Антропологічний код української культури і цивілізації

Рецензія на книгу: Антропологічний код української культури і цивілізації / О.О.Рафальський (кер. авт. кол.), Я.С.Калакура, В.П.Коцур, М.Ф.Юрій (наук. ред.). – К.: ІПіЕНД ім. І.Ф.Кураса НАН України, 2020. – Кн.1 – 432 с.; Кн.2 – 536 с....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2021
1. Verfasser:	Буряк, Л.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2021
Schriftenreihe:	Український історичний журнал
Schlagworte:	Рецензії й огляди
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179966
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Антропологічний код української культури і цивілізації / Л. Буряк // Український історичний журнал. — 2021. — Число 2. — С. 211-216. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-179966
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1799662021-07-10T01:26:36Z Антропологічний код української культури і цивілізації Буряк, Л. Рецензії й огляди Рецензія на книгу: Антропологічний код української культури і цивілізації / О.О.Рафальський (кер. авт. кол.), Я.С.Калакура, В.П.Коцур, М.Ф.Юрій (наук. ред.). – К.: ІПіЕНД ім. І.Ф.Кураса НАН України, 2020. – Кн.1 – 432 с.; Кн.2 – 536 с. 2021 Article Антропологічний код української культури і цивілізації / Л. Буряк // Український історичний журнал. — 2021. — Число 2. — С. 211-216. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179966 uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Рецензії й огляди Рецензії й огляди
spellingShingle	Рецензії й огляди Рецензії й огляди Буряк, Л. Антропологічний код української культури і цивілізації Український історичний журнал
description	Рецензія на книгу: Антропологічний код української культури і цивілізації / О.О.Рафальський (кер. авт. кол.), Я.С.Калакура, В.П.Коцур, М.Ф.Юрій (наук. ред.). – К.: ІПіЕНД ім. І.Ф.Кураса НАН України, 2020. – Кн.1 – 432 с.; Кн.2 – 536 с.
format	Article
author	Буряк, Л.
author_facet	Буряк, Л.
author_sort	Буряк, Л.
title	Антропологічний код української культури і цивілізації
title_short	Антропологічний код української культури і цивілізації
title_full	Антропологічний код української культури і цивілізації
title_fullStr	Антропологічний код української культури і цивілізації
title_full_unstemmed	Антропологічний код української культури і цивілізації
title_sort	антропологічний код української культури і цивілізації
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2021
topic_facet	Рецензії й огляди
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179966
citation_txt	Антропологічний код української культури і цивілізації / Л. Буряк // Український історичний журнал. — 2021. — Число 2. — С. 211-216. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT burâkl antropologíčnijkodukraínsʹkoíkulʹturiícivílízacíí
first_indexed	2025-07-15T19:21:09Z
last_indexed	2025-07-15T19:21:09Z
_version_	1837741921793998848
fulltext	Український історичний журнал. – 2021. – №2 Пізнання сутності людини належить до категорії вічних у світовій гуманітаристиці. Людина залиша- ється найбільш загадковим явищем та «найсклад- нішим предметом дослідження»1. Попри числен- ні спроби осягнути її феномен, щоразу виявляється одна й та сама закономірність, яка свідчить, що всіх попередніх напрацювань, теорій не достатньо. Кожен наступний відрізок часу продукує нові ан- тропологічні загадки, підтверджуючи як прогнозованість, так і водночас непередбачува- ність людського фактора. Як підсумував свого часу С.Кримський: «Скільки б не пізна- вали людину та її творчу діяльність, в ній завжди залишається те, про що ми не відаємо і навіть не усвідомлюємо»2. Особливо стрімко зміни ментальності відбуваються на початку ХХІ ст. Від ки- даючи численні панівні до недавнього часу константи як застарілі та неактуальні, по- точне століття спростовує й тезу щодо незмінності людської природи. Нині ми є свід- ками того, як постмодерн безжально відмовляється від суспільних ідеалів, що так чи інакше «працювали» впродовж попередніх епох. Як результат, дедалі частіше лунають запевнення про «нову людину», поява якої зумовлена кардинальними трансформа- ціями у світі, технологічною, культурною, соціально-економічною модернізацією. Сучасні карколомні перетворення продовжують поглиблювати конфлікт між усталеними суспільними моделями й тими, які формуються, витісняючи попередні. Згадаймо всесвітньо відомих інтелектуалів, котрі переконують, що перебування су- часного світу «в пункті системної біфуркації» (І.Валлерстайн), у новому «режимі іс- торичності» (Ф.Артоґ), «плинної модерності» (З.Бауман), «чимраз більшої непев- ності» (Т.Джадт) утворює нові історичні реалії, у відповідності до яких відбувається зміна психоемоційних рефлексій людини на нову дійсність, адаптація чи то асиміля- ція до ґлобальних викликів століття, а отже і стрімка еволюція людського фактора. Двотомне видання, підготовлене О.О.Рафальським, Я.С.Калакурою, В.П.Ко цу- ром, М.Ф.Юрієм, стало ще одним важливим кроком на шляху пізнання людини крізь оптику антропологічного коду української культури й цивілізації від давньої історії України до сучасності. Автори – відомі вчені, які вже тривалий час досліджують про- блеми цивілізаційного виміру української культури та ментальності, взаємодії люди- ни й суспільства, культури і цивілізації. Їхнє нове спільне дослідження має яскраво окреслений людинознавчий характер. Його поява багато у чому завдячує антрополо- гічному повороту як одному з ключових, пережитих за останній час соціогуманіта- ристикою. Антропологічний поворот вивів на авансцену наукового дискурсу людину як головну дійову особу історичного поступу, акцентуючи увагу на її «багатовектор- ності», суперечливому внутрішньому та не менш складному оточуючому світі, в яко- му вона проходить свій земний шлях, зумовив зміну теоретико-методологічних орієн- тирів фахівців, вніс суттєві корективи в тематику й методи студій. 1 Ріве П. Вивчення людини (Антропологія) // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. – 1928. – №1. – С.3. 2 Кримський С.Б. Запити філософських смислів. – К., 2003. – С.45. Антропологічний код української культури і цивілізації / О.О.Рафальський (кер. авт. кол.), Я.С.Калакура, В.П.Коцур, М.Ф.Юрій (наук. ред.). – К.: ІПіЕНД ім. І.Ф.Кураса НАН України, 2020. – Кн.1 – 432 с.; Кн.2 – 536 с. Український історичний журнал. – 2021. – №2 212 Рецензії й огляди Людина, що перебуває у фокусі фундаментального дослідження, трактується як «тотальна цілісність», в якій біологічне та соціальне, тілесне й духовне, типове і не- повторне взаємопов’язані та взаємообумовлені (кн.1, с.29). Розглядаючи людину, перш за все, як унікальну, найвищу цінність, автори поставили перед на собою непросте завдання – з’ясувати сутність антропологічного коду української культури у цивілі- заційному вимірі та отримати відповіді на питання ціннісно-смислового контексту, а саме, що являє собою людина, як змінювалося місце української людини у природі, суспільстві, культурі, яку еволюцію вона пройшла (кн.1, с.14). Задум праці полягав у тому, аби дослідити та проаналізувати механізм взаємодії і взаємообумовленості чо- тирьох ключових концептів: «українська людина», «антропологічний код», «україн- ська культура», «українська цивілізація» (кн.1, с.11). Кожен із виокремлених концептів має подвійну конотацію, оскільки наділений водночас умовним і конкретним зміс- том, а отже, може бути метафорою або символом, так само, як і науковою категорією у залежності від контексту, запитального потенціалу чи дослідницької інтерпретації. У найбільшій мірі це стосується антропологічного коду, який виступає домі- нантним маркером еволюції людини, культури, цивілізації. Розлога дефініція, за- пропонована науковцями, навряд чи може претендувати на вичерпність (кн.1, с.6). Інтерпретуючи антропологічний код як «тяглість прихованої або закодованої сут- ності людини», автори зізнаються, що в наведеному визначенні увага акцентуєть- ся саме на «втаємниченій сукупності матеріальних та духовних образів» (кн.1, с.12). «Утаємниченість», як одна з головних ознак, надає цій категорії характер мінливості, продукує рефлексії, щоразу повертаючи до питання: антропологічний код – це мета- фора чи реальність? Своїм виданням автори впевнено доводять існування цього істо- рично-антропологічного, соціокультурного та психологічного феномену, окреслюючи його основні риси, вибудовуючи систему закономірностей, демонструючи прояви та наслідки на кожному з історичних етапів. Глибокий аналіз історичних подій, теоре- тичні обґрунтування, логічні висновки надають можливість переконатися, що антро- пологічний код – чи не єдиний феномен, апелюючи до якого можна пояснити пара- докси української історії, зокрема готовність української людини впродовж століть до протестів проти несправедливості, до відстоювання людської гідності та свободи, пле- кання державницької ідеї, і водночас повторюваність й універсальність механізмів роз- сіювання (ентропії) соціальної енергії від часів Руїни до сьогодення. З огляду на те, що вивчення антропологічного коду української культури та циві- лізації є багато у чому новим напрямом вітчизняної гуманітаристики, автори видання запропонували сучасний методологічний інструментарій. Синтезований аналіз істо- рії, культури, політики, соціуму при вдалому застосуванні міждисциплінарного підхо- ду дозволили реалізувати визначену мету. Зауважимо, що саме поняття «антропологічний код» виступає не лише метою, але і зручним інструментом дослідження. За визначенням авторів, це – «утаємниче- ний ключ» (кн.1, с.435) до розуміння історії української людності, українського етно- су та його індивідуумів. Автори тяжіють до дотримання неупередженості у своїх оцінках і висновках, зробле- них на ґрунті міждисциплінарного аналізу історичних та культурних процесів. Кон цеп- туальний україноцентризм видання не суперечить одній із головних заповідей науковця, сформульованій колись Ф.Броделем. Нагадаємо, він був переконаний у тому, що ремесло історика дедалі наполегливіше вимагає говорити про історію, дистанціюючись від власних емоцій, закликав не давати волю своїм почуттям, висловлюватися «сухо», залишатися не- упередженим «спостерігачем»3. Як відомо, запропонована ним історична модель країни виглядала як «ціла низка Францій», що послідовно змінюють одна одну – різних і подіб- них, єдиних та роздроблених, благополучних і стражденних, щасливих і нещасних4. 3 Бродель Ф. Что такое Франция? – Кн.1: Пространство и история. – Москва, 1994. – C.5. 4 Там же. – Кн.2: Люди и вещи. – Москва, 1995. – C.7. Український історичний журнал. – 2021. – №2 Рецензії й огляди 213 Дещо схожу модель, але в антропологічному вимірі, удалося втілити авторам, залу- чивши до аналізу процесів цивілізаційний підхід. Видання вирізняється як незвичайністю предмета дослідження, так і його масштабністю. Широкий панорамний погляд фахівців дозволяє уникнути обмеженого трактування української культури. Перед нами – калей- доскоп різних Україн, диференційованих у відповідності до епох (дохристиянська, христи- янська, ренесанс, реформація, просвітництво, модерн, постмодерн), та умовно об’єднаних «утаємниченим» антропологічним культурним кодом. Реконструюючи його в різнома- нітних модифікаціях, автори фіксують елементи тяглості, акцентують видозміни і тран- сформації, зупиняючи увагу на явищах, що їх зумовлювали та уособлювали. Структурна композиція дослідження підпорядкована обґрунтуванню поліфо- нічної конфіґурації ментального коду, в якому закарбувались органічно, хоча й супе- речливо, елементи різноманітних цивілізаційних моделей, позитивні та неґативні наслідки історії, тривале перебування українських земель у складі інших держав, їх по- літика денаціоналізації, асиміляції, репресій. Автори демонструють, як культурні процеси дохристиянської давньої України по- ступаються моделям нового бачення людини, запропонованого філософією християнства Київської Русі. Центральною ідеєю наступної епохи, Ренесансу й Реформації, стає людино- центричність. Увага дослідників виявляється сконцентрованою, перш за все, на проблемах індивідуальності, духовності та гуманізму, на неперевершеній тогочасній літературній по- леміці, проникнутій промовистими одкровеннями інтелектуалів, пошуком ними ідеалів людського життя у вимірах щастя і свободи. На думку авторів, утвердження гуманістич- них ідей гідності й розуму людини як істоти суспільної було наступним важливим етапом на шляху еволюції антропологічного коду української культури (кн.1, с.297). У контексті цієї доби, насиченої виром подій на євразійському просторі, прискіплива увага приділя- ється бінарній опозиції «свій – чужий», що відіграла роль одного із ключових факторів на шляху формування ідентичності та антропологічної соціокультурної цілісності «укра- їнської людини» впродовж ХVI – першої половини ХVIІІ ст. (кн.1, с.313). У відповідності до україноцентричної концепції видання, розставлено акценти щодо антропологічного виміру «козацької України». Не іґноруючи впливи загаль- ноєвропейських процесів, автори наголошують на тому, що Просвітництво в Україні розвивалося, перш за все, на своєму власному ґрунті (кн.1, с.329), називаючи однією з основних передумов появу козацтва та його вплив на політичне життя й культуру. Аналізуючи його як унікальний етнічний, соціокультурний і політичний феномен у багатоманітності проявів та особливостей, фахівці уникають як ґлорифікації, так і спрощення і стереотипізації. Виправданим є концептуальний погляд на проблему ко- зацтва, яка, попри репрезентативну українську історіографію, усе ще залишає багато «білих плям». Так, екскурс у генезу козацтва, на думку авторів, дозволяє окреслити причини фундаментальних суперечностей української історії (кн.1, с.350), що й до сьо- годні унеможливлюють визначення її послідовної стратегічної лінії. У пошуках гіпотез, теорій, відповідей на питання, які розкривали б таємниці антро- пологічного коду козацької епохи, автори обирають різні стратегії. Вони розглядають ко- зацьку верству як баланс «свого й чужого», синтез кочової та хліборобської цивілізації, еволюція котрої відбувалася за власними законами виживання. Увага фокусується на мо- дифікаціях «ментального обличчя козаків». Систему ментальних маркерів козацтва до- слідники інтерпретують щонайменше у двох вимірах, а саме як передову верству націо- нально-визвольного та державницького руху й водночас як різновид «чоловічих союзів». Поміж тим, колізії, що супроводжували еволюцію ментальності тогочасного соціу- му, стимулюють до більш поглибленого аналізу його ціннісних орієнтирів. Одне з аксіо- логічних питань, яке у цьому контексті видається вартим подальшого вивчення, стосується світоглядних переконань козацтва та їх відповідності загальній людиноцентричній моде- лі епохи Відродження й домінуючій просвітницькій ідеології гуманізму. Ідеться, зокре- ма, про формування відповідної системи пріоритетів і світоглядний універсум козацтва як Український історичний журнал. – 2021. – №2 214 Рецензії й огляди «чоловічого союзу», зумовлений стилем життя на межі зі смертю, сповненого постійно- го ризику. У цих умовах зневажливе ставлення до людського життя, передусім свого влас- ного, ставало одним з елементів психології представників цього середовища. Але те, що не суперечило системі цінностей «чоловічого союзу», виглядало очевидним контрастом на тлі ідей гуманізму, в яких людина проголошувалась як самоцінність. Чи не тоді в антропо- логічний код української цивілізації закладалась «ціна» людського життя, котра в тогочас- них реаліях була досить низькою. Не безпідставною, очевидно, буде гіпотеза стосовно того, що ідеї гуманізму залишалися переважно привілеєм суто інтелектуальних дискусій. Антропогенез культури й цивілізації наступної, посткозацької доби проаналізо- вано в багатоманітності контекстів епохи модерну, яку автори асоціюють зі знаковими для України процесами – втратою державності, неґативними явищами «марґіналь- ності», «малоросійства», «австрофільства», «меншовартості», а також з україн- ським націєтворенням та відродженням середини – другої половини ХІХ ст. Підхід, який використано для розкодування антропологічних загадок української культури того часу, зорієнтований на розкриття двох важливих чинників, що визначали ментальну конфіґурацію суспільства початку ХХ ст., водночас кардинально впливаючи на психологію людини. Один з них – західноєвропейська філософія, роздуми інтелектуа- лів (А.Берґсон, Ф.Ніцше, З.Фройд, А.Шопенгауер, К.Юнґ та ін.) про крах традиційного гуманізму, історичний глухий кут, в якому опинилося людство, супереч ливий характер спілкування людини з оточуючим світом (кн.2, с.120). Інший – політичний тероризм, хвиля якого, охопивши Європу (й Україну в тому числі) наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., стала ознакою цілої епохи, лише модифікуючи форми прояву. Історична парадигма ХХ ст. підірвала усталені уявлення про закономірний хід подій. Під тиском соціальних і політичних процесів руйнувались уявлення про лю- дину та її моральні цінності. На авансцену історії виходило покоління нового антро- пологічного типу, де особа не мала власного обличчя, а представляла собою аморфну постать, не виокремлену з маси. Це дасть підстави М.Гайдеґґеру назвати таку ґене- рацію «das Man», окресливши її силует у знаній праці «Буття й час» (1927 р.). Нове соціокультурне явище набиратиме обертів напередодні європейських революцій, продовжуючись і надалі. Люди – маски в однотипних строях стали героями сюрре- алістичного мистецтва Р.Маґрітта. Бельґійський художник-сюрреаліст тонко відчув соціокультурні зміни у суспільстві, осмислюючи й відображаючи їх на своїх полот- нах. Пригадаймо, що майже всі людські постаті на картинах цього митця не мають об- лич (замість них – символічні уніфіковані капелюхи або маски), часом обернуті до гля- дача спиною та всі як один позбавлені індивідуальності. Представники цього покоління були наділені здатністю легко руйнувати мораль- ний порядок, перетворюючу саму мораль на віртуальну примару, яку можна було змінювати на поталу ситуативних інтересів, або й зовсім нехтувати нею. Позбавлені емоцій, готові прийняти будь-які схеми, ці «люди» стали соціальною основою для ре- волюцій, війн, диктаторських режимів, терору, голокосту, голодоморів, маніпуляцій і спекуляцій свідомістю – усіх тих жахів, якими позначене минуле століття, з їх повно- масштабним утіленням у межах України. Автори видання дотримуються поширеного в українській історіографії погля- ду на «українську людину» ХХ ст., розглядаючи її передусім як жертву воєн, рево- люційного вибуху, сталінського режиму. У цьому контексті пропонується поглиблене осмислення антропологічного виміру Першої світової війни як культурної й менталь- ної травми, Української революції – як масштабної події, що докорінно змінила уста- лені норми життя, поразка котрої була не меншою психологічною травмою, більшо- вицького тоталітаризму як чинника антропологічної кризи, що супроводжувалася репресіями та Голодомором. Водночас невиправданим виглядає обмеження антропо- логічного виміру Другої світової війни лише повсякденням при всій значущості цього напряму наукових досліджень. Український історичний журнал. – 2021. – №2 Рецензії й огляди 215 Глибокий аналіз людського фактора, його домінуючої ролі у сучасних процесах характеризує висвітлення авторами видання еволюції антропологічного коду в умовах утвердження незалежної України. Розкриваючи неоднозначність трансформацій пси- хології людини на пострадянському просторі, вони багатоаспектно проаналізували причини кризових явищ (марґінальність самоідентифікації, криза ідентичності, комп- лекс неповноцінності), указали на необхідність подолання пострадянського синдрому, реформування колективної пам’яті українців. Думки дослідників із приводу сучасних процесів в Україні викликають неаби- який інтерес, віддзеркалюючи панорамну картину часу, унаочнюючи парадокси дрей- фування країни «без вітру й вітрил» (за одним із крилатих висловів Леся Танюка: «Вітру не буде, треба гребти руками») впродовж останніх майже тридцяти років. Виважена система міркувань та арґументації, історично-політологічний і культуроло- гічний аналіз вибудовані на основі слушно задіяних теоретичних концептів постмо- дерну Й.Гейзінґи («людина, яка грає»; кн.2, с.486–487) та Ж.Бодріяра («реальність як симулякр»; кн.2, с.486, 488). Епізоди перебігу подій та основні дійові особи, дотич- ні до них, яскраво відображають сторінки недавньої історії, відновлюючи спектр емо- цій, пережитих на тлі трансформацій – від захоплень, сподівань, творчого ентузіазму й перспектив, до розчарувань, скепсису, зневіри. Водночас окремі висловлені думки викликають неоднозначні рефлексії. Навряд чи твердження на кшталт «дедалі дужче заявляють про себе молоді реформатори, менедже- ри, бізнесмени, фінансисти, політики, дипломати, працівники правоохоронної систе- ми» (кн.2, с.393) не викличе справедливий подив та логічне запитання: хто ці люди та де результати їхньої діяльності? Чи доречною є подібна патетика в контексті критичного по- гляду на сучасну ситуацію в Україні, якого у цілому дотримуються автори книги? Адже далі у викладеному ними матеріалі йдеться про те, що, у відповідності до оцінок незалеж- них експертів, Україну називають однією чи не з найбільш криміналізованих країн світу, із великою мірою ризику щодо інвестицій, високою смертністю, активною еміґрацією (кн.2, с.398–399). Ба більше, на підставі аналізу глибоких деформацій ментальності нової полі- тичної «еліти» автори дають справедливу оцінку, різко висловлюючись на її адресу, ха- рактеризують її як строкату за своїм соціальним складом та марґінальну за сутністю (кн.2, с.404), що нагадує «радше купку внутрішніх окупантів, котрі залюбки використовують українську націю та державу задля власного збагачення» (кн.2, с.410). Автори дослідження виважено й об’єктивно прагнуть оцінити ґлобальні зрушен- ня, що відбулися в Україні після проголошення незалежності, відзначаючи, що якісна трансформація будь-якого суспільства – це тривалий і суперечливий процес. Радянська людина конструювалася сімдесят років і вона не може механічно зникнути. Але на цьому тлі дещо спрощеною видається інтерпретація «постсовкового синдрому», на- дання цьому явищу дещо «магічної» сили, що унеможливлює пришвидшене станов- лення «особистості нового українця» (кн.2, с.394). По-перше, виникає питання щодо термінології, яка застосовується до пострадянського дискурсу. Терміни «постсовко- вий синдром», «совковість», «совок» (кн.2, с.427), що ними активно оперують авто- ри, виглядають дещо схематично в контексті цього фундаментального видання. Інше, більш коректне й не менш колоритне поняття «homo sovetikus», уведене у широкий обіг О.Зинов’євим, про що, до речі, згадується в дослідженні (кн.2, с.427), вичерпно ві- дображає феномен «людини радянської» як певного соціокультурного явища. Можна погодитися з основними ознаками, за якими автори характеризують пси- хологію радянської людини (страх свободи, відсутність свідомої громадянської пози- ції, консерватизм, патернаціоналізм тощо; кн.2, с.427–430). Водночас викликає сумнів твердження, що «совок – це важка спадкова хвороба, яка може передаватися від бать- ків, дідусів та бабусь дітям і онукам» (кн.2, с.427). Переконливим контрарґументом слугує покоління сорокарічних українців, тих, хто, перебуваючи при владі в Україні, не у змозі позбутися «симуляції», «демагогії», «подвійної, потрійної бухгалтерії», Український історичний журнал. – 2021. – №2 216 Рецензії й огляди та їхніх ровесників – тих, хто працює за межами нашої країни й гадки не має про наяв- ність у себе подібної інфікованості. Осмислюючи складні та суперечливі сучасні процеси, автори взяли на себе сміливість оцінити найостанніші ключові події в історії України, зокрема «Революцію гідності» та президентські вибори 2019 р. з позицій трансформації антропологічного коду. Попри за- гальновідоме твердження, що історія лише з часом розставляє крапки над «і», варто пого- дитися, що без цих двох перегорнутих сторінок, наслідки яких нині гостро відчуваються, загальна картина українського антропологічного коду була би незавершеною. «Революція гідності», як справедливо наголошується, виявилася подією, що вкотре нагадала й підтвер- дила роль людини на переломних етапах історичного розвитку (кн.2, с.473). Принаймні вона засвідчила, що поняття «гідність» не втратило свого сутнісного сенсу. У контексті постмодерної філософії «людини граючої» проаналізовано останні президентські вибори в Україні. Вдало винайдений підхід відразу викликає спектр асо- ціацій. Доречним буде пригадати античні аналогії між світом і сценою, людьми й ак- торами, а також відомий шекспірівський вислів «весь світ – театр, а люди в ньому – актори». Послідовна тенденція до перезавантаження життя в різноманітних його проявах (від повсякдення до ґлобальної політики) в річище гри/шоу ставала дедалі по- мітнішою впродовж останнього часу, щоразу набираючи нових обертів. Апелюючи до стратегій постмодерного модусу людини як «homo ludens», кон- цептуально викладених та обґрунтованих нідерландським істориком і культурологом Й.Гейзінґою майже століття тому, автори підтверджують, що ці стратегії демонструють свою актуальність у політичному та соціокультурному просторі України у вимірі «show is going» («шоу триває»). На наших очах саме зараз постала цілісна картина постмодер- ної концепції, в якій склалися пазли, що ще до недавньої пори залишалися загадковими й невідомими. Події останнього часу яскраво продемонстрували, що, рухаючись у цьо- му напрямі, українське суспільство підійшло до точки біфуркації постмодерну. Для покоління, яке народилось і зростає в умовах комп’ютерних технологій, не- бачених та нечуваних досі комунікацій, життя – це калейдоскоп картинок, що зни- кають, гра, яку не варто сприймати серйозно, симулякр, іронія. Не задумуйся про майбутнє, живи сьогоденням, не переймайся долею людей, що тебе оточують, навіть найближчих, розважайся – ось кредо значної частини тих, хто «живе у смартфонах». Але при цьому дедалі гострішими стають питання, чи приймаємо ми нав’язува- ний нам сценарій гри, які наші ролі у цьому «театрі», хто ми – актори чи глядачі та, нарешті, найголовніше – яка ціна цієї вистави? Зрозуміло, що ці питання допоки зали- шаються без відповідей. Фундаментальне видання, що має вишуканий дизайн, із добірною символікою знаків на обкладинці, стрілками годинника, що зупинилися на мить, сприймається як важливий елемент сучасної комунікації – наукової й соціальної про те, як змінюємо- ся ми та світ навколо нас. Ориґінальні думки, концептуальні висновки, слушні, інколи парадоксальні спостереження стимулюють до подальшого осмислення гострих, і від того особливо цікавих проблем еволюції людського фактора у вимірі «вічного кален- даря» (В.Махно). У двотомнику (близько 1 тис. стор.) віднайдуться відповіді на чис- ленні запитання сьогодення, як і виникнуть нові в не меншій кількості щодо «утаєм- ниченого» антропологічного коду української культури й цивілізації. Авторам удалося в повному обсязі втілити свій масштабний задум, водночас пере- конливо підтверджуючи істинність того, що сучасне українське суспільство, як ніколи, укотре потребує «кореляції» антропологічного коду, можливо його повного «пере- завантаження» та глибинного усвідомлення, що державність і демократія – це перед у- сім культурні цінності, носієм яких залишається людина. Лариса БУРЯК докторка історичних наук, професорка, провідна наукова співробітниця, Інститут біографічних досліджень Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського (Київ, Україна), larysa.buryak@gmail.com

Антропологічний код української культури і цивілізації

Institution

Ähnliche Einträge