Мовне питання і сучасний фольклор слов’ян

Завдання цієї розвідки – визначити, у чому полягає етномовна специфіка міського фольклору України, чи впливає на нього мова, якою його створено, яким чином оцінюється в ньому поточна мовна ситуація? Об’єктом даного дослідження є сучасні анекдоти та паремії, що побутують у Києві, з двох синхронних зр...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2008
Автор:	Лисюк, Н.А.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2008
Теми:	Теорія та методологія сучасних досліджень
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/17984
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Мовне питання і сучасний фольклор слов’ян / Н.А. Лисюк // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 6. — С. 147-164. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-17984
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-179842011-03-14T12:07:52Z Мовне питання і сучасний фольклор слов’ян Лисюк, Н.А. Теорія та методологія сучасних досліджень Завдання цієї розвідки – визначити, у чому полягає етномовна специфіка міського фольклору України, чи впливає на нього мова, якою його створено, яким чином оцінюється в ньому поточна мовна ситуація? Об’єктом даного дослідження є сучасні анекдоти та паремії, що побутують у Києві, з двох синхронних зрізів: зразка осені 2004 року та 2006–2007 років. Задание, которое ставится перед исследователем в этой статье – определить, в чем состоит этноязычная специфика городского фольклора Украины, и влияет ли на него язык, на котором он создан, каким образом оценивается в нем языковая ситуация? Объектом данного исследования выступают современные анекдоты и паремии, употребляемые в Киеве, на уровне двух синхронных срезов: образца осени 2004 года и 2006–2007 годов. Nowadays cities and villages of Ukraine represent so called «contact zones» where the heterogeneous language traditions had settled. Todays Ukrainian and Russian languages are almost equal in rights when folklore is being transmitted. Some texts with lingual plots reflect the horrors and complexes of their creators. But in the political folklore the choice of this or that language means a choice between independence and the Russian empire. The obvious gravitation of a modern society to English is also outlined in this folklore. 2008 Article Мовне питання і сучасний фольклор слов’ян / Н.А. Лисюк // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 6. — С. 147-164. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. XXXX-0051 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/17984 81’276:811.16+39 uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Теорія та методологія сучасних досліджень Теорія та методологія сучасних досліджень
spellingShingle	Теорія та методологія сучасних досліджень Теорія та методологія сучасних досліджень Лисюк, Н.А. Мовне питання і сучасний фольклор слов’ян
description	Завдання цієї розвідки – визначити, у чому полягає етномовна специфіка міського фольклору України, чи впливає на нього мова, якою його створено, яким чином оцінюється в ньому поточна мовна ситуація? Об’єктом даного дослідження є сучасні анекдоти та паремії, що побутують у Києві, з двох синхронних зрізів: зразка осені 2004 року та 2006–2007 років.
format	Article
author	Лисюк, Н.А.
author_facet	Лисюк, Н.А.
author_sort	Лисюк, Н.А.
title	Мовне питання і сучасний фольклор слов’ян
title_short	Мовне питання і сучасний фольклор слов’ян
title_full	Мовне питання і сучасний фольклор слов’ян
title_fullStr	Мовне питання і сучасний фольклор слов’ян
title_full_unstemmed	Мовне питання і сучасний фольклор слов’ян
title_sort	мовне питання і сучасний фольклор слов’ян
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2008
topic_facet	Теорія та методологія сучасних досліджень
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/17984
citation_txt	Мовне питання і сучасний фольклор слов’ян / Н.А. Лисюк // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 6. — С. 147-164. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT lisûkna movnepitannâísučasnijfolʹklorslovân
first_indexed	2025-07-02T19:06:05Z
last_indexed	2025-07-02T19:06:05Z
_version_	1836563211920343040
fulltext	147 УДК 81’276:811.16+39 Н. А. Лисюк МОВНЕ ПИТАННЯ І СУЧАСНИЙ ФОЛЬКЛОР СЛОВ’ЯН На сьогоднішній день міста і села України репрезентують своє- рідну «контактну зону», де міцно вкорінені гетерогенні мовні тра- диції. Особливо цікавою видається ситуація, що склалася у великих «зросійщених» містах, зокрема у столиці, де у побуті співіснують обидві мови, розвитку набуває україномовна й російськомовна фольклорна творчість. Завдання цієї розвідки – визначити, у чому полягає етномовна специфіка міського фольклору України, чи впли- ває на нього мова, якою його створено, яким чином оцінюється в ньому поточна мовна ситуація? Об’єктом даного дослідження є су- часні анекдоти та паремії, що побутують у Києві, з двох синхронних зрізів: зразка осені 2004 року та 2006–2007 років. Ключові слова: гетерогенні мовні традиції, «контактні зони», сучасний фольклор, політичний фольклор. Nowadays cities and villages of Ukraine represent so called «contact zones» where the heterogeneous language traditions had settled. Todays Ukrainian and Russian languages are almost equal in rights when folklore is being transmitted. Some texts with lingual plots reflect the horrors and complexes of their creators. But in the political folklore the choice of this or that language means a choice between independence and the Russian empire. The obvious gravitation of a modern society to English is also outlined in this folklore. Key words: heterogeneous language traditions, «contact zones», modern folklore, political folklore. Питання про мову – дуже гостре для України, де внаслідок тривалої русифікації міста стали фактично російськомовними, а села залишились україномовними, широкого розповсюджен- ня набув білінгвізм. Зі здобуттям незалежності ситуація карди- нально змінилась – українська мова стала державною, її почали вживати в багатьох сферах спілкування, куди раніше не допус- 148 кали. Серед іншого, ситуація зазнала певних змін і в історично зросійщених великих містах, зокрема й у столиці України – од- ній із так званих «контактних зон», де здавна усталилися гете- рогенні мовні традиції. Власне, тут у побуті співіснують обидві мови й, відповідно, розвивається україномовна та російсько- мовна фольклорна творчість (тут ідеться виключно про росій- ський фольклор України, про що свідчить його пов’язаність із вітчизняними реаліями та злободенність саме для нашої краї- ни). Яким чином співіснують ці фольклорні масиви? У чому по- лягає етномовна специфіка міського фольклору України, який створювався на перехресті двох мов і кількох етносів (укра- їнського, російського, єврейського та інших)? Чи справляє на нього вплив мова, якою його створено? Як оцінюється в ньому поточна мовна ситуація? Нова гіпотеза в дослідженні: джере- лом для визначення істинного ставлення багатонаціонального населення України (близько чверті якого складають росіяни), до двох мов, може бути, крім іншого, і сучасний міський фоль- клор. Матеріалом для даного дослідження слугували сучасні анекдоти та паремії, що побутують у Києві, з двох синхронних зрізів: зразка осені 2004 року та 2006–2007 років. Можна констатувати, що сучасний фольклор (принаймні, у столиці) нині є, фактично, двомовним. У найпоширеніших випадках окремо створюються як україно-, так і російсько- мовні анекдоти та різноманітні паремії, які входять до репер- туару монолінгвів як одномовні, але в репертуарі білінгвів побутують у двох мовних версіях, що їх, вірогідно, слід вва- жати різномовними варіантами одного твору, який побутує в річищі «відкритої» в мовному сенсі традиції 1. Легкість пе- реключення адресанта-білінгва з одного мовленнєвого коду на інший залежно від «мовної орієнтації» співрозмовника засвідчує й І. Кімакович [Кімакович 2005, с. 49]. Зауважимо, що лінгвістична «всеїдність» білінгвів має і зво- ротний бік – мимовільну міжмовну інтерференцію (явище, 149 добре відоме тій галузі фольклористики, що вивчає фольклор контактних зон). Особливо увиразнилася тенденція до не- контрольованого включення в україномовні тексти іншомов- них одиниць, що призводить до появи в стихійних перекладах (а радше – «недоперекладах») маси суржикових виразів. Та все ж яскраво вираженої напівмовності, або семилінгвізму, тут не спостерігається (хоча таке явище властиве, скажімо, сучасному студентському фольклору [Салига 2005, с. 15]). Виокремлюється також група принципово одномовних тек- стів, які не піддаються перекладу в силу наявної в них гри слів (каламбурів). Тож навіть якщо вони й виконуються іншою мо- вою, то такі ударні місця залишаються не перекладеними. Іншу групу складають принципово двомовні твори. Деякі з них будуються на основі специфічних «довільних» перекла- дів: «Як “Пролетарии всех стран, соединяйтесь!” українською буде? – “Голодранці усіх країн, до купи – гоп!”; «Как переводит- ся с украинского “послидовный”? – “Поэтапный”». До цієї ж групи відносяться твори, де діють представники обох етно- сів, мовлення яких відтворюється (показово, що в письмово- му перекладі мовлення персонажів передається або «рідною» орфографією, або ж, підкреслення, – іншомовним алфавітом). У таких випадках іншомовні вкраплення, як це узвичаєно у фольклорі, відіграють роль етнічних або, що характерно саме для сучасного фольклору України, мовно-преференційних ма- сок (чи, жорсткіше, паспортів): «Я, Тигіпко і Герман проводимо виховну бесіду з 17-річним студентом, який кинув у прем’єра яйце. Я. (з докором): “Ех, парєнь, я в твоі годи...”» В іще одній низці текстів «іншомовні» вкраплення служать диференцій- ними ознаками етнічної й державної належності, означаючи в російськомовних текстах українські реалії, в україномовних – російські: «Государство Ватикан в Риме признает независи- мость нового государства Майдан Незалежности в Киеве...». Іншу групу складають міжмовні лінгвістичні ігри: «– Вот я 150 нє пайму, пачєму у вас парламєнт називаєтся “Рада”? Почєму рада?” – “Та тому рада, що не дума…”» Широкий простір для улюблених у народі лінгвістичних ігор дає близькість звучан- ня лексем і виразів в обох мовах (за їх різного семантичного наповнення). Створюються мовні «приколи», побудовані на «етимологізації» подібних за звуковим складом різномовних лексем: скажімо, «шабля», з погляду носія російської, означає, дуже м’яко кажучи, «тихіше, панночко!» Вказується в анек- дотах і на можливість тлумачення крізь призму близькоспо- рідненої мови таких неоднозначних омоформ, як укр. «неза- баром» та рос. «сравни». Широко експлуатується й інтернаці- ональний сюжетний тип про виникнення мовленнєвих непо- розумінь через наявність омоформ в обох мовах. Зайшовши «на Йордан» до української оселі й привітавшись, як навчили: «Христос христився!», росіянин 3 у відповідь чує канонічне хорове вітання «Славімо Єво» – і негайно втікає, сприйняв- ши це як погрозу. На митниці персонаж-росіянин, почувши: «Треба ждати», «Мало ждав», тлумачить ці вирази як вима- гання хабара, а напис «Нехай щастить» на кордоні читає як паронімічний лайливий вираз. Ось україномовний хлопчик резюмує, що до Криму треба обов’язково їздити з поні, бо всі перепитують: «Поні маєш? Поні маєш?» Актуалізувався й «бо- родатий» анекдот про «жеримовчки»; за його схемою створено текст про комунікативну поразку україномовної бабусі в бесі- ді з російськомовним онуком: «Я не Чипидрис, я Мишаня». В анекдотах прямо порушується проблема функціонування споріднених мов в Україні. Симптоматично, що знання укра- їнцями російської ніколи не заперечується. Однак справжній українець розмовляє цією мовою у виключних випадках – скажі- мо, із власним собакою, бо того з Росії привезли, або із сусідом – «назло жінці». Але дружина-патріотка може й власного чолові- ка назвати «іноземним шпіоном», якщо той розмовлятиме по- російськи уві сні. Натомість анекдотичні «москалі» є виключно 151 монолінгвами, вони нездатні зрівнятися навіть з українським псом, якому зазвичай доступні обидві мови. Останнім часом по- пулярності набув еклектичний дарвіністсько-монотеїстичний анекдот про мавп-п’яничок, неспроможних стати людьми по- при всю зовнішню подібність. Вони не підкоряються наказам Божим, бо ж «па-украински не панімають». Засвідчує факт ви- користання частиною жителів України виключно російської мови й перелицьований старий анекдот: «Армянское радио спрашивают: “Какой из языков самый трудный для изучения: китайский или иврит?” – Армянское радио, не задумываясь, отвечает: “Украинский, потому что половина самих украин- цев до сих пор не может его выучить”». Симптоматично, що в мовній площині росіяни проти- ставляються навіть анекдотичним чорношкірим – геть укра- їномовним: «...в трамвай заходить кремезний українець і пи- тає: – Котра година? Негр, який сидів поруч, встав і ввічливо каже: – Пів на другу. Дід йому: – Cідай, синку, я й так бачу, що ти не москаль!» Африканці тут виявляються більшими при- хильниками українського, ніж деякі «записні патріоти»: вони не просто живуть у державі, але й читають україномовну пре- су, ба навіть вважають себе українцями. Насаджені КДБ «кровожерні» анекдоти про те, що росій- ськомовність становить загрозу життю особи, нині маргіналі- зувалися: їх відносять або до воєнного чи повоєнного минуло- го («далекі-далекі часи»), або до Карпатського чи, рідше, По- ліського етнографічних регіонів: «– Гей, вуйку! Не пийте тої води, бо вище на фермі гноївку прорвало! – Что вы говорите? – Кажу: пийте поволі і великими ковтками»; «У поліській глибин- ці наприкінці 40-х років: – Чоловіче, не пий!!! Москалі криницю отруїли. – Чєво ти гаваріш? – Та пий, кажу, повільніше. Вода холодна – застудишся». Продовжує побутувати й невеликий цикл анекдотів про полювання на російськомовних. Етнічна, а радше «мовна» ненависть приписується подекуди й особам 152 із характерною «націоналістичною» зовнішністю: «Київ. Берег Дніпра. Потопаючий репетує: – Помогите, помогите!!! На бе- резі стоїть дядько з вусами і говорить потопаючому: – Краще б ти, синку, вчився плавати, аніж отої псячої мови». Показо- во, що подібний сюжет пов’язують і з русифікованим Півднем України: «Об’яви вздовж пляжу біля Одеси: “У зв’язку з оголо- шенням української мови державною крики про допомогу інши- ми мовами не розглядатимуться”». Така локальна прив’язка твору виглядає принаймні штучною, отож фантазія авторів подібних фальшлорних 4 витворів підігріта, як здається, по- літичними дровенятами, порівняймо свідчення очевидиці про ситуацію в Одесі в часи Помаранчевої революції: «Майже всуціль панувала думка, що з перемогою В. Ющенка прийде тотальна українізація. Але ця українізація тлумачилася доволі оригінально – із садистським ухилом: “Будут отрезать языки всем, кто говорит по-русски”, або: “Всем русскоязычным будут выкалывать глаза”, і зовсім заїжджене – що всіх росіян і ро- сійськомовних будуть вивозити з території Одеси чи України. Ці фрази мені говорили мої знайомі, що голосували за біло- синіх, це лунало на біло-синіх мітингах, писали на парканах та будинкових стінах, коментували наші “вільні й непродажні” журналісти. Я не знаю, чи можна це вважати за дискриміна- ційні дії чи зневагу до державної мови, але ці слогани можна було прочитати майже в кожній листівці за Януковича». У менш «етноненависницьких» сюжетах ідеться про ко- мунікативні невдачі росіян у спілкуванні з українцями. На- приклад, у транспорті «західняки» відмовляються показати потрібну «останівку» або ж зголошуються зробити це тільки з огляду на спільні вподобання: «– А сало, хлопчику, любиш? – Так, батьку. – Так, ось, кацап, зупинка на тій стороні дороги, і якщо б сало не любив – вбив би!» Оповідається в анекдотах і про інші дрібні капості: продавець відмовляється продати «лєзвія для брітви» покупцеві, який обізвав його «товари- 153 щєм»: «Хай серпом бриється, падлюка»; не продають росіяни- нові навіть цигарок – знущаються, посилаючи в інше село за п’ять кілометрів, де, зрозуміло, теж відмовляють. Диспетчер, пересвідчившись в російськомовності пасажира ліфта, щиро радіє: «Ну що, москалику, застряг?» Зрештою, незнання російської зовсім не означає володін- ня іншими іноземними мовами. Україномовні не хочуть по- казати росіянину, як пройти на Хрещатик, бо той звертаєть- ся до них російською, але ж інших іноземних мов, якими він пробує спілкуватися з ними, вони просто не знають: «– По- дивися, Петре, яка розумна людина! Скільки мов знає! – І це йому допомогло?» Актуальним для анекдотів є питання про сприйняття укра- їнської росіянами та навпаки. Тут можна нагадати «бородаті» тексти про перші мовні контакти: з погляду росіянина, україн- ська подібна до італійської (вивіска на крамниці прочитується як «Тканіні»), а то й до японської («Ґудзікі» з наголосом на 2-му складі). Українцям, у свою чергу, не подобається, що росіяни вимовляють слово «пиво» як «пі-і-іва», кохання називають «бліііiзость», а борщ – «пє-єрває» («Тьху, повбивав би!» – резю- мує персонаж). Загалом, росіяни, розмовляючи українською, у різні способи «коверкають» на свій лад слова. Українцям, що намагаються розмовляти російською, в анекдо- тах приписується акцент у вигляді «шокання» («гекання», до слова, у них не помічається, що свідчить про нерелевантність цього яви- ща для носіїв сучасного фольклору, а отже, про ототожнення ними фонем [г] і [ґ]). В анекдотах про україномовних наголошується на їх недосконалому володінні російською, а заразом і притаманній їм тупості: «– Как по-украински сказать: «–Извините, не могли б вы повторить вашу последнюю фразу, а то я невнимательно вас слушал? – Шо?; – Девушка, вы с Украины? – Нет, а шо?». Є цикл російськомовних текстів, об’єктом висміювання в яких виступає безпосередньо українська мова. Побутують вони 154 переважно в регіонах із великим відсотком російськомовного населення. Ось свідчення вчительки, яка три десятиліття пра- цює в Криму: ще в 1976 році «все українське не сприймалося ні учнями, ні адміністрацією. Навіть серед вчителів ходили ан- тиукраїнські анекдоти, наша мова та література не вважалися поважними предметами. Що там говорити, навіть зараз, коли я підходжу до колег на нарадах і починаю говорити українською мовою, деякі демонстративно відходять» 5. Такі анекдоти ма- ють виключно агресивний характер, в них використовується передусім ненормативна лексика та обсценні конотації: злісно російськомовна ведуча оголошує номер «Висєла писєнька»; зло висміюються українські назви місяців, що межує зі словесною порнографією; є й інші приклади не для друку. Болючим видається народові питання про білінгвізм укра- їнських міст. Адже попри гучні заяви про відданість «рідній мові», насправді білінгви віддають перевагу саме російській. Показовим є анекдот про Раду: якщо в залі нема москалів, то на засіданні «можно и по-русски поговорить». Ця ж ситуація зі «щирими чухраїнцями» повторюється повсюдно – на вулиці, на конференції (єдиний обмежувач – присутність справжніх росіян): «Ну, тагда будєм гаваріть па-рускі». За цього праг- нення українців спілкуватися між собою російською нерідко тлумачиться в анекдотах як спотворення й цієї мови: «– Тоді будемо говорить по-русски». Є кілька варіантів анекдоту про Богдана Хмельницького, який скам’янів, почувши у відпо- відь на своє вітання: «Здоровеньки були, громадяни україн- ці!» «Здравствуй, товарищ Богдан!» (інколи – з єврейським акцентом: «Здгаствуй, товагищ Богдан!»). Україномовність сіл і російськомовність міст розгортається в сюжеті про не- розуміння бабусі-селянки онуком-городянином. У деяких випадках актуалізується навіть теза про мовну зраду, і тоді генераційно-мовний конфлікт набуває трагічного забарвлен- ня: гуцул, убивши сина, дорікає йому: «Чи я тебе не народив, 155 чи я тебе не годував, чи я тебе до університету не відпустив, чи я тобі гроші не відсилав!? А ти приїхав i що ти мені сказав? “Здравствуйте, папа!”». Побутування таких злостивих, принизливих, нетолерант- них, а то й агресивних текстів (попри питання про спонтан- ність чи штучність їх виникнення) свідчить, з одного боку, про болючість мовного питання для сучасної України. Відтак, у сучасному фольклорі, на думку Л. Масенко, «омріяний рівно- правний діалог двох культур... набув рис домашньої, а відтак дуже болісної для обох сторін сварки» [Масенко 2009]. І саме «мовні» анекдоти стали вербалізованою проективною інвер- сією власних несвідомих острахів та комплексів [Дандис 2003, с. 76] носіїв тієї чи іншої мови. Їх породжують й утримують у полі актуального фольклору неусвідомлювані побоювання отримати тавро меншовартісності та бути дискримінованими з огляду на мовні переваги. З іншого ж боку, добрим знаком є те, що доволі часто етнічно різноспрямовані тексти можна зустріти в репертуарі одного виконавця – зазвичай, білінгва. Це свідчить про нівелювання для нього питання про вищість чи пріоритет тієї чи іншої мови: в обох він знаходить те, з чого можна покепкувати. Симптоматичним можна вважати й протиставлення укра- їнської й російської мов у політичній площині, де вони різко розмежовуються як символи політичних уподобань та дер- жавницьких інтенцій. Приміром, у такому різновиді політич- ного фольклору, як «майданний», мова виявилася однією з основних ліній демаркації між політичними таборами. Якщо Майдан вочевидь тяжів до української, особливо в своїх «офі- ційних» самоідентифікаційних заявах-кричалках, то колони зі Сходу принципово позиціонували себе як виключно росій- ськомовні. Показово також, що тенденцію до встановлення мовно-політичного вододілу відразу ж підхопили діти, які у своїх власних кричалках-дражнилках розрізняли кандидатів 156 шляхом їх протиставлення на мовному рівні. Прикметно та- кож, що, згідно з одним з анекдотів, суржикомовна Вєрка Сер- дючка виступала на підтримку Я., а її україномовний автор- творець А. Данилко – на захист Ю. В анекдотах цього періоду вживання російськомов- ним кандидатом української мови дозволяло підкреслити кон’юнктурність його іміджу, а, власне, його прагнення по- зиціонувати себе на політичній арені як україномовного. Наголошення на цьому уможливлювало створення нового – російського (!) – аналога суржику на основі використання українських варваризмів: «Алло, здравствуйте, мы из изби- рательного штаба Виктора Федоровича... Мы предлагаем вам нового Я. Новый Я. на 10% послидовнее, на 20% свидомее, на 30% самостийнее...» Перше місце у шерезі іншомовних вкра- плень, що сприймалися як варваризми, посів відомий слоган «Тому що...»: «Почему Я. упал – тому що смиливий. Почему в больнице прятался – тому що сильний духом. Почему обви- нил во всем Ю. – тому що справедливий. Почему на открытие Лавры не поехал – тому що послидовний»; «Опечатка на пла- кате: “Тому что пiдслiдовний ” 6»; «Налажен серийный выпуск помаранчевых колгот с надписью “Тому что за так”» і под. Показовим було й педалювання мовних помилок особи, що володіє мовою обмежено. Приміром, почувши на переговорах, що він «має рацію», носій російської мови знічується й зізна- ється, що таки дійсно її має і таємно записує розмову. Окремий цикл анекдотів було породжено орфографічними помилками тодішнього кандидата в президенти: «Почему так много оши- бок в списках избирателей? – Потому что проФФесор»; «Ви- ктор Фёдорович, как пишется слово «яйцо»: через «ц» или через «тс»? – Хмм... Точно знаю, что «сало» – через два «с». Симптоматично також, що боротьба за чистоту правопису пов’язувалася в анекдотах із реаліями життя: «Я. пишет обра- щение к народу, доходит до фразы: «наша экономика возрожда- 157 ется» и у секретарши спрашивает: – А как правильно писать: экономика возроШдается или возроЖдается? – Через «ж», ко- нечно. – Ты смотри, как возрождается, так и пишется...». Водночас осміянню було піддано використовуваний у про- владній риториці офіційний «новомов» орвеллівського шти- бу, яким складалися і українські, і російські «народні новини», анонси, псевдорекомендації та псевдовітання, пародії на со- ціологічні дослідження та різноманітні офіційні документи, порівняймо новину зі сфери мовознавства: «С сегодняшнего дня в украинское правописание внесены дополнительные изме- нения. Вместо слова “яйца” нужно использовать словосочета- ние “тупые твердые предметы”». Та найвиразніше в «майданному фольклорі» окреслились обриси спільного для обох мов ворога, а саме злодійського арго («фені»). З огляду на це, мовне питання набуло актуаль- ності, але зовсім в іншій площині, ніж у політикумі та серед мовознавців. Творці постфольклору прогнозували: «После избрания Я. президентом в школах наконец-то введут два государственных языка: украинский и феню». Можливе пану- вання «фені» пов’язувалось із загрозою панування в країні криміналітету завдяки перемозі «бандидата в Президенти», «Бандюковича», який поставить назавжди крапку в супер- ечці з приводу мовного питання: «У разі перемоги Я. Украї- ну перейменують в “Уркаїну”, державною мовою буде “феня”, законодавство стане «зеконодавством», а економіка – “зе- кономікою”, державним гімном стане “Мурка” тощо. Роби- лися й спроби опанувати майбутню офіційну «феню», змік- совану з російської та обгорнуту в українську: «25 листопа- да 2004 року Верховний Сходняк України прийняв у третьому базарі Общак України на наступний рік. В ході бурхливих розборок пацани з різних угруповань все-таки добакланилися замутити конкретну “Програму соціального та гуманітар- ного розвитку держави”. “В натурі конкретно все в шокола- 158 ді!” – заявив представникам ЗМІ прес-секретар общакового комітету ВРУ». У світлі такої перспективи набув нового сенсу відомий бородатий анекдот, пов’язаний із мовними стратегіями мас: «Оптимісти вчать англійську, песимісти – феню, реалісти вивчають автомат Калашникова». Звісно ж, носієм та ідеологом запровадження «фені» народ вважав того з кандидатів, хто мав кримінальний досвід, при- писуючи йому складання двох вагомих «наукових» праць – «Словника фені» та раритетного «Словника україно-російської мови», намагання «переименовать Демократический центр в Централ демократии» та «поміняти національну символіку», зокрема замінити в електронній адресі символ «@» на «#», і водночас, наголошуючи: «Ю. не против русскоязычного насе- ления страны. Ю. против фенеязычного населения...» На кримінальному соціолекті, що його, як виявилося, майданний люд досконало опанував, було створено цілу низ- ку російськомовних фальшлорних пісень-реміксів на мело- дії відомих злодійських романсів, які склали серію «Новий блатний хіт–2004». Диглосію, а власне – вправне володіння маргінальним соціолектом, було продемонстровано носіями майданного фольклору й у такій царині, як нецензурщина. Як це не па- радоксально, але ненормативна, насамперед обсценна лек- сика загалом використовувалася в тогочасних текстах доволі широко (у них навіть пропонувалося стати на захист цього «загальнослов’янського» надбання та надати йому статус тре- тьої державної мови!). Звичайно, неперевершеним знавцем цього соціолекту фольклор зображав кандидата-зека, який не розуміє нормальної розмовної, а тим паче літературної мови та культурних символів, а відтак інтерпретує почуте на свій викривлений лад. Так, прибувши на Криворіжсталь, «Ренат говорит: “А сейчас мы пройдемся по цехам!” – Я.: “Сам ты Поц и Хам!”; “Ну, мы сказали народу, что вы сидели как борец 159 за свободу, как... Мандела...” Я.: Ну за Манделу ты еще отве- тишь...». Відповідно, саме йому й була адресована більшість творів «низької» сміхової культури, сповнених нецензурної лексики, яка в таких випадках служила своєрідною народною мовою влади 7: «Куплю собі песика, зроблю йому буду, назву Я. і п...ти буду». Показово, що для письмової фіксації цих обсцен- них текстів нерідко використовувалася... латиниця (цьому, зокрема, сприяв такий канал розповсюдження фольклорних новотворів, як мобільний зв’язок), що перетворювала їх на свого роду шифровані послання: «Yanukovich p...s, xaj p..dye vin od nas! A yaksho vin ne zaxoche – to xaj pide i po...che». Останній приклад засвідчує наявність у носіїв майданно- го фольклору на додаток до двомовності ще й багатомовність (фактично, субординативного типу, див. роботи Є. Верещагі- на, П. Вовк) або й просто прагнення похизуватися «модними» іншомовними словечками чи, принаймні, володінням лати- ницею. З-поміж неблизькоспоріднених мов використовують- ся спорадичні вкраплення з німецької, арабської тощо, однак пальма першості залишилася, зрозуміло, за англійською, яка виявилася, власне, неочікуваним конкурентом, що втрутив- ся в незриму суперечку двох слов’янських мов. Ця мова стала своєрідним секретним кодом, зрозумілим лише втаємниче- ним, тобто особливо «крутим» і «просунутим», – либонь, сту- дентам та представникам субкультури комп’ютерників, порів- няймо: «В сети Интернет появился новый вирус “Яnukovich”. Он ничего не делает, но “выдавить” его с компа практически невозможно», «В связи с обилием шуток про Я. в Интернете донецкие купили российский поисковик «Яndex.Ru». Теперь он переименован в Яnukovich.Ru»; «Почему Кучма не может быть президентом Норвегии? – Потому что тогда бы личным сай- том Кучмы был бы сервер http://www.prezident.gov.no. З цього фіксувалася як пасивна двомовність (згадуване використан- ня латиниці для вуалювання обсценних творів, а також при- 160 нагідні англомовні вкраплення в усне та письмове мовлення: «Новости 5-го канала: В листовках, обнаруженных в Киеве на ВДНХ, найдена апичатка: вместо “Yankee Go Home!” на- печатано “Yanuki Go Home!”», включно зі спробами творення двомовних неологізмів: «Если скрестить выборы в США и в Украине, то участвовали бы 2 кандидата: Янукерри и Бушчен- ко»), так і двомовність продуктивна, що уможливлювала по- родження особливо «прикольних» з огляду на незрозумілість для «непосвячених» текстів. Потяг сучасного суспільства до англійської мови є більш ніж очевидним. Вона входить до щоденного вжитку освічених прошарків населення і зазнає адаптації, формуючи новомод- ний україно-англомовний соціолект – ukrenglish – ним почи- нають створюватися новітні постфольклорні та фальшлорні твори. У початківців-школярів у моді перекладні «підколи», побудовані на омофонних збігах: «– Переклади англійською: «Я м’яч-один». – I am a ball one»; «– Як по-англійськи «Я дві піци»? – I’m two pizza(s)». Також популярні анекдоти про мовні непорозуміння: «– Вовочка, як по-англійськи читати? – Так само, як і по-українському: взяти книгу, відкрити і дивитися на рядки»; «– Ну як? Були в тебе в Лондоні проблеми з твоєю англійською? – У мене – ні. В англійців були». Підкреслюється в анекдотах і слабке володіння предметом українськими вчите- лями: «– Пэтрэнко! – Я! – Ду ю спык ынглиш? – Шо? – Сидай. – Тартаренко! – I аm. – Ду ю спык ынглиш? – Yеs, I dо. – Шо?». Більш досвідчені в опануванні мови особи розважають- ся прямими перекладами (голос за кадром перекладає діа- лог героїв бойовика: «How do you do? – All right»; як: «Як ти це робиш? – Тільки правою»), семантичними спостережен- нями («Артикль “а” переводится как “типа”, а “the” – как “конкретно”») тощо. Популярними серед молоді є вирази- варваризми на кшталт: «Філфак – всім факам фак!»; «Гоу ту зе на фіг!»; «Хау ду ю жив?»; «Фейсом об тейбл»; побутує й 161 псевдоцитата «Two beer or not two beer?». У більш просунуто- му середовищі створюються навіть жартівливі віршики: «If you made a heap, зараза, Push a handle оf унитаза, Если didn’t run вода, Use your own hand туда» 8; віршовані написи на пар- тах і стінах аудиторій: «If you wanna have a sex, call my dog, his name is Rex»; «If you want to fuck the sky, you have to learn your dick to fly»; «Fuck lectors». Таким чином, можна дійти висновку, що, попри дошкульні «антимовні» автентичні та «кровожерні» фальшовані витво- ри, які й досі вражають уяву громадян України, у середови- щі народу ставлення до двомовності достатньо толерантне, насамперед, у побуті. У фольклорі обидві мови є фактично рівноправними й мирно співіснують, у тому числі в різних симбіозних формах. Переломною точкою в осмисленні мови як політичної цінності став «майданний» фольклор, в якому російську й українську мови було різко протиставлено в полі- тичній площині як свідчення відданості різним світоглядним цінностям (це видається позитивною тенденцією). Безумов- ною загрозою для обох літературних мов «у народі» вважа- ється кримінальне арго («феня»). Парадоксом залишається ставлення до ненормативної, передусім, обсценної лексики, яка достатньо широко вживається в сучасних творах і навіть «захищається». Також окреслюється й очевидний потяг сучас- ного суспільства до англійської мови. Вона входить до щоден- ного вжитку освічених прошарків – у вигляді варваризмів та двомовних постфольклорних творів малих жанрів. Звісно, ці висновки не варто розглядати як остаточні, це лише спроба окреслити деякі тенденції в практиці побуту- вання різних мов та їх різновидів у фольклорі сучасних кон- тактних зон на прикладі столиці України, а також висвітли- ти певні зрушення в ставленні до них у масовій свідомості. Вірогідно, ця інформація до роздуму може стати в пригоді як фольклористам, так і мовознавцям, бо, як стверджує дав- 162 ня мудрість, «глас народу – це глас Божий». На завершення слід підкреслити, що виникнення спільного, так би мовити, «різномовного» фольклору, який використовує кілька мов- них кодів і соціолектів та виконує як розмежувальну, так і об’єднуючу функції, ознаменувало момент народження в Україні політичної нації. Примітки: 1. Зазвичай білінгв використовує той чи інший мовний варіант твору, пристосовуючись до мо¬вних переваг своєї аудиторії; див. про це: Бріцина О. Українська усна традиційна проза: питання те¬к¬стології та виконавства / О. Бріцина. – К., 2006. – С. 277. 2. Те, що фольклорна мова не є літературною і що її стихія – це діалекти та різноманітні мішані, кре¬олізовані різновиди мови, збирачам фольклору відомо віддавна, див. зокрема: Мушкетик Л. Питання двомовності в репертуарі казкарів / Л. Мушкетик // Усна епіка: етнічні традиції та виконавство. Мат-ли Міжнародн. конф., присвяченої пам’яті Ф. Колесси та А. Лорда. – К., 1997. – Ч. ІІ: М–Я. – С. 20–25. Сучасні фольклорні тексти бу¬к¬вально пересипані подібними інтерференційними “поми¬л¬ками”, що, серед іншого, свідчить про загальний низький рівень володіння українською. 3. Тут і далі терміни “росіянин” та “українець” означають не так національність, як мовні переваги, тобто російськомовність або, відповідно, україномовність. 4. Фальшлор, або фейклор – кон’юнктурна імітація фольклору. 5. “Наша мета – виховання української еліти в Криму...” Інтерв’ю з Н. Руденко // Кримська сві¬т¬лиця. – № 38. – 27.09.2004 р. 6. Тут гумористичний ефект створюється завдяки вживанню суржикового слова, сказати б, “сере¬д¬ньоарифметичного” між рос. “подследственный” і укр. “підслідний”. 7. Від лат. obscene – “геніталії”. 8. Основною функцією чоловічого лайливого дискурсу, в якому вживається обсценна ле¬к¬си¬ка, є утвердження в повсякденному житті свого “панування, домінування”, тобто вираз владних від¬носин, приписування собі або третій особі високого статусу, який і дозволяє зді¬йснювати названу дію” (Адоньева С. Прагматика фольклора / С. Адоньева. – СПб., 2004. – С. 190; див. також: Ми¬хайлов В. Русский мат 163 как мужской обсценный код. Про¬б¬лема происхождения и эволюция ста¬туса / В. Михайлов // Новое литературное обозрение. – 2000. – № 43). Це не тільки маркер культурного занепаду й деградації, але, як відмічають російські дослідники, компенсаторний механізм з огляду на свою антитоталітарну, антиофіціозну спрямованість (Кронгауз М. Бессилие языка в эпоху зрелого со¬циализма / М. Кронгауз // http://www.ru¬the¬nia. ru/folklore/krongauz1.htm), вираз неусвідомлюваного протесту про¬ти соціального ти¬с¬ку, психотерапевтичний засіб для протистояння стресам (Китаев-Смык Л. Ма¬терные речь и ругань в современной Рос¬сии / Л. Китаев-Смык // http://www.intelligent.ru/). 9. Зап. в липні 2007 р. студенткою І курсу філологічного факультету КНУ О.В. Максиміхіною від Тесленко А.В., 1989 р. н., студентки, м. Київ. ЛІТЕРАТУРА Адоньева С. Прагматика фольклора / С. Адоньева. – СПб., 2004. Бріцина О. Українська усна традиційна проза: питання текстології та виконавства / О. Бріцина. – К., 2006. Дандис А. Проекция в фольклоре: в защиту психоаналитической семи- отики / А. Дандис // Дандис А. Фольклор: семиотика и/или психоанализ. Сб. ст. – М., 2003. Китаев-Смык Л. Матерные речь и ругань в современной России / Л. Китаев-Смык // http://www.intelligent.ru/ Кімакович І. Відгризає куся маленького труся / І. Кімакович // Фолькло- ристичні зошити: Зб. наук. пр. – Луцьк, 2005. – Вип. 8. – С. 20-25. Кронгауз М. Бессилие языка в эпоху зрелого социализма /М. Кронгауз http://www.ruthenia.ru/folklore/krongauz1.htm Масенко Л. Мова і культура / Л. Масенко // Масенко Л. Мова і політика // http://vesna.org.ua/txt/masenkol/movpol/08.html Михайлов В. Русский мат как мужской обсценный код. Проблема про- исхождения и эволюция статуса / В. Михайлов // Новое литературное обо- зрение. – 2000. – № 43. – С. 50-57. Мушкетик Л. Питання двомовності в репертуарі казкарів / Л.Мушкетик // Усна епіка: етнічні традиції та виконавство. Мат-ли Міжнародн. конф., присвяченої пам’яті Ф. Колесси та А. Лорда. – К., 1997. – Ч. ІІ: М–Я. – С. 20–25. Салига П. Студентські стереотипні достовірні наративи (за матеріала- ми оповідок студентів гуманітарних факультетів вищих навчальних закла- дів м. Києва). / П. Салига / Магістерська роб. – К., 2005. 164 На сегодняшний день города и сёла Украины представляют собой своеобразную «контактную зону», в которой органически присутствуют гетерогенные языковые традиции. Особенно инте- ресной представляется ситуация, которая сложилась в больших городах, где прослеживается русификация, особенно в столице, где в быту сосуществуют два языка, развивается украиноязычное и русскоязычное фольклорное творчество. Задание, которое ставит- ся перед исследователем в этой статье – определить, в чем состоит этноязычная специфика городского фольклора Украины, и влия- ет ли на него язык, на котором он создан, каким образом оцени- вается в нем языковая ситуация? Объектом данного исследования выступают современные анекдоты и паремии, употребляемые в Ки- еве, на уровне двух синхронных срезов: образца осени 2004 года и 2006–2007 годов. Ключевые слова: гетерогенные языковые традиции, «контактные зоны», современный фольклор, политический фольклор.

Мовне питання і сучасний фольклор слов’ян

Репозитарії

Схожі ресурси