Бажан О. Петро Шелест: "Вірю в розквіт моєї рідної України. . . "

Рецензія на книгу: Бажан О. Петро Шелест: «Вірю в розквіт моєї рідної України…». – К.: Парламентське видавництво, 2021. – 352 с.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2021
Автор:	Пиріг, Р.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2021
Назва видання:	Український історичний журнал
Теми:	Рецензії й огляди
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179964
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Бажан О. Петро Шелест: "Вірю в розквіт моєї рідної України. . . " / Р. Пиріг // Український історичний журнал. — 2021. — Число 2. — С. 199-206. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-179964
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1799642021-07-10T01:26:35Z Бажан О. Петро Шелест: "Вірю в розквіт моєї рідної України. . . " Пиріг, Р. Рецензії й огляди Рецензія на книгу: Бажан О. Петро Шелест: «Вірю в розквіт моєї рідної України…». – К.: Парламентське видавництво, 2021. – 352 с. 2021 Article Бажан О. Петро Шелест: "Вірю в розквіт моєї рідної України. . . " / Р. Пиріг // Український історичний журнал. — 2021. — Число 2. — С. 199-206. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179964 uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Рецензії й огляди Рецензії й огляди
spellingShingle	Рецензії й огляди Рецензії й огляди Пиріг, Р. Бажан О. Петро Шелест: "Вірю в розквіт моєї рідної України. . . " Український історичний журнал
description	Рецензія на книгу: Бажан О. Петро Шелест: «Вірю в розквіт моєї рідної України…». – К.: Парламентське видавництво, 2021. – 352 с.
format	Article
author	Пиріг, Р.
author_facet	Пиріг, Р.
author_sort	Пиріг, Р.
title	Бажан О. Петро Шелест: "Вірю в розквіт моєї рідної України. . . "
title_short	Бажан О. Петро Шелест: "Вірю в розквіт моєї рідної України. . . "
title_full	Бажан О. Петро Шелест: "Вірю в розквіт моєї рідної України. . . "
title_fullStr	Бажан О. Петро Шелест: "Вірю в розквіт моєї рідної України. . . "
title_full_unstemmed	Бажан О. Петро Шелест: "Вірю в розквіт моєї рідної України. . . "
title_sort	бажан о. петро шелест: "вірю в розквіт моєї рідної україни. . . "
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2021
topic_facet	Рецензії й огляди
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179964
citation_txt	Бажан О. Петро Шелест: "Вірю в розквіт моєї рідної України. . . " / Р. Пиріг // Український історичний журнал. — 2021. — Число 2. — С. 199-206. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT pirígr bažanopetrošelestvírûvrozkvítmoêírídnoíukraíni
first_indexed	2025-07-15T19:20:55Z
last_indexed	2025-07-15T19:20:55Z
_version_	1837741906238373888
fulltext	Український історичний журнал. – 2021. – №2 Лібералізація національно-культурного життя, «мала відлига», «друга хвиля українізації», посилення авто- номістського курсу Українській РСР у 1960-х рр. неод- мінно уособлюються з діяльністю першого секретаря ЦК Компартії України в 1963–1972 рр. Петра Шелеста. Постать неординарна, суперечлива, багато у чому не- типова серед вищого ешелону тогочасної партійно-дер- жавної бюрократії. Водночас її породження та жертва. За свою проукраїнську лояльність був фактично висланий із республіки, підданий по- літичному остракізму і приречений на довге забуття. Тільки сильна воля допомогла не зламатися, пережити принизливу опалу й домагатися відновлення історичної справед- ливості. Хоч процес «імплементації» П.Шелеста до суспільної свідомості нинішніх українців тривалий, складний і незавершений. Слід відзначити, що базова джерельна платформа для дослідження життя та ді- яльності П.Шелеста була закладена ще на початку 1990-х рр. виданням у Москві його щоденникових записів1. Книжка не мала передмови, а в короткій післямові, сповненій ностальгії за країною, яка «зуміла до другої половини ХХ ст. вийти у світі на перекон- ливі рівні й рубежі», укладачі задекларували відмову від будь-яких оцінок. Коментарі до подій і персоналій, згадуваних автором щоденників, мають обмежений характер, особливо стосовно українського контексту. Очевидно, оцінювати видання з позицій сучасної едиційної археографії не зовсім коректно. Від 1994 р. в Росії поширюються електронні версії книги, а в 2016 р. було здійснене перевидання. Примітно, що авто- ром-укладачем названо П.Шелеста, а авторські права належать йому і спадкоємцям2. В умовах незалежної України активізувався інтерес до постаті П.Шелеста. У віт- чизняній історіографії з’явилася низка ґрунтовних праць, в яких відтворено його життєвий шлях та діяльність, зокрема на чолі республіканської партійної організації. Найбільш плідними виявилися дослідницькі зусилля відомого історика й публіциста Ю.Шаповала. Саме він здійснив оприлюднення широкої джерельної бази щоденни- ково-мемуарного характеру3, опублікував кілька монографій, низку наукових статей та реалізував численні медійні проекти. Важливим здобутком в осмисленні контро- версійної постаті П.Шелеста стала новітня книга професора Ю.Шаповала, котра по- бачила світ тогоріч4. Авторові вдалося відтворити основні віхи кар’єрного зростання та причини політичної опали лідера радянської України, створити досить об’єктивне уявлення про П.Шелеста як людину та керівника. І все ж необхідність докладного аналізу особи першого секретаря ЦК КПУ за- лишається актуальною. Вона зумовлена не лише недостатньою розробкою в наукових працях окремих сторін його діяльності, але й зацікавленістю дослідників процесом 1 Шелест П.Е. «Да не судимы будете»: Дневниковые записи, воспоминания члена Политбюро ЦК КПСС. – Москва, 1992. – 612 с. Наукові консультанти й укладачі видання: д-р філософ. наук, проф. В.К.Єґоров, наук. співроб. РЦЗІДНІ (колишній ЦПА ІМЛ при ЦК КПРС) Г.А.Юдінкова. 2 Шелест П.Е. Да не судимы будете: Дневники и воспоминания члена политбюро ЦК КПСС. – Москва, 2016. – 592 с. 3 Петро Шелест: справжній суд історії ще попереду: Спогади, щоденники, документи, матеріали / За ред. Ю.Шаповала. – К., 2003. – С.23. У 2011 р. вийшло друге видання книги з передмовою й за редакцією Ю.Шаповала. 4 Шаповал Ю. Партійний «націоналіст»: Парадокси Петра Шелеста. – Л.; К., 2020. – 216 с. Бажан О. Петро Шелест: «Вірю в розквіт моєї рідної України…». – К.: Парламентське видавництво, 2021. – 352 с. Український історичний журнал. – 2021. – №2 200 Рецензії й огляди формування політичної та управлінської еліти, особливостями суспільно-політичного життя УРСР в умовах десталінізації командно-адміністративної системи. Нещодавно історіографічний доробок про керівника КПУ 1960-х рр. поповнив- ся новою книгою. Її автор – кандидат історичних наук, старший науковий співробіт- ник Інституту історії України Олег Бажан, який до цієї теми звертається не вперше5. Видання складається з переднього слова, десяти розділів, післямови та імен- ного покажчика. У праці залучено інформацію досить широкого спектру джерел. Дослідник повніше за інших використав офіційні документи колишніх парторганів та «органів», сконцентровані у Центральному державному архів громадських об’єд- нань України, Державному архіві Київської обл., Державному архіві міста Києва, Галузевому державному архіві Служби безпеки України. Професійну та особистісну модель поведінки П.Шелеста вибудовано на осно- ві оприлюднених спогадів, щоденників, інтерв’ю колишнього першого секретаря ЦК КПУ, свідчень і міркувань тогочасної політичної еліти, збірників документів, нау- кових праць вітчизняних, зарубіжних істориків, присвячених функціонуванню номен- клатури радянської України у часи «пізньої відлиги» та «застою». Для уявлення про книгу спочатку розглянемо наповнення її структурних блоків. У першому розділі – «На життєвих перехрестях» (с.9–30) – висвітлено початок жит- тєвого шляху П.Шелеста, його родовід, дитинство, юність, сімейне виховання май- бутнього партійного діяча. Наводяться маловідомі факти про прадіда Йосипа та діда Дмитра Шелестів. Виокремлено матеріал про навчання в Ізюмській радянсько-пар- тійній школі, Харківському інституті народного господарства. Детально описано тру- дову діяльність на Маріупольському металургійному комбінаті, Харківському мо- торобудівному заводі «Серп і молот», висунення на партійну роботу, життя у часи німецько-радянської війни. У другому розділі – «На чолі Київського авіаційного заводу» (с.33–50) – ува- гу сфокусовано на роботі П.Шелеста на підприємствах оборонної й авіаційної про- мисловості. Виявлені та залучені архівні документи значно поглиблюють інформацію про перебування його на посаді директора Київського авіаційного заводу. Докладно на сторінках книги виписано раніше лише згадуваний епізод трудової біографії П.Шелеста, коли він у 1953 р. кілька місяців одночасно працював і першим заступни- ком голови Київської міської ради (с.46–49). Розділ третій – «Початок політичної кар’єри» – присвячено детальному висвіт- ленню перебування П.Шелеста на посаді першого секретаря Київського обкому КПУ в 1957–1962 рр., його політичній поведінці в період хрущовської «відлиги». Про- стежено участь у заходах радянської держави з реабілітації громадян, репресованих у 1930 – на початку 1950-х рр. (с.55–56), звернено увагу на «сентиментальне» ставлення Петра Юхимовича до постаті «вождя народів» (с.56–59), відображено позицію парт- функціонера щодо подій в Угорщині восени 1956 р. (с.69). Автор доводить причет- ність П.Шелеста до антирелігійної кампанії на Київщині наприкінці 1950 – на початку 1960-х рр. (с.67–69), описує його участь у реалізації низки проектів у сільському гос- подарстві, ініційованих М.Хрущовим (1953–1964 рр.), зокрема мегапрограми «наздог- нати та перегнати США з м’ясо-молочного виробництва» (с.64–66). У четвертому розділі – «Директор України» (с.75–114) – подано детальну ха- рактеристику методів і принципів кадрової політики новобраного першого секрета- ря ЦК КПУ, формування його стосунків із підлеглими у процесі роботи, визначення 5 Див.: Бажан О. До питання про «українофільство» першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста // Історія України: Маловідомі імена, події, факти. – Вип.37. – К., 2011. – С.239. Український історичний журнал. – 2021. – №2 Рецензії й огляди 201 найближчого оточення. Важливо, що автор не обходить неґативного впливу входжен- ня П.Шелеста до вищого партійно-політичного істеблішменту на стиль роботи, появу авторитарних рис, нетерпимості до іншої думки. П’ятий розділ присвячено «палацовому перевороту» в Москві у жовтні 1964 р., насамперед ролі керівника української республіканської партійної організації в усу- ненні від влади першого секретаря ЦК КПРС М.Хрущова. На основі мемуарної лі- тератури та архівних документів у шостому розділі книги – «Наш народ заслуговує кращого до нього ставлення…» (с.139–170) – розглядаються господарські ініціативи першого секретаря ЦК КПУ П.Шелеста, спрямовані на посилення економічного су- веренітету Української РСР у другій половині 1960 – на початку 1970-х рр. Окремо у книжці (сьомий розділ – «Радянський українофіл») аналізується став- лення П.Шелеста до пам’яткоохоронної справи, просвітницьких ініціатив української інтеліґенції, діяльності, спрямованої на захист української мови й культури в умовах посилення процесів російщення в республіці. У восьмому розділі (с.227–266) ідеть- ся про чехословацьку кризу 1968 р. та реакцію П.Шелеста на події «Празької весни», висвітлено його позицію у ході засідань політбюро ЦК КПРС, під час міжнародних переговорів, на яких розглядалася ситуація у сусідній з УРСР соціалістичній країні. Автор слушно зауважує, що П.Шелест, беручи участь в роботі політбюро ЦК КПРС, активно впливав на формування рішення вищого політичного керівництва країни щодо збройного втручання у справи суверенної центральноєвропейської держави, до- кладав чимало зусиль для творення неґативної громадської думки серед населення Української РСР стосовно ідей «Празької весни». У дев’ятому розділі – «Між відлигою та ресталінізацією» – показано, як у «добу Шелеста» відбувались утиски інакодумства, переслідування учасників дисидентсько- го руху. Наведено і приклади захисту очільником УРСР відомих представників твор- чої інтеліґенції. Фінальний, десятий, розділ книги під назвою «У почесному засланні» присвячено причинам та обставинам, котрі змусили П.Шелеста полишити владний Олімп, останнім рокам життя опального політика. Книжка О.Бажана вийшла у серії «Політичні портрети» й левова частка ре- конструкції партійно-політичної діяльності П.Шелеста по праву відносить її саме до цього циклу видань. Вона також цілком вписується й у жанр біографічного нарису, оскільки висвітлює родовідні корені, початок життєвого шляху, трудової діяльності, формування особистості майбутнього партійного діяча. При цьому вперше наводить- ся новий фактологічний матеріал. Водночас уважне прочитання книги дає багато простору для зауважень, запитань і роздумів. Найменше за все хотілося б писати класичну рецензію на це цікаве й акту- альне видання. Спробую подивитися на працю О.Бажана не тільки з позицій історика, а людини, початок свідомого та активного громадсько-політичного життя якої при- пав саме на «добу Шелеста», людини, котра мала змогу бути свідком його діяльності, мала поодинокі контакти з «персональним пенсіонером союзного значення». І вреш- ті – із позицій тривалого партапаратного досвіду часів В.Щербицького. Адже жодне ґрунтовне дослідження про П.Шелеста на чолі ЦК КПУ не обходиться без зіставлен- ня цих по суті протилежних, а в реальному бутті непримиримих постатей. Видається не зовсім виправданою відсутність у книжці О.Бажана історіогра- фічного аналізу доробку попередників, що вивчали життя й діяльність П.Шелеста. Ідеться про розгляд справді наукових розробок вітчизняних дослідників, без визна- чення внеску яких у висвітлення теми читачеві важко уявити ступінь ориґінальності та новизни рецензованого видання. Принаймні автор мав би докладно зупинитися на новій монографії Ю.Шаповала про парадокси П.Шелеста, адже й сам О.Бажан Український історичний журнал. – 2021. – №2 202 Рецензії й огляди поставив своїм завданням показати цю «неоднозначну, контроверсійну» постать, її «достоїнства і хиби». Як бачимо, обидві книги лежать у руслі одного тематичного дискурсу. О.Бажан оперує вже усталеними дефініціями, які характеризують українсько- центричність П.Шелеста, включаючи й певну їх умовність – «націоналіст», «радян- ський українофіл», «українізатор України», «директор України». Відсутність істо- ріографічного аналізу позбавила автора можливості з’ясувати низку питань: причини акцентування саме цієї іпостасі «темно-світлого» образу керівника КПУ, хто сто- яв біля витоків його стихійної реабілітації, роль української діаспори, представників дисидентського руху. Заслуговує на висвітлення й мінлива позиція щодо оцінки фіґу- ри П.Шелеста владних інститутів України, для яких визначальним залишається одіоз- ність провідного діяча КПРС. Слід відзначити, що праця О.Бажана базується на досить повному використан- ні архівно-документного сеґмента історичних джерел. Однак ці переваги не вберегли її від певного нівелювання інформаційного й, тим більше, евристичного потенціалу щойно виданою працею Ю.Шаповала. І у цьому є об’єктивна причина. Обидва автори неминуче опиняються під потужним впливом основного історичного джерела – що- денників, спогадів, інтерв’ю П.Шелеста. Надзвичайно важливих і, природно, суб’єк- тивних еґо-документів. Узагалі, матеріали мемуарного характеру – самого П.Шелеста, його сина Віталія, колеґ по роботі у ЦК КПУ – домінують у фактологічній канві сучасних досліджень. Безперечно, у порівнянні з офіційними документами вони більш повно відображають особистісні риси, поведінкові стереотипи, психологічні грані характеру, прояви дихо- томної лояльності головного героя. Очевидно, жанр книги й видавничі канони не дозволили О.Бажану вдатися до джерелознавчого аналізу тематичної мемуарної літератури. Можливо, автор беззапе- речно довірився запевненням П.Шелеста: «А в цій книжці – щоденники, записи різ- них років. Не правлені, не підстрижені. Вони говорять про час, про людей і про мене так, як бачив я їх у ті роки, коли писав»6. Попри твердження поважного мемуариста, усе ж висловимо деякі міркування. Імовірно, що надзвичайно зайнята «перша особа» республіки робила ці нотатки досить лаконічними, удаючись до скорочень чи умов- них позначок. Тим більше, сам П.Шелест в інтерв’ю журналу «Київ» говорив, що його робочий день становив 15–16 год., а то й більше7. Ми ж маємо справу з публікацією добре опрацьованих текстів, обсяги яких сяга- ють в окремі дні кількох сторінок. Навряд чи автор мав можливості та час «по гаря- чих слідах» подій так «відшліфовувати» свої нотатки. Поза сумнівом, вони піддавалися наступному коригуванню й літературному опрацюванню. Підтвердження нашим мір- куванням знаходимо вже у застереженнях укладачів першовидання, які називають що- денники П.Шелеста «реконструйованими щоденниковими записами»8. Ще більш де- тально коментують наступні втручання в первісний текст укладачі перевидання 2016 р.: «Дуже часто в текст щоденника вклинюються записи, дописані набагато пізніше […] ми виносили ці шматки в підрядкові примітки і робили позначку “доповнення автора”»9. На наш погляд, досить продуктивними були б порівняння щоденникових запи- сів 1960-х рр. із розлогими інтерв’ю П.Шелеста часів пізньої «перебудови». Тривале мовчання й накопичені образи надали його словам певної розкутості, що дозволяє 6 Петро Шелест: справжній суд історії ще попереду… – С.23. 7 Там само. – С.670. 8 Там само. – С.582. 9 Див. прим.2. Український історичний журнал. – 2021. – №2 Рецензії й огляди 203 простежити еволюцію поглядів і переконатися, що український «націоналіст» був і за- лишився адептом обмеженого автономізму, а фактично твердим інтернаціоналістом, прибічником «союзу нерушимого республік». Можна зустріти постфактумні виправ- дання та визнання своєї неправоти. Знаходимо й зовсім нещирі зізнання. Зокрема про обрання секретаря ЦК О.Ляшка головою Президії Верховної Ради УРСР П.Шелест говорив як про посаду «найпочеснішу», «ключову за впливом, за авторитетом»10. Хоч добре знав, що, попри членство в політбюро, голова Президії ВР без погодження з ЦК не міг присвоїти навіть ім’я юного партизана Валі Котика сільській школі, не ка- жучи вже про звання «заслужених» чи «народних». У книзі використано чимало спогадів колишніх співробітників ЦК КПУ, ін- ших органів. Слід відзначити, що серед них, за винятком О.Ляшка, В.Семичасного, Я.Погребняка, немає осіб із ближнього оточення першого секретаря. Більшість із них (Г.Крючков, Л.Кравчук, О.Капто) займали в партійному апараті посади середнього рівня й мали здебільшого епізодичні зустрічі з П.Шелестом. На вищі щаблі республі- канської компартійної ієрархічної структури піднялися вже за часів В.Щербицького. Проте ці мемуари також цікаві різнобаченнями постаті П.Шелеста, так би мовити, із відстані. Не менш важливі і їхні спогади про В.Щербицького. До праці залучено рефлексії визначних представників української творчої інтелі- ґенції (В.Чорновіл, І.Дзюба, В.Коротич та ін.) щодо постаті П.Шелеста. Тут перепле- лися і звинувачення в репресіях тієї доби, і приклади захисту окремих митців та вдяч- ності за розвиток української культури, мови. Треба мати на увазі, що ці спогади й інтерв’ю з’явилися вже за періоду незалежної України. На прикладі листів В.Стуса до керівників ЦК КПУ О.Бажан робить спробу про- стежити реакцію П.Шелеста та В.Щербицького на «покаянні» звернення поета, ін- спіровані слідчими КДБ. Після заборони КПУ при передачі цеківських документів на державне зберігання ці листи ми виявили у сейфі першого секретаря ЦК, попередньо вже досить «почищеному», під білим папером, яким було застелено одну з полиць. На листах – вхідні штампи загального відділу ЦК, але немає жодної резолюції. Чи ба- чив його П.Шелест, невідомо, оскільки він надійшов напередодні його звільнення. А другий – до В.Щербицького, датований жовтнем 1972 р., уже після винесення судом вироку у справі В.Стуса (п’ять років таборів і три роки заслання). Можна припустити, що В.Щербицькому доповіли обидва листи й він після ознайомлення поклав їх «під сукно». Чи бачили ці матеріали його наступники – В.Івашко, С.Гуренко – невідомо. Уже пізніше я їх опублікував у новоствореному журналі «Політика і час». Серед сучасних дослідників О.Бажану належить найбільш детальний розгляд ролі П.Шелеста в «палацовому перевороті» 1964 р., відтворенні картини його вступу в не- безпечну політичну гру та самовіддану боротьбу за її переможний фінал. Однак автор так і залишає відкритим питання про спонукальні мотиви висуванця М.Хрущова не просто приєднатися до заколоту «сірих вовків», а намагання зайняти провідні позиції у зміщенні першого секретаря ЦК КПРС: пропозиція заманити того до Києва й тут позбавити посади, посилений тиск на «українську» групу членів ЦК КПРС, ізоляція незгодних О.Іващенко та І.Сеніна, бажання першим кинутися в бій проти М.Хрущова на жовтневому (1964 р.) пленумі ЦК КПРС тощо. Можливо, ним рухав інстинкт са- мозбереження в разі провалу змови. Але не зовсім зрозумілим є наступне нестри- мне випинання своїх заслуг у «поваленні» М.Хрущова. Очевидно, пояснити такі дії лише іманентною суперечливістю особи П.Шелеста неможливо. Більше це схоже на 10 Петро Шелест: справжній суд історії ще попереду... – С.670. Український історичний журнал. – 2021. – №2 204 Рецензії й огляди запопадливість перед новим кремлівським керівництвом, у дворушності якого швид- ко переконався. На наш погляд, О.Бажан досить глибоко вникнув у технологію підготовки творів П.Шелеста. Захоплення вищого партійного керівництва «писательством» у той час і пізніше було досить поширеним. Окремі праці членів політбюро потім зводилися у «вибрані твори», видавалися величезними накладами (з відповідним ґонораром), ого- лошувалися «настільною книгою» членів партії. На прикладі книжки «Україно наша Радянська» автор детально розглядає участь у процесі її підготовки директора Інституту історії партії І.Назаренка, співробітників наукових установ, помічників першого се- кретаря. І все ж щоденникові записи П.Шелеста й архівні матеріали свідчать про його чималу особисту працю з варіантами рукопису (помітки на берегах, посторінкові за- уваження). Безперечно, першотворці книги намагалися подавати матеріал в унісон із по- глядами шефа на історію України, її культуру, козацькі традиції, провідну роль УРСР у союзному вимірі тощо. На жаль, ця книжка стала інструментом огульних звинувачень П.Шелеста в республіці й водночас для Кремля – засобом виправдання його зняття з посади. Пригадую, як у травні 1972 р. в парткомі Харківського університету переведення П.Шелеста до Ради Міністрів СРСР ми серйозно вважали підвищенням. Аж доки про- фесор-болгарист Г.Попов не приніс газету «Работническо дело» з досить прозорим ко- ментарем про призначення П.Шелеста «-надцятим» заступником О.Косиґіна. Книгу О.Бажана вирізняє усвідомлене бажання зберегти певний баланс «світ- лих» і «темних» сторін неоднозначної постаті «директора України». Автор наводить довгий шлейф свідчень сучасників про те, як «директорство» неґативно вплинуло на П.Шелеста. Відзначається посилення авторитаризму, іґнорування думок колеґ, гру- бість у поводженні з підлеглими, одноособовість кадрових рішень (крім погодження з Москвою). Наголошується на відході від принципів «ленінської» скромності – зайняття кількох урядових дач, виготовлення спеціальних «медових» сигарет, постачання елітних продуктів і, нарешті, леґендарна «спецкорова», яка супроводжувала родину Шелестів під час відпочинку у Трускавці. Указується також на непотизм сімейного характеру: ор- ганізація зарубіжних поїздок рідних, швидке просування академічними сходинками сина Віталія (у 25 років – кандидат наук, у 26 – заступник директора з наукової роботи ново- створеного інституту теоретичної фізики, у 28 – доктор наук, у 29 – член-кореспондент АН УРСР). Поза сумнівом, В.Шелест талановитий учений-фізик, однак для тогочасного наукового середовища це був майже унікальний випадок. Не виключено, що в такий спо- сіб академічне керівництво сподівалося отримати додаткові державні преференції. Не дивлячись на досить густий концентрат неґативу, О.Бажан невільно стає на шелестофільські позиції. По-перше, до цього спонукає образ головного персонажа до- слідження. По-друге, він одночасно є і творцем основного масиву джерел особового характеру з неодмінною часткою суб’єктивізму. Крім того, на наш погляд, автор удав- ся до надмірного «насичення Шелестом» зовнішніх атрибутів книги. Для заголовка обрано його вислів, епіграфами до майже всіх розділів служать цитати зі щоденників, спогадів, листів Петра Юхимовича. Детально висвітлюючи провідну роль П.Шелеста в політичному, господарському, культурному житті, О.Бажан пов’язує успіхи у цих сферах переважно з діяльністю пер- шого секретаря. Дійсно, галузева побудова структури відділів ЦК КПУ мала забезпе- чувати тотальний вплив на всі сфери життєдіяльності республіки. Але ж діяли Рада Міністрів, Держплан, Держпостач, міністерства й відомства. Безперечно, автор не ставив завдання вивчати їх діяльність, у тому числі голови уряду В.Щербицького. Але оскільки українськоцентризм П.Шелеста значною мірою ґрунтується на порівнян- ні з періодом правління його наступника, то цілком логічною була б реконструкція Український історичний журнал. – 2021. – №2 Рецензії й огляди 205 взаємовідносин «першої» і «другої» осіб УРСР у період майже семирічної спільної праці (1965–1972 рр.). У книзі досить детально виписано глибоку взаємну неприязнь колишніх ліде- рів КПУ. П.Шелест залишив чимало образливих епітетів на адресу свого візаві, аж до вбивчого – «падлюка». В.Щербицький, прийшовши до влади, розгорнув заохоче- ну Кремлем масштабну кампанію огульної критики, розвінчування й таврування вже фактично «поваленого» П.Шелеста, лейтмотивом якої стали звинувачення в «україн- ському націоналізмі». Пленуми ЦК, засідання обкомів КПУ, партійних активів були насичені викривальною риторикою на адресу нещодавно «першої особи». В апараті ЦК КПУ після кількох років «розвінчування» на згадки про П.Шелеста було накладене табу, не говорячи вже про контакти з ним. У середині 1980-х рр. він по- стійно відпочивав у курортному Желєзноводську. Якось, побачивши його біля бюве- ту мінеральних вод, я підійшов і привітався українською мовою. Він запитав: «А ты кто?». Довідавшись, що я працюю у ЦК, поцікавився керуючим управлінням справа- ми І.Голобородьком, колишнім своїм помічником М.Кучером, ще кимось, мені неві- домим. Петро Юхимович поспішив на автобус до свого санаторію «Дубовий гай» і ми розпрощалися. Одного року у Желєзноводську з П.Шелестом зустрічався заввід- ділом науки та навчальних закладів Ф.Рудич. Після відпустки він зайшов до помічни- ка першого секретаря ЦК В.Врублевського, який зустрів його словами: «Та знаємо, як ти обіймався з Шелестом». Переконаний, що всі наступні книги не обходитимуться без порівняння П.Шелеста та В.Щербицького, двох керманичів УРСР, з якими пов’язане життя укра- їнців завершальної чверті ХХ ст. Думаю, що ці зіставлення ніколи не будуть на ко- ристь останнього. Це – діячі різних періодів радянської історії. Відомий публіцист В.Коротич писав про П.Шелеста: «Навіть якби помічники не підсунули йому цю без- глузду книжку, він все рівно пішов би. Просто його епоха закінчилася»11. Очевидно, щодо «кінця епохи» він має рацію. П.Шелест був щільно вмонтований у тогочасну партійно-державну машину, нале- жав до керівників хрущовського типу та діяв в умовах затухаючої «відлиги». Він визна- вав ієрархічну першість М.Хрущова, але не був його васалом. Належність до вузького кола творців жовтневого 1964 р. перевороту якийсь час дозволяла йому висувати претен- зії на особливе ставлення до потреб республіки. Не без оглядки на Москву, але вперто підтримувати проекти культурно-освітнього, пам’яткоохоронного, мистецького харак- теру, отримуючи у Кремлі неґативний імідж «автономіста», «самостійника», «покри- вача проявів українського націоналізму». Як відомо, це закінчилося «почесним» мос- ковським засланням, до одного з наслідків якого мені довелося бути причетним. На початку 1992 р. П.Шелест потелефонував мені до новоствореного ЦДАГО України (колишнього архіву ЦК КПУ): «Это Пётр Ефимович Шелест говорит. Если помните такого». Відповідаю: «Пётр Ефимович, конечно помним!». Він розповів, що в нього була пенсія союзного значення, а тепер, мовляв, Б.Єльцин «затіяв бозна-що» й від нього вимагають трудову книжку, котра невідомо де: «Вы же знаете, как тог- да я уходил из Украины». Зрештою трудову книжку виявили у ще не опрацьованих документах управління справами ЦК. Із цікавістю погортав її та на прохання Петра Юхимовича передав його правнучці-киянці. Діяльність В.Щербицького на посаді першого секретаря КПУ припала на іншу епоху – «зрілого брежнєвізму» й «махрової сусловщини», на часи кардинальних змін у тогочасних неформальних ієрархічних взаємовідносинах на компартійному 11 Там само. – С.721. Український історичний журнал. – 2021. – №2 206 Рецензії й огляди Олімпі – політбюро ЦК КПРС. В.Щербицький потрапив до другого ешелону його членів. І М.Суслов не забарився продемонструвати, «хто в господі хазяїн», нав’язав- ши секретарем ЦК КПУ з ідеологічних питань В.Маланчука, якому перед цим загро- жувало виключення з КПРС. Очевидно, тиск «сірого кардинала» партії був настільки сильним, що на жовтневому (1972 р.) пленумі ЦК Компартії України В.Щербицький змушений був діяти на межі порушення статуту КПРС, кооптувавши В.Маланчука до складу ЦК і відразу обравши кандидатом у члени політбюро. А потім упродовж семи років спостерігати ідеологічне «мародерство» цього «суперінтернаціоналіста», фак- тично перебираючи на себе весь неґатив від його діяльності. Можливо, певну рацію мають і ті історики, які вважають, що В.Щербицький свідомо віддав цю суспільно чут- ливу царину на відкуп В.Маланчукові, зосередившись на проблемах розвитку еконо- міки12. О.Бажан, як й інші дослідники життя та діяльності П.Шелеста, при його порів- нянні зі В.Щербицьким наголос робить на протиставленні цих разюче відмінних пер- сонажів республіканської та союзної політичних арен. Однак важливим, актуальним залишається й дослідження подібності двох постатей, які фактично вийшли з однієї сталінсько-хрущовської «шинелі», стали «ґвинтиками», а пізніше «несучими елемен- тами» командно-адміністративної системи. Із тією різницею, що нова брежнєвська «шинеля» не налізла на П.Шелеста та прийшлася впору В.Щербицькому. На жаль, започаткована Ю.Шаповалом розмова на цю тему не знайшла продовження13. І, насамкінець, про художнє оформлення книги. На обкладинці П.Шелеста зображено в колі, оточеному темними і світлими прямокутниками. Очевидно, вони символізують відповідні сутності в образі головного героя. Однак така трактовка дуже нагадує надгробний пам’ятник на могилі М.Хрущова авторства відомого скульптора Е.Неізвєстного. Висловлені вище зауваження та міркування слід розглядати не тільки як критич- ні, але й щирі побажання авторові врахувати їх при подальшій роботі над цією неви- черпною темою. Сподіваємося побачити другий, доповнений випуск книги, уже не обтяженої вузькожанровими видавничими стандартами. Можливо, настануть кра- щі часи й Олегові Григоровичу пощастить дістатися до архівів президії / політбюро ЦК КПРС та висвітлити нові сторінки місця й ролі П.Шелеста на владному Олімпі СРСР. Загалом книга О.Бажана стала суттєвим внеском в українську історіографію та іс- торичну персоналістику. Зображення П.Шелеста – однієї з найбільш суперечливих постатей політичної історії України другої половини ХХ ст. – дістало більш широке джерельне підґрунтя, нові інтерпретації контроверсійності оцінок, включаючи й неґа- тивний контекст. Можна з упевненістю стверджувати, що серед сучасної монографіч- ної «шелестіани» праця О.Бажана – це найбільш повний політичний портрет і біогра- фічний нарис. Руслан ПИРІГ доктор історичних наук, професор, головний науковий співробітник, відділ історії Української революції 1917–1921 рр., Інститут історії України НАН України (Київ, Україна), ruslan_pyrih@ukr.net 12 Якубець О. В.Щербицький та ідеологія: до питання щодо причин «маланчуківщини» // Український історичний журнал. – 2014. – №5. – С.114–125. 13 Шаповал Ю. Единство и борьба двух НЕпротивоположностей: Владимир Щербицкий и Пётр Шелест в политической истории Украины ХХ в. // Діалог: Історія, політика, економіка. – 2004. – №4. – С.122–126.

Бажан О. Петро Шелест: "Вірю в розквіт моєї рідної України. . . "

Репозитарії

Схожі ресурси