Іван Климентійович Рибалка: життя, творчість, дослідження: Матеріали наукових читань пам’яті професора І.К.Рибалки
Рецензія на книгу: Іван Климентійович Рибалка: життя, творчість, дослідження: Матеріали наукових читань пам’яті професора І.К.Рибалки. – Х.: Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, 2019. – 84 с....
Збережено в:
| Дата: | 2020 |
|---|---|
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2020
|
| Назва видання: | Український історичний журнал |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179844 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Іван Климентійович Рибалка: життя, творчість, дослідження: Матеріали наукових читань пам’яті професора І.К.Рибалки / С. Водотика, В. Петровський // Український історичний журнал. — 2020. — Число 4. — С. 223-229. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-179844 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1798442021-06-18T01:26:04Z Іван Климентійович Рибалка: життя, творчість, дослідження: Матеріали наукових читань пам’яті професора І.К.Рибалки Водотика, С. Петровський, В. Рецензії й огляди Рецензія на книгу: Іван Климентійович Рибалка: життя, творчість, дослідження: Матеріали наукових читань пам’яті професора І.К.Рибалки. – Х.: Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, 2019. – 84 с. 2020 Article Іван Климентійович Рибалка: життя, творчість, дослідження: Матеріали наукових читань пам’яті професора І.К.Рибалки / С. Водотика, В. Петровський // Український історичний журнал. — 2020. — Число 4. — С. 223-229. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179844 uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії й огляди Рецензії й огляди |
| spellingShingle |
Рецензії й огляди Рецензії й огляди Водотика, С. Петровський, В. Іван Климентійович Рибалка: життя, творчість, дослідження: Матеріали наукових читань пам’яті професора І.К.Рибалки Український історичний журнал |
| description |
Рецензія на книгу: Іван Климентійович Рибалка: життя,
творчість, дослідження: Матеріали наукових
читань пам’яті професора І.К.Рибалки. –
Х.: Харківський національний університет
ім. В.Н.Каразіна, 2019. – 84 с. |
| format |
Article |
| author |
Водотика, С. Петровський, В. |
| author_facet |
Водотика, С. Петровський, В. |
| author_sort |
Водотика, С. |
| title |
Іван Климентійович Рибалка: життя, творчість, дослідження: Матеріали наукових читань пам’яті професора І.К.Рибалки |
| title_short |
Іван Климентійович Рибалка: життя, творчість, дослідження: Матеріали наукових читань пам’яті професора І.К.Рибалки |
| title_full |
Іван Климентійович Рибалка: життя, творчість, дослідження: Матеріали наукових читань пам’яті професора І.К.Рибалки |
| title_fullStr |
Іван Климентійович Рибалка: життя, творчість, дослідження: Матеріали наукових читань пам’яті професора І.К.Рибалки |
| title_full_unstemmed |
Іван Климентійович Рибалка: життя, творчість, дослідження: Матеріали наукових читань пам’яті професора І.К.Рибалки |
| title_sort |
іван климентійович рибалка: життя, творчість, дослідження: матеріали наукових читань пам’яті професора і.к.рибалки |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2020 |
| topic_facet |
Рецензії й огляди |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179844 |
| citation_txt |
Іван Климентійович Рибалка: життя, творчість, дослідження: Матеріали наукових читань пам’яті професора І.К.Рибалки / С. Водотика, В. Петровський // Український історичний журнал. — 2020. — Число 4. — С. 223-229. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT vodotikas ívanklimentíjovičribalkažittâtvorčístʹdoslídžennâmateríalinaukovihčitanʹpamâtíprofesoraíkribalki AT petrovsʹkijv ívanklimentíjovičribalkažittâtvorčístʹdoslídžennâmateríalinaukovihčitanʹpamâtíprofesoraíkribalki |
| first_indexed |
2025-07-15T19:01:21Z |
| last_indexed |
2025-07-15T19:01:21Z |
| _version_ |
1837740684324372480 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2020. – №4
26 червня 2019 р. у Харківському національному
університеті ім. В.Н.Каразіна відбулися організо-
вані історичним факультетом, кафедрою історії
України, науковим товариством студентів, аспіран-
тів, докторантів і молодих учених наукові читання
пам’яті професора Івана Климентійовича Рибалки.
Захід присвячувався 100-річчю від дня народження.
У ньому взяли участь представники вишів Хар-
кова, Запоріжжя, Полтави, Вінниці (а саме До-
нецького національного університету ім. В.Стуса,
який зараз знаходиться у цьому місті), Кривого Рогу. Примітно, що значну частину
учасників склали учні й діти учнів професора. І лише цей факт може наочно свід-
чити про життєдайність спадщини Івана Климентійовича.
Видана за результатами читань книжка складається з двох розділів: «Спога-
ди про життя і творчість професора І.К.Рибалки», «Матеріали наукових читань
пам’яті професора І.К.Рибалки». Відкриває видання стаття завідувача кафе-
дри історії України Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна
проф. В.В.Калініченка «Короткий нарис життєвого шляху професора І.К.Рибалки».
Вона не лише суттєво доповнює оприлюднені відомості про Івана Климентійови-
ча1, але й розставляє деякі принципові акценти. Так, викладаючи основні віхи
біографії лауреата Державної премії України, заслуженого діяча науки і техніки
України, фундатора й завідувача кафедри історії України в 1957–1989 рр., його
учень наголосив, що безпритульний юнак із селянської родини зумів закінчити
1937 р. Український комуністичний газетний технікум, а 1945 р. історичний фа-
культет Харківського університету завдяки «жадобі до знань і пошуку свого місця в
новому бурхливому житті». У 1941–1942 рр. Іван Климентійович брав участь у боях
із німецьким військами (був піхотинцем), зазнав двох поранень, інвалідності, став
кавалером кількох солдатських нагород. За словами В.В.Калініченка, у приватних
бесідах він, уникаючи політичних оцінок, казав правду. Власне для автора статті
це стало одним із перших відкриттів реальної окопної війни.
Наголосимо, що Іван Климентійович був представником особливого покоління
українських (абсолютної більшості радянських) істориків. Це покоління вже віді-
йшло з наукового життя, молодша й середня ґенерації сучасних дослідників його
вже не пам’ятають. Не виділяють його і в історіографічних курсах. Вони були різ-
ними істориками, різними людьми, їхні воєнні подвиги, природно, не ґарантували
якихось проривів на науковій ниві, їм доводилось у повоєнний час більше дбати
1 Калініченко В.В. Рибалка Іван Климентійович // Енциклопедія історії України. – Т.9. – К., 2012. – С.194–195;
Лях Р.Д. Рибалка Іван Климентійович // Українське козацтво: Мала енциклопедія. – К.; Запоріжжя, 2006. –
С.503; Іван Климентійович Рибалка – професор Харківського університету: Біобібліографічний покажчик. –
Х., 1999. – 41 с.; Історики Харківського університету: біобібліографічний довідник. – Х., 2013. – 284 с.; Брега Г.
Рибалка Іван Климентійович // Українські історики ХХ ст.: Біобібліографічний довідник [серія «Українські
історики»]. – Вип.2, ч.1. – К.; Л., 2003. – С.276–277.
іВаН климеНтійоВич рибалка: життя,
тВорчість, досліджеННя: матеріали НаукоВиХ
читаНь пам’яті професора і.к.рибалки. –
Х.: ХаркіВський НаціоНальНий уНіВерситет
ім. В.Н.каразіНа, 2019. – 84 с.
Український історичний журнал. – 2020. – №4
224 Рецензії й огляди
про життя, про виживання, про родину. Саме це спонукало І.К.Рибалку після за-
кінчення університету працювати заступником декана історичного факультету, а
після захисту в 1950 р. кандидатської дисертації обійняти посаду редактора укра-
їнськомовної обласної газети.
Кращі представники ветеранів війни серед науковців вирізнялися певною смі-
ливістю, принциповістю (зрозуміло, ідеться про постсталінські часи), готовністю
захищати себе, свої погляди, своїх учнів. Водночас вони не були лібералами, про-
являли вимогливість, не цуралися кар’єризму. Очевидно, що головний їх внесок в
українську історіографію полягав у тому, що саме вони реалізували можливості,
які відкрила хрущовська «відлига», не потонули в болоті брежнєвського «застою»,
підготували наступне покоління істориків.
1 вересня 1957 р. в умовах розпочатої «десталінізації» й «відлиги» на історич-
ному факультеті Харківського державного університету було відновлено кафедру
історії України, що перетворилася на одну з провідних в УРСР. Упродовж 32 років,
до 1989 р., нею завідував І.К.Рибалка (с.6–7). Від себе додамо, що такою вона стала
завдяки деяким рисам науково-дослідницької та науково-організаційної діяльності
Івана Климентійовича, які стали у пригоді кафедрі історії України ХНУ й сьогодні.
По-перше, у 1945–1969 рр. у Харкові знаходився нинішній ЦДАВО України
(тодішній Центральний державний архів Жовтневої революції і соціалістичного
будівництва УРСР). За редакцією І.К.Рибалки та з його великими вступними стат-
тями було підготовлено й опубліковано декілька великих збірок документів з історії
України, які попри політико-ідеологічні нашарування не втратили свого значення
до сьогодні, докладний опис популярного тоді та незаслужено забутого нині фонду
«Всеукраїнського центрального комітету незаможних селян». Долучився Іван Кли-
ментійович і до створення археографічних видань з історії Харківщини, що на той
час (як і публікація археографічних видань узагалі) було новиною2. І якщо переїзд
ЦДАВО України до Києва об’єктивно утруднює участь кафедри в підготовці архео-
графічних видань (хоча сучасні комп’ютерні технології дозволяють не зважати на
відстань, потрібні лише бажання і кваліфікація для такої роботи), то бути піонером
у виданні проривних археографічних публікацій з історії Харківщини і Слобожан-
щини кафедрі ніщо не заважає.
По-друге, разом із кафедрою зростав як учений-дослідник і сам Іван Клименті-
йович. Так, у 1963 р. він захистив докторську дисертацію «Відновлення радянської
влади й соціалістичне будівництво на Україні (листопад 1918 – серпень 1919 рр.)»,
яка на той час була без перебільшення новаторською. У 1967 р. вийшла друком
його праця «Аграрні перетворення на Україні в період громадянської війни (1919)»,
що стала хрестоматійною. Трохи згодом – декілька ґрунтовних статей у синтетич-
них виданнях академічного Інституту історії, присвячених періоду 1917–1920 рр.,
статті в «Радянській енциклопедії історії України» з нових тоді проблем, при напи-
санні яких Іван Климентійович проявив принциповість у гострих дискусіях із при-
хильниками старих, по суті сталінських, підходів (зокрема це стосується сміливої і
правдивої на ті часи енциклопедичної статті «Українські установчі збори», де біль-
шовики зазнали дошкульної поразки)3. Варто наголосити, що з-під пера професора
2 Іван Климентійович Рибалка – професор Харківського університету: Біобібліографічний покажчик. –
С.13–21.
3 Рибалка І.К. Аграрні перетворення на Україні в період громадянської війни (1919 р.). – Х., 1967. – 192 с.;
Його ж. Українські установчі збори // Радянська енциклопедія історії України. – К., 1972. – С.362; Його ж.
Визволення України від німецьких загарбників і початок відновлення радянської влади; розгром буржуазно-
куркульської Директорії // Українська РСР в період громадянської війни: 1917–1920 рр.: У 3 т. – Т.2. – К.,
1968. – С.5–124; Його ж. Розгром буржуазно-націоналістичної Директорії // Історія Української РСР: У 8 т.,
10 кн. – Т.5. – К., 1977. – С.331–351; Кулинич И.М., Рыбалка И.К., Щербина И.Т., Ярошенко А.Д. Первая
Український історичний журнал. – 2020. – №4
225Рецензії й огляди
вийшли близько 200 наукових праць, у тому числі 20 монографій, підручників,
програм із підготовки істориків, археографічних збірників. У радянські часи, коли
періодичних видань було обмаль і надрукувати монографію для багатьох було чи-
мось схожим на стаханівський рекорд, така кількість видань свідчила про неабия-
ку кваліфікацію й наполегливість ученого.
Сучасному поколінню істориків слід остаточно відмовитися від чорно-біло-
го сприйняття кращої частини радянської історіографії. До речі, слабких праць
вистачало (та вистачає) в будь-які часи. Не забуваймо, що сучасна історична на-
ука зростала саме на плечах попередників. Кращі українські історики часів СРСР
накопичували й узагальнювали значний фактаж, уміли робити плідні спостере-
ження та висновки, навіть замасковані узагальнення з політичним забарвленням.
Зазначене в повній мірі стосується спадщини професора І.К.Рибалки.
Варто сказати про ще одну гідну наслідування рису вченого. У нових часах він
не розгубився, а прагнув осягнути нові підходи до вирішення традиційних проблем
історії України, відверто говорив про стан справ щодо вивчення ключових питань
минулого4. Важливо, що в похилому віці, маючи проблеми зі здоров’ям професор
продовжував працювати. Він не уявляв собі життя без дослідницької роботи. Оче-
видно, що у часи радянської цензури в нього назбиралося чимало ідей і думок, які
він прагнув реалізувати в добу «перебудови» та проголошення незалежності Укра-
їни. У складний для української історіографії період він частину доробку залишав
«у шухляді». На жаль, часу на втілення у життя цих ідей і задумів доля відвела
замало…
На перший погляд І.К.Рибалка був типовим радянським ученим із чиновниць-
ким нальотом, що проглядається в його мемуарах5. Іван Климентійович чудово ро-
зумів всі явні й таємні «правила гри» партійно-радянської бюрократії, умів їх ви-
користовувати. Утім далеко не завжди він погоджувався з рішеннями «інстанцій» і
боровся з дурницями всіма доступними засобами, за що мав чимало неприємностей
по адміністративній і партійній «лініях».
Характерно, що за першої-ліпшої нагоди він із задоволенням згадував своє
перебування на посаді проректора університету з навчальної роботи, коли кожен
робочий день починав з обходу проректорських кабінетів, ураховував політичну
кон’юнктуру в науково-дослідній і науково-педагогічній роботі. Слід було уважно
стежити за поведінкою професора для того, щоб побачити й почути справжнього
Івана Климентійовича. Але коли пощастило це побачити та почути, то задоволен-
ня, наснага були виняткові – це було буквально сузір’я дотепності, жартів, сатири
на радянську дійсність. Ще одне почуття виникало в одного з авторів цього від-
гуку при спілкуванні з професором – це розуміння того, як мало ти зробив. Якось
мировая война // История Украинской ССР: В 10 т. – Т.5. – К., 1983. – С.321–364; Рыбалка И.К. Разгром
буржуазно-националистической Директории // Там же. – Т.6. – К., 1984. – С.363–388.
4 Рибалка І.К., Турченко Ф.Г. Соціально-класова структура населення України напередодні Жовтневої
революції // Український історичний журнал. – 1981. – №11. – С.141–150; Рибалка І.К. Робітничий клас України
в 1917–1920 рр. // Там само. – 1981. – №11. – С.27–39; Його ж. Великий Жовтень і зміни соціальної структури
селянства України (1917–1920 рр.) // Там само. – 1987. – №11. – С.38–52; Рибалка И.К., Турченко Ф.Г. Начало
формирования социально-классовой структуры советского общества (1917–1920) // Очерки развития социально-
классовой структуры УССР: 1917–1937. – К., 1987. – С.27–72; Рибалка І.К. Сталінщина й розселянювання
країни // Український історичний журнал. – 1989. – №10. – С.12–20; №11. – С.3–12; Його ж. Про оцінку
спадщини істориків України радянської доби // Третій міжнародний конгрес україністів, 26–29 серпня 1996 р. –
Ч.1: Історія. – Х., 1996. – С.139–144; Його ж. Вивчення історії громадянської війни 1918–1920 рр. в Україні:
стан і перспективи // Історична наука на порозі ХХІ ст.: підсумки та перспективи: Мат. Всеукр. наук. конф.
(м.Харків, 15–17 листопада 1995 р.). – Х., 1995. – С.246–249.
5 Рибалка І.К. Сторінки життя мого покоління. – Х., 1999. – 199 с. [Спогади вчених Харківського державного
університету].
Український історичний журнал. – 2020. – №4
226 Рецензії й огляди
пощастило побачити робочу бібліотеку І.К.Рибалки в його особистому кабінеті –
вразили обсяг, ретельність у формуванні складу книгозбірні, наявність величезної
картотеки, зручність і пристосованість для роботи та відпочинку, енциклопедична
обізнаність професора, який намагався ознайомитися з усіма новинками історії,
україністики, філософії.
Іще раз наголосимо на тому, що не знайшло відображення в ювілейній збірці.
І.К.Рибалка був вимогливим (передусім до себе), дуже простим у побуті, але нерід-
ко жорстким і навіть брутальним до ледарів, пройдисвітів, відвертих кар’єристів.
Для істориків працюючих, щирих, порядних він був щирим другом, наставником,
захищав талановитих учнів, у тому числі від нападок усесильного тоді КДБ. У ре-
цензованій збірці про це добре й відверто написав у своїх спогадах «Вчитель і доля
учня» проф. Ф.Г.Турченко (с.22–28), який створив у Запоріжжі один із центрів су-
часної української історичної школи.
Про безумовні лідерські та організаційні риси професора свідчить і те, що він
зумів створити на кафедрі творчий колектив (М.З.Бердута, В.І.Бутенко, П.І.Гарчев,
В.М.Дов гопол, В.В.Калініченко, М.К.Колісник, М.А.Литвиненко, Б.К.Мигаль,
С.О.Нау мов), який захищав кандидатські й докторські дисертації, редагував збір-
ники до кументів, писав підручники, відгукувався рецензіями на майже всі поваж-
ні видання.
Як досвідчений фахівець і керівник, Іван Климентійович надавав значної ува-
ги науково-організаційній діяльності. Передусім це створення наукової школи та
її визнання спільнотою істориків-дослідників, причому професор прагнув зробити
кафедру історії України своєрідним реґіональним центром української історіогра-
фії, включаючи Полтаву, Суми, Донецьк.
Не менше значення надавав він і зв’язкам з Інститут історії АН УРСР (те-
пер Інститут історії України НАН України), передусім із відділом історії Великої
Жовтневої соціалістичної революції і громадянської війни. Ідеться про тісні твор-
чі, науково-організаційні та, що дуже важливо, особисті взаємини з академіка-
ми М.І.Супруненком і Ю.Ю.Кондуфором, відомими вченими Ю.М.Гамрецьким,
О.Й.Щусь, Ж.П.Тимченко, В.Ф.Верстюком та багатьма іншими.
Із 1965 р. у Харківському університеті почав виходити республіканський між-
відомчий науковий збірник «Питання історії народів СРСР». Зрозуміло, що в ра-
дянський час він не міг мати іншої назви, хоча фактично був присвячений висвіт-
ленню проблем історії України. Іван Климентійович із 1978 р. очолив його редколе-
ґію, що надало збірнику українознавчого характеру. Слід звернути увагу на кілька
принципових обставин. По-перше, українським історикам у ті часи дуже важко
було публікуватися, оскільки в московські видання «пробитись» украй проблема-
тично, республіканських обмаль, а вишівських міжвідомчих збірників практично
до кінця 1980-х рр. не існувало. Видання збірника суттєво підвищило авторитет
у професійному середовищі самого І.К.Рибалки, кафедри історії України, харків-
ського історіографічного осередку. По-друге, він виходив українською мовою в пері-
од брежнєвсько-щербицького російщення. У 1970-х рр. на історичному факультеті
Харківського університету українською мовою викладали лише на кафедрі істо-
рії України та корифей радянської історичної науки, лауреат Державної премії
УРСР у галузі науки й техніки, колишній аспірант Науково-дослідного інституту
історії української культури на чолі з академіком Д.І.Багалієм (тобто був наочним
уособленням континуїтету «дожовтневої» та радянської української історіографії)
проф. С.М.Королівський – на кафедрі історії СРСР. До речі, саме від нього пере-
йняв посаду відповідального редактора збірника «Питання історії народів СРСР»
І.К.Рибалка. Очевидно, що в 1970–1980-х рр. це вимагало певної сміливості.
Український історичний журнал. – 2020. – №4
227Рецензії й огляди
Наголосимо, що збірник за редакцією І.К.Рибалки став помітним явищем в
українській історіографії, зробив вагомий внесок у дослідження низки проблем
історії України, тут публікувалися автори зі всієї республіки6. До речі, про став-
лення Івана Климентійовича до української мови яскраво й образно розповів його
учень – проф. С.О.Наумов у матеріалі під назвою «Мені не все одно…(замість спо-
гадів)» (с.17–21).
Вагомим фактором авторитету І.К.Рибалки, інструментом формування і зміц-
нення наукової школи, набуття ваги харківським осередком історичної науки ста-
ла діяльність спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій на здобуття науко-
вого ступеня кандидата й доктора історичних наук, яку професор очолював 27 ро-
ків (із 1972 по 1999 рр.). Примітно, що голова ради нерідко сприяв прийняттю до
захисту контроверсійних із погляду ортодоксальної радянської історіографії тем.
Не менш примітно й те, що нині спецраду очолює учень Івана Климентійовича –
проф. В.В.Калініченко.
Але повернімося до рецензованого збірника. В оглядовій статті В.В.Калініченка
цілком слушно робиться наголос на тому, що найвищим досягненням харківського
історика стало видання першого з грифом Міністерства вищої освіти УРСР підруч-
ника з історії України для студентів-істориків у двох частинах загальним обсягом
86 обл.-вид. арк. (другу частину було написано у співавторстві з В.М.Довгополом,
хоча після смерті останнього Іванові Климентійовичу довелося провести значну
роботу над рукописом) і міністерської програми з курсу «Історія України», яка ко-
респондувалася з підручником7.
За цю працю І.К.Рибалка отримав звання лауреата Державної премії в галу-
зі науки і техніки України за 1985 р. Підручник до сьогодні є хрестоматійним за
стилем викладу, методикою розгляду складних і недостатньо вивчених (або зовсім
невивчених) проблем, розподілом матеріалу за періодами, темами, сюжетами, іс-
торико-географічними реґіонами, наявністю історіографічних сюжетів тощо. Утім
про підручник цей написано достатньо8, він витримав кілька перевидань, у тому
числі в перші роки після проголошення незалежності України9. Можливо, це і є
найточнішою його оцінкою. Нерідко й сучасні студенти-історики користуються під-
ручниками професора І.К.Рибалки.
У першій частині матеріалів («Спогади про життя і творчість професора
І.К.Рибалки») вміщено спостереження колеґ та учнів професора, які змальовують
різні риси Івана Климентійовича – як педагога, наставника й наукового керівни-
ка, специфіку науково-педагогічної праці вченого, його діяльність як журналіста,
редактора газети, життєві принципи тощо, що суттєво доповнює вже відомі мате-
ріали про життєвий шлях, науково-педагогічну, науково-дослідну, науково-орга-
нізаційну, громадсько-політичну діяльність харківського історика, дозволяють
повніше оцінити вагу й наслідки його вдачі порівняно з наявною літературою та
мемуарами самого професора.
6 Див.: Гамрецький Ю.М., Кульчицький С.В., Парасунько О.А. Республіканський міжвідомчий науковий
збірник «Вопросы истории народов СССР» // Український історичний журнал. – 1983. – №1. – С.36–49.
7 Рибалка І.К., Довгопол В.М. Програма курсу «Історія Української РСР» для історичних факультетів державних
університетів. – К., 1981. – 32 с.; Їх же. Історія Української РСР: Епоха соціалізму: Підруч. для істор. фак. вузів. – К., 1982. –
639 с.; Рибалка І.К. Історія Української РСР: Дорадянський період: Підруч. для істор. фак. вузів. – К., 1978. – 591 с.
8 Див.: Іван Климентійович Рибалка – професор Харківського університету: Біобібліографічний покажчик. –
С.34–36.
9 Рибалка І.К. Історія Української РСР: Дорадянський період: Підруч. для істор. фак. вузів. – 2-ге вид.,
перероб. і доп. – К., 1991. – 608 с.; Його ж. Історія України. – Ч.1: Від найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст.:
Підруч. для істор. фак. вузів. – Х., 1995. – 446 с.; Ч.2: Від початку ХІХ ст. до лютого 1917 р.: Підруч. для істор.
фак. вузів. – Х., 1999. – 479 с.
Український історичний журнал. – 2020. – №4
228 Рецензії й огляди
У другій частині збірника – «Матеріали наукових читань пам’яті професора
І.К.Рибалки» – опубліковано дослідження, пов’язані переважно з аграрною пробле-
матикою та історією селянства, які були основними у творчому доробку професора.
Це статті «Земельна громада як альтернатива колгоспам в радянській Україні» та
«Етнічна складова голодомору 1932–1933 рр.» проф. В.В.Калініченка, «Політичні
партії й українське селянство: реалізація ідей аграрної селянської революції (1902–
1922)» доцента Українського хіміко-технологічного університету Н.А.Ковальова,
«Курган Скорботи (з історії створення першого в Україні меморіального комплексу
пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 рр.)» професора Полтавського університету
економіки і торгівлі І.В.Козюри, ґрунтовна публікація «Ментальність українського
селянства пореволюційної доби» завідувача кафедри історії України Запорізько-
го державного університету С.Р.Ляха (сина учня Івана Климентійовича – проф.
Р.Д.Ляха). У цьому випадку доречно порушити перелік авторів за абеткою та від-
значити статтю дочки вже згадуваного учня І.К Рибалки проф. Р.Д.Ляха – завіду-
вачки кафедри спеціальних галузей історичної науки Донецького національного
університету ім. В.Стуса Н.Р.Темірової «Хто такий поміщик: до термінологічної
дискусії».
Аграрній тематиці було присвячено також статті «Розвиток кооперативного
руху як фактор модернізації суспільства у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
(на матеріалах Півдня України)» старшої викладачки кафедри історії України
Донецького національного університету І.В.Пятницькової, «Аграрні перетворен-
ня на Дніпропетровщині у пожовтневий період (1917–1928): соціально-економіч-
ні наслідки» професорки Криворізького державного педагогічного університету
Н.Р.Романець.
Увагу привернув матеріал завідувачки кафедри історії, музеєзнавства та
пам’яткознавства Харківської державної академії культури І.О.Шандри «Кон-
флікт промислових та аграрних інтересів на обласних з’їздах з питань експорту
(1913–1914 рр.)», де висвітлено історичне підґрунтя об’єктивних суперечностей між
різними групами експортерів і суспільства (чому й сьогодні влада не надає належ-
ної уваги). Тісно пов’язаний з аграрною тематикою допис професора Харківської
гуманітарно-педагогічної академії В.В.Олянича (йому належать також спомини
про І.К.Рибалку як викладача) «Розвиток цукрової промисловості на Лівобережній
Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.: історичний аспект».
Природно, що в рамках цього відгуку не можна навіть перелічити всі ціка-
ві матеріали. Тому далі звернемо увагу на ті, які привернули нашу увагу (крім
уже згаданих). Ориґінальною і плідною виявилася спроба виміряти публіка-
торську активність І.К.Рибалки за допомогою сучасного наукометричного ана-
лізу, здійснена професоркою кафедри історії України Харківського національ-
ного університету ім. В.Н.Каразіна Л.Ю.Посоховою й випускником цієї кафе-
дри С.О.Жидковим. Зокрема автори виділили періоди діяльності І.К.Рибалки,
пов’язані з його роботою редактором обласної газети, підготовкою докторської
дисертації та стабільної науково-педагогічної активності. Обґрунтованим вигля-
дає виокремлення відрізку 1988–1997 рр. як часу переосмислення історичних по-
дій передусім у ході докорінної переробки підручників та 1998–1999 рр., на який
припало написання спогадів та апогей конструювання власного статусного обра-
зу в нових історичних умовах. Водночас наукометричний аналіз публікаторської
активності І.К.Рибалки ставить перед майбутніми дослідниками його спадщини
питання «про мотиваційно-ціннісні орієнтири історика у переламні моменти іс-
торії» (с.43–45).
Український історичний журнал. – 2020. – №4
229Рецензії й огляди
Плідними виявилися намагання старшого викладача Харківського національ-
ного медичного університету В.Г.Ільїна подати образи більшовиків через аналіз
спогадів діячів Української революції (с.47–48). Очевидно, що обмежений обсяг не
дозволив авторові залучити більш широке коло мемуарів – скажімо, власне самих
більшовиків, а також білоґвардійців, махновців, звичайних аполітичних мешкан-
ців. При такому підході, очевидно, суттєво збільшаться наші уявлення про споми-
ни як джерело дослідження феномену українського більшовизму.
Поза сумнівом у дусі І.К.Рибалки написано розвідку (точніше, републікацію)
учня Івана Климентійовича – проф. С.О.Наумова «“На переході”: “радянське будів-
ництво” революційної доби в радянській/пострадянській історіографії» (с.58–65).
Ідеться, по-перше, про революційний період, який став головним предметом уваги
І.К.Рибалки. Слід віддати належне авторові за неабияку сміливість у тому, що він
без змін залишив текст 1990 р. (який став бібліографічною рідкістю та недоступ-
ний загалу), тим самим подавши не лише і для наших часів цікаву розвідку, але й
справжнє історіографічне джерело для тих, хто дійсно цікавиться важкими шляха-
ми «самоперебудови» вітчизняної науки. Це, дійсно, учинок у дусі Івана Клименті-
йовича, якому були притаманні іронічні та критичні саморефлексії.
Зазначимо, що І.К.Рибалка із задоволенням блискуче читав спецкурс з укра-
їнської історіографії й обурювався через бюрократичні обмеження приймати до за-
хисту у спецраду дисертації з історіографії, оскільки розумівся на провідних пра-
цях і тенденціях еволюції національної історіографії, а багатьох авторів радянської
доби знав особисто. Власне, цими мотивами керувався й автор (с.58), включивши
до програми спецкурсу чимало оцінок і спостережень Івана Климентійовича.
Підсумовуючи зауважимо, що відзначення 100-річчя від дня народження
Івана Климентійовича Рибалки, проведення наукових читань та видання їх ма-
теріалів стало помітною подією у житті Харківського національного університету
ім. В.Н.Каразіна і значного кола українських істориків. Безумовно, існує нагаль-
на потреба монографічного дослідження життєвого шляху, громадської, науково-
педагогічної, науково-дослідної та науково-організаційної діяльності визнаного
українського історика радянських часів. Жанри такого дослідження можуть бути
різними – інтелектуальна історіографія, аналіз спадщини в контексті радянської
доби, досвід створення реґіонального наукового центру всеукраїнського значення,
наукометричний вимір спадщини радянських дослідників тощо. При цьому важ-
ливо підготувати таку працю на підставі комплексного використання різноманіт-
них підходів, але, і це головне, з’ясувати без штампів та політичних упереджень
значення спадку радянської доби для вирішення сучасних проблем національної
історіографії. Природно, що це стосується не лише І.К.Рибалки, але й чималої кіль-
кості українських істориків.
Сергій Водотика
доктор історичних наук,
професор кафедри історії, археології та методики викладання,
Херсонський державний університет
(Херсон, Україна), sergjivodotyka@gmail.com
Володимир Петровський
доктор історичних наук,
професор кафедри історіографії, джерелознавства та археології,
Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна
(Харків, Україна), chugayvv@gmail.com
|