«Українське питання» у Російській імперії другої половини ХІХ ст. очима земського лібералізму Північної України: візія І.І. Петрункевича (1843–1928)
У світлі імперської політики імператора Олександра ІІ по відношенню до неросійських периферій Російської імперії показані офіційні прояви антиукраїнської політики російського деспотизму, візія І. Петрункевичем російсько-українських відносин. Розглянуто особисте ставлення І. Петрункевича до «українс...
Gespeichert in:
| Datum: | 2019 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2019
|
| Schriftenreihe: | Сіверщина в історії України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180936 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | «Українське питання» у Російській імперії другої половини ХІХ ст. очима земського лібералізму Північної України: візія І.І. Петрункевича (1843–1928) / Н.А. Котельницький // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 218-222. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-180936 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1809362021-10-25T01:26:54Z «Українське питання» у Російській імперії другої половини ХІХ ст. очима земського лібералізму Північної України: візія І.І. Петрункевича (1843–1928) Котельницький, Н.А. Нова історія У світлі імперської політики імператора Олександра ІІ по відношенню до неросійських периферій Російської імперії показані офіційні прояви антиукраїнської політики російського деспотизму, візія І. Петрункевичем російсько-українських відносин. Розглянуто особисте ставлення І. Петрункевича до «українського питання» у Російській імперії другої половини ХІХ ст. і запропоновані ним реформаційні шляхи вирішення цієї проблеми. В свете имперской политики императора Александра ІІ по отношению к нерусским перифериям государства показаны официальные проявления антиукраинской политики российского деспотизма, видение И. Петрункевичем российско-украинских отношений. Рассмотрены личное отношение И. Петрункевича к «украинскому вопросу» в Российской империи второй половины ХІХ века и предлагаемые им реформационные пути решения этой проблемы. In the light of the imperial policy of Emperor Alexander II in relation to the non-Russian peripheries of the state, official manifestations of the anti-Ukrainian policy of Russian despotism, I. Petrunkevych’s vision of Russian-Ukrainian relations are shown. The personal attitude of I. Petrunkevich to the «Ukrainian question» in the Russian Empire of the second half of the nineteenth century and the proposed reform ways for solving this problem are considered. 2019 Article «Українське питання» у Російській імперії другої половини ХІХ ст. очима земського лібералізму Північної України: візія І.І. Петрункевича (1843–1928) / Н.А. Котельницький // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 218-222. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180936 9+94(367)329051/058 uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Нова історія Нова історія |
| spellingShingle |
Нова історія Нова історія Котельницький, Н.А. «Українське питання» у Російській імперії другої половини ХІХ ст. очима земського лібералізму Північної України: візія І.І. Петрункевича (1843–1928) Сіверщина в історії України |
| description |
У світлі імперської політики імператора Олександра ІІ по відношенню до неросійських периферій Російської імперії показані офіційні прояви антиукраїнської політики російського деспотизму, візія І. Петрункевичем російсько-українських відносин. Розглянуто
особисте ставлення І. Петрункевича до «українського питання»
у Російській імперії другої половини ХІХ ст. і запропоновані ним
реформаційні шляхи вирішення цієї проблеми. |
| format |
Article |
| author |
Котельницький, Н.А. |
| author_facet |
Котельницький, Н.А. |
| author_sort |
Котельницький, Н.А. |
| title |
«Українське питання» у Російській імперії другої половини ХІХ ст. очима земського лібералізму Північної України: візія І.І. Петрункевича (1843–1928) |
| title_short |
«Українське питання» у Російській імперії другої половини ХІХ ст. очима земського лібералізму Північної України: візія І.І. Петрункевича (1843–1928) |
| title_full |
«Українське питання» у Російській імперії другої половини ХІХ ст. очима земського лібералізму Північної України: візія І.І. Петрункевича (1843–1928) |
| title_fullStr |
«Українське питання» у Російській імперії другої половини ХІХ ст. очима земського лібералізму Північної України: візія І.І. Петрункевича (1843–1928) |
| title_full_unstemmed |
«Українське питання» у Російській імперії другої половини ХІХ ст. очима земського лібералізму Північної України: візія І.І. Петрункевича (1843–1928) |
| title_sort |
«українське питання» у російській імперії другої половини хіх ст. очима земського лібералізму північної україни: візія і.і. петрункевича (1843–1928) |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2019 |
| topic_facet |
Нова історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180936 |
| citation_txt |
«Українське питання» у Російській імперії другої половини ХІХ ст. очима земського лібералізму Північної України: візія І.І. Петрункевича (1843–1928) / Н.А. Котельницький // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 218-222. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT kotelʹnicʹkijna ukraínsʹkepitannâurosíjsʹkíjímperíídrugoípolovinihíhstočimazemsʹkogolíberalízmupívníčnoíukraínivízíâíípetrunkeviča18431928 |
| first_indexed |
2025-07-15T21:21:05Z |
| last_indexed |
2025-07-15T21:21:05Z |
| _version_ |
1837749472481771520 |
| fulltext |
Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019
218
Таким чином «Історії та пейзажі: нариси з блукань по
Україні» З.Л. Фіша не лише фіксують зникаючий тради-
ційний світ Чигиринщини, а й дають уявлення про багат-
ство і розмаїття пам’яток історико-культурної спадщини
краю та є цінним джерелом для їх відновлення. Пошук і
аналіз нових подібних джерел дасть можливість відтво-
рення загальної картини стану пам’яток краю у ХІХ – на
початку ХХ ст.
ПОСИЛАННЯ
1. Фиш Зенон-Леонард. Энциклопедический словарь Ф.А. Брокга-
уза и И.А. Ефрона. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://
dic.academic.ru/dic.nsf/brokgauz_efron/
142942/%D0%A4%D0%B8%D1%88.
2. KWAPISZEWSKI M. PORTRET PISARZA KRESOWEGO. O ZENONIE
FISZU// Pamiętnik Literacki: czasopismo kwartalne poświęcone historii
i krytyce literatury polskiej. – 1987. – 78/4. – S.105–126.
3. ZENON FISZ (TADEUSZ PАDALICA). ZARYS BIOGRAFIСZNO-
LITERACKI przez Leonarda Sowinskiego // KLOSY. – Czasopismo
illustrovane tygodniowe. - №670. – T. XXVI. – Warszawa 20 kwietnia
– 2 maja 1878. – S. 276.
4. Epsztein T. Z piórem i paletą. Zainteresowania intelektualne i
artystyczne ziemiañstwa polskiego na Ukrainie w II polowie XIX w.
Warszawa: Wydawnictwo Neriton, Instytut Historii PAN, 2005. – 590 s.
5. ZENON FISZ (TADEUSZ PАDALICA). ZARYS BIOGRAFIСZNO-
LITERACKI przez Leonarda Sowinskiego // KLOSY. – Czasopismo
illustrovane tygodniowe. – № 674. – T. XXVI. – Warszawa 18(30) maja
1878. – S. 348.
6. Александрович М. Из Канева в Чигиринъ и обратно. – Чер-
ниговъ, 1860. – 56 с.
7. Fisz Z. L. Оpowiadania i krajobrazy. Т.1: szkice z wedrowek po
Ukrainie. – Wilno: nakładem i drukiem Jozefa Zawadzkiego, 1856. – 286 s.
Диденко Я.Л. Древности Чигиринщины в «Историях и
пейзажах: очерках из блужданий по Украине» З.Л. Фиша
(Тадеуша Падалицы)
Статья посвящена ценному источнику по истории Средне-
го Поднепровья – сочинению польского новеллиста и публициста
З.Л. Фиша «Истории и пейзажи: очерки из блужданий по Украине».
Его дорожные записки содержат сведения о памятниках истори-
ко-культурного наследия Чигиринщины середины ХІХ в.
Ключевые слова: З.Л. Фиш, Чигиринщина, памятники исто-
рико-культурного наследия, дорожные записки.
Didenko Ya.L. Ancients of Chyhyryn region in «Stories and
landscapes: essays on wandering around Ukraine» of Z.L. Fish
(Tadeush Padalytsia)
The article is devoted to a valuable source in the history of the Middle
Dnieper – the essay by Polish novelist and publicist Z.L. Fish «Stories
and landscapes»: essays on wandering in Ukraine». His travel notes
are containing information about the monuments of the historical and
cultural heritage of the Chyhyryn region of the middle of the XIX century.
Key words: Z.L. Fish, Chyhyryn region, monuments of historical
and cultural heritage, travel notes.
19.02.2019 р.
УДК9+94(367)329051/058
Н.А. Котельницький
«УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ» У РОСІЙСЬКІЙ
ІМПЕРІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ ст.
ОЧИМА ЗЕМСЬКОГО
ЛІБЕРАЛІЗМУ ПІВНІЧНОЇ УКРАЇНИ:
ВІЗІЯ І.І. ПЕТРУНКЕВИЧА (1843–1928)
У світлі імперської політики імператора Олександра ІІ по від-
ношенню до неросійських периферій Російської імперії показані офі-
ційні прояви антиукраїнської політики російського деспотизму, ві-
зія І. Петрункевичем російсько-українських відносин. Розглянуто
особисте ставлення І. Петрункевича до «українського питання»
у Російській імперії другої половини ХІХ ст. і запропоновані ним
реформаційні шляхи вирішення цієї проблеми.
Ключові слова: І.І. Петрункевич, «українське питання», ро-
сійсько-українські відносини, український національний рух, росій-
ське самодержавство, українська аристократія.
Епоха Великих реформ (1856–1874), так чи інакше,
вимушено ініційована імператором Олександром ІІ,
стала доленосним періодом в історії Російської імпе-
рії. Заявлені і розпочаті у державі трансформації при-
вели до небувалого до того вибуху громадських надій,
зростання національної самосвідомості і людської гід-
ності, розвитку альтернативних монархії політичних те-
чій. Прогресивній частині соціуму країни здавалося, що
у світлі проведених модернізацій повинна істотно змі-
нитися й імперська політика російського самодержав-
ства, зокрема – по відношенню до неросійських пери-
ферій. На першому етапі свого правління Олександр ІІ
частково виправдав обґрунтовані ілюзії демократичної
частини суспільства. Однак, відразу після жорсткого по-
карання національно-визвольного повстання у Царстві
Польському (1863), усе принциповим чином змінилося.
Російська монархія почала проводити цілеспрямо-
вану політику по «вгамуванню» національних рухів,
наприклад, українського, шляхом упровадження реак-
ційних законодавчих актів – Валуєвського циркуляра
(1863) і Емського акта (1876), які проголошували про те,
що «малоросійської» в термінології Російської імпе-
рії, тобто української мови не існує, а отже відсутній і
український народ, етнос, нація. Ці юридичні докумен-
ти офіційно забороняли навчання українською мовою,
закривали діяльність українського театру, нівелювали
функціонування українського національного музично-
го фольклору, ліквідували видання україномовної літе-
ратури та преси, забороняли ввезення українських ви-
дань з-за кордону. Дійшло до того, що заборонявся спів
українською мовою, вживання української абетки у но-
тах музичних творів [1]. Брутальний російський націо-
налізм і шовінізм, образа національних почуттів укра-
їнців спонукали опозиційний політикум, до якого, поза
усяким сумнівом, належав і яскравий представник укра-
їнської національної аристократії, засновник земсько-
го ліберального руху в імперії – Іван Ілліч Петрункевич
(1843–1928), шукати альтернативні шляхи вирішення
«українського питання» [2].
j
ISSN 2218-4805
219
У своїх мемуарах І. Петрункевич чітко розрізняв ка-
тегорії «Вітчизна» і «Батьківщина». Першою для нього
була Російська імперія, другою – Україна [3, с. 4]. Як ба-
чимо, будучи юридично російським дворянином, Іван
Ілліч усвідомлював себе українцем за національністю,
що свідчить про його безумовну етноідентифікацію.
Ось як описав І. Петрункевич у своїх мемуарах, на
його погляд, сутність проблем російсько-українських
відносин: «Украинский народ имеет свои особенности,
свой очень близкий к великорусскому, но особенный язык,
свой национальный характер, свой тип, свою особенную
историю, поскольку несколько столетий жил отдельной
государственной жизнью. Этот народ не был побежден
оружием своего северного брата, но оба объединились до-
бровольно как равный с равным, ради самозащиты от
внешних врагов. При таких условиях сохранение нацио-
нальных особенностей…не могло не удивлять, ни тем боль-
ше провоцировать подозрения и преследования их прояв-
лений. Но российско-немецкое правительство, не ощущая
твердости своих собственных корней, придерживалось
политики нивелирования по одному заранее установлен-
ному образцу, и все другое признавало нужным унижения
и уничтожения. На этой почве и выросло «украинофиль-
ство», постепенно при помощи немецких и австрийских
помощников превращенное в «сепаративное движение»,
или «самостийность» Украины. Я могу утверждать с по-
лной уверенностью, что между «украинофильством» и
«сепаратизмом» не было ничего общего и преследование
«украинофилов» было одной из главных причин его перехо-
да к идее об отделении Украины и превращения ее в самос-
тоятельное государство…Но творцом «самостийности»
Украины был российский централизм, брутальный и бес-
смыссленный…» [3, с. 23].
Отже, політик наполягав на рівноправному існуванні
двох гілок східного слов’янства – росіянах і українцях,
їх добровільному об’єднанні перед зовнішніми загроза-
ми, принципово визнавав існування українського наро-
ду і його багатовікову державність, але заперечував так
званий «колоніальний статус» українських етнічних те-
риторій у Російській імперії, оскільки росіяни не заво-
йовували українців силою зброї. Цілком очевидно, що
І. Петрункевич мав на увазі Переяславські угоди 1654 р.
між Московським царством та Гетьманщиною – першим
українським державним утворенням. Однак, він катего-
рично засуджував національну політику російського мо-
нархічного режиму, спрямовану на системне і методо-
логічне знищення національних особливостей етносів,
які складають імперію.
Провідний спеціаліст української еміграційної на-
уки з історії земств О. Моргун у своїх концептуальних
працях яскраво і докладно пояснив специфіку метамор-
фози відносин українського нобілітету до російсько-
го престолу і правлячої кліки. Він писав: «...українське
почуття українського дворянства природне, неминуче
явище, яке виникало з голосу крові – з походження від
української старшини, від українського козацтва, з ото-
чення національної стихією, з історичних традицій ...».
На його переконання, імперативною нормою більшості
спадкоємців української козацької старшини, що і про-
явилося у політичній позиції земських інституцій, була
системна опозиція російсько-німецькому абсолютизму
і постійне фрондування з урядом та царською бюрокра-
тією. Власне, це було проявом української «земщини»,
для якої було характерним недружнє позиціювання по
відношенню до російської чиновницької «опричнини».
У середовищі української аристократії спостерігалася
станова самодостатність, а саме – визнання своєї пере-
ваги над «жалуваним», російським дворянством, яко-
му цей статус був подарований за службу, у той час як
більшість української козацької старшини здобула собі
привілеї кров’ю і військовими подвигами. Така горди-
ня українського дворянства – «шляхетства» свідчила про
те, що ніхто і ніколи не забував про своє походження від
лицарства козацького [4].
Зазначені ментальні конструкти сформували специ-
фічну модель вирішення «національного питання» у Ро-
сійській імперії, у тому числі й «української проблеми», у
середовищі представників земського ліберального руху,
де опозиційний нобілітет, у тому числі українського по-
ходження, займав панівне становище.
У своєму листі до В. Вернадського у 1917 р. з приводу
україно-російських відносин І. Петрункевич писав: «…
На Украине моя родина, – там протекла почти половина
моей жизни,…с Украиной я связан не только холодными
идеями права и государственного единства России, но
и чувствами, коренящимися в крови, в воспоминаниях
и впечатлениях природы, в звуках народного языка, во
всем, что накладывает неизгладимую печать на челове-
ка и отмечает его национальное происхождение. Но все
эти местные влияния не заслоняют во мне всей родины,
и единство России для меня не только государственная
идея или сожительство двух национальностей, а живое
и неделимое целое, имеющее свое удивительно художе-
ственное и бесспорное отображение в таких одаренных
людях, как Гоголь и Короленко, у которых украинское и
русское, как частное и общее, отразилось с необыкно-
венной ясностью. Попробуйте отделить в них украин-
ское от русского: не получится ни того, ни другого, жи-
вое будет превращено в мертвое…Гоголь и Короленко
в своем творчестве пошли за Пушкиным и признали
своим и язык восточных славян, не изменяя своей ро-
дине Украине…» [5, с. 221].
Фрагмент листа переконливо свідчить – для І. Петрун-
кевича український і російський народи були невід’єм-
ними гілками «східнослов’янської цивілізації», етно-
си не були «інородцями». Саме тому мовний білінгвізм
у формі природньої двомовності і культурний плюра-
лізм взаємного проникнення двох етносів був законо-
мірним явищем історичного процесу. Як стверджував у
своїх епістолярних нотатках політичний соратник діяча
Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019
220
– В. Вернадський, І. Петрункевич був противником будь-
яких національних рухів, оскільки, в його уявленнях, це
було проявом антидемократизму [6, с. 222].
Іван Ілліч у своїх легендарних мемуарах визнавав
існування етнічно російських та українських губерній
у Російській імперії, але вважав, що різниця між ними
була не більшою, ніж між французькими провінціями
Нормандією та Провансом. Українські і російські губер-
нії, на переконання політика, були заселені не різнопле-
мінними етносами, для щастя яких була необхідна полі-
тична незалежність, а двома гілками східнослов’янської
цивілізації, яка мала географічне поширення від Північ-
ного до Чорного морів. Російська мова – універсальний
інструмент великої слов’янської комунікації була зро-
зумілою і українцям. Усі етнокультурні відмінності між
українцями та росіянами були такими ж природними
маркерами, які характерні для великої родини слов’ян-
ства – західного і південного.
І. Петрункевич особливо підкреслював, що будь-які
прояви ненависті українців до росіян – явище не ет-
нокультурне, а штучне, рукотворне, яке спровоковано
позицією правлячих політичних еліт і, як наслідок, ві-
дображається в інтелектуальних рефлексіях національ-
ного сегменту інтелігенції. Діяч був переконаний, що
головною проблемою Російської імперії є її крайня цен-
тралізація, а тому основним фундаментом вирішення
більшості проблем повинна бути широкомасштабна де-
централізація влади і федералізація Російської імперії
за економічним принципом. Такий підхід він вважав
ідеальним у справі вирішення національних протиріч,
оскільки при цій моделі зникає тиск великих національ-
них груп на малі, що сприяє процесам послаблення на-
ціональної нетерпимості [3, с. 296–297].
Представник сучасної української історіографії О. Над-
тока, вивчаючи позицію російської ліберальної та рево-
люційної громадськості по «національного питанню»,
прийшов до висновку, що вона була сформована на ос-
нові двох ідеологем. По-перше, ліберальна інтелігенція,
і у тому числі І. Петрункевич, у силу домінування соці-
альних проблем на тлі де-факто рабовласницького ладу
Російської імперії, не вважала першочергово важливою
проголошену О. Бакуніним і О. Герценом тезу про наці-
онально-орієнтований демократизм. Це й обумовило
відсутність у практичній діяльності лібералів та рево-
люціонерів «національного», як категоричного імпера-
тиву. По-друге, у другій половині ХІХ ст. панівною фі-
лософською доктриною був надзвичайно актуальний і
популярний західноєвропейський позитивізм. Позити-
вісти пропагували космополітизм, ідею інтеграції на-
родів в єдину інтернаціоналістичну спілку і розкриття,
таким чином, ідей загальнолюдяності. «Національне пи-
тання» позитивісти розглядали як «яблуко розбрату», а
тому воно не було для них актуальним. Усі спроби кар-
динального вирішення цієї проблеми у Російській імпе-
рії сприймалися як невиправдана спроба її державної
дезінтеграції. Поблажливе ставлення до «національно-
го питання» з’явилося у ліберальної інтелігенції країни
лише після початку гострої боротьби радикальної опо-
зиції з урядовими колами [7, с. 8–9, 13].
У цілому, погоджуючись з викладеною думкою, заува-
жимо, що позиція І. Петрункевича – типовий приклад
політичної філософії загальноімперських громадських
лідерів, які були етнічними українцями. І українська, і
російська національна природа були їм однаково близь-
кими. Вони не бачили жодного найменшого протиріччя
у тому, що ідентифікували себе як з українським наці-
ональним рухом, так і з загальноімперським визволь-
ним рухом. І. Петрункевич належав до тієї домінуючої
частини української національної аристократії, яка, от-
римавши освіту у столицях імперії, можливість швид-
кого кар’єрного росту, преференції та бенефіції росій-
ського дворянства (1782–1785), усвідомлювала себе, у
першу чергу, підданими російського монарха і грома-
дянами величезної імперії. Але, оскільки обставинами
народження, походження, проживання, служби і сімей-
ними зв’язками, вона була пуповиною пов’язана з укра-
їнськими етнічними землями, зокрема – з так званою
Малоросією, то остільки вона і реагувала на репресив-
ні та каральні заходи російського деспотизму по від-
ношенню до українства, відчуваючи себе невід’ємною
частиною української етносу. Вказана метаморфоза й
зумовила унікальну дихотомію та дуальність політичної
позиції української національної еліти, яка вже погоди-
лась стати частиною російського культурного простору.
У результаті з’явилася славетна формула політичного
консенсусу: між «національним» і «соціальним». З одно-
го боку, етнічні українці вкрай болісно сприймали не-
справедливе та брутальне ставлення російської монар-
хії до українських національних почуттів й сподівань;
з іншого – вони не бажали втрачати привабливих пер-
спектив свого майбутнього, враховуючи конкуренто-
спроможність «русского мира», а також надання привілей
російського дворянства українській національній арис-
тократії. Так виглядав баланс ідеалів І. Петрункевича. Не
будучи «україноорієнтованим» політиком, Іван Ілліч все
ж шукав компроміс – прийнятну модель, яка б ліквіду-
вала всякого роду гоніння російського самодержавного
режиму на український національний рух і сконструю-
вала б той перелік мінімальних автономних свобод, які
б влаштували суспільство українських етнічних земель.
Якщо ж говорити більш глобально, то по відношенню до
національних проблем І. Петрункевича можна вважати,
скоріше, апологетом США і прихильником американської
етнополітичної моделі, але не шанувальником пансла-
візму, а тим більше – панрусизму.
У зв’язку з цим дуже важливо, на наше переконан-
ня, відзначити ще одну обставину. У кінці ХVІІІ ст., в
умовах вже відкритої імперської політики російського
деспотизму по відношенню до Гетьманщини, україн-
ська національна аристократія прийняла вкрай прива-
ISSN 2218-4805
221
бливу пропозицію російського абсолютизму і обміняла
українську автономію у складі Російської імперії на бе-
нефіції і преференції російського дворянства – усі пра-
ва неросійського нобілітету були зрівняні. Звісно, у та-
кій ситуації важко було чекати патріотичної позиції від
української еліти. На початку ХІХ ст. у цілому було завер-
шено процес інкорпорації більшої частини українських
етнічних земель та інтеграції їх населення у Російську
імперію, але без найменших натяків на будь-яку авто-
номію, і під новими, штучними, імперсько-шовіністич-
ними назвами – Малоросія, Південно-Західний Край, і
колонізоване, господарчо освоєне українським етносом
«Дике Поле» – Новоросія. У цих умовах будь-які реаль-
ні шанси на створення суверенної української держави
були втрачені. Зважаючи на це, позиція, декларована
І. Петрункевичем по «українському питанню», виглядала
максимумом для досягнення і прийнятним імперативом
у переговорному процесі з верховною владою держави.
Треба сказати, що політична філософія І. Петрунке-
вича щодо розв’язання «української проблеми» прояви-
лася й у практичній роботі політика, зокрема – у період
служби у мирових судових установах Борзнянського по-
віту Чернігівської губернії. Як відомо, інститут повіто-
вих урядників у Російській імперії, крім усього іншого,
займався виконанням реакційних законів у національ-
ній сфері. Так, нові провінційні поліцейські рішуче і на-
полегливо ліквідували будь-які публічні прояви функціо-
нування національного музичного фольклору, наприклад,
побутування українських народних хорових колективів,
які збирались на вечорниці та виконували функцію своє-
рідної релаксації для народу. Урядники, виконуючи юри-
дичні норми Емського акту, який офіційно забороняв не
тільки спів українською мовою, а й навіть музичні нотні
записи з українською абеткою, системно, методологічно
і регулярно складали поліцейські протоколи на народних
співаків і співачок, направляли їх у мировий суд, при-
тягаючи цих людей до відповідальності за «порушення
тиші та громадського спокою», які вносили дискомфорт
у «консонанс» життєдіяльності повітових чиновників і
поліцейських. І. Петрункевич, як дільничний мировий
суддя, принципово залишав без наслідків ці протоколи,
прекрасно розуміючи, що мова йде про приклад згубної
політики монархії щодо превентивних репресивних за-
ходів по відношенню до українського національного руху,
метою якої була нейтралізація будь-яких проявів так зва-
ного «малоросійського сепаратизму» [3, с. 24].
Узагальнюючи вищевикладене, вкажемо на те, що
І. Петрункевич був прихильником виключно рефор-
містського варіанту розв’язання національних проти-
річ. Оптимальним вирішенням «українського питання»
він вважав надання українським землям культурно-на-
ціональної, адміністративно-територіальної та соціаль-
но-економічної автономій на основі самого широкого
місцевого самоврядування, тобто повномасштабної де-
централізації влади і федералізації державного устрою
Російської імперії. Він виключав лише можливість по-
літичної автономії в умовах, що склалися у другій по-
ловині ХІХ ст., оскільки вважав українців двомовною
нацією, з природнім білінгвізмом та культурним плюра-
лізмом взаємопроникнення з російським етносом. По-
літик не вважав українців «інородцями» по відношен-
ню до росіян, що свідчить про невизнання діячем так
званого «колоніального» статусу українських земель у
складі Російської імперії. На наше переконання, при-
клад І. Петрункевича як найкраще ілюструє сутність фе-
номену лояльності української національної аристокра-
тії до російської монархії.
Резюмуючи, відзначимо, що І. Петрункевич у дослі-
джуваний історичний період, на наш погляд, цілком
усвідомлював усі перспективи, які міг отримати «укра-
їнський світ» при інкорпорації та інтеграції зі східним
слов’янством, і вибудовував на цьому ґрунтовний і тве-
резий політичний розрахунок: починаючи від культур-
но-релігійного чинника, економічного і соціального про-
гресу до отримання політико-правових преференцій у
галузі державного управління, місцевого самовряду-
вання та муніципального розвитку, широких можливо-
стей кар’єрних перспектив для української національної
бюрократії. Нам видається, що історіософія та етнопо-
літичні конструкції І. Петрункевича щодо «українсько-
го питання» були цілком природнім продуктом суспіль-
ної думки «імперської епохи» ХІХ ст. у Східній Європі.
ПОСИЛАННЯ
1. Миллер А.И. «Украинский вопрос» в Российской империи.
– К.: Laurus, 2013. – C. 39–51; 111–132; 196–224.
2. Див., наприклад: Котельницький Н.А. І.І. Петрункевич та на-
ціональне питання у Російській імперії у другій половині ХІХ ст.:
етнополітичний аспект / Н.А. Котельницький // Український істо-
ричний збірник. – Вип. 11. – К.:Інститут історії України НАН Укра-
їни, 2008. – С. 128–133; Він же. Российско-украинские отношения
в системе этнополитических взглядов И.И. Петрункевича/ Н.А. Ко-
тельницкий // Актуальные проблемы гуманитарных наук (социаль-
ная работа, педагогика, психология, социология, история, поли-
тология). – Вып. 7 / редкол.: Е.П. Комаровская и др. – М.: Изд-во
РГСУ, 2009. – С. 74–76; Він же. Громадська та суспільно-політич-
на діяльність І.І. Петрункевича в Україні (1866–1879 рр.) / Н.А. Ко-
тельницький. – Дисертація…канд.іст. наук. – К., 2012. – 200 с.; Він
же. Громадська та суспільно-політична діяльність І.І. Петрункеви-
ча в Україні (1866–1879 рр.) / Н.А. Котельницький. – Автореферат
дис…канд.іст.наук. – К., 2012. – 20 с.; Він же. Иван Ильич Петрун-
кевич: жизнь и деятельность на Черниговщине. Историко-био-
графический очерк / Н.А. Котельницкий. – М.: Летний сад, 2015.
– 124 с.; Він же. Иван Петрункевич: истоки / Н.А. Котельницкий
// Русское слово. Общественно-публицистический иллюстриро-
ванный журнал. Издание русского национального меньшинства
в Чешской Республике. – 2016. – № 7. – С. 20–21; Він же. Династія
козацьких дворян. Петрункевичі: етносоціальне коріння та ґе-
неза походження / Н.А. Котельницький // Пороги. Культурно-по-
літичний часопис для українців у Чеській Республіці. – 2017. –
№ 4.– С. 6–7, та інші.
3. Петрункевич И.И. Из записок общественного деятеля. Воспо-
минания / Под ред. А.А. Кизеветтера / И.И. Петрункевич. – Пра-
га: Б. и.,1934. – 472 с.
4. Моргун О. Українські діячі в земствах / О. Моргун // Україн-
ський історик. – 1969. – № 1–3. – С. 56–68.
5. Вернадский В.И. «Я верю в силу свободной мысли» / В.И. Вер-
надский // Новый мир.– 1989. – № 12. – С. 204–221.
6. Вернадский В.И. «Основою жизни – искания истины» /
В.И. Вернадский // Новый мир. – 1988. – № 3. – С. 202–233.
7. Надтока О.М. Ставлення російської революційної та лібе-
ральної інтелігенції до українського питання: сприяння націо-
нальному відродженню України (кінець XVIII – початок ХХ сто-
ліття). – Автореф. дис….канд. іст.наук. – К. – 2001. – 21 с.
Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019
222
Котельницкий Н .А . «Украинский вопрос» в
Российской империи второй половины ХІХ века глазами
земского либерализма Северной Украины: позиция
И.И. Петрункевича (1843–1928)
В свете имперской политики императора Александра ІІ по от-
ношению к нерусским перифериям государства показаны официаль-
ные проявления антиукраинской политики российского деспотизма,
видение И. Петрункевичем российско-украинских отношений. Рас-
смотрены личное отношение И. Петрункевича к «украинскому во-
просу» в Российской империи второй половины ХІХ века и предла-
гаемые им реформационные пути решения этой проблемы.
Ключевые слова: И.И. Петрункевич, «украинский вопрос», рос-
сийско-украинские отношения, украинское национальное движение,
российское самодержавие, украинская аристократия.
Kotelnytskyi N.A. «Ukrainian issue» in the Russian Em-
pire in the second half of the ХІХ century by the eyes of the
zemsky liberalism of the North Ukraine: the position of
I.I. Petrunkevych (1843–1928)
In the light of the imperial policy of Emperor Alexander II in relation
to the non-Russian peripheries of the state, offi cial manifestations of
the anti-Ukrainian policy of Russian despotism, I. Petrunkevych’s vision
of Russian-Ukrainian relations are shown. The personal attitude of
I. Petrunkevich to the «Ukrainian question» in the Russian Empire of
the second half of the nineteenth century and the proposed reform ways
for solving this problem are considered.
Key words: I.I. Petrunkeyich, «Ukrainian question», Russian-
Ukrainian relations, Ukrainian national movement, Russian autocracy,
Ukrainian aristocracy.
31.01.2019 р.
щини в кінці ХІХ ст. побіжно піднімалася у ряді робіт із
краєзнавства, однак об’єктом спеціального досліджен-
ня до цього часу не була. Недостатня вивченість теми,
виявлення нових фактів про будівництво, благоустрій і
постійне утримання шляхів Переяславщини визначили
актуальність даного дослідження.
Новизна дослідження полягає в тому, що авторами
вперше проаналізовано матеріали Переяславської зем-
ської управи кінця ХІХ ст., пов’язані з будівництвом та
утриманням шляхів сполучення.
У середині ХІХ ст. внутрішні дороги, що з’єднували
міста, села, хутори, уже складали мережу шляхів сполу-
чення. Як писав М. Арандаренко, «всі дороги, як пошто-
ві, транспортні так і присілкові приведені в узаконену
ширину і проїзні, за виключенням непогоди весною і
восени, коли із-за великої грязюки проїзд з вантажем
не зовсім зручний» [2, с. 277].
З другої половини ХІХ ст. будівництву та утриманню ос-
новних шляхів приділялась увага на законодавчому рівні.
При дослідженні теми сухопутних шляхів Переяслав-
ського повіту Полтавської губернії зазначеного періоду
важливе значення мають журнали і зводи Постанов Пе-
реяславського повітового земського зібрання упродовж
1867–1900 років. Але всебічно охарактеризувати стан
шляхів конкретного регіону можливо тільки у порівнян-
ні з губернією в цілому, а саме у характеристиці геогра-
фічного положення, яке також впливало на стан доріг.
У другій половині ХІХ ст. площа Переяславського по-
віту займала третє місце у Полтавській губернії і стано-
вила 3 522 квадратні версти [6, с. 2]. Тут нараховувало-
ся 145 населених пунктів [6, с. 24].
З півночі Переяславський повіт межував із Остерським
і Козелецьким повітами Чернігівської губернії, зі сходу
– Пирятинським і Прилуцьким, із півдня – Золотонісь-
ким повітом Полтавської губернії, із заходу – Васильків-
ським і Богуславським Київської губернії.
Територія повіту займала найбільш низинну части-
ну губернії і представляла собою невисоку, рівнинну
місцевість, пересічену заболоченими низовинами, а у
придніпровських селах – сипучими пісками. До річок
повіту відносились наступні: Трубіж (пересікала увесь
повіт), Недра, Альта, Броварка, Карань, Циблі, Супій.
Під час розливу береги Трубежа сягали ширини до 750
сажнів (сажень – 2 м 13 см) [6, с. 13]. Велика кількість у
повіті річок, низовин, болотистих місцевостей потре-
бувала будівництва значної кількості дорожніх споруд:
гребель, мостів, гаток.
Дороги у повіті поділялись на основні та другорядні,
або їх ще називали «губернськими» і «земськими» за-
лежно від того, у чиєму підпорядкуванні вони знаходи-
лися. До губернських відносились поштові дороги, що
з’єднували міста, та транспорті дороги, які вели до ве-
ликих торгівельних пунктів. Дороги другорядного зна-
чення слугували для місцевих потреб населення. Це були
польові, сільські і міські, а також зимові дороги.
j
УДК 930.25:651.9:352.9]:908(477.41–21 Переяслав)«18»
Л.М. Шкіра
М.В. Шкіра
ГУБЕРНСЬКІ І ЗЕМСЬКІ ШЛЯХИ
СПОЛУЧЕННЯ ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ ДРУГОЇ
ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ
(ЗА МАТЕРІАЛАМИ ЗВІТІВ ТА ПОСТАНОВ
ПЕРЕЯСЛАВСЬКОГО ПОВІТОВОГО ЗЕМСТВА)
У статті, на основі звітів та постанов Переяславського пові-
тового земського зібрання, розглядається стан сухопутних шля-
хів Переяславського повіту у 1867–1900 роках.
Ключові слова: Полтавська губернія, Переяслав, повіт, дорога.
У сучасному світі неможливо уявити собі жодного виду
господарської діяльності без участі транспорту, особливо
сухопутного. Його мобільність і ефективність залежить
у першу чергу від щільності та якості доріг.
Зародження і формування сухопутних шляхів має
давню історію. На Переяславщині їхньому стану поча-
ли приділяти увагу лише на початку ХІХ ст., коли за ча-
сів управління Полтавською губернією князя Куракіна
уздовж поштових і транспортних доріг, на відкритих міс-
цевостях, почали насаджувати дерева, щоб видно було
напрямок дороги для їзди взимку [2, с. 278].
Малодосліджена тема шляхів сполучення Переяслав-
|