Василь Стефаник у світлі історіографічної та культурної рецепції (до 150-річчя від дня народження)

У статті висвітлюються стильові та жанрові риси творчості Василя Стефаника, які потрапили в епіцентр історіографічної й культурної рецепції. Розглянуто основні тенденції та метаморфози, що спричинили кардинальні зміни його сприйняття в українській думці. Проаналізовано причини використання творів В...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2021
Автор:	Ясь, О.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2021
Назва видання:	Вісник НАН України
Теми:	Наука і суспільство
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180276
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Василь Стефаник у світлі історіографічної та культурної рецепції (до 150-річчя від дня народження) / О.В. Ясь // Вісник Національної академії наук України. — 2021. — № 5. — С. 3-11. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-180276
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1802762021-09-08T01:26:09Z Василь Стефаник у світлі історіографічної та культурної рецепції (до 150-річчя від дня народження) Ясь, О.В. Наука і суспільство У статті висвітлюються стильові та жанрові риси творчості Василя Стефаника, які потрапили в епіцентр історіографічної й культурної рецепції. Розглянуто основні тенденції та метаморфози, що спричинили кардинальні зміни його сприйняття в українській думці. Проаналізовано причини використання творів В. Стефаника у політичних концептуалізаціях та ідеологічних кампаніях. Обстоюється теза, що кардинальна зміна рецепції пов’язана із загальнолюдськими вимірами творчості В. Стефаника. This paper shows the style and genre features of V. Stefanyk’s creativity, which fell into the epicenter of historiographical and cultural reception. The basic tendencies and metamorphoses, which led to a cardinal change in his perception in Ukrainian thinking, are considered. The reasons for the use of V. Stefanyk’s works in political conceptualizations and ideological campaigns are analyzed. The paper argues that a radical change of reception is associated with the universal human dimensions of V. Stefanyk’s creativity. 2021 Article Василь Стефаник у світлі історіографічної та культурної рецепції (до 150-річчя від дня народження) / О.В. Ясь // Вісник Національної академії наук України. — 2021. — № 5. — С. 3-11. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. 0372-6436 DOI: doi.org/10.15407/visn2021.05.003 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180276 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Наука і суспільство Наука і суспільство
spellingShingle	Наука і суспільство Наука і суспільство Ясь, О.В. Василь Стефаник у світлі історіографічної та культурної рецепції (до 150-річчя від дня народження) Вісник НАН України
description	У статті висвітлюються стильові та жанрові риси творчості Василя Стефаника, які потрапили в епіцентр історіографічної й культурної рецепції. Розглянуто основні тенденції та метаморфози, що спричинили кардинальні зміни його сприйняття в українській думці. Проаналізовано причини використання творів В. Стефаника у політичних концептуалізаціях та ідеологічних кампаніях. Обстоюється теза, що кардинальна зміна рецепції пов’язана із загальнолюдськими вимірами творчості В. Стефаника.
format	Article
author	Ясь, О.В.
author_facet	Ясь, О.В.
author_sort	Ясь, О.В.
title	Василь Стефаник у світлі історіографічної та культурної рецепції (до 150-річчя від дня народження)
title_short	Василь Стефаник у світлі історіографічної та культурної рецепції (до 150-річчя від дня народження)
title_full	Василь Стефаник у світлі історіографічної та культурної рецепції (до 150-річчя від дня народження)
title_fullStr	Василь Стефаник у світлі історіографічної та культурної рецепції (до 150-річчя від дня народження)
title_full_unstemmed	Василь Стефаник у світлі історіографічної та культурної рецепції (до 150-річчя від дня народження)
title_sort	василь стефаник у світлі історіографічної та культурної рецепції (до 150-річчя від дня народження)
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2021
topic_facet	Наука і суспільство
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180276
citation_txt	Василь Стефаник у світлі історіографічної та культурної рецепції (до 150-річчя від дня народження) / О.В. Ясь // Вісник Національної академії наук України. — 2021. — № 5. — С. 3-11. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.
series	Вісник НАН України
work_keys_str_mv	AT âsʹov vasilʹstefanikusvítlíístoríografíčnoítakulʹturnoírecepcíído150ríččâvíddnânarodžennâ
first_indexed	2025-07-15T20:07:37Z
last_indexed	2025-07-15T20:07:37Z
_version_	1837744847664971776
fulltext	ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2021, № 5 3 doi: https://doi.org/10.15407/visn2021.05.003 ВАСИЛЬ СТЕФАНИК У СВІТЛІ ІСТОРІОГРАФІЧНОЇ ТА КУЛЬТУРНОЇ РЕЦЕПЦІЇ До 150-річчя від дня народження У статті висвітлюються стильові та жанрові риси творчості Василя Стефаника, які потрапили в епіцентр історіографічної й культурної ре- цепції. Розглянуто основні тенденції та метаморфози, що спричинили кар- динальні зміни його сприйняття в українській думці. Проаналізовано при- чини використання творів В. Стефаника у політичних концептуалізаціях та ідеологічних кампаніях. Обстоюється теза, що кардинальна зміна ре- цепції пов’язана із загальнолюдськими вимірами творчості В. Стефаника. Ключові слова: Василь Стефаник, модернізм, імпресіонізм, експресіо- нізм, «масова» людина, рецепція. Зазвичай рецепція є захопливим, цікавим і багатошаровим пізнавальним, а в певному розумінні — культурним дійством. Тим паче, коли йдеться про відповідні перспективи та ракурси сприйняття, які значною мірою визначаються різноманітними практиками, світоглядними орієнтирами, культурними і полі- тичними настановами, набутим досвідом, а також домінуючою сферою зацікавлень та устремлінь. Врешті, не варто забувати про темпоральні координати тієї чи іншої доби, з якими хоч-не- хоч асоціюється конкретна постать. Адже своєрідний колорит опредметненого часу є неодмінною складовою рецепції, яка претендує на відкриття й осягнення феномена особистості на тлі її успіху. У життєвій історії та інтелектуальній біографії Василя Сте- фаника (1871–1936) переломним часом був злам ХІХ–ХХ ст., коли він вийшов на українську літературну і культурну аван- сцену. Навіть більше, це входження до світу літератури було пов’язане з несподіваним перетворенням випускника Дрого- бицької гімназії та недавнього студента медичного факультету Ягеллонського університету на провідного галицького, згодом українського літератора. Доречно відзначити, що ця метамор- фоза відбулася у Кракові, який вважався провідним осередком тогочасного польського модернізму. НАУКА НАУКА І СУСПІЛЬСТВО І СУСПІЛЬСТВО ЯСЬ Олексій Васильович — доктор історичних наук, провідний науковий співробітник відділу української історіографії Інституту історії України НАН України 4 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2021. (5) НАУКА І СУСПІЛЬСТВО На перший погляд, початкуючий пись- менник реалізовував персональну версію на- родницької програми, властивої для кількох генерацій українських інтелігентів другої по- ловини ХІХ ст. Виключення з Коломийської гімназії за участь у таємному гуртку, членство у Русько-Українській радикальній партії, полі- тичні практики, соціалістичні симпатії і навіть арешт 1895 р. нібито унаочнювали та факто- графічно потверджували такий життєвий сце- нарій. Однак соціальні, економічні і політичні ма- кроконтексти перехрестя століть внесли до персональної історії Василя Стефаника суттє- ві корективи, позаяк анонсували появу на іс- торичних підмостках «масової» людини та її неодмінних «супутників» — масових ідеологій, партій, рухів, виробництв, процесів, товарів і навіть культурних взірців. Ці швидкоплинні, а доволі часто й руйнівні процеси нав’язували тотальну дегуманізацію суспільства, проте також ініціювали модерністські пізнавальні, культурні, мистецькі рефлексії й практики, зо- рієнтовані на переосмислення нової реальнос- ті. Недаремно Іван Франко обстоював думку, що «останнє десятиліття ХІХ в. можна назвати епохою реакції против одностороннього Марк- сівського економічного матеріалізму чи фата- лізму» [1, c. 283]. Саме споглядання масової еміграції своїх земляків з «галицького пекла» до заокеанської Америки надзвичайно загострило літератур- но-мистецьке світосприйняття Василя Сте- фаника і виявило його незвичайний талант. Масштаб еміграції галицьких селян був таким великим, що тільки у його рідному селі Русові за океан перебралися понад 500 осіб [2, с. 183]. Та хист В. Стефаника виявився не тільки у розумінні епохальності тодішніх трансфор- мацій, а й у самобутніх стильових і жанрових вимірах його літературного письма, які й до сьогодні продукують розмаїту палітру прочи- тань і тлумачень. Не випадково полеміка щодо релятивності вживання концепту модернізму стосовно творів письменника тривала навіть наприкінці ХХ ст. [3, с. 284]. Отже, саме ці творчі практики письменника й потрапили у фокус історіографічної та культурної рецепції ще на зорі ХХ ст. Приміром, М. Грушевський не тільки по в’я- зував В. Стефаника з «галицьким модерном», а й гадав, що саме він із «найбільшим артизмом умів імпресіоністичну, ліричну манеру перево- дити в своїх селянських образках» [4, c. 291]. Водночас М. Грушевський відзначав «Стефа- никову манеру оповідання — наскрізь імпре- сіоністичну, сильно ліричну, з замилуванням до урваного, абруптивного оповідання, з не- звичайними, широкоужитими порівняннями, з широким використанням поетичного фольк- лорного апарату» [4, c. 294]. Подібну позицію посідали й дописувачі та критики в імперії Романових. На думку С. Ру- сової, «хоча Стефаник і Галичанин, але його ім’я таке популярне в нашій Україні (а в пере- кладах відоме також і всій читаючій публіці в Росії), що його сміло можна назвати одним із найхарактернійших «нових» письменників України» [5, c. 66]. Зрештою, тодішній імпресіонізм сприймав- ся як один із виявів модернізму, в якому вираз- не, насичене, асоціативне представлення інди- відуальних і групових світовідчувань і високої емоційно-психологічної напруги транслюва- лося читацькому загалу у вигляді строкатої й динамічної мозаїки. Завдяки цьому читач отримував можливість почути, точніше відчу- ти, переживання певної людини «знизу», ко- тра виокремлювалася в композиційних межах, оскільки до того часу часто-густо зливалася з єдиним простонародним сонмищем. Натомість своєрідною модерністською опо- зицією імпресіонізму був експресіонізм, який прагнув не фрагментувати й нюансувати соці- альне та культурне середовище, а, навпаки, по- слуговуючись творчою експресією і духовною інтуїцією, пропонував осягнути світ як ціліс- ність із претензією на конструювання її більш- менш об’єктивної подоби. У такому модер- ністському вигляді поставало давнє змагання раціонального та інтуїтивно-чуттєвого спосо- бів пізнання світу, які перетікали на літератур- ну, культурну, мистецьку ниву. Так чи інакше, проте феномен В. Стефаника як письменника ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2021, № 5 5 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО намагалися пояснити не тільки у світлі спів- віднесення соціальної й національної площин тодішнього буття, а й на основі опозиції імпре- сіонізм / експресіонізм. Майстерність В. Стефаника вбачалася в тому, що автор немовби поступався місцем своїм героям, уникаючи оціночних розуму- вань або так званого погляду «згори» у своїх новелах. Саме ці письменницькі риси най- більше імпонували тодішнім історикам і вче- ним-гуманітаріям, які могли простежити, ба навіть відчути, як руйнівні процеси (цісарська рекрутчина, трансатлантична еміграція, беззе- мелля, вічні злидні) переломлюються у покру- чених людських долях. У певному сенсі багатьох українських ін- телектуалів приваблювали саме ці «оголені» контексти малої прози, які передавали драма- тичні й трагічні моменти життєвих історій ге- роїв В. Стефаника. Завдяки цьому поставали ті страшні, темні сцени, пов’язані з дегумані- зацією суспільства у процесі творення чи на- родження «масової» людини, котра була зму- шена полишати домівку та опановувати нові терени буття. Зрештою, означені творчі риси В. Стефани- ка як письменника визначали загальну канву його рецепції. Зокрема, О. Грушевський сприй- мав В. Стефаника як літературного новатора, в писаннях якого найбільше відобразилися віян- ня модернізму на галицьких обширах. За його спостереженням, «приглядаючись ближче до техніки оповідань Стефаника легко побачити, що автор мав се на увазі. Дуже багато значіння надає Стефаник розмовам дієвих осіб, лиш де- не-де прилучаючи свої замітки про обставини серед яких відбувається оповіданнє. Сі замітки письменника, ся необхідна рамка оповідання зведена до minimum’a у Стефаника» [6, c. 28]. Цей момент трансляції суб’єктивного досві- ду у вигляді акцентуації на повноті виявів дій і почувань нечисленних літературних героїв досягався за рахунок майстерного полегшення сюжету, який вражав своєю простотою й тра- гічністю. За висловом Д. Дорошенка, Василь Стефаник «писав невеликі мініятюри, в які вмів вкладати цілі образи, часто потрясаючі життєвою правдою, глибиною психологічного аналізу й які виблискують красою художньої форми; зміст його малюнків — недоля селян- ського життя в Галичині («Камяний хрест», Чернівці, 1897; «Дорога», Львів, 1901; «Кле- нові листки», Льв., 1904; «Оповідання», СПБ., 1905; «Моє слово», Льв., 1905)» [7, c. 98]. Суголосні думки побутують і в низці допи- сів М. Лозинського, котрого вражав трагічний колорит, який немовби вплітався до автор- ського викладу. Навіть більше, він гадав, що «були се не оповідання, а малюнки (виділення М. Лозинського. — О.Я.). Якби вам хтось на образі намалював того селянина, що сидить на приспі з синьою книжечкою і говорить до себе, або того батька, що вбирає в трупарні сина в парубоцьку одіж і так само говорить з собою. Для вірности малюнку Стефаник уживає та- кож тої сільської мови, якою говорять люди в селі, а саме діялекту з Снятинщини» [8, c. 2]. За висловом М. Івченка, «спосіб змалюван- ня в Стефаника доволі своєрідний. Із гущі зо- внішнього життя він вибирає одну якусь нит- ку й пряде її, зосередковуючи на ній всю свою творчу увагу, забуваючи про весь інший світ, і звертається до нього тільки в міру того, як його вибраний образ стикається з цим життям. Хто знає, може тут виявилась природня власти- вість письменникова, а швидше це нагадує лі- каря-хірурга, що з оперативним ножем підхо- дить до пацієнта, забуваючи в ту пору про все, і поглиблює зір тільки на оперованих органах» [9, c. 185–186]. Така психологічна загостреність і скон- центрованість оповіді В. Стефаника була на- прочуд привабливою, позаяк дозволяла уяві читача, критика чи вченого проробити даль- шу роботу у відповідному напрямку, себто за- кцентувати увагу на власних спостереженнях, урешті-решт дійти своїх висновків. Тим паче, що необтяжені контексти його новел неначе провокували інтелектуалів до продукуван- ня власної палітри гаданих або проєктованих смислів. За великим рахунком, лаконічний і концен- трований стиль писань В. Стефаника був не- мовби продовженням його стилю життя, який 6 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2021. (5) НАУКА І СУСПІЛЬСТВО вирізнявся незмінною пошаною до хлопських традицій і природним мінімалізмом світських і культурних ритуалів. За спогадом письмен- ника Б. Лепкого, «Стефаник і листи писав так, як свої оповідання. Ще коротше і ще звязкіше, просто якимсь телеграфічним стилем, без всту- пів і закінчень, без принятих епістолярних при- крас. Навіть просив так, якби приказував. І чим дальше, тим менше любив писати» [10, c. 113]. Зауважимо, що навіть політична діяльність В. Стефаника, приміром як депутата австрій- ського парламенту, здебільшого сприймалася та висвітлювалася як свого роду продовження його письменництва [11, c. 1]. Тим паче, що він переважно мешкав і працював у своєму селі і лише зрідка виїздив до Відня у депутатських справах, зокрема був дуже стриманим у пу- блічних дискусіях і заходах. «В парляменті він ні разу не забирав голосу, але як громадянин, брав участь у громадському й політичному житті краю й не раз виступав із промовами на вічах або принагідних зборах чи урочистостях, напр. Шевченкових роковинах. Але на парля- ментарну балаканину дивився скептично й її не любив», — згадував В. Дорошенко [12, c. 2]. Така рецепція В. Стефаника зберігалася протягом майже всього періоду його депутат- ських практик (1908–1918) до розпаду Над- дунайської монархії. До того ж він був серед тих галичан, які прибули до Києва на Акт злуки ЗУНР і УНР, зокрема став свідком і учасником знаменної історичної події на Со- фійському майдані 22 січня 1919 р. Водночас письменник тримав багаторічну творчу паузу, яку порушив лише наприкінці Першої світової катастрофи, коли до його героїв додалися ще й образи галицьких селян, обпалених і понівече- них страшною війною. З суцільною політизацією життя після Української революції 1917–1921 рр. творчість В. Стефаника сприймалася у річищі відмінних концептуалізацій, інколи досить несподіваних. Скажімо, історик, політичний мислитель-кон- серватор й ідеолог гетьманського руху В. Ли- пинський уживав епізоди та сюжети з творів В. Стефаника для ілюстрації своєї концепції класократичної монархії. Автор навіть по- кликувався на новели письменника, коли хо- тів продемонструвати руйнівні наслідки для України викривленого співвідношення трьох основних типів, які виокремлював за своєю самобутньою «соціальною антропологією», — войовник-продуцент, войовник-непродуцент та невойовник-продуцент. За концепцією В. Липинського, від доміну- вання того чи іншого типу залежав відповід- ний спосіб творення / конструювання націо- нальної аристократії — класократії, охлократії й демократії. Тому він використовував стильо- ву манеру В. Стефаника, передусім мінімалізм в авторському супроводі своїх героїв, які гово- рять немовби самі за себе, для представлення власної концептуальної пропозиції. Наприклад, про це яскраво свідчить пасаж із «Листів до братів-хліборобів про ідею і ор- ганізацію українського монархізму», які вва- жаються найкращою працею В. Липинського. «Прекрасну, взяту із нашого селянського жит- тя, ілюстрацію для уявленя собі типу проду- цента-войовника і непродуцента-невойовни- ка та їх відношеня до ідеології, дає в одному зі своїх оповіданнь («Давнина», друковано в 1924 р. в перемиськім «Українськім Голосі», ч. 34) найглибший сучасний український пись- менник Василь Стефаник. Дід Дмитро, старий добрий господар, якого «верства на войнах по- гибла» і він вже «не має з ким говорити», це той войовник-продуцент, що репрезентує всю камінну консервативну міць галицького підгір- ського села. Дяк Базьо, що при мовчазній згоді діда Дмитра, і повний пошани до нього, читає в його хаті такі книжки, які мають одвертати огонь і гром, і за це одержує од баби Дмитрихи пятаки на своє убоге, але повне віри в чудодій- ність оцих книжок життя, це приклад другого типу, в його позитивній, творчій формі. «Сам початок читальні заходить ще від дяка Базя» — кінчає своє оповідання Стефаник. Од себе до- даймо: тому що дід Дмитро не мав змоги ще досі себе на Україні проявити, і що «войнам» — державним змаганням — нашим, замість нього, почали провід давати (забувши про своє инше, великоважне призначеня і діда Дмитра од його діла усунувши) сучасні наші дяки Базі (нево- ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2021, № 5 7 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО йовничі та непродукуючі інтеліґенти) — ми не маємо власної держави», — стверджував В. Ли- пинський [13, c. 407]. Отже, мислитель-концептуаліст на прикла- ді новели В. Стефаника прагнув показати до- речність власних політичних, меншою мірою соціологічних спостережень щодо засадних хиб у формуванні національної аристократії / еліти, які не дозволили реалізувати омріяний класократичний ідеал. Зрештою, В. Липинський надзвичайно ви- соко цінував В. Стефаника, зокрема у листі від 19 березня 1924 р. до О. Назарука відзна- чав, що це «одинокий (підкреслення В. Ли- пинського. — О.Я.) український письменник (з красного письменства), якого поруч Шев- ченка я люблю і читаю» [14, c. 28]. Та найбільші метаморфози у рецепції твор- чості В. Стефаника відбувалися на теренах ра- дянської України. З одного боку, українізація, яка розгорнулася протягом 1920-х років, при- родно перенесла й сконцентрувала увагу на провідних письменниках того часу. З іншого боку, сюжети оповідань В. Стефаника вповні вписувалися до класового дискурсу, який по- ступово відігравав домінуючу роль у радян- ському культурному просторі. Не випадково його твори друкувалися в УСРР із відповід- ними редакційними корективами, зокрема із затушковуванням низки діалектичних відмін- ностей і так званих «делікатних» місць, щоби «надати писанням Стефаника закраску “кла- сової боротьби”» [15, c. 3]. Ця рецепція зумовлювалася тотальною де- лімітацією радянського культурного простору, який поділявся на два крайні полюси — «свій» і «чужий», точніше «ворожий». У межах тако- го суцільного маркування «своїх» діячів на- магалися вписати до контроверсійної, власне чорно-білої, палітри світу. Отож республіканське партійне керівництво звернуло увагу на західноукраїнських інтелек- туалів, яких хотіло використати в ідеологічних і політичних заходах на обширах радянської України. Йдеться про призначення довічно- го пенсійного утримання О. Кобилянській та В. Стефанику у розмірі 50 доларів щомісячно. Формально пенсія призначалася за їхні ви- датні літературні здобутки, а насправді була інструментом у черговій ідеологічній кампанії. Історія з цією пенсією протягом 1928 р. набу- ла чималого розголосу в українській пресі поза СРСР, зокрема через неефективність роботи бюрократичного апарату, який постійно галь- мував з ухвалою остаточного рішення, що стало приводом для кепкування низки дописувачів [16, с. 1]. Навіть більше, В. Стефаника протягом 1927–1928 рр. намагалися, так би мовити, вима- нити до УСРР під різними приводами, зокрема на правописну конференцію, для зустрічей із наддніпрянськими письменниками, на лікуван- ня на одному з курортів і т.п., щоби спонукати відмовитися від польського громадянства й отримати радянське підданство [17, с. 167]. Та перманентні хвороби письменника й інші об- ставини унеможливили цей сценарій. Навесні 1929 р. Комісія політбюро ЦК КП(б)У у справах ВУАН навіть розглядала можливість висунення кандидатур О. Кобилянської та В. Стефаника на червневих виборах до Акаде- мії. Втім, від цього наміру вирішили відмови- тися, позаяк члени Комісії дійшли думки про очевидну непередбачуваність цих письменни- ків [17, c. 169–170]. Почасти про це свідчать і щоденникові записи академіка С. Єфремова, котрий наголошував, що В. Стефаник відхи- лив свою кандидатуру [18, с. 773]. Загалом письменник критично сприймав радянську дійсність і неодноразово щиро ви- словлював свої симпатії чи антипатії, а також застереження. За викладом львівської газети «Діло», В. Стефаник, немовби передбачаючи трагічний фінал, відзначив: «І хотів би я ще перед смертю подати руку Миколі Хвильо- вому, — там, де є такі величезні таланти, і по- вторити їм те саме: щоби не вживали жаргону, якого-небудь, навіть революційного, як я вжи- вав покутського…» [19, c. 4]. У 1933 р. тяжкохворий письменник відмо- вився від радянської пенсії, хоч гостро потре- бував грошей на лікування, проте вважав для себе неможливим отримувати її від цього по- літичного режиму [17, c. 171]. Втім, побутують й інші візії щодо згаданої пенсії, переважно 8 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2021. (5) НАУКА І СУСПІЛЬСТВО пов’язані з оцінкою В. Стефаника як політич- ного діяча [20, с. 57–59]. Зауважимо, що цей крок письменника сут- тєво не змінив радянську рецепцію його по- статі в довготривалій перспективі, вірогідно внаслідок того, що він помер 1936 р. Тому ті чи інші дії, погляди, практики, які не вкладалися до канону офіційної глорифікації письменни- ка, здебільшого замовчувалися та ретушува- лися. Таким чином, у радянській історіографії його сприймали як «демократичного» та «про- гресивного» діяча. Скажімо, майже канонічни- ми стали згадки про В. Стефаника як одного з «письменників демократичного напряму», який правдиво змальовує страшну недолю за- хідноукраїнського селянства [21, c. 8]. Ба більше, його ім’я намагалися використа- ти й у післясталінські часи. Зокрема, у верес- ні 1953 р. заступником Голови Ради Міністрів УРСР призначили найстаршого сина пись- менника — Семена Стефаника, хоч на цій по- саді він утримався лише пів року. Середущий син — Кирило Стефаник став першим дирек- тором музею Василя Стефаника у с. Русів, відкритого 1941 р. Натомість молодший син — Юрій Стефаник після Другої світової війни емігрував до Канади, де очолював канадське об’єднання українських письменників «Сло- во» [22, c. 62–63]. Інакше розгорталася рецепція В. Стефаника поза межами радянської України, хоч і вона не була позбавлена політичних та ідеологічних упереджень. Однак ще за міжвоєнних часів письменника дедалі частіше сприймають у за- гальнолюдських і європейських культурних координатах, передусім відзначають неабия- ку популярність іншомовних перекладів його творів. Приміром, В. Дорошенко ще 1921 р. підкреслював, що «Стефаник задля цих своїх прикмет письменник уже не тільки україн- ський, а й світовий (розбив В. Дорошенка. — О.Я.). Що це так — доказом тому численні пе- реклади його чудових новелок на чужі мови» [23, c. 4–5]. Відзначимо, що М. Рудницький убачав при- чини такого успіху перекладів В. Стефаника як у стильових і жанрових особливостях його творів, так і в позиції самого письменника. На його думку, «Стефаник не намагався вкладати у свої картини суспільних проблем, ні підкла- дати під них провідних думок. Він мав сміли- вість і рідку артистичну вражливість полиша- ти це читачам і критикам. І саме тому мав їх так небагато. Він є єдиним українським пись- менником сучасної доби, якого можна в ці- лости перекласти на яку-небудь європейську мову, без остраху, що доведеться соромитись за “хуторянство” нашої літератури. І саме тому тим більшим соромом можна спалахнути від думки, що про це треба в нас аж голосно каза- ти» [24, c. 2]. Сприйняття В. Стефаника на широкому культурному та мистецькому тлі не тільки зге- нерувало нову хвилю зацікавлень його творчіс- тю, а й у широкому сенсі причинилося до пере- відкриття письменника. Приміром, у дописах міжвоєнної доби відбувається перехід від його традиційного представлення як автора, котрий репрезентує хлопський або селянський світ, до спроб осягнути Стефаникову людину як духо- вну та культурну цілісність. Наприклад, О. Грицай підкреслював, що «Стефаник один усе оподалік усякої ідиліки, романтики, просвітянської тенденційности та календарно дешевої сатири. Все він у глибах мужицької душі. Словом: Стефаник усе віч- на-віч з демонізмом в людині. Але демонічне у природі людини зводить її непомітно на манів- ці життя і руйнує її, тривожить і доводить до шалу, мучить, як Сатана, і вбиває» [25, с. 2]. Зрештою, питання щодо природи, ба навіть самої сутності людини у репрезентації В. Стефа- ника є показовим, оскільки висуває на перший план проблему мірил вартості, яка нав’язувала очевидну переоцінку модерністських рис у його творчих практиках. В іншому дописі О. Грицай зазначав, що «Стефаникова людина — це виплід насильної неволі і бунтарської люті, рабського отупіння і розбурханого завзяття, великомуче- ницької безпомічности і тугої, як дубовий ко- рінь, волі до життя» [26, c. 2]. Антропологічний поворот після Другої сві- тової війни спонукував висувати інші запити до творчості В. Стефаника, хоч у чомусь і на- ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2021, № 5 9 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО слідував міжвоєнні практики. Людське існу- вання, доля особистості у світі, віра й безвір’я, втрата та віднайдення сенсу буття стають на- скрізними, знаковими інтенціями повоєнної європейської соціогуманітаристики. Навіть більше, провідний рефрен культурних і до- слідницьких практик однозначно пов’язується з винятковою роллю людської свідомості та її нероздільної зв’язаності зі світом буття, яку відтепер означували у дусі німецького фі- лософа М. Гайдеґґера як єдину цілісність — людина-світ. Тож провідне місце відводилося Людині з її власним і заразом наскрізь ірраціо- нальним проєктом буття, що природно спону- кало до нових дослідів, спостережень і рефлек- сій стосовно Стефаникової людини, зокрема її почувань і дій. На цьому підґрунті поставали екзистенціаль- ні запити до новел В. Стефаника, які форму- лювалися з висоти антропоцентричних дорого- вка зів післявоєнного світу. За виразом Д. Козія, «його герої — прості люди. Але в образі їх долі відбивається доля людини як такої, незалежно від часу й країни. В мові Стефаникової люди- ни відчувається первісна священна сила слова, яке плило з надрів людського буття в ті момен- ти, коли людина стояла перед Богом. Стефаник відображує буття людини, точніше — буття по- кутського селянина, в конкретних історичних і соціяльних умовах, але сягає поза них, оскільки йому йдеться передусім про душу тієї людини, яка знає й цінить радощі життя, але знає також, що таке пекло на землі. Стефаникова людина вражає нас і величчю душі, і глибиною трагіз- му. Стефаник виводить людину на сцену життя в межових ситуаціях (розбив Д. Козія. — О.Я.), і тому він зрозумілий для сьогочасного читача, що дивиться на життя крізь призму ек- зистенціальної філософії» [27, c. 42]. Певна річ, такі питання не тільки ініціювали рефлексії щодо Стефаникової людини, а й при- вернули чималу увагу до осягнення візерунку творчості письменника у світлі модернізму перших десятиліть ХХ ст. До того ж польські контакти письменника, особливо у середовищі «Молодої Польщі», успіх і популярність його перекладних творів — польською, російською, чеською, німецькою, англійською та іншими мовами спонукали до висунення широких і розмаїтих компаративних запитів, приміром у монографії «Експресіонізм у творчості Василя Стефаника». Її авторка О. Черненко була дру- жиною одного з найцікавіших українських іс- ториків ХХ ст. І. Лисяка-Рудницького, котрий заохотив дослідницю до написання цієї книги, про що свідчить її присвята [28, c. 5]. Наріжною дослідницькою стратегією О. Чер- ненко є компаративістика, завдяки якій вишу- куються співмірні порівняльні площини, які дозволяють зіставляти В. Стефаника з поль- ським експресіоністом С. Пшибишевським і німецьким поетом-експресіоністом Г. Траклем, а також окреслювати світоглядні аналогії з творчими практиками Ф. Кафки, В. Ван Гога, Е. Мунка, О. Родена та ін. Наприклад, авторка обстоювала тезу, що «всі герої експресіоніс- тів — і Стефаника — зображені в дії, у моноло- гах і діалогах, за майже цілковитою відсутніс- тю автора» [28, c. 148–149]. Звісно, не бракує й інших спроб прочитан- ня й осягнення творчості В. Стефаника у світ- лі різних стильових сполучень або, навпаки, полістильної мішанини. Втім, вони лише за- свідчують справжній масштаб цієї постаті та її культурного значення, що згенерували таку цікаву й розмаїту рецепцію. Врешті, новели В. Стефаника, особливо славнозвісний «Камінний хрест», присвячені галицьким селянам-емігрантам або майбутнім українським піонерам у Канаді, метафорично нарекли літературним монументом [29]. Ці оповідання якоюсь мірою складають дани- ну міжпоколіннєвій пам’яті, що зафіксувала масштабні та болючі трансформації проєкту Модерну, одним із численних виявів якого була масова еміграція галичан на зламі століть. Однак кардинальний поворот у рецепції по- статі В. Стефаника безперечно пов’язаний із загальнолюдськими мотивами й устремління- ми, якими вирізняються його твори. Саме їхнє осягнення дозволяє повною мірою представи- ти цього самобутнього українського письмен- ника й інтелектуала на європейській і світовій культурній мапі. 10 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2021. (5) НАУКА І СУСПІЛЬСТВО REFERENCES [СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ] 1. Franko I. Beyond the Limits of the Possible (Poza mezhamy mozhlyvoho). In: Franko I. Collected Works (Zibrannia tvoriv). Kyiv: Naukova Dumka, 1986. Vol. 45. P. 276–285. (in Ukrainian). [Франко І. Поза межами можливого. В кн.: Франко І. Зібрання творів: у 50 т. Київ: Наукова думка, 1986. Т. 45. С. 276–285.] 2. Plokhy S. The Gates of Europe. A History of Ukraine. New York: Basic Book, 2015. [Плохій С. Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності. Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2016.] 3. Discussion: Ukrainian Modernism. Responses by Danylo Husar Struk, Oleh S. Ilnytzkyj, and Maxim Tarnawsky. Harvard Ukrainian Studies. 1991. 15: (3/4): 284–288. 4. Hrushevsky M. Yvan Semanyuk (Marko Cheremshyna). «Marks». Short Stories on Hutsul Life. Chernivtsi, 1901. In: Hrushevsky M. Works .(Editor-in-chief P. Sokhan). Lviv: Svit, 2008. Vol. 11. P. 290–295. (in Ukrainian). [Грушевський М. Йван Семанюк (Марко Черемшина). «Карби». Новели з гуцульського життя. Чернівці, 1901. У кн.: Грушевський М. Твори: у 50 т. (гол. ред. П. Сохань). Львів: Світ, 2008. Т. 11. С. 290–295.] 5. Rusova S. Old and New in Modern Ukrainian Literature (Stare j nove v suchasnij ukrainskij literaturi). Literaturno- Naukovy Vistnyk. 1904. 25: (2): 65–78. (in Ukrainian). [Русова С. Старе й нове в сучасній українській літературі. Літературно-науковий вістник. 1904. Т. 25, кн. 2. С. 65–78.] 6. Hrushevsky O. Contemporary Ukrainian Writing in its Typical Representatives (Suchasne ukrainske pysmenstvo v joho typovykh predstavnykakh). Literaturno-Naukovy Vistnyk. 1908. 43: (7): 25–40. (in Ukrainian). [Грушевський О. Сучасне українське письменство в його типових представниках. Літературно-науковий вістник. 1908. Т. 43, кн. 7. С. 25–40.] 7. Doroshenko D. Slavic World in its Past and Present (Sloviansky svit v joho mynulomu j suchasnomu). Berlin: Ukrainske slovo, 1922. Vol. 3. (in Ukrainian). [Дорошенко Д. Слов’янський світ в його минулому й сучасному. Берлін: Українське слово, 1922. Т. 3.] 8. Lozynsky M. Vasyl Stefanyk (On the 50th anniversary of his birth). (Vasyl Stefanyk (v 50-ti rokovyny urodzhen- nia)). Svoboda. 1921. (134): 2. (in Ukrainian). [Лозинський М. Василь Стефаник (в 50-ті роковини уродження). Свобода. 1921. № 134 (10 червня). С. 2.] 9. Ivchenko M. Creative Work of Vasyl Stefanyk (Tvorchist Vasylia Stefanyka). Ukraina. 1926. (2/3): 183–196. (in Ukrainian). [Івченко М. Творчість Василя Стефаника. Україна. 1926. Кн. 2/3. С. 183–196.] 10. Lepky B. Three portraits. Franko — Stefanyk — Orkan (Try portrety. Franko — Stefanyk — Orkan). Lviv: Dilo, 1937. (in Ukrainian). [Лепкий Б. Три портрети. Франко — Стефаник — Оркан. Львів: Діло, 1937.] 11. Lozynsky M. New Ambassador (Novyi posol). Rada. 1908. (78): 1. (in Ukrainian). [Лозинський М. Новий посол. Рада. 1908. № 78 (3 апріля / 16 квітня). С. 1.] 12. Doroshenko V. From my Memories (Z moikh spohadiv). Svoboda. 1952. (246): 2. (in Ukrainian). [Дорошенко В. З моїх спогадів. Свобода. 1952. № 246 (17 вересня). С. 2.] 13. Lypynsky V. Collected Works, Letters, Papers and Miscellanea along with Analytical Studies and Reviews (Povne zibran- nia tvoriv, arkhiv, studii) (General Ed. J. Pelenski). Kyiv and Philadelphia: Knyha, 1995. Vol. 6, book 1. (in Ukrai- nian). [Липинський В. Повне зібрання творів, архів, студії (гол. ред. Я. Пеленський). Київ; Філадельфія: Книга, 1995. Т. 6, кн. 1.] 14. Letters by Vyacheslav Lypynsky to Osyp Nazaruk (1921–1930) (Lysty Viacheslava Lypynskoho do Osypa Nazaruka (1921–1930). (Comp. M. Diadiuk, ed. Ya. Fedoruk). Lviv: Stefanyk Scientific Library in Lviv, 2004. (in Ukrainian). [Листи Вячеслава Липинського до Осипа Назарука (1921–1930) (упор. М. Дядюк, ред. Я. Федорук). Львів: Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника, 2004.] 15. How the Bolsheviks Ukrainize Works of V. Stefanyk? (Yak bolshevyky ukrainizuiut tvory V. Stefanyka?). Svoboda. 1928. (276): 3. (in Ukrainian). [Як большевики українізують твори В. Стефаника? Свобода. 1928. № 276 (26 листопада). С. 3.] 16. One More Pension (Shche odna pensiia). Svoboda. 1928. (100): 1. (in Ukrainian). [Ще одна пенсія. Свобода. 1928. № 100 (1 травня). С. 1.] ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2021, № 5 11 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО 17. Rublov O. Soviet Pensions for West Ukrainian Intellectuals, 1920s — early 1930s: Timeo Danaos..? (Sovietski pensii zakhidnoukrainskym intelektualam, 1920-ti — pochatok 1930-kh rr.: Timeo Danaos..?). Problemy Istorii Ukrainy: Fakty, Sudzhennia, Poshuky. 2003. (8): 161–176. (in Ukrainian). [Рубльов О. Совєтські пенсії західноукраїнським інтелектуалам, 1920-ті — початок 1930-х рр.: Timeo Danaos..? Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Київ, 2003. Вип. 8. С. 161–176.] 18. Yefremov S.O. Diaries, 1923–1929 (Shchodennyky, 1923–1929). Kyiv: Rada, 1997. (in Ukrainian). [Єфремов С.О. Щоденники, 1923–1929. Київ: Рада, 1997.] 19. Rudnytsky M. His Word. Vasyl Stefanyk about himself (Joho slovo. Vasyl Stefanyk pro sebe). Dilo. 1927. (6): 3–4. (in Ukrainian). [Рудницький М. Його слово. Василь Стефаник про себе. Діло. 1927. № 6 (7 січня). С. 4.] 20. Wawrzonek M. Vasyl Stefanyk as the Representative of Halychyna Radicals. Ukrainian Historical Journal. 2014. (5): 49–60. (in Ukrainian). [Вавжонек М. Василь Стефаник як представник галицьких радикалів. Український історичний журнал. 2014. № 5. С. 49–60.] 21. History of Peasantry of the Ukrainian SSR (Istoriia selianstva Ukrainskoi RSR). (Ed. V.A. Diadychenko). Kyiv: Nau- kova Dumka, 1967. Vol. 1. (in Ukrainian). [Історія селянства Української РСР: у 2 т. (за ред. В.А. Дядиченко). Київ: Наукова думка, 1967. Т. 1.] 22. Kravtsiv B. Vasyl Stefanyk and his Biography. To the 65th anniversary of the birth of Yuri Stefanyk-Gamorak (Vasyl Stefanyk i joho biohrafiia. Do 65-richchia z dnia narodzhennia Yuriia Stefanyka-Hamoraka). Suchasnist. 1974. (12): 57–63. (in Ukrainian). [Кравців Б. Василь Стефаник і його біографія. До 65-річчя з дня народження Юрія Стефаника-Гаморака. Сучасність. 1974. № 12. С. 57–63.] 23. Doroshenko V. Vasyl Stefanyk. Lviv: Vpered, 1921. (in Ukrainian). [Дорошенко В. Василь Стефаник. Львів: Вперед, 1921.] 24. Rudnytsky M. Stefanyk’s New Collection. Dilo. 1926. (79): 2. (in Ukrainian). [Рудницький М. Нова збірка Стефаника. Діло. 1926. № 79 (11 квітня). С. 2.] 25. Hrytsaj O. Vasyl Stefanyk. Svoboda. 1927. (90): 2. (in Ukrainian). [Грицай О. Василь Стефаник. Свобода. 1927. № 90 (19 квітня). С. 2.] 26. Hrytsaj O. Stefanyk’s Man (Stefanykova liudyna). Svoboda. 1937. (24): 2. (in Ukrainian). [Грицай О. Стефаникова людина. Свобода. 1937. № 24 (30 січня). С. 2.] 27. Kozij D. Stefanyk’s Man in Boundary Situations (Stefanykova liudyna v mezhovykh sytuatsiiakh). Suchasnist. 1972. (10): 42–54. (in Ukrainian). [Козій Д. Стефаникова людина в межових ситуаціях. Сучасність. 1972. № 10. С. 42–54.] 28. Chernenko O. Expressionism in the Works of Vasyl Stefanyk (Ekspresionizm u tvorchosti Vasylia Stefanyka). Munich: Suchasnist, 1989. (in Ukrainian). [Черненко О. Експресіонізм у творчості Василя Стефаника. Мюнхен: Сучасність, 1989.] 29. Balan J. Vasyl Stefanyk’s Literary Monument to the Ukrainian Pioneers of Canada. Journal of Ukrainian Studies. 2002. 27: (1/2): 51–61. Oleksii V. Yas’ ORCID: https://orcid.org/0000-0002-5816-2876 Institute of History of Ukraine of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine VASYL STEFANYK IN THE LIGHT OF HISTORIOGRAPHICAL AND CULTURAL RECEPTION To the 150th anniversary of the birth This paper shows the style and genre features of V. Stefanyk’s creativity, which fell into the epicenter of historiographical and cultural reception. The basic tendencies and metamorphoses, which led to a cardinal change in his perception in Ukrainian thinking, are considered. The reasons for the use of V. Stefanyk’s works in political conceptualizations and ideological campaigns are analyzed. The paper argues that a radical change of reception is associated with the universal human dimensions of V. Stefanyk’s creativity. Keywords: V. Stefanyk, modernism, impressionism, expressionism, dehumanization, “mass” man, reception.

Василь Стефаник у світлі історіографічної та культурної рецепції (до 150-річчя від дня народження)

Репозитарії

Схожі ресурси