Філософська антропологія: світовий та вітчизняний контексти

У статті розглянуто розвиток такої філософської науки, як філософська антропологія (філософія людини), що вивчає складність і суперечливість людського буття, колізії сутності й існування людини, таїну людської природи. Проаналізовано відомі у світі концепції філософської антропології. Досліджено...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2021
1. Verfasser:	Хамітов, Н.В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2021
Schriftenreihe:	Вісник НАН України
Schlagworte:	Статті та огляди
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180286
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Філософська антропологія: світовий та вітчизняний контексти / Н.В. Хамітов // Вісник Національної академії наук України. — 2021. — № 5. — С. 81-94. — Бібліогр.: 39 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-180286
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1802862021-09-08T01:26:13Z Філософська антропологія: світовий та вітчизняний контексти Хамітов, Н.В. Статті та огляди У статті розглянуто розвиток такої філософської науки, як філософська антропологія (філософія людини), що вивчає складність і суперечливість людського буття, колізії сутності й існування людини, таїну людської природи. Проаналізовано відомі у світі концепції філософської антропології. Досліджено суперечність есенціального й екзистенціального розуміння людини та її розв’язання у вітчизняній філософській антропології, зокрема у Київській світоглядно-антропологічній школі, традиції якої продовжуються у проєкті філософської антропології як метаантропології — філософії розвитку людини в екзистенціальних вимірах буття. Доведено персоналістичний характер класичної та сучасної вітчизняної філософії людини, поставлено проблему практичного повороту у філософській антропології та різноманітність її проявів у культурі. The article examines the development of such a philosophical science as philosophical anthropology (philosophy of human), which studies the complexity and contradictions of human existence, the collision of the essence and existence of man, the mystery of human nature. The world-famous concepts of philosophical anthropology are analyzed. The contradiction between the essential and existential understanding of man and its solution in the domestic philosophical anthropology, in particular in the Kyiv worldview-anthropological school, the traditions of which continue in the project of philosophical anthropology as meta-anthropology — philosophy of human development in the existential dimensions of being, is investigated. The personalistic character of classical and modern Ukrainian philosophy of human is proved, the problem of practical turn in philosophical anthropology and a variety of its displays in culture is defined. 2021 Article Філософська антропологія: світовий та вітчизняний контексти / Н.В. Хамітов // Вісник Національної академії наук України. — 2021. — № 5. — С. 81-94. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. 0372-6436 DOI: doi.org/10.15407/visn2021.05.081 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180286 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті та огляди Статті та огляди
spellingShingle	Статті та огляди Статті та огляди Хамітов, Н.В. Філософська антропологія: світовий та вітчизняний контексти Вісник НАН України
description	У статті розглянуто розвиток такої філософської науки, як філософська антропологія (філософія людини), що вивчає складність і суперечливість людського буття, колізії сутності й існування людини, таїну людської природи. Проаналізовано відомі у світі концепції філософської антропології. Досліджено суперечність есенціального й екзистенціального розуміння людини та її розв’язання у вітчизняній філософській антропології, зокрема у Київській світоглядно-антропологічній школі, традиції якої продовжуються у проєкті філософської антропології як метаантропології — філософії розвитку людини в екзистенціальних вимірах буття. Доведено персоналістичний характер класичної та сучасної вітчизняної філософії людини, поставлено проблему практичного повороту у філософській антропології та різноманітність її проявів у культурі.
format	Article
author	Хамітов, Н.В.
author_facet	Хамітов, Н.В.
author_sort	Хамітов, Н.В.
title	Філософська антропологія: світовий та вітчизняний контексти
title_short	Філософська антропологія: світовий та вітчизняний контексти
title_full	Філософська антропологія: світовий та вітчизняний контексти
title_fullStr	Філософська антропологія: світовий та вітчизняний контексти
title_full_unstemmed	Філософська антропологія: світовий та вітчизняний контексти
title_sort	філософська антропологія: світовий та вітчизняний контексти
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2021
topic_facet	Статті та огляди
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180286
citation_txt	Філософська антропологія: світовий та вітчизняний контексти / Н.В. Хамітов // Вісник Національної академії наук України. — 2021. — № 5. — С. 81-94. — Бібліогр.: 39 назв. — укр.
series	Вісник НАН України
work_keys_str_mv	AT hamítovnv fílosofsʹkaantropologíâsvítovijtavítčiznânijkonteksti
first_indexed	2025-07-15T20:08:31Z
last_indexed	2025-07-15T20:08:31Z
_version_	1837744904076263424
fulltext	ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2021, № 5 81 ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ: СВІТОВИЙ ТА ВІТЧИЗНЯНИЙ КОНТЕКСТИ У статті розглянуто розвиток такої філософської науки, як філософська антропологія (філософія людини), що вивчає складність і суперечливість людського буття, колізії сутності й існування людини, таїну людської природи. Проаналізовано відомі у світі концепції філософської антрополо- гії. Досліджено суперечність есенціального й екзистенціального розуміння людини та її розв’язання у вітчизняній філософській антропології, зокре- ма у Київській світоглядно-антропологічній школі, традиції якої продо- вжуються у проєкті філософської антропології як метаантропології — філософії розвитку людини в екзистенціальних вимірах буття. Доведено персоналістичний характер класичної та сучасної вітчизняної філософії людини, поставлено проблему практичного повороту у філософській ан- тропології та різноманітність її проявів у культурі. Ключові слова: філософська антропологія, буття людини, світогляд, осо- бистість, есенціалізм, екзистенціалізм, персоналізм, світоглядно-антро- пологічна школа, метаантропологія, метаантропологічний потенціалізм, гуманізм, людяність, людиноцентризм. Якщо хочемо виміряти небо, землю і моря, повинні, по-перше, виміряти себе. Григорій Сковорода Вивчайте тварин, і ви зрозумієте, як важко бути людиною. Макс Шелер Серед одвічних світоглядних проблем, які тривожили і тривожать людський дух, нашу свідомість, є, насамперед, дві кардинальні: по-перше, це — приреченість всіх нас на смерть і наше потаємне бажання безсмертя…; по-друге, це — вкоріненість в нашому бутті зла… і наше людське бажання добра, …невгамовне прагнення до щастя… Володимир Шинкарук Філософська антропологія: межі дослідницького поля Сучасна людина опинилася в доволі складному становищі — з одного боку, маємо недовіру і скепсис до класичних цінностей, які прийнято називати метанаративами, а з іншого — є вира- жена потреба в них. Це гранично чітко показала ситуація в су- ХАМІТОВ Назіп Віленович — доктор філософських наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України doi: https://doi.org/10.15407/visn2021.05.081СТАТТІ СТАТТІ ТА ОГЛЯДИТА ОГЛЯДИ 82 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2021. (5) СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ часній Україні: наша країна відповідає не лише на цивілізаційні, а й на екзистенціальні і сві- тоглядні виклики — відстоює свої національні інтереси, усвідомлюючи основоположні цін- ності, заради яких варто жити і можна навіть жертвувати життям. Ця ситуація актуалізує розвиток такої фі- лософської науки, як філософська антропо- логія, що вивчає складність і суперечливість людського буття, колізії сутності й існування людини, таїну людської природи. На відмі- ну від просто антропології, яка робить акцент на тілесних та соціокультурних відмінностях етносів у їх емпіричній даності, філософська антропологія є філософією людини; її автори прагнуть усвідомити, що є спільним для всіх людей і що зумовлює унікальність існування особистостей та народів. Роль і місце філософської антропології в со- ціогуманітарному знанні можуть бути осмис- лені у двох фундаментальних виявах: «1) як метатеорії наук про людину, її буття в культурі та соціумі, що інтегрує результати цих наук, та 2) філософії глибинного духовно-душевно- го, буттєвого й морального розвитку людини, який виводить за межі звичного й буденно- го, — того, що в західній філософській думці здобуло назву трансцендування» [1, с. 15]. Це зумовлює специфічну подвоєність пред- мету і дослідницьких стратегій філософської антропології. З одного боку, вона інтегрує до- сягнення конкретних різновидів антропології (біологічної, соціальної, культурної, педагогіч- ної, юридичної, медичної, палеоантропології тощо), постає їх метатеорією, відкриваючи для них методологічні і світоглядні рішення. З ін- шого боку, філософська антропологія має влас- ний дослідницький предмет, постаючи філосо- фією трансцендування, і може бути визначена як філософська теорія «про межі буття людини і людства, його екзистенціальні виміри, умови комунікації в цих вимірах і архетипові основи цивілізації та культури» [1, с. 16]. Важливими є міждисциплінарні зв’язки фі- лософської антропології з такими науками, як філософія культури, етика, естетика, культуро- логія, соціальна філософія, філософія освіти, філософія права, історія, політологія, соціоло- гія, психологія та ін. При цьому філософська антропологія змінюється і розвивається при кожній зустрічі з іншими соціогуманітарними науками, їх понятійним апаратом, новими кон- цепціями та проблематикою. Положення про те, що «новаторські, перспективні прориви у здобутті наукового знання, виникнення но- вих напрямів дослідницького пошуку можли- ві лише завдяки поєднанню концептуальних положень та інструментарію різних наукових дисциплін» [2, с. 3], великою мірою стосують- ся саме філософської антропології. В історичному плані філософську антропо- логію можна трактувати у широкому та вузь- кому сенсах. У широкому сенсі — це філософія людини в будь-які часи і в будь-яких куль- турах. У вузькому сенсі — це низка філософ- ських теорій людини, укорінених у німецькій філософії початку ХХ ст., передусім у вченні Макса Шелера, який вважається засновником сучасної філософської антропології. Філо- софська антропологія у вузькому сенсі доволі тісно пов’язана і з класичним німецьким ідеа- лізмом початку ХІХ ст., і з матеріалістичним антропологічним вченням Л. Феєрбаха, і з до- сягненнями антропології як дисципліни (дис- циплін) природничого і соціогуманітарного знання. Не претендуючи в цій статті на розгорну- тий історико-філософський аналіз пробле- ми людини (він був здійснений нами раніше [4]), звернемося лише до концепцій, які мали найбільший вплив у ХХ і ХХІ ст. на розвиток філософської антропології взагалі та філософ- ської антропології в Україні зокрема. Це допо- може усвідомити світоглядні та методологічні корені сучасної вітчизняної філософської ан- тропології та її специфіку. Почнемо з філософських надбань уже зга- даного М. Шелера. Головне своє завдання він бачить у створенні цілісного вчення про люди- ну, яке змогло б об’єднати найрізноманітніші антропологічні концепції, що існують у євро- пейській культурі. «Якщо спитати освіченого європейця, про що він думає при слові «людина», — пише ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2021, № 5 83 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ М. Шелер, — то майже завжди в його свідомос- ті проявляться три несумісні між собою кола ідей. По-перше, це уявлення іудейсько-хрис- тиянської традиції про Адама і Єву, про тво- рення, рай і гріхопадіння. По-друге, це греко- античні уявлення, в яких самосвідомість упер- ше у світі піднялася до розуміння особливого становища людини... З ними тісно пов’язане вчення про те, що в основі всього Універсу- му знаходиться надлюдський розум, до якого причетна і людина... Третє коло уявлень… це коло ідей сучасного природознавства про те, що людина є результатом розвитку Землі, іс- тотою, яка відрізняється від форм, що переду- вали їй у тваринному світі, тільки за ступенем складності з’єднання енергій і здібностей, які самі по собі вже зустрічаються в нижчій, порів- няно з людською, природі» [3, с. 31]. Мислитель називає зазначені кола ідей теологічною, філософською і природничо-на- уковою антропологією. М. Шелер шукає таку ідею людини, яка змогла б синтезувати підхо- ди трьох різних антропологій. Він хоче знайти «сутнісне поняття людини» [4, с. 204]. Пошук сутнісного визначення людини приводить Шелера до питання: що робить людину люди- ною? Мислитель так відповідає на це питання: «Те, що робить людину людиною, є принцип, протилежний всьому життю в цілому, він як такий взагалі не може бути зведений до «при- родної еволюції життя» і якщо його до чогось і можна звести, то тільки до вищої основи ре- чей…, особливою маніфестацією якої є і «жит- тя». Вже греки знали такий принцип і назива- ли його «розумом». Ми хотіли б вжити... більш широке за смислом слово, яке включає в себе поняття розуму, але поряд із мисленням в ідеях охоплює і… споглядання… сутнісних змістів, а також певний клас емоційних і вольових актів, наприклад доброту, любов, каяття, шанування тощо, — слово дух» [3, с. 53]. Отже, за М. Шелером, саме дух визначає специфічне становище людини в Космосі. Ду- ховне начало в людині — це ціннісно-моральне начало. У низці своїх праць мислитель гово- рить про існування абсолютних цінностей у житті духу, які уможливлюють людське спіл- кування в просторі і часі культури. Абсолютна цінність відкривається людині тільки в любові. Любов як вищий прояв людяності і духовності «завжди спрямована не на саму цінність, а на носія цінності — на особистість» [4, с. 204]. Любові, згідно з М. Шелером, протистоїть за- здрісна мстивість до Іншого, яку він слідом за Ф. Ніцше називає ресентиментом. Цей стан відчужує людину не лише від любові і духо- вності, спотворюючи її моральність та цінності, він відчужує людину від життя, вітальності [5]. Ще одним з визнаних основоположників фі- лософської антропології був Гельмут Плеснер. У своїй праці «Щаблі органічного і людина. Вступ до філософської антропології» Г. Плес- нер виходить із того, що людина є завершен- ням еволюції органічного світу, а тому, осмис- ливши її взаємодію із зовнішнім середовищем, можна за аналогією з будь-яким живим орга- нізмом усвідомити сутність людського. Згідно з Г. Плеснером, обмежена інстинк- тивними формами поведінки свого виду, цен- трована на них, людина здатна «залишати центр типових реакцій поведінки, тому вона ексцентрична» [4, с. 205]. В результаті саме ексцентричність трактується Г. Плеснером як сутнісна характеристика людини. Г. Плеснер зазначає, що тварина «переживає те, що є в навколишньому світі, ... але вона не переживає себе» [6, с. 122–123]. Людина, на- впаки, здатна до переживання самої себе. Тому людина, на відміну від тварини, «переживає авторство свого живого існування, ...вибір, ... вона знає себе вільною...» [6, с. 126]. Ще одним автором, який мав доволі глибо- кий вплив на розвиток філософської антропо- логії у ХХ–ХХІ ст., був Ернст Кассірер, який у своїх пошуках сутнісного визначення людини звертається до символу. В координатах його розуміння саме символ — ключ до природи людини. Людина оточує себе світом культу- ри — «символічним універсумом». «Людина живе... не тільки у фізичному, а й у символічному універсумі, — зазначає Е. Кас- сірер. — Мова, міф, мистецтво, релігія — час- тини цього універсуму, ті різні нитки, з яких сплітається символічна сітка, складна тканина 84 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2021. (5) СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ людського досвіду. Весь людський прогрес у мисленні і досвіді робить тоншою і водночас зміцнює цю сітку. Людина вже не протистоїть реальності безпосередньо, …не зіштовхується з нею віч-на-віч. Фізична реальність ніби відда- ляється від неї в міру того, як зростає її симво- лічна активність….» [7, с. 28–29]. Мислителем, який мав значний вплив на розвиток філософської антропології, був іс- панський філософ Хосе Ортега-і-Гассет. Якщо Е. Кассірер визначає людину через належ- ність до культури та її символічних форм, то Х. Ортега-і-Гассет у своїх пошуках розуміння людини приходить до протилежної ідеї — люд- ську природу можна визначити, лише осягнув- ши специфічну життєвість людини. Задавши такий кут зору, Х. Ортега-і-Гассет висловлює думку, яка зближує його з Й. Хей- зінгою [8]: вищим проявом людини є ігрова діяльність. Однак Х. Ортега-і-Гассет іде далі, він пов’язує гру передусім зі спортом — «у найширшому сенсі цього слова. Саме спорт з його корпоративністю, духом змагань, з його непередбачуваними результатами, викликаю- чи глибинне хвилювання та азарт, стає осно- вою держави, культури» [4, с. 205]. Спорт, за Х. Ортегою-і-Гассетом, є основою свободи в її конструктивних життєвих виявах, основою людського миру й порядку, що протистоїть ха- осу війни. Х. Ортега-і-Гассет так визначає глибинну відмінність підневільної трудової і спортивної діяльності людини: «Праці протистоїть інший тип зусилля, який народжується не з примусу, а як вільний і щедрий порив життєвої потен- ції — спорт» [9, с. 205]. У координатах такого розуміння «наукова і художня творчість, по- літичний і моральний героїзм, релігійна свя- тість — високі плоди спортивної захопленості» [9, с. 205]. Сьогодні, на думку Х. Ортеги-і-Гассета, людина все більше усвідомлює цінність само- го життя, життя за межами книг і симфоній. Зовнішньо це виражається в деякій «несерйоз- ності мистецтва» — того мистецтва, що про- тистоїть класичній спадщині. Проте «це «не- серйозне мистецтво» повинно бути оцінене не тільки в порівнянні з минулим, а й у порівнянні з майбутнім» [4, с. 205]. У новому мистецтві несерйозна естетичність, і навпаки — досить «серйозна та сфера, через яку проходить вісь нашого існування» [9, с. 204]. Несерйозна, ро- зімкнута і епатажна форма потрібна мистецтву XX ст. для виходу за межі мистецтва і культу- ри взагалі — у життя. З точки зору Х. Ортеги-і-Гассета таке світо- відчуття означає перемогу легкості й артистиз- му над копіткою майстерністю і книжковою вченістю попередніх віків — «життя, що бачить більше інтересу і цінності у своїй власній грі, ніж у колись досить престижних цілях куль- тури, надасть усім своїм зусиллям радісний, невимушений і, почасти, визивний вигляд» [9, с. 204–205]. Суперечність есенціального та екзистенціального розуміння людини у філософській антропології і можливість її розв’язання Обравши вказаних вище авторів та їх філо- софсько-антропологічні концепції як ключові, ми не претендуємо на абсолютну істину, однак вважаємо їх ідеї достатньо показовими й та- кими, що дозволяють зрозуміти проблемність буття сучасної людини. Досвід ХХ і ХХІ ст. показав нам зворотний бік і ексцентричності, і символічних форм, і спортивної ігрової легко- сті в людській природі. Безвідповідальна екс- центричність політичних лідерів обертається недалекоглядними вчинками, замилюванням національних інтересів і стражданнями на- роду, символи можуть бути використані для масових маніпуляцій свідомістю й позасвідо- мим, а спортивна легкість у політиці, науці, мистецтві призводить до втрати адекватності в розумінні людини, суспільства, світу та спо- твореного бачення їх перспектив. Здавалося б, тільки поняття духу і духо- вності є єдино непохитним у своїй чистоті і ве- личі при осмисленні людської природи; проте, як ми знаємо, в тоталітарних і авторитарних режимах широко використовувалися і вико- ристовуються поняття «духовність», «мораль- ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2021, № 5 85 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ ність», «вищі цінності» для пригнічення люд- ської особистості та її свободи. Саме тому, починаючи з другої чверті ХХ ст., серед інтелектуалів виникає спротив розумін- ню природи людини на основі проголошення якоїсь однієї її сутності, яка визначає існуван- ня будь-якої людини. Це було заперечення під- ходу до людини, який здобув назву есенціаль- ного (від лат. essentia — сутність). Результатом такого спротиву стало екзистенціальне розу- міння людини (від лат. existentia — існування). Його кредо найбільш чітко було висловлене Ж.-П. Сартром: «існування людини первинне відносно її сутності». Іншими словами, відки- дається спільна для всіх сутність, яка фаталь- но скеровує нашу долю, від вибору проєкту життя залежать наші сутнісні можливості та їх реалізація. Отже, сутність породжується кож- ною людиною, яка взяла на себе тягар свободи. Важко не погодитися, що есенціальний під- хід до природи людини здатен породжувати ідеологічні конструкції тоталітарних і авто- ритарних режимів, які заперечують свободу, точніше, трактують її як «усвідомлену необ- хідність» дії на користь рішень лідерів. Однак замкнений на собі екзистенціальний підхід здатен продукувати анархію і світоглядний хаос, руйнувати консолідацію в суспільстві, що особливо небезпечно в кризових економіч- них і політичних ситуаціях, в умовах пандемій тощо. Своєрідність підходу сучасної української філософської антропології значною мірою по- лягає у збалансованому поєднанні есенціаль- ного та екзистенціального розуміння людини. На нашу думку, це визначальна риса Київської світоглядно-антропологічної школи, започат- кованої академіком Володимиром Шинкару- ком. Ця збалансованість продовжує персо- налістичний підхід вітчизняної філософії від Г. Сковороди до М. Бердяєва. Розвиток такого збалансованого розуміння за часів СРСР був дуже непростою справою, адже тоді філософія в Україні «була ідеологіч- но заангажованою, по суті, виступаючи на боці тоталітарної держави проти особистості» [10, с. 226]. Марксизм-ленінізм як філософія та ідеологія був вираженим есенціалізмом, який визначав «єдино правильну» для всіх сутність. Після здобуття Україною незалежності ми можемо констатувати не прихований, а явний гуманістичний і екзистенціальний поворот в українській академічній філософії, що, зокре- ма, проявилося у становленні філософської антропології як окремої галузі знання. В су- часній українській філософській антропології з’явилася жива людина — чоловічої або жіно- чої статі, здатна не лише мислити, а й страж- дати, сподіватися, вірити, співчувати і любити. В цьому величезна заслуга В. Шинкарука і його праць, присвячених екзистенціальній про- блематиці [11; 12]. Дуже важливими в цьому плані були дослідження професора Віталія Та- бачковського щодо обмеженості есенціального розуміння людини, в якому всі суперечності людської природи «укорінені у дисгармонії між людською сутністю — зосередженням всіх можливих достоїнств, і формами людського іс- нування, де і зосереджені всі можливі недолі- ки» [13, с. 8]. В результаті маємо філософську антропологію як екзистенціальну антропо- логію, що долає одновимірність есенціальних проєктів, які можна узагальнено означити як «метафізику людини». Фундаментальним спрямуванням Київської світоглядно-антропологічної школи стало до- слідження екзистенціальних вимірів людського буття через розгляд світогляду та його теоре- тичних трансформацій. В. Табачковський вдало охарактеризував це так: «сенсожиттєві питання «перекладаються» на теоретичну «мову» [14, с. 29]. Світогляд, на думку В. Шинкарука, є не просто явищем, що віддзеркалює дійсність, це форма освоєння дійсності. «Світогляд є ви- східною та основоположною формою духо- вного освоєння дійсності людиною, — зазначає В. Шинкарук. — Саме через нього світ «відкри- вається» людині, і те, яким він їй «відкриваєть- ся», залежить від світогляду» [11, с. 145]. Підходи світоглядно-антропологічної шко- ли прагне розвивати і автор цієї публікації у своєму проєкті філософської антропології як метаантропології — філософії розвитку лю- дини у вимірах буденного, граничного й мета- 86 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2021. (5) СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ граничного буття людини, яким відповідають буденний, особистісний та філософський сві- тогляд [1]. (Слід зазначити, що терміни «ме- таантропологія» і «філософський світогляд» належать М. Шелеру [15].) Цю методологію вперше було використано для осмислення ек- зистенціальної самотності людини [16], але поступово виявилося, що вона до певної міри може бути усвідомлена і як спосіб розуміння людської природи загалом. «Метаантрополо- гія — це екзистенціальна антропологія, смис- ловим центром якої стає проблема особистіс- ного виявлення та комунікації у різних ви- мірах людського буття» [16, с. 10]. Акцент на комунікації тут є дуже важливим, це виводить розуміння людини як замкненого в собі само- тнього індивіда у простір взаємодії між людь- ми; людська сутність вільно породжується кожним із нас у вільній побудові проєкту жит- тя, але у співтворчості та діалозі з Іншим. Від- критість особистості толерантній і розумній взаємодії з іншою особистістю — це те, що ми могли б назвати сутністю людини, яка не може репресивно впливати на унікальність і свободу існування кожного з нас. Показовими є слова Ю. Габермаса: «У звільненому суспільстві, що реалізувало розумність своїх членів, комуніка- ція могла б розвинутися у вільний від примусу діалог усіх з усіма» [17, с. 237]. Можна узагальнити: акцент на сутності лю- дини породжує метафізику людини, акцент на існуванні — екзистенціальну антропологію, а їх поєднання — це метаантропологія, яка й постає як рівновага есенціалізму й екзистен- ціалізму і демонструє виражену тенденцію не індивідуалізму, а персоналізму — «напряму філософії, який визнає особистість первинною творчою реальністю і вищою цінністю буття» [18, с. 269]. Персоналістичні тенденції глибинно укорі- нені в українській ментальності; ми можемо побачити їх у філософсько-антропологічних ідеях українських мислителів, принаймні по- чинаючи з Григорія Сковороди. Проаналізує- мо ці ідеї, що дозволить нам краще зрозуміти сучасний стан філософської антропології в Україні та її перспективи. Персоналістичні тенденції вітчизняної філософської антропології Звернення до витоків вітчизняної філософ- ської антропології хотілося б розпочати з ав- тора, ім’ям якого названо Інститут філософії НАН України і який задає антропологічне зву- чання всій подальшій українській філософії, — Григорія Сковороди. Головна ідея Г. Сковороди складна і про- ста водночас — це ідея трьох світів, що утво- рюють реальність: 1) Людина, або Мікрокосм; 2) Всесвіт, або Макрокосм; 3) Символічний світ, або Біблія. У свою чергу, кожен з трьох світів поділяється на внутрішній і зовнішній. Внутрішнім світом у людини є душа, зовніш- нім — тіло. Внутрішнє начало Всесвіту — це Бог, зовнішнє — видимий світ. І, нарешті, вну- трішнє в Біблії — її символічний зміст, зовніш- нє ж — зміст буквальний. Людина в розумінні Г. Сковороди безсмерт- на. Безсмертя у філософії Сковороди вира- жається в термінах «дійсне», «істинне». «Без- смертя — це атрибут «дійсної Людини», життя якої наповнює сенсом тілесну оболонку-тінь» [4, с. 182]. Філософ пише, що наше тіло є лише при- мара «дійсної Людини». Ця людина має бага- то відбитків у житті, що виходять назовні і так само легко ховаються в оригіналі, «наче гілки в зерні своєму». «Дійсна Людина» є присут- ністю Бога в людському бутті, саме ця присут- ність, на думку філософа, являє собою її гли- бинну сутність. Тому пізнання свого безсмертя є пізнання самого Бога. Саме тут ми і бачимо поєднання тих підходів, які надалі будуть на- звані есенціальним та екзистенціальним, — кожна людина має божественну сутність, але вона виявлена унікально і неповторно в кож- ному з нас. Найповніше ідея безсмертя виражається у вченні про Серце як місце зустрічі зовнішнього і внутрішнього, мікрокосму і макрокосму, сим- волічного і реального. Серце для Г. Сковороди є «чисте зерно, що проростало і небеса, і землю», «корінь життя й оселя вогню і любові», «сама дійсна у людині Людина». Це — вічна цілісність ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2021, № 5 87 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ особистості, що розриває покрови смертності і вводить людину в безодню Божественного Бут- тя. Серце — двері у трансцендентний світ, де па- нує вічне життя і вічна любов. Продовження цих ідей маємо у філософії Памфіла Юркевича, який розвинув лінію «фі- лософії серця». Як і Г. Сковорода, П. Юркевич переконаний, що таємниця людини знаходить- ся в її Серці, яке, по суті, ототожнюється з осо- бистістю. «Серце є осередком душевного і ду- ховного життя людини. Так, у серці зачинаєть- ся і народжується рішучість людини до тих або інших вчинків; у ньому виникають різноманіт- ні наміри і бажання; воно є основа волі і її хо- тінь» [19, с. 9]. Серце і сердечність як душевна діяльність — це внутрішня причина людського життя. Розум, на думку П. Юркевича, має сенс лише тоді, коли укорінений у серці. Розум без серця породжує холодну і неживу моральність, що не може замінити справжньої моральності, заснованої на сердечності й любові. Дійсно мо- ральні стосунки між людьми — це стосунки, що опосередковані не думками і розумінням, а переживаннями. Вчення П. Юркевича про Серце — це вчен- ня про неповторність кожної людини. Сердеч- ність є прояв не абстрактної духовної істоти, а «окремої живої дійсної людини». П. Юркевич критикує матеріалізм та ідеалізм не тільки за домінанту пізнання над іншими проявами жит- тя людини, а й за те, що в цих вченнях загальне придушує особливе і поглинає його. Кожна люди- на — мікрокосм, що носить у собі тільки їй влас- тиву безодню душевно-сердечних переживань. Таким чином, П. Юркевич виявляє у своїй філософії паростки того вчення, що у XX ст. буде названо персоналістичним. Його критика матеріалізму та ідеалізму є їх критикою з по- зицій персоналізму. Персоналістична спрямованість української філософії людини яскраво виражена у твор- чості Тараса Шевченка, який був не лише ви- датним поетом і яскравим художником, а й філософом. Він переживає і творчо виражає ті екзистенціальні стани, які у XX–ХХІ ст. ста- ють ключовими для філософії людини. Теми самотності, незрозумілості, покинутості — основні у творчості Т. Шевченка. Мислителі Західної Європи почали глибинно пережива- ти й осмислювати ці теми і стани лише після Першої світової війни, коли всі проблеми люд- ського існування вкрай загострилися. Т. Шев- ченко переживав їх значно раніше — через по- збавлення суб’єктності Батьківщини, трагізм тогочасного існування українського народу та його культури. Персоналістичне розуміння людини, в яко- му долається суперечність есенціалізму й ек- зистенціалізму, ми зустрічаємо й у нашого всесвітньо відомого співвітчизника, киянина Миколи Бердяєва, який став визнаним засно- вником персоналізму у західній філософії лю- дини ХХ ст. Для М. Бердяєва глибинне при- значення людини, її природа проявляється у творчому акті. «У творчому досвіді, — міркує філософ, — розкривається, що «я», суб’єкт, є первинним і вищим, ніж «не-я», об’єкт. І вод- ночас творчість протилежна егоцентризму, це забуття про себе, спрямованість до того, що вище за мене» [20, с. 24]. М. Бердяєв уходить від буденності в пошу- ках таємниці людини і смислу, що прихований у цій таємниці. Тому що смисл людини закритий для буденного буття і трансцендентний йому. Смисл людини відкривається мислителю, що зробив крок на шляху самовизначення. «Мене притягує завжди і в усьому трансцендентне, інше, що виходить за грані і межі і що містить в собі таємницю» [20, с. 47], — пише М. Бердяєв. Вихід за межі буденності означає для М. Бердяєва народження особистісного бут- тя. Тільки в ньому можна знайти власну непо- вторність. Таке народження завжди драматич- не і навіть трагічне, пов’язане з повстанням і самотністю. Особистість породжується твор- чістю, проте не всяка творчість приводить до цього. Особистість є результат морально пере- творюючої творчості. М. Бердяєв послідовно розділяє індивідуальність і особистість: осо- бистість перебуває в індивідуальності в згор- нутому вигляді, і лише духовно-моральна ді- яльність може розгорнути й актуалізувати її. М. Бердяєв обожнює свободу, перетворює її на Абсолют, називаючи споконвічною безоднею, 88 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2021. (5) СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ що передує особистості й людині, і навіть Богу. Він говорить про безодню «нествореної свобо- ди», з якої виростає будь-який творчий акт і сама особистість [21]. Важливо відзначити, що у своїй персона- лістичній спрямованості М. Бердяєв виражає архетипи саме української культури і менталь- ності, і його, як і інших представників класич- ної вітчизняної філософсько-антропологічної думки, ми не повинні віддавати ідеологічним пропагандистам, що прагнуть називати їх «своїми», ввести в імперський контекст. Тим більше, що у М. Бердяєва є блискуча критика імперської комуністичної ментальності Ро- сії з її соціоцентризмом у роботі «Витоки та смисл російського комунізму» [22]. З позицій персоналізму і гуманізму мислитель зазначає: «…Обмеженість і неправда комуністичної фі- лософії пов’язана з нерозумінням проблеми особистості. Це і перетворює комунізм на силу, яка дегуманізує, є ворожою людині. Реальна людина заперечується, а з суспільства робить- ся ідол» [22, с. 154]. Підсумовуючи, не буде перебільшенням ска- зати, що сучасна українська філософська ан- тропологія розвивається на персоналістичній і гуманістичній основі, яка зближує її як з класич- ною вітчизняною філософією, так і з європей- ською традицією. Як окрема філософська наука вона була неможливою в умовах радянської фі- лософії, яка стояла на основах соціоцентризму — світоглядної установки, згідно з якою будь-яка людина є вторинною до суспільства і може бути принесена в жертву соціальному цілому. Однак окремі автори всупереч загальноприйнятим установкам висловлювали філософсько-ан- тропологічні ідеї, причому співзвучні україн- ському персоналізму та кордоцентризму. Це не тільки представники української діаспори у сві- ті, наприклад О. Кульчицький з його поняттям «український персоналізм» [23], а й радянські філософи в Україні, найбільш відомими з яких є вже згадані В. Шинкарук і В. Табачковський, а також І. Бичко, М. Булатов, В. Горський, В. Іва- нов, А. Канарський, Ю. Кушаков, С. Кримський, В. Мазепа, М. Попович, О. Яценко та інші стар- ші колеги. Незалежно від проблематики, якою займалися ці дослідники, вони виявляли персо- налістичні й гуманістичні тенденції у розумінні людини в її взаємодії з культурою, суспільством і світом загалом. Між цими авторами і філосо- фами української діаспори маємо світоглядну єдність; показово, що В. Табачковський, харак- теризуючи творчу спадщину В. Шинкарука, на- звав її «українським персоналізмом» [24]. Тому після здобуття Україною державної незалежності цілком закономірними стали ле- гітимація і подальший розвиток філософської антропології як напряму й окремої філософ- ської науки. В Інституті філософії ім. Г.С. Ско- вороди НАН України було створено відділ філософської антропології, а в Національному педагогічному університеті ім. М.П. Драгома- нова — окрему кафедру філософської антро- пології (з 2019 р. — кафедра культурології та філософської антропології), які творчо спів- працюють з Центром гуманітарної освіти НАН України, кафедрою теоретичної і практичної філософії Київського національного універ- ситету імені Тараса Шевченка, а також із Со- фійським університетом Св. Климента Охрид- ського (Болгарія) та Університетом Гьонсан (м. Джинджу, Південна Корея). Зазначимо, що в цій статті ми не ставимо за- вдання проаналізувати всі тенденції розвитку вітчизняної та зарубіжної філософської антро- пології у ХХІ ст., представлені різними дослід- никами; це потребує спеціального глибокого дослідження. Зараз можна лише констатувати плюральність методологічних підходів, необ- хідність толерантності, налагодження діалогу між авторами і школами, а також виражену потребу в практичній спрямованості філософ- ської антропології. Сучасна філософська антропологія в Україні: нові виклики й необхідність руху від теоретичного до практичного повороту Зараз багато інтелектуалів у всьому світі став- лять перед собою питання: коли людство по- долає пандемію коронавірусу, які виклики вийдуть на перший план? Можна виділити ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2021, № 5 89 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ принаймні три з них. По-перше, це виклик нео- тоталітаризму, який породжується викорис- танням інформаційних технологій державами з імперськими амбіціями для досягнення гі- перконтролю над населенням своїх та інших країн. По-друге, виклик гендерних інновацій, по- в’я заний з феноменами трансгендеру, односта- тевих шлюбів тощо. По-третє, виклик транс- гуманізму з тенденцією до трансформацій людини на основі перетворень її тілесності та використання штучного інтелекту. Зазначені виклики актуалізують розвиток філософської антропології та необхідність її практичного по- вороту [1]. Зважаючи на гібридну війну, в про- сторі якої Україна перебуває вже тривалий час, виклик неототалітаризму є найбільш актуаль- ним, причому вже сьогодні, проте й інші також потребують осмислення та пошуку відповідей. Важливість сучасної вітчизняної філософ- ської антропології полягає не лише у продо- вженні класичної її традиції, а й у тому, що український народ під неототалітарним тис- ком відстоює і розвиває свою цивілізаційну суб’єктність [10], створює власний цивіліза- ційний проєкт, зберігає і розвиває ідентич- ність, протиставляючи консолідацію зовніш- ній і внутрішній конфронтації, відповідаючи, як уже загадувалося вище, на численні екзис- тенціальні та світоглядні виклики в умовах гібридної війни. Слід наголосити, що на основі окресленого вище проєкту філософської антропології як метаантропології автором цієї статті разом з академіком НАН України Сергієм Пирожко- вим у низці публікацій було розроблено мето- дологію метаантропологічного потенціалізму [10; 25; 27], яка дозволяє здійснити реальний практичний поворот філософсько-антрополо- гічної думки, поворот до окреслених вище про- блем. «Згідно з метаантропологічним потенці- алізмом, слід спочатку прояснити параметри наявного буття соціальної системи і людини в цій системі, а також осмислення їх потенцій. Уже на цій основі можна будувати модель со- ціальної системи — проєкт її метаграничного (позамежного) буття як такий, що не буде ні утопічним, ні занадто приземленим. Наступ- ним етапом є створення стратегій втілення цієї моделі, які потребують граничного зусилля громадян країни, проте таке зусилля є… осмис- леним, а тому продуктивним» [27, с. 44]. Методологія метаантропологічного потен- ціалізму виявилася евристично плідною при розробленні щорічних (починаючи з 2016 р.) національних доповідей НАН України. Цей до- свід було узагальнено в нашій спільній з С. Пи- рожковим монографії «Цивілізаційна суб’єкт- ність України: від потенцій до нового світогля- ду і буття людини» [10], в якій гуманістичною метою цивілізаційного проєкту України та її цивілізаційної суб’єктності названо гідну са- мореалізацію людини — і в професійному, і в гендерному, і в духовно-культурному вимірах. Важливо підкреслити, що цей підхід резонує з гуманістичним спрямуванням ноосферної тео- рії Володимира Вернадського [10, с. 229–251]. Окреслені вище питання є актуальними практичними проблемами вітчизняної філо- софської антропології, які виводять її в реалії суспільно-політичного життя. І тут збалан- сованість есенціального й екзистенціального розуміння людини, що характерна для україн- ської філософської думки взагалі і для філосо- фії людини зокрема, стає надзвичайно важли- вою. Така збалансованість здатна породжувати методологічні і світоглядні конструкції, що можуть запобігти крайнощам авторитаризму й анархічного індивідуалізму, які є згубними для незалежності та суверенітету нашої країни, для її цивілізаційної суб’єктності та цивілізаційно- го розвитку в умовах жорстких геополітичних і пандемічних загроз і викликів. На цьому шляху філософська антропологія здатна актуалізувати спільні для демократичної країни структури світогляду, в тому числі й цін- ності. Для цього дослідники в зазначеній сфері мають бути налаштовані на толерантність і діа- логову взаємодію, неприпустимим є принижен- ня гідності колег, знецінення їх здобутків. Адже «філософія по суті своїй спрямована на діалог, …спільний співтворчий пошук істини. Всі про- тилежні приклади лише підтверджують прави- ло: якщо всередині філософії маємо конфрон- тацію, боротьбу за владу під маскою боротьби 90 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2021. (5) СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ за істину, то це завжди є виходом за межі філо- софії» [10, с. 215]. У цьому контексті ми говори- мо про виражений критерій філософії загалом і філософської антропології зокрема. Продовжуючи традиції персоналізму кла- сичної української філософії, об’єднуючи есенціальний та екзистенціальний підходи, ві- тчизняна філософська антропологія стає філо- софією людяності. Її головний мотив добре ви- значив Мирослав Попович у своїй книзі «Бути людиною» [26]. Це означає органічний прак- тичний поворот, адже така філософія здатна до креативної актуалізації й гуманізації ціннос- тей, що, зокрема, зумовлює певну якість консо- лідації нашої країни та її суб’єктності [27]. Під людяністю слід розуміти життєво-прак тич ний порив, а не просто гуманізм як теорію чи ідео- логію. І тут ми знову бачимо, що філософська антропологія є не лише філософією людського в його наявності і буденності, і навіть не лише філософією гуманізму, а й філософією життє- вого прагнення людського до духовності й ду- шевності в їх поєднанні — власне філософією людяності [1, с. 369]. Для цього має здійснитися поворот від со- ціоцентризму до людиноцентризму. Потрібен акцент на людській особистості як найвищій цінності, що входить у резонанс з європей- ським світоглядним простором і без чого на- віть людяність може спотворюватися. В тако- му контексті поняття «філософія людиноцен- тризму», запропоноване Василем Кременем [28], є вельми актуальним і в науковому, і в освітньому, і в економічному, і в суспільно-по- літичному контекстах. При цьому важливо розрізняти поняття «лю- диноцентризм» і «антропоцентризм». Якщо в першому маємо наголос на унікальності осо- бистості, то друге означає егоцентризм люд- ства щодо навколишнього світу. Це відобража- ється в метаантропологічній теорії еволюції сильного штучного інтелекту, в якій робиться наголос на подоланні антропоцентризму при збереженні людяності [29; 30]. Отже, вітчизняна філософська антрополо- гія може здійснити практичний поворот лише стаючи філософією людяності, переходячи від соціоцентризму до людиноцентризму. Тим са- мим вона резонує з архетиповими рисами укра- їнської ментальності й класичної вітчизняної філософської думки, яка тяжіє до персоналізму. Це, звісно, не означає, що філософська антро- пологія в Україні відчужується від суспільної проблематики. Більше того, актуалізація світо- глядних принципів та цінностей, які консолі- дують країну в часи жорстких геополітичних загроз та викликів, сприяють її суб’єктності, і є одним із провідних завдань практичної філо- софської антропології. Інша річ, що в умовах де- мократії вона не повинна включатися в цю про- блематику на рівні обґрунтування ідеологем, які задає партія влади, що призведе до втрати і об’єктивності, і людяності. Це особливо важ- ливо з огляду на тоталітарне й посттоталітарне минуле української філософії. В яких формах представленості в культурі філософська антропологія здатна здійснюва- ти перехід від соціоцентризму до людиноцен- тризму, стаючи філософією людяності в прак- тиці життя і здійснюючи світоглядну консо- лідацію заради розвитку суб’єктності країни? Очевидно, що у формах філософської науки й освіти, адже саме вони здатні актуалізувати ту цілісність світогляду, без якої неможливі як свобода особистості, так і незалежність та суб’єктність країни. Однак філософська антропологія як наука лише з часом входить у більш широкий сус- пільний контекст, і відбувається це за допо- могою філософської освіти, яка, як і будь-яка освіта, працює на майбутнє, популяризуючи серед молоді досягнення науки, залучаючи до розвитку її ідей та їх втілення. Якою ж має бути філософська антропологія, щоб, здійснивши практичний поворот, гумані- зувати суспільство тут і тепер? Це може бути лише відповідна публіцистика, яка здатна уза- гальнювати спільні цінності й генерувати сен- си, популяризуючи досягнення філософської науки. Отже, йдеться саме про філософську публіцистику, яка «ставить важливі світогляд- ні проблеми в актуальному суспільному кон- тексті. Постановка, розв’язання та відкрите дискусійне обговорення таких проблем — це і ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2021, № 5 91 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ є реальний механізм гуманізації і світоглядної консолідації в демократичному суспільстві, який працює тут і тепер, впливаючи на свідо- мість і поведінку дорослих суспільно активних людей різних професій, соціальних чи етніч- них груп» [10, с. 218]. Філософську публіцистику можна визна- чити як діалогову філософську есеїстику. Ве- ликий філософський публіцист античності Сократ увійшов в історію філософії саме за- вдяки своєму стилю ведення діалогів, а вели- кий теоретик філософії Г.В.Ф. Гегель у своєму філософсько-публіцистичному творі з вира- женою антропологічною спрямованістю «Хто мислить абстрактно?» моделює діалоги персо- нажів і полемізує з невидимим опонентом [31]. На відміну від політичної публіцистики, яка продукує ідеологію і часто-густо маніпулює свідомістю, викривляючи проблеми «на злобу дня», філософська публіцистика ставить вічні екзистенціальні та світоглядні питання, що гли- бинно хвилюють людину, — питання самотнос- ті, відчуження, свободи, гідності, справжньої справедливості та її імітацій, а тому об’єднує людей навколо гуманістичних цінностей [32]. Сказане не означає, що філософська антро- пологія як наука сьогодні має відійти на другий план; не варто забувати, що вона є джерелом ме- тодологічних рішень та концепцій як для філо- софської освіти, так і для філософської публі- цистики. Без філософської науки філософська публіцистика втрачає стрижень, а філософська освіта — зв’язок з новими відкриттями. Однак слід визнати: люди мають потребу не лише в понятійно-логічному усвідомлен- ні, а й в образно-інтуїтивному, метафорично- чуттєвому схопленні проблем і переживанні їх розв’язання. Крім усім відомого Ю.Н. Ха- рарі [33] маємо блискучі приклади реально- го впливу сучасної філософської публіцис- тики на утвердження й розвиток гуманізму та суб’єктності країн у творчості Д. Ная [34], Д. Фріда [35], Д. Шерра [36]. У вітчизняній гуманітаристиці є достатньо авторів, які зробили гідний внесок у розвиток сучасної філософської публіцистики. Це насам- перед академік В. Шинкарук, який залишив у своїй творчій спадщині не лише теоретичні, а й філософсько-публіцистичні твори. В цьому рі- чищі креативно працювали і продовжують пра- цювати В. Андрущенко, В. Горбулін, Л. Губер- ський, А. Конверський, В. Кремень, С. Крим- ський, Л. Левчук, В. Малахов, О. Онищенко, М. Попович, Л. Сохань, В. Табачковський та інші вітчизняні дослідники. З мислителів української діаспори можна було б виділити О. Кульчицького, І. Мірчука, М. Шлемкевича. Важливо усвідомити, що сучасна філософ- ська думка у публіцистиці тільки тоді стає ді- євою, коли спілкується з суспільством не лише в традиційній формі статей і книг, а й виходить у соціальні мережі у вигляді коротких есе або подається у вигляді філософських радіо- і те- левізійних програм [37]. Повертаючись до вітчизняної філософської антропології, слід констатувати, що сьогодні вона доволі розвинена як наука і як навчаль- на дисципліна, але значно меншою мірою про- являється в культурі як есеїстика [38], публі- цистика та філософське мистецтво, зокрема, романістика — «в тоталітарному суспільстві, з якого вийшла українська філософія, ці форми філософування були під негласною заборо- ною, адже саме в них можлива максимальна свобода думки і максимальний вплив на ауди- торію» [25, с. 236]. Тому тепер актуально роз- вивати саме ці форми філософії людини. Висока місія філософської антропології в сучасній Україні полягає насамперед у тому, щоб у надскладних геополітичних умовах спри- яти світоглядній консолідації і світоглядній суб’єктності нашої країни, яка пройшла драма- тичну еволюцію свободи і гідності людини [39], запобігати рецидивам пострадянської ідеології соціоцентризму, коли особистість стає лише за- собом для реалізації планів політиків та найма- них ними «інженерів людських душ». Автор свідомий того, що в рамках статті в науковому журналі можна лише окреслити низку важливих питань світової і вітчизняної філософської антропології, і закликає колег до діалогу щодо її сучасної проблематики, форм проявленості в культурі та розвитку міждис- циплінарних зв’язків. 92 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2021. (5) СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ REFERENCES [СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ] 1. Khamitov N.V. Philosophical anthropology: actual problems. From theoretical to practical turn (Filosofska antropolohiia: aktualni problemy. Vid teoretychnoho do praktychnoho povorotu). Kyiv: KNT, 2019. (in Ukrainian). [Хамітов Н.В. Філософська антропологія: актуальні проблеми. Від теоретичного до практичного повороту. 3-тє видання, виправлене і доповнене. Київ: КНТ, 2019.] 2. Rafalskiy O.O. Interdisciplinary crossroads of ethnopolitology. Visn. Nac. Akad. Nauk Ukr. 2021. (2): 3–11. DOI: https://doi.org/10.15407/visn2021.02.003 [Рафальський О.О. Міждисциплінарні перехрестя етнополітології. Вісник НАН України. 2021. № 2. С. 3–11.] 3. Scheler M. The human place in the cosmos. In: Popov Yu.N. (ed.) The problem of man in Western philosophy (Problema cheloveka v zapadnoy filosofii). Moscow: Progress, 1988. (in Russian). [Шелер М. Положение человека в Космосе. В кн.: Проблема человека в западной философии. Под ред. Ю.Н. По- пова. Москва: Прогресс, 1988. С. 31–95.] 4. Khamitov N., Garmash L., Krylova S. History of philosophy: the problem of man and its limits (Istoriia filosofii: prob- lema liudyny ta yii mezh). Kyiv: KNT, 2006. [Хамітов Н., Гармаш Л., Крилова С. Історія філософії: проблема людини та її меж. 2-ге видання, перероблене та доповненe. Київ: КНТ, Центр навчальної літератури, 2006.] 5. Scheler M. Ressentiment in the structure of morals (Resentiment v strukture moraley). Saint Petersburg, 1999. (in Rus- sian). [Шелер М. Ресентимент в структуре моралей. СПб.: Наука, Университетская книга, 1999.] 6. Plessner G. Levels of organic life and the human. In: Popov Yu.N. (ed.) The problem of man in Western philosophy (Problema cheloveka v zapadnoy filosofii). Moscow: Progress, 1988. (in Russian). [Плеснер Г. Ступени органического и человек. В кн.: Проблема человека в западной философии. Под ред. Ю.Н. Попова. Москва: Прогресс, 1988. С. 96–151.] 7. Cassirer E. Experience of man: an introduction to the philosophy of human culture. In: Popov Yu.N. (ed.) The problem of man in Western philosophy (Problema cheloveka v zapadnoy filosofii). Moscow: Progress, 1988. (in Russian). [Кассирер Э. Опыт о человеке: введение в философию человеческой культуры. В кн.: Проблема человека в за- падной философии. Под ред. Ю.Н. Попова. Москва: Прогресс, 1988. С. 3–30.] 8. Huizinga J. Homo ludens: a study of the play-element of culture (Homo ludens: Chelovek igrayushchiy). Saint Peters- burg, 2011. (in Russian). [Хейзинга Й. Homo ludens. Человек играющий. СПб.: Изд-во Ивана Лимбаха, 2011.] 9. Ortega y Gasset J. New symptoms. In: Popov Yu.N. (ed.) The problem of man in Western philosophy (Problema che- loveka v zapadnoy filosofii). Moscow: Progress, 1988. (in Russian). [Ортега-и-Гассет Х. Новые симптомы. В кн.: Проблема человека в западной философии. Под ред. Ю.Н. Попова. Москва: Прогресс, 1988. С. 202–206.] 10. Pyrozhkov S.I., Khamitov N.V. Ukraine as a civilizational subject: from potentials to a new worldview and hu- man existence. Kyiv: Naukova Dumka, 2020. https://files.nas.gov.ua/PublicMessages/Documents/0/2021/01/ 210115213819467-3206.pdf [Пирожков С.І., Хамітов Н.В. Цивілізаційна суб’єктність України: від потенцій до нового світогляду і буття людини. Київ: Наукова думка, 2020.] 11. Shinkaruk V. Faith, Hope, Love. Viche. 1994. (3): 145–150. (in Ukrainian). [Шинкарук В. Віра, Надія, Любов. Віче. 1994. № 3. С. 145–150.] 12. Shinkaruk V. Methodological principles of philosophical teachings about man. In: Philosophical anthropology: ex- istential problems (Filosofska antropolohiia: ekzystentsialni problemy). Kyiv: Pedahohichna Dumka, 2000 (in Ukrai- nian). [Шинкарук В. Методологічні засади філософських вчень про людину. В кн.: Філософська антропологія: екзис- тенціальні проблеми. Київ: Педагогічна думка, 2000.] 13. Tabachkovskiy V.G. Human attitude to the world: a certainty or a problem? (Chelovecheskoye mirootnosheniye: dannost ili problema?). Kyiv: Naukova Dumka, 1993. (in Russian). [Табачковский В.Г. Человеческое мироотношение: данность или проблема? Киев: Наукова думка, 1993.] 14. Tabachkovskiy V.G. Creative heritage of O. Kulchytsky and Kyiv worldview-anthropological school. In: Philosoph- ical-anthropological readings ‘96 (Filosofsko-antropolohichni chytannia’96). Vol. 2. Kyiv, 1996. P. 20–31. (in Ukrai- nian). ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2021, № 5 93 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ [Табачковський В.Г. Творча спадщина О. Кульчицького та Київська світоглядно-антропологічна школа. Філо- софсько-антропологічні читання’96. Вип. 2. Київ, 1996. С. 20–31.] 15. Scheler M. Philosophical worldview. In: Selected works. Moscow: Gnosis, 1994. (in Russian). [Шелер М. Философское мировоззрение. В кн.: Избранные произведения. Москва: Гнозис, 1994.] 16. Khamitov N.V. Loneliness in human existence. Experience of metaanthropology (Samotnist u liudskomu butti. Dosvid metaantropolohii). Kyiv: KNT, 2017. (in Ukrainian). [Хамітов Н.В. Самотність у людському бутті. Досвід метаантропології. 2-ге видання, виправлене і доповнене. Київ: КНТ, 2017.] 17. Habermas J. Knowledge and human interests. In: Foreign philosophy of the XX century (Zarubizhna filosofiia XX stolittia). Book 6. Kyiv: Dovira, 1993. [Хабермас Ю. Пізнання й інтерес. В кн.: Зарубіжна філософія XX століття. У 6 книгах. Книга 6. Київ: Довіра, 1993. С. 338–328.] 18. Khamitov N. (ed.) Philosophical anthropology: a dictionary (Filosofskaya antropologiya). Kyiv: KNT, 2011. [Философская антропология: словарь. Под ред. Н. Хамитова. Киев: КНТ, 2011.] 19. Yurkevich P. The heart and its significance in the spiritual life of man according to the teachings of the word of God. In: Philosophical works (Filosofskiye proizvedeniya). Moscow, 1990. (in Russian). [Юркевич П. Сердце и его значение в духовной жизни человека по учению слова Божия. В кн.: Философские произведения. Москва, 1990.] 20. Berdyaev N. Self-knowledge (Samopoznaniye). Moscow: Kniga, 1991. (in Russian). [Бердяев Н. Самопознание. Москва: Книга, 1991.] 21. Berdyaev N. The philosophy of free spirit (Filosofiya svobodnogo dukha). Moscow: Respublika, 1994. (in Russian). [Бердяев Н. Философия свободного духа. Москва: Республика, 1994.] 22. Berdyaev N.A. The origin and meaning of Russian communism (Istoki i smysl russkogo kommunizma). Moscow: Nauka, 1990. (in Russian). [Бердяев Н.А. Истоки и смысл русского коммунизма. Москва: Наука, 1990.] 23. Kulchytsky O. Fundamentals of philosophy and philosophical sciences (Osnovy filosofii i filosofichnykh nauk). Mu- nich-Lviv, 1995. (in Ukrainian). [Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. Мюнхен–Львів, 1995.] 24. Tabachkovskiy V. Ukrainian personalism of Volodymyr Shynkaruk. In: Shinkaruk V.І. Selected works. Kyiv, 2004. Vol. 3. Part I. P. 5–55. (in Ukrainian). [Табачковський В. Український персоналізм Володимира Шинкарука. В кн.: Шинкарук В.І. Вибрані твори: у 3 т. Т. 3. Ч. I. Київ: Український центр духовної культури, 2004. С. 5–55.] 25. Pyrozhkov S.I., Khamitov N.V. Civilization project of Ukraine: from ambitions to real opportunities. Visn. Nac. Akad. Nauk Ukr. 2016. (6): 45-52. DOI: https://doi.org/10.15407/visn2016.06.045 [Пирожков С.І., Хамітов Н.В. Цивілізаційний проект України: від амбіцій до реальних можливостей. Вісник НАН України. 2016. № 6. С. 45–52.] 26. Popovich M. To be a human (Buty liudynoiu). Kyiv: Kyiv-Mohyla Academy, 2016. (in Ukrainian). [Попович М. Бути людиною. Київ: Києво-Могилянська академія, 2016.] 27. Pyrozhkov S.I., Khamitov N.V. Ukrainian society on the way to consolidation. Visn. Nac. Akad. Nauk Ukr. 2017. (11): 43–52. DOI: https://doi.org/10.15407/visn2017.11.043 [Пирожков С.І., Хамітов Н.В. Українське суспільство на шляху консолідації. Вісник НАН України. 2017. № 11. С. 43–52.] 28. Kremen V.G. Philosophy of human-centrism in the strategies of educational field (Filosofiia liudynotsentryzmu v strate- hiiakh osvitnoho prostoru). Kyiv, 2009. (in Ukrainian). [Кремень В.Г. Філософія людиноцентризму в стратегіях освітнього простору. Київ: Педагогічна думка. 2009.] 29. Khamitov N., Zobin S. Meta-anthropology as the theory of evolution of strong artificial intelligence: the problem of a new existence and a new culture. In: Khamitov N., Krylova S. (eds) A man. Existence. Culture (Liudyna. Ekzystentsiia. Kultura). Kyiv: KNT, 2020. P. 188–203 (in Russian). [Хамитов Н., Зобин С. Метаантропология как теория эволюции сильного искусственного интеллекта: про- блема новой экзистенции и новой культуры. В кн.: Людина. Екзистенція. Культура: зб. наук. праць. За ред. Н. Хамітова і С. Крилової. Київ: КНТ, 2020. С. 188–203.] 30. Khamitov N., Krylova S. Humanization of a strong artificial intelligence: the approach of meta-anthropology. In: Man and artificial intellect (Liudyna i shtuchnyi intelekt). Kyiv: KNT, 2020. P. 8–25. (in Russian). 94 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2021. (5) СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ [Хамитов Н., Крылова С. Очеловечивание сильного искусственного интеллекта: подход метаантропологии. Людина і штучний інтелект. Київ: КНТ, 2020. С. 8–25.] 31. Hegel G.V.F. Who thinks abstractly. In: Works of different years. Vol. 1. Moscow: Mysl, 1972. P. 387–394. (in Rus- sian). [Гегель Г.В.Ф. Кто мыслит абстрактно. В кн.: Работы разных лет. В 2 т. Т. 1. Москва: Мысль, 1972. С. 387–394.] 32. Khamitov N.V., Krilova S.A. Philosophical publicism as a man’s perception of the world: relevance for modern educa- tion and science. Vyshcha osvita v Ukrayini. 2019. (1): 12–21. [Хамітов Н.В., Крилова С.А. Філософська публіцистика як мужність відкритися Іншому: актуальність для сучасної освіти і науки. Вища освіта України. 2019. № 1. С. 12–21.] 33. Harari Yu.N. Sapiens. A Brief History of Humankind. London: Harvill Secker, 2014. [Харарі Ю.Н. Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього. Харків: КСД, 2018.] 34. Nye J. Soft Power: The Means to Success in World Politics. New York: Public Affairs Group, 2005. 35. Fried D. The United States and Central Europe in the American Century. Essays of the Lectures. Warsaw, 2019. [Фрід Д. Сполучені Штати та Центральна Європа в Американському столітті. Варшава, 2019.] 36. Sherr D. Hard Diplomacy and Soft Coercion: Russia’s Influence Abroad. London: Royal Institute of International Af- fairs, 2013. [Шерр Д. Жесткая дипломатия и мягкое принуждение: российское влияние за рубежом. Київ: Заповіт, 2013.] 37. Swetly V. Cinema and television: art-therapy of the soul, enchanted by the screen. An introduction to the screen meta- anthropology (Kino i telebachennia: art-terapiia dushi, zacharovanoi ekranom. Vstup do ekrannoi metaantropolohii). Kyiv: KNT, 2019. (in Ukrainian). [Світла В. Кіно і телебачення: арт-терапія душі, зачарованої екраном. Вступ до екранної метаантропології. Київ: КНТ, 2019.] 38. Khamitov N.V. Philosophical-anthropological essays (Filosofsko-antropologicheskiye esse). Kyiv: КNТ, 2018. (in Rus- sian). [Хамитов Н.В. Философско-антропологические эссе. Київ: КНТ, 2018.] 39. Pyrozhkov S.I. et al. (eds) Ukraine as a Civilizational Subject of History and Modernity. The National Report. Kyiv: Nika- Tsentr, 2020. (in Ukrainian). https://files.nas.gov.ua/PublicMessages/Documents/0/2021/04/ 210428200554623- 8252.pdf [Україна як цивілізаційний суб’єкт історії та сучасності: національна доповідь. Ред. кол.: С.І. Пирожков, В.А. Смолій , Г.В. Боряк, Я.В. Верменич, С.С. Дембіцький , О.М. Май борода, С.В. Стоєцький , Н.В. Хамітов, Л.Д. Якубова, О.В. Ясь. Інститут історії України НАН України. Київ: Ніка-Центр, 2020.] Nazip V. Khamitov ORCID: https://orcid.org/0000-0001-8193-9383 Skovoroda Institute of Philosophy of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine PHILOSOPHICAL ANTHROPOLOGY: WORLD AND DOMESTIC CONTEXTS The article examines the development of such a philosophical science as philosophical anthropology (philosophy of hu- man), which studies the complexity and contradictions of human existence, the collision of the essence and existence of man, the mystery of human nature. The world-famous concepts of philosophical anthropology are analyzed. The contra- diction between the essential and existential understanding of man and its solution in the domestic philosophical anthro- pology, in particular in the Kyiv worldview-anthropological school, the traditions of which continue in the project of philosophical anthropology as meta-anthropology — philosophy of human development in the existential dimensions of being, is investigated. The personalistic character of classical and modern Ukrainian philosophy of human is proved, the problem of practical turn in philosophical anthropology and a variety of its displays in culture is defined. Keywords: philosophical anthropology, human existence, worldview, personality, essentialism, existentialism, personal- ism, worldview-anthropological school, meta-anthropology, meta-anthropological potentialism, humanism, humanity, human-centrism.

Філософська антропологія: світовий та вітчизняний контексти

Institution

Ähnliche Einträge