Проблема мовного відступництва в оцінці Івана Франка
У статті висвітлено увагу І. Франка до питання про зв’язок мови i мислення, духовного світу індивіда і нації загалом. Охарактеризовано основні позиції статті «Двоязичність i дволичність», у якій доведено, що духовний розвиток кожної людини i нації загалом закономірно пов’язаний з розвитком рідно...
Saved in:
| Date: | 2016 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української мови НАН України
2016
|
| Series: | Культура слова |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179997 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Проблема мовного відступництва в оцінці Івана Франка / М. Федурко // Культура слова. — 2016. — Вип. 85. — С. 34-43. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-179997 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1799972021-07-13T01:27:48Z Проблема мовного відступництва в оцінці Івана Франка Федурко, М. Рецепція поглядів Івана Франка в історії української культури У статті висвітлено увагу І. Франка до питання про зв’язок мови i мислення, духовного світу індивіда і нації загалом. Охарактеризовано основні позиції статті «Двоязичність i дволичність», у якій доведено, що духовний розвиток кожної людини i нації загалом закономірно пов’язаний з розвитком рідної мови, а відступ від рідної мови є потужним чинником психологічної деструкції і людини, і суспільства; засуджено подвійні моральні стандарти тогочасних діячів, які, вважаючи себе українськими патріотами, залишалися малоросами. Руйнівний вплив мовного відступництва («язикового роздвоєння») на свідомість тогочасного галицького суспільства проілюстровано на прикладах життя і творчості Івана Наумовича та Івана Гушалевича. The article highlights I. Franko’s attention to the issue of the relation between language and thinking, the spiritual world of the individual and the nation as a whole. The main positions of the article «Bilingualism and Duality» are described, in which it is proved that the spiritual development of every person and nation in general is naturally associated with the development of the native language, and the retreat from the native language is a powerful factor in the psychological destruction of both man and society; Convicted double moral standards of those who, at the time, considered themselves Ukrainian patriots, remained Little Russians. The devastating effect of linguistic apostasy («language split») on the consciousness of the then Galician society is illustrated on examples of life and work of Ivan Naumovych and Ivan Gushalevych. 2016 Article Проблема мовного відступництва в оцінці Івана Франка / М. Федурко // Культура слова. — 2016. — Вип. 85. — С. 34-43. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179997 82.161 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецепція поглядів Івана Франка в історії української культури Рецепція поглядів Івана Франка в історії української культури |
| spellingShingle |
Рецепція поглядів Івана Франка в історії української культури Рецепція поглядів Івана Франка в історії української культури Федурко, М. Проблема мовного відступництва в оцінці Івана Франка Культура слова |
| description |
У статті висвітлено увагу І. Франка до питання про
зв’язок мови i мислення, духовного світу індивіда і нації загалом.
Охарактеризовано основні позиції статті «Двоязичність i
дволичність», у якій доведено, що духовний розвиток кожної
людини i нації загалом закономірно пов’язаний з розвитком рідної
мови, а відступ від рідної мови є потужним чинником психологічної
деструкції і людини, і суспільства; засуджено подвійні моральні
стандарти тогочасних діячів, які, вважаючи себе українськими
патріотами, залишалися малоросами. Руйнівний вплив мовного
відступництва («язикового роздвоєння») на свідомість тогочасного
галицького суспільства проілюстровано на прикладах життя і
творчості Івана Наумовича та Івана Гушалевича. |
| format |
Article |
| author |
Федурко, М. |
| author_facet |
Федурко, М. |
| author_sort |
Федурко, М. |
| title |
Проблема мовного відступництва в оцінці Івана Франка |
| title_short |
Проблема мовного відступництва в оцінці Івана Франка |
| title_full |
Проблема мовного відступництва в оцінці Івана Франка |
| title_fullStr |
Проблема мовного відступництва в оцінці Івана Франка |
| title_full_unstemmed |
Проблема мовного відступництва в оцінці Івана Франка |
| title_sort |
проблема мовного відступництва в оцінці івана франка |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2016 |
| topic_facet |
Рецепція поглядів Івана Франка в історії української культури |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179997 |
| citation_txt |
Проблема мовного відступництва в оцінці Івана Франка / М. Федурко // Культура слова. — 2016. — Вип. 85. — С. 34-43. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT fedurkom problemamovnogovídstupnictvavocíncíívanafranka |
| first_indexed |
2025-07-15T19:25:42Z |
| last_indexed |
2025-07-15T19:25:42Z |
| _version_ |
1837742230356361216 |
| fulltext |
УДК 82.161 Марія Федурко
ПРОБЛЕМА МОВНОГО ВІДСТУПНИЦТВА
В ОЦІНЦІ ІВАНА ФРАНКА
А знаєте ви, що за сила
В тій мові…?
(І. Франко. Асиміляторам)
У статті висвітлено увагу І. Франка до питання про
зв’язок мови i мислення, духовного світу індивіда і нації загалом.
Охарактеризовано основні позиції статті «Двоязичність i
дволичність», у якій доведено, що духовний розвиток кожної
людини i нації загалом закономірно пов’язаний з розвитком рідної
мови, а відступ від рідної мови є потужним чинником психологічної
деструкції і людини, і суспільства; засуджено подвійні моральні
стандарти тогочасних діячів, які, вважаючи себе українськими
патріотами, залишалися малоросами. Руйнівний вплив мовного
відступництва («язикового роздвоєння») на свідомість тогочасного
галицького суспільства проілюстровано на прикладах життя і
творчості Івана Наумовича та Івана Гушалевича.
Ключові слова: зв’язок мови і мислення, рідна мова, мовна
свідомість, мовне відступництво.
The article highlights I. Franko’s attention to the issue of the relation
between language and thinking, the spiritual world of the individual and
the nation as a whole. The main positions of the article «Bilingualism and
Duality» are described, in which it is proved that the spiritual development
of every person and nation in general is naturally associated with the
development of the native language, and the retreat from the native
language is a powerful factor in the psychological destruction of both
ÐÅÖÅÏÖ²ß ÏÎÃËßIJÂ
²ÂÀÍÀ ÔÐÀÍÊÀ
 ²ÑÒÎв¯ ÓÊÐÀ¯ÍÑÜÊί
ÊÓËÜÒÓÐÈ
Рецепція поглядів Івана Франка в історії української культури 35
man and society; Convicted double moral standards of those who, at the
time, considered themselves Ukrainian patriots, remained Little Russians.
The devastating effect of linguistic apostasy («language split») on the
consciousness of the then Galician society is illustrated on examples of
life and work of Ivan Naumovych and Ivan Gushalevych.
Keywords: connection between language and thinking, native
language, linguistic consciousness, lingual abandonment.
Багатий на ювілеї 2016 рік став для українства знаковим
двома вагомими датами: 160-річчям від дня народження
та 100-річчям від дня смерті Івана Франка – однієї
з найгеніальніших постатей національної культури. Знову
й знову осмислюючи його творчий доробок, по-новому
осягаємо і різноаспектність інтелектуально-мистецького
обдарування, i широту наукових пошуків: поет, прозаїк,
драматург, перекладач, літературний критик; філософ,
політолог; збирач i дослідник текстів апокрифічної
літератури; знавець i поціновувач усної народної
творчості... Особлива царина наукових зацікавлень
нашого видатного співвітчизника – мовознавство.
Традиції сучасного українського лінгвофранкознавства
сформовано в працях І. К. Бiлодiда, І. І. Ковалика, З. Т. Франко,
Т. І. IIанько, С. Я. Єрмоленко, І. М. Кочан, О. А. Сербенської,
Я. М. Яремка та iн. У них стверджено, що І. Франка цікавили
питання про сутність мовознавства як науки («що се за наука,
яке її значення в ряду других, яка її зв’язь з нашим життям і його
інтересами» [Франко 1980, 43: 367]), про сутність людської
мови, її походження та роль у житті й поступі суспільства (це
«скарбівня людських досвідів, спостережень, поглядів і чуття,
людської цивілізації» [Франко 1980, 31: 87], без неї «нема
нації, нема цивілізації, нема справжніх ідеалів») [Франко 2001:
165], «первісною мовою чоловіка були т. зв. «звуки природні»
(Naturlaute), котрі прямо виражали враження чоловіка і звичайно
наслідували звуки самої природи, голоси звірів і т. д.» [Франко
1980, 26: 123]); про форми буття мови та взаємини літературної
мови й діалектів («кожна літературна мова доти жива і здібна
до життя», доки, серед іншого, «має тенденцію збагачуватися
чимраз новими елементами з питомого народного життя і
з відмін та діалектів народного говору» [Франко 1980, 37: 207]);
Культура слова №85’ 201636
про закономірності розбудови мови («мова росте елементарно,
разом з духом народу» [Франко 1980, 37: 246]); про її значення
для розвитку мислення та пам’яті, про вияв атропоморфізму
в сучасній структурі мови (учений «розглядав мову в тісному
зв’язку з мисленням, духовним світом людини, вважав мову
динамічною дійовою силою, здатною стимулювати процес
пізнання дійсності, бути могутнім засобом її інтерпретації»
[Сербенська 2006: 29]). Коло інтересів Франка-мовознавця
i коло тих лінгвістичних питань, які він висвітлив у своїх
працях, дало підстави дослідниці проблеми «Мова i нація в
естетичній концепції Івана Франка» Т. І. Панько для такого
узагальнення: «Мова для I. Франка – таке універсальне явище,
що не вкладається в рамки якоїсь однієї науки. Її історія – це
історія людини й історія народу, її онтологія i структура –
результат взаємодії всіх фізичних i антропологічних наук,
її функціонування – явище суспільного, а багато в чому i
політичного характеру, прояв етнічного характеру i результат
психодидактики» [Панько 1992: 53].
Мета нашої розвідки – окреслити засвідчене у працях
І. Франка розуміння проблеми зв’язку мови i духовного світу
кожного конкретного індивіда і нації загалом – проблеми, що,
започаткована в працях В. фон Гумбольдта та О. О. Потебні,
визначає вектори сучасних наукових пошуків, i не тільки в
ділянці мовознавства. Варто наголосити, що в працях І. Франка
концепція лінгвоментальності не вивершена, однак численні,
хоч і розрізнені тези про вияв національної специфіки в мовно-
мисленнєвих процесах надзвичайно актуальні й сьогодні.
Поза сумнівом, одне з найвагоміших у контексті
окресленої проблеми – це міркування про зв’язок мови й
мислення, мови та духовного розвитку народу й кожного
з його представників. Зауважимо тут, що питання «мова та
мислення» Франко розглядає в двох аспектах: а) стосовно
участі мови в процесах пізнання дійсності; б) стосовно ролі
мови в образно-художньому відтворенні дійсності. Мова для
Івана Франка в першому аспекті – не тільки засіб передавання
думки; це передусім спосіб і засіб її творення, імпульс, що
пробуджує у співбесідників (чи письменника й читача) близькі
думки (змисли) щодо певного предмета [Франко 1980, 31:
Рецепція поглядів Івана Франка в історії української культури 37
71]. Думки матеріалізуються в мові, а мова, зокрема «бесiда»,
сприяє розвиткові мислення: «бесіда звільна причинилася
до розвитку мислення, пам’яті і взагалі найвищих духовних
спосібностей чоловіка ...» [Франко 1980, 45: 105].
Слово, за Франком, хоч i «являється тільки виразом думки»,
усе-таки залишається провідним засобом перетворення вражень
у предмет нашого пізнання. Саме участь слова, мови у процесах
пізнання уможливили формування й розвиток свідомості
людини. Спочатку слова мали тільки конкретне значення,
виражали конкретні поняття, проте з часом, із розвитком
людини й людського суспільства вони стають основою для
узагальнень, для створення абстрактних понять: «чимдалі й
слова стали незалежні від предметів, котрі первісне означали, і
почали уживатися до означування чимраз загальніших понять»
[Франко 1980, 45: 105]. Мовомисленнєва діяльність – не
спрощена фіксація певних пізнаваних фрагментів довкілля,
а результат осягнення їхніх характерологічних ознак, і цей
пізнавальний процес відображає психологічну сутність мовця
й водночас зумовлений нею (див. фрагмент Франкової статті
«Огляд української літератури 1906 р.», де йдеться про спробу
Лесі Українки «дати нам у своїм оповіданню старого якута …
зразок психології зовсім нецивілізованого чоловіка, у якого
сувора північна природа поклала нестерту печать не тільки
на зверхнє життя, але також на спосіб думання і на мову, яка,
наприклад, не знає такого слова, як «воля» [Франко 2001: 174]).
Не випадково й авторські міркування у статті «Двоязичність
i дволичність» розпочинаються тезою про психічну
опосередкованість зв’язку мови й мислення, про недостатньо
на той час обґрунтований зв’язок «людської психіки з тими
нібито конвенціональними, а проте так дивно органічними
системами звуків, що називаємо р і д н о ю м о в о ю» [Франко
2001: 265].
Духовний розвиток кожної людини i нації загалом Каменяр
закономірно пов’язує з розвитком рідної мови: «Гаряча i
непохитна любов до рідної мови i до рідногo народу» є
«доконче потрібний баласт», без якого неможливо вибрати
правильний курс у широкому житейському морі. У праці
«Михайло П[етрович] Старицький» Франко наголошує:
Культура слова №85’ 201638
«Найцінніше i найкраще в кожнім чоловіці, а тим більше в
письменнику, се його індивідуальність, його духовне обличчя
зо всіми його окремішніми прикметами. Чим більше таких
прикмет, чим вони характерніші та гармонійніші, тим багатша,
сильніша й симпатичніша індивідуальність людини, зглядно
i письменника. До таких прикмет, що відповідають складові
душі письменника, належить i мова. 3даєrься, мова се щось
спільне нам усім, а проте нема сумніву, що як кожна дитина
в перших роках виробляє собі окремий жаргон, так i кожний
письменник, особливо талановитий, виробляє собі свою окрему
мову, має свої характерні вислови, звороти, свою будову фраз,
свої улюблені слова» [Франко 1980, 33: 276].
Розмірковуючи над проблемою відступництва від рідної
мови, І. Франко акцентує і на відповідальності влади («Хто
хоче справді давати іншим можність культурного життя,
той не буде у себе дома відгороджувати 25 мільйонів людей
непролазним муром, яким є рідна мова» [Франко 2001: 278]),
і на подвійних моральних стандартах своїх сучасників,
які, вважаючи себе українськими патріотами, залишалися
малоросами. Автократична доктрина, за Франком, мала
незначний опір в Україні «не тому лише, що українське слово
було сковане i закнебльоване, а головне тому, що велика часть
світлих українців, вихованих в тих самих ідеях автократичногo
доктринерства, й сама ігнорувала свій український
партикуляризм, у душі стидалася його» [Франко 1980, 45: 402].
Дуже боліло Франкові, що частина тогочасної української
інтелігенції підтримувала думку про меншовартість
українського слова й тим сприяла утвердженню ідей
великодержавного шовінізму – чи то російського, чи
польського: «На ковані слова, провiнціалізми та неологізми
д. Старицького нарікають звичайно ті, які або раді би
звузити обсяг укр[аїнського] письменства до рамок
«домашнегo обихода i яким укр[аїнська] мова видається
à priori непридатною для вислову інтелігентних думок i
відносин, або ж се мимрять ті, які ... без церемонії будуть
доказувати бідність та некультурність української мови, брак
у ній найпростіших слів i термінів для культурної потреби
i т. iн.», – зазначав він у статті «Михайло Петрович
Старицький» [Франко 1980, 33: 278]. Опонуючи цій позиції,
Рецепція поглядів Івана Франка в історії української культури 39
він наголошував на багатстві рідної мови, на її «можності»
все ословити й зробити відповідним духові й думці: «Голос
могутньої пристрасті, гіркого насміху, гризької іронії, легкої
конверзації, тихих пестощів, відгуки найделікатніших рухів
людської душі – все те знаходить у нашій мові влучний
і повноважний вираз» [Франко 2001: 154]. Пор. також
концептуальний розвиток цієї позиції у похвальній рецензії
на працю O. Koлecси «Ukrainska rytmika ludowa w poezyach
Bogdana Zaleskiego»: «Цінна праця д-ра Колесси повинна би
бути невеличким memеnto i для ширшої польської громади,
що українська мова i пісня не така-то вже бідна, коли один
із найбільших польських поетів не тільки вважав можливим
користуватися її скарбами в такій мірі, але, власне, тим
позичкам, а не провідним ідеям своєї землі, головно завдячує
свою чародійну силу» [Франко 1980, 33: 101].
Про вплив рідної мови на психічний стан людини, на
її духовний розвій найчіткіше висловився Іван Франко у
праці «Двоязичність i дволичнiсть». Послідовність, якої
у висвітленні цього питання неухильно дотримувався
письменник, Я. М. Яремко окреслив так: «Учений ніколи
не герметизував будь-яку проблему, зокрема мовну, в її
іманентному стані – «тільки в самій собі і для себе» [Яремко
2015: 125]. У своїх стильово і жанрово різноманітних
творах І. Франко постійно наголошував на тому, «як много
важить слово», як важливо його плекати, щоб воно могло
«здобувати нові поля невідомих досі понять».
На перших сторінках згаданої статті автор запитує у себе і
в читача: «Що таке рідна мова? Чим вона ліпша для мене від
усякої іншої і що мені вадить при нагоді заміняти її на всяку
іншу?» Категорично заперечуючи спрощене розуміння того, що
це «тільки спосіб комунікації людей з людьми», він стверджує:
«ти не маєш до вибору; у якій мові вродився i виховався,
тої без окалічення своєї душі не можеш покинути, так як не
можеш замінятися з ким іншим своєю шкірою». I чим вища,
тонша, субтельнійша організація чоловіка, тим тяжче дається
i страшніше карається йому така переміна» [Франко 2001:
265]. Отже, відмова від рідної мови призводить до духовного
спотворення – цей висновок І. Франко екстраполює на мовну
Культура слова №85’ 201640
особистість Миколи Гоголя: «заворот голови» на висотах
артизму, «внутрішнє роздвоєння, чорні сумніви i упадок в дебрі
містицизму» стали можливими насамперед через «відчуження
геніального українця від рідної мови» [Франко 2001: 265].
Серед Франкових сучасників було немало таких, «що могли
б були зробитися пожиточними діячами на рідній ниві», людей
талановитих i працьовитих, але які перейнялися нещасною
манією – міняти свою рідну мову на чужу – i «раптом робилися
мов духово в часті спаралізовані, тратили живе чуття до живих
потреб рідного народу i вимог сучасності, забивалися в мертву
i навіть науково безплодну старовину .., або ж марнували свій
талант .., або кидали рідний край i йшли туди, де їхнє внутрішнє
роздвоєння хоч по часті могло бути коли не усунене, то заглушене»
[Франко 2001: 266]. Заглушене, гадаємо, для них самих, для
їхнього власного сумління, щоб не пекло, не гризло, не мучило.
Актуальне для тогочасного галицького суспільного життя
москвофільство – один із виявів такого роздвоєння, який
мав «метою умертвити живого духа та живий національний
рух серед нашого народу» [Франко 1980, 35: 8]. Із питання
політичного воно стало «питанням етичним» [Франко 2001:
263]. Автор ілюструє цю метаморфозу на прикладі життя
одного з галицьких москвофілів Івана Наумовича: «язикове»
роздвоєння Наумовича (для простого люду писав чистою
народною мовою, а в писаннях про «вищі справи» й навіть у
приватних листах уживав язичія) фатально позначилося і на
його літературній праці, і на вчинках (неодноразово зрікався
своїх слів; не був лояльним у ставленні до селян; дбав передусім
про власну користь), і на життєвій долі: «відкликав свої голосні
заяви про свою вірність унії – і прийняв православіє, потім
відкликав «австрійське горожанство і перенісся до Москви»,
та, розчарувавшись у мріях про московський рай, «відкликав
усе своє життя – зажив отруту» [Франко 2001: 277].
Учений не відступає від цього критерію i в
оцінюванні доробку Івана Гушалевича – галицького поета
«москвофільського напряму», який писав переважно
«язичієм». Його лукаве («дивне») москвофільство полягало «на
систематичнім обдурюванні москаля». «Нещире й неморальне
в своїй основі», воно «тягло за собою дволичність і в інших
відносинах»: «Той самий Гушалевич, що бажає якнайшвидше
увільнити себе і свій край з-під власті Австрії, не перестає
Рецепція поглядів Івана Франка в історії української культури 41
проповідувати вірності та послуху для австрійського царя; той
самий соловій, що вважає поляків відвічними найстрашнішими
ворогами Русі, преспокійно пише оду на роковини Собеського
і виявляє в ній жаль rodaków за великим королем» [Франко
1980, 33: 71]. На думку автора статті, тільки ті твори Гушалевича
заслуговують на увагу, в яких «його риторикою кермує рідна
мова» [Франко 1980, 33: 72]. Розрив із нею став «смертельним
засудом для поета», бо спроба вийти за межі «говору пастухів»
(тобто народної мови) «на широке «общерусское» спричинилася
до того, що «з-під його пера ллється рідка, тягуча смола, в
якій нема не то поезії, але часто ніякого смислу»; «рівночасно
з тим він калічить свою душу» [Франко 1980, 33: 72–73].
На підставі досвіду Гушалевича Франко застерігає молодих
«москаликів-соколиків»: хто «викидає зі свого човна той перший
фундаментальний баляст – рідну мову, помалу позбувається
й чисто формальних прикмет душі i сумління, доходить при
живому тілі до повної моральної гнилизни» [Франко 1980, 33:
73]; перетворюється в людину з абстрактною, безтільною голою
душею [Франко 1980, 37: 29]. Та найфатальніше, що такі діячі
згубно впливали на свідомість усієї галицької спільноти, а
врешті спричинилися до «здичіння та розпиячення селянства»,
«пропущення без уваги усіх державних змін», цілковитої
непідготовленості народних мас до конституції, безмірного
зростання «сервілізму та чинопочитання серед інтелігенції,
якими вона щосили старалася зарадувати й народні маси», і,
нарешті, «повної духової безплідності інтелігенції» [Франко
1980, 37: 80].
Їхніми антиподами стали представники інтелігенції,
які щиро дбали про розвиток рідної мови й рідної культури.
Зокрема це Володимир Самійленко – письменник, що «ясно,
погідно … йде своєю рівною дорогою»; «його літературна
робота все однаково повільна, однаково солідна, зріло обдумана
і обшліфована» [Франко 1980, 37: 200]. У тексті статті про поета
відзначено: основний духовний стрижень, що допомагає йому
бути таким принципово послідовним у житті й творчості, – це
мова: «Від першого свого виступу на літературнім полі він
послуговується мовою чистою, ясною, наскрізь народною і
при тім наскрізь інтелігентною. Він не украшує і не насилує
її, вона ллється у нього, як природне джерело. Він не афектує
мужицького говору, не послуговує для декорації стилю
Культура слова №85’ 201642
мужицькими приказками, а говорить попросту як інтелігент
до інтелігента, певний, що засіб його рідної мови без ніяких
натягань вистарчить йому до висловлення всіх ідей і всіх поривів
душі» [Франко 1980, 37: 204]. Праця таких сподвижників (до них
І. Франко зараховує й себе, хоч, як відомо, у його житті теж був
період захоплення москвофільськими ідеями): «шлях Франка
«до себе» був непростим, суперечливим» [Яремко 2015: 126])
не минає марно, вона благодатно впливає «на зміну духового
стану, настрою й успосіблення цілого народу», підносить його
на вищий щабель розвитку духу й думки: «І коли сьогодні те
наше рідне слово блискотить багатством, красою і знаходить
відгомін у серцях соток тисяч синів України-Руси…, коли воно
здобуває собі, а разом з тим і цілій нації право горожанства
серед цивілізованих народів, то все те гарний доказ на те, що
слово, те марне летюче слово, найбільше, бачилось би, хвилевий
і нетривкий витвір людського духу, проявило чудотворну силу,
починає двигати з упадку ту масу, якій, бачилося, не було
рятунку» [Франко 1980, 41: 527–528].
Міркування Івана Франка про роль рідної мови в
розвитку духовності й моральності людини і нації, в їхньому
інтелектуальному поступі засвідчує, що значущість його ідей
для вивчення феномена людської мови.
Панько T. I. Мова i нація в естетичній концепції I. Франка /
Т. І. Панько. – Львів : Світ, 1992. – 192 с.
Сербенська О. А. Мовний світ Івана Франка (Статті, роздуми,
матеріали). / О. А. Сербенська. – Львів : Видав. центр ЛНУ ім. Івана
Франка, 2006. – 372 с.
Франко І. Зібрання творів : У 50 тт. – К. : Наукова думка, 19 80. –
Франко І. Я. Мозаїка : Із творів, що не ввійшли до Зібр. тв. у 50 т.;
Упоряд. З. Т. Франко, М. Г. Василенко. – Львів : Каменяр, 2001.
Яремко Я. Сучасна політична термінологія : на перетині когніції
та комунікації / Я. Яремко. – Дрогобич : Посвіт, 2015. – 436 с.
REFERENCES
Panko, T. I. (1992). Mova i natsiia v estetychnii kontseptsii I. Franka.
Lviv : Svit. (in Ukrainian)
Serbenska, O. A. (2006). Movnyi svit Ivana Franka (Statti, rozdumy,
materialy). Lviv : Vydav. tsentr LNU im. Ivana Franka. (in Ukrainian)
Рецепція поглядів Івана Франка в історії української культури 43
Franko, I. (1976-1986). Zibrannia tvoriv : U 50 tt. – Kyiv: Naukova
dumka. (in Ukrainian)
Franko, I. Ia. (2001). Mozaika : Iz tvoriv, shcho ne vviishly do Zibr.
tv. u 50 t.; Uporiad. Z. T. Franko, M. H. Vasylenko. – Lviv: Kameniar. (in
Ukrainian)
Yaremko, Ya. (2015) Suchasna politychna terminolohiia : na peretyni
kohnitsii ta komunikatsii. Drohobych: Posvit. (in Ukrainian)
Mariia Fedurko
THE PROBLEM OF LINGUAL ABANDONMENT
IN THE EVALUATION OF IVAN FRANKO
The article shows the breadth of I. Franko’s linguistic interests, in
particular his focus on questions about the nature of linguistics as a
science, the nature of human speech, its role in society, the relationship
of literary language and dialects, and the laws of language development.
However, the central focus of attention was the comprehension of the
thesis on the connection between language and thinking, the spiritual
world of the individual and the nation as a whole in the writings of
W. von Humboldt and O. O. Potebnia. Significant about this was the
article “Bilingualism and duality”.
The authors’ considerations in this work begin with a lack of
comprehension at that time justified by the thesis of the psychic
mediation of the connection between language and thinking. According
to the author, the spiritual development of every person and nation
in general is naturally associated with the development of the native
language.
The retreat from the native language is a powerful factor in the
psychological destruction of both man and society. Reflecting on this
problem, I. Franko, in addition to the responsibility of the authorities,
emphasizes the double moral standards of his contemporaries, who,
considering themselves Ukrainian patriots, remained Little Russians.
In his often-repeated thoughts on poverty and unculturedness of the
Ukrainian language at that time, he emphasized his ability to gobble
up everything and make it fit for thought and spirit.
The pain of the problem of linguistic apostasy (“language split”) and
its devastating infl uence on the consciousness of the time-wise galician
society is illustrated on examples of life and work of Ivan Naumovych and
Ivan Gushalevych.
Статтю отримано 15.09.2016
|