Історіографічно-джерелознавчі матеріали до вивчення Чернігово-Сіверського писанкарства
У статті розглядаються історіографія та джерела, в яких висвітлюються звичаї, обряди, вірування, пов’язані з писанкарством на Чернігово-Сіверщині. Авто- ром вперше оприлюднюється рукописний текст, у якому описано виготовлення писанок на Чернігівщині. Не менший інтерес становлять матеріали різних...
Gespeichert in:
| Datum: | 2018 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2018
|
| Schriftenreihe: | Сіверщина в історії України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180728 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Історіографічно-джерелознавчі матеріали до вивчення Чернігово-Сіверського писанкарства / В.М. Ткаченко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 365-369. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-180728 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1807282021-10-17T01:27:06Z Історіографічно-джерелознавчі матеріали до вивчення Чернігово-Сіверського писанкарства Ткаченко, В.М. Нова історія У статті розглядаються історіографія та джерела, в яких висвітлюються звичаї, обряди, вірування, пов’язані з писанкарством на Чернігово-Сіверщині. Авто- ром вперше оприлюднюється рукописний текст, у якому описано виготовлення писанок на Чернігівщині. Не менший інтерес становлять матеріали різних архівних фондів, у яких простежується існування цього виду народного декоративно-ужиткового мистецтва у краї. В статье рассматриваются историография и источники, в которых освещаются обычаи, обряды, верования, связанные с писанкарством на Чернигово-Северщине. Автором впервые публикуется рукописный текст, в котором описано изготовление писанок на Черниговщине. Не меньший интерес представляют материалы различных архивных фондов, в которых прослеживается существование этого вида народного декоративно-прикладного искусства в крае. The article deals with historiography and sources in which the customs, rites, beliefs associated with pysanka painting in Chernihiv-Siversk are covered. A handwritten text in which describes the manufacturing of pysanka in Chernihiv region is published for the first time by the author. Of no less interest are the materials of various archival funds which traced the existence of this type of folk decorative and applied arts in the province. 2018 Article Історіографічно-джерелознавчі матеріали до вивчення Чернігово-Сіверського писанкарства / В.М. Ткаченко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 365-369. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180728 930.1:398.332.12(477.51) uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Нова історія Нова історія |
| spellingShingle |
Нова історія Нова історія Ткаченко, В.М. Історіографічно-джерелознавчі матеріали до вивчення Чернігово-Сіверського писанкарства Сіверщина в історії України |
| description |
У статті розглядаються історіографія та джерела,
в яких висвітлюються звичаї, обряди, вірування, пов’язані з писанкарством на Чернігово-Сіверщині. Авто-
ром вперше оприлюднюється рукописний текст, у якому описано виготовлення писанок на Чернігівщині. Не
менший інтерес становлять матеріали різних архівних фондів, у яких простежується існування цього виду
народного декоративно-ужиткового мистецтва у краї. |
| format |
Article |
| author |
Ткаченко, В.М. |
| author_facet |
Ткаченко, В.М. |
| author_sort |
Ткаченко, В.М. |
| title |
Історіографічно-джерелознавчі матеріали до вивчення Чернігово-Сіверського писанкарства |
| title_short |
Історіографічно-джерелознавчі матеріали до вивчення Чернігово-Сіверського писанкарства |
| title_full |
Історіографічно-джерелознавчі матеріали до вивчення Чернігово-Сіверського писанкарства |
| title_fullStr |
Історіографічно-джерелознавчі матеріали до вивчення Чернігово-Сіверського писанкарства |
| title_full_unstemmed |
Історіографічно-джерелознавчі матеріали до вивчення Чернігово-Сіверського писанкарства |
| title_sort |
історіографічно-джерелознавчі матеріали до вивчення чернігово-сіверського писанкарства |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2018 |
| topic_facet |
Нова історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180728 |
| citation_txt |
Історіографічно-джерелознавчі матеріали до вивчення Чернігово-Сіверського писанкарства / В.М. Ткаченко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 365-369. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT tkačenkovm ístoríografíčnodžereloznavčímateríalidovivčennâčernígovosíversʹkogopisankarstva |
| first_indexed |
2025-07-15T20:58:35Z |
| last_indexed |
2025-07-15T20:58:35Z |
| _version_ |
1837748051691700224 |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
365
ПОСИЛАННЯ
1. Виноградський Ю.С. Сосниця та її околиці (Топографіч-
ні й археологічні матеріяли, перекази та історичні відомо-
сті) / Ю.С. Виноградський / Чернигів і Північне Лівобереж-
жя. Огляди, розвідки, матеріяли. – К.: Державне видавництво,
1928. – C. 147–169.
2. Виноградський Ю.С. Назви міст, сіл і річок Чернігівщини
/ Ю.С. Виноградський // Мовознавство, 1957 р. – Т. 14. – С. 2–5.
3. Покотило В.Ф., Сироткіна Г.Ф. Шляхами історії / В.Ф. Поко-
тило, Г.Ф. Сироткіна // Колгоспна правда. – 1989. – 4 лип.
4. Калібаба Д.П. Мені – 930 років. 1066 – 1996. Історична довід-
ка /Д.П. Калібаба // Наше слово. – 1996. – 10 січ.
5. Энциклопедическій словарь. Изд. Ф.А. Брокгаузъ, И.А. Ефронъ.
– СПб.: Типо-Литографія И.А. Ефрона, Прачешный пер., № 6. –
1896. – Т. XIX. – 476 с.
6. Салтан О.М. Місто Мена в історичній та науковій ретроспек-
тиві. Науково-документальний нарис / О.М. Салтан. – Харків: Бар-
баріс-Прінт, 2013. – 170 с.
7. Янко М.Т. Топонімічний словник Української РСР / М.Т. Янко.
– К.: Знання, 1973. – 179 с.
8. Кругляк Ю.М. Ім’я вашого міста / Ю.М. Кругляк. – К.: Науко-
ва думка, 1978. – 151 с.
9. Калібаба Д.П., Соляник В.С. Наша рідна Менщина / Д.П. Ка-
лібаба, В.С. Соляник. – Мена: Домінант, 2003. – 176 с.
10. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. Науко-
во-популярні статті, розвідки / О.П. Знойко. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.
11. Янко М.Т. Топонімічний словник України: Словник-довід-
ник / М.Т. Янко. – К.: Знання, 1998. – 432 с.
12. Поспелов Е.М. Географические названия мира: Топоними-
ческий словарь: Свыше 5000 единиц / Е.М. Поспелов. – М.: Рус-
ские словари, 1998. – 372 с.
13. Коваль А.П. Знайомі незнайомці. Походження назв посе-
лень України / А.П. Коваль. – К.: Либідь, 2001. – 304 с.
14. Салтан О.М. Урустай – «князь» менський / О.М. Салтан //
Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал. – 2011.
– № 1 (97). – С. 9–17.
15. Салтан О.М. До питання про першу літописну згадку про
місто Мена, Чернігівської області / О.М. Салтан // Українознав-
ство. Науковий громадсько-політичний культурно-мистець-
кий релігійно-філософський педагогічний журнал. – 2011. –
№ 2 (39). – С. 187–192.
16. Салтан О.М. Історичний, хронологічний та топонімічний ана-
ліз походження міста Мени / О.М. Салтан // Сіверянський літопис.
Всеукраїнський науковий журнал. – 2015. – № 2 (122). – С. 91–128.
17. Сироткіна Г.Ф. Тож скільки років нашій Мені. Дискусія
триває / Г.Ф. Сироткіна // Наше слово 24 серпня 2013. [Елек-
тронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http://nslovo.com/
blog/tozh-skilky-rokiv-nashij-meni-dyskusiya-tryvaje. – заголо-
вок з екрану. – 19.02.17.
18. Магула А.В. Мена – місто давнє, сіверянське (щодо висвіт-
лення історії давнього населеного пункту в публікаціях О. Салта-
на) / А.В. Магула // Сіерянський літопис. Всеукраїнський науко-
вий журнал. – 2016. – № 1 (127). – С. 148–175.
19. Великий тлумачний словник сучасної української мови /
Уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел. – К.: Ірпінь ВТФ «Перун», 2009. – 1736 с.
20. Грінченко Б.Д. Словарь української мови / Б.Д. Грінченко /
Упор. з дод. влас. матеріалу Б.Д. Грінченко: в 4-х т. – Т. 2. – К.: Ви-
давництво Академії наук Української РСР, 1958. – 573 с.
21. Фасмер М.Ю. Этимологический словарь русского языка
/ М.Ю. Фасмер: В 4-х т. – М.: Азбука-Терра, 1996. – Т. 2. – 672 с.
22. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка
/ В.И. Даль. – МЕНЯТЬ. [Електронний ресурс]. – Режим доступу
до сайту: http://enc-dic.com/dal/Menjat-15422.html. – Заголовок
з екрану. – 19.05.13.
23. Тихомиров М.Н. Список русских городов дальних и ближ-
них / М.Н. Тихомиров. – М., Наука, 1979. – 361 с.
24. Павленко С.О. Мікротопоніми Чернігово-Сіверщини /
С.О. Павленко. – Чернігів: ПВК «Десна», 2013. – 600 с.
25. Тищенко К.М. Литва на Сіверщині. Топонімічні свідчення.
/ К.М. Тищенко [Електронний ресурс]. – Режим доступу до сай-
ту: http://www.langs.com.ua/publics/KM/Lytva/2.htm. – Заголовок
з екрану. – 19.05.13.
26. Краткий русско-литовский и литовско-русский словарь /
Parenge Ilona Mugeniene. – Каunas.: Vaiga. – 511 p.
27. Никонов В.А. Краткий топонимический словарь / В.А. Ни-
конов. – М.: Издательство Мысль, 1966. – 509 с.
28. Лучик В.В. Етимологічний словник топонімів України /
В.В. Лучик. Відп. ред. В.Г. Скляренко. – К.: ВЦ Академія, 2014. – 544 с.
29. Топоров В.Н., Трубачев О.Н. Лингвистический анализ гидро-
нимов Верхнего Поднепровья / В.Н. Топоров, О.Н. Трубачев. – М.:
Издательство Академии Наук СССР, 1962. – 270 с.
Салтан А.Н. Топонимические вариации объяснения
названия города Мена Черниговской области
Статья посвящена анализу названия одного из насе-
ленных пунктов Черниговской области – городу Мена.
Рассмотрены и систематизированы существующие
на сегодняшний день интерпретации этого топонима.
Среди большого количества научных и псевдонаучных
точек зрения наиболее вероятной, по мнению автора
статьи, является та, которая объясняет прямую вза-
имосвязь между названием города и одноименной реки,
на которой современный райцентр Мена и расположен.
Следовательно, по мнению ученого, архаичная ин-
терпретация гидронима дала название топониму, ко-
торый возник еще во времена раннего железного века.
Ключевые слова: этнографическая версия, историки,
город Мена, ученые, научный анализ, топоним.
Sаltan O.M. Toponymic variations of explaination of the
name of the city of Mena Chernihiv region
The article is devoted to analysis of the name of one
of the settlements in Chernihiv region – the city of Mena.
The current interpretation of this toponym are reviewed
and systematized. According to the author, among a large
number of scientifi c and pseudo-scientifi c points of view, the
most probable is that which explains the direct relationship
between the name of the town and the river on which the
modern district of Mena is located.
There fore, according to the scientist, archaic interpretation
of the hydronym gave the name to the place name, which
originated during the early iron age.
Key words: ethnographic version, historians, Mena,
scientists, scientifi c analysis, toponym.
25.01.2018 р.j
УДК 930.1:398.332.12(477.51)
В.М. Ткаченко
ІСТОРІОГРАФІЧНО-ДЖЕРЕЛОЗНАВЧІ
МАТЕРІАЛИ ДО ВИВЧЕННЯ ЧЕРНІГОВО-
СІВЕРСЬКОГО ПИСАНКАРСТВА
У статті розглядаються історіографія та джерела,
в яких висвітлюються звичаї, обряди, вірування, пов’я-
зані з писанкарством на Чернігово-Сіверщині. Авто-
ром вперше оприлюднюється рукописний текст, у яко-
му описано виготовлення писанок на Чернігівщині. Не
менший інтерес становлять матеріали різних архів-
них фондів, у яких простежується існування цього виду
народного декоративно-ужиткового мистецтва у краї.
Ключові слова: Чернігівщина, Глухівщина, писанка, об-
ряд, музейні колекції.
Українська писанка, як джерело інформації, від-
творює в орнаментації та кольоровій гамі регіон, з
якого походить.
Сучасні наукові дослідження неможливі без будь-яко-
го аналізу історіографічних та джерелознавчих студій,
у тому числі й опрацювання архівних матеріалів. Серед
установ України, у яких зберігаються цінні фактогра-
фічні матеріали з української культури, варто виділити
Архівні наукові фонди рукописів та фонозаписів Інсти-
туту мистецтвознавства, фольклористики та етнології
Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018
366
У матеріалі про чернігівські писанки, який був озвуче-
ний на ХІV Археологічному з’їзді у Чернігові у 1908 р., го-
вориться про те, що на Чернігівщині на початку ХХ ст. збе-
реглася традиція виготовлення писанок до Великодня [8].
Так, у виданні Б. Бутника-Сіверського [4] про україн-
ський народний живопис, в одній із таблиць надрукова-
но кольорові зображення шести писанок із Глухівсько-
го та Сосницького повітів Чернігівської губернії ХІХ ст.
Національний музей декоративно-ужиткового мисте-
цтва України має одну з найбагатших колекцій писанок.
Серед її розмаїття зберігаються вироби з Чернігівщини.
Зокрема, тут представлено розписані великодні яйця з
колишніх повітів: Глухівського (нині Глухівський район
Сумської обл.) та Сосницького (нині Менського району
Чернігівської обл.). Ще певна частина не має точно ви-
значеного місця виготовлення.
В альбомі, в якому показані колекції Музею, розміще-
но 5 кольорових фотографій чернігівських писанок [6].
У каталозі етнографічних колекцій, що зберігаються у
Російському етнографічному музеї, зазначено, що серед
збірки предметів (61 шт.), які були закуплені В.П. Шнай-
дером у 1905 р., у Глухівському повіті Чернігівської губер-
нії, були і писанки, проте не вказано, яка кількість і звід-
ки безпосередньо вони походять [9].
У 1994 р. вийшов друком кольоровий альбом укра-
їнських писанок, автором якого є дослідник із діаспо-
ри Зенон Елиїв [7]. У ньому розміщено чималу кількість
зображень писанок із різних територіально-адміністра-
тивних одиниць України, а також за історико-етногра-
фічними назвами районів, надруковано їх ілюстрації із
діаспори. Незважаючи на те, що охоплено всі етногра-
фічні райони, кількісно в альбомі переважають писан-
ки західних областей. Що стосується Чернігівщини, то в
ньому розміщено одну писанку із Слободи Петрівка При-
луцького повіту. До Чернігівщини автор відніс і розпи-
сані яйця із с. Мутин Кролевецького повіту, яке сьогодні
належить до Сумської обл. (про що він і зазначає). Яйце
із Слободи Петрівка не має назви, орнаментація вико-
нана в червоно-біло-жовто-зеленій гамі барв, тло чер-
воне. На одній з писанок с. Мутин зображено мотив, що
нагадує квітку, яка заповнювнює повністю одну части-
ну поверхні шкаралупи яйця. Саме воно поділене вер-
тикальним пояском навпіл. Тло писанки – біле. Квітка
має червоно-жовто-зелене забарвлення, де листочки зе-
лені. Поясок червоного кольору. Інший орнамент, зобра-
жений на писанці із цього села, має назву «бокова рожа».
Кольорова гама – біло-жовто-червона. Тло писанки чор-
не. Копозиційно поверхня розділена на дві частини вер-
тикальним червоним пояском із жовтими крапками. На
зображенні ми маємо восьмипелюсткову «рожу».
П.П. Рибалко [12] висвітлено історію формування ко-
лекції писанок В. Ястребова, її доля, семантика писан-
кових орнаментів. Проводячи аналіз зібрання за ма-
теріалами дослідника, автор зазначає, що у ній було
представлено і писанки Новгород-Сіверського повіту
ім. М.Т. Рильського НАН України. Серед них містяться
і матеріали Етнографічної комісії ВУАН. Їх опрацюван-
ня дає можливість дослідити існування писанкарства у
20-х рр. ХХ ст. у різних етнорегіонах України, незважа-
ючи на антирелігійну боротьбу влади, у тому числі і з
українськими обрядами та звичаями.
Найбільш повно опрацював публікації, у яких розгля-
дається писанкарство Чернігівщини, А. Адруг [1; 2; 3]. Ав-
тором статті частково вже опубліковані матеріали про
писанки з рукописних фондів Інституту [14; 15] та істо-
ріографічно-джерелознавчу статтю, в якій аналізують-
ся різнопланові інформаційні відомості про це народне
мистецтво Чернігівщини [16]. Тому ми не будемо дета-
лізувати розгляд питання історіографії, а більше звер-
немо увагу на публікацію архівних документів, у яких
засвідчено існування виготовлення писанок та їх викори-
стання у великодній обрядовості Чернігово-Сіверщини.
Мета статті – проаналізувати відомості про писан-
карське мистецтво регіону за історіографічними та дже-
релознавчими матеріалами.
Основним завданням є оприлюднення архівних до-
кументів, у яких зафіксовано існування розпису вели-
кодніх яєць, та збагачення джерельної бази.
П. Литвинова, яка збирала етнографічний матеріал у
Глухівському повіті Чернігівської губернії у ХІХ ст., звер-
нула увагу і на писанки. У роботі «Южно-русский орна-
мент» (1878) вона вперше подала технологію виготов-
лення розфарбованих великодніх яєць та вказала, що
перед Великоднем у «м. Воронежі Глухівського повіту
їх продають по 1–2 копійки за штуку» [11]. Варто зазна-
чити і наступне: у її виданні також розміщено таблицю
із писанками цієї місцевості.
Серед матеріалів Пелагеї Литвинової, що зберігають-
ся в Архівних наукових фондах рукописів та фонозаписів
ІМФЕ ім. М.Т. Рильського, яку, як відомо, цікавив україн-
ський народний орнамент, також маємо невелику кіль-
кість малюнків писанок [22; 15, с. 104–110].
У каталозі С. Кульжинського (1899 р.) [10] вміщено
велику за обсягом і ґрунтовну на той час за значимі-
стю статтю про писанкарство, а також таблиці з 2219
писанками. 33 таблиці були в кольорах, решта – це малі
схематичні рисунки 144-х узорів в одній таблиці. Вони
походили з Харківської, Чернігівської, Полтавської, Ки-
ївської, Херсонської та інших губерній і були поділе-
ні за типами. Кожна писанка мала порядковий номер,
а також записувалося місце її походження, рік, назва і
від кого одержано. Вказувалось (якщо відомо) прізви-
ще писанкарки. Із Чернігівської губернії колекція пи-
санок Лубенського музею К.М. Скаржинської попов-
нилася 75 екземплярами. Вони походили із сіл Слоут
(Глухівський пов. – 21 шт.) та Андріївка, Добротів, Му-
тин (Кролевецький пов. – 54 шт.). З них 11 увійшло в
кольорову частину каталогу. Ще 7 писанок були із сіл
Слобода Петрівка, Дідівці та Рудівка тодішнього При-
луцького повіту, який входив до Полтавської губернії.
ISSN 2218-4805
367
тодішньої Чернігівської губернії. Усього їх було 7 штук.
В іншій статті П. Рибалко [13] розглядає колекцію
народних писанок, яка була зібрана В.М. Ястребовим
та ілюстрації якої були розміщені у відомому катало-
зі С. Кульжинського (1899 р.). Автор розкриває процес
збирання самої колекції та дослідження В. Ястребовим
цього виду народного мистецтва. Що стосується писа-
нок Чернігівщини, то науковець, як і в попередній ро-
боті, зазначає, що в зібранні було 7 писанок з Новго-
род-Сіверського повіту Чернігівської губернії.
Автор матеріалу із с. Лави Сосницького р-ну на Чер-
нігівщині у своєму повідомленні на адресу Етнографіч-
ної комісії ВУАН описав процес виготовлення писанок до
Великодня в цьому селі. Дослідник пояснює, як виглядає
крашанка, а як писанка, вказує на те, що останні виготов-
ляють, в основному, для дітей і для подарунків родичам.
Він звертає увагу на інші аспекти, пов’язані із виготов-
ленням та використанням писанок. Далі наводимо сам
документ зі збереженням орфографії та авторського ви-
кладу матеріалу. Принагідно зазначимо, що ім’я та пріз-
вище автора невідоме, є тільки ініціали.
«В нашому селі ще додержуються звичаю малювати
писанки на Великдень. Відкіля цей звичай пішов – не
знають. В нас є назви: писанка і крашанка. Крашанки
– це яєчко просто покрашене, а писанка – розмальо-
ване. Фарбує яєчка кожна хазяйка в хаті, а пишуть де-
яки особи для подарунків родичам (особливо для діток)
і знайомим. Головним чином пишуть старі баби й мо-
лодиці, іноді їх прохають це зробити родичі та близь-
кі сусіди без ніякої плати. Більшість крашанок роблять
для молодих хлопців і тому вибирають яєчка кріпки, так
звані «цицарки». Красити починають яєчка на страст-
ному тіжні в четвер, так званий «чистий». Фарби купу-
ють в м. Сосниці більш усього червоні та сині, а своє-
рідні роблять: з цибулі беруть верхні лушпайки варять
у воді, фарбують і одержують жовті яєчка.
З ольхової кори: сушать кору, мнуть і мішають її з «ку-
корвасом» і одержують буру фарбу.
З полови, яка фарба не міг узнать.
Ще купляють порошок «кірку» – котру варять в воді
і з неї одержується фарба вишнева. Для писання яєчок
вживають таке приладдя: Перше зветься «кісточка» яка
складається з деревянного держака і щетинки, а друга
теж з деревянного держака і тоненького зогнутого ку-
сочка заліза [23, арк. 1].
Перед крашанєм беруть яєчка вимивають, витирають
і сушать, потім беруть розтоплений віск і своїм прилад-
дям розмальовують яєчко – коли віск засихає, тоді яєч-
ка фарбують в ріжні кольори і вже тоді кидають в воду
і варять, потім впускать в другу фарбу щоб закрасити
місця після розтоплення воску.
Потім прості крашанки ще витирають об матерію, но-
сик й кушку, за для того щоб показати, що яйцо крип-
ке коли гуляють на вбитки; думають що крипки яйца
фарба не бере.
Коли пишуть писанки яйцо тримають в лівій руці, дер-
жак в правій і пишуть від носика до кушки, пишуть біля
печі щоб віск не застивав. Потім розводять краску в блю-
дечку і ворочають рукою і після цього опускають вводу.
Коли зваряться, то їх вмащують в жир, щоб були блиску-
чи. Назви таки: «кручечки» від назви орнаменту, «рожа»
– похожа на квітку рожи, «ракови шійка» – те ж зв’яза-
на з раком. «Гнуздечка» – схожа з обротькою яку вжива-
ють для коней. І ще є инши, але не бачив їх. Ці орнамен-
ти найбільш вживаються.
Для крашанок воду беруть з річки, а ріжні забобони
вивелись, а можливо баби не кажут.
Писанки святять на Великдень, дарять те ж на про-
тязі перших 3-х днів свята, більш усього дітям. Коли
йдуть на кладовище, то беруть з собою паску, варену-
ху, яєчка инши страви. На кладовищі качають яєчками
по могилах своїх родичив і їдять, а всі лишки залиша-
ють біля могили [23, арк. 1 зв.].
На Великдень в забаві з яйцами гуляють виключно
хлопці. Уся гра зветься «навбитки». Спочатку б’ють ніс на
ніс, а коли з двох носів один залишається цілим, то тоді
б’ють пушку. Пробують яйця на зуби і дивляться на вагу.
Щоб обдурити свойого товариша, то наливають воском,
кладуть рапійне в яке-небудь місце за для того щоб ви-
сохло і потім його засмалюють смолою, щоб було важче.
Скоролупи від свячених писанок кидають в воду в
річку, щоб не попали під ноги тварини, або людини, бо
рахуючи їх святими. Писанки пишуться в знак того, що
після Воскресіння Христа, одна жінка несучи яєчка на
базар, зустріла Марію Магдаліну і не повірила що Хри-
стос воскрес і при цьому яєчка почервоніли [23, арк. 2].
8 травня 1924 року. П. К.» [23].
П. Коломийченко із с. Порохи Ніжинської округи у
1928 році, готуючи матеріали про народний календар
як дописувач до Всеукраїнської Академії Наук, про під-
готовку до Великодня писав: «Красять і малюють кра-
шанки у п’ятницю і в суботу. Окрашують яйця воском з
свічки – крапають і виходить крашанка. Роблять полос-
ки впродовж і впоперек, а між ними крапинки. Надпи-
сують Х. В. підписують рідко» [21, арк. 127 зв].
Описуючи обрядовість, пов’язану з великодніми пи-
санками, він писав, що шкаралупи від свячених яєць не
викидали, бо вважали це за гріх. Зазвичай селяни кида-
ли їх у річку або закопували [21, арк. 129].
На Григорія, 23 квітня по старому, маленькі діти ба-
вилися крашанками, качали їх та писанки по житу, по
траві і гуляли на вбитки: на носок і гузку. Щоб був до-
брий «биток», шилом пробивали гузку, випускали вміст
із середини і наливали розтопленого воску.
Як і в інших місцевостях, були спритники, які нама-
галися обдурити: ставили під удар спочатку гузку, той
бив гузкою, а тоді зразу непомітно перевертали носок
і розбивали яйце [21, арк. 128]. Як і попередні респон-
денти, автор повідомлення описав аналогічні відомості
про писанки та їх використання. Єдиною відмінністю є
Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018
368
те, що у матеріалі, записаному в с. Лави, в «битки» гра-
ли юнаки, а не малі діти [21].
М. Сакун із с. Носівка на Ніжинщині у повідомлен-
ні на адресу Етнографічної комісії зазначив, що у селі в
основному фарбували крашанки за допомогою природ-
них барвників із рослин. Писанок майже не виготовля-
ли. Автор подав вірування про те, що «перше яйце треба
з’їсти зі шкаралупою», щоб не боліли очі. Серед звича-
їв він зазначає відвідування у понеділок кладовища, де
роздавали старцям крашанки, та провідування жінка-
ми бабів, які приймали у них пологи, яким також несли
освячені яйця [17, арк. 65–65 зв.].
В. Смага з с. Макиївка Лосинівського району у своїх
нотатках до народного календаря про звичаї та віруван-
ня записав, що «щкарупинки, кістки із мяса закопують в
землю. Це для того щоб кури плодились і було в іхньому
житті щастя, а також і корови. Закопують це часто в полі,
щоб родило, а також щоб не побив гряд» [20, арк. 26].
Інший дописувач, І. Петровський, із с. Козацьке Но-
во-Басанського району цієї ж округи занотував віруван-
ня про те, що кістки зі свяченого м’яса й лушпиння хова-
ли і на Григорія (6 травня) їхали на поля, де росло жито,
й закопували у землю, щоб «гряд не побив» [20, арк 27].
У селі Сальне Лосинівського району Ніжинської ок-
руги, як написав П. Чуприна, від усякого лиха в землю
закопували свячене [20].
Іван Іванович Михно із с. Волошнівка Роменської ок-
руги у 1929 р. написав наступне: «Ранененько на Велик-
день ходять христувати діти, дають крашанки, христо-
сують так: «Христос Воскрес нам радість принес, земля
краситься, мир веселиться, се той день настав, що Ісус
Христос із гроба встав, ми Ісуса Христа жилаєм і Вас з
празником поздоровлуєм, з святим Воскресеніям»» [18].
Варто зазначити, що такі записи віншувальних віршів
у рукописних матеріалах та повідомленнях зустріча-
ються не часто, хоча сам обряд як такий існував у ба-
гатьох українських селах.
Повідомив він і про те, що у селі померлому на Велик-
день клали крашанку в труну; описав, як дурили малих
дітей під час гри «навбитки». Щоб виманити натуральне
яйце у когось, брали виточене з дерева і ходили по хлоп-
цях. Завдяки такій хитрості його власник розбивав усі
яйця (бо дерев’яне), і йому всі їх віддавали [18, арк. 254].
Це були непоодинокі випадки – такі підміни намагали-
ся робити повсюдно, але коли це підмічали, то власнику
підробленого яйця інколи було непереливки.
У матеріалах Х. Опришко із п/ф Піски Роменської ок-
руги знайдено повідомлення про те, що «шкаралющу» з
свячених яєць спалювали [20, арк. 32].
І. Дегтярів із м. Березна повідомив Комісії про те,
що у даній місцевості «до бабів (які приймали роди у
жінок – В. Т.) ходять на третій день, приносять паски
(булки), конфетти та яйця» [20, арк. 80], а шкарлупи від
свячених яєць закопували на ниві в землю і це захища-
ло від груду» [20, арк. 82].
Тобто, можемо констатувати, що вірування, пов’яза-
не із закопуванням на полі залишків шкаралупок від свя-
чених яєць, існував на Чернігово-Сіверщині майже по-
всюдно. Відоме це вірування і в інших регіонах України.
Зміст його був однаковим: забезпечення урожаю, захист
від природних стихій, що могли безпосередньо вплинути
на урожайність та в цілому на добробут селянина. Як ба-
чимо, віра в надприродні сили існувала протягом століть.
У той же час І. Андрющенко з м. Конотоп записав у
с. Шаповалівка Конотопського району дещо інше віру-
вання, пов’язане з фрагментами шкаралупи свячених
яєць. Так, він пише, що тут їх кидали у воду, щоб поз-
бутися курячої сліпоти [19, арк. 29].
Артем Лазуха із с. Мороча Сумської округи у своєму до-
писі зазначив, що «крашанки малюють у п’ятницю, але пе-
ред цим у чистий четвер до схід сонця необхідно набрати
води із річки і помити нею яйця. Фарбують в основному у
відварі полови, але купляють порошок виготовлення си-
нього, червоного, зеленого рожевого і жовтого кольору».
Називає він також і дитячі розваги із крашанками (нав-
котка, навбитки) та розповідає, як зробити міцного бит-
ка за допомогою «сапожної смоли» [19; 14, с. 184–187].
Отже, огляд історіографії та джерел, у яких відобра-
жено Чернігово-Сіверське писанкарство, вказує на те,
що мистецтво писанок було знане на цій території дав-
но. Окрім розписаних орнаментом великодніх яєць, ви-
готовлялися і крашанки, які також використовувалися у
звичаєво-обрядовій культурі місцевого населення. Маємо
багато спільних вірувань, що відбивають єдність україн-
ського народу. Варто вказати і на те, що в архівах можна
віднайти оригінальні відомості про писанкарство, його
розвиток та побутування, що потребують публікацій, ана-
лізу та узагальнення.
ПОСИЛАННЯ
1. Адруг А. Писанки Чернігівщини // Народнатворчістьта ет-
нографія. – 1990. – № 4. – С. 64–68.
2. Адруг А. Писанки Чернігівщини // Літературна Чернігівщи-
на. – 1995. – № 6. – С. 95–99.
3. Адруг А. Писанки Чернігіщини: історія і сучасність. Відпо-
відальний редактор – канд. іст. наук., доцент О.Б. Коваленко. –
Чернігів, 2005. – 60 с.
4. Бутник-Сіверський Б. Українське народне мистецтво. Жи-
вопис. – К., 1967. – 58 с., 183 репр.
5. Д. В. Черниговские писанки // Труды Черниговского пред-
варительного комитета по устройству ХIV-го Археологического
съезда в Чернигове. – Чернигов, –1908. – С. 176–178.
6. Державний музей українського народного декоративного
мистецтва УРСР: Альбом. – К., 1983. – С. 279.
7. Елиїв З. Двадцять кіп писанок. – США, Нью-Йорк, 1994. – 31 с.
8. Каталог выставки ХІV Археологического съезда в Чернигове
// Труды Черниговского предварительного комитета по устройству
ХIV-го Археологического съезда в Чернигове. – Чернигов, 1908.
9. Каталог-указатель этнографических коллекций. Украинцы
ХІХ–ХХ вв. / Министерство культуры СССР. Государственный му-
зей этнографии народов СССР [cост. Хазова Н., Карпова О.]. – Ле-
нинград, 1983. – 63 с.
10. Кулжинский С. Описание коллекции народных писанок.–
М., 1899. – Вып. 1. – 176 с.
11. Литвинова П. Южнорусский народный орнамент. Черни-
говская губерния, Глуховский уезд. Узоры вышивания, тканья и
рисования / Собрала и составила Пелагея Яковлевна Литвинова.
– К., 1878. – Вып. 1. – 13 с., 20 лист., табл.
12. Рибалко П. Колекція писанок Володимира Ястребова – консо-
лідуючий фактор національних культур. – Кіровоград, 2010. – 36 с.
ISSN 2218-4805
369
j
13. Рибалко П. Писанки із зібрання В. Ястребова в каталозі
«Опис колекції народних писанок», упорядкованому С.К. Кулжин-
ським (1899 р.) // Єлисавет. Збірник наукових праць Кіровоград-
ського національного технічного університету. Історичні науки.
– Кіровоград, 2012. – Вип. 1.
14. Ткаченко В. Фольклорно-етнографічні матеріали, зібрані в
різних областях України в 1928–1929 рр., як джерело дослідження
писанкарства // Наукові записки Тернопільського національно-
го педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія:
Історія / За заг. ред. проф. І.С. Зуляка. – Тернопіль: Видавництво
ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2015. – Вип. 2. –Ч. 3. – С. 184–187.
15. Ткаченко В. Некоторые вопросы регионального писанкар-
ства Украины: источниковедческий аспект // Современные про-
блемы сервиса и туризма. – Т. 9., № 4. –2015. – С. 104–110.
16. Ткаченко В. Розвиток чернігівського писанкарства: істо-
ріографічно-джерелознавчий аспект // Часопис української іс-
торії / За ред. доктора історичних наук, професора А.П. Коцура. –
К., 2018. – Вип. 37. –С. 93–101.
17. Архівні наукові фонди рукописів та фонозаписів Інститу-
ту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Риль-
ського Національної академії наук України (далі – АНФРФ ІМФЕ
ім. М.Т. Рильського НАН України), ф. 1-дод. Етнографічна комі-
сія, од. зб. 309, 268 арк.
18. АНФРФ ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, ф. 1. Етно-
графічна комісія, од. зб. 310, арк. 254.
19. АНФРФ ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, ф. 1-дод.
Етнографічна комісія, од. зб. 312, 73 арк.
20. АНФРФ ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, ф. 1-дод. Ет-
нографічнакомісія, од. зб. 637, 193 арк.
21. АНФРФ ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, ф. 1. Етно-
графічна комісія, од. зб. 837, 152 арк.
22. АНФРФ ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, ф. 5. Лит-
винова П.Я., од. зб. 149, 4 арк.
23. АНФРФ ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, ф. 43-6. Ка-
бінет антропології та етнології, од. зб. 223, 2 арк.
Ткаченко В.М. Историографическо-источниковедческие
материалы к изучению Чернигово-Северского писанкарства
В статье рассматриваются историография и источ-
ники, в которых освещаются обычаи, обряды, верова-
ния, связанные с писанкарством на Чернигово-Северщи-
не. Автором впервые публикуется рукописный текст,
в котором описано изготовление писанок на Чернигов-
щине. Не меньший интерес представляют материалы
различных архивных фондов, в которых прослежива-
ется существование этого вида народного декоратив-
но-прикладного искусства в крае.
Ключевые слова: Черниговщина, Глуховщина, писан-
ка, обряд, музейные коллекции.
Tkachenko V.M. Historiographic and source study materi-
als to the study of Chernihiv-Siversk pysanka painting
The article deals with historiography and sources in
which the customs, rites, beliefs associated with pysanka
painting in Chernihiv-Siversk are covered. A handwritten
text in which describes the manufacturing of pysanka in
Chernihiv region is published for the fi rst time by the author.
Of no less interest are the materials of various archival funds
which traced the existence of this type of folk decorative and
applied arts in the province.
Key words: Chernihiv oblast, Hlukhivshchyna, pysanka,
ritual, museum collections.
24.02.2018 р.
УДК 94(477): 745/749(677.07)
О.Є. Ковальов
З ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ
МИСТЕЦТВА ВИТИНАНКИ
У статті аналізується історія розвитку мисте-
цтва витинанки. Досліджуються різновиди витинан-
ки на сучасному етапі, характеризується послідовний
перехід на застосування орнаментів та тематичних
композицій у різних галузях творчості.
Ключові слова: декоративно-прикладне мистецтво,
ажурні паперові прикраси, контур, силует.
У середині ХІХ ст. у побуті українського села значне міс-
це займали хатні прикраси об’ємно-просторового рішення:
«павуки», «голуби», «квіти», «витинанки». Найбільшого по-
ширення серед них набули витинанки – сюжетні, орнамен-
тальні прикраси, ажурно витяті ножицями, вирізані ножем
з білого або кольорового паперу. Від техніки виготовлен-
ня походить і сам термін «витинанки». Ці нескладні тех-
ніки і недорогий матеріал дали чудові зразки прорізного
паперового декору, в якому втілені вічні символи приро-
ди, колективний досвід пізнання світу, багатство фантазії.
Здавалося б, що може бути надзвичайного в тако-
му різновиді народного мистецтва, як витинанка, якою
займалися наші матері й бабусі? Та й нині це «рукоді-
лля», копітке і філігранне, дяка Богові, не занепало. Ви-
тинанка може бути унікальним, навіть архісучасним, ні
на йоту не меншовартіснім від інших мистецьких різ-
новидів, високодостойним витвором. Вочевидь, зна-
добилися попередні тривалі студії у станковій графіці,
скульптурі, дошукування найістотніших образотворчих
термінів у народному мистецтві, в спадщині трипільської
культури, Київської Русі, доби козаччини, відтак засво-
їти все, що зробили бойчукісти, шістдесятники, аби все
те «переплавилося» у творчості мистця, постало видат-
ним здобутком національним, співвимірним і з понят-
тям автентичності, яку ми знаємо про традиційне об-
разотворення Японіїї, Китаю, Близького Сходу [6, с. 28].
Тематична спрямованість витинанок – від традицій-
них структур, «древа життя» (народні мотиви) до теми
«Козак Мамай», у яких маємо дивовижне відчуття краси
землі української, то є своєрідним палімпсестом, котрий
можна розглядати безкінечно. Це до того, що в україн-
ській традиції образотворчості ніколи не було натураліз-
му: абстрагованість мислення, відчуття надчасності бути
не лише «своїми», але й «людськими» [6, с. 29].
Нове в декоративному мистецтві цього періоду поля-
гало в тісному взаємозв’язку настінних малюнків з орна-
ментикою й колоритом кахлі, килимів, вишивок. Вити-
нанки розглядалися як важливе доповнення до хатнього
оздоблення і становили з ним певну стильову декоратив-
ну єдність. У розпису будівель, посуду, іграшок, знарядь
праці переважають рослинні мотиви: дерево, кущ, ваза
або окремі гілки й квіти. Від найдавніших часів зберег-
лися зображення солярних знаків, які, однак, утратили
вже свій колишній магічно-міфологічний зміст і вико-
|