Гирич І. В’ячеслав Липинський: хлібороб і жовнір (Співвідношення демократичного і консервативного в його історіософії)
Рецензія на книгу: Гирич І. В’ячеслав Липинський: хлібороб і жовнір (Співвідношення демократичного і консервативного в його історіософії). – К., 2019. – 310 с.
Gespeichert in:
| Datum: | 2020 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2020
|
| Schriftenreihe: | Український історичний журнал |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179901 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Гирич І. В’ячеслав Липинський: хлібороб і жовнір (Співвідношення демократичного і консервативного в його історіософії) / В. Тельвак // Український історичний журнал. — 2020. — Число 6. — С. 188-192. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-179901 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1799012021-07-02T01:26:32Z Гирич І. В’ячеслав Липинський: хлібороб і жовнір (Співвідношення демократичного і консервативного в його історіософії) Тельвак, В. Рецензії й огляди Рецензія на книгу: Гирич І. В’ячеслав Липинський: хлібороб і жовнір (Співвідношення демократичного і консервативного в його історіософії). – К., 2019. – 310 с. 2020 Article Гирич І. В’ячеслав Липинський: хлібороб і жовнір (Співвідношення демократичного і консервативного в його історіософії) / В. Тельвак // Український історичний журнал. — 2020. — Число 6. — С. 188-192. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179901 uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії й огляди Рецензії й огляди |
| spellingShingle |
Рецензії й огляди Рецензії й огляди Тельвак, В. Гирич І. В’ячеслав Липинський: хлібороб і жовнір (Співвідношення демократичного і консервативного в його історіософії) Український історичний журнал |
| description |
Рецензія на книгу: Гирич І.
В’ячеслав Липинський: хлібороб
і жовнір (Співвідношення демократичного і
консервативного в його історіософії). –
К., 2019. – 310 с. |
| format |
Article |
| author |
Тельвак, В. |
| author_facet |
Тельвак, В. |
| author_sort |
Тельвак, В. |
| title |
Гирич І. В’ячеслав Липинський: хлібороб і жовнір (Співвідношення демократичного і консервативного в його історіософії) |
| title_short |
Гирич І. В’ячеслав Липинський: хлібороб і жовнір (Співвідношення демократичного і консервативного в його історіософії) |
| title_full |
Гирич І. В’ячеслав Липинський: хлібороб і жовнір (Співвідношення демократичного і консервативного в його історіософії) |
| title_fullStr |
Гирич І. В’ячеслав Липинський: хлібороб і жовнір (Співвідношення демократичного і консервативного в його історіософії) |
| title_full_unstemmed |
Гирич І. В’ячеслав Липинський: хлібороб і жовнір (Співвідношення демократичного і консервативного в його історіософії) |
| title_sort |
гирич і. в’ячеслав липинський: хлібороб і жовнір (співвідношення демократичного і консервативного в його історіософії) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2020 |
| topic_facet |
Рецензії й огляди |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179901 |
| citation_txt |
Гирич І. В’ячеслав Липинський: хлібороб і жовнір (Співвідношення демократичного і консервативного в його історіософії) / В. Тельвак // Український історичний журнал. — 2020. — Число 6. — С. 188-192. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT telʹvakv giričívâčeslavlipinsʹkijhlíborobížovnírspívvídnošennâdemokratičnogoíkonservativnogovjogoístoríosofíí |
| first_indexed |
2025-07-15T19:14:34Z |
| last_indexed |
2025-07-15T19:14:34Z |
| _version_ |
1837741511607844864 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2020. – №6
Автор рецензованої книги Ігор Гирич добре зна-
ний не тільки у середовищі його колег-істори-
ків, але й широким колам зацікавленої рідним
минулим української громадськості. Як один
із небагатьох публічних українських інтелек-
туалів, він доволі часто виступає запрошеним
експертом на численних теле- та радіоефірах.
Така популярність київського вченого пояс-
нюється як різноплановістю його зацікавлень
(українська суспільно-політична думка та істо-
ріографія, історична дидактика, києвознавство
тощо), так і глибоким знанням та оригінальним тлумаченням подій і явищ інте-
лектуальної історії України ХІХ–ХХ ст. Вагоме місце у творчому доробку І.Гирича
посідає липинськознавство: його численні критичні тексти, джерельні публікації,
аналітичні та синтетичні розвідки є важливою складовою сучасних студій про ви-
значного ідеолога українського консерватизму.
Утім більшість згаданих текстів побачили світ наприкінці минулого століття в
низьконакладових виданнях, що давно малодоступні навіть для дослідників. Тож
неодноразово ми – колеги та приятелі автора – звертали його увагу на потребу по-
новного видання липинськознавчих текстів, як він це кілька років тому зробив зі
своїми студіями про М.Грушевського. Реалізувати ці плани уможливила «Програма
розвитку пріоритетних напрямів наукових досліджень». Утім, на відміну від зга-
дуваної збірки текстів про М.Грушевського, цього разу І.Гирич цілком виправдано
вирішив не просто зібрати та систематизувати за тематичними рубриками влас-
ні публікації, а творчо переосмислити і доопрацювати свій липинськознавчий до-
робок, виклавши його у вигляді монографічного дослідження. У підсумку, читач
отримав якісну новітню спробу інтелектуальної біографії В’ячеслава Липинського,
котрій автор дав цікаву назву, що відсилає нас до однієї із малознаних самохарак-
теристик героя дослідження.
Відкриває книгу розлога передмова, в якій І.Гирич порушує декілька важли-
вих проблем. Насамперед він переконливо доводить актуальність творчої спадщи-
ни героя його дослідження для українського сьогодення. Не без певної ідеалізації
В.Липинського, автор акцентує на альтруїзмі історика, його сміливості йти проти
освячених традицією переконань, принциповості та безкомпромісності в обстою-
ванні українських державницьких інтересів, чого виразно бракувало як більшос-
ті тогочасних політиків, так і нашим сучасникам, котрим поталанило опинитися
біля державного керма. Далі автор наводить стислий, але місткий огляд липин-
ськіани, виправдано зосередившись на монографічних опрацюваннях останніх
десятиліть та оминувши численні тексти причинкового характеру. Відзначаючи
повноту історіографічного огляду, закинемо авторові надмірну скромність – цілко-
вите мовчання стосовно власного історіографічного доробку, що робить змальовану
ним картину сучасної липинськіани далеко не повною. Наприкінці вступу І.Гирич
гиРич І.
в’ячеСлав липинСький: хлІбоРоб
І жовнІР (СпІввІдношення демокРатичного І
конСеРвативного в його ІСтоРІоСофІї). –
к., 2019. – 310 С.
Український історичний журнал. – 2020. – №6
189Рецензії й огляди
окреслив поставлене перед собою завдання – діалектично поєднати фактографіч-
ну та інтерпретаційну компоненти при реконструкції інтелектуальної біографії
В.Липинського з акцентом на її довоєнну складову. Водночас важко погодитися
з авторським запевненням, що рецензована книга має «науково-популярний ха-
рактер» (с.18). На наше переконання, як спробуємо це показати нижче, обрані
І.Гиричем сюжети вимагають від читача доброї орієнтації у суспільно-політичному
та історіографічному контекстах доби В.Липинського.
Першу частину монографії – «Республіканський консерватор: В.Липинський
до Української революції 1917–1921 рр.» – присвячено розлогій проблематиці
становлення ключових засад суспільної ідеології й історіософії засновника дер-
жавницької школи. Насамперед автор змальовує біографічну канву дореволюцій-
ного періоду життя героя його студії, цілком слушно фокусуючись на малознаних
проблемах. Таким чином, читач дізнається про роки навчання В.Липинського в
Україні та за кордоном, появу й ускладнення проблем зі здоров’ям, початки гро-
мадської активності, особливість просвітянської праці, хліборобські будні на хуторі
Русалівські Чагарі тощо. Особливою докладністю позначено з’ясування участі по-
чаткуючого історика у справі видання «Історії України-Русі» М.Аркаса та підготов-
ки праці «Шляхта на Україні» – це ті проблеми, що їх усебічне обговорення автор
значною мірою започаткував у сучасній історіографії.
Далі І.Гирич реконструює важливу проблему «В’ячеслав Липинський – публі-
цист», здійснюючи це крізь призму низки ключових сюжетів: складних взаємин інте-
лектуала зі знаковими діячами наддніпрянського суспільного руху (С.Єфремовим
та Б.Ярошевським), співпраці з часописами «Рада» і «Przegląd Krajowy». Зрештою
І.Гирич звертається до суто інтелектуальної складової досліджуваного періоду,
оповідаючи про генезу ідеї і труднощі з реалізацією проекту «Z dziejów Ukrainy».
Завершують першу частину книги цікаві авторські спостереження стосовно нереа-
лізованих творчих планів В.Липинського, а також його рукописних праць, що пе-
ребували на тих чи інших етапах підготовки, але так і не були видані й загубилися
в роки революційних потрясінь, уважаючись наразі втраченими.
Що важливо, вищезгаданий широкий спектр проблем автор реконструює
у широкому суспільно-політичному й історіографічному контекстах знакового
для становлення модерного українства періоду останньої третини ХІХ – початку
ХХ ст. Це робить переконливою відтворену ним генезу особистісного становлення
В.Липинського від київського гімназиста, котрий шукає своє «я», і до впевненого
у правоті власних ідей «релігійного місіонера української ідеї» (с.34). Ще однією
важливою рисою розділу видається вдале намагання дослідника якомога доклад-
ніше простежити рецепцію інтелектуальних новацій свого героя та показати його
щоденність, не завжди привабливу, що сприятиме розбронзовуванню одного зі зна-
кових українських інтелектуалів, його наближенню до читача. Водночас І.Гирич
не зміг не потрапити під вплив потужної інтелектуальної харизми В.Липинського,
дещо переоцінюючи, на нашу думку, тогочасну резонансність його ідей. Так, недо-
статньо обґрунтованою для нас є теза, що дослідження «Z dziejów Ukrainy» «відразу
ставить його (тобто В.Липинського – В.Т.) у ряд найвидатніших істориків України»
(с.40). Ані згадана рецепція цієї праці, ані тогочасні дискусії у середовищі україн-
ських дослідників минулого не узасаднюють цього твердження.
Другу частину монографії відведено всебічній реконструкції політичного та
ідеологічного тла діяльності В.Липинського наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
У цьому розділі І.Гирич поставив перед собою амбітні завдання з’ясувати, «чи був
В’ячеслав Казимирович у цей період стопроцентним консерватором і прихильником
Український історичний журнал. – 2020. – №6
190 Рецензії й огляди
монархічної влади, чи став він таким уже з початком Української революції, 1917 р.;
як співвідносилися в суспільній ідеології В.Липинського консервативне мислення
і демократична практика» (с.98). Як відомо, у липинськознавстві тривалий час то-
читься дискусія з цього приводу. Обстоюючи власне бачення, автор знову обрав
сюжетний підхід при з’ясуванні цієї важливої проблеми, відтворивши взаємини
свого героя з представниками провідних напрямків тогочасного українського та
польського політикуму (українські та польські націонал-демократи, соціал-демо-
крати, радикали, консерватори тощо). Таким чином, читач отримав надзвичайно
насичені фактажем та оригінальними спостереженнями нариси, в яких реконстру-
йовано генезу спілкування В.Липинського з М.Грушевським, А.Жуком, Є.Чи ка-
ленком та ін. Підсумовуючи свої розважання, І.Гирич переконливо доводить, що
до вибуху Української революції В.Липинський свідомо пов’язував себе з демокра-
тичним рухом, оскільки це органічно випливало з логіки громадсько-політичного
життя Наддніпрянщини.
Згадані сюжети автор звично для себе розглядає у широкому історіографічно-
му контексті досліджуваної доби, слушно наголошуючи на зростаючих симпатіях
свого героя до неоромантичної ідеології, котра поступово завойовувала серця інте-
лектуалів з обширу Центрально-Східної Європи. Важливими є й вдалі намагання
І.Гирича показати В.Липинського очима сучасників, з’ясувати особливості рецепції
його громадського служіння в польському та українському середовищах. Для нас у
цій частині праці більшої аргументації потребує авторова теза, що М.Грушевський,
за визначенням В.Липинського, був «продуцієнтом», адже нібито на початку ХХ ст.
«займався підприємницькою діяльністю» (с.105). Нам такі факти з біографії автора
«Історії України-Руси» невідомі.
Третій розділ рецензованої книги присвячено аналізу суспільно-політичних
поглядів В.Липинського в 1908–1917 рр. відповідно до головніших структурних
елементів його філософії українського суспільства. У цій частині І.Гирич зосе-
редився на наступних сюжетних лініях: проблема кореляції консервативного
демократизму та правого народництва в політичних побудовах В.Липинського,
співвідношення класового й національного у його теорії, присутність народниць-
ких ідей у дискурсі вченого, бачення ним шляхів вирішення польського питан-
ня в Україні тощо. Окремо дослідник зосередився на з’ясуванні категоріального
апарату державницької історіософії, аналізуючи специфіку змістового наповнення
й артикуляції понять «нація», «територіалізм», «самостійність» у дореволюційний
час. Уповні виправдано автор чи не найбільшу увагу присвятив з’ясуванню особли-
востей конструювання В.Липинським ключового концепту «українська шляхта»
та тих інтерпретаційних метаморфоз, що їх він зазнав упродовж 1900–1920-х рр.
Висвітлюючи згадані питання, як і в попередніх частинах книги, І.Гирич демон-
струє чудову орієнтацію у широкому контексті ідеологічних дискусій на теренах
Центрально-Східної Європи.
На особливу згадку заслуговує переконлива спроба автора показати держав-
ницьку та народницьку історіософії не конфліктно – крізь узвичаєну призму ідей-
ного протистояння творців, як це зазвичай робилося впродовж цілого ХХ ст., а
компліментарно, коли конструкції В.Липинського розглядаються як важливе до-
повнення традиційної схеми української історії М.Грушевського (с.175). Важливим
є також рецептивний підхід при викладі порушених проблем: залучаючи різнопла-
нові джерела, І.Гирич відтворює суспільний розголос історіософських пропозицій
свого героя, доречно вказуючи на їхню актуальність як для польсько-українських
і російсько-українських відносин першої половини ХХ ст., так і для сучасного
Український історичний журнал. – 2020. – №6
191Рецензії й огляди
українства. Серед дрібних недоглядів цієї частини книги віднотуємо фактологічну
помилку – у ХІХ ст. існувало не Познанське воєводство (с.166), а Велике князівство
Познанське.
Останні дві частини книги відведено під аналіз різнопланової проблематики
життя, суспільно-політичної і творчої діяльності В.Липинського в роки Української
революції та міжвоєнний час. Подібно до того, як це було в першому розділі, І.Гирич
насамперед знайомить читача з біографічною канвою останнього періоду життя ге-
роя його дослідження: із доречною стислістю наведено ключові події полтавського,
віденського та берлінського етапів біографії видатного мислителя; окрему увагу
відведено сповненим самовідданої творчої праці рокам життя в Бадегу поблизу
Ґраца. При цьому особливо докладно реконструйовано період дипломатичної робо-
ти В.Липинського: ми дізнаємося про кадровий склад очолюваного ним посольства
та його піклування про репутацію своїх підлеглих, заходи довкола ратифікації
відомої таємної статті Берестейського договору, позицію у справі Холмщини, на-
магання затримати галицьких вояків на території Української Держави, пошу-
ки непростого компромісу з провідниками «білої» Росії тощо. Правдивою окрасою
цієї частини стали майстерно реконструйовані автором тогочасні взаємини героя
книги з П.Скоропадським і гетьманським оточенням у Ванзеє, Д.Дорошенком,
М.Грушевським, С.Томашівським, Д.Донцовим, Вільгельмом Габсбурґом (Василем
Вишиваним) та ін.
Інший вагомий сюжет четвертого розділу зосереджений на всебічному ана-
лізі твору, котрий розпочав державницьку історіографію – «Україна на перело-
мі». Виправдано уникаючи розлогого реферування змісту праці, І.Гирич, слідом
за Л.Біласом, концептуалізував п’ять проблем, які в українській історіографії
В.Липинський уперше потрактував по-новому. У цьому контексті цікаві чергові
вдалі спроби сучасного історика деконструювати пануючі й надалі історіографічні
стереотипи та показати спільність державницьких інтенцій інтелектуалів-респу-
бліканців і прибічників гетьманської історіософії. Тут І.Гирич вповні аргументо-
вано віднотовує співіснування в той час двох версій українського державництва
в історіографії, політичній думці: консервативної (гетьманської) та демократичної
(республіканської).
Не менш важливі спостереження дослідника над проблемою джерел інтелек-
туального натхнення автора «України на переломі», як також і його реконструкція
направду широкої рецепції цієї праці у середовищі українських інтелектуалів в
еміґрації, на Галичині та на окупованій більшовицькою Росією Наддніпрянщині.
У підсумку, І.Гирич робить переконливий висновок про тогочасну моду на ідеї
В.Липинського. Водночас іноді таке щире захоплення автор невиправдано екс-
траполює на попередній довоєнний період. Так, більшої обґрунтованості, на наше
переконання, вимагає твердження, що «І.Крип’якевич перебував під сильним
впливом В.Липинського ще перед 1914 р.» (с.188), адже відомі нам історіографічні,
епістолярні та мемуарні джерела цього ніяк не підтверджують. Також недостатньо
переконливою для нас, без проведення спеціального історіографічного досліджен-
ня, звучить теза про те, що «писання не демократа М.Грушевського, а консерватора
В.Липинського справляли на інтелектуалів більший вплив» (с.234).
Зрештою останню, п’яту, частину книги відведено всебічному з’ясуванню ідео-
логії, суспільних концептів і месиджів найвідомішого твору В.Липинського «Листи
до братів-хліборобів». І.Гирич знайомить читача з біографічною канвою та ідейним
контекстом появи цієї знакової для української історіософії праці, особливостями
її академічної та суспільної рецепції. Далі йде цікавий аналіз архітектонічних,
Український історичний журнал. – 2020. – №6
192 Рецензії й огляди
стильових і дискурсивних особливостей тексту, що дозволо автору зробити пере-
конливий висновок – «книга В.Липинського за викладом матеріалу, своїми ди-
дактичними засобами і формою нагадує твір Святого Письма» (с.271). Не менш
оригінальною є наведена інтерпретація основних суспільних месиджів «Листів…»,
які В.Липинський, на переконання автора, транслював із принциповою безкомп-
ромісністю до альтернативних суспільствознавчих теорій. Розкриваючи ідейне роз-
маїття праці, І.Гирич фокусується на порушених у ній найголовніших проблемах:
феномені національної державності, особливостях українського монархізму, пошу-
ку ідеальної системи суспільних відносин, осмисленні місця церкви у громадсько-
му житті тощо. Підсумовуючи свій аналіз, автор уповні переконливо, спираючись
на висновки І.Лисяка-Рудницького, обґрунтовує непроминальну актуальність
«Листів…» для українства не лише ХХ ст., але й нашого часу. При цьому, що важ-
ливо, згадано також і ті думки В.Липинського, котрі втратили актуальність з огля-
ду на без малого сто років, що віддаляють нас від появи книги.
Відзначаючи влучність більшості наведених у цій частині спостережень, за-
значимо, що деяким спрощенням тогочасної історіографічної ситуації для нас
стала авторова теза, що «учні М.Грушевського виявилися більш схильними до
сприймання концепції В.Липинського, ніж до праць і думок свого вчителя» (с.268).
Наскільки ми орієнтуємося у проблемі, знакові представники львівської школи
українознавців, котрі не були безпосередньо занурені в політичний конфлікт з
учителем (насамперед М.Кордуба, В.Гарасимчук, І.Крип’якевич), сприймали кон-
цепції двох провідних істориків так, як це пропонує робити й сам І.Гирич, тобто не
конфліктно, а компліментарно – як взаємодоповнювані історіософські оптики.
У післямові І.Гирич продовжив свої розважання на тему актуальності спадщи-
ни В.Липинського як інтелектуала та громадського активіста, але вже в розрізі всі-
єї порушеної у книзі проблематики. Із позиції власних історіософських переконань
автор аргументовано показує, що попри деякі зрозумілі архаїчні риси спадщини
видатного мислителя, ми й надалі можемо, і навіть повинні плекати такі його сві-
тоглядні настанови, як ідеалізм у ставленні до власної держави, максималізм у
вимогах до представників політичного проводу, шанобливе осмислення свого ми-
нулого та розуміння пріоритетності розбудови української політичної нації. Саме
врахування цих «уроків» В.Липинського, слушно наголошує І.Гирич, дасть шанси
Україні гідно перетривати наше тривожне сьогодення.
Насамкінець відзначимо, що у своєму огляді ми далеко не вичерпали поруше-
ні в рецензованій монографії проблеми. Вона значно багатша на актуалізовану
проблематику, глибокі спостереження й цікаві, а подеколи неочікувані висновки,
викладені інтелектуально вишуканим стилем автора. Тому маємо надію, що наш
огляд стане поштовхом для дослідників української історичної та суспільно-полі-
тичної думки безпосередньо ознайомитися з книгою І.Гирича, котра вже стала по-
мітним явищем липинськіани останніх десятиліть.
Віталій Тельвак
доктор історичних наук,
професор кафедри всесвітньої історії та спеціальних історичних дисциплін,
Дрогобицький державний педагогічний університет ім. І.Франка
(Дрогобич, Україна), telvak1@yahoo.com
|