Епістолярна спадщина М.Обідного часів еміграції

Метою статті є аналіз комплексу неопублікованого ділового і приватного листування М.Обідного з «Празької колекції» та інших архівних фондів України й реконструкція на матеріалах його епістолярної спадщини кола спілкування діячів української міжвоєнної еміграції в Польщі та Чехословаччині. Наукова...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2021
Автори:	Радишевський, Р., Кагамлик, С.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2021
Назва видання:	Український історичний журнал
Теми:	Методологія. Історіографія. Джерелознавство
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179920
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Епістолярна спадщина М.Обідного часів еміграції // Український історичний журнал. — 2021. — Число 1. — C. 136-152. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-179920
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1799202021-07-05T01:26:22Z Епістолярна спадщина М.Обідного часів еміграції Радишевський, Р. Кагамлик, С. Методологія. Історіографія. Джерелознавство Метою статті є аналіз комплексу неопублікованого ділового і приватного листування М.Обідного з «Празької колекції» та інших архівних фондів України й реконструкція на матеріалах його епістолярної спадщини кола спілкування діячів української міжвоєнної еміграції в Польщі та Чехословаччині. Наукова методологія. Застосований у статті метод моделювання інтелектуальних мереж дав можливість простежити численні ланцюги службових і товариських зв’язків М.Обідного, зрозуміти мотивацію його культурно-інтелектуальної праці. Висновки. Визначено, що коло кореспонденції М.Обідного обумовлене його особливою життєвою активністю у професійній та літературній сферах. Аналіз широкого спектру неопублікованого ділового і приватного листування державного й культурного діяча розкриває насамперед його різносторонню особистість, дозволяє з’ясувати людські риси та життєві цінності. Епістолярна спадщина митця окреслює коло діячів української культурної міжвоєнної еміграції в польському Тарнові та у чехословацькій столиці Празі. Виокремлено декілька провідних тематичних блоків кореспонденції: ділове листування тарнівського і празького періодів, пов’язане з пам’яткоохоронною діяльністю; спілкування членів літературно-мистецького товариства «Сонцесвіт»; листування М.Обідного з родиною Самійленків. The purpose of the article is an analysis of complex of unpublished business and personal correspondence of M.Obidnyi from Praha Collection and other archival funds of Ukraine and the reconstruction of circle of communication of figures of the Ukrainian interwar emigration in Polish and Czechoslovakia on the materials of his epistolary heritage. The research methodology. The applied in the article method of simulation of intelligent networks gave a possibility to trace numerous circuits of work and friendly communications of M.Obidnyi, to understand motivation of his cultural and intellectual labour. Conclusions. It has been determined that a wide variety of correspondence of M.Obidnyi is occasioned by his peculiar life activity in the professional and literature fields. The analysis of a wide spectrum of unpublished business and personal correspondence of state and cultural figure discloses first and foremost his multiple personality, allows determining human qualities and life values. The epistolary heritage of the master defines the circle of figures of the Ukrainian cultural interwar emigration in Tarnów and Praha. It has been emphasized the several leading topical units of the epistolary heritage of the master: business correspondence of Tarnów and Praha periods, connected with monument protective activity; communication of the members of literary and artistic society “Sontsesvit”; correspondence of M.Obidnyi with family of V.Samiilenko. 2021 Article Епістолярна спадщина М.Обідного часів еміграції // Український історичний журнал. — 2021. — Число 1. — C. 136-152. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 0130-5247 DOI: doi.org/10.15407/uhj2021.01.136 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179920 323.113(=161.2)(437.311) uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Методологія. Історіографія. Джерелознавство Методологія. Історіографія. Джерелознавство
spellingShingle	Методологія. Історіографія. Джерелознавство Методологія. Історіографія. Джерелознавство Радишевський, Р. Кагамлик, С. Епістолярна спадщина М.Обідного часів еміграції Український історичний журнал
description	Метою статті є аналіз комплексу неопублікованого ділового і приватного листування М.Обідного з «Празької колекції» та інших архівних фондів України й реконструкція на матеріалах його епістолярної спадщини кола спілкування діячів української міжвоєнної еміграції в Польщі та Чехословаччині. Наукова методологія. Застосований у статті метод моделювання інтелектуальних мереж дав можливість простежити численні ланцюги службових і товариських зв’язків М.Обідного, зрозуміти мотивацію його культурно-інтелектуальної праці. Висновки. Визначено, що коло кореспонденції М.Обідного обумовлене його особливою життєвою активністю у професійній та літературній сферах. Аналіз широкого спектру неопублікованого ділового і приватного листування державного й культурного діяча розкриває насамперед його різносторонню особистість, дозволяє з’ясувати людські риси та життєві цінності. Епістолярна спадщина митця окреслює коло діячів української культурної міжвоєнної еміграції в польському Тарнові та у чехословацькій столиці Празі. Виокремлено декілька провідних тематичних блоків кореспонденції: ділове листування тарнівського і празького періодів, пов’язане з пам’яткоохоронною діяльністю; спілкування членів літературно-мистецького товариства «Сонцесвіт»; листування М.Обідного з родиною Самійленків.
format	Article
author	Радишевський, Р. Кагамлик, С.
author_facet	Радишевський, Р. Кагамлик, С.
author_sort	Радишевський, Р.
title	Епістолярна спадщина М.Обідного часів еміграції
title_short	Епістолярна спадщина М.Обідного часів еміграції
title_full	Епістолярна спадщина М.Обідного часів еміграції
title_fullStr	Епістолярна спадщина М.Обідного часів еміграції
title_full_unstemmed	Епістолярна спадщина М.Обідного часів еміграції
title_sort	епістолярна спадщина м.обідного часів еміграції
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2021
topic_facet	Методологія. Історіографія. Джерелознавство
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179920
citation_txt	Епістолярна спадщина М.Обідного часів еміграції // Український історичний журнал. — 2021. — Число 1. — C. 136-152. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT radiševsʹkijr epístolârnaspadŝinamobídnogočasívemígracíí AT kagamliks epístolârnaspadŝinamobídnogočasívemígracíí
first_indexed	2025-07-15T19:16:23Z
last_indexed	2025-07-15T19:16:23Z
_version_	1837741627239563264
fulltext	Український історичний журнал. – 2021. – №1 Історія української міжвоєнної еміграції репрезентує діяльність блискучої плеяди видатних політичних, громадських і культурних діячів, які волею долі змушені були тво- рити на теренах багатьох європейських держав. Діючи в умовах постійних випробувань, вони зберігали й примножували пам’ятки української визвольної боротьби, водночас збагачували культуру країн, які стали новими теренами їхньої діяльності. Завдяки їхнім зусиллям вдалося зберегти для нащадків історичну пам’ять, безцінні національні скарби як символ невичерпного державотворчого потенціалу української нації. Незаперечну цінність для відтворення маловідомих сторінок історії української міжвоєнної еміграції має епістолярна спадщина її діячів. Зокрема, це першочергове Анотація. Метою статті є аналіз комплексу неопублікованого ділового і приватного листу- вання М.Обідного з «Празької колекції» та інших архівних фондів України й реконструкція на матеріалах його епістолярної спадщини кола спілкування діячів української міжвоєнної еміграції в Польщі та Чехословаччині. Наукова методологія. Застосований у статті метод моделювання інтелектуальних мереж дав можливість простежити численні ланцюги службо- вих і товариських зв’язків М.Обідного, зрозуміти мотивацію його культурно-інтелектуальної праці. Висновки. Визначено, що коло кореспонденції М.Обідного обумовлене його особли- вою життєвою активністю у професійній та літературній сферах. Аналіз широкого спектру не- опублікованого ділового і приватного листування державного й культурного діяча розкриває насамперед його різносторонню особистість, дозволяє з’ясувати людські риси та життєві цін- ності. Епістолярна спадщина митця окреслює коло діячів української культурної міжвоєнної еміграції в польському Тарнові та у чехословацькій столиці Празі. Виокремлено декілька про- відних тематичних блоків кореспонденції: ділове листування тарнівського і празького періо- дів, пов’язане з пам’яткоохоронною діяльністю; спілкування членів літературно-мистецького товариства «Сонцесвіт»; листування М.Обідного з родиною Самійленків. Ключові слова: Обідний, українська міжвоєнна еміграція, епістолярна спадщина, Тарнів, Прага. Ростислав РАДИШЕВСЬКИЙ доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, Київський національний університет ім. Т.Шевченка (Київ, Україна), rostyslav.r58@gmail.com ORCID : https://orcid.org/0000-0002-5279-8232 Світлана КАГАМЛИК кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця, Київський національний університет ім. Т.Шевченка (Київ, Україна), kagam@i.ua ORCID: https://orcid.org/0000-0003-4732-1410 Епістолярна спадщина М.Обідного часів еміграції DOI: 10.15407/uhj2021.01.136 УДК: 323.113(=161.2)(437.311) Український історичний журнал. – 2021. – №1 Епістолярна спадщина М.Обідного часів еміграції 137 джерело для реконструкції сфери духовного життя, яке окреслює коло офіційного і приватного спілкування, додає особливі штрихи для розуміння характеру і мотивів творчості митців буремної епохи. До українських діячів-емігрантів, на долю яких випало виборювання незалежнос- ті України і зброєю в руках, і силою слова, і мовою документів, належав і Михайло Обідний (1889–1938 рр.), – сотник Армії УНР, архівіст-музеєзнавець, етнограф, поет, перекладач і громадський діяч. Його діяльність довгий час залишалася невідомою і лише в часи української незалежності про нього дізналися як про енергійного збира- ча і хранителя українських музейних і архівних пам’яток. Водночас у тіні залишалися інші обдарування діяча та його багата епістолярна спадщина. Різнобічна освіченість, творчі нахили і патріотичні поривання М.Обідного ви- явилися у різних сферах: літературній – як поета, письменника і перекладача; на- уковій – як автора багатьох історичних, етнографічних і народознавчих праць; ар- хівно-музейній – як ученого-архівіста, одного із найактивніших організаторів архівної справи. М.Обідний стояв біля витоків створення українських музейних і архівних центрів в Україні та в еміграції: Катеринославський обласний музей ім. О.Поля, Київський художньо-промисловий і науковий музей, Київський військо- во-історичний архів-музей, Головний військово-історичний музей-архів Армії УНР, Український національний музей-архів при Українському громадському комітеті у Празі, Музей-архів визволення України, Український історичний кабінет, Етно- графічний музей Підкарпатської Русі. І це – далеко не повний перелік державних і громадських установ, розвитку яких він сприяв як фундатор, керівник чи співробіт- ник. Свідомий важливості справи, якій присвятив усе своє життя, в одному з листів М.Обідний зазначав: «Музей з приєднаним до нього архівом, школою і бібліо текою є душа нації, яка залишається навіки»1. Метою статті є аналіз комплексу неопублікованого ділового і приватного листу- вання М.Обідного та реконструкція на матеріалах його епістолярної спадщини кола спілкування діячів української міжвоєнної еміграції в Тарнові і Празі. У статті засто- совано методологію, для якої характерний погляд на український культурний світ як на структуру інтелектуальних мереж, що дає можливість простежити численні ланцю- ги службових і товариських зв’язків М.Обідного, зрозуміти мотивацію його культур- но-інтелектуальної праці2. Постать Михайла Обідного, його творча та епістолярна спадщина тривалий час не була предметом наукових студій. Розсекречення архівних фондів, доступ до яких було заборонено в радянські часи, та надходження закордонної архівної україніки викликало значний науковий інтерес та уможливило активне вивчення постатей ба- гатьох діячів української еміграції лише в умовах незалежної України. На хвилі тако- го дослідницького сплеску опинилася і пам’яткоохоронна діяльність М.Обідного. До цього часу його особа фігурувала лише на рівні окремих побіжних згадок та невели- ких енциклопедичних заміток, головним чином в доробку української діаспори. Перші короткі відомості про М.Обідного подали некрологи, уміщені на шпа- ль тах еміграційних часописів «Життя і знання» та «Український тиждень»3. Дія ль- ність М.Обідного описав його сучасник А.Животко – головним чином як чле на Ук- раїн ського історичного кабінету4. Архівно-музейна справа М.Обідного фрагментарно 1 Обідний М. Твори в двох томах. – T.1: Поезії. Переклади. Публіцистика / Упор. Р.Радишевського, С.Кагамлик. – К., 2013. – С.5–6. 2 Див. докл.: Kagamlyk S. Kyiv-Mohyla Academy Intellectual Space as a Manifestation of Intercultural Communications (on the Basis of the Ukrainian Hierarchs’ Epistolary Legacy) // Kyiv-Mohyla Humanities Journal. – 2018. – №5. – Р.61–82. 3 Животко А. Д-р Михайло Обідний (1889–1938) // Український тиждень. – 1938. – 16 січня; Д-р Михайло Обідний // Життя і знання. – 1938. – Ч.1(124). – Січень. – С.95–96. 4 Животко А. Десять років Українського історичного кабінету (1930–1940). – Прага, 1940. – 70 с. Український історичний журнал. – 2021. – №1 138 Ростислав Радишевський, Світлана Кагамлик представлена в контексті культурно-освітньої діяльності української еміграції в дослі- дженні С.Наріжного, очевидця описуваних ним подій5. В Україні творчістю М.Обідного цікавилися переважно краєзнавці. Зокрема П.Ротач6 і Л.Розсоха7 зібрали біографічні відомості про нього як уродженця Полтавщини, а закарпатські автори зосередилися на діяльності М.Обідного в остан- ні роки життя, які він провів у Мукачеві8. На рубежі ХХ–ХХІ ст. стислу інформацію про життєві віхи і творчий доробок діяча подали окремі спеціалізовані довідники9. По-справжньому «відкрила» М.Обідного М.Палієнко, яка на матеріалах особового фонду ЦДАВО України висвітлила його пам’яткоохоронну діяльність10, а в додатках до своєї фундаментальної монографії з історії української еміграції вмістила 12 доку- ментів щодо архівно-музейної діяльності М.Обідного11. Водночас, попри доволі знач- ну увагу науковців і краєзнавців до постаті визначного діяча, переважна частина його творчого доробку ще не оприлюднена для широкого загалу. Творча й епістолярна спадщина М.Обідного: загальний огляд Творча та епістолярна спадщина М.Обідного розпорошена в багатьох архівних і бібліотечних фондах – як вітчизняних, так і зарубіжних. Частина її оприлюднена, що стосується передусім праць на тему охорони пам’яток та літературних збірок. Так, окремим друком вийшли праці М.Обідного «Військово-архівна справа на Україні» (1919 р.), «В обороні могил полеглих українських лицарів» (1921 р.), «Як охороня- лись пам’ятки» (1925 р.). Низка студій з’явилася друком 1928 р. у спеціальному орга- ні Українського національного музею-архіву при Українському інституті громадознав- ства у Празі, в якому працював М.Обідний: «Наші завдання в охороні пам’яток», «З мартирології українських пам’яток на еміграції», «Охорона військових могил». Докладне вивчення особового фонду М.Обідного та інших архівних фондів із «Празької колекції» ЦДАВО України, а також зібрання Інституту рукопису НБУВ і відділу рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України, дало можливість виявити цілу низку праць автора, які з тих чи інших обставин залишилися неоприлюдненими. Це дало змогу опублікувати в окремому томі літературний доробок М.Обідного, включно з його поетичними творами, пе- рекладами та публіцистикою12, а в перспективі готується окремий том історичних праць. Водночас для доповнення характеристики різнобічної діяльності та особистих рис М.Обідного велике значення має його ділове і приватне листування, яке донині не поставало предметом окремого наукового дослідження. 5 Наріжний С. Українська еміґрація: Культурна праця української еміґрації між двома світовими війнами. – Ч.1. – Прага, 1942. – С.331; Його ж. Українська еміґрація: Культурна праця української еміґрації 1919–1939: Матеріали, зібрані С.Наріжним до частини другої. – К., 1999. – С.6–7, 24, 33, 57, 89–91. 6 Ротач П. Матеріали до українського біографічного словника: Літературна Полтавщина // Архіви України. – 1967. – №6. – С.109; Його ж. Розвіяні по чужині: Полтавці на еміграції: Короткий біобібліографічний довідник. – Полтава, 1998. – С.107. 7 Розсоха Л. До життєпису українського патріота миргородця Михайла Обідного // Полтавська петлюріана: Матеріали сьомих петлюрівських читань. – Полтава, 2005. – С.251–256. 8 Качій Ю. З історії музейної справи на Закарпатті // Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР. – 1964. – №5. – С.48; Поп И. Энциклопедия Подкарпатской Руси. – Ужгород, 2001. – С.280. 9 Сидоренко Н. Обідний Михайло // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопедичного словника. – Вип.8. – Л., 2001. – С.210; Климова К. Обідний М.Ю. // Українські архівісти: Біобібліографічний довідник. – Вип.І (ХІХ ст. – 1930-ті рр.). – К., 1999. – С.247–249. 10 Палієнко М. Пам’яткоохоронна діяльність Михайла Обідного в Україні, Польщі, Чехословаччині // Пам’ятки України: історія та культура. – 2005. – №2. – С.92–127. 11 Палієнко М. Архівні центри української еміграції: створення, функціонування, доля документальних колекцій. – К., 2008. – 688 с. 12 Обідний М. Твори в двох томах. – T.1: Поезії. Переклади. Публіцистика / Упор. Р.Радишевського, С.Кагамлик. – К., 2013. Український історичний журнал. – 2021. – №1 Епістолярна спадщина М.Обідного часів еміграції 139 Широке коло офіційної і приватної кореспонденції М.Обідного мотивоване його особливою життєвою активністю. Виявляючи неабияку енергію та працездатність, він окрім своєї професійної, архівно-музейної, діяльності брав участь у багатьох громад- ських організаціях. За його власними словами, «був членом Комісії для охорони пам’яток при Міністерстві освіти; членом-се- кретарем Подільського товариства охорони пам’яток старовини й мистецтва; членом-секретарем і головою секції охорони могил полеглих українських воїнів Українського військово-історичного товариства; постійним членом Архівної комі- сії при Міністерстві освіти; членом-секретарем комітету Музею-архіву визволення України та інш.»13. Не меншу активність М.Обідний виявляв і на літературному фронті. У Києві він належав до літературного об’єднання «Музагет», був членом Київської громади молодих письменників; у Кам’янці-Подільському входив до дирекції Українського камерного театру; у Тарнові його зусиллями було засновано літературно-мистецьке товариство «Сонцесвіт», на засіданні цього ж товариства у Ченстохові він виголо- шував доповідь «Володимир Самійленко на терезах поетичної думки»; у Празі брав участь в організації Товариства українських письменників і журналістів на еміграції тощо. Коло ділового і приватного спілкування М.Обідного розкриває насамперед його особовий фонд у ЦДАВО України. Як засвідчують документи, серед корес- пондентів та приятелів були культурні, державні й політичні діячі: О.Ейхельман, С.Русова, В.Дорошенко, М.Шаповал, Ю.Липа, Д.Ісаєвич, П.Холодний та бага- то інших. Окрім, власне, фонду М.Обідного значний обсяг його кореспонденції відклався також в особових зібраннях А.Животка, В.Самійленка, Н.Григоріїва, І.Шендрика, Олександра Олеся та інших діячів української міжвоєнної еміграції. В Інституті рукопису НБУВ виявлено неопубліковане досі листування М.Обідного з родиною Самійленків14. У відділі рукописних фондів і текстології Інституту літе- ратури ім. Т.Шевченка НАН України зберігається його листування у цьому зв’яз- ку з редактором часопису Оленою Пчілкою, а також листи до В.Самійленка та Олександра Олеся15. Цінним додатком до листування виступає також власноручний щоденник М.Обідного16, події якого охоплюють еміграційний період, зокрема перебуван- ня його в польському місті Тарнові. Ведення щоденника саме в цьому життє- вому проміжку діяча (22 липня 1922 – 21 липня 1923 рр.), очевидно, поясню- ється неабиякою важливістю його зусиль, спрямованих на охорону українських пам’яток та підготовку перевезення документів Головного військово-історично- го музею-архіву до Праги. Усі ці матеріали сприяють з’ясуванню професійного та громадського оточення М.Обідного, його особистих рис і ціннісних пріори- тетів. 13 Там само. – С.70. 14 Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського (далі – ІР НБУВ). – Ф.1. – Спр.3721, 34655; Ф.196. – Спр.30, 35/36, 52. 15 Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України (далі – ІЛ). – Ф.78. – Спр.534; Ф.43. – Спр.123–125. 16 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВО України). – Ф.3504. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.38–66 зв. Український історичний журнал. – 2021. – №1 140 Ростислав Радишевський, Світлана Кагамлик Професійне листування Тарнівський період. Праця над охороною пам’яток в музейно-архівних установах спонукала М.Обідного підтримувати широке коло спілкування в середовищі україн- ської еміграції. Перебуваючи разом з українським урядом у Тарнові, М.Обідний не- одноразово звертався до різних посадових і громадських осіб з проханням вжити не- гайних заходів для збереження вивезених з України пам’яток українських визвольних змагань. За відсутності достатніх коштів, М.Обідний, як начальник Головного військо- во-історичного архіву, у вересні 1921 р. безпосередньо звернувся до головного отама- на С.Петлюри, «во ім’я любові до загибаючих щоденно наших націо нальних скарбів – історичних пам’яток, документаль них свідоцтв визволення України […] затвер дити асигновку на двадцять тисяч м[арок] польських], призначених на врятування історич- них пам’яток з рук анархії»17. На прохання М.Обідного надіслати до Музею-архіву історичні матеріали відгук- нулося чимало представників української інтелігенції. Свої колекції надали професори І.Огієнко та І.Шендрик, Українське співоче товариство у Тарнові, полковник М.Са- дов сь кий, підполковник М.Гревізірський та ін.18 Відомі також звернення М.Обід ного у травні 1922 р. до директора бібліотеки НТШ у Львові В.Дорошенка щодо передачі книг для бібліотеки Музею-архіву та до полковника Виговського щодо надіслання документів і листування керівників повстанських загонів Ю.Тютюнника й А.Гу лого-Гуленка19. Намагаючись належним чином організувати збереження та опрацювання вивезе- них до Польщі історичних документів, М.Обідний звертався до українських дипло- матичних місій в Англії, Франції, Італії, Швейцарії, Швеції, Бельгії, Чехословаччині, Румунії, посольств УНР в Австрії, Німеччині, Болгарії, Туреччині з проханням надати дорученому йому Музею-архіву інформацію про українських громадян: «1) В яких місцях знаходяться українські колонії, табори інтернованих та полонених з поданням точних адрес (в українській і французькій мовах) і прізвищ представни- ків (осередків чи інституцій), через яких можна було б нав’язати постійні зносини; 2) Які існують там гуртки, товариства, інституції, заклади (наукові, культурно-освіт- ні, аматорські, мистецькі чи які инші) – бажано докладні адреси; 3) Повний реєстр (теж з поданням адрес) всіх українських видавництв, книгозбірень, бібліотек, періо- дичних і неперіодичних видань: журналів, часописів, газет»20. Із метою повідомлення про заснування Музею-архіву визволення України та агі- тації щодо збирання для нього експонатів М.Обідним було розіслано 1135 відозв і 62 окремих листи до видатних українських діячів, у тому числі й міністрів УНР, з про- ханням фінансового сприяння21. Важливими були звернення М.Обідного до началь- ника Генерального штабу Армії УНР генерал-хорунжого В.Куща та до Українського громадського комітету (20 квітня, 3 травня, 15 вересня 1923 р.) з викладом програми дій у справі збереження пам’яток, недоцільності перевезення пам’яток з Тарнова до Каліша і обґрунтуванням нового місця осідку Музею-архіву – Праги22. 17 Там само. – Ф.4018. – Оп.1. – Спр.2. – Арк.84–84 зв.; Палієнко М.Г. Пам’яткоохоронна діяльність Михайла Обідного… – С.113–114. 18 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВО України). – Ф.3504. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.38–66 зв. 19 Там само. – Ф.4018. – Оп.1. – Спр.2. – Арк.26–26 зв.; Ф.1508. – Оп.1. – Спр.7. – Арк.68 зв. 20 Там само. – Ф.4211. – Оп.1. – Спр.46. – Арк.11–11 зв. 21 Там само. – Ф.4018. – Оп.1. – Спр.5. – Арк.1–4. 22 Там само. – Спр.2. – Арк.99–102, 123–126, 131–133 зв., 169–170. Український історичний журнал. – 2021. – №1 Епістолярна спадщина М.Обідного часів еміграції 141 Професійне і громадське оточення М.Обідного тарнівського періоду (22 лип- ня 1922 – 21 липня 1923 рр.) також яскраво ілюструє його щоденник, зокрема зу- стрічі з посадовими особами УНР – С.Петлюрою, А.Лівицьким, В.Приходьком, М.Юнаковим, М.Садовським, І.Кабачковим, С.Сірополком, В.Сінклером, А.Вовком та ін. – у справі охорони українських пам’яток та підготовки перевезення документів Головного військово-історичного музею-архіву до Праги. Празький період. Перебування М.Обідного у Празі пов’язане з діяльністю його як кустоша Українського національного музею-архіву при Українському інституті громадознавства у Празі та секретаря-референта Українського історичного кабіне- ту. Відомі низка його звернень до різних осіб з метою поповнити українські історич- ні зібрання. Так, з проханням підтримки справи охорони пам’яток М.Обідний звер- тався до представника Українського бюро в Лондоні полковника Д.Антончука та до Хвальної управи Українського народного союзу у США23. У лютому 1928 р. М.Обідний листувався з дружиною М.Шаповала О.Ша по ва- ловою щодо необхідності збереження архіву діяча як одного із засновників Празького музею-архіву. Високо оцінюючи діяльність М.Шаповала, М.Обідний 12 лютого 1928 р. писав: «В історії українського визволення й відродження, в історії українського громад- ського життя, в історії української культури, особливо в її еміграційному періоді, найчільніше місце належить Микиті Юхимовичу. Він, заснувавши в Празі в 1923 р. Музей-Архів, дав напрямок і праці по збиранню важливих джерел історії»24. Упродовж 1930–1931 рр. М.Обідний направив низку звернень українським віт- чизняним та закордонним діячам, зазначаючи, що з метою допомоги іноземним до- слідникам Український історичний кабінет створює у Празі спеціальну бібліотеку з українознавства, для якої проводить збір матеріалів. Такі листи з проханням надіс- лати для бібліотеки кабінету українські друковані видання в дар або як обмін були направлені до О.Цюпки та І.Борщака, Українського бюро в Лондоні, Клубу україн- ської парламентарної репрезентації в Польщі, видавництва А.Сваленка в Берліні, Є.Бачинського у Женеві, Усеукраїнської академії наук, Державного видавництва Ук- раїни, книгарні Т.Савули у Відні, Одеського наукового товариства, редакцій журналів «Вільне козацтво», «Тризуб» та ін.25 Заклик М.Обідного про надсилання матеріалів для Українського історичного ка- бінету зустрів велику підтримку з боку українського громадянства. Лише впродовж року до бібліотеки кабінету надійшло близько тисячі томів книжок та понад триста п’ятдесят назв періодичних видань. Приватне листування Попри широке коло офіційного спілкування М.Обідний підтримував друж- ні стосунки з багатьма представниками еміграційного середовища. Перебуваючи в тарнівському і празькому українських еміграційних осередках, М.Обідний не втра- чав зв’язку з Україною. Так, у нього були тісні контакти зі Львовом, зокрема через 23 Там само. – Ф.3504. – Оп.1. – Спр.11. – Арк.18–18 зв.; Ф.4018. – Оп.1. – Спр.38. – Арк 175–177. 24 Там само. – Ф.4018. – Оп.1. – Спр.11. – Арк.43–44. 25 Там само. – Ф.3866. – Оп.1. – Спр.2. – Арк.21–22, 30–31 зв., 55, 87–87 зв., 95–95 зв., 124, 221–222, 249, 288, 308, 334–335 зв. Український історичний журнал. – 2021. – №1 142 Ростислав Радишевський, Світлана Кагамлик В.Дорошенка та І.Шендрика. З останнім постійно листувався, обговорював справи Музею-архіву в Тарнові, пересилав йому свої поезії для друку у Львові, радився щодо назв своїх поетичних збірок, отримував через нього кореспонденцію від рідних із ра- дянської України і т. ін. М.Обідний підтримував дружні стосунки з С.Русовою, присвятив їй низку сво- їх поезій26. Про їхні близькі приятельські відносини під час перебування у Празі свідчить адресована йому записка від С.Русової, яка збереглася в особовому фон- ді М.Обідного27. У тому ж фонді віднайдено невелику замітку під назвою «Ювілей С.Русової». Очевидно, це початок статті, яку М.Обідний готував для публікації з на- годи 70-річчя відомої української діячки28. Зі свого боку, С.Русова цінила творчість і людські риси М.Обідного. У своїх мемуарах вона згадувала про спілкування з ним: «Обідний, як завжди, зворушував мене своєю щирою приязню»29. Схвально відгукну- лася С.Русова і на вихід збірки віршів М.Обідного «Нерозцвілі ранки». В еміграційному фонді Олександра Олеся збереглося його листування з М.Обід- ним, зокрема лист останнього з пропозицією напередодні ювілею поета написати для Музею-архіву свою автобіографію: «Ваші ж поезії повні настроїв, огню і бурі цієї істо- ричної епохи, Ви мали стики з багатьма українськими діячами, ученими, мистцями, політиками, вояками, це теж цікавий матеріал для Вашої автобіографії»30. До 50-річчя поета М.Обідний опублікував у «Літописі Червоної Калини» свій вірш «О.Олесеві (З нагоди ювілею)», створивши яскравий образ митця: «Поете казки золотої, / Поете мрійної краси. / Весни бентежно молодої / Чудовий проміню ясний»31. Показово, що у фонді М.Обідного зберігся власноручно записаний ним вірш Олександра Олеся, присвячений В.Самійленкові, із позначкою «О.Олесь. Поезії. Кн.Х»32. М.Обідний також листувався з чеським поетом П.Безручем. Відомо, що останній надсилав йому свої вірші для перекладу33. 12 грудня 1937 р. в Мукачеві відбувся орга- нізований товариством «Просвіта» вечір із нагоди 70-річного ювілею П.Безруча, де М.Обідний виступив із доповіддю, характеризуючи творчість поета уривками з його поетичних творів34. У середовищі «Сонцесвіту». Особливо активно М.Обідний спілкувався зі сво- їми приятелями, членами організованого ним у Тарнові літературно-мистецького товариства «Сонцесвіт», яке в 1922 р. видавало альманах під однойменною назвою. Найактивнішими діячами товариства й авторами часопису були П.Тенянко, Н.Лі ви- цька-Холодна, М.Ковальський, Є.Іваненко, П.Холодний, Б.Лисянський, яких М.Обід- ний лагідно називав «сонцесвітиками». Приятельські стосунки між членами товариства яскраво ілюструє щоденник М.Обідного, записи якого зосереджені в межах річного проміжку – із липня 1922 по липень 1923 рр. – до переїзду автора у Прагу35. Матеріали щоденника дають можли- вість відтворити культурне і політичне життя тарнівського українського еміграційно- го осередку, зокрема обставини підготовки до виходу альманаху «Сонцесвіт». 26 Обідний М. Мати народу // Український тиждень. – 1936. – 2 березня. – Р.IV. – Ч.10(168); Його ж. С.Ф.Русовій // Нова Україна. – 1927. – №6/7. – С.9. 27 ЦДАВО України. – Ф.3504. – Оп.1. – Спр.11. – Арк.33. 28 Там само. – Спр.2б. – Арк.38. 29 Русова С. Мемуари. Щоденник. – К., 2004. – С.226. 30 ІЛ. – Ф.114. – Спр.1498. Про цей лист див.: Лисенко Н. Невідомі автобіографічні записи О.Олеся // Спадщина: Літературне джерелознавство. Текстологія. – Т.4. – К., 2009. – С.142–143. 31 Обідний М. О.Олесеві (З нагоди ювілею) // Літопис Червоної Калини. – 1930. – Річник II. – Ч.12. – С.2. 32 ЦДАВО України. – Ф.3504. – Оп.1. – Спр.7. – Арк.63. 33 Там само. – Спр.11. – Арк.16–17, 28–29, 35–36. 34 Вечір Безруча в Мукачеві // Український тиждень. – 1937. – 25 грудня. – Ч.44(246). – С.2. 35 ЦДАВО України. – Ф.3504. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.38–66 зв. Український історичний журнал. – 2021. – №1 Епістолярна спадщина М.Обідного часів еміграції 143 Більшість діячів товариства до виїзду в Польщу пов’язувала активна участь у національно-визвольній боротьбі. Так, В.Самійленко й П.Тенянко служили, як і М.Обідний, у державних органах УНР: перший – у Міністерстві фінансів та інших структурах, другий – у Київській губернській народній управі. М.Ковальський очолю- вав Департамент державного контролю УНР. П.Холодний працював у Секретаріаті народної освіти Української Центральної Ради, Міністерстві освіти. У складі товариства були відомі вчені й культурні діячі. Так, Б.Лисянський – ав- тор праць із технічної фізики та електротехніки, пізніше доцент Української господар- ської академії в Подебрадах. Є.Іваненко – математик, згодом професор Українського високого педагогічного інституту у Празі, автор шкільних підручників із математики. Н.Лівицька – перекладачка, дочка відомого громадського діяча А.Лівицького, пізні- ше входила до складу празької української поетичної школи, членкиня управи Союзу українок Америки. Харизматичною особою серед «сонцесвітиків» був П.Холодний – художник-ім- пресіоніст, один із засновників київської філії товариства «Просвіта». Саме він підго- тував обкладинку до альманаху «Сонцесвіт». Свої стосунки з ним М.Обідний описав у творі «Петро Холодний як митець», а також присвятив йому поезію «Артист- маляр в тюрмі». Особливо теплі відносини єднали М.Обідного з його земляками-полтавцями, поетами П.Тенянком і В.Самійленком. Їх поєднувала і батьківщина, і схожа доля. В.Самійленко й П.Тенянко походили із с. Великі Сорочинці на Миргородщині, і сво- го часу служили, як і М.Обідний, у державних органах УНР. Вихід альманаху «Сонцесвіт», який виявив поетичну майстерність україн- ських поетів-емігрантів, високо оцінила С.Русова: «Молоді поети саме тоді видава- ли “Сонцесвіт”, – цей чудовий збірник, який на еміграції був променем сонця серед імли. Молоді таланти наче віщували нам можливість нового життя»36. Листування з родиною Самійленків. Окремо варто наголосити на стосунках М.Обідного з поетом В.Самійленком. Як припускає Л.Розсоха, вони могли познайо- митися ще 1902 чи 1903 р. в Миргороді, куди В.Самійленко разом із родиною пере- брався з Кубані37. Імовірно, не без впливу свого старшого друга й наставника, який до переїзду в Миргород жив у Катеринодарі, склалися навчання та праця М.Обідного на Кубані на початку XX ст. Дружні стосунки поєднували М.Обідного й В.Самійленка довгі роки. Коли 1920 р. вони змушені були емігрувати з України до польського Тарнова, М.Обідний, який оселився тут раніше, дбав про матеріальний стан уже немолодого і хворого письменника. З ініціативи М.Обідного товариство «Сонцесвіт» влаштувало 1921 р. в Тарнові літературний вечір із нагоди 35-річної творчої діяльності В.Самійленка. «М.Обідний – це справжній мій добрий геній під час перебування мого в Галичині 1920–1924 рр.», – зі вдячністю згадував про ті часи В.Самійленко38. Зі свого боку, М.Обідний 16 червня 1925 р. писав до В.Самійленка: «В зустрічі з Вами я мав не лише доброго натхненного друга, а й великого мого учителя. Огненні слова Ваших прекрасних поезій не раз стають для мене провідними ідеями. Ви дали багато для України і для людства і ще дасте!»39. Активне листування зі В.Самійленком та його дружиною Ольгою підтверджує, що М.Обідний постійно опікувався долею відомого культурного діяча. Із метою 36 Русова С. Мемуари. Щоденник. – С.226. 37 Розсоха Л. До життєпису українського патріота миргородця Михайла Обідного. – С.253. 38 Тулуб О. Матеріали до життєпису Володимира Самійленка // За сто літ: Матеріали з громадського й літературного життя України XIX і початків XX ст. – Кн.3. – К., 1928. – С.312. 39 ІР НБУВ. – Ф.196. – Спр.35. – Арк.1–2; Розсоха Л. До життєпису українського патріота миргородця Михайла Обідного. – С.255. Український історичний журнал. – 2021. – №1 144 Ростислав Радишевський, Світлана Кагамлик матеріальної допомоги на лікування В.Самійленка, який, перебуваючи у скрутно- му матеріальному становищі, проживав разом із дружиною в Боярці під Києвом, М.Обідний звертався у Празі до різних українських емігрантських допомогових ін- ституцій та осіб. «Вчора я був у цій справі у поета О.Олеся, який дуже боляче прийняв мої інформації про Вас і пообіцяв вжити всіх заходів, щоби як скоріше вислати Вам грошей, – писав він 16 червня 1925 р. Самійленкам із Праги. – Також учора був я в Центральному союзі українськ[их] студентів і там пообіцяли вислати Вам трохи грошей. Може й ще щось десь видряпаємо»40. Листи подружжя Самійленків до М.Обідного розкривають деталі останніх ро- ків життя знаного українського письменника. Саме М.Обідний був одним із пер- ших біографів В.Самійленка, ініціатором видання збірки його творів. На прохання М.Обідного В.Самійленко почав писати автобіографію, але вона залишилася неза- вершеною. Із метою створення ґрунтовної праці про письменника М.Обідний зби- рав різні матеріали про його життя, світлини, спогади людей, які спілкувалися з ним в Україні та еміграції. До п’ятих роковин смерті В.Самійленка М.Обідний планував вихід спеціального збірника, присвяченого пам’яті поета. 18 січня 1930 р. він підписав угоду з видавни- цтвом «Чесько-українська книга» в особі Григорія та Марії Омельченків. Згідно з її умовами, М.Обідний мав особисто зібрати та відредагувати всі матеріали до видання обсягом до 15 друк. арк. До збірника мали ввійти, крім вступної статті Л.Білецького, автобіографія, ненадруковані твори й переклади В.Самійленка, спогади про нього та листування, близько 25 фотографій41. У зв’язку з підготовкою збірника М.Обідний від імені редакції звернувся до всіх, із ким спілкувався В.Самійленко, або в кого могла зберегтися інформація про його життя та діяльність. Такі листи із запрошенням узяти участь у написанні спогадів про В.Самійленка було направлено до професорів Д.Дорошенка, М.Славінського, К.Безкровного, П.Ростинського, Л.Білецького та ін.42 Інформацію про майбутнє ви- дання М.Обідний умістив у газеті «Діло»43. Достеменно невідомо, чи вдалося надру- кувати збірник, оскільки жодного його примірника поки що не виявлено. Можна припустити, що книжка не вийшла або з фінансових причин, або через поганий стан здоров’я М.Обідного, адже 1933 р. йому за порадою лікарів довелося переїхати з Праги до Мукачева. Таким чином, широке коло кореспонденції М.Обідного було обумовлене його особливою життєвою активністю у професійній та літературній сферах. Аналіз не- опублікованого ділового і приватного листування розкриває насамперед його як різносторонню особистість, дозволяє з’ясувати людські риси та життєві цінності. Водночас епістолярна спадщина окреслює коло діячів української культурної міжво- єнної еміграції в польському Тарнові та у столиці Чехословаччини Празі. Матеріали особового зібрання М.Обідного і його епістолярна спадщина, що відклалася у фондах «Празького архіву» ЦДАВО України, дозволяють окреслити декілька провідних те- матичних блоків. Найбільшим є ділове листування, пов’язане з пам’яткоохоронною 40 ІР НБУВ. – Ф.196. – Спр.35–36. – Арк.1 зв. 41 ЦДАВО України. – Ф.3504. – Оп.1. – Спр.6. – Арк.48–48 зв. 42 Там само. – Арк.111, 120, 122. 43 Обідний М. Пам’яти Володимира Самійленка // Діло. – 1930. – 3 квітня. Український історичний журнал. – 2021. – №1 Епістолярна спадщина М.Обідного часів еміграції 145 діяльністю М.Обідного тарнівського і празького періодів. Інша група документів від- дзеркалює спілкування членів літературно-мистецького товариства «Сонцесвіт», зокрема крізь призму щоденника М.Обідного, що дає можливість реконструюва- ти культурне й політичне життя українського еміграційного осередку в Тарнові. Окрему групу матеріалів складає листування М.Обідного з його земляком-полтав- цем В.Самійленком, яких поєднували особливо теплі стосунки, та пов’язані з цим контакти. Вони засвідчують, що М.Обідний активно опікувався долею відомого куль- турного діяча, із метою матеріальної допомоги на його лікування звертався у Празі до різних українських інституцій. Саме М.Обідний був одним із перших біографів В.Самійленка, ініціатором видання збірки його творів, у зв’язку з чим організував збір світлин, спогадів та інших матеріалів від осіб, котрі контактували з письменни- ком в Україні або в еміграції. У перспективі ширше досліджена епістолярна спадщи- на М.Обідного може ввійти до чергового тому його праць, що суттєво посилить дже- рельну базу вивчення української еміграції міжвоєнного періоду. *** Лист М.Обідного до В.Сальського44 12 липня 1921 р., Тарнів Високошановний пане генерале! Скоро місяць, як я виїхав з Ченстохова, а пишу до Вас лише першого листа. Так мало успіху моєї поїздки, що не було про що й писати. По приїзді сюди лише два тижні потратив на оббивання порогів ріжних інституцій і осіб, комісій і підкомісій, доки провели Закон про відпуск 40 000 м.п. Коли ми про охорону військових документів щось робимо, то про документи невійськові ціл- ком ніхто не дбав, про організацію Національного Музею-Архіву десь за кордоном ніхто й не думав, хоча були особи, яким по службі належало це робити. Щоби поставити на певний шлях справу зі- брання й охорони військових пам’яток, прийшлося розв’язати загальну справу зібрання і охорони всіх пам’яток визволення української нації. Бо що ж робили б ми із зібраними військовими пам’ятками, коли тут (а тим більше у Львові) переховувати їх не можна з огляду на політичні обставини часу. Тому не кому иншому, а мені прийшлося взятись за розроблення Статуту Українського Національного Музею-Архіву (себто загального). Для цієї справи був я командирований до Львова і там разом з проф. Шендриком та членами Наукового т[оварист]ва ім. Шевченка виконав завдання, а розроблений Статут подається на затвердження Уряду. На чолі того Музею-Архіву буде колегія з семи осіб, а саме: від Академії Наук 1 предст[авник], Наукового т[оварист]ва ім. Шевченка – 1, Українсько[го] державного університету в Кам’янці – 1, Укр[аїнського] військ[ового] історичного т[оварист]ва – 1, Міністерства освіти – 1, Мініст[ерства] закорд[онних] справ – 1, Мініст[ерства] військ[ового] – 1. Ця колегія призначить директора Музею-Архиву та його заступника, контролю- ватиме їх діяльність та даватиме напрямок праці. Недавно повернувся із Львова і зразу розпочинаю клопотання про відпуск асигнованих коштів. Наказом по Військ[овому] Мін[істерству] і Армії (наказ, мабуть, Вам послали) утворено тим- часово Військ[ово]-Істор[ичний] Музей-Архів, нач[альнико]м якого призначено мене, а діловодом уряд[ника] Уланівського, обох з залишенням на попередніх посадах і утриманні. Тепер мені надано багато праці, - переглянути діла всіх військ[ових] інституцій і частин, і вилучити історичні матеріали. Треба також упорядковувати документи, що надходять до Архіву. А я один. З боку взяти поки що нікого не можна. Дуже Вас прошу найскоріше вислати сюди уряд[ника] Уланівського, інакше я не маю змоги виїхати з Тарнова, бо ні на кого кидати справ, що надходять до Архіву. 44 Володимир Сальський (1885–1940 рр.) – генерал -хорунжий Армії УНР. Український історичний журнал. – 2021. – №1 146 Ростислав Радишевський, Світлана Кагамлик Більше писати не маю часу, бо їде п. Красноперів. Привіт Надії Осиповні і всім співробітникам. До побачення. Ваш робітник М.Обідний [підпис]. ЦДАВО України. – Ф.3179. – Оп.1. – Спр.6. – Арк.16–16 зв. Автограф Лист М.Обідного до І.Шендрика45 [Між 1921 і 1923 рр., Тарнів] Христос Воскрес! Дорогий і любий Іване Захаровичу! Найсердечніше вітаю Вас з Великодніми Святами, бажаю весело і хороше зустріти і провести. Невелика веселість жде нас і на Святах, та буває й гірше. Веселитиме хіба надія, що правда не вми- рає, що рано чи пізно ми досягнемо своєї мети. Приїхав на Свята і «батько» Волод[имир] Петров[ич], все розпитує мене за Вас, видно ску- чився за Вами. Жалко, що Ви не приїхали сюди до нас на Свята, а то б разом вкупі розговлялися. Хоча тепер дорожнеча колії відбиває всяку можливість і навіть охоту їхати. Ах, Іване Захаровичу, скільки скупчилося у мене до Вас справ і прохань: 1) У ген[ерала] Юнакова захворіла на сухоти племінниця п-ні Федотова Віра, потрібні великі кошти на ліки, а особливо на добре відживлення, а добути немає де. Вам відомо, в якому ми тут стані. Ген[ерал] Юнаків до того і сам дуже безсилий, і завжди майже хворий, тепер остаточно ви- бився з сили. Куди і до кого він звернеться тепер за допомогою, щоби вирвати з рук смерти (може на якийсь час) дорогу йому людину, до кого, адже ж він щиро і чесно пішов працювати і боротися за визволення нашої батьківщини, то виходить, що лише ми йому й повинні допомогти. Він дізнав- ся, що Ви [є] членом Управи Львівськ[ого] Допом[огового] Коміт[ету], тому він звертається (че- рез мене) до Вас з уклінним проханням допомогти бодай доброю порадою, до яких орґанізацій у Львові чи поза Львовом можна звернутися за допомогою. Зробіть, Ів[ане] Зах[аровичу], що у Вашій силі, і напишіть мені негайно, бо і він, і хвора щодня мене запитують, чи немає вже од Вас відповіді, бо їх стан критичний безнадійно. 2) Був у мене один пан з Таборів і просив написати Вам, що Вас вітає п. Лебединський і прохає написати йому відповідь на ті численні листи, що він Вам послав, напишіть на адресу, яку він Вам подав, здається, на Липову вулицю. 3) Прислав мені листа п. Сніговський (Графото) з Франції, пише, що живеться добре і хотів би перетягти якнайбільше туди наших земляків. Його писульку до Вас при цьому пересилаю. 4) Якнайскорше надішліть мені повні відомості, хто і скільки надіслав грошей на Музей- Арх[ів], зокрема Дм[итро] Бирчак, щоб написати подяки. (На жаль, ось уже три місяці не маю ціл- ковито коштів на почтові і канцвидатки і листування йде мляво). 5) Був тут Вячеслав Конет. Він згодився редагувати і видавати часопис, присвяч[ений] спра- ві охорони пам’яток, і навіть має невеличкі засоби на видання першого числа, одначе прохає Вас і Волод[имира] Вікт[оровича] надіслати йому програм[у] цього часопису і свої та инших статті, і то якнайскорше, бо думає видати скоро. Щодо програм, то він і сам над цим працює, але ж хоче, щоб Ви спільно з Вол[одимирем] Вікт[оровичем] розробили і надіслали йому свій. 6) Грошей на Муз[ей]-Арх[ів] сюди ніхто не надсилає. 7) Збираюся до Праги і чекаю на візу, а наколи її одержу, то приїду до Львова, щоби спільно розглянути план моєї діяльності за кордон[ом] і виробити інструкції та уповноваження. Уряд на по- дорож грошей не дає, ([хоча] має), і маю надію, що, може, добудемо від п. Бирчака. 45 Іван Шендрик (1879 – після 1940 рр.) – архівіст, громадський діяч, керівник видавничого відділу Генерального штабу УНР. Український історичний журнал. – 2021. – №1 Епістолярна спадщина М.Обідного часів еміграції 147 8) п. Сір[опол]ко ставиться до моєї подорожі з багатьма застереженнями і неохотою (певно, думає, що я вже не повернуся і вони тут позбавляться доброго «сторожа» над архівним майном, а може є і инші причини. Та я вирішив за всяку ціну звідси – бо скоро здохну тут. 9) Гол[овний] Інспектор Всіх Пошт і Телеграфів Укр[аїнської] Держави Василь Коломийченко уклінно прохає Вас не забути про нього і поклопотати, щоб дали десь куток чесно і в труді дожи- ти віку. Здається, він прохає через Тарн[івський] Допом[оговий] К[оміте]т Львівську Просвіту, щоб його пристроїли в Милованні, або де-інде, і тому прохає Ваших впливів. 10) Любий Іване Захар[овичу], маю невимовну радість, за п’ять років вперше одержав листа з дому, поки що всі живі-здорові. На великий жаль, вони прислали мені листа на Тарнів (мою адре- су надіслали їм мої знайомі земляки, що перебувають на еміґрації і часто пишуть до своїх), а це для мене дуже не бажано, тому я, прошу вибачити мені, послав їм свою адресу на Львів через Вас, бо пишу, що у Львові учуся. Отже, сердечно Вас прошу, як тільки одержите для мене листи, негайно пересилайте мені сюди рекоменд[ованим] листом (ту конверту вкладіть в нову), на що для першої пересилки посилаю на 1.000 м[арок] п[ольських] пошт[ових] значків, зробіть це для мене, Ви ж зна- єте, що це єдина втіха. Тому нетерпеливо чекаю од Вас листа з дорогими вістками з рідного Краю. 11) Послав я Дм[итру] Донцову два своїх вірші до ЛНВ і прохав його передати через Вас мені оту невдалу збірочку […] віршів «Заполочі», чи одержали Ви?, а коли ні, то потрудіться одержати і переслати – передати мені. 12) Прошу вибачення, що не писав довго до Вас – не мав на пересилку грошей. Чекаючи відповіді, цілую Вас М.Обідний [підпис] ЛННБУ ім. В.Стефаника. – Відділ рукописів. – Ф.202. – Оп.1. – Спр.18. – Арк.48–49. Автограф Лист М.Обідного до М.Шаповала46 20 квітня 1923 р., Тарнів Високоповажаний і дорогий Микито Юхимовичу! Немов недавно, а одночасно і так давно, як ми востаннє зустрічалися, здається, на початку 1919 р., в подорожі по евакуації з Києва. Одначе назавжди незабутньо і недавно, як сьогодні, пере- ходять перед мною найкращі дні нашої спільної праці в ЦК УПСР (1917–1918 р.р.) в надзвичайний час Великої Української Революції. І кріпить мене тепер, і певно довго, довго ще надалі могутня по- стать визначного провідника партії, яка в особі Вашій світло постала. Ах, то був час, коли в шаленому леті до удосконалення життя людства ми били в Дзвін Вічності. А що ж, як тепер, любий друже-батьку, сталевий і ніжний, бо чув від когось, що Ви плакали, перечитуючи поему Макс. Рильського «На узліссі». Ви, звичайно, пригадуєте деякі моменти з Всеукраїнського з’їзду нашої партії 1917 р. і глибо- кі симпатії до Вас представників численних організацій партії з фронтів, бо вірили у Ваш провід, вірили, що Ви виведете і націю. І ось тепер далеким шляхом через Захід, шляхом освіти могутності нашої молоді, Ви, Микито Юхимовичу, сповнюєте Ваш провід. З яким захопленням і радістю вирушали до Чехословаччини торік звідси повно надійних хлоп- ців – учителі, а ми тут залишалися голі й обдерті, але бадьорі і впевнені до краю. Тепер торкнуся своєї справи. Ще на початку визвольного руху, я, працюючи в Києві в Державному Військово-історичному музеї, захопився так справою зібрання пам’яток та фіксуван- ням історичних подій, що не помітив, як минуло понад півдесятка років. Багато пам’яток за цей 46 Микита Шаповал (1882–1932 рр.) – державний, політичний і громадський діяч, публіцист, один з організаторів і лідерів УПСР, міністр УНР. Український історичний журнал. – 2021. – №1 148 Ростислав Радишевський, Світлана Кагамлик час вдалося врятувати від знищення, але довелося й бути свідком такого їх масового винищення (коли був безсильним щось робити – протидіяти), що просто охоплює жах. Може я так захоплю- вався цією роботою тому, що на неї мало хто звертав увагу. Пробув я біля неї стільки років, і сьо- годні ніби вперше піднімаю голову і дивлюся туди, на Захід, до Вас, де тепер серце і розум України. Далі не маю вже змоги продовжувати свою роботу. Чи допоможе Ваш Комітет, до якого звертаюся з окремими проханнями, що пересилаю Вам разом з цим листом, і коли допоможе? Бо кожен день тут здається довгим роком, коли все навколо гине (мова йде про пам’ятки), коли сили залишають остаточно. Я вірю, що Ви, Микито Юхимовичу, до справи охорони (вірніше врятування) пам’яток поста- витеся прихильно, знав я це й раніше, але до Вас персонально я досі не звертався, бо знав, як Ви обтяжені пекельно різними справами, і тому в 1922 р. з цією справою звернувся до К[оміте]ту че- рез Івана Симоновича (бо це ж по його части). Вирахував я й дні, коли мушу одержати відповідь, і чекав, чекав на неї, бо страшне нищення національних скарбів не давало мені спокою, огнем мене пекло. На жаль, ніякої відповіді – і пари слів не одержав. Беручи на увагу, що справу охорони пам’я- ток в листі освітлити досить трудно, я суть її переказував через людей, що їхали звідси до Вас: пп. Стешко, Добриновський, Чернавський і инш., і знову наслідків ніяких. Тепер звертаюся знову і да- руйте мені, що турбую нею і Вас персонально. Високошановний Микито Юхимовичу! Прохаю просто Вашої поради, що робить? Чи напру- жить останні сили, наколи Ви підпоможете грішми, і зібрати, позводити все, підпорядкувати і пере- доправити до Праги, де все ж таки мусимо заснувати україн[ський] національний Музей-Архів, чи залишитись тут на поталу. Звідси зібраного майна до ста кошиків. Правда багато матеріалів можна було б залишити й тут, одначе все важливіше треба б вивезти. В кожному разі я дуже Вас прохаю по- відомити мене якнайскоріше хоч про одержання цього листа і мого прохання до К[абіне]ту, бо я не певний, що вони дістануться до Ваших рук. Як Ви задивляєтесь на справу заснування в Празі чи ж инде Національного Музею-архіву? Головне – засоби на утримання інституції. Як би я був щасливий працювати колись у цій великій інституції, тим більш десь у Празі, куди я так хочу переїхати і для закінчення своєї вищої освіти. Наколи Ви на справу музейну архівну дивитися скептично, наколи я мушу цю роботу залишити, то у мене мається до Вас, Високоповажаний Микито Юхимовичу, нове велике прохання – чи не знайдете можливим призначити мені студентську стипендію, хоча б у Педагогічному інституті (до- кументи можу на адресу надіслати), чи дати якусь посаду в Гром[адському] Комітетові, як заст[осу- вати] свої знання до життя в Празі, де я зможу поширити свої знання і закінчити освіту. В кожному разі мушу звідси вибратись якнайскоріше. Одночасно надсилаю Вам свій вірш «Полотна», може знайдете можливим умістити в «Новій Україні»? Чи не можна буде в «Нов[ій] Укр[аїні]» вмістити мою статтю про охорону пам’яток на протязі 1917-1923 рр., яку можна надіслати. Також надсилаю: а) лист Музею-Архіву, ч. 9 – подяка за надсилку журналу, та б) лист Т[оварист]ва «Сонцесвіт». Ще раз дуже прохаю Ваших ласкавих розпоряджень і прижиттєвого вирішення порушених мною справ. Чекаючи відповіді, прошу прийняти запевнення моєї високої до Вас, Микито Юхимовичу, по- ваги і пошани. [Підпис] Моя адреса: Polska Tarnów ul. Zielona, 845 ЦДАВО України. – Ф.356. – Спр.88. – Арк.4–5 зв. Автограф Український історичний журнал. – 2021. – №1 Епістолярна спадщина М.Обідного часів еміграції 149 Лист М.Обідного до Н.Григоріїва47 4 червня 1923 р., Тарнів Високоповажаний Никифоре Яковичу! Не знахо[д]жу слів, щоби висловити Вам мою найщирішу подяку за надіслання мені від Комітету підпомоги. Був я зворушений до сліз. Коли б не Ваша допомога, не знаю, що й робив би, заліз по горло в борги, а прокляте злиденне життя знесилило мене остаточно. Отже, одержавши гроші і виплутавшись трохи з боргів, я одразу виїхав з Тарнова, щоб врятувати дещо з загибаючих пам’яток, а одночасно й заїхав до Львова, щоб поінформувати. Комітет Музею-Архіву Визвол[ення] Укр[аїни] про мої заходи перед Вашим Комітетом відносно перевозки до Праги Музею-Архіву. Мої інформації заслухали в Комітеті з великим завдоволенням, після чого висловили свою згоду на передачу Музею-Архіву під заопікування Укр[аїнського] Гром[адського] Ком[ітету] в Празі, звичайно, з застереженням за Музеєм, як науко- вою інституцією, автономії щодо провадження роботи. Офіційне повідомлення Комітету надішле- мо Вам в наступних днях. Добре було б, якби Ви вже тепер почали клопотання перед ЧСР про дозвіл на перевозку до Праги Укр[аїнського] Національного Музею-Архіву та підпомогли нам тут трохи грішми, щоб можна було все позвозити до одного місця та хоч трохи упорядкувати і підготовити для одправки до Праги. Справа з охороною пам’яток тут зараз так стоїть зле, як ще ніколи. Ах, Никифоре Яковичу, всього в листі не напишеш, одначе коли зараз не вживемо найрішучих заходів, то через місяць-два може нічого вже буде й рятувати. А скільки цінних матеріялів гине на руках у ріжних осіб, хто все те збере! Зараз єдина надія на Ваш Комітет. Я знаю, Никифоре Яковичу, що Ви візьмете близько до серця цю болючу національну справу і зробите, що буде у Вашій силі. Заснування на еміграції Укр[аїнського] Національного Музею-Арх[іву] вимагає саме життя, зібрання цікавих експонатів дасть змогу чужинцям і нашим емігрантам докладніше ознайомитись і студіювати українську куль- туру. Крім того, зробимо велике діло – зберемо і схоронимо вельми цінний історичний матеріял визволення і відродження України, той матеріял, який тепер стихійно нищиться і по приватних, часом дуже нечемних руках. Думаю, що Ви знайдете засоби на утримання в Празі Музею-Архіву в складі бодай двох співробітників і при гірших обставинах, на перший час бодай в приміщенні двох- трьох кімнат. Ви, Никифоре Яковичу, здається, завідуєте там, власне не завідуєте, а підлягають Вам спра- ви культурні, освітні, отже, і полагодження цієї справи залежатиме найскоріше од Вас. Ще раз дуже прошу Вас прийняти на увагу той критичний стан, в якому ми тут опинилися з нашими Музеями-Арх[івами], треба щось робити сьогодні, щоб завтра не стояти «біля розбитого кори- та». Я думаю, що Ви мене зрозумієте. Тут цілковито немає на кого покладатися, бо все майже розпалося. Складаю Вам, Никифоре Яков[ичу], найщирішу подяку за прийняття мене до Педагогічного Інстит[уту] і призначення стипендії. Дуже прошу Ваших заходів щодо висилки мені візи, а також прошу не забути мене й надалі з підпомогою, поки виберуся з цього пекла. З високою до Вас повагою і пошаною М.Обідний [підпис] ЦДАВО України. – Ф.3562. – Оп.1. – Спр.91. – Арк.2–3 зв. Автограф 47 Никифор Григоріїв (1883–1953 рр.) – громадсько-політичний діяч, співзасновник Українського громадського комітету, професор Українського високого педагогічного інституту ім. М.Драгоманова у Празі. Український історичний журнал. – 2021. – №1 150 Ростислав Радишевський, Світлана Кагамлик Лист М.Обідного до В. та О. Самійленків48 24 серпня 1925 р., Вшенори, Прага Високоповажані і дорогі Володимире Івановичу і Ольго Степанівно! Листа Вашого від 1-го серпня я одержав та не міг одразу відповісти, бо треба було дещо довідатися в Празі, а я тепер в Празі не живу й буваю рідко, та й люди потрібні також на літо повиїздили десь на села. Головне – я найбільше турбувався про надсилання Володимиру Івановичу на лікування якоїсь допомоги. Ото я Вам давно писав, що гроші на днях вишлють – то мене так запевнили в Празі і я спокійно виїхав. Одначе довідався, що гроші ще не вислані. Поїхав знову до Праги я. Дізнаюся, що справа стоїть так: наша тут еміграція, переважно професура і студентство, прийняло з глибоким жалем вістку про тяжку хворо- бу Володимира Іван[овича]. Тому, що тут вже позакривані і Укр[аїнський] Громадський Комітет, і инші допомогові інституції, і немає інституції чи організації, яка одразу могла б вислати певну суму, довелося зайнятися збиранням допомоги просто серед громадянства. З моєї пропозиції ласкаво взяв на себе цю акцію Центральний Союз Українського Студентства (Цесус). Тому, що всіх підписних листів не поверну- ли до Цесуса, й виникла затримка з надсиланням грошей. […] 48 Володимир Самійленко (псевдонім Сивенький; 1864–1925 рр.) – поет-лірик, сатирик, драматург і перекладач. ли до Цесуса, й виникла затримка з надсиланням грошей. […] Український історичний журнал. – 2021. – №1 Епістолярна спадщина М.Обідного часів еміграції 151 Щодо надсилання Вам грошей директор[ом] театру Загаровим, то я йому одночасно по- силаю листа і подаю Вашу адресу, і прошу, щоби мене також повідомив про цю справу, себто чи вислав, або вишле Вам гроші. Одночасно прошу, чи не зміг би він доручити комусь зняти ко- пію із комедії Бомарше «Шлюб Фігаро» і надіслати Вам безпосередньо чи через мене. Справа в тім, що дир[ектор] Загаров, здається, вже не є директ[ором] Ужгородського театру, а живе ціле літо в Подєбрадах, де зібрав невеличку трупу і дає вистави. Побачу, що він мені напише. Чи є в Києві, або у Вас хоча один примірн[ик] моєї чи Лисянського книжечки про Вас, Володимире Івановичу? Дуже Ви мене втішили, що пишете свою автобіографію і надішлете мені. Я збираюся видати велику книжку про Вас, Володимире Івановичу, в наступному, 1926 р., в ювілей 40-літ[тя] Вашої лі- тературної творчості, а для того мені потрібно: 1. Ласкаво приобіцяну Вами автобіографію Вашу. 2. Найновітніші відомості про всі Ваші оригінальні і переклад[ені] твори включно до 1926 р., де й що друкувалося, а по можливости й відомості про рецензії. Так, як це тяжке завдання, то будемо просити В[исоко]ш[ановну] Ольгу Степанівну взяти на себе цей труд. Лише там, в Києві можна зібрати всі ці відомості, а в Празі тут неможливо. 3. Надіслати мені, якщо у Вас є, ще які фотографії. Крім того, може б Вол[одимир] Іванов[ич] ще сфотографувався тепер в добрій фотографії. Жаль, що Ви не поробили на- писів на тих фотографіях, що мені надіслали, я не знаю, що то за особи чоловік і жінка, сфотографовані з Вами, крім того, в Миловано-[чеській] групі може б треба було подати прізвища деяких осіб. А як поправитеся, Володимире Івановичу, то дуже бажано, щоби Ви написали свої спогади про минулі старі часи. Тут не дуже давно написав спогади старий Чикаленко і книжка його спогадів має великий успіх. Молодь дуже цікавиться українським життям давно минулих років. Дуже бажано, щоби якесь в[идавницт]во на Україні видало в ювілейний, 1926 р. всі Ваші тво- ри – і оригінальні, і переклади. Отже, Вам треба насамперед знайти якусь особу, щоби зібрала всі Ваші твори і поодинокі, розкидані в ріжних журналах, річі. Поправляйтеся, Володимире Іван[овичу], до наступаюч[ого] Вашого ювілею. По Ваших роках Ви ще мусите довго жити й писати, коли б лише Вам скоріше позбавитися хвороби. Пан Президент Чехословацької Республ[іки], проф[есор] Масарик має 75 років, а ще бадьорий і керує державою. То нічого, що лікарі поки що не допомогли Вам, часом людина й поза лікарями видужує. Не трать- те лише віри у виздоровлення й бадьорості. Я не знаю, чи є рація Вам проти осені й зими переїз- дити до глухої провінції в Сорочинці. Підуть осінні дощі, заметуть зимою сніги і чи приємно Вам буде, ніби в норі сидіти. Все ж так - не так, може Вам доведеться й ще не раз до лікаря звертатися, то в Києві ж найкращі лікарі. В Києві Вас і частіше провідають, чи в потребі допоможуть чим Ваші прихильники і товариші-письменники. Вже якщо й переїздити в Сорочинці, то не восени, а весною. Головне, не треба думати про якийсь кінець життя і що для цього треба їхати в Сорочинці. Ви муси- те поправитись і в доброму здоровлі ще відсвяткувати свій ювілей і жити ще многа літа. З високою до Вас повагою М.Обідний [підпис] Тому, що я поки що буваю в Празі рідко, то прошу писати мені ось на цю адресу: Československo. Všenory u Prahy pošta Dobřichovice. Dom B.Kacovskeho M.Obidnyi ІР НБУ ім. В.Вернадського. – Ф.196. – №35/36. – Арк.3–4 зв. Автограф Український історичний журнал. – 2021. – №1 152 Ростислав Радишевський, Світлана Кагамлик REFERENCES 1. Kachii, Yu. (1964). Z istorii muzeinoi spravy na Zakarpatti. Naukovo-informatsiinyi biuleten Arkhivnoho upravlinnia URSR, 5, 10–15. [in Ukrainian]. 2. Kagamlyk, S. (2018). Kyiv-Mohyla Academy Intellectual Space as a Manifestation of Intercultural Communications (on the Basis of the Ukrainian Hierarchs’ Epistolary Legacy). Kyiv-Mohyla Humanities Journal, 5, 61–62. 3. Klymova, K. (1999). Obidnyi M.Yu. Ukrainski arkhivisty: Biobibliohrafichnyi dovidnyk, I, 247–249. [in Ukrainian]. 4. Lysenko, N. (2009). Nevidomi avtobiohrafichni zapysy O.Olesia. Spadshchyna: Literaturne dzhereloznavstvo. Tekstolohiia, 4, 136– 149. [in Ukrainian]. 5. Narizhnyi, S. (1999). Ukrainska emihratsia: Kulturna pratsia ukrainskoi emihratsii 1919–1939: Materialy, zibrani S.Narizhnym do chastyny druhoi. Kyiv. [in Ukrainian]. 6. Paliienko, M. (2008). Arkhivni tsentry ukrainskoi emihratsii: stvorennia, funktsionuvannia, dolia dokumentalnykh kolektsii. Kyiv. [in Ukrainian]. 7. Paliienko, M. (2005). Pamiatkookhoronna diialnist Mykhaila Obidnoho v Ukraini, Polshchi ta Chekhoslovachchyni. Pamiatky Ukrainy: istoriia ta kultura, 2, 93–127. [in Ukrainian]. 8. Pop, I. (2001). Entsyklopediya Podkarpatskoy Rusi. Uzhhorod. [in Russian]. 9. Radyshevskyi, R., Kahamlyk, S. (2013). Obidnyi M. Tvory u dvokh tomakh. 1. Poezii. Pereklady. Publitsystyka. Kyiv. [in Ukrainian]. 10. Rozsokha, L. (2005). Do zhyttiepysu ukrainskoho patriota myrhorodtsia Mykhaila Obidnoho. Poltavska petliuriana: Materialy somykh petliurivskykh chytan, 251–256. Poltava. [in Ukrainian]. 11. Rotach, P. (1998). Rozviiani po chuzhyni: Poltavtsi na emihratsii: Korotkyi biobibliohrafichnyi dovidnyk. Poltava. [in Ukrainian]. 12. Rusova, S. (2004). Memuary. Shchodennyk. Kyiv. [in Ukrainian]. 13. Sydorenko, N. (2001). Obidnyi Mykhailo. Ukrainska zhurnalistyka v imenakh: Materialy do entsyklopedychnoho slovnyka, 8, 210. Lviv. [in Ukrainian]. Rostyslav RADYSHEVSKYI Doctor of Philological Sciences (Dr. Hab. in Philology), Professor, Corresponding Member of NAS of Ukraine, T.Shevchenko National University of Kyiv (Kyiv, Ukraine), rostyslav.r58@gmail.com ORCID : https://orcid.org/0000-0002-5279-8232 Svitlana KAHAMLYK Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Senior Research Fellow, T.Shevchenko National University of Kyiv (Kyiv, Ukraine), kagam@i.ua ORCID: https://orcid.org/0000-0003-4732-1410 Epistolary Heritage of M.Obidnyi in the Time of Emigration Abstract. The purpose of the article is an analysis of complex of unpublished business and personal correspondence of M.Obidnyi from Praha Collection and other archival funds of Ukraine and the reconstruction of circle of communication of figures of the Ukrainian interwar emigration in Polish and Czechoslovakia on the materials of his epistolary heritage. The research methodology. The applied in the article method of simulation of intelligent networks gave a possibility to trace numerous circuits of work and friendly communications of M.Obidnyi, to understand motivation of his cultural and intellectual labour. Conclusions. It has been determined that a wide variety of correspondence of M.Obidnyi is occasioned by his peculiar life activity in the professional and literature fields. The analysis of a wide spectrum of unpublished business and personal correspondence of state and cultural figure discloses first and foremost his multiple personality, allows determining human qualities and life values. The epistolary heritage of the master defines the circle of figures of the Ukrainian cultural interwar emigration in Tarnów and Praha. It has been emphasized the several leading topical units of the epistolary heritage of the master: business correspondence of Tarnów and Praha periods, connected with monument protective activity; communication of the members of literary and artistic society “Sontsesvit”; correspondence of M.Obidnyi with family of V.Samiilenko. Keywords: Obidnyi, Ukrainian interwar emigration, epistolary heritage, Tarnów, Praha.

Епістолярна спадщина М.Обідного часів еміграції

Репозитарії

Схожі ресурси