«Справа» шосткинських зброярів 1937–38 рр.: жертви та виконавці
Стаття присвячена політичним репресіям на оборонних підприємствах Шостки 1937–1938 рр. Досліджено особливості фабрикування справи працівників заводів № 9 та № 53. Розкрито особливості механізму політичних репресій за доби «Великого терору» на прикладі промислових підприємств. Проаналізовано наслідк...
Gespeichert in:
| Datum: | 2019 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2019
|
| Schriftenreihe: | Сіверщина в історії України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180957 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | «Справа» шосткинських зброярів 1937–38 рр.: жертви та виконавці / Л.І. Рожкова // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 323-328. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-180957 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1809572021-10-26T20:04:13Z «Справа» шосткинських зброярів 1937–38 рр.: жертви та виконавці Рожкова, Л.І. Нова історія Стаття присвячена політичним репресіям на оборонних підприємствах Шостки 1937–1938 рр. Досліджено особливості фабрикування справи працівників заводів № 9 та № 53. Розкрито особливості механізму політичних репресій за доби «Великого терору» на прикладі промислових підприємств. Проаналізовано наслідки «справи» зброярів для самих репресованих, членів їхніх сімей, а також для» виконавців» – співробітників каральних органів. Статья посвящена политическим репрессиям на оборонных предприятиях Шостки 1937–1938 гг. Исследованы особенности фабрикации дела работников заводов № 9 и № 53. Раскрыты особенности механизма политических репрессий в эпоху «Большого террора» на примере промышленных предприятий. Проанализированы последствия «дела» оружейников для самих репрессированных, членов их семей, а также для «исполнителей» – сотрудников карательных органов. The article is devoted to political repressions at the defense enterprises of Shostka in 1937–1938. The features of fabrication of the case workers of factories number 9 and number have been are investigated. The peculiarities of the mechanism of political repressions during the era of «Great Terror» are revealed on the example of industrial enterprises. The consequences of the «case» of gunmakers for the most repressed members of their families, as well as for «executors» – employees of punitive bodies, have been analyzed. 2019 Article «Справа» шосткинських зброярів 1937–38 рр.: жертви та виконавці / Л.І. Рожкова // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 323-328. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180957 623.48:316.4.063.7(477.52)«1937/1938» uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Нова історія Нова історія |
| spellingShingle |
Нова історія Нова історія Рожкова, Л.І. «Справа» шосткинських зброярів 1937–38 рр.: жертви та виконавці Сіверщина в історії України |
| description |
Стаття присвячена політичним репресіям на оборонних підприємствах Шостки 1937–1938 рр. Досліджено особливості фабрикування справи працівників заводів № 9 та № 53. Розкрито
особливості механізму політичних репресій за доби «Великого терору» на прикладі промислових підприємств. Проаналізовано наслідки «справи» зброярів для самих репресованих, членів їхніх сімей, а також для» виконавців» – співробітників каральних органів. |
| format |
Article |
| author |
Рожкова, Л.І. |
| author_facet |
Рожкова, Л.І. |
| author_sort |
Рожкова, Л.І. |
| title |
«Справа» шосткинських зброярів 1937–38 рр.: жертви та виконавці |
| title_short |
«Справа» шосткинських зброярів 1937–38 рр.: жертви та виконавці |
| title_full |
«Справа» шосткинських зброярів 1937–38 рр.: жертви та виконавці |
| title_fullStr |
«Справа» шосткинських зброярів 1937–38 рр.: жертви та виконавці |
| title_full_unstemmed |
«Справа» шосткинських зброярів 1937–38 рр.: жертви та виконавці |
| title_sort |
«справа» шосткинських зброярів 1937–38 рр.: жертви та виконавці |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2019 |
| topic_facet |
Нова історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180957 |
| citation_txt |
«Справа» шосткинських зброярів 1937–38 рр.: жертви та виконавці / Л.І. Рожкова // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 323-328. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT rožkovalí spravašostkinsʹkihzbroârív193738rržertvitavikonavcí |
| first_indexed |
2025-07-15T21:24:24Z |
| last_indexed |
2025-07-15T21:24:24Z |
| _version_ |
1837749677373521920 |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
323
Булык Н.М. Греко-католическая богословская академия
во Львове: археологические студии (1929–1939)
Рассмотрена деятельность в сфере археологии Греко-католи-
ческой богословской академии во Львове, которая наряду с Львов-
ским университетом, Научным обществом имени Шевченко и
рядом музеев заняла важное место в развитии археологической
науки в межвоенный период. И. Слепой и А. Шептицкий сразу по-
сле основания академии ввели в учебные программы библейскую,
христианскую и церковную археологию. В скором времени этот
список был дополнен курсом «Археология Украины». Свидетель-
ством того, что археологии отводилось далеко не последнее ме-
сто, было приглашение на работу Ярослава Пастернака. Ученый
подготовил лекционные курсы по археологии Палестины, а затем
приступил к разработке специального курса по украинской архе-
ологии специально для будущих священников. В 1932 г. свет увиде-
ла его «Краткая археология западно-украинских земель», которая
была написана как учебник для студентов-богословов.
Отдельной страницей в деятельности Богословской акаде-
мии была организация т. н. археологических экскурсий, во время
которых студенты имели возможность участвовать в археоло-
гических раскопках под руководством Ярослава Пастернака. Та-
ким образом они знакомились с памятниками археологии, чтобы
в будущем сохранить от уничтожения наше наследие, принима-
ли участие в формировании археологической коллекции музея, а
руководство академии финансово поддерживало научные исследо-
вания на ряде археологических памятников.
Ключевые слова: библейская археология, Ярослав Пастернак,
полевые исследования, Богословская академия во Львове.
Bulyk N.М. Lviv Greek-Catholic Theological Academy: ar-
chaeological studies (1929–1939)
Activities of the Lviv Greek-Catholic Theological Academy in the
fi eld of archeology, which, along with the Lviv University, Shevchenko
Scientifi c Society and a number of museums, have taken an important
place in the development of archaeological science during interwar period
is analyzed at the article. I. Slipyj and A. Sheptytsky immediately after
foundation of the Academy introduced biblical, Christian and church
archeology into educational programs. In the nearest future, this list
was complemented by the academic course «Archeology of Ukraine».
An invitation of Yaroslav Pasternak to work was good indication of the
fact that archeology was far from the last place in the Academy. The
archaeologist has prepared lectures on the archeology of Palestine, and
later began to develop special academic course dedicated to Ukrainian
archeology, specifi cally for future priests. In 1932, «Brief Archeology
of the Western Ukrainian lands» was published. It was written as a
textbook for students-theologians.
Organization of so-called archaeological excursions, during which
students were able to participate in archaeological excavations, led
byYaroslav Pasternak, was a specifi c page in activity of the Theological
Academy. In this way, they had possibility to get an idea about sites,
in order to protect our historical heritage in the future, to join the
formation of archaeological collection of the museum, and the direction
of the Academy fi nancially supported scientifi c research on a number
of archaeological sites.
Key words: Biblical archeology, Yaroslav Pasternak, fi eld researches,
Lviv Theological Academy.
18.02.2019 р.
УДК623.48:316.4.063.7(477.52)«1937/1938»
Л.І. Рожкова
«СПРАВА» ШОСТКИНСЬКИХ
ЗБРОЯРІВ 1937–1938 рр.:
ЖЕРТВИ ТА ВИКОНАВЦІ
Стаття присвячена політичним репресіям на оборонних під-
приємствах Шостки 1937–1938 рр. Досліджено особливості фа-
брикування справи працівників заводів № 9 та № 53. Розкрито
особливості механізму політичних репресій за доби «Великого те-
рору» на прикладі промислових підприємств. Проаналізовано на-
слідки «справи» зброярів для самих репресованих, членів їхніх сі-
мей, а також для» виконавців» – співробітників каральних органів.
Ключові слова: Шостка, політичні репресії, оборонні підпри-
ємства, «Великий терор», репресовані.
Від часу заснування і донині історія Шостки нероз-
ривно пов’язана з розвитком підприємств оборонної
галузі. 1771 р. було засновано Шостенський пороховий
завод, що спеціалізувався на виробництві вибухових ре-
човин. 1846 р. поблизу порохового заводу було заснова-
но підприємство з виробництва капсулів. В подальшому
капсульне підприємство стало одним з основних поста-
чальників деталей для набоїв стрілецької зброї Російської
імперії. У 1930-х роках значно зросло виробництво вій-
ськової продукції, що було зумовлено переходом СРСР
до наступальної воєнної доктрини. Тоді ж заводи отри-
мали «зашифровані» назви: пороховий – «завод № 9»,
капсульний – завод «№ 53». 1928 р. у Шостці при спри-
янні французької фірми «Люмьєр» було засновано пер-
шу в СРСР фабрику з виробництва кіноплівки (з 1931 р.
– Шосткинська фабрика кіноплівки). Масові репресії, що
розгорнулися у 1937–1938 рр., торкнулися чи не кожної
родини невеликого промислового міста (1939 р. насе-
лення Шостки складало приблизно 28 тис. осіб) [1, с. 7].
Зазначена проблема ще не була предметом
узагальнюючого дослідження. Деякі дані щодо репресій
на оборонних підприємствах міста можна знайти у
працях місцевих краєзнавців [2]. Кілька нарисів,
присвячених долям репресованих керівників промислових
підприємств Сумщини, опублікувала старший науковий
редактор редакційно-видавничої групи обласного тому
«Реабілітовані історією. Сумська область» І. Федоренко,
зокрема, і розвідку про репресованого 1937 р. директора
заводу № 9 М. Нефьодова [3]. Нашою метою було дослідити
механізм та особливості здійснення Великого терору
1937–1938 рр. на оборонних підприємствах Шостки,
з’ясувати долі репресованих, а також соціальні і морально-
психологічні наслідки репресій. При написанні роботи
ми використовували розсекречені документи Галузевого
державного архіву СБУ, компартійних та державних
органів, а також опубліковані зібрання документів, зокрема,
двохтомне видання «Великий терор в Україні. «Куркульська
операція 1937–1938 рр.» [4]. Документи розкривають
механізми творення партійними та каральними органами
масового терору, у тому числі і на регіональному рівні.
j
Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019
324
Загальні відомості про масштаби репресій у Шосткинському
районі містить І том науково-документальної серії
книг «Реабілітовані історією. Чернігівська область» (за
адміністративно-територіальним поділом Шостка до
1939 р. входила до складу Чернігівської області) [5]. Науково-
документальне видання «Книга пам’яті Сумської області.
Забуттю не підлягає», підготовлене співробітниками
Державного архіву Сумської області, містить анотований
покажчик імен репресованих, серед яких – працівники
шосткинських підприємств [6]. Нами використовувалися
матеріали відкритого 2015 р. у Шостці Меморіально-
освітнього комплексу пам’яті жертв тоталітаризму
та збройних конфліктів «Родинна пам’ять». Частину
експозиції музею присвячено процесам модернізації
та політичним репресіям 1930-х рр. у Шосткинському
районі. Тут представлені документи з архівів радянських
спецслужб, фото та стислі довідки про репресованих [1].
Унікальним особовим документом, що характеризує
атмосферу та технологію «Великого терору» на прикла-
ді «справи» шосткинських хіміків, є видані 2017 р. спо-
гади колишнього інженера-технолога заводу № 9 (завод
«Зірка») Анатолія Приходька (1908–1990 рр.), репресо-
ваного 1937 р. і, після відбування покарання, повтор-
но, 1949 р. [7]. Цінність спогадів А. Приходька полягає не
лише в автобіографічній достовірності. Вони передають
морально-психологічну атмосферу, що панувала на під-
приємстві та у місті в період масових репресій, не при-
ховують негативних проявів людської поведінки в умо-
вах постійного страху за своє майбутнє. Особисті спогади
автора доповнені списком інженерно-технічних праців-
ників заводу № 9, репресованих протягом 1937–1938 рр.
Лише окремим особам з кількох десятків пощастило до-
жити до реабілітації. Багато хто помер у місцях заслання
– промислових містах за Уралом, у Татарській РСР.
Починаючи з 1920-х рр. заводи, що входили до складу
Наркомату оборонної промисловості, перебували у стані
безперервних реконструкцій. На заводі № 9, де працюва-
ло близько 6440 працівників (250 інженерів, 274 техніки,
понад 5900 робітників) [8, арк. 32], виготовляли різні види
пороху та інших вибухових речовин. Завод № 53 виготов-
ляв капсулі до кулеметів, а також капсулі-запалювачі до
снарядів та авіабомб. Колектив підприємства складався
з 1670 працівників (45 інженерів, 82 техніки, 1602 робіт-
ники) [8, арк. 32]. Специфічний характер виробництва,
робота з вибуховими речовинами нерідко призводили до
аварійних ситуацій, причину яких традиційно вбачали
у саботажі, шкідництві, диверсіях «ворогів народу». Не-
зважаючи на те, що 1930 р. у Шостці був створений хімі-
ко-технологічний інститут, який готував інженерів для
підприємств міста, на роботі заводів позначалася не-
стача кваліфікованих працівників, протягом 1930-х ро-
ків на обох заводах змінилося декілька директорів. Так,
на посаді директора заводу № 53 працювали І.Є. Мой-
сак (1928–1931), С.П. Нестеров (1933–1937), А.Ф. Береля
(1937–1938), А.С. Дубовик (1938–1940) [2, с. 145]. Колек-
тив порохового заводу очолювали Шейко (1930–1931),
Чупшев (1931–1932), Зільберборт (1933–1934), Нефьодов
(1934–1936), Івченко (1937–1939), Іванов (1939–1940) [2,
с. 52]. Підприємства перебували під ретельним спосте-
реженням працівників радянських спецслужб, у місті
перебував підрозділ військ НКВС.
Як відомо, найбільшою масовою операцією «Великого
терору» стала операція за таємним наказом НКВС № 00447
«Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців
та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 р.
за підписом наркома внутрішніх справ М. Єжова [4, с. 72–
73]. Згідно з наказом, репресіям підлягали «колишні ак-
тивні учасники антирадянських збройних повстань». У
документі зазначалося, що «частина перерахованих вище
елементів, перейшовши з села до міста, проникла на під-
приємства промисловості, транспорт і на будівництво».
Від чекістів вимагалося посилити «оперативний режим
по польському, румунському, німецькому шпіонажу». У
документах радянських каральних органів вживається
специфічна лексика: «засуджений по першій категорії»,
що означає засудження до смертної кари. Засуджені «по
другій категорії» відбували покарання у виправно-тру-
дових таборах. Як свідчать оприлюднені звіти обласних
відділень НКВС, місцеві керівники намагалися перевищи-
ти виділені «ліміти». Зокрема, начальник Чернігівського
обласного управління НКВС М. Корнєв повідомляв нар-
кома внутрішніх справ І. Леплевського про те, що ста-
ном на 10 вересня 1937 р. заарештовано 1119 осіб, з них
191 людину – розстріляно [4, с. 72–73]. Після виходу на-
казу № 00447 маховик репресій було запущено на повні
оберти, захоплюючи різні суспільні верстви. Окрім осно-
вної соціальної групи, проти якої спрямовувалися репре-
сії, селян, арештам були піддані також інші категорії. Ок-
ремо наголошувалося, що «однією з найбільш уражених
контрреволюційними елементами галузей була хімічна
промисловість» [4, с. 72–73].
«Технологічний» аспект фабрикування чекістами по-
дібних справ був апробований на початку 1930-х рр. на
справі так званої «Промпартії» (в УРСР – «Український ін-
женерний центр»). Спершу виявляли «керівне ядро» з ви-
сокопосадовців відповідної галузі, які нібито давали вка-
зівки і координували діяльність місцевих осередків [9].
Формальним приводом до початку репресій ста-
ла перевірка роботи шосткинських заводів комісією
фахівців Наркомату оборони та працівниками НКВС
влітку 1937 р. Внаслідок перевірки з’явилася «Доповід-
на записка про результати оперативної діяльності» [8,
арк. 37–53], складена начальником ІІІ відділу УНКВС по
Чернігівській області і надіслана наркому внутрішніх
справ УРСР І. Леплевському. У документі повідомляло-
ся про розкриття у Шостці «правотроцкістських дивер-
сійно-шпигунських організацій» у кількості 139 осіб.
Перша хвиля арештів у Шостці прокотилася влітку
– на початку осені 1937 р. Було заарештовано директо-
ра заводу № 9 та ряд інженерно-технічних працівників.
ISSN 2218-4805
325
Група, що, за версією чекістів, діяла на заводі № 9, от-
римала назву «навіжені» (в рос. оригіналі документа –
«оголтелые») у складі 55 осіб [8, арк. 34]. Керував шост-
кинськими «навіженими» начальник порохового тресту
(підрозділ Наркомату оборони) Дмитро Яковлевич Котт,
а також інші посадовці (Ратайчак, Казиницький), під ке-
рівництвом яких організація здійснила низку шкідниць-
ких актів, спрямованих на виведення з ладу діючих цехів,
зрив капітального будівництва нових виробничих потуж-
ностей, постачання Червоної Армії бракованою військо-
вою продукцією тощо. До диверсійних дій «навіжених»
були віднесені усі аварійні ситуації, що траплялися на
заводі, починаючи 1934 р., але найбільш тяжкі наслідки
мали диверсії, вчиненні саме в 1937 р.: отруєння робіт-
ників Могильовської фабрики штучного волокна шляхом
постачання навмисно забрудненої цистерни, підпален-
ня водопостачальної станції, вибух цеху амонітів… По-
відомлялося, що організація ставила на меті повалення
радянської влади контрреволюційними, правотроцкіст-
ськими елементами, практично здійснюючи це шляхом
підриву обороноздатності країни і розраховуючи на по-
разку Радянського Союзу у майбутній війні. Приводом до
звинувачень у зв’язках з «германською розвідкою» інже-
нерів І. Жежеля, М.Д. Сеніна, Г.С. Гераська став факт пере-
бування в 1933–1934 роках на заводі німецьких фахівців
Медінга та Фрейліха, які начебто завербували вказаних
працівників. І. Жежель одночасно очолював диверсійну
групу на ТЕЦ заводу № 9 у складі 3 осіб, завданням якої
було виведення з ладу цього промислового об’єкта у пе-
ріод війни, що мало на меті зупинку роботи обох оборон-
них заводів і фабрики кіноплівки.
Внаслідок «шкідницької діяльності» групи суттєво зни-
зились показники випуску продукції, зокрема, і військо-
вого призначення, а також зменшилась кількість інженер-
но-технічних працівників (нестача ІТР становила 85 осіб).
Чекістами було встановлено, що диверсійно-шпигун-
ська організація на заводі № 9 була створена 1933 р. ко-
лишнім директором Т.І. Зільбербортом (помер 1934 р.),
і очолена в подальшому директором М.Г. Нефьодо-
вим, який став одним з головних обвинувачених. Про
М.В. Нефьодова відомо, що народився він 1897 р. у Мос-
ковській області, з малих літ працював на невеликих
підприємствах [3, с. 1]. Після Жовтневого перевороту
1917 р. долучився до революційного руху, вступив до
лав комуністичної партії. Згодом як доброволець Черво-
ної Армії перебував на Південному фронті, був коміса-
ром дивізіону 4-го Московського революційного полку.
У зв’язку з пораненням, за станом здоров’я демобілізо-
ваний і направлений до Москви на роботу у народний
комісаріат праці. Певний час працював у Кримському
революційному комітеті начальником обліку і розпо-
ділу робочої сили, завідувачем відділу праці. 1921 р.
обраний секретарем Московської губернської Ради
профспілок. Брав участь у роботі VІІІ з’їзду профспі-
лок, в ході якого виступив проти включення до складу
ВЦРПС Л.М. Кагановича, за що був звільнений з поса-
ди. В подальшому навчався у Промакадемії ім. Сталі-
на, по закінченні якої був призначений на посаду ди-
ректора Могильовської фабрики штучного волокна, а
1936 р. очолив шосткинський завод № 9. На думку ав-
тора нарису про М. Нефьодова, І. Федоренко, виступ
проти Л. Кагановича десятирічної давності обернувся
для директора трагедією в 1937 р. 8 липня він був за-
арештований та відправлений до Чернігова. Одразу піс-
ля арешту він заперечував усі звинувачення, але після
виснажливих допитів Михайло Георгійович «зізнався»
та підписав складені слідчим протоколи, але, як вва-
жає І. Федоренко, підпис міг бути підробленим. Масо-
ві арешти на підприємстві позначилися на діяльності
підприємства, погіршилась якість продукції, але про-
вина за це була покладена на нового начальника заводу
Івченка та начальника виробництва Ігудіна [8, арк. 42].
Атмосферу на підприємстві в той час охарактеризу-
вав головний механік Кисельов: «Зараз такий настрій,
що радієш благополуччю кожного дня. Лягаєш спати і не
знаєш, чи переночуєш і чи не заарештують тебе! Бо з ба-
гатьма заарештованими був пов’язаний особистим зна-
йомством і виробничими відносинами. Може де не будь
і не догледів чогось» [8, арк. 44]. На заводі тривали ареш-
ти (А. Приходько називає їх, за термінологією того часу,
«зникненнями»). Слідом за директором «зник» технічний
директор Нікітін, його наступник на цій посаді Лапсаль,
головний інженер заводу Ільїн. Як правило, «зникали» ін-
женерно-технічні працівники вищої та середньої ланки,
обстановка на заводі була нервово-напруженою: «при-
йшовши на роботу, дізнаєшся, що вчора вночі зник то
той, то інший. У заводській газеті про це не повідомля-
лося, хіба що були накази по заводу про звільнення «зни-
клого» й перепризначення іншої особи» [7, с. 35–36]. Пік
арештів-«зникнень» відбувся восени 1937 р. Напередо-
дні 20-річчя революції 1917 р. було заарештовано кіль-
кох інженерів-хіміків: А. Приходька, В. Карпенка, Г. Яку-
ніна, О. Коваленка, Б. Ільїна. У матеріалах слідчої справи
А. Приходька йдеться про діяльність «антирадянської гру-
пи шкідників правотроцкістського спрямування». Слід-
чий Чернігівського обласного управління НКВС Лещін-
ський проводив очні ставки між «учасниками групи», під
час яких змушував арештованих зізнатися у спільній уча-
сті у вигаданій організації. Керував слідчою групою на-
чальник 3 відділу НКВС у Чернігівській області Алексан-
дрович. В його підпорядкуванні був начальник відділу
місць ув’язнення НКВС по Чернігівській області В.І. Ку-
лешов, 1903 р. н. У протоколі допиту від 31 травня 1956 р.
він заявив, що «арешти по цих заводах відбувалися за по-
казами заарештованих. При тому, наступні арешти здійс-
нювались на підставі показів звинувачених» [8, арк. 32].
В 1937–1938 рр. у провадженні Кулешова знаходилась і
справа щодо обвинувачення колишнього директора за-
воду № 53 Нестерова, а також щодо інших працівників
заводу. Його свідчення розкривають механізм репресій:
Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019
326
«аби здобути покази, слідчі застосовували тривалі допи-
ти, по декілька діб. Слідчі змінювалися, а заарештова-
ні не мали можливості відпочивати. Їх ставили до стіни,
саджали на край стільця на тривалий час. Моїми безпо-
середніми начальниками Шперлінгом і Александровичем
була запроваджена практика складання так званих ро-
бочих протоколів, які в подальшому коригувалися Алек-
сандровичем з метою посилення вини підозрюваних» [8,
арк. 32]. А.Приходько у спогадах наводить список колиш-
ніх інженерно-технічних працівників № 9, репресованих
у 1937–1938 рр., поділяючи їх на наступні групи: а) реп-
ресовані і звільнені без осуду – 5 осіб; б) засуджені, які
відбули термін ув’язнення і реабілітовані після 1956 р.
– 10 осіб, серед них – і автор спогадів; в) «зниклі», роз-
стріляні в «Чернігівських Куропатах» – 8 осіб, реабілі-
товані 1956 – 1958 рр.; г) «зниклі», як зазначає А. При-
ходько, «поки безслідно» – 29 осіб [7]. Імовірно, йдеться
про тих, чия доля для автора залишилася нез’ясованою.
До цієї ж групи А. Приходько зарахував і М.Нефьодова,
якого згідно з вироком, винесеним військовою колегі-
єю Верховного суду СРСР, 21 листопада 1937 р. було роз-
стріляно у Києві [3].
Справа «германофілів» по заводу № 53 була розпоча-
та 15 вересня 1937 р. Як стверджувалося у матеріалах ар-
хівно-слідчої справи, на заводі з 1934 р. існувала анти-
радянська, правотроцкістська організація, створена за
вказівкою колишнього начальника Всесоюзного хімічного
тресту Сирцова колишнім директором заводу С.П. Несте-
ровим, а після його арешту очолена директором А.Ф. Бе-
релею (був заарештований у жовтні 1937 р.) [8, арк. 45].
З анкети, яку склав оперуповноважений Чернігівського
УНКВС В. Кулешов, дізнаємося, що Антон Федорович
Береля народився в 1893 р. у Донецькій області, у родині
робітника, мав вищу освіту, за фахом інженер-хімік. У
ході слідства було встановлено, що «Береля був активним
учасником антирадянської шкідницько-диверсійної
організації, яка існувала у хімічній промисловості і за
завданням якої здійснював шкідницьку і диверсійну
роботу на заводі № 53» [8, арк. 13]. Під тиском слідчого на
допиті А. Береля визнав свою участь у згаданій організації
і заявив, що був залучений до цієї діяльності керуючим
трестом хімічної промисловості С.І. Сирцовим у листопаді
1935 р. Практична «підривна діяльність» організації була
спрямована на «зрив виконання військової програми
та мобілізаційної готовності заводу». З цією метою
організація начебто постачала Червону Армію неякісною
продукцією, використання якої могло призвести до
виведення з ладу зброї, людських жертв; доведення до
аварійного стану заводського обладнання, навмисного
зриву планового ремонту, псування запасів латунної
стрічки…. Зазначалося, що колишній технічний
директор заводу, А.І. Лучко (можливо – Лучек або Лучок),
перебуваючи 1935 р. у відрядженні у Німеччині, був
завербований для розвідувальної діяльності. У матеріалах
справи аналізувались показники щодо виконання
заводом плану виробництва військової та «мирної»
продукції. Недовиконання виробничих показників за
останні місяці, що складало відповідно 24% та 78%,
пояснювалося недосвідченістю нового керівництва заводу
(попередні керівники директор Береля, головний інженер
Куліш, головний механік Парасюк були заарештовані),
бездіяльністю окремих інженерно-технічних працівників.
Згідно з агентурними донесеннями, фахівці висловлювали
наміри звільнитися з підприємства та виїхати з Шостки
з метою уникнення арешту. Зокрема, декілька провідних
інженерно-технічних працівників (Ворфлик, Афанасьєв,
Курцев) поширюють панічні настрої, чутки про наступні
арешти, «фактично не працюють, прикриваючи свою
бездіяльність відсутністю сировини, недосконалістю
технологічних процесів тощо». У зв’язку з «панічними
настроями» Чернігівський обком КП(б)У та шосткинський
РПК змушені були вживати заходів щодо «проведення
роз’яснювальної роботи», з цією метою відрядити до Шостки
комісію на чолі з завідувачем промислово-транспортним
відділом обкому Спиридоновим для «надання практичної
допомоги заводам у виконанні планів». Відповідь на
питання про те, наскільки ефективними могли бути подібні
адміністративні заходи в умовах тотального знищення
фахівців, очевидна.
Маховик репресій, розкручений 1937 р., зачепив і
тих, хто був засуджений ще на початку 1930-х рр. і відбу-
вав покарання у ГУЛАГу. Вражає своїм фаталізмом доля
М.С. Юркевича (1875–1937). Кадровий військовий, арти-
лерист, фахівець у галузі технології вибухових речовин,
після завершення російсько-японської війни був направ-
лений до Шостки, керував 1917–1918 рр. пороховим за-
водом, працював над вдосконаленням якості вибухових
речовин. 1930-го р. полковник М. Юркевич був заарешто-
ваний, імовірно, у справі так званої «Промпартії», засу-
джений до 10 років позбавлення волі, термін відбував на
будівництві Біломорсько-Балтійського каналу. Під час ма-
сових арештів у Шостці справу колишнього директора по-
рохового заводу М. Юркевича було переглянуто. Родині
повідомили, що засуджений помер у таборі від інфаркту.
Лише 1953 р., після реабілітації М.С. Юркевича, його на-
щадки дізналися, що він був розстріляний 4 грудня 1937 р.
у м. Мєдвєжьєгорську (зловісне урочище Сандормох у Ка-
релії) [2, с. 57]. «Ось такий був важкий 1937 р., що забрав
багато безвинних життів через наклепи, доноси та брех-
ню один на одного» [7, с. 48–49], – говорить А. Приходько.
Як зазначають дослідники, для України перша поло-
вина 1938 р. стала кривавим періодом в історії доби «Ве-
ликого терору». Доля смертних вироків в Україні у 1938 р.
склала 98%, залишивши позаду показники 1937 р. з його
39% [4, с. 11]. Під час наради, яку провів нарком внутріш-
ніх справ М. Єжов у лютому 1938 р. у Києві, йшлося про за-
вершення «куркульської операції», при тому наголошува-
лося на «перенесенні центру тяжіння операції на міста – у
промисловість, транспорт…» [4, с. 12]. Ставилося завдан-
ня завершити операцію до 15 квітня 1938 р. Незабаром
ISSN 2218-4805
327
сі, залишилися малолітні доньки В. Зражевської, Оле-
на та Ольга [6, с. 117]. Частина таких засуджених була
відправлена до Казахстану, у так званий АЛЖИР (від
рос. – Актюбінський лагерь жен изменников Родины).
1956 р. прокурором Сумської області було винесено
протест у порядку надзору на постанову «трійки» Черні-
гівського УНКВС від 29 квітня 1938 р., згідно з яким з ко-
лишніх «учасників есерівського повстання» у Шостці були
зняті обвинувачення. Зазначалося, що обвинувачення ба-
зувалося на «неконкретних показах свідків та зізнанні під-
судних». Більшість репресованих у роки «Великого теро-
ру» шосткинських зброярів та хіміків була реабілітована
1956–1958 рр., але живими на той час залишились лише
кілька осіб. Серед них – Анатолій Йосипович Приходько,
який, після закінчення терміну заслання у Норильську,
1958 р. повернувся в Україну, мешкав у Києві, а останні
роки життя проживав у рідній Шостці.
Справа шосткинських зброярів прогриміла залпами
не лише по своїх жертвах. Незабаром «під вогнем» опи-
нились її «творці». А. Приходько згадує, що в 1939 р. від-
бувся суд над начальником 3-го відділення Чернігівського
УНКВС Олександровичем, слідчим Лещинським та ін-
шими. Олександрович був засуджений за фальшування
справ та порушення соціалістичної законності [7, с. 37].
Автори-упорядники науково-документального видан-
ня «Україна в добу «Великого терору»: 1936–1938 роки»
наводять список співробітників УНКВС по Чернігівській
області [11, с. 527]. Серед них – М.Б. Корнев-Капелюс, на-
чальник управління, який очолював «трійку» УНКВС з
серпня по грудень 1938 р., тобто, в той час, коли вино-
сили обвинувальні вироки по співробітникам шосткин-
ських підприємств. 2 березня 1939 р. він був засуджений
військовою колегією Верховного суду СРСР до розстрілу,
у подальшому в перегляді справи відмовлено через по-
рушення соцзаконності з боку М.Б. Корнева-Капелюса.
Доля співробітників Чернігівського УНКВС Олександро-
вича, Ліщинського та інших, причетних до справи шост-
кинських зброярів, потребує додаткового дослідження.
Отже, найбільша масова операція «Великого терору»
розпочалася після появи таємного наказу НКВС № 00447
«Про репресування колишніх куркулів, карних злочин-
ців, та інших антирадянських елементів» від 30 липня
1937 р. У Чернігівській області, до складу якої до 1939 р.
входила Шостка, з липня 1937 по жовтень 1938 р. було
заарештовано 5150 осіб, з яких 1700 розстріляно (у до-
кументах НКВС позначалися як «засуджені по першій
категорії») [8, арк. 198].
Одним з об’єктів репресій у роки «Великого терору»
став інженерний та керівний склад промислових підпри-
ємств. Так, за період з червня 1937 р. по січень 1938 р. за
сфабрикованою справою «Про викриті шпіонські і пра-
вотроцькістські організації на шостенських оборонних
заводах № 9 і № 53» було заарештовано понад 130 керів-
ників та співробітників. Вони обвинувачувалися у кон-
трреволюційній диверсійно-шпигунській діяльності на
після наради з’явився Наказ наркома внутрішніх справ
УРСР О. Успенського усім начальникам обласних УНКВС
УРСР про репресії на заводах оборонної промисловос-
ті [4, с. 46], в якому констатувалося: «усі заводи засміче-
ні ворожим елементом, який веде антирадянську, шпіон-
ську підривну роботу». Метою операції було «розкриття
диверсійних і шпіонських груп». Планувалося посилення
агентурної роботи по всім контингентам, зокрема тим,
хто мав зв’язки з іноземними фахівцями, які працювали
на оборонних заводах. Від своїх підлеглих нарком вима-
гав заарештувати усіх «підозрілих по диверсії і шпіона-
жу», тих, хто «дезорганізує виробництво і зриває стаханів-
ську роботу». Осіб, стосовно яких були зафіксовані «окремі
малозначущі факти», пропонувалося звільнити з роботи.
Одночасно нарком внутрішніх справ УРСР О.І. Успенський
направив директиву начальнику УНКВС у Чернігівській
області М.Б. Корневу про «виділення додаткового ліміту
по першій категорії» у кількості 300 осіб [4, с. 59].
Як зазначалося вище, учасники антибільшовицьких
повстань підлягали репресіям, незважаючи на більш як
двадцятирічний термін «давності». На початку 1938 р. були
заарештовані учасники так званого «есерівського» анти-
більшовицького повстання у Шостці 1918 р. [10]. З тридця-
ти трьох осіб, імена яких зазначені в обвинувачувальному
висновку від 29 квітня 1938 р., 12 осіб постановою «трій-
ки» при Чернігівському УНКВС було засуджено по статті
54–10, 54–11 Кримінального Кодексу УССР до розстрілу.
Серед них були токар-електромонтер заводу № 9 І.І. Ма-
шицький, робітник-ударник кінофабрики № 6 Ф.Г. Удо-
венчик [8, арк. 120]. Під цю саму статтю підпадали і «дії»
директора заводу А.Ф. Берелі, вирок був прогнозованим.
11 квітня 1938 р. колишнього директора заводу № 53 роз-
стріляли у Києві [8, арк. 212].
Упродовж 1937–1938 рр. була репресована більшість
інженерно-технічних працівників шосткинських обо-
ронних заводів. З досліджених 1000 справ на осіб, засу-
джених позасудовими органами, близько 50-ти справ, за
якими проходять від 1 до 40 осіб, були заведені на уро-
дженців Шостки [6, с. 32]. Найчастіше вони були засудже-
ні до найвищої міри покарання.
У багатьох випадках жертвами репресій стали члени
родин репресованих зброярів та хіміків. Так, у справі
А. Приходька було заарештовано його шістдесятирічно-
го батька Йосипа Федоровича, сестру Ольгу Йосипівну
(у заміжжі Гусакову), її чоловіка [3]. В деяких випадках
дружини «ворогів народу» засуджувалися одночасно з
чоловіками. Надія Іванівна Нефьодова постановою Осо-
бливої наради при НКВС СРСР була вислана на 8 років у
виправно-трудовий табір, синів Анатолія та Юрія, яким
було 14 і 8 років, відправили до спецзакладів. Дружи-
на Г. Гераська, засудженого 11.09.1937 р. по І категорії,
домогосподарка Віра Кирилівна Зражевська, була зви-
нувачена у недонесенні на свого чоловіка і засуджена
на початку 1938 р. до 8-ми років виправно-трудових
таборів. Напівсиротами, під опікою родичів у Донба-
Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019
328
користь інших країн, підготовці терористичних актів з
метою повалення радянської влади, невиконанні пла-
нових завдань, аваріях, технічних несправностях, тощо.
Після винесення обвинувального вироку більшість була
розстріляна, членів родин репресували. Соціально-пси-
хологічними наслідками репресій стало масове звільнен-
ня з підприємств фахівців і робітників, нагнітання атмос-
фери загальної підозри та страху, провокування доносів.
ПОСИЛАННЯ
1. Меморіально-освітній комплекс пам’яті жертв тоталітариз-
му та збройних конфліктів «Родинна пам’ять» / Авт-упор.: М. Гузе,
Л.І. Даниленко, М.Г. Кокшайкін, Т.В. Пастушенко, О.І. Плодиста. –
К.: КВІЦ, 2016. – 27 с.
2. Плодистая А.И. Шостка. Страницы истории 1739–1941 гг. –
Шостка: ООО ТПП «Зодиак», 2007. – 170 с.
3. Федоренко І. Із когорти директорів // Заводське життя. Газе-
та Шосткинського казенного заводу «Зірка». – 2007. – № 13 (3535)
29 листопада 2007 р. – С. 1.
4. Великий терор в Україні. «Куркульська операція» 1937–
1938 рр. / Упоряд. С. Кокин, Марк Юнге. Ч.1. – К: Вид. дім «Киє-
во-Могилянська академія», 2010. – 614 с; Ч.2 – 598 с.
5. Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Чернігів-
ська область / Упоряд.: О.Б. Коваленко, Р.Ю. Подкур, О.В. Лисен-
ко, О.І. Желєзна. – Кн. 1. – Чернігів: РВК «Деснянська правда»,
2008. – 800 с.
6. Книга пам’яті Сумської області. Т. 1. Забуттю не підлягає /
упоряд. О.С. Коваленко. – Суми, вид-во «Ярославна», 2007. – 384 с.
7. Приходько А.Й. Спогади про Шостку та «дев’ятку» 1915–
1937… / А. Приходько; упор. В. Кириєвський. – Шостка: Сівер-
щина, 2017. – 52 с.
8. Галузевий Державний архів (далі – ГДА) СБ України, ф. 16,
спр. 142.
9. Про Сумський «осередок» «Промпартії» див.: Рожкова Л.І.
Розгортання репресій проти інженерно-технічної інтелігенції на
початку 1930-х років: справа «Промпартії» та її осередок у Сумах
/ Л.І. Рожкова. – Сумська старовина. – 2013. – № ХL. – С. 94–100.
10. Кириєвський В.Д. Есер Машицький / Сіверщина в історії
України. Зб .наук. праць. Вип. 8 / Ред.кол. О.Д. Савицький, О.М. Ти-
това та ін.. – Київ – Глухів: Центр пам’яткознавства НАН України
і УТОПИК, 2015. – С. 265–268.
11. Шаповал Ю.І., Богунов С.М., Золотарьов В.А. та ін.. Україна в
добу «Великого терору»: 1936–1938 роки. – К.: Либідь, 2009. – 544 с.
Рожкова Л.И. «Дело» шосткинских оружейников 1937–
1938 гг.: жертвы и исполнители
Статья посвящена политическим репрессиям на оборонных
предприятиях Шостки 1937–1938 гг. Исследованы особенности
фабрикации дела работников заводов № 9 и № 53. Раскрыты осо-
бенности механизма политических репрессий в эпоху «Большого
террора» на примере промышленных предприятий. Проанализи-
рованы последствия «дела» оружейников для самих репрессиро-
ванных, членов их семей, а также для «исполнителей» – сотруд-
ников карательных органов.
Ключевые слова: Шостка, политические репрессии, оборон-
ные предприятия, «Большой террор», репрессированные.
Rozhkova L.I. The «Case» of Shostkаn gunsmiths of 1937–
1938 s: victims and executors
The article is devoted to political repressions at the defense enterprises
of Shostka in 1937–1938. The features of fabrication of the case workers
of factories number 9 and number have been are investigated. The
peculiarities of the mechanism of political repressions during the era
of «Great Terror» are revealed on the example of industrial enterprises.
The consequences of the «case» of gunmakers for the most repressed
members of their families, as well as for «executors» – employees of
punitive bodies, have been analyzed.
Key words: Shostka, political repressions, defensive enterprises,
«Great Terror», repressed.
26.03.2019 р.
УДК 94:351.741 (477.51)«1941/1943»
Є.Ю. Шаповаленко
СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІЇ
МІСЦЕВОГО ПОЛІЦІЙНОГО АПАРАТУ
ПІД ЧАС НІМЕЦЬКОЇ ОКУПАЦІЇ
ЧЕРНІГІВЩИНИ В 1941–1943 рр.
Стаття присвячена дослідженню місцевих поліційних органів,
сформованих нацистським окупаційним режимом. Розглядають-
ся етапи реформування. З’ясовуються їх структурування, функ-
ціональні обов’язки та фінансове забезпечення.
Ключові слова: окупація, допоміжна поліція, Чернігівщина.
Багатоманітні інтерпретації подій Другої світової вій-
ни впливають на світоглядне ставлення громадян Украї-
ни як на події тогочасної історії, так і сьогодення. За да-
них обставин множинність та фаховість досліджень цього
суперечливого історичного періоду дозволяють виключи-
ти можливість історичних спекуляцій. Через те, в статті,
шляхом аналізу та систематизації вже надрукованих до-
сліджень та нових архівних розвідок автора, викладаються
доповнені історичні знання щодо одного зі складних на-
прямів історії України у Другій світовій – діяльності місце-
вої поліції на службі нацистського окупаційного режиму.
Зазначимо важливий історичний доробок з цього пи-
тання істориків О. Романька [1], А. Боляновського [2], І. Де-
рейка [3], С. Чуєва [4] та ін.
Уже з перших днів окупації радянської території ви-
щому нацистському керівництву стала очевидною про-
блема недостатньої кількості німецьких поліційних та
військових сил для умиротворення окупованих тери-
торій, що викликало потребу залучення місцевого на-
селення до допоміжних формувань. Тому, 6 листопада
1941 р. райхсфюрер СС та шеф німецької поліції Генріх
Гіммлер видав наказ про організацію єдиної для всіх
окупованих територій системи допоміжної поліції з міс-
цевих жителів під загальною назвою – Schutzmannschaft
der Ordnungspolizei.
Відповідно до призначення допоміжну поліцію поділили
на кілька категорій: Schutzmannschaft Bataillone – шуцба-
тальйони або допоміжні загони охорони; Schutzmannschaft-
Einzeldienst – поліцію індивідуальної служби в містах та
сільській місцевості; Hilfsschutzmannschaft – допоміжні
охоронні команди [1, с. 48].
Станом на 9 квітня 1942 р. в армії «Південь», 213-й
німецькій охоронній дивізії, яка відповідала за охоро-
ну тилу, поширили інструкцію про функціонування за-
значених допоміжних підрозділів. У цій інструкції роз-
кривалось і їхнє практичне спрямування. Так, допоміжні
загони охорони підтримували німецькі війська та комен-
датури в боротьбі з партизанами.
Поліція індивідуальної служби реалізовувала охорону
порядку у населених пунктах та бойову охорону. Застосо-
вувати їх до активних бойових дій із партизанами могли
у виняткових випадках, адже за своєю суттю це був ви-
j
|