великі ілюзії / Ю. Мицик // Український історичний журнал. — 2020. — Число 1. — С. 190-192. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT micikû taírovaâkovlevatkolíívŝinavelikíílûzíí |
| first_indexed |
2025-07-15T18:42:24Z |
| last_indexed |
2025-07-15T18:42:24Z |
| _version_ |
1837739483411251200 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2020. – №1
Ім’я докторки історичних наук, про-
фесорки Санкт-Петербурзь кого дер-
жав ного університету Тетяни Таї рової-
Яковлевої добре відоме в Україні. Це
україністка номер один у Росії, авторка
дванадцяти монографій (у тому числі
біографії гетьмана І.Мазепи), багатьох
статей та археографічних публікацій,
художніх творів (!), переважно присвя-
чених козацькій проблематиці. Утім
цього разу вона звернулася до дещо ін-
шої тематики – Коліївщини. Хоча про ті
події у загальних рисах знає практично
кожен школяр, але в радянській історі-
ографії цю дуже складну й суперечливу
проблему майже не досліджували, тому залишається чимало «білих плям»,
нагромадилося багато стереотипів.
Відразу треба сказати, що всупереч сподіванням авторка пише не стільки
в подієвому ключі, скільки з геополітичного ракурсу («нас цікавить широкий
контекст подій, рушійні сили та ідеї», с.4). Тож власне перебігу подій присвя-
чено лише два з шести розділів книги (с.168–244), тобто менше третини тексту.
У першому розділі – «Правобережжя і козацька ідея» – розглядається пе-
редісторія повстання. Відлік подій починається з ХVІ ст. Абсолютно правиль-
но підкреслюється зв’язок гайдамаків із козаками, повстанцями Северина
Наливайка та Богдана Хмельницького, Гетьманщиною, характеризується
ситуація на Правобережжі (реставрація гніту Речі Посполитої, повстання
1750 р. тощо). Слушно критикується тенденція недооцінювати мазепинський
період в історії реґіону. Однак, на наш погляд, не варто вважати «ілюзією»
прагнення гайдамаків відродити Гетьманщину. Так, їм, попри намагання,
не вдалося цього добитися, але шанс на перемогу був. У ситуації, коли від-
бувалися буржуазні революції (вже здобули незалежність США, а до вибуху
у Франції залишалося двадцять років) можна було досягти проґресу й на
Правобережжі, зокрема ліквідувати кріпацтво та розвивати вільне козацьке
(фермерське) землеробство. Не варто також уважати, що С.Палій у 1690-х рр.
здійснював антитатарські походи, «шукаючи захисту у царя» (с.21). У той час
він, як і Самусь та інші керівники майбутнього антипольського повстання
1702 р., були підданими короля Речі Посполитої, навіть перебували на ко-
ролівській службі. Оскільки Річ Посполита й Московська держава були тоді
союзниками, то немає нічого дивного, що вони здійснювали спільні походи
проти Криму та ноґайських орд. Дуже добре це ілюструє журнал коронно-
го гетьмана Яблоновського, котрий зберігається в бібліотеці Чарторийських
у Кракові (рукопис №1949). Нарешті не варто вважати відкритим питання
ТаїрОва-ЯкОвлева Т.
кОліївщина: великі ілюзії. – к.: кліО,
2019. – 256 с.
Український історичний журнал. – 2020. – №1
Рец, ензії й огляди 191
про відповідальність російської сторони за здачу Чигирина в 1678 р. Зрада
Москви очевидна. Про це свідчать і накази та інструкції царя Федора, пе-
реговори російських дипломатів із турецькими, мляві дії військ князя
Ромодановського, хоча вони вдвічі переважали турецькі сили.
Другий розділ – «Імперія і Правобережна Україна» – як нам видається,
найважливіший. Авторка чудово володіє матеріалом, добре аналізує ставлен-
ня до Коліївщини й узагалі до українського питання панівних кіл Російської
імперії, насамперед Катерини ІІ і графа П.Румянцева. Добре простежено фор-
мування цього аспекту поглядів імператриці, вплив на неї як зовнішніх подій
(спроба перевороту В.Мировича, котрий, до речі, походив із козацької старши-
ни, та гострий протест проти секуляризації монастирських земель вихованця
Києво-Могилянської академії єпископа Арсенія Мацеєвича), так і певних осіб,
документів (записка графа Теплова) тощо. Можна цілком погодитися з тим, що
ставлення імперського двору до Коліївщини було складнішим, ніж це досі уяв-
лялося. На початковому етапі – «досить добродушне», але після подій у Балті (на-
пад гайдамаків 16–18 червня 1768 р. на це місто в межах тодішньої Османської
імперії), що загрожували війною з Туреччиною (вона таки почалася), усе доко-
рінно змінилося (с.71). Є й інші позитивні моменти цього розділу, наприклад
висновки про короткозорість політики графа Паніна щодо релігійних дисиден-
тів у Речі Посполитої. Цікавий навіть короткий сюжет про гомосексуалізм одно-
го з ідеологів українофобії в Російській імперії – графа Теплова.
Але є одне «але». Як у розділі, так і у цілій книзі при характеристиці по-
літики Петербурґа авторка уникає слів «колоніальна політика». Це звичне
для російського офіціозу й навіть для частини західноєвропейських дослід-
ників. Виходить, наприклад, що (тут усі згодні) Англія проводила таку по-
літику стосовно Індії, Франція – відносно Алжиру, Іспанія – щодо індіанців
і т. д. А от якщо загарбана територія лежить не десь за океаном, а межує з ме-
трополією, це вже не колонія. Таким чином робиться спроба затушувати дій-
сний стан речей. Посилання на те, що деякі українці обіймали важливі поса-
ди в Російській імперії (скажімо О.Безбородько був канцлером), некоректні,
адже, наприклад, в Османській імперії великим візиром був серб Соколович
(відомо, що візирами там були і представники інших підкорених народів,
ті ж вірмени). Але з цього аж ніяк не випливає, що Сербія чи Вірменія не
були внутрішніми колоніями Туреччини. Залишається непроясненим пи-
тання про «уніфікацію». Із погляду Катерини ІІ та адептів імперської полі-
тики це було благом, а з перспективи пригноблених народів – виявом коло-
нізаторської гнобительської політики. Насамперед ліквідація Гетьманщини
та Запорізької Січі – удар по державності України, хоч як би не розписува-
ли це «благо» казенні імперські історики. До речі, сама ж авторка наводить
красномовні слова Катерини ІІ, котра наголошувала на необхідності визиску
України, адже Росія від «гетманского правления почти и никакой от того на-
рода пользы и доходов по ныне не имела», та вказувала на основні проблеми,
що їх тоді треба було вирішити: «чужие законы и права», «мнимые приви-
легии и вольности», «примечаемая в народу внутренняя против великорос-
сийского народа ненависть» (с.143). До речі, ця ненависть не була якоюсь
ірраціональною, виросла не на порожньому місці. Це була відповідь народу
на колоніальний гніт!
Український історичний журнал. – 2020. – №1
192 Рец, ензії й огляди
На наш погляд, бракує розповіді про прагнення гайдамаків відновити
полково-сотенний устрій, Гетьманщину. Тут придалася б монографія укра-
їнського історика П.Мірчука «Коліївщина: Гайдамацьке повстання 1768 р.»
(Нью-Йорк, 1973 р.). Авторка її знає, але використовує явно недостатньо.
До того ж П.Мірчука вона називає чомусь «американським істориком» (с.102).
Третій розділ – «Запорожці та Коліївщина» (с.88–134) – присвячено сто-
сункам Січі з гайдамаками. Тут добре описується заснування Нової Січі, воро-
же ставлення Польщі до запорожців, питання, кого вважати запорожцями в
контексті Коліївщини тощо. Важливі досить точні й підтверджені джерелами
авторські підрахунки щодо участі запорожців у Коліївщині (серед засуджених
«колїів» їх було 126). Добре аналізується питання про імператорську «Золоту
грамоту» коліям, якій довіряють і ряд польських дослідників (с.121–124, 131–
133, 199–203). Авторка вважає, що тут маємо справу з фальсифікатом. Але
вона заперечує популярну версію, що його автором був Мельхиседек Значко-
Яворський і вважає, що «Золота грамота» була задумана й реалізована у союзі
православних монахів Мотронинського монастиря, священиків Чигиринського
староства та запорожців. Хто саме був її автором, ми, мабуть, ніколи не дізна-
ємося, тому що всі учасники постаралися приховати істину (с.203).
Четвертий розділ – «Великі примари» – певною мірою продовжує сюжетні
лінії другого розділу. Тут характеризується Гетьманщина, її проблеми, складні
взаємовідносини з Російською імперією, посилення кріпацтва (заборони пере-
ходів селян, проведення Румянцевського опису тощо), політика Речі Посполитої
щодо Правобережжя, котра прагнула до відновлення колоніального режиму як
у часи «золотого спокою» перед вибухом Національно-визвольної війни укра-
їнського народу 1648–1658 рр., роль православної церкви й таких її діячів, як
Георгій Кониський, Мельхиседек Значко-Яворський та інші в боротьбі проти
нав’язуваної Польщею унії. Закономірні слова авторки, якими вона завершує
цей розділ: «Правобережжя опиняється на порозі релігійної війни» (с.166).
У п’ятому розділі – «“Релігійна війна” або “дисиденти”» (с.167–210) – якраз
і розглядається це питання. Ґрунтовно, на міцній джерельній базі аналізується
конфесійна ситуація на Правобережжі, наводяться факти переслідувань пра-
вославних, політика правлячих кіл Речі Посполитої та Російської імперії щодо
реґіону, сейм 1767 р. Важливі слова історикині: «У літературі поширена думка,
що дії українського духовенства спровокувала Катерина ІІ. Нам, навпаки, ви-
дається, що наслідком її політики багато в чому стали вчинки уніатського духо-
венства» (с.169). Із цим варто погодитися, але не забувати, що Росія вправно ви-
користала гасло «оборони православних» у своїх імперських інтересах.
У заключному шостому розділі – «Міфи Коліївщини» – авторка розвінчує
ряд леґендарних версій, як-от про арешт І.Ґонти та М.Залізняка, обставини
страти І.Ґонти, масштаби страт гайдамаків у Кодні (насправді тут було вбито
понад 400 осіб), про засудження «коліїв» у Росії і про їхню долю, яку змінив
на краще вибух російсько-турецької війни 1768–1774 рр.
Таким чином, маємо нове та якісне дослідження складного й малодос-
лідженого явища української історії. Хочеться побажати його авторці нових
звершень на полі україністики!
Юрій Мицик (Київ)
|