Куліков В. Підприємства й суспільство в заводських і шахтарських поселеннях Донбасу та Придніпров’я в 1870–1917 рр.

Рецензія на книгу: Куліков В. Підприємства й суспільство в заводських і шахтарських поселеннях Донбасу та Придніпров’я в 1870–1917 рр. – Х.: Вид-во ХНУ ім. В.Н.Каразіна, 2019. – 388 с....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2020
1. Verfasser:	Бєліков, Ю.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2020
Schriftenreihe:	Український історичний журнал
Schlagworte:	Рецензії й огляди
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179792
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Куліков В. Підприємства й суспільство в заводських і шахтарських поселеннях Донбасу та Придніпров’я в 1870–1917 рр. / Ю. Бєліков // Український історичний журнал. — 2020. — Число 3. — С. 223-225. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-179792
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1797922021-06-11T01:26:19Z Куліков В. Підприємства й суспільство в заводських і шахтарських поселеннях Донбасу та Придніпров’я в 1870–1917 рр. Бєліков, Ю. Рецензії й огляди Рецензія на книгу: Куліков В. Підприємства й суспільство в заводських і шахтарських поселеннях Донбасу та Придніпров’я в 1870–1917 рр. – Х.: Вид-во ХНУ ім. В.Н.Каразіна, 2019. – 388 с. 2020 Article Куліков В. Підприємства й суспільство в заводських і шахтарських поселеннях Донбасу та Придніпров’я в 1870–1917 рр. / Ю. Бєліков // Український історичний журнал. — 2020. — Число 3. — С. 223-225. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179792 uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Рецензії й огляди Рецензії й огляди
spellingShingle	Рецензії й огляди Рецензії й огляди Бєліков, Ю. Куліков В. Підприємства й суспільство в заводських і шахтарських поселеннях Донбасу та Придніпров’я в 1870–1917 рр. Український історичний журнал
description	Рецензія на книгу: Куліков В. Підприємства й суспільство в заводських і шахтарських поселеннях Донбасу та Придніпров’я в 1870–1917 рр. – Х.: Вид-во ХНУ ім. В.Н.Каразіна, 2019. – 388 с.
format	Article
author	Бєліков, Ю.
author_facet	Бєліков, Ю.
author_sort	Бєліков, Ю.
title	Куліков В. Підприємства й суспільство в заводських і шахтарських поселеннях Донбасу та Придніпров’я в 1870–1917 рр.
title_short	Куліков В. Підприємства й суспільство в заводських і шахтарських поселеннях Донбасу та Придніпров’я в 1870–1917 рр.
title_full	Куліков В. Підприємства й суспільство в заводських і шахтарських поселеннях Донбасу та Придніпров’я в 1870–1917 рр.
title_fullStr	Куліков В. Підприємства й суспільство в заводських і шахтарських поселеннях Донбасу та Придніпров’я в 1870–1917 рр.
title_full_unstemmed	Куліков В. Підприємства й суспільство в заводських і шахтарських поселеннях Донбасу та Придніпров’я в 1870–1917 рр.
title_sort	куліков в. підприємства й суспільство в заводських і шахтарських поселеннях донбасу та придніпров’я в 1870–1917 рр.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2020
topic_facet	Рецензії й огляди
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179792
citation_txt	Куліков В. Підприємства й суспільство в заводських і шахтарських поселеннях Донбасу та Придніпров’я в 1870–1917 рр. / Ю. Бєліков // Український історичний журнал. — 2020. — Число 3. — С. 223-225. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT bêlíkovû kulíkovvpídpriêmstvajsuspílʹstvovzavodsʹkihíšahtarsʹkihposelennâhdonbasutapridníprovâv18701917rr
first_indexed	2025-07-15T18:52:40Z
last_indexed	2025-07-15T18:52:40Z
_version_	1837740130561949696
fulltext	Український історичний журнал. – 2020. – №3 Дослідження «робітничого питання» в україн- ській історіографії останнім часом переживає своє друге народження. Після розпаду СРСР ця проблематика стала вкрай непопулярною вна- слідок явно перебільшеної уваги та зайвої заідео- логізованості, які практикувалися щодо неї в ра- дянський час. Проте сучасний рівень розвитку наукових студіювань вимагає принципово нових підходів до вивчення здавалося б добре відомого матеріалу. Тому поява монографії В.О.Кулікова, в якій автор поєднав підходи «нової робітничої» та бізнесової історії для вивчення історії завод- ських і шахтарських поселень Донбасу і Придніпров’я в період із 1870 по 1917 рр., є своєчасною й важливою подією. У рецензованій монографії на основі друкованих та архівних матеріалів розкри- то передумови виникнення таких поселень, показано механізми здобуття лояльності працівників містотвірними підприємствами, вивчено прояви нелояльності робітників, простежено інші аспекти складних стосунків підприємств із мешканцями робітничих поселень. Відносини між підприємствами й суспільством розглянуто в контексті вза- ємин зацікавлених сторін, а самі промислові поселення представлено як простори різ- номанітних та суперечливих інтересів головних акторів (діючих суб’єктів). Автор здійснив комплексний аналіз історії заводських і шахтарських посе- лень Донбасу та Придніпров’я, сполучивши метод вивчення окремих прикладів (case study) з макросоціоекономічним аналізом процесів у реґіоні. У центрі уваги три населених пункти – Юзівка (сучасний Донецьк), Горлівка й «поселення при Дніпровському заводі» (нині м. Кам’янське). Структура праці відбиває функціональну спрямованість досліджених В.О.Ку- ліковим поселень. У першому розділі монографії автор підсумовує історіо графію про- мислової історії Донбасу і Придніпров’я, узагальнює джерельну базу, використану ме- тодологію та методи. У другому розділі розкриває передумови виникнення заводських і шахтарських поселень, подає загальний нарис історії містотвірних підприємств та за- снованих ними робітничих поселень. У третьому розділі визначає основні зацікавлені сторони, а також розкриває історію становлення представницьких і професійних ор- ганізації промисловців та робітників. Четвертий розділ висвітлює соціальний портрет заводських і шахтарських поселень Донбасу та Придніпров’я: демографічну структуру населення, становий і професійний склад, етнічні, мовні особливості, а також пояснює суперечливі процеси соціальної конверґенції та фраґментації. У п’ятому розділі автор з’ясовує, які матеріальні стимули практикували містотвірні підприємства, щоб здо- бути лояльність працівників. Форми виявлення нелояльності робітників установлено у шостому розділі монографії. Сьомий являє собою узагальнюючий нарис роботи та дозвілля мешканців індустріальних поселень: умови праці, життя й побуту, розваги. В.О.Куліков спромігся розкрити процес виникнення й розвитку робітничих поселень, розглянути соціальні ініціативи містотвірних підприємств, визначити основні демографічні характеристики населення заводських та шахтарських по- селень, а також здійснив порівняльний аналіз умов життя у промислових поселен- нях з умовами життя у сусідніх містах і селах. Через мікроаналіз прикладів історій кулікоВ В. піДприємСтВа й СуСпільСтВо В ЗаВоДСькиХ і шаХтарСькиХ поСеленняХ ДонбаСу та приДніпроВ’я В 1870–1917 рр. – Х.: ВиД-Во Хну ім. В.н.караЗіна, 2019. – 388 С. Український історичний журнал. – 2020. – №3 224 Рецензії й огляди індустріальних поселень авторові вдалося проникнути «всередину» трудових кон- фліктів та відновити логіку їх розвитку, мотиви тих чи інших дій робітників – з одного боку, і підприємців та представників адміністрації підприємства – з іншого. На основі широкого емпіричного матеріалу автор показав, що за сучасними стан- дартами умови життя та праці більшості населення заводських і шахтарських посе- лень були жахливими, проте не гіршими за умовами життя більшості населення сусід- ніх міст та сіл. До того ж наведені в монографії дані свідчать про загальне поліпшення умов життя і праці мешканців робітничих поселень упродовж 1870–1917 рр. До безсумнівних позитивних рис монографії слід віднести те, що об’єктом до- слідження обрано неформальні утворення: реґіони Донбас та Подніпров’я (і навіть те, що сучасники називали Південним гірничопромисловим районом) ніколи не мали визначених адміністративних меж, а робітничі поселення при шахтах і за- водах існували явочним порядком – їх статус і врядування не було спеціально ре- ґламентовано у законодавстві. Особливої уваги заслуговує параграф, в якому автор чітко визначається з самим поняттям «заводські й шахтарські поселення» (с.10–13), а, відповідно, і з концепцією всієї праці. Проте саме фактор неформальності ство- рює дослідникові й певні труднощі. У зв’язку з цим, на нашу думку, варто було б детальніше окреслити геогра- фічні межі студії. Доречним було б використання картографічного методу, що на- дало б можливість наочно показати місцезнаходження й розподіл промислових поселень на заявленій території, а також проаналізувати вплив на це різних чин- ників географічного характеру. Зокрема нанесення на мапу відомостей про робіт- ничі поселення могло допомогти авторові виявити місця і причини концентрації таких населених пунктів, а також краще обґрунтувати, чому для аналізу окремих прикладів він обрав об’єкти, розташовані в Бахмутському й Катеринославському (с.65–91), а при наведенні масових статистичних даних концентрує увагу на показниках Бахмутського та Слов’яносербського (с.157, 161, 169, 173–174 та ін.) по- вітів Катеринославської ґубернії. Окремого розгляду в геопросторовому контексті заслуговують шляхи сполучення індустріальних поселень Донбасу і Придніпров’я із зовнішнім світом, перш за все залізниці; тобто те, що, власне, об’єднувало окремі досить замкнені промислові комплекси та господарсько-адміністративні центри, розкидані по величезній і принаймні на початку досліджуваного періоду доволі малозаселеній території, у спеціалізований економічний район Російської імперії. Поєднання картографічного методу з прийомами математичної статистики дало б можливість визначитися з кількісними показниками промислових поселень, а також з їх класифікацією залежно від кількості населення та інших факторів. Приміром, за- вдяки цьому можна було краще обґрунтувати вибір прикладів, на яких значною мірою побудоване дослідження, – Юзівка, Горлівка та «поселення при Дніпровському заво- ді»; пояснити, чому такими «кейсами» не стали, наприклад, Алчевське (нині Алчевськ), Єнакієве, Краматорівка (сучасний Краматорськ), Лисичанськ або Луганськ. Ширше можна було б застосувати порівняльний підхід. Так, аналізуючи соці- альний склад поселян, автор указує на значну долю, а часто й на абсолютну чи- сельну перевагу представників селянського стану, що він пов’язує з міґраційними процесами, певною мірою ототожнюючи стан із вихідцями з сільської місцевості (с.166–170 та ін.). Проте подібна ситуація була характерною і для переважної біль- шості «офіційних»1 , особливо малих і середніх міст Російської імперії – держави, де, за даними першого та єдиного загального перепису населення 1897 р., представники селянського стану становили 77,1%, а в 50 європейських ґуберніях (без традиційно найбільш урбанізованих територій, об’єднаних у Варшавське ґенерал-ґубернатор- ство) – 84,2% жителів2. Зокрема серед міського населення Південного гірничопромис- 1 У Російській імперії юридичний статус міста із правом на відповідне громадське врядування мали переважно чинні або колишні (заштатні) адміністративні центри не нижче повітового чи аналогічного рівня, а також населені пункти, виділені у градоначальства, що за своїм становищем у владній вертикалі прирівнювалися до ґуберній. 2 Первая всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г.: Общий свод по империи результатов разработки данных первой всеобщей переписи населения, произведённой 28 января 1897 г. І. – Санкт-Петербург, 1905. – С.160–163. Український історичний журнал. – 2020. – №3 225Рецензії й огляди лового району на 1897 р. селян за становою належністю виявилося: у Керчі – 28,2%, у Катеринославі – 33,2%, у Маріуполі – 39,8%, у Бахмуті – 41,6%, у Слов’яносербську – 47,8%, у Харкові – 48,9%, у Луганську, що виник як робітниче поселення при казен- ному Луганському ливарному заводі ще наприкінці ХVІІІ ст. (у документах вищих органів влади населений пункт іменувався просто Луганським Заводом, не відділя- ючись від підприємства, але побутувала й ще одна назва – с. Луганське), а 1882 р. був об’єднаний із прилеглим промисловим3 селищем Кам’яний Брід (інша назва – с. Кам’яне) і перетворений на місто4, – 61,4% від загальної кількості містян5. Деякі сюжети подано надто схематично. Наприклад, характеризуючи за- цікавлені сторони (с.92–134) авторові варто було б ясніше визначити їх функції. У розділі про соціальний портрет (с.148–179) бракує сюжету про ідентичність населення індустріальних поселень, узагальненої характеристики людського капіталу робітничих спільнот. У розділі про вияви нелояльності (с.252–285) слід було б пояснити специфіку трудових конфліктів у заводських і шахтарських поселеннях, порівняно з іншими типа- ми міських поселень. Також дещо бракує сюжету про механізми зародження протестно- го руху. Чіткіше можна прописати динаміку взаємовідносин містотвірних підприємств та залежних від них поселень упродовж досліджуваного півстоліття. Цілком влучно вказавши на контраверсійність образу заводських і шахтар- ських поселень в історіографії, об’єктивно спричинену існуванням розбіжних та навіть прямо протилежних поглядів на «робітниче питання» з різних боків ор- ганізаційної структури виробництва, автор сам не до кінця зміг позбутись її при розкритті деяких моментів, зокрема при характеристиці в різних контекстах три- валості й ефективності використання робочого часу найманих працівників (пор. с.121–123, 256–257 і с.293–296). Указані зауваження у жодному разі не применшують наукової та практичної значущості праці В.Кулікова. Загалом рецензована монографія є цінним внеском в історію вивчення одного з найбільших індустріальних реґіонів Європи й містить цікаві спостереження над природою східноєвропейського капіталізму. Результати пропонованого дослідження сприяють поглибленню наших знань про природу промислових мономіст загалом, надають нову інформацію для ліпшого розуміння влади й опору, лояльності та авторитарності в індустріальних спільнотах. Студія також пояснює історичну роль і вплив заводських та шахтарських поселень на фор- мування й розвиток індустріального суспільства. Юрій Бєліков кандидат історичних наук, доцент, незалежний дослідник (Харків, Україна), urabel@gmail.com 3 У 1821 р. населення Кам’яного Броду було зараховане в неодмінні працівники Луганського ливарного заводу (див.: Носов А.А. Исторический очерк Луганского литейного завода // Горный журнал на 1854 г. – Ч.IV. – Кн.10. – Санкт-Петербург, 1855. – С.86). 4 Луганськ планувався як новий повітовий центр Катеринославської ґубернії, до якого місцеві жителі власним коштом мали перенести адміністративні установи з міста Слов’яносербська (див.: Полное собрание законов Российской империи. – Собр. 3-е. – Т.ІІ. – Санкт-Петербург, 1886. – №1085). Проте надання статусу міста зу- стріло спротив Луганської та Кам’янобродської сільських громад, які вважали, що інтереси корінного селянсь- кого населення не було враховано. Постійні клопотання до вищих інстанцій, відмова брати участь у міському самоврядуванні та сплачувати міські податки з боку представників селянського стану призвели до того, що деякий час новостворений адміністративний центр не міг нормально функціонувати. В офіційних публіка- ціях результатів перепису 1897 р. Луганськ показано як безповітове місто, а Слов’яносербськ – повітове (див.: Первая всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г.: Населённые места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих веро- исповеданий, по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. – Санкт-Петербург, 1905. – С.61, 63). На початку ХХ ст. всі повітові установи (поліцейське управління, земська управа та ін.) перебували в Луганську, але, як і сам повіт, і надалі називалися Слов’яносербськими (див.: Весь Луганск в кармане: Адрес-календарь и справочная книга города и окрестностей на 1912 г. І-й год издания. – К., [1912]. – С.71–72, 75, 86 и др.). 5 Первая всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г. – Санкт-Петербург, 1904. – ХІІІ: Екатерино- славская губерния. – С.44–45; ХLI: Таврическая губерния. – С.56–57; XLVI: Харьковская губерния. – С.60–61.

Куліков В. Підприємства й суспільство в заводських і шахтарських поселеннях Донбасу та Придніпров’я в 1870–1917 рр.

Institution

Ähnliche Einträge