Томазов В. Греки-хіосці на Півдні України (кінець XVIII ст. – 1917 р.): між традиціями національного самозбереження та практиками соціокультурної адаптації

Рецензія на книгу: Томазов В. Греки-хіосці на Півдні України (кінець XVIII ст. – 1917 р.): між традиціями національного самозбереження та практиками соціокультурної адаптації / Відп. ред. Г.В.Боряк. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2020. – 354 с....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2021
Автор:	Ясь, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2021
Назва видання:	Український історичний журнал
Теми:	Рецензії й огляди
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179929
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Томазов В. Греки-хіосці на Півдні України (кінець XVIII ст. – 1917 р.): між традиціями національного самозбереження та практиками соціокультурної адаптації / О. Ясь // Український історичний журнал. — 2021. — Число 1. — С. 221-224. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-179929
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1799292021-07-05T01:26:23Z Томазов В. Греки-хіосці на Півдні України (кінець XVIII ст. – 1917 р.): між традиціями національного самозбереження та практиками соціокультурної адаптації Ясь, О. Рецензії й огляди Рецензія на книгу: Томазов В. Греки-хіосці на Півдні України (кінець XVIII ст. – 1917 р.): між традиціями національного самозбереження та практиками соціокультурної адаптації / Відп. ред. Г.В.Боряк. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2020. – 354 с. 2021 Article Томазов В. Греки-хіосці на Півдні України (кінець XVIII ст. – 1917 р.): між традиціями національного самозбереження та практиками соціокультурної адаптації / О. Ясь // Український історичний журнал. — 2021. — Число 1. — С. 221-224. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179929 uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Рецензії й огляди Рецензії й огляди
spellingShingle	Рецензії й огляди Рецензії й огляди Ясь, О. Томазов В. Греки-хіосці на Півдні України (кінець XVIII ст. – 1917 р.): між традиціями національного самозбереження та практиками соціокультурної адаптації Український історичний журнал
description	Рецензія на книгу: Томазов В. Греки-хіосці на Півдні України (кінець XVIII ст. – 1917 р.): між традиціями національного самозбереження та практиками соціокультурної адаптації / Відп. ред. Г.В.Боряк. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2020. – 354 с.
format	Article
author	Ясь, О.
author_facet	Ясь, О.
author_sort	Ясь, О.
title	Томазов В. Греки-хіосці на Півдні України (кінець XVIII ст. – 1917 р.): між традиціями національного самозбереження та практиками соціокультурної адаптації
title_short	Томазов В. Греки-хіосці на Півдні України (кінець XVIII ст. – 1917 р.): між традиціями національного самозбереження та практиками соціокультурної адаптації
title_full	Томазов В. Греки-хіосці на Півдні України (кінець XVIII ст. – 1917 р.): між традиціями національного самозбереження та практиками соціокультурної адаптації
title_fullStr	Томазов В. Греки-хіосці на Півдні України (кінець XVIII ст. – 1917 р.): між традиціями національного самозбереження та практиками соціокультурної адаптації
title_full_unstemmed	Томазов В. Греки-хіосці на Півдні України (кінець XVIII ст. – 1917 р.): між традиціями національного самозбереження та практиками соціокультурної адаптації
title_sort	томазов в. греки-хіосці на півдні україни (кінець xviii ст. – 1917 р.): між традиціями національного самозбереження та практиками соціокультурної адаптації
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2021
topic_facet	Рецензії й огляди
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179929
citation_txt	Томазов В. Греки-хіосці на Півдні України (кінець XVIII ст. – 1917 р.): між традиціями національного самозбереження та практиками соціокультурної адаптації / О. Ясь // Український історичний журнал. — 2021. — Число 1. — С. 221-224. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT âsʹo tomazovvgrekihíoscínapívdníukraínikínecʹxviiist1917rmížtradicíâminacíonalʹnogosamozberežennâtapraktikamisocíokulʹturnoíadaptacíí
first_indexed	2025-07-15T19:17:49Z
last_indexed	2025-07-15T19:17:49Z
_version_	1837741715341967360
fulltext	Український історичний журнал. – 2021. – №1 Історії успіху завжди привертають увагу, позаяк во- лею-неволею змушують дошукуватися причин, мо- тивів, устремлінь, обставин, зацікавлень, чинників і багатьох інших складових та передумов, які вможли- вили те чи інше суспільне досягнення. Проте ситуа- ція кардинально змінюється, коли йдеться про цілу серію успіхів представників певної спільноти чи групи впродовж тривалого темпорального відрізку, ще й на інших соціо- та етнокультурних обширах. У цьому світлі така серія чи ціла низка взаємопов’язаних між собою випадків дедалі частіше розглядаються як своєрідний феномен, що висуває перед ученим уповні логічні, проте від того не менш складні та масштабні питання сто- совно його пояснення, осмислення, оцінки. Хіос – один із найродючіших і мальовничих островів в Егейському морі, відомий від часів античності місцевим виноробством та покладами мармуру. За доби середньо- віччя перебував у межах володінь візантійських імператорів, на початку ХІІІ ст. – під контролем Венеційської республіки, згодом – Нікейської імперії, від 1261 р. – Ґенуезької республіки, а з 1566 р. – Османської імперії. Та навіть за турецького володарювання еллінізована хіоська аристократія з давнім візантійсько-ґенуезьким корінням посіда- ла міцні та самодостатні позиції, позаяк була залучена до масштабної посередницької торгівлі у Східному Середземномор’ї, передусім поміж Константинополем, Сирією, Єгиптом. Однак привілейоване становище хіоської знаті в турецьких володіннях похитнуло- ся з розгортанням грецького національно-визвольного руху наприкінці XVIII – на по- чатку ХІХ ст., який увінчався Грецькою революцією чи війною за незалежність 1821– 1829 рр. Отож соціокультурні потрясіння, приміром масштабна хіоська різанина 1822 р., змусили греків-хіосців, зокрема рід Родоканакі (с.167), будь-що шукати нових сфер і площин, на яких вони могли прикласти як свій багатовіковий досвід торгівель- ної аристократії, так і капітали з відповідними супутніми практиками – конфесійними, культурними, соціальними, господарськими й ін. Нова книга знаного історика та дослідника генеалогії Валерія Томазова про гре- ків-хіосців представляє цікаву, самобутню й багатопланову розповідь про розмаїту, ва- ріативну та водночас спільну історію успіху локальної етнокультурної й етносоціальної групи на південноукраїнських землях у межах культурного та господарського просто- рів імперії Романових. У метафоричному сенсі це студія про те, як специфічна етно - соціальна група тривалий час утримувала рівновагу між «своїм» і «чужим» в іншомов- ному соціокультурному середовищі за динамічних трансформацій тодішнього світу. Минувшина хіоської аристократії, її персональні, родинні, групові історії, котрі ві- дображали своєрідне змагання між механізмами адаптації, пристосування та традицій- ними культурно-релігійними взірцями, давніми соціальними практиками й поведінко- вими моделями, потребували від автора монографії обрання адекватної дослідницької Томазов В. Греки-хіосці на Півдні України (кінець XVIII ст. – 1917 р.): між традиціями національного самозбереження та практиками соціокультурної адаптації / Відп. ред. Г.В.Боряк. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2020. – 354 с. Український історичний журнал. – 2021. – №1 222 Рецензії й огляди стратегії, щоби представити різноманітні контексти, ракурси та масштаби. Тому на- ріжна ідея, покладена В.Томазовим до основи конструкції книги й авторського викла- ду про греків-хіосців на Півдні України, базується на концепті просопографії як серії колективних портретів – родинних і групових (с.11–17). З огляду на те, що дана етносоціальна група в типовому плані мала виразні соціаль- ні та культурні прикмети родового клану, як-от шлюбні союзи переважно між хіосця- ми, стале коло ділових партнерів поміж свояків і кревних родичів й інші обмежувальні практики, авторська увага концентрувалася довкола вивчення генеалогічних зв’язків (с.19). Адже саме вони дозволили з’ясувати розподіл соціальних, культурних, профе- сійних та інших ролей хіоської аристократії як у Російській імперії, так і поза її межами. Таким чином, книга про хіоських греків має свого роду подвійні – просопогра- фічний і генеалогічний – рефрени, котрі суттєво доповнюють і конкретизують автор- ський виклад, а також виступають як базові підоснови для структурування матеріалу та загальної архітектоніки. Водночас родинні історії хіосців досить тісно переплітаються з економічною, культурною, соціальною й політичною історією Південної України зо- крема та Причорномор’я загалом. У певному розумінні монографія В.Томазова окреслює низку контекстів, які уточ- нюють і нюансують провідні соціальні, культурні процеси, трансформації на теренах Південної України й, навпаки, висвітлюють родинні, групові, персональні історії в роз- різі відомих макроконтекстів кінця XVIII – початку ХХ ст. Таке сполучення є досить цікавим і заразом інформативним, оскільки репрезентує фактографічний матеріал із відмінних предметних областей і сфер, який може бути затребуваний науковцями з різними фаховими зацікавленнями й дослідницькими інтенціями, передусім з обсягу культурології, реґіональної історії, соціальної та економічної минувшини тощо. Ще один важливий аспект студії В.Томазова пов’язаний із тим, що українські сюжети і проблеми у його викладі органічно пов’язані з історією Причорномор’я та Східного Середземномор’я, котрі були сферами діяльності хіоської торгівельної аристократії. Зауважимо, що створення серії просопографічних нарисів потребувало від автора пошуку та верифікації розлогих персональних відомостей про особу, як-от походжен- ня, соціальний статус, освіту, кар’єру, інтелектуальні зацікавлення, культурно-громад- ські практики, політичні погляди (с.80). Якщо взяти до уваги те, що у книзі фіґурують десятки й сотні представників хіоських родів, то стає очевидним неабиякий масштаб джерельних пошуків. Не випадково дослідницька стратегія та видовий статус студії В.Томазова причинилися до широкої, різнопланової й мозольної архівної, джере- лознавчої, бібліографічної евристики, результати якої повною мірою представлені як у викладі, так і генеалогічних таблицях. Композиційно монографія В.Томазова побудована з трьох розділів: першого – уведення до проблематики історико-просопографічної студії, другого – серія з п’яти нарисів про князів Маврокордато, третього – семи начерків про греків-хіосців, які на- лежали до родів фінансової аристократії, котра досягла неабияких успіхів. Окрім того, самостійним композиційним блоком студії виступають генеалогічні таблиці, в яких представлено інформацію про хіоські аристократичні роди. Другий розділ книги, присвячений князям Маврокордато (в російській кири- личній традиції так писалося й вимовлялося переінакшене прочитання прізвища Маврогордато; с.83), розповідає про нащадків хіоських греків, які досягли винятково- го становища на службі Османської імперії. Адже князі Маврокордато посідали чільне місце серед греків-фанаріотів – мешканців знаного кварталу Фанар у Константинополі. З останніх турецька влада призначала господарів у Молдавію й Валахію, вони обіймали Український історичний журнал. – 2021. – №1 Рецензії й огляди 223 посади великого драгомана та відігравали важливі, навіть ключові ролі в господарсько- му, торгівельному, зовнішньополітичному житті Османської імперії ранньомодерної доби. У широкому розумінні практики і стратегії фанаріотів цікаві з багатьох перспек- тив та контекстів, насамперед у світлі гнучкої адаптації їх до несприятливого, ба навіть ворожого соціо- й етнокультурного середовища, мінливих політичних обставин. На сторінках монографії В.Томазова князі Маврокордато постають у різних іпо- стасях як високоосвічені та блискучі дипломати, господарі Придунайських князівств, котрі вміло балансували між місцевою аристократією, збіднілими низами й турецькою владою, а також намагалися реформувати податкову, господарську системи, щоби за- безпечити певну соціально-економічну стабільність. Заразом вони активно протегува- ли своїм співвітчизникам, наживали чималі статки й капітали. Скажімо, князь Микола Маврокордато навіть намагався перетворити Молдавію на спадкове володіння роду (с.86). Автор демонструє, як російсько-турецьке протистояння у XVIII і першій поло- вині ХІХ ст. відобразилося на історії роду князів Маврокордато, котрі опинилися в різних державах. Наприклад, Олександр ІІ Маврокордато здобув прихисток в імпе- ратриці Катерини ІІ (с.91–92), а Скарлат Маврокордато започаткував російську гілку роду, хоч йому довелося докласти чималих зусиль задля визнання князівського титулу (с.99–101). Європейський філеллінізм, який поширився й серед російських урядовців і са- новників початку ХІХ ст., створював сприятливе підсоння для того, щоби представ- ники цього князівського роду могли посісти поважне місце у становій ієрархії імпе- рії Романових. Приміром, успішну флотську кар’єру на російській військовій службі зробив князь Дмитро Маврокордато (с.107–111). Однак він тривалий час змагався за право на спадкове дворянство для своїх дітей, зокрема навіть напередодні революції 1917 р., коли воно де-факто стало анахронізмом (с.118–110). Третій розділ книги В.Томазова розпочинається з нарису про представників не- титулованих гілок роду Маврогордато – Лакана, Нікола, Скарлаті та Вітелла на пів- денноукраїнських теренах. Причому характерна риса хіоської аристократії виявилася не тільки у збереженні замкнутого характеру своєї групи, а й у розмаїтому діапазоні суспільних і громадських практик – благодійних, меценатських, просвітницьких, куль- турних, конфесійних. Водночас Маврогордато вирізнялися великим розмахом торго- вельних операцій та господарських проектів, особливо у сфері посередницької торгівлі українським збіжжям, а також вкладенням коштів у банківську сферу. Представники цього роду швидко стали впливовими земле- й домовласниками в Одесі, Єйську, Ростові-на-Дону, Таганрозі, інших містах, але зберігали широкі міжнародні контакти. Низка представників цих гілок також домагалися визнання спадкового дворянства в імперії Романових, передусім апелювали до давності свого роду (с.146–147). Своєрідними господарськими, а в певному сенсі й соціальними контраґентами роду Маврогордато були інші хіоські родини, як-от Родоканакі, Раллі, Севастопуло, Скараманга, Каралі, Аверіно, котрим присвячено інші начерки третього розділу. Важливою особливістю, ба навіть цікавим свідченням певного балансу між інтеґраці- єю та збереженням власної самобутності було те, що представники першого поколін- ня вказаних родів як правило не володіли російською мовою, хоч мали дуже широкі та розгалужені міжнародні зв’язки. Наприклад, купці Раллі відігравали чималу роль у міжнародній торгівлі в Османській імперії, Франції, Великобританії, італійських дер- жавах (с.184). Очевидно, давався взнаки багатовіковий досвід хіоської аристократії, котра праг- нула спершу набути міцних фінансових, господарських позицій на нових теренах та Український історичний журнал. – 2021. – №1 224 Рецензії й огляди лише згодом переймалася, так би мовити, капіталізацією і трансляцією свого соціаль- ного, культурного впливу в місцевому середовищі. Почасти цьому сприяла і кланова закритість хіосців як етносоціальної групи, котра намагалася обмежити чи якось при- гальмувати зворотні впливи місцевих чинників та передумов. Видається досить умотивованим і вибір місць осідку греками-хіосцями. Багато представників згаданих родів мешкали переважно в космополітичній Одесі чи в ін- ших причорноморських і приазовських містах з етнічно мішаним населенням. Останні були сприятливими осередками для комерційних заходів, посередницької торгівлі, судноплавних компаній, банківських операцій, а також для благодійних, меценатських, просвітницьких й інших громадсько-культурних практик. Зауважимо, що для вказаних хіоських родів властивий був навіть типовий репер- туар громадсько-культурних практик і ролей: опікунство над благодійними закладами, активна участь в освітніх та культурних проектах, зокрема міському благоустрою, ще- дрі благодійні пожертви, почесне громадянство, участь у місцевому управлінні, урядові відзнаки й нагороди за добродійні справи тощо. Урешті, простежується довготривала стратегія адаптації до іншого соціо- й етнокультурного середовища, котра ґрунтувалася на систематичному та покроковому нарощуванні соціального й культурного визнання, що давало можливість здобувати становий статус (спадкове дворянство) та різноманіт- ні важелі в місцевому соціумі. Певна річ, зміна міжнародної економічної й торгівельної кон’юнктури у середині ХІХ ст., зокрема Кримська війна 1853–1856 рр., гостра конкуренція з іноземним тор- гівельним капіталом вносили суттєві корективи у стратегію хіоських родів. Частина з них відмовлялася від російського підданства й виїздила за кордон. Натомість інші гре- ки-хіосці та їхні нащадки намагалися глибше ввійти до місцевого суспільства, зокрема переходили на російську цивільну, іноді військову службу (с.212). Значно швидше ро- сійські асиміляційні впливи проникали до представників греків-хіосців, які обирали культурну, освітню чи наукову сфери діяльності (с.256–257, 259). Проте й такі мета- морфози не були однозначними і сталими з огляду на космополітичне світосприйнят- тя та широкі міжнародні контакти зайшлої хіоської аристократії. Таким чином, монографія Валерія Томазова є цікавим, добротним, ориґінальним, а в багатьох аспектах нюансованим і специфікованим дослідженням, котре демонструє розмаїті життєві та родинні сценарії, ролі, стратегії хіоських греків як на утримання своєї самобутності, так і на здобуття позицій в іноетнічному суспільстві й неоднорідно- му культурному середовищі. На нашу думку, вона безперечно зацікавить різні категорії дослідників, а також спонукає їх висувати більш широке та різноманітне коло питань до нашої минувшини. Олексій ЯСЬ доктор історичних наук, провідний науковий співробітник, відділ української історіографії, Інститут історії України НАН України (Київ, Україна), alexyas@ukr.net

Томазов В. Греки-хіосці на Півдні України (кінець XVIII ст. – 1917 р.): між традиціями національного самозбереження та практиками соціокультурної адаптації

Репозитарії

Схожі ресурси