Музеєфікація приватної збірки родини Китришів як спосіб збереження гончарної спадщини майстра

У статті порушено питання долі приватних колекцій кераміки в Україні. Зроблено огляд подібного зібрання видатного опішненського гончаря Михайла Китриша. Майстер спільно з дружиною Галиною Китриш упродовж багатьох років збирали власні глиняні вироби, що стали основою приватного музею. Нині подальша...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2019
1. Verfasser:	Ликова, О.Г.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК 2019
Schriftenreihe:	Сіверщина в історії України
Schlagworte:	Музейна справа
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180974
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Музеєфікація приватної збірки родини Китришів як спосіб збереження гончарної спадщини майстра / О.Г. Ликова // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 432-434. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-180974
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1809742021-10-26T01:26:11Z Музеєфікація приватної збірки родини Китришів як спосіб збереження гончарної спадщини майстра Ликова, О.Г. Музейна справа У статті порушено питання долі приватних колекцій кераміки в Україні. Зроблено огляд подібного зібрання видатного опішненського гончаря Михайла Китриша. Майстер спільно з дружиною Галиною Китриш упродовж багатьох років збирали власні глиняні вироби, що стали основою приватного музею. Нині подальша доля зібрання не визначена. В статье затронут вопрос судьбы частных коллекций керамики в Украине. Сделан обзор подобного собрания выдающегося опошнянского гончара Михаила Китриша. Мастер сообща с женой Галиной Китриш на протяжении многих лет собирали собственные глиняные изделия, которые стали основой частного музея. В настоящее время дальнейшая судьба собрания не определена. In the article the question of fate of private collections of ceramics in Ukraine is broken. The review of similar collection of prominent potter from Opishne Mykhajlo Kytrysh is done. Master together with his wife Halyna Kytrysh collected own clay wares during many years that became basis of private museum. Presently further fate of collection is not defined. 2019 Article Музеєфікація приватної збірки родини Китришів як спосіб збереження гончарної спадщини майстра / О.Г. Ликова // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 432-434. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180974 069.01:738(477)(092) uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Музейна справа Музейна справа
spellingShingle	Музейна справа Музейна справа Ликова, О.Г. Музеєфікація приватної збірки родини Китришів як спосіб збереження гончарної спадщини майстра Сіверщина в історії України
description	У статті порушено питання долі приватних колекцій кераміки в Україні. Зроблено огляд подібного зібрання видатного опішненського гончаря Михайла Китриша. Майстер спільно з дружиною Галиною Китриш упродовж багатьох років збирали власні глиняні вироби, що стали основою приватного музею. Нині подальша доля зібрання не визначена.
format	Article
author	Ликова, О.Г.
author_facet	Ликова, О.Г.
author_sort	Ликова, О.Г.
title	Музеєфікація приватної збірки родини Китришів як спосіб збереження гончарної спадщини майстра
title_short	Музеєфікація приватної збірки родини Китришів як спосіб збереження гончарної спадщини майстра
title_full	Музеєфікація приватної збірки родини Китришів як спосіб збереження гончарної спадщини майстра
title_fullStr	Музеєфікація приватної збірки родини Китришів як спосіб збереження гончарної спадщини майстра
title_full_unstemmed	Музеєфікація приватної збірки родини Китришів як спосіб збереження гончарної спадщини майстра
title_sort	музеєфікація приватної збірки родини китришів як спосіб збереження гончарної спадщини майстра
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
publishDate	2019
topic_facet	Музейна справа
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180974
citation_txt	Музеєфікація приватної збірки родини Китришів як спосіб збереження гончарної спадщини майстра / О.Г. Ликова // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 432-434. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
series	Сіверщина в історії України
work_keys_str_mv	AT likovaog muzeêfíkacíâprivatnoízbírkirodinikitrišívâksposíbzberežennâgončarnoíspadŝinimajstra
first_indexed	2025-07-15T21:26:57Z
last_indexed	2025-07-15T21:26:57Z
_version_	1837749837094715392
fulltext	Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019 432 УДК 069.01:738(477)(092) О.Г. Ликова МУЗЕЄФІКАЦІЯ ПРИВАТНОЇ ЗБІРКИ РОДИНИ КИТРИШІВ ЯК СПОСІБ ЗБЕРЕЖЕННЯ ГОНЧАРНОЇ СПАДЩИНИ МАЙСТРА У статті порушено питання долі приватних колекцій кераміки в Україні. Зроблено огляд подібного зібрання видатного опішнен- ського гончаря Михайла Китриша. Майстер спільно з дружиною Галиною Китриш упродовж багатьох років збирали власні глиня- ні вироби, що стали основою приватного музею. Нині подальша доля зібрання не визначена. Ключові слова: Михайло Китриш, Галина Китриш, гончар- ство, кераміка, глиняний виріб, приватний музей, архів, музеєфі- кація, Опішне, Україна. Приватне колекціонерство в Україні має давню істо- рію. Передуючи виникненню державних музеїв, саме приватні збірки, здебільшого, ставали основою майбут- ніх музейних колекцій. Проте, донині історія приватного колекціонування кераміки залишається маловивченою. Особливо актуальним нині постає питання збереження та подальшої долі збірок кераміки після смерті власни- ків. Одним із способів їх музеєфікації стало створення меморіальних музеїв-садиб відомих народних майстрів, у тому числі й гончарів. В Україні подібні заклади почали створюватися у другій половині 1980-х років, в умовах так званої «суспільної пе- ребудови» [3, с. 10]. Причому, цей тип музеїв притаманний лише для України. Найбільше їх сконцентровано в Опішні, що на Полтавщині. На початок 2019 року лише тут у струк- турі Національного музею-заповідника українського гон- чарства повноцінно функціонує три подібних музеї-сади- би – Меморіальний музей-садиба гончарівни Олександри Селюченко, Меморіальний музей-садиба гончарської ро- дини Пошивайлів, Меморіальний музей-садиба філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа. Кінець ХХ – початок ХХІ ст. характеризується актуалі- зацією проблеми створення музеїв кераміки, виокрем- лення керамологічних колекцій із музейних та приватних зібрань. Проте, існуючі праці лише частково висвітлюють питання музеєфікації саме гончарної спадщини Укра- їни. Найчастіше вони присвячені або розбудові музей- ної мережі у країні загалом, або ж опису основних ета- пів формування колекцій кераміки певного регіону в окремо взятому музеї. Тим більше немає жодної праці, присвяченої музеєфікації гончарної спадщини опішнен- ського гончаря Михайла Китриша, творчість якого ви- знана як на державному рівні, так і за межами України, як класика сучасної опішненської кераміки. Вироби кожного гончаря різняться асортиментом, формами, способами декорування, мають технологіч- ні особливості, отже, містять значний обсяг інформації, яка дозволяє не лише простежити еволюцію майстра, а й визначити регіональні особливості гончарного ремесла, проаналізувати ступінь взаємовпливу традицій і нова- торства у творчості майстрів, вивчити численні етноло- гічні проблеми з огляду на важливість кераміки як істо- ричного джерела. Тож, питання музеєфікації гончарної спадщини України з метою її збереження для нащадків нині вкрай актуальне. Михайло Єгорович Китриш (21.10.1936 р. н.) виго- товляв традиційний для народного гончарства Опішно- го посуд (глечики, горщики, макітри, миски, вареничні, чайні та кавові набори тощо), дитячу іграшку, свічники, вази, настінні тарелі, скульптуру. Гончар працював разом із дружиною Галиною Сергіївною Китриш (03.07.1939– 20.07.2016), яка прикрашала твори чоловіка мальовкою. При вивченні персональної колекції кераміки родини Китришів у фондах музею в Опішні, привертає увагу той факт, що у ній переважають зооморфні посудини, вази та свічники. Саме цим формам віддавав перевагу май- стер у творчій роботі. Прикметно, що збірка виробів Ми- хайла Китриша, яка нині зберігається у Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішно- му, найбільша в Україні – понад 330 одиниць зберіган- ня. Основна частина виробів передана до колекції му- зею-заповідника самим автором [1]. Вдома Михайло Китриш, у період роботи на заводі «Ху- дожній керамік», почав формувати колекцію власних ви- робів, яка з часом переросла у солідний приватний музей, де знаходяться лише вироби подружжя Китришів. Визна- чальною рисою цього домашнього музею була його плин- ність, адже наявні в колекції вироби господарі завжди да- рували гостям і знайомим. Порожні місця заповнювалися новими, «свіжішими» творами. Відносна стабільність по- чалася з часу втрати працездатності гончаря. Майстер уже не працює, тому нині не роздає творів з власної колекції. На кінець 2016 р. приватна збірка родині Китришів на- раховувала понад 200 предметів. Це – зооморфні скуль- птури, вази, посуд, іграшки, свічники, куришки, кашпо тощо. Загалом усі види творів, які виготовляв Михайло Ки- триш, представлені у його колекції. Прикметно, що пере- важають у збірці зооморфні посудні форми («бик», «кінь», «козел», «півень»), вази та свічники, що становить майже половину збірки. Така ситуація є досить зрозумілою і має кілька пояснень. 1 травня 1970 року на Опішнянському заводі «Художній керамік» була утворена художньо-екс- периментальна творча лабораторія. Художники, які пра- цювали у лабораторії, були відібрані з кращих майстрів заводу. Вони набули статусу «творчий майстер» і мали працювати «над відновленням та вдосконаленням тра- дицій форми та розпису в опішнянській кераміці, ство- рювали власні формотворчі та орнаментальні компо- зиції». Праця творчого майстра відрізнялася від роботи простого гончаря – він мав можливість експериментува- ти з глиною, норма була меншою, надавався додатковий «творчий день». Свого часу у цій лабораторії працював і Михайло Китриш. У 1969–1971 роках головний художник заводу «Худож- ній керамік» Петро Ганжа ініціював прийом місцевих ISSN 2218-4805 433 майстрів до Національної спілки художників України, що вимагало створення виставок. Це диктувало потребу урізноманітнення виробів, набуття авторського почер- ку. Михайло Китриш був одним з небагатьох гончарів, хто мав власне горно. У вільний від роботи час він пра- цював удома, тому міг вільно експериментувати з фор- мами, поливами, не переймаючись заводською нормою та стандартами. На виставки ж творів народного мисте- цтва автор подавав, переважно, зооморфний посуд, вази, свічники, тарелі. Саме тому цим формам опішнянський гончар надавав перевагу. Цінність приватної колекції Михайла Китриша для му- зеїв ще й у тому, що у ній є роботи майстра 1970-х років, яких майже не збереглося. У музейних колекціях перева- жають твори 1980–1990-х років і майже немає ранніх ро- біт гончаря, які можна побачити лише на поодиноких фо- тографіях. Наприклад, першого коня зафіксовано на фото з приватного архіву майстра, яке датовано 1962 роком. У жодному українському музеї немає таких давніх його ро- біт. Хоча це пояснюється тим, що музеї збирають виро- би лише відомих майстрів. До часу ж їхньої популярнос- ті початкові твори «не доживають». Одночасно у колекції Михайла Китриша є унікальні вироби, яких не побачиш у жодному музеї України. Зо- крема, майстер свого часу практикував фіксування сво- їх відвідувачів. У нього є спеціальний зошит – своєрідна «книга відгуків відвідувачів», де люди, які приїздили до майстра, залишали свої враження про вироби, побачені у його оселі. Після кожної закордонної делегації Михай- ло Китриш робив символічний виріб з глини (переважно, вазочка чи тиква), на тулуб якого наносив ритований на- пис, що містив у собі повну дату і країну, з якої були гості. Наприклад: «27.VIII.1984. Японія – Опішня». Згодом, піс- ля висихання вироби покривалися поливою і випалюва- лися. За такими творами частково можна простежити ге- ографію відвідувачів опішненського гончаря. Крім кераміки, у гончаря зберігаються його інструмен- ти та пристрої – гончарні ножики, стеки, гончарний круг, горно тощо. Вони б доповнили його персональну колек- цію у Національному музеї-заповіднику українського го- нчарства в Опішному, та й у інших музеях також. Наприкінці слід акцентувати увагу ще й на величез- ному приватному архіві родини Китришів. Із середи- ни 1960-х років Михайло Єгорович почав брати участь у різноманітних обласних, всеукраїнських та міжна- родних виставках, і майже на всіх його глиняні твори були відзначені різноманітними нагородами. Усі гра- моти, дипломи, відзнаки, почесні нагороди тощо, яких нині нараховується близько ста одиниць, збережені й доступні для опрацювання науковцями – самі оригіна- ли зберігаються у приватному архіві Михайла Китри- ша, ксерокопії – у Національному архіві українського гончарства Національного музею-заповідника укра- їнського гончарства. За цими документами можна ви- вчити виставкову історію творчості Михайла Китриша. Крім того, усі виставки народної творчості супроводжу- валися публікацією каталогів представлених виробів, що також сприяє атрибуції глиняних виробів народно- го майстра. Частина цих каталогів є у самого гончаря. Із примірниками майже усіх каталогів можна ознайо- митися у Гончарській книгозбірні Національного му- зею-заповідника українського гончарства. Великий масив матеріалу в приватному архіві Михай- ла Китриша становлять фотографії, на яких зафіксовано як членів родини гончаря в різні часи, так і різноманітні свята й урочистості, що відбувалися у його житті. Також Михайло Єгорович зберігає ксерокопії статей, де згаду- ється його ім’я та є фотографії власних виробів. До речі, саме за цими фотографіями можна простежити розви- ток творчого пошуку майстра з перших років його гон- чарної діяльності. На сучасному етапі питання подальшої долі колекції і архіву родини Китришів не обговорюється, тому зали- шається відкритим. Михайло Китриш не хоче «прощати- ся» зі своєю збіркою: «Оце хай стоятиме воно поки той, як пам’ять. А тоді після мене вже хай хто як хоче, так і розпоряджається» [5]. Тож музеєфікація приватної збір- ки родини Китришів нині постає вкрай актуальним пи- танням у плані збереження унікальних зразків сучасно- го гончарного мистецтва для нащадків. Маємо надію, що родина Китришів не розпорошить свою колекцію та пере- дасть її до фондів музейного закладу, як це зробив львів- ський колекціонер Іван Гречко. У березні 2013 року він подарував свою унікальну колекцію гуцульських і покут- ських ікон на склі Українському Католицькому універси- тету, який цією збіркою започаткував власний мистець- кий музей [2, с. 8], хоча ще 2006 р., під час спілкування з ним автора статті однозначно стверджував, що переда- вати свою колекцію державному музею він не планує [4]. Як завжди, час вносить свої корективи. Сподіватиме- мося, що й приватна колекція родини Китришів та їхній приватний архів будуть у повному обсязі передані до му- зейних фондосховищ і музеєфіковані за всіма правила- ми архівно-фондової роботи. ПОСИЛАННЯ 1. Інвентарні книги // Національний музей-заповідник укра- їнського гончарства в Опішному. 2. Пастернак Н. «Червоні образи» – в постійній експозиції // Культура і життя. – 2013. – № 9. – 1 березня. 3. Пошивайло О. Музейний ландшафт гончарської України // Український керамологічний журнал. – 2003. – № 2–4. – С. 5–24. 4. Розмова з Іваном Гречко. 11–22.07.2006 // Приватний ар- хів автора. 5. Розмова з Михайлом Китришем. 8.10.2010 // Приватний ар- хів автора. Лыкова О.Г. Музеефикация частного собрания семьи Китришей как способ сохранения гончарного наследия мастера В статье затронут вопрос судьбы частных коллекций керами- ки в Украине. Сделан обзор подобного собрания выдающегося опош- нянского гончара Михаила Китриша. Мастер сообща с женой Га- линой Китриш на протяжении многих лет собирали собственные глиняные изделия, которые стали основой частного музея. В на- стоящее время дальнейшая судьба собрания не определена. Ключевые слова: Михаил Китриш, Галина Китриш, гончар- ство, керамика, глиняное изделие, частный музей, архив, музее- фикация, Опошня, Украина. Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019 434 Lykova O.H. Muzeefi kation of private collection of fami- ly of Kytrysh as method of maintenance of the pottery inher- itance of master In the article the question of fate of private collections of ceramics in Ukraine is broken. The review of similar collection of prominent potter from Opishne Mykhajlo Kytrysh is done. Master together with his wife Halyna Kytrysh collected own clay wares during many years that became basis of private museum. Presently further fate of collection is not defi ned. Key words: Mykhajlo Kytrysh, Halyna Kytry sh, pottery, ceramics, clay good, private museum, archive, muzeefi kation, Opishne, Ukraine. 01.03.2019 р. ський: інтелектуальний портрет краєзнавця, організатора музейної справи в Україні (1950-і рр. – поч. ХХІ ст.)» [9]. Бі- ографічні відомості були надруковані В. Ткаченком, Р. Бон- даренко [1]. У 2017 році побачила світ монографічна пра- ця Ю.С. Фігурного [10]. Т. Грудевич розглядалася музейна тематика у листуванні М.І. Сікорського [2]. Всебічний вне- сок Михайла Івановича Сікорського в розвиток вітчизня- ної культури, пам’яткоохоронної справи, музейництва ви- світлюється в колективній монографії «Михайло Іванович Сікорський: творець історії й хранитель часу» [5], яка була підготовлена науковцями Заповідника до 90-річчя від дня його народження. Проте, багато сторінок його життєді- яльності, поглядів, думок, бачення розвитку музейної га- лузі та й самого Переяслава залишаються ще недостатньо вивченими, тому потребують подальших фахових студій. Метою нашої статті є продовження дослідження ді- яльності М.І. Сікорського з розвитку музейної галузі та створення туристичного комплексу у Переяславі-Хмель- ницькому. Основним завданням є публікація невідомих документів, введення їх до наукового обігу. Михайло Іванович Сікорський (13.10.1923–27.09.2011) - український історик, етнограф, музеєзнавець, археолог, подвижник національно-духовної справи, Почесний член Українського товариства охорони пам’яток історії та куль- тури, Заслужений працівник культури УРСР (1966), Почес- ний громадянин міста Переяслава-Хмельницького (1984) та Останкінського району м. Москви (1997), доцент Держав- ного вищого навчального закладу «Переяслав-Хмельниць- кий державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковоро- ди» (1996), Почесний Академік архітектури України (1998), Почесний діяч Єврейської ради України (1999), Лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка (1989), Ла- уреат премій ім. Дмитра Яворницького (1993), ім. Воло- димира Вернадського (2001), «Гордість України» (2003), Герой України (2005). Подвижницька і наукова діяльність Михайла Сікорського пошанована високими державними нагородами: Почесною грамотами Президії Верховної Ради УРСР (1983), Кабіне- ту Міністрів України (1998), Київської обласної державної адміністрації (2001); Орденами Трудового Червоного Пра- пора (1976), Жовтневої революції (1986), Богдана Хмель- ницького (1995), Ярослава Мудрого V ступеня (2001), Свя- того Рівноапостольного князя Володимира Великого (2003), козацькими Бронзовим (2005) та Срібним Хрестами (2008) та «Золотою Зіркою Героя України» (2005) [1]. У статті «Людина-легенда» голова ГКПО «Переяслав- ський Скарб» Тарас Нагайко пише: «Творчий шлях Михай- ла Івановича Сікорського – це ціла епоха, увінчана чис- ленними подіями, творчими ініціативами, задумами та звершеннями. Сьогодні кожен може впевнено сказати: якби не було М.І. Сікорського, то й Переяслав, вочевидь, не називали б шанобливо «місто музеїв», а його непов- торна тисячолітня аура не набула б такої винятковості, що вирізняє це прадавнє місто з-поміж інших українських міст та містечок. Невипадково відомий український літе- УДК 908:929::069.1(477.41-21)НІЕЗ В.М. Ткаченко Н.Л. Заїка МИХАЙЛО СІКОРСЬКИЙ – ПОГЛЯД У МУЗЕЙНЕ МАЙБУТНЄ ПЕРЕЯСЛАВА У статті розглядається бачення Михайла Івановича Сікорсько- го – відомого музеєзнавця, творця Національного історико-етно- графічного заповідника «Переяслав» на розвиток музейної справи у Переяславі, створення експозицій та туристичної інфраструк- тури міста. Вперше публікуються відповідні документи, пропо- зиції щодо втілення цього задуму. Ключові слова: Переяслав, Михайло Сікорський, туризм, му- зей, експозиція, документ. «Десятиліття багатогранної творчої праці Михайла Іва- новича Сікорського були сходженням на духовну Говерлу нації, вагомим внеском у культурний розвиток краю. Ви- датний поет і громадський діяч Б.І. Олійник писав: «Михай- ло Сікорський – сподвижник перед Богом і тому його можна долучити до рівно-апостольських світочів нашої держави». Його внесок у розвиток національної культури – переяслав- ський музейний скарб – збагатив духовну спадщину україн- ського народу, підніс її до світових вершин» [6, с. 6] Так про Михайла Івановича висловився колишній Міністр культури України, доктор історичних наук, професор Л.М. Новохатько. Постать М.І. Сікорського – неординарної особистості, науковця, музеєзнавця, творця Національного історико-ет- нографічного заповідника «Переяслав» – завжди викли- кала інтерес у багатьох відвідувачів створених експози- цій та дослідників народної культури. Феномен бачення і розуміння необхідності збору тих чи інших музейних експонатів, а надалі – кропітка робота над тематични- ми музеями для всестороннього розкриття традиційної культури українців, викликає захоплення і водночас за- цікавлення особистістю Сікорського. Серед дослідників, які намагалися висвітлити життєвий та творчий шлях Михайла Сікорського, можемо назвати М. Махінчука, який підготував біографічне видання [3; 4]. У 2014 році Л.В. Согою захищено дисертацію «М.І. Сікор- j

Музеєфікація приватної збірки родини Китришів як спосіб збереження гончарної спадщини майстра

Institution

Ähnliche Einträge