Катеринославський совісний суд (1784–1855 рр.): етапи та особливості діяльності

Мета статті – реконструювати та проаналізувати основні етапи й особливості діяльності Катеринославського совісного суду (1784–1855 рр.). Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, науковості, об’єктивності. Використано порівняльно-історичний, аналітико-синтетичний методи, методики...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2020
1. Verfasser:	Посунько, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2020
Schriftenreihe:	Український історичний журнал
Schlagworte:	Історичні студії
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179892
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Катеринославський совісний суд (1784–1855 рр.): етапи та особливості діяльності / О. Посунько // Український історичний журнал. — 2020. — Число 6. — С. 57-68. — Бібліогр.: 30 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-179892
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1798922021-07-03T01:26:32Z Катеринославський совісний суд (1784–1855 рр.): етапи та особливості діяльності Посунько, О. Історичні студії Мета статті – реконструювати та проаналізувати основні етапи й особливості діяльності Катеринославського совісного суду (1784–1855 рр.). Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, науковості, об’єктивності. Використано порівняльно-історичний, аналітико-синтетичний методи, методики наукової критики джерел, міждисциплінарний підхід. Наукова новизна. На підставі опрацьованих джерел, значна частина яких уперше вводиться в науковий обіг, охарактеризовано роботу та специфіку Катеринославського совісного суду. Цей реґіональний сюжет доповнює наявні дослідження з історії таких установ в Україні, уточнює усталені в історіографії позиції щодо хронології подій, розширює уявлення про можливості джерельних комплексів зі вказаної теми. Результати дослідження. Установлено, що Катеринославський совісний суд розпочав роботу 1784 р. На прикладі відмінностей цивільного судочинства для окремих етнічних груп краю, для земель колишньої Гетьманщини, частина яких входила до Катеринославського намісництва (1783–1796 рр.), виявлено не лише територіальну, а й культурно-правову мозаїчність реґіону. Зазначено, що на першому етапі існування суду (до 1797 р.) його очільники радше призначалися, ніж обиралися з-поміж місцевого дворянства. Вони були змушені керуватися не лише «совістю» та російським законодавством, але й нормами Литовського статуту 1588 р., маґдебурзького права. Нав’язування совісним судам невластивих їм функцій у першій половині ХІХ ст. поступово нівелювало позитивний потенціал, закладений у просвітницькій ідеї їх створення. Можливість однієї зі сторін процесу відмовитися від розгляду справи у совісному суді, відсутність усвідомленої ювенальної політики держави та її забезпечення робили цю інституцію разом з усією судовою системою малоефективною, приреченою на ліквідацію. Перспективи подальших студіювань. Наголошено на значному потенціалі матеріалів Катеринославського совісного суду в дослідженні соціальної історії реґіону, у висвітленні проблеми інкорпорації населення краю до загальноімперського соціуму через уніфікацію права й судової системи. The purpose of the article is to reconstruct and analyze the main stages and features of the Katerynoslav Conscientious Court (1784–1855). The research methodology is based on the principles of historicism, scientificity and objectivity. Comparative-historical, analytical-synthetic methods, methods of scientific criticism of sources; interdisciplinary approach were used. Scientific novelty. Based on the researched sources, a significant part of which was first introduced to scientific circulation, the work and specifics of the Katerynoslav Conscientious Court were characterized. This regional plot complements existing studies on the history of such institutions in Ukraine; clarifies the positions established in the historiography on the chronology of events; extends the idea of the possibilities of source complexes on a given topic. Research results. It was established that the Katerynoslav Conscientious Court began its activity in 1784. On the example of the differences of civil proceedings for certain ethnic groups of the region, for the lands of the former Hetmanshchyna, part of which was a part of the Katerynoslav governorship (1783–1796), not only the territorial but also the cultural and legal mosaic of the region was revealed. It is noted that at the first stage of the existence of the Katerynoslav Conscientious Court (until 1797), its leaders were more likely to be appointed than elected from among the local nobility. They were forced to rely not only on "conscience" and Russian law, but also on the norms of the Lithuanian Statute of 1588 and Magdeburg Law. The imposition of non-specific functions on the conscientious courts in the first half of the 19th century gradually leveled off the positive potential laid down in the educational idea of their creation. The possibility of one of the parties to refuse to hear the case in a conscientious court, the lack of a conscious juvenile policy of the state and its provision made this institution, along with the whole judicial system, ineffective and destined to liquidation. Prospects for further studies. The considerable potential of materials of the Katerynoslav Conscientious Court in the study of the social history of the region, in highlighting the problem of incorporation of the population of the region into the imperial society through unification of the law and the judicial system was emphasized. 2020 Article Катеринославський совісний суд (1784–1855 рр.): етапи та особливості діяльності / О. Посунько // Український історичний журнал. — 2020. — Число 6. — С. 57-68. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. 0130-5247 DOI: doi.org/uhj2020.06.057 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179892 94:342.56](477.63)«1784/1855» uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історичні студії Історичні студії
spellingShingle	Історичні студії Історичні студії Посунько, О. Катеринославський совісний суд (1784–1855 рр.): етапи та особливості діяльності Український історичний журнал
description	Мета статті – реконструювати та проаналізувати основні етапи й особливості діяльності Катеринославського совісного суду (1784–1855 рр.). Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, науковості, об’єктивності. Використано порівняльно-історичний, аналітико-синтетичний методи, методики наукової критики джерел, міждисциплінарний підхід. Наукова новизна. На підставі опрацьованих джерел, значна частина яких уперше вводиться в науковий обіг, охарактеризовано роботу та специфіку Катеринославського совісного суду. Цей реґіональний сюжет доповнює наявні дослідження з історії таких установ в Україні, уточнює усталені в історіографії позиції щодо хронології подій, розширює уявлення про можливості джерельних комплексів зі вказаної теми. Результати дослідження. Установлено, що Катеринославський совісний суд розпочав роботу 1784 р. На прикладі відмінностей цивільного судочинства для окремих етнічних груп краю, для земель колишньої Гетьманщини, частина яких входила до Катеринославського намісництва (1783–1796 рр.), виявлено не лише територіальну, а й культурно-правову мозаїчність реґіону. Зазначено, що на першому етапі існування суду (до 1797 р.) його очільники радше призначалися, ніж обиралися з-поміж місцевого дворянства. Вони були змушені керуватися не лише «совістю» та російським законодавством, але й нормами Литовського статуту 1588 р., маґдебурзького права. Нав’язування совісним судам невластивих їм функцій у першій половині ХІХ ст. поступово нівелювало позитивний потенціал, закладений у просвітницькій ідеї їх створення. Можливість однієї зі сторін процесу відмовитися від розгляду справи у совісному суді, відсутність усвідомленої ювенальної політики держави та її забезпечення робили цю інституцію разом з усією судовою системою малоефективною, приреченою на ліквідацію. Перспективи подальших студіювань. Наголошено на значному потенціалі матеріалів Катеринославського совісного суду в дослідженні соціальної історії реґіону, у висвітленні проблеми інкорпорації населення краю до загальноімперського соціуму через уніфікацію права й судової системи.
format	Article
author	Посунько, О.
author_facet	Посунько, О.
author_sort	Посунько, О.
title	Катеринославський совісний суд (1784–1855 рр.): етапи та особливості діяльності
title_short	Катеринославський совісний суд (1784–1855 рр.): етапи та особливості діяльності
title_full	Катеринославський совісний суд (1784–1855 рр.): етапи та особливості діяльності
title_fullStr	Катеринославський совісний суд (1784–1855 рр.): етапи та особливості діяльності
title_full_unstemmed	Катеринославський совісний суд (1784–1855 рр.): етапи та особливості діяльності
title_sort	катеринославський совісний суд (1784–1855 рр.): етапи та особливості діяльності
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2020
topic_facet	Історичні студії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179892
citation_txt	Катеринославський совісний суд (1784–1855 рр.): етапи та особливості діяльності / О. Посунько // Український історичний журнал. — 2020. — Число 6. — С. 57-68. — Бібліогр.: 30 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT posunʹkoo katerinoslavsʹkijsovísnijsud17841855rretapitaosoblivostídíâlʹností
first_indexed	2025-07-15T19:12:53Z
last_indexed	2025-07-15T19:12:53Z
_version_	1837741414309429248
fulltext	Український історичний журнал. – 2020. – №6 Історія функціонування судової системи на території України у складі Російської імперії з моменту впровадження «Учреждений для управления губер- ний Всероссийской империи» 1775 р. й до судової реформи 1864 р. має певні на- працювання у сучасній україністиці. Проте спостерігається значна нерівномірність у дослідженні окремих інституцій, джерельних комплексів і реґіонів. Майже поза увагою фахівців залишилася Південна Україна, що значною мірою обумовлено по- ганою збереженістю архівних джерел. Утім не останню роль відіграють й усталені підходи до вивчення краю, зокрема теза про поширення на цю територію разом із новим адміністративно-територіальним устроєм і нової судової системи загальноім- перського зразка вже до кінця 1780-х рр.1 Без уваги часто залишаються реґіональ- ні особливості, такі, як наявність судової специфіки на первинному рівні в різних груп населення (іноземних колоністів, маріупольських греків тощо). Без детально- го вивчення конкретики щодо окремих інстанцій неможливо уявити своєрідність 1 Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку / За ред. І.Б.Усенка – К., 2014. – С.191. Анотація. Мета статті – реконструювати та проаналізувати основні етапи й особливості діяль- ності Катеринославського совісного суду (1784–1855 рр.). Методологія дослідження ґрунтуєть- ся на принципах історизму, науковості, об’єктивності. Використано порівняльно-історичний, аналітико-синтетичний методи, методики наукової критики джерел, міждисциплінарний підхід. Наукова новизна. На підставі опрацьованих джерел, значна частина яких уперше вводиться в науковий обіг, охарактеризовано роботу та специфіку Катеринославського совісного суду. Цей ре- ґіональний сюжет доповнює наявні дослідження з історії таких установ в Україні, уточнює усталені в історіографії позиції щодо хронології подій, розширює уявлення про можливості джерельних комплексів зі вказаної теми. Результати дослідження. Установлено, що Катеринославський сові- сний суд розпочав роботу 1784 р. На прикладі відмінностей цивільного судочинства для окремих етнічних груп краю, для земель колишньої Гетьманщини, частина яких входила до Катерино - славського намісництва (1783–1796 рр.), виявлено не лише територіальну, а й культурно-правову мозаїчність реґіону. Зазначено, що на першому етапі існування суду (до 1797 р.) його очільники радше призначалися, ніж обиралися з-поміж місцевого дворянства. Вони були змушені керувати- ся не лише «совістю» та російським законодавством, але й нормами Литовського статуту 1588 р., маґдебурзького права. Нав’язування совісним судам невластивих їм функцій у першій половині ХІХ ст. поступово нівелювало позитивний потенціал, закладений у просвітницькій ідеї їх створен- ня. Можливість однієї зі сторін процесу відмовитися від розгляду справи у совісному суді, відсут- ність усвідомленої ювенальної політики держави та її забезпечення робили цю інституцію разом з усією судовою системою малоефективною, приреченою на ліквідацію. Перспективи подальших студіювань. Наголошено на значному потенціалі матеріалів Катеринославського совісного суду в дослідженні соціальної історії реґіону, у висвітленні проблеми інкорпорації населення краю до загальноімперського соціуму через уніфікацію права й судової системи. Ключові слова: Катеринославське намісництво, судова реформа 1775 р., совісний суд, Південна Україна. Катеринославський совісний суд (1784–1855 рр.): етапи та особливості діяльності Ольга Посунько кандидатка історичних наук, доцентка, завідувачка кафедри історії України, Дніпровський національний університет ім. Олеся Гончара (Дніпро, Україна), olgaposunko70@gmail.com ORCID: https://orcid.org/0000-0002-7250-9696 DOI: https://doi.org/uhj2020.06.057 УДК: 94:342.56](477.63)«1784/1855» Український історичний журнал. – 2020. – №6 58 Ольга Посунько правового простору Південної України, а, відповідно, і процес включення не лише в імперське «поле», а й внутрішньоукраїнської інтеґрації. Крім зазначеного вище, документи судових органів є унікальним і не досить ефективно залученим джерелом до вивчення питань соціальної історії. Вони по- казують не лише статистику злочинності, державну політику стосовно цього, а й демонструють різні варіанти соціальної взаємодії, виступають «свідками» всіх соці- ально-економічних і політичних змін, причому на рівні не роздумів та ідей, а вчин- ків і дій. Нижче пропонується огляд історії в певному сенсі виняткової установи у сис- темі судових органів останньої чверті ХVІІІ – першої половини ХІХ ст. – Катерино- славського совісного суду. Це дозволить доповнити єдине ґрунтовне й цілісне дослідження обставин та особливостей функціонування совісних судів в Україні, проведене В.Шандрою2. У силу різних обставин (брак джерел, неточні архівні опи- си), подаючи загальну історію існування таких установ в українських ґуберніях Російської імперії, дослідниця все ж головну увагу звернула на Правобережну та Лівобережну Україну. Крім доробку В.Шандри, окремих розвідок з історії судочинства в Україні вка- заної доби3, важливими для порівняльних характеристик стали праці російських фахівців, які безпосередньо стосуються історії совісних судів у власне російсь- ких ґуберніях4, а також дослідження з соціальної історії Слобожанщини В.Мас- лійчука, які значною мірою базуються на матеріалах Харківського совісного суду5. Джерельне підґрунтя статті становлять документи Державного архіву Дніпропетровської області (ДАДО), де частково збереглися матеріали Катерино- славського совісного суду. По-перше, це 30 справ самого суду першого етапу його існування (1784–1797 рр.), що відклалися у фонді 4676. Їх певною мірою викорис- товували дніпровські дослідники7, але розгорнуту характеристику буде подано 2 Шандра В. Совісні суди в Україні (остання чверть ХVІІІ – середина ХІХ ст.). – К., 2011. – 266 с.; Її ж. Совісний суд на Правобережній Україні кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ ст.: структура та судові практики // Український історичний журнал. – 2009. – №2. – С.83–96; Її ж. Совісні суди останньої чверті ХVIII ст. – початку 1860-х рр. в оцінці істориків та правознавців // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – Вип.16. – К., 2009. – С.306–317. 3 Гедьо А.В. Маріупольський грецький суд: історія створення та діяльність. – Донецьк, 2012; Малишев О.О. Законодавчі заходи імператора Павла І з питань судівництва на українських землях (1796–1801 рр.) // Правова держава. – Вип.24. – К., 2013. – С.42–51; Хутько Т.В. Створення судових органів у Таврійській області у 80-ті – 90-ті роки ХVІІІ ст. // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И.Вернадского: Серия «Юридические науки». – Т.25(64). – №2. – Симферополь, 2012. – С.357–366; Її ж. Судова система Таврійської губернії кінця XVIII – першої половини XIX ст.: Автореф. … канд. юрид. наук. – Х., 2014; Шевчук А. Судова влада в Російській імперії першої половини ХІХ ст.: історіографічний огляд // Волинські історичні записки. – Т.4. – Житомир, 2010. – С.69–81; Його ж. Формування дворянського станового суду в українських губерніях Російської імперії // Історія. Філософія. Релігієзнавство. – 2010. – №1/2. – С.61–69. 4 Воропанов В.А. Практика совестных судов на Урале и в Западной Сибири в конце XVIII – первой половине XIX вв. // Научный вестник Уральской академии государственной службы. – Вып.2(11). – Екатеринбург, 2010. – С.126–130; Мигунова Т.Л. Учреждение совестного суда в России // Вестник Саратовской государственной академии права. – Вып.3. – Саратов, 2008. – С.228–233; Мхитарян Л.Ю. Деятельность совестных судов в дореволюционной России (на примере Пермской губернии) // Вестник Пермского университета: Юридические науки. – Вып.1(23). – Пермь, 2014. – С.37–43; Разумов Е.В. Становление системы совестных судов в Российской империи // Вестник Чувашского университета. – Вып.3. – Чебоксары, 2014. – С.286–288; Старикова Н.В. Совестный суд в судебной системе Екатерины ІІ (по материалам Нижегородской губернии) // Вестник Мининского университета. – Вып.4. – Нижний Новгород, 2013. 5 Маслійчук В. Дітозгубництво на Лівобережній та Слобідській Україні у другій половині ХVІІІ ст. – Х., 2008; Його ж. Насильство в родині на Лівобережній та Слобідській Україні у другій половині ХVІІІ ст. // Соціум: Альманах соціальної історії. – Вип.7. – К., 2007. – С.243–263; Його ж. Неповнолітні злочинці в Харківському намісництві: 1780–1796 рр. – Х., 2011. 6 Державний архів Дніпропетровської обл. (далі – ДАДО). – Ф.467. – Оп.1. 7 Посунько О. Використання норм ІІІ Литовського статуту у спадкових спорах останньої чверті ХVІІІ ст. Український історичний журнал. – 2020. – №6 59Катеринославський совісний суд (1784–1855 рр.): етапи та особливості діяльності вперше саме у цій статті. По-друге, це два описи архівних справ, втрачених після Другої світової війни. Один із них охоплює 1784–1797 рр. й фіксує 75 позицій8; ін- ший – від 1803 по 1855 рр., має записи про 76 справ9. Вони не відображають усьо- го комплексу матеріалів, що колись, вірогідно, перебували в архіві саме совісного суду, оскільки більшість уцілілих справ із фонду 467 не фіґурують в існуючих опи- сах. Ще в 1904 р. В.Пічета, який за завданням Катеринославської архівної комісії оглядав документи Катеринославського нижнього суду, зауважував про величезні втрати документів10. Тож мусимо використати те, що можливо. Цілком виправданим у контексті запропонованої теми вважаємо інтерес до документальних залишків архіву Вознесенського совісного суду, оскільки ново- створене Вознесенське намісництво (1795–1796 рр.) було свого роду «відбрунь- куванням» від Катеринославського. Туди відправлялася частина чиновників із Катеринослава, передавалися справи, які територіально відносилися до нової адміністративної структури. У державному архіві Миколаївської обл. збереглися 4 справи, об’єднані в окремий фонд 454 «Вознесенський совісний суд», на що вка- зала й В.Шандра11. Проте опрацювання цього зібрання дозволяє зробити висновок про помилкове визначення фондоутворювача, оскільки лише одна справа нале- жить до совісного суду – №2 про зґвалтування маленької дитини, де ґвалтівник підпадав під юрисдикцію совісного суду (нібито невиліковно хворий із періодичною втратою пам’яті під час нападів). Інші ж справи не мають стосунку до вказаної установи12. Крім означених вище джерел, указівки про роботу совісного суду трапля- ються в документах судових та адміністративних установ, які взаємодіяли з ним. Зокрема у фонді «Катеринославський верхній земський суд» є дві теки, безпосе- редньо дотичні до совісного суду. Одна – частковий реєстр справ, які надійшли на розгляд до Катеринославського совісного суду у 1784 і 1786 рр., були завершені в 1797 р. та передавалися до Чернігівської ґубернії, оскільки стосувалися жителів Лівобережної України13. Документи другої теки (про неповнолітню з Полтавського повіту, яка позбулася позашлюбної дитини) свідчать, що вирішенням питання за- ймався саме совісний суд14. Чимало коротких відомостей про Катеринославський совісний суд міститься у великих за обсягом описах втрачених документів наміс- ницького правління. Південноукраїнські судові установи, які створювалися згідно з актом 1775 р., розпочали свою історію з іменного указу від 30 березня 1783 р. про відкриття (на судових матеріалах Катеринославського намісництва) // Scriptorium nostrum: Електронний історичний журнал. – Вип.2(11). – Херсон, 2018. – С.234–244 [Електронний ресурс]: http://sn.kspu.edu/files-all/SN%20 %E2%84%96%202%20(11)%202018.pdf; Її ж. Діяльність органів юстиції на Катеринославщині в останній чверті ХVІІІ – першій половині ХІХ ст. // Історія і особистість історика: Зб. наук. праць, присвячених 60-річному ювілею професора Г.К.Швидько. – Дніпропетровськ, 2004. – С.189–201; Її ж. Поліетнічне населення Південної України останньої чверті ХVІІІ ст. у судових конфліктах // Феномен мультикультурності в історії України і Польщі. – Х., 2016. – С.139–145; Шахрайчук І.А. Спадкове право України (ретроспективний аналіз). – Дніпропетровськ, 2000; Яковець Н. Катеринославський совісний суд кінця ХVІІІ ст.: генеза і напрямки діяльності (за матеріалами ДАДО) // Грані. – Вип.3/4. – Дніпропетровськ, 2003. – С.30–33. 8 ДАДО. – Ф.1684. – Оп.2. – Спр.876. 9 Там само. – Спр.615. 10 Пичета В.И. Несколько слов о состоянии архива Екатеринославского нижнего земского суда // Летопись Екатеринославской учёной архивной комиссии / Под ред. А.С.Синявского. – Вып.1. – Екатеринослав, 1904. – С.54–61. 11 Шандра В. Совісні суди в Україні… – С.239. 12 Державний архів Миколаївської обл. (далі – ДАМО). – Ф.454. – Оп.1. 13 ДАДО. – Ф.375. – Оп.1. – Спр.4. 14 Там само. – Оп.2. – Спр.20. Український історичний журнал. – 2020. – №6 60 Ольга Посунько Катеринославського намісництва15. Воно мало величезні розміри, а його місто- центр ще навіть не отримало свого місця перебування. Тимчасово роль ґубернсько- го міста призначалася Кременчуку. Сенатським указом від 4 липня 1784 р. на основі донесень реґіонального керівництва повідомлялося про початок роботи всіх «присутствених місць» на- місництва16. Дійсно, в описах втрачених фондів ДАДО і в описах совісного та верх- нього земського судів зафіксовано, що врочисте відкриття їх відбулося 16 червня 1784 р.17 Це спростовує твердження В.Шандри, котра, посилаючись на інформацію Д.Яворницького, указала рік реального відкриття суду 1791-й18. До 1791 р. сові- сний суд дійсно встиг переїхати до Катеринослава й запис про це в документах здійснено 20 червня 1789 р. Відповідний указ про переведення ґубернських уста- нов із Кременчука до Катеринослава видано 1 червня 1789 р.19 Так розпочався перший етап існування Катеринославського совісного суду, який завершився 1797 р. На початку ж ХІХ ст. відродження його роботи було пов’язано з указом Олександра І від 9 вересня 1801 р., яким поновлювалася су- дова система катерининських часів із незначними змінами20. У другому описі Катеринославського совісного суду перший запис свідчить про його відкриття 8 січ- ня 1803 р., після чого фіксація справ починається з 1817 р.21 Однак є певні сумніви в датуванні. Місяцеслов за 1802 р. надавав інформацію про відкриття палат цивільного і кримінального суду в тоді ще Новоросійській ґубернії, але про совісний суд ані тоді, ані в наступні роки не йшлося22. Лише з 1806 р. з’явилася вказівка про наявність у Катеринославській ґубернії совісного суду під головуванням колезького радни- ка О.Ставровського23. Запорізький дослідник В.Тлєуш зазначив, що, дійсно, штат Катеринославської ґубернії було затверджено лише 1806 р. Це обумовлювалося пильною увагою влади насамперед до новостворених Миколаївської й Таврійської ґуберній, куди було відряджено певну кількість кадрів24. Політика на згортання діяльності совісних судів чітко проявилася в 1852 р.25, коли їх скасували у 18 ґуберніях. Остаточно процес завершився 1857 р. В описі справ Катеринославського совісного суду останні записи зроблено за 1855 р., хоча у штатних розписах чиновників на 1856 р. ці службовці були ще заплановані26. Отже інституція існувала досить довгий час, який чітко можна розподілити на два періоди. Перші троє суддів совісного суду (Ф.Корбе, І.Лорер, Я.Сокологорський), рад- ше призначені, аніж обрані на посади, були з числа «новоприбулих» чиновників. 15 Полное собрание законов Российской империи (далі – ПСЗРИ). – Собрание 1. – Т.21. – Санкт-Петербург, 1830. – №15696. 16 Там же. – №16028. 17 ДАДО. – Ф.1684. – Оп.2. – Спр.889. – Арк.1; Спр.876. – Арк.10 зв. 18 Шандра В. Совісні суди в Україні... – С.42. 19 ПСЗРИ. – Собр.1. – Т.23. – Санкт-Петербург, 1830. – №16774. 20 Там же. – Т.26. – Санкт-Петербург, 1830. – №20004. 21 ДАДО. – Ф.1684. – Оп.2. – Спр.615. – Арк.1. 22 Месяцеслов с росписью чиновных особ в государстве на лето от Рождества Христова 1802. – Санкт-Петербург, 1802. – С.383. 23 Месяцеслов с росписью чиновных особ или общий штат Российской империи на лето от Рождества Христова 1806. – Ч.2. – Санкт-Петербург, 1806. – С.205. 24 Тлєуш В.М. Формування мережі губернських установ Катеринославської губернії у ХІХ ст. // Грані. – Т.21. – №8. – Дніпро, 2018. – С.85–93. 25 ПСЗРИ. – Собрание 2. – Т.27. – Санкт-Петербург, 1852. – №26396. 26 Адрес-календарь: Общая роспись всех чиновных особ в государстве, 1856. – Ч.2. – Санкт-Петербург, 1856. – С.42. Український історичний журнал. – 2020. – №6 61Катеринославський совісний суд (1784–1855 рр.): етапи та особливості діяльності Їх наступники в ХІХ ст. вже походили з місцевого дворянства. Перелік і деякі ха- рактеристики цих посадовців подано в тексті й додатках до монографії В.Шандри27. Ефективність роботи Катеринославського совісного суду на першому етапі не в останню чергу вимірюється кількісними показниками. Для підрахунку вірогідного числа розглянутих до кінця 1796 р. справ було взято кількість реально збережених, додано зафіксовані в описі (з 75 записів – саме судових розборів було 60) і згада- ному вище реєстрі цивільних справ 1784 та 1786 рр. – 38 і 23 позиції відповідно. Віднявши 1 позицію, що дублювалася, отримуємо 150 справ, які достеменно про- йшли через Катеринославський совісний суд за 13 років діяльності до реформи Павла І. Навіть ці неповні цифри спростовують широко підхоплені істориками28 оцінки, виставлені на початку ХІХ ст. Г.Вінським, щодо діяльності совісного суду Уфи29. А ар- хівні описи справ Чернігівського, Київського, Харківського совісних судів узагалі на- раховують від декількох сотень до декількох тисяч справ і свідчать про досить активну роботу установ в українських ґуберніях Російської імперії30. Водночас не слід забувати й того, що територія Катеринославського намісництва (потім ґубернії), попри обшири, мала не таку щільність населення, як Слобідська чи Лівобережна Україна. Який би відсоток справ із Катеринославського совісного суду не зберігся, ці документи належать до масових джерел і їх включення до цієї групи є якісною, а не кількісною характеристикою31. Уніфікація судового розгляду в Російській ім- перії, стандартизація документів дозволяє порівнювати, зіставляти їх із такими ж з інших реґіонів. Втрати джерел ускладнюють точність висновків, а іноді й уне- можливлюють їх із погляду якісно-пропорційних характеристик. Однак це все ж не закриває чимало напрямів досліджень, котрі можуть бути здійснені на основі вцілілих матеріалів. Вивчення документів інших судових установ Катеринославського намісництва демонструє, що найбільш розповсюдженими були різноманітні журнали засідань, вхідної і вихідної документації, реєстри розпоряджень та ін. Цілком логічно, що такі велися й у Катеринославському совісному суді, оскільки в різних справах є по- силання на «виписки з журналів»32. Коло питань, що перебували у віданні совісного суду, визначалося у ст. 399–402 розділу 26 «Учреждений для управления губерний Всероссийской империи». Суд уважався інстанцією, рівною кримінальній і цивільній палатам, верхньому зем- ському суду й ґубернському маґістрату. Уже цим підкреслювалася його значущість. Дослідники вважають, що поява у судовій системі саме цієї установи свідчила про спробу Катерини ІІ вийти за межі станового судочинства та створити щось подібне до громадянського, загальностанового правосуддя33. У совісному суді вирішувалися як цивільні, так і кримінальні справи. З остан- ніх під його юрисдикцію потрапляли злочини божевільних, неповнолітніх, справи 27 Шандра В. Совісні суди в Україні… – С.73, 201–205. 28 Мадариага И. Россия в эпоху Екатерины Великой / Пер. с англ. – Москва, 2002. – С.462. 29 Записки Г.С.Винского // Русский архив. – Кн.1. – Москва, 1877. – С.99–122. 30 Державний архів Київської області: Анотований реєстр описів. – Т.1: Фонди дорадянського періоду. – К., 2014. – 572 с.; Державний архів Харківської області: Путівник (рукопис). – Х., 2008. – 1022 с.; Центральний державний історичний архів України, м. Києві (ЦДІАК, м. Київ): Список фондів (ф.1894: Чернігівський совісний суд: 1782–1797) [Електронний ресурс]: http://cdiak.archives.gov.ua/spysok_fondiv/ 31 Источниковедение: Теория. История. Метод. Источники российской истории / И.Н.Данилевский, В.В.Кабанов, О.М.Медушевская, М.Ф.Румянцева. – Москва, 1998. – С.334. 32 ДАДО. – Ф.467. – Оп.1. – Спр.10. – Арк.9. 33 Мигунова Т.Л. Административно-судебная и правовая реформа Екатерины Великой: Историко-правовой аспект: Автореф. дисс. … д-ра юрид. наук. – Владимир, 2008. – С.17. Український історичний журнал. – 2020. – №6 62 Ольга Посунько про ненавмисні злочини. Цитата зі ст. 399 про злочинців, які «более по несчастли- вому какому ни на есть приключению, либо по стечению различных обстоятельств впали в прегрешения, судьбу их отягчающие выше мер ими содеянного»34, стала однією з найбільш уживаних у вироках совісних судів у кримінальних справах. Складається враження, що іноді такий підхід був дещо спекулятивним. До ком- петенції цього суду відносилися також справи про чаклунство, оскільки виникали вони через «глупость и невежество»35. Хоча в одній із новітніх колективних монографій про історію судочинства України вказано, що «компетенція (совісних судів – О.П.) передусім зорієнтована на розгляд кримінальних справ» малолітніх36, усе ж ця інституція задумувалася і як ефективна для розв’язання цивільних суперечок, де суд мав виконувати функцію примирення. Якщо спочатку траплялися справи, де одна зі сторін не мала зацікав- лення в порозумінні (після безрезультатного розгляду суд змушений був давати по- раду судитися «формальним» судом), то вже на другому етапі існування цих установ наголошувалося на попередній згоді обох сторін вирішити свої проблеми саме тут37. Це могли бути справи про розподіл майна, спадку, про фінансові претензії й т. ін. У першій половині ХІХ ст. уряд упроваджував деякі заходи, котрі мали б заохочува- ти звертатися саме до цієї інституції, щоб розвантажити інші суди38. З одного боку, совісні суди прирівнювалися до судових палат, з іншого – фактично виступали судами першої інстанції. Свого часу проф. М.Кноррінґ, досліджуючи ар- хів Тульського совісного суду, зауважив відсутність кримінальних справ, ініційованих цією установою39. Те саме можна констатувати і стосовно Катеринославського совісно- го суду. Кримінальні розгляди в більшості випадків потрапляли сюди з апеляційних установ, хоча могли бути направлені й з нижніх земських судів, нижніх розправ. Останніми документами у справах про кримінальні делікти були, зазвичай, донесення про виконання вироків. Наприклад, про здійснення покарання у ви- гляді побиття батогами на місці злочину звітували городничі або нижній земський суд40. Неповносправні та психічно хворі передавалися приказам громадського на- гляду41. Про призначення церковної покути (єпитимії), про місце і строки її вико- нання доповідали духовні правління чи Катеринославська духовна консисторія42. У цивільних справах учасники процесу здебільшого самі зверталися до суду, але часто при цьому попередньо пройшовши якісь інстанції. У таких справах совісний суд мав проявляти більшу активність: викликати обидві сторони для пояснень, роби- ти запити до інших установ, з яких слід було отримати додаткові документи. Упадає в око, що в усій сукупності матеріалів досить значну частину становлять справи з теренів колишньої Гетьманщини. Зрозуміло, тут «спрацьовував» геогра- фічний фактор – близькість реґіону як до Кременчука, так і до Катеринослава, хоча опис справ совісного суду свідчить, що до нього надсилалися документи навіть із найбільш віддалених повітів – Херсонського, Маріупольського43. Однак, примітно, 34 Положення про губернії. 1775 р. // Козирєв В. Матеріали до історії адміністративного устрою Південної України (друга половина ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.). – Запоріжжя, 1999. – С.77. 35 Там само. 36 Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку. – С.189. 37 ПСЗРИ. – Собр.1. – Т.30. – Санкт-Петербург, 1830. – №23579. 38 Там же. – Т.27. – Санкт-Петербург, 1830. – №20365; Собр.2. – Т.4. – Санкт-Петербург, 1830. – №2820. 39 Кнорринг Н.Н. Очерки по истории Тульского совестного суда в екатерининское время. – Х., 1917. – С.6, 9. 40 ДАДО. – Ф.467. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.41; Спр.10. – Арк.13. 41 ДАМО. – Ф.454. – Оп.1. – Спр.2. – Арк.45. 42 ДАДО. – Ф.467. – Оп.1. – Спр.9. – Арк.94; Спр.28. – Арк.26. 43 Там само. – Ф.1684. – Оп.2. – Спр.876. – Арк.4, 5 зв. Український історичний журнал. – 2020. – №6 63Катеринославський совісний суд (1784–1855 рр.): етапи та особливості діяльності що з лівобережних територій було більше цивільних справ, орієнтованих на прими- рення, розсуд «по совісті». Серед тих, що збереглися, документи з Кременчуцького, Полтавського, Хорольського, Костянтиноградського, Олексопольського повітів. Невипадково дослідники вбачають певну спорідненість по суті совісного і звичного для жителів Гетьманщини третейського суду. Перебування частини лівобережних територій у складі Катеринославського намісництва зумовлювало використання судом ширшого кола правових джерел. У ст. 397 «Учреждений для управления губерний Всероссийской империи» проголо- шувалося, що совісні суди судять, як й інші, «по законам», але визначальними для них мають стати «человеколюбие, […] отвращение от угнетения»44. Тобто на першо- му місці все ж була вимога законності. Натомість для повітів, котрі відійшли від колишньої Гетьманщини, діяв дозвіл у сфері цивільного права спиратися на поло- ження Литовського статуту 1588 р. та маґдебурзького права45. Іноді в паперах суду зустрічається посилання на відповідний указ Сенату46. У документах із цієї части- ни намісництва спостерігається широке звернення й цитування артикулів статуту. Зазвичай це відображалося у «мнениях» нижчих судових установ, у «прошениях» учасників процесу на ім’я правителя намісництва або імператриці. Іноді навіть стосовно кримінальних правопорушень залучалися положення «малоросійського», «статутового» права. Наприклад, у справах про дітовбивство («дітозгубництво»), де апелювали до відповідних норм «Соборного уложення» та Військового статуту, згадували й арт. 60 про незаконнонароджених дітей із розд. 11 Литовського стату- ту47, який передбачав смертну кару за такий злочин48. Також наявне широке ви- користання характерної термінології, особливо в документах спадкових, майнових спорів. Повсякчас зустрічаються терміни «віно», «вивінена», «материста частина», «материзна», «сим квитую», «увязчий лист»49. Розглянемо детальніше вцілілі документи Катеринославського совісного суду першого етапу існування. Із 30 справ 11 становлять конфлікти за спадщину (36,7%). Ще 7 справ (убивства, шахрайство, боргові непорозуміння) стосувалися дорослих людей. У всіх інших (12 випадків – 40%) звинуваченими були неповнолітні. В осно- вному з цими справами корелюється й опис втрачених документів: із 60 справ 21 (35%) про неповнолітніх злочинців (імовірно, і більше, але деякі записи не дають можливості встановити вік підсудного). Злочини неповнолітніх зі збережених до- кументів такі: вбивства (неумисні) та співучасть в умисних (знання про них), діто- згубництво, зґвалтування (притому випадок такий, що як злочинець, так і жертва неповнолітні), крадіжки, використання фальшивих грошей. Опис втрачених справ додає ще такі варіанти правопорушень, як підпали, розпуста50. Неповноліття тривалий час не мало чіткого визначення. На особливості трак- тування «малолітства», «неповноліття» вказують В.Маслійчук, І.Сердюк51, російські 44 Положення про губернії. 1775 р. – С.77. 45 ПСЗРИ. – Собр.1. – Т.20. – Санкт-Петербург, 1830. – №14609. 46 ДАДО. – Ф.467. – Оп.1. – Спр.9. – Арк.83. 47 Статути Великого князівства Литовського: У 3 т. – Т.ІІІ: Статут Великого князівства Литовського 1588 р.: У 2 кн. – Кн.2. – Одеса, 2004. – С.303. 48 ДАДО. – Ф.467. – Оп.1. – Спр.9. – Арк.84; Ф.375. – Оп.2. – Спр.20. – Арк.106. 49 Посунько О. Використання норм ІІІ Литовського статуту у спадкових спорах останньої чверті ХVІІІ ст. … – С.238. 50 ДАДО. – Ф.1684. – Оп.2. – Спр.876. – Арк.2, 7 зв. 51 Маслійчук В. Вік дорослішання: початок повної кримінальної відповідальності в Лівобережній та Слобідській Україні у другій половині ХVIII ст. // Український історичний журнал. – 2010. – №2. – С.38–42; Сердюк І. Маленький дорослий: Дитина й дитинство в Гетьманщині ХVІІІ ст. – К., 2018. – С.42–75. Український історичний журнал. – 2020. – №6 64 Ольга Посунько дослідники історії права52. Проблема ускладнюється тим, що розуміння меж до- рослішання залежало від різних обставин, традицій. У Російській імперії саме у ХVІІІ ст. влада неодноразово зверталася до цього питання. В останній чверті сто- ліття часто посилалися на закон від 26 червня 1765 р., який у кримінальних спра- вах установлював вік настання повної відповідальності з 17 років і проводив певну ґрадацію всередині вказаної вікової групи53. У документах Катеринославського со- вісного суду зустрічається апеляція й до 18 років як віку повноліття54. Зазвичай довідки про вік готували духовні правління, але часто з різних при- чин вони не могли надати потрібної інформації. Тому іноді можна лише констату- вати факт малолітства злочинця, спираючись на характеристику суду. Поширеним варіантом зловживання віковими преференціями стало залучення неповнолітніх до злочинних діянь. Відповідно, бачимо дітей, звинувачених у не зовсім притаман- них їм злочинах: фальшування грошей, крадіжка поштових грошей чи бочки вина, підпал поміщицького маєтку55. Упродовж першої половини ХІХ ст. законодавець неодноразово звертався до цього питання, реагуючи на апеляційні справи, що потрапляли до Сенату. Урешті- решт 1850 р. вийшов указ, згідно з яким малолітніми вважалися діти до 14 років і їхні справи залишилися в компетенції совісних судів. Якщо вони були залучені до злочину дорослих, то совісний суд надавав висновок про те, «с разумением ли действовал малолетний»56. З огляду на традиції і принципи існування патріархального суспільства, у конфлікті «батьки – діти» держава була на боці батьків, голови родини – у кон- флікті «чоловік – дружина». Наприклад, у фонді Катеринославського совісного суду є дві (з 30 збережених) справи про сімейне насильство з боку чоловіків. У таких випадках ішлося не про вікові преференції, але пом’якшувальним фактом стало визнання одного з них, Давида Куриленка з Полтавського повіту, божевільним57. В іншому випадку – Потапа Носа з Кременчуцького повіту – суд дійшов висно- вку про ненавмисність убивства. «Божевільний» Куриленко бив вагітну дружи- ну «ногами и кулачьем» так, що вона передчасно народила мертву дитину, на якій лікар теж відзначив сліди від побоїв58. А Нос зізнався, що бив дружину у живіт, викинув у сіни, де та й померла. Водночас він ставив під сумнів свою причетність до смерті, наполягаючи на версії отруєння напередодні на ярмарку у Кременчуці59. Не дивно, що М.Кноррінґ зауважив про загалом більш лояльну позицію в по- караннях із боку совісного суду порівняно з судами першої інстанції60. Гуманні ідейні настанови доби Просвітництва, спрямовані на втілення принципів «чело- веколюбия», насправді часто ставали прикриттям для неправомірної поблажли- вості. Справи Катеринославського суду лише підтверджують такі ж факти з інших 52 Бабкова Г. «По несовершенству лет…»: малолетние преступники в пенитенциарной системе России XVIII в. [Електронний ресурс]: https://www/perspektivia.net/publikationen/vortraege-moskau/babkova_ kinderkriminalitaet; Храмова И.С. Уголовная ответственность несовершеннолетних в России в период абсолютизма: Автореф. … канд. юрид. наук. – Казань, 2007. – 26 с. 53 ПСЗРИ. – Собр.1. – Т.17. – Санкт-Петербург, 1830. – №12424. 54 ДАДО. – Ф.467. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.37. 55 Там само. – Ф.1684. – Оп.2. – Спр.876. – Арк.2 зв., 8, 10. 56 ПСЗРИ. – Собр.2. – Т.25. – Санкт-Петербург, 1851. – №24633. 57 ДАДО. – Ф.467. – Спр.15. – Арк.1–2. 58 Там само. – Арк.6 зв. 59 Там само. – Спр.28. – Арк.10. 60 Кнорринг Н.Н. Очерки по истории Тульского совестного суда… – С.11. Український історичний журнал. – 2020. – №6 65Катеринославський совісний суд (1784–1855 рр.): етапи та особливості діяльності реґіонів61, коли «божевіллям» виправдовували завдання тяжких тілесних ушко- джень чи вбивство. Більшість цивільних справ із фонду 467 ДАДО також відносяться до території колишньої Гетьманщини. Деякі надзвичайно цікаві, оскільки демонструють уяв- лення про совісне судочинство людьми тієї доби. Зокрема справа першого пред- водителя дворянства Катеринославської ґубернії Костянтина Лалоша та його пасинка Олександра Остроградського з приводу успадкування майна Марфи Іванівни Лалош (Остроградської в першому шлюбі)62. Три роки у Градізькому по- вітовому суді тривав безплідний розгляд претензій Лалоша, у зв’язку з чим він пи- сав, що «принужденным себя нашёл к удобнейшему окончанию сих дел прибегнуть к совестному суду»63. Його візаві натомість інакше бачив можливості совісного суду, зазначаючи: «По одним искам двум судопроизводствам быть по законам не долж- но, следственно и являться мне в совестный суд, которого должность в гражданских делах состоит в том единственно, чтобы примирять тех только спорящихся, кои просьбою прибегают к разбирательству оного суда, не следовало»64. Згодом він оста- точно підтвердив небажання розгляду справи у цій інстанції. У деяких випадках процес у совісному суді й не набирав обертів, оскільки один з учасників відразу виказував свою позицію. Наприклад, поручик С.Старухін на майновий позов своєї сестри відверто заявив, що «во оном суде производства иметь не желаю […] готов формально отвечать»65. Катеринославський суд прореагував відповідно: якщо, мовляв, бажання однієї з процесуальних сторін відсутнє, «то суду до той их распри дела нет»66. Коли ж дві сторони знаходили порозуміння, то справи про примирення мо- гли вирішитися досить швидко. Так, упродовж вересня 1787 р. залагодився кон- флікт між жителями Кременчуцького повіту майоршею А.Волковою й вахмістром Широковським із приводу оренди останнім хутора. У підсумковій угоді дві сторони заявляли, що вони «предложенным от Екатеринославского совестного суда сред- ством помирились»67. Другий етап функціонування Катеринославського совісного суду мав свої осо- бливості. Незважаючи на недостатню матеріальну зацікавленість посадою, деякі судді цієї установи прослужили не одну каденцію: Н.Андрєєв, Ф.Франк, А.Яковлєв, О.Захар’їн68. Серед них були й доволі відомі в місті та ґубернії особи: лікар К.Роде, предводитель дворянства Ф.Франк69. Ці люди у своїй діяльності справді керували- ся сумлінням, але все ж, як і раніше, фактично всі судді не мали юридичної освіти. Відновивши совісні суди, влада періодично уточнювала їх компетенцію і пра- вила роботи. Так, у 1805 р. іменним указом наказувалося кримінальні справи з совісних судів обов’язково передавати на ревізію в ґубернську канцелярію. У ви- падку, коли ґубернатор не погоджувався з рішенням суду, він мав через міністра юстиції доповісти у Сенат70. 61 Маслійчук В. Неповнолітні злочинці... – С.100 62 Посунько О. Перший предводитель катеринославського дворянства К.Лалош: сюжети до біографії крізь призму судового процесу // Universum Historiae et Archaeologiae. – Т.1(26). – Вип.1/2. – Дніпро, 2018. – С.14–22. 63 ДАДО. – Ф.467. – Оп.1. – Спр.13. – Арк.36. 64 Там само. – Арк.47. 65 Там само. – Спр.4. – Арк.4. 66 Там само. – Арк.5. 67 Там само. – Спр.7. – Арк.22. 68 Шандра В. Совісні суди в Україні… – С.202–203. 69 Історія міста Дніпропетровська / За наук. ред. А.Г.Болебруха. – Дніпропетровськ, 2006. – С.121. 70 ПСЗРИ. – Собр.1. – Т.28. – Санкт-Петербург, 1830. – №21777. Український історичний журнал. – 2020. – №6 66 Ольга Посунько Уявлення про діяльність Катеринославського совісного суду в першій поло- вині ХІХ ст. дають лише скупі відомості другого опису втрачених справ. Із 64 за- фіксованих судових розглядів – 16 (25%) становлять позови батьків на дітей; 13 (20,3%) випадків затримання осіб «за неимение письменного вида»; 11 (17,2%) справ малолітніх (ті, де це точно відомо)71. Як бачимо, справ неповнолітніх суттє- во поменшало. Превалювання конфліктів «батьки – діти» виявилося наслідком розширення компетенції совісного суду на початку ХІХ ст. Прецедентом стали численні звер- нення ображених батьків зі скаргами на «неповиновение» дітей, їх недостойну по- ведінку, суперечки за майно. В.Шандра вважає, що певний влив на імператора Олександра І справила практика роботи великої кількості мирових судів у Царстві Польському, що «замирювали» подібні конфлікти72. Серед тих, хто звертався до Катеринославського суду, присутні всі категорії вільного населення: казенний селянин, чоловік «из рабочих», поручик і радниця, 4 міщан, поміщиця, 2 дворян і стосовно 4 осіб немає вказівок на їх соціальний стан (усього 15 звернень). Подекуди в назвах справ виражався й характер образ: наща- док завдає «глубокие обиды», «ведёт развратную жизнь», є також «неповиновение дочерей»73. Із матеріалів з історії Катеринославщини невідомо, чим завершувалися такі справи. Але опубліковані протоколи Державної ради при височайшому дворі (1801–1810 рр.), де на найвищому рівні обговорювалися проблеми непо- розумінь між батьками та дітьми, загалом надають можливість зрозуміти прак- тику їх вирішення. Стосовно осіб чоловічої статі це могло бути й рішення про віддачу у солдати74, але в більшості випадків передбачалося направлення таких нащадків у «смирительные дома»75, що відповідало нормам «Учреждений для управления губерний Всероссийской империи» 1775 р.76 Наскільки ефективни- ми виявлялися ці покарання, надто з огляду на дефіцит таких закладів у дер- жаві, сказати складно. Діяльність Катеринославського совісного суду (переважно в перший пері- од) красномовно ілюструє деякі особливості «українського» функціонування цієї установи якраз на певному контрасті різних територій усередині намісництва. Судовим розглядам із повітів колишньої Гетьманщини притаманні такі харак- теристики: жителі вказаних територій демонстрували доволі непогану обізна- ність із нормами майнового права, яке ґрунтувалося на Литовському статуті; повагу до письмових свідчень, що його підтверджували. На тлі загальної ситуації в Південній Україні, яка перебувала у стані перерозподілу земельних ресурсів, вражали приклади володіння документами на землю в декількох поколіннях77. З урахуванням того, що поміщики часто мали нерухомість у різних повітах Катеринославщини, так чи інакше з правовими традиціями Лівобережжя знайо- милися й новоприбулі дворяни. Ще одна особливість – активне залучення адвока- тів (повірених). Можна відзначити також досить високу господарську активність 71 ДАДО. – Ф.1684. – Оп.2. – Спр.615. – Арк. 1–8. 72 Шанда В. Совісні суди в Україні… – С.37. 73 ДАДО. – Ф.1684. – Оп.2. – Спр.615. – Арк.1, 2 зв., 6. 74 Архив Государственного совета. – Т.3: Царствование императора Александра 1-го (1801–1810). – [Ч.2]. – Санкт-Петербург, 1878. – С.1105. 75 Там же. – С.578. 76 Положення про губернії. 1775 р. – С.71. 77 ДАДО. – Ф.467. – Оп.1. – Спр.3. – Арк.11–11 зв. Український історичний журнал. – 2020. – №6 67Катеринославський совісний суд (1784–1855 рр.): етапи та особливості діяльності жіноцтва, що часто відстоювалася через суд78. Указані обставини, плюс значна кількість чиновників, які вийшли з канцелярій Гетьманщини і Слобожанщини79, «просували» ці впливи на південь. Одна з причин слабкої ефективності совісних судів полягала у відсутності чіт- кої й цілісної концепції їх ролі та компетенції. З органу, який міг би швидкими темпами вирішувати цивільні справи на основі примирення, вони дедалі більше в ХІХ ст. перетворювалися на структури з розмитими моралізаторськими функція- ми, що особливо виявлялося у справах про родинні конфлікти. Так само невласти- вим для совісного суду стало зобов’язання розбиратися з волоцюгами, особами «без письменного вида», навіть якщо йшлося про неповнолітніх. Усе це нівелювало позитивні якості інституції, які знаходили відгук серед населення: участь суспільства у виборах членів суду, спрямованість на швидке вирішення проблем, опертя не лише на закони, але й на здоровий глузд. Проте за- гальна криза системи судочинства в державі не могла оминути й совісні суди. Тому їх ліквідація у середині ХІХ ст. стала вже вимогою часу. REFERENCES 1. Babkova, G. (2010). «Po nesovershenstvu let…»: maloletnie prestupniki v penitentsiarnoj sisteme Rossii XVIII v. Retrieved from: https://www/perspektivia.net/publikationen/vortraege-moskau/babkova_kinderkriminalitaet [in Russian]. 2. Bielaia, O. (Comp.), Kamenieva, S. (Ed). (2014). Derzhavnyi arkhiv Kyivskoi oblasti: Anotovanyi reiestr opysiv, 1: Fondy dora- dianskoho periodu. Kyiv: Derzhavna arkhivna sluzhba Ukrainy. [in Ukrainian]. 3. Bolebrukh, A. (Ed). (2006). Istoriia mista Dnipropetrovska. Dnipropetrovsk. [in Ukrainian]. 4. Danilevskij, I.N., Kabanov, V.V., Medushevskaja, O.M. & Rumiantseva, M.F. (1998). Istochnikovedenie: Teoria. Istoria. Metod. Istochniki rossijskoj istorii. Moskva. [in Russian]. 5. Hedio, A.V. (2012). Mariupolskyi hretskyi sud: istoriia stvorennia ta diialnist. Donetsk: DonNU. [in Ukrainian]. 6. Khutko, T.V. (2012). Stvorennia sudovykh orhaniv u Tavriiskii oblasti u 80-ti – 90-ti rr. ХVIII st. Uchenye zapiski Tavricheskogo natsionalnogo universiteta im. V.I.Vernadskogo. Serija «Yuridicheskie nauki», 25(64), 2, 357–366. [in Ukrainian]. 7. Kozyriev, V.K. (Ed.). (1999). Polozhennia pro hubernii. 7 hrudnia 1775 r. Materialy do istorii administratyvnoho ustroiu Pivdennoi Ukrainy (druha polovyna ХVIII – persha polovyna ХIХ st.), 4–90. Zaporizhzhia. [in Ukrainian]. 8. Madariaga, I. (2002). Rossija v epokhu Ekateriny Velikoj. Moskva: Novoe literaturnoe obozrenie. [in Russian]. 9. Malyshev, O.O. (2013). Zakonodavchі zakhody іmperatora Pavla І z pytan sudіvnytstva na ukrainskykh zemliah (1796– 1801 rr.). Pravova derzhava, 24, 42–51. Kyiv: Іn-t derzhavy і prava іm. V.M.Koretskoho NAN Ukrainy. [in Ukrainian]. 10. Masliichuk, V. (2008). Ditozhubnytstvo na Livoberezhnii ta Slobidskii Ukraini u druhii polovyni XVIII st. Kharkiv: Kharkivskyi muzei pryvatnoi sadyby. [in Ukrainian]. 11. Masliichuk, V. (2007). Nasylstvo v rodyni na Livoberezhnii ta Slobidskii Ukraini u druhii polovyni XVIII st. Sotsium, 7, 243–263. [in Ukrainian]. 12. Masliichuk, V. (2010) Vik doroslishannia: pochatok povnoi kryminalnoi vidpovidalnosti v Livoberezhnii ta Slobidskii Ukraini u druhii polovyni XVIII st. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 2, 38–42. [in Ukrainian]. 13. Masliichuk, V. (2011). Nepovnolitni zlochyntsi v Kharkivskomu namisnytstvi: 1780–1796 rr. Kharkiv: Kharkivskyi muzei pry- vatnoi sadyby. [in Ukrainian]. 14. Mkhitarian, L.Yu. (2014). Dejatelnost sovestnykh sudov v dorevoljutsionnoj Rossii (na primere Permskoj gubernii). Vestnik Permskogo universiteta: Yuridicheskie nauki, 1(23), 37–43). [in Russian]. 15. Migunova, T.L. (2008). Administrativno-sudebnaja i pravovaja reforma Ekateriny Velikoj: Istoriko-pravovoj aspekt. Vladimir. [in Russian]. 16. Migunova, T.L. (2008). Uchrezhdenie sovestnogo suda v Rossii. Vestnik Saratovskoj gosudarstvennoj akademii prava, 3, 228–233. [in Russian]. 17. Pankieiev, O.S. (Comps.). (2011). Hrupovi formuliarni spysky chynovnytstva Novorosiiskoi hubernii za 1798 r. Zaporizhzhja. [in Ukrainian, in Russian]. 18. Posunko, O. (2004). Diialnist orhaniv yustytsii na Katerynoslavshchyni v ostannii chverti XVIII – pershii polovyni XIX st. Istoriia i osobystist istoryka: Zb. nauk. prats, prysviachenykh 60-richnomu yuvileiu profesora H.K.Shvydko, 189–201. Dnipropetrovsk. [in Ukrainian]. 19. Razumov, E.V. (2014). Stanovlenie sistemy sovestnykh sudov v Rossijskoj imperii. Vestnik Chuvashskogo universiteta, 3, 286–288). Retrieved from: https://cyberleninka.ru/article/v/stanovlenie-sistemy-sovestnyh-sudov-v-rossiyskoy-imperii [in Russian]. 78 Посунько О. «…В рассуждении женскаго полу моего неудобно…»: Захист майнових інтересів жінок у судах Катеринославського намісництва у 80–90-х рр. ХVІІІ ст. // Соціум: Альманах соціальної історії. – Вип.13/14. – К., 2017. – С.218–238. 79 Групові формулярні списки чиновництва Новоросійської губернії за 1798 р. / Упор. О.С.Панкєєв. – Запоріжжя, 2011. – С.18–96. Український історичний журнал. – 2020. – №6 68 Ольга Посунько 20. Shakhraichuk, I.A. (2000). Spadkove pravo Ukrainy (retrospektyvnyi analiz). Dnipropetrovsk: DNU. [in Ukrainian]. 21. Shandra, V. (2009). Sovisnyi sud na Pravoberezhnii Ukraini kintsia XVIII – pershoi polovyny XIX st.: struktura ta sudovi praktyky. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 2, 83–96. [in Ukrainian]. 22. Shandra, V. (2009). Sovisni sudy ostannoi chverti XVIII st. – pochatku 1860-kh rr. v otsintsi istorykiv ta pravoznavtsiv. Problemy istorii Ukrainy XIX – pochatku XX st., 16, 306–317). [in Ukrainian]. 23. Shandra, V. (2011). Sovisni sudy v Ukraini (ostannia chvert XVIII – seredyna XIX st.). Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy. [in Ukrainian]. 24. Shevchuk, A. (2010). Formuvannia dvorianskoho stanovoho sudu v ukrainskykh huberniakh Rosiiskoi imperii. Istoriia. Filosofiia. Relihiieznavstvo, 1/2, 61–69. [in Ukrainian]. 25. Shevchuk, A. (2010). Sudova vlada v Rosiiskii imperii pershoi polovyny XIX st.: istoriohrafichnyi ohliad. Volynski istorychni zapysky, 4, 69–81. [in Ukrainian]. 26. Starikova, N.V. (2013). Sovestnyj sud v sudebnoj sisteme Ekateriny ІІ (po materialam Nizhegorodskoj gubernii). Vestnik Mininskogo universiteta, 4. [in Russian]. 27. Tlieush, V.M. (2018). Formuvannia merezhi hubernskykh ustanov Katerynoslavskoi hubernii u XIX st. Hhrani, 21, 8, 85–93. [in Ukrainian]. 28. Usenko, I.B. (Ed.). (2014). Sudova vlada v Ukraini: istorychni vytoky, zakonomirnosti, osoblyvosti rozvytku. Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian]. 29. Voropanov, V.A. (2010). Praktika sovestnykh sudov na Urale i v Zapadnoj Sibiri v kontse XVIII – pervoj polovine XIX vv. Nauchnyj vestnik Uralskoj akademii gosudarstvennoj sluzhby, 2(11), 126–130). [in Russian]. 30. Yakovets, N. (2003). Katerynoslavskyi sovisnyi sud kintsia XVIII st.: heneza i napriamky diialnosti (za materialamy DADO). Hhrani, 3/4, 85–93. [in Ukrainian]. Olha Posunko Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Docent, Head of Department of History of Ukraine, Oles Honchar Dnipro National University (Dnipro, Ukraine), olgaposunko70@gmail.com ORCID: https://orcid.org/0000-0002-7250-9696 Katerynoslav Conscientious Court (1784–1855): The Stages and Features of Activity Abstract. The purpose of the article is to reconstruct and analyze the main stages and features of the Katerynoslav Conscientious Court (1784–1855). The research methodology is based on the principles of historicism, scientificity and objectivity. Comparative-historical, analytical-synthetic methods, methods of scientific criticism of sources; interdisciplinary approach were used. Scientific novelty. Based on the researched sources, a significant part of which was first introduced to scientific circulation, the work and specifics of the Katerynoslav Conscientious Court were characterized. This regional plot complements existing studies on the history of such institutions in Ukraine; clarifies the positions established in the historiography on the chronology of events; extends the idea of the possibilities of source complexes on a given topic. Research results. It was established that the Katerynoslav Conscientious Court began its activity in 1784. On the example of the differences of civil proceedings for certain ethnic groups of the region, for the lands of the former Hetmanshchyna, part of which was a part of the Katerynoslav governorship (1783–1796), not only the territorial but also the cultural and legal mosaic of the region was revealed. It is noted that at the first stage of the existence of the Katerynoslav Conscientious Court (until 1797), its leaders were more likely to be appointed than elected from among the local nobility. They were forced to rely not only on "conscience" and Russian law, but also on the norms of the Lithuanian Statute of 1588 and Magdeburg Law. The imposition of non-specific functions on the conscientious courts in the first half of the 19th century gradually leveled off the positive potential laid down in the educational idea of their creation. The possibility of one of the parties to refuse to hear the case in a conscientious court, the lack of a conscious juvenile policy of the state and its provision made this institution, along with the whole judicial system, ineffective and destined to liquidation. Prospects for further studies. The considerable potential of materials of the Katerynoslav Conscientious Court in the study of the social history of the region, in highlighting the problem of incorporation of the population of the region into the imperial society through unification of the law and the judicial system was emphasized. Keywords: Katerynoslav governorship, judicial reform of 1775, conscientious court, Southern Ukraine.

Катеринославський совісний суд (1784–1855 рр.): етапи та особливості діяльності

Institution

Ähnliche Einträge