"Треба любити нарід, єго мову, пісні, звичаї, обичаї" (мовно-естетичні домінанти ідіолекту Євгенії Ярошинської)
У статті проаналізовано ідіолект української письменниці Євгенії Ярошинської, концептуальними засадами мовотворчості якої слугували національно-патріотичні пріоритети її життєвої позиції як самобутнього майстра слова, відомого фольклориста, сумлінного вчителя, громадсько-політичного діяча. Ідіол...
Gespeichert in:
| Datum: | 2017 |
|---|---|
| Hauptverfasser: | , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2017
|
| Schriftenreihe: | Культура слова |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180043 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | "Треба любити нарід, єго мову, пісні, звичаї, обичаї" (мовно-естетичні домінанти ідіолекту Євгенії Ярошинської) / С. Шабат-Савка, Г. Морараш // Культура слова. — 2017. — Вип. 86. — С. 102-113. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-180043 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1800432021-07-18T01:26:07Z "Треба любити нарід, єго мову, пісні, звичаї, обичаї" (мовно-естетичні домінанти ідіолекту Євгенії Ярошинської) Шабат-Савка, С. Морараш, Г. Слово в художньому творі У статті проаналізовано ідіолект української письменниці Євгенії Ярошинської, концептуальними засадами мовотворчості якої слугували національно-патріотичні пріоритети її життєвої позиції як самобутнього майстра слова, відомого фольклориста, сумлінного вчителя, громадсько-політичного діяча. Ідіолект розглянуто як систему різнорівневих мовних одиниць і дискурсивно-жанрових форм, що передають діалектно-розмовний колорит ідіостилю, є мовно-естетичними домінантами мовомислення письменниці, відображають процес становлення української літературної мови на Буковині кінця ХІХ – початку ХХ ст. The article examines the Ukrainian writer Yevheniia Yaroshynska’s idiolect, whose conceptual principles of linguistic creativity were the national-patriotic priorities of her life position as a distinctive master of the word, a well-known folklorist, a conscientious teacher, and a public and political figure. The idiolect is considered as a system of multilevel linguistic units and discourse-genre forms that convey the dialectal and colloquial color of the idiostyle, serve as cultural and aesthetic dominants of the writer’s linguistic mindset, reflect the process of the development of the Ukrainian literary language in Bukovina of the late 19th and early 20th centuries and the formation of its western variant. 2017 Article "Треба любити нарід, єго мову, пісні, звичаї, обичаї" (мовно-естетичні домінанти ідіолекту Євгенії Ярошинської) / С. Шабат-Савка, Г. Морараш // Культура слова. — 2017. — Вип. 86. — С. 102-113. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180043 811.161.2 – 2Ярош1/7.08 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Слово в художньому творі Слово в художньому творі |
| spellingShingle |
Слово в художньому творі Слово в художньому творі Шабат-Савка, С. Морараш, Г. "Треба любити нарід, єго мову, пісні, звичаї, обичаї" (мовно-естетичні домінанти ідіолекту Євгенії Ярошинської) Культура слова |
| description |
У статті проаналізовано ідіолект української письменниці
Євгенії Ярошинської, концептуальними засадами мовотворчості якої
слугували національно-патріотичні пріоритети її життєвої позиції
як самобутнього майстра слова, відомого фольклориста, сумлінного
вчителя, громадсько-політичного діяча. Ідіолект розглянуто як
систему різнорівневих мовних одиниць і дискурсивно-жанрових
форм, що передають діалектно-розмовний колорит ідіостилю,
є мовно-естетичними домінантами мовомислення письменниці,
відображають процес становлення української літературної мови на
Буковині кінця ХІХ – початку ХХ ст. |
| format |
Article |
| author |
Шабат-Савка, С. Морараш, Г. |
| author_facet |
Шабат-Савка, С. Морараш, Г. |
| author_sort |
Шабат-Савка, С. |
| title |
"Треба любити нарід, єго мову, пісні, звичаї, обичаї" (мовно-естетичні домінанти ідіолекту Євгенії Ярошинської) |
| title_short |
"Треба любити нарід, єго мову, пісні, звичаї, обичаї" (мовно-естетичні домінанти ідіолекту Євгенії Ярошинської) |
| title_full |
"Треба любити нарід, єго мову, пісні, звичаї, обичаї" (мовно-естетичні домінанти ідіолекту Євгенії Ярошинської) |
| title_fullStr |
"Треба любити нарід, єго мову, пісні, звичаї, обичаї" (мовно-естетичні домінанти ідіолекту Євгенії Ярошинської) |
| title_full_unstemmed |
"Треба любити нарід, єго мову, пісні, звичаї, обичаї" (мовно-естетичні домінанти ідіолекту Євгенії Ярошинської) |
| title_sort |
"треба любити нарід, єго мову, пісні, звичаї, обичаї" (мовно-естетичні домінанти ідіолекту євгенії ярошинської) |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2017 |
| topic_facet |
Слово в художньому творі |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180043 |
| citation_txt |
"Треба любити нарід, єго мову, пісні, звичаї, обичаї" (мовно-естетичні домінанти ідіолекту Євгенії Ярошинської) / С. Шабат-Савка, Г. Морараш // Культура слова. — 2017. — Вип. 86. — С. 102-113. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT šabatsavkas trebalûbitinarídêgomovupísnízvičaíobičaímovnoestetičnídomínantiídíolektuêvgenííârošinsʹkoí AT morarašg trebalûbitinarídêgomovupísnízvičaíobičaímovnoestetičnídomínantiídíolektuêvgenííârošinsʹkoí |
| first_indexed |
2025-07-15T19:30:48Z |
| last_indexed |
2025-07-15T19:30:48Z |
| _version_ |
1837742529434353664 |
| fulltext |
Культура слова №86’ 2017102
УДК 811.161.2 – 2Ярош1/7.08
Світлана Шабат-Савка, Галина Морараш
«ТРЕБА ЛЮБИТИ НАРІД, ЄГО МОВУ,
ПІСНІ, ЗВИЧАЇ, ОБИЧАЇ…»
(МОВНО-ЕСТЕТИЧНІ ДОМІНАНТИ ІДІОЛЕКТУ
ЄВГЕНІЇ ЯРОШИНСЬКОЇ)
У статті проаналізовано ідіолект української письменниці
Євгенії Ярошинської, концептуальними засадами мовотворчості якої
слугували національно-патріотичні пріоритети її життєвої позиції
як самобутнього майстра слова, відомого фольклориста, сумлінного
вчителя, громадсько-політичного діяча. Ідіолект розглянуто як
систему різнорівневих мовних одиниць і дискурсивно-жанрових
форм, що передають діалектно-розмовний колорит ідіостилю,
є мовно-естетичними домінантами мовомислення письменниці,
відображають процес становлення української літературної мови на
Буковині кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Ключові слова: ідіолект, Євгенія Ярошинська, лексичний маркер,
фразеологізм, граматична домінанта, жанр, дискурс.
The article examines the Ukrainian writer Yevheniia Yaroshynska’s
idiolect, whose conceptual principles of linguistic creativity were the
national-patriotic priorities of her life position as a distinctive master of
the word, a well-known folklorist, a conscientious teacher, and a public
and political fi gure. The idiolect is considered as a system of multilevel
linguistic units and discourse-genre forms that convey the dialectal and
colloquial color of the idiostyle, serve as cultural and aesthetic dominants
of the writer’s linguistic mindset, refl ect the process of the development of
the Ukrainian literary language in Bukovina of the late 19th and early
20th centuries and the formation of its western variant.
Key words: idiolect, Yevheniia Yaroshynska, lexical markers,
phraseological units, grammatical dominants, genre, discourse.
Сучасну лінгвістику детермінує антропоцентричний
підхід до вивчення мовних явищ, який передбачає звернення
до людського чинника в мові, до аналізу мовної системи
в тісному зв’язку з людиною, її мисленням, світосприйняттям,
Cлово в художньому творі 103
ментальністю. Особливе зацікавлення вчених викликає
індивідуально-авторське бачення світу, відображене в мові
художнього тексту, у якому знаходить свою реалізацію
позиція автора щодо вибору тих чи тих виражальних засобів,
виявляються риси його мовотворчості. Для позначення
сукупності характерних мовних рис окремого митця лінгвісти
використовують низку термінів, з-поміж яких індивідуальний
стиль, ідіостиль та ідіолект. Більшість сучасних мовознавців
уважають їх майже тотожними, взаємозамінними. Як зазначає
С. Я. Єрмоленко, «індивідуальний стиль, або ідіолект, –
сукупність мовно-виразових засобів, які виконують естетичну
функцію і вирізняють мову окремого письменника з-поміж
інших» [Єрмоленко 1999: 304].
Система ідіолектних маркованих засобів утворює
ідіостиль. На думку Н. М. Сологуб, індивідуальний стиль
письменника – це система засобів вираження. Користуючись
загальнонародною мовою свого часу, письменник відбирає,
комбінує і створює слова і словосполучення відповідно до
свого світобачення, ідейно-естетичної платформи, об’єднує
ці слова у своєрідну історичну, тематично й естетично
виправдану систему [Сологуб 1999: 23]. Системність ідіостилю
ґрунтується на зв’язку мови й мислення, на витворенні мовної
картини світу, у якій поєднано загальне та індивідуальне.
Звичайно, поняття «ідіолект» та «ідіостиль» співвідносні,
оскільки пов’язані з виявом індивідуальних особливостей
мови. Утім, ідіолект відображає сукупність своєрідних
рис, що вирізняють мову окремого суб’єкта мовлення. Його
вивчають у процесі аналізу будь-яких індивідуальних виявів
мови у творчості того чи того письменника, і саме ідіолект
є складником ідіостилю, репрезентуючи його характерні
особливості.
Кожен автор представляє наступним поколінням свій
особливий світ – світ емоцій, почуттів, оцінок. Мова його
творів містить ключі до відкриття таємниць авторського
мовлення і світоглядних позицій. Тексти Є. Ярошинської,
відомої української письменниці, фольклориста, учителя,
публіциста, громадської діячки, що жила і працювала на
Буковині в кінці ХІХ – початку ХХ ст., слугують своєрідними
Культура слова №86’ 2017104
мовно-естетичними знаками національної культури. Її любов
до України, до рідного народу, до Буковини й буковинців,
краси й природи буковинських просторів переповнює всі
твори: «Треба любити нарід, єго мову, пісні, звичаї і обичаї»
[Ярошинська 1968: 104], – такими стали ключові мовно-
естетичні домінанти ідіолекту письменниці. Метафоричне
моделювання названих ключових понять (народ, мова, пісня,
звичай, природа) відбувається за допомогою загальновживаної
лексики, діалектизмів, архаїзмів, фольклоризмів,
фразеологізмів, які в дискурсивно-жанрових виявах її
мовотворчості перетворюються на своєрідні національно-
культурні знаки. Зрештою, вони сформували творчість
Є. Ярошинської і увиразнені в художньому дискурсі, зокрема
в оповіданнях, у новелах, у дитячих творах (Які сі сторони
гарні! (…) всі місця і краєвиди чудово гарні, мовби їх який
артист угрупував. От навіть ся стежечка, як красно вона
поміж зеленю і цвітами в’єся... Най хто каже, що хоче,
але нема нічого красшого над святу природу, та ще для
нас, що родилися і виросли на селі [Ярошинська 1968: 95];
Білі, багато шовком, сухозолотом та лілітками вишивані
сорочки дівчат так і блистіли посеред окружаючої зелені,
від котрої здавались ще білійшими, ще прозорійшими.
Лілітки й сухозолото на них блищали від сонячного проміня
в тисячу красок та додавали одностайній зелені округ
себе житя і блиску... Подорожній, що стояв над потоком,
жалував, що не є малярем, аби сю прекрасну групу змалювати
[Ярошинська 1968: 96]; в епістолярному дискурсі – у листах
до Ю. Федьковича (Будьте пересвідчені, високоповажний
пане, що я тої ради завсіди триматися буду й лише в користь
мого бідного, но чесного народа руського писати [Ярошинська
1968: 369], до М. Павлика (Відколи жию, відтогди я люблю
свій нарід і його обичаї, тож не потрібно було ніяких впливів,
щоби з мене зробити народолюбну русинку [Ярошинська
1968: 378]; до О. Кобилянської (Знаєте, ліпше писати по-
руськи, бо то все своє рідне і можна борше дійти до слави,
як на чужій ниві, де тьма конкурентів [Ярошинська 1968:
400]; до Ф. Ржегоржа (Для звеличення мого народу рада б я
також бодай чимсь причинитись [Ярошинська 1968: 389];
Cлово в художньому творі 105
у публіцистичному дискурсі, у дописах, статтях, виступах,
у яких Є. Ярошинська актуалізує теми емансипації жінки, її
ролі в національно-визвольному русі, теми стану й потреби
національної освіти (До такої згоди на Буковині прийде, коли
і в одних і в других буде на думці тілько нарід і його просвіта
[Ярошинська 1968: 356]; …хто справді бажає живого
руського (українського) письменства на Буковині, мусить
писати готовою мовою буковинсько-руського простонародя
та двигати єго [Ярошинська 1968: 356]. Письменниця
підкреслює, що для кожної людини рідна мова – неповторна
скарбниця, з якої можна черпати перлини для вираження
найглибших почуттів (…бо лиш нею можна добре виразити
найделїкатнїйші почуваня [Ярошинська 1903: 14]. Уся
творча спадщина та епістолярій письменниці переповнені
незрадливою любов’ю до української землі та вірою в краще
майбутнє народу, напр.: Всім русинам (українцям) треба купи
держатися, щоби дійти до цілі [Ярошинська 1968: 355];
Наш нарід най буде для нас всім, єго щастє най буде нашим
щастєм, нашою метою життя [Ярошинська 1968: 149].
Засвідчені висловлення вербалізують інтенції естетичності,
«експлікують уповні категорію експресивності й пов’язані
зі створенням образно-змістового та естетичного ефекту
комунікації, з репрезентацією сфери прекрасного та мовної
естетики» [Шабат-Савка 2016: 110]. Власне, любов до України,
до Буковини, до рідної мови та природи слугували важливими
складниками ідіолекту Є. Ярошинської, дослідження якого дає
змогу проникнути в психоментальний простір письменниці,
пізнати її мовну індивідуально-авторську картину світу.
Як мовна особистість Є. Ярошинська сформувалася під
впливом історико-культурних, соціальних, національних
чинників. Родинне патріотичне виховання, живе
спілкування з народом, духовне збагачення під впливом
пісенного фольклору, заглиблення в тексти кращих зразків
української класики розвивали художнє мислення, заклали
основи національно-мовного світогляду письменниці
й відіграли важливу роль у формуванні її ідіостилю, що
позначений контамінацію народнорозмовних і фольклорних
Культура слова №86’ 2017106
елементів, демонструє співвідношення загальнонародного
(універсального) та індивідуального (специфічного).
За нашими спостереженнями, ідіолект письменниці
реалізують мовні одиниці різного рівня: лексичного,
оскільки лексеми (діалектизми, фольклоризми, емоційно-
оцінна лексика) виформовують висловлення і яскраво
передають колорит місцевого мовлення; фразеологічного,
адже фразеологізми відображають досвід народу,
світосприйняття, асоціативне мовомислення; морфологічного
й синтаксичного; дискурсивно-жанрового, оскільки
вербалізація творчого задуму відбувається не тільки в межах
певного речення, а передусім – у різножанрових текстах
(художнього, публіцистичного, епістолярного стилів). Варто
зазначити, що кожен з цих рівнів відображає національний тип
мовомислення письменниці – української мовної особистості,
якій «властивий найтривкіший українознавчий світогляд,
національно-культурна самоідентифікація і мовна стійкість»
[Єрмоленко 2010: 120].
Порівневий аналіз художнього тексту вияскравлює
категорію індивідуально-авторського, яка в системі
письменника «формується внутрішньою ідіолектною нормою
його художнього мовлення» [Ставицька 1986: 62]. Адже через
домінантні мовні засоби та їхнє оригінальне використання
постає неповторний ідіолект Євгенії Ярошинської. Його
виформовують діалектизми, що слугують важливою
домінантною ознакою ідіолекту й відображають особливості
говірок південно-західного наріччя. Вони репрезентують
широке коло номінацій, що характеризують повсякденне
побутове життя буковинців. Відзначаємо сім тематичних груп,
що охоплюють: 1) лексеми на позначення людей за ознакою
спорідненості та свояцтва (неньо, бадіка, швагро), за родом
діяльності (горальник, побережник, термінатор), за оцінними
характеристиками (ніхтолиця, огидник, сивуля); 2) назви одягу
і прикрас (пацьорки, корунка, лілітки, горботка, сурдут,
станик); 3) назви побутових предметів (начинє, гладунчик,
цебер, куфер, пуделечко, вереня); 4) назви будівель і споруд
або їхніх частин (під, шіпчина, оборіг, лісничівка, приспа);
5) назви страв і напоїв (гербата, конфітури, нежурниця,
Cлово в художньому творі 107
обарінок, омаста); 6) назви дерев, кущів, рослин (цвітка,
шувар, троща, ріще); 7) назви абстрактних понять (банялюки,
хосен, партика, зимно, колот, любва) тощо.
До ідіолектних маркерів належать розмовні слова
(новоженець ‘той, хто недавно або тільки що одружився’;
коханок ‘коханець’; перекинчик ‘зрадник; той, хто відмовився
від своїх переконань, поглядів, колишніх друзів’), лексеми
іншомовного походження (урядник (пол.), посесор (лат.),
імпертенція (нім.), коверта (пол.), гзимець (нім.), особливість
використання яких пов’язана передусім із соціальним
статусом Є. Ярошинської, її освіченістю, інтелектуалізмом.
Активно функціонують і застарілі слова, за допомогою яких
авторка вміло відтворила ту епоху, у якій жила і працювала
(ліліка, гуменний, мантиля, коновка, оловце, саля, червінець).
Фольклоризми увиразнюють ідіолект письменниці,
створюють його народнопісенну основу, входять до складу
фразеологізмів або вигукових комунікатів, формують
антонімічні пари та синонімічні ряди (Світку мій бідний,
головка моя нещаслива!; Серце мало не пукло; О Боже
мій милий! Який світ красний, а які люди на нім злі, погані,
безчесні). Мова письменниці багата на афоризми, народні
сюжети, прислів’я, приказки, що є результатом глибокої
обізнаності Є. Ярошинської зі скарбницями народнопісенної
творчості, її умілим використанням цих нетлінних народних
шедеврів у творах. Записування фольклору дало можливість
письменниці всебічно вивчити життя народу, пізнати його
багатий духовний світ: При сій нагоді відкрився мені весь
скарб народної словесності, вся краса народної мови і поезії
[Ярошинська 1968: 406].
Маркувальною ознакою ідіолекту Є. Ярошинської слугує
емоційно-оцінна лексика. Діапазон мови аналізованих
творів охоплює цілу гаму почуттів, вираженню яких
сприяє використання емоційної лексики позитивного або
негативного характеру: Священик повинен бути батьком
своїх парафіян, повинен бути їх дорадником, лікарем, повинен
ділити з ними радість і сум, щастє і горе [Ярошинська
1968: 219]. Письменниця активно використовує слова
з маркерами суб’єктивної оцінки – зменшувально-пестливими
Культура слова №86’ 2017108
та згрубілими суфіксами (моя золотенька панночко; матуся;
серденько; дячисько). Саме в дитячих творах письменниця
вповні вербалізує суб’єктивно-авторський мовосвіт, передає
доброзичливе ставлення до дітей і використовує низку
афіксальних морфем: Марійка, гладунчик, мамця, Настуня,
донечка, писочок та ін. Учительські настанови Є. Ярошинська
зосереджує як в останніх реченнях того чи того твору
(Глядіть, дітоньки, щоб і ви колись не мусили жалувати своєї
нечемности! («Шануйте старших!»), Хто хоче працювати,
той найшов найбільший скарб («Найбільший скарб»), так
і в заголовках («Не треба зважати на глум і насмішки»,
«Добре за зле», «Шануйте старших!»).
Ідіолектним маркером мовотворчості Є. Ярошинської
є метафора, що відображає авторську спостережливість,
процес категоризації світу, його пізнання (зимно в околиці
серця; боз зиркав своїми ясними очима). Метафорично-
образна персоніфікація допомагає створити мовну естетику
й репрезентує ментальну сферу мовної особистості (з очей
посипалось полум’я; наляг сум на серця); темпорально-
локальні характеристики світу (час перелітав стрілою,
сонце скупалося в зеркалі ставу); абстрактні поняття (куєся
зрада, гризла обставина). Мальовничі картини природи
й людського буття письменниця передає за допомогою
епітетів – народнопоетичних, індивідуально-авторських,
постійних, що увиразнюють ту чи ту ознаку предмета (гарна
дівчина з високим тонким станом, ясним, мов лен, волосєм
та синіми, як небо, очима; золотенька панночка; скромний
фіалок; гіркі сльози; дрібні діти).
Категорію індивідуально-авторського формує сукупність
усіх мовних одиниць, що мають значне змістове навантаження
(етнокультурне, історичне, філософське). У цьому ракурсі
важливого значення набувають фразеологізми, що
репрезентують експресію та емоційну наснагу висловленого,
віддзеркалюють національну ідентичність та ментальність
народу. У творах Є. Ярошинської вони виконують функцію
образної характеристики конкретного суб’єкта, певної дії
чи ситуації (обвівала єго студінь починаючої старості; на
нікому доброї ниточки не лишила; бути на семім небі). Серед
Cлово в художньому творі 109
низки фразеологічних одиниць зафіксовано загальномовні
(зв’язане життя; забивати тернє в рану; кров ударила до
голови; Бог би того дурня побив; колька би його вколола),
індивідуально-авторські фраземи, що пов’язані з авторською
спостережливістю та світобаченням (пустити на поневірку;
не входити в рахубу; гейби вийшов із будуару якої дами).
Посутньою ознакою аналізованого ідіолекту слугують
фразеологізми з опорними компонентами Бог, серце, око, що
відбивають психічні, естетичні та релігійні засади авторської
мовотворчості (Бог зіслав, як Бог призволить, як у Бога за
дверима; серце мало не пукло, живити в серці зраду, серце
мліє, аж серце в’яне; сльози виступили з очей, отворили
мені очі, впало в очі, стріляла гарними очима). Фразеологічні
порівняльні звороти колоритно відтворюють ментальність
народу й увиразнюють етнокультурний компонент ідіолекту
письменниці (як квочка, що погубила курята; як кітка
з мишею; мов зловлені на чомусь негарному). Фраземний
фонд ідіолекту Є. Ярошинської виформовують прислів’я
та приказки – згустки народної мудрості, що передають
віковий досвід народу, глибоке національне мовомислення
письменниці (Яблоко не відкотиться ніколи від яблінки; Бог
не б’є буком, а хто під ким яму копає, той сам в неї впаде; Що
пнеся дуже високо, а може низько впасти).
Граматична організація ідіолекту Є. Ярошинської
відображає процес становлення української літературної
мови на Буковині кінця ХІХ – початку ХХ ст. Так,
функціонування тих чи тих частин мови в досліджуваному
дискурсі увиразнює колорит місцевого мовлення й позначено
використанням діалектно-розмовних та архаїчних форм.
Наприклад, характерна риса іменникового слововживання –
це використання діалектних форм іменників середнього
роду другої відміни із закінченням -є в називному відмінку
(житє, щастє, весілє); в орудному – із закінченням -єм
(засоромленєм, довір’єм); флексія -ев (улицев, душев),
а зрідка -ов, -ою в орудному відмінку іменників жіночого роду
першої відміни (Єленов, сестров); фонетичні риси (і замість
о), пор.: нарід, примівки тощо. Прикметник як репрезентант
атрибутивних характеристик предмета здебільшого входить до
Культура слова №86’ 2017110
оригінальних епітетних, метафорично-образних та окличних
конструкцій (– Які ви, мужчини, мотильковаті! [Ярошинська
1968: 126]; – Як ти така пшенична, то ліпше сиди дома
[Ярошинська 2007: 26]), міні-контекстів-описів зовнішності:
Октавія була дуже гарненька, жива істотка, з великими
чорними очима й густим кучерявим волосєм, обстриженим
коротко, на мужеський лад [Ярошинська 1968: 269].
Прислівники надають текстам експресивності й емоційності,
показниками ступеньованого вияву тієї чи тієї ознаки (борше,
найборше, чимборше; частійше, гордїйше, підхлібнійше
тощо). Індивідуально-авторську картину світу виформовує
низка діалектних лексем, що мають архаїчні форми і які
майстерно використовує письменниця у своїх творах, пор.:
з намащенєм ‘облесливо’, маркітно ‘незручно, моторошно’,
оногди ‘деколи, іноді’, завсігди ‘завжди’, перелетно ‘швидко’.
Частки (гей, най, най-но, чей, ци, май, бодай, іно та ін.)
виражають суб’єктивну модальність, уносять семантику
сумніву, припущення, бажальності: Сильний мужик гей зм’як
[Ярошинська 1968: 176]; Най тя Бог піб’є! [Ярошинська 1968:
48]. Специфікою мови творів письменниці є використання
діалектних вигуків (мой, ади, ей, ет, агій), що віддзеркалюють
мовлення буковинців: – Мой, ти, мой, а запрягай-но там
коні! [Ярошинська 1903: 1]; – Ей, Марцю! Не давайте Ількові
так багато волі [Ярошинська 2007: 107].
До виразних ідіолектних маркерів на синтаксичному рівні
належать типологічні вияви присудків: діалектні та архаїчні
форми простих дієслівних (здоймив, куєся, най знущаєся,
тішили би ся), складених дієслівних (почали-м жати, зачинає
грати, не могла ся оперти) та іменних (були-сьмо вкупі,
були втішні). Для поширювачів об’єктного типу, наприклад,
характерне синонімічне вживання безприйменникових
форм замість прийменникових, напр., Зн. в. у значенні про
+ Р. в. (Я сміюся не раз з него, бо він оповідає мені свою
любов [Ярошинська 1968: 126]; Н. в. у значенні Зн. в. (Дай
тобі, боже, здоровлячко, синку [Ярошинська 1968: 44];
використання прийменниково-відмінкових форм: в (у) + Зн. в.
(Пан Лісковський випив в здоровлє новоженців [Ярошинська
1968: 130] // випив за здоров’я); на + Зн. в.: Софія була
Cлово в художньому творі 111
настільки безчельною, що кокетувала знов паничів, забуваючи
на стид [Ярошинська 1968: 323] // забуваючи про сором).
Одна з мовно-естетичних домінант ідіолекту
Є. Ярошинської – порівняльні конструкції. Вони передають
експресивність художнього мовлення, посилюють емоційну
наснагу висловленого. Здебільшого засвідчено порівняння
до опорного дієслова, зрідка до іменників, прикметників
(читав, мов в отвертій книжці; почала оглядатися, немов
прокинувшись із глибокого сну; послушна, як дитина; неначе
кленовий лист).
Стилізація розмовності актуалізує конструкції з кличним
відмінком. Послідовно фіксуємо поширені (мила дитино,
бідна моя, бідна Аннусю) і непоширені звертання (Меланю,
Марійцю, Оресте), експлікацію вокативних форм з виразним
емоційно-оцінним і нейтральним забарвленням (мамуню,
панночко, куме, жінко). Апелятивну функцію виконують
і субстантиви (люба моя, дорога, мила). Звертання у творах
Є. Ярошинської мають виразний стилістичний діапазон, вони
представлені і власними назвами людей (Маланко, Марцю,
Луцю, моя єдина Луцю), і численними назвами спорідненості
та свояцтва (мамунцю, синку, тето, тітко), і соціально
зумовленими апелятивами (пане, пані, панно Маріє, пане
добродію, діти).
Отже, мовосвіт Є. Ярошинської відбиває західно-
український варіант української мови на Буковині кінця
ХІХ – початку ХХ ст., він позначений контамінацією
народнорозмовних, діалектних та фольклорних елементів,
їх особливою образністю і стилістикою. Мовно-естетичні
домінанти творчої спадщини письменниці перебувають
у безпосередньому зв’язку з її національно-патріотичними
почуваннями, лінгвокреативністю, глибокою обізнаністю
з усною народною творчістю, з культурою українського
народу. Психоментальний простір письменниці був тим
релевантним середовищем, що сприяв вияву її мовомислення
в різноманітних дискурсивно-жанрових формах (художнього,
розмовного, публіцистичного, епістолярного стилів)
і репрезентував її як письменницю, як відомого фольклориста,
як сумлінного вчителя, як патріота своєї держави.
Культура слова №86’ 2017112
Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності : стилістика та
культура мови / С. Я. Єрмоленко. – К. : Довіра, 1999. – 431 с.
Єрмоленко С. Я. Формування української мовної особистості /
С. Я. Єрмоленко // Українознавство. – 2010. – № 1. – С. 120 – 123.
Сологуб Н. М. Мовний світ Олеся Гончара / Н. М. Сологуб. – К. :
Наук. думка, 1991. – 138 с.
Ставицька Л. О. Про характер взаємодії індивідуально-
поетичного стилю і літературної мови / Л. О. Ставицька //
Мовознавство. – 1986. – № 4. – С. 61 – 65.
Шабат-Савка С. Т. Фігурально-риторичні конструкції як мовно-
естетичні маркери інтенцій мовця / С. Т. Шабат-Савка // Лінгвістичні
дослідження : зб. наук. пр. Харківського національного педагогічного
університету імені Г. С. Сковороди. – 2016. – Вип. 43. – С. 109 – 116.
Ярошинська Є. І. Найдорожчий скарб : [оповідання, казки, байки
та переклади для дітей] / Є. І. Ярошинська. – Чернівці : Золоті
литаври, 2007. – 172 с.
Ярошинська Є. І. Перекиньчики : [повість] / Є. І. Ярошинська. –
Львів : Українсько-руська видавнича спілка, 1903. – 196 с.
Ярошинська Є. І. Твори / Є. І. Ярошинська. – К. : Дніпро, 1968. –
468 с.
REFERENCES
Shabat-Savka, S. T. (2016). Figural-rhetorical constructions as
linguistic-aesthetic markers of the intentions of the speaker. Linhvistychni
doslidzhennya (Linguistic research), 43, 109 – 116 (in Ukr.)
Sologub, N. M. (1991). Language World Oles Gonchar. Kyiv:
Naukova dumka (in Ukr.)
Stavitskaya, L. O. (1986). About the nature of the interaction of
the individual poetic style and the literary language. Movoznavstvo
(Linguistics), 4, 61 – 65 (in Ukr.)
Yaroshynska, Ye. I. (2007). The most expensive treasure: [stories,
fairy tales, tales and translations for children]. Chernivtsi: Golden
Litavir (in Ukr.)
Yaroshynska, Ye. I. (1903). Perekynchy. Lviv: Ukrainian-Russian
Publishing Union (in Ukr.)
Yaroshynska, Ye. I. (1968). Works. Kyiv: Dnepr (in Ukr.)
Yermolenko, S. Ya. (1999). Essays on Ukrainian Literature: (stylistics
and language culture). Kyiv: Dovira (in Ukr.)
Yermolenko, S. Ya. (2010). Formation of the Ukrainian Language
Personality. Ukrayinoznavstvo (Ukrainian Studies), 1, 120 – 123 (in Ukr.)
Статтю отримано 11.05.2017
Cлово в художньому творі 113
Svitlana Shabat-Savka, Halyna Morarash
«LOVE THE PEOPLE, ITS LANGUAGE, SONGS,
CUSTOMS, TRADITIONS…»
(LANGUAGE AND-AESTHETIC DOMINANTS
OF YEVHENIIA YAROSHYNSKA’S IDIOLECT)
The article examines idiolect of the Ukrainian writer Yevheniia
Yaroshynska whose conceptual principles of linguistic creativity were the
national-patriotic priorities of her life position as a distinctive master of
the word, a well-known folklorist, a conscientious teacher, and a public
and political fi gure. It is noted that Yevheniia Yaroshynska’s worldview
played an important role in shaping the writer’s idiostyle that through
idiolect language units represented West-variant of the Ukrainian
language in Bukovyna of the late 19th and early 20th centuries and was
marked by contamination of folk-spoken, dialectal and folklore elements,
a peculiar syntax, and metaphorical imagery and style. The writer’s
psyhomental space was the relevant environment that contributed to the
expression of her linguistic mindset through various discourse-genre
forms of artistic, conversational, journalistic and epistolary styles.
Dialectal, colloquial, foreign-language and obsolete words are defi ned
as cultural-aesthetic dominants at the lexical level which capture the socio-
cultural space of Bukovina of the late 19th and early 20th centuries, refl ect
the life not only of the Ukrainian peasants, but also of the then Bukovinian
intellectuals and clergy. The author’s conscious use of metaphorically-
shaped predication and epithetization, general-language and regional
phraseology testifi es to her linguistic creativity matched by the deep
acquaintance with the Ukrainian oral tradition, culture and mentality.
The grammatical organization of Yevheniia Yaroshynska’s idiolect
refl ects the then local fl avor of the Bukovinian speech highlighting the
Ukrainian literary language mainstreaming in Bukovina of the late 19th
and early 20th centuries. Stylistically expressive possibilities of various
parts of speech and sentence constructions testify to the writer’s ability
to use language resources in making the author’s individual picture of the
world more vivid.
Further studies of Yevheniia Yaroshynska’s idiolect are related to the
deep treatment of the the linguistic nature of the expressive constructions
that the writer used in journalism, in particular as a proactive feminist,
and with a broader analysis of the writer’s unpublished epistolary that
highlights her as a person of convictions and determination, an artist and
a patriot of the Ukrainian state.
|