Територіальні візії козацької еліти Війська Запорозького другої половини XVII – початку XVIII ст. (на прикладі «Літопису Самовидця»)
Статтю присвячено територіальним візіям козацької еліти Гетьманату на прикладі «Літопису Самовидця». Виокремлено поняття, якими автор пам’ятки позначав простір, та проаналізовано їх зміст на предмет бачення меж....
Збережено в:
| Дата: | 2019 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2019
|
| Назва видання: | Сіверщина в історії України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180914 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Територіальні візії козацької еліти Війська Запорозького другої половини XVII – початку XVIII ст. (на прикладі «Літопису Самовидця») / М.В. Корнієнко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 111-114. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-180914 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1809142021-10-25T01:26:48Z Територіальні візії козацької еліти Війська Запорозького другої половини XVII – початку XVIII ст. (на прикладі «Літопису Самовидця») Корнієнко, М.В. Польсько-литовська доба та Гетьманщина Статтю присвячено територіальним візіям козацької еліти Гетьманату на прикладі «Літопису Самовидця». Виокремлено поняття, якими автор пам’ятки позначав простір, та проаналізовано їх зміст на предмет бачення меж. Статью посвящено территориальным представлениям казацкой элиты Гетманата на примере «Летописи Самовидца». Определены понятия, с помощью которых автор памятника маркировал пространство, и проанализировано их содержание на предмет видения границ. The article is dedicated to territorial imageries of the Hetmanate Cossack elite based on «The Eyewitness Chronicle». The concepts that had been used by the chronicle author for marking the space were determined and the boundaries marked by those concepts were analyzed. 2019 Article Територіальні візії козацької еліти Війська Запорозького другої половини XVII – початку XVIII ст. (на прикладі «Літопису Самовидця») / М.В. Корнієнко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 111-114. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180914 94(477)323.39:711.5:82–94«166–171» uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Польсько-литовська доба та Гетьманщина Польсько-литовська доба та Гетьманщина |
| spellingShingle |
Польсько-литовська доба та Гетьманщина Польсько-литовська доба та Гетьманщина Корнієнко, М.В. Територіальні візії козацької еліти Війська Запорозького другої половини XVII – початку XVIII ст. (на прикладі «Літопису Самовидця») Сіверщина в історії України |
| description |
Статтю присвячено територіальним візіям козацької еліти
Гетьманату на прикладі «Літопису Самовидця». Виокремлено поняття, якими автор пам’ятки позначав простір, та проаналізовано їх зміст на предмет бачення меж. |
| format |
Article |
| author |
Корнієнко, М.В. |
| author_facet |
Корнієнко, М.В. |
| author_sort |
Корнієнко, М.В. |
| title |
Територіальні візії козацької еліти Війська Запорозького другої половини XVII – початку XVIII ст. (на прикладі «Літопису Самовидця») |
| title_short |
Територіальні візії козацької еліти Війська Запорозького другої половини XVII – початку XVIII ст. (на прикладі «Літопису Самовидця») |
| title_full |
Територіальні візії козацької еліти Війська Запорозького другої половини XVII – початку XVIII ст. (на прикладі «Літопису Самовидця») |
| title_fullStr |
Територіальні візії козацької еліти Війська Запорозького другої половини XVII – початку XVIII ст. (на прикладі «Літопису Самовидця») |
| title_full_unstemmed |
Територіальні візії козацької еліти Війська Запорозького другої половини XVII – початку XVIII ст. (на прикладі «Літопису Самовидця») |
| title_sort |
територіальні візії козацької еліти війська запорозького другої половини xvii – початку xviii ст. (на прикладі «літопису самовидця») |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2019 |
| topic_facet |
Польсько-литовська доба та Гетьманщина |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180914 |
| citation_txt |
Територіальні візії козацької еліти Війська Запорозького другої половини XVII – початку XVIII ст. (на прикладі «Літопису Самовидця») / М.В. Корнієнко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 111-114. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT korníênkomv teritoríalʹnívízííkozacʹkoíelítivíjsʹkazaporozʹkogodrugoípolovinixviipočatkuxviiistnaprikladílítopisusamovidcâ |
| first_indexed |
2025-07-15T21:15:56Z |
| last_indexed |
2025-07-15T21:15:56Z |
| _version_ |
1837749142369075200 |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
111
кінця XVII ст. у Кам’янці-Подільському (Польський ринок, яма 2) //
Археологія і давня історія України. – 2018. – Вип. 4 (29). – С. 254–268.
11. Нечитайло П. О., Болтанюк П. А., Старенький І. О. Досліджен-
ня в м. Городок у 2017 році // Археологія & Фортифікація Украї-
ни: зб. матер. VIІІ всеукр. наук.-практ. конф. – Кам’янець-Поділь-
ський: ПП Буйницький О. А., 2018. – С. 169–184.
12. Пуголовок Ю. Археологічні дослідження на передгородді
Полтавської фортеці в 2011 р. / Ю. Пуголовок // Нові дослідження
пам’яток козацької доби в Україні: зб. наук. ст. – К.: Центр пам’ят-
кознавства, 2012. – Вип. 21, ч. 1. – С. 21–26.
13. Пшеничний Ю.Л., Ткач В. В. Колекція кахель з Дубенського
Спасо-Преображенського монастиря // Археологія і давня історія
України. – 2018. – Вип. 4 (29). – С. 280–296.
14. Супруненко О. Матеріали козацької епохи з науково-ря-
тівних досліджень на Полтавщині 2011–2012 рр. / О. Супруненко
// Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: зб. наук.
ст. – К.: Центр пам’яткознавства, 2013. – Вип. 22, ч. 1. – С. 10–23.
15. Толкачов Ю.І., Осадчий Р., Пономаренко В., Колосов Ю.,
Починок Е., Чміль Л. Пізньосередньовічна пам’ятка в с. Лісники
// Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: зб. наук.
статей. – К.: Центр пам’яткознавства, 2018. – Вип. 27. – С. 20–26.
16. Чміль Л.В. Кераміка Вознесенського монастиря // Лаврський
альманах. – К., 2008. – Спецвип. 9. – С. 32–42.
17. Чміль Л. В. Керамічний посуд другої половини XIІІ–ХІХ ст.
з території Михайлівського Золотоверхого монастиря // Болхові-
тіновський щорічник. 2013/14. – К., 2015. – С. 85–136.
18. Шерстюк В., Прядко О. Городище козацької доби в смт. Ор-
жиця Полтавської області // Нові дослідження пам’яток козаць-
кої доби в Україні: зб. наук. статей. – К.: Центр пам’яткознавства,
2018. – Вип. 27. – С. 33–40.
19. Huszá r L. Munzkatalog Ungarn: Von 1000 bis Heute. – Battenberg,
1979. – 365 s.
20. Kopicki E. Ilustrowany Skorowidz pieniędzy Polskich i z Polską
Związanych. Katalog w czterech tomach. Tablice. Cz. 1. – Warszawa:
Polskie Tow. Numizmatyczne Zarząd Glówny, 1995. – 397 s.
21. Kopicki E. Ilustrowany Skorowidz pieniędzy Polskich i z Polską
Związanych. Katalog w czterech tomach. Tablice. Cz. 2. – Warszawa:
Polskie Tow. Numizmatyczne Zarząd Glówny, 1995. – 391 s.
22. Kruppé J. Garncarstwo warszawskie w wiekach XIV i XV. –
Wrocław: Zakład Narodowy im. Ossoliń skich, Wydawnictwo PAN,
1967. – 285 s.
Старенький И.А., Болтанюк П.А., Левинзон Е.Ю. Объект
№ 2А конца XVI – XVII вв. по улице Татарской, 17/1 в
Каменце-Подольском
В статье рассказывается о результатах охранных археологи-
ческих исследований на территории Каменец-Подольского по ули-
це Татарской, 17/1, а именно объекта № 2А, который датируется
концом XVI – XVII вв., представлен анализ найденных материа-
лов, в том числе нумизматических находок.
Ключевые слова: Каменец-Подольский, охранные археологи-
ческие исследования, улица Татарская, нумизматические наход-
ки, печные изразцы.
Starenkyi I.O., Boltaniuk P.A., Levinzon Ye.Yu. Object № 2A
of the end of XVI – XVII century in Tatarska street, 17/1 in
Kamianets-Podilskyi
The article describes the results of archaeological investigations
on the territory of Kamianets-Podilskyi on the street Tatarska, 17/1,
namely the object number 2A, which dates from the end of the 16th-
17th centuries. An analysis of the found materials, including numismatic
fi ndings, is provided.
Key words: Kamianets-Podilskyi, archaeological research, Tatarska,
street, numismatic fi ndings, stove tile.
04.02.2019 р.
УДК 94(477)323.39:711.5:82–94«166–171»
М.В. Корнієнко
ТЕРИТОРІАЛЬНІ ВІЗІЇ КОЗАЦЬКОЇ
ЕЛІТИ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО
ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII –
ПОЧАТКУ XVIII ст. (НА ПРИКЛАДІ
«ЛІТОПИСУ САМОВИДЦЯ»)
Статтю присвячено територіальним візіям козацької еліти
Гетьманату на прикладі «Літопису Самовидця». Виокремлено по-
няття, якими автор пам’ятки позначав простір, та проаналізо-
вано їх зміст на предмет бачення меж.
Ключові слова: територіальні візії, козацька еліта, Військо
Запорозьке, літопис.
«Літопис Самовидця» (далі – Літопис) став першим ко-
зацьким наративом, поширюваним теренами Гетьманату у
вигляді рукописних списків. Своє наймення пам’ятка отри-
мала від перших видавців, котрі зауважили, що анонімний
автор був очевидцем частини описаних подій. Прикмет-
ною рисою літописної оповіді, порівняно з іншими тогочас-
ними рукописними пам’ятками, є відсутність риторичних
прийомів та запозичень із латинської чи польської літера-
турної традиції [3, c. 9–10]. Тим самим наратив Самовид-
ця постає джерелом, де вжиті поняття й категорії марку-
ють світосприйняття автора, зокрема, і щодо візій простору.
Літопис став відомим історичній науці завдяки Панте-
леймону Кулішу, котрий ознайомився з цим твором 1840 р.
Дослідник узявся шукати нові списки, і завдяки його ста-
ранням 1846 р. в московських «Чтениях» Осип Бодянський
уперше опублікував пам’ятку. В основу видання було по-
кладено так званий список П. Куліша, що охоплював події
від давнини до 1668 р. До цього тексту додано інформацію
з інших трьох списків, коментарі, примітки, доповнення,
пояснення, різночитання, географічний та іменний покаж-
чики. Друге видання Літопису здійснив Орест Левицький
1878 р. в Київській археографічній комісії. Видавець кори-
стувався попередньою публікацією, а також додав два но-
вих, доти невідомих списки – так звані Козельський 1740 р.
та Іскрицький 1734 р. Останній було взято за основу, оскіль-
ки, на переконання О. Левицького, цей текст був найдавні-
шим і найближчим до оригіналу. Решта списків вважається
пізнішими копіями зі вставками й нашаруваннями, у тому
числі виявлений напередодні публікації Літопису 1971 р.
Ярославом Дзирою так званий список Судієнка [3, c. 10-13].
Шукаючи в текстах списків першопочаткову оповідь
Самовидця, О. Левицький дійшов висновку, що вона охо-
плювала 1648–1702 рр. Тоді як опис подій до і після цього
часу було привнесено згодом із «Короткого опису Малоро-
сії» [3, c. 13-14; 1, с. 149]. Із цією тезою погодився й Мико-
ла Петровський, який також досліджував текст пам’ятки [4,
c. 22, 52]. Обидва вчені зійшлися на думці, що автором тво-
ру була одна особа, котра описувала події 1648-1702 рр. не
по «живих слідах». Перша частина тексту про 1648-1672 рр.
більше походить на мемуари, осмислену розповідь із за-
значенням причинно-наслідкових зв’язків. На думку О. Ле-
j
Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019
112
окреслено, про який же простір ішлося, однак із контек-
сту простежуються опосередковані вказівки на його ло-
калізацію. Так, поза Україною означено Волинь, про що
свідчить протиставлення цих історичних регіонів в одно-
му смисловому конструкті: «Также и у віри руской поміш-
ка великая била от уніят и ксендзов, бо уже не тилко унія
у Литві, на Волині, але и на Україні [курсив мій – М.К.] по-
чала гору брати» [3, c. 51]. На схожу конотацію натрапляє-
мо і в іншому епізоді, де мовилося про таке: «...и тоей же
зими усі полки повиходили и стояли по городах україн-
них напоготові. Але орди, почувши о поготовности вой-
ска, на Україну не входили, тилко на тим боку Дніпра, на
Волиню, шкоди починили за неосторожностію войск ко-
ронних» [3, c. 147]. Тут також простежується той момент,
що означення «полки» й «городи українні» вжито по від-
ношенню до України, а «войска коронні» – до Волині. Ін-
шими словами – Україну асоційовано тільки з теренами
Гетьманату, до якого Волинь на той час не входила.
Окремо від України згадано сусідній із Волинню регі-
он – Поділля. Зокрема, Самовидець повідомляв, що «хан
кримский вийшол з ордами и сам стал коло Рашкова на
Кучмани, и великіе шкоди починил по волости по Воли-
ню, Подолю, загонами навесні» [3, c. 141]. В іншому епізоді
мовилося про короля Речі Посполитої Яна ІІІ Собеського
з військом, котрі «...и сами у великой тривозі зоставши,
мусіли згоду чинити и, не хотячи позволяти, тоест усту-
пити усего Подоля по Коросташов туркам и усей Украї-
ни зректися...» [3, c. 122–123]. На той момент Коростишів
входив до складу Київського воєводства Речі Посполитої,
тож означення «Подоля по Коросташов» видається радше
ситуативним, ніж візією меж цього історичного регіону.
Ще одним, відособленим від України, регіоном по-
стає в авторовій мові Сівер: «И многіе виходили на Укра-
їну на мешканя и у Сівер [курсив мій – М.К.], позоставив-
ши набитки свої, а инних и у силку позасилано» [3, c. 123].
Загалом Сівер у тексті локалізовано нечітко і навіть су-
перечливо. Так, одного разу вказано, що до Сівера нале-
жать «...полк Черніговскій зо всею Сіверю аж по Гомель и
Дроков, и Мглин...» [3, c. 53] і терени на північ від Черні-
гівщини («Того ж часу и року из Сівери, тоест из Старо-
дубова, Почепова, Мглина, Дрокова [курсив мій – М.К.] жо-
лніров выгнало посполство сами тих городов, много оных
погромивши» [3, c. 65]). Проте далі в тексті Чернігів згада-
но як приналежний до України, а Сівер «посунуто» на пів-
ніч: «...а инная [саранча – М. К.] тут на Україні, коло Ніжина
й Чернігова и на Сівери коло Стародуба [курсив мій – М.К.]
зазимовала. ...: жито стало осмачка по золотих три и овес
в той же цені, которого и мало било у Сівери, але з України
доставали [курсив мій – М.К.]» [3, c. 151]. На нашу думку,
такі різночитання пов’язані з тогочасною умовністю меж
регіону загалом та в уявній географії Самовидця зокрема.
Схожою є ситуація з Поліссям, ще більш не чітким у пла-
ні кордонів. У Літописі вказано про те, що «...у Овручом
особливій полковник зоставал, до которого усе Поліся на-
лежало» [3, c. 57]. Як можна зрозуміти далі з тексту, терени
вицького, Самовидець послуговувався власними записами,
зробленими в цей період. Друга частина – за 1672–1702 рр.
– має літописний характер і містить інформацію про по-
дії, що от-от відбулися [3, c. 14-19].
Щодо автора Літопису, в історіографії не було одно-
стайної думки, і пошук відповіді на це питання був од-
ним із центральних у дослідженні пам’ятки. Завдяки тек-
стологічному аналізу М. Петровський дійшов висновку,
що Самовидець упродовж 1648–1668 рр. мешкав у Ні-
жині, потім перебрався на Правобережжя, де пробув до
1675 р. Надалі оселився у Стародубі і вже там почав писа-
ти Літопис, робота над яким обірвалася 1702 р., вочевидь,
у зв’язку зі смертю [4, c. 64]. Зіставивши цю інформаці-
єю з біографіями представників козацької еліти, М. Пе-
тровський і М. Грушевський обґрунтували тезу про те, що
автором Літопису міг бути представник козацької еліти,
генеральний підскарбій Роман Ракушка-Романовський
(бл. 1622–1703) [4, c. 183; 2, c. 55]. Тим часом Михайло Воз-
няк обстоював версію про корсунського полковника Фе-
дора Кандибу як творця пам’ятки [3, c. 22].
Уперше гіпотеза про авторство Романа Ракушки-Рома-
новського була висловлена ще в середині ХІХ ст. Петром
Сердюковим у листі до свого гімназійного товариша П. Ку-
ліша, де повідомлялося, що в одному зі списків «Літопи-
су Грабянки» навпроти історії з конотопським колодязем
додано таку приписку: «судія Романовскій написа сіе» [1,
c. 152–153]. Оскільки на цей сюжет натрапляємо лише в
«Літописі Самовидця», П. Сердюков припустив, що тво-
рець «Літопису Грабянки» запозичив його саме звідти, і
зауважив це посиланням на автора. Із висновком про Ра-
кушку-Романовського як особу Самовидця погоджува-
лися Іван Крип’якевич, Ярослав Гординський, Костянтин
Харлампович, Пилип Клименко, Василь Барвінський та
ін., проте підтвердити слова Петра Сердюкова не видава-
лося можливим через відсутність згаданого ним списку
«Літопису Грабянки». Десятиліттями пізніше, на початку
ХХІ ст. Андрію Бовгирі таки вдалося відшукати цей список
(ним виявився так званий Сорочинський рукопис другої
половини XVIII ст.), а в ньому й указівку на Ракушку-Ро-
мановського. Тому, на переконання А. Бовгирі, питання
особи Самовидця слід вважати вичерпаним [1, c. 153-154].
Проблематики уявної географії в контексті Літопису
частково торкався Сергій Плохій. Аналізуючи означен-
ня, якими послуговувався Самовидець, дослідник звер-
нув увагу на прояви його територіальної самоідентифі-
кації як елементу становлення окремішньої української
ідентичності [5, c. 358–361].
Мета цього дослідження – простежити територіальні
візії козацької еліти Гетьманату другої половини ХVII –
початку XVIII ст. на прикладі «Літопису Самовидця». За-
для того передбачається виокремити поняття, якими ав-
тор пам’ятки позначав простір, та проаналізувати їх зміст
на предмет візії меж.
У якості географічного орієнтиру Самовидцем найчас-
тіше вжито поняття «Україна». У тексті жодного разу не
ISSN 2218-4805
113
понад р. Сож також відносилися до Полісся: «...прийшла
[саранча – М. К.] августа 9 и туда наворочала на краї ли-
товскіе, але у Литву не йшла, зостала по Полісю коло Сожа...
[курсив мій – М.К.]» [3, c. 151]. Тут простежується деяка су-
перечність в уявній географії Самовидця, оскільки терени
на захід від цієї річки належали до Великого князівства
Литовського, а території на схід – до Гетьманату, Черні-
гівського полку. Останній, як було показано вище, озна-
чено також частиною або Сіверу, або України, що ще раз
свідчить про умовне розуміння їх територіальних меж.
Упродовж усієї літописної оповіді натрапляємо на озна-
чення України як простору, нерозривно пов’язаного з Вій-
ськом Запорозьким. За спостереженнями С. Плохія, не-
зважаючи на «зміщення» Самовидцем України на схід для
позначення лише лівобережного Гетьманату, межі Украї-
ни в обох частинах літопису відповідали Зборівській угоді
1649 р. [5, c. 359]. Цей контекст виразно ілюструють слова
стосовно гетьмана Івана Брюховецького: «Того ж року, за-
раз навесну, виехали от его царского величества списчики
на усю Україну, которіе переписовали усіх людей на Укра-
їні, мешкаючих и по городах, и по селах: и синов хто мает,
и хто чим пашет» [3, c. 99]. Утім далі, під 1682 р., можна на-
трапити на Україну як простір також і на Правобережжі Дні-
пра: «И от того часу особливій господар стал над Україною,
почавши от Дністра до самого Дніпра, а у Волохах иній го-
сподар над волохами, бо на Україні дано свободу от турчи-
на, уволняючи от дани до якого часу, жеби ся люде до своего
наворочали українніе» [3, c. 137]. Такий слововжиток мож-
на вважати свідченням на користь того, що, незважаючи на
лихоліття Руїни та московсько-польський кордон по Дніпру
після 1667 р., у територіальних візіях козацької еліти Украї-
на поставала цілісним простором по обидва береги Дніпра.
Загалом, погоджуючись із С. Плохієм щодо Самовидце-
вої України як простору, ототожненого з Військом Запо-
розьким, зауважимо таку деталь. У слововжитку літописця
виразно простежується поєднання двох візій України – гео-
графічного (що сягає корінням першої половини ХVII ст.) та
«освоєного» (крізь призму Війська Запорозького) простору.
Перший простір «локалізовано» вище на прикладі теренів,
котрі лишалися поза ним. Другий простір проілюстровано
тим, як територію Гетьманату, що перебувала під протек-
цією московського царя, Самовидець заміняв означенням
«Україна». І, схоже, обидві візії не видавалися літописцеві
суперечливими, хоч, як уже згадано, географічно за межі
України міг потрапити Сівер, який був частиною Гетьманату.
Самовидець подеколи вживає словосполучення «уся
Україна» [3, c. 83, 87, 96, 99, 125], що перегукується з харак-
терними для першої половини – середини ХVII ст. озна-
ченням «уся Русь». Їхні конотації схожі в тому, що познача-
ють не тільки певний простір, а й апелюють до спільноти
і надають Русі та Україні антропоморфних рис. «А напо-
том видячи, же юже уся Україна противко нему бунтует-
ся...» [3, c. 96], – тут Україна постає як сутність, що чинить
певну дію. Таку персоніфікацію можна тлумачити в кон-
тексті набуття поняттям «Україна» ціннісних вартостей,
що перегукується з характерним для козацької ритори-
ки другої половини ХVII ст. топосом України-матері. Про-
те інших ознак ретрансляції цього топосу в тексті Само-
видця не знаходимо. Додамо, що вживання слова «уся»
можна також тлумачити двояко – як повторювання ста-
лого, укоріненого конструкту («уся Україна» на протива-
гу ранішому «вся Русь»), або й буквально, у якості намірів
автора підкреслити всеохопність певних подій чи явищ.
Одним із орієнтирів для означення простору Самови-
дець убачав Дніпро, який ділив простір на дві частини по
обидва береги річки. Літописець уживав поняття «Задні-
пря», усталене на середину XVII ст. щодо лівобережних те-
ренів. Так, згадується, «що видячи панове державци укра-
їнніе, не толко старостове, зостаючіе по городах, але и сам
князь Вышневецкій, которій немал усе Задніпра міл в сво-
ем подданстві, ... – мусіл утікати і уступовати з України, з
городов своїх, з княгинею и з сином своїм Михайлом, ко-
торій напотом королем полским зостал был» [3, c. 51-52].
Із контексту зрозуміло, що Задніпря – то простір по ліву
сторону від Дніпра, приналежний також до України. Задні-
пря губиться в тексті після 1670-х рр., що можна пов’яза-
ти зі зміною характеру оповіді з історичної на літописну, а
також із непотрібністю вживати цей термін («за Дніпром»
малося на увазі по відношенню до того, хто перебував на
Правобережжі). Тоді, як з’ясували дослідники, автор меш-
кав у лівобережному Гетьманаті і, припускаємо, поняття
«Задніпря» для нього виглядало неактуальним чи недо-
речним. Самовидець, зокрема, уживав звичне для другої
половини XVII ст. означення «сегобочна Україна»: «Того ж
року король полский Ян Собеский присягу виконал в Яво-
рові при послах его царского величества, при Борису Пе-
тровичу Шереметову с товарищи его на вічную згоду з їх
царским величеством на том, же юж Смоленска и Киева и
сегобочной України не упоминатися вічними часи, учи-
нивши границю слушную...» [3, c. 142]. Це ще одна вказівка
на візію цілісності простору України, розділеної Дніпром.
Проте, що стосується подальшої після цитати оповіді, най-
частіше Лівобережжя постає як Україна без уточнення про
«сегобочну» [3, c. 146, 153, 156, 161, 162].
Поряд із Дніпром, географічними орієнтирами в тексті
були Дністер («Того ж часу Чернецкій поосажовал фортеції
в Чигирині, Корсуні, Білой Церкві жолнірством, где тилко
тие городи не горнулися до гетмана Бруховецкого, а инніе
усі отлучилися от Тетери, аж по самій Дністр» [3, c. 97]), Случ
(«И так из собою трактовати почали през дней два, и учи-
нили згоду, же не міли по самую Случ жолніре на Україну
бывати, ...» [3, c. 58]) та Вісла («И так оттуля Хмелницкій зо
всіми потугами потягнул под Замостя, а там стоячи, орда
с козаками по самую Вислу пустошили, также Волинь го-
роди значнії повиймали: Острог Великій, Заславя, Луцко,
Володимер, Кобрин, аж и Берестя Литовское» [3, c. 53]). В
усіх зазначених випадках ці річки поставали як певний
рубіж, що загалом повторювало згадки в інших тогочас-
них документах, де великі водні артерії вбачали своєрід-
ною межею, часто умовною або приблизною.
Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019
114
У мові Самовидця не знаходимо поняття «Мала Русь»
та похідних від нього. Тож можемо припустити, що для
автора і, напевно, для козацької спільноти другої поло-
вини XVII ст. ці терміни не були звичними для широко-
го вжитку. Вони й надалі лишалися в полі слововжитку у
зносинах із московським царем.
Таким чином, Самовидець не залишив у тексті прямих
указівок на візію меж козацького простору чи кордонів
Гетьманату. Проте уживані поняття на позначення про-
стору дозволяють простежити їхнє розуміння літописцем
як приклад до уявної географії козацької еліти. Зокрема,
автор «Літопису Самовидця» вбачав межі України невід-
дільно від території, підконтрольної Війську Запорозько-
му. Хоча друга візія України як географічного простору в
деяких випадках слововжитку могла не відповідати цим
уявним кордонам. Незважаючи на різне підпорядкуван-
ня право- та лівобережних полків, цей простір мислив-
ся цілісним. Дніпро виступав як орієнтир, який, з одного
боку, роз’єднував Україну на «сегобочну» й «тогобочну»,
але, з іншого боку, – був маркером об’єднання. Досліджен-
ня актових документів Гетьманату й епістолярію козаць-
кої еліти дозволить порівняти, уточнити й доповнити ви-
явлені в козацьких наративах штрихи до візій простору.
ПОСИЛАННЯ
1. Бовгиря А. Козацьке історіописання в рукописній тради-
ції ХVIII ст. / А. Бовгиря. – К.: Інститут історії України НАН Укра-
їни, 2010. – 304 с.
2. Грушевський М.С. Самовидець Руїни та його пізніші ві-
дображення / М.С. Грушевський // Грушевський Михайло Сер-
гійович. Твори: у 50 т. / М.С. Грушевський; редкол.: П. Сохань
(голов. ред.), І. Гирич та ін. – Львів: Видавництво «Світ». – 2015.
– Т. 10. – Кн. 2. – С. 44–73.
3. Літопис Самовидця / Видання підготував Я.І. Дзира. – К.:
«Наукова думка», 1971. – 208 с.
4. Петровський М. Нариси історії України ХVII – початку
XVIII століть. – І: Досліди над літописом самовидця / М. Петров-
ський. – Х.: Державне вид-во України, 1930. – 454 с.
5. Плохій С. Походження слов’янських націй. Домодерні іден-
тичності в Україні, Росії та Білорусі / С. Плохій. – К.: Критика,
2015. – 456 с.
Корниенко М.В. Территориальные представления
казацкой элиты Войска Запорожского второй половины
XVII – начала ХVIII вв. (на примере «Летописи Самовидца»)
Статью посвящено территориальным представлениям каза-
цкой элиты Гетманата на примере «Летописи Самовидца». Оп-
ределены понятия, с помощью которых автор памятника мар-
кировал пространство, и проанализировано их содержание на
предмет видения границ.
Ключевые слова: территориальные представления, казацкая
элита, Войско Запорожское, летопись.
Korniienko M.V. Territorial imageries of the Cossack elite
of Zaporizhian Host in the second half of the XVII – the begin-
ning of the XVIII century (based on «Eyewitness Chronicle»)
The article is dedicated to territorial imageries of the Hetmanate
Cossack elite based on «The Eyewitness Chronicle». The concepts that
had been used by the chronicle author for marking the space were
determined and the boundaries marked by those concepts were analyzed.
Key words: territorial imageries, the Cossack elite, the Zaporizhian
Host, chronicle.
20.02.2019 р.
УДК 94(477.51)«1668/1672»
С.А. Токарєв
КОЗАЦЬКА СТАРШИНА НІЖИНСЬКОГО
ПОЛКУ ЗА ГЕТЬМАНУВАННЯ
Д. ІГНАТОВИЧА (1668–1672 рр.)
У статті висвітлено становище козацької старшини Ніжин-
ського полку під час правління гетьмана Д. Ігнатовича у 1668–
1672 рр. Розглянуто її роль в обранні та поваленні гетьмана,
зміни в її персональному складі внаслідок кадрової ротації, проа-
налізовано суспільно-політичну, дипломатичну, адміністратив-
ну діяльність та майнове становище.
Ключові слова: Українська козацька держава, гетьман Д. Ігна-
тович, Ніжинський полк, козацька старшина.
Порівняно нетривалий період гетьманування Д. Ігна-
товича у 1668–1672 рр. ознаменував важливий етап в іс-
торії Української козацької держави. Після достатньо три-
валого періоду громадянського протистояння і втручання
іноземних держав у внутрішні справи Гетьманщини роз-
почався період відносної стабілізації державного життя.
Перенесення гетьманської резиденції до Батурина зумо-
вило відновлення політичної ваги Ніжинського полку, по-
рушеної за гетьманування І. Брюховецького. Природно,
що ця обставина спричинила зростання впливу місцевої
старшинської еліти у суспільно-політичному житті Укра-
їнської козацької держави.
Передусім представники козацької старшини Ніжин-
ського полку взяли активну участь в обранні гетьмана
Д. Ігнатовича. Розгортання антимосковського повстання
у 1668 р. зумовило похід на Лівобережжя гетьмана Пра-
вобережної України П. Дорошенка з метою об’єднання
під своєю владою обох берегів Дніпра. Проте з огляду на
наступ польських військ на Правобережжі в липні 1668 р.
гетьман змушений був відступити на правий берег Дні-
пра, залишивши на Лівобережжі наказним гетьманом
чернігівського полковника Д. Ігнатовича. За умов роз-
гортання каральної операції переважаючих сил москов-
ського війська Д. Ігнатович під тиском свого брата Васи-
ля, колишнього ніжинського полковника М. Гвинтовки і
стародубського полковника П. Рославця пішов на пере-
говори з московським боярином Г. Ромодановським і в
жовтні 1668 р. присягнув на вірність царю Олексію Ми-
хайловичу [27, c. 300, 301].
17 грудня 1668 р. у м. Новгороді-Сіверському відбу-
лася старшинська рада, на якій були присутні Д. Ігнато-
вич, ніжинський полковник Є. Золотаренко, стародуб-
ський полковник П. Рославець, представники ряду міст
і архієпископ Чернігівський Л. Баранович. Вирішальний
вплив на її роботу справив Л. Баранович, який запропо-
нував обрати гетьманом Д. Ігнатовича. Ця пропозиція
була одностайно підтримана учасниками зібрання [4,
c. 46; 7, c. 228; 11, c. 213].
Прихід до влади Д. Ігнатовича ознаменував новий етап
циркуляції козацької старшини. Відбулися часткова ро-
тація урядовців полкового і сотенного рівня, сходження
з політичної арени деяких старшинських родів і прихід
j
|