Мати і дитина у панському маєтку Лівобережної України першої половини XIX ст. (за ego-документами з архіву Ґалаґанів)
У статті зроблено спробу реконструювати повсякдення матері та дитини у панському маєтку в Україні у першій половині XIX ст. Джерелами для досягнення мети стали особисті папери з архіву дворянської родини Ґалаґанів. Це була одна з найбільш відомих родин козацько-старшинського походження на теренах...
Збережено в:
| Дата: | 2018 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2018
|
| Назва видання: | Сіверщина в історії України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180678 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Мати і дитина у панському маєтку Лівобережної України першої половини XIX ст. (за ego-документами з архіву Ґалаґанів) / М.М. Будзар // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 176-180. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-180678 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1806782021-10-16T01:27:05Z Мати і дитина у панському маєтку Лівобережної України першої половини XIX ст. (за ego-документами з архіву Ґалаґанів) Будзар, М.М. Нова історія У статті зроблено спробу реконструювати повсякдення матері та дитини у панському маєтку в Україні у першій половині XIX ст. Джерелами для досягнення мети стали особисті папери з архіву дворянської родини Ґалаґанів. Це була одна з найбільш відомих родин козацько-старшинського походження на теренах колишньої Гетьманщини – Лівобережної України. У роботі висвітлено становище дворянської жінки в усамітненні маєтку та проблеми народження і виховання дитини. Це пологи та годування дитини, пошук домашніх лікарів і вихователів, організація процесу навчання. В статье предпринята попытка реконструировать повседневность матери и ребенка в дворянском имении в Украине в первой половине XIX в. Источниками для достижения цели стали личные бумаги из архива дворянской семьи Галаганов. Это была одна из самых известных семей казацко-старшинского происхождения на территории бывшей Гетманщины – Левобережной Украины. В работе освещены положение дворянской женщины в уединении имения и проблемы рождения и воспитания ребенка. Это роды и кормление ребенка, поиск домашних врачей и воспитателей, организация процесса обучения. The article attempts to reconstruct the mother and child’s everyday life in the manorial estates in Ukraine in the first half of the XIX century. Halahan’s family papers were the source for this study. The Halahans belonged to the Ukrainian nobility, to the descendants of Cossack officers of the former Hetmanate. They were wealthy landowners and influential public figures. The article shows the position of a noble woman in the privacy of manor and the problems of birth and upbringing of the child. It is childbirth and child feeding, the search for home doctors and educators, the organization of the learning process. 2018 Article Мати і дитина у панському маєтку Лівобережної України першої половини XIX ст. (за ego-документами з архіву Ґалаґанів) / М.М. Будзар // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 176-180. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180678 94(477.5)«18»: 911.374.8: 930.25 Ґалаґан uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Нова історія Нова історія |
| spellingShingle |
Нова історія Нова історія Будзар, М.М. Мати і дитина у панському маєтку Лівобережної України першої половини XIX ст. (за ego-документами з архіву Ґалаґанів) Сіверщина в історії України |
| description |
У статті зроблено спробу реконструювати повсякдення матері та дитини у панському маєтку в Україні
у першій половині XIX ст. Джерелами для досягнення
мети стали особисті папери з архіву дворянської родини Ґалаґанів. Це була одна з найбільш відомих родин
козацько-старшинського походження на теренах колишньої Гетьманщини – Лівобережної України. У роботі висвітлено становище дворянської жінки в усамітненні маєтку та проблеми народження і виховання
дитини. Це пологи та годування дитини, пошук домашніх лікарів і вихователів, організація процесу навчання. |
| format |
Article |
| author |
Будзар, М.М. |
| author_facet |
Будзар, М.М. |
| author_sort |
Будзар, М.М. |
| title |
Мати і дитина у панському маєтку Лівобережної України першої половини XIX ст. (за ego-документами з архіву Ґалаґанів) |
| title_short |
Мати і дитина у панському маєтку Лівобережної України першої половини XIX ст. (за ego-документами з архіву Ґалаґанів) |
| title_full |
Мати і дитина у панському маєтку Лівобережної України першої половини XIX ст. (за ego-документами з архіву Ґалаґанів) |
| title_fullStr |
Мати і дитина у панському маєтку Лівобережної України першої половини XIX ст. (за ego-документами з архіву Ґалаґанів) |
| title_full_unstemmed |
Мати і дитина у панському маєтку Лівобережної України першої половини XIX ст. (за ego-документами з архіву Ґалаґанів) |
| title_sort |
мати і дитина у панському маєтку лівобережної україни першої половини xix ст. (за ego-документами з архіву ґалаґанів) |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2018 |
| topic_facet |
Нова історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180678 |
| citation_txt |
Мати і дитина у панському маєтку Лівобережної України першої половини XIX ст. (за ego-документами з архіву Ґалаґанів) / М.М. Будзар // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 176-180. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT budzarmm matiíditinaupansʹkomumaêtkulívoberežnoíukraíniperšoípolovinixixstzaegodokumentamizarhívugalaganív |
| first_indexed |
2025-07-15T20:54:41Z |
| last_indexed |
2025-07-15T20:54:41Z |
| _version_ |
1837747806913167360 |
| fulltext |
Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018
176
94(477.5)«18»: 911.374.8: 930.25 Ґалаґан
М. М. Будзар
МАТИ І ДИТИНА У ПАНСЬКОМУ МАЄТКУ
ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ
XIX СТ. (ЗА EGO-ДОКУМЕНТАМИ
З АРХІВУ ҐАЛАҐАНІВ)
У статті зроблено спробу реконструювати повсяк-
дення матері та дитини у панському маєтку в Україні
у першій половині XIX ст. Джерелами для досягнення
мети стали особисті папери з архіву дворянської ро-
дини Ґалаґанів. Це була одна з найбільш відомих родин
козацько-старшинського походження на теренах ко-
лишньої Гетьманщини – Лівобережної України. У ро-
боті висвітлено становище дворянської жінки в уса-
мітненні маєтку та проблеми народження і виховання
дитини. Це пологи та годування дитини, пошук домаш-
ніх лікарів і вихователів, організація процесу навчання.
Ключові слова: панський маєток, Лівобережна Укра-
їна, Галагани, ego-документи, материнство, дитин-
ство, повсякдення.
Актуальним для сьогодення є погляд на явища минуло-
го очима учасників подій, котрі своєю долею забезпечили
перетворення їх на власне «історію». Цей ракурс аналізу
минувшини дозволяє розглянути людину у множинних
ситуаціях та, за Ж. Ревелем, показати, що кожен історич-
ний актор, у процесах і локальних, і глобальних, «монту-
ється» у різномасштабні контексти [13, с. 118].
Вважаємо за необхідне проаналізувати одне з важ-
ливих питань життя соціуму – проблему материнства й
дитинства – на матеріалі побутування певної соціаль-
ної групи (лівобережного панства козацького старшин-
ського походження) у визначеному історико-культур-
ному просторі (заміському панському маєтку) першої
половини XIX ст. Обраний ракурс дослідження дозво-
лить виокремити зі сфери материнства й дитинства, що
має вже сталу традицію вивчення (згадаємо хоча б ро-
боти Ф. Ар’єса, Л. Буряк, М. Делімати, О. Кісь, Н. Пуш-
карьової тощо [2; 5; 15; 9; 12]), вужче коло питань щодо
повсякдення матері та дитини у життєвому просторі
дворянського маєтку.
Основою нашої розвідки є джерела особового похо-
дження (у ширшому розумінні – ego-документи), пе-
реважно листування, із зібрання родини Ґалаґанів, що
мала стабільно високий соціально-майновий статус
упродовж XVIII–XIX ст.
Сам маєтковий комплекс як ансамбль житлових і госпо-
дарчих будівель розглядатиметься як певний «побутовий
простір», де реалізовувалися повсякденні практики укра-
їнського поміщицтва за умов діяльності у багаторівневій
мережі соціокультурних зв’язків. Водночас це облаштова-
не людиною середовище було (за Ю. Лотманом) об’єктом
особливих культурних почувань та в ієрархічній системі
цінностей маркувалося як місце для інтимного побуту-
РОЗДІЛ ІV. НОВА ІСТОРІЯ
вання [10, с. 381]. Саме тому у реконструкції життя пан-
ського маєтку першочергову роль відіграють родинні
архіви, передусім такі, що у них, як у Ґалаґанівському, від-
клалися особисті папери як чоловіків, так і жінок із кіль-
кох споріднених між собою родин. У нашому випадку це
сімейства Галаганів, Маркевичів, Рігельманів, Гудовичів,
Кочубеїв, Дараганів. Це дозволяє розглянути проблему
матері й дитини у маєтку очима сучасника, переважно з
позиції жінки, що, за думкою Г. Будде, презентує жіночі
життєві концепції, зіставляючи, окрім іншого, історич-
ний досвід чоловіків і жінок [4, с. 141].
Тому метою статті є реконструкція повсякдення мате-
рі та дитини у панському маєтку Лівобережної України
першої половини XIX ст. на матеріалі архіву Ґалаґанів.
Це, передусім, листування сестер Катерини Василів-
ни Ґалаґан і Анастасії Василівни Маркевич, уроджених
Гудович, подружжя Катерини Василівни та Павла Гри-
горовича Ґалаґанів, Параскеви Григорівни Рігельман
із братом Павлом Григоровичем Ґалаґаном, Григорія
Павловича Ґалаґана із дружиною Катериною Василів-
ною та її родичами Кочубеями.
Передусім зазначимо, що у особистісному сенсі маєт-
ковий простір облаштовувався жінкою, для якої народ-
ження та виховання дитини залишалося змістом буття.
Повсякденність родинного життя тлумачилася дворян-
ською жінкою як основа для трансляції соціального дос-
віду, що передбачав відтворення культурно-побутових
традицій [3, с. 52]. І якщо О. Кісь слушно зазначає, що
до кінця XIX ст. «соціалізація та самореалізація укра-
їнської селянки […] відбувалася насамперед у межах
сім’ї…» [9, c. 79], то, до певної міри, це було слушним
і для дворянської спільноти, передусім для тих родин,
які жили увесь рік чи значну його частину поза вели-
ким (губернським, столичним) чи навіть повітовим мі-
стом. У цих випадках повсякдення жінок-дворянок пе-
ретиналося із народним життям, зберігаючи традиційні
риси через орієнтацію на сімейні інтереси [12, с. 181].
В умовах, коли дворянська родина мешкала у замісь-
кому маєтку, жінка, особливо «при надії» чи вже із ма-
лими дітьми, була не в змозі залишати домівку надовго,
на відміну від чоловіка, вільного у своїх пересуваннях.
Листи А. В. Маркевич, матері М. А. Маркевича, до сестри,
К. В. Гудович, датовані 1808–1809 роками, сповнені нарі-
каннями на нудьгу самотнього перебування у маєтку. Як-
от, 14.03. 1808 р. (дати подано за старим стилем, – М. Б.)
вона пише сестрі із садиби у селі Турівка Прилуцького
повіту Полтавської губернії: «Я сердечно рада, что тебе
весело, я же сим не могу похвалиться, Андрей Иванович
почти никогда не сидит дома, все в поездке, то в Рудов-
ку, то в Прилуки, то в Жадковку, а я все одна и одна, еще
и нездорова…» [22, арк. 1].
ISSN 2218-4805
177
Спираючись на джерела, можемо стверджувати: для
Ґалаґанів та їхніх близьких не було слушним тверджен-
ня про те, що жінки з вищого та середнього дворянства
до середини XIX століття мало спілкувалися із своїми
дітьми [11, с. 263]. Листи А. Маркевич, П. Рігельман до
К. Ґалаґан сповнені згадок про дітей, передусім про об-
ставини їх дорослішання, навчання, стан їхнього здо-
ров’я. А. Маркевич після народження у сестри сина Ми-
коли у листах другої половини 1816 – першої половини
1817 рр. постійно довідувалася про хлопчика: «Начина-
ет ли Николенька держать головку? […] думаю, что он
уже начинает поправляться и делается прекрасным…»;
«…скажите мне, каков ваш Никола, вырос ли он […], ве-
селенький ли и полненький»; «Когда бы дал бог, чтобы
он скорее перебыл воспу…» [22, арк. 63-а зв., 64, 66 зв.].
Сама К. Ґалаґан, котра за перші роки шлюбу втратила
трьох дітей – доньку (1814 р. н.), синів Павла та Мико-
лу (1816 р. н.), усе життя піклувалася про сина Григорія,
котрого, навіть 40річного, називала своїм «кукуненич-
ком» (можливо, діалектна вимова слова «кукушонок»)
та про доньку Марію, яка після раннього заміжжя ра-
зом із родиною майже постійно мешкала біля матері.
У листуванні К. Ґалаґан з чоловіком, Павлом Ґалаґаном,
постійно зустрічаємо згадки про дітей. Взимку 1821 р.
вона описує чоловікові, як їхній дворічний син сумує
без нього: «Сегодня увидел, что тебя нет, сделался очень
был не весел, искал тебя под подушками и везде… [20,
арк. 4 зв]. У травні 1825 р. вона пише чоловікові про
чудову весну у Сокиринцях: «Времена у нас прекрас-
ные, […] пионы на чудо цветут, мы все на дворе сидим.
И теперь дети обедают под дубом и рады очень…» [20,
арк. 12]. Спогади про роки раннього дитинства закар-
бувалися у пам’яті Григорія Ґалаґана, котрий через де-
сятки років з особливим почуттям згадував про дуби
Сокиринців: «Под этими старыми великанами провел
я первые десять лет моего детства и до сих пор часто с
ними беседую в моих воспоминаниях о прошедшем и
мечтах о будущем…» [8, арк. 1 зв.].
Народження дітей, опікування ними складали левову
частку маєткового повсякдення, яке й у цій сфері знову
ж таки залишалося «домодерним».
Як-от, нагальною проблемою було питання акушер-
сько-лікарського догляду до народження дитини, під
час пологів і пізніше.
Дворянка у ситуації, коли лікарями були лише чоло-
віки, опинялася перед важким вибором. Катерина Ко-
чубей, взявши шлюб з Григорієм Ґалаґаном влітку 1847 р.,
6 років очікувала на дитину. Примушена звернутися у
Києві до лікаря, вона відверто писала про це свекрусі,
К. В. Ґалаґан, до Сокиринців: «Вы можете себе предста-
вить, милая маменька, как мне трудно на это решиться,
одна мысль ужасает меня… [18, арк. 2]».
Пологи на початку століття приймала бабка-повитуха,
кілька років пізніше – акушерка та домашній лікар, але все
одно вдома, у маєтку. Нерідко пологи були дуже важкими.
Локальний комунікативний обшир, в якому перебува-
ла жінка-дворянка, мешкаючи поза містом, обмежував-
ся іншими маєтками родини та помешканнями рідних
і сусідів. Гостювання родичів і знайомих у маєтку було
водночас і втіхою, і клопотом для господині, але не ви-
вільняло її саму із замкненості родинного помешкання:
«У нас почти беспрестанно гости, здешние помещики,
которые нам очень рады, но мне очень скучно, – пише
А. Маркевич сестрі у квітні 1808 р. – Я никуда не выез-
жаю, все сижу одна дома, когда Андрей Иванович пое-
дет!» [22, арк. 4]. Розлука із чоловіком, навіть коли він
від’їжджав недалеко, викликала у жінки як занепоко-
єння за нього, так і відчуття власної самотності: «Вче-
ра было так темно, с вечера я беспрестанно подходила
к окошку и даже начинала плакать, воображая, что ты,
мой друг, может быть едешь в такой темноте…», – пи-
сала К. Ґалаґан чоловікові наприкінці грудня 1821 р. з
дідичного маєтку Сокиринці Прилуцького повіту Пол-
тавської губернії, коли той поїхав до «економії» у селі
Гнилиця того ж повіту [20, арк. 3].
Усамітнення у маєтку підсилювалося ще й тим, що
будь-яке весняне чи осіннє бездоріжжя, зимові хуртови-
ни чи паводок на річці унеможливлювали навіть відвіду-
вання батьківської оселі, розташованої в іншій губернії.
У грудні 1809 р. А. Маркевич повідомила Катерину про
неможливість поїхати до батька, В. В. Гудовича, у садибу
села Розрита Мглинського повіту Чернігівської губернії:
«Мы хотели было, как я тебе и писала, ехать к празднику в
Розриту, но у нас совсем нет дороги, так что очень трудно
ехать…» [22, арк. 4]. Така ситуація зберігалася впродовж
півстоліття. Син Катерини Василівни Ґалаґан, Григорій
Павлович, у листі до дядька своєї дружини, О. В. Кочубея,
від 02.01 1850 р. бідкається: «…наша Украина левого бе-
рега Днепра до половины декабря страдала таким, впро-
чем, обычным для нее бездорожьем, что мне никак нель-
зя было пуститься даже за 185 верст в Борзну» [21, арк. 15].
Тим більшою проблемою для мешканки лівобережно-
го маєтку на початку XIX ст. (та й пізніше) було виїхати
до великого міста (Чернігова, Києва, Полтави, а то й до
Москви чи Петербургу) із малими дітьми. На запрошен-
ня сестри восени 1809 р. до Москви А. Маркевич відпові-
ла їй, що не в змозі залишити менших дітей одних: «…а
ты знаешь, Катенька, что мы двух уже и так лишились […]
могу ли я быть покойна, будучи от них так далеко!» [22,
арк. 50 об.] Такі самі побоювання знаходимо й через 50
років у листі Г. Галагана до дружини Катерини Василівни,
уродженої Кочубей, у січні 1858 р., коли він дякує їй за ро-
зумне рішення не їхати із чотирирічним сином Павлом
до нього у Петербург: «…по нашим проклятым дорогам
ни за что нельзя отвечать. Иногда лошади станут на бесс-
нежном месте или завезут в сугроб, и можно иногда про-
стоять в поле посреди холода по несколько часов» [1, с. 36].
У цьому, до певного часу відносно замкненому світі, як
нагальні постають питання, пов’язані із появою дитини,
її дорослішанням та вихованням.
Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018
178
Як-от, 14.09 1816 р. П. Г. Рігельман у листі до дружини бра-
та, Катерини Ґалаґан, пише про народження доньки Кате-
рини: «... сколько мне стоила эта дочь, что не надеялась,
чтобы я осталась жива, все способы Феодосия Федоровна
употребляла, какие знала, которой, можно сказать, я обя-
зана почти жизнью…» [19, арк. 3 зв.]. Через майже 40 ро-
ків, у травні 1853-го, Г. П. Ґалаґан писав О. В. Кочубею про
те, що родина, у переддень народження довгоочікуваної
дитини, ухвалила не їхати до Києва, де лікар не викликає
довіри: «... мы решились остаться на все время в Сокирен-
цах, где особенно, кажется, безопасно будет при двух ус-
ловиях: присутствие хорошей акушерки и близости пре-
восходного доктора, каков Меринг…» [21, арк. 27–27 зв.].
Справа вибору лікаря залишалася нагальною у сімей-
ному повсякденні Ґалаґанів протягом десятирічь. На по-
чатку XIX ст. Ґалаґани навіть виїжджали до Ромен для ог-
ляду у лікаря: «Мы собираемся ехать в Ромны, чтобы там
лечиться у нашего искусного Гревса, уже наняли и кварти-
ру», – писав у травні 1828 р. П. Г. Ґалаґан брату Петру Гри-
горовичу [16, арк. 10 зв.]. Згодом Ґалаґани постійно кори-
стувалася послугами лікарів, чия діяльність у той чи інший
спосіб була пов’язана з місцевістю, де розташовувалися
їхні маєткові володіння (вони або працювали у повіто-
вому місті, або впродовж певного часу служили домаш-
німи медиками у місцевих панів). У подальшому це були
вельми шановані особи, зокрема, професори Університету
св. Володимира в Києві Федір Федорович (Фрідріх Фрідрі-
хович) Меринг та Олександр Олександрович Шеффер (до
речі, батько останнього, О. Ф. Шеффер, будучи лікарем у
Прилуках, надавав медичні послуги Ґалаґанам, Маркеви-
чам, Скоропадським ще у 1830-х рр.). Ф.Ф. Меринг зали-
шався близьким приятелем Ґалаґанів довгий час. У листі
дружині з Петербурга у лютому 1858 р. Г.П. Ґалаґан, зазна-
чаючи, що у імперській столиці грип не вщухає, перетво-
рюючись на скарлатину, круп й «Бог знає, на що», пише:
«Что за чудный человек Федор Федорович; […] его нам по-
слало Провидение уже не раз в нашей жизни…» [1, с. 47].
Народження дитини зближувало панський та селян-
ський світи, які у межах дитячої кімнати не просто вза-
ємодіяли (так було у просторі маєтку взагалі), а, нерідко,
й підміняли один одного.
У Ґалаґанів і їхніх родичів жінки, за усталеною тради-
цією того часу, як правило, не годували новонароджено-
го. Нерідко молода мати, розгублена новою роллю, шука-
ла підтримки у тієї ж повитухі. Зокрема, М.А. Маркевич
так описав народження свого первістка Андрія у листі
до своячениці О.Г. Гудович (уродженої Енгельгардт, дру-
жини В.В. Гудовича, брата А.В. Маркевич): «…его новая
маменька […] начала у бабки спрашивать: что мы будем
теперь делать. «Сповьем да позовем мамку и покормим»
– старуха отвечала» [6, арк. 313].
Вибір годувальниці, вочевидь, був не таким простим,
листування Ґалаґанів за півсторіччя рясніє згадками про
це. «Хорошо ли кормит кормилица новая Николеньку?». –
запитувала А. Маркевич К. Ґалаґан взимку 1817 року [22,
арк. 64зв.]. П. Рігельман відразу після народження Миколи
опікувалася тим самим: «…надобно тебе непременно, друг
мой сестрица, иметь такую женщину, на которую ты мо-
жешь положиться» [19, арк. 1зв.]. Через багато років, у ве-
ресні 1853 р., Г. Ґалаґан сповіщав О. В Кочубея (від народ-
ження Павла минуло майже 2 місяці): «... внук Ваш, слава
Богу, здоров, только до сих пор не выберем кормилицы,
[…] кажется, и много людей, а выбрать некого» [21, арк. 34].
Мамка, пізніше – нянька, були тими людьми, яких пан-
ська дитина сприймала як частину «свого» світу, разом із
мовою, що чула від них. І якщо дворічний Григорій Ґалаґан
спілкувався говіркою селян-дворових («Пуцкоцик без тебя
чрезвычайно скучает […] Каждый раз, что придет на кровать,
говорит: “Мамо, а тата ма?”…», – писала його мати батько-
ві 1821 року [20, арк. 4зв.]), то любов до цієї мови він зберіг
назавжди. І його прагнення виховувати свого сина Павла
так, щоб від вразливого віку зблизити хлопця з його рід-
ним народом [7, арк. 3], мало, вочевидь, у підґрунті ці ди-
тячі, ще підсвідомі, враження. Няня Павлуся, селянка Ма-
рія з Борзнянського повіту, котра ніжно любила хлопчика,
маючи природний розум, усвідомила, чого від неї хочуть,
й спілкувалася з паничем лише українською мовою [7, арк.
3 зв.]. Професор права Університету ім. Св. Володимира
О.В. Романович-Славатинський, котрий вчителював у ро-
дині Ґалаґанів в середині 1850-х років, згадував, як навесні
1856 р. бачив у Сокиринцях маленького хлопчика Павлу-
ся, який розмовляв лише українською, а доглядала за ним
не швейцарка, не німкеня, але гарненька сокиринська ді-
вчина, у чарівному народному строї, із стрічками, мереж-
ками й моністами [14, с. 647].
Безумовно, підходи до виховання сина у родині Г. П. Ґа-
лаґана дещо розходилися із програмою навчання у ма-
єтках лівобережного панства, що, власне, не сильно від-
різнялася від загальновживаної у світі європейської
еліти XIX ст. освітньої системи. Передусім це було до-
машнє виховання, із гувернерами та найнятими вчите-
лями (перед вступом до приватного пансіону чи гімназії
та університету). У сім’ях Ґалаґанів, Маркевичів, Рігель-
манів, особливо на початку XIX ст., початкової освітою
дітей опікувалася матір. Подружжя Андрія та Анастасії
Маркевичів до початку 1810-х рр. мало вже четверо ді-
тей, постійного вчителя у родини тоді не було, А. Мар-
кевич сама вчила дітлахів: «…почти все дома сижу, учу
Николеньку, и Лизу начала уже учить; в сем месяце ми-
нуло ей четыре года, и она знает уже всю азбуку» [22,
арк. 57]. Листи А. Маркевич до сестри рясніють прохан-
нями надіслати з Москви книги для початкового нав-
чання: «…пришли мне скорее для Николы французский
алфавит да еще нет ли других каких книг первоначаль-
ных французских для детей, здесь их никак не достать»
(10.04 1808 р.); «… я получила книгу и прописи, за ко-
торые благодарю тебя» (13.10. 1809) [22, арк. 4зв., 50зв.].
Пошуки гувернера були важливі для родини, нерідко до
його обов’язків входило і навчання паничів, щонаймен-
ше, мовам. Уявлення про те, які вимоги ставилися до гу-
ISSN 2218-4805
179
вернерів, можна отримати з листа А.О. Рігельмана до не-
вістки, К.В. Ґалаґан, від 24.11.1834 року. Він пропонує на
вибір двох кандидатів, пана Лаваля та пана Маргенсько-
го, окрім тих фахових знань, якими вони озброєні (лати-
на, французька, німецька, англійська мови, сучасна лі-
тература), звертає увагу на їхні особистісні якості. Як-от,
Лаваля охарактеризовано так: «Он человек степенный,
хорошей нравственности, тихий, аккуратный, без стра-
стей, […], неромантичен, […] и хороших правил» [19, арк.
20]. З цього ж листа можна дізнатися про платню, яку міг
здобути гувернер: перший з двох, писав А.О. Рігельман,
найімовірніше, погодиться на 2 ½ тисячі на рік, а дру-
гий (колишній вихователь М.А. Рігельмана) отримував
від родини рівно 2 тисячі [19, арк. 20зв.].
Нерідко гувернери залишались жити в родинах своїх
вихованців надовго, долучившись до домашнього кола
«чад і домочадців». Зокрема, англійка мадам Саузи була
гувернанткою трьох поколінь сімейства Ґалаґанів: вона
доглядала за Марією Ґалаґан (у шлюбі – Комаровською), її
дочкою Катериною (у майбутньому – Ламздорф-Ґалаґан)
та Павлусем Ґалаґаном; вчитель П. Ґалаґана Ф. І. Гурьєв
прожив у родині 7 років, з 1861 р. до своєї передчасної
смерті у 1868 р., Ф. В. Чижов, громадський діяч і підпри-
ємець, увійшов до родини Ґалаґанів в середині 1830х рр.,
готуючи до вступу у Петербурзький університет Г. Ґала-
ґана, і став близьким другом усього сімейства.
Часто особливим було відношення до тих з наставни-
ків, хто позиціонувався родиною як «свій» – у першу чер-
гу, через походження та сімейні зв’язки. Описуючи своє
перебування у маєтку Ґалаґанів в Сокиринцях, О. Рома-
нович-Славатинський зазначив: «…все в доме относи-
лись ко мне с большим уважением, как к учителю – по-
томственному дворянину, помещику той же Полтавской
губернии и дальнему родственнику уважаемых Галага-
нами соседей Милорадович» [14, с. 641]. Водночас він за-
уважив, що прагнув зберегти незалежність, виокремити-
ся з «придворного штату» Ґалаґанів і Комаровських, чому
близько зійшовся з О. О. Шеффером, котрий тоді жив у ма-
єтку як домашній лікар, схарактеризувавши його як лю-
дину «самостійну та незалежну» [14, с. 645].
І О. Романович-Славатинський, і О. Шеффер, пред-
ставники нової генерації, не приховували, зокрема, своїх
скептичних поглядів щодо відправлення релігійних об-
рядів, тоді як господарі Сокиринців залишалися вельми
релігійними. Цікаво, що це не вплинуло прямо на їхні
стосунки з роботодавцями, хоча й не пройшло непомі-
ченим: стара господиня Сокиринець, К.В. Ґалаґан, через
кілька років просила сина, котрий тоді шукав гувернера
для Павлуся, попередити О. Шеффера, щоб не заводив
розмов про релігію при Павлусеві: «Славатинский, быв-
ший учитель Гранечки, не верующий ни во что, дружил
с ним, считал за стыд, войдя в церковь, перекрестить-
ся…» [17, арк. 116]. Тобто, не завжди розбіжності у по-
глядах власників маєтку та найманих працівників ста-
вали «каменем спотикання» у їхніх стосунках.
Врешті-решт, дійдемо висновку, що повсякдення помі-
щицького маєтку в Україні першої ї половини XIX ст., зо-
крема, на теренах колишньої Гетьманщини, у такій його
сфері, як буття матері та дитини, зберігало низку ознак «до-
модерної» доби. Народження, смерті, хвороби дітей, пошу-
ки бабок-повитух, няньок, лікарів, проблеми годування ди-
тини, повсякчасний страх перед небезпекою інфікування
дитини (віспа, кір, дизентерія, золотуха і, безумовно, хо-
лера), відсутність такої свободи дій, як у чоловіка – усе це
засвідчує традиційність побутування жінки-дворянки вза-
галі і у замкненому маєтковому просторі зокрема.
Водночас бачимо, що у родинах Ґалаґанів та їхніх близь-
ких піклувалися про дітей, їхнє здоров’я, виховання та
освіту, прагнули обрати для них якомога кращих гувер-
нерів і вчителів і нерідко ставилися до таких найманих
робітників, як лікарі та вихователі, як до членів родини.
Тут дорослих людей називали дитячими прізвиськами і
дбали про них все життя, тут діти, вгодовані мамками-се-
лянками та виховані няньками-селянками, назавше збе-
рігали любов до рідної мови та прагнення порозумітися
з народом, її носієм.
Наразі подальше вивчення родинних сімейних збі-
рок, передусім архіву Ґалаґанів, відкриває нові пер-
спективи у дослідженні історії повсякдення дворян-
ства України у XIX ст.
ПОСИЛАННЯ
1. «Я маю намір з моїх листів до тебе зробити свій журнал…»:
листи Григорія Ґалаґана до дружини / упорядники: М. Будзар,
Є. Ковальов; за ред. І. Колесник. – К., 2017. – 136 с.
2. Арьес Ф. Ребенок и семейная жизнь при старом порядке;
пер. с фран. Я. Ю. Старцева при участии В. А. Бабинцева / В. Арьес.
– Екатеринбург : Изд-во Урал. ун.-та, 1999. – 416 с.
3. Белова А. В. Женская эпистолярная культура и дворянская
повседневность в России конца XVIII – первой половины XIX века
// Российские женщины и европейская культура / сост. и отв.ред.
Г.А. Тишкин. – СПб, 2001. – C. 49–55.
4. Будде Г.-Ф. Пол истории / Г.-Ф. Будде // Пол. Гендер. Культу-
ра: немецкие и русские исследования / Шоре Э., Хайдер К., Зве-
рева Г. (ред). – М. РГГУ, 2009. – С. 132–155.
5. Буряк Л. І. Жінка в українському історичному наративі: ав-
тори, ідеї, образи / Л. І. Буряк. – К., 2010. – 368 с.
6. Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені
В.І. Вернадського (далі – ІР НБУ ім. В.І. Вернадського), ф. I, оп. 2,
спр. 111, 550 арк.
7. ІР НБУ ім. В.І. Вернадського, ф. I, оп. 1, спр. 6882, 14 арк.
8. ІР НБУ ім. В.І. Вернадського, ф. I, оп. 1, спр. 6886, 10 арк.
9. Кісь О. Жінка в традиційній українській культурі (друга по-
ловина ХІХ – початок ХХ ст.) / О. Кісь. – Л.: Інститут народознав-
ства НАН України, 2012. – 287 с.
10. Лотман Ю. Художественный ансамбль как бытовое про-
странство / Ю. Лотман // Статьи по семитотике культуры и искус-
ства. – СПб.: Академический проект, 2002. – С. 376–387.
11. Миронов Б.H. Социальная история России периода импе-
рии (XVIII – начало XX в.). – 2-е изд., испр. – Т. 1. – СПб. : Изд-во
«Дмитрий Буланин», 2000. – 548 c.
12. Пушкарёва Н.Л. Частная жизнь женщины в доиндустриаль-
ной России, X – нач. XIX в.: невеста, жена, любовница. – М. : Ла-
домир, 1997. – 282 с.
13. Ревель Ж. Микроисторический анализ и конструирование
социального / Ж. Ревель // Одиссей. Человек в истории: 1996. – М.,
1996. – С. 176–181.
14. Романович-Славатинский А.В. Моя жизнь и академическая
деятельность 1832–1884 гг. Воспоминания и заметки / А. В. Слава-
тинский // Вестник Европы. – 1903. –Кн. 2. – С. 606–650.
15. Delimata M. Dziecko w Polsce średniowiecznej / M. Delimata.
– Poznan, 2004. – 259 s.
16. Центральний державний історичний архів України у Киє-
ві (далі – ЦДІАК), ф. 1475, оп. 1, спр. 109, 14 арк.
Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018
180
17. ЦДІАК, ф. 1475, оп. 1, спр. 309, 177 арк.
18. ЦДІАК, ф. 1475, оп. 1, спр. 549, 53 арк.
19. ЦДІАК, ф. 1475, оп. 1, спр. 666, 268 арк.
20. ЦДІАК, ф. 1475, оп. 1, спр. 709, 24 арк.
21. ЦДІАК, ф. 1475, оп. 1, спр. 992, 132 арк.
22. ЦДІАК, ф. 1475, оп. 1, спр. 2015, 84 арк.
Будзар М.М. Мать и ребенок в помещичьем имении
Левобережной Украины первой половины XIX в. (за ego-
документами из архива Галаганов)
В статье предпринята попытка реконструировать
повседневность матери и ребенка в дворянском име-
нии в Украине в первой половине XIX в. Источниками
для достижения цели стали личные бумаги из архива
дворянской семьи Галаганов. Это была одна из самых
известных семей казацко-старшинского происхожде-
ния на территории бывшей Гетманщины – Левобереж-
ной Украины. В работе освещены положение дворянской
женщины в уединении имения и проблемы рождения и
воспитания ребенка. Это роды и кормление ребенка,
поиск домашних врачей и воспитателей, организация
процесса обучения.
Ключевые слова: помещичье имение, Левобережная
Украина, Галаганы, ego-документы, материнство, дет-
ство, повседневность.
Budzar M.M. Mother and child in the manorial estate of
Left-bank Ukraine in the fi rst half of the XIX century (based
on ego-documents from Halahan’s family archives)
The article attempts to reconstruct the mother and
child’s everyday life in the manorial estates in Ukraine in
the fi rst half of the XIX century. Halahan’s family papers
were the source for this study. The Halahans belonged to the
Ukrainian nobility, to the descendants of Cossack offi cers of
the former Hetmanate. They were wealthy landowners and
infl uential public fi gures. The article shows the position of
a noble woman in the privacy of manor and the problems of
birth and upbringing of the child. It is childbirth and child
feeding, the search for home doctors and educators, the
organization of the learning process.
Key words: the manorial estate, Left-bank Ukraine,
Halah ans, ego-documents, maternity, childhood, everyday life.
12.03.2018j
УДК 94(477): 347.635 П. Білецький-Носенко
Н.О. Барабаш
ПРИВАТНИЙ ПАНСІОН П. БІЛЕЦЬКОГО-
НОСЕНКА ЗА СПОМИНАМИ М. МАРКЕВИЧА
У статті на основі споминів М. Маркевича закла-
дено підґрунтя для реконструкції повсякдення вихо-
ванців пансіону П.П. Білецького-Носенка: описана міс-
цевість та приміщення, в яких діяв пансіон; надана
характеристика зовнішності та характеру власни-
ка/наставника; описано розпорядок життя в пансіо-
ні; харчування; одяг; способи навчання і виховання; си-
стема покарань і заохочень.
Ключові слова: П. Білецький-Носенко, М. Маркевич,
приватний пансіон, маєток Лапинці.
Вивчення особливостей повсякденного життя україн-
ського дворянства на початку ХІХ ст. дає масу можливо-
стей для більш глибокого осягнення історично сформова-
них умов життя нащадків козацько-старшинських родів,
що були вимушені інтегруватись в загальноімперське сус-
пільство, дозволяє зрозуміти, як відбувалось формування
національної еліти, яка стоятиме у витоків українсько-
го культурно-національного відродження. Історична по-
всякденність дитинства – тема, яка є новою для сучасної
вітчизняної історії. Історичні аспекти повсякденності
дворянського дитинства майже не студіювались сучас-
ною вітчизняною наукою. Раніше пріоритет у вивченні
даної теми належав педагогічним дисциплінам.
На початку XIX ст. на Наддніпрянщині відбувається по-
дальший розвиток імперської державної і приватної сис-
тем освіти. Остання включала навчальні заклади, заснова-
ні приватними особами, – пансіони. Один із найвідоміших
приватних пансіонів закритого типу на території Малоросії
діяв на початку ХІХ ст. у маєтку П.П. Білецького-Носенка.
Павло Павлович Білецький-Носенко – український
письменник, перекладач, літературний критик, лінгвіст,
етнограф, мовознавець, педагог, просвітитель, художник.
За традицією, сформованою в Російській імперії, відстав-
ний військовий П.П. Білецький-Носенко, маючи високий
рівень освіченості, зміг реалізувати себе у власно сфор-
мованому маєтковому «ідеальному світі», займаючись
садівництвом, літературною та художньою творчістю,
науково-пошуковою діяльністю. Але саме завдяки ство-
реному в Лапинцях приватному пансіону для шляхетних
хлопчиків й довголітній службі в сфері народної освіти
він увійшов як видатний діяч в історію педагогічної тра-
диції в Україні. Маємо на сьогодні досить ідеалізований
образ П.П. Білецького-Носенка як педагога, що першим
в Україні запровадив всебічний гармонійний розвиток
дитини й цілеспрямоване естетичне виховання [1; 2; 3].
Реконструкція щоденного життя не тільки суспіль-
ства, а навіть окремої групи або особи – процес надзви-
чайно непростий. Повсякденність багатолика, вона може
бути спостережена з різних позицій. Отже, вона не може
бути висловлена лише одним способом [4, с. 53]. Особли-
вий інтерес для істориків, що студіюють історію повсяк-
дення, представляє комплекс джерел особового похо-
дження: листи, щоденники, спогади тощо. Вони мають
виразний відбиток індивідуальності автора, його особи-
стісного розуміння і бачення світу, ставлення до опису-
ваних подій. Вони суб’єктивні, у них реалії життя вири-
нають вибірково, суголосно настрою автора, відповідно
до його оптики бачення подій. Такі тексти містять пев-
ний культурний код (в якому враховано мовний етикет,
етнічну чи соціальну приналежність, конфесійні упере-
дження, стать, пріоритети мікрогрупи, освіту, ідеологію,
родинну традицію, підсвідомі комплекси і т.д.) [5, с. 54].
Серед документів приватного походження виключним
явищем є щоденники. Як авторські записи, вони виразно
суб’єктивні, але, фіксуючи суспільні події, вони перетво-
рюються на своєрідний документ епохи [5, с. 56].
Надзвичайно цінним документом для реконструкції
пансіонського життя у маєтку П.П. Білецького-Носенка Ла-
пинці є «Автобіографічні записки» випускника пансіону
Миколи Маркевича, присвячені першим рокам його жит-
|