Продовольче становище в містах УСРР під час "комуністичного штурму" 1929–1932 рр.

Мета дослідження полягає в необхідності вивчити матеріальне становище українських робітників під час сталінського «комуністичного штурму», довести, що в результаті економічної кризи погіршилося продуктове забезпечення працівників по картках та у громадських їдальнях. У науковому пошуку авторка спир...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2020
Автор:	Ніколаюк, Т.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2020
Назва видання:	Український історичний журнал
Теми:	Історичні студії До річниці Голодомору 1932–1933 рр.
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179888
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Продовольче становище в містах УСРР під час "комуністичного штурму" 1929–1932 рр. / Т. Ніколаюк // Український історичний журнал. — 2020. — Число 6. — С. 4-20. — Бібліогр.: 27 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-179888
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1798882021-07-02T01:26:09Z Продовольче становище в містах УСРР під час "комуністичного штурму" 1929–1932 рр. Ніколаюк, Т. Історичні студії До річниці Голодомору 1932–1933 рр. Мета дослідження полягає в необхідності вивчити матеріальне становище українських робітників під час сталінського «комуністичного штурму», довести, що в результаті економічної кризи погіршилося продуктове забезпечення працівників по картках та у громадських їдальнях. У науковому пошуку авторка спиралася на головні принципи історичної науки – об’єктивності й історизму. При визначенні структури студії використано проблемно-хронологічний підхід. Наукова новизна. Пропонується розглядати нестачу продовольства та прояви голоду в містах серед робітників УСРР першої половини 1930-х рр. як наслідок «комуністичного штурму» та примусового вилучення у селян хліба методом продрозверстки. Далі збіжжя потрапляло за кордон. Валюта, отримана від продажу зерна, використовувалася для зведення новобудов першої п’ятирічки. Фінансування величезних капіталовкладень держава здійснювала за рахунок випуску додаткової кількості грошей, не забезпечених товарами, що викликало інфляцію, та, як наслідок, економічну кризу. Унаслідок інфляції зростали ціни на вільному ринку. В умовах здійснення примусових хлібозаготівель та економічної кризи в держави не вистачало хліба для нормального продуктового забезпечення міських працівників, тому вона запровадила централізований розподіл продовольства, а потім поступово зняла з централізованого постачання ряд категорій робітників. Уводяться в обіг архівні документи про політику продовольчого постачання містян (які переважно були робітниками) під час «комуністичного штурму», котрі свідчать про прояви голоду в містах УСРР. Розраховано показники дійсного стану продовольчого забезпечення працівників промислових підприємств в містах республіки, визначено стан громадського харчування, простежено можливість робітників та їхніх утриманців вижити під час здійснення форсованої індустріалізації. Визначено, що гостра продовольча криза першої половини 1930-х рр. спричинила голод серед міських працівників УСРР. Висновки. На основі вивчення нових архівних документів та аналізу статистичних даних і мемуарних матеріалів доведено, що на початку 1930-х рр. радянський уряд унаслідок економічної кризи був неспроможний забезпечити промислових працівників та їхніх утриманців продуктами харчування – ані на виробництві, ані поза роботою. В умовах гострої нестачі продовольства в містах радянської України голодувала велика кількість мешканців, а також селян, котрі, долаючи блокаду та пробираючись у міста, намагалися врятуватися від голодної смерті. The purpose of the study is to study of the financial situation of Ukrainian workers during the Stalin communist assurance, to prove that as a result of the economic crisis, the product supply of workers on cards and in public cafes has deteriorated. In scientific research, the author relied on the basic principles of historical science – objectivity and historicism. The problem-chronological approach was used to determine the structure of the studio. Scientific novelty. The author proposes to consider the lack of food and hunger in the cities among the workers of UkrSSR in the first half of the 1930s because of the Communist Attack and the forcible seizure of bread by peasants. The bread confiscated from the peasants went abroad. The currency from the sale of grain was used to build of buildings of the first five-year. The state financed huge capital investments by issuing additional amounts of money not covered by commodities that caused inflation and, as a result, the economic crisis. Inflation has increased free market prices. In the context of forced harvests and the economic crisis, the state lacked bread for the normal supply of urban workers, so it introduced of the centralized distribution of products and then gradually withdrew a number of categories of workers from centralized supply. Author put into circulation the archival documents on the food supply policy of the townspeople (who were mostly workers) during the Communist Attack, indicating on the manifestations of starvation in the cities of the Ukrainian SSR. She calculated indicators of the real state of food supply for workers of industrial enterprises in Ukrainian cities, determined the state of catering, monitored the ability of workers and their dependents to survive during the forced industrialization, determined that the acute food crisis of the first half of the 1930s caused famine among urban workers of the UkrSSR. Conclusion. Based on the study of new archival documents and the analysis of statistics and memoirs, the author has shown that in the early 1930s, the government of a totalitarian Soviet state, due to the economic crisis, was unable to provide industrial workers and their dependents with food either at work or outside. In the face of acute food shortages in the cities of Soviet Ukraine, a large number of townspeople and peasants were starving, trying to escape the famine by overcoming the blockade and walking into the cities. 2020 Article Продовольче становище в містах УСРР під час "комуністичного штурму" 1929–1932 рр. / Т. Ніколаюк // Український історичний журнал. — 2020. — Число 6. — С. 4-20. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. 0130-5247 DOI: doi.org/10.15407/uhj2020.06.004 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179888 94:341.485](477)«1929/1932» uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історичні студії До річниці Голодомору 1932–1933 рр. Історичні студії До річниці Голодомору 1932–1933 рр.
spellingShingle	Історичні студії До річниці Голодомору 1932–1933 рр. Історичні студії До річниці Голодомору 1932–1933 рр. Ніколаюк, Т. Продовольче становище в містах УСРР під час "комуністичного штурму" 1929–1932 рр. Український історичний журнал
description	Мета дослідження полягає в необхідності вивчити матеріальне становище українських робітників під час сталінського «комуністичного штурму», довести, що в результаті економічної кризи погіршилося продуктове забезпечення працівників по картках та у громадських їдальнях. У науковому пошуку авторка спиралася на головні принципи історичної науки – об’єктивності й історизму. При визначенні структури студії використано проблемно-хронологічний підхід. Наукова новизна. Пропонується розглядати нестачу продовольства та прояви голоду в містах серед робітників УСРР першої половини 1930-х рр. як наслідок «комуністичного штурму» та примусового вилучення у селян хліба методом продрозверстки. Далі збіжжя потрапляло за кордон. Валюта, отримана від продажу зерна, використовувалася для зведення новобудов першої п’ятирічки. Фінансування величезних капіталовкладень держава здійснювала за рахунок випуску додаткової кількості грошей, не забезпечених товарами, що викликало інфляцію, та, як наслідок, економічну кризу. Унаслідок інфляції зростали ціни на вільному ринку. В умовах здійснення примусових хлібозаготівель та економічної кризи в держави не вистачало хліба для нормального продуктового забезпечення міських працівників, тому вона запровадила централізований розподіл продовольства, а потім поступово зняла з централізованого постачання ряд категорій робітників. Уводяться в обіг архівні документи про політику продовольчого постачання містян (які переважно були робітниками) під час «комуністичного штурму», котрі свідчать про прояви голоду в містах УСРР. Розраховано показники дійсного стану продовольчого забезпечення працівників промислових підприємств в містах республіки, визначено стан громадського харчування, простежено можливість робітників та їхніх утриманців вижити під час здійснення форсованої індустріалізації. Визначено, що гостра продовольча криза першої половини 1930-х рр. спричинила голод серед міських працівників УСРР. Висновки. На основі вивчення нових архівних документів та аналізу статистичних даних і мемуарних матеріалів доведено, що на початку 1930-х рр. радянський уряд унаслідок економічної кризи був неспроможний забезпечити промислових працівників та їхніх утриманців продуктами харчування – ані на виробництві, ані поза роботою. В умовах гострої нестачі продовольства в містах радянської України голодувала велика кількість мешканців, а також селян, котрі, долаючи блокаду та пробираючись у міста, намагалися врятуватися від голодної смерті.
format	Article
author	Ніколаюк, Т.
author_facet	Ніколаюк, Т.
author_sort	Ніколаюк, Т.
title	Продовольче становище в містах УСРР під час "комуністичного штурму" 1929–1932 рр.
title_short	Продовольче становище в містах УСРР під час "комуністичного штурму" 1929–1932 рр.
title_full	Продовольче становище в містах УСРР під час "комуністичного штурму" 1929–1932 рр.
title_fullStr	Продовольче становище в містах УСРР під час "комуністичного штурму" 1929–1932 рр.
title_full_unstemmed	Продовольче становище в містах УСРР під час "комуністичного штурму" 1929–1932 рр.
title_sort	продовольче становище в містах усрр під час "комуністичного штурму" 1929–1932 рр.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2020
topic_facet	Історичні студії До річниці Голодомору 1932–1933 рр.
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179888
citation_txt	Продовольче становище в містах УСРР під час "комуністичного штурму" 1929–1932 рр. / Т. Ніколаюк // Український історичний журнал. — 2020. — Число 6. — С. 4-20. — Бібліогр.: 27 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT níkolaûkt prodovolʹčestanoviŝevmístahusrrpídčaskomunístičnogošturmu19291932rr
first_indexed	2025-07-15T19:12:12Z
last_indexed	2025-07-15T19:12:12Z
_version_	1837741357661159424
fulltext	Український історичний журнал. – 2020. – №6 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ Анотація. Мета дослідження полягає в необхідності вивчити матеріальне становище укра- їнських робітників під час сталінського «комуністичного штурму», довести, що в результаті економічної кризи погіршилося продуктове забезпечення працівників по картках та у гро- мадських їдальнях. У науковому пошуку авторка спиралася на головні принципи історичної науки – об’єктивності й історизму. При визначенні структури студії використано проблемно- хронологічний підхід. Наукова новизна. Пропонується розглядати нестачу продовольства та прояви голоду в містах серед робітників УСРР першої половини 1930-х рр. як наслідок «ко- муністичного штурму» та примусового вилучення у селян хліба методом продрозверстки. Далі збіжжя потрапляло за кордон. Валюта, отримана від продажу зерна, використовувалася для зведення новобудов першої п’ятирічки. Фінансування величезних капіталовкладень держава здійснювала за рахунок випуску додаткової кількості грошей, не забезпечених товарами, що викликало інфляцію, та, як наслідок, економічну кризу. Унаслідок інфляції зростали ціни на вільному ринку. В умовах здійснення примусових хлібозаготівель та економічної кризи в дер- жави не вистачало хліба для нормального продуктового забезпечення міських працівників, тому вона запровадила централізований розподіл продовольства, а потім поступово зняла з централізованого постачання ряд категорій робітників. Уводяться в обіг архівні документи про політику продовольчого постачання містян (які переважно були робітниками) під час «кому- ністичного штурму», котрі свідчать про прояви голоду в містах УСРР. Розраховано показники дійсного стану продовольчого забезпечення працівників промислових підприємств в містах республіки, визначено стан громадського харчування, простежено можливість робітників та їхніх утриманців вижити під час здійснення форсованої індустріалізації. Визначено, що гостра продовольча криза першої половини 1930-х рр. спричинила голод серед міських працівників УСРР. Висновки. На основі вивчення нових архівних документів та аналізу статистичних да- них і мемуарних матеріалів доведено, що на початку 1930-х рр. радянський уряд унаслідок економічної кризи був неспроможний забезпечити промислових працівників та їхніх утриман- ців продуктами харчування – ані на виробництві, ані поза роботою. В умовах гострої нестачі продовольства в містах радянської України голодувала велика кількість мешканців, а також селян, котрі, долаючи блокаду та пробираючись у міста, намагалися врятуватися від голодної смерті. Ключові слова: «комуністичний штурм», карткова система нормованого постачання товарів, продуктове забезпечення робітників за виробничо-класовим принципом, громадське хар- чування. Продовольче становище в містах УСРР під час «комуністичного штурму» 1929–1932 рр. Тетяна Ніколаюк кандидатка історичних наук, доцентка, завідувачка кафедри культури і соціально-гуманітарних дисциплін, Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури (Київ, Україна), nikolaiukt@gmail.com ORCID: https://orcid.org/0000-0001-5133-4033 DOI: https://doi.org/10.15407/uhj2020.06.004 УДК: 94:341.485](477)«1929/1932» До річниці Голодомору 1932–1933 рр. Український історичний журнал. – 2020. – №6 5Продовольче становище в містах УСРР під час «комуністичного штурму» 1929–1932 рр. У радянській історіографії можна виділити чотири етапи висвітлення істо- рії матеріального становища українських робітників. Перший етап охоплює праці 1929–1953 рр. Уже з кінця 1920-х і впродовж 1930-х рр. з’являється ряд публікацій, в яких у межах панівної тоді офіційної ідеології розглядалися різні аспекти індустрі- ального будівництва в республіці. Стан справ на новобудовах висвітлювався одно- боко, без аналізу їх ефективності та впливу на виконання планів. Найменше уваги приділялося соціально-побутовій сфері1. Це пояснюється пильністю партійних цен- зорів і підпорядкуванням історичних фактів ідеологічним вимогам державної партії. Деякі дослідники намагались правдиво висвітлювати матеріальний стан ро- бітників. Так, С.Гуцуляк та І.Баєвський2 навели факти про погіршення їхнього матеріального становища в період форсованої індустріалізації – через дорожнечу продуктів харчування на ринках, погане постачання по картках, мізерний розмір соціальної допомоги. Проте були й дослідження, в яких автори, виконуючи ідеоло- гічне замовлення державної партії, свідомо наводили неправдиву інформацію про умови життя робітників, прикрашаючи радянську дійсність3. Значний внесок у роз- робку проблеми матеріального становища працівників зробив Б.Маркус4. Він про- аналізував політику у сфері заробітної плати, цін, норм, умов праці та трудової дисципліни. Проте цій монографії властиво багато недоліків, головним з яких було схвалення тоталітарної системи та висвітлення лише позитивних проявів її діяль- ності. Поза увагою Б.Маркуса залишилися важкий продовольчий стан робітників, погані умови їх праці, незабезпеченість житлом та комунальними послугами, не- доліки радянської системи охорони здоров’я та громадського харчування. Інтерес до проблем індустріального будівництва 1920–1930-х рр. зріс у пово- єнний період, що пояснювалось необхідністю героїзації минулого, намаганням ви- користати традиції для швидкої відбудови економіки. У зв’язку з цим визначалась і спрямованість публікацій – показ масового «трудового героїзму» в умовах роз- гортання «соціалістичного змагання», «керівна та спрямовуюча» роль партійних комітетів, комсомольських, профспілкових організацій. Висвітленню цих питань присвячено праці Р.Дадикіна, Е.Рефердера5. Як і раніше, стан продовольчого по- стачання робітників у період сталінського «комуністичного штурму» не знайшли свого відображення. Другий етап радянської монографічної спадщини складають студії, написа- ні під час хрущовської «відлиги» (1954–1964 рр.) та неосталінізму (1965–1985 рр.). Спроба ліквідувати негативний вплив на історичну науку культу особи Й.Сталіна і його наслідків провалилася, закінчившись реанімацією з другої половини 1960-х рр. сталінських концептуальних підходів до висвітлення історії радянсько- го суспільства6. 1 Энтузиасты социалистической стройки. – Днепропетровск, 1929; Куба І. Ударні бригади на будівництві. – X., 1930; Стрельченко В.Ф. Вищі форми соціалістичного змагання. – X., 1930; Мордухович З.Л. Использование трудовых ресурсов и подготовка кадров. – Москва; Ленинград, 1931; Кононенко Е. Социалистическое соревнование и ударничество на промышленных предприятиях. – X., 1933 2 Гуцуляк С. Соціалістичне будівництво 1929/1930 р.: загальний огляд контрольних цифр СРСР та УСРР на 1929/1930 р. та хід їх реалізації. – Х., 1930; Баевский И. Фонды коллективного потребления и уровень жизни пролетариата. – Москва; Ленинград, 1932. 3 Червонный Н.С. Рост благосостояния трудящихся масс в СССР. – Москва, 1939. 4 Маркус Б. Труд в социалистическом обществе. – Москва, 1939. 5 Дадыкин Р.П. Начало массового социалистического соревнования в промышленности СССР. – Москва, 1954; Рефердер Е. Социалистическое соревнование на Украине в годы первой пятилетки // Вопросы истории. – 1950. – №8. 6 Доброхотов В.Я. Коммунистическая партия в борьбе за развитие социалистического соревнования в УССР // Учёные записки Горьковского университета. – Вып.26. – Горький, 1954; Слуцький О.Б. Перемога політики соціалістичної індустріалізації на Україні. – К., 1955; Слуцкий А.Б. Рабочий класс Украины в борьбе за создание фундамента социалистической экономики (1926–1932 гг.). – К., 1963 та ін. Український історичний журнал. – 2020. – №6 6 Тетяна Ніколаюк У першій половини 1970-х і в 1980-х рр. з’явилися дослідження про трудову ді- яльність робітництва України в період форсованої індустріалізації. Вони містили великий фактичний матеріал про умови й наслідки праці робітників таких про- мислових регіонів, як Донбас, Кривбас, а також окремих галузей промисловості7. Політична спрямованість досліджень витримувалась у відповідних рам- ках, за окремими винятками, до яких можна віднести студії В.Лельчука та С.Кульчицького8. Автори, віддаючи данину традиції, уперше висловили думку про негативний вплив форсованого розвитку індустрії на соціально-побутову сферу ро- бітничого класу. Ці дослідники навели багато фактів невиконання окремими га- лузями і промисловими підприємствами виробничих завдань, зробивши висновок про негативний вплив на підвищення продуктивності праці через відсутність її матеріальної винагороди. Наступний етап вивчення історії індустріалізації припав на 1985–1991 рр. Політика «перебудови» дала змогу історикам вивчати так звані «білі плями істо- рії». Було зроблено спробу по-новому висвітлити історичні події доби тоталітариз- му. Історична наука звільнилася від «рамок» офіційної політики; вчені звернулися до вивчення соціально-економічної історії робітників у контексті суперечностей, зумовлених «сталінськими деформаціями радянського суспільства»9. Наприклад, багатий матеріал про ці деформації надали В.Даниленко, Г.Касьянов та С.Кульчицький10. Автори всебічно проаналізували процес наса- дження в Україні командно-адміністративної системи, закріплення робітників у статусі «державних трудових ресурсів» із фактичним позбавленням прав на управ- ління виробництвом. Проголошення незалежності України й розбудова демократичного суспільства створили умови для піднесення історичних досліджень на якісно новий щабель. Зріс інтерес до соціальних і політичних наслідків індустріальних перетворень у країні. Доступ до архівів дав можливість розширити поле досліджень. Для укра- їнських істориків з’явилися можливості правдиво висвітлювати історичні події минулого. На наявність голоду серед робітників УСРР під час сталінського «кому- ністичного штурму» авторка цієї статті звернула увагу в матеріалах кандидатської дисертації, захищеної 2000 р.11 Треба відзначити, що в історіографії останніх десятиліть проблема матеріально- го становища робітників УСРР майже не висвітлена. У 2008 р. В.Ткаченко звернув 7 Епштейн А.І. Робітники України в боротьбі за створення матеріально-технічної бази соціалізму: 1928– 1932 рр. – X., 1968; Гудзенко П.П. Торжество ленінського плану соціалістичної індустріалізації. – К., 1970; Довгопол В.М. Робітничий клас України в роки соціалістичної індустріалізації (1926–1929 рр.). – X., 1971; Пономаренко Г.Я. Во главе трудового подъёма: Коммунисты Донбасса – организаторы социалистического соревнования рабочего класса в годы первой пятилетки. – К., 1971; Зимоглядов Ф.Р. Коммунистическая партия Советского Союза во главе трудовой активности масс: 1928–1941 гг. (Из опыта работы партийных организаций Донбасса). – Москва, 1973; Лихолобова З.Г. Рабочие Донбасса в годы первых пятилеток (1928–1937 гг.). – Донецк, 1973; Дольчук А.В. Боротьба Комуністичної партії за відбудову і дальший розвиток гірничорудної промисловості (1921–1937 рр.). – К., 1974 та ін. 8 Лельчук В.С. Индустриализация СССР: история, опыт, проблемы. – Москва, 1984; Кульчицький С.В. Участь робітників України у створенні фонду соціалістичної індустріалізації. – К., 1975; Кульчицкий С.В. Внутренние ресурсы социалистической индустриализации СССР (1926–1937 гг.). – К., 1979. 9 Кульчицький С.В. Особливості індустріалізації народного господарства УРСР // Український історичний журнал. – 1989. – №10; Гордон Л.А., Клопов Е.В. Форсований ривок кінця 20-х і 30-х років: історичні корені й результати // Сторінки історії радянського суспільства: факти, проблеми, люди. – К., 1990; Кульчицький С.В. Між двома війнами (1921–1941 рр.) // Український історичний журнал. – 1991. – №8; Вилцан М.А., Микора В.І., Тиморин А.О. Деякі аспекти соціально-економічних перетворень 30-х років у СРСР // Там само. – №10 та ін. 10 Даниленко В.М., Касьянов Г.В., Кульчицький С.В. Сталінізм на Україні: 20–30-ті роки. – К., 1991. 11 Ніколаюк Т.А. Політика держави щодо мотивації праці робітників у промисловості України (1929–1938 рр.): Дис. … канд. іст. наук. – Острог, 1999. Український історичний журнал. – 2020. – №6 7Продовольче становище в містах УСРР під час «комуністичного штурму» 1929–1932 рр. увагу на наслідки голодування серед робітників міст теперішньої Запорізької обл.12 У 2012 р. з’явилася колективна монографія Інституту історії України НАН України, в якій О.Мовчан та В.Гудзь навели чимало фактів злиденного життя міських працівників13. Актуальною проблемою залишається чисельність померлих від голоду в міс- тах. Авторка зробила підрахунок зафіксованих у «Національній книзі пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні» загальних втрат від голоду у міс- тах УСРР. Так, кількість померлих мешканців міст УСРР становила майже 79 тис. осіб14. Але ці дані репрезентують лише невелику частку загиблих від голоду містян республіки через відсутність у «Національній книзі пам’яті…» даних про кількість померлих у найбільших містах (Донецьку, Києві, Харкові, Полтаві тощо) й у бага- тьох містечках Донецької, Луганської, Дніпропетровської та інших областей. Треба також зазначити, що істотна частина зареєстрованих у містах смертей була наслід- ком голодування у сільській місцевості. Голодні селяни прагнули врятуватися від смерті в містах, але там їх ніхто не чекав… У 2018 р. співробітники Інституту демографічних і соціальних досліджень ім. М.Птухи НАН України опублікували висновки щодо загальних людських втрат УСРР від голоду 1932–1933 рр., у тому числі й кількість померлих у міс- тах. Так, втрати через надсмертність міського населення в республіці становили 49,0 тис. – у 1932 р.; 194,0 тис. – у 1933 р.15 Із цими висновками не погодилися В.Сергійчук і В.Марочко, котрі обстоюють загальну цифру в понад 7 млн померлих у 1932–1933 рр.16 Розгляд питання про продовольче становище в українських містах під час «ко- муністичного штурму» й Голодомору треба розпочати з того, що містянами в УСРР насамперед були робітники. У 1933 р. на 1000 мешканців республіки їх припадало 33,3 особи17. Ядром робітничого класу були індустріальні кадри великої промис- ловості, де чисельність робітників становила на 1932 р. 1 млн 322 тис.700 осіб18. Водночас чимало було зайнятих у дрібній промисловості (141 тис. на 1933 р.)19. Як відомо, у 1930-х рр. поповнення робітничих кадрів у радянській Україні від- бувалося за рахунок корінного населення – як міського, так і сільського. Завдяки притоку мешканців села до міст за оргнабором та їх переходу до соціального стату- су робітників серед них значно зросла частка українців. Нестача продовольства та голод серед робітників УСРР упродовж 1929–1932 рр. були наслідком «комуністичного штурму», метою якого партійні ідеологи визначи- ли проведення в найкоротший термін модернізації країни. Із 1929 р., оголошеного генсеком ВКП(б) Й.Сталіним «роком великого перелому», розпочалася авантюрис- тична економічна політика, що характеризувалася переходом до інфляційного ви- пуску паперових грошей, забороною вільної торгівлі, запровадженням карткової 12 Ткаченко В.Г. Трагедії, яких могло не бути: Голодомори на Запоріжжі (1921–1922, 1932–1933, 1946– 1947 рр.) // Спокута: Альманах. – Вип.8/9. – Запоріжжя, 2008. 13 Мовчан О., Гудзь В. Повсякденне життя на підприємствах і новобудовах // Українське радянське суспільство 30-х рр. XX ст.: нариси повсякденного життя. – К., 2012. – C.97–238. 14 Підрах. за: Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1923–1933 років в Україні: Зведений том. – К., 2008. 15 Гладун О.М. Нариси з демографічної історії України ХХ ст. – К., 2018. – С.176. 16 Сергійчук В. Оцінка людських втрат УСРР від Голодомору 1932–1933 років за документами українських архівів // Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. «Голодомор 1932–1933 років: втрати української нації» (Київ, 4 жовтня 2016 р.). – К., 2017. – С.15–24; Марочко В.І. Статистика жертв Голодомору: антропологічно- демографічний дискурс // Український історичний журнал. – 2017. – №5. – С.132. 17 Мовчан О., Гудзь В. Повсякденне життя на підприємствах і новобудовах. – С.100. 18 Там само. 19 Там само. – С.101. Український історичний журнал. – 2020. – №6 8 Тетяна Ніколаюк системи постачання міського населення, гіпертрофованою централізацією управ- ління промисловістю. Усю радянську індустрію у плануванні, фінансуванні та постачанні поділили на дві групи: «А» (виробництво засобів виробництва), «Б» (виробництво товарів на- родного споживання). На розвиток першої виділялися основні фінансові ресурси. Галузі групи «Б» натомість фінансувалися за залишковим принципом. Група «А» складалася з галузей важкої, «Б» – легкої та харчової промисловості. Під пиль- ним наглядом мобілізаційних осередків на підприємствах і відповідних органів в управлінських структурах промисловість групи «А» виробляла мінімум товарів на- родного споживання. Відповідно у промисловості групи «Б» вагома частка обмеже- них потужностей спрямовувалася на задоволення потреб підприємств групи «А». У радянській Україні для забезпечення високих темпів розгортання промисловості спрямовувалися значні капіталовкладення (млн руб.)20: Рік Група «А» Група «Б» Уся промисловість 1929 355 60 415 1930 600 62 662 1931 979 74 1053 1932 1338 143 1478 Таким чином, здійснюючи «комуністичний штурм», держава вирішувала, яку частину продукції віддати на потреби військової промисловості, а яку спрямувати на задоволення матеріальних потреб суспільства. Галузі групи «А» безперебійно одержували потрібне фінансування за рахунок інфляційного випуску паперових грошей, не забезпечених товарами, а недофінансування промисловості групи «Б» обмежило випуск товарів народного споживання21. Злам непу завершився під час зимових хлібозаготівель 1928–1929 рр. Виникла товарна криза, зумовлена руйнуванням приватного ринку і небажанням селян про- давати хліб державі за низькими цінами. Визначений у 1929 р. Й.Сталіним щоріч- ний темп зростання промислової продукції був величезним – 37,7% (у середньому за три роки, починаючи з другого року п’ятирічки). Фінансування значних капіта- ловкладень держава здійснювала за рахунок випуску додаткової кількості грошей, не забезпечених товарами. Унаслідок інфляції зросли ціни на вільному ринку. Господарники спочатку наважувалися стверджувати, що таке форсування темпів спотворює народногосподарські пропорції, збільшує до небезпечного рівня інфляцій- ність економіки, створює дефіцити і, зрештою, є просто нереальним для виконання22. Держава, реалізуючи «комуністичний штурм», в умовах недостатньої кількості продовольства відмовилася годувати всіх та організувала постачання лише для тих категорій міського населення, кого вважала важливішими, а саме для робіт- ництва. Для гарантованого забезпечення продовольством міських працівників рі- шенням політбюро ЦК РКП(б) від 14 лютого 1929 р. з 1 березня запроваджувалося централізоване постачання за картками, які давали право на придбання обмеженої кількості хліба (потім – інших продуктів) за низькими цінами. Остаточне оформ- лення всесоюзної карткової системи завершилося в 1931 р., коли масовий голод 20 Кульчицький С.В. Участь робітників України у створенні фонду соціалістичної індустріалізації. – С.142. 21 Там само. 22 Там само. Український історичний журнал. – 2020. – №6 9Продовольче становище в містах УСРР під час «комуністичного штурму» 1929–1932 рр. став реальною перспективою, а картки було поширено на всю країну23. Продукти завозила та реалізовувала спеціально створена організація – робітничий коопера- тив (робкооп). Із січня 1930 р. порядок постачання став єдиним, за суворо витрима- ним виробничо-класовим принципом і диференціацією постачання робітників за професіями. Крім того, усі працівники підприємств УСРР заносилися окремо до певного списку: особливого, першого, другого, третього. В особливий та у перший входи- ли робітники важкої промисловості, у другий – сільськогосподарського машино- будування та харчової галузі, у третій – легкої й місцевої. За особливим і першим списками забезпечували першочергово та в обов’язковому порядку, за другим, тре- тім – згідно з остаточним принципом. Інфляція негативно позначилася на бюджеті робітничих родин, змушених купувати продовольчі товари на ринку. Так, сільськогосподарський субіндекс роздрібних цін приватної торгівлі підвищився в першому кварталі 1929–1930 гос- подарського року порівняно з відповідним періодом 1928–1929 на 62,5%24. Голодні робітники часто відмовлялися працювати. Керівництво робкоопів, не маючи запасів продовольчих товарів, не раз прак- тикувало видачу хліба тільки робітникам промислових союзів, а членів непромис- лових союзів і безробітних узагалі позбавляли хліба25. Не дивно, що у цей період у містах республіки через недостатнє постачання продуктами відбулися робітничі страйки, про що свідчать повідомлення ДПУ УСРР, адресовані ЦК КП(б)У26. Часто робітники, обурені поганою діяльністю робкоопів, покидали виробництво. Прогули тривали по кілька днів, були масовими та завдавали великих економічних збитків. Так, тільки в Макіївці до 18 лютого 1929 р. внаслідок невиходу на роботу впродовж трьох днів 427 шахтарів не було відправлено 432 вагони вугілля27. Згідно з даними місцевих партійних органів, які доповідали у центр про си- туацію на місцях у 1929 р., «велика кількість промислових районів України – Миколаїв, Одеса, Артемівськ, Сталінський округ – були охоплені “волинками” та демонстраціями трудящих»28. Насильницька колективізація знищувала селянські господарства, створюючи малопродуктивні колгоспи, які не задовольняли продовольчі потреби населення. Уже на початку 1930 р. продовольче постачання (особливо м’яса, масла, молока) українських робітників за картками погіршилося. Було зменшено норми: м’яса – на 20%, масла – на 19,5%. Утім, і вони не завжди виконувалися29. У деяких містах у цей період молочних продуктів та яєць не вистачало навіть для забезпечення ді- тей і лікувальних установ30. По всіх містах УСРР було знижено норми постачання цукру, а в деяких пунктах зовсім припинили його видачу31. 23 Развитие советской экономики. / Под ред. А.Арутюняна, Б.Маркуса. – Москва, 1940. – С.326. 24 Гуцуляк С. Соціалістичне будівництво 1929/1930 р.: загальний огляд контрольних цифр СРСР та УСРР на 1929/1930 р. та хід їх реалізації. – С.104. 25 Ніколаюк Т.А. Політика радянської держави щодо продовольчого постачання робітників в українських містах під час Голодомору 1932–1933 рр. // Практична філософія. – 2018. – №2. – С.70. 26 Нечаєва Т.А. Економічні стимули мотивації праці робітників України в 1929–1932 рр. // Український історичний журнал. – 1998. – №5. – С.80. 27 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України). Ф.1. – Оп.20. – Спр.213. – Арк.62–63. 28 Там само. – Спр.3193. – Арк.57. 29 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВО України). – Ф.Р2. – Оп.5. – Спр.1354. – Арк.239. 30 Там само. – Арк.240. 31 Там само. Український історичний журнал. – 2020. – №6 10 Тетяна Ніколаюк У травні 1930 р., коли перестали видавати м’ясо за картками, припинили працю робітники деяких цехів Краматорського металургійного заводу32. 7 лютого 1930 р. страйкарі, що працювали на Шосткінському заводі з виробництва кіноплів- ки, скинули в канаву свого вповноваженого, який відмовився підписати й передати керівництву підприємства їхню заяву з вимогою збільшити заробітну плату33. В умовах економічної кризи радянські керівники у вересні 1930 р. оголосили про перенесення початку господарського року з 1 жовтня на 1 січня, і таким чи- ном виник так званий «штурмовий квартал», виконання завдань якого передбача- лося здійснити за допомогою «ударної праці». Наслідки відсутності економічного заохочення виявилися швидко – плани «штурмового кварталу» в найважливіших галузях було провалено34. Зрівнялівка в оплаті праці робітників усіх галузей про- мисловості УСРР спричинила хронічне недовиконання планів із випуску продук- ції. Це стосувалося також і харчової галузі. Так, рибна промисловість за 1931 р. не додала державі 188,7 тис. центнерів риби35, консервна – 44 млн умовних банок продукції36. Виникла потреба з 1 березня 1931 р. зняти з державного розподілу робітників вісімнадцяти міст УСРР, а у восьми містах Донбасу і Криворіжжя централізоване постачання здійснювалося лише для працівників окремих підприємств37. Було урі- зано норми пайкового постачання хлібом споживачів списку №3, зокрема робітни- ків, із 750 до 600 г на добу, а інших груп споживачів – із 350 до 300 г38. Суттєво вирізнялося забезпечення державою лише «ударників» і кадрових робітників. Їх обов’язково отоварювали продуктами до Першотравня та річниць «Великого Жовтня»39. Сума премій і нарахувань, що видавалися робітникам за «ударну працю», із березня 1931 р. не обкладалася прибутковим податком, що було відчутною перевагою при купівлі продуктів харчування за ринковими цінами40. Кооперативні постачальні організації виділяли спеціальні фонди для привілейо- ваного постачання «ударників». Страждали від голоду малозабезпечені родини, яким держава повинна була надавати соціальну допомогу. Але влада заощаджувала кошти на системі соціаль- ного страхування. Так, коли в 1930 р. прожитковий мінімум для родини з чотирьох осіб з одним працюючим складав 113 руб. на місяць (без урахування базарних і комерційних цін)41, середня місячна пенсія для інвалідів праці від профкаліцтв та профзахворювань у жовтні 1930 р. складала лише 28 руб. 31 коп.42 (близько 34,6% місячної зарплати)43, а родині, яка втратила годувальника, державні органи со- ціального захисту сплачували тільки 17 руб. 12 коп.44 (що становило 21% місячної 32 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.3193. – Арк.113. 33 Мовчан О., Гудзь В. Повсякденне життя на підприємствах і новобудовах. – С.106. 34 Ніколаюк Т.А. Політика держави щодо мотивації праці робітників у промисловості України (1929– 1938 рр.). – С.100–101. 35 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.6. – Спр.235. – Арк.30. 36 Комуніст. – 1932. – 7 січня. 37 Ніколаюк Т.А. Політика радянської держави щодо продовольчого постачання робітників в українських містах під час Голодомору 1932–1933 рр. – С.70. 38 Мовчан О., Гудзь В. Повсякденне життя на підприємствах і новобудовах. – С.139. 39 Державний архів Луганської обл. (далі – ДАЛО). – Ф.5. – Оп.1. – Спр.136. – Арк.152; Спр.141. – Арк.34; Спр.186. – Арк.153. 40 ЦДАВО України. – Ф.798. – Оп.1. – Спр.1696. – Арк.55. 41 Підрах. за: Там само. – Ф.Р-2. – Оп.5. – Спр.1354. – Арк.336. 42 Труд в СССР: Эконом.-стат. справочник. – Москва; Ленинград, 1932. – С.180. 43 Підрах. за: Пролетаріат України від ХІ до ХІІ з’їзду КП(б)У. – К., 1934. – С.11, 13. 44 Труд в СССР. – С.180. Український історичний журнал. – 2020. – №6 11Продовольче становище в містах УСРР під час «комуністичного штурму» 1929–1932 рр. зарплати)45. Таким чином, в умовах дефіциту продовольства держава не виконува- ла важливої соціально-захисної функції щодо родин малозабезпечених робітників, прирікаючи їх жебракувати, красти або помирати від голоду. Водночас тривав експорт зерна. За перше півріччя 1931 р. з УСРР було виве- зено за кордон 4880 тис. пудів пшениці, 7320 тис. пудів жита46. Із 10 травня 1931 р. держава зняла українських робітників із централізованого постачання найдорож- чими на базарі продуктами – олією, вершковим маслом, маргарином47. Погіршення матеріального становища робітництва внаслідок загострення економічної кризи посилювало серед них антирадянські настрої. Так, у квіт- ні – травні 1931 р. у зв’язку з систематичними затримками заробітної плати працівники Великотокмацького заводу «Червоний прогрес» почали обурювати- ся, що «радянська країна знущається з робітників, хоче зовсім подавити нас го- лодом». Вони пропонували вжити заходів, мовляв «далі так жити при радвладі неможливо»48. В умовах наближення економічної катастрофи держава розпочала хлібозаго- тівлі зі врожаю 1931 р., які тривали до весни наступного року й поглинули май- же весь урожай та спричинили на селі голод. Це негативно позначилося на стані продовольчого постачання робітників. Наприкінці 1931 р. брак хліба прирікав на голод у містах УСРР мільйон осіб49. На початку 1932 р. голод серед мешканців міст посилився. Це стало ре- зультатом провалу хлібозаготівель, що здійснювалися методом продрозверстки. У цей період політбюро ЦК КП(б)У декілька разів знижувало норми продук- тового постачання робітників та їхніх утриманців зі списків №2 і №3 та для утриманців робітників із списку №150. Було також скорочено на 42% фонд гро- мадського харчування51. Навіть зі врахуванням зниження норм розрив між ви- діленим для України хлібом та необхідним для централізованого постачання трудящих складав у першому кварталі 1932 р. 61 489 т, через що голодували вже 1 млн 046 тис. осіб52. Щоб вирішити продовольчу проблему, держава здійснила ряд заходів. У січні 1932 р. в містах УСРР з’явилися магазини мережі «Торгзін», де можна було обмі- няти побутове золото на дефіцитне продовольство. Ціни становили 1 руб. 29 коп. за 1 г золота й 1 руб. 04 коп. за 1 г срібла53. Мобілізаційні функції таких закладів виявилися дуже ефективними. Голод змушував населення добровільно віддавати коштовності, які традиційно зберігали «на чорний день»54. Одночасно держава відмовилася від пільгового забезпечення «ударників», зменшила норми постачання гірників Донбасу. У хлібних чергах люди інколи сто- яли з 2-ї год., але його на всіх не вистачало. Видача хліба, незалежно від незабез- печеності напередодні, на інший день не переносилася, а належна, але невидана 45 Підрах. за: Пролетаріат України від ХІ до ХІІ з’їзду КП(б)У. – С.11, 13. 46 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.213. – Арк.62–63. 47 Там само. – Спр.215. – Арк.67. 48 Мовчан О., Гудзь В. Повсякденне життя на підприємствах і новобудовах. – С.106. 49 Нечаєва Т.А. Економічні стимули мотивації праці робітників України в 1929–1932 рр. – С.80. 50 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.5464. – Арк.18–21. 51 Ніколаюк Т.А. Політика держави щодо мотивації праці робітників у промисловості України (1929– 1938 рр.). – С.52. 52 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.5464. – Арк.18–21. 53 Марочко В. Діяльність торгсинівської системи міста Києва // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. – Вип.18. – К., 2008. – С.165, 168. 54 Там само. Український історичний журнал. – 2020. – №6 12 Тетяна Ніколаюк норма – анулювалася55. Деякі робкоопи Донбасу замість 1 кг м’яса видавали робіт- никам по 2 банки бобових консервів вагою 338 г кожна56. Із партійних документів дізнаємося про невтішний стан продовольчого забез- печення в 1932 р. робітників багатьох промислових міст УСРР. Наприклад, у цей час голодували 30% населення Києва та приміської смуги. 19 січня 1932 р. пре- зидія Київської міськради, заслухавши телеграму Наркомпостач, Вукоопспілки та Союзхліба про зменшення норм споживання хліба, постановила знизити її з 400 г до 300 г для службовців списків №2 і №3, а для окремих категорій – із 600 г до 400 г57. 14 лютого міська рада констатувала факт зменшення постачання хліба для киян на 150 т, а для потреб громадського харчування – на 50 т, тому проси- ла Наркомпостач знайти резерви для стабілізації ситуації й не «зрізати» норму хлібозабезпечення58. У постанові міськради також наголошувалося: «Зняти з по- стачання хлібом, – родин робітників і службовців, що мешкають на селі і мають зв’язок з сільським господарством, причому під сільським господарством розуміти не лише засіви, а й городництво, молочну худобу, додаткові заробітки тощо». Таким чином відбулося позбавлення централізованого постачання за картками третини киян, які потенційно ставали клієнтами комерційних і торгзінівських магазинів. Робітничим кооперативам було категорично заборонено видавати «заборні книж- ки» тим, хто мав «зв’язок із селом»59. Начальник дорожньо-транспортного відділу ДПУ Південно-Західної залізни- ці Бережков повідомляв у травні 1932 р. секретареві Вінницького обкому КП(б)У М.Алексєєву про «поширення незадоволення робітників транспорту на ґрунті не- своєчасної виплати зарплати та дефіциту продуктів харчування». Зазначалося, що для постачання залізничників за травень отримано 900 т круп замість планових 3801 т. За квітень недоотримано 94 т круп. Забезпечення м’ясом, олією, цукром, рибою, макаронами припинилося60. Із повідомлень ДПУ на адресу партійних органів дізнаємося, що у травні 1932 р. у більшості районів Вінниччини борошно та інші продукти харчування в порядку централізованого постачання робітників державних підприємств надхо- дили з перебоями, що змусило місцеві кооперативи зменшити норми видачі хліба робітникам за картками до 200 г. У липні 1932 р. через скорочення пайкового по- стачання хліба до 600 г на день страйкували працівники Гайсинського цегляного заводу Вінницької обл.61 У книзі запису актів цивільного стану Одеси за 1932 р. що- денно фіксувалася смерть від виснаження двох – трьох осіб62. У Харкові 27 червня 1932 р. борошна залишалося на один, у Київській та Вінницькій обл. 28 червня – на два дні63. Про стан продовольчого постачання робітників у тодішній столиці УСРР по- відомляли іноземні дипломати. Віце-консул Італії у Харкові С.Ґраденіґо в листі за травень 1932 р. доповідав, що 55 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.5455. – Арк.5. 56 Там само. – Арк.14. 57 Марочко В. Діяльність торгсинівської системи міста Києва . – С.164. 58 Там само. – С.165. 59 Там само. – С.164. 60 Голод і Голодомор на Поділлі: 1920–1940 рр.: Зб. док. і мат. / Авт.-упор. Р.Ю.Подкур, В.Ю.Васильєв, П.М.Кравченко, В.П.Лациба, І.П.Мельничук, В.І.Петренко. – Вінниця, 2007. – С.292. 61 Там само. – С.321. 62 Голодомори в Україні: Одеська область: 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947: Дослідження, спогади, докумен- ти. – Одеса, 2007. – С.282–286. 63 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.5455. – Арк.146. Український історичний журнал. – 2020. – №6 13Продовольче становище в містах УСРР під час «комуністичного штурму» 1929–1932 рр. «на вільному ринку міста більше не продають сортового хліба, навіть черствого. Немає відходів хліба з їдалень, де можна було вибирати в ко- шиках по 15 коп. за шматок, ані навіть куснів чорного хліба по 50 коп. за штуку… У буфеті Полтавського вокзалу продають хліб, випечений із борошна кукурудзи та інших зернових, приправленого яєчним жовтком, по 12 руб. за кусень 250 г. Черги людей, які чекають за розподілом хліба, стали безкінечними… Жебраки на вулицях більше не хочуть брати гро- шей, бо не можуть купити хліба»64. Не маючи змоги отримати продовольчі товари в робкоопі, робітники змушені були йти на ринок і купувати їх за вільними цінами. Відразу постало питання про співвідношення заробітних плат із запитами базарних торговців. У 1932 р. С.Ґраденіґо повідомляв: «Курка на харківському ринку коштувала 30–40 руб., пуд несіяного бо- рошна – 200–220 руб., а іноді доходило до 300 руб. Картопля – 3 руб. за кілограм. Капуста за качан – 12 руб. Цукор-пудра, змішаний зі всяким брудом – 10–12 руб. за кг. Кажуть, що м’ясо, яке продають шматками, носячи по всьому ринку в руці, часто виявляється м’ясом тварин, які здохли від голоду та хвороб, а то й м’ясом котів та собак»65. Середньомісячна зарплата робітника промисловості УСРР становила 115 руб.66 Ці дані підтверджуються повідомленнями італійського консула у Харкові С.Ґраденіґо від листопада 1932 р.: «Найменш оплачуваними були чорнороби, які одержують 40–60 руб. на місяць, столяр – від 90 до 120 руб. на місяць, муляр – від 45 руб. (учні) до 200 руб. на місяць, якщо він на відрядній оплаті. Щоб прожити, працю- вати мусять усі, якщо є змога – чоловік, дружина, діти»67. Відповідно до наших розрахунків, у 1932 р. всі матеріальні потреби людини за державними цінами могла задовольнити зарплата в розмірі 500 руб. на мі- сяць. Тому й не дивно, що вищим керівникам радянської держави за рішенням Й.Сталіна відразу ж після лютневого підвищення цін із 1 березня 1932 р. було встановлено нові місячні посадові оклади 500–700 руб.68 Від населення ці цифри приховувалися. 14 листопада 1932 р. постановою політбюро ЦК КП(б)У було також підви- щено зарплату партійно-радянській номенклатурі областей і районів УСРР: для секретарів райпарткомів, райвиконкомів, райконтролькомісій – до 280 руб., для їх заступників – до 260 руб. Районним партійним функціонерам також ви- значався високий обсяг гарантованих продовольчих пайків, який перевищував норми постачання робітника важкої промисловості (наприклад, для партійного районного працівника встановлено щоденну норму печеного хліба 800 г, а на його утриманця – 400 г)69. 64 Листи з Харкова: Голод в Україні та на Північному Кавказі у повідомленнях італійських дипломатів: 1932– 1933 рр. / Упор. А.Граціозі. – Х., 2007. – С.95–96. 65 Там само. 66 Нечаєва Т.А. Економічні стимули мотивації праці робітників України в 1929–1932 рр. – С.81. 67 Листи з Харкова… – С.114. 68 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.5437. – Арк.7. 69 Голодомор 1932–1933 років в Україні: Док. і мат. / Упор. Р.Я.Пиріг. – К., 2007. – С.363–364. Український історичний журнал. – 2020. – №6 14 Тетяна Ніколаюк Заробітна плата у 280 руб. для працівників «нижньої ланки партактиву» за- безпечувала необхідні потреби останніх за державними цінами. Сплачуючи ж ро- бітникові зарплатню в розмірі 115 руб. на місяць (тобто в п’ять разів менше за прожитковий мінімум, розрахований за державними цінами на товари), держава грабувала працівників, ставлячи їх на межу злиденного існування. Поширилася практика несвоєчасного завезення необхідної кількості продто- варів у магазини, що призводило до масових черг біля них, до хвороб і страйко- вих тенденцій. Так, у квітні 1932 р. політбюро ЦК КП(б)У, визнавши проблеми з продовольчим постачанням гірників шахт, зобов’язало Наркомпостач забезпечити терміновий завіз на Донбас двотижневого запасу зерна, для чого надало дозвіл роз- бронювати 25 тис. т жита і пшениці. У травні 1932 р. республіканське політбюро, одержавши повідомлення про випадки переходу голодними людьми радянського кордону, наказало Наркомпостачу негайно забезпечити продуктами робітників підприємств прикордонних районів70. При цьому партія намагалася перекласти провину за брак продовольства в міс- тах на торговельну мережу, пояснюючи причину голоду наявністю «мертвих душ», а також «розбазарюванням хліба промисловими й торговельними організаціями». Так, у виголошеній на IV пленумі (лютий 1932 р.) доповіді секретаря Харківського міського комітету КП(б)У Р.Терехова наводилися факти про «значні перевитрати» хліба на паровозобудівному, канатному, машинобудівному «Серп і молот» заводах. Але не пролунало жодного слова про вилучення хліба у селян і, як наслідок, про ускладнення через це пайкового постачання трудящих міста71. 22 жовтня 1932 р. політбюро ЦК ВКП(б) відрядило до УСРР надзвичайну хлі- бозаготівельну комісію під керівництвом В.Молотова. Вона наклала арешт на за- сипане зерно й почала конфіскацію всіх фондів, у тому числі насіннєвого. Зрив хлібозаготівель змусив керівництво республіки з 1 грудня знову зменшити норму хліба, що видавався за картками, зняти з постачання кустарів, урізати фонд гро- мадського харчування на 15%, схвалити додавати 13–15% борошна ячменю та ку- курудзи до рецептури білого хліба72. На початку 1933 р. Й.Сталін оголосив про дострокове виконання першої п’ятирічки – за чотири роки і три місяці (тобто до кінця 1932 р.), та згорнув «комуністичний штурм». При цьому офіційні дані про результати виконання першої п’ятирічки було сфальсифіковано73. Затвердженого обсягу виробництва деяких видів продукції, особливо в легкій і харчовій галузях, узагалі не було досягнуто74. У січні 1933 р. відбувся перехід від продрозверстки до продподатку. Одночасно розпочався «нищівний удар» по українському селянству, який полягав у конфіска- ції всіх продовольчих запасів у селянських домівках. Держава здійснила масштаб- ний злочин, який призвів до Голодомору у селах та позбавив продовольства великі маси людей у містах. У другому кварталі 1933 р. в УСРР було повністю знято з державного постачання робітників списків №2 і №3, зменшено на 30,6 тис. осіб контингент працівників списку №1, а також знижено на 200 г місячну норму по- стачання маргарином робітників Донбасу75. 70 Марочко В., Мовчан О. Голодомор 1932–1933 років в Україні: Хроніка. – К., 2008. – С.63. 71 Пролетарий (Харьков). – 1932. – 20 февраля. 72 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.5272. – Арк.75. 73 Там само. – Спр.6234. – Арк.1, 32. 74 Даниленко В.М., Касьянов Г.В., Кульчицький С.В. Сталінізм на Україні: 20–30-ті роки. – С.81. 75 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.6377. – Арк.127. Український історичний журнал. – 2020. – №6 15Продовольче становище в містах УСРР під час «комуністичного штурму» 1929–1932 рр. На початку 1933 р. ринкові ціни у 12–15 разів перевищували нормовані у сис- темі робкоопів76. Наприклад, у Харкові 1 кг житнього хліба коштував 1 руб. 50 коп., біла хлібина (400 г) – 2 руб., яловичина 1-го сорту – 10 руб. за 1 кг, свинина 1-го сорту – 15 руб. за 1 кг, копчена ковбаса – 27 руб. за 1 кг, свинячий рулет – 30 руб. за 1 кг77. За такими цінами працівники та члени їхніх родин могли купити лише мізерну кількість продуктів. Одночасно зі зменшенням контингенту тих, кого забезпечували дешевим продо- вольством за картками, відповідно до наказу державних органів було знижено якість печеного хліба. Із січня 1933 р. до рецептури тіста почали включати велику кількість домішок із кукурудзяного (до 70%) та ячмінного (до 65%) борошна78. Неякісні хлібні вироби, які одержували робітники, не гамували голод, викликали хвороби79. У той час, коли мільйони людей у радянській Україні голодували, до порту Одеси для відправки за кордон ішли вантажі зерна (у листопаді 1933 р. на елева- тор завозилося по 6 тис. т збіжжя щодобово), гнали худобу. Чи не кожного дня від пристаней відходили по три – чотири іноземних пароплави з вантажем мороже- ного м’яса, маслом, битою птицею та ін. Натомість одеські робітники одержували по 1 фунту чорного хліба на особу, 1,5 фунти пшона на 1 міс., 3–4 сушених тара- ні. Згодом у місті замість тарані почали видавати 1,5 фунти неякісної конини80. Продовольче постачання працівників ДПУ і міліції, які здійснювали каральні ак- ції проти власних громадян, не припинялося навіть у роки Великого голоду. Так, у другу декаду березня 1933 р. в Одесі для цієї мети було виділено 100 т хліба – біль- ше, ніж для всіх мешканців Херсона (70 т)81. До жертв голоду слід відносити не лише померлих, але також тих, хто лежав опухлим, хворів на тиф, малярію82. Голодування спричинило епідемію інфекцій- них недуг у промислових містах УСРР. Причому рік за роком спостерігалося збіль- шення випадків захворювання, про що свідчить ситуація у Харкові – тодішній столиці республіки83: Рік Черевний тиф Висипний тиф Скарлатина Дизентерія Кір 1928 554 18 2190 622 2847 1932 3098 642 2239 1762 6562 Як бачимо, захворюваність на черевний і висипний тиф (супутники громадян- ської війни) в 1932 р. порівняно з 1928 р. зросла в 5,6 та у 36 разів84. У грудні 1932 р. на Луганбуді через відсутність медичного ізоляційного пропускного пункту, 76 Ніколаюк Т.А. Соціальне забезпечення робітників України у 1929–1934 рр. // Наукові записки Острозької академії. – Т.ІІ. – Ч.І. – Острог, 1999. – С.251. 77 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.6381. – Арк.19, 54, 67, 69–70, 100. 78 Ніколаюк Т.А. Політика радянської держави щодо продовольчого постачання робітників в українських містах під час Голодомору 1932–1933 рр. – С.71. 79 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.6. – Спр.281. – Арк.117. 80 Голодний хліб (1921–1923, 1932–1933, 1946–1947 років в контексті історії репресій): Овідіопольський район / Авт.-уклад. С.С.Аргатюк, Л.В.Ковальчук, Е.П.Петровський. – Одеса, 2008. – С.44. 81 Сафонова Н.Ф. Голодомор 1932–1933 рр. на Одещині // Голод в Україні у першій половині ХХ ст.: причини та нас- лід ки (1921–1923, 1932–1933, 1946–1947): Мат. Міжнар. наук. конф., Київ, 20–21 листопада 2013 р. – К., 2013. – С.139. 82 Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 рр. в Україні. – С.209. 83 Ніколаюк Т.А. Деякі питання економічного та позаекономічного стимулювання праці робітників України в період 1929–1934 рр. //Вісник Донецького університету, серія Б: Гуманітарні науки, вип.1. – Донецьк, 1999. – С.45. 84 Там само. – С.46. Український історичний журнал. – 2020. – №6 16 Тетяна Ніколаюк пральні та ізолятора спалахнула епідемія черевного й висипного тифу85. У листо- паді 1933 р. республікою прокотилася пошесть висипного тифу86. Про це не повідо- млялося у жодній центральній газеті УСРР. У Харкові велика смертність була також і серед в’язнів, чорноробів у робітничих бараках, бездомних. Із квітня 1933 р. лікарі не встигали робити розтин тіл, які достав- ляли до міського моргу, адже їх щоденна кількість сягала 130–303. Суто за зовнішніми ознаками ставили судово-медичний діагноз «ББН» («безбілковий набряк»), спричине- ний голодом, після чого «ваньки» (перевізники трупів) скидали їх в ями та яри87. Водночас магазини «Торгзін» продовжували активно працювати, збільшуючи обсяги золотозаготівель. За 1933 р. Усеукраїнська контора мережі дала державі 8,5 т золота, тобто п’яту частину від всесоюзної кількості88. Підрозділи ДПУ УСРР у 1930–1933 рр. проводили операцію з вилучення в на- селення валюти та виробів із дорогоцінних металів. Як стверджує С.Лясковська, було здобуто цінностей на суму 15,5 млн руб. (за офіційним курсом). Вилучення відбувалися напередодні й під час Голодомору. Усі ці обручки, столове срібло чи приховані «на чорний день» монети царської чеканки могли б уберегти від голодної смерті велику кількість жителів міст89. Не рятувала від голоду робітників і створена саме для них система громад- ського харчування. Починаючи здійснювати «комуністичний штурм», керівники СРСР передбачали замінити індивідуальне (домашнє) харчування громадським, звільнивши таким чином жінок для промислового виробництва. У громадській сис- темі харчування УСРР було запроваджено картки, в яких усі обіди розподілялися за категоріями з огляду на вартість і склад страв (м’ясні, пісні), а також режим праці людей («ударна», звичайна). Для одержання визначеної категорії страв ви- давалися прикріпні талони. Звичайно, бажаним для кожного робітника було одер- жання талонів на м’ясні обіди, оскільки м’яса дуже бракувало в раціоні. Так, на Луганському механічному заводі ім. С.Косіора у квітні 1932 р. ці страви відпуска- лися робітникам 22, у травні – 16, у червні – 12, а в липні – лише 4 рази на місяць90. Тому держава зробила споживання м’ясних страв винагородою за «ударну» працю (у складі «ударних обідів»). Італійський консул у Харкові С.Ґраденіґо повідомляв, що в 1932 р. працівник за день «отримував в їдальні між 10 та 11 годинами тарілку супу з картоплі, капусти або вівса, солоний оселедець і 200 грамів хліба. В супі не має й сліду жиру. Він зварений лише з води та овочів; між 4-ю та 5-ю годинами – кухоль молока або тарілку супу як вранці та 200 грамів хліба; між 8-ю та 9-ю годинами – склянку цукрованого чаю. Усе це, включно з хлібом, коштує їм 1,50 руб. в день. Про м’ясо, ковбаси тощо вже місяцями й навіть мови нема. Люди буквально перетворилися на скелети»91. 85 ДАЛО. – Ф.5. – Оп.1. – Спр.82. – Арк.224. 86 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.6. – Спр.286. – Арк.53. 87 Лапчинська Н. Безпритульні як окрема категорія жертв Голодомору (на матеріалах м. Харкова) // Голодо- мор 1932–1933 років: втрати української нації: Мат. міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 4 жовтня 2016 р. – К., 2017. – С.101–108. 88 Марочко В. Діяльність торгсинівської системи міста Києва. – С.171. 89 Лясковська С. «Золота операція» ДПУ УСРР із примусового вилучення в населення валюти та коштовностей (початок 1930-х рр.) // Український історичний журнал. – 2019. – №3. – С.46. 90 ЦДАВО України. – Ф.798. – Оп.1. – Спр.3839. – Арк.1, 24. 91 Листи з Харкова... – С.216–220. Український історичний журнал. – 2020. – №6 17Продовольче становище в містах УСРР під час «комуністичного штурму» 1929–1932 рр. Будівництво об’єктів громадського харчування та харчокомбінатів фінансува- лося державою за залишковим принципом. У серпні 1932 р. комісія при Наркоматі постачання УСРР ухвалила рішення про консервацію будівництва Луганського м’ясокомбінату, залишивши 400 тис. мешканців міста без м’ясного постачання92. Голодування робітників спричиняла також висока ціна обідів у заводських їдальнях. Лише впродовж 1932 р. держава удвічі підвищила ціни у системі гро- мадського харчування – у лютому та в листопаді. А приховано ціни росли весь рік. Так, у листопаді 1932 р. на Київському заводі «Більшовик», згідно з розрахунка- ми, вартість повного обіду збільшилася з 57 коп. у серпні до 1 руб. 40 коп., тобто у 2,5 рази93. Якість обідів у громадських їдальнях була низькою. У Харкові, наприклад, до ціни обідів включали вартість зіпсованих продуктів94. Із 20 червня по 10 лип- ня 1931 р. в Луганському, Краматорському, Чистяківському районах Донбасу через недоброякісну їжу у шахтарських їдальнях отруїлися 493 шахтарі95. У листопаді 1932 р. в Луганську отруїлися ковбасою 236 робітників паровозобу- дівного заводу96. Супи та борщі, зварені без м’яса, але з салом, прирівнювалися до категорії м’ясних і часто відпускалися за високою ціною. Їдальні майже не готували овочевих страв, варили супи з оселедця, замість м’ясного шніцеля да- вали дешеву рибу, м’ясні страви часто замінювали кашею з киселем, вермішел- лю, млинцями97. Перевіряючи в листопаді 1932 р. стан громадського харчування на Донбасі, комісія ЦК КП(б)У викрила систематичне недоважування хліба від 10 до 40 г у порціях, невідповідність найменування страв їх реальному складу, неналежне збе- рігання продуктів98. У 1933 р. на багатьох підприємствах УСРР працівники одер- жували обіди вже без хліба, жирів, круп та м’яса99. Голод штовхав робітників та членів їхніх родин на жебрацтво, крадіжки. Особливо ці явища розповсюдилися в містах, де розташовувалися підприємства списку постачання №3. У Бердянську у січні 1933 р. ДПУ зафіксувало масові випад- ки ходіння робітників по домівках із проханням дати хліба. У Дніпропетровській обл. у квітні того ж року почастішали крадіжки продовольчих продуктів із лотків на базарі. У Павлограді біля олійного заводу №19 удень і вночі під час наванта- ження макухи юрмилися дорослі й діти, які з грязюки вибирали крихти вичавків і тут же їх з’їдали100. Крадіжки з боку робітників особливо почастішали на підприємствах харчової та легкої промисловості. У Києві працівники 6-го шкіряного заводу виносили клап- тики шкіри та міздрі для споживання замість їжі. У Харкові в 1933 р. лише за один день на прохідній маргаринового заводу затримали 17 робітниць, котрі роз- мастили маргарин по волоссю, намагаючись таким чином приховати крадіжку від охорони101. 92 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.1. – Спр.364. – Арк.41. 93 Підрах. за: ЦДАВО України. – Ф.318. – Оп.1. – Спр.586. – Арк.160–163. 94 Державний архів Харківської обл. – Ф.2. – Оп.1. – Спр.138. – Арк.151. 95 Ніколаюк Т.А. Деякі питання економічного та позаекономічного стимулювання праці робітників України в період 1929–1934 рр. – С.45. 96 Там само. 97 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.3123. – Арк.22. 98 Там само. – Спр.5455. – Арк.9–16. 99 Там само. – Спр.6377. – Арк.52. 100 Там само. – Арк.163. 101 Там само. – Спр.6211 – Арк.9–10; Спр.6274. – Арк.189; Спр.6229. – Арк.21. Український історичний журнал. – 2020. – №6 18 Тетяна Ніколаюк У портах республіки почастішали випадки, коли іноземні моряки, які бачи- ли нужденне становище мешканців, купували білий хліб і безкоштовно роздавали його місцевим вантажникам102. Голодні люди вживали в їжу здохлих котів, собак, поїдали гризунів, що призводило до кишково-шлункових захворювань. Населення портових міст, рятуючись від смерті, намагалося дістатися пароплавами до Кавказу (наприклад, із голодуючої Одеси в Батумі)103. Утім влада СРСР заперечувала факти голоду. Було встановлено інформаційну блокаду трагічних подій початку 1930-х рр. Головна проблема виникла з іноземни- ми фахівцями, яких у другому кварталі 1932 р. на підприємствах і будовах СРСР налічувалося 42,2 тис. осіб104. Вони спілкувалися зі своїми закордонними родича- ми, писали їм у листах про реальне становище радянських працівників. Найбільш небезпечним було те, що іноземці почали отримувати з дому продовольчі посилки. Тому партійні цензори негайно обмежили їхню кореспонденцію. Цінну інформацію про наслідки голоду серед містян Харкова залишив фото- граф А.Вінерберґер. У Відні він передав свої знімки кардиналові Т.Інніцеру, який разом із генеральним секретарем Конгресу національностей Е.Амменде предста- вив їх Лізі Націй105. На світлинах можна побачити черги з голодних людей біля продуктових крамниць, виснажених дітей, тіла померлих, що валялися на хар- ківських вулицях, масові поховання жертв106. Коли Е.Амменде заявив про голод у «державі робітників і селян», газета «Правда» 20 липня 1933 р. виступила з від- повіддю: «Заява про голодні смерті мільйонів радянських громадян на Волині, Україні та Північному Кавказі є вульгарною брехнею, брудним наклепом, який нашвидкуруч зварганили»107. У тій самій «Правді» з’явилася реакція В.Молотова на пропозицію допомоги від Т.Інніцера: «[…] наразі в СРСР немає ні канібалізму, ні кардиналів»108. Авторські підрахунки щодо матеріальних можливостей українських робітників та членів їхніх родин вижити під час «комуністичного штурму» та Голодомору, ана- ліз архівних матеріалів, нових статистичних даних, спогадів очевидців доводять, що на початку 1930-х рр. в УСРР унаслідок суцільної колективізації, проведення каральної акції з вилучення у селян усього продовольства, економічної кризи уряд був неспроможний забезпечити промислових робітників та їхніх утриманців необ- хідною кількістю продуктів харчування – ані на виробництві, ані поза роботою. Це призвело спочатку до погіршення продовольчого забезпечення, а згодом і до загибелі від голоду великої кількості містян. REFERENCES 1. Danylenko, V.M., Kasianov, H.V., Kulchytskyi, S.V. (1991). Stalinizm na Ukraini: 20–30-ti rr. Kyiv. Lybid. [in Ukrainian]. 2. Hladun, O.M. (2018). Narysy z demohrafichnoi istorii Ukrainy XX st. Kyiv. [in Ukrainian]. 3. Holodomor 1932–1933 rokiv v Ukraini: dokumenty i materialy. (2007). R.Ya.Pyrih. Kyiv. [in Ukrainian]. 4. Holod i Holodomor na Podilli: 1920–1940 r. (2007). Zbirnyk dokumentiv i materialiv. R.Yu.Podkur, V.Yu.Vasyliev, P.M.Kravchenko, V.P.Latsyba, I.P.Melnychuk, V.I.Petrenko. Vinnytsia. [in Ukrainian]. 102 Там само. 103 Голодомор 1932–1933 років в Україні: Док. і мат. – С.606. 104 Ніколаюк Т.А. Позаекономічні стимули мотивації праці робітників України // Український історичний журнал. – 1999. – №4. – С.56. 105 Photographic Evidence: Ukrainian Famines of 1921–1923 & 1932–1933 // Holodomor Studies. – 2010. – 2. – №1 (Winter – Spring). – 63–94 [Електронний ресурс]: http://history.org.ua/LiberUA/HolSt2_2010/HolSt2_2010.pdf 106 Див.: [Електронний ресурс]: https://www.bbc.com/ukrainian/features-46142055 107 Гудзь В. Історіографія Голодомору 1932–1933 рр. в Україні. – Мелітополь, 2019. – С.147. 108 Там само. Український історичний журнал. – 2020. – №6 19Продовольче становище в містах УСРР під час «комуністичного штурму» 1929–1932 рр. 5. Holodomory v Ukraini: Odeska oblast: 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947. Doslidzhennia, spohady, dokumenty. (2007). Odesa. [in Ukrainian]. 6. Holodnyi khlib (1921–1923, 1932–1933, 1946–1947 rokiv v konteksti istorii represii): Ovidiopolskyi raion. (2008). S.S.Arhatiuk, L.V.Kovalchuk, E.P.Petrovskyi. Odesa. [in Ukrainian]. 7. Hratsiozi, A. (2007). Lysty z Kharkova: Holod v Ukraini ta na Pivnichnomu Kavkazi u povidomlenniakh italiiskykh dyplomativ 1932–1933 rr. Kharkiv. [in Ukrainian]. 8. Hudz, V. (2019). Istoriohrafiia Holodomoru 1932–1933 rr. v Ukraini. Melitopol. [in Ukrainian]. 9. Kulchytskyi, S.V. (1975). Uchast robitnykiv Ukrainy u stvorenni fondu sotsialistychnoi industrializatsii. Kyiv. [in Ukrainian]. 10. Kulchytskyi, S.V. (1989). Osoblyvosti industrializatsii narodnoho hospodarstva URSR. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 10, 107–113. [in Ukrainian]. 11. Kulchytskyi, S.V. (1991). Mizh dvoma viinamy (1921–1941 rr.). Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 8, 3–20. [in Ukrainian]. 12. Lapchynska, N. (2017). Bezprytulni yak okrema katehoriia zhertv Holodomoru (na materialakh m. Kharkova). Holodomor 1932–1933 rokiv. Natsii vtraty ukrainskoi: Materialy mizhnar. nauk.-prakt. konf. Kyiv. [in Ukrainian]. 13. Liaskovska, S. (2019). “Zolota operatsiia” DPU USRR iz prymusovoho vyluchennia v naselennia valiuty ta koshtovnostei (pochatok 1930-kh rr.). Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 3, 25–48. [in Ukrainian]. 14. Marochko, V. (2008). Diialnist torhsynivskoi systemy mista Kyieva. Problemy istorii Ukrainy: fakty, sudzhennia, poshuky, 18, 163–175. [in Ukrainian]. 15. Marochko, V.I. (2017). Statystyka zhertv Holodomoru: antropolohichno-demohrafichnyi dyskurs. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 5, 132. [in Ukrainian]. 16. Marochko, V., Movchan, O. (2008). Holodomor 1932–1933 rokiv v Ukraini: Khronika. Kyiv. [in Ukrainian]. 17. Movchan, O., Hudz, V. (2012). Povsiakdenne zhyttia na pidpryiemstvakh i novobudovakh. Ukrainske radianske suspilstvo 30-kh rr. XX st.: narysy povsiakdennoho zhyttia. Kyiv. [in Ukrainian]. 18. 1Natsionalna knyha pamiati zhertv Holodomoru 1932–1933 v Ukraini. (2008). Borysenko V., Boriak H., Burian L., Veselova O., Hrynevych L., Yefimenko H., Kulchytskyi S., Lisunova N., Marochko V., Movchan O., Papakin H., Rykun I., Telishchak V., Topishko N. Kyiv. [in Ukrainian]. 19. Nechaieva, T.A. (1998). Ekonomichni stymuly motyvatsii pratsi robitnykiv Ukrainy v 1929–1932. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 5, 75–86. [in Ukrainian]. 20. Nikolaiuk, T.A. (1999). Polityka derzhavy shchodo motyvatsii pratsi robitnykiv u promyslovosti Ukrainy (1929–1938) (Candidate’s thesis). Ostroh. [in Ukrainian]. 21. Nikolaiuk, T.A. (1999). Deiaki pytannia ekonomichnoho ta pozaekonomichnoho stymuliuvannia pratsi robitnykiv Ukrainy u 1929–1934. Visnyk Donetskoho universytetu, ser. B: Humanitarni nauky, 1, 42–50. [in Ukrainian]. 22. Nikolaiuk, T.A. (1999). Pozaekonomichni stymuly motyvatsii pratsi robitnykiv Ukrainy. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 4, 51–64. [in Ukrainian]. 23. Nikolaiuk, T.A. (1999). Sotsialne zabezpechennia robitnykiv Ukrainy u 1929–1934 rr. Naukovi zapysky Ostrozkoi akademii, II, I, 250–252. [in Ukrainian]. 24. Nikolaiuk, T.A. (2018). Polityka radianskoi derzhavy shchodo prodovolchoho postachannia robitnykiv v ukrainskykh mis- takh pid chas Holodomoru 1932–1933. Praktychna filosofiia, 2, 69–74. [in Ukrainian]. 25. Safonova, N.F. (2013). Holodomor 1932–1933 rr. na Odeshchyni. Holod v Ukraini u pershii polovyni XX st.: prychyny ta nas- lidky (1921–1923, 1932–1933, 1946–1947): Materialy Mizhnar. nauk. konf. Kyiv. [in Ukrainian]. 26. Serhiichuk, V. (2017). Otsinka liudskykh vtrat USRR vid Holodomoru 1932–1933 rr. za dokumentamy ukrainskykh arkhi- viv. Materialy Mizhnar. nauk.-prakt. konf. «Holodomor 1932–1933 rokiv: vtraty ukrainskoi natsii». Kyiv. [in Ukrainian]. 27. Tkachenko, V.H. (2008). Trahedii, yakykh mohlo ne buty: Holodomory na Zaporizhzhi (1921–1922, 1932–1933, 1946– 1947 rr.). Spokuta: almanakh, 8/9. Zaporizhzhia. [in Ukrainian]. Tetiana Nikolaiuk Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Docent, Head at Department of Culture and Social-Humanitarian Studies, National Academy of Visual Arts and Architecture (Kyiv, Ukraine), nikolaiukt@gmail.com ORCID: https://orcid.org/0000-0001-5133-4033 Food Situation in the Cities of the UkrSSR During the “Communist Attack” in 1929–1932 Abstract. The purpose of the study is to study of the financial situation of Ukrainian workers during the Stalin communist assurance, to prove that as a result of the economic crisis, the product supply of workers on cards and in public cafes has deteriorated. In scientific research, the author relied on the basic principles of historical science – objectivity and historicism. The problem-chronological approach was used to determine the structure of the studio. Scientific novelty. The author proposes to consider the lack of food and hunger in the cities among the workers of UkrSSR in the first half of the 1930s because of the Communist Attack and the forcible seizure of bread by peasants. The bread confiscated Український історичний журнал. – 2020. – №6 20 Тетяна Ніколаюк from the peasants went abroad. The currency from the sale of grain was used to build of buildings of the first five-year. The state financed huge capital investments by issuing additional amounts of money not covered by commodities that caused inflation and, as a result, the economic crisis. Inflation has increased free market prices. In the context of forced harvests and the economic crisis, the state lacked bread for the normal supply of urban workers, so it introduced of the centralized distribution of products and then gradually withdrew a number of categories of workers from centralized supply. Author put into circulation the archival documents on the food supply policy of the townspeople (who were mostly workers) during the Communist Attack, indicating on the manifestations of starvation in the cities of the Ukrainian SSR. She calculated indicators of the real state of food supply for workers of industrial enterprises in Ukrainian cities, determined the state of catering, monitored the ability of workers and their dependents to survive during the forced industrialization, determined that the acute food crisis of the first half of the 1930s caused famine among urban workers of the UkrSSR. Conclusion. Based on the study of new archival documents and the analysis of statistics and memoirs, the author has shown that in the early 1930s, the government of a totalitarian Soviet state, due to the economic crisis, was unable to provide industrial workers and their dependents with food either at work or outside. In the face of acute food shortages in the cities of Soviet Ukraine, a large number of townspeople and peasants were starving, trying to escape the famine by overcoming the blockade and walking into the cities. Keywords: Communist Attack, card system of normalized supply of goods, product provision of workers on a production-class principle, catering.

Продовольче становище в містах УСРР під час "комуністичного штурму" 1929–1932 рр.

Репозитарії

Схожі ресурси