Увічнення пам’яті жертв червоного терору на території Мусіївської сільської ради Хорольського району Полтавської області
Охарактеризовані загальні заходи на території Хорольського повіту Кременчуцької губернії по боротьбі з повстанським рухом у 1921 р. та події 18 травня 1921 р., що сталися на території сучасної Мусіївської сільської ради....
Збережено в:
| Дата: | 2019 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2019
|
| Назва видання: | Сіверщина в історії України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180902 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Увічнення пам’яті жертв червоного терору на території Мусіївської сільської ради Хорольського району Полтавської області / О.С. Лимар // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 61-64. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-180902 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1809022021-10-25T01:26:22Z Увічнення пам’яті жертв червоного терору на території Мусіївської сільської ради Хорольського району Полтавської області Лимар, О.С. Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа Охарактеризовані загальні заходи на території Хорольського повіту Кременчуцької губернії по боротьбі з повстанським рухом у 1921 р. та події 18 травня 1921 р., що сталися на території сучасної Мусіївської сільської ради. Охарактеризованы общие мероприятия на территории Хорольського уезда Кременчугской губернии по борьбе с повстанческим движением в 1921 г. и события 18 мая 1921 г., которые произошли на территории Мусеевского сельського совета. Main actions in fighting against rebel movement at the territory of Khorol district of Kremenchuk huberniia in 1921 and events of May 18, 1921 at modern Musiivka village council territory are characterized. 2019 Article Увічнення пам’яті жертв червоного терору на території Мусіївської сільської ради Хорольського району Полтавської області / О.С. Лимар // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 61-64. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180902 94:351.746.1(477.53)«1921» uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа |
| spellingShingle |
Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа Лимар, О.С. Увічнення пам’яті жертв червоного терору на території Мусіївської сільської ради Хорольського району Полтавської області Сіверщина в історії України |
| description |
Охарактеризовані загальні заходи на території Хорольського повіту Кременчуцької губернії по боротьбі з повстанським рухом у 1921 р. та події 18 травня 1921 р., що сталися на території сучасної Мусіївської сільської ради. |
| format |
Article |
| author |
Лимар, О.С. |
| author_facet |
Лимар, О.С. |
| author_sort |
Лимар, О.С. |
| title |
Увічнення пам’яті жертв червоного терору на території Мусіївської сільської ради Хорольського району Полтавської області |
| title_short |
Увічнення пам’яті жертв червоного терору на території Мусіївської сільської ради Хорольського району Полтавської області |
| title_full |
Увічнення пам’яті жертв червоного терору на території Мусіївської сільської ради Хорольського району Полтавської області |
| title_fullStr |
Увічнення пам’яті жертв червоного терору на території Мусіївської сільської ради Хорольського району Полтавської області |
| title_full_unstemmed |
Увічнення пам’яті жертв червоного терору на території Мусіївської сільської ради Хорольського району Полтавської області |
| title_sort |
увічнення пам’яті жертв червоного терору на території мусіївської сільської ради хорольського району полтавської області |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2019 |
| topic_facet |
Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180902 |
| citation_txt |
Увічнення пам’яті жертв червоного терору на території Мусіївської сільської ради Хорольського району Полтавської області / О.С. Лимар // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 61-64. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT limaros uvíčnennâpamâtížertvčervonogoterorunateritoríímusíívsʹkoísílʹsʹkoíradihorolʹsʹkogorajonupoltavsʹkoíoblastí |
| first_indexed |
2025-07-15T21:15:11Z |
| last_indexed |
2025-07-15T21:15:11Z |
| _version_ |
1837749098224025600 |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
61
УДК 94:351.746.1(477.53)«1921»
О.С. Лимар
УВІЧНЕННЯ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ЧЕРВОНОГО
ТЕРОРУ НА ТЕРИТОРІЇ МУСІЇВСЬКОЇ
СІЛЬСЬКОЇ РАДИ ХОРОЛЬСЬКОГО
РАЙОНУ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Охарактеризовані загальні заходи на території Хорольсько-
го повіту Кременчуцької губернії по боротьбі з повстанським ру-
хом у 1921 р. та події 18 травня 1921 р., що сталися на терито-
рії сучасної Мусіївської сільської ради.
Ключові слова: заручники, відповідальники, ревтрибунал, губ-
ком, антибільшовицьке формування, червоний терор, комнезам,
повстанський рух, військовий комунізм.
Основною метою роботи було виявлення пам’яток,
пов’язаних з подіями 1921 р., – червоним терором та пов-
станським рухом. Проблема розглядалась краєзнавцями
В. Посуховим та М. Бойком, матеріали яких використані
у статті, але більше дослідження не велись. Актуальність
обраної теми зумовлена необхідністю ліквідації так зва-
них «білих плям» в історії подій Української революції
1917–1921 рр. у контексті пам’яткознавчих досліджень.
В останній революційний рік повстанський рух хоч і
пішов на спад, але все ще був небезпечним для більшо-
вицького уряду. Його авторитету загрожувало повстання
селян Тамбовської губернії, яке розпочалось через насиль-
ницьку заготівлю продуктів у серпні 1920 р., а також пов-
стання гарнізону м. Кронштадт та екіпажів деяких кора-
блів Балтійського флоту у березні 1921 р., який також був
спричинений політикою військового комунізму.
На Хорольщині, як і взагалі на території УСРР, свого
часу склалася досить гостра ситуація – радянська вла-
да почала посилену викачку хліба. Прислані з РРФСР
продовольчі загони часто відбирали у селян все зерно,
взамін не даючи нічого. Селяни перейшли до зброй-
ної боротьби. Представники влади називали повстан-
ців бандитами, хоча, насправді, бандитизмом можна
було назвати дії продзагонів та чекістів, які забирали
в людей останнє зерно [1, с. 184].
На той час Полтавщина була поділена на дві губер-
нії: Полтавську та Кременчуцьку. Остання була утворена
декретом ВУЦВК від 8 червня і додатково від 30 липня
1920 р. у складі таких повітів: Золотоніського, Кремен-
чуцького, Хорольського, Олександрійського, Чигринського
(Чигиринського). Губернським центром стало місто Кре-
менчук [2, с. 57]. Як вже було згадано вище, ситуація заго-
стрилась, бо з новоствореної губернії продовжилась ви-
качка хліба, а з Полтавської губернії декретом вивіз хліба
було заборонено, як згадував у своєму щоденнику відо-
мий полтавський лікар О.О. Несвіцький [3, с. 215].
Картину життя Хорольського повіту Кременчуцької
губернії ми бачимо зі зведення № 123 для членів ЦК та
губкому КП(б)У інформаційного відділу ЦК КП(б)У від
30.08.1920 р. У Посуллі діяло 9 повстанських загонів, у
яких налічувалося близько 1500 чоловік. В основному, це
були загони отаманів Махна, Келеберди, Скирди, а також
інші дрібні стихійні формування, загони яких налічува-
ли 15–20 чоловік. Ними було порушено зв’язок з 11 во-
лостями у повіті, розгромлені партійні та комсомольські
осередки [4, арк. 129]. Наприклад, завідувач повітового
відділу народної освіти К.Ю. Сніжко, який як член Хо-
Рис. 1. Місце розстрілу жертв червоного терору
Рис. 2. Дошка на пам’ятному знаку
жертвам червоного терору
Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019
62
рольського повітового виконкому брав участь у засідан-
нях повітового ревтрибуналу, вказував у своїх спогадах
про напад махновців на села Остап’є та Білоцерківку (нині
– Великобагачанського району Полтавської обл.) влітку
1921 р. [5, арк. 8, 12, 26].
На ліквідацію цих повстанських формувань більшо-
вицький уряд кинув значну кількість військ, широко ви-
користовуючи практику взяття заручників і призначення
відповідальників. Як засіб тиску на селян застосовували
конфіскацію майна, реєстрацію «неблагонадійних» від 15
до 50 років, залучення «нетрудових елементів» до приму-
сових робіт [6, арк. 130, 133].
Навесні 1921 р. хаотичні розстріли комуністами своїх
відкритих та потенційних супротивників були приведе-
ні у певну систему. Згідно постанови Полтавської губерн-
ської військової наради від 14 травня 1921 р. репресивним
органам радянської влади наказувалося розстрілювати з
одночасним оповіщенням про це у пресі по 10 «куркулів»
за кожного вбитого радянського працівника, члена ком-
незаму чи члена партії [7, с. 269].
Згідно наказу № 21 Постійної наради у справах бо-
ротьби з бандитизмом при Раднаркомі УСРР від 20 трав-
ня 1921 р. у селах, які підозрювались у підтримці повстан-
ців, створювалась комісія у складі двох представників
від повітової військової наради та одного представни-
ка від місцевого комнезаму, які з числа заможних селян
призначали відповідальників з розрахунку 1 особа на 20
дворів, але не менше 1 на хутір. На відміну від заручни-
ків, відповідальників не заарештовували, а залишали на
свободі, проте без права виїзду з місць постійного про-
живання. У випадку вбивства чи поранення представни-
ка радянської влади, розстрілу підлягала подвійна кіль-
кість відповідальників. Уникнути розстрілу
можна було лише у випадку видачі владі при-
четних до справи односельців. Якщо вбивство
траплялося між населеними пунктами, то кіль-
кість відповідальників розподілялася порівну
між сусідніми селами.
Відповідальники повинні були видавати тих,
хто ухилявся від призову до Червоної Армії, та
заявляти про наявну у селян зброю. У разі неви-
дачі накладалися штрафи: пара коней або ко-
рів чи 200 пудів збіжжя за кожного дезертира;
пара овець або одна свиня чи 20 пудів збіжжя
за кожну знайдену під час обшуків одиницю
зброї. Якщо у селі виявляли рядового повстанця,
то штраф збільшували у 3 рази, а якщо отама-
на загону – у 5 разів. Господарства селян, члени
родин яких були пов’язані з повстанцями, під-
лягали негайній конфіскації. Їхнє майно розпо-
ділялось між членами комнезаму та повітовим
«фондом боротьби з бандитизмом» [7, с. 271].
На виконання цього наказу Полтавська гу-
бернська військова нарада розробила свою ін-
струкцію – члени комнезамів мали стати «сек-
сотами» ЧК. Шляхом терору радянська влада намагалася
перетворити і відповідальників, яких призначали виключ-
но із заможної частини селянства, на «сексотів». Із розстрі-
лами рекомендувалося не поспішати, даючи можливість
врятувати життя шляхом видачі односельців, причетних
до повстанського руху чи співчуваючих повстанцям. З цією
метою застосовували методи психологічного тиску – же-
ребкування перед розстрілом, заміну страти переведенням
у заручники і т. ін. За вірну службу «сексотів» нагороджува-
ли майном виданих односельців. Від факту видачі (відкри-
того чи таємного) залежав і розмір винагороди [7, с. 272].
Проти цих варварських заходів виступили відомі про-
гресивні люди Полтавщини. Серед них був і В.Г. Короленко.
У травні 1921 р. (вірогідно, 16 травня) до с. Мусіївка
прибув продагент Пінчук (за інформацією Державно-
го архіву Полтавської області (ДАПО) Тимченко). Разом
із місцевим активістом Федором Васильовичем Хлисту-
ном він виїхав до х. Дації, де вирішували питання заго-
тівлі зерна. Віз їх Григорій Максимович Миленький. У
Даціях їх обох запросили на весілля до с. Бурлаки. Відо-
мо, що це було зроблене навмисно, щоб згаяти день і за-
тримати продагента дотемна у Бурлаках. Все, що сталося
вночі, було здійснене повстанцями антибільшовицького
формування Івана Никифоровича Парнюка (Гайдамаки),
уродженця х. Парнюки, який у 1918 р. був начальником
загону гетьманської варти у волості.
З розповіді Кириленко Марини Микитівни, дочки Ми-
кити Тимофійовича Кириленка, який був під слідством
через події травня 1921 р. у с. Мусіївка, відомо, що піс-
ля весілля Пінчук і Хлистун повернулись до с. Дації. Пі-
зно ввечері вони вирушили до с. Мусіївка. Біля глинища
віз зупинили троє повстанців, Пінчука і Хлистуна стяг-
Рис. 3. Могила жертв червоного терору І.А. Литвина та А.Н. Литвина
ISSN 2218-4805
63
ли з возу, а Миленького Г.М. відправили до-
дому. Над двома активістами довго знущали-
ся, а потім вбили. Трупи сховали у глинищі. У
матеріалах ДАПО вказано, що одне тіло було
знайдене на полі у житі, а друге – на околиці
с. Мусіївка. Крики катованих було чути навко-
ло. Неподалік проходив гр. Безпалько з сином
І.П. Безпальком, які поверталися зі сватання
з с. Лукім’я і чули ці крики. Вони поспішили
сховатися у своєму будинку. Чули ті крики і
рибалки з х. Бойки. Вони в ту ніч рибалили на
р. Сула. Ранком наступного дня всі довідалися
про трагедію біля х. Бойки. У м. Хорол поска-
кав з донесенням верховий, а серед дня при-
була з повіту караульна рота. Почали шукати
винних. Заарештували Г.М. Миленького, який
возив Пінчука і Хлистуна. Згідно складених
раніше списків, забрали всіх визначених заруч-
ників з х. Даціїв, Парнюків, Бойків та с. Мусіїв-
ки. Брали тих, хто не був в ніч вбивства вдома.
Арештували всіх рибалок з х. Бойки, батька й сина Без-
пальків, Одарку Сурмач, в якої знайшли вимазану у гли-
ні лопату. Всього під варту потрапило до 200 осіб різно-
го віку. Заарештованих помістили під варту у с. Мусіївка.
Дізнання йшло 4 доби. Залишили 20 осіб (з с. Мусіїв-
ка 5 осіб, з х. Бойки – 4, з х. Дації – 3, з х. Парнюки – 7,
із с. Стара Мусіївка – 1 особу), з яких не зняли жодних
підозр. Активісти і прихильники радянської влади ви-
магали негайно їх розстріляти. 18 травня 1921 р. 20 за-
ручників зібрали в колону, оточили верховими і повели
у напрямку на м. Хорол. Минули х. Парнюки, Хоменки і
дійшли до урочища Могильовщина. Тут командир кара-
ульної роти наказав розстріляти заручників, серед яких
було дві жінки – Одарка Сурмач та Варвара Васильчен-
ко. Серед них був і батько Івана Парнюка (Гайдамаки) –
Никифор Омелянович Парнюк [8, с. 228]. Сам Іван Ни-
кифорович Парнюк загинув у бою з більшовиками, загін
було знищено у 1921–1922 рр. [9, арк. 5–6].
27 травня 2007 р. за сприяння Мусіївської сільської
ради та СТОВ «Мусіївське» було встановлено пам’ятний
знак – дерев’яний хрест, біля підніжжя якого, на бетонно-
му цоколі, закріплена дошка полірованого сірого грані-
ту з прізвищами заручників та пам’ятним написом: «На
мить зупинись і низько вклонись жертвам «Червоного те-
рору». На цьому місці в 1921 році 18 травня було без суду
страчено Мусіївських громадян як заложників 1. Бойко
Микита Г. 2. Васильченко Варвара. 3. Горбань Федір. 4. Да-
цій Максим Г. 5. Дацій Зіновій А. 6. Дацій Федір Г. 7. Кря-
чок Пантелеймон. 8. Литвин Антон А. 9. Литвин Іван А.
10. Миленький Григорій. 11. Парнюк Данило О. 12. Пар-
нюк Семен. 13. Парнюк Никифор О. 14. Петрушко Кор-
ній Є. 15. Крутько Семен. 16. Крутько Григорій. 17. Коля-
да Герасим. 18. Сурмач Одарка. 19. Сурмач Олександр.
20. Ярошенко Михайло. Від СТОВ Мусіївське і сільська
рада Мусіївки 2007 р.» [10, рис. 1–2].
Велика заслуга у появі пам’ятного знаку на місці траге-
дії належить мусіївському краєзнавцю, колишньому агро-
ному Михайлові Івановичу Бойку. Саме він зібрав спогади
односельців та знайшов документи, де вона відображена.
Серед присутніх на відкритті були родичі розстріляних:
онука Зіновія Дація – Ніна Кузуб (м. Харків), онук Федо-
ра Горбаня – заслужений лікар України Михайло Пусто-
войт (м. Харків) та онук Івана Литвина – Роман Литвин
(м. Кременчук Полтавської області) [11, с. 2].
Відомі й поховання деяких жертв червоного терору.
Їхні тіла забрали родичі та віддали належну останню шану.
Під час експедиції 2016 р. на кладовищі колишнього
х. Парнюки, у південній частині, співробітниками нау-
ково-дослідного відділу пам’яткознавства Полтавсько-
го краєзнавчого музею імені Василя Кричевського були
віднайдені поховання місцевих уродженців Івана Анто-
новича Литвина, 1881 р. н., та Литвина Антона Микито-
вича, 1846 р. н., які були розстріляні більшовиками як за-
ручники 18 травня 1921 р.
На могилі встановлено металевий хрест, у середохресті
якого закріплене сяйво. Під сяйвом розміщена металева
дошка. На дошці під склом пам’ятний напис: «Здесь по-
хоронены ничем неповинные, мирные, любящие труд и
Родину два советских человека Литвин Иван Антонович
1.05.1881–18.05.1921 Литвин Антон Никитович 19.05.1846–
18.05.1921 18 мая 1921 г. в с. Мойсеевка без суда и след-
ствия расстреляны ни в чем неповинные люди-заложни-
ки… чем оставили 7 детей сиротами старшему 13 лет и
меньшему 9 дней. Вечная Вам память милые отец и де-
душка. Скорбящие родные» [12, рис. 3–4].
У 2018 р. експедицією науково-дослідного відділу
пам’яткознавства Полтавського краєзнавчого музею імені
Василя Кричевського було проведено моніторингові об-
стеження кладовищ сіл Мусіївка, Стара Мусіївка, Дації та
знятого з обліку у період з 1946 по 1960 рр. хутора Бой-
Рис. 4. Дошка на могилі жертв червоного терору І.А. Литвина та А.Н. Литвина
Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019
64
ки [13, с. 139; 14, с. 371]. Локалізувати поховання інших
18 жертв червоного терору неможливо, бо вони розта-
шовані у старих частинах кладовищ, занедбані, хрести
та надгробки знищені часом, а ті, що є, без написів. Ча-
сто поховання означені лише насипами, які густо зарос-
ли чагарником та ковилою [15].
У перспективі подальших досліджень даного питання
можна виділити вивчення біографії отамана повстанського
загону Мусіївської волості Івана Никифоровича Парнюка
(Гайдамаки) та пошук пов’язаних з ним та його загоном
пам’яток на території сучасної Мусіївської сільської ради.
ПОСИЛАННЯ
1. Посухов В. Хрест на високім кургані нагадує… / Валентин
Посухов // Полтавська Петлюріана: матеріали восьмих Петлю-
рівських читань. – Полтава, 2009. – С. 184–185.
2. Адміністративно-територіальний поділ Полтавщини (1648–
1941). Довідник з історії адміністративно-територіального поді-
лу. Частина І. – Полтава: «Полтавський літератор», 2002. – С. 57.
3. Несвіцький О.О. Полтава у дні революції та в період смути
1917–1922 рр. Щоденник, 1995. – С. 215.
4. Державний архів Полтавської області (далі – ДАПО),
ф.р. 8661, оп. 1, спр. 808, арк. 129.
5. ДАПО, ф.р. 8661, оп. 1, спр. 807а., арк. 8, 12, 26.
6. ДАПО, ф.р. 8661, оп. 1, спр. 808, арк. 130, 133.
7. Ревегук В. За волю України. Нариси історії повстансько-пар-
тизанської боротьби на Полтавщині в 1917–1923 рр. / Віктор Ре-
вегук. – Полтава, 2007. – С. 269, 271–272.
8. Бойко М.І. Мусіївка давня / М.І. Бойко. – Лубни, 2004. – 228 с., іл.
9. ДАПО, ф. 8661, оп. 1, спр. 609, арк. 5–6.
10. Робочий архів НД метод. відділу ПКМ імені Василя Кри-
чевського. – Рис. 1–2.
11. Олійник А. Пам’яті земляків / А. Олійник // Вісті Хорольщи-
ни. – м. Хорол. – 2007. – 15 червня. - № 23 (10796) – С. 2.
12. Робочий архів НД метод. відділу ПКМ імені Василя Кри-
чевського. – Рис. 3–4.
13. Адміністративно-територіальний поділ Полтавщини (1943–
2002). Довідник з історії адміністративно-територіального поді-
лу. Частина ІІ. – Полтава: «Полтавський літератор», 2002. – С. 139.
14. Адміністративно-територіальний поділ Полтавщини (1648–
2012 рр.): довідник з історії адміністративно-територіального по-
ділу / редкол.: Білоус Г.П., Білоусько О.А., Гудим В.В. та ін.; упо-
ряд.: Васильєва Ю.О., Жук В.Н., Коротенко В.В. та ін. – Вид. друге,
перероб. і доп. – Полтава: ТОВ «АСМІ», 2012. – С. 371.
15. Щоденник моніторингових обстежень Хорольського райо-
ну наукового співробітника науково-дослідного відділу пам’ят-
кознавства Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кри-
чевського Лимара О.С. // Робочий архів науково-дослідного відділу
пам’яткознавства Полтавського краєзнавчого музею імені Васи-
ля Кричевського.
Лымарь А.С. Увековечивание памяти жертв красного
террора на территории Мусеевского сельського совета
Хорольского района Полтавской области
Охарактеризованы общие мероприятия на территории Хо-
рольського уезда Кременчугской губернии по борьбе с повстанче-
ским движением в 1921 г. и события 18 мая 1921 г., которые про-
изошли на территории Мусеевского сельського совета.
Ключевые слова: заложники, ответчики, ревтрибунал, губ-
ком, антибольшевистское формирование, красный террор, комбед,
повстанческое движение, военный коммунизм.
Lymar O.S. Commemorating of red terror victims at the
territory of Musiivka village council of Khorol district of
Poltava region
Main actions in fi ghting against rebel movement at the territory of
Khorol district of Kremenchuk huberniia in 1921 and events of May 18,
1921 at modern Musiivka village council territory are characterized.
Key words: hostages, repeaters, revolutionary tribunal, provincial
committee, anti-Bilshovyks formation, red terror, committee of poor
peasants, rebellion movement, war communism.
31.01.2019 р.
УДК 930.2(477.52)«16/18»
С.М. Єсюнін
«ПОЛНОЕ СОБРАНИЕ ЗАКОНОВ
РОССИЙСКОЙ ИМПЕРИИ»
(ЗІБРАННЯ ПЕРШЕ) ЯК ДЖЕРЕЛО
ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРІЇ
м. ГЛУХОВА 1649–1825 рр.
Проаналізовано інформаційний потенціал законодавчих актів
першого зібрання «Полного собрания законов Российской империи»
для дослідження історії міста Глухова 1649–1825 рр. Зроблена сис-
тематизація виявлених матеріалів у таблицю.
Ключові слова: закони, акти, Глухів.
На сучасному етапі розвитку історичної науки роз-
ширюється її джерельна база, зокрема актуалізуються
масиви законодавчих матеріалів. Одним із найбільших
комплексів такого роду джерел є «Полное собрание зако-
нов Российской империи» (далі ПСЗ). Воно являє найпов-
нішу збірку нормативно-правових актів XVII – початку
XX ст., які стосуються найрізноманітніших аспектів істо-
рії України та її регіонів. Попри свою цінність, далеко не
всі матеріали ПСЗ залучалися істориками. Це пояснюєть-
ся їхньою великою кількістю та незручним алфавітним
покажчиком, у якому не відображені усі тематики, гео-
графічні об’єкти тощо. Проте у останні роки дослідники
почали більш широко використовувати матеріали ПСЗ як
надійного історичного джерела.
Укладанням і виданням ПСЗ та інших зібрань законо-
давчих актів у Російській імперії займались II відділення
власної царської канцелярії (1826–1882 pp.), кодифікацій-
ний відділ Державної Ради (1882–1893 pp.), а з 1893 р. –
Відділення зводу законів Державної канцелярії [2, с. 347].
ПСЗ вийшло трьома зібраннями і включило в себе за-
конодавчі акти з 1649 р. до 1913 р. У видання першого зі-
брання, що нараховує 45 томів у 48 книгах (№№ 1–30600),
увійшли закони з 1649 р. (від «Соборного уложения» Олек-
сія Михайловича) до грудня 1825 р., тобто до кінця царю-
вання Олександра І. До другого зібрання, яке складається
з 55 томів у 125 книгах і нараховує 61928 актів, були вклю-
чені законодавчі акти, затверджені Миколою І та Олексан-
дром II (з 12 грудня 1825 р. по 1 березня 1881 р.). У третє зі-
брання були включені закони з 1 березня 1881 р. до 1913 р.
Воно складається з 33 томів і вміщує майже 30 тис. (29980)
законодавчих актів. Згідно закону від 11 червня 1885 р.
до ПСЗ вносились лише оприлюднені законодавчі акти.
Метою даної статті є виявлення та інформаційний
аналіз документів першого зібрання (собрание первое)
ПСЗ [1], які безпосередньо стосуються міста Глухова, а
також тих, в яких є будь-яка згадка про місто, його уста-
нови, заклади, посадовців тощо. Зроблено спробу систе-
матизації матеріалів.
З усього масиву виявлених документів значну кількість
складають ті, що пов’язані із Гетьманщиною та діяльніс-
тю гетьманів Брюховецького, Многогрішного, Самойло-
вича, Мазепи, Скоропадського, Апостола. В них Глухів фі-
j
|