Керамічні розетки споруд Центральної України XVII–XVIII ст.

У статті вперше узагальнені й порівняні дані про розміри, форми, типи і орнаментацію керамічних полив’яних розеток XVII–XVIII ст. з декору будівель Києва, Батурина, Переяслава та інших міст і монастирів Середньої Наддніпрянщини. Визначаються їх датування, аналогії, центр та ареал поширення цього пр...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2018
1. Verfasser:	Мезенцев, В.І.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК 2018
Schriftenreihe:	Сіверщина в історії України
Schlagworte:	Польсько-литовська доба та Гетьманщина
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180717
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Керамічні розетки споруд Центральної України XVII–XVIII ст. / В.І. Мезенцев // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 125-136. — Бібліогр.: 53 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-180717
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1807172021-10-16T01:26:41Z Керамічні розетки споруд Центральної України XVII–XVIII ст. Мезенцев, В.І. Польсько-литовська доба та Гетьманщина У статті вперше узагальнені й порівняні дані про розміри, форми, типи і орнаментацію керамічних полив’яних розеток XVII–XVIII ст. з декору будівель Києва, Батурина, Переяслава та інших міст і монастирів Середньої Наддніпрянщини. Визначаються їх датування, аналогії, центр та ареал поширення цього прийому. Публікуються фото таких деталей та прикрашених ними храмів і комп’ютерні реконструкції розеток з палацу І. Мазепи у Батурині. В статье впервые обобщаются и сравниваются данные о размерах, формах, типах и орнаментации керамических поливных розеток XVII–XVIII вв. из декора зданий Киева, Батурина, Переяслава, других городов и монастырей Среднего Поднепровья. Определяются их датировка, аналогии, центр и ареал распространения этого приема. Публикуются фото таких деталей и украшенных ими храмов, компьютерные реконструкции розеток из дворца И. Мазепы в Батурине. This article for the first time collects and compares the data on dimensions, forms, types, and ornamentations of the 17th–18th-century glazed ceramic rosettes adorning the structures of Kyiv, Baturyn, Pereiaslav, and other towns and monasteries in the Middle-Dnieper Region. It determines the dating, analogies, centre and area of application of these decorative details. Their photos and those of the churches with such embellishments as well as the computer reconstructions of the rosettes from Ivan Mazepa’s palace in Baturyn are presented. 2018 Article Керамічні розетки споруд Центральної України XVII–XVIII ст. / В.І. Мезенцев // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 125-136. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180717 94(477):725.94(691.4) «16/17» uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Польсько-литовська доба та Гетьманщина Польсько-литовська доба та Гетьманщина
spellingShingle	Польсько-литовська доба та Гетьманщина Польсько-литовська доба та Гетьманщина Мезенцев, В.І. Керамічні розетки споруд Центральної України XVII–XVIII ст. Сіверщина в історії України
description	У статті вперше узагальнені й порівняні дані про розміри, форми, типи і орнаментацію керамічних полив’яних розеток XVII–XVIII ст. з декору будівель Києва, Батурина, Переяслава та інших міст і монастирів Середньої Наддніпрянщини. Визначаються їх датування, аналогії, центр та ареал поширення цього прийому. Публікуються фото таких деталей та прикрашених ними храмів і комп’ютерні реконструкції розеток з палацу І. Мазепи у Батурині.
format	Article
author	Мезенцев, В.І.
author_facet	Мезенцев, В.І.
author_sort	Мезенцев, В.І.
title	Керамічні розетки споруд Центральної України XVII–XVIII ст.
title_short	Керамічні розетки споруд Центральної України XVII–XVIII ст.
title_full	Керамічні розетки споруд Центральної України XVII–XVIII ст.
title_fullStr	Керамічні розетки споруд Центральної України XVII–XVIII ст.
title_full_unstemmed	Керамічні розетки споруд Центральної України XVII–XVIII ст.
title_sort	керамічні розетки споруд центральної україни xvii–xviii ст.
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
publishDate	2018
topic_facet	Польсько-литовська доба та Гетьманщина
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180717
citation_txt	Керамічні розетки споруд Центральної України XVII–XVIII ст. / В.І. Мезенцев // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 125-136. — Бібліогр.: 53 назв. — укр.
series	Сіверщина в історії України
work_keys_str_mv	AT mezencevví keramíčnírozetkisporudcentralʹnoíukraínixviixviiist
first_indexed	2025-07-15T20:57:25Z
last_indexed	2025-07-15T20:57:25Z
_version_	1837747977683206144
fulltext	ISSN 2218-4805 125 УДК 94(477):725.94(691.4) «16/17» В.І. Мезенцев КЕРАМІЧНІ РОЗЕТКИ СПОРУД ЦЕНТРАЛЬНОЇ УКРАЇНИ XVII–XVIII СТ. У статті вперше узагальнені й порівняні дані про розміри, форми, типи і орнаментацію керамічних по- лив’яних розеток XVII–XVIII ст. з декору будівель Киє- ва, Батурина, Переяслава та інших міст і монастирів Середньої Наддніпрянщини. Визначаються їх датуван- ня, аналогії, центр та ареал поширення цього прийо- му. Публікуються фото таких деталей та прикраше- них ними храмів і комп’ютерні реконструкції розеток з палацу І. Мазепи у Батурині. Ключові слова: Київ, Батурин, Гончарівка, Переяслав, Середня Наддніпрянщина, споруди І. Мазепи, кераміч- ні полив’яні розетки. Керамічні полив’яні поліхромні розетки були важли- вими прикрасами багатьох мурованих культових будівель Центральної України XVII–XVIII ст. Низки таких деталей яскраво виділялись на побілених стінах, оперізували фа- сади та підбання церков, робили виразнішими й ошатни- ми їх архітектурні форми. Однак ці вироби і техніка їх використання в архітектур- ному декорі дотепер лишаються маловивченими. Про ке- рамічні розетки барокових храмів побіжно згадується в де- яких працях з історії українського зодчества і мистецтва, будівельної кераміки та описах колекції Національного заповідника «Софія Київська» [1]. Спеціальні статті при- свячено тільки модерним розеткам споруд Києво-Печер- ської лаври і палацу гетьмана Івана Мазепи в Батурині [2]. Ця праця уперше узагальнить, проаналізує й порівняє на- явні натепер доступні автору дані про розміри, форми, типи і орнаментацію керамічних розеток XVII–XVIII ст. та спосо- би оздоблення ними цегляних будівель Середньої Наддні- прянщини. Вона визначить центр і ареал поширення та да- тування прийому. Його походження тут не розглядається. Дослідження базується на аналізі фото фрагментів кера- мічних розеток, знайдених під час розкопок Батурина, у яких автор брав участь в 2001– 2013 рр. [3], на його візуальних обстеженнях і знімках автентичних розеток, що збереглись на архітектурних пам’ятках та у збірках запо- відників і музеїв Києва, Переяслава-Хмель- ницького і Полтави. Аналізуються також зображення ранньомодерних споруд Серед- ньої Наддніпрянщини з такими деталями на гравюрах і малюнках XVII–XVIII ст. (рис. 1–3) та опублікованих фотографіях ХІХ – почат- ку ХХ ст. Використані світлини 1920–30-х рр. барокових храмів і монастирських будинків України, які пізніше були зруйновані, з фото- архіву Стефана Таранушенка, що зберігаєть- ся в Інституті рукопису Національної біблі- отеки України ім. В.І. Вернадського у Києві. Репрезентативні фото автентичних кераміч- них розеток та їх реконструкції надруковані у цій статті (рис. 5–16). Найбільше керамічні полив’яні розетки використовува- лись в опорядженні цегляних церковних і монастирських споруд Києва у XVII–XVIII ст. Дарія Фінадоріна докладно дослідила модерні розетки Успенського собору 1078 р., Троїцької надбрамної (1108 р.) та Микільської лікарня- ної (1700 р.) церков і друкарні 1701 р. Києво-Печерської лаври. Ці деталі мають круглу форму і нагадують тарілки з півсферично вигнутою назовні середньою частиною й пла- скими бортиками/крильцями. Діаметри різних типів лавр- ських розеток мають від 37 см до 62 см, а висота опуклих центральних частин дорівнює 8–9 см. По краях вигнутих частин усіх розеток є по три отвори від цвяхів, якими їх прибили до фасадів будівель (рис. 4–8). Лицьова півсферична поверхня має імпозантні рельєф- ні симетричні зображення розеток у вигляді стилізованих квіток різних фасонів, а іноді геометричних орнаментів. Ця сторона вкрита поливою. Для оздоблення розеток лав- ри вживали не менше 10 кольорів й відтінків глазурі: бі- лого, жовтого, жовтогарячого, коричневого, синього, бла- китного, темно-зеленого, бірюзового (зелено-синього) та салатового. В розписі кожної розетки зазвичай застосову- вали три-чотири барви поливи. Д. Фінадоріна виділяє вісім типів лаврських розеток за їх відмінними рельєфними зображеннями. Кожний з них мав два-три підтипи, які відрізнялись кольорами полив’яного поліхромного розпису. В оформленні грандіозного Успен- ського собору дослідниця виявила сім типів та 11 підтипів розеток. В ході відбудови й відтворення декору цього хра- му до 2000 р. на його фасадах і банях встановили 362 ко- пії автентичних розеток. В уборі менших споруд лаври – Троїцької та Микільської церков і друкарні – застосували по два типи чи підтипи розеток. За висновком Д. Фінадо- ріної, глазуровані розетки є найбільш численною та типо- логічно розвиненою категорією керамічного вбрання бу- дівель Києво-Печерської лаври XVII–XVIII ст. [4]. Рис. 1. Східний фасад Софійського собору в Києві. Фрагмент малюнку Абрагама ван Вестерфельда 1651 р. Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018 126 За аналогіями мурованих архітектурних пам’яток з ке- рамічними розетками того часу, що збереглись у Централь- ній Україні, ці деталі прибивали цвяхами в ряд на потинь- кований фриз антаблемента з чергуванням різних типів і підтипів. Як правило, низками розеток прикрашали завер- шення фасадів та барабанів бань церков, дзвіниць, трапез- них та інших монастирських споруд (рис. 4–6, 9, 12, 13, 16). Д. Фінадоріна проаналізувала фрагменти автентичних розеток, знайдених під час архітектурно-археологічних досліджень руїн Успенського собору й підвалу друкарні, та розеток, що збереглись на підбаннях Троїцької і Микіль- ської церков Києво-Печерської лаври. На жаль, вона датує усі ці деталі широко, XVII–XVIII ст., і не уточнює часу оздо- блення ними окремих будинків комплексу [5]. На нашу думку, розглянуті Д. Фінадоріною розетки від- носяться до XVIII ст., чи навіть до середини – другої поло- вини того століття. Їх могли встановити на Успенському соборі після його добудов і реконструкцій з переоформлен- ням зовнішнього декору в бароковому стилі 1722–1731 рр. та 1767–1779 рр. [6]. Розетки XVII ст. навряд чи збереглись на фасадах і банях цього собору після по- жеж і поновлень споруд лаври XVIII–XX ст. У сховищах Національного заповідника «Софія Київська» збереглись масивні кера- мічні майолікові плити з рельєфними образа- ми янголів-путті, які разом з розетками були прибиті під карнизами фасадів Успенсько- го собору лаври. Ці плити вмонтували там у 1720–1725 рр. [7]. Співробітники Софійського заповідника тепер датують найстарші з та- ких плит XVIII ст., а їх пізніші копії – XIX ст. Тоді копіями замінили більш ранні кераміч- ні плити, котрі псувались з часом (рис. 4) [8]. Одноповерхова друкарня Печерського мо- настиря 1701 р. згоріла у 1718 р. й була від- новлена 1722 р. (рис. 3). Під час розкопок її підвалу 2003 р. знайшли три фрагментова- ні керамічні полив’яні поліхромні розетки, ідентичні таким цілим деталям на фризі ан- таблемента західного фасаду друкарні. За ар- хеологічними матеріалами, відкритими у підвалі, ці розет- ки датували другою половиною XVIII ст. [9]. Після 2000 р. усі чи переважну більшість керамічних розеток того часу на першому поверсі друкарні замінили репліками. Проти датування XVII ст. розеток Києво-Печерської лаври, розглянутих Д. Фінадоріною, також говорить ви- користання в їх розписах поливи коричневого кольору. Її почали вживати у керамічних виробах Києва, Черні- гова і Батурина з XVIII ст. [10]. Дослідження археологом Юрієм Ситим (Національ- ний університет «Чернігівський колегіум») керамічних глазурованих пічних кахлів, розеток і плиток підлог жи- тел міщан і Мазепиного палацу в Батурині показало, що у XVII–початку XVIII ст. там не застосовували коричне- вої глазурі. Її та бежеву й тілесну поливи часто зустріча- ємо в орнаментації батуринських кахлів другої полови- ни XVIII ст. – початку XIX ст. [11]. 1694 р. у Києво-Печерській лаврі побудували мурова- ну трапезну з церквою св. Петра і Павла за стилем україн- ського бароко. Їх розібрали перед спорудженням сучасної Рис. 2. Успенський собор, Троїцька церква та інші споруди Києво-Печерської лаври. Гравюра 1677 р. Рис. 3. Друкарня Києво-Печерської лаври. Гравюра 1758 р. ISSN 2218-4805 127 трапезної церкви й палати у 1895 р. За фото XIX ст. більш раннього трапезного храму, фриз його підбання прикрашали керамічні розетки, які є втраченими [12]. 2005 р. автор зробив фотографії та обмі- ри восьми автентичних цілих та фрагмен- тованих керамічних глазурованих розеток різних типів, які зберігаються у фондах Національного заповідника «Софія Київ- ська» [13]. Очевидно, п’ять з них походять від убору Успенського собору лаври, зруй- нованого 1941 р., та неідентифікованих церков Києва, знесених у 1930-х рр., і ма- ють діаметри 40–45 см (рис. 7, 8). Три великі розетки діаметрами 45–46 см і 52 см оздоблювали фриз під карнизом го- ловної бані Михайлівського Золотоверхого собору 1113 р., зруйнованого 1935 р. Серед усіх відомих українських розеток вони є най- більш розкішно декоровані соковитими ре- льєфами стилізованих квіток лотоса та ли- стів аканта. У полив’яному розписі кожної з цих розеток налічуємо по шість-сім барв. Їх незрівнянно багата палітра включає жовтий, білий, зелений, рожевий чи червоний, ко- ричневий, бежевий і чорний кольори емалі. На боках опуклих середніх частин розе- ток Михайлівського собору з колекції Со- фійського заповідника є три-чотири отвори від цвяхів, якими їх прибили до підбан- ня (рис. 8). Копії таких розеток вмонтува- ли на центральну баню цього храму під час його реконструкції у 1999 р. [14]. Дослідники Михайлівського Золотоверхо- го монастиря, історики архітектури Михай- ло Дегтярьов і Андрій Реутов, та провідний спеціаліст по середньовічним і модерним кахлям України, археолог Лариса Виногрод- ська (Інститут археології НАНУ), датують ви- щеописані розетки Михайлівського собору кінцем XVII–XVIII ст. [15]. Л.І. Виногродська гадає, що їх виготовили й встановили там за гетьману- вання І. Мазепи (1687–1709 рр.) [16]. Однак червоний, рожевий, коричневий, бежевий і чор- ний кольори глазурі розеток цього собору були нехарактер- ними для керамічних полив’яних виробів Гетьманщини кін- ця XVII – початку XVIII ст. Вони відсутні на розетках навіть багатих будівель Києво-Печерської лаври (окрім коричне- вої емалі) та головної резиденції І. Мазепи у Батурині [17]. Розетками з такими кольорами поливи могли прикрасити баню Михайлівського собору в ході його докорінної пере- будови з пишним декоруванням фасадів за стилем пізнього українського бароко у 1740–50-х рр. чи навіть пізніше [18]. На виставці архітектурної кераміки ХІ–ХХ ст. «Барви свя- та» у Національному заповіднику «Софія Київська», що від- булась в лютому 2018 р., було представлено дві описані вище майолікові розетки Михайлівського Золотоверхого собору з фондів цього заповідника. Там їх датували XIX ст. [19]. Чи не були вони копіями того часу, якими замінили пошкодже- ні розетки гетьманської доби? Так, натепер погляди вчених на датування цих розеток Михайлівського собору лишають- ся розбіжними в межах кінця XVII–ХІХ ст. На жаль, розетки інших споруд Києва ще не досліджувались. 1715 р. у Михайлівському монастирі спорудили муро- вану трапезну з церквою Іоанна Богослова. Фриз над па- радним входом до трапезної незвичайно оздобили лише чотирма невеликими керамічними полив’яними поліхром- ними розетками. Ця трапезна з храмом у реставрованому вигляді дійшла до нашого часу [20]. Рис. 4. Низки керамічних полив’яних розеток на північному фасаді та бічній бані відбудованого Успенського собору лаври. Фото автора Рис. 5. Керамічні розетки на барабані купола Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври. Знімок Д. Фінадоріної Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018 128 За фото, малюнками і креслениками XIX – початку XX ст., фризи антаблементів фасадів і підбань шести на- ступних будівель Києва XVII–XVIII ст. були також опоря- джені керамічними розетками. Їх мали Василіївська Трьох- святительська церква (1183 р., перебудована у 1690-х рр.), Петропавлівська церква (1610 р., перебудована в 1691 р., 1744–1750 рр.), Богоявленський собор 1693 р. і трапезна Братського монастиря на Подолі, Микільський собор 1696 р. та дзвіниця 1750 р. Військово-Микільського монастиря на Печерську (рис. 9) [21]. За фото 1931–1934 рр. з колекції С. Таранушенка, круг- лими керамічними розетками були прикрашені фризи ан- таблементів фасадів мурованого Спасо-Преображенського собору 1690 р. та баня Петропавлівської трапезної церкви 1774 р. Межигірського монастиря під м. Вишгородом, за- вершення чільного фасаду і центральної бані Благовіщен- ської церкви 1722 р. в смт. Баришівці Київської обл. та фриз під вінчаючим карнизом фасадів Троїцької церкви 1801 р. Мотринського монастиря на Чернігівщині (рис. 12, 16) [22]. На жаль, усі названі храми, дзвіниці й монастирі були зруй- новані радянськими владними структурами у 1930-х рр., і їх розетки втрачені. До нашого часу керамічні полив’яні розетки оформля- ють завершення фасадів та семи барабанів куполів собору Хрестовоздвиженського монастиря у Полтаві 1689 р. [23]. Григорій Логвин справедливо вважав, що ці деталі там застосували під впливом тогочасного київського зодче- ства [24]. Однак публікацій з описом розеток цього хра- му, їх датуванням і порівняльним аналізом нам невідомо. Археологічні та архітектурні дослідження залишків світ- ських і культових споруд XVII–XIX ст. на фортеці та навко- лишніх посадах м. Батурина Чернігівської обл. не виявили там керамічних розеток. Фрагменти таких деталей знай- дено тільки серед решток цегляного палацу І. Мазепи, що знаходився на батуринській околиці, Гончарівці. Перед 1700 р. гетьман побудував там свою головну ре- зиденцію. Її спалило царське військо під час розорення Батурина у 1708 р. і цю будівлю ніколи не відновлювали. На основі аналізу матеріалів розкопок фундаментів і розвалів стін Мазепиного палацу, письмових джерел та малюнку його руїн 1744 р., що зберігся у Національно- му музеї Стокгольму, дослідники відтворили параметри, план, архітектурне рішення та декор споруди. Автор де- тально розглянув будівельну техніку, архітектуру, зовніш- ню орнаментацію та конструкцію підлог палацу Гончарів- ки, їх походження та аналогії в ряді попередніх статей [25]. У спілці з членом Батуринської археологічної експедиції, художником Сергієм Дмитрієнком (Чернігів), він підготу- вав гіпотетичні комп’ютерні реконструкції екстер’єру цьо- го видатного твору зодчества й декоративного мистецтва мазепинського бароко (рис. 10). За висновками автора, гончарівський палац мав розмі- ри близько 20 х 14,5 м, льох того ж розміру, три поверхи з мансардою та надзвичайно ошатне зовнішнє оформлен- ня. Його чоловий фасад фланкували півколони з коринф- ськими капітелями, що несли антаблементи, які вінчали й відокремлювали кожний поверх. Первинно ордерні еле- менти були пофарбовані яскравою червоно-рудою вохри- стою фарбою, а пізніше побілені [26]. Вірогідно, на замовлення І. Мазепи, його резиден- цію побудували й прикрасили в цілому за стилем зріло- го центральноєвропейського бароко [27]. Однак прийом оздоблення її фасадів керамічними розетками явно мав київське походження. В процесі розкопок залишків палацу на Гончарівці у 1995–2013 рр. знайдено велику кількість фрагментів ке- рамічних розеток [28]. Їх фото, зроблені автором, є го- ловним джерелом для дослідження і комп’ютерних ре- конструкцій цих деталей (рис. 11). За формою, рельєфними й мальованими квітковими Рис. 6. Підбання Микільської лікарняної церкви лаври, прикрашене керамічними глазурованими розетками. Світлина автора Рис. 7. Реставрована керамічна полив’яна розетка з рельєфним геометричним орнаментом з декору зруйнованого Успенського собору лаври. Національний заповідник «Софія Київська». Фото автора ISSN 2218-4805 129 і геометричними орнаментами, кольора- ми поливи та способом прикріплення до стін цвяхами вони подібні до вищеописа- них розеток Києва, особливо споруд Печер- ської лаври XVIII ст. Але розетки Гончарівки були меншими за великі київські. Діаметри кількох форматів батуринських розеток ви- значаються від 30 см до 40 см з висотою їх опуклої середньої частини біля 7 см. Набор кольорів полив’яного розпису ос- танніх також поступався київським зразкам. На розетках Мазепиного палацу виявлено шість кольорів емалі: білий, жовтий, зеле- ний, блакитний, бірюзовий, темно-синій та їх відтінки. У розписах рельєфного візерун- ка і фону лицьових вигнутих середніх ча- стин та пласких бортиків кожної розетки застосували від двох до п’яти барв глазурі. Вище згадувалось, що, на відміну від розе- ток Печерської лаври і Михайлівського со- бору Києва, на цих деталях палацу Гонча- рівки не знайдено коричневої поливи, яку не вживали для керамічних виробів Геть- манщини за І. Мазепи. 2017 р. автор разом з С. Дмитрієнком уважно проаналізували багато знімків фраг- ментів, знайдених під час розкопок Мазе- пиної вілли у 2004–2013 рр., й підготували гіпотетичні комп’ютерні кольорові рекон- струкції шести типів цілих розеток (рис. 11). Кожний тип має відмінний рельєфний квіт- ковий чи геометричний орнамент та пере- Рис. 8. Керамічні розетки з убору зруйнованих Успенського собору лаври, неідентифікованих церков (нагорі) та Михайлівського Золотоверхого собору Києва. Національний заповідник «Софія Київська». Знімки автора Рис. 9. Микільський собор Києва 1696 р., оздоблений керамічними розетками. Світлина до розорення храму 1934 р. (Hewryk T.D. The Lost Architecture of Kiev. – New York, 1987. – P. 45.) Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018 130 важно три-чотири підтипи розеток з варіаціями кольорів глазурі, разом 16–21 підтип. На наш погляд, виявлена порівняно велика кількість типів і особливо підтипів розеток, використаних в убо- рі палацу Гончарівки, вказує на оздоблення ними фри- зів антаблементів усіх трьох його поверхів, як зображено на реконструкції екстер’єру споруди (рис. 10). На її осно- ві С. Дмитрієнко підрахував, що на фасадах цього палацу розмістили приблизно 264 розетки. Детальне досліджен- ня розеток Мазепиної резиденції у Батурині з їх числен- ними фото й графічними реконструкціями та широкими порівняннями з подібними деталями споруд Верхньої лав- ри і Михайлівського собору Києва представлено в публіка- ціях автора 2017 р. [29]. Це співставлення переконує в тому, що прийом опо- рядження фасадів палацу Гончарівки керамічними гла- зурованими розетками перейняли з київського зодчества кінця XVII ст. Такий висновок автора узгоджується з твер- дженням Ю. Ситого про виготовлення усього асортимен- ту керамічного вбрання палацу – розеток, пічних кахлів, фасадних плит з гербом І. Мазепи та плиток підлог – май- стерними кахлярами, яких гетьман запросив з Києва [30]. Можна припустити, що після побудови І. Мазепою Ми- кільського собору на Печерську його київські декоратори оформили розетками та іншими керамічними прикраса- ми головну гетьманську резиденцію у Батурині між 1696 р. та 1700 р. Довершена барокова ар- хітектура та ордерний декор з ан- таблементом і розетками цього шедевра українського зодчества, ймовірно, вплинули на компози- цію екстер’єру палацу Гончарів- ки (рис. 9, 10) [31]. Огляд споруд Середньої Наддні- прянщини з розетками демонструє, що такі оздоби звичайно застосо- вували у церковній і монастирській архітектурі [50]. Палац Гончарівки був єдиною відомою мурованою житловою спорудою в Україні, яку опорядили керамічними розетка- ми (виключаючи імітації кам’яниць козацької доби у ХІХ–ХХ ст.). До- слідники Батурина і спеціалісти з його художньої кераміки Ю. Ситий та Людмила Мироненко (Інститут археології НАНУ) вважають, що по- лив’яні поліхромні розетки та кахлі головної резиденції І. Мазепи є не- перевершеними за досконалістю унікальними творами керамічно- го мистецтва України кінця XVII – початку XVIII ст. [32]. Відзначимо, що досліджені й ре- конструйовані комп’ютерним ме- тодом керамічні глазуровані розетки палацу на Гончарів- ці, побудова якого надійно датується кінцем 1690-х рр., є єдиними натепер достовірно відомими автентичними ета- лонними зразками таких деталей архітектурного декору Гетьманщини Мазепиного часу. Вони також представля- ють найраніші відомі й надійно датовані керамічні розетки провідної київської школи зодчества, де цей прийом най- більш широко й тривало вживався і звідки він поширив- ся в оформленні переважно монастирських храмів Київ- щини, Чернігівщини й Полтави. Як згадувалось вище, там бракує знахідок розеток, обґрунтовано датованих XVII ст. Це надає особливого значення дослідженню й відтворенню розеток гончарівського палацу для вивчення цього орна- ментального прийому ранньомодерної архітектури Цен- тральної України в цілому. Дотепер керамічні полив’яні різнобарвні розетки збере- глись на фризі антаблемента фасадів цегляної Михайлівської церкви м. Переяслава-Хмельницького Київської обл. (рис. 13). Михайло Цапенко, Григорій Логвин та Віктор Вечерський да- тують її спорудження 1646–1666 рр. [33]. Згідно такого да- тування, розетки цього храму були найстаршими з тих, що дійшли до нашого часу. Однак співробітники Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» Л.Н. На- бок і О.В. Юрченко відносять побудову Михайлівської цер- кви до 1740-х рр. [34]. Пізнє датування цього храму поділяє директор Науково-дослідного інституту історії архітектури Рис. 10. Палац І. Мазепи на околиці Батурина, Гончарівці, до його зруйнування 1708 р. Гіпотетична реконструкція В. Мезенцева, комп’ютерна графіка С. Дмитрієнка, 2016 р. ISSN 2218-4805 131 й містобудування у Києві, архітектор Сергій Юрченко [35]. Аналіз світлин двох типів автентичних розеток з убору Михайлівської церкви та їх порівняння з такими деталя- ми Києва і Батурина схиляє на користь пізньої дати пере- яславського храму та його розеток. У фотоархіві С. Тарану- шенка автор знайшов чорно-білий знімок 1930-х рр. однієї розетки, прибитої трьома цвяхами до фриза антаблемен- та цієї пам’ятки (рис. 14) [36]. Кольорові фото розеток двох типів надрукували 2004 р. Вони знаходились під фронто- ном того храму і тепер зберігаються у колекції Переяслав- ського заповідника (рис. 15) [37]. За габаритами, формою, рельєфними квітковими моти- вами та набором кольорів полив’яного розпису розетки Пе- реяслава дещо відрізняються від київських і батуринських. Так, діаметр розеток Михайлівської церкви (23–24 см) є меншим за описані вище зразки. На фото цього храму всі вони виглядають однаковими за розміром. Розетки Михайлівської церкви мають вузькі хвилясті краї чи окантовку, а не широкі й круглі бортики/крильця, які бачимо на зразках Києва і Гончарівки. По боках опуклої частини обох переяславських розеток є по три отвори від масивних цвяхів. Їх мають усі такі вироби Гетьманщини. Але на розетках гончарівського палацу три отвори проби- ли на ширших пласких бортиках, відсутніх на цих деталях Михайлівської церкви. Лицьова вигнута сторона її розеток прикрашена чепур- ними рельєфними квітками доволі своєрідного дизайну. Лише у загальних рисах вони нагадують переважно більш вигадливі й деталізовані рослинні візерунки розеток Киє- ва і Мазепиного палацу. Тонкі хвилясті окантовки обох ро- зеток Переяслава забарвлені яскравою помаранчевою чи жовтогарячою емаллю, а тло їх лицьових частин – зеленою. На одній розетці зображено дві стилізовані рельєфні семи- пелюсткові квітки, накладені одна на другу. Нижня велика квітка з радіальними видовженими пелюстками з гостри- ми кінцями та трьома поздовжніми прожилками вкрита білою поливою, а верхня мала квітка з округлими пелюст- ками – темно-синьою чи чорною. Наліпна кругла тичинка в її центрі виглядає на фото темно-червоною. Розпис розетки другого типу зберігся краще і кольори глазурі там певніше виявляються. Її лицьова сторона оздо- блена двома шарами рельєфних квіток іншого фасону з п’ятьма пелюстками кожна. Верхня мала квітка вкрита бі- лою емаллю, а її тичинка – помаранчевою. Нижня більша квітка забарвлена соковитою помаранчевою чи жовтога- рячою глазур’ю. Між її п’ятьма клиновидними пелюстка- ми з поздовжніми прожилками вставлені фігурні рослинні орнаменти, подібні до стилізованих трилисників кобаль- тової поливи. В обох типах цих розеток застосували чоти- ри-п’ять кольорів емалі. Тож, їх палітра є багатшою, ніж набір кольорів глазурі кожної розетки Києво-Печерської лаври та багатьох таких деталей палацу Гончарівки. На- гадаємо, що у лаврських і батуринських розетках не ви- користовували помаранчевої, червоної та чорної поливи. За набором кольорів глазурі розетки Михайлівської Рис. 11. Зразки типів керамічних полив’яних поліхромних розеток Мазепиної резиденції на Гончарівці (перед 1700 р.). Гіпотетичні реконструкції В. Мезенцева та С. Дмитрієнка. Комп’ютерна графіка С. Дмитрієнка, 2017 р. Фото фрагментів розеток автора Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018 132 На нашу думку, техніку оформлення фри- за антаблемента його фасадів керамічними полив’яними поліхромними розетками, при- кріпленими цвяхами, запозичили з деко- ру тогочасних храмів Києва. Але у порівня- но невисокій базилікальній Михайлівській церкві, як і в головній резиденції І. Мазепи, київські взірці розеток значно зменшили й спростили. Розетки переяславського храму могли виготовити київські чи місцеві ках- лярі з відзначеними відмінностями від цих деталей Києво-Печерської лаври та пала- цу Гончарівки. Численність відомих куль- тових споруд Києва з такими керамічними оздобами, більшість яких було зруйновано, дозволяє гадати про розмаїття там форма- тів і варіацій орнаментацій розеток в XVII– XVIII ст. Досліджені натепер розетки, правдо- подібно, становлять лише незначну частину різновидів, що вживались тоді у Києві. Для більш певних висновків про розетки Михай- лівської церкви Переяслава необхідно про- вести спеціальне ґрунтовне дослідження їх оригінальних зразків, бажано з хімічними аналізами глини й поливи, визначенням усіх типів, аналогій, уточненням датування й походження майстрів. Сподіваємось, що відомості про оформ- лення керамічними розетками будівель Укра- їни вдасться доповнити в ході подальших архітектурно-археологічних студій. Прове- дений розгляд зібраних натепер даних про використання й поширення цього прийому в зодчестві Гетьманщини дозволяє зробити наступні висновки і припущення. Керамічними глазурованими розетками, як правило, прикрашали фризи антаблемен- тів фасадів і підбань головних соборів (ка- фоліконів) монастирів, деяких дзвіниць, тра- пезних палат і церков, інших нежитлових монастирських споруд Середньої Наддні- прянщини XVII–XVIII ст. Їх застосовували в уборі мурованих церков різних архітектур- них типів: наприклад, у хрещато-куполь- них храмах візантійсько-руської традиції, перебудованих за стилем українського ба- роко (Софійський, Успенський лаврський, Михайлівський собори та Трьохсвятитель- ська церква у Києві); барокових банястих двовежових базиліках (київські Богоявлен- ський і Микільський собори); тридільній зальній безку- польній Михайлівській церкві Переяслава та хрещато-п’я- тиверхій Троїцькій церкві Мотринського монастиря на Чернігівщині (рис. 1, 2, 9, 12, 13, 16). Як вже згадувалось, винятком було оздоблення кераміч- Рис. 12. Втрачена Благовіщенська церква 1722 р. в смт. Баришівці Київської обл. Фотоархів С. Таранушенка, Національна бібліотека України в Києві Рис. 13. Північний фасад Михайлівської церкви 1740-х рр. Переяслава- Хмельницького, оформлений розетками. Знімок автора 2005 р. церкви Переяслава ближчі до розеток Києво-Печерсько- го монастиря, які, здогадно, відносимо до середини – дру- гої половини XVIII ст., ніж до таких елементів Мазепиного палацу кінця XVII ст. Це відповідає пізнішому датуванню Михайлівського храму 1740-ми рр. ISSN 2218-4805 133 ними полив’яними розетками фасадів виключно багатої головної резиденції І. Мазепи у Батурині (рис. 10, 11). В ін- ших житлових будівлях Гетьманщини ці деталі невідомі. Звичай прикрашати керамічними розетками цегляні церковні й монастирські споруди найбільше розповсю- дився у Києві XVII–XVIII ст. Очевидно, звідти він обмежено поширився в монастирській архітектурі Київщини, Черні- гівщини і Полтави того часу. На нашу думку, популярності прийому сприяло його застосування в декорі знаменитих шанованих монастирів, таких, як Печерський, Михайлів- ський Золотоверхий, Братський і Микільський у Києві та Межигірський тощо. Цьому сприяв і авторитет першо- рядної київської школи зодчества. Аргументи щодо уча- сті київських майстрів у перенесенні прийому в архітек- туру Батурина і, можливо, Переяслава наводились вище. Його проникнення за межі Гетьманщини, у Східну й За- хідну Україну та на Запоріжжя, не виявляється. Керамічні розетки часто вживали в ході масштабного спорудження церков і монастирів та перебудов давньо- руських храмів у стилі українського бароко на Гетьман- щині коштом І. Мазепи на рубежі XVII–XVIII ст. Нагада- ємо, що цими деталями оформили фундовані гетьманом Богоявленський і Микільський собори та реставровані ним Успенський собор і Троїцьку надбрамну церкву Ки- єво-Печерської лаври, Михайлівський Золотоверхий со- бор, Трьохсвятительську і Петропавлівську церкви у Ки- єві. І. Мазепа спричинився до фінансування трапезної 1694 р., Микільської лікарняної церкви та друкарні лаври; його майстри і муляри допомагали їх змурувати й оздоби- ти (рис. 3–6, 9) [38]. Він опікувався будівництвом соборів Хрестовоздвиженського монастиря у Полтаві та Межигір- ського монастиря під Вишгородом, де відоме опорядження керамічними розетками [39]. Завдяки замовленню І. Мазе- пи, цей прийом, властивий сакральному зодчеству, незви- чайно застосували в уборі його головної резиденції у геть- манській столиці. Керамічні полив’яні розетки були рисою споруд мазепинського і київського бароко. На жаль, цер- кви і монастирі, побудовані цим гетьманом, масово ни- щили радянські органи влади, й більшість архітектурних пам’яток з розетками втрачена. Далі спробуємо датувати початок і кінець використан- ня керамічних розеток в оздобленні будинків Середньої Наддніпрянщини. Графічні джерела свідчать, що ці деталі вживались у декорі храмів Києва протягом XVII–XVIII ст. і з’явились там перед 1651 р. На гравюрах українських старо- друків 1677, 1693, 1695, 1702, 1708, 1709, 1718, 1758, 1760 рр. бачимо зображення розеток у вигляді низок малих кілець чи крапок під карнизами фасадів та барабанів бань Успен- ського собору, прибудованих до нього каплиць, галерей та інших церков Києво-Печерської лаври [40]. На титульно- му аркуші «Біблії» 1758 р. зображено лаврську друкарню, фриз антаблемента якої прикрашено розетками у вигля- ді ряду кілець (рис. 2, 3) [41]. Найраніші відомі зображення керамічних розеток в убо- рі головних соборів Києва знаходимо на їх малюнках гол- ландського художника Абрагама ван Вестерфельда 1651 р. У 1926 р. Федір Ернст аналізував унікальну фотографію XIX ст. втраченого оригіналу малюнку А. Вестерфельда, Рис. 14. Керамічна глазурована розетка, прибита цвяхами до фриза антаблемента Михайлівської церкви Переяслава. Фотоархів С. Таранушенка Рис. 15. Керамічні полив’яні поліхромні розетки двох типів з фасадів Михайлівської церкви Переяслава [37]. Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018 134 що представляє в’їзд військ литовського гетьмана Януша Радзивілла до Києва 1651 р. Там у реалістичній манері на- мальовано східний фасад Софійського собору 1037 р. після його реконструкції київським митрополитом Петром Мо- гилою (1632–1647 рр.) (рис. 1) [42]. На основі аналізу цього детального зображення собору Ф. Ернст писав, що у 1651 р. завершення усіх підбань та вівтарних апсид під карниза- ми («ґзимсами») св. Софії прикрашали керамічні розетки («круглі кахлі»), аналогічні до тих, що існували в Києво-Пе- черській лаврі, Михайлівському Золотоверхому монасти- рі та інших київських церквах і монастирських спорудах в 1926 р. (порівняй рис. 1–6, 9) [43]. Слід зауважити, що на гравюрі Софійського собору 1739 р. і до нашого часу його фасади і бані не мають керамічних ро- зеток [44]. Вірогідно, в ході перебудови собору І. Мазепою за стилем українського бароко на межі XVII–XVIII ст. від цих декоративних деталей відмовились і пізніше там не вико- ристовували. Однак під час розкопок поблизу собору, про- ведених співробітницею Софійського заповідника Ірмою Тоцькою, знаходили фрагменти полив’яних розеток, ма- буть, від вбрання храму, запровадженого за П. Могили [45]. У тій же статті 1926 р. Ф. Ернст також уваж- но проаналізував малюнок А. Вестерфель- да Києво-Печерської лаври із зображенням Успенського собору з південного сходу. Він помітив на завершенні його барабанів ку- полів дрібні зображення низок керамічних розеток («окрасу з кахель»), подібних до та- ких деталей Софійського собору на малюн- ку голландського художника [46]. За висновком Ф. Ернста, до 1651 р. фри- зи купольних підбань обох цих соборів оз- добили керамічними полив’яними розетка- ми («кольоровими кахлями») (рис. 1, 2). Їх цілком ясно видно на малюнках А. Вестер- фельда св. Софії та Успенського собору Ки- єво-Печерської лаври. Були вони тоді й на Троїцькій церкві лаври та Десятинній цер- кві, які відновив П. Могила. Дослідник вва- жав, що у процесі Могилиних реконструкцій і ремонтів занепалих храмів Києва княжої доби у 1630–40-х рр. великі бані Софійсько- го і Успенського соборів перебудували під впливом архітектури і декору Ренесансу [47]. Для цих масштабних реставраційних за- ходів П. Могила запросив знаного італійсько- го архітектора і декоратора Октавіано Ман- чіні. Він приїхав до Києва між 1633 і 1637 рр. У 1637–1638 рр. разом з ним у поновлен- ні київських храмів брали участь італійські, польські та українські підмайстри, помічники й учні [48]. За Пантелеймоном Мусієнком, іта- лійський маестро залучив місцевих майстрів для внутрішнього опорядження Софійсько- го собору полив’яною поліхромною керамікою. Плитками, вкритими синьою, жовтою і зеленою глазур’ю, вони частко- во замінили смальтову підлогу та панно XI ст. у централь- ній вівтарній апсиді й спорудили кахляні печі в храмі [49]. Археологічні дослідження встановили, що виробництво і використання керамічних пічних кахлів, вкритих зеле- ною поливою, у Києві почалось з першої чверті XVII ст. Археологи знайшли залишки гончарних горнів для їх ви- палення біля Видубицького монастиря та чимало кахлів, прикрашених рельєфними рослинними візерунками, ге- ральдичними й зооморфними сюжетами з ренесансними стильовими ознаками та елементами раннього бароко, се- ред решток груб келій Софійського і Вознесенського Пе- черського монастирів, лаври та жител Подолу першої поло- вини XVII ст. [50]. Ймовірно, київські кахлярі виготовляли керамічні глазуровані розетки з того часу. Все це дає підстави вважати, що прийом оформлення фасадів і бань храмів Києва керамічними полив’яними розетками запровадили в ході перебудов давньоруських соборів із застосуванням архітектурних форм і декору Рис. 16. Втрачена Троїцька церква 1801 р. Мотринського монастиря на Чернігівщині. Фотоархів С. Таранушенка ISSN 2218-4805 135 Відродження під керівництвом О. Манчіні на замовлен- ня П. Могили між 1633 р. і 1647 р. У попередній публіка- ції автор побіжно торкався питання походження такого прийому в зодчестві Києва того часу. За нашою версією, О. Манчіні трансплантував й адаптував його з архітек- турної майоліки північної Італії XV–XVI ст. [51]. Цю тему і детальні порівняння українських розеток з подібними ренесансними керамічними прикрасами італійських спо- руд автор розгляне в окремій статті. Останньою відомою будівлею, яку оздобили керамічни- ми розетками, була згадана вище втрачена Троїцька цер- ква 1801 р. Мотринського монастиря (рис. 16). Того ж року постановою Синоду було заборонено будівництво церков з національними особливостями архітектури й вбрання. Предписувалось використання шаблонних проектів хра- мів, затверджених Синодом [52]. Ця заборона перешкод- жала оформленню розетками пізніших церков в Украї- ні. Лише, як згадувалось вище, у XIX ст. заміняли копіями більш рані попсуті керамічні розетки та плити з голівками путті в екстер’єрах Успенського собору Печерської лаври та Михайлівського Золотоверхого собору Києва. Тож, на основі проведеного дослідження використання керамічних полив’яних розеток в оздобленні споруд Се- редньої Наддніпрянщини датується від 1633 р. до 1801 р. Такий висновок дозволяє переглянути погляди деяких іс- ториків архітектури і мистецтва про приналежність цього прийому до декору зодчества українського бароко та Геть- манщини [53]. Встановлені хронологічні рамки уживання розеток протягом майже 170 років виходили за межі пе- ріодів панування барокового стилю в Україні та існування гетьманської держави. Відношення таких деталей до архі- тектурної майоліки Ренесансу потребує спеціального до- слідження і урахунку для більш точного визначення деко- ративного прийому, розглянутого у статті. Керамічні глазуровані розетки були характерною наці- ональною особливістю орнаментації українських церков і монастирських споруд у XVII–XVIII ст. Їх використання припинилось після заборони будівництва храмів з націо- нальним колоритом в Російській імперії у 1801 р. ПОСИЛАННЯ 1. Логвинська Л., Тищенко О. Майоліка. – К., 1966. – С. 88, 89; Цапенко М. Архитектура Левобережной Украины XVII–XVIII ве- ков. – М., 1967. – С. 211, 218; Килессо С.К. Керамика в архитектуре Украины. – К., 1968. – С. 9–10; Історія українського мистецтва. – Т. 3. – К., 1968. – С. 331. – Іл. 244; Кошовий О.П. Будівельна кера- міка України. – К., 1988. – С. 96; Національний заповідник «Софія Київська». – К., 2004. – С. 414–415. 2. Фінадоріна Д.В. Керамічні полив’яні розетки архітектурних пам’яток Верхньої лаври // Лаврський альманах. – Вип. 19. – К., 2007. – С. 52–59; Мезенцев В.І. Керамічні розетки з декору палацу І. Мазепи в Батурині: комп’ютерні реконструкції та київські ана- логії // Сіверщина в історії України. Наукове видання. – Вип. 10. – Глухів – К., 2017. – С. 148–160. Див. також посилання 29. 3. З 2001 р. проект історико-археологічного вивчення Батурина спонсорують Канадський інститут українських студій (КІУС) Аль- бертського університету в м. Едмонтоні, Понтифікальний інститут середньовічних студій Торонтського університету та Дослідний інститут «Україніка» в м. Торонто у Канаді. Попередній директор КІУС, провідний історик Гетьманщини, проф. Зенон Когут є нау- ковим дорадником Батуринського проекту. Роман та св. п. Воло- димира Василишини з м. Філадельфія у США є щедрими мецена- тами досліджень Батурина. Розкопки цього міста та публікацію їх матеріалів підтримують субсидіями Чернігівська обл. держ. ад- міністрація, Ліга українців Канади, Ліга українок Канади (відділ Торонто), Союз українок Канади (відділ ім. св. кн. Ольги), Фунда- ція «Прометей», Кредитова спілка «Будучність», Українська кре- дитова спілка та український ресторан «Золотий лев» в Торонто. 4. Фінадоріна Д.В. Керамічні полив’яні розетки архітектурних пам’яток Верхньої лаври. – С. 52–59. Див. також посилання 14. 5. Див. посилання 4. 6. Про перебудови і ремонти Успенського собору див., напри- клад, Пам’ятки історії та культури Києво-Печерської лаври. – К., 2002. – С. 83–85. 7. Килессо С.К. Керамика в архитектуре Украины. – С. 9. – Рис. 3; Кошовий О.П. Будівельна кераміка України. – С. 96; 8. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://day.kyiv.ua/ uk/photo/yak-kahli-stvoryuyut-svyato. 9. Балакін С.А. Археологічні дослідження на території Націо- нального Києво-Печерського історико-культурного заповідника у 2003 році // Могилянські читання 2003: Збірник наукових праць. – К., 2004. – С. 32. – Рис. 1. 10. Щиро дякую археологу Л.І. Виногродській за важливі кон- сультації про полив’яну кераміку Гетьманщини та датування ро- зеток споруд Києва. Див. також посилання 15. 11. Дякую археологу Ю.М. Ситому за цінні консультації про архітектурну майоліку XVII–XVIII ст. у Батурині. 12. Сіткарьова О.В. Архітектурний ансамбль Києво-Печерської лаври та її історичного оточення за доби гетьмана І.С. Мазепи. – К., 2005. – С. 92–93, 94–95. 13. Висловлюю подяку дирекції Національного заповідника «Софія Київська» за дозвіл обміряти й сфотографувати кераміч- ні розетки, що зберігаються у його фондах в 2005 р. 14. Детальніший опис та фото цих розеток Києва див. Мезен- цев В.І. Керамічні розетки з декору палацу І. Мазепи в Батурині: комп’ютерні реконструкції та київські аналогії. – С. 155, 157–158. – Рис. 5, 8; Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Археологічні досліди Батурина 2016 року. Керамічні оздоби палацу Івана Мазепи. – То- ронто, 2017. – С. 14–15, 21. Див. також посилання 15. 15. Дегтярьов М.Г., Реутов А.В. Михайлівський Золотоверхий монастир / Вид. 2. – К., 1999. – С. 109–110. – Рис. 15, 16; Виногрод- ська Л. Архітектурно-декоративна кераміка // Національний за- повідник «Софія Київська». – К., 2004. – С. 414–415. 16. Див. посилання 10. 17. Див. посилання 2, 10, 11. 18. Про реконструкції Михайлівського собору Києва див. Дег- тярьов М.Г., Реутов А.В. Михайлівський Золотоверхий монастир. – С. 109–114. 19. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://day.kyiv.ua/ uk/photo/yak-kahli-stvoryuyut-svyato. 20. Дегтярьов М.Г., Реутов А.В. Михайлівський Золотоверхий монастир. – С. 115–116. 21. Hewryk T.D. The Lost Architecture of Kiev. – 2 ed. – The Ukrainian Museum, New York, 1987. – P. 13–15, 17–18, 25–26, 29–30, 45–47, 52– 55; Carl Peter Mazer: Images of mid. 19th-century Kyiv. – Stockholm, 1999. – P. 29–32, 40–42, 51–52; Таранушенко С.А. Пам’ятки архі- тектури Київської губернії. – Х., 2011. – С. 58–59, 64, 83, 87, 97–98, 100, 105, 109–110, 118, 120. 22. Таранушенко С.А. Пам’ятки архітектури Київської гу- бернії. – С. 153, 154; Фотоархів Таранушенка С.А. Інститут ру- копису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського у Києві, ф. 278, № 522. 23. Вечерський В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лі- вобережної України. – К., 2005. – С. 226–228. 24. Логвин Г.Н. По Україні: стародавні мистецькі пам’ятки. – К., 1968. – С. 423, 435. 25. Мезенцев В. Про стиль архітектури палацу І. Мазепи в Ба- турині за рисунком 1744 р. та археологічними даними // Батурин- ська старовина. Збірник наукових праць, присвячений 300-літтю Батуринської трагедії. – К., 2008. – С. 216–235; його ж. Декор па- лаців І. Мазепи в Батурині за матеріалами розкопок 2009 р. // Сі- верщина в історії України. Збірник наукових праць. – Вип. 3. – К. – Глухів, 2010. – С. 151–163; його ж. Реконструкція та порівняль- ний аналіз керамічного герба І. Мазепи з декору його палацу в Батурині // Сіверщина в історії України. Збірник наукових праць. – Вип. 4. – К. – Глухів, 2011. – С. 163–171; його ж. Західні, україн- ські та російські прийоми в архітектурі й декорі палацу І. Мазе- пи в Батурині // Сіверщина в історії України. Збірник наукових праць. – Вип. 6. – К. – Глухів, 2013. – С. 220–234; його ж. Дискусійні питання про розміри, архітектурний тип та аналогії палацу І. Ма- зепи на Гончарівці // Сіверщина в історії України. Збірник науко- вих праць. – Вип. 7. – К. – Глухів, 2014. – С. 26–38; його ж. Мощення підлог палацу І. Мазепи у Батурині: комп’ютерні реконструкції та порівняльний аналіз // Сіверщина в історії України. Збірник нау- Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018 136 кових праць. – Вип. 8. – К. – Глухів, 2015. – С. 133–144; його ж. За- хідні аналогії конструкцій підлог Мазепиного палацу в Батурині // Сіверщина в історії України. Збірник наукових праць. – Вип. 9. – К. – Глухів, 2016. – С. 196–210; Mezentsev V. Mazepa’s Palace in Baturyn: Western and Ukrainian Baroque Architecture and Decoration // Poltava 1709: The Battle and the Myth / Ed. S. Plokhy. – Cambridge, Mass. – 2012. – P. 433–470; Когут З., Мезенцев В., Коваленко В., Си- тий Ю. Історико-археологічні дослідження гетьманських резиден- цій Батурина. – Торонто, 2011. – С. 11–16; Вказ. автори. Розкопки на садибі Івана Мазепи та фортеці Батурина у 2011 р. – Торонто, 2012. – С. 11–16; Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю., Скороход В. Роз- копки у Батурині 2012 р. Культура козацької еліти Мазепиного дво- ру. – Торонто, 2013. – С. 11–14; Вказ. автори. Археологічні дослі- дження у Батурині 2013–2014 рр. Палаци Івана Мазепи та Кирила Розумовського. – Торонто, 2015. – С. 14–25; Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Розкопки у Батурині 2015 року. Реконструкції інтер’єрів палацу Івана Мазепи. – Торонто, 2016. – С. 9–22. 26. Мезенцев В. Про стиль архітектури палацу І. Мазепи в Бату- рині. – С. 217–219; його ж. Західні, українські та російські прийоми в архітектурі й декорі палацу І. Мазепи в Батурині. – С. 221–226; Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю., Скороход В. Розкопки у Батури- ні 2012 р. Культура козацької еліти Мазепиного двору. – С. 12–14. 27. Вечерський В. Гетьманські столиці України. – С. 185. Див. також посилання 26. 28. Мезенцев В. Декор Мазепиного палацу в Батурині: італійське та українське бароко // Історико-культурні надбання Сіверщини у контексті історії України. Збірник наукових праць. – Глухів, 2006. – С. 76–77; Коваленко В., Моця О., Ситий Ю. та ін. Науковий звіт про археологічні роботи 1995 р. на території смт. Батурина Бахмацько- го району Чернігівської області та археологічні розвідки на Чер- нігівському Задесенні // Науковий архів Інституту археології НАН України (НА ІА НАНУ). – 1995. – С. 17. – Рис. 28, 1–8; Ситий Ю., Ко- валенко В., Мезенцев В. та ін. Науковий звіт про археологічні до- слідження в охоронних зонах Державного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» в смт. Батурин Бахмацького р-ну Чернігівської області в 2004 р. // НА ІА НАНУ. – 2004. – С. 69. – Рис. 241–244; Вказ. автори. Науковий звіт про археологічні до- слідження в охоронних зонах історико-культурного заповідни- ка «Гетьманська столиця» в смт. Батурин Бахмацького р-ну Чер- нігівської області в 2007 р. // НА ІА НАНУ. – 2007. – Рис. 317, 319; Вказ. автори. Науковий звіт про археологічні дослідження в охо- ронних зонах Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» в м. Батурин Бахмацького р-ну Чернігів- ської області у 2010 р. // НА ІА НАНУ. – 2010. – С. 20–21. – Рис. 22, 24. 29. Мезенцев В.І. Керамічні розетки з декору палацу І. Мазепи в Батурині: комп’ютерні реконструкції та київські аналогії. – С. 149– 158; Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Археологічні досліди Бату- рина 2016 року. Керамічні оздоби палацу Івана Мазепи. Торонто, 2017. – С. 12–22; Вказ. автори. Розкопки Батурина 2016–2017 рр. Керамічні оздоби споруд Мазепи і Розумовського // Гомін Украї- ни. – Рік LXIX. – № 32 (3694). – Торонто, 29 серпня 2017. – С. 6–8. 30. Ситий Ю., Мироненко Л. Декоративні кахлі з оздоблення нововиявленої споруди палацового комплексу Івана Мазепи на Гончарівці // Сіверянський літопис. – 2010. – № 4–5. – С. 13. Див. також посилання 29. 31. Про архітектуру і зовнішній декор Микільського собору Ки- єва див., наприклад, Шероцкій К.В. Кіев: путеводитель. – К., 1917. – С. 266–268; Вечерський В. Втрачені об’єкти архітектурної спад- щини України. – К., 2002. – С. 69, 79. 32. Ситий Ю., Мироненко Л. Декоративні кахлі з оздоблення нововиявленої споруди палацового комплексу Івана Мазепи на Гончарівці. – С. 15. 33. Цапенко М. Архитектура Левобережной Украины XVII– XVIII веков. – С. 130; Логвин Г.Н. По Україні. – С. 69, 73; Вечер- ський В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України. – С. 22–23; Таранушенко С.А. Пам’ятки архітектури Ки- ївської губернії. – С. 163. 34. Набок Л.Н., Юрченко О.В. Церковне будівництво Переясла- ва за гетьманських часів // Матеріали науково-практичної кон- ференції «Культурно-релігійний розвиток Гетьманщини кінця 17 – початку 18 ст.». – Ніжин, 2006. 35. Щиро дякую С.Б. Юрченку за консультації про датування Михайлівської церкви Переяслава та цінні інформації про кера- мічні розетки споруд Києва XVII–XVIII ст. 36. Фотоархів Таранушенка С.А. Інститут рукопису Національ- ної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського у Києві, ф. 278, № 522. 37. Україна – козацька держава / Укладач В.В. Недяк / Вид. 2. – К., 2007. – С. 737. 38. Павленко С.О. Іван Мазепа як будівничий української куль- тури. – К., 2005. – С. 128–129, 136. 39. Вказ. праця. – С. 152; Вечерський В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України. – С. 225. 40. Сіткарьова О.В. Успенський собор Києво-Печерської Лав- ри. – К, 2000. – Рис. 15,б, 22,а, 23,а,б,г, 24,б,в; її ж. Архітектур- ний ансамбль Києво-Печерської лаври та її історичного оточен- ня за доби гетьмана І.С. Мазепи. – С. 73; Степовик Д.В. Історія Києво-Печерської Лаври. – К., 2001. – Рис. 43–46, 149; Крізь віки. Київ в образотворчому мистецтві / Упоряд. Н. Белічко. – К., 2016. – С. 42, 45, 49, 52, 53. 41. Степовик Д.В. Історія Києво-Печерської Лаври. – Рис. 78; Крізь віки. – С. 52. 42. Див., наприклад, Каргер М.К. Древний Киев. – Т. 2. – М. – Л., 1961. – С. 109–113. – Рис. 24; Нікітенко Н.М. Свята Софія Ки- ївська: історія в мистецтві. – К., 2003. – С. 229–231, 246. – Рис. 37, 42; Крізь віки. – С. 54. 43. Ернст Ф. Київська архітектура XVII віку // Київ та його око- лиці в історії і пам’ятках. – К., 1926. – С. 142–143. 44. Каргер М.К. Древний Киев. – Т. 2. – С. 116–117. – Рис. 25. 45. Дякую за це повідомлення Л.І. Виногродську. 46. Ернст Ф. Київська архітектура XVII віку. – С. 145–147; Сіткарьо- ва О.В. Успенський собор Києво-Печерської Лаври. – С. 33. – Рис. 20. 47. Ернст Ф. Київська архітектура XVII віку. – С. 163. 48. Krynicka M., Wierzbicki M. Octaviano Mancini architekt w służbie metropolity Piotra Mohyły // Rozprawy i sprawozdania Muzeum Narodowego w Krakowie. – T. V. – Krakόw, 1959. – S. 22–40; Міляєва Л. Митрополит Петро Могила і мистецтво Києва 30–40-х рр. XVII ст. // Вісник Львівського університету. Серія мистецтво. – Вип. 3. – 2003. – С. 163–165, 170. 49. Мусієнко П.Н. Кераміка // Історія українського мистецтва. – Т. 3. – К., 1968. – С. 331. Див. також Виногродська Л.І. Архітек- турно-декоративна кераміка. – С. 412–413. 50. Фінадоріна Д.В. Художньо-декоративні різновиди комп- лексу пічної кахлі XVII ст. з розкопок Київського Арсеналу // Бо- лховітіновський щорічник 2010. – К., 2011. – С. 135–143. Див. та- кож посилання 49. 51. Мезенцев В.І. Західні, українські та російські прийоми в архітектурі й декорі палацу І. Мазепи в Батурині // Сіверщина в історії України. – Вип. 6. – К. – Глухів, 2013. – С. 227–228. 52. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://allreferat.com. ua/uk/mustectvo_kyltyrologiya_arhitektyra/kontrolnaya/4704/page/2. 53. Див., наприклад, Логвинська Л., Тищенко О. Майоліка. – К., 1966. – С. 88, 89; Логвин Г.Н. Стильові риси архітектури і мо- нументально-декоративного мистецтва українського бароко // Архітектурна спадщина України. – К., 2002. – Вип. 4. – С. 51–59; Фінадоріна Д.В. Керамічні полив’яні розетки архітектурних пам’я- ток Верхньої лаври. – С. 52, 58. Мезенцев В.И. Керамические розетки построек Центральной Украины XVII–XVIII вв. В статье впервые обобщаются и сравниваются дан- ные о размерах, формах, типах и орнаментации кера- мических поливных розеток XVII–XVIII вв. из декора зданий Киева, Батурина, Переяслава, других городов и монастырей Среднего Поднепровья. Определяются их датировка, аналогии, центр и ареал распростра- нения этого приема. Публикуются фото таких дета- лей и украшенных ими храмов, компьютерные рекон- струкции розеток из дворца И. Мазепы в Батурине. Ключевые слова: Киев, Батурин, Гончаровка, Переяс- лав, Среднее Поднепровье, постройки И. Мазепы, кера- мические поливные розетки. Mezentsev V.I. Ceramic rosettes of the structures in the 17th–18th-century Central Ukraine This article for the fi rst time collects and compares the data on dimensions, forms, types, and ornamentations of the 17th–18th-century glazed ceramic rosettes adorning the structures of Kyiv, Baturyn, Pereiaslav, and other towns and monasteries in the Middle-Dnieper Region. It determines the dating, analogies, centre and area of application of these decorative details. Their photos and those of the churches with such embellishments as well as the computer reconstructions of the rosettes from Ivan Mazepa’s palace in Baturyn are presented. Key words: Kyiv, Baturyn, Honcharivka, Pereiaslav, the Middle-Dnieper Region, Ivan Mazepa’s buildings, glazed ceramic rosettes. 10.04.2018 р. j

Керамічні розетки споруд Центральної України XVII–XVIII ст.

Institution

Ähnliche Einträge