Таємниці родини Мурашків, або хто робив іконостаси для воронізьких церков?
Робота написана до 175-річчя від дня народження відомого художника, педагога, засновника Київської рисувальної школи – Миколи Івановича Мурашка. У статті розглядаються деякі родинні таємниці відомих митців Мурашків, подаються нові матеріали щодо проживання сім’ї Мурашків у містечку Вороніж (колишн...
Gespeichert in:
| Datum: | 2019 |
|---|---|
| Hauptverfasser: | , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2019
|
| Schriftenreihe: | Сіверщина в історії України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180943 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Таємниці родини Мурашків, або хто робив іконостаси для воронізьких церков? / Н.В. Міллер, Т.М. Рязанова // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 262-266. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-180943 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1809432021-10-25T01:27:00Z Таємниці родини Мурашків, або хто робив іконостаси для воронізьких церков? Міллер, Н.В. Рязанова, Т.М. Нова історія Робота написана до 175-річчя від дня народження відомого художника, педагога, засновника Київської рисувальної школи – Миколи Івановича Мурашка. У статті розглядаються деякі родинні таємниці відомих митців Мурашків, подаються нові матеріали щодо проживання сім’ї Мурашків у містечку Вороніж (колишнього Глухівського повіту). Работа приурочена ко 175-летию со дня рождения известного художника, педагога, основателя Киевской рисовальной школы – Николая Ивановича Мурашко. В статье рассматриваются некоторые семейные тайны известных художников из рода Мурашко, излагаются новые материалы о проживании семьи Мурашко в местечке Воронеж (бывшего Глуховского уезда). The work is dedicated to the 175th anniversary of the birth of the famous painter, educator, founder of the Kyiv Drawing School - Mykola Ivanovych Murashko. This article submitted some of the family secrets of famous artists Murashko, presents new materials about living family Murashko in a small town Voronezh (ex. Hluhiv district). 2019 Article Таємниці родини Мурашків, або хто робив іконостаси для воронізьких церков? / Н.В. Міллер, Т.М. Рязанова // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 262-266. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180943 94(477):908 uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Нова історія Нова історія |
| spellingShingle |
Нова історія Нова історія Міллер, Н.В. Рязанова, Т.М. Таємниці родини Мурашків, або хто робив іконостаси для воронізьких церков? Сіверщина в історії України |
| description |
Робота написана до 175-річчя від дня народження відомого художника, педагога, засновника Київської рисувальної школи – Миколи Івановича Мурашка. У статті розглядаються деякі родинні
таємниці відомих митців Мурашків, подаються нові матеріали
щодо проживання сім’ї Мурашків у містечку Вороніж (колишнього Глухівського повіту). |
| format |
Article |
| author |
Міллер, Н.В. Рязанова, Т.М. |
| author_facet |
Міллер, Н.В. Рязанова, Т.М. |
| author_sort |
Міллер, Н.В. |
| title |
Таємниці родини Мурашків, або хто робив іконостаси для воронізьких церков? |
| title_short |
Таємниці родини Мурашків, або хто робив іконостаси для воронізьких церков? |
| title_full |
Таємниці родини Мурашків, або хто робив іконостаси для воронізьких церков? |
| title_fullStr |
Таємниці родини Мурашків, або хто робив іконостаси для воронізьких церков? |
| title_full_unstemmed |
Таємниці родини Мурашків, або хто робив іконостаси для воронізьких церков? |
| title_sort |
таємниці родини мурашків, або хто робив іконостаси для воронізьких церков? |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2019 |
| topic_facet |
Нова історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180943 |
| citation_txt |
Таємниці родини Мурашків, або хто робив іконостаси для воронізьких церков? / Н.В. Міллер, Т.М. Рязанова // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 262-266. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT míllernv taêmnicírodinimuraškívabohtorobivíkonostasidlâvoronízʹkihcerkov AT râzanovatm taêmnicírodinimuraškívabohtorobivíkonostasidlâvoronízʹkihcerkov |
| first_indexed |
2025-07-15T21:22:04Z |
| last_indexed |
2025-07-15T21:22:04Z |
| _version_ |
1837749537819590656 |
| fulltext |
Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019
262
город-Сіверського духовного училища:
Ісаак Мазепа – український політичний, державний
діяч, керівник уряду УНР періоду Директорії;
Петро Смолічев – український археолог, історик, кра-
єзнавець;
Микола Кибальчич – винахідник;
Олексій Грищенко – художник, графік, мистецтвозна-
вець, мемуарист;
Гаврило Пясецький – дворянин, історик, педагог, стат-
ський радник, член Орловської вченої архівної комісії;
Олександр Липський – дійсний статський радник, ке-
рував «Домом призрения» у Санкт-Петербурзі;
архієпископ Феодосій (Микола Феодосієв) – архієпис-
коп Віленський і Лідський (до 1939 р.).
Таким чином, матеріали духовних видань Чернігів-
ської єпархії, які виходили у другій половині ХІХ – на по-
чатку ХХ ст., дозволяють відновити окремі сторінки іс-
торії Новгород-Сіверського духовного училища в даний
історичний період.
ПОСИЛАННЯ
1. Отчет о приходе, расходе и остатке сумм епархиального
ведомства по Новгород-Северскому духовному училищу за 1877
год // Черниговские епархиальные известия (далі – ЧЕИ). – 1879.
– № 6. – Часть официальная. – С. 99–102.
2. Журнал съезда духовенства Новгород-Северского училищно-
го округа // ЧЕИ. – 1869. – № 2. – Часть официальная. – С. 147–153.
3. Некролог А.В. Троцкого // Черниговский церковно-обще-
ственный вестник. – 1915. – № 2. – С. 4; 1917. – 10 січня. – С. 4.
4. Список служащих в Новгород-Северском духовном учили-
ще за 1899–1900 учебный год // ЧЕИ. – 1900. – № 17. – Часть офи-
циальная. – С. 416–419.
5. Журнал съезда депутатов духовенства Новгород-Северско-
го училищного округа // ЧЕИ. – 1880. – № 10. – Часть официаль-
ная. – С. 129.
6. Разные известия по епархии // ЧЕИ. – 1880. – № 15–16. –
Часть официальная. – С. 177–189, 191.
7. Акт временного ревизионного комитета по Новгород-Се-
верскому духовному училищу // ЧЕИ. – 1908. – № 6. – Часть офи-
циальная. – С. 188–189.
8. Объявление // Черниговский вестник. – 1917. – № 5. – С. 1.
Блакитный М.М. Новгород-Северское духовное училище
по материалам духовной периодики Черниговщины (вторая
половина ХІХ – начало ХХ вв.)
В статье говорится об истории Новгород-Северского духов-
ного училища во второй половине ХІХ – в начале ХХ вв. по мате-
риалам епархиальной прессы Черниговщины.
Ключевые слова: Черниговская епархия, училище, ученик, округ.
Blakitny M.M. Novhorod-Siverskyi religious school on the
materials of the spiritual periodicals of Chernihiv region (the
second half of the XIX - the beginning of the ХХ centuries)
The article talks about the history of the Novhorod-Siverskyi religious
school in the second half of the XIX - at the beginning of the XX centuries
on the materials of the diocesan press of Chernihiv region.
Key words: Chernihiv diocese, school, student, district.
05.02.2019 р.
УДК 94(477):908
Н.В. Міллер
Т.М. Рязанова
ТАЄМНИЦІ РОДИНИ МУРАШКІВ,
АБО ХТО РОБИВ ІКОНОСТАСИ
ДЛЯ ВОРОНІЗЬКИХ ЦЕРКОВ?
Робота написана до 175-річчя від дня народження відомого ху-
дожника, педагога, засновника Київської рисувальної школи – Ми-
коли Івановича Мурашка. У статті розглядаються деякі родинні
таємниці відомих митців Мурашків, подаються нові матеріали
щодо проживання сім’ї Мурашків у містечку Вороніж (колишньо-
го Глухівського повіту).
Ключові слова: Л.Й. Леонтьєва, М.І. Мурашко, О.І. Мурашко,
О.О. Мурашко, художник, іконописець, родина Мурашків, Вороніж,
Покровська церква, Власкови, Бардакови.
Розвиток українського художнього мистецтва, його
історію не можна уявити без творчості цілої плеяди ви-
датних майстрів пензля, серед яких чільне місце посі-
дає родина живописців Мурашків. Вихідцями з неї є:
Олександр Олександрович Мурашко (07.09.(н. ст.)1875–
14.06.1919), визначний український живописець, педа-
гог, громадський діяч; Микола Іванович Мурашко (20.05.
(н. ст.)1844–22.09.(н. ст.)1909) – художник, педагог, мис-
тецтвознавець, критик та історик мистецтва, фундатор
першої національної художньої школи; Олександр Іва-
нович Мурашко (1833(?)–1910) – знаний іконописець,
майстер іконостасів, різьбяр по дереву, чиї іконоста-
си становлять самобутнє явище сакрального мистецтва
України другої половини ХІХ – початку ХХ ст.
Актуальність роботи вбачаємо у важливості розширен-
ня краєзнавчих досліджень, вивченні історії рідного краю
та його непересічних особистостей, до яких і належить ро-
дина художників Мурашків. Новизна статті полягає в тому,
що вперше досліджуються зв’язки відомих митців із міс-
течком Воронежем колишнього Глухівського повіту (нині
Шосткинський район Сумської області). Наразі залишаєть-
ся зовсім невивченим глухівський період проживання ро-
дини. Ані місця, де мешкали Мурашки (хоча одна з вулиць
Глухова нещодавно названа їхнім ім’ям) і де знаходилась
їхня іконописна майстерня, ані парафії, до якої належала
родина, донині не встановлено. Жодна краєзнавча стаття
попередніх років [1; 2; 3; 4; 5] не дає відповіді на поставле-
ні запитання. Автори просто констатують факт, що Микола
Мурашко народився у Глухові в родині різьбяра іконостасів;
у ньому і пройшло його дитинство. Насправді, у життєписі
цієї родини існує багато білих плям. Поштовхом до прове-
дення дослідження стали деякі відомості з сімейних таєм-
ниць родини Мурашків, які знайомі, гадаємо, тільки краєз-
навцям Воронежа. Отже, метою нашої роботи є вивчення
біографій представників родини Мурашків – відомих ху-
дожників, іконописців, фундаторів української мистецької
школи, та дослідження фактів їхнього проживання у Воро-
нежі й родинних і дружніх зв’язків із деякими вороніжцями.
Відомий виходець із Воронежа, вчений, етнограф, ар-
хеолог і краєзнавець Іван Спиридонович Абрамов (1874–
j
ISSN 2218-4805
263
1960) вважав Миколу Івановича Мурашка своїм земляком.
Він писав, що М. Мурашко, не закінчивши Петербурзької
академії мистецтв через хворобу, повернувся до Воронежа,
де і проживав певний час [6]. Слово «повернувся» наштов-
хує на думку, що до цього він також мешкав у Воронежі.
Ще один воронізький краєзнавець, Микола Артемович
Андрєєв (1920–1995), у своїх статтях з історії Воронежа, спи-
раючись на спогади Олександри Феофанівни Бугославської
(дружина Петра Івановича Бугославського, кандидата бо-
гослов’я, автора ряду видань як на світську, так і релігійну
тематику, сина священика воронізького Соборно-Михай-
лівського храму 1867–1911 рр. Івана Кириловича Бугослав-
ського), повідомляв, що отримав від неї архівні документи
ХІХ ст. Серед них була фотографія Олександра Івановича
Мурашка з дарчим написом І.К. Бугославському (датована
1893 роком) як від «попечителя» Воронізької двокласної
церковно-вчительської школи завідувачу І.К. Бугославсько-
му. Світлина зберігається в архівному відділі краєзнавчо-
го музею м. Шостки Сумської області. «Старанням прото-
ієрея Іоана Бугославського церковно-вчительська школа
була добре упорядкована. При ній було побудовано гур-
тожиток для учнів, лазня і перша у Воронежі бібліотека.
[…] Піклувальником школи з 1904 року перебував київ-
ський купець Олександр Іванович Мурашко – батько відо-
мого українського художника Олександра Олександровича
Мурашка. Олександр Мурашко щорічно виділяв для школи
як грошові кошти, так і цінне обладнання. 1907 року ним
було виділено 50 рублів для придбання фізичного кабіне-
ту. Наступного року він подарував кіот (засклена рама або
шафа) з іконою вартістю 200 рублів, три ліжка з матрацами
й рукомийник для шкільної лікарні. Він щороку присилав
по 25 рублів на придбання книг для роздачі учням, які за-
кінчили двокласну школу» [7]. Чому така щедрість до во-
роніжців? Сподіваємось, що наше дослідження дасть від-
повідь на це запитання.
М.А. Андрєєв повідомляв, що він записував спогади
про Мурашків від його воронізьких родичок – Людмили
Йосипівни Леонтьєвої (у дівоцтві Бардакової, по матері
Власкової) та її рідної сестри Надії Йосипівни, у заміжжі
Квицинської. Ось тут і починається найцікавіше. Дійсно,
листи до Миколи Артемовича зі спогадами про Мурашків
від Л.Й. Леонтьєвої (1872–1966) знаходяться нині в осо-
бистому фонді Андрєєва у ЦДІАУ в Києві [8].
Ці спогади, на нашу думку, повинні були викликати ін-
терес у мистецтвознавців. Їх копії у друкованому вигляді
Людмила Йосипівна відсилала ще у 60-х роках минуло-
го століття тодішній дослідниці творчості О.О. Мураш-
ка Ларисі Григорівні Членовій. Але вони чомусь не були
взяті до уваги. Сучасні ж дослідники життєпису Мураш-
ків, хоча і посилаються на ці листи, але не вірять у прав-
дивість викладеного там матеріалу. Ми вважаємо, що до-
слідник повинен триматися за кожну ниточку, адже іноді
вона може виявитися початком «клубка Аріадни». Воро-
нізькі краєзнавці не були такі скептичні до спогадів своєї
землячки, яка походила із славетного дворянського роду
Уласків-Власків, була сучасницею відомих особистостей
Воронежа, і, врешті-решт, була родичкою родини Мураш-
ків. Ми вирішили провести своє дослідження, яке привело
нас до непередбачуваних результатів. Далі будемо спира-
тися на листи Л. Леонтьєвої й підтверджувати чи запере-
чувати факти віднайденими документами.
Людмила Йосипівна у листі до М.А. Андрєєва констатує
той факт, що родина Мурашків переїхала з Глухова, де Іван
Мурашко тримав іконописну майстерню, до Воронежа ще
на початку 30-х років ХІХ ст.: «Отец Александра Ивановича
Мурашко переехал из Глухова в Воронеж приблизительно
1830 года и Александр Иванович родился 1833 г. в Вороне-
же, а Николай Иванович, его брат, родился в 1844 году» [8,
арк. 2 ]. На жаль, нам не вдалося знайти записів у метрич-
них книгах про їхнє народження у Воронежі за їх відсутніс-
тю за ці роки по воронізькій церкві Успіння Пресвятої Бо-
городиці. За місцем проживання, на яке указала Людмила
Йосипівна (район цукрового заводу, навпроти магазину), ро-
дина Мурашків мала відноситись до цієї парафії. Хоча тут є
одне «але». У одному з листів Миколи Мурашка від 6 липня
1867 року до свого товариша по Петербурзькій академії мис-
тецтв Адріана Вікторовича Прахова є такі рядки: «Адриан
Викторович (приехал к родным после 2 лет отсутствия). 11
мая вечером я приехал в одно из имений Кочубея (отсюда
до дома НМ четыре часа ходу, но хозяева предложили отдо-
хнуть с дороги; через управляющего нанял крестьянских ло-
шадей «величиною с телят». Я выпил стакан чаю в управи-
теля, причем он, вероятно, не имея возможности похвалить
чай, хвалил воду. Вода, говорит, у нас отличная – я согласи-
лся, вода, говорю, точно очень хороша. Так мы и потопали
Микола і Олександр Мурашки
Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019
264
до Воронежа […]. Воронеж перед глазами со всеми своими
семью церквами; из их я сейчас отличив покрову (церква
Покрови Пресвятої Богородиці – автори). Мила мне эта цер-
ква корабликом, в которой я так часто надоедал Богу свои-
ми детскими молитвами и просьбами.
Я вошел во двор; все мне ново и не знакомо, выстрои-
лось без меня (братьев не было, родители не сразу узна-
ли, один из братьев женат)…) [9].
Виходячи з наведених у листі фактів, можемо конста-
тувати правдивість слів авторки листа до воронізько-
го краєзнавця. «Але» полягає у тому, що, певно, пізніше
Мурашки перейшли до парафії церкви Покрови Пресвя-
тої Богородиці, яка знаходилася за якихось 500 метрів
від їхнього будинку.
Опрацювавши наявні метричні книги усіх воронізьких
церков, автори статті знайшли декілька записів, що сто-
суються родини Мурашків і підтверджують їхнє прожи-
вання у Воронежі. У першому записі за 1862 рік (церква
св. Покрови, розділ «Шлюби») читаємо, що «поручителем»
на вінчанні Йосипа Йосиповича Бардакова й Ганни Оме-
лянівни Власкової (це батьки Л.Й. Леонтьєвої, авторки ли-
стів до краєзнавця М. Андрєєва) був воронізький купець-
кий син Олександр Іванович Мурашко [10, арк. 167 зв.].
Другий запис за 1862 рік (церква св. Покрови, розділ «По-
мерлі») повідомляє, що 15 лютого померла дочка купця
третьої гільдії Івана Мурашка дівиця Степанида від сухот,
похована «при кладбищенской церкви» [10, арк. 171 зв.].
Повідомлення про смерть сестри Степаниди знаходимо
й у Щоденнику Миколи Мурашка: «Глубокой осенью мы
были в Воронеже уже с родителями. Дорогая сестра голубка
была тяжело больна и умирала. Я прожил в семье до кон-
ца февраля. Наша дорогая Стеня умерла…» [11, арк. 250].
Наступний запис у метричній книзі (1863 рік, розділ
«Народження») дає підказку до розкриття однієї з таєм-
ниць родини Мурашків: «2 ноября 1863 г. от купеческо-
го сына 2 гильдии Александра Иванова сына Мурашко и
его законной (виділення – автори) жены Марии Емелья-
новой дочери родился сын Михаил. Восприемники: ма-
гистр Гавриил Михайлов сын Пясецкий и дочь полковни-
ка девица Евдокия Емельянова Власкова» [10, арк. 194].
Цей запис стане у нагоді мистецтвознавцям, які дослід-
жують життя і творчість родини Мурашків, а особливо жит-
тєпис Олександра Олександровича Мурашка. Його матір’ю
вони, без сумніву, називають Марію Іванівну Крачковську,
дочку священика з-під Борзни (до речі, Іван Григорович
Крачковський був священнослужителем Покровського хра-
му села Некрасове Глухівського повіту (з ? до грудня 1896 р.).
Науковці не звернули увагу на лист Людмили Леонтьєвої,
в якому вона називала матір’ю Олександра Мурашка рід-
ну сестру її матері Марію Омелянівну, в дівоцтві Власкову.
Людмила Йосипівна згадувала, що вінчання Олександра
Мурашка й Марії Власкової (доньки полковника, учасни-
ка війни з французами 1812 року) відбулося в 1863 році.
Мабуть, ця подія відбулась на початку року, бо вже в ли-
стопаді Бог їх обдарував первістком Михайлом. Доля цієї
дитини невідома. Документального підтвердження про
шлюб ми не знайшли, бо відсутні метричні записи Успен-
ської церкви за цей рік. Вінчання в ті часи відбувалося, як
відомо, в церкві, до парафії якої належала наречена. Мо-
лодята отримали цінні подарунки від рідного брата бать-
ка нареченої, архімандрита Геннадія – золотий годинник,
килим і шубу з чорно-бурих лисиць. У листах Л. Леонтьєвої
є багато цікавих спогадів із часів свого дитинства та юно-
сті, коли на хутір (мається на увазі хутір її батька Барда-
ків, що знаходився на східній околиці Воронежа) приїж-
джав Олександр (Олександрович) Мурашко.
У 1869 році в домі Мурашків трапилася пожежа. Із ли-
стів Миколи Івановича до своїх друзів стає відомо, що
вона була не першою. У 1865 році у листі до свого дру-
га Гаврила Софійського він писав: «Не за себе, за татуся
серце болить, що на старості літ пришлось итить в чужу
хату…» [9]. Микола Мурашко у вище згадуваному листі
до А. Прахова за 1867 рік зазначав, що за його відсутно-
сті у Воронежі протягом майже двох років батьки збуду-
вали нову хату, де все було для нього нове й незнайоме.
Повернемося до того трагічного для сім’ї Мурашків
дня 15 серпня 1869 року (у цей день у Воронежі прохо-
див Успенський ярмарок), коли від недбалості одного з
підмайстрів Мурашків (вони мали у Воронежі іконостас-
ну майстерню) згорів будинок і все майно.
О.І.Мурашко
ISSN 2218-4805
265
Старші Мурашки, певно, перейшли жити до родичів, а
Олександр Іванович із родиною, за спогадами Л. Леонтьє-
вої, переїхав до Чернігова, де відкрив художню майстерню.
Майже не існує свідчень про перебування О.І. Мурашка
в Чернігові. Деякі дослідники пишуть, що він взагалі жив
і мав майстерню в Борзні. Чернігівський період, звичай-
но, потребує окремого дослідження. Авторам статті вда-
лося знайти інформацію, яка опосередковано говорить
про чернігівський період Мурашків. «Земский сборник
Черниговской губернии» від 15 вересня 1883 року розпо-
відав про сільськогосподарську виставку, яка проходила
в Чернігові. Серед нагороджених медалями зустрічаємо
прізвище Мурашка: «Бронзовые г. Мурашко за деревян-
ную резную раму и киот-складень» [12, с. 92].
Доклав своїх рук О.І. Мурашко й до робіт у соборі св. Спа-
са в Чернігові: «У кінці ХІХ ст. ікони були поновлені іконо-
писцем із містечка Воронеж (виділення – автори) Олексан-
дром Івановичем Мурашком. Зважаючи на те, що в храмах
України збереглось мало старих іконостасів, цей являє не-
абияку мистецьку й духовну цінність» [13, с. 52]. Гадаємо, в
чернігівських архівах достатньо документів, що засвідчують
роботу художньої майстерні Олександра Мурашка й дають
відомості про його біографію, зокрема зв’язки з Воронежем.
Інше джерело говорить: «В 1870–1871 рр. іконостас був
поновлений майстрами іконописної майстерні Олексан-
дра Івановича Мурашка…» [14].
Щодо іншої таємниці родини Мурашків – чиїм сином
був Олександр Олександрович Мурашко – мистецтвознав-
ці тут категоричні. На їхню думку, матір’ю була Марія Іва-
нівна Крачковська, а Олександр Іванович Мурашко – вітчи-
мом. Людмила Леонтьєва запевняє, що він є сином рідної
сестри її матері Марії Омелянівни Власкової та її законного
чоловіка О.І. Мурашка. Ми вважаємо, що правда знаходиться
десь посередині. Процитуємо краєзнавця Ганну Черкаську:
«Він (Олександр Іванович Мурашко – автори) частенько при-
їздив у Київ до брата і мав роман із дочкою священика Ма-
рією Крачковською (за свідченням Адріана Прахова)» [15].
У іншій статті та ж таки Ганна Черкаська додає: «7 вересня
1875 року в Києві Маня Крачковська народила гріховний
плід – сина Сашка. Бідна дівчина пішла з дому, народила по-
тай і хотіла відмовитися від малого, але її брат забрав дити-
ну до себе на Чернігівщину. Коли Сашкові було дев’ять ро-
ків, його мати перейшла жити до Олександра Мурашка. На
той час іконописець переїхав до Києва» [16]. Гадаємо, що це
сталося, коли Сашкові меншому виповнилося не дев’ять, а
14–15 років. Тоді О.І. Мурашко переїхав із Чернігова до Ки-
єва на оздоблювальні роботи у Володимирському соборі. У
ці ж 1888–1889 роки померла Марія Омелянівна Власкова
(за свідченням Л. Леонтьєвої), законна дружина Олександра
Івановича. «Нарешті Микола Мурашко, А. Прахов, В. Вас-
нєцов і М. Нестеров зламали опір Олександра Івановича.
Вони вмовили О. Мурашка одружитися з Марією Крачков-
ською і усиновити власного сина (гріх молодості). Відгуля-
ли пізнє весілля, на якому А. Прахов був весільним батьком
і була присутня вся майстерня» [15].
Чи знали у Воронежі, хто була справжня мати Сашка?
Питання риторичне. Мабуть, це була родинна таємниця
самого Олександра Івановича й Марії Омелянівни. Можна
припустити, що законна дружина не знала про існуван-
ня позашлюбного сина її чоловіка. Але ж він приїздив у
Вороніж, й Л. Леонтьєва зберегла в пам’яті багато побу-
тових дрібниць, пов’язаних із Сашком, які вигадати вона
не могла, та й навіщо б це їй було потрібно. Деякі мис-
тецтвознавці зазначають, що Олександр молодший жив
певний час у Чернігові й допомагав батькові в майстерні.
Актуальним, на нашу думку, є і наступне питання, яке
дослідили автори статті: «Хто робив іконостаси для во-
ронізьких церков?». О.М. Корнієнко у своїй книзі «Зруй-
новані храми Сумщини. Мартиролог втрачених святинь»,
аналізуючи свідчення воронізького краєзнавця М.А. Ан-
дрєєва, писав у розділі про Успенську церкву: «Церква мала
визначний іконостас – різьблений з позолотою, викона-
ний місцевим різьбярем Адріаном з Дорошенкового ху-
тора (зараз входить до складу Воронежа – автори), учнем
М. Мурашка [17, с. 293]. Мурашки жили у Воронежі і три-
мали тут іконостасну майстерню, тож упевнено можемо
стверджувати, хто робив різьблені іконостаси для воро-
О.І. Мурашко
Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019
266
нізьких церков. Митці цієї родини були ще й талановити-
ми художниками-іконописцями, тому, безсумнівно, вони
також особисто писали ікони і робили церковні меблі. У
тому ж таки вище цитованому листі Миколи Мурашка до
Гаврила Софійського за 1865 рік автор із розпачем пише:
«Подумаєш. Кат єго побери ту хату, останься омбар з са-
лом, ну і хрін єго побери той амбар. Коли б удалось ви-
хопить зроблений Канастас. А то тепер гроші забрани, а
канастас згорів. Просто сил не хапає» (збережена автор-
ська стилістика й правопис – автори) [12].
Коли за станом здоров’я Микола Мурашко у 1867 році зму-
шений був залишити Петербург і повернутись до Воронежа,
то тут він не гаяв часу марно. Микола записував місцевий
фольклор, змальовував воронізькі краєвиди. Так, напри-
клад, легенда «Музикант і чорт», яка була записана у Воро-
нежі, увійшла до фольклорного збірника М. Драгоманова.
У цей час М. Мурашко підтримував зв’язки із ще од-
ним відомим вороніжцем Петром Омеляновичем Чуй-
кевичем. Про це дізнаємося з листів Петра Чуйкевича до
Пантелеймона Куліша за 1867 рік. З останнім М. Мураш-
ко був знайомий особисто, оскільки Пантелеймон Олек-
сандрович одного разу дуже допоміг Миколі. Ось як про
цей випадок він сам писав у своєму Щоденнику: «Мы с
братом Федюшей двинули в Петербург и чуть ли не с пол-
тиной туда прибыли. Во мне принял участие П. Ал. Ку-
лиш, пристроил меня к одной Литографии, хозяин зем-
ляк Ал. Петр. Червяков был добрый человек» [11, арк. 250].
Отже, з легкої руки Пантелеймона Куліша Микола Мурашко
мало не став літографом. Хоча й не став, але в молоді роки
зарекомендував себе як талановитий графік, який встиг
створити свій шедевр – літографічний портрет Т.Г. Шев-
ченка (1864–1867). Також у студентські роки М. Мураш-
ко разом з іншим вороніжцем, студентом Петербурзької
академії мистецтв Євгеном Макаровим, відвідували зі-
брання українського земляцтва, яке гуртувалося біля «Ос-
нови» (першого українського науково-літературного ча-
сопису, що видавали П. Куліш та В. Білозерський разом з
іншими однодумцями в Петербурзі).
Закінчуючи своє дослідження, хотілося б зупинити-
ся ще на одній воронізькій родині, з якою підтримували
стосунки Мурашки, – родині Верисоцьких. Можливо, це
прізвище зацікавить мистецтвознавців у питанні іден-
тифікації тих Верисоцьких, які були свідками на весіллі
Олександра Олександровича Мурашка й Маргарити Авгу-
стівни Крюгер у 1909 році [18, с. 30–31]. Хома Йосипович
Верисоцький був настоятелем храму Покрови Пресвятої
Богородиці у Воронежі (1850–1886). Багаточисленній рід
Верисоцьких проживав у Воронежі та перебував у родин-
них зв’язках із Бардаковими й Власковими. Наприклад,
Олександр Кузьмич Верисоцький був свідком від нареченої
Ганни Омелянівни Власкової у шлюбі з Йосипом Йосипо-
вичем Бардаковим (батьки Л.Й. Леонтьєвої). Зберігся ори-
гінал документа від 1885 року під назвою «Воронежский
сиротский суд», у якому зазначається, що опікунами над
малолітніми дітьми Йосипа Бардакова та Ганни Власко-
вої, після їхньої ранньої смерті, став священик Хома Ве-
рисоцький і рідна сестра Ганни Євдокія Власкова.
Митці Мурашки відіграли важливу роль у відродженні
української культури та духовності. Тож, гадаємо, що до-
слідивши ще одну, досі не вивчену сторінку в життєписі
цих талановитих українців, ми зробили важливий крок
до пізнання нашої історії.
ПОСИЛАННЯ
1. Кривко Я. М.І. Мурашко: літературно-мистецька географія
Глухівщини // Народна трибуна. – 1968. – 5 вересня. – С. 3.
2. Ступак Ю.П. Видатні художники Сумщини. – Х.: Прапор. –
1969. – 48 с.
3. Микола Мурашко – художник з Глухова // Народна трибуна.
– 1994. – 10 серпня. – С. 3.
4. Хвостенко Г. З глухівського сузір’я: Про нашого земляка ху-
дожника М. Мурашка // Глухівщина. – 1994. – 31 серпня. – С. 4.
5. Заїка В. Вчитель майстрів: Про живописця з Глухова
М.І. Мурашка // Соборний майдан. – 2004. – № 3. – С. 2.
6. Абрамов І. З історії та культури селища Вороніж: Фольклор-
но-етнографічні та краєзнавчі нариси / Упорядкув., передм., прим.
С.В. П’ятаченка. – Суми: «МакДен», 2007. – 132 с.
7. Андреев Н. Иоанн Кириллович Бугославский / Н. Андреев //
Советское Полесье. – 1905. – № 82. – С. 2.
8. Центральний державний історичний архів України, м. Київ,
ф. 2232, оп. 1, спр. 28.
9. Лист с особистого архіву мистецтвознавця, заступника ге-
нерального директора з наукової роботи Національного худож-
нього музею України Л.В. Толстової (Київ).
10. Державний архів Сумської області, ф. 1136, оп. 1, спр. 6,
арк. 167 зв.
11. Національний художній музей України (НХМУ), ф. 17,
од. зб. 3, арк. 250.
12. Земский сборник Черниговской губернии. – 1883. – № 7–12.
– 15 сентября. – С. 92
13. Віроцький В.Д. Храми Чернігова. – К.: Техніка, 1998. – 207 с.
14. Духовні святині Чернігівщини. – [Електронний ресурс]. – Ре-
жим доступу: https://www.qorod.cn.ua/citi/Kniqi-o-cherniqove1886-
duhovni-svjatini-cherniqivshini.htme.
15. Черкаська Г. Олександр Мурашко. – [Електронний ресурс].
– Режим доступу: histori.com/topics/famous_people/5929.
16. Черкаська Г. Мурашки: Микола та Олександр. – [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: histori.com/topics/famous_people/6073.
17. Корнієнко О.М. Зруйновані храми Сумщини. – Суми, 2009.
– 368 с.
18. «Эти десять лет большого, глубокого счастья…»: Спогади
Маргарити Мурашко / Авт. ст. та ком. Дар’я Добріян; укл. Віталій
Ткачук. – К.: ArtHuss? 2016. – 168 с.: іл.
Миллер Н.В., Рязанова Т.Н. Тайны семьи Мурашко, или
кто делал иконостасы для воронежских церквей?
Работа приурочена ко 175-летию со дня рождения известно-
го художника, педагога, основателя Киевской рисовальной школы
– Николая Ивановича Мурашко. В статье рассматриваются не-
которые семейные тайны известных художников из рода Мураш-
ко, излагаются новые материалы о проживании семьи Мурашко
в местечке Воронеж (бывшего Глуховского уезда).
Ключевые слова: Л.И. Леонтьева, Н.И. Мурашко, А.И. Мураш-
ко, А.А. Мурашко, художник, иконописец, семья Мурашко, Воронеж,
Покровская церковь, Власковы, Бардаковы.
Miller N.V., Riazanova T.M. Secrets of the Murashko fam-
ily, or who was making iconostasis for Voronezh churches?
The work is dedicated to the 175th anniversary of the birth of the
famous painter, educator, founder of the Kyiv Drawing School - Mykola
Ivanovych Murashko. This article submitted some of the family secrets
of famous artists Murashko, presents new materials about living family
Murashko in a small town Voronezh (ex. Hluhiv district).
Key words: L.I. Leontieva, M.I. Murashko, O.I. Murashko, O.O.
Murashko, artist, icon-painter, family Murashko, Voronezh, Pokrovska
church, Vlaskovy, Bardakovy.
26.02.2019 р.j
|