Інтерпретація Іллінського монастирського простору у Чернігові у 1920-х рр. на основі збереженої та втраченої символічної реальності

Стаття присвячена проблематиці релігійного просторового виміру в умовах творення нової політичної дійсності на прикладі Іллінського монастиря у Чернігові. Увага зосереджена на вузлових церковних питаннях, охарактеризовано програмні положення як знаряддя уніфікаційної та антирелігійної політики у м...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2019
Автор:	Непотенко, І.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК 2019
Назва видання:	Сіверщина в історії України
Теми:	Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180891
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Інтерпретація Іллінського монастирського простору у Чернігові у 1920-х рр. на основі збереженої та втраченої символічної реальності / І.В. Непотенко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 26-29. — Бібліогр.: 21 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-180891
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1808912021-10-25T01:26:27Z Інтерпретація Іллінського монастирського простору у Чернігові у 1920-х рр. на основі збереженої та втраченої символічної реальності Непотенко, І.В. Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа Стаття присвячена проблематиці релігійного просторового виміру в умовах творення нової політичної дійсності на прикладі Іллінського монастиря у Чернігові. Увага зосереджена на вузлових церковних питаннях, охарактеризовано програмні положення як знаряддя уніфікаційної та антирелігійної політики у межах радянського концептуалізму. Статья посвящена проблеме религиозного пространственного измерения в условиях создания новой политической действительности на примере Ильинского монастыря в Чернигове. Внимание сосредоточено на важных церковных вопросах, охарактеризованы программные положения как орудие унификационной и антирелигиозной политики в рамках советского концептуализма. The article is devoted to the problem of religious space during the formation of new political reality by the example of the monastery of St. Elias in Chernihiv. Attention is riveted on the main religious questions; legislative acts as an instrument of unification and antireligious policy within soviet conceptualism are characterized. 2019 Article Інтерпретація Іллінського монастирського простору у Чернігові у 1920-х рр. на основі збереженої та втраченої символічної реальності / І.В. Непотенко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 26-29. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180891 2–523.6(477.51–25)»192» uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа
spellingShingle	Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа Непотенко, І.В. Інтерпретація Іллінського монастирського простору у Чернігові у 1920-х рр. на основі збереженої та втраченої символічної реальності Сіверщина в історії України
description	Стаття присвячена проблематиці релігійного просторового виміру в умовах творення нової політичної дійсності на прикладі Іллінського монастиря у Чернігові. Увага зосереджена на вузлових церковних питаннях, охарактеризовано програмні положення як знаряддя уніфікаційної та антирелігійної політики у межах радянського концептуалізму.
format	Article
author	Непотенко, І.В.
author_facet	Непотенко, І.В.
author_sort	Непотенко, І.В.
title	Інтерпретація Іллінського монастирського простору у Чернігові у 1920-х рр. на основі збереженої та втраченої символічної реальності
title_short	Інтерпретація Іллінського монастирського простору у Чернігові у 1920-х рр. на основі збереженої та втраченої символічної реальності
title_full	Інтерпретація Іллінського монастирського простору у Чернігові у 1920-х рр. на основі збереженої та втраченої символічної реальності
title_fullStr	Інтерпретація Іллінського монастирського простору у Чернігові у 1920-х рр. на основі збереженої та втраченої символічної реальності
title_full_unstemmed	Інтерпретація Іллінського монастирського простору у Чернігові у 1920-х рр. на основі збереженої та втраченої символічної реальності
title_sort	інтерпретація іллінського монастирського простору у чернігові у 1920-х рр. на основі збереженої та втраченої символічної реальності
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
publishDate	2019
topic_facet	Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180891
citation_txt	Інтерпретація Іллінського монастирського простору у Чернігові у 1920-х рр. на основі збереженої та втраченої символічної реальності / І.В. Непотенко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 26-29. — Бібліогр.: 21 назв. — укр.
series	Сіверщина в історії України
work_keys_str_mv	AT nepotenkoív ínterpretacíâíllínsʹkogomonastirsʹkogoprostoruučernígovíu1920hrrnaosnovízbereženoítavtračenoísimvolíčnoírealʹností
first_indexed	2025-07-15T21:14:24Z
last_indexed	2025-07-15T21:14:24Z
_version_	1837749045999697920
fulltext	Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019 26 домінанти (культові споруди), які забезпечували складан- ня міського суспільства і формували самосвідомість міс- тян. Цей ландшафт доповнювався закріпленими в ньому новими символами та міфами. Постулати та цінності, які маркувалися церквою, не вписувались у радянський простір, а її вплив на світо- сприйняття городян ішов урозріз радянській ідеології. Церкви та монастирі, як складники релігійної системи, мали бути витіснені зі структур повсякдення. Норматив- но-правові документи віддзеркалювали ставлення влади. У період зовнішньої екстремальності відбувалася підго- товка програмних положень, направлених на ліквідацію монастирів і церков, що давало можливість шукати пев- них компромісів. Вона унеможливлювала цілковиту на- ціоналізацію. Першим кроком стало відокремлення цер- кви від держави та оголошення релігійних споруд і майна церковним надбанням та створення у липні 1919 р. Міжві- домчої комісії з ліквідації майна [3, арк. 26]. З налагоджен- ням побутування ці процеси посилилися, характеризую- чись антирелігійною пропагандою та вилученням майна на користь голодуючих, оформленням відносин між ре- лігійними громадами та державою у вигляді договорів, які часто-густо законодавчо виправдовували дії радян- ського керівництва щодо закриття церков [4, с. 94]. Анти- церковна політика трансформувала і релігійну культуру. У 1920-х рр. колишній комплекс Троїцько-Іллінсько- го монастиря, відповідно до тодішнього розпланування міста, входив до позаміської території і розташовувався за два кілометри від Чернігова [5, арк. 15]. До революції Троїцько-Іллінський монастир був резиденцією Черні- гівських єпархіальних преосвященних. Він складається з двох ансамблів – Іллінського та Троїцького, які різняться за віком та архітектурно-просторовими рішеннями. Іллін- ський включає Антонієві печери ХІ ст., Іллінську церкву ХІ ст. та дзвіницю XVII–XIX ст. До складу Троїцького вхо- дять дев’ять архітектурних споруд XVII–XVIII ст. [6, с. 94] У 1920-х рр. доля кожного зі структурних ансамблів відрізнялася, на що вплинуло кілька чинників. Упродовж 1918–1921 рр. функціонування Троїцького монастиря стало можливим лише завдяки виконанню зобов’язань перед радянською владою у вигляді створення трудо- вої комуни. Це дало можливість користуватися майном трьох церков монастиря (Троїцького, Стрітення Господ- нього та Введенської церкви) та здійснювати в них бо- гослужіння [7, арк. 193]. Руйнація житлового фонду, фі- нансова неспроможність здійснення ремонтів, політика оцивільнення релігійного простору стали підґрунтям для передання будівель у користування установ Наросу, Нар- комздорову (дитбудинку, інвалідного містечка) та ство- рення нових типів радянських закладів (будинок Пово- лжя) [8, арк. 2]. Після ліквідації монастиря восени 1921 р. усі приміщення, за винятком головного храму, змінили своє функціональне призначення і набули світського ха- рактеру [9, арк. 1]. Щодо Іллінського ансамблю, то до революції його го- УДК 2–523.6(477.51–25)»192» І.В. Непотенко ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ІЛЛІНСЬКОГО МОНАСТИРСЬКОГО ПРОСТОРУ У ЧЕРНІГОВІ У 1920-Х РР. НА ОСНОВІ ЗБЕРЕЖЕНОЇ ТА ВТРАЧЕНОЇ СИМВОЛІЧНОЇ РЕАЛЬНОСТІ Стаття присвячена проблематиці релігійного просторового виміру в умовах творення нової політичної дійсності на прикла- ді Іллінського монастиря у Чернігові. Увага зосереджена на вузло- вих церковних питаннях, охарактеризовано програмні положення як знаряддя уніфікаційної та антирелігійної політики у межах ра- дянського концептуалізму. Ключові слова: просторовий вимір, символізм, монастирський ансамбль, релігійний простір, екстремальність. Розпад соціальної реальності на поля, плюралізм практик повсякдення спричинили зростання наукового інтересу до локальних соціокультурних форм буття, важливу роль у дослідженнях яких відіграє саме місто. У змінному дослідницькому контексті сформувався міждисциплінарний сегмент. Однак фрагментарність сучасного інтелектуального ландшафту породжує інформаційні прогалини, у той же час означає накопичення дослідницьких практик і в подальшому нарощування загальної історіографії. У межах дослідницького концепту на сьогодні історіо- графія визначена в основному регіональним підходом та археологічним спрямуванням, хронологічно сфокусована на давньоруському та бароковому періодах в історії Іл- лінського монастиря [1; 2]. Тож предметна спрямованість викликана нерепрезентативністю історіографії пробле- ми досліджуваного періоду та необхідністю заповнення інформаційного поля. Початок 1920-х рр. – період суттєвої зміни символічної сфери і перенесення акцентів у системі знаковості на ра- дянські маркери. Трансформація була викликана зовніш- ньою та внутрішньою екстремальністю попередніх років, яка виразилась у вигляді деформацій. Вона позначилась і на релігійному просторі, посилившись після 1917 р. Релі- гійний простір періоду становлення радянської влади ха- рактеризувався деякими типовими елементами, які трак- тувались як певні символи та визначалися під впливом специфіки процесів радянської епохи (соціально-полі- тичні установки, економічні інтереси, формування спів- товариств з єдиними цінностями, утопічність проектів і складання особливого типу проектної ментальності). Кожне місто має набір визначених інфраструктурних будівель, які за своїм поєднанням та розташуванням ство- рюють місцевий варіант уніфікованого образу. Місто змі- нюється, однак зберігає певну спадковість етапів. Оскіль- ки архітектурний символізм був виразником попередніх епох і не ототожнювався з радянською владою, то потре- бував модифікації, яка виразилась у видозміні її почат- кового функціонального призначення та у наданні харак- терної для нової епохи образності. Інфраструктура міста сформувалася до революції, маючи власні соціокультурні ISSN 2218-4805 27 ловна церква була парафіяльною, а до складу парафії вхо- дило 120 дворів Чернігова та навколишніх сіл: 61 двір Ліс- ковиці, 19 дворів в с. Гущино і 40 дворів у с. Жолвинці [10, с. 51]. З впровадженням радянської влади простір діяль- ності релігійних громад обмежувався договорами, які визначали рамкову дійсність громад. Їх функціонування було обумовлене виконанням цих положень [11, арк. 26]. Церкви переходили у безоплатне користування громад, однак піддавалися контролю. Відповідний договір, з ліквідаційним підвідділом про відокремлення церкви від держави, Чернігівського губюсту було укладено 1 квітня 1922 р. До складу новоствореної релігійної громади увійшли мешканці тих же населених пунктів, що і до революції. За родом занять до складу Іл- лінської релігійної громади входили в основному хліборо- би, що мали початкову чи домашню освіту (323 члени) [12, арк. 7]. Богослужіння у церкві здійснював один свяще- ник (Семен Стефанович Яковенко), функції дяка викону- вав Григорій Стефанович Рождественський [13, арк. 77]. За типовим договором у безоплатне користування ре- лігійної громади перейшли церковні приміщення Іллін- ського монастиря (Іллінська церква ХІ ст. з дзвіницею початку ХХ ст. та дерев’яний будинок для паламарів) з цер- ковним начинням, за винятком того, яке мало історичну цінність і було виготовлено з коштовних металів та після опису підлягало вилученню. Це були срібні речі 84 проби: срібна чаша – 1 ф. 13 зол.; срібний хрест – 24 зол.; срібний ківш – 12 зол.; срібна чарка – 13 зол.; срібна риза 10 зол. на ікону «Спаситель» (5 × 6 верш.); срібна риза 10 зол. на ікону «Успіння Божої матері» (3 × 4 верш.) [12, арк. 15]. Майно Іллінської церкви, окрім ікон, богослужбових книг та речей з дорогоцінних металів, на момент пере- дання його Іллінській релігійній громаді, подано у та- блиці 1 [12, арк. 6]: Таблиця 1 № п/п Назва Кількість 1 Святий престол дерев’яний 1 2 Жертовник дерев’яний 1 3 Дарохранительниця мідна 1 4 Хрест напрестольний 3 5 Св. Євангеліє 4 6 Чаша (потир) 3 7 Дискос 3 8 Тарілка священна 5 9 Звіздиця 3 10 Ложка 3 11 Купіль для хрещення 1 12 Підсвічник 19 13 Панікадило 1 14 Посудина для освячення хліба 2 15 Посудина для освячення води 1 16 Таз для миття рук 1 17 Глечик 3 18 Посудина для пожертв 2 19 Лампадка 14 20 Одежа з престолу 1 21 Покривало 2 22 Риза оксамитова 7 23 Підризник 5 24 Стихар 2 25 Воздух 8 26 Фіранка для ікон 4 27 Плащаниця оксамитова 1 28 Хрест виносний 4 29 Шафа 1 30 Килимок 3 31 Шафа для свічок 1 32 Столик для ікон 4 33 Табуретка 4 34 Лавка 2 Головною окрасою інтер’єру був дерев’яний іконостас зеленого кольору, у якому вміщувалося 40 ікон. На стінах Іллінської церкви висіло 59 ікон та Голгофа: в кіотах під склом – 3, в рамах під склом – 2, звичайних – 12, в кіотах без скла – 3, в рамах без скла на полотні та дереві – 9, без кіотів і рам – 32 [12, арк. 17]. На дзвіниці знаходилося шість мідних дзвонів: пер- ший дзвін вагою 27 п.; другий – 5 п. 32 ф.; третій – 3 п. ½ ф.; четвертий – 1 п. 17 ф., п’ятий – 1 п. 5 ф., шостий – 17 ф. Крім того, в архіві Іллінської церкви було 18 портре- тів без рам династії Романових [12, арк. 22]. У користування релігійної громади перейшла 41 бого- службова книга, серед яких найдавнішою був «Апостол» 1774 р. Окрему групу складали книги останньої третини ХІХ – початку ХХ ст.: «Парастас» (1876 р.), «Мінея» в 12-ти книгах (1876 р.), «Тріодь постова» (1880 р.), «Тріодь Квіт- на» (1881 р.), «Мінея» (1883 р.), «Мінея» (1909 р.), «Октоїх», «Часослов», «Акафіст пр. Іллі» (1912 р.). Інші були пред- ставлені псалтирями та требниками різного часу (1840– 1912 р.). Окрім того, при церковній громаді існувала бі- бліотека, у якій нараховувалося 42 книги. Більшість з них мали церковний характер [12, арк. 30]. У середині 1920-х рр. Іллінська церква була однією з 16 церков Чернігова, в якій продовжували здійснювати- ся богослужіння. Всього їх відвідувало понад 4 тис. при- хожан (4359 осіб), з яких старослов’яни складали 60 %. Іллінська церква також знаходилась у користуванні ста- рослов’янської релігійної громади, до якої у 1925 р. входив 331 вірянин (друга після Воскресенської церкви за кількі- стю старослов’ян) [12, арк. 19]. Упродовж 1920-х рр. кіль- ка разів було проведено повторні перереєстрації. Причин було декілька. По-перше, це давало змогу відслідковува- ти усіх городян, які входили до складу релігійних громад. По-друге, під приводом порушення умов використаня, в Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019 28 основному через звинувачення у приховуванні майна, з церквами розривали договори [14, арк. 200]. З наступом на церкву кількість релігійних громад у Чернігові суттєво скоротилася (з 9 до 2) [15, арк. 4]. Зменшилась і загальна чисельність діючих церков до десяти, з яких старослов’янські громади були тільки при колишньому Троїцькому монастирі та Іллінській церкві, займаючи по два приміщення кожна. Решта церков перебувала у користуванні інших громад: шість будівель належали синодальній, дві – автокефальній. В останній третині 1920-х рр. старослов’янська громада продовжувала функціонувати тільки при Іллінській церкві [16, арк. 68]. З метою збереження археологічних та архітектурних пам’яток Чернігова та відповідно до ст. 676 Кодексу за- конів народної освіти, Чернігівський губвиконком на се- редину 1920-х рр. визначив список виняткових пам’яток, які переходили під охорону та на них поширювалася за- борона про здійснення будь-яких змін і втручань. Деякі з них розміщувалися на території колишнього Троїць- ко-Іллінського монастиря. Що стосується археологічних пам’яток, то це був один з трьох курганних комплексів, що знаходиться на Болдиних горах (його йменували Сі- верянський могильних, який включав кургани по обидва боки дороги – збережені донині та поруйновані у повоєн- ний час). У 1920-х рр. він обмежувався: на півночі – пів- денною частиною тодішнього молодого саду колишнього монастиря; на заході – східною межею саду, який розта- шовувався з правого боку дороги, навпроти північної сто- рони монастиря та дороги, яка проходила повз східну сті- ну монастиря до Іллінської церкви; на півдні – обривом Троїцької гори до Іллінської церкви і далі на схід до Ліс- ковиці; на сході – обривом гори до Лісковиці та підйомом на Болдині гори [17, с. 83]. Міський простір у цій частині заборонялося видозмінювати, що визначало його образ- ність та формувало відповідне ставлення. Щодо архітек- турних пам’яток, то до підохоронних увійшли всі будів- лі та стіни з баштами колишнього Троцького монастиря, а на території колишнього Іллінського – тільки кам’яна кладка (залишки мосту через яр на північний захід від Іллінської церкви) [18, с. 84]. Відповідно до Постанови РНК УРСР від 16 червня 1926 р. розпочалося ведення реєстру пам’яток, які мали винят- кову наукову та історичну важливість з наданням стату- су республіканського значення. У 1927 р. до нього з коли- шнього Троїцько-Іллінського монастирського комплексу потрапив тільки Троїцький собор, що визначило його по- дальшу долю та означало припинення проведення в ньо- му будь-яких богослужінь [17, арк. 140]. Оскільки Іллінська церква до цього переліку не увійшла, то вона продовжу- вала функціонувати і надалі [19, арк. 4]. Стан Іллінської церкви останньої третини 1920-х рр. в цілому було визнано задовільним (останній її ремонт було проведено у 1890 р.): штукатурка місцями на цоко- лі обсипалась, в одному з вікон була відсутня шибка, дах потребував фарбування. Усередині стан церкви також був прийнятним. Навколо Іллінської церкви з дзвіницею іс- нувала огорожа, за якою знаходилася одна свіжа моги- ла [20, арк. 25]. У квітні 1930 р., у ході антирелігійної кампанії, з де- сяти церков Чернігова та двох колишніх монастирських комплексів було забрано 83 дзвони. З дзвіниці Іллінської церкви зняли всі шість дзвонів, що означало припинен- ня богослужінь [21, арк. 64]. Таким чином, рамкові правила радянського керівни- цтва, законодавчо підкріплені програмними положення- ми, суттєво скоригували міський соціокультурний простір та призвели до переструктурування буттєвої реально- сті. Поступальна політика модифікувалася у наступаль- ну, направлену на ідеологічне витіснення, а нові образи релігійної дійсності, що складалися в межах радянських концептів, визначили подальше релігійне світосприй- няття городян. ПОСИЛАННЯ 1. Руденок В.Я., Новик Т.Г. Топография древнерусских под- земных сооружений Черниговского Ильинского монастыря // Спелеология и спелестология: сборник материалов IV Между- народной научной заочной конференции. – Набережные Челны: НИСПТР, 2013. – 382 с.; Їх же. Топографія Чернігівського Іллін- ського монастиря за давньоруської доби // Сакральное простран- ство пещеры: тезисы докладов и сообщений VII Международной научной конференции по Церковной археологии (Севастополь, 8–14 сентября 2013 г.). – Севастополь, 2013. – С. 34–35. 2. Черненко О.Є., Новик Т.Г., Міхеєнко К.М. Архітектурно-ар- хеологічні дослідження Іллінської церкви у Чернігові // Археоло- гічні дослідження в Україні 2015. – К., 2016. – С. 228–230. 3. Державний архів Чернігівської області (далі – ДАЧО), ф. Р-15, оп. 1, спр. 110, арк. 26. 4. Киридон А. Руйнування культових споруд (1920–1930-ті рр.): порушення традиційної ритмології простору // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. – 2013. – Вип. 22. – С. 91–102. 5. ДАЧО, ф. Р-17, оп. 1, спр. 88, арк. 15. 6. Генеральний план розвитку Національного архітектурно-іс- торичного заповідника «Чернігів стародавній» у м. Чернігові з ви- значенням меж та зон охорони пам’яток заповідника. – К., 2008. – Кн. 1: Текстова частина. – С. 94. 7. ДАЧО, ф. Р-698, оп. 7, спр. 3, арк. 193–205. 8. ДАЧО, ф. Р-698, оп. 7, спр. 4, арк. 2–9. 9. ДАЧО, ф. Р-593, оп. 1, спр. 608, арк. 1. 10. Ефимов А. Черниговский Свято-Троицкий монастырь ныне Троицкий-Архиерейский дом: его прошлое и современное состоя- ние. 1069–1911 г. – Чернигов: Тип. Губ. Правления, 1911. – С. 51–52. 11. ДАЧО, ф. Р-15, оп. 1, спр. 110, арк. 26. 12. ДАЧО, ф. Р-17, оп. 1, спр. 32, арк. 1–31. 13. ДАЧО, ф. Р-17, оп. 1, спр. 96, арк. 77. 14. ДАЧО, ф. Р-67, оп. 1, спр. 27, арк. 200. 15. ДАЧО, ф. Р-67, оп. 1, спр. 285, арк. 4. 16. ДАЧО, ф. Р-67, оп. 5, спр. 117, арк. 68. 17. Обязательное постановление Черниговского Губисполкома № 213 от 17 декабря 1923 г. Сборник обязательных постановле- ний, приказов и объявлений Губисполкома, действующих на тер- ритории Черниговщины 1924–1925 гг. – Чернигов, 1924. – С. 83–84. 18. ДАЧО, ф. Р-65, оп. 1, спр. 620, арк. 140. 19. ДАЧО, ф. Р-67, оп. 1, спр. 285, арк. 4. 20. ДАЧО, ф. Р-17, оп. 1, спр. 32, арк. 25. 21. ДАЧО, ф. Р-67, оп. 1, спр. 483, арк. 64. Непотенко И.В. Интерпретация Ильинского монастыр- ского пространства в Чернигове в 1920-е гг. на основе сохраненной и потерянной символической реальности Статья посвящена проблеме религиозного пространственного измерения в условиях создания новой политической действитель- ности на примере Ильинского монастыря в Чернигове. Внимание сосредоточено на важных церковных вопросах, охарактеризованы программные положения как орудие унификационной и антирели- гиозной политики в рамках советского концептуализма. Ключевые слова: пространственное измерение, символизм, мо- настырский ансамбль, религиозное пространство, экстремальность. ISSN 2218-4805 29 Nepotenko I.V. The interpretation of the monastic space of the monastery of St. Elias in Chernihiv in 1920s by the exam- ple of saved and lost symbolic reality The article is devoted to the problem of religious space during the formation of new political reality by the example of the monastery of St. Elias in Chernihiv. Attention is riveted on the main religious questions; legislative acts as an instrument of unifi cation and antireligious policy within soviet conceptualism are characterized. Key words: local space, symbolism, monastery, religious space and optimality. 15.02.2019 р. and former director of CIUS, is the founder of the Canada- Ukraine Baturyn project and its academic adviser. Dr. Volodymyr Mezentsev, research associate of CIUS Toronto Offi ce, is the executive director of this project from the Canadian side. Prof. Martin Dimnik, the leading Canadian historian of medieval Chernihiv principality and ex-president of PIMS, has also engaged in this research and the publication of its results in North America [1]. In 1669–1708, Baturyn was the capital of the Cossack state, or Hetmanate. It had become known in the West as the major, prosperous, and well-fortifi ed town in central Ukraine, as well as the seat of Hetman Ivan Mazepa (1687–1709), the prominent Cossack ruler most respected in Europe. In 1708, I. Mazepa concluded an alliance with Sweden and rebelled against Moscow’s growing curtailment of the Hetmanate sovereignty. However, that year, in the course of the tsarist suppression of this uprising, Russian forces razed insurgent Baturyn to the ground. The outstanding reformer of the Cossack polity, Hetman Kyrylo Rozumovsky (1750–1764, d. 1803), rebuilt and repopulated the town and facilitated its manufacturing production and trade with Western and Eastern Europe during the second half of the eighteenth century. In the nineteenth and twentieth centuries, the former hetman capital steadily declined, turning into a small provincial borough or mistechko. According to V. Mezentsev’s research, between 1696 and 1700, I. Mazepa commissioned his stately three-story masonry palace in Honcharivka, the environs of Baturyn. It was pillaged and destroyed by Muscovite troops in 1708. Investigations of the ramparts with a glacis and fi ve earthen bastions of this manor by Dr. Oleksandr Bondar (Chernihiv Historical Museum) have shown that their design, building techniques, and polygonal layout were modelled on advanced seventeenth-century Dutch strongholds (fi g. 1). These bastion fortifi cations of I. Mazepa’s main residence in Baturyn are the earliest-known in Left-Bank Ukraine [2]. Within the Cossack realm, the Honcharivka estate also represented the fi rst known example of a fortifi ed villa called palazzo e fortezza («palace and fortress»), which appeared in Italy in the sixteenth century and superseded medieval masonry or wooden castles. Such complexes, like that in Honcharivka, combined early modern civil palace architecture with predominantly bastion defences. From the late sixteenth century, this type of Italian fortifi ed villas spread throughout Western and Central Europe, reaching western Ukraine in the early seventeenth century. Inside the ramparts of the Honcharivka manor, occupying an area of nine hectares, besides I. Mazepa’s palatial court, a fruit garden, a birch grove, and an arable fi eld were located. The graphic reconstruction of this estate prepared by O. Bondar, with its orderly network of straight lanes, resembles the regular layout of so-called «French parks» (fi g. 1). The design of man-made parks with vegetation areas cultivated in geometric forms and straight or fi gured alleys originated in Renaissance Italy and became popular in France during the j УДК 94(477):902.1«16–17»/«218» V.I. Mezentsev Yu.M. Sytyi Yu.O. Kovalenko ARCHAEOLOGICAL RESEARCH ON 17th-18th-CENTURY BATURYN IN 2018 This article demonstrates Western infl uences on the fortifi cations and layout of Hetman I. Mazepa’s estate near Baturyn. It also examines the excavated remnants of residences and service structures constructed by I. Mazepa, Chancellor General P. Orlyk, and Hetman K. Rozumovsky, as well as the ceramic stove tiles executed in Ukrainian and Dutch baroque styles, and other 17th-18th-century archaeological fi nds in the town in 2018. Computer reconstructions of the fragmented tiles with the coats of arms of P. Orlyk and I. Mazepa are published and discussed. Key words: Baturyn, I. Mazepa manor, brick foundations, decorative and heraldic stove tiles, computer reconstructions. Last year, archaeologists continued their excavations in Baturyn, Chernihiv Oblast. This Canada-Ukraine project is sponsored by the Canadian Institute of Ukrainian Studies (CIUS) at the University of Alberta, the Pontifi cal Institute of Mediaeval Studies (PIMS) at the University of Toronto, and the Ucrainica Research Institute in Toronto, Canada. In 2017–2019, the Ukrainian Studies Fund at Harvard University in Boston, the United States, contributed its subsidies to the historical and archaeological research of early modern Baturyn. Forty-five students and scholars from the Chernihiv Collegium National University, the Chernihiv Regional Historical Museum, the Hlukhiv National Pedagogical University, and the Institute of Archaeology of the National Academy of Sciences of Ukraine in Kyiv were involved in the 2018 excavations. Yurii Sytyi, senior fellow at the Centre for Archaeology and Early History of Northern Left-Bank Ukraine at the Chernihiv University leads the Baturyn archaeological expedition. Yurii Kovalenko, M.A., the head of the Scholarly Research Department at the Hlukhiv National Preserve and the instructor of archaeology of Ukraine at the Hlukhiv University participated in the Baturyn excavations and examination of its findings. Prof. Zenon Kohut, the eminent historian of the Hetmanate

Інтерпретація Іллінського монастирського простору у Чернігові у 1920-х рр. на основі збереженої та втраченої символічної реальності

Репозитарії

Схожі ресурси