Глухів в Українській революції 1917–1920 рр.
У статті досліджуються та максимально повно узагальнюються події Української революції 1917– 1921 рр. у Глухові. Описані здатність і спроможність глухівської інтелігенції до національного державотворення. Показана діяльність більшовиків у місті за часи революції та боротьба його захисників з агре...
Збережено в:
| Дата: | 2018 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2018
|
| Назва видання: | Сіверщина в історії України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180760 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Глухів в Українській революції 1917–1920 рр. / Л.В. Артемова // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 273-276. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-180760 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1807602021-10-17T01:26:36Z Глухів в Українській революції 1917–1920 рр. Артемова, Л.В. Нова історія У статті досліджуються та максимально повно узагальнюються події Української революції 1917– 1921 рр. у Глухові. Описані здатність і спроможність глухівської інтелігенції до національного державотворення. Показана діяльність більшовиків у місті за часи революції та боротьба його захисників з агресією радянської Росії на Глухівщині. В статье исследуются и наиболее полно обобщаются события Украинской революции 1917–1921 гг. в Глухове. Описывается способность и возможность глуховской интеллигенции к национальному государственному строительству. Показана деятельность большевиков в городе в революционные времена и борьба его защитников с агрессией советской России на Глуховщине. In article events of the Ukrainian revolution of 1917-1921 in Hlukhiv are investigated and most fully generalized. The ability and a possibility of Hlukhiv intellectuals to national state construction is described. Activity of Bolsheviks in the city in revolutionary times and fight of its defenders against aggression of the Soviet Russia in Hlukhivshchina is shown. 2018 Article Глухів в Українській революції 1917–1920 рр. / Л.В. Артемова // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 273-276. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180760 94(477): 323.272 «1917/1920» uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Нова історія Нова історія |
| spellingShingle |
Нова історія Нова історія Артемова, Л.В. Глухів в Українській революції 1917–1920 рр. Сіверщина в історії України |
| description |
У статті досліджуються та максимально повно узагальнюються події Української революції 1917–
1921 рр. у Глухові. Описані здатність і спроможність
глухівської інтелігенції до національного державотворення. Показана діяльність більшовиків у місті за часи
революції та боротьба його захисників з агресією радянської Росії на Глухівщині. |
| format |
Article |
| author |
Артемова, Л.В. |
| author_facet |
Артемова, Л.В. |
| author_sort |
Артемова, Л.В. |
| title |
Глухів в Українській революції 1917–1920 рр. |
| title_short |
Глухів в Українській революції 1917–1920 рр. |
| title_full |
Глухів в Українській революції 1917–1920 рр. |
| title_fullStr |
Глухів в Українській революції 1917–1920 рр. |
| title_full_unstemmed |
Глухів в Українській революції 1917–1920 рр. |
| title_sort |
глухів в українській революції 1917–1920 рр. |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2018 |
| topic_facet |
Нова історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180760 |
| citation_txt |
Глухів в Українській революції 1917–1920 рр. / Л.В. Артемова // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 273-276. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT artemovalv gluhívvukraínsʹkíjrevolûcíí19171920rr |
| first_indexed |
2025-07-15T21:03:02Z |
| last_indexed |
2025-07-15T21:03:02Z |
| _version_ |
1837748343335288832 |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
273
УДК 94(477): 323.272 «1917/1920»
Л.В. Артемова
ГЛУХІВ В УКРАЇНСЬКІЙ РЕВОЛЮЦІЇ
1917–1920 РР.
У статті досліджуються та максимально пов-
но узагальнюються події Української революції 1917–
1921 рр. у Глухові. Описані здатність і спроможність
глухівської інтелігенції до національного державотво-
рення. Показана діяльність більшовиків у місті за часи
революції та боротьба його захисників з агресією ра-
дянської Росії на Глухівщині.
Ключові слова: Глухів, Українська революція, Батурин-
ській полк, більшовицький режим, економічна експлуа-
тація, Глухівське земство, Вільне козацтво.
Українська революція 1917–1921 років – один із най-
важливіших і найскладніших періодів в історії україн-
ського народу XX ст. Ця доба була вершиною національ-
но-визвольної боротьби, відродження сучасної української
нації. Носієм революції був український народ і його по-
літична еліта, що зазнала еволюції від ідей політичної ав-
тономії та федерації до усвідомлення необхідності утвер-
дження власної державності.
За роки існування Радянського Союзу дана тема не
відрізняється об’єктивністю висвітлення, бо викладення
і трактування цих подій відбувалося з огляду на відомі
обмеження, які накладалися тоталітарним режимом на
українську історичну науку. В працях істориків того часу
Українська революція в цілому та на Глухівщині зокрема
називається громадянською війною [13; 14; 15]. Докумен-
ти Центрального державного архіву вищих органів вла-
ди та управління України (ЦДАВО) роботу Центральної
Ради та діяльність Української Народної Республіки нази-
вають не інакше, як контрреволюцією, а прагнення укра-
їнців до свого національного самовизначення трактуєть-
ся як опір більшовикам та бандитизм [2; 3; 4].
За часи незалежності нашої держави тема подій Укра-
їнської революції на Глухівщині знайшла своє відобра-
ження у працях В.І. Бєлашова [8], В.В. Вечерського [16].
Наукові дослідження останніх років, викладені у працях
Г.М. Іванущенка [11], С.І. Білоконя [12], О.М. Мірошничен-
ка [18], Ю.О. Коваленка [19], вигідно вирізняються від сво-
їх попередників концептуальною новизною, залученням
нових документів, насиченістю фактами та їх правдивим
трактуванням. Однак, незважаючи на всі успіхи теперіш-
ньої вітчизняної історіографії, і до сьогодні не існує на-
укової роботи, яка б послідовно і синхронізовано у часі
висвітлювала б події даної тематики.
Метою нашого дослідження є максимально повне уза-
гальнення подій Української революції у центрі колишньої
Гетьманщини, у Глухові, на основі широкого поля архів-
них матеріалів та раніше надрукованих праць науковців.
Революційні потрясіння, які охопили Російську імпе-
рію та Україну у березні 1917 р., докотилися і до Глухо-
ва. Як наслідок, на початку березня у місті було сформо-
вано «Виконавчий комітет громадських установ», який
підтримав діяльність влади Тимчасового уряду. Рада ро-
бітничих і сільських депутатів, утворена у Глухові 9 бе-
резня 1917 р., складалася в більшості своїй із есерів та
меншовиків. Влада залишалася в руках міської думи та
земської управи, які після революції не склали своїх по-
вноважень. При цьому слід зауважити, що земська упра-
ва знаходилась не лише в нещодавно збудованому для її
потреб на підмурках Другої малоросійської колегії бу-
динку, який своєю архітектурою нагадував про минулу
історичну славу столичного гетьманського Глухова, а й
була «душею» всього українського у місті. У складі зем-
ства перебували майже самі українці, і саме звідси йшла
свідома українська течія [12, с. 162].
Разом з тим, активну роботу у місті проводили і біль-
шовики, котрі спиралися у Глухові на Конотопський і Пе-
троградський РСДРП(б). У травні 1917 р. Петроградський
комітет РСДРП(б) прислав на допомогу глухівським біль-
шовикам матроса Балтійського флоту М. Чмиря, а Петер-
гофська Рада – двох своїх членів, робітників Путіловського
заводу М. Травникова і Д. Євдокимова [8, c.76]. Більшовики
йшли в народ із гаслами : «Фабрики – робітникам» , «Зем-
ля – селянам». У Глухові, як і на території всієї України,
вони діяли за рекомендацією «обратить главное внима-
ние на расслоение деревни, опираясь на вернейшего со-
юзника большевиков – деревенских бедняков» [3, арк.72],
бо інші верстви населення не підтримували їхньої діяль-
ності. В кожному селі на Глухівщині було створено свій
виконавчий комітет Ради робітничих і селянських депу-
татів. Місцеві селяни називали його не інакше, як «жульо
– хуліганський штаб», бо він складався у переважній біль-
шості із самих лише дезертирів та військових мародерів.
Цей виконком мало не щодня збирав мітинги, вимагаючи
від уряду фантастичних і нереальних реформ [12, с. 162].
Після Жовтневого перевороту в Петрограді, повален-
ня Тимчасового уряду і захоплення влади більшовика-
ми на чолі з В.І. Леніним, ситуація у Глухові зазнала до-
корінних змін. Міська дума і земська управа повністю
підтримали політику Центральної Ради, яка проголосила
створення УНР. З Києва почала докочуватись українська
хвиля національного руху, на чолі якого стояли незру-
сифіковані українські інтелігенти Глухівської земської
управи під проводом глухівчанина, українського наці-
оналіста та громадського діяча, старенького секретаря
Земства – Онацького. Право на національне самовизна-
чення українців, розбудову власної Української Держави
також підтримала молодь міста, приїжджі з Києва офі-
цери та козаки. Крім них, політику Центральної Ради у
Глухові підтримали студенти, а потім і селяни [11, с. 155].
В складних умовах формувалися українські військові
частини з українізованих полків колишньої царської ар-
мії та загони Вільного козацтва [9; 10]. Центральна Рада
прислала до Глухова декілька військових частин та Вільне
козацтво для охорони місцевого самоврядування. Однак,
майже відразу УНР зазнала більшовицької агресії з боку
Росії [5]. Так, у Глухові, 23 грудня 1917 р. розпочав роботу
з’їзд робітничих, військових і селянських депутатів Глу-
Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018
274
хівського повіту. З’їзд обрав воєнно-революційний ко-
мітет – орган радянської влади – до якого увійшли Філь-
ченко, Мамай, Циганок, Грисюк, Білий. Але міська дума і
земська управа, на фоні українського національного під-
несення, не підкорилася воєнно-революційному коміте-
ту. За наказом міського голови Амосова і цивільного ко-
місара Трофименка ревком був розгромлений, частина
його членів зарештована і направлена до Києва [8, с. 77].
Найбільший більшовицький осередок на Глухівщи-
ні знаходився у с. Студенок. Туди з Росії прибули агенти,
які згодом стали головними більшовицькими ватажка-
ми. Поміж ними знаходились місцеві душогуби та бор-
ці з «контрреволюцією»: Білий, Уласов, Циганок. Незаба-
ром у селі вони зібрали збори, призначили і перевибрали
другий тимчасовий революційний комітет. Для боротьби
за встановлення радянської влади у Глухівському повіті
тимчасовий ревком створив бойові загони в селах Сту-
денок, Суходол, Кучерівка, Бачевськ, Кореньок, Вільна
Слобода. Невдовзі було прийнято рішення всім бойовим
загонам, загальний склад яких налічував 400 осіб, йти у
наступ на Глухів. 14 січня 1918 р. рано-вранці до Глухо-
ва зі сходу підійшли головні сили об’єднаних загонів під
керівництвом Циганка, Кримова, Проходи, Ткаченка, до
складу яких входив і Московський червоногвардійський
загін особливого призначення [8, с. 78].
На шляху більшовицьких військ до Глухова стояли
українські військові частини, які зустрічали загарбників
збройним опором. Це був невеликій відділ Вільного ко-
зацтва під керівництвом старшини Горошко та імпрові-
зований бронепоїзд. Складався він із машини, прикри-
тої залізними бляхами, чотирьох вагонів з кулеметами
та 43-х одиниць живої сили. Коли бронепоїзд виїхав на-
зустріч ворогу, з міста виступив більшовицький загін,
щоб зірвати залізничний шлях і відділити бронепоїзд
від його бази. Врятували його глухівські козаки О. Горо-
шко, Ф. Євдокименко, С. Безгрішний, О. Макаренко і Г. Га-
лушко. «Вони пробігли, замасковані червоними кокарда-
ми, крізь натовп і несподіваним наскоком пострілами з
рушниць та ручними гранатами відігнали більшовицьку
ватагу, що саме взялась розкручувати шини» [11, c. 160].
14 січня 1918 р. більшовики зайняли Глухів. Укра-
їнську владу заарештували, дехто виїхав до Києва. До
міста прибули добре озброєні карні відділи чисельні-
стю від 40 до 50 осіб, які оточували садиби поміщиків,
виводили всіх мешканців із будинків на вулицю і роз-
стрілювали. «Нічого не помагало, ні плач, ні просьби, ні
цілування по руках і ногах червоних катів, ні благаль-
ні ридання перестрашених і напівбожевільних жінок,
дітей та немовлят, котрих розстрілювали без наймен-
шої пощади» [12, c. 165]. Тоді ж були розстріляні глу-
хівський міський голова Володимир Амосов, який під-
тримав УНР, кучерівський та разом з ним 9 поміщиків,
котрі в нього переховувалися, його зять, штабс-капі-
тан артилерії, три брати Трофименки, три брати Бер-
кови, два брати Сніжки, Дорошенко. По селах розстрі-
ляли цілі родини Мальченків, Рупперів, Оріховських,
Грязнових і князя Румянцева [12, c. 146].
Центральну Раду більшовики назвали буржуйською
установою, а навколо Глухова вони вимордували всіх
підозрілих у симпатіях до УНР. Коли знищили помі-
щиків, взялися за простих українців, котрих також за-
арештували і розстріляли: кількох студентів, солдатів,
офіцерів, підозрілих у приналежності до Вільного ко-
зацтва. Глухів нараз немов вимер. Земську управу ро-
зігнали. На багатих селян більшовики стали наклада-
ти контрибуції. Крім того, у Глухові вони організували
прийом до своїх лав всякої темної голоти (злодіїв, ареш-
тантів). На чолі цих червоногвардійських загонів стояв
Циганок, який незабаром загинув від гранати, що не-
сподівано вибухнула у нього в руках [17, с. 114].
Однією з цілей окупації військами більшовицької
Росії була економічна експлуатація України. Як видно
із документів Центрального державного архіву вищих
органів влади та управління, перші розбійницькі рей-
ди українськими селами Чернігівської губернії радян-
ська влада здійснила вже в січні-лютому 1918 року. В
глухівських селах проводилась хлібозаготівля під гасла-
ми: «Хлеб детям Москвы!», «Хлеб голодающим рабочим
Москвы!», «Хлеб для Севера!», «Картошка для Севера!».
Ставлення глухівських селян до радянської влади було
стримано-негативним. Зерно у населення нові керма-
ничі якщо не забирали силою, то змушували продава-
ти за копійки. Люди відмовлялися брати поміщицьку
землю і засівали її умовно [3, арк. 302].
Під гаслом «Здоровые должны трудиться!» земельні від-
діли отримали завдання «привлекать всех трудоспособных
владельцев нетрудовых хозяйств к полевым работам на-
равне со всеми, не давая никому никаких привиллегий» [3,
арк. 362], «для работ на свекловичных плантациях моби-
лизировать женщин из буржуазных семей» [3, арк. 403].
Заможне селянство Глухова було обкладено податком
на користь Червоної Армії. Залишки хліба та інших про-
дуктів харчування необхідно було доставляти в спеціаль-
ні пункти призначення негайно і звітувати, що «сахар,
соль, хлеб, живность, картофель, буряк, фураж, копченые
продукты, овощи экстренно заготовлено и отправлено
для Петрограда» [3, арк.456]. Не гребувала нова влада
і можливістю «отобрать у буржуазии излишки белья и
одежды и собрать все имеющееся на руках оружие для
нужд Красной Армии» [2, арк. 26].
У першій половині лютого 1918 р. до Глухова з Північ-
но-Західного фронту на місце свого постійного перебу-
вання повернувся українізований Батуринський полк.
Разом з таємними українськими організаціями, що ще
лишилися у Глухові, вони роззброїли місцевий загін Чер-
воної Армії, зробили переворот и відновили владу Цен-
тральної Ради у місті. Більшовицькі комісари були за-
арештовані, натомість було проголошено IV Універсал
і Вільну Самостійну Українську Республіку [17, с. 146].
Батуринський полк проявив до глухівських більшови-
ISSN 2218-4805
275
ків лояльне ставлення: нікого не розстрілював, ні над ким
не знущався. Деякі поборники радянської влади повтіка-
ли до Орловщини та Курщини та донесли про цю подію
бездротовим телефоном до Москви. Відповідь із центру
не забарилася. 23 лютого 1918 р. до Глухова прибув чер-
воногвардійський загін, який разом з глухівськими біль-
шовиками після важких боїв знову встановив у місті ра-
дянську владу. Поранених українських оборонців-козаків
доколювали штиками, полонених батуринців розстрілю-
вали на місці. Потім червоноармійці перекинулися на
глухівських євреїв та заможних міщан. Розділившись на
вулиці, вони йшли від дому до дому, розстрілюючи їх го-
сподарів та забираючи коштовні речі і гроші. Деякі вири-
валися і намагалися тікати. Їх доганяли і розстрілювали
на місці, а далі з мертвих тіл знімали взуття та одяг. Ба-
гатших євреїв вивели на Базарну площу, переписали, а
далі відвели на Красну Гірку, де ті власноруч копали собі
могили. Цілу ніч у місті йшли розправи. Наступного дня
більшовики розвісили містом листівки з написом: «До-
нині, 8-ої години скінчена карна експлуатація Глухова і
контрреволюція здушена» [11, с. 161].
Невідомо, чим би все скінчилося, якби не зміна гео-
політичної ситуації. Після підписання у Бресті мирно-
го договору УНР з Німеччиною розпочався спільний на-
ступ німецьких, українських та австрійських військ. В
середовищі більшовицьких частин наростала дезоргані-
зація. 3 квітня над Глуховом з’явилися німецькі аеропла-
ни. Більшовики намагалися обстрілювати німецькі літа-
ки. Тим часом зі сходу на вулиці міста сунули українські
козаки, а з заходу – німецькі броньовані автомашини. І
всюди було чути: «Слава Україні!». Українські козаки по-
скидали червоні прапори і вивісили жовто-блакитні з на-
писами : «Хай живе вільна Україна!». В кінці колони їхав
ударний козацький курінь смерті з українським прапо-
ром, на якоту золототканими буквами було вишито : «Ум-
рем за Украину!». Червоноармійці відступили [12, с. 167].
Новий проукраїнський глухівський уряд почав пра-
цювати. Ним було призначено допомоги сім’ям, які по-
страждали від свавілля більшовиків. Після відновлення
влади УНР життя у місті поступово почало налагоджува-
тися, хоча присутність німецьких військ створила пізні-
ше багато проблем. Не одержавши від Центральної Ради
обіцяної винагороди, німці самі почали збирати продук-
ти у місцевого населення [7, с. 98].
29 квітня 1918 р. П. Скоропадський, здобувши владу,
став гетьманом України. Центральну Раду розпустили і
замість УНР постала Українська Держава. В період Геть-
манату в нашому краї продовжили формуватися україн-
ські військові частини. Поряд з Конотопським, Ромен-
ським, Сумським, Охтирським з’являється і Глухівський
піхотний полк у Глухові [11, с. 158].
Необхідність залучення військових до охорони пра-
вопорядку у місті виправдовувалась його прикордонним
розташуванням. На території РСФРР знаходилось багато
більшовицьких, анархістських і просто кримінальних за-
гонів, що здійснювали постійні напади на Україну; звід-
ти засилалися і агенти для підривної роботи в регіоні.
У другій половині листопада 1918 р. партизанські за-
гони і частини Червоної Армії почали наступ на Глухів-
щину. 23 листопада група військ Курського напрямку
доповіла Раднаркому РСФРР про те, що радянські війсь-
ка захопили владу у Глухові [8, с. 81]. Тим часом у Києві
на зміну гетьману Скоропадському прийшла Директо-
рія. Її війська повернули українську владу до Глухова,
поставивши перед собою завдання роззброєння радян-
ських добровольчих загонів, взяття під охорону мага-
зинів, складів, державної скарбниці, поштової станції,
водогону, доріг міста тощо. Встановлення влади Дирек-
торії на території Глухова відбувалось в умовах нового
наступу червоноармійських військ [7, с 114].
18 грудня 1918 р. місто знову опинилося в руках біль-
шовиків. 24 грудня Глухівський повітовий з’їзд Ради ро-
бітничих селянських і червоноармійських депутатів роз-
глянув питання встановлення радянської влади на місцях.
Глухівські полки у січні 1919 р. були підпорядковані 1-й
Українській радянській дивізії під керівництвом М. Щор-
са. На Глухівщині запроваджувалася політика військово-
го комунізму, посилювалась мобілізація до лав Червоної
Армії серед трудового населення. Місцева організація ко-
муністів майже загальним складом мала відправлятися
на фронт. Під мобілізацію підпадали навіть робітники та
службовці радянських газет [3, арк. 503].
Для наступальної військової операції проти України
радянська влада докладала максимум зусиль. У Глухові
велась широка агітація та вербовка добровольців на бо-
ротьбу з «контрреволюцією». На тлі гострої продовольчої
кризи у місті, щоб заохотити бідняків до лав Червоної Ар-
мії, членам родин мобілізованих добровольців надава-
лися пільги в отриманні продуктів харчування: «По по-
становлению городского продовольственного комитета
один из членов семьи мобилизованного (женского пола)
имеет право на немедленный переход в первую продо-
вольственную группу» [3, арк. 539], « по вопросам обеспе-
чения семейств мобилизованных, постановлено обложить
буржуазию черезвычайным налогом» [3, арк. 576]. Зволі-
кання або невиконання таких наказів трактувалося ра-
дянською владою як «преступление перед Революцией».
Отже, Глухівщину не оминула нова окупація своєї
території Росією. Разом з відступом армії УНР зникла
і надія на створення Української Держави. Відступала
ціла епоха боротьби і сподівань, щоб відродитися че-
рез кілька десятиліть. Попри те, що до середини 1920-
х років усі землі сучасної України опинилися під вла-
дою чотирьох держав, питання єдності української
нації вже ніколи не ставилося під сумнів. Саме під час
Української революції було проголошено незалежність
України, продемонстровано можливість цивілізовано-
го демократичного збирання територій в єдину суве-
ренну державу. Це був вагомий і багато в чому трагіч-
ний досвід державницько-правової розбудови України.
Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018
276
ПОСИЛАННЯ
1. Український інститут національної пам’яті – [ Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://www.memory.gov.ua.
2. Центральний державний архів вищих органів влади та управ-
ління України (далі ЦДАВО України), ф. 5, оп. 1, спр. 268.
3. ЦДАВО України, ф.1728, оп. 1, спр. 95.
4. ЦДАВО України, ф. 2, оп. 1, спр. 801.
5. Довідник з історії України. – К. : «Генеза», 2001. – 1136 с.
6. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914–-
-1918). Частина друга: З початків відродження української дер-
жавності (доба Центральної Ради) // Український історичний жур-
нал. – 1993. – № 3. – С. 104–114.
7. Захарчук А. Державотворчі пошуки на Слобожанщині в кон-
тексті Української революції. Політико-правовий аспект. – Суми:
Козацький вал, 2002. – 139 с.
8. Бєлашов В.І. Глухів – забута столиця гетьманської України.
– К.: Україна, 1992. – 132 с.
9. Литвин М., Науменко К. Збройні сили України першої по-
ловини XX століття. Генерали і адмірали. – Львів–Харків: Сага,
2007. – 244 с.
10. Голубко В. Армія Української Народної Республіки 1917–1918.
Утворення та боротьба за державу. – Львів: Кальварія, 1997. – 288 c.
11. Іванущенко Г.М. Українське відродження 1917-1920 років
на Сумщині: спроба документального відтворення подій // Сум-
ський історико- архівний журнал. – 2009. – № 6–7. – С 149–170.
12. Білокінь С.І. Глухівська трагедія. Із записок Іллі Рогатин-
ського // Сіверщина в історії України: Зб. наук. праць / Голова ред-
кол. С.А. Слесарєв. – К.–Глухів, 2009. – С. 159–167.
13. Королевский С.М. Гражданская война на Украине. Том II. –
К.: Наукова думка. 1967. – 920 с.
14. Костенко И.П., Симоненко В.И. Черниговщина в годы граж-
данской войны. 1919–1920. – К., 1976. – 220 с.
15. Білан Ю.Я. Героїчна боротьба трудящих України проти
внутрішньої контрреволюції та іноземних інтервентів у 1918–
1920 рр. – К., 1957. – 47 с.
16. Вечерський В.В., Бєлашов В.І. Глухів. – К.: Абрис, 2003. – 168 с.
17. Іванущенко Г.М. Повстанський рух 20-х – 30-х рр. XX ст. на
Сумщині. – Т. 1. – Суми: ФОП Наталуха А.С., 2010. – 280 с.
18. Мірошниченко О.М. Глухів в українській революції (події
1917–1918 рр. за спогадами В. Бурятинського) // Cіверщина в іс-
торії України. Збірник наукових праць. Випуск 8. – Глухів – Київ,
2015. – С. 257–264.
19. Коваленко Ю.О. 175-й стрілецький Батуринський полк //
Соборний майдан.- 2010. – № 1 (37). – С. 6.
Артёмова Л.В. Глухов в Украинской революции
1917–1920 гг.
В статье исследуются и наиболее полно обобщаются
события Украинской революции 1917–1921 гг. в Глухове.
Описывается способность и возможность глуховской
интеллигенции к национальному государственному
строительству. Показана деятельность большеви-
ков в городе в революционные времена и борьба его за-
щитников с агрессией советской России на Глуховщине.
Ключевые слова: Глухов, Украинская революция, Бату-
ринский полк, режим большевиков, экономическая экс-
плуатация, Глуховское земство, Вольное казачество.
Artemova L.V. Hlukhiv in the Ukrainian revolution
of 1917–1920
In article events of the Ukrainian revolution of 1917-1921
in Hlukhiv are investigated and most fully generalized. The
ability and a possibility of Hlukhiv intellectuals to national
state construction is described. Activity of Bolsheviks in the
city in revolutionary times and fi ght of its defenders against
aggression of the Soviet Russia in Hlukhivshchina is shown.
Key words: Hlukhiv, Ukrainian revolution, Baturynsky
regiment, regime of Bolsheviks, economic exploitation,
Hlukhiv zemstvo, Free Cossacks.
27.02.2018 р.
УДК 94(477): 908 «1918»
В.Д. Кириєвський
А.О. Земанек
БИТВА ЗА ШОСТКУ. 1918
Шість діб, з 2 по 8 квітня 1918 р., шосткинці били-
ся з більшовицькою Особливою армією Ремньова. Били-
ся з тими самими петроградськими загонами матро-
сів, що 16 січня 1918 р. вбивали київських студентів під
Крутами. Студенти цінною своїх життів призупини-
ли на чотири дні рух більшовицьких військ на Київ, що
дало час українській делегації укласти Брест-Литов-
ський мирний договір, який врятував молоду українську
державність. Шосткинські робітники ціною своїх жи-
тів зберегли пороховий завод для Української держави.
Ключові слова: шосткинські робітники, повстанці,
червоні партизани, евакуація, порох, спирт, платина.
Під вечір неділі 17 (4) березня 1918 р. на залізничну
станцію Шостка прибув потягом зі станції Мельня коман-
дуючий Другої (Особливої) армії, анархіст Опанас Рем-
ньов (1890–1919) [41, арк. 13]. При ньому було «300 стрел-
ков-красногвардейцев и моряков с четырьмя пулеметами».
Також Ремньов мав «резерв на станции Терещенской из 100
стрелков при 3 пулеметах и двух броневиках» [38]. У ціло-
му армія Ремньова складалася із розрізнених партизан-
ських загонів, де панували анархістські настрої, схильність
до мародерства та пияцтво [39, с. 12]. Через це армія була
небоєздатна, проте знахабніла від безкарності за вбитих
нею київських студентів під Крутами 29 (16) січня 1918 р.
Ремньов запросив до себе у вагон адміністрацію ШПЗ.
Далі, як зазначено в «Кратком докладе о пребывании и
действиях командующего Особой армии на пороховом
заводе», відправленому до Києва т. в. о. начальника заво-
ду Юрвеліним, Ремньов затребував відомості про бойові
припаси заводу та звелів негайно видати йому всі придат-
ні для бойових дій гармати. Ремньову було заявлено, що
з 18-х гармат різного калібру, що використовувалися за-
водом на випробуваннях пороху, придатними були лише
5 (1 гаубиця, 2 швидкострільні тридюймівки, 1 легка гар-
мата та 1 мортира). Далі Ремньов затребував надати йому
відомості про вибухові речовини та порох, що підлягають
евакуації із вказівкою кількості потрібних для того ваго-
нів [41, арк. 13]. Наявні запаси пороху різних ґатунків (чор-
ний, бездимний, Г-6, СП, С-120, ВЛ рушничний та морський)
перевищували мільйон пудів [32, с. 134], з них піроксилі-
ну – до 700 тисяч пудів [41, арк. 14 зв.]. Загалом заводське
майно (вогнестрільні припаси, сотні мільйонів капсулів,
ракет, гримуча ртуть та ін.) являло собою цінність більше
ніж на 300 млн. рублів. Крім евакуації порохового заводу
Ремньов оголосив мобілізацію чоловіків віком від 20 до
30 років. Шосткинська місцева охоронна команда, близь-
ко 300 чол., не виявила бажання приєднатися до Червоної
Армії й розбіглася в першу ж ніч, залишивши завод з його
повними пороховими погребами та майном без будь-якої
охорони [41, арк. 14]. Також вибори до Шосткинської думи
на понеділок 18 (5) березня 1918 р. були скасовані.
У наступні дні після наради у Ремньова завод займав-
j
|