Антирелігійна політика на Глухівщині у 20–30-х рр. XX ст.: листування НКВС із Адміністративним відділом Глухівського Окрвиконкому
У статті досліджуються матеріали Народного комісаріату внутрішніх справ Української РСР, а саме листування НКВС із Адміністративним відділом Глухівського Окрвиконкому з питань релігійних громад, висвітлюються загальнодержавні процеси антирелігійної політики на регіональному рівні, зокрема на Глухі...
Збережено в:
| Дата: | 2019 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2019
|
| Назва видання: | Сіверщина в історії України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180955 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Антирелігійна політика на Глухівщині у 20–30-х рр. XX ст.: листування НКВС із Адміністративним відділом Глухівського Окрвиконкому / Ю.А. Шишкіна // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 312-317. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-180955 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1809552021-10-26T01:26:24Z Антирелігійна політика на Глухівщині у 20–30-х рр. XX ст.: листування НКВС із Адміністративним відділом Глухівського Окрвиконкому Шишкіна, Ю.А. Нова історія У статті досліджуються матеріали Народного комісаріату внутрішніх справ Української РСР, а саме листування НКВС із Адміністративним відділом Глухівського Окрвиконкому з питань релігійних громад, висвітлюються загальнодержавні процеси антирелігійної політики на регіональному рівні, зокрема на Глухівщині у 20–30-х рр. XX ст. В статье исследуются материалы Народного комиссариата внутренних дел Украинской ССР, а именно переписка с Административным отделом Глуховского Окрисполкома по вопросам религиозных организаций, освещаются общегосударственные процессы антирелигиозной политики на региональном уровне, в частности на Глуховщине в 20-30-х гг. XX в. The article examines the materials of the People’s Commissariat of Internal Affairs of the Ukrainian SSR, namely the correspondence with the Administrative department of the Hlukhiv district executive committee on religious organizations, highlights national processes of anti-religious policy at the regional level, in particular in Hlukhivshchina in the 20-30s of the XX century. 2019 Article Антирелігійна політика на Глухівщині у 20–30-х рр. XX ст.: листування НКВС із Адміністративним відділом Глухівського Окрвиконкому / Ю.А. Шишкіна // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 312-317. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180955 94(477.52)329.361«192/193» uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Нова історія Нова історія |
| spellingShingle |
Нова історія Нова історія Шишкіна, Ю.А. Антирелігійна політика на Глухівщині у 20–30-х рр. XX ст.: листування НКВС із Адміністративним відділом Глухівського Окрвиконкому Сіверщина в історії України |
| description |
У статті досліджуються матеріали Народного комісаріату внутрішніх справ Української РСР, а саме листування НКВС
із Адміністративним відділом Глухівського Окрвиконкому з питань релігійних громад, висвітлюються загальнодержавні процеси антирелігійної політики на регіональному рівні, зокрема на
Глухівщині у 20–30-х рр. XX ст. |
| format |
Article |
| author |
Шишкіна, Ю.А. |
| author_facet |
Шишкіна, Ю.А. |
| author_sort |
Шишкіна, Ю.А. |
| title |
Антирелігійна політика на Глухівщині у 20–30-х рр. XX ст.: листування НКВС із Адміністративним відділом Глухівського Окрвиконкому |
| title_short |
Антирелігійна політика на Глухівщині у 20–30-х рр. XX ст.: листування НКВС із Адміністративним відділом Глухівського Окрвиконкому |
| title_full |
Антирелігійна політика на Глухівщині у 20–30-х рр. XX ст.: листування НКВС із Адміністративним відділом Глухівського Окрвиконкому |
| title_fullStr |
Антирелігійна політика на Глухівщині у 20–30-х рр. XX ст.: листування НКВС із Адміністративним відділом Глухівського Окрвиконкому |
| title_full_unstemmed |
Антирелігійна політика на Глухівщині у 20–30-х рр. XX ст.: листування НКВС із Адміністративним відділом Глухівського Окрвиконкому |
| title_sort |
антирелігійна політика на глухівщині у 20–30-х рр. xx ст.: листування нквс із адміністративним відділом глухівського окрвиконкому |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2019 |
| topic_facet |
Нова історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180955 |
| citation_txt |
Антирелігійна політика на Глухівщині у 20–30-х рр. XX ст.: листування НКВС із Адміністративним відділом Глухівського Окрвиконкому
/ Ю.А. Шишкіна // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 312-317. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT šiškínaûa antirelígíjnapolítikanagluhívŝiníu2030hrrxxstlistuvannânkvsízadmínístrativnimvíddílomgluhívsʹkogookrvikonkomu |
| first_indexed |
2025-07-15T21:24:02Z |
| last_indexed |
2025-07-15T21:24:02Z |
| _version_ |
1837749656867569664 |
| fulltext |
Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019
312
У 1923 р. в Батурині було відкрито сільбудинок та літ-
ній театр [1, с. 487]. У новоствореному Батуринському
партійному сільбудинку імені Загиблих воїнів діяли
гуртки художньої самодіяльності, бібліотека, читались
лекції. Кожної неділі товариство «Просвіта» ставило
спектаклі для червоноармійців. При сільбудинку зна-
ходився народний театр, вистави якого могли бачити
відразу 200 чоловік [1, с. 503]. Культурний простір міста
вдало доповнював краєзнавчий музей, створений това-
риством бджолярів імені П.І. Прокоповича у 1925 р. в
будинку В.Л. Кочубея. У 1932 р. у зв’язку з масовою ко-
лективізацією музей припинив свою діяльність. У ли-
стопаді 1937 р., для закріплення у масовій свідомості
жителів Батурина значимості нової влади, на площі біля
районного клубу (територія сучасного Майдану Геть-
манської слави) було встановлено пам’ятник В. Леніну.
Радянська влада з перших днів свого утвердження в
Україні вела відкриту антицерковну атеїстичну полі-
тику. Духовність і церква оголошувалися ворогами но-
вої влади. Для викорінення релігії із свідомості нової
людини, у Батурині була створена Спілка войовничих
безбожників (СВБ), до складу якої увійшло 11 активіс-
тів, що проводили антирелігійну кампанію у колгоспах,
місцевих установах та школах [1, с. 536]. Влітку 1937 р.
за рішенням загальних зборів антирелігійних активіс-
тів Батурина Воскресенську церкву закрили, розібра-
ли кам’яну огорожу, із дзвіниці і бані зняли позолочені
хрести, встановивши на їхньому місці червоні прапо-
ри, а храм всередині переобладнали під театр [8, с. 4].
На зміну традиційним, передусім релігійним, свя-
там запроваджувалися нові – революційні, що стали
«червоними днями календаря». Вони проводились з
особливим розмахом і неодмінними атрибутами: пла-
катами, гаслами, портретами партійних діячів, урочи-
стою ходою, святковими демонстраціями.
Таким чином, можна зробити висновок, що політика
радянської влади призвела до жахливих наслідків у со-
ціально-економічній сфері Батурина. Новостворені кол-
госпи не справлялися з покладеними на них функціями,
зокрема з виконанням хлібозаготівельних планів. Суціль-
на колективізація позбавила жителів Батурина статусу
власника і господаря, особистого управління сільсько-
господарським виробництвом. Накладена на колгоспи
непомірна продрозверстка, жорстка регламентація гос-
подарської діяльності спричинила глибоку деградацію
продуктивних сил села. Організований ВКП(б) голодо-
мор в Україні знищив мільйони людей і завдав нищів-
ного удару національній культурі через українське село
– носія і хранителя традицій та звичаїв.
ПОСИЛАННЯ
1. Батурин: сторінки історії: Збірник документів і мате-
ріалів / Чернігівський національний педагогічний універси-
тет ім. Т.Г. Шевченка та ін.; Редкол.: Коваленко О.Б. [та ін.];
Вид. 2-е, доп. – Чернігів: Вид. Лозовий В.М., 2012. – 882 с.; 30 іл.
2. Історія держави і права Української РСР (1917–1960). – К.,
1961. – 366 c.
3. Історія міст і сіл Української РСР: в 26 томах Чернігівська
область / Ред. колегія: Дериколенко О.І., Бутько О.Г. [та ін.]. –
К., 1972. – 779 с.
4. Саєнко Н.А. Батуринський район: адміністративний аспект
// Слово «Гетьманської столиці». – 2018. – № 6(69). – С. 6.
5. Державний архів Чернігівської області (далі – ДАЧО), ф.
Р-883, оп. 1, спр. 6.
6. Лікарня гетьманської столиці / В.Г. Нікітін, М.І. Терех: Мін-
во культури України, Нац. істор.- культ. заповідник «Гетьманська
столиця». – Ніжин: ПП Лисенко М.М., 2016. – 252 с.
7. ДАЧО, ф. Р-6123, оп.1, спр. 223.
8. Шкляр М. Пам’ятне місце // Радянське село. – 1970. –
№ 1(5781). – С. 4.
Огиевская Р.И. Социально-экономическое развитие
Батурина в 20–30-х гг. XX в.
С помощью архивных и исторических источников в статье раскрыва-
ется социально-экономическое развитие Батурина в 1920 –1939 гг.
Ключевые слова: Батурин, советская власть, промышлен-
ность, образование, культура.
Ohievska R.І. Socio-economic development of Baturyn in
the 20-30’s of XX century
With the help of archival and historical sources, this article will
reveal the socio-economic development of Baturyn in the interwar
period of 1920–1939.
Key words: Baturyn, Soviet power, industry, education, culture.
05.04.2019 р.j
УДК 94(477.52)329.361«192/193»
Ю.А. Шишкіна
АНТИРЕЛІГІЙНА ПОЛІТИКА НА
ГЛУХІВЩИНІ У 20–30-х рр. XX ст.:
ЛИСТУВАННЯ НКВС ІЗ
АДМІНІСТРАТИВНИМ ВІДДІЛОМ
ГЛУХІВСЬКОГО ОКРВИКОНКОМУ
У статті досліджуються матеріали Народного комісаріа-
ту внутрішніх справ Української РСР, а саме листування НКВС
із Адміністративним відділом Глухівського Окрвиконкому з пи-
тань релігійних громад, висвітлюються загальнодержавні про-
цеси антирелігійної політики на регіональному рівні, зокрема на
Глухівщині у 20–30-х рр. XX ст.
Ключові слова: НКВС УРСР, молитовний будинок, релігійна
громада, релігійні треби, культове майно.
За часів радянської влади в Україні при Тимчасовому
робітничо-селянському урядові діяв відділ внутрішніх
справ, який із 29 січня 1919 р. називався Народним ко-
місаріатом внутрішніх справ УРСР (НКВС УРСР). Органа-
ми НКВС на місцях були відділи управління при губерн-
ських і повітових виконавчих комітетах.
Комісаріат керував справами внутрішнього управлін-
ня і охорони порядку. Структуру наркому складали від-
діли: загальний, видавничий, статистичний, іноземний,
фінансовий, ЗАГС, місцеве управління, Всеукраїнська
надзвичайна комісія (ВУНК), управління справами і ко-
легія НКВС. Cеред іншого, під постійним наглядом коле-
гії НКВС перебувала і релігійна діяльність, яка була доз-
ISSN 2218-4805
313
волена тільки у межах церковної огорожі.
Хоча офіційно у СРСР гарантувалася свобода віроспо-
відання, але це було лише на папері. За період існування
УРСР церква пережила наймасштабніше переслідування
за всю історію. Держава неприкрито демонструвала свою
антихристиянську політику. Проте, навіть під пресом тота-
літарного антирелігійного режиму церкві вдалося вижити.
Сучасна історіографія означеної проблеми представ-
лена дослідженнями С. Білоконя [1], І. Біласа [2], О. Бень-
ко [3], В. Чиснікова [4]. Також важливе місце займають
праці О. Буняк [5], В. Верига [6], І. Ісіченко [7], у яких пи-
тання антирелігійної боротьби в Україні у 1920–1930 рр.
висвітлено більш ґрунтовно. Але на тлі загальнодержав-
них процесів стан антирелігійної політики вказаного
періоду на регіональному рівні, зокрема на Глухівщині,
майже не відображений у наукових дослідженнях, що й
зумовило актуальність даної статті.
Основними завданнями НКВС УРСР були: керівництво
діяльністю місцевих органів НКВС і нагляд за правильні-
стю їх організації; охорона революційного порядку і сус-
пільної безпеки; регулювання практики виконкомів та
інших органів влади з накладання адміністративних стяг-
нень; нагляд за проведенням виправно-трудової політики
і керування пенітенціарною справою УРСР; інспектуван-
ня та адміністративний нагляд за комунальною справою
тощо. При НКВС функціонували три постійні міжвідом-
чі органи: особова комісія з адміністративної висилки;
центральна відомча комісія у справах товариств і спі-
лок; рада у справах комунального господарства. Місце-
вими органами НКВС були губернські та окружні адмі-
ністративні управління (відділи). У районах і сільській
місцевості наркомат проводив свої заходи через праців-
ників адміністративної служби райвиконкомів, сільради
та сільських виконавців [2].
Обличчя органів НКВС, як і будь-якої воєнізованої ор-
ганізації, завжди визначав начальницький склад – стри-
жень та основа його існування. Саме начальницький склад
втілював у собі традиції служби, наступність поколінь, що
було основною основ і запорукою успішного функціону-
вання органів. Існував певний принцип добору «чекіст-
ських» кадрів, їхньої розстановки та ротації, які викорис-
товувала партійна олігархія для здійснення своєї влади [2].
Цікавим є факт щодо національного складу найвищо-
го керівництва НКВС УРСР. Він був таким: євреї – 66,67%,
росіяни – 14,44%, українці – 6,67%, латиші – 3,33%, поля-
ки – 2,22%, білоруси – 1,11%, немає відомостей – 5,56%.
Нагадаємо, що у 1926 р. в УРСР проживало 75,4% україн-
ців, 8,1% росіян, 6,5% євреїв, 5,0% поляків, 1,5% німців,
1,1% молдован і румун, 0,5% болгар, 0,5% татар і тюрків,
0,3% угорців, 0,3% греків, 0,2% білорусів, 0,07% вірмен,
0,5% людей інших національностей [8]. Отже, ніякої укра-
їнізації органів держбезпеки, як на цьому наголошують
деякі російські дослідники, не було. Таку незначну кіль-
кість українців серед керівного складу НКВС УРСР мож-
на пояснити прихованою антиукраїнською політикою то-
дішнього радянського керівництва. Окремі українці, які
служили у НКВС УРСР, займали здебільшого рядові поса-
ди. Серед іншого, чимало чекістів-українців, із кар’єрист-
ських міркувань і через побоювання потрапити до чис-
ла буржуазних націоналістів, записувалися росіянами.
В. Золотарьов у своїй праці «Начальницький склад НКВС
УРСР у середині 30-х рр» стверджує, що для керівництва
НКВС УРСР, як і для усього радянського апарату, був ха-
рактерний низький освітній рівень [9]. Більшість керівни-
ків НКВС УРСР вступили на службу до органів державної
безпеки під час громадянської війни та у перші роки ра-
дянської влади, працювали під керівництвом Ф.Е. Дзер-
жинського і називалися «дзержинцями» [9]. Саме руками
«справжніх дзержинців» найвище партійне та радянське
керівництво країни виносило незаконні вироки «класо-
вим ворогам», духовенству, а потім – вільному селянству
і «буржуазним націоналістам». Будь-які питання вирішу-
валися тільки з дозволу та схвалення Народного коміса-
ріату внутрішніх справ. Дієве переслідування релігійних
діячів, розпочате ще із часу проголошення радянської
влади, наприкінці 1920-х рр. перетворилося на системне,
ідеологічно заангажоване знищення духовенства.
Науковцями Національного заповідника «Глухів» у
Центральному державному архіві вищих органів влади
та управління України (ЦДАВО України) у фонді № 5 ви-
явлені документи, у яких представлено листування НКВС
УРСР із Адмінвідділом Глухівського Окрвиконкому з пи-
тань релігійних громад у 1927 році. Під грифом «Таємно»
надаються вказівки, ведеться контроль за виконанням.
Глухівському Окрадмінвідділу Адміністрація НКВС по-
яснює, на чому слід зосередити увагу під час листуван-
ня з окремими РАВ:
«1. Повинні бути справи листувань з окремими Рай-
адмінвідділеннями. До них треба прилучати всі вказівки
Окрадмінвідділу загального характеру, що не стосуються
до якоїсь окремої релігійної громади (інструктивні листи,
пояснення по окремому питанню і таке інше).
2. Описи культового майна на кожний молитовний бу-
динок повинні бути при умовах на користування молитов-
ним будинком і культовим майном, що є в ньому, а тому,
їх повинно хоронити в особистих справах тієї релігійної
громади, 50-ка якої користується даним молитовним бу-
динком: хоронити їх окремо не доцільно, бо не буде пов-
ного уявлення про ставлення даної громади до виконан-
ня нею взятих на себе по умові зобов’язань» [10, арк. 1].
Зауважимо, що трансформація антирелігійної політи-
ки у 1920–1930-х рр. відбувалася відповідно до загально-
державних тенденцій. Контролюючі і регулюючі функції
все більше переходили у компетенцію караючих органів,
реальна влада все більше концентрувалася у структурах
НКВС та ДПУ. У другій половині 1920-х та упродовж 1930-
х рр. силові методи регулювання релігійного життя, су-
вора регламентація не тільки зовнішніх проявів діяль-
ності релігійних організацій, а й втручання у внутрішні
Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019
314
справи церкви, стали нормою політики радянської влади.
Завідуючий Окрадмінвідділом Левченко та Секре-
тар Єфименко доповідають до Народного комісаріату
внутрішніх справ «Про зміну номенклатури діловод-
ства відділення Культів»: «Розглянувши копію інструкції
НКВС «Про порядок переведення діловодства та хоронен-
ня справ в Окрвідділенні культів і по районах». Окрадмін-
відділ знайшов, що частина номенклатури, яку зазначе-
но інструкцією, не зовсім відповідає умовам роботи на
місцях. Наприклад: інструкцією передбачено заведення
справ загального листування з районами по кількості ос-
танніх, тоді як фактично, коли завести ці справи по кіль-
кості районів, то до них нічого було-б підшивати через
те, що листування загального змісту, яке торкається тієї
чи іншої громади підшивається до її особистої справи.
Далі, інструкцією також передбачено, описи культо-
вого майна підшивати до особистих справ релігійних
громад, що також недоцільно, бо релігійні громади до-
сить часто змінюються, а деякі з них ліквідуються зовсім
і замість них виникають нові громади, таким чином зі
справ громад, що ліквідувались, необхідно було-б вилу-
чати описи майна й підшивати до особистих справ гро-
мад, які знов виникли, що також утворило-б зайву, не-
потрібну технічну роботу.
Тому, беручи все це на увагу і пристосовуючись до
місцевих умов роботи, Окрадмінвідділом номенкла-
туру діловодства, що пропоновано згаданою вище ін-
струкцією декілька змінено, цеб-то справу загально-
го листування заведено одну, а також заведено окремо
від справ релігійних громад облік релігійних будинків,
де й концентрується все листування з приводу їх, і про
майно та стан на кожний зокре-
ма» [10, арк. 2].
У 1929 р. ВЦВК і Раднарком
СРСР схвалили закон «Про релі-
гійні об’єднання». Усі положен-
ня закону були спрямовані на
роз’єднання церковної спільно-
ти, перетворення церкви на не-
організований конгломерат не-
залежних громад. Православ’я, з
його морально-духовними цін-
ностями, стало прикладом пе-
рекрученого світосприйняття.
Релігія розглядалася як само-
свідомість і самовідчуття люди-
ни, яка або ще не знайшла себе,
або вже знову себе втратила [5].
Будь-які дії релігійних кіл були
під контролем влади, а церковна
діяльність поза межами храмів за-
боронялася і розглядалася як ре-
лігійна пропаганда. Усі культо-
ві споруди вважалися державною
власністю і могли передавати-
ся церковним громадам лише в тимчасове користуван-
ня. Громади, яким було передано храми, зобов’язували-
ся безперешкодно допускати уповноважених до їхнього
огляду в будь-який час. Народний комісаріат внутрішніх
справ СРСР 1 жовтня 1929 р. видав постанову, якою було
запроваджено обов’язкову реєстрацію духовенства. Із того
часу і до розпаду Радянського Союзу священнослужитель
мав право здійснювати богослужіння лише за умови на-
явності у нього довідки про реєстрацію у відповідному
державному органі. Це служило ефективним знаряддям
для втручання у внутрішнє життя церкви та здійснення
тиску на священнослужителів. На релігійні громади на-
кладалися зобов’язання та умови користування молитов-
ними будинками, утворювалися спеціальні комісії для
цього нагляду [5].
«До НКВС Зовсім таємно
/Філія культів/
Глухівський Окрадмінвідділ повідомляє, що листуван-
ня про Вшестівську релігійну громаду – звинувачення За-
ввідділком Культів, згідно пропонування Окрпрокурора
надіслано Терміново.
А саме:
До Окрпрокуратури
Окрадмінвідділ пояснює, що на підставі розпоря-
дження НКВС пропоновано о розірванні умови з Вше-
стівською Автокефальною релігійною громадою м. Глу-
хова, за порушення останньою умови на користування
молитовним будинком й негайне відношення його до
державного майна (підстава – акт перевірки), про що
їм було повідомлено» [10, арк. 6].
Для організації упровадження у життя вищезазначе-
Рис. 1. План фасаду молитовного будинку у с. Катеринівці (1924 р.)
ISSN 2218-4805
315
ного розпорядження було назначено відпові-
дального представника Окрадмінвідділа За-
відуючого Філією Культів товариша Рогового.
Він з’явився на місце перевірити майно у цер-
кві й відібрати ключі у громади. «Для участі
у перевірці майна, як поняті були запрошені
гражданє м. Глухова Данило Мойсейович Охре-
менко, Полянський Лука Павлович й інші, а з
боку парцеради з’явились представники Голо-
зув Григорій Григорович, священик Забота Пе-
тро, Тареєв Андріян та інші, яких до перевір-
ки майна не припустили і не віддали ключі від
церкви, і не впустили понятих у церкву» [10,
арк. 11]. Про це представником Окрадмінвід-
ділу товаришем Роговим був складений акт за
непідкорення розпорядженню влади, який був
переданий органу міліції для розслідування.
Що ж стосується фактів, зазначених у акті
парцерадою, «нібито представник Окрад-
мінвідділу тов. Роговий був п’яний та гру-
бо поводився з представниками парцеради,
то Окрадмінвідділ пояснює, що це тільки за-
плямованість представника Влади, так як тов.
Роговий весь час до відбувшогося інциденту
і після нього працював в Адмінустанові зов-
сім в тверезому стані» [10, арк. 11].
«Беручи на увагу вищезазначене Окрадмін-
відділом після слідства, яке в сучасний момент
проводиться, буде порушено клопотання перед
судовими установами для притягнення винних
до відповідальності по відповідним арт. Кар-
ного Кодексу за непідкорення Владі та запля-
мування представника Влади при виконан-
ні покладених на нього службових обов’язків.
Зав. Окрадмінвідділу Жаров
Заст. Зав. Філії Культів Куліш» [10, арк. 12].
Разом із тим, щоб попередити невдоволення народу,
НКВС проявляє дипломатичність.
«Зовсім Таємно
До Зав. Глухівського Окрадмінвідділу
Особисто
З приводу надісланої до НКВС скарги й акта уповнова-
жених автокефальної релігійної громади при Вшестівській
церкві м. Глухова в якій скаржники висовують компроме-
туючі обвинувачення проти Зав. Відділком Культів, Адмін-
відділ вважає за необхідне, щоб Ви особисто розслідували
цю справу й виявили правдивість стверджень заявників.
Взагалі треба звернути особливу увагу на тактовне по-
водження робітників Відділення Культів при вилученні
молитовних будинків аби не викликати зайвого обурен-
ня віруючих громадян.
Про наслідки негайно повідомте.
Нач. Адмінвідділу Невський
Зав. П /Від. Культів Рудіна» [10, арк. 13].
Насправді всіх, хто чинив опір вилученню предметів
церковного культу, необхідних для здійснення богослужінь,
жорстоко карали. Тільки у Харкові упродовж травня 1922 р.
було розстріляно 187 осіб [7]. Крім того, у цей період духо-
венство та парафії обкладалися великим податком: у разі
несплати – арешт, а парафії ліквідовувалися. Так в Украї-
ні було закрито молитовних будинків: 1924–1925 рр. – 46,
1926 р. – 28, 1927 р. – 58, 1928 р. – 97, 1929 р. – 136, 1930 р. –
234 [11]. Упродовж 1933–1934 рр. в Україні було зруйнова-
но майже 80% церков. Наприкінці 1936 р. в Україні діяло
тільки 9% із дореволюційного числа культових споруд [12].
Ще одна справа із фонду № 5.
«Секретаріат Президії ВУЦВК, в особах: Зав. Секрета-
ріату Президії ВУЦВК А. Зоріна та Зав. Загальної Канце-
лярії Левенеця, надсилає на розпорядження клопотан-
ня представників Катеринівської релігійної громади,
Глухівської округи гр. Максимова та гр. Нікуліна, які
прохають віддати в їхнє користування молитовний бу-
динок кладовищенської Акимо-Аненської церкви ко-
лишнього Глинського монастиря або Спасо-Іліодорів-
ський храм дальнього скиту» [10, арк. 20].
Рис. 2. План молитовного будинку у с. Катеринівці (1924 р.)
Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019
316
Начальник Адмінвідділу (Невський) та Завідувач Від-
ділу Культів (Рудіна), звертаючись до Глухівського Окрад-
мінвідділу і додаючи до цього заяву уповноважених ре-
лігійного об’єднання с. Катеринівка, пропонують подати
докладні цифрові відомості з приводу заяви, а також свій
погоджений із відповідними органами висновок.
У відповідь на цей запит надходить повідомлення, що
заява уповноважених релігійного об’єднання с. Катери-
нівка загубилася. Та все ж таки, після кількох офіційних
нагадувань та пропозицій НКВС прискорити відповідь на
лист, за місяць вона знаходиться.
«В Харьковский Центр Исполнительного Комитета
от представителей Екатериновкой религийной общины
Прошение
Наша Екатериновская община состоит из 200 домов
и к великому сожалению мы до настоящего времени не
имеем своего молитвенного храма для удовлетворения
наших религиозных потребностей, а посторонние храмы
находятся далеко и крайне неудобны для нашего посеще-
ния, как в зимнее, так и в весеннее время во время раз-
лива воды мы совершенно бываем отрезаны.
Ввиду таких обстоятельств убедительно просим
Центральный Исполнительный Комитет передать нам
в бесплатное пользование со всеми принадлежностями
заброшенный в отдельности от бывшей Глинской пустыни
в Государственном лесу кладбищенский храм Акимо-
Анинский, или Спасо-Илиодоровский Дальнего скита для
служения культу, оба храма около 6 лет совершенно пустуют.
Мы крайнюю имеем нужду в богослужебном здании.
Присём прилагаем отношение Глуховского Админотдела
об отказе нам просимого пустующего Успенского храма в
стенах бывшей Глинской обители» [10, арк. 25].
Але для відмови на це клопотання вищими органами
районної влади була вагома причина: «Екатериновской
религийной общине Глуховский райисполком сообщает,
что ходатайство общины о предоставлении ей права поль-
зования Успенским каменным храмом для священослу-
жений, Окр.Админ.отделом принято решение отказать в
виду того, что таковой находится в фактическом пользо-
вании Детской колонии» [10, арк. 25].
На черговий запит релігійного об’єднання с. Катери-
нівка Глухівський Окрадмінвідділ знову аргументова-
но відмовляє:
«Спішно
Таємно
Н. К. В. С.
Глухівський Окрадмінвідділ на заяву уповноважених
Релігійного об’єднання с. Катеринівка, що клопочеться
про передачу в їхнє користування Акимо-Аненської цер-
кви колишнього Глинського монастиря або Спасо-Іліодо-
рівської церкви дальнього скиту, повідомляє, що дворів у
с. Катеринівка – 183, населення – 867 ч. з них віруючих –
біля 400, які в сучасний момент задовольняють свої по-
треби в с. Білокопитові, що знаходиться від с. Катеринів-
ка на одну верству й перешкод задовольнити релігійні
потреби віруючих – ніяких нема. Що ж торкається Аки-
мо-Аненської церкви та Спасо-Іліодорівської церкви, то
останні знаходяться у дальньому скиту колишнього Глин-
ського монастиря у лісі від с. Катеринівка на 4–5 верств.
Окрадмінвідділ з свого боку рахує передавати одну
з цих церков віруючим с. Катериновки не доцільним
через те, що вони зможуть без перешкод задовольня-
ти свої релігійні потреби в с. Білокопитові, що від них
всього за одну версту, а також при Глинськім монастирі
мається дитяча колонія.
Заст. Зав. Окрадмінвідділом – Вернигора» [10, арк. 27].
Отже, й Адмінвідділ НКВС, взявши до уваги пояснен-
ня Глухівського Окрадмінвідділу, ухвалив у зазначеному
клопотанні відмовити.
Та Катеринівська громада не відмовляється від сво-
го наміру обзавестися храмом і надсилає до влади чер-
гове прохання:
«В Глуховский Окрадминотдел от Уполномоченных Ека-
терининской религийной Православной общины
Заявление
Просим разрешить приступить к достройке начатого
в 1924 г. молитовного дома на добровольные пожертво-
вания верующих.
Прилагаем при сём протокол общего собрания верую-
щих д. Екатериновки, список верующих, план и фасад мо-
литовного дома и план земельной площади занимаемой
постройкой» [10] (Рис. 1–2).
За архівними джерелами список віруючих складається
з 457 віруючих (старше 18 років), всі селяни за майновим
станом – середняки, окрім 12 родин – бідняки.
Глухівський Окрадмінвідділ при цьому ставить пере-
пони. Таємно до НКВС «з свого боку зазначає, що с. Ка-
теринівка складається з 170 дворів, по соціяльному скла-
ду в більшості незаможницька, а тому рахує недоцільним
уповноваженим добудову молитовного будинку через те,
що вище зазначена релігійна громада може задовольняти
свої релігійні потреби в суміжних селах, які знаходяться
на віддаленості однієї версти.
Зст. Зав. Окрадмінвідділу Петровський» [10,
арк. 28].
Але у центрального органу державного управління НКВС
свої міркування – дозвіл надається на добудову незакін-
ченої церкви за умови додержання загальних для спо-
рудження будинків технічно-будівельних правил. «НКВС
вважає, що жодних формальних підстав для відмовлення
в цьому клопотанні немає і, тому, його слід задовольнити.
Міркування ж Глухівського Окрадмінвідділу про по-
требу відхилити це клопотання на думку НКВС зовсім
необґрунтоване.
Нач. Адмінвідділа Невський
Зав. п/від Культів Рудіна» [10, арк. 29].
Радянська влада розуміла, що викорінити релігію і
скасувати церковні громади неможливо, поки є віру-
ючі. Тому створені під її егідою партії та антирелігійні
комісії активно займалися насадженням войовничого
ISSN 2218-4805
317
атеїзму і підривом існуючих церков, у тому числі шля-
хом їх розколу. Ліквідуючи церковні громади і знищую-
чи храми, більшовицько-радянське керівництво не мог-
ло знищити релігійного світогляду, особливо дорослого
населення. Більш успішним виявилося насадження «на-
укового атеїзму» серед молоді та дітей. Влада заклика-
ла розгорнути масову атеїстичну пропаганду, зображу-
ючи релігію як марновірство й забобонність, намагалася
проводити масовий збір підписів про закриття церков,
організовувати перепідготовку вчителів із метою удо-
сконалення їхньої антирелігійної роботи тощо. Дискри-
мінація духовенства та утиски з боку владних структур
призвели до того, що багато священиків зрікалися ду-
ховного сану. Якщо упродовж 1927–1928 рр. зріклося
179 осіб, то у 1929–1930 рр. – 2000 осіб [11].
Проти священнослужителів використовувалися всі
форми соціального тиску: юридична безправність, ма-
теріальна залежність, моральне знущання, притягнення
до кримінальної відповідальності, фізичне знищення. У
результаті на середину 1930-х рр. духовенство, як соці-
альна категорія, практично зникло.
Нищення матеріальної бази церков, закриття, руйну-
вання чи використання не за призначенням храмів, вилу-
чення культових предметів та церковної атрибутики про-
водилося масово і з порушенням чинного законодавства.
Такі дії наносили велику шкоду пам’яткам церковної ар-
хітектури, позбавляли віруючих можливості задовольня-
ти свої релігійні потреби, примушували приховувати ре-
лігійні почуття, робили неможливим передачу релігійних
традицій підростаючому поколінню.
ПОСИЛАННЯ
1. Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління
в СРСР (1917–1941 рр.). – К., 1999. – 448 с.
2. Білас І.Г. Репресійнокаральна система в Україні. 1917–1953,
кн. 1–2. – К., 1994. – 432 с.
3. Бенько О.П. Державно-правові аспекти політичного терору
в Україні (1917–1953). – К., 1994. – 25 с.
4. Чисніков В.М. Секретарі, наркоми, міністри внутрішніх справ
України. – К., 1996. – 24 с.
5. Буняк О. Матеріали Національного музею історії України
про антирелігійну політику в Україні 1920–1930-х рр. // Історія
та сучасні виклики непокараних злочинів радянського тоталіта-
ризму проти церкви: Матеріали Міжнародної науково-практич-
ної конференції. – К., 2015. – С. 71–78.
6. Верига В. Конфіскація церковних цінностей в Україні в
1922. – К., 1996. – С. 71.
7. Ісіченко І. Історія христової церкви в Україні. – Х., 2008. – С. 289.
8. Енциклопедія Українознавства. – Т. 5. – С. 1733.
9. В. Золотарьов Начальницький склад НКВС УСРР у середи-
ні 30-х рр. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.
sbu.gov.ua/pdf/02_2001/326.pdf.
10. Центральний державний архів вищих органів влади Укра-
їни, ф 5., оп. 3., спр. 288, арк. 1–33.
11. Мартирологія Українських Церков: У 4-х тт. Т. I – Торон-
то-Балтимор, 1987 – С. 1031.
12. Історія релігії в Україні. – К., 1999. – С. 51.
Шишкина Ю.А. Антирелигиозная политика на
Глуховщине в 20–30-х гг. XX в.: переписка НКВД с
Административным отделом Глуховского Окрисполкома
В статье исследуются материалы Народного комиссариата
внутренних дел Украинской ССР, а именно переписка с Админи-
стративным отделом Глуховского Окрисполкома по вопросам рели-
гиозных организаций, освещаются общегосударственные процессы
антирелигиозной политики на региональном уровне, в частности
на Глуховщине в 20-30-х гг. XX в.
Ключевые слова: НКВД УССР, молитвенный дом, религиозная
организация, религиозные нужды, культовое имущество.
Shyshkina Yu.A. Anti-religious policy in Hlukhivshchi-
na in the 20–30s. XX century: сorrespondence of the NKVD
with the Administrative department of the Hlukhiv district
executive committee
The article examines the materials of the People’s Commissariat
of Internal Aff airs of the Ukrainian SSR, namely the correspondence
with the Administrative department of the Hlukhiv district executive
committee on religious organizations, highlights national processes of
anti-religious policy at the regional level, in particular in Hlukhivshchina
in the 20-30s of the XX century.
Key words: NKVD of the Ukrainian SSR, prayer house, religious
organization, religious needs, religious property.
24.03.2019 р.j
УДК [257:378:902](477.83-25)«1929/1939»
Н.М. Булик
ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА БОГОСЛОВСЬКА
АКАДЕМІЯ У ЛЬВОВІ:
АРХЕОЛОГІЧНІ СТУДІЇ (1929–1939)
Розглянуто діяльність Греко-католицької богословської ака-
демії у Львові у галузі археології, яка поряд з Львівським універси-
тетом, Науковим товариством імені Шевченка та низкою музеїв
зайняла помітне місце у розвитку археологічної науки у міжвоєн-
ний період. Й. Сліпий та А. Шептицький відразу після заснуван-
ня академії ввели до навчальних програм біблійну, християнську
і церковну археологію. В скорому часі цей перелік доповнився кур-
сом «Археологія України». Свідченням того, що археології відводи-
лось далеко не останнє місце, було запрошення на роботу Ярослава
Пастернака. Він підготував лекційні курси з археології Палестини,
а згодом приступив до розробки спеціального курсу з української
археології спеціально для майбутніх священиків. У 1932 р. світ по-
бачила його «Коротка археологія західноукраїнських земель», яка
було написана як підручник для студентів-богословів.
Окремою сторінкою у діяльності Богословської академії була
організація т. зв. археологічних екскурсій, під час яких студенти
мали змогу брати участь у археологічних розкопках під керівниц-
твом Ярослава Пастернака. В такий спосіб вони знайомилися з
пам’ятками, щоб в майбутньому зберегти від нищення нашу ми-
нувшину, долучалися до формування археологічної збірки музею, а
керівництво академії фінансово підтримувало наукові досліджен-
ня на низці археологічних пам’яток.
Ключові слова: біблійна археологія, Ярослав Пастернак, по-
льові дослідження, Богословська академія у Львові.
Археологічний Львів міжвоєнного часу представлений
двома установами – Науковим товариством імені Шев-
ченка, яке творило українську археологію, та Львівським
університетом, який був польським, а з археологів-укра-
їнців у ньому працювали Маркіян Смішко та Іван Стар-
чук. Навколо цих двох осередків зосереджувала свою ді-
яльність ціла когорта археологів, які проводили польові
дослідження на теренах заходу України, опрацьовували
археологічний матеріал, формували музейні збірки, бра-
ли участь у наукових форумах тощо.
Поряд з Львівським університетом та НТШ, археоло-
гія розвивалася у кількох львівських музеях, а з часу за-
|