Причини та наслідки аграрних міграцій чернігівського селянства на рубежі ХІХ–ХХ ст.
У повідомленні розкрито основні причини та наслідки аграрних міграцій чернігівського селянства у другій половині ХІХ і на початку ХХ ст., які були пов’язані з цілим комплексом соціально-економічних і політичних обставин. Визначено загальну чисельність селянських переселень, основні регіони розселе...
Збережено в:
| Дата: | 2019 |
|---|---|
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2019
|
| Назва видання: | Сіверщина в історії України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180939 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Причини та наслідки аграрних міграцій чернігівського селянства на рубежі ХІХ–ХХ ст. / М.А. Якименко, О.М. Краснікова // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 227-230. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-180939 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1809392021-10-25T01:26:57Z Причини та наслідки аграрних міграцій чернігівського селянства на рубежі ХІХ–ХХ ст. Якименко, М.А. Краснікова, О.М. Нова історія У повідомленні розкрито основні причини та наслідки аграрних міграцій чернігівського селянства у другій половині ХІХ і на початку ХХ ст., які були пов’язані з цілим комплексом соціально-економічних і політичних обставин. Визначено загальну чисельність селянських переселень, основні регіони розселення мігрантів та умови реалізації передбачених тогочасним законодавством пільг тим мігрантам, які прямували на територію східних та південно-східних окраїн Російської імперії з відповідними дозвільними документами. В сообщении раскрыты основные причины и последствия аграрных миграций черниговского крестьянства во второй половине XIX и в начале XX века, которые находились в тесной связи с целым комплексом социально-экономических и политических обстоятельств. Определено общую численность крестьянских переселений, основные регионы расселения мигрантов и условия реализации предусмотренных соответствующим законодательством льгот тем переселенцам, которые отправлялись на территорию восточных и юго-восточных окраин Российскои империи из соответствующими разрешительными документами. The paper deals with the main causes and consequences of the agrarian Chernihiv peasantry’s migrations in the second half of the 19th and early 20th century, which were in close connection with the whole complex of socio-economic and political circumstances. The total number of peasant resettlements, the main migrants’ resettlement regions and conditions for implementation of the benefits as provided by the applicable laws for those migrants with the relevant permits who went to the eastern and south-eastern outskirts of the Russian Empire were determined. 2019 Article Причини та наслідки аграрних міграцій чернігівського селянства на рубежі ХІХ–ХХ ст. / М.А. Якименко, О.М. Краснікова // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 227-230. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180939 94(477.51)«19/20»:314.15:316.334.55 uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Нова історія Нова історія |
| spellingShingle |
Нова історія Нова історія Якименко, М.А. Краснікова, О.М. Причини та наслідки аграрних міграцій чернігівського селянства на рубежі ХІХ–ХХ ст. Сіверщина в історії України |
| description |
У повідомленні розкрито основні причини та наслідки аграрних
міграцій чернігівського селянства у другій половині ХІХ і на початку
ХХ ст., які були пов’язані з цілим комплексом соціально-економічних і політичних обставин. Визначено загальну чисельність селянських переселень, основні регіони розселення мігрантів та умови
реалізації передбачених тогочасним законодавством пільг тим мігрантам, які прямували на територію східних та південно-східних
окраїн Російської імперії з відповідними дозвільними документами. |
| format |
Article |
| author |
Якименко, М.А. Краснікова, О.М. |
| author_facet |
Якименко, М.А. Краснікова, О.М. |
| author_sort |
Якименко, М.А. |
| title |
Причини та наслідки аграрних міграцій чернігівського селянства на рубежі ХІХ–ХХ ст. |
| title_short |
Причини та наслідки аграрних міграцій чернігівського селянства на рубежі ХІХ–ХХ ст. |
| title_full |
Причини та наслідки аграрних міграцій чернігівського селянства на рубежі ХІХ–ХХ ст. |
| title_fullStr |
Причини та наслідки аграрних міграцій чернігівського селянства на рубежі ХІХ–ХХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Причини та наслідки аграрних міграцій чернігівського селянства на рубежі ХІХ–ХХ ст. |
| title_sort |
причини та наслідки аграрних міграцій чернігівського селянства на рубежі хіх–хх ст. |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2019 |
| topic_facet |
Нова історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180939 |
| citation_txt |
Причини та наслідки аграрних міграцій чернігівського селянства на рубежі ХІХ–ХХ ст. / М.А. Якименко, О.М. Краснікова // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 227-230. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT âkimenkoma pričinitanaslídkiagrarnihmígracíjčernígívsʹkogoselânstvanarubežíhíhhhst AT krasníkovaom pričinitanaslídkiagrarnihmígracíjčernígívsʹkogoselânstvanarubežíhíhhhst |
| first_indexed |
2025-07-15T21:21:22Z |
| last_indexed |
2025-07-15T21:21:22Z |
| _version_ |
1837749502307467264 |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
227
УДК 94(477.51)«19/20»:314.15:316.334.55
М.А. Якименко
О.М. Краснікова
ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ АГРАРНИХ
МІГРАЦІЙ ЧЕРНІГІВСЬКОГО СЕЛЯНСТВА
НА РУБЕЖІ ХІХ–ХХ ст.
У повідомленні розкрито основні причини та наслідки аграрних
міграцій чернігівського селянства у другій половині ХІХ і на початку
ХХ ст., які були пов’язані з цілим комплексом соціально-економіч-
них і політичних обставин. Визначено загальну чисельність селян-
ських переселень, основні регіони розселення мігрантів та умови
реалізації передбачених тогочасним законодавством пільг тим мі-
грантам, які прямували на територію східних та південно-східних
окраїн Російської імперії з відповідними дозвільними документами.
Ключові слова: Чернігівщина, селянство, переселення, Си-
бір, Далекий Схід.
Беручи до уваги наявність серйозних соціально-еко-
номічних і політичних проблем, з якими сьогодні має
справу Європейський Союз у зв’язку з напливом мігран-
тів, навряд чи слід сумніватися в актуальності з’ясування
усіх аспектів цього явища в історичній ретроспективі як
у межах конкретно взятого регіону, так і країни загалом.
Якщо вести мову про нашу державу, то не лише в наш час,
але і в недалекому минулому в її історії було немало сто-
рінок, пов’язаних із масовими міграціями сільського на-
селення. Одна з цих сторінок стосується того історично-
го відрізку часу, який в історико-економічній літературі
характеризується як епоха вільного підприємництва, що
наступила на українських землях Російської імперії піс-
ля скасування у 1861 році кріпосного права та здійснення
цілої низки інших реформ в аграрному секторі економіки
України на рубежі ХІХ–ХХ ст. Одним з малодосліджених
сюжетів, пов’язаних з аграрними міграціями українського
селянства вищезазначеного періоду, є переселення чер-
нігівських селян на територію східних і південно-східних
окраїн колишньої імперії. Якщо не брати до уваги низ-
ки узагальнюючих праць одного з авторів цих рядків [1;
2; 3; 4], то щодо чернігівських мігрантів кінця ХІХ і по-
чатку ХХ ст. допитливий читач може знайти лише кіль-
ка статей такого активного і плодовитого краєзнавця, як
О.М. Герасимчук [5; 6]. Проте ще залишається немало ас-
пектів цієї багатогранної історичної проблеми, які по-
требують подальшого вивчення. Чи не центральне місце
серед них посідає питання, пов’язане з вивченням при-
чин масових аграрних міграцій із Чернігівщини та їх ос-
новних соціально-економічних і політичних наслідків.
З’ясуванню деяких із щойно зазначених сюжетів і при-
свячене дане повідомлення.
Чернігівщина кінця ХІХ і на початку ХХ ст., як і сусідня
Полтавщина, мала певну специфіку, яка накладала свій
відбиток на соціально-економічні й політичні проце-
си, що відбувалися на території колишньої Гетьманщи-
ни протягом ХІХ і ХХ століть. Зміст специфіки, про яку
йде мова, полягала в наявності у цьому регіоні потуж-
ного прошарку козацького стану, представники якого,
на відміну від колишніх поміщицьких селян, мали пра-
во продажу власних сільськогосподарських угідь. А ще ж
у Чернігівській та Полтавській губерніях певні особли-
вості стосувалися правовідносин між батьками і дітьми,
права спадщини та договірних зобов’язань, на що свого
часу звертали увагу деякі правознавці [7; 8]. Хоч на Чер-
нігівщині козаки мали дещо нижчу питому вагу порівня-
но з Полтавщиною, проте їх чисельність у 1861–1917 рр.
була досить значною. Так, статистика 1863 р. зафіксувала
в цьому регіоні 1 226 624 особи, що належали до так зва-
них сільських станів, з яких тих, хто належав до катего-
рії державних селян, серед яких переважали козаки, на-
раховувалось 664 944 особи. Поміщицьких же селян було
на сто тисяч менше – 561 680 осіб [9, с. 50]. На відміну від
поміщицьких селян державні мали законне право пере-
селення на казенні землі з наданням переселенцям фі-
нансової допомоги для облаштування на новому місці.
Лише наприкінці 1866 р. у зв’язку із застосування прин-
ципів викупної операції відповідно до законодавства
1861 р. до державних селян, яких уряд примусив оформля-
ти так звані «власницькі» записи щодо наявних сільсько-
господарських угідь, організація переселення цієї катего-
рії мешканців чернігівського села була призупинена [10;
11]. Проте місцева державна адміністрація в особі черні-
гівського губернатора час від часу висловлювала сумні-
ви у позитивних наслідках заборони організованих пе-
реселень. Так, у звіті керівника Чернігівщини за 1868 р.
було вказано на «необхідність встановлення певних пра-
вил щодо права переселення, яке для держави є справою
корисною…». Аргументуючи свою точку зору, губернатор
доповідав імператору, що «усе населення північної поло-
вини тутешньої губернії ніколи не забезпечує себе продо-
вольчим хлібом до нового урожаю» [12, арк. 32]. Царське
законодавство визнавало такими, що мають недостат-
ньо засобів для забезпечення невідкладних потреб тих
дрібних сільськогосподарських товаровиробників, в яких
на кожну душу чоловічої статі припадало менше 5 деся-
тин землі [13, № 5630]. Якщо брати цей офіційно визна-
ний показник добробуту за основу в визначенні пито-
мої ваги в середовищі непривілейованих станів тих, хто
мав гостру потребу в розширенні свого землеволодіння,
то виходить, що в середовищі колишніх державних се-
лян таких було близько 95%, а колишніх поміщицьких –
99% [14, с. 365–366]. Загальновизнаною для Чернігівщини
мінімальною нормою землеволодіння для середньоста-
тистичної селянської родини з 6 осіб обох статей укра-
їнські дослідники вважають 7 дес. [15, с. 56; 16, с. 334].
Якщо родина складалась не з 6 осіб, а, приміром, 10–15,
то, відповідно, і мінімальна норма буде значно більшою.
А ще ж слід мати на увазі якість земельних угідь у тако-
му регіоні, як Полісся. Саме цю обставину брав до уваги
Департамент землеробства, коли на початку ХХ ст. роз-
рахував мінімальну площу орної землі для середньоста-
тистичної селянської родини Чернігівської губернії, яка,
на його думку, повинна становити не менше 11,4 дес. [17,
Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019
228
арк. 10]. Нерідко саме незадовільна якість землеволодін-
ня відігравала вирішальне значення при ухваленні рі-
шення про переселення. Так, у серпні 1906 р. група селян
у складі 68 домогосподарів Суразького повіту Чернігів-
ської губернії порушила клопотання про переселення до
Приморської області. Серед кандидатів на переселення
знаходився козак В.Л. Руденок, який мав 18 дес. сільсько-
господарських угідь, у числі яких було: 7 дес. орної землі,
2 дес. болота, 2 дес. сінокосу, 1 дес. – «зарослі лісу», 6 дес.
– пісок. Загальна вартість цього домогосподарства оціню-
валась у 163 руб., з яких: хата – 30 руб., амбар – 30 руб.,
сарай – 10 руб., повітка – 3 руб., клуня – 25 руб., 2 коня
– 30 руб., 2 корови – 30 руб., 3 вівці – 5 руб. Таку ж саму
площу земельних угідь мав інший потенційний пересе-
ленець із середовища козаків того ж повіту М.А. Капуста.
З належних йому 18 дес., орної землі було 7 дес., боло-
та – 2 дес., сінокосу – 2 дес., «зарослів лісу» – 1 дес., пі-
сок – 6 дес. Вартість майна теж була аналогічною: хата –
30 руб., амбар – 15 руб., сарай – 25 руб., клуня – 40 руб.,
3 коня – 42 руб., 1 корова – 15 руб., 2 свині – 8 руб. Разом
– 175 руб. [18, арк. 236]. Через низьку якість земельних
угідь, які знаходилися в розпорядженні цих кандидатів
на переселення, та жалюгідний стан їх нерухомого майна,
цим кандидатам на міграцію важко було зібрати потріб-
ну для переселення суму в 400–500 руб. навіть з таким,
на перший погляд, значним землеволодінням. У своєму
проханні про виділення урядом у їх розпорядження до-
помогти щонайменше по 200 руб. на родину, суразькі се-
ляни писали, що після продажу усього свого майна отри-
маних коштів ледве-ледве вистачить, щоб розрахуватись
із наявними боргами. А «землі наші ніхто не хоче купу-
вати через їх низьку якість…», – читаємо у відповідному
клопотанні цих селян, яке надійшло на адресу «його ім-
ператорської величності» у тому ж 1906 р. [18, арк. 208].
Поряд з чисто економічними причинами аграрних мі-
грацій та наявністю на Чернігівщині значної маси коза-
ків, не останню роль у прагненні до переселення на інші
території, переважно східні і південно-східні регіони
Російської імперії, відігравали і політичні чинники: за-
борона або, навпаки, урядове сприяння сільськогоспо-
дарському переселенню. Протягом 60–70-х років влада об-
межувалась ухваленням окремих законодавчих актів, які
стосувалися лише переселенців окремих районів, як-от:
Далекий Схід [19], Крим [20], Північний Кавказ [21], Пів-
денний Урал [22] чи Алтай [23]. Єдиний же загальнодер-
жавний закон, який регулював аграрні міграції в межах
усієї імперії, з’явився лише 13 липня 1889 р. [24]. Проте усі
законодавчі акти другої половини ХІХ ст. у тій чи іншій
мірі лише обмежували, а не сприяли реалізації неприві-
лейованими станами такого невід’ємного права людини,
як свобода пересування. Тому і не дивно, що абсолютна
більшість аграрних мігрантів вищезазначеного історич-
ного відрізку часу змінювала місце постійного перебу-
вання без дозволу влади, яка, між іншим, застосовувала
до самовольців навіть такий захід, як позбавлення волі до
трьох місяців [25, с. 345]. Досить показовим у цьому зв’яз-
ку є клопотання Чернігівської губернської земської упра-
ви щодо зміни існуючого порядку регулювання аграрних
міграцій, внаслідок якого отримати дозвіл на переселен-
ня для більшості селян було майже неможливо. Існуюче
законодавство вимагало: а) заплатити усі податки за рік
наперед; б) отримати від своєї громади дозвіл на вихід із
її складу; в) мати на руках ухвалу тієї громади, до скла-
ду якої хоче приєднатися кандидат на переселення [26,
с. 34]. Згадане клопотання чернігівських земців надійшло
до Кабінету Міністрів наприкінці 1879 р. Відповідь міні-
стра П.А. Валуєва була категоричною. До тих клопотань,
писав він, слід відноситися «надзвичайно обережно, щоб
тим самим дати зрозуміти населенню, що уряд, який вже
облаштував поземельний побут селян, не вважає себе зо-
бов’язаним продовжувати таке облаштування і роздавати
цінні казенні землі для задоволення тимчасових і випад-
кових потреб» [27, c. 335]. За підрахунками В.В. Кирьяко-
ва, з якими погоджуються і автори цих рядків [4, с. 113],
загалом із 1881 до 1891 рр. дозвіл на переселення отри-
мали не більше 1% усіх тогочасних мігрантів [28, c. 123].
Зовсім інша ситуація виникла на початку ХХ ст., коли
під тиском аграрних заворушень та інших внутрішньопо-
літичних факторів, уряд С.Ю. Вітте підтримав ідею зако-
нодавчого врегулювання аграрних міграцій на принципах
свободи вибору регіону, де бажала оселитись та чи інша се-
лянська родина. Мова йде про закон від 6 червня 1904 р. [29]
та правовий акт від 26 квітня 1906 р., який скасовував усі
попередні норми права, що суперечили закону від 6 черв-
ня 1904 р. [30, № 27851]. Скільки ж чернігівських мігрантів
покинули свої домівки, переселившись в інші губернії й об-
ласті тогочасної держави? У згаданих раніше публікаціях
О.М. Герасимчука наведено неповні дані щодо загальної
чисельності чернігівських мігрантів у 1861–1917 рр. Вва-
жаємо за доцільне у даному випадку використовувати не
лише статистику переселенців, зібрану свого часу відпо-
відними чиновниками на челябінському реєстраційному
пункті та деяких інших місцях, але й таке джерело, як ві-
домості загальноросійського перепису 1897 р., у яких є ін-
формація з усієї імперії щодо немісцевих мешканців. Дані
цього перепису використав свого часу московський дослід-
ник Б.В. Тихонов для з’ясування масштабів внутрішньої
міграції населення Російської імперії. Згідно цих даних за
1861–1896 рр. Чернігівську губернію покинуло 165550 мі-
грантів. Найчисленнішою чернігівська діаспора станом на
січень 1897 р., коли, власне, і було здійснено перепис на-
селення, була в Кубанській області – 36375 та Томській гу-
бернії – 30087 осіб [31, с. 251]. Неповні дані щодо чисельно-
сті чернігівських мігрантів О.М. Герасимчук подав і щодо
епохи столипінських реформ, адже відповідна статисти-
ка в нього завершується 1912 роком. Згідно даних, наведе-
них економістами, що працювали під керівництвом про-
фесора Н.П. Огановського, усього протягом 1896–1917 рр.
чисельність чернігівських мігрантів, які відправились у
пошуках кращої долі в губернії й області східних і півден-
ISSN 2218-4805
229
но-східних окраїн Російської імперії, складала досить ва-
гому цифру в 274686 осіб. За цим показником Чернігівщи-
на поступалась лише Полтавській губернії, яка за той же
час дала 374688 мігрантів. На батьківщину повернулось
38625 осіб, або 14,0% чернігівців, тобто питома вага та-
ких невдах була практично такою ж, як і на Полтавщині –
14,8%, або 55378 осіб [32, с. 31–33]. Як і наприкінці ХІХ ст.,
основна маса чернігівських мігрантів прямувала до Том-
ської губернії – 35,6%. Проте у роки столипінської аграр-
ної реформи значною популярністю серед українських мі-
грантів стала користуватись і Приморська область, куди
уряд ще в 1882 р. за державні кошти організував переве-
зення морем за маршрутом Одеса-Сінгапур-Владивосток
кількох тисяч, переважно українських, зокрема чернігів-
ських мігрантів [33, арк. 49]. Отже, загальна кількість чер-
нігівських аграрних мігрантів за 1861–1917 рр. складала
щонайменше 440236 осіб.
Виникає природнє запитання: чому ж після неймовір-
но важких умов переселення, в ході якого десятки тисяч
мігрантів тяжко хворіли і нерідко помирали, багато но-
воселів, урешті-решт, ухвалювали рішення про повер-
нення на батьківщину, де у них, як писала одна з опо-
зиційних до уряду тогочасних газет, не залишилося «ні
кола, ні двора» [34]? У кожної селянської родини була
щодо цього своя мотивація, проте були і деякі загальні
для переважної більшості мігрантів причини, пов’яза-
ні або з незадовільною якістю наданої у розпоряджен-
ня переселенця землі, або відсутністю потрібних для об-
лаштування на новому місці коштів. Закон від 6 червня
1904 р. встановлював певні розміри земельної ділянки,
яка пропонувалась аграрним мігрантам. Її площа коли-
валась у середньому від 10 до 15 дес. на кожну душу чо-
ловічої статі [35, с. 116]. Площа, звичайно, значна, якщо
мати на увазі середньостатистичну селянську родину, у
якій було 3 особи чоловічої статі. Проблема ж полягала
в низькій якості запропонованих новоселам земельних
угідь. Окрім свідчень самих переселенців, які писали на
батьківщину, що землі тут багато, «та чорт їй рад» [36,
с. 15], факт неякісних угідь неофіційно визнавали і цар-
ські чиновники високого рангу. Так, у 1904 р. Томський
губернатор П. Старчикевич доповідав своєму петербурзь-
кому начальству про численні факти відмежування пе-
реселенцям малопридатних для землеробства земель.
У якості прикладу ним були наведені умови господарю-
вання чернігівських переселенців, що на початку ХХ ст.
заснували селище Абрамівське та Фефедівське. «Копа-
єш ями на городі,– свідчив цей чиновник, – три-чоти-
ри вершки (10–15 см. – авт.) піщаного суглинку, який
усе більше і більше переходить у чисту глину, вершків
п’ять-шість і ця глина перетворюється у липке місиво,
придатне хіба що для виготовлення цегли» [37, арк. 188].
Абсолютна більшість переселенців прибувала на нові
місця з незначними коштами, які залишались у них на ру-
ках після продажу свого майна та виплати різноманітних
боргів своїм односельцям. Так, у селище Чернігівське Ка-
їнського повіту Томської губернії протягом 1893–1897 рр.
прибула 41 родина чернігівських переселенців (245 осіб
обох статей). Проте власних коштів вистачило лише на
будівництво житла та оранку кількох десятин землі [38,
арк. 39]. Переселенці сподівались на обіцяні відповід-
ним законом кредити, які на рубежі ХІХ–ХХ ст. станови-
ли 165 руб. при умові їх повернення через 5 пільгових ро-
ків протягом наступних 28 років. Кожне клопотання про
позичку, писав 1895 р. міністр землеробства і державних
маєтностей А.С. Єрмолов, «розглядається губернською
радою, яка керується при цьому виключно відомостями,
отриманими від власних чиновників» [39, с. 27]. Остан-
ні ж працювали не завжди доброчесно, про що, зокрема,
дізнаємося з листів, які новосели направляли в столицю
на адресу Переселенського управління. Ось один з них,
отриманий адресатом 17 квітня 1910 р. від групи укра-
їнських новоселів селища Ковальове Іманського пові-
ту Приморської області. «Ми, – писали мешканці цього
селища, – 19 листопада 1909 р. звернулись до місцевого
представника Переселенського управління з проханням
видати кредит для купівлі худоби. Для отримання позич-
ки нам було наказано з’явитися 20 січня; 20 січня ми от-
римали інший наказ: з’явитись наприкінці лютого або
на початку березня. Ми з’явились 28 лютого, але бажаної
позички не отримали ні 9-го, ні 10 березня». Наприкін-
ці свого листа мігранти у серцях запитували: «Чи довго
над нами будуть знущатись ті, кому доручено нас облаш-
товувати?» [40, арк. 10]. Через кілька днів, а саме 20 бе-
резня 1910 р. з Іманського району тієї ж області до Пе-
реселенського управління надійшла телеграма з селища
Федорівки, де мешкало кілька десятків родин чернігів-
ських переселенців. «Нас 79 домогосподарів, кругом бо-
лотиста непрохідна тайга. Придатної для посіву землі 9
десятин. Подальше розкорчування лісу гальмується по-
стійними дощами. Тільки позичка може дати можливість
підготувати ґрунт для посіву і врятувати від голоду…» [40,
арк. 17]. Обстеження, проведене царськими чиновника-
ми на Далекому Сході у 1908 р., показало, що з 2233 ро-
дин чернігівських мігрантів (12694 особи), які прибули на
нові місця 1907 р., 29,6% не змогли перевезти на місце
оселення жодної копійки коштів; 13,4% з’явились на но-
вому місці без будь-якого майна; 160 осіб померли в до-
розі, а 809 – вже на новому місці [41, арк. 4]. Можна лише
уявити масштаби тих страждань, які довелося пережити
сотням тисяч українських переселенців, щоб заселити і
освоїти дрімучу тайгу Сибіру чи Далекого Сходу. Без пе-
ребільшення можна сказати, що це був подвиг тисяч і ти-
сяч скромних трудівників-землеробів, завдяки яким Си-
бір, Казахстан і Далекий Схід не лише забезпечили власні
потреби у продукції рослинництва і тваринництва, але, у
ряді випадків, самі стали експортерами зерна, м’яса і мас-
ла. Перспективними з точки зору подальшого вивчення
проблеми аграрних міграцій чернігівського селянства є
питання, пов’язане з впливом на міграційні процеси ді-
яльністі Селянського поземельного банку.
Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019
230
ПОСИЛАННЯ
1. Якименко М.А. Переселення селян з України на Далекий Схід
в епоху ринкових реформ кінця ХІХ – початку ХХ ст. / М.А. Яки-
менко. – Полтава: «Інтер Графіка», 2003. – 130 с.
2. Якименко М.А. Аграрні міграції українського селянства на
рубежі ХІХ–ХХ ст. Монографія / М.А. Якименко. – Полтава: РВВ
ПДАА, 2006. – 144 с.
3. Якименко М.А. Переселенський рух у Наддніпрянській Укра-
їні в роки Столипінських реформ (1906–1913 рр.). Монографія /
М.А. Якименко. – Полтава: РВВ ПДАА, 2009. – 148 с.
4. Якименко М.А. Переселенческая политика царизма на Украи-
не и ее последствия (1861–1917 гг.). Монография. – Полтава: РВВ
ПДАА, 2011. – 298 с.
5. Герасимчук О. Міграції чернігівського селянства до початку
столипінської аграрної реформи (1861–1906 рр.) / О. Герасимчук
// Сіверянський літопис. – 2010. – № 2–3. – С. 199–211.
6. Герасимчук О. Переселення чернігівського селянства в роки
столипінської аграрної реформи (1906–1916 рр.) / О. Герасимчук
// Київська старовина. – 2011. № 5. – С. 56–72.
7. Боровиковский А. Об особенностях гражданского права Пол-
тавской и Черниговской губерний / А. Боровиковский // Журнал
министерства юстиции. – 1867. – Т. ХХХІІ. – С. 435–454.
8. Коросташов О. Особливості правового регулювання деяких
суспільних відносин у Полтавській і Чернігівській губерніях у
ХІХ ст./ О. Коросташов // Право України. – 2000. – № 1. – С. 129–132.
9. Статистический временник Российской империи. – СПб.:
Изд-е ЦСК МВД, 1866. – 159 с.
10. Зайончковский П.А. Подготовка и принятие закона 24 но-
ября 1866 г. о государственных крестьянах / П.А. Зайончковский
// История СССР. – 1958. – № 4. – С. 103–179.
11. Бойко В. Видача власницьких записів державним селянам
Лівобережної України / В. Бойко // Сіверянський літопис. – 1999.
– № 5. – С. 64–73.
12. Російський державний історичний архів (далі – РДІА),
ф. 1281,оп. 7, спр. 47: «По отчету губернатора Черниговской гу-
бернии за 1868 г.», 156 арк.
13. Положение о переселении малороссийских казаков, од-
нодворцев и прочих казенных поселян для поступления в Кавказ-
ские казачьи линейные войска и полки // Полное собрание законов
Российской империи (далі – ПСЗРИ). – Собр. 1-е. – Т. VII. – СПб.:
Тип. ІІ отделения СЕИВ Канцелярии, 1835. – № 5630.
14. Зайончковский П.А. Отмена крепостного права в России /
П.А. Зайончковский. – М.: Просвещение, 1968. – 367 с.
15. Лещенко М.Н. Класова боротьба в українському селі в епоху
домонополістичного капіталізму (60–90-ті роки ХІХ ст.) / М.Н. Ле-
щенко. – К.: «Наукова думка», 1970. – 304 с.
16. Історія Української РСР. У восьми томах, десяти книгах.
Т. ІІІ / А.Г. Шевелев (гол. ред.). – К.: «Наук. думка», 1978. – 607 с.
17. РДІА, ф. 408, оп. 1, спр. 3, 170 арк.
18. РДІА, ф. 391, оп. 3, спр. 142, 271 арк.
19. Правила для поселения русских и иностранцев в Амурской
и Приморской областях // ПСЗРИ. – Собр. 2-е. Т. ХХХV. – СПб.: Тип.
СЕИВ Канцелярии, 1861. – № 31291.
20. Правила в порядке заселения владельческих в Крыму зе-
мель переселенцами из других губерний // ПСЗРИ. – Собр. 2-е.
Т. ХХХV. – СПб.: Тип СЕИВ Канцелярии, 1862. – № 36297.
21. Положение о заселении предгорий западной части Кавказ-
ского хребта Кубанскими казаками и другими переселенцами из
России // ПСЗРИ. Собр. 2-е. Т. ХХХVІІ. – СПб.: Тип. СЕИВ Канце-
лярии, 1865. – № 38256.
22. О переселенцах Оренбургского края, арендующих частные
земли и приобревших оные в собственность // ПСЗРИ. – Собр. 2-е.
Т. LI. – СПб.: Тип. СЕИВ Канцелярии, 1876. – № 55527.
23. О водворении в Алтайском округе государственных крестьян
// ПСЗРИ. – Собр. 2-е. Т. ХL. – СПб.: Тип. СЕИВ Канцелярии, 1865.
– № 42353.
24. Правила о переселении сельских обывателей и мещан на
казенные земли и о порядке переселений лиц означеных сосло-
вий, переселившихся в прежнее время // ПСЗРИ. – Собр. 3-е. Т. IХ.
– СПб.: Тип. СЕИВ Канцелярии, 1891. – С. 535–538.
25. Полный свод уголовных законов: Уложение о наказаниях.
– СПб.: Тип. МВД, 1879. – 412 с.
26. Ходатайство Черниговской губернской земской управы
перед правительством об облегчении способов переселения //
Земский сборник Черниговской губернии. – Чернигов, 1881. –
№ 6. – С. 32–35.
27. Колонизация Сибири в связи с общим переселенческим во-
просом. – СПб.: Тип. Канцелярии Комитета Министров, 1900. – 374 с.
28. Кирьяков В.В. Очерки по истории переселенческого дви-
жения в Сибири (в связи с историей заселения Сибири) / В.В. Ки-
рьяков. – М.: Тип. Сытина, 1902. – 277 с.
29. Временные правила о добровольном переселении сель-
ских обыватилей и мещан-земледельцев // ПСЗРИ. – Собр. 3-е. –
Т.XXIV. – СПб.: Гос. типогр. 1907. – № 24701.
30. Об отмене и изменении узаконений по переселенчиской
части, несогласных с Временными правилами о добровольном
переселении 6 июня 1904 года // ПСЗРИ. – Собр. 3-е. – Т. XXIV. –
СПб.: Гос. типогр. 1909. – № 27851.
31. Тихонов Б.В. Основные направления внутренней мигра-
ции населения России (По данным переписи 1897 г. о неместных
уроженцах) / Б.В. Тихонов // Исторические записки. – Т. 88. – М.:
«Наука», 1971. – С. 201–257.
32. Сельское хозяйство России в ХХ веке. Статистический
сборник. Под ред. проф. Н.П. Огановского. – М.: «Новая дерев-
ня», 1925. – 336 с.
33. РДІА, ф. 391, оп. 1, спр. 5, 257 арк.
34. Звезда. Общественно-политическая газета. Виходила у
Петербурзі у 1912 році. Редактор – В. Бонч-Бруевич. – 1912. – 20
марта. – № 26. – С. 2.
35. Буссе Ф.Ф. Переселение крестьян морем в Южно-Уссурийс-
кий край в 1883–1893 году, с картою / Ф.Ф. Буссе. – СПб.: Тип. Ки-
ршбаума, 1896. – 165 с.
36. Рідний край. Часопис політичний, економічний, літератур-
ний і науковий. Виходив у Полтаві. – 1906. – № 39. – 47 с.
37. Державний архів Томської губернії, ф. – Ф. З, оп. 46, спр. 504,
187 арк.
38. РДІА, ф. 391, оп. 2, спр. 1402, 213 арк.
39. Прибавление к всеподданнейшему докладу министра зем-
леделия и государственных имуществ по поездке в Сибирь осенью
1895 года. – СПб.: Тип. В. Киршбаума, 1896. – 123 с.
40. РДІА, ф. 391, оп. 4, спр. 509, 176 арк.
41. РДІА, ф. 391, оп. 3, спр. 1741, 103 арк.
Якименко Н.А., Красникова О.Н. Причины и последствия
аграрных миграций черниговского крестьянства на
рубеже ХІХ–ХХ вв.
В сообщении раскрыты основные причины и последствия аграр-
ных миграций черниговского крестьянства во второй полови-
не XIX и в начале XX века, которые находились в тесной связи с
целым комплексом социально-экономических и политических об-
стоятельств. Определено общую численность крестьянских пере-
селений, основные регионы расселения мигрантов и условия реали-
зации предусмотренных соответствующим законодательством
льгот тем переселенцам, которые отправлялись на территорию
восточных и юго-восточных окраин Российскои империи из со-
ответствующими разрешительными документами.
Ключевые слова: Черниговщина, крестьянство, переселения,
Сибирь, Дальний Восток.
Yakymenko M.A., Krasnikova O.M. The causes and conse-
quences of agrarian migrations of Chernihiv peasantry at the
turn of the 20th century
The paper deals with the main causes and consequences of the agrarian
Chernihiv peasantry’s migrations in the second half of the 19th and early
20th century, which were in close connection with the whole complex of
socio-economic and political circumstances. The total number of peasant
resettlements, the main migrants’ resettlement regions and conditions
for implementation of the benefi ts as provided by the applicable laws for
those migrants with the relevant permits who went to the eastern and
south-eastern outskirts of the Russian Empire were determined.
Key words: Chernihiv land, peasantry, resettlements, Siberia, the
Far East.
19.02.2019 р.j
|